Загальнообов'язкові умови та процесуальний порядок проведення слідчих дій

Порядок та умови проведення судової експертизи регламентовані Законом України від 25 лютого 1994 р. „Про судову експертизу”, ст. 75-77, 196-205, 310-312 Кримінально-процесуального кодексу України, а також Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 8 жовтня 1998 р. та Настановою про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України (наказ МВС України №682 від 30.08.99) та іншими нормативними актами.

Слідчий призначає експертизу у тому разі, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі необхідні наукові, технічні та інші спеціальні знання (ст. 75 КПК). Необхідність призначення експертизи визначається слідчим, виходячи з конкретних обставин справи і тих питань, на які має відповісти тільки спеціаліст з певної галузі знань, а в ряді випадків призначення експертизи є обов'язковим за законом (ст. 76 КПК). При цьому сам слідчий не може проводити експертизу, навіть маючи спеціальні знання в даній галузі, тобто не може суміщати дві різні процесуальні ролі в одній особі (ч. 1 ст. 62 КПК), а доручає її проведення іншій особі (особам). З іншого боку, він не має права ставити на вирішення експерта правових питань, наприклад, при призначенні судово-медичної експертизи питання про те, що саме сталося - вбивство чи самогубство. Такі питання він повинен вирішувати сам.

Із ст. 196 КПК України випливає такий загальний порядок призначення експертизи: а) визначення слідчим кола питань, вирішення яких потребує спеціальних знань; б) вибір експерта або експертної установи, які компетентні у вирішенні цих питань; в) складення мотивованої постанови про призначення експертизи, в якій, крім загальних реквізитів, передбачених ст. 130 КПК, зазначаються: коротко обставини справи, підстави для призначення експертизи, прізвище експерта чи найменування експертної установи, питання, з яких повинен дати висновок експерт (експерти), об'єкти, які повинні бути досліджені, матеріали, які надаються експерту для ознайомлення; г) ознайомлення обвинуваченого (а якщо експертиза призначається до притягнення особи як обвинуваченого, то підозрюваного) з постановою про призначення експертизи, за винятком тих випадків, коли його психічний стан робить це неможливим, а також роз'яснення йому процесуальних прав, передбачених ст. 197 КПК; д) вирішення слідчим заявлених обвинуваченим (підозрюваним) після роз'яснення йому прав клопотань; е) надіслання постанови про призначення експертизи та інших матеріалів експертам [16, 267].

При призначенні експертизи обвинувачений має право: 1) заявити відвід експерту; 2) просити про призначення експертизи з числа вказаних ним осіб; 3) просити про постановку перед експертизою додаткових питань; 4) давати пояснення експерту; 5) пред'являти додаткові документи; 6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи; 7) заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи; 8) бути присутнім з дозволу слідчого при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення.

За загальним правилом, проведення судової експертизи доручається спеціалістам з державних спеціалізованих установ та відомчих служб, до яких, згідно зі ст. 7 Закону „Про судову експертизу”, належать: науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України. Судово-експертна діяльність може здійснюватись на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами.

Якщо проведення експертизи доручається експертній установі, то її керівник, одержавши від слідчого постанову та інші матеріали, доручає її проведення одному або кільком експертам. Ці експерти дають висновок від свого імені і несуть за нього особисту відповідальність (ст. 198 КПК). Вимоги до змісту висновку експерта визначені ст. 200 КПК України. У висновку ж зазначається, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний висновок за ст. 178 КК України. У разі виявлення експертом при проведенні експертизи фактів, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право вказати на них у своєму висновку[34, с. 5].

Висновок підписується експертом. Якщо експертизу проводило кілька експертів однієї галузі знань (комісійну) або різних галузей спеціальних знань (комплексну), то вони підписують спільний висновок, а коли не дійшли згоди, то кожен експерт має право підписати ту частину висновку, яка відображає хід і результати досліджень, проведених ним особисто.

Якщо експертиза проводиться не в експертній установі, а окремими особами, то слідчий повинен виконати певні додаткові процесуальні дії, призначаючи таку експертизу. Передусім він має пересвідчитися в особі і компетентності експерта, з'ясувавши його спеціальність за освітою, посаду, час роботи за фахом, науковий ступінь за певною спеціальністю, стаж роботи за фахом, а також відсутність обставин, які виключають участь експерта в розслідуванні справи (ст. 62 КПК). Згідно з ч. 7 ст. 75 КПК України не можуть бути експертами також особи, які перебувають у службовій чи іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або були раніше ревізорами в цій же кримінальній справі [16, 268].

Якщо є необхідні передумови для участі особи у справі як експерта, слідчий вручає їй копію постанови про призначення експертизи і роз'яснює їй обов'язки та права експерта, передбачені ст. 77 КПК України, і попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від виконання покладених на нього обов'язків і за дачу завідомо неправдивого висновку за ст. 178, 179 КК України. Це, а також відомості про особу експерта, його компетентність, заяви експерта фіксуються в окремому протоколі, який підписують експерт і слідчий.

У разі потреби слідчий згідно зі ст. 199 КПК України може винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків (слини, крові, сперми, ґрунту, зерна тощо), необхідних для порівняльного експертного дослідження, про що складає протокол. Зразки зберігаються за правилами зберігання речових доказів. Експерт досліджує об'єкти, надані в його розпорядження, може звернутися до слідчого з клопотанням про надання йому нових матеріалів, необхідних для дачі висновку.

Він самостійно від органу розслідування визначає, яку методику дослідження використовувати та якими технічними й іншими засобами йому скористатися. Він не має права самостійно проводити будь-які слідчі дії, але з дозволу слідчого може бути присутнім при проведенні допитів та інших слідчих дій і ставити допитуваним особам запитання, які стосуються експертизи (ст. 77 КПК).

У свою чергу, слідчий має право бути присутнім при проведенні будь-якої експертизи у справі, яка знаходиться в його провадженні. Одержавши висновок експерта, слідчий може допитати його з метою одержання роз'яснення або доповнення до висновку. Допит експерта провадиться за правилами допиту свіжа (ст. 201 КПК). Слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого (підозрюваного) з висновком експерта та іншими матеріалами експертизи, про що складає протокол, у якому викладаються також пояснення, зауваження, заперечення і клопотання обвинуваченого, в тому числі про призначення додаткової або повторної експертизи (ст. 202 КПК).

Якщо недостатню ясність чи неповноту висновку не вдалося усунути шляхом допиту експерта, слідчий призначає додаткову експертизу і доручає її проведення тому ж або іншому експерту. У разі визнання слідчим висновку експерта необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, він призначає повторну експертизу, проведення якої доручає іншому експерту або експертам. Про призначення додаткової або повторної експертизи складається мотивована постанова (ст. 75, 203 КПК).

Згідно зі ст. 205 КПК України слідчий може помістити обвинуваченого до відповідного медичного закладу для тривалого спостереження за обвинуваченим або обстеження його при проведенні судово-психіатричної або судово-медичної експертизи тільки із санкції прокурора або його заступника.

Висновки

Тривалий час наука як кримінального процесу, так і криміналістики потребують однозначного наукового і законодавчого визначення поняття „слідча дія”, їх видів та змісту. На це були спрямовані зусилля провідних теоретиків і практиків, напрацьований значний дослідницький матеріал, але проблема залишається відкритою і актуальною.

Слідчі дії - це регламентовані нормами процесуального права та здійснювані в рамках кримінально-процесуального провадження управомоченою на те особою, а також забезпечувані мірами державного примусу процесуальні дії, які являють собою комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на отримання доказів. Слідчі дії - це окремий вид процесуальних дій, що проводиться з метою збирання, дослідження, оцінки і використання доказів уповноваженими службовими особами відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства в процесі розслідування злочинів.

За результатами проведених теоретичних і практичних досліджень виділені наступні слідчі дії, перелік яких пропонується визначити в межах Кримінально-процесуального кодексу України: 1) огляд (місця події, місцевості, приміщення, предметів, документів, трупа, житла чи іншого володіння особи, кореспонденції); 2) обшук (приміщення, місця, житла чи іншого володіння особи, приміщення дипломатичних представництв, особи); 3) виїмка (предметів, документів, кореспонденції); 4) допит (підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, експерта); 5) очна ставка; 6) освідування; 7) пред'явлення осіб та предметів для впізнання; 8) перевірка показань на місці; 9) накладення арешту на кореспонденцію; 10) зняття інформації з каналів зв'язку; 11) одержання зразків для експертного дослідження; 12) ексгумація трупа; 13) призначення і проведення експертизи.

Процесуальні дії є основною частиною діяльності слідчого, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України та направлені на досягнення завдань кримінального судочинства, виконуються під час розслідування злочину уповноваженою службовою особою чи іншими уповноваженими учасниками кримінального судочинства та закріплюються у відповідних кримінально-процесуальних документах (постанова, протокол, доручення тощо). Процесуальні дії співвідносяться зі слідчими діями як ціле та частина й відрізняються низкою характерних ознак.

З'ясовано, що під час розслідування злочинів слідчим застосовуються:

Ш процесуальні дії, до яких відносяться всі передбачені кримінально-процесуальним законодавством заходи;

Ш слідчі дії як центральна частина процесуальних дій, що виконують функції збирання, дослідження, оцінки і використання доказів;

Ш розшукові заходи, які реалізуються слідчим та через надання доручень органу дізнання, оперативно-розшуковим підрозділам на проведення розшукових, оперативно-розшукових заходів;

Ш організаційні заходи, які направлені на забезпечення проведення процесуальних, слідчих дій і розшукових заходів.

Характеристика кримінально-процесуального аспекту слідчих дій визначає, що слідчі дії повинні проводитись у відповідності з приписами кримінально-процесуального законодавства, правовими і фактичними підставами, метою і завданнями, колом учасників та їх правовим статусом, процедурою, порядком фіксації та використанням отриманих результатів під час доказування за кримінальною справою тощо.

Так, у результаті проведених досліджень з'ясовано, що на сьогодні існує чітка й усвідомлена потреба розширення кола слідчих дій, які дозволяється проводити до порушення кримінальної справи. Нині доцільним є надання законодавчого дозволу на призначення та проведення експертизи до порушення кримінальної справи з метою з'ясування підстав для прийняття правильного рішення щодо її порушення.

З метою урегулювання часу провадження слідчої дії обґрунтовується необхідність доповнення КПК України статтею, що тлумачить поняття „нічний час” як період доби з 22 до 6 години. По-друге, положення про заборону провадження слідчих дій в нічний час, крім невідкладних випадків, слід поширити на всі слідчі дії.

Для удосконалення тактики слідчих дій слід також враховувати наукові положення їх психологічного аспекту, зокрема поширення форм спілкування з учасниками слідчої дії на вербальні та невербальні комунікації. Особливого значення використання слідчим таких психологічних прийомів і засобів набуває з метою глибокого пізнання особливостей психології учасників кримінального судочинства та у процесі викриття неправдивих показань учасників слідчої дії.

Список використаних джерел та літератури

Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 року. Офіційне видання. - Київ: Українська Правнича Фундація, 1996. - 64 с.

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1961 року// Відомості Верховної Ради України. - 1961. - №2. - ст. 5. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 3028-VI від 15.02.2011 р.

Закон України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України, 1994, №11, ст. 51. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 1254-VI від 14.04.2009 р.

Закон України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України, 1994, №11, ст. 50. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 1254-VI від 14.04.2009 р.

Закон України „Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України, 1994, №28, ст. 232. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 1992-VI від 09.09.2004 р.

Положення „Про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні”, затверджене Указом Президента України №198/93 від 10 червня 1993 р. (пункти 6, 9, 10, 21, 23, 24, 27, 29).

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. №8 „Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” (пункти 11, 12).

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. №8 „Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” (пункти 11-16).

Інструкція „Про призначення та проведення судових експертиз”, затверджена наказом міністра юстиції України №53/5 від 8 жовтня 1998 р. з наступними змінами і доповненнями.

Інструкція „Про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах”, затверджена наказом міністра юстиції України №170/5 від 24 грудня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. - №52. - Ст. 2853.

Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинувачуваного. - К., 1999.

Борисенко І. Пред'явлення для впізнання // Вісник прокуратури. - 2007. - №1.

Бояров В.І., Рохненко О.В. Про деякі проблеми захисту окремих учасників кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - №5. - С. 35-37.

Вогинскии В.Е. Система тактических приемов допроса // Криминалистика и судебная экспертиза. - Вып. 18. - К., 1979. - С. 59.

Гогусь Б. Перспективи розвитку і шляхи вдосконалення законодавства про державне забезпечення безпеки суб'єктів кримінального судочинства // Право України. - 1999. - №6.

Грошевий Ю.М. Конституція України і деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії // Вісник Академії правових наук України. - Вип. 2 (13). - 1998. - С. 125-131.

Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования Органами внутренних дел. - К., 1987. - С. 46.

Карнеева Л.М., Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. - М., 1969. - С. 22.

Кінаш О. Організація окремої слідчої дії - умова законності й ефективності розслідування злочинів // Право України. - 2003. - №2.

Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 576 с.

Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

Коляда П.В. Який Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. - 2001. - №9-11.

Куценко Д. Виїмка документів, що становлять державну таємницю // Право України. - 2007. - №3.

Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Істина, 2005.

Лоза Ю.М. Слідчі дії: поняття, сутність, ознаки, види // Право України. - 2003. - №9. - С. 85-89.

Лоза Ю.М. Система дій слідчого у процесі розслідування злочину // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2003. - №2.- С. 340-347.

Лукашевич В.Г. Тактика общения следователя с участниками отдельных следственных действий. - К., 1989. - С. 22-23.

Маляренко В.Т., Гончаренко В.Г. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Форум, 2003.

Маляренко В.Т., Аленіна Ю.П. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - Харків.: ООО „Одісей”, 2003.

Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - К.: Юрінком Інтер, 1996. - №1.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Либідь, 1999.

Мульченко В. Розвиток законодавства, що забезпечує охорону правосуддя // Право України. - 2003. - №1. - С. 48-52.

Пашкевич П.Ф. Процессуальный закон и эффективность уголовного судопроизводства. - М.: Юрид. лит., 1984. - 176 с.

Судові експертизи в Україні: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - К., 2002. - №7. - С. 5.

Тертишний В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 1120 с.

Тертишний В.М. Науково практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2007. - 1056 с.

Удалова А. Допит експерта: проблеми законодавчого регулювання // Право України. - 2003. - №2.

Удалова А. Специфіка допиту при пред'явленні для впізнання // Право України. - 2002. - №9.

Черечукіна А. Впізнання особи поза візуальним спостереженням: кримінально-процесуальні і криміналістичні аспекти // Право України. - 2003.- №10.

Чорноус Ю.М. Місце та значення слідчих дій у процесі доказування у кримінальній справі // Підприємництво, господарство, право. - 2004. - №4. - С. 117-122.

Чорноус Ю.М. Морально-етична характеристика слідчих дій // Право України. - 2005. - №2. - С.55-59.

Чорноус Ю.М. Кримінально-процесуальна характеристика слідчих дій та шляхи її удосконалення // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. - С. 309-312.

Чорноус Ю.М. Поняття, сутність і значення слідчих дій у процесі розслідування злочину // Забезпечення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України: Тези доповідей науково-практичної конференції. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. - С. 166-167.

Шевфер С.А. Следственные действия. - М., 1981. - С. 11.

Шепітько В.Ю. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. - Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В.А. та ін. - К: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. - 684 с.

Ягодинський В. Щодо відтворення обстановки і обставин події // Право України. - 2003. - №5.

Размещено на Allbest.ru