Договори у сфері використання природних ресурсів

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Право на оренду і відповідне користування земельною ділянкою виникає на підставі укладеного у встановленому законом порядку договору оренди. Відповідно до частини 1 статті 124 ЗК передача в користування земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки [102].

Статтею 31 надаються гарантії захисту прав користувачів мисливських угідь, де серед іншого зазначено, що у разі дострокового припинення права користування мисливськими угіддями, яке сталося не з ініціативи або вини користувача, йому відшкодовуються витрати на проведені протягом останніх трьох років комплексні заходи, спрямовані на охорону і відтворення, у тому числі і штучне, мисливських тварин, поліпшення середовища перебування тварин. Пропонується також внести в закон відповідні зміни, за яких надання мисливських угідь здійснювалося б на конкурентній основі [100].

Статтею 24 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» визначено, що користуванння мисливськими угіддями є платним. Плата диференціюється в залежності від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів. На даний час немає жодного нормативного акту, який би регулював розмір такої плати. Оплата проводиться користувачем власнику або постійному користувачу. Стаття 21 відповідного закону визначає, що відносини між власником і користувачем земельних ділянок і користувачем мисливських угідь регулюються відповідними договорами. Користуючись цією нормою землекористувачі вимагають від користувачів мисливськими угіддями включення в договір плати, мотивуючи це завданням їм збитків при проведенні полювань. Так, за користування мисливськими угіддями в державний бюджет не передбачено жодної плати, хоча в той же час статтею 2 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» визначено, що мисливські тварини належать до природних ресурсів загальнодержавного значення. Наказом Державного комітету лісового господарства України від 24.11.2005 року «Про встановлення вартості ліцензій на добування мисливських тварин» визначається вартість ліцензій на добування різних видів тварин, проте варто відзначити, що державний бюджет України отримує мізер і користування мисливськими угіддями залишається чи не одним з безкоштовних видів природокористування в той час, як користувачі угідь отримують значні доходи. Статтею 3 закону визначено, що мисливські тварини є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, в сучасних умовах користування мисливськими угіддями необхідним є законодавче закріплення розміру плати за користування ними, розробка нормативно-правових актів, які б регламентували порядок і розміри такої плати, підвищення вартосі ліцензій на право використання мисливстких тварин та внесення ряду змін до ЗУ «Про мисливське господарство та полювання». Як підсумок, стверджуємо, що перспективи ведення високоефективного мисливського господарства в Україні реальні. Основою такої думки є те, що природний бонітет мисливських угідь України, тобто їх кормова ємність та захисні властивості знаходяться на високому рівні, який не поступається, а іноді перевищує європейські взірці. Але фактичні можливості більшості, особливо колективних, господарств знецінюються через негативну дію низки факторів впливу, які мають, в основному, антропогенний (незаконні полювання, урбанізація кращих мисливських територій, низький рівень ведення мисливського господарства) та біотичний (засилля хижаків - вовків, бродячих собак та котів, воронових) характер. Вважаємо, що за умови, якщо буде створена дієва нормативна база галузі, практики-мисливствознавці та рядові мисливці мають додатково використати перевірений практикою багатьох країн спосіб "реанімації" мисливських угідь шляхом проведення різнопланових біотехнічних заходів. Системи таких заходів вже розроблені та опубліковані [106, с. 4-6]. Звичайно, практична реалізація будь-яких рекомендацій можлива лише при високому професіоналізмі працівників мисливського господарства та спеціальній підготовці мисливців, що входить у поняття розвинутої мисливської культури [107, с. 144-145].

РОЗДІЛ 3. Перспективи поширення договірних форм регулювання відносин природокористування в Україні та досвід сусідніх держав

На сьогодні в Україні сформовано розвинуту систему екологічного законодавства, в тому числі з акцентуванням уваги на використанні природних ресурсів. Однак державне законодавство в цій сфері має переважно відомчий характер, існуюча система управління використанням природними ресурсами не відповідає вимогам переходу до стійкого розвитку, будучи однією із серйозних перешкод гармонізації відносин природи і суспільства.

Порівняльний аналіз законодавства Німеччини, Нідерландів (лідерів ЄС) та України про використання природних ресурсів свідчить, що правопорядок вказаних країн в аспекті забезпечення вимог економічного росту базується на досягненнях юриспруденції кожної з них. Саме тому бачення правового регулювання зобов'язальних відносин суб'єктів, що проводять економічну політику стимулювання росту, та суб'єктів, які здійснюють професійне господарське природокористування, містить сукупність засобів адаптації господарського законодавства до українських реалій забезпечення сталого розвитку [108, с. 18-19].

Крізь призму правових умов господарювання в Україні, судової практики та доказової бази правоохоронних органів можна спостерігати неефективність для економіки регіонів країни численних інвестиційно-договірних відносин видобутку газу, нафти та вугілля. Недоліками норм чинного законодавства є: неадекватність заходів контролю за формуванням інвестиційних зобов'язань , яка проявляється в тому, що залишається нерозвиненим і недостатньо погодженим правовий простір і регулятивне середовище для використання природних ресурсів на засадах концесії; не узгоджуються положення гірничого і господарського законодавства про використання надр інвесторами; не долаються прогалини українського права з питань інвестування надровидобутку; не попереджаються суперечності в правах та обов'язках суб'єктів інвестиційних зобов'язань.

Ряд авторів обгрунтовує тезу про необхідність гарантування оптимізації використання природних ресурсів шляхом законодавчого закріплення концесійних угод [32, с. 377]. З'ясування досвіду укладання публічно-приватних партнерських угод про розподіл ризиків та прибутків, а також прав на продукцію є підставою для критичного осмислення існуючих недоліків правового регулювання концесійної діяльності. Водночас класична сировинна концесія зазвичай визнається вчасною лише для нерозвинених країн, неспроможних самостійно освоювати родовища і реалізувати видобуту сировину. Якщо країна не може ані видобувати, ані переробляти, наприклад, нафту (немає устаткування і кадрів), ані продати її (немає транспорту й уміння торгувати), зазвичай родовище здається у концесію на мінімальних умовах (платежі в бюджет). Подібних прикладів нині майже не залишилося. Для України не існує потреби в класичній сировинній концесії. Сучасні країни, які розвиваються, створюють більш привабливі умови переробки сировини на своїй території. Наприклад, як спроба залучити івестиції в сферу надровикористання застосовуються механіми більш прогресивні ніж концесія у її класичному розумінні [32, с. 380-382]. Сутність та значимість природоресурсної концесії слід ретельно досліджувати, щоб мати наукові підстави вирішувати, чи доцільно віддавати їм перевагу чи ні, коли є вибір між іншими багатьма правовими формами спеціального господарського природокористування.

Вихідною ознакою відмінності оренди від концесії І. Дроздов називає економічні цілі, які переслідує концесія, а саме - створення та модернізація державної інфраструктури [109, с. 251]. Цей підхід слід визнати вдалим. Така ознака як економічні цілі вивчається науковцями з метою надання фахівцям методики розрахунку балансу інтересів держави й інвестора при укладанні угод про розподіл продукції в сфері видобутку вуглеводнів та концесійних договорів з використання рекреаційно-територіальних ресурсів.

С. А. Зінченко, О. Г. Ломідзе, В. В. Галов та інші вчені вважають концесійний договір водночас правоутворюючим та правореалізуючим актом [109, с. 258]. Дійсно, даний акт охоплює собою всі відправні та похідні моделі поведінки, які підпадають під регулюючий вплив на відносини концесії. Тому науковці обмірковують природу права концесіонера.

Існує думка, що право концесіонера стосовно об'єкта концесії за своєю природою більше нагадує не право орендаря або керуючого за дорученням, а право господарського відання унітарного підприємства [110, с. 38]. Водночас право концесіонера на об'єкт концесійного договору залишається зобов'язальним. Положення концесіонера як законного володаря майна залежить від належного виконання ним своїх обов'язків перед концесієдавцем. Невиконання обов'язків може призвести до втрати прав концесіонера [111, с. 23]. На жаль стосовно концесій природокористування втрата прав концесіонера обертається для концесієдавця недосягненням цілі сприяння розвитку економіки природокористування. Зазвичай це - стрижнева економічна ціль концесії. Концесіонер у процесі здійснення своєї діяльності як суб'єкт господарювання несе певні обов'язки перед державою в цілому. Таким чином, концесіонер як суб'єкт господарювання діє не лише в особливій системі самоорганізації, але й змушений підпорядковуватися правилам правової організації. Такі правила внаслідок недосконалості та інших недоліків законотворення створюють небезпеку позбавлення первинного власника його скарбу - природних ресурсів на умовах збитковості для економіки регіонів та країни [109, с. 248-250].

Водночас наукових підстав для ігнорування концесії не існує. Особливо у період, коли Україна зіткнулася з проблемою незаконного використання природних ресурсів підприємцями із загрозою поширення спекуляції природними ресурсами (у тому числі не відновлюваними), зі спробами монополізації ринку землі, а також недоліками правового регулювання залучення їх в господарський обіг для використання. А відтак те, що відбувається позаправове здійснення надрокористування, не йде на користь суспільному інтересу і шкодить економіці держави. Концесійна діяльність у соціально-значимих сферах має чітко визначену не лише економічну, але й соціальну зацікавленість в ній українського суспільства. Адже інвестиційна політика України політика має становити підґрунтя режиму прямого іноземного інвестування України [88, с.10].

Спочатку поняття «концесія» пов'язувалося з інвестиційним законодавством України, яке характеризувалося відсутністю єдиного нормативно-правового акта, який би закріпив власне сам інститут концесії та врегулював основні аспекти діяльності з господарського використання об'єктів концесії. На початку 90-х років концесія переважно розглядалася як засіб залучення іноземних інвестицій, що отримало відображення у Законі України «Про іноземні інвестиції» в редакції від 13.03.1992 р. Зокрема, у цьому законі була закріплена можливість надання іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння відновлюваних та не відновлюваних природних ресурсів, проведення господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів, що перебувають у державній власності, але не передані підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління, здійснюється на підставі концесійних договорів [112].

Суб'єктами таких договорів виступають юридичні чи фізичні особа, у тому числі іноземні, та незвичний суб'єкт права -- держава, яка приймає інвестиції. В основі виникнення цивільно-правових відносин лежить складний юридичний факт, спеціальна процедура укладення таких договорів, отримання відповідної ліцензії та акта про надання гірничого відводу. Надра самі по собі не можуть бути предметом купівлі-продажу, застави, спадщини, дарування тощо. Особливістю концесійних відносин є також їх довгостроковість, а, отже, і незмінність умов договору. І, насамкінець, на основі концесійного договору можуть створюватися підприємства, господарські товариства, основним видом діяльності яких є розробка та освоєння природних ресурсів.

Пропонується передбачати у концесійних договорах такі істотні умови: зобов'язання щодо захисту природного середовища; порядок розподілу витрат на розвідку, розробку і освоєння природних ресурсів; порядок фінансування будівництва об'єктів відповідно до призначення на території земельних ділянок, які передаються концесіонеру; види і розмір платежів за концесію і порядок їх здійснення; форми участі концесіонера в управлінні концесійним підприємством та контролі за його діяльністю; пільги і гарантії, які надаються концесіонеру [109, с. 257], що має бути відображене в спеціальному законодавчому акті.

Перспективи вдосконалення національного законодавства у сфері природокористування, на нашу думку, перш за все, вбачається у нормативному закріпленні договорів на комплексне користування, які базуються на об'єднанні одиночних договорів в один комплексний. Все є при укладенні таких договорів виникає ряд проблем, що і є підставою для їх об'єднання в окрему групу. Розглядаючи питання оренди водного об'єкту ми аналізували положення Проекту ВКУ щодо закріплення комплексного користування водним об'єктом, земельною ділянкою, яка його обслуговує, та гідротехнічними спорудами. На нашу думку, врегулювання інституту комплексного природокористування на законодавчому рівні є необхіднм і важливим кроком, як і введення такої договірної конструкції як договори на комплексне природокористування.

Як уже зазначалося вперше цей вид договору був закріплений в ст. 18 закону РСФСР «Об охране окружающей природной среды». Договір на комплексне природокористування має являти собою домовленість сторін, спрямовану на використання кількох видів природних об'єктів в межах визначеної території. Обов'язковими вимогами при укладанні такого договору має бути наявність всіх необхідних ліцензій і дозволів на здійснення певної діяльності. Договір на комплексне природокористування повинен встановлювати умови та порядок використання природних об'єктів з урахування екологічних вимог. В ньому мають бути передбачені обов'язки природокористувача забезпечувати екологічну безпеку, дотримуватися гранично допустимих рівнів навантаження на природне середовище і лімітів природокористування. В договорі мають закріплюватися розмір плати за користування об'єктом і за забруднення навколишнього природного середовища, порядок внесення такої плати, обсяг і строки здійснення природоохоронних заходів тощо. Підставою для укладення договору на комплексне природокористування є ліцензія. В ліцензії вказується вид діяльності, екологічні вимоги до неї, граничні обсяги використання ПРР або граничні навантаження на рекреаційні ландшафти.

Заслуговує на увагу практика надання ліцензій на право користування природними ресурсами на основі проведення конкурсів і аукціонів. Конкурсна система забезпечує передачу ліцензії учаснику, який повністю відповідає умовам конкурсу і запропонував найпривабливіші з економічної точки зору та екологобезпечні рішення.

Предметом договору на комплексне природокористування є умови здійснення конретної діяльності, пов'язаної з впливом на наволишнє середовище. Історія уладання договорів на комплексне природокористування свідчить про те, що в більшості вони дублюють договори на користування одним об'єтом. Законодавством і практикою ще не вирішені питання, пов'язані з тим, чи можуть договори на комплексне природокористування існувати одночасно із договорами на використання конкректних природних ресурсів і чи введення такого виду договорів не потягне за собою ще більше ускладнення процедури отримання ліцензії. Ми вважаємо, що подальший розвиток цих договорів, їх детальне наукове опрацювання і практичне застосування будуть мати виключно позитивний вплив на сферу природокористування.

У сфері використання рекреаційного потенціалу країни договори на комплексне використання природного ресурсу є найбільш перспективною та адекватною ринковим умовам формою взаємовідносин, що в найбільшій мірі відповідає специфіці рекреаційного природокористування. У такому договорі відображаються не лише умови спеціального використання природного ресурсу, він дозволяє проводити обґрунтовану екологічну політику. Ресурс передається у використання лише тоді, коли здійснені розрахунки екологічно допустимих норм їх використання, так звані ліміти [114].

Кожен об'єкт природокористування повинен бути паспортизованим. У паспорті відображають: кількісні параметри (розташування, обсяги природного ресурсу та площа, рекреаційна місткість, наявність транспортної інфраструктури тощо); все різноманіття характеристик і властивостей ресурсу (види, їх цінність, атрактивність, різноманітність, унікальність чи рідкісність, кліматичні умови, екологічна ситуація, сезонність, можливі види рекреаційних занять тощо); зміни, які там відбулися; обґрунтування економічної оцінки та орієнтовної ринкової ціни цих об'єктів. Такий організаційних механізм є логічним, унеможливлює зловживання використовуваними природним ресурсом. Процедура отримання всіх необхідних документів повинна бути простою і швидкою. Пакет документів є основою для укладання договорів купівлі-продажу, оренди тощо.

Таким чином, можна визначити, що існуюче в Україні чинне екологічне законодавство має певні недоліки і його удосконалення є об'єктивним процесом, передумовами якого повинні виступати істотні зміни у використанні природно-ресурсного потенціалу. Державне регулювання комплексного природокористування повинне базуватися на застосуванні певних інструментів, до яких належать засоби впливу на соціо-еколого-економічні складові. Комплексний підхід до використання природних ресурсів може розкрити нові закономірності та механізми активного відображення взаємозв'язку економіки, екології і соціальної складової, питання їх взаємодії, а також вивчити перспективні проблеми, пов'язані з подальшим природокористуванням [113, с. 31].

Більшість країн з розвинутою ринковою економікою два десятиліття тому перейшли від галузевого до комплексного регулювання охорони природи. Нове концептуальне відношення до керування природокористуванням було закріплено рамковими законами про охорону навколишнього середовища, що були прийняті Японією - у 1967 р., Швецією - у 1969 р., США - у 1970 р., Великобританією - у 1974 р., Францією - у 1976 р. Слідом за прийняттям законодавчих актів про охорону довкілля, а в деяких країнах і до їхнього прийняття, почали діяти закони про охорону вод і повітря, про контроль за відходами і про екологічну експертизу.

Не тільки на заході, але й у Росії визнається, що економічні методи регулювання охорони навколишнього середовища більш перспективні й актуальні, ніж адміністративно-правові, оскільки вони спрямовані на стимулювання природоохоронної діяльності і формують таке поводження підприємців, у результаті якого досягаються стабілізація чи поліпшення стану довкілля. Одним з головних факторів реалізації природно-ресурсної політики Росії є економічний механізм природокористування, що містить у собі: облік і соціально-економічна оцінка природних ресурсів, платежі (податки) за право користування природними ресурсами (рентні платежі), стимулювання раціонального природокористування, фінансове забезпечення робіт з охорони і відтворення природних ресурсів, здійснення інвестиційної політики. Найважливішим компонентом економічного механізму природокористування є платежі за користування природними ресурсами і забруднення навколишнього середовища. Чинним законодавством сформована правова основа для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного підходу, як це визначено для надр чи фіксованих платежів. Платежі, що надходять, розподіляються між федеральним бюджетом і бюджетом суб'єкта Федерації в пропорціях, встановлених природно-ресурсними законами. Екологічні механізми регулювання здійснюються прийнятою системою платежів і лімітів на природокористування, а також за допомогою податкової політики. Основними елементами цієї системи стали договори і ліцензії на комплексне природокористування (у них встановлюються припустимі обсяги викидів, плани природоохоронних заходів, нормативи і порядок розрахунку і внесення платежів за забруднення навколишнього середовища) [115, с. 175-177].

Якщо ж аналізувати стан природокористування поресурсно, то практика свідчить, що необхідність подолання еколого-економічної кризи в Україні та зменшення її негативних наслідків активізують процес переходу від споживацької моделі екстенсивного природокористування до моделі сталого екологобезпечного соціально-економічного розвитку. Результативність переходу України на екологічно сталий виважений шлях розвитку визначається оптимізацією діючих механізмів надрокористування та пристосуванням їх до механізмів глобальної екологічної експанції [82, с. 222-225].

Сфера водокористування в Украні теж потребує удосконалення правового регулювання. В більшості економічно розвинених країн досить розповсюджена система ліцензування водокористування (Великобританії, Франції, Німеччини та ін.) і купівлі-продажу прав користування водними ресурсами (США, Канаді, Мексиці). З метою захисту довкілля велика кількість ліцензій, що видаються на водозабір із водних джерел, значно обмежують водозабір у маловодні ріки або дозволяють спеціальне водокористування тільки зимою, коли обсяг природних водних ресурсів зростає.

Щодо платежів за використання і забруднення водних ресурсів, то вони є ефективним економічним інструментом управління водокористуванням практично в усіх країнах світу, проте мають специфічні особливості, які варто розглянути більш детально [116, с. 80]. Промислово розвинені країни мають гнучку, договірну систему економічних взаємовідносин водогосподарських організацій з водокористувачами, яка характеризується щорічним переглядом і встановленням цін, пов'язаних із конкретними змінами господарської, екологічної та економічної ситуації. Як правило, доходи від експлуатації водних відносин вилучаються через систему податків, орієнтованих на відбирання ренти у водокористувача, або перерозподіляються на основі договорів про розділ продукції.

Загалом для всіх країн, які використовують економічний механізм у сфері

водних правовідносин, існує загальне правило: розроблені тарифи на водокористування діють лише в межах виділених лімітів водокористування. При перевищенні цих лімітів накладається штраф. Штрафні ставки в цілому перевищують діючі ціни на воду: наприклад, в Угорщині - у два, Болгарії - у п'ять разів. В Україні з 1982 р. існує плата за воду для промислового використання. Проте ці тарифи не покривають затрати на водопідготовку та водоподачу [76].

У країнах Західної Європи стягуються платежі за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. Так, у Нідерландах та Німеччині податок за забруднення поверхневих вод, введений 1969 р., застосовується до забруднення так званих державних вод (державний податок), а також недержавних (місцевий податок). Крім того, податок стягується як контрибуція (прямо або опосередковано) для функціонування суспільних очисних споруд. Ставка податку визначається залежно від кількості і природи забруднюючих або шкідливих речовин, а також способу їх скидання

Ураховуючи фіскальних характер платежів за використання та забруднення водних ресурсів, у більшості європейських держав проведена екологічна реструктуризація податкової системи, а саме зміна пропорцій і підвищення частки податків природоексплуатуючого сектору економіки в загальній їх сумі. Такий захід сприяє адекватному відображенню ролі величезного природного потенціалу в національній економіці і більш раціональному використанню природних ресурсів та вилученню природної ренти на користь суспільству. Як свідчить досвід багатьох країн, механізми вилучення податків за використання водних ресурсів досить різноманітні. З урахуванням специфічних особливостей нашої держави, в Україні можуть застосовуватися різноманітні елементи зарубіжних податкових систем.

Важливим інструментом подолання глобальних екологічних загроз, що нависли над земною цивілізацією, є ефективна лісова політика, спрямована на зміцнення стійкості лісових екосистем, вирішення актуальних економічних, екологічних і соціальних проблем природокористування. Лісова політика має бути спрямована на посилення стимулювання сталого лісокористування. Досягти цього можна лише тоді, коли вона буде опиратися на мережу правил, які ми назвали принципами економічного стимулювання сталого лісокористування. Принципи економічного стимулювання сталого лісокористування - це ідеальна модель економічних відносин у галузі лісокористування, яку цілковито не втілено в життя в жодній країні світу, ле до якої необхідно намагатися наближатися [117, с. 35].

В Україні хибна практика планування екстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів. З урахуванням зазначених обставин в Україні формується лісове законодавство, основними завданнями якого є, зокрема, збереження якісного стану лісів, забезпечення раціонального використання лісових ресурсів. Проте на сьогодні це законодавство певною мірою застаріло, потребує приведення у відповідність із сучасними потребами практики, узгодження з актами законодавства, що регулюють цивільні, земельні та інші суспільні відносини. Особливого значення набуває забезпечення ефективного еколого-правового регулювання лісокористування.

Правове забезпечення надання власником загального дозволу (стаття 333 Цивільного кодексу України) на користування лісовими ресурсами у межах земельної ділянки, що йому належить потребує вдосконалення. На законодавчому рівні слід закріпити, що загальний дозвіл власника на користування лісовими ресурсами слід вважати наданим, якщо власником не встановлено окремих обмежень щодо загального лісокористування. При цьому на власника лісу має бути покладено обов'язок щодо інформування населення через засоби масової інформації чи у інший спосіб (зокрема, у вигляді спеціальних знаків, табличок з інформацією про відповідні обмеження, що встановлюються на кордоні лісу) про встановлені обмеження на лісокористування. Більшість суспільних відносин, пов'язаних з лісами, регулюються адміністративно-правовим методом, проте існує тенденція до значного розширення сфери цивільно-правового регулювання.

Слід запровадити систему заходів із роздержавлення частини лісів і земель, призначених до заліснення, яка повинна охопити відкритий продаж на конкурсних засадах частини лісових масивів, які мають експлуатаційне значення, а також пов'язаного з ними майна; безоплатне передання частини лісів із державної до комунальної власності (колишні колгоспні ліси, лісопарки, міські ліси, в тому числі й за межами населених пунктів); безоплатне передання окремих лісових земель приватним і комунальним суб'єктам для неприбуткового використання (природоохоронної діяльності, охорони історико-культурних пам'яток тощо) з одночасним укладенням договорів охоронних зобов'язань тощо.

Необхідною умовою ефективного розвитку оренди землі є відповідне нормативно-правове забезпечення. З прийняттям Верховною Радою України нової редакції Земельного кодексу (2001р.) та внесенням змін і доповнень до Закону України “Про оренду землі” створено правове поле для подальшого розвитку орендних земельних відносин. Однак ринкове середовище вимагає формування відповідного економічного механізму регулювання орендних земельних відносин. Потребують подальшого дослідження питання розвитку орендних земельних відносин у напрямі формування конкурентного середовища, відпрацювання взаємовигідних правил гри між суб'єктами договору оренди: встановлення оптимального розміру орендної плати, форм її виплати, термінів оренди, реалізація суб'єктами їх правомочностей, зокрема, запровадження застави права оренди.

У зарубіжних країнах доходи від експлуатації природних ресурсів, як правило, вилучаються через систему податків, орієнтованих на відбирання ренти в користувача природного ресурсу [118, с. 180-182]. У багатих на природні ресурси державах застосовуються такі види податкових стягнень, як роялті, податок суверена, спеціальні податки на прибуток видобувних компаній, диференційні рентні платежі, земельний податок та інші. Крім того, доходи від експлуатації природних ресурсів можуть перерозподілятись на основі договору про розділ продукції та іншими способами. Орендна плата, зокрема, встановлюється на номінальному рівні у перші роки експлуатації природного ресурсу, але поступово збільшується з метою стимулювання орендатора розвивати своє виробництво [119, с. 224].

Таким чином, підсумовуючи досвід сусідніх держав у сфері природокористування, можна зробити висновок, що багато країн з розвиненою ринковою економікою пройшли етап становлення природоресурсного і цивільного законодавства, яке регулює обіг природних ресурсів. В зарубіжному законодавстві в більшості випадків природні ресурси визнані об'єктами цивільно-правових договорів, однак, як правило, не допускається таке їх використання, яке б заввдавало шкоди державі і суспільству. Навпаки домінує практика бережливого використання природних ресурсів, їх відновлення і охорони.

Висновки

Глобалізація світового економічного простору призводить до погіршення технологічних і організаційно-майнових умов видобутку та використання природних ресурсів, споживання яких різко зростає. Необхідність подолання еколого-економічної кризи в Україні та зменшення її негативних наслідків активізують процес переходу від споживацької моделі екстенсивного природокористування до моделі сталого екологобезпечного соціально-економічного розвитку. Результативність переходу України на екологічно сталий виважений шлях розвитку визначається оптимізацією діючих механізмів природокористування та пристосуванням їх до механізмів глобальної екологічної експанції.

Процес проникнення приватно-правових інститутів у сферу дії екологічного права є позитивним явищем в силу таких причин:

- природні об'єкти і ресурси, стаючи предметом цивільного обігу, перестають бути «безплатними» і починають набувати своєї реальної вартості, крім того предметом стають і права на природні ресурси;

- впорядковується характер відносин в силу застосування до них відпрацьованих класичних цивільно-правових конструкцій;

- можуть використовуватися всі можливі засоби цивільно-правового захисту;

- гнучкість цивільно-правових процедур сумісна з матеріальними нормами екологічного права, що дозволяє враховувати екологічну специфіку;

- існує можливість доповнення цивільно-правових методів адміністративно-правовими в одних і тих же екологічних правовідносинах, коли, наприклад, в процесі природокористування порушуються умови договору і спричиняється істотна екологічна шкода;

- забезпечується законність і захист прав природокористувачів шляхом застосування легальних цивільно-правових процедур.

При запровадженні договірних механізмів в природноресурсових відносинах важливо не втратити предметну природноресурсову специфіку, оскільки цивільне право не містить соціальних природоохоронних засад, не враховує необхідність збереження природноресурсового потенціалу. Об'єднуючою підставою для виділення договорів у сфері використання природних ресурсів є особливий предмет, яким виступають природні ресурси. Такі договори передбачають деталізоване врегулювання процесу використання природних ресурсів і наділені значною регулятивною здатністю. Саме тому вони є особливою групою договорів, в яких поєднуються приватні і публічні елементи, проте все ж з переважанням цивільно-правових характеристик.

Досліджуючи договірні відносини у сфері природокористування можна зробити висновок про переважно орендну договірну форму регулювання використання природних ресурсів. Зокрема:

- класичним договором оренди є договір оренди земельної ділянки, практика укладення якого досить широка. Під час укладення таких договорів виникає проблема ромежування і визначення понять «оренда земельного паю» і «оренда земельної ділянки». В Україні відсутні максимальні терміни процедури реєстрації договорів оренди земельної частки (паю). Для розвитку сільського господарства негайно потребує вдосконалення (спрощення) система державної реєстрації договорів оренди земельної частки (паю).

- поширеною договірною формою є оренда водного об'єкта, визначення якої в законодавстві відсутнє. На сьогодні не існує законодавчої бази, яка б чітко регулювала порядок надання водних об'єктів у користування на умовах оренди відповідно до ст. 51 Водного кодексу України. Тому для вирішення питань, що виникають при укладенні договорів оренди водного об'єкта місцеві обласні адміністрації приймають відповідні розпорядження, які регулюють дані питання. Відсутнє також визначення предмету договорів оренди водних об'єктів. Процес надання водних об'єктів в оренду пов'язаний з ускладненнями, до яких призводить неузгодженість чинного водного і земельного законодавства, відсутність спеціального нормативно-правового акта, який би регулював такі відносини тощо.

- умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь. Відносини ж між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь теж регулюються відповідними договорами, які на даний час законодавчо невизначені. Саме вони, на нашу думку, є цивільно-правовими договорами оренди.

- елементи орендних відносин присутні і у відносинах користування лісом. В Україні формується лісове законодавство, основними завданнями якого є, зокрема, збереження якісного стану лісів, забезпечення раціонального використання лісових ресурсів. Проте на сьогодні це законодавство потребує приведення у відповідність із сучасними потребами практики, узгодження з актами законодавства, що регулюють цивільні, земельні та інші суспільні відносини.

Особливою специфікою наділені договори, пов'язані з надрокористуванням. В цій галузі законодавство закріпило самостійну договірну конструкцію - угоду про розподіл продукції, що є різновидом інвестиціних договорів. Угоди про розподіл продукції є особливою формою використання надр, яка передбачає відносини між державою та інвестором, пов'язані з пошуком, розвідкою і видобутком корисних копалин, і які базуються на цивільно-правових договірних принципах. Концепція угод про розподіл продукції з одного боку, захищає інтереси держави, а з іншого - застраховує інвестора від зміни податкової політики держави. Production sharing creates a new procedure for subsoil use, as an alternative to the conventional tax system, in accordance with which individual characteristics of subsoil use are taken into account on a contractual basis in each PSA.Розподіл продукції є новим порядком користування надрами, який виступає альтернативою звичайній системі оподаткування, відповідно до якої індивідуальні особливості користування надрами враховуються в порядку договірного регулювання.

Крім того протягом останніх років суб'єкти, які одержали дозвіл на користування надрами, укладають угоди про умови використання надр, які, однак, на сьогодні практично не відповідають суті угоди-домовленості і мають бути суттєво вдосконалені.

Аналіз законодавства інших держав дає змогу виробити пропозиції щодо подальшого вдосконалення і поширення договірних форм регулювання природокористування. А саме:

- перспективи вдосконалення національного законодавства у сфері природокористування, на нашу думку, перш за все, вбачаються у нормативному закріпленні договорів на комплексне користування, які базуються на об'єднанні одиночних договорів в один комплексний. Ми вважаємо, що подальший розвиток цих договорів, їх детальне наукове опрацювання і практичне застосування будуть мати виключно позитивний вплив на сферу природокористування;

- ряд авторів обгрунтовує тезу про необхідність гарантування оптимізації використання природних ресурсів шляхом законодавчого закріплення концесійних угод. Концесійна діяльність у соціально-значимих сферах має чітко визначену не лише економічну, але й соціальну зацікавленість в ній українського суспільства. Адже інвестиційна політика України політика має становити підґрунтя режиму прямого іноземного інвестування України;

- необхідним і доцільним є розширення обсягів і випадків договірного регулювання природних ресурсів, яке має відбуватися шляхом аналізу досвіду розвинутіших в цьому плані держав і поступовій адаптації законодавства України до нових уомв природокористування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30.

2. Господарський кодекс України: за станом на 18 січня 2009 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2009. - Ст. 462. - (Бібліотека офіційних видань).

3. Место и роль государства в правовом регулировании отношений природопользования и охраны окружающей среды на современном этапе. Экологическое право России : сб. материалов науч.-практ. конф. / Вып.З. : Сост. А.К.Голиченков, И.А.Игнатьева, О.А.Миняев // Под ред. профессора А.К.Голиченкова М: Тиссо, 2002. С.75-84.

4. Земельний кодекс України : за станом на 5 вересня 2008 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2008. - Ст. 27. - (Бібліотека офіційних видань).

5. Водний кодекс України : за станом на 18 січня 2009 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2009. - Ст. 105. - (Бібліотека офіційних видань).

6. Кузнецова И. В. Екологическое право : підручник / И. В. Кузнецова. - М.: Статут, 2000. - 13 с.

7. Брагинский М. И. Договорное право : Книга первая / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. - М.: Статут, 2000. - С. 13.

8. Новикова Е. В. Частное право и экологическое законодательство: влияние и соотношение / Е. В. Новикова // отв. ред. М. М. Бринчук. - М.: Юристъ, 1999. - 64 с.

9. Соколова А. К. Договоры на пользование природными ресурсами: дис…канд. юрид. наук : 12.00.06 / Соколова А. К. - Харків, 1993.

10. Геталова М. А. Договорніе отношения в области охрані окружающей среды: дис…канд. юрид. наук : 12.00.06 / М. А. Геталова - М., 2003.

11. Цивільний кодекс України : за станом на 18 січня 2009 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К. : Парлам. вид-во, 2009. - Ст. 192-196. - (Бібліотека офіційних видань).

12. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. / М. М. Агарков. - М.: Юриздат, 1940. - С.150.

13. Витрянский В.В. Гражданский кодекс о договоре. / В. В. Витрянский // Весник Высшего Арбитражного Суда РФ. - 1995. - №10. - С. 100.

14. Миронова Л. А. Гражданско-праовые договоры в сфере природопользования: дис…канд. юрид. наук : 12.00.03 / Л. А. Миронова. - М., 2003.

15. Кобецька Н. Р. Екологічне право України: навчальний посібник / Надія Романівна Кобецька. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 352 с.

16. Баранов В. М. Гражданско-правовое регулирование оборота природных ресурсов: дис…канд. юрид. наук : 12.00.03 / В. М. Баранов. - М., 2007.

17. Кобецька Н. Р. Комплексний підхід при укладенні договорів оренди природних ресурсів / Н. Р. Кобецька : Правова політика Української держави: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Т.1. - Івано- Франківськ, 2010. - С. 224-226.

18. Налетов К. И. Лицензионные и договорно-правовые формы пользования
недрами в РФ и за рубежом : автореф. дисс. на получения степеня канд. юрид. наук.: спец. 12.00.06. / К. И. Налетов. -- М., 2006. - 26 с.

19. Бервено С. М. Проблеми договірного права України : Монографія / С. М. Бервено. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 392 с.

20. Дроздов И. А. Договоры на передачу в пользование природных ресурсов: Учебно-практическое пособие / И. А. Дроздов. - М. : «Проспект», 2001. - 120 с.

21. Новикова Е. В. О соотношении публично-правовых и частно-правовых начал в экологическом законодательстве / Е. В. Новикова // Государство и право. - 2000. - №3. - С. 59-64.

22. Хаустов Д. В. Публично-правовой договор в природоресурсном праве: отличительные признаки / Д. В. Хаустов // Вестн. Моск. ун-та. : сер. 11., Право. - 2006. - №1. - С. 45-61.

23. Брагинский М. И. Договорное право : Общие положения / М. И. Брагинский В. В. Витрянский. - М. : Статут, 1997. - 682 с.

24. Морозова Л. А. Договор в публичном праве: юридическая природа, особенности, классификация / Л. А. Морозова // Государство и право. - 2009. - №1. - С. 15-22.

25. Демин А. В. Общие вопросы теории административного договора / А. В. Демин. - Красноярск, 1998. - 93 с.

26. Кобецька Н. Р. Договори на використання природних ресурсів // Розробка механізму правового регулювання договірних відносин у підприємницькій діяльності / За ред. В. В. Луця. - К.: НДІ приватного права і підприємництва АпрН України, 2009. - 300 с.

27. Гоптаренко Ю., Росомахіна О. Порівняльна характеристика договору оренди та купівлі-продажу нерухомого майна / Ю. Гоптаренко, О. Росомахіна // Юридичний журнал. - 2004. - №4.

28. Закон України «Про оренду державного і комунального майна» в редакції від 10 квітня 1992 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 2269-XII.

29. Про механізм ліцензування користування ділянками надр для реалізації (здійснення) угод про розподіл продукції : Постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999р.

30. Методика розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна / Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. - № 786.

31. Коморний О. І. Договір про розподіл продукції: цивільно-правові аспекти: дис... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Коморний Олександр Ігорович. - НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. -- К., 2006. - 19 с.

32. Шаповалова О.В. Надання надр у концесію (господарсько-правовий аналіз) / О. В. Шаповалова // Вісник Донецького університету, сер. В.: Економіка і право. - 2008. - Вип. 1. - С. 377-382.

33. Дурденевський В. Н. Субьективное право и его основное разделение / В. Н. Дурденевський // Правоведение. - 1994. - №3. - С. 93.

34. Петров В. В. Форма земельной собственности и предмет земельного права / В. В. Петров // Вестн. Моск. ун-та., сер. 11. : Право. - 1992. - №5. - С. 30.

35. Закон України «Про оренду землі» в редакції від 6 жовтня 1998 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 46-47. - Ст. 280.

36. Закон України «Про нотаріат» в редакції від 02 вересня 1993 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 34-25.

37. Договір оренди земельної ділянки. // http://www.elitconsalting.com.ua/.

38. Катерина Волкова. Оренда паю чи оренда земельної ділянки. // http://apelyacia.org.ua.

39. Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 березня 2004 р. // Вісник Верховного Суду України. -- 2004 . -- № 5. -- C. 13.

40. Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 06.11.2003. // http://www.scourt.gov.ua.

41. Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 квітня 2008 р. // Вісник Верховного Суду України. -- 2008. -- № 8 (96).

42. Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди землі: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. - № 2073.

43. Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю): Постанова Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. - № 119.

44. В Україні відсутні максимальні терміни процедури реєстрації договорів оренди земельної частки (паю). // http://www.marazm.org.ua/.

45. Артеменко В. П., Врублевський О. С. Оренда землі. Знайте свої права і вмійте їх захищати. / В. П. Артеменко, О. С. Врублевський - К.: Інститут громадянського суспільства: ТОВ «ІКЦ «Леста», 2005. - 56 с.

46. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки: Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. - №1529/99.

47. Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян -- власників земельних ділянок та земельних часток (паїв): Указ Президента України від 14 лютого 2002 р.

48. Маразми плати за землю. // http://www.marazm.org.ua/.

49. Узагальнююче податкове роз'яснення щодо застосування штрафних санкцій при сплаті орендної плати за землі державної і комунальної власності: Наказ ДПАУ від 05.07.2006 р. - №379.

50. Бережна І. Г. Певні питання нотаріального посвідчення договору оренди земельної ділянки. // http://www.notarberezhnaya.com.ua/ .

51. Кобилянський Віктор. Оренда землі: чи потрібно посвідчувати договір нотаріально? / Кобилянський Віктор // Юридична газета . - 18 січня 2007 року . - №1 (85).

52. Лист Держкомзему від 6 квітня 2004 р. - №14-17-7/2992.

53. Лист Міністерства юстиції від 22 червня 2006 р. - №31-50/1369.

54. Водний кодекс України за станом на 18 січня 2009 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2009. - Ст. 105. - (Бібліотека офіційних видань).

55. Дроздов И. А. Договоры на передачу в пользование природных ресурсов: учебно-практическое пособие / И. А. Дроздов - М.: «Проспект», 2001. - С. 103-116.

56. Про затвердження Тимчасового порядку ведення рибного господарства : Постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. // Збірник постанов Уряду України. - 1996. - № 18. - Ст. 516.

57. Баранов В. М. Гражданско-правовое регулирование оборота природных ресурсов: дисс... канд. юрид. наук : 12.00.03 / В. М. Баранов. - М.: РГБ, 2007 р.

58. Аналіз регуляторного впливу розпорядження голови облдержадміністрації „Про Тимчасові рекомендації з надання водних об'єктів у користування на умовах оренди ” . // http://www.if.gov.ua/modules.php?name=Content&pa=showp.

59. Тимчасові рекомендації з надання водних об'єктів у користування на умовах оренди. // http://www.if.gov.ua/modules.php?name=Content&pa=showpag.

60. Розведення прісноводної риби - водойма в оренду. // http://www.denga.com.

61. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. - М. : Юристъ, 1998. - 480 с.

62. Господарський кодекс України за станом на 18 січня 2009 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2009. - Ст. 462. - (Бібліотека офіційних видань).

63. Труфан І. В. Правовий режим малих річок в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06. / І. В. Труфан. - Харків, 2005. - 17 с.

64. Проект Закону України «Про внесення змін до Водного кодексу України» від 16.12.2009 р.

65. Визначення поняття «річка». // http://en.wikipedia.org/wiki/.

66. Локтєва Н. В. Правові аспекти використання водних ресурсів Дніпровського басейну / Н. В. Локтєва // Юридический вестник. - 2007. - № 2. - С. 39-42.

67. Воронин В. В. О предмете договора аренды водных обьектов / В. В. Воронин // Економіка та право.--2009. --№1. -- С. 131-135.

68. Брагинский М. И. Договорное право : Общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский . - М. : Статут, 1997. - 682 с.

69. Локтєва Н. В. Правове регулювання комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Локтєва Наталія Валентинівна. : НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. -- К., 2007.

70. Maude Barlow, Joanne J. Myers. Blue Gold: The Fight to Stop the Corporate Theft of the World's Water. - 2002.

71. Закон України «Про угоди про розподіл продукції» в редакції від 1999 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 44. - Ст. 391.

72. Production-Sharing Agreements. // http://en.wikipedia.org/wiki/.

73. About Production-Sharing Agreements. // http://www.platformlondon.org/.

74. Dr. Irina Paliashvili, the President of the Russian-Ukrainian Legal Group. The Concept of Production Sharing: Outlines of the Presentation at the Seminar on the Legislation on Production Sharing Agreements. - September 14,1998.

75. Нагребельний В. П., С. П. Коломацька. Угоди про розподіл продукції. // http://www.zakony.com.ua/juridical.html?catid=45781.

76. Kirsten Bindemann. Production-Sharing Agreements: An Economic Analysis: Oxford Institute for Energy Studies. -- WPM 25, 1999.

77. Налетов К. И. Лицензионные и договорно-правовые формы пользования
недрами в РФ и за рубежом: автореф. дисс. на получения науч. степеня канд. юрид. наук. : спец.12.00.06 / К. И. Налетов. -- М., 2006. - 26 с.

78. Кафарський В.В. Інвестиційні договори в Україні: поняття, види, зміст, правове регулювання: дис... канд. юрид. наук : 12.00.03 / В. В. Кафарський: НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. -- К., 2006.

79. Про затвердження Порядку реєстрації проектів угоди про розподіл продукції та державної реєстрації угоди про розподіл продукції: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. - № 1756.

80. Кодекс України про надра : за станом на 15 лютого 2009 р. // Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К. : Парлам. вид-во, 2009. - Ст. 340. - (Бібліотека офіційних видань).

81. Клеандров М.И. Нефтегазовове законодательство в системе российского права / М. И. Клеандров. - Новосибирск: Наука, 1999. - С. 5.

82. Ткаченко Н. І., Лечуга О. В. Механізм регулювання рентних відносин як фактор підвищення екологічної ефективності національної економіки / Н. І. Ткаченко, О. В. Лечуга // Наукові праці ДонТу. Серія: економічна. - 2007. - Вип. 31-2. - С. 222-225.

83. Барабаш Н. П. Правова природа угоди про умови використання надрами // матеріали міжнародної науково-практичної конференції / за ред. проф. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - Харків. - Національна юрилична академія ім. Ярослава Мудрого, 2009. - 229 с.

84. Порядок надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами // Постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2009. - № 608.

85. Cухоруков А. І., Матюха В. В., Мовчан М. Т. Особливості інституціоналізації сфери надрокористування в Україні / А. І. Сухоруков, В. В. Матюха, М. Т. Мовчан // Стратегічні пріоритети. - 2009. - №1(10). - С. 151-158.