Загальнообов'язкові умови та процесуальний порядок проведення слідчих дій

До протоколу допиту додаються матеріали застосування науково-технічних засобів, як правило, звуко- або відеозапису.

3.1.3 Очна ставка

Очна ставка являє собою одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є істотні суперечності: ствердження однією і заперечення іншою особою одного і того ж факту, важливого для правильного вирішення кримінальної справи, значні розходження щодо ознак певного об'єкта чи суб'єкта, інших обставин справи, що входять до предмета доказування у справі: дати, часу, місця події тощо [25, с. 86-88].

Мета очної ставки - перевірка правдивості раніше одержаних показань, її можна провести між будь-якими двома раніше допитаними особами, які займають як однакове, так і різне процесуальне становище, а саме: між двома свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, між свідком і потерпілим, між свідком і підозрюваним, між свідком і обвинуваченим, між потерпілим і підозрюваними, між потерпілими і обвинуваченим.

Винятком є лише експерт, показання якого не є самостійним джерелом доказів. Він допитується лише з метою одержання роз'яснення і доповнення до висновку експерта (ст. 201 КПК). Якщо й після допиту експерта залишаються сумніви щодо правильності його думки, то слідчий повинен призначити повторну експертизу, а не очну ставку з кимось із раніше допитаних осіб. Провести очну ставку - це право, а не обов'язок слідчого. Доцільність її проведення визначається слідчим з урахуванням можливості небажаного психологічного впливу на особу, яка дала правдиві показання, з боку іншої допитаної особи, як правило, обвинуваченого або підозрюваного.

Порядок очної ставки передбачений ст. 173 КПК України. На початку очної ставки слідчий встановлює, чи знають викликані на очну ставку особи один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за дачу завідомо неправдивих показань. Як і при допиті, їм роз'яснюється право не давати показань і пояснень щодо себе, членів сім'ї і близьких родичів [1, ст. 63]. На очній ставці можуть бути присутні ті ж особи, що і на допиті: перекладач, законний представник, захисник та ін.

Особам, які викликані на очну ставку, по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка. Як правило, першим пропонується відповісти тому, хто, на думку слідчого, давав на допиті правдиві показання. Отримавши відповіді від обох учасників очної ставки, слідчий має право поставити додаткові запитання, а потім дозволити їм поставити запитання один одному, якщо вони стосуються кримінальної справи або очної ставки.

Показання, які дали учасники очної ставки на попередніх допитах, у тому числі зафіксовані за допомогою звукозапису, можна оголосити лише після дачі ними показань на очній ставці і запису їх до протоколу (ч. 3 ст. 173, ч. 5 ст. 85¹ КПК). Оголошення попередніх показань проводиться як за ініціативою самого слідчого, так і за клопотанням учасника очної ставки, але тільки в тих межах, в яких визнає за необхідне слідчий.

У протоколі очної ставки зазначаються: місце і дата його складання; час початку і закінчення очної ставки; посада, класний чин або звання, прізвище особи, яка провела очну ставку; прізвище, ім'я та по батькові, а також процесуальне становище кожного з учасників очної ставки; відмітка про роз'яснення учасникам очної ставки їх прав та обов'язків, попередження свідка про кримінальну відповідальність за ст. 178, 179 КК, а потерпілого - за ст. 178 КК України, перекладача - за відмову від виконання покладених на нього обов'язків і за завідомо неправильний переклад за ст. 178, 179 КК України, факт з'ясування слідчим стосунків між учасниками очної ставки.

Показання осіб, допитаних на очній ставці, записуються до протоколу в тій послідовності, в якій вони давались. Можливий також поділ аркуша протоколу по вертикалі на дві частини, на одній з яких записуються показання одного учасника очної ставки, на другій - іншого.

Кожен з допитаних на очній ставці підписує протокол в кінці і кожну його сторінку або лише свої показання на цій сторінці. Вони мають право вимагати доповнення протоколу або внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. Протокол підписують також інші особи, що були присутні при проведенні очної ставки. Вони також мають право на зауваження з приводу проведення очної ставки та фіксації її ходу і результатів у протоколі.

3.1.4 Огляд

Відповідно до ст. 190 КПК України огляд - це слідча дія, яка проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, що мають значення для справи. Слідчий може провести огляд місцевості, приміщення, предметів і документів, тварин, трупа. У ч. 2 ст. 190 КПК йдеться про огляд місця події. Він може охоплювати всі вищезазначені об'єкти огляду. Закон не вимагає від слідчого винесення постанови про проведення огляду.

Огляд може бути первинним, повторним і додатковим. Повторний огляд провадиться в тому разі, коли первинний огляд було проведено поверхово, з порушенням закону, тобто він знову провадиться в повному обсязі. Додатковий огляд має місце тоді, коли оглядаються окремі ділянки місця події або ж окремі частини оглядуваних предметів, наприклад певна частина пошкодженого автомобіля. Беручи до уваги, що зволікання з проведенням огляду місця події може призвести до зміни обстановки, втрати слідів події, законодавець дозволяє його провадження навіть до порушення кримінальної справи. У цьому разі за наявності підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події.

Виявлення під час огляду слідів події, предметів, документів та з'ясування обстановки відбуваються шляхом сприйняття їх слідчим та іншими учасниками огляду за допомогою передусім органів зору, нюху, слуху, дотику, а також технічних засобів: фото-, кінозйомки, відео-, звукозапису, вимірювальних інструментів, приладів і пристосувань (щупа, трала, металошукача, ультрафіолетових освітлювачів, електрооптичних перетворювачів тощо), хімічних реактивів, які знаходяться в слідчому портфелі (валізі) [42, с. 309-310].

Для участі в огляді слідчий може запросити спеціаліста (судового медика або місцевого патологоанатома, кінооператора, автотехніка, товарознавця, фармацевта, художника або ін.). Йому зобов'язані подавати допомогу в огляді також органи міліції.

Для забезпечення термінового виїзду на місце події і його кваліфікованого огляду при чергових частинах органів внутрішніх справ на кожну добу створюється в необхідному складі чергова слідчо-оперативна група у складі: слідчих, оперативних уповноважених, експертів-криміналістів, кінологів.

Оперативний працівник забезпечує виконання доручень та вказівок слідчого. Він організує охорону місця події; виявляє очевидців злочину та провадить їх опитування; здійснює розвідувальні пошукові та інші оперативно-розшукові заходи, спрямовані на виявлення та затримання злочинця „по гарячих слідах”; постійно інформує слідчого про всю отриману ним інформацію, що має значення у справі.

Інспектор-кінолог, зорієнтувавшись на місці події, визначає шляхи підходу та відходу злочинців, забезпечує застосування службово-розшукової собаки для пошуку та затримання злочинців, знайдення покинутих або втрачених ними речей, а також залишених слідів.

Начальник органу внутрішніх справ під час виїзду на місце події зобов'язаний організувати узгоджене проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій; здійснювати контроль за своєчасною передачею слідчому оперативної інформації, швидким та якісним виконанням працівниками органу дізнання доручень та вказівок слідчого.

Згідно зі ст. 191 КПК України огляд повинен проводитись, як правило, вдень, крім невідкладних випадків. Невідкладність огляду може бути зумовлена необхідністю негайного реагування на повідомлення про злочини (найчастіше про автотранспортні події, а також виявлення трупа), швидким псуванням об'єктів, які підлягають огляду (продуктів, зокрема), зміною обстановки (знесенням будинку, у якому було вчинено злочин) та іншими обставинами. При провадженні огляду обов'язково повинні бути присутні принаймні двоє понятих.

Послідовність провадження огляду визначається слідчим у залежності від того, що оглядається. Так, огляд місця події повинен проходити статичну та динамічну стадії. Це означає, що спочатку все місце події і всі предмети, труп та інші об'єкти оглядаються і фіксуються у тому вигляді, в якому вони постали перед слідчим, без їх переміщення (їх стан, розташування, розміри тощо), а потім, коли всі параметри зафіксовано, об'єкти пересуваються, розглядаються, фотографуються, описуються окремо, виявляються при цьому ще якісь особливості, сліди, що мають значення для справи.

Перед початком огляду слідчий повинен роз'яснити понятим їх обов'язок бути присутнім при всіх діях слідчого і засвідчити своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям, а спеціалісту - його обов'язок, використовуючи свої знання і навики, сприяти слідчому у виявленні, закріпленні і вилученні доказів, звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням, закріпленням доказів, давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії. Роз'яснюється також всім цим та іншим особам, що беруть участь в огляді, право робити зауваження з приводу проведеного огляду, які підлягають обов'язковому занесенню до протоколу (ст. 127, 128¹ КПК).

Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, а також пред'явлення їх підозрюваному, обвинуваченому, потерпілим та іншим особам слідчий проводить на місці події, обшуку чи виїмки, а коли це неможливо, то за місцем провадження у справі, зокрема в своєму службовому кабінеті, про що складається окремий протокол огляду.

Огляд трупа слідчий зобов'язаний у всіх випадках проводити за участю спеціаліста, як правило, судово-медичного експерта, а в разі неможливості його виклику - найближчого лікаря в присутності двох понятих (ст. 192 КПК). Одночасно з оглядом трупа слідчий також оглядає виявлені при ньому речі, предмети, взуття, одяг.

3.1.5 Освідування

Стаття 193 КПК України передбачає два види освідування: слідче, яке проводить слідчий, і медичне, що проводиться судово-медичним експертом або лікарем. Освідування полягає в огляді слідчим (особою, що проводить дізнання) або судово-медичним експертом чи лікарем тіла живої людини з метою виявити або засвідчити наявність у неї особливих прикмет, а також слідів злочину. Особливими прикметами можуть бути родимі плями, татуювання, шрами, рубці, бородавки, відсутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб, наприклад віспи тощо. Слідами злочину на тілі можуть бути синці, тілесні ушкодження, що залишилися після вчинення насильницького злочину, плями крові, сліди виділень людського організму (слини, сперми).

Підставою для проведення освідування є наявність зафіксованих у матеріалах справи, зокрема в протоколах допиту свідків, потерпілих, протоколах обшуку, огляду місця події або предметів даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення чи засвідчення наявності яких має значення для правильного вирішення кримінальної справи, передусім для встановлення осіб, які вчинили злочин.

Оскільки об'єктом освідування є тіло людини, його проведення зачіпає права людини на здоров'я, гідність, свободу та особисту недоторканність, закон забороняє будь-які пов'язані з освідуванням дії, що принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я. Коло осіб, які можуть бути піддані освідуванню, визначені ст. 193 КПК. Це - обвинувачений, підозрюваний, потерпілий і свідок [19, с. 38].

Про провадження сліпого освідування слідчий виносить постанову. У ній, крім загальних даних, передбачених ст. 130 КПК України, коротко викладаються обставини справи, зокрема ті, що зумовили необхідність проведення освідування, зазначається, хто підлягає освідуванню і з якою метою. Перед початком освідування постанова оголошується особі, тіло якої буде оглядатися. Щодо обвинувачених і підозрюваних освідування може проводитись як у добровільному, так і в примусовому порядку. Освідування потерпілого і свідка проводиться за їх згодою. Як виняток, потерпілого (потерпілу) можна освідувати примусово, коли обвинувачений (підозрюваний) заявляє про це клопотання, захищаючись від обвинувачень у вчиненні насильницького злочину, висунутих потерпілим (потерпілою).

Свідок може бути підданий освідуванню і для того, щоб пересвідчитись шляхом виявлення у нього на тілі слідів пилу, бруду, крові, плям фарби, мазуту тощо в правдивості показань потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного у тому, що він є очевидцем злочину. Поняті (і лікар як спеціаліст) можуть бути залучені до участі в освідуванні, якщо це визнає за необхідне слідчий [2, ст. 127].

Понятим роз'яснюється їх право бути присутніми при всіх діях слідчого по освідуванню й обов'язок засвідчити своїми підписами в протоколі факт проведення освідування та його результати. Спеціалістові роз'яснюються його права та обов'язки, передбачені ст. 128 КПК. Понятим, спеціалісту та особі, що освідується, роз'яснюється їх право робити зауваження з приводу освідування та правильності його фіксації в протоколі, які підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.

Слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголення особи, яка підлягає освідуванню. У цьому разі проведення освідування може бути доручено слідчому або співробітнику органу дізнання відповідної статі або ж лікарю.

Про результати освідування слідчий складає протокол, де зазначає час і місце освідування, особу, що була піддана освідуванню, понятих, спеціаліста, а також результати освідування, зауваження з приводу освідування. Протокол підписують слідчий, освідуваний, а також спеціаліст, поняті, якщо вони брали участь у цій слідчій дії.

Медичне освідування проводиться у тому разі, коли для його виконання потрібні спеціальні знання в галузі медицини - для виявлення подряпин на тілі, укусів зубів, плям крові, слідів хірургічних операцій тощо. Слідчий дає письмове доручення судово-медичному експерту або лікарю, і ті про результати освідування складають відповідно судово-медичний акт або довідку.

Кримінально-процесуальними кодексами України поряд з освідуванням передбачена й така процесуальна дія, як судово-медичне освідування. Воно відрізняється від освідування, що провадиться лікарем за постановою слідчого, кількома ознаками. По-перше, під час його проведення присутність понятих не вимагається. По-друге, підстави його проведення викладені в законі більш гнучко. Вона надає слідчому можливість вибору однієї з найбільш оптимальних форм обстеження тіла людини залежно від слідчої ситуації. По-третє, судово-медичне освідування може включати в себе як дії, властиві саме освідуванню (виявлення та фіксація слідів злочину та особливих прикмет на тілі), інколи ними і обмежуючись, так і (за необхідності) дослідницькі операції. Під час його проведення можуть широко застосовуватися такі методи дослідження, як мікроскопія, рентгеноскопія, рентгенографія, люмінесцентний аналіз, фотографування в інфрачервоних променях, контактно-дифузійний метод тощо. Можливість їх застосування в рамках судово-медичного освідування не заборонена законом, а необхідність обумовлюється об'єктивними факторами, що лежать в площині особливостей самого об'єкта дослідження (загоєнням ран, змиттям, згладжуванням слідів, інколи невіддільністю їх від тіла людини тощо). Часто-густо такі дослідження можуть мати невідкладний характер. У цьому зв'язку судово-медичне освідування, поєднуючи в собі різні пізнавально-пошукові, дослідницькі та засвідчувальні операції, є найбільш раціональною та ефективною формою дослідження тіла живої людини.

У ході даної процесуальної дії можуть бути знайдені, закріплені, вилучені різні матеріальні свідчення. Акт судово-медичного освідування, фіксуючи обставини їх знайдення та вилучення, містить комплекс доказів, що підтверджують належність до справи, допустимість та достовірність слідів, що вилучаються. Закріплюючи фактичні дані, отримані під час обстеження тіла людини та дослідження слідів, акт судово-медичного освідування є носієм доказової інформації.

3.1.6 Пред'явлення для впізнання

Пред'явлення для впізнання (ст. 174, 175 КПК) є слідчою дією, суть якої полягає в пред'явленні раніше допитаному свідку, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому людини, предмета, тварини, трупа або його частини з метою встановлення його тотожності, схожості або відмінності з об'єктом, який особа, що впізнає, сприймала раніше у зв'язку з обставинами події, яка розслідується, тобто змістом його є ідентифікація об'єкта.

Пред'явлення для впізнання провадиться у тому разі, коли допитуваний заявляє, що може впізнати особу чи предмет, які він спостерігав і пам'ятає їх відмінні ознаки (наприклад, вік людини, її зріст, колір волосся, овал обличчя, форму підборіддя, носа, губ, брів тощо). На з'ясуванні цих ознак слідчий має загострити свою увагу при проведенні допиту. Можливе пред'явлення для впізнання і тоді, коли впізнаючий на допиті називає лише загальні риси людини, яку він раніше спостерігав, але висловлює впевненість, що при пред'явленні цієї людини зможе її впізнати [38, с. 23-24].

Найчастіше впізнання здійснюється шляхом зорових відчуттів, хоча є випадки впізнання і за ознаками усної мови, запаху, смаку. Доказове значення результатів пред'явлення для впізнання залежить від додержання встановлених законом умов і порядку провадження цієї слідчої дії.

Обов'язковими умовами пред'явлення особи для впізнання є: а) попередній допит особи, яка впізнає, про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу; б) обов'язкова присутність двох понятих, які засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям. Перед пред'явленням для впізнання їм роз'яснюються їх права та обов'язки; в) особа пред'являється для впізнання разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності і в одязі; г) безпосередньо перед пред'явленням особи для впізнання й обов'язково у відсутності впізнаючого їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються, щоб забезпечити достовірність впізнання, виключити можливість інформування впізнаючого про місце, де розташувалася особа, що пред'являється для впізнання; д) якщо особа пред'являється для впізнання свідку чи потерпілому, вони попереджаються перед початком пред'явлення для впізнання про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок - ще й за відмову від дачі показань; е) роз'яснюються понятим та іншим учасникам пред'явлення для впізнання їх права робити з приводу цієї слідчої дії зауваження, які підлягають занесенню до протоколу.

Виконавши ці умови, слідчий пропонує впізнаючому показати особу, про яку він давав показання на допиті. Якщо він впізнав когось із пред'явлених осіб, слідчий пропонує пояснити, за якими саме ознаками він її впізнав. На прохання особи, що впізнає, або з ініціативи слідчого положення осіб, які пред'являються для впізнання, може бути змінено. Слідчий, наприклад, пропонує їм сісти, встати, пройтись, зробити певний жест, вимовити певну фразу тощо. Як і при допиті, впізнаючому заборонено ставити навідні запитання, підказуючи таким чином певну відповідь.

Деякі особливості в умовах проведення пред'явлення для впізнання передбачає Закон „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, стаття 15 якого з метою забезпечення конфіденційності даних про особу, яка впізнає, передбачає можливість проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають.

У разі неможливості пред'явлення для впізнання самої особи (вона померла, тяжко хвора або місце перебування її невідоме) її впізнання може проводитися за фотознімками в кількості не менше трьох і з додержанням інших викладених умов. Для цього виготовляється фототаблиця як додаток до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотокарточками: фотографії наклеюються на окремий аркуш паперу, нумеруються, скріплюються печатками. Фототаблиця підписується понятими, впізнаючим і слідчим. Слідчий повинен знати всіх осіб, які пред'являються для впізнання як безпосередньо, так і за фотографіями [38,с. 25].

Пред'явлення для впізнання предмета (знаряддя злочину, викрадених речей тощо) проводиться з додержанням викладених вище умов і порядку.

Згідно зі ст. 175 КПК України предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому серед інших однорідних предметів, тобто інших предметів має бути не менше двох. Під час попереднього допиту особи, яка впізнаватиме, необхідно з'ясувати вид і найменування речі, колір, наявність дефектів та інші особливості, а якщо це відомо особі, то і марку та розмір речі. Якщо у допитуваного зберігся паспорт або інший документ на цю річ, предмет, які розшукуються, то його слід вилучити. Тварини пред'являються для впізнання за такими ж правилами, як і предмети.

Не пред'являються для впізнання предмети, які існують в єдиному примірнику, неповторні, наприклад картина великого художника, або ж не виділяються зовсім серед інших предметів, наприклад такі речовини, як цукор-пісок, зерно, нові речі серійного виробництва.

Про пред'явлення для впізнання особи або предмета складається протокол. У ньому зазначаються відомості про особу, що впізнає, попередження свідка або потерпілого про кримінальну відповідальність, дані про осіб і предмети, які пред'являються для впізнання, і докладно викладаються ознаки, за якими впізнаючий упізнав особу або предмет. Протокол підписують всі особи, які брали участь у провадженні впізнання, поняті і слідчий. До нього додаються фотознімки, а також матеріали звуко- чи відеозапису.

Для впізнання може бути пред'явлено також труп (або його частини, якщо труп розчленовано), зокрема у справі, порушеній за фактом виявлення трупа невідомого з ознаками насильницької смерті. Труп пред'являється для впізнання як на місці його виявлення, так і в морзі. Враховуючи специфіку цього об'єкта, його впізнання може проводитись і окремо від інших трупів. Для усунення змін трупа, пов'язаних з трупними явищами, його пошкодженням під час або після вчинення злочину за допомогою судового медика може проводитися так званий „туалет” або навіть реставрація трупа.

Протокол пред'явлення для впізнання трупа повинен оформлятися з додержанням вимог ст. 176 КПК України.

3.1.7 Відтворення обстановки і обставин подій

Згідно зі ст. 194 КПК України з метою перевірки й уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного або даних, які одержані при провадженні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках за участю спеціаліста, свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку й умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. Від огляду місця події ця слідча дія відрізняється передусім тим, що при огляді фіксується дійсне місце події й оглядаються виявлені речові докази у тому вигляді, в якому вони перебували на час огляду, а при ній відтворюється обстановка в такому вигляді, в якому вона постає перед слідчим з показань та інших зібраних у справі доказів, і перевіряється шляхом досліду, чи міг бути насправді певний факт, чи можливе вчинення тієї чи іншої дії в певних умовах.

Завдання відтворення обстановки й обставин події, що включає в себе і слідчий експеримент, і перевірку показань на місці без проведення експериментальних дій, полягає у перевірці зібраних доказів, одержанні нових доказів, виявленні причин та умов, які сприяли вчиненню злочину. Відтворення за участю свідків, обвинувачених та інших допитаних раніше осіб дозволяє перевірити можливість вчинення певних дій саме даною особою і в конкретній обстановці. Для одержання більш достовірних результатів відтворення повинно проводитися в умовах, максимально наближених до часу і місця, в яких відбувалася подія, що відтворюється, і при необхідності - неодноразово.

Шляхом відтворення обстановки й обставин події перевіряється можливість сприйняття певного факту (бачити, чути при певних погодних умовах, відстані тощо), вчинення певної дії, існування певного явища (електричного розряду тощо). Кількість понятих при відтворенні залежить від обсягу і характеру дій, що виконуються, та місця їх проведення, але понятих повинно бути не менше двох. [46, с. 37-38].

Перевірка показань особи на місці полягає в тому, що особа, яка була попередньо допитана, повторює свої показання в певному, вказаному нею місці, що дає змогу зіставити показання з реальною обстановкою. Обвинувачений під час проведення цієї перевірки може показати місце, де він заховав викрадене, знаряддя злочину, які вилучаються.

Обов'язковою умовою проведення відтворення обстановки й обставин події є те, що воно не повинно бути пов'язане з можливістю приниження гідності осіб, які беруть у ньому участь, і небезпечним для їх здоров'я [2, ст. 194].

У протоколі відтворення обстановки і обставин події, крім загальних даних, зазначаються умови, в яких відбувалося відтворення, проведено експериментальні дії, хто їх проводив, їх кількість і результати, зауваження учасників слідчої дії, якщо вони надійшли. Право робити такі зауваження слідчий повинен роз'яснити їм до початку відтворення, як і інші права та обов'язки, а свідок та потерпілий попереджаються про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, свідок - ще й за відмову від дачі показань.

Протокол підписують усі особи, які брали участь у відтворенні обстановки й обставин події, поняті, слідчий. Якщо слідчий у ході відтворення проводив заміри, складав схеми, креслення, фотографував, застосовував кіно- або відеозйомку, то відповідні матеріали додаються до протоколу [2, ст. 195].

3.2 Процесуальний порядок проведення слідчих дій, які потребують дозволу прокурора чи суду

слідчий кримінальний допит ексгумація експертиза

3.2.1 Ексгумація трупа

Інтереси встановлення істини у справі вимагають інколи від органів попереднього розслідування провести огляд (або судово-медичну експертизу чи пред'явлення для впізнання) вже захороненого трупа. У цьому разі виникає потреба в ексгумації трупа, тобто у вийманні його з місця поховання. Ексгумація трупа - слідча дія, яка полягає в вилученні трупа за постановою слідчого з санкції прокурора в присутності спеціаліста і понятих з місця його захоронення. Ця слідча дія пов'язана з багатьма моральними і правовими проблемами. Зважаючи на це, вона провадиться тільки з санкції прокурора. Бажано також одержати згоду на це близьких родичів похованого [36, с. 650].

Це допускається тільки на підставі постанови слідчого, затвердженої прокурором. Труп виймається з місця поховання в присутності слідчого, судово-медичного експерта і двох понятих. Про це складається протокол, який підписують усі ці особи. Про огляд трупа складається окремий протокол. Протокол огляду складається з трьох частин: вступної, описової і заключної.

У вступній частині протоколу зазначається місце і дата його складання; час початку і закінчення огляду; посада, класний чин чи звання і прізвище слідчого; поняті та інші учасники огляду і роз'яснення їм прав та обов'язків; статті КПК України, згідно з якими проводився огляд і складався протокол огляду.

В описовій частині протоколу даються відомості про об'єкт огляду, його місцезнаходження, особливості, виявлені сліди, а також про застосовані науково-технічні засоби.

У заключній частиш зазначається, що саме додається до протоколу, зауваження понятих та інших учасників огляду з приводу огляду та фіксації його результатів. Підписують протокол слідчий, поняті та інші учасники огляду. До протоколу огляду можуть додаватися плани, схеми, креслення, фотографії, фонограми, відеокасети тощо. Вилучені предмети, а також виготовлені копії слідів треба правильно упакувати й опечатати. На упаковці або прикріпленій до неї бірці вказується: найменування кримінальної справи, назва предмета, місце і дата його вилучення, посада і прізвище слідчого, який проводив огляд, підписи його і понятих. У протоколі зазначається вид печатки (пластилінова, сургучна) і текст відтиску печатки.

3.2.2 Обшук і виїмка

Обшук - це слідча дія, яка проводиться тоді, коли слідчий має достатні підстави вважати, що знаряддя вчинення злочину, речі і цінності, набуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини у справі, заховані в певному приміщенні або місці чи у якої-небудь особи, а також коли він має достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці переховується особа, яка вчинила злочин (ст. 177 КПК), або там знаходиться труп.

Під достатніми підставами для проведення обшуку розуміються відомості, що містяться в показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, в протоколах слідчих дій (наприклад, у протоколі огляду місця події), заявах громадян, а також одержані в ході оперативно-розшукової діяльності.

Виїмка як самостійна слідча дія проводиться в тих випадках, коли слідчий має точні дані про те, що предмети або документи, які мають значення для справи, знаходяться у певної особи або в певному місці (ч. 1 ст. 178 КПК).

Обшук та виїмка є засобами збирання нових доказів та перевірки тих, що вже є в розпорядженні слідчого. Основна відмінність між обшуком і виїмкою полягає в тому, що при обшуку предмети і документи розшукуються і вилучаються, а при виїмці тільки вилучаються. До того ж обшук може проводитись і щодо предметів, які точно не відомі слідчому, а виїмка - тільки щодо точно відомих слідчому предметів і документів, які знаходяться у певної особи або в конкретному місці[36, с. 625-626].

За своїм об'єктом обшук поділяється на три види: обшук приміщення (жилих будинків, квартир; службових і виробничих приміщень підприємств, установ, організацій; комор, сараїв, погребів та інших сховищ), обшук місцевості (саду, городу, подвір'я, ділянок лісу, поля тощо) та обшук особи (особистий обшук).

Обшук за загальним правилом може проводитися лише за постановою слідчого і тільки із санкції прокурора, який безпосередньо здійснює нагляд за розслідуванням, або його заступника. Конституція України передбачає, що існуючий порядок проведення обшуку житла або іншого володіння особи зберігатиметься не більше як протягом п'яти років після набуття нею чинності. Після цього проведення такого обшуку буде можливим лише за мотивованим рішенням суду (ст. 30, п. 13 розділу XV Конституції України).

При певних, передбачених нині чинним законом умовах проведення обшуку можливе: а) без санкції прокурора; б) без постанови слідчого.

Обшук без санкції прокурора чи його заступника, тобто лише за постановою слідчого, може провадитися ним у невідкладних випадках, наприклад при одержанні даних про те, що заінтересовані особи вживають заходів до знищення предметів чи документів, які можуть бути джерелами доказів. Протягом доби слідчий зобов'язаний повідомити прокурору про проведення такого обшуку та про його результати. У разі незаконного проведення обшуку прокурор може вирішити питання про притягнення слідчого до кримінальної відповідальності за ст. 130 КК України[36, с. 629].

Без винесення постанови обшук особи можна проводити у трьох випадках (він пов'язаний з проведенням іншої процесуальної дії слідчого): 1) при затриманні особи за підозрою у вчиненні злочину; 2) при взятті особи під варту; 3) при наявності достатніх даних вважати, що особа, перебуваючи в приміщенні або в іншому місці, де проводиться обшук або виїмка, ховає при собі предмети чи документи, які мають значення для справи (ч. 2 ст. 184 КПК). В інтересах успішного проведення обшуку чи виїмки слідчий, згідно з ч. 3 ст. 193 КПК України, має право заборонити особам, які перебувають у приміщенні або зайшли туди під час обшуку чи виїмки, виходити з цього приміщення і спілкуватися між собою або з іншими особами до закінчення їх проведення. У всіх інших випадках особистий обшук проводиться з додержанням звичайного порядку[2, ст. 184].

Виїмка, за загальним правилом, провадиться за постановою слідчого. Санкція прокурора або його заступника необхідна для проведення виїмки документів, які становлять державну таємницю (ст. 178 КПК). Для накладення арешту і виїмки кореспонденції в поштово-телеграфних установах (ст. 187 КПК) слідчий має одержати дозвіл суду (постанову судді) (ст. 31 Конституції України), що разом з вимогою закону про виїмку цієї кореспонденції в присутності не сторонніх осіб, а двох представників цієї установи, повинно гарантувати особу від необґрунтованого обмеження її конституційного права на таємницю листування, телеграфної та іншої кореспонденції.

Крім викладених, кримінально-процесуальний закон передбачає ще й інші умови та порядок проведення обшуку і виїмки, які забезпечують здійснення права на недоторканність житла та інших прав і законних інтересів громадян. Зауважимо, що ст. 30 Конституції України визначає: „Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду”. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, провадиться лише за вмотивованою постановою судді.

Обшук і виїмка повинні проводитись, як правило, вдень, а вночі як виняток, коли можливе знищення, приховування або переховування розшукуваних предметів, або коли особа, яка вчинила злочин, може втекти (ст. 180 КПК). Слідчий зобов'язаний забезпечити присутність при проведенні обшуку і виїмки двох понятих і особи, у якої провадиться обшук чи виїмка, або дорослих членів сім'ї, а при їх відсутності - представника житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів (ст. 181 КПК). У разі потреби він може залучити до участі в проведенні обшуку чи виїмки спеціаліста, а також працівників органів внутрішніх справ - для подання організаційної й технічної допомоги, а також свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого - для впізнавання і відбору предметів і документів, які розшукуються і підлягають вилученню.

Перед початком обшуку або виїмки слідчий зобов'язаний пред'явити особам, які займають приміщення, або представнику підприємства, установи чи організації, де проводиться обшук або виїмка, постанову і запропонувати добровільно видати зазначені в постанові предмети і документи, а також вказати місце, де переховується особа, що вчинила злочин. У разі відмови виконати цю вимогу слідчий проводить обшук або виїмку примусово. При відсутності осіб, які займають приміщення, постанова пред'являється представнику житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів (ст. 181 КПК).

Обшукуваним, понятим та відповідним представникам слід роз'яснити їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій, які підлягають занесенню до протоколу (ст. 181 КПК). Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. Однак при цьому він повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів (ст. 183 КПК).

Під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст. 185 КПК).

При обшуку і виїмці можуть бути вилучені тільки предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна. Предмети та документи, вилучені законом з обігу (зброя, на яку немає дозволу, вибухівка, сильнодіючі отруйні речовини тощо), підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи [40, с. 118-120].

Всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього описі із зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на місці обшуку або виїмки упаковані й опечатані (ст. 186 КПК).

Другий примірник протоколу обшуку або виїмки, а також другий примірник опису вилученого вручаються особі, у якої проведено обшук чи виїмку, а при її відсутності - повнолітньому члену сім'ї або представнику житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів або ж представнику підприємства, установи, організації.

За наявності у протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурору, який здійснює нагляд за слідством (ст. 189 КПК).

Додаткові гарантії від незаконного проведення обшуку і виїмки закон передбачає стосовно деяких категорій громадян. Так, згідно зі ст. 27 Закону України „Про статус народного депутата України” взагалі не допускається обшук, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, а огляд, обшук і виїмка в житлі судді чи службовому приміщенні, в особистому чи службовому транспорті, особистий обшук судді, огляд чи виїмка його речей і документів - тільки з санкції Генерального прокурора.

Без згоди Верховної Ради України не може бути підданий обшуку Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ч. 3 ст. 20 Закону „Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини”). Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню (ч. 2 ст. 10 закону „Про адвокатуру”).

Обшук і виїмка у приміщеннях, які займають дипломатичні представництва, а також приміщеннях, в яких проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї; що користуються правом дипломатичної недоторканності, можуть провадитися тільки за згодою дипломатичного представника, яка запитується через Міністерство закордонних справ України (ст. 182 КПК).

За наявності такої згоди обшук і виїмка в цих приміщеннях провадяться обов'язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ, що також відповідає положенню ст. 22 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, яка закріплює недоторканність приміщень дипломатичних представництв, імунітет приміщень представництва, предметів їх обстановки та іншого майна, що там знаходиться, а також засобів пересування від обшуків, реквізиції, арешту і виконавчих дій.

Аналогічні гарантії містить ст. 6 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року.

Протокол обшуку і протокол виїмки стануть джерелами доказів тільки в тому разі, коли буде додержано процесуальний порядок провадження цих слідчих дій, а самі вони будуть оформлені відповідно до вимог ст. 85, 188 КПК України.

3.2.3 Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку

Зняття інформації з каналів зв'язку - самостійна слідча дія, яка провадиться тільки за рішенням голови апеляційного суду чи його заступника і полягає в технічному документуванні розмов та іншої інформації, що передається по технічних каналах зв'язку. Ця слідча дія може бути проведена на будь-яких стадіях кримінального процесу, в тому числі і до порушення кримінальної справи. Результати технічного документування можуть мати значення доказів у справі, якщо вони відповідають вимогам належності до справи, допустимості та достовірності.

Об'єктом дослідження даної слідчої дії виступає: інформація, якою обмінюються по технічних каналах зв'язку обвинувачені, підозрювані, підсудні між собою чи з іншими особами, а також інформація, якою обмінюються таким засобом будь-які особи з обвинуваченими, підозрюваними чи підсудними.

До інформації, яка може бути зафіксована з застосуванням даної слідчої дії, належить лише інформація, яка передається по технічних каналах зв'язку - телефону, мобільних засобах телефонного, електронного чи радіозв'язку, за допомогою комп'ютерної мережі зв'язку тощо.

Розмови людей віч-на-віч (один на один) не можуть прослуховуватись у порядку проведення даної слідчої дії і не є її об'єктом. Подібні розмови в виняткових випадках можуть бути зафіксовані лише в порядку проведення на законних підставах здійснюваного оперативно-розшукового заходу - візуальне спостереження і технічне документування в громадських місцях. Зауважимо, що таке документування можливе лише в громадських місцях і більш ніде, і тільки суб'єктами, уповноваженими на здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Фактичні підстави зняття інформації з каналів зв'язку. Зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що в інформації, яка передається по технічному каналі зв'язку від підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або від інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також за інформації, якою останні обмінюються за допомогою засобів зв'язку між собою, містяться дані про вчинений злочин і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо. Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

Юридичні підстави зняття інформації з каналів зв'язку. Зняття інформації з каналів зв'язку провадиться тільки за рішенням голови апеляційного суду чи його заступника. За наявності необхідних підстав слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про зняття інформації з каналів зв'язку. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про зняття інформації з каналів зв'язку або про відмову в цьому [36, с. 630].

Постанова про зняття інформації з каналів зв'язку виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства та оперативно-розшукової діяльності. Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором. У постанові про зняття інформації з каналів зв'язку зазначаються кримінальна справа і фактичні підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, з каналів зв'язку якої має зніматись інформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протягом якого знімається інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого.

Постанова про зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов'язковою до виконання. Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію або знімає інформацію з каналів зв'язку і протягом доби повідомляє про це слідчому.

Зняття інформації з технічних каналів зв'язку припиняється після закінчення терміну, встановленого для виконання цієї слідчої дії постановою судді. Слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналів зв'язку, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому статтею 255 КПК України. Згоди суду про припинення зняття інформації з технічних каналів зв'язку в даному випадку не потрібно.

Виїмка поштово-телеграфної кореспонденції - слідча дія, яка проводиться тільки за рішенням голови апеляційного суду чи його заступника і полягає в накладенні арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію, її огляді, фіксації та виїмці. Виїмка поштово-телеграфної кореспонденції є одним з видів виїмки, провадиться відповідно до вимог ст. 187, 187-1 КПК України, а її специфіка полягає в такому.

Предметом виїмки є поштово-телеграфна кореспонденція, яка відповідно до конституційного принципу таємниці листування має окремий статус обмеженої недоторканності. До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, належать листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо. Кореспонденцією вважаються всі види поштово-телеграфних відправлень, що надходять для пересилання в органи зв'язку. Не належать до поштово-телеграфної кореспонденції газети та журнали, які отримуються за передплатою [36, с. 632-634].

Об'єктом виїмки, тобто місцем проведення даної слідчої дії, є поштово-телеграфна установа. Кореспонденція, яка знаходиться поза такими установами, вилучається в порядку провадження звичайної виїмки, обшуку або огляду залежно від місця її знаходження і даних про це. Арешт на кореспонденцію з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

Фактичні підстави накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію та її виїмку. Арешт на кореспонденцію може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

Єдиною юридичною підставою виїмки поштово-телеграфної кореспонденції може бути тільки рішення суду. Згідно зі ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, а винятки можуть бути встановлені тільки судом. Положення Конституції України є нормами прямої дії і в даному разі підлягають застосуванню з часу набуття Конституцією України законної сили.

Строк, на який може бути накладений арешт, якщо арешт провадиться під час розслідування, відповідає строку попереднього слідства. Суд має право вказати строк, на який накладається арешт, у своїй постанові або зробити застереження, що кореспонденція підлягає арешту до скасування постанови. Арешт відміняється постановою слідчого або рішенням суду, про що повідомляється установа зв'язку. Зміст даної слідчої дії включає в себе кілька елементів: арешт кореспонденції, огляд та виїмку.

Арешт полягає в затримці кореспонденції. За наявності необхідних підстав слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про накладення арешту на кореспонденцію. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію або про відмову в цьому. Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

У постанові про накладення арешту на кореспонденцію зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої має затримуватися, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт, термін, протягом якого зберігається арешт, назва установи зв'язку, на яку покладається обов'язок затримувати кореспонденцію і повідомляти про Це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію надсилається слідчим начальнику відповідної поштово-телеграфної vcтанови, для якого вона є обов'язковою. Установа зв'язку (начальник відповідної поштово-телеграфної установи) затримує кореспонденцію і протягом доби повідомляє про це слідчого.

Далі слідчий у присутності понятих з числа співробітників пошти, а при необхідності - і з участю спеціаліста, в установі зв'язку провадить огляд кореспонденції. Вилучення не обов'язковим. У присутності зазначених осіб слідчий відкриває й оглядає затриману кореспонденцію. Огляд та виїмка поштово-телеграфної кореспонденції провадяться в присутності понятих виключно з числа працівників поштово-телеграфної установи, що пояснюється необхідністю забезпечення таємниці листування, захисту приватного життя людини і нерозголошення конфіденційної інформації.

Упевнившись у тому, що кореспонденція не стосується справи, слідчий дає розпорядження про її відправку адресату, або про її затримання до визначеного ним терміну. Відповідно до ст. 186 КПК України при виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення у справі або заборонені законом до обігу. У разі виявлення документів чи предметів, що мають доказове значення, слідчий провадить вишку відповідної кореспонденції або обмежується зняттям копій з відповідних відправлень [36, с. 631].

Про кожен випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції слідчий складає протокол. У протоколі повинно бути вказано, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що повинно бути доставлено адресату або тимчасово затримано, з яких відправлень зняті копії.

Арешт, накладений на кореспонденцію, скасовується після закінчення терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому статтею 255 КПК України.

3.3 Поняття, значення і процесуальний порядок проведення експертизи

Експертиза в кримінальному процесі - це проваджуване в передбаченій законом формі експертом по постанові слідчого, особи, що провадить дізнання, прокурора або суду дослідження різних об'єктів, явищ і процесів, які містять доказову інформацію, з використанням спеціальних знань, спрямоване на з'ясування обставин, які мають значення для справи та формулювання й обґрунтування висновків.

Матеріально-технічне та організаційне забезпечення виконання експертиз, контроль за своєчасним їх проведенням та за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів з питань експертизи покладаються на керівника експертної установи. Керівник експертної установи (її структурного підрозділу) може виступати також як експерт відповідно до присвоєної йому експертної кваліфікації. Керівник експертної установи розглядає отримані від органів досудового слідства матеріали і дає доручення відповідному підрозділу експертної установи провести експертизу. При цьому він може визначити, кому з експертів доручається проведення експертизи [36, с. 663-664].