3.1 Раціоналізація моделі державного управління на рівні району

Із здобуттям незалежності Україна обрала шлях до демократичного розвитку суспільства. Це зумовило чимало перетворень, зокрема, в побудові системи влади. Логічним вираженням процесу демократизації є місцеве самоврядування. Процес становлення цього інституту досить тривалий. У більшості європейських країн він відбувався десятиліттями. І Україна не є винятком. Адже, проаналізувавши наукову літературу з даної тематики можна сказати, що закріплена законодавством модель місцевого самоврядування в Україні не виключає подальшого пошуку шляхів удосконалення діяльності органів місцевого самоврядування, особливо на регіональному рівні - в областях та районах, визначення їх місця в процесі взаємодії з органами виконавчої влади. Для з'ясування цих питань було зроблено SWOT-аналіз, як захід щодо виявлення недоліків, слабких ланок та з'ясування можливостей їх подолання. За його результатами можна дати такі пропозиції (табл. 3.1 - 3.2).

Самоврядування є фундаментальною засадою цивілізованого облаштування спільного життя, засадою незалежності, підкріпленою ефективним розв'язання соціальних і економічних проблем. Тобто воно є не тільки умовою реальної незалежності, а й показником розвитку суспільства. Розвиток суспільства характеризується залученням громадян до участі в управлінні державою. на сьогодні активність громадян до участі у прийнятті управлінських рішень дуже низька. Це пояснюється тим, що у підсвідомості багатьох мешканців ще залишаються спогади про командно-адміністративну систему управління минулих часів, коли всі директиви та вказівки диктувалися зверху. Отож, необхідне запровадження дієвих механізмів усебічного залучення громадян до вирішення місцевих справ, удосконалення взаємозв'язку усіх ланок місцевого самоврядування з мешканцями відповідних територій; більш широке застосування форм реалізації конституційного права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, розробці необхідної законодавчої бази в цій сфері; забезпечення прозорості процесу прийняття рішень органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, зокрема шляхом залучення інститутів громадянського суспільства до підготовки, обговорення проектів та аналізу виконання прийнятих рішень, а також регулярного інформування громадськості про діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Успішний розвиток регіонів неможливий без вдосконалення системи управління, вироблення та законодавчого закріплення механізму щодо повної узгодженості в питаннях централізації та децентралізації влади, збалансованості інтересів загальнодержавних з інтересами регіонів та територіальних громад. Необхідне формування і впровадження державної політики щодо регіонів, особливо з питань фінансового забезпечення їхнього соціально-економічного розвитку, узгодженості повноважень і дій органів регіонально управління та місцевого самоврядування. Без вирішення цих завдань не можна сподіватися на дотримання принципу субсидіарності у взаємодії державних органів влади й органів місцевого самоврядування регіонального рівня.

Необхідно реформувати систему регіональної влади у напрямі передачі функцій виконавчої влади органам місцевого самоврядування. Тобто єдиним інститутом влади в регіоні, відповідальним за його розвиток, повинен стати орган місцевого самоврядування відповідної адміністративно-територіальної одиниці, який володіє власними фінансовими ресурсами відповідно до своїх компетенцій і має інституційне й кадрове забезпечення для ефективного управління.

Таблиця 3.1 Аналіз сильних і слабких сторін діяльності місцевої державної адміністрації

1	S (сильні сторони) 2	W (слабкі сторони) 3	O (можливості) 4	T (загрози) 5
P (політика)	Забезпечення виконання законодавства держави на місцевому рівні; застосування законодавчого примусу; прийняття організаційно-розпорядчих рішень.	Жорстка регламентація в межах законодавства; підзвітність у виконанні делегованих повноважень органам місцевого самоврядування; не підзвітність територіальній громаді.	Взаємодія з партіями, громадськими організаціями; взаємодія з міською, селищними та сільськими радами; залучення до діяльності рад різних рівнів.	Недостатнє розмежування функцій і повноважень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на місцевому рівні; законодавча неврегульованість взаємозв'язків.
E (економіка)	розподіл витрат на певні сфери економіки; організація виконання бюджету відповідної території.	Відсутність безпосередньої можливості прийняття рішень щодо залучення додаткових коштів.	Законодавче закріплення районної державної адміністрації як виконавчого органу відповідного рівня.	Залежність від розпоряджень ЦОВВ.
S (соціальна сфера)	Забезпечення виконання соціальних програм на рівні району; накопичення інформації щодо соціальних потреб району.	Неможливість вирішення соціальних питань без відповідного рішення.	Законодавчо визначені види допомоги та їх розмірів.	Відсутність достовірної інформації щодо соціальних потреб населення.
T (техніка і технологія)	Єдність системи управління, принципів та методів; наявність професійно підготовлених фахівців; чітка регламентація процесів та процедур.	Жорстка регламентація організаційної побудови; неможливість власної ініціативи з боку підлеглих; неможливість зміни управлінської технології за власною ініціативою.	Законодавче врегулювання діяльності державних службовців за рівнями ієрархії; закріплення владних повноважень за посадами.	Непрофесійність осіб, що приймають рішення на вищих щаблях влади.

Таблиця 3.2 Аналіз сильних та слабких сторін органів місцевого самоврядування

1	S (сильні сторони) 2	W (слабкі сторони) 3	O (можливості) 4	T (загрози) 5
P (політика)	Прийняття рішень щодо бюджетної політики; висловлення недовіри голові районної державної адміністрації; політичний контроль за виконанням делегованих повноважень.	Відсутність механізму виконання повноважень; відсутність можливостей прямого впливу на діяльність міських рад; відділення проблем міста від проблем району.	Законодавче закріплення функцій реального народовладдя; ініціювання депутатських законопроектів щодо вирішення проблем району.	Слабка позиції голови ради; обов'язковість делегування повноважень районній державній адміністрації; відсутність законодавчої можливості формування власного виконавчого комітету.
E (економіка)	Затвердження бюджету району; визначає ставки податків і зборів; прийняття рішень, що впливають на економіку району.	Неможливість розпорядження коштами; відсутність фінансової та матеріальної бази для виконання покладених функцій.	Виділення коштів в межах Бюджетного кодексу.	Недостатність виділених бюджетом коштів потребам району.
S (соціальна сфера)	Залучення інвестицій шляхом прийняття відповідних рішень; діяльність в межах інтересів та потреб територіальної громади.	Непідзвітність голови ради населенню району.	Залучення спонсорської допомоги для вирішення потреб району; введення заборони щодо шкідливості виробництва та екологічної загрози; підтримка територіальною громадою рішень, що приймаються.	Неможливість соціального захисту певних прошарків населення, які мають специфіку в районі.
T (техніка і технологія)	Інформування населення щодо змін до законодавства; Інформування про виконання власних функцій; Прийняття рішень шляхом узгодженого компромісу.	відсутність виконавчих комітетів та можливостей впливу на виконання делегованих повноважень; неможливість повного врахування потреб територіальної громади.	Колегіальне прийняття рішень; контроль роботи райдержадміністрації щодо делегованих повноважень.	Неузгодженість законодавства в царині делегування повноважень.

Для цього на районному та обласному рівнях адміністративно-територіальному устрою мають бути створені виконавчі органи місцевих рад. І це принципово, бо така вимога міститься в Рекомендаціях з місцевої та регіональної демократії в Україні, які були схвалені 28 травня 1998 р., на 5 п'ятій сесії Конгресу місцевих і регіональних влад Європи (КМРВЄ) [27]. В умовах, коли обласні та районні ради не мають своїх виконавчих органів, місцеві державні адміністрації фактично сконцентрували потужну адміністративну силу, що виражається в концентрації повноважень та ресурсів на регіональному рівні. Обласні та районні ради виконують тільки функції нормативного затвердження управлінських рішень, підготовлених органами державної виконавчої влади. Отож, необхідно розмежувати функції та повноваження між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади, залишивши за останніми контрольно наглядові функції. У необхідності таких перетворень переконує європейський досвід розвитку місцевого самоврядування. Наприклад, регіональне управління у Франції здійснюється з урахуванням відмінних рис регіонів та з широким залученням представників громадськості регіонів. Це дозволяє уникати соціальних конфліктів та забезпечує сталість і ефективність регіонального управління. Представники державної влади на місцях виконують переважно наглядова функції, а не визначають соціально-економічну політику, як це в Україні. Відповідно автономія місцевого самоврядування набуває реального змісту. Вагомим чинником високої ефективності місцевого самоврядування Франції є можливість договірного розподілу служб між головою місцевої ради та префектом, що дозволяє уникати дублювання у роботі та зменшує кількість конфліктів та непорозумінь. Розмежування функцій і повноважень вимагає фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування для вирішення інтересів громад. Бюджетний Кодекс України визначив статті надходжень до місцевих бюджетів, але вони не забезпечують достатньої фінансової незалежності територіальних громад. Для подолання цієї проблеми потрібно переглянути законодавчу базу, що регламентує фінансові надходження та принцип формування бюджетів місцевого рівня.

Кінцевим результатом реформування владних відносин повинно стати міцна управлінська структура, діяльність якої буде прозора для територіальної громади. Закріплення повноважень повинно здійснюватися за посадами, що потребує уточнення та конкретизації визначеності здійснення класифікації посад у державних органах за змістом і характером діяльності. Також важливою умовою є забезпечення органів місцевого самоврядування кваліфікованими посадовими особами.

Необхідним є також втілення в управлінське законодавство всіх принципів Європейської хартії місцевого самоврядування. Поки що вони знайшли відображення у законах України тільки частково (дод. А).

Отже, сьогодні про дієву ефективну систему місцевого самоврядування в Україні говорити поки що зарано. Процес перебудови місцевої влади на засадах самоврядування територіальних громад розвивається нестабільно. Місцеве самоврядування не має чітко окреслених повноважень у багатьох сферах життєдіяльності територій. Отже, необхідні суттєві перетворення на всіх рівнях організації держави. Це покликана здійснити розпочата нині політична реформа, що включає в себе механізми розв'язання проблем, які існують на сьогодні в Україні.

3.2 Моделі місцевого самоврядування

Одним із факторів, який набуває особливої ваги на сучасному етапі державотворення в Україні, є створення підвалин повноцінної системи місцевого самоврядування, що є ознакою будь-якого демократичного ладу. Адже, як відомо, зміцнення державної влади в центрі не може бути ефективним і корисним для суспільства в цілому без її одночасної децентралізації на рівні територіальних громад та органів, які вони обирають на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Саме тому місцеве самоврядування як реальність, як атрибут демократії функціонує в переважній більшості розвинених країн. Що стосується України, то складність сучасного процесу розвитку суспільства в напрямку демократії полягає в тому, як на практиці, у складних історичних умовах, спираючись на світовий досвід і враховуючи вітчизняну практику функціонування органів місцевої влади, можна розв'язати досить важливе завдання: створити власну систему місцевого самоврядування, яка б діяла в інтересах і під контролем суспільства.

Проблема моделі місцевого самоврядування є багатоплановою і потребує врахування цієї низки політичних, економічних, організаційно-правових та інших чинників. В тім найпростіший аналіз ситуації, яка склалася навколо цього питання, свідчить про наявність в Україні суперечливих, а часом і діаметрально протилежних підходів стосовно того, яким має бути місцеве самоврядування. Про те, наскільки це питання є політично гострим і складним, свідчить хоча б те, що з часу проголошення незалежності України місцеві ради у своїй діяльності керуються вже четвертим законом. З прийняттям кожного з них істотно змінювалися функції, компетенція, форми і методи організації і діяльності органів місцевого самоврядування. Демократизація суспільного життя і політичних процесів обов'язково передбачає розподіл повноважень не лише на горизонтальному а й на вертикальному рівнях, тобто між центральними державними і регіональними органами влади. Причому демократія взаємовідносин між органами влади на вертикальному рівні вимагає знаходження балансу у стосунках між ними.

Аналіз міжнародного досвіду місцевого самоврядування і пошук такого балансу свідчить, що майже у всіх країнах ліберальної демократії є відлагодженою система місцевого самоврядування, яка успішно співпрацює з державною владою. І для цього є відповідні засади, пов'язані з тим, що, по-перше, у всіх цих країнах зформувалося ефективне центральне правління і власне реформа центрального правління є передумовою реформи системи місцевого самоврядування. По-друге, у всіх цих країнах склалася досить ефективна система підтримання стосунків між різними рівнями влади. До складу урядів входять міністерства чи відомства, які несуть відповідальність за розвиток системи регіональних та муніципальних служб. І по-третє, спільною рисою для цих країн є присутність представника центрального уряду на місцях, котрий перевіряє діяльність місцевих органів та їх рішень щодо відповідності конституційному законодавству, а також координує діяльність інститутів центрального уряду, що знаходиться в регіоні.

Нарешті, у всіх цих країнах конституціями і відповідним законодавством чітко окреслені повноваження місцевих органів влади, їх обов'язкові та дозволені функції, що не менш важливо, відлагоджена система фінансування і формування бюджетів відповідними органами території.

Зарубіжний досвід місцевого самоврядування свідчить і про поширення останнім часом дії двох важливих тенденцій: якщо в більш централізованих, унітарних державах політико-адміністративний процес розвивається переважно в напрямку децентралізації і регіоналізації, то у федеральних країнах він тяжіє до більшої централізації з метою забезпечення кращого розподілу ресурсів між бідними і більш багатішими регіонами. У таких країнах, як США, Канада, Німеччина продовжують функціонувати федеральні системи, де місцеві органи влади володіють значною владою.

Але, поруч з цим, в них відбувається процес зосередження більшої влади в руках центральних органах і розширення їхніх функцій. Нижчестоящі органи відіграють роль провідників державної політики, адресатів федеральних фондів для потреб власних програм і приймають рішення в рамках загальнонаціональної політики. Ця тенденція пов'язана із ускладненням сучасних суспільств, які стають урбанізованим національним товариством.

Але, оскільки Україна є унітарною державою, для нас більш цікавим є досвід розвитку місцевого самоврядування і розв'язання його суперечностей із центральною владою саме в унітарних державах. А для унітарної держави характерним є зосередження всіх внутрішніх і міжнародних повноважень у руках загальнонаціональної влади. Місцеві влади існують завдяки волі центру, який передає у їх відання певні функції. Але навіть найбільш централізована країна не може забезпечити виконання всієї сукупності необхідних політичних і господарських функцій на всій своїй території за допомогою лише своїх представників на місцях. Тому унітарна держава вдається до централізації, передаючи на місця певні повноваження, контролюючи їх реалізацію. Причому останнім часом тенденція посилення децентралізації, свідченням якої є поширення повноважень і автономізація органів місцевого самоврядування, стає домінуючою.

У 90-х роках у науковій думці Центральної Європи очевидною стала істина, що реалізувати програми розвитку можливе лише за умови здійснення реформи управління на регіональному рівні. Так, гаслом реформаторських дій та фундаментальною ідеєю проведення реформи державного управління у Польщі була децентралізація.

Основоположним принципом організації сучасної системи державного управління Польщі є засади субсидіарності. Принцип останньої передбачає децентралізацію і деконцентрація повноважень від центрального рівня на місця. Так, через процес децентралізації частину функцій держави було передано на виконання регіональним органам влади, що значно зменшило вплив центрального уряду Польщі на щоденну діяльність у всіх сферах регіонального управління. Реалізацію своїх повноважень та власних ініціатив, контроль за власними джерелами надходжень і прийняття рішень щодо їх розподілу для виконання власних функцій регіональні органи самоврядування здійснюють самостійно і незалежно. Контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування Польщі здійснюють воєвода та Прем'єр-міністр держави.

Особливості функціонування мають органи регіональної влади Франції. Для неї характерний високий ступінь централізації державної виконавчої влади, а тому поряд з органами місцевого самоврядування діють урядові периферійні структури - префектури, що провадять адміністративний нагляд за діяльністю самоврядування, його органів і посадових осіб.

Регіональне управління у Франції здійснюється з урахуванням відмінних рис регіонів та із широким залученням представників громадськості регіонів. Це дозволяє уникати соціальних конфліктів та забезпечує сталість і ефективність регіонального управління. Представники державної влади на місцях виконують переважно наглядові функції, а не визначають соціально-економічну політику, як це в Україні. Відповідно автономія місцевого самоврядування набуває реального змісту. Вагомим чинником високої ефективності місцевого самоврядування Франції є можливість договірного розподілу служб між головою місцевої ради та префектом, що дозволяє уникати дублювання в роботі та зменшує кількість конфліктів й непорозумінь. Подібну систему побудови та функціонування регіональної влади має і Італія.

У цілому в Європі спостерігається загальна тенденція до посилення ролі автономій та надання більших повноважень регіональному самоврядуванню, оскільки зростає потреба у демократизації місцевої влади.

3.3 Удосконалення форм та методів виявлення та погодження інтересів представницьких та виконавчих органів влади на рівні району

Існуюча сьогодні в Україні система організації влади потребує суттєвого вдосконалення і належного ресурсного забезпечення, що забезпечить підвищення якості соціальних та адміністративних послуг, які надаються населенню в системі місцевого самоврядування. Це можливо здійснити шляхом:

– реформування механізму управління регіонами щодо зміцнення самоврядних засад і принципів управління; децентралізації державного управління; запровадження принципів субсидіарності, консолідації ресурсного забезпечення; співробітництва і партнерства;

– встановлення належного балансу загальнодержавних інтересів з регіональними та місцевими інтересами;

– надійного матеріального, фінансового, інформаційного та іншого ресурсного забезпечення завдань та функцій публічної влади на регіональному та місцевому рівнях.

– Конкретними цілями здійснення таких перетворень могли б стати:

– розвиток місцевої демократії, забезпечення участі населення регіону, територіальних громад у прийнятті рішень як місцевого, так і регіонального, загальнодержавного значення;

– формування належної правової основи місцевого та регіонального розвитку;

– економічний і соціальний розвиток території, створення механізмів для стимулювання залучення нових джерел розвитку;

– створення гнучких та ефективних управлінських систем на регіональному та місцевому рівні;

– визначення підходів для становлення оптимальної територіальної основи місцевого самоврядування, формування самодостатніх територіальних громад;

– організація міжрегіонального співробітництва, та співробітництва між територіальними громадами, в тому числі і з регіонами та територіальними громадами інших держав.

Здійснення перетворень в системі регіонального розвитку та місцевого самоврядування повинно базуватися на принципах:

– демократизму - реальної участі громадян, територіальних громад, жителів регіонів у здійсненні управління місцевими та регіональними справами, у вирішенні питань загальнодержавного значення;

– консенсусу - мають бути створені ефективні механізми погодження рішень, що приймаються на різних рівнях влади;

– субсидіарності - всі питання управління мають вирішуватися на тому рівні, на якому вони виникають, а соціальні та адміністративні послуги населенню мають надаватися населенню на такому максимально низькому територіальному рівні, на якому можна забезпечити їх належні обсяг та якість;

– збалансованості повноважень і відповідальності - органи управління, які приймають рішення, повинні відповідати за ці рішення як перед державою, так і перед населенням регіону, територіальною громадою.

– Для реалізації зазначених цілей і принципів необхідно виділити такі пріоритети:

– Реформування системи адміністративно-територіального устрою України з метою:

· забезпечення територіальності місцевого самоврядування: воно має здійснюватись на територіях, які відмежовані одна від одної. В межах однієї самоврядної території не може бути кількох територіальних громад, які б виступали самостійними суб'єктами права на місцеве самоврядування. В процесі адміністративно-територіальної реформи мають втратити статус самостійних адміністративно-територіальних одиниць населені пункти, що перебувають в межах адміністративних кордонів інших населених пунктів. Відповідно, статус повноправного суб'єкта місцевого самоврядування втрачають і територіальні громади цих населених пунктів;

· забезпечення повсюдності місцевого самоврядування - воно має здійснюватися на всій території України без будь-яких обмежень. Повне або часткове обмеження прав громадян на місцеве самоврядування на окремих територіях не може бути пов'язане з місією цих територій (наприклад, виконання столичних функцій та ін.), а можливе лише у виняткових випадках - необхідність захисту конституційного ладу, екологічна катастрофа, забезпечення оборони країни - та на підставі закону (наприклад, Чорнобильська зона). Реалізація цього принципу вимагає зміни територіальної основи місцевого самоврядування - воно має здійснюватися не лише в межах адміністративних кордонів населених пунктів, а й на прилеглих до населених пунктів територіях (сільські округи, міські округи). Територіальною основою місцевого самоврядування має стати громада як адміністративна одиниця;

· забезпечення оптимізації районного поділу.

– Створення правових та організаційних умов для формування самодостатніх територіальних громад - громад, які б володіли матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування. При цьому мають також бути передбачені можливості утворення асоціацій територіальних громад, члени яких зберігають статус самостійних суб'єктів права на місцеве самоврядування і делегують органам асоціацій самоврядні повноваження, що забезпечують виконання окремих функцій місцевого самоврядування.

– Реформування системи місцевого самоврядування, що передбачає:

· у перспективі - зміну статусу і порядку формування обласних та районних рад. При цьому, обласні ради мають набути статусу представницьких органів і обиратися населенням області на основі рівного виборчого права;

· вдосконалення порядку формування виконавчих органів місцевого самоврядування;

· створення в системі місцевого самоврядування спеціальних правоохоронних формувань - муніципальної міліції, яка б забезпечувала виконання рішень органів місцевого самоврядування з питань забезпечення законності, правопорядку, охорони прав і законних інтересів громадян;

· законодавче визначення місця та ролі територіальної громади в системі місцевого самоврядування, її виключних повноважень, активне запровадження в практику місцевого самоврядування різних форм прямої демократії, безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування, підвищення ролі органів самоорганізації населення у вирішенні питань надання соціальних послуг населенню;

· визначення статусу підрозділів територіальної громади (територіальної громади району у місті, громади села, селища, які перебувають в межах іншого населеного пункту) та засад їх взаємовідносин з територіальною громадою в цілому.

– Чіткий розподіл сфер компетенції та повноважень між органами місцевого самоврядування та органами державної влади, органами різного територіального рівня на основі:

· чіткого законодавчого розмежування понять „повноваження виконавчої влади”, „повноваження місцевого самоврядування”;

· дотримання принципу субсидіарності - зі сфери компетенції органів виконавчої влади мають бути вилучені та передані до відання місцевого самоврядування всі повноваження, які можуть бути ефективно реалізовані на рівні територіальної громади;

· фінансового, матеріального та іншого забезпечення виконання органами місцевого самоврядування делегованих їм окремих повноважень органів виконавчої влади;

· у перспективі - трансформацію місцевих державних адміністрацій від місцевих органів виконавчої влади загальної компетенції до контрольно-наглядових органів у структурі президентської влади („префектури”) шляхом вилучення у них та передачі відпрацьованим органам місцевого самоврядування функцій і повноважень організаційно-господарського характеру.

– Визначення статусу та режиму об'єктів комунальної власності, що передбачає:

· законодавче закріплення структури об'єктів комунальної власності, визначивши при цьому перелік об'єктів виключного права власності (об'єкти, які не можуть бути відчужені ні за яких умов);

· диференціацію об'єктів спільної власності територіальних громад на об'єкти спільної сумісної та спільної часткової власності;

· заборону приватизації об'єктів права комунальної власності, якщо наслідком цього стане скорочення обсягу та погіршення якості послуг, що надаються населенню шляхом використання цих об'єктів;

· формування обласної та районної комунальної власності як власності населення відповідних регіонів та законодавче визначення порядку передачі відповідних об'єктів сумісної спільної власності територіальних громад до районної та обласної власності (об'єктів, які функціонують в інтересах населення регіону в цілому).

– Подальше вдосконалення бюджетної системи та між бюджетних відносин з метою:

· забезпечення реальної самостійності місцевих бюджетів;

· запровадження конкурсних механізмів надання з Державного бюджету України грантів для виконання окремих місцевих та регіональних проектів;

· фінансового забезпечення реалізації функцій місцевого самоврядування на рівні внутрішніх територіальних громад (району в місті, села, селища, що перебувають в межах іншого населеного пункту) та функцій органів самоорганізації населення;

· реального гарантування державою фінансового забезпечення мінімального рівня соціальних та адміністративних послуг, надання яких населенню передбачається самоврядними повноваженнями;

· законодавчого визначення засад взаємовідносин бюджетів сіл, селищ, міст районного значення з бюджетами районів та бюджетів районів у містах з міськими бюджетами.

– Зміцнення правових гарантій прав територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування шляхом:

· чіткого законодавчого визначення процедури звернення до суду з метою захисту прав та законних інтересів територіальних громад, їх органів і посадових осіб;

· вдосконалення механізмів відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування перед державою та територіальною громадою;

· закріплення права органів місцевого самоврядування (територіальних громад) звертатися до Конституційного Суду України з конституційною скаргою;

· прискорення процесу формування в Україні системи адміністративної юстиції, зокрема, адміністративних судів.

Отже, поступове становлення місцевого самоврядування в Україні відзначається кардинальними змінами у всій системі територіальної влади.

ВИСНОВКИ

Україна вступила у ХХІ століття у стадії суттєвого реформування в системі влади. Цей процес поступовий, тому на даному етапі розвитку суспільства є ряд питань, що потребують вирішення. На сьогодні реальний стан справ у сфері взаємовідносин місцевого самоврядування з державною владою свідчить про те, що через неврегульованості законодавства виникають конфлікти в питаннях розмежування функцій та повноважень, в визначенні компетенцій цих органів. Отож, на сьогодні виникла необхідність проведення системної реформи удосконалення управління як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні, з урахуванням європейського досвіду побудови системи владних відносин. Це видається доречним і необхідним, оскільки по суті ми маємо об'єктивну можливість побачити на практиці інших держав як діє та чи інша модель і як вирішуються проблеми, з якими стикається влада за різних обставин.

Одним з найважливіших загальнодемократичних принципів організації державної влади є принцип її децентралізації на рівні регіонів та територіальних громад. Будь-яка країна, що претендує на статус демократичної, не може обійтися без децентралізації державного управління. Децентралізація управління може здійснюватися шляхом розвитку місцевого самоврядування, яке проявляється у самостійному вирішенні питань місцевого значення. Це дасть змогу розширити повноваження органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади за рахунок повноважень центральних органів виконавчої влади з метою оптимізації і підвищення ефективності управління суспільно-важливими справами, найповнішої реалізації регіональних і місцевих інтересів. Розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади різних рівнів повинен здійснюватися за принципом субсидіарності - з одного боку, (максимально наблизити процес прийняття рішень до громадянина), а з другого, - ці органи мають володіти організаційними матеріальними та фінансовими ресурсами, що забезпечують обсяг та якість соціальних послуг, які надаються населенню відповідно до загальнодержавних соціальних стандартів.

Реалізація цих принципів потребує не лише перерозподілу повноважень між функціонуючими на сьогодні органами місцевого самоврядування і місцевими державними адміністраціями, а і змін в системі місцевого самоврядування та статусі її складових, зміни статусу місцевих державних адміністрацій:

районні та обласні ради повинні отримати можливість утворювати власні виконавчі органи, що зумовить перетворення виконавчої влади загальної компетенції в контрольно-наглядові органи шляхом вилучення в них та передачі відповідним органам місцевого самоврядування функцій і повноважень організаційно-господарського характеру.

передача частини функцій і повноважень органам місцевого самоврядування вимагає їх фінансового та ресурсного забезпечення, що потребує значного вдосконалення законодавчої бази з цих питань.

функціонування місцевого самоврядування стане реальністю за умови активної ініціативної участі населення у вирішенні місцевих справ, удосконалення взаємозв'язків між ланками органів самоврядування та мешканцями відповідних територій, забезпечення прозорості процесу прийняття рішень.

здійснення таких перетворень вимагає наявності кваліфікованих кадрів, а отже, організації єдиної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації посадових осіб.

Вирішення цих питань повинно стати основою повномасштабної реформи, що проводиться в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 06.04.1999 р. № 586 -XIV // Урядовий кур'єр. - 1999. - 25 квітня (№ 89). - С. 4 - 5.

3. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. № 280 / 97 - ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24.

4. Європейська Хартія про місцеве самоврядування // Місцеве самоврядування. -1997. - № 1-2.

5. Указ Президента України від 22.07.1998 р. “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” № 810 // Урядовий кур'єр. - 1998. - 11 серпня (№ 175). - С. 3 - 4.

6. Указ Президента України від 20.11.1998 р. “Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи ” № 1284 // Урядовий кур'єр. - 1998. - 9 грудня (№ 254). - С. 5 - 6.

7. Указ Президента України від 29.05.2001 р. “Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні” № 345 // Урядовий кур'єр. - 2001. - 18 червня (№ 127). - С. 4 - 5.

8. Указ Президента України від 21.07.2001 р. “Питання організації проведення в Україні адміністративної реформи” № 538 // Голос України. - 2001. - 8 серпня (№ 173). - С. 2 - 3.

9. Указ Президента України від 30.08.2001 р. “Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні” № 631 // Урядовий кур'єр. - 2001. - 19 вересня (№ 187). - С. 2 - 3.

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.1999 р. Про затвердження контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади № 399 // Голос України. - 1999. - 28 квітня (№ 87). - С. 2 - 3.

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 18.05.2000 р. “Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій” № 821 // Голос України. - 2000. - 7 червня (№ 116). - С. 3 - 4.

12. Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - 45 с.

13. Адміністративна реформа: питання та відповіді. - К., 2000.

14. Актуальные проблемы формирования местного самоуправления в Российской Федерации («круглый стол» в Институте государства и права РАН) // Государство и право. - 1997. - № 5. - С. 25.

15. Англо-український словник термінів і понять з державного управління / Уклали: Г. Райт та ін.: Пер. В. Івашко. - К.: Основи, 1996. - 128 с.

16. Андресюк Б. П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи. - К.: Стилос, 1997. - 223 с.

17. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. - М.: Юрид. лит., 1997.

18. Баймуратов М. О. Публічна самоврядна (муніципальна) влада в Україні: основні ознаки й особливості // Актуальні проблеми виконання законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації»: Наук.-практ. посібник. / За ред. В. В. Кравченка. - К.: Атіка, 2003. - С. 72.

19. Баймуратов М. О. Становлення місцевого самоврядування в Україні як фактор формування демократичної державності // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матер. міжнар. наук. конф. (м. Київ, 17 - 20 жовтня 2000р.). - К., 2000. - С. 115.

20. Баранчук В. Роль місцевого самоврядування в становленні та реформуванні системи територіальної організації державної влади в Україні // Вісник державної служби України. - 1998. - № 4.

21. Батанов О. В. Деякі теоретичні проблеми співвідношення місцевого самоврядування та державної влади // Часопис Київського університету права. - Вип. 2. - 2002. - С. 21.

22. Батанов О. В. Територіальна громада - основа місцевого самоврядування в Україні. - К., 2001. - С. 56.

23. Безуглов А. А., Солдатов С. А. Конституционное право России. В 3-х т. Т. 1, - М., 2001. - С. 345, 348, 351.

24. Битяк Ю. П. Повноваження та організація діяльності місцевих державних адміністрацій, їх відносини з органами місцевого самоврядування // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. - Х.: Право, 2002, Вип. 4. - С. 5.

25. Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави і громадянського суспільства в Україні // Право України. - 2001. - № 12. - С. 26.

26. Борденюк В. Деякі проблеми законодавчого визначення компетенції органів місцевого самоврядування // вісник УАДУ. - 1997. № 1. - С. 118 - 129.

27. Борденюк В. Деякі проблеми реформування інститутів публічної влади на місцях у контексті державної регіональної політики // Зб. наук. праць УАДУ / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 2 - 380 с.

28. Борденюк В. Деякі проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування у містах з районним поділом // Право України. - 2001. - № 2. - С. 53 - 57.

29. Вакуленко В. М., Мамонова В. В., Шаров Ю. П. Стратегічне планування на місцевому та регіональному рівнях: Навч. посібник. - Ужгород: Патент, 2004. - 198 с.

30. Григор'єв В. А. Становлення публічної самоврядної (муніципальної) влади в Україні: Автореферат к. ю. н. 12.00.13. - Одеса, 2002.

31. Гурне Б. Державне управління. - К.: Основи, 1993.

32. Державне управління в Україні. Навчальний посібник. / За заг. ред. В. Б. Авер'янова - К.: Соми, 1999.

33. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія / Відпов. ред. проф. Р. Н. Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 1997.

34. Державне управління і менеджмент: Навч. посібник / Г. С. Одінцова, Г. І. Мостовий, О. Ю. Амосов та ін.; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Г. С. Одінцової. - Х.: ХарРІ УАДУ, 2002. - 492 с.

35. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер'янова В. Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 432 с.

36. Європейський вибір. Виступ Президента України Л. Д. Кучми у Верховній Раді України 18 червня 2002 р. Послання Президента України до Верховної Ради України - 2002 р. - К.: Преса України, 2002 - 96 с.

37. Заєць А. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обґрунтування) // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 1 (12). - С. 3.

38. Кабушкин Н. И Основы менеджмента. - Минск, 1998. - С. 79 - 81.

39. Кампо В. М. Дві системи місцевої влади: взаємодія, а не протистояння // Місцеве самоврядування. - 1998. - № 1 - 2 (9). - С. 35 - 38.

40. Кампо В. М. Місцеве самоврядування в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - 36 с.

41. Коваленко А. А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. - 512 с.

42. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 304 с.

43. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики / За заг. ред. В. Ф. Погорілка. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - С. 10.

44. Концепція адміністративної реформи в Україні. -К.: Центр політико-правових реформ, 1998.

45. Кравченко В. В., Тягай Н. А. та ін. Основи місцевого самоврядування. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2003. - 120 с.

46. Круглов М. И. Стратегическое управление компанией. - М., 1998. - С. 536.

47. Крупчан О. Д. Організація виконавчої влади: Моногр. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 132 с.

48. Крусян А. Р. Взаємодія місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні. Навч. посібник. - Одеса: Вид-во „Юридична література”, 2001. - 162 с.

49. Крючков С. Н. Історико-правові аспекти становлення і розвитку місцевого самоврядування (світовий та український досвід). - К., 1998. - 194 с.

50. Куликов В. В. Реформа местного самоуправления в России: теория и реальность // Государство и право. - 2000. - № 11. - С. 17.

51. Кутафин О. Є. Предмет конституционного права. - М., 2001. - С. 358.

52. Малиновський В. Я. Державне управління: Навч. посібник. - Вид. 2-ге, доп. та перероб. - К.: Атіка, 2003. - 576 с.

53. Малиновський В. Я. Державне управління: Навч. посібник. - Луцьк: Ред. - вид. відділ “Вежа” Вол. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000.

54. Матузов Н. И., Малько А. В. Указ. соч., С. 44.

55. Миронова Н. С. Механізми узгодження владної діяльності на територіальному рівні. Нові механізми регіонального розвитку: Матеріали наук. - практ. конференції, 12 грудня 2003 р. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2004. - С. 144.

56. Місцеве самоврядування: 10 років здобутків / За ред. М. Пухтинського. - К.: Атіка, 2002. - 368 с.

57. Муніципальне право України: Підручник / за ред. В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фризького. - К., 2001. - С. 7

58. Муніципальний рух України: досвід та перспективи розвитку: Зб. матеріалів та документів V Всеукраїнських муніципальних слухань (Судак - Новий Світ, 20 - 22 липня 1999 р.) та Всеукраїнської муніципальної наради з питань освітнього та інформаційного забезпечення українського муніципального руху (Ялта - Гаспра, 26 - 28 жовтня 1998 року). - К.: Логос, 2000. - С. 264.

59. Муніципальний рух: новий етап розвитку. Матеріали VII Всеукраїнських муніципальних слухань “Муніципальний рух в Україні - 10 років розвитку” (6 - 8 вересня 2001 р., м. Бердянськ) / За заг. ред. М. Пухтинського. - К.: Логос, 2002. - 560 с.

60. Нижник Н. Р., Машков О. А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посібник / За заг. ред. Н. Р. Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 160 с.

61. Організаційні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні: [Монографія] / Ю. О. Куц, С. В. Болдирєв, А. Є. Тамм; За заг. ред. доц. О. Ю. Куца. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр“, 2004. - 180 с.

62. Орзих М. Ф. Интерес в системе местного самоуправления // Аппарат государственного управления: интерес и деятельность. - К., 1993. - С. 93.

63. Орзіх М. П. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування // Юридичний вісник. - 2000. - № 2. - С. 101 - 107.

64. Орзіх М. П., Баймуратов М. А. Міжнародні стандарти місцевого самоврядування. - Одеса, 1996. - С. 24 - 25.

65. Орзіх М. Самоврядні території в системі державного устрою України // Місцеве та регіональне самоврядування України. Вип. 1 - 2. - К., 1993.

66. Остром В. Демократия и самоуправление // Государство и право. - 1994. - № 4. - С. 128 - 129.

67. Полях Л. Визначення і розмежування повноважень між органами держави і місцевого самоврядування: досвід романської Європи // Людина і політика - 2002. - № 2. - С. 163

68. Принципи Європейської хартії місцевого самоврядування. Навч. посіб. / М. Пітцик, В. Кравченко, Є. С. Моньйо, Б. Фонтен, В. Черніков та ін. / К., 2000. - 136 с.

69. Райт Г. Державне управління. - К.: Основи, 1994. - 190 с.

70. Регіоналізація і вибори як засоби удосконалення владних відносин в Україні: теорія і практика / За заг. ред. О. О. Дьоміна; Керівник авт. кол. В. В. Лісничий. - Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. - 579 с.

71. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Колектив авторів. Наук. керівник Цвєтков В. В. - К.: Оріяни, 1998. - 364 с.

72. Ринденко А. Посібник державного службовця. - Х.: Оригінал, 1998.

73. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. - К.: Тандем, 1996. - С. 138.

74. Саханенко С. Подолання дуалізму виконавчої влади на місцевому рівні // Управління сучасним містом. - № 3 / 7 - 9 (11), 2003. - С. 3 - 8.

75. Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики / За заг. ред. В. М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 1999.

76. Сушинський О. І. Місцеві державні адміністрації: статус у контексті публічної влади. - Львів: УАДУ ЛРІ, 2002. - 52 с.

77. Тацій В. Я. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини - головний конституційний обов'язок демократичної, правової, соціальної держави // Вісник Академії правових наук України. - 2000. - № 4 (23). - С. 18.

78. Телешун С. Структурні елементи вертикалі політичної влади і державного управління та органи місцевого самоврядування // Право України. - 2001. - № 6. - С. 28.

79. Тищенко А. Взаємодія органів виконавчої влади і місцевого самоврядування на регіональному рівні // Управління сучасним містом. - 2004. - № 1 - 3 (13). - С. 92 - 99.

80. Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины. - Х., 1999. - С. 80.

81. Токовенко В. В. Політичне керівництво і державне управління: проблеми взаємовідносин та оптимізації взаємодії: Монографія. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 256 с.

82. Толкованов В. В. Нові форми співробітництва між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями з метою ефективного вирішення актуальних питань місцевого та регіонального розвитку / За заг. ред. Кравченка В. В. - К.: Атіка, 2003. - С. 138.

83. Торохтій Ю. З. Взаємовідносини місцевих державних адміністрацій та місцевого самоврядування в аспекті засад конституційного ладу України // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. - Х.: Право, 2003. - Вип. 5. - С. 57.

84. Цвєтков В. В., Горбатенко В. П. Демократія - Управління - Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - 248 с.

85. Чеботарев Г. Н. Развитие конституционных основ местного самоуправления. - Тюмень, 1995. - С. 85.

86. Черкасов А. И. Сравнительное местное управление: теорія и практика. - М., 1998. - С. 19 - 20.

87. Чиркин В. Е. Государствоведение. - М., 1999.

88. Чиркин В. Е. Конституционное право в Российской Федерации. - М., 2001.

89. Швидько Г. К., Романов В. Є. Державне управління і самоврядування в Україні. Іст. нарис: Навч. посібник. - К.: Вид-во УАДУ, 1997.

90. Шеремет К. Ф. Актуальне проблемы формирования местного самоуправления в Российской Федерации («круглый стол») // Государство и право. - С. 33.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

Таблиця А. 1

Стаття Хартії	Зміст виконання в законодавстві України
1	2
Стаття 2. Конституційна та правова основа місцевого самоврядування Принцип місцевого самоврядування визнається в національному законодавстві і у міру можливості в Конституції.	В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України). Інші положення Конституції України гарантують також місцеве самоврядування в Україні. Принцип місцевого самоврядування визнається і закріплюється в законах України „Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про статус депутатів місцевих рад”, „Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, „Про службу в органах місцевого самоврядування”, „Про органи самоорганізації населення”, „Про вибори народних депутатів України”, „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.
Стаття 3. Концепція місцевого самоврядування. 1. Місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. 2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення ніяким чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.	Стаття 140 Конституції України визначає місцеве самоврядування в Україні та органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Пункт 1 статті 2 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” визначає, що місцеве самоврядування в Україні - гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Питання вільних виборів місцевих рад регульовано у законі України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”. Проведення місцевих референдумів регламентується Законом України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. Закон України. „Про органи самоорганізації населення” визначає правовий статус, порядок організації та діяльність органів самоорганізації населення. На розгляді Верховної Ради України знаходиться проект Закону України „Про територіальну громаду”.
Стаття 4. Сфера компетенції місцевого самоврядування. Головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституції або законами. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до законів. Органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органові. Муніципальні функції, як правило, здійснюються переважно тими властями, які мають найтісніші контакт з громадянином. Наділяючи тією чи іншою функцією інший орган, необхідно враховувати осяг і характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії. Повноваження якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це непередбачено законом. Якщо повноваження делегуються органом місцевого самоврядування центральним чи регіональним органом, органи місцевого самоврядування у міру можливості мають право пристосовувати свою діяльність до місцевих умов. У процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються органів місцевого самоврядування, з останніми мають проводитися консультації, у міру можливості своєчасно і належним чином.	Стаття 143 Конституції України визначає основні повноваження і функції місцевого самоврядування. Статті 26-29, 43, 52 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” визначають повноваження всіх існуючих в Україні органів місцевого самоврядування. Закон „Про органи самоорганізації населення” визначає порядок делегування деяких повноважень місцевих рад органам самоорганізації населення. В профільному комітеті Верховної ради України на розгляді знаходиться проект Закону України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” та проект Закону України „Про внесення змін та доповнень до Закону України „Про місцеві державні адміністрації”

Подобные документы

• Форми взаємодії органів і посадових осіб у системі місцевого самоврядування

  Проблема взаємодії відповідальних органів місцевого самоврядування та підзвітними ним керівниками в період трансформаційних процесів у економіці України. Концепція ієрархічних структур М. Вебера та її використання в сучасній організації управління.
  
  реферат [19,3 K], добавлен 04.07.2009
  

• Правові норми, які регулюють діяльність органів виконавчої влади у сфері забезпечення громадян інформацією

  Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Загальні засади та порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні аудіовізуальними та друкованими засобами масової інформації.
  
  курсовая работа [35,6 K], добавлен 15.02.2012
  

• Інформаційне забезпечення органів виконавчої влади

  Органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права. Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні ЗМІ.
  
  курсовая работа [24,3 K], добавлен 05.01.2007
  

• Адміністративно-правова форма субординаційної взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування

  Дослідження адміністративно-правової форми субординаційної взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Подальше виявлення найбільш оптимальної моделі взаємодії цих органів у процесі здійснення управління на місцях.
  
  статья [28,4 K], добавлен 18.08.2017
  

• Система органів влади, які беруть участь у здійсненні фінансової діяльності органів місцевого самоврядування

  Аналіз системи органів влади, які здійснюють і беруть участь у здійсненні фінансової діяльності органів місцевого самоврядування. Дослідження та розгляд повноважень основних органів влади, які беруть участь у здійсненні цієї фінансової діяльності.
  
  статья [21,8 K], добавлен 18.08.2017
  

• Представницькі інститути влади

  Історико-правові аспекти вищих представницьких органів державної влади в Україні. Організаційно-правові основи в системі гарантій місцевого самоврядування. Особливості реалізації нормативних актів щодо повноважень представницьких органів місцевої влади.
  
  реферат [21,5 K], добавлен 19.12.2009
  

• Місцеве самоврядування

  Поняття місцевого самоврядування, основні засади організації та здійснення, історія становлення і розвитку в Україні. Характеристика ознак місцевого самоврядування та структура органів. Необхідність утвердження місцевого самоврядування у містах.
  
  контрольная работа [48,9 K], добавлен 16.12.2012
  

• Розвиток місцевого самоврядування в Україні

  Історія розвитку місцевого самоврядування в Україні, етапи реформування місцевої влади. Правова основа діяльності місцевих Рад народних депутатів. Поняття державних органів місцевого самоврядування. Конкуренція між посадовими особами в регіонах.
  
  реферат [45,2 K], добавлен 11.12.2009
  

• Повноваження та діяльність органів місцевого самоврядування

  Повноваження та головні сфери діяльності виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Структура та основні елементи системи місцевого самоврядування. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування, джерела коштів та їх розподіл.
  
  контрольная работа [17,9 K], добавлен 23.03.2011
  

• Взаємодія органів державної влади із судовими органами України

  Основні форми взаємодії судових та правоохоронних органів. Суди як важлива гілка державної влади. Взаємодія Президента України та судової влади. Взаємодія судових органів з установами виконання покарань. Участь громадян в регулюванні суспільних відносин.
  
  курсовая работа [37,9 K], добавлен 08.11.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам