Главная Коллекция "Otherreferats" Государство и право Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, її причини, умови та перспективи попередження

Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, її причини, умови та перспективи попередження

Кримінально-правовий аналіз складу злочину, що передбачає злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи. Кримінологічна характеристика осіб, засуджених за цими звинуваченнями. Перспективи попередження непокори адміністрації виправної установи.

Рубрика Государство и право
Вид магистерская работа
Язык украинский
Дата добавления 08.10.2010
Размер файла 139,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Необхідно зазначити, що невірно обмежувати проблему вивчення особи засудженого до позбавлення волі тільки одним, психолого-педагогічним аспектом, бо це призводить до необґрунтованого ігнорування інших її аспектів: кримінально-правового, кримінологічного, процесуального та криміналістичного. На жаль, вказані аспекти, за винятком кримінологічного, до цього часу не знайшли достатнього висвітлення в наукових працях та дисертаційних дослідженнях. Кримінально-правовий аспект передбачає вирішення наступних основних завдань: визначення здатності засудженого бути суб'єктом злочину; врахування індивідуальних властивостей та ознак винної особи при призначенні покарання за злочин; визначення можливості застосування до засудженого під час відбування покарання норм КК України, які регулюють порядок звільнення від нього та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.

Перші два завдання, пов'язані з випадками вчинення засудженими до позбавлення волі злочинів під час відбування покарання. Місця позбавлення волі є специфічним середовищем концентрації осіб з підвищеною та, як правило, стійкою негативною спрямованістю, і самі по собі вже є джерелом для відтворення злочинності. Важливість вирішення цих завдань обумовлюється тим, що злочинність у таких місцях об'єктивно існує, і боротьба з нею, в силу специфіки місць позбавлення волі, завжди залишалася однією з важливих проблем пенітенціарної системи. Під час вирішення першого завдання постають, як правило, питання, пов'язані з визначенням осудності засудженого, правильної кваліфікації вчиненого ним злочину, а також наявності у визначених КК України випадках ознак спеціального суб'єкта. При виникненні сумнівів щодо осудності засудженого, який вчинив злочин у ВУ, виникає питання проведення судово-психіатричної експертизи, для вірних та обґрунтованих висновків якої повинна бути використана наявна інформація про властивості та ознаки засудженого, його поведінку під час відбування покарання. Особливої важливості це питання набуває при визначенні осудності особи, у якої наявні психічні аномалії, оскільки наукові дослідження свідчать, що саме серед засуджених до позбавлення волі найбільш питома вага таких осіб. В окремих випадках, передбачених КК України, перебування особи як засудженого до позбавлення волі є обов'язковою умовою її визнання суб'єктом злочину. Так, диспозиціями ст.ст. 389, 390, 391, 392, 393 КК України засуджений до позбавлення волі визнається спеціальним суб'єктом складу, що має значення для правильної кваліфікації злочину та питання про відповідальність.

Вирішення другого завдання полягає в тому, що врахування відомостей про особу винного при призначенні покарання за вчинений ним злочин, відповідно до вимог ст. 65 КК України. Така інформація повинна бути отримана судом для прийняття обґрунтованого рішення.

Третє завдання аспекту - визначення можливості застосування до такого засудженого норм закону, що містяться у статтях 81, 82 КК України та встановлюють підстави умовно-дострокового звільнення від покарання та заміну невідбутої його частини більш м'яким. Обов'язковою підставою застосування вимог зазначених норм КК, поряд з відбуттям засудженим певної частини строку покарання, законодавець передбачає наявність такої інформації про нього, яка свідчила б про доведеність його виправлення. Дана інформація про засудженого може бути отримана тільки шляхом ретельного вивчення останнього під час відбування покарання.

Наступний, не менш важливий аспект дослідження засудженого до позбавлення волі, - кримінологічний, основним завданням якого є запобігання пенітенціарному рецидиву під час відбування ним покарання, виявлення та усунення суб'єктивних умов, що сприяють пенітенціарній злочинності. Окремого розгляду в названому аспекті потребує така нагальна проблема як своєчасне виявлення працівниками ВУ засуджених з психічними аномаліями з метою профілактики правопорушень та злочинів. Наголошуючи на важливості своєчасного виявлення таких засуджених, в спеціальній літературі підкреслюється, що злочинці з психічними аномаліями в період відбування покарання негативно впливають на інших ув'язнених, що перешкоджає виправленню та перевихованню останніх і може бути джерелом виникнення криміногенних ситуацій, ускладнюючи при цьому процес власної ресоціалізації. Працівники установи виконання покарання не знають, хто має психічні розлади, як це відбивається на їх поведінці, та рідко замислюються над необхідністю іншого підходу до названих осіб при здійсненні соціально-виховної роботи. В цілому це призводить до рецидиву злочинів.

Сутністю кримінологічного аспекту вивчення засуджених є своєчасне виявлення їх психофізіологічних та психологічних особливостей та психічних станів останніх, які можуть сприяти вчиненню ними злочинів і правопорушень у УВП, та здійснення цілеспрямованого впливу з метою їх подолання і нейтралізації для забезпечення правослухняної поведінки засудженого.

Процесуальний аспект вказаного вивчення особи можна визначити як встановлення сукупності даних, що характеризують засудженого і є підставою для прийняття законних та обґрунтованих процесуальних рішень. Це забезпечує дотримання його прав і законних інтересів як учасника кримінально-процесуальних правовідносин. Як правило, необхідність вивчення особи засудженого в процесуальному аспекті виникає у випадках порушення кримінальної справи про злочин, вчинений у виправній установі, або при вирішенні судом питань, пов'язаних з виконанням вироку та подальшим відбуванням засудженим покарання.

У першому разі межі необхідного обсягу інформації про засудженого визначаються його місцем у події розслідуваного злочину: є він свідком, потерпілим або обвинуваченим (підозрюваним) у розслідуваній справі. Найбільший обсяг такої інформації необхідний, коли він перебуває в статусі потерпілого або обвинуваченого. Дана необхідність обумовлюється тим, що наявність достовірної інформації про властивості й ознаки особи та її поведінку мають суттєве значення для встановлення механізму злочину, його мотиву, ретельного дослідження всіх обставин, що входять до предмету доказування, законного та обґрунтованого прийняття процесуальних рішень на всіх стадіях розслідування та розгляду справи. Значення вивчення особи потерпілого та обвинуваченого при розслідуванні справи для досягнення завдань кримінального судочинства є загальновизнаним і додаткового розгляду не потребує. Наявність всебічної та об'єктивної інформації про засудженого до позбавлення волі є також підставою для прийняття судом законного та обґрунтованого рішення про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання та заміни не відбутої його частини більш м'яким, звільнення від відбуття покарання засудженого, який захворів натяжку хворобу згідно із ст. ст. 4071, 4081, 4082, 4083 КПК. Вивчення особи засудженого та надання про неї об'єктивної інформації суду в перелічених вище випадках сприяє дотриманню його прав і законних інтересів, тому що прийняття судом позитивних рішень з наведених вище питань призводить до поліпшення його правового статусу шляхом повного або часткового скасування обмежень, встановлених законом для засуджених до позбавлення волі.

Необхідним аспектом вивчення названого засудженого є також криміналістичний. Вивчення особи в даному аспекті здійснюється переважно з метою розкриття злочинів, а також встановлення необхідних властивостей та якостей особи, які мають значення для підвищення ефективності тактики слідчих і оперативно-розшукових дій, оцінки доказів та виховного впливу на правопорушника. Пропонують і розширене визначення криміналістичного аспекту вивчення особи. Піл криміналістичним вивченням особи необхідно розуміти встановлення криміналістично значимої інформації про злочинця, жертву злочину, про обвинуваченого, потерпілого та інших учасників процесу розслідування, яка включає відомості про притаманні йому анатомічні, біологічні, психологічні і соціальні властивості, необхідні для ідентифікації особи, вирішення тактичних завдань і встановлення фактичної картини події злочину в процесі його розкриття і розслідування, а також для використання з метою здійснення криміналістичної профілактики.

Як вже зазначалося вище, одним з основних завдань, покладених на Державний департамент України з питань виконання покарань, є виявлення та розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини та здійснення оперативно-розшукової діяльності, успішному виконанню якої й сприяє криміналістичне вивчення особи засудженого. У зв'язку з цим слід відмітити, що значну питому вагу серед злочинів, що вчиняються в УВП, складають втечі засуджених з місць позбавлення волі (в 2000 р. - 15%). Тому ґрунтовна криміналістична інформація про засудженого, який вчинив утечу, є передумовою успішного проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій в процесі розслідування.

Особливого значення набуває використання відомостей про властивості та якості особи засудженого для прогнозування його можливої поведінки. При розслідуванні справ про злочини, вчинені в УВП, засуджений може бути як обвинуваченим, так і потерпілим або свідком. Слідчий повинен враховувати особливість його становища як потерпілого або свідка в місцях позбавлення волі, де діють неписані закони кримінального світу, та обирати відповідні тактичні прийоми для максимальної нейтралізації впливу негативних чинників кримінальної субкультури та отримання правдивих показань.

Важливість криміналістичного аспекту обумовлюється також і тим, що відомості про особу засудженого є невід'ємним елементом криміналістичної характеристики злочинів, які вчиняються в УВП. Проблема криміналістичної характеристики злочинів набуває все більшого значення для розвитку криміналістичної теорії, вирішення практичних завдань розслідування злочинів. Але, на жаль, в останні 10-15 років у криміналістичній літературі питанню методики розслідування злочинів, що вчиняються в УВП, не приділялося належної уваги.

Отже, вивчення особи засудженого до позбавлення волі є необхідною передумовою вирішення комплексу завдань і може розглядатися в різних аспектах: в психолого-педагогічному, кримінально-правовому, кримінологічному, процесуальному та криміналістичному. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що вказані аспекти вивчення особи засудженого потребують подальшого дослідження та прогнозування.

3.3 Проблемні питання нейтралізації негативного впливу умов позбавлення волі на особистість осіб, які утримуються в установах виконання покарань

Проблема нейтралізації негативного впливу умов позбавлення волі на особистість осіб, які тримаються в установах виконання покарань, визначається процесом взаємодії та розвитку двох основних її складових. По-перше, це соціально-психологічна складова, тобто визначення розвитку особистості у суспільстві, його психологічні особливості та реакція на позбавлення волі. По-друге, це правова складова, тобто визначеність мети та досконалість державної політики виконання покарань, здатність держави забезпечити основні права та свободи громадян в процесі виконання кримінальних покарань.

Висвітлюючи цю проблему, ми вважаємо необхідним зупинитись саме на соціально-психологічній складовій. Як підтвердило багато наукових досліджень у галузі пенітенціарної психології, проблема негативного впливу позбавлення волі на особистість засуджених не може мати шляхів вичерпного вирішення.

Разом з тим, це не виключає необхідності пошуку шляхів зниження, нейтралізації негативних наслідків позбавлення волі на особистість засуджених в рамках існуючої системи виконання покарань.

Актуальність цього питання сьогодні викликана в першу чергу такими обставинами як:

а) значна кількість осіб, до яких застосовується міра покарання у вигляді позбавлення волі;

б) висока концентрація у місцях позбавлення волі осіб із стійкою асоціальною спрямованістю особистості;

в) низька активність громадськості у роботі із засудженими;

г) відсутність системи постпенітенціарної опіки та пов'язані з цим труднощі адаптації після звільнення з місць позбавлення волі.

Кількість вивчених негативних наслідків позбавлення волі на особистість та поведінку засуджених досить велика. Разом з тим, до найбільш суттєвих відносяться:

а) жорстка правова регламентація поведінки засуджених, численні соціальні та матеріальні обмеження;

б) формування специфічної системи орієнтацій;

в) формування специфічних принципів поведінки.

В період формування особистості в суспільстві відбувається закономірний процес, в ході якого людина перетворює соціальний досвід у власні цінності та орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми та шаблони поведінки, які прийняті в суспільстві або групі. Найбільш негативним наслідком позбавлення волі виступає повна або часткова втрата засудженим зв'язків із життям на волі, примусове перетворення стереотипів поведінки та способу життя. Найбільш гостро це питання постає щодо осіб, які не мають стійкої асоціальної спрямованості, і до засудження мали соціально-позитивні зв'язки, руйнування яких сприймається як серйозна психічна травма. З перших днів перебування в місцях позбавлення волі засуджений досить часто потрапляє до різного роду екстремальних ситуацій, які стають наслідком дезадаптації (невідповідності між вимогами психосоціального середовища та можливостями людини), і справляють психотравмуючий вплив на його особистість. До таких ситуацій можна віднести, наприклад, загрозу самооцінці людини, неможливість задоволення власних потреб, перепони у досягненні мети, втрату власного престижу та багато іншого.

Однією з крайніх форм негативного впливу, до якого призводять зазначені причини, є стан відчуття втрати сенсу життя. Для багатьох засуджених характерні депресивні психічні стани, вихід з яких вони знаходять досить часто в агресивних чи аутоагресивних (спрямованих на саморуйнування) діях. В умовах позбавлення волі у засуджених (особливо вперше засуджених) загострюється відчуття страху, обумовлене відчуттям фізичної небезпеки. Під наявним фізичним впливом з боку інших засуджених або з боку представників влади таке відчуття призводить до пригнічення волі людини, зниження адаптаційних можливостей до місць позбавлення волі.

З точки зору соціальних відносин місця позбавлення волі уявляють собою специфічну субкультуру. Для засуджених, як і для будь-яких груп людей, характерні процеси самоорганізації, формування неформальних груп. Але в умовах позбавлення волі в основі такої самоорганізації полягає система специфічних цінностей, які є визначними для соціального середовища місць позбавлення волі. До числа таких цінностей науковці відносять: цінність волі, справедливості, безпеки, матеріальних благ і незалежності від умов тримання в колонії. Не зважаючи на наявність таких цінностей і у правослухняної людини, в місцях позбавлення волі вони відчуваються гостріше. Негативний вплив у даному випадку визначається можливістю забезпечення таких потреб засудженими, що визначає їх неформальний статус у середовищі засуджених.

Особливої гостроти набуває проблема відчуття власного «я», що обумовлено втратою соціальних статусів на волі та проблемою визначення цього поняття щодо специфіки місць позбавлення волі, прагненню до його укріплення. Проходження цього процесу у середовищі засуджених посилює протиставлення себе особам, які знаходяться на волі, уявлення себе особливою категорією людей, що призводить до прагнення особливої поведінки, формування специфічного світогляду засуджених. Формування особливої субкультури у засуджених негативно впливає на їх особистість та поведінку, коли засуджені вбачають можливість вирішення низки важливих життєвих потреб тільки через середовище засуджених, а інші можливості та відносини вважаються ними неефективними та непотрібними. Такі форми неформальної регуляції поведінки призводять до створення у середовищі засуджених груп негативної спрямованості, порушення морально-етичних та правових норм, неповаги до законів. Також, одним з негативних наслідків відбування покарання в місцях позбавлення волі є формування впевненості у своєму безправ'ї, неможливості підтримки з боку суспільства, держави, її органів та представників.

З уваги на вказані негативні фактори та враховуючи мету покарання, визначену законодавством, перед кримінально-виконавчою системою постає проблема створення ефективної системи протидії та нейтралізації негативного впливу позбавлення волі на особистість і поведінку засудженого. Досягненню цієї мети сприяє включення засуджених з перших днів перебування в установі виконання покарань у процес ресоціалізації. Цей процес засуджених забезпечується комплексним застосуванням заходів соціально-психологічного та режимно-профілактичного характеру, що має на меті підтримання та відтворення позитивних соціальних зв'язків осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі, розвиток у кожного засудженого соціально-корисної ініціативи, трудових навичок та позитивних рис особистості, стимулювання їх позитивної поведінки та становлення на шлях дотримання законів, прийнятих у суспільстві правил поведінки і норм моралі.

Ресоціалізація засуджених є досить складним, але дуже важливим для суспільства процесом при виконанні покарань, пов'язаних з позбавленням волі. Цей процес передбачає такі основні напрямки:

а) забезпечення умов життя, сумісних з людською гідністю, які прийняті в суспільстві;

б) зведення до мінімуму негативних наслідків ув'язнення і різниці між життям в ув'язненні та на волі, для того, щоб засуджений не втратив почуття самоповаги і особистої відповідальності;

в) підтримання та закріплення зв'язків з родичами та громадськістю в інтересах засуджених та їх сімей;

г) надання можливості засудженим розвивати навички та схильності, які допоможуть їм успішно включатися в життя суспільства після звільнення.

Виходячи з того, що позбавлення волі у значній мірі характеризується моральними та психологічними збитками для засудженого, напрямки діяльності щодо забезпечення процесу ресоціалізації засуджених в місцях позбавлення волі спрямовані, перш за все, на протидію соціально-психологічним факторам , що можуть негативно впливати на засудженого. Тому забезпечення процесу ресоціалізації засуджених в місцях позбавлення волі в основному покладено на соціально-психологічну службу установ виконання покарань, яка є структурним підрозділом органів та установ кримінально-виконавчої системи, а її головною метою визначено забезпечення виховної роботи з особами, які тримаються в установах кримінально-виконавчої системи, залучення до її проведення представників творчих спілок, громадських і релігійних організацій, трудових колективів, організація спільно з Міністерством освіти і науки України загальноосвітнього навчання засуджених. Організаційно-методичне забезпечення діяльності соціально-психологічною службою здійснюється управлінням соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом Державного департаменту України з питань виконання покарань, до складу якого входять два окремих відділи: організації соціальної та організації психологічної роботи зі спецконтингентом.

Створення Державного департаменту України з питань виконання покарань як самостійного державного органу та необхідність удосконалення організації соціально-психологічної роботи із засудженими обумовило розробку та введення в дію у березні 2006 року положень, що регламентують діяльність соціально-психологічної служби установ виконання покарань, які нормативно закріпили створення соціально-психологічної служби замість існуючої загонової системи. Окрім визначення пріоритету індивідуального підходу до засудженого на підставі індивідуальних програм соціально-психологічної роботи, вказаними положеннями забезпечується більш досконала система соціально-психологічної роботи в місцях позбавлення волі, яка включає три основних компоненти:

а) виховну роботу, яка передбачає здійснення впливу на духовний і фізичний розвиток, корекцію поведінки засуджених з метою досягнення позитивних змін їх особистості;

б) психологічну роботу, тобто надання засудженим психологічної допомоги, зниження психотравмуючого впливу позбавлення волі на особистість;

в) соціальну роботу, тобто надання засудженим допомоги у вирішенні їх соціальних проблем, сприяння відновленню і розвитку соціально-корисних зв'язків та реінтеграції у суспільство.

Соціально-психологічна робота із засудженими проводиться на підставі принципів дотримання основних прав та свобод людини, гуманізму, законності, пріоритету мети виправлення при виконанні покарання та орієнтується на використання прогресивної концепції педагогіки співробітництва, стимулювання соціально-правової ініціативи засуджених, широкої участі громадськості у виправному процесі. Сьогодні соціально-психологічна робота із засудженими в установах кримінально-виконавчої системи забезпечується більш ніж 1700 начальниками відділень соціально-психологічної служби та близько 230 практичними психологами. Робота соціально-психологічної служби кожної установи забезпечується певною матеріально-технічною базою, необхідною для фізичного, культурного та духовного розвитку засуджених, психологічного забезпечення процесу відбування покарання. В кожній установі функціонують кімнати психоемоційного розвантаження для засуджених, кімнати відправлення релігійних культів, спортивні майданчики (а у деяких навіть стадіони), бібліотеки, клуби, організовуються гуртки художньо-прикладної творчості. У ряді установ працюють загальноосвітні школи.

Основними напрямами удосконалення діяльності соціально-психологічної служби органів та установ кримінально-виконавчої системи на 2005-2006 роки визначено низку основних організаційно-практичних заходів, спрямованих на забезпечення основних завдань служби, а саме:

а) забезпечення пріоритету гарантованих законом прав і свобод засуджених, загальнолюдських цінностей, спрямування виховного процесу на виявлення позитивного потенціалу особистості, усунення деформації в системі поглядів, ціннісних орієнтацій.

б) впровадження в практичну діяльність прогресивних форм виправного впливу на засуджених, заснованих на індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи та сучасних педагогічних і психологічних технологій.

в) диференційований підхід до організації соціально-психологічної роботи з різними категоріями засуджених з урахуванням їх класифікаційних ознак (особистісних, соціально-психологічних, кримінально-правових тощо), спрямування його на соціальну та психологічну допомогу засудженим щодо адаптації до умов позбавлення волі, підготовки до звільнення.

г) поширення конструктивних зв'язків з державними та недержавними організаціями, громадськістю, духовенством щодо їх участі у роботі із засудженими, підвищення ролі сім'ї та соціально-корисних зв'язків у формуванні позитивних рис особистості засуджених.

д) підвищення професійного рівня співробітників соціально-психологічної служби, удосконалення організаційно-методичного забезпечення їх діяльності.

Вживані Державним департаментом кроки щодо забезпечення процесу ресоціалізації засуджених покликані ще раз підтвердити, що мораль сьогодення не повинна виходити лише з того, що кожного злочинця потрібно ізолювати від суспільства, а повинна бути направлена на те, щоб людині, яка порушила закон з об'єктивних чи суб'єктивних причин, спільними зусиллями кримінально-виконавчої системи та громадськості була надана необхідна допомога та підтримка на шляху поваги до законів та пошуку свого місця в суспільстві.

3.4 Шляхи вдосконалення діяльності персоналу пенітенціарних установ при організації виховного процесу

Існуючий комплекс проблем діяльності кримінально-виконавчих установ України певною мірою зумовлений недостатнім науковим розробленням теорії управління та адміністративного права, тому актуальність дослідження зумовлена: по-перше, необхідністю аналізу положень чинного законодавства щодо діяльності кримінально-виконавчих установ, спрямованої на досягнення цілей покарання, виявлення проблемних та недостатньо врегульованих питань правового та організаційного забезпечення такої діяльності; по-друге, необхідністю перегляду організаційно-управлінських основ кримінально-виконавчої системи в установах виконання покарання; по-третє, необхідністю розкриття організаційно-правових засад діяльності основної ланки, що здійснює виховну діяльність - начальників відділення соціально-психологічної служби з метою вдосконалення карально-виховного процесу, по-четверте, необхідністю розроблення наукою обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення діяльності кримінально-виконавчих установ, спрямованої на виправлення засуджених.

З розвитком держави відбувалося становлення її науки, у тому числі у сфері управління кримінально-виконавчими установами. З-поміж сучасних українських праць, що розкривають специфіку діяльності виправних установ, можна відзначити наукові здобутки, А.Ф. Степанюка та інших учених, які розглядали питання організації прологу виконання покарання у вигляді позбавлення волі. З прийняттям принципово нового Кримінально-виконавчого кодексу України виявлені суттєві прогалини щодо функціонального, організаційно-правового забезпечення карально-виховного процесу в пенітенціарних установах. У зв'язку із цим необхідно розглянути основні моменти організації виховно-виправного процесу з урахуванням реалій сьогодення та поступового відходу від стереотипів радянської кримінально-виконавчої системи.

Незважаючи на те, що в Україні продовжується реформаторський поступ, у сфері кримінально-виконавчої системи чітко визначеної пенітенціарної доктрини, на необхідності існування якої наголошують науковці, дотепер немає. Реформування передбачає докорінні зміни, розраховані на перспективу. У зв'язку із цим необхідно розробити та прийняти пенітенціарну доктрину, яка закріпила б основні фундаментальні засади розбудови кримінально-виконавчої системи.

Первинною ланкою організації виправного впливу в кримінально-виконавчих установах є відділення соціально-психологічної служби. Як зазначає О.В. Печніков, «на даний час існує потреба у створенні такої організаційно-управлінської структури відділення і виправної колонії в цілому, яка б сприяла підвищенню взаємозв'язків служб та частин при роботі із засудженими, забезпечувала комплексне використання основних засобів кримінально-виконавчого впливу, підвищувала ефективність індивідуальної виховної роботи» [13; 14]. З таким твердженням важко не погодитися. Дійсно, в контексті реформування кримінально-виконавчої системи та пенітенціарних установ необхідний перегляд вітчизняної системи управління кримінально-виконавчими установами, врахування зарубіжного досвіду та подальше впровадження міжнародних стандартів пенітенціарної сфери.

Реалізація виправних цілей відбування покарання у вигляді позбавлення волі можлива лише шляхом виховної роботи, яка повинна бути належним чином організована співробітниками виправних колоній. Відповідно до норм Кримінально-виконавчого кодексу України карально-виховна робота - це цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. У колоніях проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності. Наведене визначення майже не відрізняється від попереднього визначення цієї роботи із засудженими: «особами, позбавленими волі, проводиться виховна робота, спрямована на виховання їх у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, бережливого ставлення до державної власності, на підвищення свідомості і культурного рівня, на розвиток корисної ініціативи засуджених. Виховна робота з особами, позбавленими волі, проводиться диференційовано, з урахуванням виду кримінально-виконавчої установи, встановленого в ній режиму і особливостей різних категорій засуджених. Основними формами виховної роботи 3 особами, позбавленими волі, є: індивідуальна робота; агітаційна, пропагандистська і культурно-масова робота; правове виховання».

Сучасний стан виховної роботи у більшості виправних колоній кримінально-виконавчої системи можна охарактеризувати таким чином: найважливіша ланка цієї системи, безпосередні виконавці виховної роботи (начальники відділень соціально-психологічної служби) - це перевантажена паперовою роботою категорія працівників. Щодо проведення виховної роботи, то ними проводиться лише її планування, в основному, формальне. Ведення різного роду документації, починаючи із заповнення індивідуальних програм соціально-психологічної роботи із засудженим, написання річних та інших поточних характеристик, підготовка документації щодо застосування заходів дисциплінарного впливу, постійні турботи про працевлаштування та виробничі показники засуджених не дозволяють начальнику відділення соціально-психологічної служби виправної колонії повноцінно проводити виховні заходи. Вирішення поточних питань та проблем засуджених, проведення різного роду бесід, як правило, за фактом порушення режиму відбування покарання, - це основні заходи, які провадяться означеною категорією працівників. Але чинні нормативно-правові акти, що стосуються саме процесу виконання та відбування покарання, окрім ведення документації, передбачають і комплекс іншого роду заходів, які повинні проводитись із засудженими, при цьому акцент повинен робитися на їх виховні властивості. З-поміж інших заходів реформування кримінально-виконавчої системи, визначених програмою подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002 - 2005 p.p., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. № 167, необхідно виділити те, що стосується запровадження нових форм і методів роботи із засудженими, посилення виховного впливу на них, забезпечення ефективної соціальної адаптації. На практиці можна констатувати, що відхід від стереотипів застосування форм та методів виховання засуджених відбувається дуже повільно. Розроблена видатними педагогами, що працювали у пенітенціарній сфері, ідея «педагогіки співпраці» не знаходить поширення в практичній діяльності персоналу виправних установ [59; 7]. На противагу означеній ідеї, в діяльності персоналу кримінально-виконавчих установ спостерігається принцип: «Все, що нове - не вірно та не доцільно, система перевірена роками».

Ще однією особливістю нормативного регулювання діяльності начальників відділень є незбалансованість, перевантаженість компетенції саме покладеними на них обов'язками, а права, які надані цій категорії працівників, дозволяють лише «рекомендувати» та «клопотати» перед керівництвом пенітенціарної установи. Підтвердженням цього є аналіз Положення про відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17.03.2000 p., яке регулює відносини діяльності відділення соціально-психологічної служби, де, зокрема, обов'язків, що покладені на начальника відділення соціально-психологічної служби, - 25, а прав, якими воші користуються, - 8. Таким чином, необхідно зробити висновок, що слід:

а) не применшуючи значення обов'язків, що покладені на начальників відділення соціально-психологічної служби, переглянути їх з метою більшого збалансування щодо наданих цій категорії персоналу прав;

б) розширити права, а також компетенцію цієї категорії працівників щодо можливості самостійного вибору методик проведення виховних заходів, застосування методів впливу (як дисциплінарного характеру, так і заходів заохочення);

в) надати право начальникам відділення соціально-психологічної служби самостійно обирати організаційно-управлінську форму відділення засуджених.

Ефективність проведення виховних заходів залежить від того, як начальник відділення дотримується принципу диференціації виховного впливу, враховує психологічні особливості засуджених. Про це у своїх роботах зазначає О. Беца [14; 74]. Погоджуючись із ним, ми вважаємо, що виховні заходи досягатимуть своєї мети, якщо аудиторія (засуджені) буде готова до сприйняття будь-якої інформації, а виступаючий (начальник відділення або інший працівник) буде користуватись авторитетом. Взагалі, склалося враження, що при проведенні різних заходів індивідуальної роботи діяльність начальника відділення носить виключно формальний характер, а відсутність контролю за їх проведенням призвела б до їх повного зникнення.

Велике значення для досягнення цілі виправлення має виховання у засуджених позитивних планів на майбутнє або перспектив. Реальна перспектива виходу на волю, перспектива дострокового звільнення - це досить значущі для особистості плани. У пенітенціарній психології [7; 8] та літературі з кримінально-виконавчого права [7; 9] велика увага приділяється значенню перспективи у справі виховання засуджених. При цьому, науковці вважають, що величина строку позбавлення волі безпосередньо впливає на наявність або відсутність перспектив у житті засудженого. Насправді, примусити засуджених повірити в реальне існування будь-яких позитивних планів, віддалених від нього роками, досить складно. Деякі вибіркові дослідження та спостереження засвідчили, що значна кількість засуджених взагалі не має мети в житті.

Умовою успішної роботи, спрямованої на виправлення засуджених, є правильне та раціональне використання вільного часу засуджених. Особисті спостереження автора під час роботи у кримінально-виконавчій установі показали, що значна кількість засуджених розглядають навчання у школі, зайняття спортом, суспільно корисною працею не з утилітарних позицій (поліпшити здоров'я, підвищити рівень знань), а з позиції заняття вільного часу. Більш регламентований розпорядок діяльності засуджених сприяв би зменшенню до мінімуму безкорисно використаного часу, підвищенню дисципліни засуджених, що позитивно позначилося би на процесі виховання засуджених.

Організація педагогічного процесу в установах виконання покарань, на думку В.І. Деєва, передбачає поєднання ідейно-політичного, трудового, морального виховання з урахуванням особливостей різних груп засуджених [ 27; 71 ]. Ми поділяємо точку зору А.М. Галая, згідно з якою виховний процес - це творчий процес, він не терпить шаблону і передбачає самостійність і свободу вихователя у виборі форм, методів, прийомів педагогічного впливу на засуджених [70; 52].

Виховна робота регламентується нормами права в загальних рисах, тому існує можливість широкого вибору психологічних, педагогічних та управлінських методів впливу на засуджених, але відсутність вказівок на правильне їх застосування з боку керівництва Державного департаменту не дає змоги розкрити весь потенціал педагогічного впливу, зважаючи на те, що у виправних установах не кожний начальник відділення соціально-психологічної служби має юридичну або педагогічну освіту. У зв'язку з викладеним пропонуємо:

а) розробити концепцію виконання покарання у вигляді позбавлення волі, яка чітко визначала б цілі діяльності та функції персоналу щодо роботи із спецконтингентом;

б) переглянути нормативно-правові акти, що регламентують діяльність персоналу щодо реального втілення основної діяльності, спрямованої на виховання;

в) розширити перелік статей, що регламентують виховну роботу у нормативно-правових актах, які регулюють діяльність кримінально-виконавчої системи;

г) реформувати існуюче співвідношення «працівник - засуджений» у бік збільшення кількості персоналу, який безпосередньо справляє виховний виплив на засуджених.

Висновки

Умови суспільства, з якого окремі особи потрапляють до місць позбавлення волі, також мають певне значення у детермінації деяких злочинних проявів.

Перспективи подальших розробок в цьому напрямку ми бачимо в розкритті особливостей характеру різних явищ та процесів, що існують в суспільстві, в аспекті їх криміногенної чи антикриміногенної ролі Державним департаментом України з питань виконання покарань здійснені певні заходи щодо принципового переосмислення організації процесу виправлення засуджених. Відтепер проведення виховної роботи із засудженими будується на підставі принципів не порушення основних прав та свобод людини, гуманізму, законності, пріоритету мети виправлення при виконанні покарання, яка орієнтується на використання прогресивної концепції педагогіки співробітництва, стимулювання соціально-корисної ініціативи засуджених, широкої участі громадськості у виховному процесі.

На наш погляд, на сьогодні для вирішення вищезазначених завдань з профілактики злочинів у місцях позбавлення волі та зниження її рівня необхідно здійснити такі заходи:

1. На міжвідомчому рівні прийняти інструкцію про порядок отримання інформації щодо обвинувачених, засуджених і звільнених з місць позбавлення волі, включаючи до кола суб'єктів «споживачів» таких відомостей всі правоохоронні органи, суди, органи освіти, служби у справах неповнолітніх тощо.

2. Зобов'язати всіх суб'єктів кримінально-процесуальних відносин (органи дізнання, досудового слідства, прокуратури) направляти до органів виконання покарань всю додаткову (крім тієї, що є у кримінальній спразі) інформацію щодо особи злочинця та, навпаки, направляти її від останніх до зацікавлених суб'єктів для подальшої ресоціалізації засуджених.

3. Розробити та затвердити нові, з урахуванням досягнень науки, анкети та інші формалізовані бланки для правоохоронних органів з питань вивчення особи злочинця, в тому числі з використанням можливостей оперативно-розшукової діяльності.

4. Визнати на законодавчому рівні суб'єктами профілактики (за аналогією статей 23, 231 КПК України, як це встановлено щодо органів дізнання, слідчих, прокурорів, суддів та суду) органи виконання покарань.

5. Розширити, як це пропонують деякі вчені, права потерпілого у кримінальному процесі, в тому числі право на оцінку дій органу дізнання, слідчого, прокурора, в контексті пред'явлення інформації щодо поведінки обвинуваченого.

Враховуючи досвід пенітенціарних систем європейських країн та необхідність наповнення роботи із засудженими новим змістом, у травні 1999 року Державним департаментом було прийнято рішення про створення замість колишніх загонів засуджених відділень соціально-психологічної служби. У кожній виправній колонії функціонує психологічна служба.

Отже, вивчення особи засудженого до позбавлення волі є необхідною передумовою вирішення комплексу завдань і може розглядатися в різних аспектах: в психолого-педагогічному, кримінально-правовому, кримінологічному, процесуальному та криміналістичному. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що вказані аспекти вивчення особи засудженого потребують подальшого дослідження та прогнозування.

Основними напрямами удосконалення діяльності соціально-психологічної служби органів та установ кримінально-виконавчої системи на 2005-2006 роки визначено низку основних організаційно-практичних заходів, спрямованих на забезпечення основних завдань служби, а саме:

1. Забезпечення пріоритету гарантованих законом прав і свобод засуджених, загальнолюдських цінностей, спрямування виховного процесу на виявлення позитивного потенціалу особистості, усунення деформації в системі поглядів, ціннісних орієнтацій.

2. Впровадження в практичну діяльність прогресивних форм виправного впливу на засуджених, заснованих на індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи та сучасних педагогічних і психологічних технологіях.

3. Диференційований підхід до організації соціально-психологічної роботи з різними категоріями засуджених з урахуванням їх класифікаційних ознак (особистісних, соціально-психологічних, кримінально-правових тощо), спрямування його на соціальну та психологічну допомогу засудженим щодо адаптації до умов позбавлення волі, підготовки до звільнення.

4. Поширення конструктивних зв'язків з державними та недержавними організаціями, громадськістю, духовенством щодо їх участі у роботі із засудженими, підвищення ролі сім'ї та соціально-корисних зв'язків у формуванні позитивних рис особистості засуджених.

5. Підвищення професійного рівня співробітників соціально-психологічної служби, удосконалення організаційно-методичного забезпечення їх діяльності.

Головною метою соціально-психологічної служби є забезпечення виховної роботи з особами, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи, залучення до її проведення представників творчих спілок, громадських і релігійних організацій, трудових колективів, організація спільно з органами освіти загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених.

Основою роботи із засудженими стали розроблені та впроваджувані індивідуальні програми соціально-психологічної роботи, які враховують не тільки склад і мотиви скоєння злочину, але, насамперед, особистісні якості засуджених, ступень їх соціальної небезпечності та передбачають відображення їх намірів та планів на період відбування покарання.

Сьогодні в полі зору кримінально-виконавчої системи знаходиться не тільки підготовка засуджених до звільнення, а й, що дуже важливо, їх адаптація до життя в умовах вільного суспільства.

Організація процесу виправлення засуджених, сприяння поверненню їх у суспільство людьми, які здатні до нормального життя неможливе без залучення до участі у виховній роботі широкого кола громадськості. І це логічно, оскільки моральне відродження правопорушників не повинно бути завданням лише кримінально-виконавчої системи. Тому конструктивна співпраця Державного департаменту України з Питань виконання покарань з державними організаціями та громадськістю розглядається як одна із гарантій успішного вирішення завдань, покладених державою на кримінально-виконавчу систему та благотворним підґрунтям для поглиблення процесу її реформування.

Участь громадськості у виправленні засуджених закріплена у Кримінально-виконавчому кодексі України і передбачає, зокрема, здійснення громадського контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань, з боку спостережних комісій та комісій у справах неповнолітніх.

У зв'язку з викладеним пропонуємо:

а) розробити концепцію виконання покарання у вигляді позбавлення волі, яка чітко визначала б цілі діяльності та функції персоналу щодо роботи із спецконтингентом;

б) переглянути нормативно-правові акти, що регламентують діяльність персоналу щодо реального втілення основної діяльності, спрямованої на виховання;

в) розширити перелік статей, що регламентують виховну роботу у нормативно-правових актах, які регулюють діяльність кримінально-виконавчої системи;

г) реформувати існуюче співвідношення «працівник - засуджений» у бік збільшення кількості персоналу, який безпосередньо справляє виховний виплив на засуджених.

Якісно новим моментом у процесі громадського контролю є діяльність правозахисних організацій. На наш погляд, взаємовідносини кримінально-виконавчої системи України з правозахисними організаціями вже пройшли шлях від протестної форми, загальної критики існуючої системи виконання покарань взагалі до конструктивного співробітництва.

Департамент докладає значних зусиль до поширення участі духовенства у процесі виховання засуджених. Характерною прикметою виховного процесу із засудженими сьогодні є активна участь в цьому представників релігійних організацій. Участь священнослужителів в роботі з особами, які відбувають покарання, є гарантією забезпечення конституційного права громадян України на свободу світогляду і віросповідання. Виходячи з цього, в установах виконання покарань створюються відповідні умови для задоволення релігійних потреб засуджених. За останні роки у всіх установах для віруючих різних віросповідань відкриті молитовні кімнати, каплиці, а в деяких - церкви. В їх обладнанні значну допомогу надають священнослужителі.

Таким чином, з набуттям Україною незалежності було знято «залізну завісу», яка відмежувала свідомість суспільства від діяльності кримінально-виконавчої системи. Сьогодні установи Департаменту відвідуються чисельними представниками громадських та релігійних організацій, засобів масової інформації тощо, які можуть ознайомитися з умовами тримання засуджених. У відповідності з міжнародними актами та угодами, наші установи неодноразово відвідували представники зарубіжних організацій, у тому числі і Ради Європи.

Характерною рисою розвитку нових демократичних держав визначено реформування систем виконання покарань, їх досвід та досягнення необхідно розповсюджувати як найширше. Серед здобутків відзначено наступні:

а) розуміння того, що тюремна реформа є однією з основних складових частин державного управління;

б) усвідомлення того, що тюремна реформа неможлива без змін у системі карного правосуддя в цілому та що запобігання злочинності в суспільстві й силами суспільства має важливе значення для успіху тюремної реформи;

в) визнання того факту, що вирішення проблеми бідності та соціальної несправедливості неможливе без доступу до правосудця незаможних осіб і реальної тюремної реформи;

г) рішучість у досягненні того, щоб кожна людина, включаючи осіб з незаможних та маргінальних верств населення, мала би рівний доступ до здійснення правосуддя;

д) усі обвинувачені повинні мати можливість справедливого суду відповідно до належної процедури;

е) визнання того, що порушення, пов'язані з наркотиками, найкраще вирішуються в системах охорони здоров'я або соціального забезпечення, а не в системі карного правосуддя, особливо, якщо порушення не включає насильство;

ж) необхідність поєднання формальної системи правосуддя з неформальними місцевими механізмами залагодження конфліктів, що відповідають нормам у галузі прав людини;

з) створення гарантій того, що люди розуміють, як діють суди та системи карного правосуддя;

и) відкритість та підзвітність усіх сфер діяльності карного правосуддя суспільству;

к) реформа систем виконання покарань є всеохоплюючим процесом, який передбачає обмін думками між усіма структурами, органами та особами, які є його учасниками.

Реформування повинно передбачати:

а) визнання того, що карне правосуддя повинно мати чітко визначену та обмежену роль в будь-якому демократичному суспільстві; Воно не повинно використовуватися для вирішення питань, що не відносяться до сфери його використання, наприклад, соціальних;

б) необхідно завжди вітати, коли доречно, процес скорочення використання карних санкцій;

в) позбавлення волі повинно використовуватися судами як виключна, а не головна міра покарання; Особливо це стосується міри запобігання у вигляді взяття під варту;

г) визнання того, що приватні, пов'язані з отриманням прибутку, в'язниці, ймовірно, спричинять поширення покарань позбавленням волі і тому необхідно протидіяти їх поширенню;

д) повагу до прав кожної людини, яка опинилась у сфері діяльності карного правосуддя, особливо жертви та обвинуваченого;

е) система карного правосуддя повинна бути не елітарною, вона повинна передбачати рівне поводження з усіма;

ж) система карного правосуддя повинна включати участь жінок та представників етнічних меншин на всіх рівнях її функціонування.

Управління в'язницями завжди повинно здійснюватися у відповідності до міжнародних стандартів. Окрім того, існує ряд особливостей, які повинні бути загальними для всіх тюремних систем.

а) в'язниці повинні бути частиною цивільної системи карного правосуддя, а не частиною мілітарної структури;

б) тюремну систему слід розглядати як цивільну службу; Вона повинна бути прозорою та відкритою для громадського контролю;

в) слід встановити стандарти для всіх сфер діяльності в'язниць, включаючи норми житлової площі для ув'язнених;

г) персонал в'язниць слід ретельно відбирати, навчати, заохочувати та надавати йому адекватні умови для праці; Це повинні бути цивільні службовці, а не робітники воєнізованого відомства;

д) ув'язнені повинні мати можливість працювати, але праця не повинна мати карний або принижуючий характер;

е) ув'язнених необхідно належним чином готувати до звільнення.

Жодну стратегію у галузі тюремної реформи не можна успішно реалізувати без участі громадянського суспільства.

а) уряди повинні визнати необхідність участі інститутів громадянського суспільства на всіх стадіях процесу карного правосуддя;

б) ці інститути громадянського суспільства, такі як неурядові організації (НУО), університети та релігійні об'єднання, повинні співпрацювати одне і одним на користь тюремної реформи;

в) є необхідність просвіти громадськості щодо питань тюремної реформи через розвиток контактів із засобами масової інформації. Вони повинні мати доступ до різних секторів системи карного правосуддя, включаючи заклади кримінально-виконавчої системи;

г) місцеві громадські організації повинні заохочуватися до здійснення контролю над в'язничними закладами та до участі в заходах у самих в'язницях;

д) громадянське суспільство повинно заохочуватись до проведення моніторингу прав ув'язнених і жертв злочинів та до підготовки відповідних доповідей;

е) неурядові організації та інші інститути громадянського суспільства повинні сприяти тюремній реформі на місцевому, національному та міжнародному рівнях. Це можна робити через надання правової допомоги, правової просвіти, тренінгів. громадських робіт, порушення позовів, лобіювання законодавців, вироблення громадських стратегій та поширення інформації про позитивний досвід.

На основі вищесказаного можна дійти таких висновків:

1. Назва розділу XVIII КК України «Злочини проти правосуддя не відповідає його змісту, що вимагає або зміни таким чином, що він охоплює не тільки злочини правосуддя, але й інші, які посягають на пов'язані із правосуддям відносини (у зв'язку із проведенням дізнання, досудового слідства, виконання та відбування покарання);

2. У окремих випадках законодавець звужує сферу застосування кримінально-правової норми вказівкою про те, що її чинність поширюється на відносини, що виникають при обслуговуванні лише кримінального судочинства (відносини, які виникають у зв'язку із дізнанням, досудовим слідством). Видається, що послідовним було б поширити чинність кримінально-правових норм цього розділу і на відносини, які виникають при обслуговуванні інших видів судочинства, зокрема адміністративного;

3. В окремих випадках законодавець безпідставно розширює сферу застосування кримінально-правових норм цього розділу у зв'язку із відсутністю вказівки про те, що діяльність (особа, яка її здійснює) поставлена під охорону кримінального закону, повинно бути пов'язана із здійсненням правосуддя.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены