Правочини у цивільному праві України

За типом (видом) правочину можна судити про те, якого правового результату прагнула досягти сторона (сторони), надаючи майно, сплачуючи гроші, роблячи послугу. Підстава правочину, як правило, -- не випадкова мета, поставлена перед собою сторонами, а правова мета -- типова і постійна для даного виду правочинів (купівлі-продажу, наймання, підряду і т.д.), заради якого сторони укладають кожний подібний правочин Термін "підстава" має і інше значення. Воно використовується у сенсі юридичного факту, обумовленого здійсненням даної угоди, тобто причини (наприклад, отримання організацією товару є підставою видачі чека для його оплати).

Підставу в правочині варто відрізняти від мотиву, по якій відбувається той чи інший правочин. Мотив -- це те, що спонукує людину до дії. Мотив не є елементом правочину. Так, якщо продавець продає зимові речі через від'їзд у місцевість з теплим кліматом, та ця обставина є байдужою для покупця.

2.4 За впливом умов, що впливають на виникнення чи припинення правочинів

Залежно від того, чи пов'язують сторони з певною умовою виникнення зміну, чи припинення правовідносин, правочини можуть бути з відкладальною або скасувальною умовою.

Умова - це така обставина, про яку в момент укладання правочину сторонам невідомо, наступить воно в майбутньому (після здійснення правочину) чи не наступить. На відміну від терміну, що завжди настає, щодо умови мається лише імовірність його здійснення. Однак загальним у них є те, що вони спричиняють правові наслідки.

Відповідно умовними називаються правочини, згідно з якими виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи ненастання в майбутньому події, щодо якої сторонам невідомо, наступить чи не наступить.

Якщо настання умови спричиняє виникнення, зміну або видозміни цивільних прав і обов'язків, то це умова відкладальна. Наприклад, якщо здачу квартири в оренду пов'язують з вступом сина до вищого навчального закладу, то має місце відкладальна умова.

Водночас заповіт не можна розглядати як правочин, вчинений під відкла-дальною умовою. Наявність умови передбачає те, що певна обставина може настати або не настати. Смерть же є явищем природним і незворотним, явищем, що неодмінно настане, невідомим залишається лише час його настання. Крім того, заповіти з правочинами з відкладальною умовою не дозволяє ототожнити той факт, що умова в правочині завжди має другорядне значення. Це виявляється в тому, що якщо сторони правочину не поставлять його виникнення і припинення в залежність від настання або ненастання тих чи інших умов, даний правочин все рівно матиме юридичну силу. Складання ж заповіту саме на випадок смерті є обставиною необхідною, а не випадковою.

Якщо настання умови спричиняє припинення цивільних праві обов'язків, то це умова скасувальна. Так, наймач житлового приміщення зобов'язується негайно звільнити його у випадку приїзду родичів наймодавця Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины]: В 2-х частях. Часть I/ А.А.Пушкин, В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др.; под ред. проф. А.А,Пушкина, доц. В.М.Самойленко. - X.: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. - С. 215-217.

А наприклад заповідальне розпорядження може бути складено як із скасувальною, так і з відкладальною умовами.

Частинами 3, 4 ст.212 ЦК передбачені засоби запобігання недобросовісному сприянню настання умови або створенню перешкод для настання умови з боку учасників правочину. Так, якщо настанню обставини, що є умовою набрання чинності або припинення правочину недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Навпаки, якщо сторона, якій це вигідно, недобросовісно сприяла настанню обставини, з якою сторони пов'язують виникнення, припинення або видозміни правовідносин, то припускається, що ця обставина не настала. Таким чином, і в одному, і в другому випадку умова ніби захищається від стороннього впливу і їй повертаються властивості факту об'єктивної дійсності.

2.5 За числом сторін

Залежно від числа сторін, що беруть участь у правочині, поділяють на односторонні, двосторонні і багатосторонні Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003. -- 203 с.. Саме така класифікація запропонована як визначальна в ст.202 ЦК.

Односторонній правочин -- це дія (волевиявлення) однієї сторони, спрямована на набуття, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (видача довіреності, складання заповіту). Ця сторона може бути представлена однією або кількома особами. Якщо у договорі одна сторона наділена лише правом вимоги до другої сторони, а інша -лише обов'язком відносно першої, то такий договір є одностороннім, тобто таким, що зобов'язує лише одну сторону. До односторонніх договорів належать переважно так звані реальні договори, тобто такі, що вважаються укладеними лише з моменту передачі речі або вчинення іншої певної дії (наприклад, договори довічного утримання, позики тощо) (див. коментар до ст.ст. 744, 1046 ЦК). Отже, в односторонньому договорі одна сторона є лише кредитором, а інша -- лише боржником.

Прикладами одностороннього правочину можуть бути:

1) Видача довіреності. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Таке становище випливає з того, що довіреність, як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їхніх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує, передусім, у них. Видача довіреності є одностороннім правочином, і порядок її посвідчення підпорядковуються правилам ЦК, що стосуються правочинів взагалі.

2) За загальним правилом, заповіт є одностороннім правочином, оскільки в ньому знаходить свій вираз волевиявлення лише однієї особи -- заповідача. Для того, щоб заповіт був визнаний дійсним, не вимагається, щоб особи, призначені у ньому спадкоємцями, дали на це згоду. Лише після відкриття спадщини їхнє волевиявлення матиме значення -- вони або приймуть спадщину, або відмовляться від її прийняття. В цьому випадку матиме місце інший правочин -- про прийняття спадщини, який також є одностороннім. Вказана риса тягне за собою таку характеристику заповіту, як можливість його відміни: заповідач має право будь-яким чином змінити або скасувати раніше складений заповіт.

Водночас ЦК України передбачає виняток, коли заповіт може бути укладений двома особами. Згідно зі ст. 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Причому у разі смерті одного з подружжя інший з подружжя не вправі відмовитися від спільного заповіту, а на майно, що є предметом спільного заповіту, нотаріус накладає заборону відчуження.

3) Договір довічного утримання є одностороннім, оскільки у відчужувача є лише право вимагати від набувача надання обумовленого договором матеріального забезпечення, а набувач несе лише зобов'язання -- надати відчужевачеві матеріальне забезпечення та догляд. Відповідно до статті, що коментується, в набувача можуть виникнути два зобов'язання паралельно: забезпечувати відчужувача утриманням та забезпечити догляд (довічно), але обов'язок щодо утримання поглинає зобов'язання з догляду.

4) Договір позики -- це односторонній договір, оскільки обов'язки виникають лише у однієї сторони -- позичальника, а права -- лише у позикодавця. На позичальника покладається обов'язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такої самої якості та такого самого роду, що були передані йому позикодавцем, та сплатити винагороду (проценти), якщо договір не є безпроцентним. Позикодавцеві належить право вимагати від позичальника повернення позики та сплати винагороди (якщо договір не є безпроцентним).

Позичальник повинен повернути позикодавцю предмет позики у строк та в порядку, що встановлені договором.

5) Пропозиція щодо укладення договору (оферта) є одностороннім правочином, що тягне виникнення певних правових наслідків для особи, що її зробила. Ці правові наслідки виявляються в тому, що одержана адресатом оферта зобов'язує оферента і не може бути ним відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

6) Як і оферта, акцепт за своєю юридичною природою є одностороннім правочином, що тягне певні юридичні наслідки: з моменту отримання акцепту оферентом договір вважається укладеним і у сторін виникають передбачені договором права і обов'язки.

Односторонній правочин, як правило, може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Проте у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з іншими особами односторонній правочин може створювати обов'язки також для інших осіб.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Односторонні правочини можуть вчинятися майже в усіх сферах цивільних відносин.

У сфері відносин власності односторонніми правочинами є: виготовлення речі; заволодіння дарами природи; знищення речі; відмова від права власності на річ; заповіт; прийняття спадщини; відмова від спадщини.

У сфері договірних відносин односторонніми правочинами є: сплата боргу; відмова від прийняття речі, виготовленої невідповідно до договору; прощення боргу; відмова від договору; при-тримання перевізником вантажу до внесення плати за перевезення.

У недоговірних відносинах одностороннім правочином є: при-тримання худоби, яка потравила посіви, до моменту відшкодування шкоди її власником; відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди.

Односторонній правочин може викликати у особи, яка його вчинила, відповідні обов'язки. Так, особа, яка оголосила конкурс, стає носієм низки обов'язків щодо проведення конкурсу та виплати винагороди.

Отже, односторонній правочин, за загальним правилом, не може спрямовуватися на виникнення обов'язків у інших осіб Зорислава Ромовська Українське цивільне право: Загальна частина. Академіч-ний курс. Підручник,- К.: Атіка, 2005.- 345 с.

Такий висновок зумовив включення у статтю 202 ЦК спеціального застереження: «Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила».

Односторонні правочини, у свою чергу, поділяються ще на ряд груп. Так за метою здійснення одностронні правочини можуть бути поділені на:

- виникнення речових прав (окупація - заволодіння нічиєю річчю чи дарами природи);

- припинення речових прав (дерелікція - викидання речі);

- припинення зобов'язальних прав;

- встановлення зобов'язальних прав;

- відмову від правочинів, що формуються (наприклад укладання шлюбу після подання заяви про його реєстрацію) Цивільне право в Україні: Курс лекцій: У 6 - ти томах. Т.1. / Р.Б. Шишка (керівник авт. кол.), О.Л.Зайцев, Є.О.Мічурін та ін.; За ред. Р.Б.Шишки та В.А.Кройтора - Харків: Національний університет внутрішніх справ. 2004. - с. 202.

Двосторонній правочин -- це погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин. Двосторонні правочини -- це договори, для яких характерне узгоджене волевиявлення двох сторін.

Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми, тобто такими, у яких кожна із сторін має як права, так і обов'язки відносно другої сторони. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю певну річ і має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, а покупець, навпаки, зобов'язаний сплатити продавцю визначену договором грошову суму і має право вимагати від нього передання речі. Таким чином, у двосторонніх договорах кожна зі сторін є водночас і кредитором і боржником: кредитором -- відносно того, що вона має право вимагати від другої сторони, і боржником -- відносно того, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони. Права і обов'язки сторін у двосторонніх договорах завжди взаємопов'язані між собою, є зустрічними: те, що для однієї сторони є обов'язком, складає зміст права вимоги другої сторони. Отже, поки одна сторона не виконає свій обов'язок, інша сторона не може реалізувати своє право.

Види двосторонніх правочинів:

1) Дарування є договором, тобто двостороннім правочином, що заснований на взаємному узгодженні. Воно передбачає згоду обдарованого прийняти пропоноване йому майнове право. Цією ознакою дарування відрізняється від прощення боргу, яке відноситься до односторонніх угод.

2) Договір купівлі-продажу є двосторонньозобов'язуючим -- це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі; даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами.

3) Кредитний договір є двостороннім тому, що кожна із сторін набуває права і одночасно несе обов'язки щодо другої сторони, тобто кожна сторона є кредитором і боржником. У зв'язку з цим виникає питання, хто перший повинен виконувати обов'язок Навчальне видання ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ За редакцією О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової 2-е видання, доповнене і перероблене Книга друга - с. 307. Відповідно до ст. 171 ЦК УРСР взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватися одночасно, якщо з закону, договору або змісту зобов'язання не випливає інше. Особливість кредитного договору полягає в тому, що кредитодавець перший виконує обов'язок з передачі кредитних коштів, а позичальник використовує їх, а потім зобов'язаний повернути та сплатити проценти. Така обопільність обов'язків сторін досить істотна для кредитного договору саме тому, що кредитодавець перший виконує обов'язки. У зв'язку з цим вбачається правильним закріплення в новому ЦК України норми, яка визначає право кредитодавця на відмову від надання позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі визнання позичальника неплатоспроможним після укладання кредитного договору або ж за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не буде повернута своєчасно (ч. 1 ст. 1056). З іншого боку, закріплене також право позичальника відмовитися від одержання кредиту повністю або частково до встановленого строку його надання. Нормою ЦК України передбачено також право кредитодавця відмовитися від подальшого кредитування у разі порушення позичальником обов'язку цільового використання кредиту (ч. З ст. 1056).

Такий особливий випадок зустрічного виконання зобов'язання за кредитним договором, перш за все, відповідає інтересам кредитодавців, які виражають інтереси суспільства, пов'язані із національним зберіганням і використанням капіталу. Право позичальника відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі кореспондується з обов'язком цільового використання кредиту. Адже позичальник, як правило, укладає кредитний договір на майбутнє. Може статися так, що змінилися обставини і позичальник не може використати кошти і досягти певного позитивного економічного результату. Право на відмову дає можливість уникнути неповернення кредиту. Таким чином, взаємодія сторін кредитного договору визначається не тільки їх волевиявленням при укладанні договору, а й змістом правового результату, на який розрахований кредитний договір.

Обидві сторони цього договору мають права та обов'язки. Саме тому цей договір вважається двостороннім.

4) Попередній договір позики може бути або двостороннім, або одностороннім. На випадок двостороннього попереднього договору позики, обидві сторони -- і майбутній кредитор, і майбутній боржник -- обопільно зобов'язані: перший -- надати позику, другий -- прийняти позику. На випадок одностороннього попереднього договору позики зобов'язання виникає тільки у однієї сторони -- для майбутнього кредитора або майбутнього боржника. Договір про відкриття банком кредиту у формі позики (строкової, до запитання, цільової) є одностороннім попереднім договором позики, в якому зобов'язання виникає на стороні майбутнього кредитора (банку)" Лгарков М. М. Основы банковского права. -- М.: 1994. -- С. 82 (перевидання 1929 р.).

5) Договір схову належить до двосторонніх договорів, тобто при оплатних і безоплатних відносинах зобов'язання зберігання є взаємними, де існують певні права та обов'язки обох сторін. Охоронець, зокрема, зобов'язаний забезпечити зберігання майна і повернути його іншій стороні, яка в свою чергу зобов'язана після закінчення строку, зазначеного охоронцем, взяти назад здане нею на схов майно і відшкодувати охоронцеві (зберігачеві) витрати, необхідні для збереження майна, та збитки, завдані властивостями цього майна, коли охоронець (зберігач), приймаючи майно на схов, не знав і не повинен був знати про ці властивості. Якщо ж договір оплатний, то обов'язком поклажодавця є сплата охоронцеві винагороди, розмір якої встановлений договором або затверджений у встановленому законом порядку таксами, ставками, тарифами.

6) Договір доручення є двостороннім. Взаємність прав та обов'язків повіреного і довірителя визначає договір доручення як двосторонній договір, Причому взаємність має місце як при оплатному, так і безоплатному договорі.

В юридичній літературі є й інші думки. Так, автори підручника "Цивільне право" за редакцією професора Є. Суханова Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова. -- М, 2000. -- Т. 2. -- С. 91--92 вважають, що двостороннім договір доручення є тоді, коли він оплатний або коли його виконання пов'язано з матеріальними витратами повіреного, а на довірителя покладається обов'язок з їх відшкодування.

Але, якщо уважно розглянути зміст ст. 391 "Обов'язки довірителя" ЦК УРСР та ст. 1007 ЦК України, то можна зробити висновок, що договір доручення за всіх умов є двостороннім.

У безоплатному договорі доручення на довірителя покладаються обов'язки прийняти все виконане повіреним, а також забезпечити останнього коштами, необхідними для виконання доручення.

7) Договір комісії належить до двосторонніх договорів, тому права та обов'язки покладаються як на комісіонера, так і на комітента і мають взаємний характер.

Основним обов'язком комісіонером є обов'язок вчинити один або кілька угод в Інтересах комітента (ст. 395 ЦК УРСР, ст. 1011 ЦК України). Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочин відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

8) Договір управління майном належить до двосторонніх договорів. Права та обов'язки щодо цього договору виникають як з однієї, так і з другої сторони зобов'язання. В договорі управління майном відсутні єдиний боржник і єдиний кредитор. Кожна зі сторін виступає як кредитор і як боржник.

Установник після укладання договору зобов'язується передати частину свого майна в управління управителю, не вчиняти ніяких угод з цим майном, що перешкоджатимуть здійсненню управління, і одночасно набуває право здійснювати контроль за виконанням умов договору, отримувати вигоди від управління майном. Управитель повинен виконувати свої обов'язки виключно в інтересах установника (вигодонабувача) і давати звіт про свою діяльність, а за здійснення управління майном здобуває право на винагороду.

Договір управління майном залишається двостороннім й у тому випадку, якщо власник призначить вигодонабувачем третю особу. Коли в даному договорі з'являється третій учасник -- вигодонабувач, договір не перетворюється на тристоронній, а лише набуває властивостей договору на користь третьої особи. Тому договір між установником управління і управителем не породжує для вигодонабувача ніяких обов'язків, а лише права. Традиційним критерієм поділу договорів на дво- і багатосторонні є наявність у кожної зі сторін прав та обов'язків. Саме відсутність обов'язків на боці вигодонабувача не дозволяє кваліфікувати цей договір як тристоронній. Боржником за цим договором визнається управитель, який має виконати те, до чого його зобов'язує договір, а кредитором -- установник управління. Останній виявляє довіру управителю і чекає від нього ефективної реалізації наданих йому прав на майно.

9) Договір контрактації сільськогосподарської продукції є двостороннім договором. Обов'язки виробника полягають у передачі сільськогосподарської продукції заготівельнику. Особливість умов про передачу товару в договорі контрактації пов'язаний з необхідністю передати продукцію в обумовленому асортименті. Заготівельник зобов'язаний прийняти і оплатити продукцію. Законодавець, враховуючи ризиковий характер договору контрактації, у випадку, коли виробник доведе відсутність своєї вини за невиконання або неналежне виконання договору, звільняється від відповідальності.

10) Договір ренти є двостороннім, оскільки платник ренти та одержувач ренти мають права та обов'язки. Згідно з цим договором одна сторона (одержувач ренти) передає іншій стороні (платнику ренти) у власність майно, а платник ренти зобов'язаний в обмін на отримане майно періодично виплачувати одержувачеві ренту у вигляді певної грошової суми чи надання засобів на його утримання в іншій формі.

11) Прямий лізинг є двосторонньою угодою між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Він передбачає, що у лізинг передається об'єкт, який є власністю лізингодавця, а головне -- придбаний (набутий) ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем. У непрямому лізингу беруть участь лізингодавець, лізингоодержувач та продавець об'єкта лізингу.

12) Договір найму (оренди) житла належить до двосторонніх, а в деяких випадках і багатосторонніх правочинів. Тому він має відповідати умовам дійсності правочинів і договорів (див. коментарі до ст.ст. 202, 203, гл. 52 ЦК). Договір найму житла є підставою для виникнення зобов'язання -- правовідношення, в якому кожна зі сторін має одночасно і права, і обов'язки і вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно -- кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Виходячи з того, що договір найму (оренди) житла є двостороннім, оскільки правами та обов'язками наділені обидві сторони договору, наймодавець одночасно виступає як кредитор і боржник, який має право вимагати від наймача (боржника) виконання його обов'язків, наприклад, сплати грошей за користування житлом, а наймач як кредитор вправі вимагати від наймодавця (боржника) на виконання зобов'язання вчинити на його користь певну дію (передати житло в користування негайно або у строк, встановлений договором найму).

13) Договір про надання послуг є двосторонньозобов'язувальним, оскільки і виконавець, і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надати послугу і надано право на одержання відповідної плати або відшкодування фактичних витрат, необхідних для виконання договору. Замовник у свою чергу зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуги з боку виконавця.

14) Договір перевезення вантажу є двостороннім договором, оскільки і перевізник, і відправник мають відповідні права та обов'язки. Зокрема за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

15) Договір страхування є двостороннім. У разі укладення договору відповідні права та обов'язки виникають як у страхувальника, який повинен повідомити відомості про об'єкт страхування, сплачувати страхові внески (якщо страхова премія не була сплачена повністю вже при укладенні договору), повідомити страховика про настання страхового випадку тощо, так і у страховика, який повинен сплатити страхову виплату та ін.

16) Договір комісії є двостороннім. Зокрема за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договорами є також багатосторонні правочини, тобто такі правочини, в яких беруть участь три і більше сторони.

Прикладом такого багатостороннього правочину є:

1) Договір про спільну діяльність (ст.1130 ЦК). Слід звернути увагу на те, що в цьому договорі волевиявлення сторін має двояку природу. З одного боку, це взаємне волевиявлення щодо встановлення або видозміни правовідносин між учасниками, з іншого -- спільне волевиявлення, спрямоване на досягнення спільної мети.

2) Договір лізингу може укладатися у формі багатосторонньої угоди або у формі низки угод. В останньому випадку лізингодавець (лізингова фірма), базуючись на отриманому від лізингоодержувача описі (специфікації) предмета майбутнього лізингу, укладає угоду про його постачання (купівлю) і стає власником майна. Умови цієї угоди повинні бути схвалені майбутнім лізингоотримувачем у тій мірі, у який це зачіпає його інтереси. Причому вибір постачальників, умови постачання, характеристики засобів виробництва є прерогативою лізингоодержувача. За другою лізинговою угодою, лізингодавець передає лізингоодержувачеві придбане ним майно для використання.

3) Договір підряду є багатостороннім, якщо крім замовника і підрядника в контракті беруть участь інші учасники будівництва (проектні організації, постачальники устаткування, субпідрядники тощо),.

Особливістю багатосторонніх договорів є те, що у них, як правило, відсутня зустрічність прав і обов'язків сторін. Обов'язки кожної сторони у таких договорах у більшості випадків спрямовані не на задоволення прав інших сторін, а на досягнення певної спільної мети. Загальні положення про договір, встановлені розділом 2 Книги 5 цього Кодексу застосовуються за умови, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Багатосторонні договори не слід змішувати з односторонніми чи двосторонніми договорами з множинністю осіб. Так, наприклад, у договорі майнового найму (оренди) на стороні наймодавця, на стороні наймача або на обох сторонах може бути не по одній особі, а по дві чи більше осіб. Але від цього договір майнового найму не стає багатостороннім договором, оскільки сукупність осіб на кожній із сторін виступає як єдине ціле, як одна сторона.

Стороною як двостороннього, так і багатостороннього правочину (договору) може бути кілька осіб.

2.6 Інша класифікація правочинів

В залежності від строку дії наслідків правочину, правочини можуть поділяться на розпорядницькі, ті що не тягнуть тривалих наслідків (викидання речі, сплата і т.п.), і зобов'язальні, ті ,що тягнуть за собою такі наслідки (майновий найом, заповідальний відказ і т.п.)Тархов В. А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций, г. Чебоксары: Чув. кн. изд-во, 1997. -С.220).

В залежності від характеру зв'язків між сторонами правочину, у особливу групу виділяються фідуціарні правочини. Необхідно зазначити, що довіра складає необхідний елемент всякого правочину. Але існують правочини, сама суть яких спирається на взаємну довіру їхніх учасників, наприклад договір доручення, комісії, зберігання. Головне в фідуціарному правочині - це розбіжність між внутрішніми відносинами учасників правочину і їхнім зовнішнім вираженням Иоффе О.С. Советское гражданское право. -М.:Юр.лит. -1967. - С.267-268.

Навпроти, правочини де довіри до його учасника, чи вірогідності настання передбачуваних наслідків вельми проблематична йменуються алеаторними, тобто ризиковими. Класичним прикладом є договір страхування.

В залежності від необхідності укладання правочину сторонами виділяють легітарні і волюнтарні правочини. Легітарні правочини мають основою приписи закону (наприклад, договір обов'язкового страхування транспортних засобів), волюнтарні правочини не передбачені законом, але укладаються сторонами у результаті їхнього вільного волевиявлення Цивільний кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ „Одіссей”, 203. - С.137).

В залежності від суб'єктного складу виділяють правочин „офсет” (offset contract) одна з форм зустрічної торгівлі, яка передбачає як обмін товарами і послугами, так і надання можливості вносити капітал замість різноманітних послуг та пільг. Частіше всього галуззю укладання правочину „офсет” є торгівля дуже коштовною військовою технікою, поставка вузлів і деталей в межах договорів про промислову кооперацію Русско-английский словарь международных, финансовых, валютных. Биржевых терминов и понятий / В.Л.Грейниман, А.П.Кузнецов, И.Г.Курбатов и др. - М.: Центр «партнер» ЭХТО Ассоциации учреждений культуры профсоюзов СССР, 1991, С. 97).

За місцем укладення правочинів розрізняють ярмаркові, біржові, не біржові, аукціонні, ломбардні і таке інше. Ярмаркові та біржові правочини підлягають посвідченню за місцем їх укладення. Біржеві та аукціонні правочини укладають на умовах змагальності за їх найбільш вигідні умови.

Розділ 3. Форми правочину та способи волевиявлення

Розгляд цього питання відображає формальні вимоги чинного законодавства до способу вираження волевиявлення у правочині Цивільне право в Україні: Курс лекцій: У 6 - ти томах. Т.1. / Р.Б. Шишка (керівник авт. кол.), О.Л.Зайцев, Є.О.Мічурін та ін.; За ред. Р.Б.Шишки та В.А.Кройтора - Харків: Національний університет внутрішніх справ. 2004. - 417с.. Відповідно до п. 1 ст. 205 ЦК України правочини можуть вчинятися усно або в письмовій формі.

3.1 Усна форма

Усно можуть вчинятися правочини, які:

- повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації;

- для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ст. 206 ЦК України). Прикладом такого правочину може бути купівля-продаж за готівку. Зокрема, юридичні особи можуть укладати усні правочини, як що сплатили за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Дотримання усної формі правочину не є обов'язковим, сторони правочину можуть за домовленістю ускладнювати форму і вчиняти правочини письмовій формі, як що це не суперечить договору або закону. Така форма правочинів може мати місце у випадку переговорів сторін під час їх особистої зустрічі, переговорів по телефону, радіо тощо без складання письмового документа.

- Згідно зі ст.206 ЦК, за загальним правилом, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх учинення.

Характерною рисою таких правочинів є збіг у часі двох стадій їх розвитку -- виникнення і припинення шляхом виконання. Зазвичай у таких випадках йдеться про правочини, які укладаються на невелику суму або з приводу яких рідко виникають спори. Зокрема до них належать:

- правочини фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує двадцяти кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

правочини з будь-яким суб'єктним складом незалежно від суми, що виконуються безпосередньо під час їх укладення, як, наприклад, договір купівлі-продажу за готівку. У цьому випадку будь-якій фізичній особі, яка оплатила товари або послуги, за її бажанням має бути виданий документ, що підтверджує підстави суму отриманих грошей. Водночас ч,2 ст.207 ЦК встановлює фактично обов'язок юридичних осіб, які оплатили товари або вимагати від контрагента письмового підтвердження отриманої суми грошей та підстав для їх отримання.

У жодному разі не допускається усне вчинення правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (наприклад, домовленості про поруку, з таву тощо). Правочини на виконання договору за домовленістю сторін можуть вчинятися в усній формі навіть тоді, коли за загальним правилом для самого договору передбачена письмова форма. Проте усні правочини на виконання письмового договору не допускаються якщо це суперечить договору або закону.

У зв'язку з нетривалістю договору зберігання речей фізичних осіб у гардеробах установ, організацій тощо, цей договір також укладається усно незалежно від вартості речі, переданої на зберігання. При цьому постає питання про правове значення так званих ле-гітимаційних знаків (номерного жетона тощо), які видаються в таких випадках особі, що здає речі на зберігання (ст.937 ЦК). Виправданим видається висновок про те, що такий знак є лише одним з можливих способів доказу наявності договору зберігання, а не його формою. Тому при його втраті фізична особа не позбавляється права доводити існування договору показаннями свідків Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003. -- 207 с..

Якщо предметом договору дарування є предмети особистого користування та побутового призначення, то такий договір може бути укладено в усній формі, коли висновок про волю особи робиться на підставі прямо висловленого ним бажання. Так, реальний договір дарування, при якому рухома річ передається обдаровуваному в момент укладання договору, може укладатися усно.

Договір позички речі побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно.

Договір побутового підряду може бути укладений в усній формі.

Договір перевезення пасажира укладається усно (при попередньому продажі квитків).

Отже усні правочини учиняються здебільше фізичними особами. Вони є фідуціарними, і не потребують особливих пересторог щодо подальшого доказування перебування у таких цивільних правовідносинах. Значно ширшою є сфера застосування письмових правочинів.

3.2 Письмова форма

Цивільним кодексом України передбачена також письмова форма правочину. Зокрема стаття 208 ЦК України містить перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі. До них відносяться:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які укладаються усно;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які укладаються усно;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Письмова форма правочину - це узагальнене поняття, тому ст. 207 ЦК містить загальні вимоги до письмової форми правочину.

По-перше, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін зафіксована на матеріальному носії (шляхом укладання одного або кількох документів; у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; за допомогою телетайпного; електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

По-друге, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або особами, уповноваженими на це установчими документами юридичної особи, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

По-третє, при використанні факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Зрозуміло, що цей перелік засобів відтворення підпису не є вичерпним, тому на мій погляд погодитись з позицією російського законодавця, який передбачив ще одну вимогу для електронної форми - можливість вірогідно встановити, що документ виходить від сторони за договором (п.2 ст. 434 ЦК РФ Гражданское право. Том 1. Учебник. Издание шестое, переработанное и дополненное / под ред. А.С.Сергееева, Ю.К.Толстого. - М.: «ТК Велби», 2002, С. 288-290) і п.1 ст.1 ФЗ „Про електронний цифровий підпис” Федеральный закон «Об электронной цифровой подписи». - М.: ООО «Витрэм», 2002. - 16с.. Це правило запозичене і в українському законодавстві..

Для осіб, які у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не можуть підписатися власноручно існує інститут „рукоприкладника”. Рукоприкаладник за дорученням особи і у її присутності підписує текст правочину. Не зовсім зрозуміло яким чином повинні підписувати правочин неграмотні, оскільки неграмотність не є фізичною вадою або хворобою. Слід розрізняти поняття „підпис” і „розпис”. Тому неграмотним особам правочин можна зачитати, а вони отримають змогу поставити розпис - будь який індивідуальний знак (від хрестику до відбитку пальця.). У випадках укладання нотаріального правочину підпис іншої особи на тексті правочину, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

В ряді випадків закон стпростив процедуру укладання письмового правочину, так підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Недодержання сторонами простої письмової форми правочину, яка встановлена законом, за загальним правилом не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Тому, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися тільки письмовими доказами (розписками, листами, чеками, іншими документами), засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Практично, це означає неможливість його учасників посилатися на показання свідків для доказування факту існування самого правочину. Ці свідчення є нікчемними. Тому це слід мати на увазі при укладенні договору позики. Стороні яка не отримала належного виконання за правочином необхідно звернутися до міліції с заявою про шахрайство іншої сторони, і мати змогу посилатися на показання свідків, які були отриманні в кримінальному виробництві.

Однак законодавець передбачив ще один виняток з правил, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

У випадках, особливо обговорених у законі, настають і більш серйозні наслідки недотримання простої письмової форми - правочин визнається недійсним. Це стосується договору про неустойку, заставу і поручительство, зроблені з порушенням запропонованої для них письмової форми, завжди визнаються недійсними.

В випадку укладання складних правочинів, що виходять за межі звичайних і торкаються істотних інтересів громадян та потребують спеціальних знань, закон передбачає кваліфіковану письмову форму - форму письмового документа, нотаріально посвідченого. Така форма прямо передбачена законом для правочинів, за якими переходить право власності на квартири, житловий будинок, заповітів, деяких доручень, застави нерухомості, договору довічного утримання й інших правочинів, передбачених у законі. Нотаріально посвідчений правочин відповідає всім вимогам, що ставляться до письмових правочинів, з одним винятком - він посвідчується спеціально уповноваженою особою (нотаріусом, посадовими особами, консулами) у відповідності до Закону України „Про нотаріат” Закон України „Про нотаріат” від 02.09.93 р. // Відомості Верховної ради України . -1993 - № 39. Ст. 383. та у зазначеному порядку У відповідності до інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5. - Х.: Ксилон, 1994. - С.32.. За бажанням сторін будь-який правочин може бути укладений в нотаріальній формі.

Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце здійснення, наміри суб'єктів правочину, його відповідність закону та інші обставини офіційно зафіксовані нотаріусом, і розглядаються як встановлені і достовірні.

У разі відсутності в населеному пункті нотаріуса, необхідні дії здійснюють уповноважені на це службові особи органів місцевого самоврядування. Крім того, у випадках, встановлених законом, до нотаріального посвідчення правочину прирівнюється його посвідчення певною посадовою особою: командиром військової частини, головним лікарем лікарні, капітаном морського судна тощо (див. коментар до ст.ст. 245, 1250, 1251 ЦК).

Необхідність вчинення правочину в нотаріальній формі, як правило, передбачена стосовно майна, що має значну цінність. Так, п. 27 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України включає перелік правочинів, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. До них, зокрема, належать:

договори про відчуження (купівля-продаж, дарування, рента, довічне утримання) житлового будинку, іншої нерухомості (див. коментар до ст.ст. 657, 719, 732, 745 ЦК);

Зокрема, договір дарування передбачає нотаріальну форму незалежно від суб'єктного складу обдарованих осіб (фізичних чи юридичних). Згідно з даною статтею договір дарування нерухомої речі обов'язково укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріусом. Нотаріальна форма є найбільш складною формою укладання договору дарування. У даному випадку договір дарування не тільки вчиняється у вигляді складання спеціального письмового документа, але факт складання документа ще й посвідчується нотаріусом. Оформлюючи даний вид договору, нотаріус пересвідчується в законності його умов, цілях, встановлює істинну волю сторін договору.

Договір дарування валютних цінностей також укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню у випадку, якщо сума валютних цінностей не перевищує п'ятидесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. У даному випадку також застосовуються положення, відповідно до який недодержання законодавче встановленої форми тягне за собою визнання договору дарування валютних цінностей недійсним.

договори про заставу нерухомого майна транспортних засобів, космічних об'єктів (див. коментар до ст. 577 ЦК);

договори про відчуження земельних ділянок, які знаходяться в колективній або приватній власності;

договори купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 27 Закону «Про приватизацію майна державних підприємств»);

шлюбний договір (ст. 94 СК України);

заповіти (ст. 1247 ЦК). Форма заповіту має важливе значення. Для дійсності заповіту вимагається відповідність волі заповідача зовнішній формі її виявлення.

Заповіт складається в письмовій формі з зазначенням місця і часу його складення. Нотаріус посвідчує заповіти лише особисто представлені заповідачем. Тому не допускається посвідчення заповіту через представника. Не може бути також посвідчений заповіт від імені кількох осіб, крім заповіту подружжя відносно спільного майна (див. коментар до ст. 1243 ЦК). Якщо особа за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріуса, вона має право запросити нотаріуса додому.

Заповідач підписує заповіт у присутності особи, що посвідчує заповіт. Якщо заповіт надається вже підписаним, то заповідач має підтвердити, що він підписаний ним власноручно. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади або хвороби не може підписати заповіт власноручно, то на його прохання в його присутності та присутності нотаріуса або посадової особи, що має право на посвідчення заповіту, його може підписати інша особа. При цьому нотаріус або посадова особа, зазначає причини, з яких текс заповіту не міг бути підписаний заповідачем.

Спадкоємець, на користь якого заповідається майно, не вправі підписувати заповіт замість заповідача.

Посвідчення заповітів відноситься до компетенції нотаріусів. Нотаріально посвідчена форма заповіту, встановлена законом, закликана найбільш повно забезпечити відображення справжньої волі заповідача. Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству.

спадковий договір (ст. 1304 ЦК). Спадковий договір має письмову форму, укладається і підписується обома сторонами у присутності нотаріуса і засвідчується нотаріально.

Посвідчення спадкового договору може бути зроблене у державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса (ст.ст. 34, 36 Закону «Про нотаріат» і здійснюється за місцезнаходженням основної маси наслідуваного майна (ст. 55 Закону «Про нотаріат»).

Нотаріус засвідчує дієздатність сторін (ст. 44 Закону «Про нотаріат»).

Оскільки відчужувач передає своє право власності іншій особі, нотаріус повинен упевнитися, що у відчужувача є правоустановчі документи, які підтверджують право власності на майно

довіреність на вчинення правочинів, які потребують обов'язкової нотаріальної форми, а також на здійснення дій відносно підприємств, закладів, організацій, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допускається інша форма довіреності (див. коментар до ст. 245 ЦК).

Договір роздрібної купівлі-продажу може укладатися в будь-якій формі, передбаченої для угод, -- усно, якщо він виконується при здійсненні, чи шляхом конклюдентних дій. Але для деяких його різновидів запропонована обов'язкова письмова форма. Так, відповідно до «Правил торгівлі у розстрочку», затв. Постановою Кабінетом Міністрів України (далі -- КМУ) від 1 липня 1998 р. продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу, який укладається за формою, встановленою цими Правилами.

Нотаріальна форма договору обов'язкова тільки для договору позички транспортних засобів.

Ст. 799 ЦК передбачає, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а при участі в ньому фізичної особи -- підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір про відшкодування ядерної шкоди укладається між оператором з потерпілим за участю страховика (іншого фінансового гаранта). Він потребує нотаріального посвідчення та повинен бути зареєстрований у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правочин, який посвідчується нотаріально, має відповідати вимогам, встановленим ст. 203 ЦК: зміст правочину не може суперечити нормам ЦК та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усинов-лювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (див. коментар до ст. 203 ЦК). У випадку коли правочин не відповідає хоча б одній із перерахованих вимог, він не може бути визнаним укладеним з дотриманням встановленої нотаріальної форми.

За погодженням суб'єктів, які вчиняють правочин, нотаріальному посвідченню підлягає будь який правочин, навіть якщо ця вимога не є обов'язковою. Слід зазначити, що використання цієї можливості є цілком виправданим, оскільки перевірка змісту правочину нотаріусом уже сама по собі служить гарантією того, що цей зміст відповідає вимогам закону. До того ж, нотаріальне посвідчення правочину полегшує з'ясування обставин справи, якщо виникає спір щодо істотних умов правочину та їхнього тлумачення.

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину законодавець передбачив наступні наслідки: визнання одностороннього правочину нікчемним, лише у виняткових випадках суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (непереборна сила, споєння злочину, надзвичайні умови тощо).

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Виняток складає ситуація, за якою сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не потрібно. Ініціатором про визнання такого правочину можуть виступити: сторона, яка виконала правочин, її правонаступник або прокурор. Однак це правило не може бути застосовано. Якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов правочину або для його укладення були передбачені законом обмеження Ч.2 п.4 ППВС України №3 від 28.04.78. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”.

В ЦК закріплена особлива форма укладення правочинів це державна реєстрація правочину (ст.210 ЦК України). Так, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Традиційно, органи державної влади реєструють майно, що знаходиться на особливому правовому регулюванні (нерухомість, автомобілі, зброя). В науці питання по державну реєстрацію завжди викликало гостру дискусію. Ряд вчених зайняло позицію, згідно якої право власності у набувача за нотаріальним договором виникає в момент посвідчення договору, а реєстрація договору регулюється нормами адміністративного права і не цивільним Право собственности в Украине / под ред Шевченко Я.Н. - Киев: Блиц-Информ, 1996. - С.40.

Мічурін Є.О., Сліпченко С.О., Соболев О.В. Житлове право України / Науково-практичний посібник. - Харків: Еспада, 2001. - С. 110-111). Друга, пануюча позиція відстоює концепцію про момент виникнення права власності тільки після державної реєстрації Суханов Е.А. Приобретение и прекращение права собственности // Хозяйство и право. - 1998. - № 6. - С. 4-8.

Романов О.А. Государственная регистрация прав на недвижимость и сделок с недвижимым имуществом: некоторые проблемы применения // Хозяйство и право. - 1998. -№ 7. - С. 68. Як що звернутися до практики розвитих капіталістичних країн, єдиним правовстановлюючим, правозмінюючим і правоприпиняючим фактом речових прав на нерухомість є внесення відповідного запису (реєстрації) до Поземельної книги. Ніяке речове право на нерухоме майно не може виникнути або припинитися без занесення його до Поземельної книги. Посадова особа у відповідному суді перевіряє повноваження осіб, які клопочуться про поземельний запис (власника, який відчужує ділянку, набувача, іпотечного кредитора тощо). Зроблений в книзі запис вважається істинним до моменту внесення до нього змін. В разі колізії прав перевага визнається за правом, раніше занесеним до Поземельної книги Гончаренко В.М. Речеві права на нерухомість. - Дисертація на здобуття звання кандидата наук. - Харків. - 1999 р. С. 99-100).