Правова характеристика способів забезпечення виконання податкового обов'язку

- спеціальним порядком - податковий залік встановлюється відповідними законодавчими актами й інструкціями для конкретних податків;

- особливим порядком - податковий облік встановлюється щодо окремих груп підприємств і має тимчасовий характер.

Найбільш поширеним моментом припинення обов'язку зі сплати податку є належне виконання цього обов'язку. Цей момент визначається різними способами, залежно від форми розрахунків і особливостей перерахування сум податків до бюджетів. Обов'язок зі сплати податку вважається виконаним:

1) при сплаті податку в безготівковому порядку - з моменту пред'явлення платником у банк доручення на сплату відповідного податку за умови наявності коштів на рахунку платника, достатніх для сплати податку, і оформлення доручення належним чином;

2) при сплаті податку наявними коштами - з моменту внесення відповідної суми в банк чи відділення зв'язку. Кучерявенко М.П. Податкове право України: Академічний курс: Підручник. -К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - С.108

У разі виконання обов'язку зі сплати податковим агентом обов'язок платника податків припиняється з моменту утримання сум податку податковим агентом. При цьому необхідно враховувати, що податок утримується до надходження коштів у розпорядження платника податків і він фактично не може вплинути на виконання свого податкового обов'язку власними діями.

1.2 Переконання і примус як методи забезпечення виконання податкового обов'язку

Відносини у сфері оподаткування є невід'ємною та провідною частиною фінансового права, оскільки виникають у процесі і зумовлені діяльністю держави по планомірному формуванню цих централізованих та децентралізованих грошових фондів.

Ефективність фінансової діяльності держави забезпечується за допомогою активних засобів дії на свідомість і поведінку людей. Найбільш універсальними засобами такої дії є переконання і примус.

Для сучасної держави характерне поєднання засобів переконання і примусу. Дане твердження в рівній мірі вірно і для фінансової діяльності держави і місцевого самоврядування. Паранчук С. В. та ін .Податковий менеджмент Навчальний посібник / Паранчук С. В., Романів Є. М., Червінська О. С. Третє видання, доповнене і перероблене. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2009.- С. 59

Такі універсальні методи, як переконання й примус, здавна привертають увагу вчених. Доповнюючи один одного, ці методи забезпечують належне поводження учасників управлінських відносин. Вони взаємозалежні, мають об'єктивний характер, між ними існує діалектична єдність, ступінь їхнього використання визначається рівнем розвитку суспільних відносин.

При дії на свідомість людей шляхом переконання у людини формуються внутрішні моральні стимули, потреба в правомірній поведінці. Примус же примушує громадян змінювати свою поведінку в бажану для суспільства сторону шляхом обмеження окремих прав і законних інтересів тих осіб, що зробили антигромадські вчинки, а також інших осіб і напрямлено на попередження правопорушень і забезпечення суспільної безпеки.

Переконання і примус виступають як зовнішні засоби дії на свідомість і поведінку людей. При цьому переконання впливає на поведінку людей через виховання суспільно необхідних внутрішніх спонук, прагнень людини, а примус -- на внутрішні спонуки людини через його дії. Деревецький Ю. Чесність та взаємоповага у взаєминах між податківцями та платниками податків // Подільські вісті. - 2003. - № 27 - С. 44

Специфічний характер конкретних заходів дії, використовуваних в процесі регулювання фінансової діяльності, додає якісну визначеність як методу переконання, так і методу примусу. Завдяки цьому вдається розмежувати дані методи, а отже, враховуючи їх особливості, використовувати більш цілеспрямовано і ефективно. Войцеховський М. Правила примусу // Дебет-Кредит. - 2004. - № 51. - С. 19-23

Визначальним методом, що забезпечує фінансову дисципліну, є метод переконання, що полягає у формуванні у людей внутрішнього усвідомлення необхідності добровільного виконання розпоряджень, що містяться в діючому законодавстві. Проте методи переконання повинні розумно поєднуватися з примусовими заходами, оскільки деякі люди можуть утриматися від антигромадської поведінки тільки під страхом настання негативних наслідків персонально для них.

Важливе значення у забезпеченні належного виконання платниками податків покладених на них обов'язків має застосування до окремих з них заходів переконання. Дане питання недостатньо досліджене та, відповідно, не врегульоване законодавством. Проте слід зазначити, що в законодавстві України хоча не прямо, але згадується про вказані заходи.

Зокрема в п. 6.2.3. ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що перша податкова вимога, містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.

Крім цього, поведінка суб'єкта права, як правило, визначається нормами права, тобто правова норма закріплює певну модель поведінки такого суб'єкта та визначає її межі. Тому, із врахуванням викладеного, на мій погляд, під юридичним обов'язком слід розуміти вид і міру встановленої нормами права необхідної поведінки суб'єкта права, що забезпечується можливістю застосування передбачених юридичними нормами заходів впливу.

Таким чином, переконання - це система заходів правового і не правового характеру, які застосовуються державними і суспільними органами, проявляються в реалізації виховних, роз'яснювальних і заохочувальних методів, спрямовані на формування в громадян розуміння необхідності чіткого дотримання законів і інших правових актів

Основними формами переконання, застосовуваними в державному керуванні, є:

§ організація державних і суспільних заходів, спрямованих на рішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів);

§ виховання (економічне, правове, моральне й ін.), особистий приклад;

§ роз'яснення завдань державного керування (усне або через засоби масової інформації);

§ інструктаж осіб, підлеглих апарату і громадськості, з питань найбільш діючого виконання поставлених завдань;

§ заохочення (моральне - подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння почесного звання і т.д., матеріальне - грошові премії, путівки окремим особам або групі осіб);

§ критика роботи і поводження окремих осіб. Полищук И. Понятие и признаки налогового обязательства //Современное право. -2007. - № 4. - С. 60 - 64

Належна поведінка суб'єктів податкових правовідносин забезпечується також заходами заохочення .

Засобами заохочення є певні пільги при оподаткуванні, котрі надаються суб'єктам, які належним чином виконують свої обов'язки у галузі оподаткування. Слід наголосити, що заходи заохочення можуть застосовуватись не лише до суб'єктів, які повинні виконувати встановлені податковим законодавством обов'язки, а і до осіб, котрі нададуть інформацію про факт ухилення від виконання таких обов'язків. Потрібно сказати, що п. 16 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» надано право податковим органам матеріально і морально заохочувати громадян, які надають допомогу цим органам у боротьбі із порушенням податкового законодавства. Однак не визначено ні видів таких заохочень, ні їх розмірів (стосовно матеріальних заохочень)

Дотримання правил, закріплених у фінансово-правових нормах, означає і забезпечення прав суб'єктів фінансового права. У цих цілях широко застосовується метод переконання в різних формах, перш за все в проведенні роз'яснювальної роботи. В результаті більшою частиною суб'єктів вони виконуються добровільно. У разі порушення встановлених правил в області формування, розподілу і використання державних і місцевих грошових фондів вводиться в дію метод примусу в різних його проявах (застосування санкцій, заборони і ін.). Важливо, щоб в співвідношенні цих методів першочерговість належала методу переконання; така послідовність властива високій правосвідомості, до якої область фінансів в умовах переходу до ринкових відносин пред'являє підвищені вимоги.

Виконання платниками податків та іншими суб'єктами податкового обов'язку об'єктивно не може спиратися лише на високий рівень їх правової культури та усвідомлення суспільної значності передбаченої нормами податкового права належної поведінки. У сучасних умовах для забезпечення необхідного рівня податкових надходжень вирішального значення набуває застосування заходів державного примусу в податковій сфері.

Державний примус в нашій країні характеризується тим, що цей метод державного впливу є допоміжним, здійснюється на підставі переконання і тільки після застосування переконання. Він застосовується до порівняно незначної кількості людей -- тих, що вчинили правопорушення.

Державний примус - це складний соціально-правовий інститут, що характеризується різними особливостями, зв'язками, структурою, процесуальними механізмами. Дехто з науковців пропонував визначення «державного примусу». Одні з них визначають державний примус як особливу реакцію державних органів та осіб, наділених владою, на правопорушення, а інші - як психологічний або фізіологічний вплив державних органів і громадських об'єднань на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми Кармазіна М.О. Співвідношення бюджетних доходів та надходжень від податків, зборів (обов'язкових платежів) // Форум права. -2008. -№ 2. -С.220-226 .

Примус у галузі оподаткування являє собою систему заходів, що застосовується уповноваженими органами по відношенню до осіб при порушенні ними обов'язку по сплаті податку і притягнення до відповідальності при вчиненні податкового правопорушення.

Соціальне призначення правового примусу полягає головним чином в тому, що йому призначено грати правоохоронну роль, тобто забезпечувати її реальне функціонування, досягнення "ефекту гарантованого результату".

Заходи податкового примусу, що встановлюються нормами різних галузей права, застосовуються і у сфері оподаткування. Вони мають наступні специфічні ознаки:

· регулюються нормами фінансового права, а також адміністративно-процесуальними (інколи і нормами кримінального права);

· застосовуються по відношенню до фізичних і юридичних осіб;

· використовуються для забезпечення надходжень податкових платежів;

· припускають застосування фінансових санкцій, заходів адміністративного і кримінального покарання;

· припускають позасудове застосування заходів податкового примусу;

· податковий примус поєднує стягнення податкових платежів (у розмірах, що зумовлені певними податковими обов'язками платників) і додаткові стягнення (з урахуванням санкцій за прострочення, ухилення від виконання податкових обов'язків). Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник /О.П. Орлюк. -К.: Юрінком Інтер, 2003. - С.120

Заходи податкового примусу можна поділити на дві групи:

1) юридичні санкції (основна група), тобто державно-примусові заходи, що є реакцією держави стосовно конкретної особи (фізичної, юридичної) на факт протиправної поведінки;

2) державно-необхідні запобіжні і припиняючі заходи.

Запобіжні і припиняючі заходи, що застосовуються до платників податків у фінансовій сфері, як правило, передують здійсненню заходів фінансової і правової відповідальності за здійснення податкових порушень (за умови наявності складу правопорушення), тобто випереджають реалізацію фінансових санкцій, накладення адміністративних і дисциплінарних стягнень, застосування кримінального покарання.

Запобіжні заходи застосовуються державними органами з метою запобігання вчиненню податкових правопорушень та контролю за правильністю внесення платниками податків відповідних платежів до бюджету та позабюджетних фондів.

Реалізація примусів сфері оподаткування здійснюється попереджувальними, припиняючіми і відновлюючіми заходами.

Попередження здійснюється державними органами, контролюючими правильність обчислення і внесення податків.

Відновлювані заходи пов'язані з відшкодуванням збитків, завданих податковим правопорушенням. При цьому особливості застосування штрафів пені включають і ті суми, які були б одержані бюджетом при своєчасному надходженні та використанні податків і платежів.

Принципи податкової відповідальності:

· невідворотності - у разі вчинення податкового правопорушення платник податку неминуче повинен зазнати заходів податкової відповідальності;

· законності - застосування податкових санкцій у суворій відповідності з законом;

· справедливість - встановлення міри покарання, адекватної мірі податкового правопорушення.

Запобігання податковим правопорушенням не завжди веде до очікуваних наслідків, тому особливого значення набувають питання регулювання покарань за здійснення податкових проступків та злочинів.

З 1 січня 2001 р. в Україні діє спеціальний закон, який встановлює перелік санкцій за порушення податкового законодавства, - Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. Після прийняття цього Закону було внесено значні зміни до порядку визначення й застосування санкцій до законодавчих актів, що регулюють порядок сплати податків, та Закону України "Про державну податкову службу України". Було також припинено дію Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 4 березня 1998 р. № 167/98.

У зазначеному Законі податковий борг (недоїмка) визначається як податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене з платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Фінансові санкції -- один з різновидів заходів фінансово-правового примусу, вони володіють, природно, всіма ознаками, властивими цьому виду державного примусу. Разом з тим фінансові санкції по своїх цілях, підставах, порядку застосування, а також характеру правозастосування істотно відрізняються від заходів припинення, використовуваних у фінансовому праві, і заходів, направлених на примус виконання фінансових обов'язків.

В даний час термін «фінансова санкція» використовується більш ніж в трьохстах чинних нормативних правових актах України. Тут слід звернути увагу на дві обставини. По-перше, у ряді нормативних правових актів власне термін «фінансова санкція» не використовується, тоді як під іншим ім'ям мова йде саме про санкції. Так, Бюджетний кодекс використовує термін «заходи примусу за порушення бюджетного законодавства», який за своїм значенням співпадає з терміном «фінансова санкція». По-друге, термін «фінансова санкція», як правило, застосовується у відношенні тільки штрафів і пені, точніше, будь-яких грошових стягнень, що мають переважно публічна - правова підстава. Подібна позиція знайшла своє віддзеркалення в науковій і учбовій літературі, а також в деяких актах міжнародного права. Паранчук С.В. та ін .Податковий менеджмент Навчальний посібник / Паранчук С В., Романів Є.М., Червінська О.С. Третє видання, доповнене і перероблене. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2009.- С.120

У науковій літературі вже була зроблена спроба визначити правову природу фінансових санкцій, проте вони досліджувалися стосовно відповідальності платників-організацій податків, тому не було досягнуто їх загальнотеоретичне осмислення.

Їх зміст полягає в обмеженні, позбавленні суб'єктивних прав або благ особи, до якої вони застосовуються. Наприклад, списання бюджетних коштів з особистого рахунку їх одержувача припускає позбавлення даної особи права власності, права господарського ведення або права оперативного управління на такі засоби. Воронова Л.К. Финансовое право: Учебное пособие /Л.К. Воронова, Н.П. Кучерявенко. -Харьков: Легас, 2003. С. 58. Державно-примусовий характер цих заходів виражається в тому, що за допомогою фінансових санкцій держава примушує порушника зазнати певні обмеження його майнових прав незалежно від того, бажає він цього чи ні. У застосуванні даних санкцій реалізуються владні повноваження компетентних державних органів і інших компетентних організацій. Войцеховський М. Правила примусу // Дебет-Кредит. - 2004. - № 51. - С. 19-23

Зрозуміло, фінансовим санкціям властивий відновний характер, в цьому виражається їх суть, проте, що вже наголошувалося, як і інші санкції (кримінальне покарання, адміністративні і дисциплінарні стягнення, заходи цивільно-правової відповідальності), вони припускають примусову дію на правопорушників з боку компетентних органів держави, причому дана дія містить в собі підсумкову оцінку досконалого такими особами діяння як протиправного.

Держава, закріплюючи в нормах права обов'язкові правила поведінки, передбачає можливість застосування за їх порушення заходи державного примусу. Можливість примусу складає один із засобів виховання і переконання громадян. Вона привертає увагу громадян до певного круга соціальних норм, підкреслює їх значення, виділяє ці норми (правові) як найбільш важливі соціальні норми Крисоватий A.I., Десятнюк О.М. Податкова система: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. С. 59.

Враховуючи значущість цієї групи соціальних норм, державу оголошує їх порушення суспільно небезпечним. Саме суспільна небезпека правопорушення обумовлює застосування санкцій за його здійснення, тоді як відсутність даної ознаки свідчить і про відсутність правопорушення.

Фінансове правопорушення, як і будь-яке інше, представляє небезпеку для суспільних відносин, а саме для фінансової системи України. Природно, воно володіє меншим ступенем суспільної небезпеки в порівнянні із злочином. Розмежування цих видів правопорушень повинне проводитися в першу чергу по ступеню їх суспільної небезпеки, а не по наявності або відсутності такий. Ступінь суспільної небезпеки -- ось той критерій, підкреслюється більшістю учених, який береться за основу при відмежуванні злочинів від інших правопорушень.

Застосування заходів податкового примусу відноситься в більшості випадків до компетенції спеціальних державних органів (податкових органів), уповноважених посадових осіб (представників адміністративної влади). Податковий примус є результатом реалізації ними державно-владних повноважень. Заходи податкового примусу застосовуються, як правило, тільки тими органами управління і посадовими особами, які наділені повноваженнями представників адміністративної влади, тобто здійснюють відносно не підпорядкованих ним посадових осіб і організацій наглядові функції. Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система: Навчальний посібник.-- Тернопіль: Карт-бланш, 2004. С. 59

Таким чином, податковий примус здійснюється у сфері позаслужбових адміністративних відносин; заходи податкового примусу різні за своїм значенням, сили дії і масштабу застосування; основною метою примуса до виконання громадянами, посадовими особами, підприємствами, установами, організаціями встановлених правовими нормами юридичних обов'язків у сфері оподаткування, сплати податків і інших обов'язкових платежів; порядок застосування податкового примусу визначений більшою мірою нормами фінансового права і адміністративно-процесуальними нормами, тобто застосування санкцій відбувається найчастіше в рамках адміністративного процесу; застосування заходів податкового примусу передбачає спрощений порядок оперативної дії (реагування), тобто порядок оформлення факту застосування засобів примусу в податковій сфері, за загальним правилом, пов'язаний з виконанням меншого об'єму процесуальних дій, чим, наприклад, здійснення заходів примусової дії, передбачених карно-процесуальним законодавством. Та і процесуальні форми тут простіші, ніж судові.

Процесуальною формою податкового примусу є:

· порядок стягнення недоїмки по податках і штрафу, виробництво у справах про досконале у сфері оподаткування адміністративне правопорушення (вони є одночасно елементом адміністративної юрисдикції, або адміністративній юстиції);

· заходи податкового примусу можуть застосовуватися до осіб, що як зробили податкове правопорушення, так і не зробили його, в превентивних цілях:

· для попередження порушень законодавства про податки, настання суспільно небезпечних наслідків, забезпечення суспільних і державних фінансових інтересів;

· при застосуванні заходів податкового примусу повинен дотримуватися режим законності, який гарантується встановленням систематичного контролю за реалізацією мер фінансової, адміністративної і кримінальної дії, здійсненням прокурорського нагляду, можливістю оскарження, а також іншими способами, закріпленими в чинному законодавстві.

Система мер податкового примусу забезпечується адміністративним законодавством, як загальним правопорядком, і податковим законодавством, як спеціальним правопорядком.

Таким чином, податково-правовий примус - це зумовлений методом правового регулювання податкових відносин особливий вид державного примусу, який здійснюється органами державної податкової служби органами, і полягає у застосуванні примусових заходів до платників податків та інших зобов'язаних суб'єктів податкових правовідносин у разі порушення ними встановленого порядку виконання податкового обов'язку.

1.3 Поняття і система способів забезпечення виконання податкового обов'язку

Своєчасна і повна сплата податків і зборів є конституційним обов'язком кожного платника податків. Проте з різних причин платникові податків не завжди вдається виконати фінансові зобов'язання перед державою, а деякі суб'єкти і свідомо ухиляються від їх виконання. У зв'язку з цим держава вимушена застосовувати до майна платника податків міри забезпечувального характеру, щоб гарантувати надходження податкових платежів.

Виконання обов'язку зі сплати податків і зборів ґрунтується на кількох факторах, серед яких слід виділити такі: рівень правової культури та податкової дисципліни платника податків; потенційна можливість застосування державного примусу в разі порушення норм податкового законодавства. Встановлення відповідальності за податкові правопорушення не може забезпечити повної і своєчасної сплати податків і зборів. Тому виникає необхідність у запровадженні спеціальних забезпечувальних заходів, зміст яких зумовлюють специфічні особливості предмета й методу правового регулювання в межах окремих галузей права.

На думку Маковецького В.В. «усвідомлення суб'єктом факту існування забезпечувальних заходів додає впевненості у здійсненності його права, захищеності його інтересу. Водночас вже тільки наявність забезпечувальних заходів стимулює осіб, зобов'язаних виконувати свої обов'язки. Таким чином забезпечується суб'єктивне право, захищається інтерес уповноваженої особи». Маковецький В.В. Примусове погашення заборгованості підприємств // Вісник податкової служби України. - 2007. - № 8. - С. 33-38

У податковому праві забезпечувальні заходи спрямовані на виконання конституційного обов'язку платників податків. Вони виступають як додаткові гарантії публічних майнових інтересів держави й органів місцевого самоврядування в частині забезпечення надходжень до бюджетів і державних цільових фондів. Разом з тим, забезпечувальні заходи слід розглядати як додаткові (негативні) стимули для платників податків, адже сплата суми податкового боргу дозволяє їм нормалізувати власну фінансово-господарську діяльність.

Сутність способів забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів зумовлена владно-майновою природою податкових правовідносин. У разі порушення власних майнових інтересів (при несплаті податків), держава в особі податкових органів використовує передбачені законодавством владні повноваження з метою імперативного забезпечення реалізації податкового обов'язку та відновлення порушеного суб'єктивного права.

Забезпечення виконання податкового обов'язку має низку принципових особливостей:

1. Механізм забезпечення виконання податкового обов'язку спрямований винятково на сплату податків і зборів. Якщо податковий обов'язок у широкому розумінні охоплює обов'язок з ведення податкового обліку, сплати податків і зборів, по дання податкової звітності, то способи забезпечення виконання податкового обов'язку стосуються гарантій реалізації податкового обов'язку лише в частині сплати сум податків і зборів.

2. У системі гарантій, що забезпечують надходження податків і зборів до бюджетів, виняткове місце відведено уповноваженій стороні -- державі як власнику податкових надходжень, що забезпечує підстави належного й безумовного виконання певних дій зобов'язаною стороною -- платником податків.

3. Виконання обов'язків зі сплати податків і зборів забезпечується саме додатковими гарантіями податкових органів, які примушують платника податків виконувати податковий обов'язок повною мірою й у встановлений термін.

4. Забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів можливо за рахунок коштів і майна платника податків.

5. Способи, що забезпечують сплату податків і зборів, передбачають як суми безпосередньо податкових платежів, так і компенсацію втрат бюджетів від несвоєчасної сплати податків і зборів, а також витрат на примусове виконання податкового обов'язку ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2002 -С. 88.

Способи забезпечення податкового обов'язку зі сплати податків і зборів у сукупності становлять лише частину системи забезпечувальних заходів, які використовуються в податковому праві та спрямовані на забезпечення належного рівня податкової дисципліни. Поряд з ними виконання податкового обов'язку забезпечується також заходами відповідальності за податкові правопорушення, а також заходами адміністративної та кримінальної відповідальності. Але на відміну від відповідальності, заходи забезпечення виконання податкового обов'язку зі сплати податків не спрямовані на покарання платника податків.

Чинне податкове законодавство України не встановлює вичерпного переліку способів забезпечення виконання податкового обов'язку. Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІП (зі змінами) серед таких способів прямо визначає лише податкову заставу та адміністративний арешт активів платника податків Воронова Л.К. Финансовое право: Учебное пособие /Л.К. Воронова, Н.П. Кучерявенко. -Харьков: Легас, 2003. - С. 84. Відповідно до п. 1.17 ст. 1 вказаного Закону податкова застава є способом забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Адміністративний арешт активів платника податків згідно з підпунктом 9.1.1 п.9.1 ст. 9 Закону є винятковим способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу. Іншими способами, передбаченими Законами України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, є податкова порука, порядок застосування якої встановлений п. 8.8 Закону, а також пеня, яка відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону є платою у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

У податковому праві забезпечувальні заходи спрямовані на виконання конституційного обов'язку платників податків. Вони виступають як додаткові гарантії публічних майнових інтересів держави й органів місцевого самоврядування в частині забезпечення надходжень до бюджетів і державних цільових фондів. Разом з тим, забезпечувальні заходи слід розглядати як додаткові (негативні) стимули для платників податків, адже сплата суми податкового боргу дозволяє їм нормалізувати власну фінансово-господарську діяльність.

Сутність способів забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів зумовлена владно-майновою природою податкових правовідносин. У разі порушення власних майнових інтересів (при несплаті податків), держава в особі податкових органів використовує передбачені законодавством владні повноваження з метою імперативного забезпечення реалізації податкового обов'язку та відновлення порушеного суб'єктивного права.

Забезпечення виконання податкового обов'язку має низку принципових особливостей Паранчук С. В. та ін.Податковий менеджмент Навчальний посібник / Паранчук С. В., Романів Є. М., Червінська О. С. Третє видання, доповнене і перероблене. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2009.- С. 128:

§ Механізм забезпечення виконання податкового обов'язку спрямований винятково на сплату податків і зборів. Якщо податковий обов'язок у широкому розумінні охоплює обов'язок з ведення податкового обліку, сплати податків і зборів, по дання податкової звітності, то способи забезпечення виконання податкового обов'язку стосуються гарантій реалізації податкового обов'язку лише в частині сплати сум податків і зборів.

§ У системі гарантій, що забезпечують надходження податків і зборів до бюджетів, виняткове місце відведено уповноваженій стороні -- державі як власнику податкових надходжень, що забезпечує підстави належного й безумовного виконання певних дій зобов'язаною стороною -- платником податків.

§ Виконання обов'язків зі сплати податків і зборів забезпечується саме додатковими гарантіями податкових органів, які примушують платника податків виконувати податковий обов'язок повною мірою й у встановлений термін.

§ Забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів можливо за рахунок коштів і майна платника податків.

§ Способи, що забезпечують сплату податків і зборів, передбачають як суми безпосередньо податкових платежів, так і компенсацію втрат бюджетів від несвоєчасної сплати податків і зборів, а також витрат на примусове виконання податкового обов'язку. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2003. -С. 98

Способи забезпечення податкового обов'язку зі сплати податків і зборів у сукупності становлять лише частину системи забезпечувальних заходів, які використовуються в податковому праві та спрямовані на забезпечення належного рівня податкової дисципліни. Поряд з ними виконання податкового обов'язку забезпечується також заходами відповідальності за податкові правопорушення, а також заходами адміністративної та кримінальної відповідальності. Але на відміну від відповідальності, заходи забезпечення виконання податкового обов'язку зі сплати податків не спрямовані на покарання платника податків.

На відмінну від податкового законодавства України, Податковий кодекс Російської Федерації містить перелік способів, що забезпечують виконання податкового обов'язку: відповідно до п. 1 ст. 72 „виконання обов'язку зі сплати податків і зборів може забезпечуватися такими способами: заставою майна, порукою, пенею, зупиненням операцій за рахунками в банку та накладенням арешту на майно платника податків” Кучерявенко М. П. Податкове право України : академічний курс : підручник / М. П. Кучерявенко. ? К. : Всеукр. асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - С 98. Оскільки норми, що встановлюють правовий режим способів забезпечення виконання податкового обов'язку, утворюють окремий інститут податкового права, то російський законодавець об'єднав їх в окремій главі 11 Податкового кодексу РФ. Таке об'єднання норм зумовлено не лише міркуваннями впорядкування нормативного матеріалу в процесі його кодифікації. Важливе значення має положення, закріплене у п. 2 ст. 72 вказаного Кодексу щодо встановлення способу забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків чи зборів, порядку та умов їх застосування саме у цій главі (крім забезпечення виконання обов'язку в частині сплати податків і зборів у зв'язку з переміщенням товарів через митний кордон Російської Федерації). У такий спосіб законодавець закріплює принцип встановлення вичерпного переліку способів забезпечення виконання податкового обов'язку, що унеможливлює застосування інших способів.

Завдання теоретичного аналізу механізму забезпечення виконання податкового обов'язку вимагає виокремлення його правових особливостей. На думку М.П. Кучерявенка, особливості правового регулювання відносин зі сплати податків і зборів, імперативні методи, які визначають відносини влади і підпорядкування у податковому праві детермінують і природу механізмів, що забезпечують виконання податкового обов'язку Бельский К.С. Финансовое право: Наука, история, библиография. -- М.: Юрист, 2005. - С.167.

Забезпечувальні заходи у податковому праві спрямовані на гарантування виконання податкового обов'язку в цілому. І хоча ядром виконання податкового обов'язку безумовно є сплата відповідних грошових сум, Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачає застосування податкової застави у разі неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації (підпункт 8.2.1 п.8.1 ст. 8), або адміністративного арешту активів у разі відсутності реєстрації особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до закону (підпункт „е” підпункту 9.1.2 п. 9.1 ст. 9).

Особливістю застосування забезпечувальних заходів у податкових відносинах є те, що його здійснює уповноважена (заінтересована) сторона податкових правовідносин - держава в особі компетентного органу. При цьому необхідно підкреслити, що податкові органи, примусово забезпечуючи податкові надходження до бюджетів, з погляду майнових інтересів є формально незацікавленими в обсягах цих надходжень, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 50 Бюджетного кодексу України „податки, збори (обов'язки, платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунок органів стягнення” Кучерявенко М. П. Податкове право України : академічний курс : підручник / М. П. Кучерявенко. ? К. : Всеукр. асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - С. 135. Цей принцип використовується і щодо стягнення податкових платежів до місцевих бюджетів.

Система засобів, спрямованих на забезпечення виконання податкового обов'язку складається з загально правових та спеціальних галузевих (інституційних).

До першої групи слід відносять нормативне встановлення обов'язків, заборон, санкцій за порушення виконання обов'язків, конкретних форм державного примусу, процесуальних особливостей їх застосування.

Другу групу складають спеціальні способи забезпечення виконання податкового обов'язку: податкова застава, податкова порука, адміністративний арешт активів платника податків та пеня.

Способи забезпечення виконання податкового обов'язку виконують роль додаткових гарантій повної та своєчасної сплати податків і зборів. Їх застосування завжди пов'язується з неналежним виконанням податкового обов'язку. Забезпечувальні заходи застосовуються поряд із штрафними (фінансовими) санкціями, які виконують штрафну (каральну) функцію: порушення встановленого терміну подання податкової декларації платником податків є підставою застосування штрафних санкцій відповідно до підпункту 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а також підставою виникнення права податкової застави, яке припиняється з дня отримання такої податкової декларації контролюючим органом.

Сутність способів забезпечення виконання податкового обов'язку як податково-правового інституту визначають функції, які вони виконують у процесі правового регулювання податкових відносин.

По-перше, стимулююча функція - у разі застосування забезпечувальних заходів для платника податків створюються організаційні обмеження щодо здійснення фінансово-господарської діяльності (податкова застава, адміністративний арешт активів) або додаткові майнові обтяження (пеня). Такі обставини є свого роду негативними стимулами, які припиняються у разі належного виконання податкового обов'язку.

По-друге, право відновлювальна функція, оскільки в результаті їх застосування задовольняється (відновлюється) порушене несвоєчасною або неповною сплатою податків і зборів суб'єктивне право уповноваженого суб'єкта податкових правовідносин - держави. С.С. Алексєєв підкреслює, що „юридична сутність будь-якого суб'єктивного права полягає в тому, що уповноваженому надається засіб, за допомогою якого він може проявити свою волю та ініціативу, з метою домогтися здійснення іншою особою покладеного на нього юридичного обов'язку” Сергєєва В.В. Забезпечення обов'язку зі сплати податків і зборів в системі податкового контролю: питання правового регулювання // Теорія та практика державного управління. Вип.7: Бюджет та фінансовий контроль у державному управлінні: Матеріали наук.-практ. конф., 27.11.2003 р. - Х.: ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. - С.42 - 45.. Вказана функція реалізується шляхом активних, примусових дій з боку уповноважених органів. Ці дії охоплюються поняттями „право вимоги” та „домагання” - повноваженнями, що включається до складу суб'єктивного права. Відмінність змісту цих понять у площині податкових правовідносин полягає в тому, що право вимоги характеризує потенційну можливість держави вимагати від протилежної сторони у право відношенні виконання обов'язку, тоді як домагання є повноваженням, що передбачає примусове застосування забезпечувальних заходів у разі фактичного порушення суб'єктивного права (невиконання обов'язку).

По-третє, способи забезпечення виконання податкового обов'язку виконують захисну функцію. На нашу думку, зміст захисної функції доцільно розглядати у двох аспектах:

1) способи забезпечення виконання податкового обов'язку спрямовані на захист майнових інтересів держави у повному і своєчасному надходженні податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів. У разі ненадходження коштів до бюджету держава стає боржником за бюджетними асигнуваннями, включаючи заробітну плату, державне замовлення та інші фінансові зобов'язання, що призводять до додаткових видатків у вигляді сплати неустойок, процентів і штрафів на користь контрагентів держави. Іншим негативним наслідком несвоєчасного надходження податкових доходів до бюджету може бути вимушене запозичення для фінансування поточних видатків Иванов Ю. Б., Карпова В. В., Карпов Л. Н. Налоговый менеджмент. - Х., 2006. - С.100;

2) способи забезпечення спрямовані на захист інтересів осіб, які отримують кошти з бюджетів. Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” „з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу”. Так законодавець акцентує увагу саме на захисті інтересів майнових інтересів кінцевого одержувача бюджетних коштів.

По-четверте, превентивна функція, оскільки попереджують можливі порушення норм, що визначають порядок виконання податкового обов'язку як з боку платників податків, які зазнали застосування забезпечувальних заходів (приватна превенція), а також й іншими платниками податків (загальна превенція).

Протягом останнього часу залишається актуальним питання щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Питання правомірності нарахування податкового зобов'язання під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів розглядалось у статті "Особливості донарахування податкового зобов'язання під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів" "Вісник податкової служби України" N 33, 2007. с. 12

Що стосується питання правомірності нарахування пені та штрафних санкцій за порушення вимог законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємствам-боржникам під час дії мораторію, в даному випадку, слід звернути увагу на наступне.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України від 21.12.2000 N 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181).

Стаття 1 Закону N 2181 визначає пеню як плату у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання (п. 1.4), а штрафну санкцію як плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами (п. 1.5).

Відповідно до ст. 4 Закону України від 23.09.94 N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами термінів зарахування валютної виручки та термінів відстрочення поставки по імпортних операціях, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми не одержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.92 N 2343-ХІІ ( в ред.від 04.06.2009) //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 31, ст.440 від 14.05.92 N 2343-ХІІ (далі - Закон N 2343) одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Статтею 1 Закону N 2343-ХІІ визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Мораторій, дія якого стосується зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не розповсюджується на нарахування пені та штрафних санкцій за порушення вимог законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Така позиція органів державної податкової служби підтримується Вищим адміністративним судом України.

Так, за результатами розгляду касаційної скарги підприємства-боржника "М" на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції Вищий адміністративний суд України прийняв рішення, яким касаційну скаргу по справі за позовом підприємства-боржника "М" про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, де визначено зобов'язання по сплаті пені за порушення у сфері ЗЕД, залишено без задоволення. Мотивуючи прийняте рішення та підтримуючи позицію судів першої та апеляційної інстанцій суд касаційної інстанції зазначив:

„Відмову в задоволенні позовних вимог судами мотивовано тим, що Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ., яким встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів, не регулює порядок декларування валютних цінностей та не встановлює пільг стосовно виконання вимог нормативних актів, які зобов'язують підприємство здійснювати декларування валютних цінностей, котрі знаходяться за межами території України. Порушення справи про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не зазначені у Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" як підстави для невиконання вимог цього Декрету та інших нормативних актів, які регулюють зовнішньоекономічні відносини.

Судами першої та апеляційної інстанції було правильно зазначено, що у відповідності до ст.14 "Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі)" та ст. 15 "Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)" Закону України "Про систему оподаткування", пеня та штрафні санкції за порушення вимог законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності не відносяться до загальнодержавних чи місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів), тому на них не розповсюджується мораторій, дія якого стосується зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)".

Аналіз результатів розгляду справ про визнання боржників банкрутами за участю органів ДПС дає змогу дійти висновку, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не розповсюджується на нарахування пені та штрафних санкцій за порушення вимог законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, нарахування таких санкцій органами ДПС повністю ґрунтується на законі.

Розділ ІІ. Загальна характеристика способів забезпечення виконання податкового обов'язку

2.1 Податкова застава як спосіб забезпечення виконання податкового обов'язку

Податкова застава, як і в більшості розвинених країн світу, є одним з основних засобів забезпечення боргових зобов'язань. Водночас така застава виникає не тільки при наявності податкового боргу, а також у випадку, якщо платник не подав податкову декларацію. Право податкової застави поширюється абсолютно на всі власні активи підприємств усіх без винятку форм власності і навіть тих, що не підлягають приватизації.

При здійсненні заходів з погашення податкового боргу органи державної податкової служби керуються нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181 (зі змін. від 05.08.2009), відповідно до яких позасудове стягнення податкового боргу можливе лише за рахунок активів, які перебувають у податковій заставі.

Запроваджений Законом України від 21 грудня 2000 р. №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» такий спосіб забезпечення податкового зобов'язання (не погашеного у строк), як податкова застава, насамперед, викликає обґрунтовані заперечення з погляду підстав її виникнення, оформлення та порядку застосування.

У п.1.17 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181 дається визначення поняттю податкова застава - це спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. Згаданий пункт також визначає, що в силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Пріоритет заставодержателя на задоволення вимог із заставленого майна встановлюється відповідно до закону.

У зв'язку з тим, що податкова застава - це самостійний інститут, специфічний вид податкових правовідносин, яким широко користуються в країнах з високорозвиненою економікою, виникає вона не внаслідок договору, як звичайна застава, а внаслідок боргу перед бюджетами всіх рівнів та державними цільовими фондами. Кучерявенко М.П. Податкове право України: Академічний курс: Підручник. -К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008- C.105

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Право податкової застави виникає згідно із Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та не потребує письмового оформлення. Воно виникає у разі:

- неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації;

- несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку;

- несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні..

Однак неподання або несвоєчасне подання податкової декларації не дає обґрунтованих підстав вважати, що у платника податків існує податкове зобов'язання та/або податкове зобов'язання, непогашене у строк (податковий борг), позаяк згідно із п. 1.3 ст. 1 Закону №2181 податковий борг - це податкове зобов'язання, самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене в установлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Тому виникнення податкової застави у разі неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації, передбачене абз. 2 п. 8.2.1 ст. 8 Закону, не відповідає визначенню (суті) податкової застави, наведеному у п. 1.17 ст. 1 Закону.