Предмет, метод, загальні засади цивільного законодавства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття ЦП України. Предмет, метод, загальні засади цивільного законодавства. Співвідношення цивільного законодавства з іншими галузями законодавства. Акти цивільного законодавства

Цивільне право України становить собою сукупність норм, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами на засадах юридичної рівності сторін. Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання. Предмет правового регулювання цивільного права становлять відносини майнового та немайнового характеру. Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном (речами). Наприклад, майновими відносинами є відносини права власності на землю, будинок, меблі, гроші. Відносини немайнового характеру поділяються на дві групи: - відносини, пов'язані з майновими (наприклад, права автора на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо); відносини, не пов'язані з майновими (приміром, право особи на честь, гідність, ім'я, листування тощо). Особливість методу правового регулювання цивільного права зумовлена тим, що учасники цивільних відносин (фізичні особи та юридичні особи, держава, АРК, територіальні громади, іноземні держави тощо) виступають як юридично рівні між собою, автономні та незалежні одна від одної сторони. Вони не можуть нав'язувати свою волю один одному, а тому будують стосунки на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди стосовно кількості, якості й ціни товару). Таким чином, цивільно-правовий метод характеризується диспозитивністю, на підставі якої сторонам надається право на власний розсуд розпоряджатися правами і вступати у відносини один з одним як рівні суб'єкти. Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, обумовленій взаємозв'язком її елементів - юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу. Загальну частину цивільного права становлять правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, сюди входять норми про: поняття та статус фізичних та юридичних осіб, об'єкти цивільних прав, правочини та представництво, строки та відповідальність у цивільному праві. Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. До неї входять: особисті немайнові права, право власності та інші речові права, право інтелектуальної власності, зобов'язальне право (в тому числі правове регулювання договорів та недоговірних зобов'язань), спадкове право. Основу цивільного законодавства України становить К. України, а основним актом цивільного законодавства є ЦК України від 16. 01. 2003 року. Актами цивільного законодавства є також інші ЗУ, які приймаються відповідно до К. та ЦК, про що вже зазначалось на початку даного розділу.

2. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Здійснення цивільних прав і виникнення цивільних обов'язків

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є юридичні факти. Юридичні факти - конкретні життєві обставини з якими акти цивільного законодавства України пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто цивільного правовідношення. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є: 1)договори та інші правочини; 2)створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3)завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4)інші юридичні факти. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

3. Захист цивільних прав та інтересів. Самозахист цивільних прав

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1)визнання права; 2)визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4)відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов'язку в натурі; 6)зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої ст. 13 ЦКУ. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених К. України. Органи АРК - У випадках, встановлених К. України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування. Орган державної влади, орган влади АРК або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені К. України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

4. Поняття фізичної особи. Цивільна правоздатність цивільної особи. Ім'я і місце проживання фізичної особи

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

5. Цивільна дієздатність фізичної особи. Види цивільної дієздатності фізичної особи

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦКУ і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Повна дієздатність. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Часткова дієздатність. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1)самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2)здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Неповна дієздатність. фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1)самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2)самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3)бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4)самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Обмежена дієздатність. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦПК України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Визнання фізичної особи недієздатною Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

6. Обмеження в цивільній дієздатності фізичної особи

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦПК України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

8 (7) . Визнання фізичної особи недієздатною

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун. За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Оголошення фізичної особи померлою

Ф. о може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим. у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. На підставі рішення суду про визнання ф. о безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Правові наслідки: опис майна, призначення піклувальника. Піклувальник за рахунок майна розраховується перед всіма зобов'язаннями. Також припиняється представництво за довіреністю, надає можливість розірвати шлюб. Рішення скасовується у судовому порядку при появі особи, при отриманні відомостей. Ф. о може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 р. а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. - протягом 6 місяців. Ф. о. яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу 2 р. від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу 6 м. Ф. о оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці ф. о. яка оголошена померлою не мають права відчужувати протягом 5р. нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.

12. Юридична особа. Поняття, ознаки, види, організаційно правові форми юридичної особи

Юридичною особою є організація створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Ознаки: 1)організаційна єдність (організоване як єдине ціле, має структуру та органи які реалізують правоздатність особи); 2)наявність відокрем. майна(необхідно для здійснення участі в товарно-грошових відносинах. ); 3)виступ у цивільному обороті від свого імені; 4)здатність нести самостійну майнову відповідальність (вимагати виконання зобов'язань, відповідати перед кредиторами своїм майном. ); 5)здатність бути позивачем або відповідачем в суді(господарських, третейських). Види: залежно від порядку створення поділяються на: ю. о. приватного права(створ. на підставі установчих документів) та ю. о. публічного права(створюється розпорядчим актом Президента Ук. , органу держ. влади або місц. самоврядув - два способи а)розпорядчий, та б)дозвільний (створюється за вже встановленим правилами, шляхом підписання дозволів на створення). Організаційно-правові форми: товариства, установи та інші форми. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі(здійснюють діяльність для одержання прибутку та наступного його розподілу); та непідприємницькі(не мають на меті одержання прибутку). Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для осягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

11. Інститут опіки та піклування в цивільному праві України

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування. Суд встановлює опіку або піклування над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними враховується бажання підопічного. Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1)яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2)поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім дарування або позички. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: 1)відмовитися від майнових прав підопічного; 2)видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3)укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації; 4)укладати договори щодо іншого цінного майна. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Оплата послуг опікуна та піклувальника, її розмір та порядок виплати встановлюються КМУ. Опіка припиняється: - за заявою опікуна; - за заявою органу опіки та піклування судом; - поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту; - у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам); -у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. Піклування припиняється у разі: 1)досягнення фізичною особою повноліття; 2)реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; 3)надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 4)поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

13. Порядок створення юридичної особи. Державна реєстрація юридичної особи

Стаття 87. ЦК Створення юридичної особи: 1)для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. 2)установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. 3)установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками). 4)юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Стаття 89. ЦК Державна реєстрація юридичної особи: 1)юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. 2)порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається. 3)відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду. 4)до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. 5)зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін. Державна реєстрація юридичних осіб полягає у засвідченні факту створення або припинення юридичної особи. Порядок проведення державної реєстрації передбачає перевірку повноти відомостей реєстраційної картки, перевірку комплектності документів, перевірку підстав для відмови у проведенні реєстрації, внесення відомостей до Єдиного державного реєстру, видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

14. Філії та представництва юридичної особи

1)Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. 2)Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філія -- це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій, (наприклад, філії заводів, банків, навчальних закладів). Характерними ознаками філій є: відокремленість; підрозділ юридичної особи; розташування поза місцем знаходження юридичної особи; здійснення всіх або частини функцій юридичної особи. Представництва -- це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза й місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Можна виділити наступні ознаки представництв: відокремленість; підрозділ юридичної особи; розташування поза місцем знаходження юридичної особи; здійснення представництва та захисту інтересів юридичної особи. Таким чином, філії відрізняються від представництв функціями, що на них покладаються юридичної особою. 3)Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Філії і представництва не є юридичними особами. Філії та представництва не є самостійними суб'єктами цивільних відносин, вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, яке відображається на окремому балансі. Місцезнаходження, цілі, органи управління, порядок ліквідації філій і представництв визначаються в положеннях про них, які затверджуються відповідними юридичними особами. 4)Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, отриманої від юридичної особи. У зв'язку з цим всі операції, що здійснюються цими утвореннями, породжують права і обов'язки безпосередньо для юридичної особи. Філії і представництва мають печатку, можуть відкривати поточні рахунки в банківських установах. У випадку, якщо відособленим структурним підрозділам, створеним юридичними особами, надане право здійснювати в господарському суді повноваження сторони в справі, такі структурні підрозділи мають право від імені юридичної особи бути позивачами і відповідачами в суді, господарському і третейському судах. 5)Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

15. Способи припинення юридичної особи. Правова характеристика

СТ. 104 Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -- правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Виділяються наступні різновиди такого способу припинення юридичних осіб -- злиття, приєднання, поділ, перетворення. Злиття передбачає припинення діяльності двох або більше юридичних осіб і передання всіх прав та обов'язків одній новій створеній у результаті таких дій юридичній особі. Приєднання передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передання всіх прав та обов'язків іншій юридичній особі. Поділ передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи І передання у відповідних частках всіх прав та обов'язків кільком юридичним особам-правонаступникам. При перетворенні юридичної особи одного виду в юридичну особу іншого виду (зміна організаційно-правової форми) до новоствореної юридичної особи переходять права і обов'язки попередньої. Для всіх зазначених способів припинення юридичної особи притаманні дві особливості: по-перше, здійснюється фактичне припинення юридичної особи; по-друге, права та обов'язки переходять до правонаступників. Таке правонаступництво ще називають універсальним. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Нові юридичні особи, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові обов'язки, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо отримане ними майно не покриває вимог кредиторів. Ліквідація -- це така форма припинення юридичної особи, при якій вона перестає існувати зі всіма правами і обов'язками, що їй належать. При ліквідації права і обов'язки не переходять до іншої особи. Ліквідація юридичної особи здійснюється ліквідаційною комісією. За ЦК юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. 3. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

16. Речі, як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей

Стаття 179 ЦК Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі є основним видом об'єктів цивільних прав. Речі -- це існуючі незалежно від суб'єкта предметні явища матеріального світу як в їх природному стані, так і створені людиною для задоволення її потреб. Залежно від особливостей правового режиму та цільового призначення речей необхідно провести таку класифікацію:1)За участю речей в цивільному обороті. Речі, які перебувають у вільному обороті, і не обмежені законом. Речі, обмежені в цивільному обороті (зброя, наркотики, літальні апарати, отруйні речовини). Вилучені з цивільного обороту (історичні, культурні цінності, природні ресурси). 2)Речі, наділені індивідуально визначеними ознаками (ознаки характерні тільки для даної речі) або визначені родовими ознаками (вимірюються числом, вагою, мірою -- гроші, вугілля, нафта). 3)Речі подільні (будь-яка частина здатна виконувати ту ж саму функцію, що і річ в цілому. Кімнати в будинку -- сам будинок) та неподільні (річ неможливо поділити без нанесення шкоди (магнітофон, телевізор). 4)Рухомі та нерухомі (земельна ділянка і все, що пов'язано з землею, -- будівлі, споруди, ліси, водні об'єкти, повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання космічні, об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації) речі. Всі останні слід віднести до рухомих. 5)Споживні (при використані знищуються повністю або перетворюються на іншу річ) та неспоживні (час користування якими не обмежений). Поділ речей має відповідне правове значення, оскільки вказані речі можуть бути предметом лише певних угод.

17. Підприємницькі товариства: господарські товариства, виробничий кооператив. Загальна характеристика

Господарським товариством є юридична особа, статутний капітал якої поділений на частки між учасниками. В Україні найбільш поширеними суб'єктами підприємницької діяльності є господарські товариства, зокрема ТОВ та АТ. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, ТОВ або додатковою відповідальністю, АТ. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарне несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Учасник ПТ не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами. Найменування ПТ має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство". Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. КТ є одним із найстаріших видів господарських товариств. Особливістю цього виду господарського товариства є наявність у складі його засновників двох груп із різним правовим становищем. Першу групу складають засновники, які несуть необмежену відповідальність за зобов'язаннями товариства (повні учасники). Засновники цієї групи займаються керівництвом справами товариства (визначають загальні та пріоритетні напрямки діяльності, укладають договори та контракти з третіми особами, займаються розподілом прибутку та вирішують кадрові питання). До іншої групи належать вкладники (так звані "командитисти") -- засновники, які практично не беруть участі у керівництві товариством та відповідають по боргах товариства тільки у межах внесених ними вкладів. Найменування КТ має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова "командитне товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне товариство". Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства. До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено ЦК, іншим законом. ТОВ є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. ТОВ є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. ТОВ як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, його майнова відповідальність не пов'язана з майновою відповідальністю учасника товариства. Учасники ТОВ не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Учасники ТОВ, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. Учасники ТОВ несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Таким чином, закон розділяє зобов'язання товариства від зобов'язань його учасників. Найменування ТОВ має містити найменування товариства, а також слова "товариство з обмеженою відповідальністю". Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. На відміну від інших господарських товариств, статутний капітал яких розділений на частки, тільки в акціонерному товаристві ці частки виражені в акціях, тобто в цінних паперах. Під цінними паперами розуміються грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. АТ самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій. Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом. Найменування АТ має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом. АТ, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом. ЗУ встановлює гарантії захисту майнових прав акціонерів. Направлений на захист прав акціонерів обов'язок акціонерного товариства, що проводить відкриту підписку на акції, щорічно публікувати у засобах масової інформації для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом. Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом ВК та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб. ВК є особливою формою підприємницьких товариств. Головна різниця між господарськими товариствами та ВК полягає у тому, що господарські товариства є наслідком об'єднання капіталу. У свою чергу ВК -- це не тільки об'єднання капіталу учасників, але й об'єднання праці цих учасників. Тобто всі члени виробничого кооперативу повинні не тільки зробити свій пайовий внесок, вони повинні також своєю працею брати участь у діяльності кооперативу. основні риси виробничого кооперативу: -- об'єднання громадян на засадах членства; -- внесення пайових внесків членами кооперативу; -- обов'язкова особиста трудова діяльність членів кооперативу. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу і законом. Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова "виробничий кооператив". Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів встановлюються ЦК та іншим законом. Особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом.

18. Об'єднання як юридичні особи, їх види

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. Об'єднання підприємств є юридичною особою. Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58 ЦК. Види об'єднань підприємств 1)Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання. 2)Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. 3)Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками. 4)Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. 5)Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. 6. Положення цієї глави застосовуються також до об'єднань інших суб'єктів господарювання - юридичних осіб або об'єднань підприємств за участі таких осіб, якщо інше не передбачено ЦК та іншими законами. Організаційно-правові форми об'єднань підприємств 1. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. 2. Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. 3. Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. 4. Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність. 5. Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну. 6. Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

19. Цінні папери. Поняття, види, вимоги до цінних паперів

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. (ст. 194 ЦК). В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: 1)пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента; 2)боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання; 3)похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та товарних ресурсів; 4)товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні. Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю; інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України. Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та без документарні. Емісійні цінні папери одного випуску можуть існувати лише в одній формі. Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі. Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні. Права, посвідчені цінним папером, належать: пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника); особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір); особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір). Вимоги: Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінного паперу та інші необхідні вимоги встановлюються ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок». Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

20. Особисті немайнові блага, що забезпечують природне існування фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, відповідно до глави 21 ЦК, слід відносити:1)Право на життя;2)Право на здоров`я;3)Право на безпечне довкілля;4)Право на свободу та особисту недоторканість;5)Право на сім`ю, опіку, піклування та патронатне виховання. Головним, фундаментальним правом людини є право на життя. Існування цього права обумовлено самим існуванням людини, воно є найбільш природним. Невід'ємне право на життя кожної людини проголошено на міжнародному рівні. Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чи припинення у більшості випадків не залежить від волі управомоченої особи. Народження та смерть людини -- особливий різновид юридичних фактів, що належать до подій. Під юридичним фактом народження розуміється початок самостійного дихання дитини. Серед особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, ЦК називає право кожної фізичної особи на охорону здоров'я (ст. 283). Відповідно до ст. 49 К. України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Відповідно до ч. 2ст. 283 ЦК охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою К. У. та законом. Ч. 3 ст. 49 К. У. передбачає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Особистими немайновими правами, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на свободу та право на особисту недоторканність. Згідно зі ст. 29 К. У. кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. ЦК присвячує названим правам дві окремі статті -- ст. 288 "Право на свободу" і ст. 289 "Право на особисту недоторканність ". Свобода включає у себе економічну, політичну та індивідуальну свободу. Під фізичною свободою розуміється можливість належати собі у конкретному фізичному світі, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної свободи входять такі блага, як особисте та сімейне життя, задоволення суто індивідуальних потреб, моральні відносини тощо. Якщо в результаті примусу обмежується фізична свобода особи, то автоматично обмежується його політична, економічна та індивідуальна свобода. Право на сім'ю закріплено у ст. 291 ЦК: фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Ч. 3 ст. 16 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначають сім'ю природним і основним осередком суспільства та держави.