Размещено на http://www.allbest.ru/

курсова робота

з дисципліни: "Теорія держави та права"

Законність

Вступ

Розділ І. Суспільно-правова характеристика законності

1.1 Поняття законності

1.2 Принципи законності: поняття, зміст

1.3 Вимоги законності

Розділ ІІ. Стислий аналіз інших правових явищ, які стосуються законності

2.1 Гарантії законності

2.2 Поняття правопорядку. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок

2.3 Функції, гарантії та принципи правопорядку

2.4 Основні шляхи зміцнення законності та правопорядку

Розділ ІІІ. Конституційні засади (принципи) здійснення правосуддя (судочинства)

3.1 Конституційні засади (принципи ) здійснення правосуддя (судочинства)

3.2 Законність та справедливість як вимоги юридичної діяльності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В даній курсовій роботі розглядаються питання про поняття законності, про метод та режим законності, про її значення в житті кожної людини. Ця курсова робота являє собою, на мій власний погляд, цілий комплекс наукових думок, досліджень різних теорій, думок практиків, оскільки, законність та правопорядок - основна запорука існування правового Громадянського суспільства, а отже - і не тільки сфера вивчення теорії Держави і права, а й інших юридичних та й навіть деяких економічних наук.

Для того, щоб визначити основні поняття по даній темі, необхідно перш за все визначити об'єкт та мету мого дослідження, сформулювати основні методи.

Об'єкт дослідження. З позиції теорії держави і права виступає комплекс суспільних відносин, які виникають у сфері дотримання законності та правопорядку в суспільстві, а також той державний вплив (примус), який застосовується в разі недотримання чи порушення встановлених норм, правил поведінки.

Мета написання роботи. Основною метою цього дослідження є теоретико-правовий і науково-прикладний аналіз суспільного стану існуючої системи правового державного регулювання у сфері дотримання законності та встановлення правопорядку в державі зокрема, а також подальшого розвитку та удосконалення національного законодавства в досліджуваній сфері.

Методи дослідження. Методологічну основу даної курсової роботи складають загально визнані методи наукового пізнання, в першу чергу -формально-логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно-структурний.

А даній курсовій роботі я намагатимусь здійснити всебічний аналіз організаційно-правових питань, що стосуються поняття законності та правопорядку, принципів законності, вплив на суспільство, тощо.

Отож, розпочинаючи розгляд роботи, необхідно сказати, що законність - це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах

Про законність та правопорядок можна говорити дуже і дуже багато, оскільки - це є таке поняття, з яким ми зустрічаємося майже повсякденно, вступаючи в ті чи інші суспільні, правові, економічні чи фінансові відносини та ін.

Необхідно зазначити, що законність та правопорядок, як соціальні інститути тісно пов'язані з правом.

Законність -- це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. Поняття законності охоплює дотримання і виконання всієї системи нормативних актів держави.

Отже, дотримання законності - це необхідна умова створення такого соціального середовища, за якого тільки й можлива повна реалізація права.

Законність і правопорядок - найбільші соціальні цінності, основа нормального життя суспільства, його громадян. Тому їх укріплення - одне з головних завдань, що стоять перед суспільством, один з основних напрямів діяльності держави, його функція. На жаль, стан законності і правопорядку в нашій країні дійшло до критичної межі. За останні роки різко зросла кількість правопорушень, у тому числі найбільш небезпечних з них - злочинів. Тому зміцнення законності, боротьба зі зростаючою злочинністю - життєво важливі завдання нашого сьогодні.

Розділ І. Суспільно-правова характеристика законності

1.1 Поняття законності

Законність -- це особливий режим або процес діяльності держави й інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог:

1)наявність добре продуманої системи правових законів і незаконних нормативно-правових актів;

2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов'язків) всіх учасників правовідносин;

3) точне і неухильне виконання і дотримання законів та інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами.

Законність - явище політико-правовому житті, принцип політичної системи.

Це встановлений у суспільстві політико-правовий режим, відповідно до якого держава, її органи, державні та громадські організації, посадові особи, а також громадяни повинні здійснювати свою діяльність на основі чіткого та неухильного дотримання Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів. Цей режим зводиться в принцип законності. Згідно з принципом законності повинні здійснювати свою діяльність усі ланки політичної системи суспільства. Сутність законності, основа правової держави -- в пануванні закону, який виражає волю більшості в державі.

Принцип законності розвивається в нормах чинної Конституції України, правозастосовчій та правотворчій діяльності держави. Так, з метою гарантії реалізації ст. 55 Конституції України був прийнятий спеціальний закон про оскарження в суді неправомірних дій посадових осіб.

Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права -- від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів -- посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації).

Визначення законності можна дати й інше, оскільки це багатогранне явище, яке зводиться до діяльності державних і інших органів і організацій по неухильному дотриманню й виконанню правових законів.

Наприклад, проф. Рабінович П.М. дає визначення: законність -- це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється в результаті їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права.

Законність характеризується поєднанням двох ознак:

зовнішньої (формальної) -- обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями:

внутрішньої (сутнісної) -- наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю. не виконанням заради виконання, її призначення -- додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Законність -- явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни дододержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву Конституції.

Законність -- явище багатоаспектне і може виступати як принцип. метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є й режим реально діючого права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені в праві.

Режим законності -- неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію -- владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія -- фактори побудови правової держави.

Що таке законність - принцип, метод чи режим?

І принцип, і метод, і режим.

Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як певних засад, начала діяльності державних органів, державних і громадських організацій, посадових осіб, громадян, без законності як методу державного управління суспільством не відбудеться режим законності. У широкому розумінні законність - це режим суспільно-політичного життя, створюваний:

- державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забезпечує їх відповідність потребам суспільного поступу

- всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних актів.

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство - від анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Проте, суворе дотримання і виконання законів далеко не завжди приводить до позитивних наслідків, до прогресу добра й справедливості. Тому законність не може зводитись тільки до цієї, хоч і головної вимоги. Сам термін «законність» виник у період буржуазних революцій і зводився до вимоги підпорядкування громадян, адміністрації, посадових осіб і суду приписам закону і до заборони виходити за його межі. Зокрема, в Декларації прав людини й громадянина 1789 р. (Франція), в ст. 5 записано, що все те, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто може бути примушений до дій, які не передбачені законом. Принцип «що не заборонено законом, те дозволено» став реалізовуватись і в нас в останні роки так званої перебудови, але його реалізація також привела до негативних наслідків, тому що більшість громадян зрозуміли його як принцип -- роби, що хочеш і що можеш. Це поглибило стан кризових явищ у суспільстві. Щоб цей принцип діяв правильно, в нашому суспільстві повинна бути досконала система законів, які встановили б, яка діяльність і поведінка особи заборонена.

Таким чином, щоб розкрити поняття законності, потрібно також торкнутись якості самих законів. Режим законності вимагає, щоб самі закони, в яких виражаються свавілля, волюнтаризм держави по відношенню до своїх громадян не можуть забезпечити й гарантувати демократичну форму правління, демократичний режим, демократичні права й свободи громадян.

Законність є складною категорією, що охоплює декілька аспектів її розуміння, сукупність яких і визначає зміст цього поняття.

1.2. Принципи законності: поняття, зміст

Принципи законності - це відправні засади, незаперечні засадні вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є такі:

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти -- законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам -- законам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна організація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і відповідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових розпоряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реальність законності -- досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

-- спеціально-дозвільного -- поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»);

-- загальнодозвільного -- поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»);

а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав. Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і додержанні принципу поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент (ознака) демократичного режиму.

І. Як принцип права законність визначається як ідея, положення та установка, що складає основу розвитку і функціонування права.

Основними положеннями, що визначають зміст законності, є:

-- загальність вимог закону;

-- верховенство і єдність закону;

-- рівність громадян перед законом та судом;

-- невідворотність відповідальності суб'єктів за скоєне правопорушення.

Саме у цьому значенні законність пронизує всі сторони дії права, починаючи з процесу його формування та закінчуючи однією з форм реалізації норм. Вона визначає одну з особливостей права як самостійної юридичної категорії.

II. Законність як принцип поведінки суб'єктів права характеризується як вимога добровільного виконання покладених обов'язків, реалізації суб'єктивних прав у встановлених формах та межах. Зміст законності у цьому значенні характеризується наступними положеннями:

-- конституційне закріплення прав та свобод людини;

-- створення необхідних умов для добровільної реалізації суб'єктами права законоположень;

-- рівність права суб'єктів;

-- невідворотність відповідальності за скоєні правопорушення;

-- діяльність у сфері права на основі загальнодозвільного принципу «дозволено все, що не заборонено законом».

Це значення законності характеризує поведінку фізичних осіб у відносинах, регламентованих правом. Можливість безперешкодного виконання обов'язків та використання прав і складає сутність законності у аспекті регулювання відносин в суспільстві.

III. Законність як вимога діяльності органів держави та посадових осіб виявляється у вимозі здійснення владних повноважень у межах наданих повноважень, відповідно до закону та з визнанням верховенства прав і свобод людини. Зміст цього аспекту законності складають наступні положення:

-- можливість функціонування лише конституційно визначених державних структур;

-- наявність нормативно закріпленої системи повноважень, що чітко визначають не лише права, обов'язки, а і відповідальність органів та посадових осіб;

-- реальне впровадження в діяльності органів держави принципу верховенства прав та свобод особи;

-- наявність особливих засобів впливу на владні структури, що забезпечують охорону і відновлення порушених суб'єктивних прав;

-- врахування в діяльності органів держави міжнародно-правових стандартів та принципів.

IV. Законність як вимога державного управління суспільством.

Забезпечення управління суспільними відносинами пов'язується не лише з наявністю певних можливостей у держави, а й покладенням на неї певних зобов'язань та визначення необхідних вимог. Однією з них є вимога законності, основним змістом якої є:

-- забезпечення управлінських функцій держави правовими засобами;

-- можливість встановлювати права та обов'язки суб'єктів суспільних відносин правовими законами;

-- чітка нормативна визначеність меж впливу держави на суспільство;

-- правова регламентованість діяльності механізму держави та визначеність її форми;

-- правова обумовленість функціонування держави як суб'єкта міжнародних відносин.

Отже, управлінський характер законності визначається у процесі характеристики правової регламентації державно-владного впливу на суспільство з метою його упорядкування.

V. Законність як принцип побудови системи нормативно-правових актів забезпечує ієрархічну підпорядкованість системи юридичних документів та їх взаємодію у процесі регулювання суспільних відносин. Зміст цього аспекту поняття законності складають наступні положення:

-- система нормативно-правових актів є ієрархічно узгодженою сукупністю юридичних документів, що характеризуються взаємодією та взаємозалежністю;

-- верховне місце у системі актів належить Конституції держави та конституційним законам;

-- підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі, на виконання та відповідно до закону;

-- найменша юридична сила у системі нормативно-правових актів належить локальним актам, які регулюють відносини у межах підприємства, установи чи організації та приймаються на основі законів, а також системи підзаконних актів;

-- чітке нормативне визначення принципів співвідношення національного та міжнародного права.

VI. Законність як режим соціально-політичного життя держави. Характеризується як вимога точного і неухильного виконання законів і заснованих на них нормативних актів всіма суб'єктами права.

Змістом законності є наступні положення:

-- загальність права, що поширюється на всіх суб'єктів та всі суспільні сфери;

-- неможливість виключень, що забезпечують можливість невиконання правових положень певними суб'єктами;

-- панування правового закону;

-- наявність визначеного статусу всіх суб'єктів права: фізичних, юридичних, посадових осіб та органів держави.

Отже, законність є складною категорією, що характеризується різними рівнями прояву та аспектами. У цілому вона може бути визначена таким чином.

Основними чинниками змісту законності є її вимоги, тобто моменти, сторони, з яких вона складається. Вони характеризують окремі види діяльності певних суб'єктів у сфері права та обумовлюються змістом його норм. Деякі автори ототожнюють вимоги та принципи законності, хоча у дійсності ці категорії є різними як по суті, так і за обсягом.

1.3. Вимоги законності

Вимоги законності (те, чого вимагає законність) відображають її спрямованість, обумовлену змістом норм права. На відміну від принципів, які виражають зміст законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів суспільних відносин, вимоги законності пов'язані з окремими видами діяльності певних суб'єктів. Вони є юридичними умовами (правилами) втілення в життя принципів права.

Розглянемо вимоги законності у сфері правотворчості і реалізації права.

Вимоги законності в правотворчості:

1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього необхідно створювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій і узагальнень учених;

2) забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів, тобто додержання субординації в нормативних актах (на-приклад, укази президента повинні відповідати законам, акти уряду - указам президента);

3) забезпечення своєчасного створення закону і його скасування з додержанням певної процедури;

4) забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого строку їх чинності, за винятком тих, які видаються на певні строки (наприклад, закон про бюджет на рік);

5) видання правових актів у тій формі, яка передбачена законом, з усіма необхідними для цього реквізитами. Вимоги законності у сфері реалізації права:

1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов'язків, наявність можливостей для здійснення суб'єктивного права);

2) гарантоване якісне застосування права з урахуванням усіх обставин;

3) правильне тлумачення правових норм;

4) стабільність судової практики та ін.

Основними вимогами законності є наступні:

1. Верховенство права в житті суспільства та держави вимагає правової регламентації найважливіших сфер діяльності суспільства, які об'єктивно потребують регулювання правом, відповідності змісту закону ідеї права, гуманізму та справедливості.

2. Верховенство закону виявляється у верховенстві його змісту над змістом інших нормативно-правових та індивідуальних актів, які приймаються на основі закону, у встановленому ним порядку та формі.

3. Рівність перед законом забезпечує надання всім суб'єктам рівних прав та покладення рівних обов'язків, створення рівних умов реалізації права, відсутність будь-яких привілей у сфері права, невідворотність відповідальності та боротьбу з правопорушеннями.

4. Неухильне дотримання правових актів всіма суб'єктами права передбачає необхідність реалізації державно-владних приписів та їх обов'язковість для всіх суб'єктів права.

5. Неухильна реалізація прав та свобод забезпечує необхідність конституційного закріплення прав та свобод, створення умов щодо їх реалізації; забезпечення механізму реального втілення прав, їх охорони, гарантування і поновлення. Ця вимога відображає конституційне положення про права і свободи людини як вищу соціальну цінність суспільства.

6. Правильне та ефективне застосування норм права компетентними органами держави у межах повноважень, відповідно до закону, гарантоване можливістю застосування юридичної відповідальності.

7. Послідовна боротьба з правопорушеннями вимагає чіткого визначення та нормативного закріплення протиправної поведінки, встановлення відповідальності відповідно до санкції правової норми, своєчасного реагування на будь-яке правопорушення та неможливості ухилитися від відповідальності за скоєне.

8. Неприпустимість свавілля в діяльності посадових осіб забезпечує реалізацію владних повноважень відповідно до наданої компетенції, з врахуванням інтересів суспільства, у рамках закріпленої правової процедури.

Здійснення зазначених вимог і утворює законність та визначає її місце в суспільстві як засобу забезпечення стабільності правопорядку та ефективності правового регулювання.

Важливого значення у сучасній юридичній науці та практиці набирає категорія «конституційна законність» як система юридичних засобів, що забезпечують діяльність всіх суб'єктів права на основі Конституції та у відповідності до її вимог. Конституційна законність характеризується наступними ознаками:

1) Правовий характер самої Конституції держави, яка засновується на принципах справедливості, свободи та рівності, закріплює і гарантує права та свободи людини.

2) Верховенство Конституції в системі нормативних актів як акта вищої юридичної сили.

3) Пряма дія принципів і норм Конституції, які не потребують уточнення і безпосередньо регулюють суспільні відносини.

4) Дія Конституції на всій території держави та стосовно всіх суб'єктів.

Важливим інститутом забезпечення та охорони конституційної законності є конституційний контроль. Конституційний контроль складає діяльність спеціальних органів держави із забезпечення вимог конституційної законності. Суб'єктами, що здійснюють конституційний контроль, є:

-- глава держави, парламент, уряд, які забезпечують загальнополітичний контроль;

-- спеціалізовані органи конституційного контролю, що мають форму органів конституційного нагляду (квазісудові органи);

-- судові органи здійснюють судовий контроль. Особливістю конституційного контролю, що здійснюється судами загальної юрисдикції, є здійснення контрольних функцій у межах звичайної процедури судового процесу. Що торкається спеціалізованих конституційних судів, то вони мають спеціальну юрисдикцію та здійснюють конституційний контроль шляхом конституційного судочинства -- конституційного правосуддя.

Розділ ІІ. Стислий аналіз інших правових явищ, які стосуються законності

2.1 Гарантії законності

Гарантії законності - це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії законності можна поділити на:

-- загольносоціольні;

-- спеціально-соціальні -- юридичні та організаційні. Загальносоціальні гарантії законності:

1) економічні -- ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості в законності;

2) політичні -- ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади.

3) ідеологічні -- ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасне протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя.

Економічні, політичні, ідеологічні гарантії законності -- це реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства.

Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві груп:

юридичні -- передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання;

організаційні -- заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадрова робота, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, боротьби з корупцією тощо.

Юридичні гарантії законності створюються в результаті діяльності законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади, спрямованої на запобігання правопорушенням та їх припинення.

Діяльність законодавчих органів спрямована на видання якісних нормативно-правових актів, якими встановлюється юридична відповідальність за вчинення протиправних дій.

Завдяки діяльності конституційного суду забезпечується неухильне додержання конституції держави. Розглядаючи справи про конституційність нормативно-правових актів представницьких органів влади, правозастосовну практику за скаргами громадян та ін., конституційний суд створює додаткові і дійові гарантії їх досконалості. Це сприяє формуванню гармонічної єдиної системи законодавства.

Виконавчі органи сприяють зміцненню законності своєю діяльністю, спрямованою на втілення в життя правових норм основного і поточних законів держави, охорону і захист прав і свобод громадян. їх обов'язок полягає в прийнятті нормативно-правових актів, щоб виконувати і розвивати закони. Суттєве значення має розвите почуття морально-правової відповідальності посадових осіб і державних службовців за повне і ефективне виконання обов'язків у рамках закону.

Судові і правоохоронні органи держави (прокуратура, арбітражний суд, міліція) виконують безпосередню роботу з профілактики і припинення правопорушень. Від них залежать процесуальне забезпечення норм матеріального права, реальне життя формально закріплених прав і свобод громадян. Прокуратура здійснює найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Діяльність судів виражається у формі цивільного, кримінального, адміністративного судочинства. Будь-які рішення і дії державних органів, установ, посадових осіб, приватних підприємців, що порушують права і свободи, можуть бути оскаржені в суді. Якісна та ефективна робота загальних і арбітражних судів -- одна із важливих гарантій стабільності і реальності законності.

Значна роль у зміцненні законності і правопорядку в державі належить органам внутрішніх справ. Їх діяльність здійснюється в ім'я торжества законності, спрямована на охорону суспільства від злочинних посягань, забезпечує порядок у громадських місцях та ін. Законність є основою діяльності цих органів: вони повинні діяти в цілях, установлених правом, на основі права і у правових формах.

Державні інспекції (адміністрації) і контрольно-ревізійний апарат здійснюють роботу з запобігання законності, їх виявлення і припинення у різних сферах державного і суспільного життя.

Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі:

1) превентивні (запобіжні) -- полягають в запобіганні правопорушенням: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення;

2) припиняючі (такі, що кладуть край) -- спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;

3) відновлюючі -- виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння;

4) каральні, або штрафні, -- спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення.

Юридичні гарантії законності за суб'єктами застосування можуть бути такими:

-- парламентські;

-- президентські;

-- судові;

-- прокурорські;

-- адміністративні (управлінські);

-- контрольні;

-- муніципальні (місцеві).

2.2 Правопорядок

Отже, законність як вимога звернена до всіх суб'єктів права; й саме їх сукупними зусиллями і створюється згадане соціальне середовище. Водночас законність виступає передумовою реалізації їх власних суб'єктивних прав та законних інтересів.

Ця думка концентровано виражена в словах, що належать стародавньому римському політичному діячеві, оратору й філософу Марку Туллію Цицерону: "Щоб бути вільним, необхідно підкорятися законам".

Режим законності забезпечує правопорядок. Правопорядок - це такий стан суспільних відносин, який є сукупним результатом фактичного здійснення юридичних норм в умовах законності. Правопорядок - це законність у дії, це реалізована законність.

Правопорядок - ємне поняття. Правопорядок - це порядок, організованість, стійкість.

Отже, правопорядок характеризує ступінь впорядкованості суспільних відносин, виступає антиподом хаосу, анархії, неорганізованості. Далі, правопорядок - це правовий порядок, стан суспільних відносин, запрограмоване правом. Правовий порядок можна розглядати як мета правового регулювання, якою є створення за допомогою права і правових засобів такого порядку і такий урегульованості суспільних відносин, які служать збереженню та зміцненню існуючого ладу. Але правопорядок не тільки мета, але і підсумок правового опосередкування - реально існуюча фактична урегульованість суспільних відносин.

Виходячи зі сказаного, правопорядок можна визначити як засновану на праві і законності організацію суспільного життя, яка відображатиме якісний стан суспільних відносин на певному етапі розвитку суспільства. Розглянемо особливості цього явища.

1. Правопорядок є стан упорядкованості, організованості життя.

2. Це порядок, передбачений нормами права.

3. Правопорядок виникає в результаті фактичної реалізації правових норм, втілення їх у життя, є результатом правового регулювання. 4. Він забезпечується державою. Як відомо, далеко не всі норми права реалізуються повсюдно, нерідкі і відступу від вимог правових норм, правопорушення. Тому необхідно розрізняти реально існуючий правопорядок (підсумок правового регулювання) і правопорядок, до досягнення якого прагнув законодавець на тому чи іншому етапі розвитку суспільства (мета правового регулювання). Перший залежить від стану суспільних відносин в конкретних умовах, рівня політичної і правової культури суспільства, стану законодавства, характеру законності та ін. Отже, правопорядок має не тільки якісні, а й кількісні характеристики. Тому не випадково у сфері функціонування держави можна відзначити напрями діяльності щодо укріплення (зміцненню, вдосконаленню, забезпечення, охороні) правопорядку.

Правопорядок не належне або можливе, а фактичний стан врегульованих правом відносин, а тому з певною часткою умовності його можна охарактеризувати як систему правових відносин. Які ж принципи правопорядку?

Визначеність. Правопорядок базується на формально-визначених правових приписах, реалізація яких і забезпечує визначеність суспільних відносин. Цим він відрізняється від системи відносин, що виникають у результаті дії інших соціальних норм, де відсутні чіткі формальні орієнтири, а роль суб'єктивних моментів дуже велика.

Системність. З тієї ж причини (зв'язок з правом) правопорядок не сукупність одиничних, розрізнених актів поведінки, різних правовідносин. Це система відносин, яка заснована на єдиній сутності права, пануючою в суспільстві формі власності, системі економічних відносин і забезпечується силою єдиної державної влади.

Організованість. Правопорядок виникає не стихійно, а при організуючою діяльності держави, її органів.

Державна гарантованість. Існуючий правопорядок забезпечується державою, охороняється ним від порушень. Не випадково однією з основних функцій держави є охорона існуючого правопорядку.

Стійкість. Виникає на основі права і забезпечується державою правопорядок досить стабільний, стійкий. Спроби дестабілізації, порушення правопорядку присікаються відповідними правоохоронними органами.

Єдність. Характер організації неоднаковий у різних сферах суспільного життя. Однак заснований на єдиних політичних і правових принципах, забезпечується єдністю державної волі і законності, правопорядок один на території всієї країни. Усі його складові в рівній мірі гарантуються державою, будь-які його порушення вважаються правопорушеннями і присікаються державним примусом.

В силу зазначених особливостей правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпечує стабільність суспільного життя і соціальний прогрес. Оскільки він визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найбільш важливі риси і сторони соціально-економічного ладу, систему пануючих у країні політичних відносин.

Отже, правопорядок включає в себе не тільки відносини людей у ??сфері громадянського суспільства, а й базується на нормах права організацію самої політичної влади, тобто державу. На цей бік правопорядку звертав увагу ще Цицерон, запитуючи: «Та й що таке держава, як не загальний правопорядок?» Близький до нього і Кант, який розглядав державу як «об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам».

Інакше кажучи, держава є і найважливіший елемент, і необхідна умова правопорядку. З одного боку, конституювати правом і функціонує в строго встановлених рамках держава становить найважливіша ланка правопорядку. З іншого - воно владний суб'єкт, забезпечує і охороняє правопорядок. Не випадково правове регулювання діяльності державних органів і посадових осіб здійснюється за принципом «Дозволено лише те, що прямо дозволено».

Правопорядок, таким чином, можна розглядати як єдність права і влади. Це порядок, при якому правове положення і взаємовідносини всіх суб'єктів суспільного, політичного і державного життя чітко визначені законами і захищені державною владою. Найбільш адекватною формою реальності подібного правопорядку виступає правова держава.

Правопорядок не самоціль, а соціально й історично обумовлені загальний засіб і форма вираження, установи та організації свободи і справедливості в суспільних відносинах.

Його різновиди багатоманітні: громадський правопорядок (у громадських місцях), виробничий, трудовий, військовий, навчальний та ін.

Правопорядок виключно важливий у будь-якій сфері виробничого й взагалі суспільного життя. Не є винятком комерційна й банківська діяльність, торгівля й громадське харчування тощо. Хоча ці галузі, як раніше, в умовах колишньої "соціалістичної" країни, так і тепер, були і є особливо уразливими саме з погляду законності й правопорядку.

Правопорядок своїми неодмінними, необхідними передумовами має:

1. Досконале законодавство, що відображає потреби й інтереси громадян і суспільства, регулює відповідно до них суспільні відносини.

Сучасна практика парламенту - Верховної Ради України - як законодавчого органу переконливо й яскраво свідчить, наскільки це складна справа - законотворення, яке адекватно відбивало б нові умови життя суспільства;

2. Неухильне виконання чинного законодавства усіма й повсюдно. Лише у єдності ці передумови можуть створити надійні засади для правопорядку. Прийняття відповідного закону - це лише початок, лише одна з умов законності і правопорядку. Закон тільки тоді виконує свою соціальну службову роль (функцію), коли він виконується всіма без винятку і повсюдно. Не тільки історія тоталітарного суспільства, а й посттоталітарна дійсність переконливо це доводять. Нормальний стан суспільного буття немислимий без найсуворішого дотримання законів, що охороняють права громадян й інтереси суспільства, себто без правопорядку. На відміну від тоталітаризму, де законність відігравала роль ідеологічної прикраси, в нових умовах вона має підтримувати й зберігати демократію. Демократія без законності - річ неймовірна, бо законність - це принцип, глибинна сутність якого полягає у рівності всіх перед законом. Що стосується державної влади, то дія цього принципу поширюється на всі її відгалуження - виконавчу, судову, а рівно й законодавчу владу.

У теоретико-правовій літературі значне місце приділяється опрацюванню проблеми гарантій забезпечення законності та правопорядку. Ці гарантії, серед яких розрізняють об'єктивні та суб'єктивні гарантії, поділяються на такі групи: економічні, політичні, ідеологічні, юридичні, соціальні, організаційні.

2.2 Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок

Категорія «законність», що посідає одне з провідних місць в теорії права, є складним і багатогранним суспільно-правовим явищем. Із законністю тісно пов'язане інше правове явище - правопорядок (правовий порядок). Поняття «правопорядок» широко використовується у чинному законодавстві, охорона правопорядку - найважливіша функція держави. Незважаючи на це у вітчизняній науці досі не вироблено єдиного визначення даного феномена.

Законність можна розглядати в аспекті необхідності (вимоги, обов'язку) виконувати норми права, що свідчить про її органічний, нерозривний зв'язок з правом як системою норм і принципів. Суспільство, а також держава, яка визнає і захищає правові норми, вимагають неухильного і суворого їх дотримання і виконання усіма суб'єктами суспільних відносин. Такі вимоги норми права (закону) склалися ще тисячоліття тому і лише згодом дістали в юридичній науці назву законність як прояв загальної обов'язковості права.

Однак однієї вимоги виконання права для характеристики законності недостатньо. Необхідно забезпечити реальний вплив права на поведінку людей. У цьому аспекті законність -- це додержання і виконання норм права (законів) органами держави, посадовими особами, громадянами та їх соціальними утвореннями, тобто здійснення ними правомірних дій. У разі, коли норма права (закон) приписує учасникам суспільних відносин здійснювати певні дії, законність виявлятиметься в точному виконанні норм права (законів); якщо норма права (закон) забороняє здійснювати певні дії, законність означатиме утримання від здійснення таких дій; якщо закон (норма права) надає суб'єктам суспільних відносин право здійснювати за своїм розсудом певні дії, законність диктуватиме неможливість виходу за її межі. Законність завжди означає відповідність поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин нормі права (закону). Вона є певною мірою синонімом правомірної поведінки.

В умовах демократичної правової держави законність передбачає єдність її зовнішнього боку (строге виконання законів) і внутрішнього (наявність правових законів). Тому категорія «законність» повинна відображати не тільки процес виконання, додержання правових законів, а й забезпечення видання суто правових законів, тобто процес законотворчості. Єдність цих процесів у літературі знаходить своє вираження в терміні «правозаконність».

На видання правових за змістом та формою законів і на їх суворе дотримання, неухильне виконання суб'єктів суспільних відносин спрямовує принцип законності. Як один із провідних принципів суспільно-політичного ладу він являє собою найбільш загальну, широку і категоричну вимогу правомірної поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин у сфері як правотворчості, так і правореалізації.

Зміст принципу законності становить система більш конкретних вимог: загальності законності, що означає обов'язковість законів та інших нормативно-правових актів для всіх учасників суспільних відносин без винятку; забезпечення верховенства права і закону в діяльності органів і посадових осіб, громадян та їх об'єднань; забезпечення рівності усіх перед законом; незалежність правосуддя; невідворотність покарання за здійснення правопорушень тощо. Ці вимоги законності у свою чергу конкретизуються в більш детальних вимогах, спрямованих на регулювання поведінки суб'єктів права в окремих сферах державної і суспільної діяльності.

Деякі з цих вимог адресуються безпосередньо до діяльності законотворчих органів держави. Це, наприклад, вимога видавати закони, підзаконні нормативно-правові акти відповідно до потреб суспільного розвитку, інтересів і волі народу, принципів гуманізму, справедливості, невід'ємних прав і свобод людини, що забезпечує їх правовий характер. Інші вимоги законності характеризують процес реалізації права, наприклад, правильне застосування норм права відповідно до тих фактичних обставин, на які поширюється їх вплив; правильний вибір норми права; додержання правової процедури при отриманні доказів винуватості або її відсутності тощо.

Історично принцип законності з'являється разом з демократією як формою здійснення політичної влади і дістає подальшого розвитку в умовах формування громадянського суспільства, демократичної правової держави. Раніше законність не вимагала оцінки правомірності діяльності держави при здійсненні (правотворчості). Тому законними досить часто визнавались і ті дії по виконанню таких законів, які були узаконеним свавіллям, проявом беззаконня панівної еліти. Встановлення і розвиток демократії обумовили перетворення вимоги дотримання законів на такий загальний принцип законності, який є незаперечним і не знає винятків ні для кого, втому числі держави та її органів. Отже, не повинні визнаватися законними нормативні акти, спрямовані на закріплення свавілля влади, хоч би чим воно мотивувалось і хоч якої б «правової» оболонки набувало. Основою правозаконності може бути лише правовий закон.

Особливістю дії принципу законності є його поширення як на правову, так і неправову сферу (там, де здійснюються фактичні дії). У правовій сфері організуючий вплив принципу законності зводиться до запровадження такого порядку дій, у процесі якого правоустановлюючі органи, і передусім законодавець, видавали б правові за формою і змістом нормативно-правові акти і забезпечували б їх адекватну реалізацію. У неправовій сфері вимога принципу законності зводиться до таких дій різних суб'єктів, які не суперечать законам. Так, політичні партії та інші громадські утворення при прийнятті своїх програм, статутів неправового характеру не повинні включати до них положення, які б порушували права і свободи їх членів, проводити таку політику, яка б створювала загрозу існуючому конституційному ладу.

Законність, як принцип, здатна виступати всезагальним організуючим засобом всієї системи суспільних відносин і не може тому вважатися принципом тільки права, Конституції, державної діяльності, політичної системи, поведінки громадян. Все перелічене -- окремі форми прояву принципу законності.

Законність як принцип лежить у сфері вимог, що виступають умовами визнання правомірності чи неправомірності дій (поведінки, діяльності) суб'єктів суспільних відносин. Для визначення змісту законності на рівні фактичного здійснення її вимог вона характеризується як «метод » або «режим».

Законність як метод державного керування суспільними процесами визначає діяльність державної влади. Вона передбачає організацію суспільних відносин шляхом видання правових законів і забезпечення їх реалізації. Зміст цього методу становлять правомірні дії органів державної влади, посадових осіб, спрямовані на розроблення і прийняття нормативно-правових та індивідуально-правових актів. Законність у такому разі є антиподом як юридичного, так і позаюридичного свавілля, при якому органи держави і посадові особи чинять у правовій чи неправовій формі беззаконня і насильство (наприклад, прийняття неправового закону, винесення неправосудного вироку, відмова громадянину в захисті його прав і свобод тощо).

Як метод державного керування суспільством законність означає, що органи держави і посадові особи діють виключно правовими засобами, не виходять за межі своєї компетенції, додержуються правових процедур. З цих позицій метод законності має універсальний характер і є основою застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо.

Як свідчить історичний досвід розвитку державно-організованого суспільства, саме від характеру дій органів держави і посадових осіб безпосередньо залежить встановлення в країні режиму законності. Тому закономірно, що Конституція України головну відповідальність за встановлення і підтримку законності і правового порядку покладає на державу і її органи (ст. 6, 19, 116,119,147 та ін.). Текст присяги, яка передбачена Конституцією і складається представниками вищого ешелону влади -- Президентом, народними депутатами, -- включає обов'язок додержуватись Конституції України і законів України (ст. 79, 104).

Законність як суспільно-правовий режим є правомірною діяльністю не тільки носіїв влади, а й громадян та їх об'єднань. Цей аспект законності повно і всебічно розкриває взаємодію особи з державою та її органами, панування права і закону у відносинах між ними, процес реального фактичного втілення її вимог у поведінку суб'єктів суспільних відносин.

Отже, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.

Значення режиму законності найбільш повно розкривається у її співвідношенні з демократією. Демократія і законність виникають у різну історичну добу. Якщо законність -- ровесниця права і держави, то демократія -- дітище головним чином Нової історії. Завдяки становленню демократії відбуваються великі зміни у співвідношенні держави і права: утверджується панування особистості і суспільства, сили права над силою держави. Паралельно з розвитком демократії законність стає невід'ємним її елементом, гарантом її формування і розвитку.