Правове регулювання туристичної діяльності

Права й обов'язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну туриста, визначається відповідно до цивільного законодавства, якщо договором на туристичне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність туроператора.

43. Договір на єкскурсійне обслуговування

Договір на екскурсійне обслуговування є договором, згідно з яким суб'єкт туристичної діяльності за встановлену плату надає екскурсанту обслуговування, істотною частиною якого є послуги екскурсовода (гіда-перекладача) загальною тривалістю щонайбільше 24 години. Такі послуги не включають у себе послуги з розміщенням. Договір на екскурсійне обслуговування також може укладатися шляхом видачі ваучера.

Особа, що надає екскурсійні послуги, зобов'язана до укладення договору на екскурсійне обслуговування надати екскурсанту всю необхідну й достовірну інформацію щодо екскурсійного обслуговування, його видів та особливостей, кваліфікації екскурсовода, про порядок і строки оплати екскурсійних послуг, а також надати екскурсанту на його прохання будь-яку іншу інформацію з питань екскурсійного обслуговування.

Ваучер - форма письмового договору на туристичне або екскурсійне обслуговування.

У договорі на туристичне (екскурсійне) обслуговування, укладеному шляхом видачі ваучера, мають міститися такі дані: - найменування та місцезнаходження суб'єкта туристичної діяльності, номер ліцензії (дозволу) на відповідний вид діяльності, юридична адреса; - прізвище, ім'я, по батькові туриста (екскурсанта) або членів групи (при груповій поїздці); - строки надання та види туристичних (екскурсійних) послуг, їх загальна вартість; - назва, адреса та номер телефону об'єкта розміщення, його тип та категорія, режим харчування; - розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора (турагента) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування; - інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи тощо; - дата видачі ваучера.

44. Договір на готельне обслуговування

Договором на готельне обслуговування є договір, відповідно до якого одна сторона (готель або інший суб'єкт, що надає послуги з розміщення) надає за дорученням іншої сторони (проживаючого) оплатні послуги по тимчасовому проживанню (ночівлі) у спеціально обладнаному житловому приміщенні (номері), а також виконує або організовує виконання інших визначених договором послуг, пов'язаних із тимчасовим проживанням. До послуг, пов'язаних із тимчасовим розміщенням, належать послуги з обслуговування житлового приміщення (номера), харчування (ресторанного обслуговування), зі збереження майна та багажу проживаючого, а також інші послуги, що надаються залежно від категорії готелю.

Готель або інший суб'єкт, що надає послуги з розміщення, зобов'язаний до укладення договору надати всю необхідну та достовірну інформацію про послуги з готельного обслуговування, їх види та особливості, про порядок і терміни оплати послуг та надати проживаючому на його прохання інші пов'язані з договором та відповідним готельним обслуговуванням відомості.

Договір на готельне обслуговування укладається як шляхом створення письмового договору, так і шляхом прийняття готелем заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного чи іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити особу, від якої надходить заявка. У разі прийняття заявки договір на готельне обслуговування вважається укладеним з моменту отримання підтвердження готелю про прийняття замовлення та вказівки можливого початку надання готельного обслуговування з визначеного часу.

45. Ваучер-правовий зміст та основні завдання

Ваучер - форма письмового договору на туристичне або екскурсійне обслуговування.

Туристичний ваучер (путівка) - документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг.

Ваучер є фінансовим документом, необхідним для здійснення розрахунків між направляючими та приймаючими туристичними підприємствами. Бланк ваучера єдиний по формі як для туриста, який здійснює подорож індивідуально, так і для групи туристів. До ваучера на групу туристів додається список туристів, завірений печаткою направляючого туристичного підприємства.

Інформація про кількість реалізованих ваучерів і напрямки руху туристів у відповідності з такими ваучерами подається суб'єктами туристичної діяльності разом зі статистичним звітом за формою № 1-ТУР (річна), за формою № 1-Тур (к) (за півріччя та 9 місяців). Звіти за формою № 1-ТУР, № 1-ТУР(к) готують відповідальні особи туристичних підприємств, фізичні особи, які зареєстровані в установленому законодавством порядку і здійснюють діяльність, пов'язану з наданням туристичних послуг. Звіт за формою № 1-ТУР(к) подається до 10 липня та 10 жовтня суб'єктами туристичної діяльності в Криму - Міністерству курортів і туризму Автономної Республіки Крим, на інших територіях - відповідно структурним підрозділам обласних, Київської і Севастопольської державних адміністрацій.

Ваучер - форма письмового договору на туристичне або екскурсійне обслуговування.

У договорі на туристичне (екскурсійне) обслуговування, укладеному шляхом видачі ваучера, мають міститися такі дані: - найменування та місцезнаходження суб'єкта туристичної діяльності, номер ліцензії (дозволу) на відповідний вид діяльності, юридична адреса; - прізвище, ім'я, по батькові туриста (екскурсанта) або членів групи (при груповій поїздці); - строки надання та види туристичних (екскурсійних) послуг, їх загальна вартість; - назва, адреса та номер телефону об'єкта розміщення, його тип та категорія, режим харчування; - розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора (турагента) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування; - інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи тощо; - дата видачі ваучера.

Ваучер є документом суворого обліку. Порядок оформлення та використання ваучера затверджується Міністерством інфраструктури України.

46. Національне та міжнародне правове забезпечення збереження та ефективного використання туристичних ресурсів

Закон України «Про туристичні ресурси» визначає правові, організаційні та соціально-економічні засади державної політики України щодо раціонального використання ресурсів держави у туристичній діяльності та спрямований на забезпечення безпеки національних інтересів у сфері туризму, сталого та диверсифікованого розвитку туристичної діяльності і т.д.

У статті 3 Закону говориться, що Використання окремих видів туристичних ресурсів узгоджується з законами України «Про туристичну діяльність», «Про курорти» (2026-14), «Про природно-заповідний фонд України» (2456-12), «Про охорону навколишнього природного середовища» (1264-12), Земельним кодексом України (2768-14), Кодексом України про надра (132/94-ВР).

Також, завданнями законодавства про туристичні ресурси є: - визначення принципів державної політики та державної підтримки туризму на основі використання туристичних ресурсів; - створення правових умов регулювання суспільних відносин та забезпечення ефективного управління раціональним використанням, відтворенням і охороною ресурсів держави в туризмі.

Стаття 4. Принципи державної політики щодо раціонального використання туристичних ресурсів

Державна політика України щодо раціонального використання ресурсів держави в туризмі визначається Верховною Радою України і будується на принципах: - законодавчого визначення умов і порядку використання туристичних ресурсів; - забезпечення доступності туристичних ресурсів для всіх громадян, зокрема доступності для дітей, молоді, людей похилого віку та осіб з особливими потребами; - забезпечення збереження, відтворення та відновлення туристичних ресурсів; - ефективного використання туристичних ресурсів і забезпечення їхньої належної охорони; - забезпечення безпечності використання туристичних ресурсів, належного захисту життя і здоров'я туристів та інших осіб, що використовують туристичні ресурси; - забезпечення рівності права власності на туристичні ресурси держави, територіальних громад, юридичних осіб та громадян; - прозорості й публічності;

- використання програмно-цільового підходу; - врахування державних і громадських інтересів при плануванні територій пріоритетного розвитку туризму; - забезпечення відповідності туристичних ресурсів нормативним вимогам; - актуальності, повноти та достовірності інформаційного забезпечення процесів використання туристичних ресурсів.

Стаття 5. Органи, що здійснюють регулювання процесів використання туристичних ресурсів

Регулювання процесів використання туристичних ресурсів здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади у сфері туризму, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їхньої компетенції. Моніторинг та контроль відповідності використання туристичних ресурсів здійснює спеціально уповноважений орган з питань моніторингу використання туристичних ресурсів.

Стаття 16. Право на використання туристичних ресурсів

1. Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівний доступ до використання туристичних ресурсів. 2. Відповідальність за належне використання в туризмі об'єктів, внесених до Єдиної державної бази даних у сфері туризму, здійснюють експлуатанти. Порядок їхнього надання у володіння та користування визначається Цивільним кодексом України. 3. Використання в туризмі об'єктів, не внесених до Єдиної державної бази даних у сфері туризму, забороняється. 4. Особливості використання окремих видів туристичних ресурсів встановлюються законом. 5. Унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися на особливому режимі охорони, що обмежує їхнє використання в туризмі. Обмеження використання туристичних ресурсів визначається їхньою пропускною здатністю з урахуванням сезонних та інших умов. 6. Відомості про обмеження використання туристичних об'єктів вносяться до паспортів туристичних об'єктів.

Стаття 17. Напрями використання туристичних ресурсів

1. Використання об'єктів в туризмі здійснюється з урахуванням додаткового характеру такого використання, тобто за умови збереження або відновлення характеристик, які визначають їхнє основне функціональне призначення. 2. Напрями використання об'єктів, внесених до Єдиної державної бази даних у сфері туризму, визначаються у відповідності до параметрів і обмежень, зазначених у їхніх паспортах. 3. Напрями використання туристичних ресурсів України визначаються відповідно до їхньої категорії. Напрями використання туристичних ресурсів міжнародного та загальнодержавного значення затверджуються у державній цільовій, регіональних та місцевих програмах розвитку туризму, регіонального та місцевого значення - у регіональних та місцевих програмах розвитку туризму.

Стаття 18. Вимоги до використання ресурсів держави в туризмі

1. Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити охорону й збереження туристичних ресурсів.

2. Забороняється використання ресурсів в туризмі, якщо вони: - небезпечні; - непридатні до використання; - незареєстровані та не мають маркування відповідно до положень цього Закону; - не відповідають вимогам технічних регламентів.

3. Використання туристичних ресурсів здійснюється відповідно до технологічної схеми використання туристичних об'єктів.

4. Особливості використання об'єктів у туризмі враховуються у генеральних планах населених пунктів, іншій містобудівній документації, планах земельно-господарського устрою, регіональних та місцевих правилах забудови, вимогах до використання земель відповідного цільового призначення.

5. Експлуатанти туристичних об'єктів зобов'язані: - забезпечувати використання об'єктів в туризмі та за свій рахунок приводити їх у попередній стан у разі зміни якісних характеристик (деградації туристичних ресурсів); - встановлювати режим доступу до туристичних об'єктів відповідно до їх пропускної здатності; - додержуватися вимог законодавства щодо збереження і охорони об'єктів та довкілля; - своєчасно сплачувати платежі за використання туристичних об'єктів, внесених до Єдиної державної бази даних у сфері туризму; - своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан та використання туристичних об'єктів у порядку, встановленому законодавством.

47. Правове забезпечення формування системи та збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, рекреаційних територій, як туристичних ресурсів

Вперше термін природоохоронні території з'явився в законі України "Про охорону навколишнього середовища" № 1268-XII від 26 червня 1991 року. Вже в цьому законі було зазначено, що природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території таоб'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України.

Відповідно до закону України "Проприродно-заповідний фонд" № 2456-XII від 16 червня 1992 року Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду на основі багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод.

В концепції збереження біологічного різноманіття України (№ 439 від 12 травня 1997 року) зазначено, що серед основних напрямів діяльності у сфері збереження біологічного різноманіття є створення національної екологічної мережі з метою відновлення природних середовищ існування дикоїфлоритафауни, покращання стану збереження окремих компонентів біологічного різноманіття, зміцненняекологічних зв'язківта цілісності екосистем.

Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000 - 2015 роки" був прийнятий 21 вересня 2000 року. Ця програма розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіальної єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видіврослинітварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їхпопуляцій.

Закон України "Про екологічну мережу" № 1864-IV був прийнятий 24 червня 2004 року і вступив в силу з 1 січня 2005 року. В цьому законі сформульовані основні принципи формування, збереження та використання екомережі. Також в Законі визначені повноваження Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності й місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Відповідно до Закону України "Про екомережу" до структурних елементів екомережі відносяться ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану.

48. Правове забезпечення збереження об'єктів культурного надбання

Закон України «Про культуру» визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на забезпечення доступу до них.

Законодавство України про культуру регулює: 1.Крім діяльністі у сфері:художньої літератури, кінематографії, театрального, музичного, хореографічного, пластичного, образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва тощо. 2. іншу діяльність, основною метою якої є створення, збереження, розповсюдження і використання культурних цінностей, культурної спадщини та культурних благ. 2.іншу діяльність, основною метою якої є створення, збереження, розповсюдження і використання культурних цінностей, культурної спадщини та культурних благ.

Також Законодавство України про культуру має на меті: збереження і примноження національного культурного надбання;

Це йдеться у Статті 16. Збереження культурної спадщини, культурних цінностей та культурних благ

1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують: -збереження культурних цінностей на території України, охорону культурної спадщини, захист історичного середовища; -збереження Музейного фонду України, Державного бібліотечного фонду України, Національного архівного фонду України, фільмофонду, їх постійне поповнення сучасними творами мистецтва, продукцією вітчизняного книговидавництва, кінематографа, аудіовиробництва; -функціонування і розвиток мережі музеїв, архівів, бібліотек, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання та студій), клубів, кінотеатрів, кіно-, відеопрокатних підприємств, об'єднань, заповідників, реставраційних закладів державної та комунальної власності; -збереження нематеріальної культурної спадщини, в тому числі традиційної народної культури, мов, діалектів і говірок, фольклору, традицій, звичаїв і обрядів, народних художніх промислів та ремесел, історичних топонімів тощо.

2. Забороняється вилучення друкованих видань, вихідних матеріалів фільмів та фонограм, інших мистецьких і літературних творів, документів, пам'яток з бібліотечних, музейних, архівних фондів, фільмофонду, знищення культурних цінностей з ідеологічних чи політичних міркувань.

3. Унікальні культурні цінності, що мають виняткове історичне, художнє, наукове та інше культурне значення для формування вітчизняного культурного простору і визначають внесок Українського народу у всесвітню культурну спадщину, визнаються об'єктами національного культурного надбання і включаються до Державного реєстру національного культурного надбання. Порядок включення до зазначеного реєстру та порядок ведення обліку об'єктів національного культурного надбання визначаються Кабінетом Міністрів України.

4. Документи на об'єкти культурної спадщини та інформація про культурні цінності підлягають збереженню шляхом створення страхового фонду документації.

Держава несе відповідальність як перед своїми громадянами, так і перед усім світовим товариством за захист і збереження цієї спадщини. У міру можливостей і відповідно до положень Конституції та законодавства Україна має формулювати, розвивати і здійснювати загальнонаціональну політику, основною метою якої є координація і використання всіх можливостей для забезпечення дійового захисту, зберігання і створення достоїнств своєї культурної спадщини.за законодавством України, зокрема, у ст. 54 Конституції України чітко зазначено, що культурна спадщина охороняється законом, а держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність. А конституційна норма ст. 66 зобов'язує кожного члена суспільства не заподіювати шкоду культурній спадщині та відшкодовувати завдані ним збитки. Конституція України як основний закон держави має й найвищу юридичну силу

49. Правове регулювання режиму державного кордону України, порядок його перетину

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державну прикордонну службу України»

На Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Основними функціями Державної прикордонної служби України є: -охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; -здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; -охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; -ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України "Про розвідувальні органи України"та "Про оперативно-розшукову діяльність"; -участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів; -участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб"; -охорона закордонних дипломатичних установ України; -координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон У країни.

Виконання зазначених у частині першій цієї статті функцій є оперативно-службовою діяльністю Державної прикордонної служби України. ТАКОЖ від 2010 року діє постанова Кабінету Міністрів «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України», де вказуються всі правила перетинання державного кордону громадянами України.

ПРАВИЛА перетинання державного кордону громадянами України

2. Перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини; 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.

3. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

4. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:

50. Основи порядку виїзду та в'їзду в Україну, інші держави, вимоги паспортного, візового режиму

Правила в'їзду -- виїзду громадян України за кордон. Відповідно до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994р. громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.

За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.

Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.

Документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є:

паспорт громадянина України;

паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

проїзний документ дитини;

дипломатичний паспорт;

службовий паспорт;

посвідчення особи моряка;

Ці документи є власністю України і за умови їх належного оформлення є дійсними для виїзду в усі держави світу.

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість перелічених документів можуть використовуватися інші документи на право виїзду з України і в'їзду в Україну.

Для перетину кордону країн Шенгеської зони потрібна заздалегідь оформлена у консульстві віза.

51. Правове регулювання підготовки фахівців у галузі туризму

Стаття 26. Професійна підготовка фахівців у галузі туризму Професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів у галузі туризму здійснюються державними, комунальними та приватними навчальними закладами в порядку, визначеному законодавством.

Підготовка окремих категорій фахівців туристичного супроводу (гідів-перекладачів, екскурсоводів, спортивних інструкторів, провідників тощо), які не потребують здобуття громадянами професійно-технічної або вищої освіти із здобуттям кваліфікації за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем, може здійснюватися у встановленому порядку юридичними чи фізичними особами. Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці навчальних планів і програм навчання фахівців у галузі туризму, їх професійній підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації, затверджує перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу.

52. Павове регулювання створення діяльності обґєднань субґєктів туристичної діяльності

Стаття 28. Об'єднання суб'єктів туристичної діяльності та неприбуткові організації в галузі туризмуУчасники відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, - юридичні особи та громадяни, які надають туристичні послуги, залежно від мети можуть утворювати об'єднання підприємств, що є юридичними особами чи без створення юридичних осіб, або вступати в такі об'єднання в порядку, визначеному Господарським кодексом України ( 436-15 ) та іншими законами. З метою реалізації та захисту своїх прав і законних інтересів у галузі туризму суб'єкти туристичної діяльності можуть створювати неприбуткові організації у сфері туристичної діяльності в порядку, визначеному Цивільним кодексом України ( 435-15 ) або Законом України "Прооб'єднання громадян" (2460-12 ) чи іншими законами. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства з метою реалізації та захисту прав і законних інтересів можуть об'єднуватися в громадські організації туристичної спрямованості. Неприбуткові організації в галузі туризму можуть спрямовувати свою діяльність на: - формування і поширення інформації про туристичні ресурси України; -підготовку пропозицій щодо розвитку туризму, курортно-рекреаційної сфери, охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, порядку використання; -популяризацію туризму і сприяння його розвиткові; -розробку власних стандартів туристичного, готельного, екскурсійного та іншого обслуговування, схвалення кодексів усталеної практики та правил професійної етики; -впровадження власних систем контролю якості здійснення туристичної діяльності; -пропонування для спільного використання юридичними особами та громадянами-підприємцями, що надають туристичні послуги, знаків для товарів і послуг; -вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахівців у галузі туризму; -саморегулювання в галузі туризму; -реалізацію та захист спільних прав і інтересів учасників туристичної діяльності; -вирішення інших завдань, що не суперечать законодавству України. Громадські організації туристичної спрямованості можуть відповідно до закону представляти інтереси громадян - споживачів туристичних послуг.

53. основні положення системи захисту прав субґєктів туристичної діяльності, вирішення спорів, розгляду справ судами

Стаття 33. Відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства у галузі туристичної діяльності Суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Заподіяна туристу моральна (немайнова) шкода, якою порушені його законні права, відшкодовується суб'єктом туристичної діяльності в порядку, встановленому законом.

Суб'єктам туристичної діяльності, яким заподіяна шкода юридичними чи фізичними особами внаслідок порушення ними законодавства в галузі туризму, збитки відшкодовуються відповідно до закону.

Стаття 34. Порядок розгляду спорів з питань надання туристичних послуг Спори з питань надання туристичних послуг розглядаються у встановленому законом порядку третейськими судами та судами загальної юрисдикції.

54. Основні підстави притягнення до відповідальності за порушення законодавства у сфері туризму

Стаття 30. Відповідальність за порушення законодавства в галузі туризму Порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відповідальність згідно із законом. Порушеннями законодавства в галузі туризму є: -здійснення туристичної діяльності без отримання відповідного дозволу (ліцензії) або недодержання ліцензійних умов з надання туристичних послуг; -залучення до надання туристичних послуг осіб, які не відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам та не мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу у випадках, визначених цим Законом; -надання туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, без проведення такої сертифікації в установленому порядку; -ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності; -порушення вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму; -незаконне використання категорії об'єкта туристичної інфраструктури; -порушення умов договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг; -невиконання розпоряджень уповноважених органів та осіб про усунення порушень ліцензійних умов; -порушення правил щодо охорони чи використання об'єктів туристичної інфраструктури, знищення або пошкодження об'єктів відвідування; -створення перешкод уповноваженій на те законом посадовій чи службовій особі у здійсненні контролю за туристичною діяльністю, у проведенні перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг або додержанні ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності; -незаконне втручання у здійснення туристичної діяльності; -розголошення відомостей, що становлять конфіденційну або іншу охоронювану законом інформацію. Законами може передбачатися відповідальність і за інші порушення у сфері туристичної діяльності.

55. Види відповідальності у сфері туристичної діяльності

Стаття 31. Відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у галузі туристичної діяльності

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи у галузі туристичної діяльності за порушення законодавства несуть відповідальність згідно із законом. Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом. Шкода, заподіяна органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами фізичним чи юридичним особам під час виконання ними покладених на них обов'язків, підлягає відшкодуванню в порядку, встановленомузаконом. Стаття 32. Цивільно-правова та інші види відповідальності суб'єктів туристичної діяльності За неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини. Спори майнового характеру між суб'єктами туристичної діяльності та споживачами туристичних послуг вирішуються у встановленому порядку з дотриманням вимог цього Закону. За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, встановленому законом, застосовують заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення суб'єктом господарювання правопорушення та ліквідацію його наслідків.

56. Основні механізми вирішення питань щодо юридичної відповідальності у сфері туристичної діяльності

Кримінальний кодекс України. Прийнято Законом України від 05.04.2001 № 2341-IIIКодекс України про адміністративні правопорушення. Прийнято Законом України від 07.12.1984 № 80731-XАдміністративні відповідальність настає при: Порушення правил охорони водних ресурсів. Порушення правил водокористування. Пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації. Незаконне використання земель державного лісового фонду. Незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка. Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень. Знищення або пошкодження підросту в лісах. Здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку. Порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини. Пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду. Введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси. Засмічення лісів відходами. Порушення вимог пожежної безпеки в лісах. Самовільне випалювання рослинності або її залишків.

Випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах. Експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах. Приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними. Порушення роботи з відходами. Порушення законодавства про захист рослин. Порушення правил використання об'єктів тваринного світу. Порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин. Незаконне вивезення з України і ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу. Порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах.

Порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними. Жорстоке поводження з тваринами. Порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України. Порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному транспорті. Порушення правил користування засобами залізничного транспорту. Порушення правил безпеки польотів. Порушення правил поведінки на повітряному судні. Порушення правил міжнародних польотів. Порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті. Порушення правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту. Експлуатація водіями транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах. Порушення правил перевезення пасажирів при наданні послуг з перевезення пасажирів.

Порушення правил дорожнього руху. Невиконання водіями вимог про зупинку. Залишення місця дорожньо-транспортної пригоди. Порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами та особами, які керують гужовим транспортом, і погоничами тварин. Випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам або без необхідних документів, передбачених законодавством. Порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. Допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або осіб, які не мають права керування транспортним засобом. Порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів на транспорті. Провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу. Безквитковий проїзд

57. Особливості діяльності в Україні іноземних субґєктів туристичної діяльності

Стаття 37. Особливості здійснення діяльності в Україні іноземними суб'єктами туристичної діяльності

Юридичні особи, створені за законодавством інших держав, іноземці та особи без громадянства здійснюють туристичну діяльність на території України відповідно до міжнародних договорів України в порядку, визначеному законом. Іноземні юридичні та фізичні особи можуть здійснювати туроператорську та турагентську діяльність шляхом утворення підприємств за законодавством України та отримання в установленому порядку ліцензій на здійснення відповідної діяльності. Туристичний супровід, що здійснюється на території України, може надаватися фахівцями туристичного супроводу, громадянами України та особами, які постійно проживають на території України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Посередницька діяльність на території України з укладення договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб'єктами туристичної діяльності не допускається. Така діяльність може здійснюватися лише через туроператорів, створених за законодавством України. Угоди, укладені з порушенням вимог цієї статті, є недійсними.

58. Статистична звітність в туризмі

Звіт заповнюють відповідальні особи підприємств, установ, організацій, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і здійснюють діяльність, пов'язану з наданням туристичних послуг (надалі - суб'єкти туристичної діяльності), незалежно від відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правової форми господарювання.

Суб'єкти туристичної діяльності, підприємства розміщення яких протягом всього звітного періоду або довше знаходилися на ремонті або не працювали з іншої причини (відсутність коштів чи дозволу санепідстанції на експлуатацію підприємства, відсутність осіб, що бажають розміщуватись у даному підприємстві тощо), у звіті заповнюють адресну частину та розділи, не пов'язані з розміщенням туристів, а у розділі 1 проставляють планову кількість підприємств, номерів, місць та зазначають на полях форми: "Не працює з...".

Адресна частина бланка заповнюється чітко і без скорочень. Назва суб'єкта туристичної діяльності має відповідати назві, яка вказана в установчих документах. Поштовий індекс організації та адреса, за якою вона розташована, вказуються фактичні. Загальна площа території вказується та, що закріплена за суб'єктом туристичної діяльності відповідними документами.

Звіт за формою 1-ТУР підписується керівником та головним бухгалтером суб'єкта туристичної діяльності. Вони несуть відповідальність за достовірність та своєчасне подання цих звітів згідно з діючим законодавством. Звіт завіряється печаткою суб'єкта туристичної діяльності. Звітні дані відображаються в тих одиницях, які вказані в формі.

В розділах 3, 3а, 5, 6 в рядках з індексом "о" вказують дані про туристів, обслугованих за прямими договорами. Дані про туристів, обслугованих за співдоговорами з українськими партнерами, вказують в рядках з індексом "а".

Копія форми державної статистичної звітності зберігається у суб'єкта туристичної діяльності.

До звіту додається пояснювальна записка, в якій обов'язково вказується кількість реалізованих ваучерів та напрямки пересування туристів згідно з ними.

59. правове регулювання оподаткування в туризмі

Порядок оподаткування туроператорської та турагентської діяльності

Базою оподаткування в разі проведення операцій з постачання туристичним оператором туристичного продукту, призначеного для його споживання на території України, є винагорода, яка визначається як різниця між вартістю поставленого ним туристичного продукту та вартістю витрат, понесених таким туристичним оператором внаслідок придбання такого туристичного продукту.

Базою оподаткування в разі проведення операцій з постачання на території України туристичним оператором туристичного продукту, призначеного для його споживання за межами території України, є винагорода, яка визначається як різниця між вартістю поставленого ним туристичного продукту та вартістю витрат, понесених таким туристичним оператором внаслідок придбання такого туристичного продукту.

Базою оподаткування туристичного оператора, який здійснює посередницьку діяльність на території України з укладання договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб'єктами туристичної діяльності, є винагорода, яка нараховується йому таким іноземним суб'єктом туристичної діяльності, в тому числі шляхом надання права самостійно утримувати належну такому туроператору суму винагороди із коштів, сплачених замовником туристичних послуг.

Базою оподаткування для операцій, які здійснюються туристичним агентом, є комісійна винагорода, яка нараховується туристичним оператором, іншими постачальниками послуг на користь такого туристичного агента, у тому числі за рахунок коштів, отриманих останнім від споживача туристичного продукту (туристичної послуги).

Туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.

Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Платниками збору не можуть бути особи, які: а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір; б) особи, які прибули у відрядження; в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); г) ветерани війни; ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; д) особи, які прибули за путівками на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров'я України; е) діти віком до 18 років;є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.

Ставка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору.

Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі), за вирахуванням податку на додану вартість. До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду.

Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами; б) юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

Сума туристичного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду.

Размещено на Allbest.ru