Законність

Участь захисника у справі є обов'язковою у випадках:

- у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною або пред'явлення їй обвинувачення;

- у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (сліпі, глухі німі тощо ) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи, пред'явлення їй обвинувачення або встановлення цих вад;

- у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

- коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

- при проваджені справи про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;

- при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру - з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

До захисту підсудного у судовому розгляді кримінальної справи можуть бути допущені близькі родичі підсудного, його опікуни або піклувальники.

ГЛАСНІСТЬ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ.

Принцип гласності перш за все, відповідно до ст. 9 Закону про судоустрій забезпечує кожному вільний, без жодних обмежень право на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Ця вимога закріплюється процесуальними нормами і реалізується таким чином: правом особи бути присутньою при розгляді її справи у суді; при проголошенні судового рішення у її справі; отримати копії судового рішення тощо.

Розгляд справ відбувається відкрито при розгляді справ у всіх судових інстанціях, а також при розгляді всіх категорій справ: кримінальних, цивільних, господарських.

Відкритий розгляд справи означає, що кожний громадянин, якому виповнилося 16 років, вправі бути присутнім в залі судового засідання і може робити письмові нотатки. Відкритий судовий розгляд є засобом громадського контролю за діяльністю суду, забезпечує виховний вплив судового процесу.

У випадках передбачених процесуальним законодавством, справа може слухатися у закритому судовому засіданні. Зокрема, закритий судовий розгляд є обов'язковим, коли це необхідно в інтересах охорони державної таємниці.

Крім того, законом допускається закритий судовий розгляд за вмотивованою ухвалою суду, яка виноситься за заявою осіб, що є учасниками процесу, або за ініціативи суду у випадках:

- про злочини неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку, з тим, щоб створити необхідні сприятливі умови для одержання правдивих показань підсудного, усунути зовнішній негативний вплив на нього та інші обставини, що перешкоджатимуть встановленню істини у справі;

- про статеві злочини - з метою охорони інтересів потерпілих і суспільної моралі;

- з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;

- коли цього потребують інтереси безпеки потерпілих, свідків та інших осіб, взятих під захист у зв'язку з наявністю реальної загрози їх життю, здоров'ю чи майну.

У закритому судовому засіданні допускається розгляд цивільних справ, зокрема про усиновлення, з метою збереження таємниці усиновлення, а також з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі.

Судове рішення вбудь-якому разі оголошується публічно, але в ньому суд не повинен вказувати обставини, що стали підставою для проведення закритого судового засідання.

З метою доступу громадськості до судового процесу під час судового засідання може проводитися теле-, звуко-, відеозапис, кінозйомка. Проте можливість фіксування процесу технічними засобами, а також його трансляція, допускається лише з дозволу суду. Суд вирішує це питання ухвалою, враховуючи чи не будуть вказані дії негативно впливати на нормальний перебіг судового розгляду і чи це не перешкодить встановленню істини у справі.

ПРАВО НА АПЕЛЯЦІЙНЕ ТА КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ СУДУ.

Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при розгляді справи судом І інстанції, гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості у кримінальному, господарському, цивільному судочинстві. Подання апеляційної чи касаційної скарги залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі. Подача апеляційної та касаційної скарги з додержанням вимог КПК, ЦПК чи ГПК, зобов'язує апеляційний чи касаційний суд розглянути скаргу і перевірити законність, обґрунтованість постановленого у справі судового рішення.

Процесуальне законодавство встановлю вичерпний перелік учасників процесу, які можуть подати скаргу на рішення суду І інстанції, а також перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені.

Слід мати на увазі, що крім перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, КПК України, ЦПК України та ГПК України передбачають також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за ново виявленими обставинами (обставини, які існували на момент розгляду і постановлення судового рішення, але були не відомі і спростовують висновки, вказані у судовому рішенні, яке набрало законної сили), а також виключними або винятковими обставинами.

ОБОВЯЗКОВІСТЬ РІШЕНЬ СУДУ.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма державними органами влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.

Обов'язковість судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади.

Обов'язків характер рішень суду, що набрали законної сили, надає їм властивості закону в справі, в якій вони постановлені.

За невиконання рішень суду може настати кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність.

Обов'язковий характер мають не тільки судові рішення, якими закінчується розгляд справи у суді, а й інші ухвали та постанови суду.

Преюдиціальність вироку суду, що набрав законної сили означає, що він є обов'язковим для суду, який розглядає іншу кримінальну справу. Вирок суду, що набрав законної сили є обов'язковим і для суду, який розглядає цивільну справу про наслідки діяння особи, відносно якої він постановлений, лише з питань чи мало місце це діяння і чи вчинено воно даною особою.

ДЕРЖАВНА (НАЦІОНАЛЬНА ) МОВА СУДОЧИНСТВА.

Цей міжгалузевий принцип судочинства закріплений у ст. 10 Закону про судоустрій. Судочинство в Україні провадиться державною мовою.

Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Як виняток у відповідності із Законом про мови в Україні, судочинство може провадитись мовою більшості населення місцевості, на яку поширюється юрисдикція суду.

Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою, тобто робити заяви, давати пояснення і показання, заявляти клопотання, знайомитись з матеріалами справи, виступати в суді та користуватися послугами перекладача у судовому процесі.

Право давати показання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, мають також свідки. Експерт також вправі складати висновок рідною мовою або мовою, якою він володіє.

Обов'язок залучити до участі перекладача покладається на суд, який розглядає справу. Порушення судом вимог щодо необхідності залучення до справи перекладача є істотним порушенням норм процесуального закону, а отже є підставою для скасування рішення суду вищестоящою інстанцією як незаконного.

ВСЕБІЧНЕ, ПОВНЕ І ОБ'ЄКТИВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБСТАВИН СПРАВИ.

Всебічність, повнота і об'єктивність дослідження обставин справи є гарантією законності й обґрунтованості прийнятих судом рішень.

Всебічність передбачає з'ясування всіх обставин, що складають предмет доказування, та інших істотних для справи обставин, тобто перевірку всіх можливих версій і вичерпне з'ясування всіх фактичних даних, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи.

Повнота дослідження означає достатність доказів, тобто таку їх сукупність, що дозволяє зробити достовірний висновок про обставини, що мають значення для справи. Якщо всебічність характеризує широту дослідження, то повнота - його глибину, межі дослідження.

Об'єктивність дослідження означає безсторонній, неупереджений підхід до збирання й оцінки доказів, виявлення і дослідження яких як викриває так і виправдовує підсудного, так і неухильне дотримання встановленого законом порядку провадження в справі і прийняття процесуальних рішень.

Цей принцип гарантується шляхом закріплення у процесуальних нормах поняття предмету доказування, процесу доказування, джерел одержання доказів, порядку проведення судових і слідчих дій по збиранню, перевірці й оцінці доказів.

Однобічність і неповнота досудового слідства є підставою для скасування вироку суду

Підставами для скасування вироку чи рішення суду, які якраз торкаються принципу всебічності, повноти та об'єктивності дослідження обставин справи є незаконний склад суду, тобто входження до складу суду, що підлягає відводу через зацікавленість у справі, порушення таємниці наради суддів, розгляд справи у відсутності підсудного, у тих випадках коли його участь є обов'язковою.

ОДНООСОБОВИЙ ТА КОЛЕГІАЛЬНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ У СУДІ.

Справи у судах І інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках передбачених законом, - також судом присяжних.

Народні засідателі та присяжні - це громадяни України, які відповідно до ст. 127 Конституції України беруть участь у здійсненні правосуддя і вирішують у складі суду справи разом із професійними суддями.

Питання відносно справ, до розгляду яких залучаються присяжні, має бути вирішено у процесуальному законодавстві, шляхом внесення до нього відповідних змін і доповнень у зв'язку із запровадженням цього інституту Законом про судоустрій.

Ст. 17 КПК врегульовує питання складу суду І інстанції при розгляді кримінальних справ.

Зокрема, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання не пов'язаного із позбавленням волі або позбавленням волі на строк не більше 10 років, розглядається суддею одноособово. Кримінальні справи про злочини, за які передбачено покарання на строк понад 10 років розглядаються колегіально у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про розгляд справи у такому складі суду.

Кримінальні справи про злочини, за які передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі розглядаються у складі двох суддів та трьох народних засідателів.

Цивільні справи в суді І інстанції розглядаються суддею одноособово, а у разі скасування рішення, постановленого у справі по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства та виселення - колегіальному складі суду з трьох професійних суддів.

В апеляційній та касаційній інстанціях справи розглядаються чудом тільки колегіально - у складі не менше трьох суддів. Щодо розгляду господарських справ у порядку повторної касації, то вони розглядають складом відповідної судової палати.

БЕЗПОСЕРЕДНІСТЬ ТА УСНІСТЬ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ.

Принцип безпосередності судового розгляду стосується двох процесуальних моментів: складу суду та дослідження доказів. Почнемо з останнього. В основу судового рішення можуть бути покладені докази досліджені на під стадії судового слідства. Суд встановлює обставини, якими обґрунтовує рішення на підставі показань свідка, який був допитаний у суді, на підставі письмових доказів, які оголошені в судовому засіданні, оглянутих у судовому засіданні речових доказів, заслуханого в судовому засіданні висновку експерта, тощо.

Окрім того, КПК закріплює, що кожна справа повинна бути розглянута в одному і тому ж складі суддів. Коли хто-небудь із складу суддів вибуває, він повинен бути замінений іншим суддею, і розгляд справи починається з початку.

У справі, для розгляду якої необхідний значний час, може бути викликаний запасний народний засідатель. Запасний народний засідатель перебуває у залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя із складу суду заміняє його.

Коли при цьому запасний народний засідатель не вимагає відновлення судових дій з початку, розгляд справи продовжується.

3.2 Законність та справедливість як вимоги юридичної діяльності

який складається з двох підрозділів, присвячений аналізу взаємодії моральності, справедливості та законності в процесі правового впливу на суспільство, а також визначенню взаємодії законності і справедливості у процесі правозастосування.

Законність і справедливість в історії розвитку людства виступають взаємопов'язаними, але не співпадаючими категоріями. Практика юриспруденції підтверджує глибокий органічний зв'язок моралі і права, а, отже, і моралі та законності як одного з керівних начал права та важливого результату впровадження правових приписів.

Дисертантом обґрунтовується думка про те, що моральну природу законності відображає справедливість. Справедливість і право мають багато спільного у походженні, сутності, ознаках, функціях та смисловому виразі. Не випадково в літературі визначається, що правове у своїй основі завжди конкретизується як справедливе, праведне, хоча наявність спільних властивостей не надає підстав ототожнювати категорії правового і справедливого. Вказане пояснюється тим, що правове не завжди є справедливим, а справедливе не обмежується правовою сферою. Таким чином, справедливість, на думку автора, виступає як соціальний та етичний критерій права. Втілюючись у діючому праві та практиці його реалізації, справедливість набуває юридичних рис, які визначають її офіційний рівень. Справедливим може бути лише закон, що відповідає принципам права, а діяти по справедливості означає діяти по праву, у відповідності до його всезагального масштабу і однаково рівних і обов'язкових для всіх норм.

Дисертантом підкреслюється той факт, що справедливість може бути результатом дії права. У цьому випадку правомірним буде висновок про те, що категорії моральності і права у випадку їх проекції на конкретні суспільні відносини надають можливість оцінити їх у якості справедливих чи несправедливих. Інструментальне значення моралі і права засновується на здатності слугувати основними засобами пізнання і виміру явищ суспільного життя через призму уявлень про справедливість і несправедливість. Саме на підставі усвідомлення справедливості особистість формулює для себе моральні обов'язки, виробляє спроможність здійснювати моральний самоконтроль і, в кінцевому рахунку, здійснювати правові вчинки.

На думку автора, моральність і справедливість права пов'язується не лише з процесом правоутворення, оскільки принципового значення має їх вплив на рівні реалізації правових норм, особливо в межах правозастосування. Справедливість існуючої системи законності обумовлюється змістом реалізованих правових норм.

Автором обґрунтовується висновок про те, що врахування вимог справедливості необхідне при реалізації будь-якої правової норми на всіх стадіях правозастосовчої діяльності, при чому особливої соціальної значимості справедливість набуває при призначенні покарання. Зміст вказаного значення справедливості полягає у тому, щоб не допустити невідповідності між мірою покарання та скоєним, а також формалізму, що створює загрозу помилкового тлумачення змісту права та неврахування особистості винного. На думку дисертанта, важливим аспектом справедливості в процесі правозастосування є відповідність закону та справедливості в актах правозастосування. У вказаному аспекті, на думку автора, полягає додатковий вимір справедливості, змістом якого є відповідність акту певним інтересам та можливість досягнення не лише правової, але і моральної мети права.

Продовжуючи дослідження, автором зазначається про те, що поняття справедливості правозастосування близьке за значенням до поняття “доцільність”, котре відображає співвідношення між метою права і діяльністю суб'єкта по її досягненню. Бути доцільним означає бути спроможним до втілення мети в реальній дійсності. За такого підходу справедливість можливо розглядати як показник доцільності, а отже, порушення справедливості це одночасно і порушення доцільності. На думку дисертанта, взаємодія законності, справедливості і доцільності сприяє посиленню соціальної сприйнятливості права особливо в таких ситуаціях, коли людська поведінка важко піддається однозначній моральній та юридичній кваліфікації.

Автором зазначається, що в сучасній юридичній науці відсутній єдиний методологічний підхід до виокремлення принципів і вимог законності, що не сприяє ні процесові теоретичного пізнання цього багатоаспектного явища, ні зміцненню режиму законності. На думку дисертанта, поняття принципу може бути визначено як сукупність вимог, кожна з яких є системою чітко визначених правових розпоряджень. Вказаний підхід дозволяє визначити чіткий перелік принципів і вимог законності, здійснити нормативне їх закріплення і конкретизацію, що створює додаткові можливості для зміцнення законності і правопорядку, а також забезпечення відповідності законності справедливості.

Висновок

На мою думку, актуальним в наш час є вдосконалення дисципліни, виконання законів, підзаконних актів, договорів, інших обов'язкових рішень, які ми висвітлили у даній курсові роботі, у систематичній роботі по зміцненню правопорядку, законності, дисципліни потрібно домагатися стабільності правових актів, щоб нове рішення приймалось лише тоді, коли виконані попередні рішення або виникли нові обставини.

В діючому трудовому законодавстві передбачені загальні вимоги дисципліни: вчасно приходити на роботу, дотримуватись встановленої тривалості робочого дня, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, вчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації і т.п. Таким чином, ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві і визначається додаткове коло обов'язків працівників, пов'язаних із дотриманням технологічної дисципліни.

Проте при всій близькості законності і державної дисципліни вони не тотожні одне одному. Зокрема, не збігається обсяг їх нормативної основи. Законність опирається на правові акти загального характеру (правові норми), державна ж дисципліна, як, між іншим, й решта видів дисципліни, крім того, і на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Стійкість дисципліни залежить від рівня правового виховання. В правовій практиці діє принцип: незнання закону не звільняє правопорушника від відповідальності; вчинивши правопорушення, не можна посилатися в своє виправдання на незнання закону.

Таким чином, основна вимога будь-якого виду дисципліни, в тому числі і службової - це найсуворіше виконання законів та інших, заснованих на законах нормативних та індивідуальних актів. Законність є серцевина, основа дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності.

Отже, пройшовши весь матеріал, можна для себе почерпнути нові знання, нові уявлення про законність і правопорядок, її роль для розвитку суспільстві та економічної та політичної стабільності, підвищення авторитету держави на світовій арені.

Отже, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.

Словом, до питання про виникнення і розвитку законності потрібно підходити конкретно-історично, диференційовано, розрізняючи елементи законності, фіксуючи їх формування і поступове накопичення, властиві всім цим процесам складні суперечливі тенденції. "Відображаючи історично прогресивну зміну типів держави і права, - пише П. М. Рабінович, - законність розвивалася, збагачувалася новими елементами, вбираючи в себе - головним чином під впливом правових вимог і класової боротьби експлуатованих трудящих мас - всі найбільш демократичні властивості і риси, формуються в періоди її прогресивного розвитку "

Існують дуже цікаві висловлювання відомих людей:

«Закони створені для того, щоб сильний не був всемогутнім» ( Латинське прислів'я). Це дійсно дуже точно сказано, якби не було законів, у країні був би повний безлад.

«Рівність -- це єдина і міцна основа для суспільного устрою, для порядку, законності, добрих звичаїв і відбору на високі посади людей, які справді для них придатні.»

Б. Шоу.

«Вищим моральним законом для людини є любов до людства»- Р. Фергюссон.

З усіх цих висловів ми бачимо, що для законності необхідна:

- Загальність права, тобто необхідність розвиненого, досконалого законодавства - такого, при якому всі суспільні відносини, які потребують юридичному опосередкуванні, регулюються законом, а не свавіллям, розсудом, чиєю-небудь примхою; в законодавстві немає таких суттєвих прогалин і таких недосконалостей, які б давали можливість для довільних дій;

- Верховенство Конституції і закону, тобто підпорядкованість усіх інших нормативних та індивідуальних актів діючим законам, а всіх законів і інших актів державних органів - Конституції;

- Рівність всіх перед законом, пред'явлення всім учасникам суспільних відносин однакових вимог, відсутність у кого-небудь привілеїв;

- Наявність соціальних і юридичних механізмів, що забезпечують реалізацію права (найсуворіше дотримання і виконання обов'язків; безперешкодні можливості для використання суб'єктивних прав);

- Гарантоване, "якісне" застосування права, активна і рішуча боротьба з правопорушеннями, невідворотність юридичної відповідальності для всіх, хто порушив закон;

- Стабільність, стійкість правопорядку, ефективна робота всього механізму правового регулювання.

Ці вимоги в дії і утворюють законність; у своїй сукупності вони покликані виключити з суспільного життя свавілля, безконтрольність, в тому числі і при забезпеченні, охороні прав особистості, і в кінцевому підсумку призвести відповідно до закладених в законності ідеалами до того, щоб "записане "в юридичних нормах могло стати реальністю, перемкнутися в фактичне поведінка учасників суспільних відносин, в дійсну правомірність суспільних відносин, в строгий правопорядок .

Зрозуміло, що зазначені вище політико-юридичні вимоги законності - свого роду ідеальний "максимум"; в умовах буржуазної демократії вони не тільки урізані, усічені, а й, що найголовніше, виступають в основному у формальному вигляді як почала законодавства, лише в малому ступені відповідні або зовсім не відповідають реальній політичній і правовій практиці держав.

Значення законності обумовлює її цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; як умови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобу охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей. Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.

Хотілося б ще сказати про те, що важливе для людини у контексті правосуддя.

Для кожної людини у правовій державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, без перешкод реалізувати право на судовий захист своїх прав. Важливо, щоб суд, розбираючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним постановити справедливе та законне рішення.

Не менш важливо й те, щоб суддя, який зловжив правом на здійснення правосуддя (некваліфіковано або упереджено вирішив справу, проявив зневагу до учасника процесу тощо), зазнав адекватного його провині покарання, а завідомо неправосудне рішення чи судова помилка були належним чином виправлені.

Одне слово, людина воліє, щоб система правосуддя постійно й надійно захищала її від протиправних посягань, від зловживань та недбальства з боку представників влади, забезпечувала дійове відновлення порушених прав та свобод людини. Важливо, щоб суд мав довіру в людей, а для судді як носія судової влади -- було створено належні передумови для здійснення ним справедливого правосуддя на основі закону і моралі.

Очевидно, що всі ці важливі аспекти повною мірою в нашій державі не забезпечено. Сьогодні в Україні немає справедливого і незалежного суду. Його й не може бути, бо відсутні політичні, економічні, правові, соціальні передумови гарантованого вирішення будь-якої справи у суді за законом і справедливістю. Такі передумови й не створюються. Бо їх може створити чесна, відповідальна та компетентна політична влада, а не корумпована, безвідповідальна та малокомпетентна, яка є причиною більшості суспільних проблем і яка становить найбільшу загрозу правам та свободам людини. Такій владі вигідна система залежності суду, що передбачає відверте втручання у його діяльність, обумовлює рішення суду його політичною та іншою залежністю, майновим і посадовим становищем сторони у справі. З огляду на це, проблеми правосуддя не є власне проблемами судової системи. Вони -- похідні від більш загальних суспільних проблем: глибокої політичної кризи, некомпетентного керівництва державою, політичної корупції.

Список використаної літератури

1. Конституція України. -- К., 1996.-56с.

2. Загальна теорія держави та права \ За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова .Ї К.,Юрінком, 1997.-320с.

3. Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. -- К., 1993-276с.

4. Котюк В.О. Теорія права, Навчальний посібник, Ї К.,Вентурі,1996.-208с.

5. Лазарев В.В., Попов Л.Л., Розин Л.М. Правовне основн обеспечения охранн общественного порядка. --М., 1987.-184с.

6. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах, -том 2, Теория права. Ї М., Зерцало,1998-416с.

7. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник.ЇК., Атіка, 2001-176с.

8. Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник, Ї Х., Консум, Университет внутрених дел, 2000-704с.

Скакун О.Ф. "Теорія держави і права". - Підручник. - Харків, "Консум", 2001 р. - 656 с.

9. Теория государства иправа. Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. Ї М.,Юристъ,1999-592с.

10. Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М

11. Право України. - №12, 2004 р. ст. 61-63.

12. Комаров С.А., Малько А.В., "Теория государства и пра-ва", М., Норма, 2000. - 440 с.

13. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. М.: Зерцало, 2000р. - 611 с.

14. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси теорії права. К. - Видавництво "Книга", 2004 р., 374 с.

15. Ануфрієв М. І. та ін. Соціально-правовий захист працівників органів

внутрішніх справ України. - Харків.: Видавництво Університету внутрішніх

справ, 2000.

16. Афанасьєв В. Щодо регулювання виконавчого провадження // Право України.

- 1994. №9. - с. 10.

17. Бондаренко І. Судова система України та її реформування в сучасних

умовах // Право України. - 2002. - №8. - с. 37-39.

18. Бойко В. Ф. Перебудову роботи судової системи необхідно здійснити у

напрямі посилення захисту прав та інтересів громадян // Вісник

Верховного Суду України. - 2001. - №3. - С.2-4.

19. Бринцев В. Д. Поєднання одноособової і колегіальної форм правосуддя в

кримінальному процесі. - Право України. - 1995. - №7. - с.23-25.

20. Адвокатура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 2000. - №4.

21. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи: поняття та ознаки // Право України. - 2003. - № 4. - с. 18-21.

22. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 31.

23. Закон України " Про судоустрій" від 7 лютого 2002 р. // К:, Атіка, 2003.

24. Закон України " Про Конституційний Суд України " від 16 жовтня 1996 р.

№ 422/96 - ВР.

25. Закон України " Про Вищу Раду юстиції " від 15 січня 1998 року № 22/98 - ВР.

26. Закон України " Про статус суддів " від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ.

27. Закон України " Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів від 29 листопада 2001 р. №2860-ІІІ.

28. Закон України " Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві " від 23 грудня 1993 р. № 3782-ХІІ.

29. Кримінально - процесуальний кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

30. Цивільно - процесуальний кодекс України. - К.: Атіка. - 2002.

31. Господарсько - процесуальний кодекс України. - К.: Атіка. - 2002.

32. Алексєєв С.С. Загальна теорія права: У 2-х т, Т. I. - М.: «Юридична література», 1981. С.225

Крилаті вислови

33. Самохвалов В.В. Принципи та вимоги законності як гарантії її справедливості // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 12. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 29-31.

34. Самохвалов В.В. Поняття та принципи державної влади // Правові проблеми влади. Теоретико-методологічні та історичні засади. - Одеса.: Видавництво „Юридична література”, 2006 - С. 25-38.

35. Закон України " Про прокурату ".

Размещено на Allbest.ru