Загальнообов'язкові умови та процесуальний порядок проведення слідчих дій

Размещено на http://www.allbest.ru/

25

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття і значення слідчих дій у кримінальному процесі України

Розділ 2. Класифікація слідчих дій у кримінальному процесі України

Розділ 3. Загальнообов'язкові умови та процесуальний порядок проведення слідчих дій

3.1 Процесуальний порядок проведення слідчих дій, які не потребують дозволу прокурора чи суду

3.1.1 Допит свідка та потерпілого

3.1.2 Затримання і допит підозрюваного

3.1.3 Очна ставка

3.1.4 Огляд

3.1.5 Освідування

3.1.6 Пред'явлення для впізнання

3.1.7 Відтворення обстановки і обставин подій

3.2 Процесуальний порядок проведення слідчих дій, які потребують дозволу прокурора чи суду

3.2.1 Ексгумація трупа

3.2.2 Обшук і виїмка

3.2.3 Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку

3.3 Поняття, значення і процесуальний порядок проведення експертизи

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми. Ефективність досудового слідства безпосередньо пов'язана з рівнем теоретичного осмислення сутності та значення слідчих дій, особливостей вирішуваних ними завдань збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою встановлення істини в кримінальній справі. Потреба дослідження слідчих дій викликана зміною кримінально-процесуального законодавства, появою нових видів злочинів, способів і засобів їх скоєння, використанням у процесі злочинної діяльності технічного оснащення високого рівня, покращенням психологічної підготовки злочинців та їх обізнаністю про прийоми і методи роботи органів з розслідування злочинів, у результаті чого зростає необхідність удосконалення досудового слідства, зокрема, щодо провадження слідчих дій.

Аналізуючи норми Кримінально-процесуального кодексу України, наукову літературу, слідчу практику, слід зазначити, що законодавець, науковці та практичні працівники не завжди використовують однозначне тлумачення поняття „слідчі дії”. У певних випадках їх зміст може передбачати розширене тлумачення, коли під слідчими розуміються всі процесуальні дії слідчого, які він вчиняє під час розслідування злочину. У вузькому значенні під слідчими розуміють дії, направлені на збирання, дослідження, оцінку доказів тощо.

Норми права, які регламентують провадження слідчих дій, являють собою певну модель діяльності слідчого і несуть у собі конструктивні засади. Вони створюють правовий інститут - слідчу дію. Виступаючи як пізнавально-засвідчувальна дія, слідча дія одночасно є також і актом застосування права і в силу цього являє собою певну систему правовідносин. Інститут слідчої дії - це система правових приписів, що визначають: сферу й об'єкт слідчої дії, його мету і завдання; підстави проведення; коло учасників та їх правовий статус; механізм реалізації ними своїх прав і обов'язків; порядок здійснення і правила провадження пізнавально-засвідчувальних дій; способи і форми їх фіксації; гарантії захисту прав і свобод людини, заходи та межі примусу і відповідальності, які застосовуються у разі невиконання положень закону.

Кожна слідча дія є не тільки засобом пізнання, засобом збирання, дослідження та перевірки доказів, а й виступає як акт правозастосовної діяльності. Тому інститут слідчої дії має встановлювати певну систему гарантій як встановлення істини, так і забезпечення прав і свобод людини.

Першочерговим завданням даної роботи, на мій погляд, є визначення дефініції „слідча дія”, що вимагає чіткого виділення основних характерних ознак, які відображають відмінний характер інституту слідчих дій від інших процесуальних і не процесуальних видів діяльності слідчого та у своїй сукупності забезпечують однозначність поняття.

Ступінь наукової розробки проблеми. Різним аспектам діяльності з розслідування злочинів присвячені роботи: Ю.П. Аленіна, В.П. Бахіна, О.Я. Баєва, І.Є. Биховського, Р.С. Бєлкіна, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.А. Журавля, А.В. Іщенка, Н.І. Клименко, І.П. Козаченка, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, І.І. Котюка, В.С. Кузьмічова, О.М. Ларіна, В.К. Лисиченка, І.М. Лузгіна, В.Г. Лукашевича, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, О.О. Садченка, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, В.В. Тищенка, В.М. Тертишника, В.Т. Нора, В.О. Образцова, М.І. Порубова, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіки, М.Є. Шумила, С.А. Шейфера, М.П. Яблокова та інших учених.

Метою даного дослідження є аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства задля подальшого вдосконалення кримінально-процесуального регулювання інституту слідчих дій.

Основними завданнями курсової роботи є: формування сутнісного визначення поняття „слідчі дії”; дослідження існуючих класифікацій процесуальних слідчих дій; встановлення процесуальних умов та особливостей проведення слідчих дій.

Об'єктом дослідження виступають відносини, які виникають внаслідок процесуального проведення слідчих дій між уповноваженою собою та особами щодо яких проводяться окремі слідчі дії.

Предметом роботи виступають норми кримінального та кримінально-процесуального законодавства України, а також норми законів та підзаконних нормативно правових актів, які безпосередньо чи опосередковано впливають на регулювання відносин, які виникають внаслідок проведення слідчих дій.

Методологічні та теоретичні основи дослідження. Курсова робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів юридичної науки. В роботі були використані такі наукові методи як: діалектичний (дозволив проаналізувати чинне цивільне кримінально-процесуальне законодавство та практику його застосування), системний (дозволив визначити проблемні питання правового регулювання інституту слідчих дій), історико-правовий (дозволив дослідити розвиток законодавства та практики застосування щодо інституту слідчих дій), абстрагування та узагальнення (застосовувався у процесі розробки різних правових понять і категорій, таких як слідчі дії, очна ставка, освідування ексгумація трупа та інші), формально-юридичний (використовувався у процесі створення нових правових норм і приписів щодо регулювання інституту слідчих дій та подальшого їх удосконалення).

Виходячи з мети та завдань дослідження структура роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків. У першому розділі розглядаються поняття, значення, підстави виникнення слідчих дій в кримінальному процесі України, у другому - класифікація слідчих дій у кримінальному процесі України,, третій розділ присвячений умовам та процесуальному порядку проведення слідчих дій.

Розділ 1. Поняття і значення слідчих дій у кримінальному процесі України

У кримінально-процесуальному кодексі України (далі - КПК України) термін „слідчі дії” згадано понад 90 разів. Однак визначення цього поняття закон не містить. У „Руській Правді” взагалі не було такого терміна, як „слідчі дії”. В цьому історичному нормативному акті вжито вислів „гоніння по сліду”, який у всіх слов'янських країнах означав „переслідувати злочинця” з метою спіймати його - „йти за слідом”, „збирати сліди злочину” тощо.

У Статуті кримінального судочинства 1864 р. термін „слідчі дії” згадано вже багато разів у сенсі засобів виявлення та фіксування слідів злочину. Наприклад, у ст. 292 Статуту вказано: „Коли у випадках, визначених законом, виявиться необхідним допитати обвинувачених або свідків, або ж провести іншу слідчу дію поза дільницею, де виникло слідство, то виконання цих дій покладається на того слідчого, в дільниці якого вони повинні бути проведені”. У цій статті Статуту йдеться не лише про допит обвинувачених та свідків, а й про „інші слідчі дії”. Статут передбачав проведення таких слідчих дій, як огляд, освідування. ошук (статті 105-107, 315-356), виїмка (статті 110-111, 357-376I, огляд і силування через обізнаних людей (статті 112, 325-335).

КПК УРСР 1927р. (ст. 107) слідчі дії розумів інакше, це: пред'явлення обвинувачення; допит обвинуваченого; оголошення обвинуваченому про закінчення попереднього слідства; складання обвинувального висновку. До слідчих дій законодавець відносив поряд із пізнавальними також процесуальні дії, не пов'язані з виявленням або фіксацією доказів у справі.

КПК УРСР 1960р. (чинний до тепер) не вніс ясності у розуміння поняття слідчих дій. Через це вчені вкладають різний зміст у цей термін. У теорії кримінального процесу є два підходи до визначення поняття слідчих дій:

Ш широкий - дефініцію поняття дають за суб'єктом - слідчий який здійснює слідчі дії. Прибічники цього підходу (О. М. Ларі, І. М. Лузгін) відносять до числа слідчих дій прийняття заяв про злочини, пред'явлення обвинувачення, ознайомлення обвинуваченого з матеріалами досудового слідства тощо, тобто всі процесуальні дії, здійснення яких належить до компетенції слідчого;

Ш вузький - переважає в теорії та практиці. Згідно з ним слідчі дії визначаються таким чином. Слідчі дії - це пізнавальні процесуальні дії, притаманні, в основному, для стадії досудового слідства, і призначені для пошуку, виявлення, фіксації та перевірки фактичних даних у кримінальній справі. Сукупність кримінально-процесуальних норм, які регламентують слідчі дії, є елементом доказового права, утворюючи правовий інститут слідчих дій.

Процесуальні дії слідчого, незалежно від їх безпосереднього завдання, в сукупності спрямовані на всебічне, повне й об'єктивне розслідування кримінальної справи. У такому значенні всі процесуальні дії слідчого по кримінальній справі, здавалося б, повинні називатися слідчими. Однак в юридичній літературі прийнято називати слідчими лише ті процесуальні дії слідчого, які, на відміну від інших (винесення постанов про направлення справи, обрання запобіжних заходів, роз'яснення прав учасникам процесу тощо), спрямовані на виявлення, перевірку і закріплення доказів.

Деякі автори ототожнюють поняття процесуальних і слідчих дій. Протилежну думку щодо цього висловив М.І. Бажанов. Він відносив до слідчих дії, що проваджуються у кримінальних справах з метою збирання і фіксування доказів, а також притягнення як обвинуваченого, обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем, тобто такі процесуальні дії, мета яких зовсім інша [20, с. 294].

О.Я. Дубинський розумів під слідчими діями процесуальні дії слідчого чи особи, яка проводить дізнання, що здійснюються, як правило, в стадії досудового слідства відповідно до визначених правил і напрямків щодо збирання і перевірки доказів [15, с. 40].

В.М. Тертишний визначає слідчі дії, як дії - регламентовані нормами процесуального права та здійснювані в рамках кримінально-процесуального провадження управомоченою на те особою, а також забезпечувані мірами державного примусу процесуальні дії, які являють собою комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на отримання доказів. Вони мають пізнавальний характер та процесуально-правову природу. Норми права, які регламентують провадження слідчих дій, становлять певну модель діяльності слідчого і несуть у собі конструктивні засади. Вони створюють правовий інститут - слідчу дію. Виступаючи як пізнавально-засвідчувальна дія, слідча дія одночасно є й актом і являє собою певну систему правовідносин.

У кримінально-процесуальній літературі є й інші визначення слідчих дій. Можна погодитися з думкою Н.А. Якубовича, що слідчі дії - це передбачена кримінально-процесуальним законом сукупність операцій, що забезпечується державним примусом і прийомами, які здійснюються при розслідуванні злочинів для виявлення, фіксування і перевірок фактичних даних, що мають значення доказів по кримінальній справі. Кожна зі слідчих дій виступає як специфічна сукупність пізнавальних прийомів виявлення і відображення доказової інформації певного виду.

З наведених вище дефініцій можна виділити такі характерні ознаки слідчих дій:

Ш визначені кримінально-процесуальним законодавством з регламентованою процедурою провадження;

Ш завдання слідчих дій випливає із загальних завдань кримінального судочинства і полягає у забезпеченні процесу доказування в кримінальній справі через виконання функцій збирання, дослідження, оцінки і використання доказів;

Ш застосовуються у процесі розслідування злочину в межах порушеної кримінальної справи, крім винятків, зазначених у КПК України;

Ш проводяться уповноваженими службовими особами за наявності правових і фактичних підстав;

Ш перебіг підлягає фіксації за єдиними правилами та вимогами, що відображається в протоколі слідчої дії, за умови застосування технічних засобів на відповідних носіях інформації.

Слідчі дії, що виконуються в зв'язку з розслідуваною справою, але з порушенням порядку, встановленого кримінально-процесуальним законом, не можна розглядати як засоби отримання або перевірки доказів. З іншого боку, слідчі дії, оформлені за всіма правилами, але не у зв'язку з кримінальною справою або до її порушення, недопустимі. Правомірність слідчих дій визначається такими умовами:

Ш будь-яка слідча дія може проводитися за рішенням органу дізнання і слідчого тільки після порушення кримінальної справи; в ст. 190 КПК України виняток зроблено лише для огляду місця події - він можливий і до порушення кримінальної справи, також може бути застосовано до порушення кримінальної справи арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину (ст. 187 КПК);

Ш порядок провадження слідчої дії та її процесуальне оформлення повинні суворо відповідати кримінально-процесуальному законодавству України;

Ш слідчі дії проводяться за наявності правової і фактичної основ [20, 295].

Правова основа проведення слідчих дій - це сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом умов, що дають слідчому право виконати ту або іншу слідчу дію. Під фактичною основою слід розуміти фактичні дані, що диктують необхідність виконання конкретних дій в інтересах встановлення істини у справі. Мета проведення тієї або іншої слідчої дії прямо передбачена в нормах КПК України. Наприклад, мета огляду - виявлення слідів злочину, з'ясування обстановки події; мета виїмки - вилучення певних предметів і документів, якщо точно відомо їх місцезнаходження.

Отже, визначаючи сутність слідчих дій, можна помітити дві сторони, що характерні для цього виду кримінально-процесуальних дій: пізнавальну і нормативну. Пізнавальна сторона слідчих дій представлена, зокрема, такими прийомами пізнання, що використовуються слідчим при їх провадженні, як спостереження, допит, опис.

Нормативна сторона слідчих дій полягає в детальній регламентації правил і умов їх проведення, що встановлені кримінально-процесуальним законодавством. Багато слідчих дій супроводжуються застосуванням заходів процесуального примусу, втручанням в особисті, майнові й інші права громадян, а також права і законні інтереси підприємств, установ, організацій. Усі слідчі дії здійснюються в ім'я правосуддя - рішення про кожного з них повинно бути законним і обґрунтованим [44, с. 11].

Всі рішення по кримінальній справі, в тому числі про проведення слідчих дій, слідчий приймає самостійно (за винятком випадків, якщо законом передбачено отримання санкції); він несе повну відповідальність за їх правомірність і якість. Приймаючи рішення про проведення будь-якої слідчої дії, слідчий повинен враховувати місце і час її виконання, можливе коло учасників, необхідність застосування тих або інших технічних засобів. Законодавець дозволяє слідчому при виконанні слідчих дій звертатися до органів дізнання, які в цьому разі здійснюють свої функції суто в межах доручень і вказівок слідчого.

Слідчий не має права нікому передоручати проведення слідчих дій, якщо він може сам їх виконати і якщо не виникає необхідності дати доручення органу дізнання або слідчому іншої місцевості. Разом з тим, слідчий згідно зі своїми повноваженнями (ст. 114 КПК) не зобов'язаний доводити, чому виконати ту або іншу слідчу дію він доручає в кожному конкретному випадку органу дізнання або слідчому іншої місцевості.

Ніхто з посадових осіб органу внутрішніх справ або іншого відомства без спеціального доручення або вказівки слідчого не має права проводити жодної слідчої дії у справі, що знаходиться в його провадженні.

Співробітники міліції як представники органу дізнання мають право провести слідчі дії:

Ш в повному обсязі тільки після порушення кримінальної справи про злочини, що не є тяжкими, до встановлення особи, яка вчинила злочин, додержуючись строків, передбачених ч. 1 ст. 108 КПК України. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється і слідчі дії не провадяться;

Ш усі можливі після порушення ними кримінальної справи про тяжкий злочин у межах строків, передбачених ч. 2 ст. 108 КПК;

Ш у справі, переданій від органу дізнання слідчому або що перебуває у провадженні слідчого, - тільки за його дорученням (ч. 4 ст. 104 КПК) [20, 297].

Прокурор наділений правом у необхідних випадках брати участь у проведенні тієї або іншої слідчої дії по кримінальній справі, що перебуває у провадженні слідчого, та особисто проводити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі (ч. 1 п. 5 ст. 227 КПК). При цьому він не набуває повноважень слідчого, а діє в порядку нагляду за досудовим слідством.

Слідчі дії проводяться не тільки з ініціативи слідчого, а й за вказівкою прокурора, начальника слідчого відділу або за клопотанням осіб, що беруть участь у справі: обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також їх представників. Необхідність проведення слідчих дій за клопотаннями вказаних осіб визначає слідчий. Свою відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій слідчий повинен мотивувати в постанові. Однак це не означає, що можна відхиляти обґрунтоване клопотання.

Обрання тих або інших слідчих дій залежить від характеру кримінальної справи, однак закон передбачає і випадки обов'язкового їх проведення. Наприклад, ст. 76 КПК України передбачає обов'язкове проведення експертизи для встановлення причин смерті та характеру тілесних ушкоджень, для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого та інші.

Розділ 2. Класифікація слідчих дій у кримінальному процесі України

3.1 Процесуальний порядок проведення слідчих дій, які не потребують дозволу прокурора чи суду

3.1.1 Допит свідка та потерпілого

Допит свідка є найбільш поширеною слідчою дією, яка полягає в одержанні слідчим у передбаченому законом порядку від свідка його показань про обставини, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

Свідок - будь-який дієздатний громадянин, якому відомі будь-які обставини справи, якщо він не має статусу потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого і відсутні обставини, які надають йому право імунітету свідка.

Не підлягають допиту і не можуть бути допитані як свідки:

Ш захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;

Ш представники потерпілого, цивільного позивача та відповідача за такими само обставинами;

Ш фахівці у галузі права та адвокати, що здійснюють надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи,- з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

Ш нотаріуси, лікарі, психологи - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

Ш священнослужитель про обставини, які стали йому відомі від віруючих на сповіді, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

Ш особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

Ш особа, яка відповідно до статті 52-3 КПК України дає показання під псевдонімом,- щодо дійсних даних про його особу;

Ш особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до статті 52-3 КПК України дає показання під псевдонімом щодо цих даних;

Ш особи, які мають право дипломатичної недоторканності, без їх згоди, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.

Свідок викликається до слідчого, як правило, повісткою, яка вручається під розписку самому свідкові, а в разі його тимчасової відсутності - комусь із дорослих членів сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконкому селищної чи сільської Ради народних депутатів або адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою і телефонограмою, а при необхідності й особисто запрошений слідчим, наприклад, щоб приховати від обвинуваченого факт виклику свідка на допит. У повістці зазначається, хто викликається як свідок, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені ст. 70, 71 КПК України [2, ст. 166].

Повістка направляється поштою або посильним з таким розрахунком, щоб свідок мав реальну можливість вчасно з'явитися за викликом. Розписка з зазначенням дати і часу вручення повертається слідчому. Якщо свідок не з'явиться за викликом без поважних причин, слідчий має право застосувати до нього привід через органи міліції, про що складає мотивовану постанову [16, 238].

Порядок виконання такої постанови визначається Інструкцією про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, затвердженою Наказом МВС України від 23 грудня 1995 р. №864.

Допитувати свідка дозволяється як за місцем провадження попереднього слідства, тобто в службовому кабінеті слідчого, так і за місцем його перебування (у лікарні, вдома, за місцем роботи, навчання або відпочинку), що може бути зумовлене хворобою, немічністю, малолітством свідка, а інколи й потребою негайного допиту.

Свідок допитується у відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту. Викликати таких свідків потрібно на різний час і вчасно розпочинати допити.

До допиту слідчий повинен належним чином підготуватися, вивчити матеріали справи, а при потребі також нормативні акти і спеціальну літературу, що відноситься до предмета допиту, скласти план допиту з визначенням тих питань, які слід з'ясувати при допиті, щоб уникнути повторних викликів громадян, намітити тактику допиту.

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка з перевіркою особистих документів (паспорта, військового квитка, службового посвідчення), повідомляє, в якій справі він викликаний, роз'яснює обов'язки свідка, попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 178, 179 КК України, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим (підозрюваним) та потерпілим, роз'яснює право не давати показання і пояснення щодо себе, членів його сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України) і пропонує розповісти все, що йому відомо про обставини, у зв'язку з якими його викликали на допит (ст. 167 КПК), у разі необхідності орієнтує, щоб той викладав події в їх хронологічній і логічній послідовності до найменших подробиць і з зазначенням інших джерел доказів, які б підтвердили його показання. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 1 листопада 1996р. „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, якщо під час проведення дізнання чи попереднього слідства допитуваній особі не було роз'яснено зміст ст. 63 Конституції України, то показання такої особи повинні визнаватися судом одержаними з порушеннями закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування [16, 240].

Після вільної розповіді про те, що саме і з яких джерел йому відомо про ці обставини, свідок відповідає на запитання слідчого. Запитання слідчим повинні бути сформульовані стисло, конкретно і таким чином, щоб свідок не зміг одержати інформацію для своєї відповіді. Практикою вироблені чотири види запитань, які ставляться при допиті свідка (як і інших осіб):

а)доповнюючі - про обставини, які свідок забув розповісти, не надав їм значення або не хотів про них говорити, тобто про них повідомлено не було;

б)уточнюючі - для деталізації окремих фактів, викладених свідком не конкретно, у загальній формі;

в)нагадуючі - для того, щоб допомогти допитуваному відновити в пам'яті забуті події і факти. Свідку, який забув певний факт, ставляться запитання про інші факти, пов'язані з даним фактом: були разом, одночасно з ним, перед ним або після нього. Неприпустимо як нагадуючі ставити навідні запитання, які підказують, нав'язують свідку певну відповідь;

г)контрольні - для перевірки правильності інформації, що повідомляється свідком, слідчий запитує про джерела, з яких він одержав відомості, про обставини, при яких він сприймав певну подію, хто може підтвердити його показання.

Закон забороняє органам попереднього слідства та дізнання домагатися показань свідка шляхом насильства, погроз, обману та інших незаконних заходів (ч. 3 ст. 22 КПК).

КПК України передбачає певні особливості виклику і допиту неповнолітнього свідка (ст. 166, 168 КПК). Неповнолітній свідок, тобто свідок, який не досяг 18-річного віку, викликається до слідчого через законних представників, за винятком випадків, коли ті заінтересовані в наслідках вирішення справи. Повістка, телеграма чи телефонограма про виклик для допиту неповнолітнього свідка надсилається його батькам, опікунам, піклувальникам або ж адміністрації тієї установи чи організації, під опікою чи піклуванням якої він перебуває.

Свідок, якому ще не виповнилось 16 років, про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 178, 179 КК України не попереджається. Йому лише роз'яснюється обов'язок говорити на допиті тільки правду, а також право не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Крім того, КПК України передбачає при допиті неповнолітніх свідків присутність певних осіб. Допит свідка у віці до 14 років, а за розсудом слідчого - до 16 років провадиться за правилами допиту дорослого свідка, але в присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Всім цим особам до початку допиту роз'яснюється їх обов'язок бути присутнім при допиті, а також право викласти свої зауваження на дії слідчого у зв'язку з допитом та фіксацією його результатів і з дозволу слідчого ставити запитання свідкові. Запитання свідкові і зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене запитання, але воно також заноситься до протоколу [31, с.242].

Допит свідка, що не володіє мовою, якою ведеться розслідування, провадиться за участю перекладача (ст. 19 КПК), а допит німого або глухого - за участю особи, яка його розуміє (ст. 169 КПК).

Існують певні особливості виклику і допиту працівників дипломатичних і консульських представництв іноземних держав. Так, глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу представництва, а також члени їх сімей, якщо вони проживають з ними і є іноземними громадянами, не зобов'язані давати показання як свідки, а в разі їх згоди давати такі показання не зобов'язані для цього з'являтися в слідчі органи (ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.).

Консульські посадові особи, у тому числі глави консульського представництва, а також співробітники адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу консульського представництва не можуть відмовитися вад дачі показань, крім показань з питань, пов'язаних з виконанням ними службових обов'язків. Консульські посадові особи і глави консульського представництва не несуть відповідальності за відмову від дачі показань (пункти 13, 14, 25 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні).

Відповідно до ст. 170 КПК України протокол допиту свідка повинен відповідати вимогам, визначеним ст. 85 КПК України. Крім того, в ньому зазначаються: анкетні дані свідка, відомості про стосунки його з обвинуваченим (підозрюваним) і потерпілим, роз'яснення прав та обов'язків, попередження про кримінальну відповідальність за ст. 178, 179 КК України з підписом свідка. Показання свідка і відповіді на запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно. Скорочене, схематичне викладення показань не допускається і в тому разі, коли при допиті застосовувалися звуко- чи відеозапис і фонограма або відеокасета додається до протоколу.

Свідок має право особисто написати свої показання, але при додержанні таких умов:

а) коли він сам про це просить;

б) в присутності слідчого.

Бажано, щоб слідчий сам заповнив анкетну частину протоколу й усно допитав свідка перед тим, як надати йому можливість самому написати показання. Про те, що показання написані свідком особисто, зазначається в протоколі допиту [31, с.244]. Після закінчення допиту слідчий повинен надати свідкові можливість особисто ознайомитися з його змістом або ж прочитати протокол свідкові, якщо він про це просить слідчого. Свідок і особи, які брали участь або були присутні при допиті, мають право просити про внесення змін і поправок до протоколу. Ці зміни і доповнення заносяться слідчим до протоколу. Протокол підписують свідок, слідчий та особи, що були присутні чи брали участь у допиті, у тому числі прокурор, начальник слідчого підрозділу. Якщо він написаний на кількох сторінках, то свідок і перекладач підписують кожну сторінку окремо.

Виклик та допит потерпілого провадяться за правилами виклику і допиту свідка з деякими відмінностями. Так, перед початком допиту він попереджається слідчим тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 178 КК України і з'ясовуються стосунки потерпілого лише з обвинуваченим або підозрюваним (ст. 171 КПК).

Слідчий і орган дізнання повинні гарантувати безпеку свідка і потерпілого. Якщо є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну, орган дізнання чи слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, або прокурор виносить мотивовану постанову про застосування заходів безпеки. Ці заходи застосовуються також щодо членів сім'ї і близьких родичів свідка і потерпілого, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на свідка чи потерпілого. Орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до встановлення винних у цьому осіб і притягнення їх до відповідальності [3, ст. 2, 20, 22].

Свідок і потерпілий мають право на відшкодування їм витрат, пов'язаних із явкою за викликом до органу дізнання, попереднього слідства з коштів цих органів (ст. 92 КПК).

Допит потерпілого - це слідча дія, яка здійснюється для отримання доказів шляхом проведення в передбаченій законом формі опитування особи, якій злочином заподіяна моральна, фізична чи матеріальна шкода і яка в зв'язку з цим визнана потерпілою в кримінальній справі. Допит потерпілого здійснюється за правилами допиту свідка. Потерпілому роз'яснюються його права та обов'язки, передбачені ст. 28, 49, 122 КПК України, в тому числі і право на забезпечення безпеки. Роз'яснюючи потерпілому його права, слід роз'яснити і порядок їх реалізації. В необхідних випадках потерпілий поперед-жується відповідно до ст. 121 КПК України про недопустимість розголошення даних досудового слідства. На відміну від свідка потерпілий не несе ніякої відповідальності за будь-яку відмову від давання показань, а може нести кримінальну відповідальність тільки за давання заздалегідь неправдивих показань. Про відповідальність за вчинення таких дій він і попереджається перед допитом.

З урахуванням принципу рівності прав учасників процесу та наданого захиснику права бути присутнім при всіх слідчих діях, в яких бере участь його підзахисний, включаючи допит обвинувачуваного чи підозрюваного, слід мати на увазі, що при допиті потерпілого мають право бути присутніми його представники, якими можуть виступати адвокати, юристи, близькі родичі чи законні представники. їм належить роз'яснити їхні права - вони мають ті самі права, що й особи, інтереси яких вони представляють.

Слід мати на увазі, що потерпілий - це особа, яка постраждала від злочину і, з одного боку, може знати і повідомляти такі факти й обставини, які нікому іншому не відомі і іншим шляхом з'ясовані бути не можуть, а з іншого боку, потерпілий може мати свій певний інтерес у справі (він може бути цивільним позивачем і зацікавленим у певному розмірі відшкодування шкоди тощо), який може впливати на його показання. З урахуванням цих обставин здійснюється оцінка і перевірка показань потерпілого.

3.1.2 Затримання і допит підозрюваного

Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину належить до слідчих дій, маючи на увазі, що воно являє собою не лише короткочасний арешт особи у невідкладних випадках без санкції прокурора, але й спосіб збирання доказів. Протокол затримання є джерелом доказів, оскільки в ньому відображаються дані, що мають значення для справи: про місце, час і обставини затримання певної особи за підозрою у вчиненні злочину. Як і кожна слідча дія (за винятком огляду місця події), затримання підозрюваного може провадитися лише після порушення кримінальної справи.

Допит підозрюваного - це слідча дія, яка провадиться з метою одержання від особи показань з приводу обставин, які стали підставою для її затримання або застосування запобіжного заходу до притягнення її як обвинуваченої, а також з приводу всіх інших обставин справи, які їй відомі [2, ст. 73].

Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його допит проводиться негайно, а при неможливості цього - не пізніше 24 годин після затримання чи взяття під варту. Неможливість негайного допиту може бути викликана не лише станом затриманого, зайнятістю слідчого або особи, що провадить дізнання, але й необхідністю виконання вимог кримінально-процесуального закону про участь у цій слідчій дії захисника. Згідно з ч. 2 ст. 44 КПК України захисник допускається до участі у справі в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з моменту оголошення їй протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання.

Особа, яка провадить дізнання, і слідчий зобов'язані до першого допиту підозрюваного роз'яснити йому право мати захисника і скласти про це протокол (ч. 2 ст. 21 КПК). Якщо підозрюваний не має захисника, але заявив клопотання про допуск захисника до участі у справі, а також у випадках, коли відмова від захисника не приймається за законом (ч. 3 ст. 46 КПК), особа, що провадить дізнання чи попереднє слідство, зобов'язана забезпечити участь захисника у допиті через адвокатське об'єднання за місцем провадження у справі [2, ст. 47].

Із допитом підозрюваного, до якого застосовано запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, теж не слід зволікати, щоб він мав можливість у найкоротший строк скористатися своїми процесуальними правами на захист від висунутої проти нього підозри у вчиненні злочину. Слідчий викликає такого підозрюваного для допиту повісткою, яка вручається йому під розписку із зазначенням часу вручення, по телефону, телефонограмою або телеграмою.

У разі тимчасової відсутності підозрюваного повістка вручається під розписку комусь із дорослих членів сім'ї, які проживають разом з ним, житлово-комунальній організації або адміністрації за місцем його роботи чи навчання.

Підозрюваний, який затриманий або перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця тимчасового утримання підозрюваного: ізолятора тимчасового утримання, гауптвахти, камери для затриманих (ч. 1 ст. 107, ст. 134 КПК). Підозрюваний зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого в призначений час. У разі неявки без поважних причин він підлягає приводу, який здійснюється органами внутрішніх справ на підставі мотивованої постанови слідчого, що оголошується підозрюваному перед виконанням [13, с.35-37].

Поважними причинами неявки підозрюваного в призначений час визначаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого (стихійне лихо, тяжка хвороба близьких, які потребують постійного догляду, страйк транспортників тощо). Враховуючи конкретні обставини, слідчий може виїхати для допиту підозрюваного за місцем його перебування, у тому числі і в лікарні, але з дозволу лікуючого лікаря, який має засвідчити, що стан здоров'я підозрюваного дозволяє його допитувати.

Перед початком допиту слідчий повинен з'ясувати анкетні дані підозрюваного (прізвище, ім'я та по батькові, рік, місяць, день і місце його народження, громадянство, національність, освіту, вид занять або посаду, місце проживання, дані про попередню судимість) і занести їх до протоколу допиту, роз'яснити йому процесуальні права, передбачені ст. 43 КПК, в тому числі право мати захисника і побачення з ним до першого допиту, і повідомити, у вчиненні якого злочину він підозрюється, зазначенням статті Кримінального кодексу, її частини, пункту, про що відмічається в протоколі допиту.

Про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань підозрюваний не попереджається, бо для нього вона не передбачена кримінальним законодавством, але слідчий може роз'яснити йому, які обставини можуть бути враховані на його користь як пом'якшуючі при вирішенні справи і призначенні покарання, зокрема щире розкаяння у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих злочином матеріальних збитків (ст. 40 КК).

Допит підозрюваного, як і інших осіб, складається з двох частин: вільної розповіді про обставини, які відносяться до предмета допиту, і відповідей на запитання слідчого та захисника, якщо він брав участь у допиті. Протокол допиту підозрюваного повинен відповідати вимогам ст. 85, 145 КПК. У ньому зазначаються: місце і дата проведення допиту; посада, класний чин або звання і прізвище особи, яка проводила допит; час початку і закінчення допиту, що має засвідчити виконання вимоги закону про початок допиту не пізніше 24 годин після затримання чи взяття під варту; анкетні дані підозрюваного. Показання підозрюваного викладаються в протоколі від першої особи і по можливості дослівно. Підозрюваний має право особисто ознайомитися з протоколом або просити слідчого зачитати його, вимагати внесення до протоколу змін і поправок, що є обов'язковим для слідчого. Він може скористатися своїм правом на власноручне викладення своїх показань у протоколі (ст. 146 КПК).

Підписують протокол допиту підозрюваний, слідчий та інші особи, які брали участь у допиті: прокурор, захисник, законний представник, експерт, спеціаліст, перекладач та ін. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, підозрюваний і перекладач підписують кожну сторінку протоколу. Якщо до участі у допиті залучався перекладач, то у протоколі після анкетних даних підозрюваного необхідно записати, хто саме був запрошений як перекладач у зв'язку з тим, що підозрюваний не володіє мовою, якою провадиться розслідування, його місце проживання та роботи. У кінці протоколу підозрюваний засвідчує своїм підписом також те, що протокол з відповідної мови (української, російської) йому перекладено на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє, зауважень і доповнень щодо правильності фіксації його показань він не має.