Тема 1. Правове регулювання торгівельної діяльності

1. Торгівельна діяльність як різновид господарської діяльності

2. Види торгівлі.

3. Поняття товару та особливості правового режиму обігу окремих його видів.

4. Організаційні форми торгівельної діяльності.

5. Ліцензування та патентування торгівельної діяльності.

6. Порядок зайняття торгівельною діяльністю та правила торгівельного обслуговування населення.

7. Порядок обліку торгівельних операцій. Реєстратори торгівельних операцій.

8. Правове регулювання торгівлі спиртом, алкогольними напоями і тютюновими виробами.

Слова «торгівля», «торг», очевидно, походять від шведського torg - «гроші». Торгівельна діяльність, торгівля - це господарська діяльність по обігу, купівлі і продажу товарів. Вона вважається найдавнішою і найрозпосвюдженішою людською діяльністю.

У господарському праві торгівлею вважають динамічну галузь народного господарства, сферою господарської діяльності, що розповсюджує товари, стимулює розвиток виробництва і задає йому певний напрямок.

У якості сфери народного господарства торгівля являє собою мережу торгівельних підприємств і організацій, що здійснює просування товарів від виробників до споживачів, а також деякі операції по зберіганню, сортуванню, розпаковці, упаковці та інше.

Ст. 263 ГКУ господарсько-торгівельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом відповідних послуг.

Торгівля класифікується на певні види за деякими ознаками

1. За ознакою ринку:

- Внутрішня - на внутрішніх ринках країни;

- Зовнішня - на зовнішніх ринках;

2. За мережею:

- Оптова;

- Роздрібна;

- Дрібно-роздрібна;

- Торгівельно-виробнича;

- Пересувна;

3. За товарною спеціалізацією:

- Продовольча;

- Непродовольча;

- Змішана;

4. За територією:

- Ввізна;

- Виїзна;

- Транзитна;

5. За часом:

- Постійна;

- Тимчасова;

- Сезонна;

6. За інтенсивністю:

- Активна;

- Пасивна;

7. За формами:

- Фірмова;

- Комісійна;

- У розстрочку;

- За зразками;

- На замовлення;

8. За групами товарів:

- Нафтопродуктами;

- Транспортними засобами;

- Алкоголем;

- Тютюном і таке інше.

Товар - призначений для обміну продукт праці, що має споживчу вартість. Це будь-яка продукція, роботи, послуги, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу, матеріальні і нематеріальні активи, будь-яке рухоме майно, різні види енергії, транспортні засоби, цінні папери тощо.

Роздрібна торгівля непродовольчими товарами здійснюється через спеціалізовані підприємства, підприємства з універсальним асортиментом непродовольчих товарів, спеціалізовані відділи або секції підприємств з універсальним асортиментом продовольчих товарів і дрібно-роздрібну торгівельну мережу.

Суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання щодо забезпечення торгівельних приміщень обладнанням і реєстраторами розрахунковими операціями, відповідно до нормативних документів. Засоби вимірювальної техніки, що використовуються у торгівельній діяльності, повинні бути у справному стані, мати повір очне клеймо та проходити періодичну перевірку у встановленому законодавством порядку.

Працівника суб'єкта господарювання, які здійснюють обслуговування споживачів, повинні мати спеціальну професійну підготовку, зокрема, знати асортимент і якісні характеристики товарів певної групи, ознаки дефектів виробничого характеру, правила підготовки товарів для продажу, принципи розміщення, викладки товарів і оформлення вітрин, способи показу і пакування товарів, правила зберігання товарів і терміни їх реалізації, порядок тарування засобів міри та ваги, правила роботи реєстраторів розрахункових операцій, порядок розрахунку з споживачами, види торгівельного обладнання, інвентарів, інструментів і правила користування ними, правила поводження з тарою, правила санітарії і гігієни, а також техніки безпеки та пожежної безпеки тощо.

Працівники суб'єкта господарювання можуть мати формений одяг.

До подання товарів у торгівельний зал працівники суб'єкта господарювання проводять підготовку товарів для продажу: розпакування, перевірка цілісності індивідуальної упаковки, код підприємства виробника, наявності маркувальних даних, якості, чищення, прасування, перевірки наявності інструкції з експлуатації, технічних паспортів, гарантійних талонів, комплектності виробів, перевірка роботи, дії тощо.

Продаж непродовольчих товарів здійснюється такими методами:

1. Самообслуговування;

2. З індивідуальним обслуговуванням;

3. За зразками;

4. Через торгівельні автомати.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний усіляко сприяти споживачу у вільному виборі товарів та додаткових послуг, і на вимогу споживача провести перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ваги, ціни товарів із наданням контрольно-вимірювальних приладів, надати відповідні гарантійні документи та сертифікати.

У торгівельному залі повинні бути наявними товари або зразки товарів у повному асортименті. Забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, строк придатності яких не зазначено, або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, також строк придатності яких минув.

Забороняється продаж тих товарів, які надійшли без документів, зокрема тих, що засвідчують якість та безпеку товарів.

Суб'єкти господарювання обов'язково повинні позначати роздрібні ціни на ярликах або покажчиках цін товарів, які надходять для продажу.

На товарі повинна бути розміщена інформація щодо назви товару, його найменування, найменування нормативних документів, яким повинен відповідати товар, дані про основні властивості товарів, відомості про зміст шкідливих речовин, застереження щодо застосування окремих товарів, дані про ціну, умови та правила придбання товару, дату виготовлення, гарантійні зобов'язання виробників, правила та вимоги ефективного використання або зберігання товару, інформація прос строк якості товару та відомості про необхідні дії споживача у разі закінчення терміну придатності товару, найменування, місцезнаходження виробника, адреса особи, яка приймає претензії від споживачів, а також осіб, які провадять сервісне обслуговування товарів.

Оплата товару відбувається відповідно до готівкових або безготівкових операцій. При придбанні товару видається розрахунковий документ.

Товар повинен випускатися в упакованому виробі, якщо інше не встановлено у договорі.

Придбані споживачем продовольчі товари можуть зберігатися в продовольчому залі, із зазначенням часу оплати та чеку. Споживач має право залишити на зберігання великогабаритний товар, а адміністрація вивішує табличку «продано».

Доставка товарів споживачу оформляється замовленням-квитанцією, або іншим документом із зазначенням найменування суб'єкта господарювання, прізвища споживача, його місця проживання, дати оформлення замовлення, назви товару, кількості предметів, видів, вартості послуг, часу їх виконання тощо. Доставка товару повинна бути здійснена протягом 7 днів з моменту здійснення покупки, якщо інше не домовлено сторонами. Днем передачі придбаної покупцем продукції вважається день доставки товару споживачу, а якщо товар потребує відповідного підключення або складання, то саме цей день.

Суб'єкт господарювання повинен забезпечити наявність на видному і доступному місті куточок покупця і розмістити там інформацію про найменування власника, або уповноваженого ним органу, книгу відгуків та пропозицій, місцезнаходження і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів.

Суб'єкт господарювання повинен мати журнал реєстрації перевірок встановленого зразка.

Правила продажу непродовольчих товарів викладені у Наказі МЕУ від 19.04.2007 року Про затвердження правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами.

Роздрібний продаж продовольчих товарів здійснюється через торгівельну мережу, магазину, відділи, секції підприємств з універсальним асортиментом непродовольчих товарів, стаціонарну дрібно-роздрібну торгівельну мережу (палатки, кіоски, торгівельні автомати), пересувну торгівельну мережу (автомагазини, автопричепи, візки, ларьки, цистерни, бочки тощо), склади магазину, заклади, підприємства громадського харчування.

Продаж продовольчих товарів здійснюється за методом самообслуговування за попереднім замовленням покупців, персонального комп'ютера, інших технічних засобів зв'язку та шляхом індивідуального обслуговування покупців. Суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити відповідні санітарно-гігієнічні, технологічні, протипожежні норми і правила щодо приймання, зберігання, реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини.

Працівники, що здійснюють транспортування, зберігання товару повинні мати спеціальну освіту, або хоча б підготовку, вони підлягають обов'язковому медичному огляду. Вони зобов'язані бути вдягнені у формений або інший одяг, який відповідає санітарним вимогам.

Вітчизняні і імпортні харчові продукти повинні відповідати вимогам ЗУ «Про безпечність та якість харчових продуктів» і ЗУ «Про захист прав споживачів».

На продуктах харчування, що продаються фасованими, повинна бути інформація про: загальну назву харчового продукту, номінальна кількість у встановлених вимірах, склад, перелік харчових добавок, харчову цінність, енергетичну цінність, кінцевий термін реалізації, дату виготовлення, термін придатності для споживання, умови зберігання, позначення нормативного документа, якщо продаються харчові продукти вітчизняного виробництва, найменування та адресу виробника, місце вироблення продукції, умови використання продукції, зазначення про компоненти з генетично модифікованою сировиною, про вживання харчового продукту певними категоріями осіб (дітей, осіб похилого віку тощо).

Працівники суб'єкту підприємницької діяльності повинні надавати споживачеві доступну і повну інформацію про товару, а також інформацію, яка засвідчує якість товару, повідомляти про ціну товару у гривні із відповідним маркуванням. У приміщенні розміщуються контрольно-вимірювальні вироби на доступному для покупців місці.

Споживачі мають право замінити товар неналежної якості на аналогічний належної якості.

У куточку покупця розміщується книга відгуків і пропозицій встановленого зразка, адресі та номери телефонів органів, що забезпечують державний захист прав споживачів.

Питання роздрібної торгівлі продовольчими товарами регулюються Наказом МЕУ від 11.07.2003 року №185 Про затвердження правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами.

Організаційні форми торгівельної діяльності

У сфері роздрібної торгівлі існують магазини, ними є стаціонарні пункти роздрібного продажу товарів, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торгівельний зал для покупців.

Магазини бувають:

1. За товарною спеціалізацією:

- Продовольчими;

- Непродовольчими;

- Змішаними;

2. За товарним асортиментом:

- Універсальні;

- Спеціалізовані;

- Вузькоспеціалізовані;

- Комбіновані;

3. За методом продажу товару:

- З індивідуальним обслуговуванням;

- Самообслуговуванням;

- Торгівлею за зразками або через торгівельні автомати;

Роздрібна торгівля непродовольчими товарами здійснюється через роздрібну і дрібно-роздрібну торгівельну мережу. Дрібно-роздрібна торгівельна мережа розташовується у павільйонах, кіосках, ятках, палатках, наметах, лотках, рундуках.

Дрібно-роздрібна торгівельна діяльність здійснюється через оптові бази - основні господарські підприємства оптової торгівлі, що здійснюють оптові закупівлі та поставки товарів, надають торгівельні послуги підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, громадського харчування та іншим суб'єктам господарської діяльності. Крім оптових баз до оптової мережі також належать товарні склади і склади-холодильники, ними є відокремлені або спеціально пристосовані приміщення для зберігання та переробки товарних запасів.

Склади-магазини мають функціональні площі, до яких входять торгівельні та складські площі закритих та напівзкратих приміщень для зберігання і продажу великогабаритних товарів (меблі, будівельні матеріали тощо).

Ринкова торгівля

Ринок - це підприємство сфери торгівлі, функціональними обов'язками якого є надання послуг по забезпеченню належних умов для здійснення продажу продовольчих і непродовольчих товарів і створення необхідних зручностей для їх придбання. Ринок може розпочати здійснення своєї діяльності тільки після державної реєстрації в якості суб'єкта господарської діяльності в місцевих органах виконавчої влади.

Торгівлею на ринках можуть займатися громадяни, громадяни-підприємці, сільськогосподарські та інші підприємства, їх об'єднання і торгово-закупочні підприємства.

Класифікація ринків:

1. За технічним оснащенням:

- Криті;

- Відкриті;

- Комбіновані.

2. За часом діяльності:

- Постійно діючі;

- Сезонні;

- Ранішні;

- Вечірні ринки;

3. За місцем знаходження:

- Міські;

- Селищні;

- Сільські;

Вимоги, які ставляться до ринку:

1. Ринки повинні мати зручне сполучення пасажирського транспорту загального користування;

2. Мати стоянки для автотранспорту;

3. Електроенергію;

4. Телефонний зв'язок;

5. Водозабезпечення;

6. Туалет і каналізацію.

7. Господарюючий суб'єкт, після узгодження з територіальними державними санітарно-епідеміологічними службами вирішує питання про функціональне планування території ринку, розміщення торгівельних місць, приміщень і торгівельних об'єктів.

8. Біля входу на ринок на видному місці повинна бути вивіска про функціональне призначення ринку, найменування господарюючого суб'єкта, режиму роботи, план території;

9. Розміщення стаціонарних прилавків, лотків повинно бути зручним для торгівлі, забезпечувати рівний прохід покупців, доступ до товарів, дотримання санітарних і протипожежних правил, відповідну культуру торгівлі.

10. Спеціалізовані зони, ряди і площадки повинні мати окремі позначення. Всі торгові місця позначаються номерами.

11. При цьому забороняється використовувати торгівельні місця не за призначенням.

12. Господарюючий суб'єкт зобов'язаний забезпечувати розвиток матеріально-технічної бази ринку, оснащення необхідним устаткуванням та інвентарем; відповідну організацію і дотримання правил торгівлі, санітарний стан, правильне використання засобів вимірювання і дотримання суспільного порядку.

13. Вхід на ринки для покупців безкоштовний.

14. З продавців за день торгівлі стягується ринковий збір. Його розмір встановлюється радою народних депутатів за місцезнаходженням ринку.

15. За окрему плату ринок надає послуги по прокату торгового інвентарю і обладнання, санітарної одежі, зберігання особистих речей і продукції, розрубку м'яса, інформаційне оголошення рекламного чи довідкового характеру, консультацію спеціалістів тощо.

16. Господарюючий суб'єкт повинен створити умови для ведення торгівлі, організувати обслуговування покупців. Несе відповідальність за санітарний, технічний і протипожежний стан території ринку.

17. Продавці повинні надавати відомості про товар, бути охайно вдягненими, відпускати товар упакований або у тару покупця.

18. Продавцям заборонено курити, приймати їжу і перебувати у нетверезому стані.

19. Всі робітники господарюючого суб'єкта повинні бути одягнені у фірмовий одяг, а ті робітники, що надають послуги по продажу продовольчих товарів, повинні проходити медичне обстеження.

20. Господарюючий суб'єкт повинен мати санітарні книжки робітників, зареєстрований санітарний журнал, проводити прибирання і санітарні заходи по дезінфекції, дезінсекції і дератизації.

21. Господарюючий суб'єкт повинен створити умови для здійснення правоохоронними та контролюючими органами діяльності у відповідності з їх повноваженнями.

Правила торгівельного обслуговування населення

Суб'єкт господарювання має право провадити торгівельну діяльність тільки після державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавством, після отримання патенту/ліцензії. Суб'єкти господарювання повинні забезпечити приміщення для проведення торгівлі і ресторанного господарства необхідним санітарним нормам, а технічного стану приміщення, будівель, устаткування вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці. Суб'єкти господарювання повинні забезпечити на видному місці куточок покупця, де повинна бути розміщена інформація про найменування власника або уповноваженого ним органу, книга відгуків та пропозицій, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів, якщо необхідні ліцензія і патент, то вони також розміщуються у куточку покупців.

Суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання щодо забезпечення торгівельних приміщень обладнанням, наприклад, холодильним, підйомно-транспортним, ваговимірювальним тощо. Засоби вимірювальної техніки, що використовуються у торгівельній діяльності, повинні бути у справному стані, мати повір очне клеймо, проходити періодичну перевірку у встановленому законом порядку.

На фасаді торгівельного об'єкта повинна бути розміщена вивіска із зазначенням найменування суб'єкта господарювання. Біля входу, на видному місці, розміщується інформація про режим роботи даного суб'єкта господарювання, який встановлюється самостійно (але, у випадках, передбачених законодавством, за погодженням із органами місцевого самоврядування).

Працівники суб'єкта господарювання зобов'язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, що регулюють торгівельну діяльність. Працівники, залучені до виготовлення, зберігання та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини зобов'язані мати спеціальну підготовку.

Забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, зокрема тих, які засвідчують якість та безпеку продукції.

Забороняється безпідставне вилучення, приховання або затримання реалізації виставлених для продажу товарів.

Забороняється примушувати покупця придбавати товари неналежної якості або непотрібного йому асортименту.

Ціни на товари і продукції зазначаються на ярликах, цінниках або у покажчиках цін, а у сфері ресторанного господарства в меню.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний:

1. Надавати споживачеві у доступній формі необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари;

2. Усіляко сприяти споживачеві у вільному виборі товарів та додаткових послуг;

3. На його вимогу провести перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ваги та ціни товарів з наданням йому контрольно-вимірювальних приладів, а також документів, які підтверджують якість, безпеку та ціну товару;

4. Перевірити справність виробу, продемонструвати за можливості його роботу та ознайомити споживача з правилами користування;

5. Забезпечити приймання, зберігання і продаж товарів і продукції, виготовленої у закладі ресторанного господарства у відповідності до законодавства.

Разом з товаром споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції, який засвідчує факт купівлі товару або надання послуги.

Касир та інший працівник, з яким споживач розраховується за товар під час розрахунку, зобов'язаний чітко назвати суму, яка підлягає сплаті, суму, одержану від споживача, і покласти гроші окремо на видному місці, оформити розрахунковий документ на повну суму покупки, назвати споживачеві належну йому суму здачі та видати її разом з розрахунковим документом.

Забороняється зберігання на місці проведення розрахунку готівки, що не належить суб'єкту господарювання, а також особистих речей касира чи інших працівників.

Для здійснення продажу непродовольчих товарів для особистого користування, суб'єкт господарювання повинен створити умови для їх примірки, а технічно складних та інших товарів, що потребують перевірки, умови для їх застосування.

Застосування контрольно-касових апаратів є обов'язковим для підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а також фізичних осіб-суб'єктів господарської діяльності ,які здійснюють розрахунки зі споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Перелік окремих форм діяльності у сфері торгівлі, специфіка яких дозволяє здійснювати розрахунки зі споживачами без застосування електронних контрольно-касових апаратів (Затверджено Постановою КМУ від 23.08.2000 року «Про забезпечення реалізації статті 10 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері…»).

Суб'єкти господарювання, що здійснюють господарську діяльність зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідним розрахункових документів.

Суб'єкти господарювання зобов'язані щоденно друкувати на реєстратора розрахункових операцій фіскальні звітні чеки і контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом 3 років. Проводити розрахункові операції через застосування реєстраторів розрахункових операцій режиму попереднього програмування, найменування, цін, товарів та обліку їх кількості.

Електронні контрольно-касові апарати повинні бути встановлені у місцях, які забезпечують надійний контрольно-візуальний контроль з боку покупця за реєстрацією операції продажу, інформацію про сплату грошових сум за отриману покупку. Забороняється розташовувати їх під прилавками, під столами, розміщувати на стелажах, заставлення їх зразками товарів.

Касовий чек повинен містити відомості про суб'єкта торгівлі, а саме про назву, місцезнаходження, заводський реєстраційний номер електронного контрольно-касового апарату, відомості про товари: найменування, кількість, вартість; загальна вартість всіх придбаних товарів, літерне позначення статку товару, ПДВ; відомості про операцію: номер касового чеку, дату, час продажу товарів.

Це питання регулюється ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і кладового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, але тільки за наявності ліцензії.

Забороняється продаж таких товарів особами та особам, які не досягли 18 років; у приміщеннях та на територіях дошкільних навчальних закладів, в закладах охорони здоров'я, у приміщеннях спеціалізованих торгівельних організацій, які здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту, або спортивними товарами, а також у відповідних відділах, секціях універсальних торгівельних організацій, у місцях проведення спортивних змагань, інших місцях, визначених органами місцевого самоврядування, з торгових автоматів, з полиці самообслуговування, крім блоків цигарок.

Забороняється продаж поштучно для тютюнових виробів, крім сигар. Забороняється продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів з рук, та у невизначених для цього місцях торгівлі. Продавець алкогольних напоїв та тютюнових виробів має право вимагати у продавця, який їх реалізує, документ, що засвідчує його вік, якщо у продавця виникли сумніви щодо досягнення покупцем 18-річного віку.

Тема 2. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1. Зовнішньоекономічна діяльність: поняття і види.

2. Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

3. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

4. Зовнішньоекономічний контракт. Порядок укладання.

5. Вимоги до форми контракту.

6 Право країни, що визначає права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного контракту.

7. Базисні умови поставок (інкотермс).

8. Платіжні умови та джерела їх регулювання.

9. Захисні застереження у зовнішньоекономічному контракті.

10. Арбітражна угода

11. Порядок розгляду справ інститутами міжнародного комерційного арбітражу

12. Виконання іноземних арбітражних рішень

13. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів.

14 Посередницькі договори у зовнішньоекономічній діяльності.

15 Франчайзингові та ліцензійні зовнішньоекономічні угоди.

16_ Договори перевезення вантажів та пасажирів.

17. Система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

18. Ліцензування та квотування зовнішньоекономічної діяльності.

19. Угоди з давальницькою сировиною.

20 Облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів.

21 Індикативні ціни

22 Спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України і іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», ГК).

Види ЗЕД:

1. Експорт, імпорт товарів, капіталів і робочої сили.

2. Надання суб'єктами ЗЕД України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експертних, посередницьких, брокерських, агентських, управлінських і інших, і навпаки - іноземними суб'єктами вітчизняним.

3. Наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарювання. Навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі.

4. Міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами.

5. Кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та суб'єктами господарської діяльності. Створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних та страхових установ за межами України і створення аналогічних установ іноземними суб'єктами господарювання в Україні.

6. Спільна підприємницька діяльність між вітчизняними та іноземними суб'єктами господарювання, що включає створення спільних підприємств різних видів і форми, проведення спільних господарських операцій, спільне володіння майном як на території України, так і за її межами.

7. Підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгівельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарювання і аналогічна діяльність вітчизняних суб'єктів за кордоном.

8. Організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на основі конкуренції за участі суб'єктів ЗЕД.

9. Організація та здійснення оптової консигнаційної торгівлі на території України за іноземну валюту.

10. Товарно-обмінні, бартерні операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами ЗЕД.

11. Орендні, у тому числі лізингові операції, між вітчизняними та іноземними суб'єктами господарювання.

12. Операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку.

13. Роботи іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з суб'єктами ЗЕД України на території України і за її межами і навпаки.

14. Інші види ЗЕД, що не заборонені ЗУ.

Джерелом права у спеціальному юридичному сенсі визнається зовнішня форма виразу права. Джерелом правового регулювання ЗЕД є така зовнішня форма виразу права, яка призначена для регулювання ЗЕД з урахуванням її особливостей. Можуть бути норми права як приватного, так і публічного, що призначені для регулювання ЗЕД.

Правове регулювання ЗЕД здійснюється міжнародними договорами, актами внутрішнього національного законодавства, звичаями торгового обігу, торговими звичаями, світовою арбітражною практикою і доктриною (звернути увагу на доктрину, коли застосовується).

Серед міжнародних договорів, як джерел правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід назвати багатосторонні і двосторонні міжнародні договори. Багатосторонні договори укладаються групою сторін і тим самим створюється універсальний міжнародно-правовий режим, відносно осіб, що мають відповідну державну належність. Протягом багатьох років ведеться активна робота різних міжнародних організацій по підготовці і прийняттю міжнародних угод. Серед таких організацій слід назвати Гаазьку конференцію з Міжнародного приватного права, Комісію ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Міжнародний інститут по уніфікації приватного права (УНІДРУА), Конференцію ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Всесвітню організацію інтелектуальної власності.

Конвенція ООН Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів є чинною для України, так як вона є правонаступницею СРСР.

Конвенція УНІДРУА Про міжнародний фінансовий лізинг.

До числа багатосторонніх договорів слід віднести також угоди, які хоча і не мають міждержавного характеру, але укладаються самими учасниками міжнародних відносин, наприклад, транснаціональними корпораціями, професійними асоціаціями. Такі джерела, що не відноситься ні до внутрішнього правопорядку, ні до міжнародного, отримали назву джерел третього правопорядку, так як вони з'являються як результат зусиль учасників міжнародних правовідносин.

Двосторонні міжнародні договори є каналами реалізації міжнародного співробітництва у питаннях податків, фінансової допомоги, розвитку, заохочень і взаємного захисту приватних інвестицій. В межах таких угод сторони приймають на себе зобов'язання заохочувати інвесторів другої сторони, здійснювати капіталовкладення на своїй території. Сторони гарантують у відповідності зі своїм законодавством повний і безумовний правовий захист капіталовкладень інвестора іншої сторони, забезпечують таким капіталовкладенням справедливий і рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які б могли перешкодити керуванню капіталовкладення.

Змішані джерела зовнішньоекономічної діяльності - договори, що укладаються між державою, з одного боку, і приватною особою з іншого.

Внутрішнє законодавство.

Значну роль при регулюванні ЗЕД особливо у міжнародній торгівлі, міжнародному мореплавстві, при страхуванні інших відносинах відіграють звичаї ділового обігу, загальні принципи права, узвичаянння, заведений порядок і практика, що склалася, а також засоби недержавного регулювання і таке інше.

Поняття звичаю надається в ст. 7 ЦКУ. Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів у ст. 9 передбачає, що сторони зв'язані будь-яким звичаєм, відносно якого вони домовились і встановленою практикою спілкування. При відсутності домовленості про інше вважається, що сторони мали на увазі застосування до договору чи його укладанню звичаю, про який має знати кожна зі сторін.

Міжнародна торгова палата займається кодифікацією звичаїв («Торгівельні звичаї» - збірка). Раніше, кодифікація звичаїв була здійснена у Йорку (Англія) в 1695 році, а потім переглянута в Антверпені у 1775 році - Йорк-Антверпенські правила. Діють в редакції від 1990 року.

Звичаї ділового обігу - різновид звичаю, правило поведінки, що склалося і широко застосовується у певній сфері підприємницької діяльності, воно не передбачене законодавством і застосовується, якщо не суперечить обов'язковим для суб'єктів ЗЕД нормам міжнародного договору, національного законодавства чи ЗЕ контракту.

Загальні принципи права. У Віденській конвенції у ст. 7 ідеться про те. Що питання, які прямо не відносяться до її предмету і прямо не врегульовані, повинні бути вирішені на основі загальних принципів, на яких вона заснована. До категорії загальних принципів спеціалісти відносять: принципи міжнародних комерційних угод 1994 року, що були розроблені міжнародним інститутом уніфікаційний характер і застосовуються в таких випадках, коли сторони спеціально їх записали у контрактах. Ці норми заміняють собою національне законодавство, сприяють уніфікації правового регулювання матеріального права міжнародної торгівлі різних держав.

Узвичаяння не визнаються джерелом чи нормами права. Це звичайна практика, за якою не визнається обов'язковий характер. Узвичаяння - це частина волевиявлення сторін, до якого звертаються, до якого намагаються з'ясувати дійсну волю, справні наміри сторін. При цьому важливе значення має як загальноприйнятна практика відносин у аналогічній ситуації у даній сфері грошового обігу, так і ситуація, яка склалася між сторонами протягом значного часу. Узвичаяння можуть прийматися до уваги судом або арбітражем, коли є сумніви у відношенні змісту волевиявлення, у цих випадках резюмується, що воно має той зміст, який звичайно притаманний намірам сторін при здійсненні угод в даній сфері діалогового обігу в аналогічних умовах.

Урахування заведеного порядку і практики передбачається законодавством і міжнародними угодами, наприклад, Гаазькою конвенцією про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів від 1986 року, а також Віденською конвенцією.

Ст. 6 ЗУ «Про ЗЕД» при укладанні контрактів суб'єкти ЗЕД мають право використовувати рекомендації міжнародних органів і організацій, які визнаються засобами недержавного регулювання, наприклад, Уніфіковані правила по договірним гарантіям від 1978 року, Уніфіковані правила для гарантій по першій вимозі від 1992 року.

Іншим різновидом засобів недержавного регулювання виступають типові контракти, про форми, загальні умови, керівництва по укладанню договорів. Всі ці засоби недержавного регулювання мають рекомендаційний характер і використовуються лише у тих випадках, коли на них є посилання у контракті.

Lex mercatoria (право купців) з'явилася в період середньовіччя. У сучасному розумінні означає недержавний комплекс правових та неправих норм, що повинні забезпечувати необхідне регулювання міжнародних торгівельних операцій. До складових відносять норми публічного права, уніфіковані акти, загальні принципи права, рекомендації міжнародних організацій, арбітражні рішення, модельні закони, звичаї міжнародної торгівлі, ділові узвичаяння, типові договори, загальні умови, збори єдино образних правил тощо (звернути увагу як на тему доповіді).

Суб'єкти ЗЕД:

1) фізичні особи, громадяни України, іноземні особи, особи без громадянства, які мають цивільну право-дієздатність і постійно проживають на території України;

2.) юридичні особи, зареєстровані в Україні, і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно яких або капітал є повністю у власності міжнародних суб'єктів господарювання;

3) об'єднання фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно законів України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;

4) інші суб'єкти господарювання.

Фізичні особи, які мають постійне місце проживання в Україні мають зазначене право, у випадку, якщо вони зареєстровані як підприємці.

Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарювання за законом держави, де вони мають постійне місце проживання, або громадянином якої вони є (див ст. 19 ЗУ «Про МПП»).

Юридичні особи мають право здійснювати ЗЕД відповідно до статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Суб'єкти ЗЕД вправі укладати будь-які договори, контракти, крім тих, які прямо не заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний контракт - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів ЗЕД та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну, припинення їх взаємних прав та обов'язків. Він укладається відповідно до законів України із урахуванням міжнародних договорів України.

Укладається у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено.

На укладення контракту може видаватися доручення, на статутних документах, а також з інших підстав.

Вимоги до форми контракту

Відповідно до Віденської конвенції 1980 року про договори міжнародної купівлі-продажу товарів встановлено вимоги до форми договорів. При приєднанні до Конвенції СРСР зробив заяву про обов'язковість письмової форми для ЗЕ договорів або контрактів. Ця заява діє до України як до правонаступниці СРСР. Аналогічні заяви діють ще для 9 країн світу: Аргентини, Білорусії, Угорщини, Італії, Латвії, Литви, РФ, Чехії, Естонії.

Якщо хоча б однією стороною є громадяни України або юридична особа України ЗЕД укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладання, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України - ч. 3 ст 31 ЗУ «Про міжнародне приватне право».

До умов, які обов'язково повинні бути у контрактах належать:

1. Назва, номер договору, дата і місце укладання.

2. Преамбула (зазначається повне найменування сторін, скорочене визначення сторін як контрагентів і найменування тих документів, якими керуються сторони при укладанні контракту).

3. Предмет договору (інформація про товари, роботи, послуги із зазначенням найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується).

4. Кількість та якість товару, обсяг робіт надання послуг (зазначається одиниця виміру товару, загальна кількість товару і якісні характеристики).

5. Базисні умови поставок (вид транспорту, умови поставки відповідно до правил ІНКОТЕРМС).

6. Ціна та загальна вартість договору.

7. Умови платежів (валюта платежу, спосіб, порядок, строки розрахунків, гарантії укладання).

8. Умова приймання-здавання товарів (строки і місце фактичної передачі товару, а також перелік товаро-супровідних документів)

9. Упаковка і маркування, а також місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування.

10. Форс-мажор (відомості про те, за яких випадках договір може бути не виконаний сторонами: стихійні лиха і таке інше).

11. Санкції та рекламації (претензії). Фіксується порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків, пред'явлення рекламацій у зв'язку з невиконанням або з неналежним виконанням зобов'язання. Розміри штрафних санкцій, способи сплати штрафів, способи регулювання рекламації та таке інше.

12. Умови врегулювання спорів в судовому порядку.

13. Місцезнаходження або місце проживання сторін, поштові і платіжні реквізити (номер рахунку, назва і місцезнаходження банку та інше).

За домовленістю сторін, у контракті можуть міститися і додаткові умови:

1. Про страхування;

2. Гарантії якості;

3. Умови залучення субвиконавців, агентів, перевізників,

4. Визначена норма навантаження і розвантаження;

5. Умови передачі технічної документації на товар;

6. Збереження торгових марок;

7. Порядок сплати податків, митних зборів;

8. Захисні застереження;

9. Момент дії договору;

10. Кількість підписаних примірників;

11. Можливість та порядок внесення змін та доповнень до договору та таке інше.

Положення про форму ЗЕД (контрактів) затверджене Наказом МЕУ від 6.09.2001 року.

Права країн, що визначають права і обов'язки сторін по договору (колізійне регулювання)

У сучасному законодавстві базовим правилом щодо обрання права для регулювання зобов'язальних відносин є автономна воля сторін (lex voluntaris). Місце укладання контракту - lex loci contractus. Місце виконання договору - lex loci solutionis.

Шарль дю Мулен - автор принципу автономної волі сторін.

Правові презумпції із ЗУ «Про міжнародне приватне право»:

Договір є більш тісно пов'язаний з правом держави, де сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Для цього Закон наводить приклади сторін, виконання яких має вирішальне значення для змісту правочину. Виконання, яке має вирішальне значення - це розмитий та нечіткий термін, особливо до договору міни. Висловлюються різні думки щодо цього терміну. Приміром, вважається, що це те виконання, яке максимально відповідає суті правочину, відрізняє його від інших договорів, або те виконання, за яке має бути здійснено платіж, адже таке виконання є більш складним та активним, ніж сплата грошів, або те виконання, завдяки якому можна відокремити одну групу договорів від інших. Наведені презумпції є спростованими, адже відповідно до ст. 32 ЗУ інший варіант найбільш тісного зв'язку може випливати з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, що надає змогу використовувати інші колізійні критерії.

Угодою СНД Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 1992 року, Мінською та Кишеневською конвенціями СНГ про взаємодопомогу підтримується принцип автономної волі сторін. Відповідно до цих актів у разі, якщо сторони не скористалися можливістю вільного вибору права, то обов'язки сторін будуть визначатись відповідно до законодавства місця укладання угоди.

ЗУ «Про МПП» встановлює три презумпції. Які вказують на найбільш тісний зв'язок. Ці три виключення зумовлені або неможливістю знайти сторону, або схильністю законодавця до застосування власного правопорядку. Зокрема:

1. Щодо договору про нерухоме майно і майно, що підлягає державній реєстрації. Якщо сторони не використали принцип автономної волі сторін, то право, найбільш тісно пов'язане з договором, предметом якого є нерухомість, є право місцезнаходження нерухомості (lex rei sitae). Якщо майно зареєстровано - то право держави місця реєстрації.

2. При проведенні роботи - право держави проведення діяльності або створення передбачених законом результатів, що має визначатися юрисдикційним органом.

3. Для договорів, укладених на аукціонах, конкурсах, біржах, якщо відсутня автономна воля сторін, то використовується право держави, де проводиться аукціон, конкурс, або знаходиться біржа.

Водночас, якщо відповідно ст. 32 ЗУ інше випливає з умов суті правочину або обставин справи, то ці три презумпції не застосовуються. Тотожне регулювання договірних зобов'язань передбачено у законодавчих актах Вірменії, Білорусії, Казахстану, Киргизії, Узбекистану, Монголії, країнах ЄС, де дії Конвенція про право, що застосовується до договірних зобов'язань, приміром, в Австрії, Італії, Польщі, Угорщині, Чехії.

Базисні умови поставок

Використовуються як термін ІНКОТЕРМС - міжнародні правила тлумачення торгівельних термінів. ІНКОТЕРМС являють собою кодифіковані торгівельною палатою збірки загальноприйнятних термінів, що зустрічаються у торгівельних звичаях.

Для більшості країн ІНКОТЕРМС не є джерелом права, а тому не має обов'язкового характеру. В Україні, Відповідно до Указу Президента України Про застосування міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів від 4.10.1994 року використання правил ІНКОТЕРМС є обов'язковим. З метою зручності застосування і розуміння всі терміни, які використовуються в правилах ІНКОТЕРМС розділено на 4 категорії, починаючи від випадку, коли продавець надає товари покупцю безпосередньо у своєму приміщенні - терміні групи Е. Відповідно термінам другої групи - продавець зобов'язується надати товар у розпорядження перевізника, який забезпечується покупцем - терміни групи F. Відповідно термінів групи С - продавець зобов'язаний укласти договір перевезення. Однак без прийняття на себе ризику випадкової загибелі чи пошкодження товару чи додаткових витрат після відвантаження товару. В рамках групи D - продавець несе всі витрати і приймає на себе ризики до моменту доставки товару в країну призначення. Далі, зобов'язання сторін по всім термінам згруповано по 10 основним напрямкам, так що кожному обов'язку продавця дзеркально відповідає необхідний обов'язок покупця за тими ж напрямками.

Платіжні умови та джерела їх регулювання. У відповідності з існуючою практикою застосовуються такі основні форми міжнародних розрахунків:

1. Документарний акредитив.

2. Інкасо.

3. Банківський переказ.

4. Із застосуванням векселів і чеків.

Міжнародні розрахунки регулюються окрім міжнародних банківських правил і звичаїв також національними актами, при цьому в більшості випадків внутрішньодержавні акти враховують положення міжнародних договорів. Міжнародні розрахунки були предметом міжнародної уніфікації, універсалізації більшості банківських операцій. Так, на міжнародних конференціях у Женеві 1930-31 рр. були прийняті міжнародні вексельні і чекові конвенції, спрямовані на уніфікацію національних законодавств. Подальшою уніфікацією вексельного права займається Комісія ООН з права міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгова палата на початку ХХ ст. розробила і опублікувала ряд документів по уніфікації правил і звичаїв для документарних акредитивів, інкасо і міжбанківському ракурсуванню (оплата товарів через банк).

Однією із форм здійснення зовнішньоторговельних розрахунків є розрахунки за допомогою акредитива. У зв'язку з цим у міжнародній торгівлі використовуються Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (МТП №500 в редакції 1993 року). Ці правила визначають види акредитивів, спосіб, порядок їх виконання і передачі, зобов'язання і відповідальність банків, умови, яким повинні відповідати надані документи.

Ст. 2 Правил містить поняття документарного акредитиву - являє собою грошове зобов'язання банку, що виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера. Суть акредитива полягає в тому, що банк зобов'язується сплатити певну грошову суму третій особі за рахунок клієнта, але від свого імені.

Інкасо вважать однією із найстаріших банківських операцій. Являє собою доручення експортера своєму банку отримати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну грошову суму або підтвердження того, що ця сума буде сплачена у певні строки. Застосування цієї форми розрахунків регулюється Уніфікованими правилами по інкасо, розроблені МТП в редакції 1995 року (публікація МТП №522). Ці Уніфіковані правила визначають види інкасо, порядок надання документів до платежу і здійснення платежу, акцепту, повідомлення про здійснення платежу або про його несплату та інші питання.

Ст. 2 цих правил надає визначення інкасо - це операції, що здійснюються банками на підставі отриманих інструкцій з метою отримання платежу і (або) акцепту, видачі документів проти платежу і видачі документів на інших умовах.

Схема розрахунків по інкасо:

1. Після укладання контракту, в якому сторони обумовили через які банки повинні здійснюватись розрахунки, експортер здійснює відвантаження товару.

2. Після отримання від перевізника транспортних документів він готує комплект документів: рахунки, рахунки-фактури, перевідні векселі та таке інше; і надає їх при інкасовому дорученні своєму банку.

У відповідності з названими правилами по інкасо експортер, який виставляє документи по інкасо називається довірителем, а банк, якому доручається операція - банком-ремітентом. Недоліком банківської операції по інкасо вважається тривалість переводу документів та тривалий період їх сплати (від 2 тижнів).

Банківський переказ - це просте доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму на вимогу і за рахунок наказодавця іноземному бенефіціару (одержувачу грошей) з вказівкою способів повернення банку платнику виплаченої суми.

Захисне спостереження (див загальну частину).

Арбітражна угода

Це угода, що виражає узгоджену волю сторін про передачу суперечки між ними до арбітражу, укладена у письмовому вигляді, є обов'язковою для сторін, визначає компетенцію арбітражу і є основою для винесення арбітражного рішення.

В залежності від моменту виникнення суперечки арбітражна угода розподіляється на два види:

1. Арбітражне застереження - Якщо угода про арбітраж вміщена у основний контракт і спрямована на розгляд арбітражним шляхом гіпотетичної суперечки, то має місце арбітражне застереження.

2. Третейський запис - це угода про арбітраж, яка досягнута після виникнення суперечки між сторонами.

Разом із тим, сторони можуть укласти окремий документ щодо арбітражу, тоді умова йде про арбітражну угоду у власному сенсі.

Факт укладання арбітражної угоди виводить суперечку (спір між сторонами) з-під дії юрисдикції державних судів.

Крім того, арбітражна угода має ознаку автономності, тобто юридичної самостійності по відношенню до контракту. Це означає, що дійсність арбітражної угоди не залежить від дійсності контракту.

Підстави недійсності арбітражної угоди:

1. Відсутність право дієздатності сторін;

2. Вади волевиявлення (наприклад, немає добровільності волевиявлення);

3. Недотримання форми арбітражної угоди;

4. Недопустимість розгляду суперечки арбітражем.

Порядок розгляду справ інститутами МКА

Існує два види міжнародного комерційного арбітражу:

1. Постійно діючий (інституційний) - це постійно діючий орган, що має свій апарат, положення про нього, регламент, на підставі якого він працює і реєстр арбітрів. Подібні органи переважно створюються при національних торгових палатах, біржах, асоціаціях.

2. Разовий арбітраж (ad hoc) - створений для одиничного випадку. Створюється сторонами для розгляду конкретної суперечки і припиняє своє існування після закінчення розгляду справи. Він не має ні свого апарату, ні статуту, ні регламенту, тому сторони самостійно визначають процедуру або беруть за основу будь-який арбітражний регламент. Єдине обмеження - дотримання норм публічного порядку країни, де проходить розгляд справи (основи національного правопорядку).

Сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. При відсутності такої домовленості місце визначається з урахуванням обставин справи і фактором зручності для сторін і для суду.

Арбітражний розгляд починається в день, коли прохання про передачу цього спору у арбітражу передано відповідачем.

Сторони мають право самостійно домовитись про мову або про мови, які бути використовуватися в процесі арбітражного розгляду. У разі відсутності такої домовленості суд може визначити мову або мови, які будуть використовуватися.

Третейський суд також приймає рішення про те, чи можна провадити усне провадження, чи обмежитись розглядом документів та інших матеріалів.

Сторони повинні бути повідомлені про будь-яке слухання справи і про будь-яке засідання суду щодо їх суперечки. Всі матеріали і інформацію, яку передає одна сторона, повинна отримати і інша сторона.

При вирішенні суперечки суд користується тими нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору, згідно з умовами їх угоді, із урахуванням торгових звичаїв.

Арбітражне рішення повинно бути винесене у письмовій формі та підписано або одноособово арбітром, або арбітрами. В рішенні повинні бути вказані мотиви, висновок про задоволення або відхилення позовних вимог, сума арбітражного збору і витрат по справі, х розподіл між сторонами, дата і місце арбітражу.

Виконання іноземних арбітражних рішень

Арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні воно було винесене, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується. Сторона, що порушує клопотання про його виконання, подає оригінал арбітражного рішення або його копію, оригінал арбітражної угоди або її копію. Якщо арбітражне рішення або арбітражна угода написані іноземною мовою, то сторона повинна надати належним чином засвідчений переклад цих документів.