Правовий регламент та нагляд за фінансовим сектором в Україні

Порядок виконання рішень міжнародних арбітражі в Україні визначається міжнародними договорами, наприклад, Конвенцією про виконання арбітражних рішень 1958 року, ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 35, 36 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж». Постанова ПВСУ від 24.12.1999 року №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання виконання рішень іноземних судів та арбітражі і про скасування рішень, постановлених в порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України».

Договір міжнародної купівлі-продажу товарів

Експортно-імпортні операції з товарами опосередковуються договором міжнародної купівлі-продажу товарів. Як у внутрішньому, так і в міжнародному обороті, економічна сутність і юридичний зміст договору купівлі-продажу товару єдиний. Проте, виділяють деякі особливості міжнародного договору купівлі-продажу:

1. Сторони контракту - особи, що мають комерційні підприємства в різних країнах.

2. Предмет договору купівлі-продажу переміщується через державний кордон.

3. За договором міжнародної купівлі-продажу одна сторона, продавець, зобов'язується передати товар, що може переміщуватися через державний кордон, у власність контрагенту (покупцю), комерційне підприємство якого знаходиться на території іншої держави, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну суму (консенсуальний, оплатний, взаємний (двосторонній).

Договори міжнародної купівлі-продажу укладаються комерційними і некомерційними організаціями, юридичними особами, індивідуальними підприємцями, а також державними органами виконавчої влади, які діють у публічних інтересах. Як правил, продавець і покупець є резидентами двох різних держав.

Найбільш розповсюдженими способами укладання договору міжнародної купівлі-продажу є акцепт-оферта. Можливим є укладання єдиного документу. Що підписується сторонами, або представниками двох сторін.

В міжнародній комерційній практиці використовуються типові форми контрактів, де відображена специфіка поставки товарів окремих видів з урахуванням світової практики. Наприклад, якщо йдеться про обладнання, сировину, продовольство і таке інше.

Посередницькі договори у ЗЕД

Договір комерційного представництва (комерційний агентський договір) - тобто контракт із посередником, що діє протягом певного часу ділової активності на тій чи іншій території.

Стосовно цього виду посередницьких договорів МТП розробила Типовий комерційний агентський контракт (публікація №496); Керівництво по укладанню комерційних агентських контрактів (МТП №410); Коментар до типового комерційного агентського контракту (МТП №512).

Зазвичай до такого роду договорів заносяться такі умови, як категорії клієнтів, з яким може працювати агент, показники мінімальних продаж і мінімального рівня винагороди клієнта, умови конфіденційності, обмеження агента в праві на надання аналогічних послуг конкурентам і умови про текельдре (гарантія отримання оплати від покупця).

Договір випадкового посередництва - це угода з посередником час від часу (не на постійній основі) здійснювати сприяння у бізнесі. Основні умови такої діяльності наведені у Типовому контракті випадкового посередництва (МТП №619).

Випадковий посередник виконує разові агентські функції, зокрема надає інформацію про можливий бізнес, наприклад, відомості про потенційних клієнтів, вигідні місця торгівлі, умови тендеру і таке інше, встановлює контакт між контрагентом і третьою стороною, сприяє у виконанні договору тощо.

Дистриб'юторська угода - це контракт, в якому покупець-перепродавець відповідає за маркетинг товарів посередникам на певній території. МТП розробила Типовий контракт на дистриб'ютерство; Керівництво МТП про вистриб'ютерство (публікація №441).

Дистриб'ютори - це посередники по розповсюдженню товарів, які вони самі не виробляють. Вони реалізують товар від власного імені у власному інтересі, здійснюючі при цьому маркетинг продукції товаровиробника.

В цих договорах часто передбачається прямий обов'язок дистриб'ютора здійснювати прямий маркетинг товару, дотримуватися з цією метою певних умов його розповсюдження, наприклад, у спеціалізованих магазинах.

Франчайзингові та ліцензійні ЗЕ умови

Договір франчайзингу - це довгостроковий договір, за яким одна сторона, що надає франшизу зобов'язується послідовно здійснювати поставки товарів і здійснювати певні послуги, наприклад, передавати досвід, знання, навички у господарській діяльності, і наділяти іншу сторону правом використання комплексу виключних прав по відношенню до об'єктів інтелектуальної власності.

Цей договір вважається різновидом ліцензійних договорів і укладається з метою створення нових господарських комплексів (магазинів, ресторанів, мотелів), розширення мережі ринків збуту товарів і послуг під фірмовим найменуванням правоволодільця.

Це відрізняє його від ліцензійних договорів, які дозволяють ліцензіату використовувати деякі окремі об'єкти охорони промислової чи інтелектуальної власності, права на які належать власнику цього нововведення.

Предметом договору є володіння особою виключним правом на об'єкти інтелектуальної власності.

МТП розробила Типовий контракт міжнародного франчайзингу (№557).

Договори перевезення вантажів та пасажирів

За договором перевезення одна сторона (перевізник) бере на себе зобов'язання перед іншою стороною (вантажовідправником або пасажиром) здійснити перевезення. Міжнародним вважається перевезення вантажу, пасажирів чи багажу, що здійснюється принаймні між двома країнами відповідно до умов міжнародних угод.

Залізничні перевезення. Договір перевезення вантажів оформляється залізничною накладною, складеною на маршрут, що пролягає територіями принаймні двох держав. Договір вважається укладеним, як тільки залізниця відправлення прийняла до перевезення вантаж разом з накладною. Прийняття засвідчується штемпелюванням накладної негайно після здавання для перевезення всіх зазначених у накладній вантажів і після оплати взятих на себе відправником платежів або після надання гарантії.

Договір перевезення пасажирів оформляється квитком. Міжнародні тарифи або угоди між залізницями визначають форму і зміст квитків, а також мову і шрифти, якими вони повинні бути заповнені і надруковані.

Автомобільні перевезення. Кожен договір перевезення вантажу встановлюється автотранспортною накладною, яка виступає доказом укладання договору перевезення, її умов і отримання товару перевізником. При перевезенні пасажирів перевізник повинен видати індивідуальний або колективний квиток.

Авіаційні перевезення. Договір перевезення оформляється для пасажирів складанням проїзного квитка, а для вантажу - авіа-вантажною накладною. За договором перевізник зобов'язаний доставити вантаж у пункт призначення і видати його управненій на отримання вантажу особі (вантажоотримувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити повітряне перевезення.

Міжнародні морські перевезення. Здійснюються за чартером або коносаментом. Чартер - це документ, що підтверджує наявність і зміст договору фрактування, укладеного між фрактувальником і фрактуватером. Чартер розрахований на перевезення великих партій вантажу.

В залежності від умов перевезення різного роду вантажу і основних напрямків перевезення застосовують стандартні Форми чартерів, розроблені і рекомендовані Балтійською і міжнародною морською організацією, Міжнародною палатою судноплавства і національними палатами судноплавства різних країн.

Коносамент - це вантажний документ, розписка капітана про прийняття вантажу. Коносамент розуміється як:

1) офіційна квитанція перевізника, яка підтверджує, що вантаж відправлено в певне місце призначення на конкретному судні або вантаж отриманий під охорону перевізником для відправлення;

2) меморандум договору перевезення, що повторює в деталях умови договору, що укладається фактично до підписання коносаменту;

3) товаророзпорядчий документ на вантаж, що дозволяє покупцю розпоряджатися ним шляхом передаточного напису і надання коносаменту.

Міжнародні комбіновані перевезення - це перевезення вантажу двома різними видами транспорту (і більше) на підставі договору з місця в одній країні, де вантаж надходить у відання оператора комбінованого перевезення, до обумовленого місця доставки в іншій країні. Головним організатором змішаного перевезення є оператор, який об'єднує в собі риси експедитора і перевізника.

Оператором є особа, яка укладає договір комбінованого перевезення і виступає як сторона договору, а не як агент, або від імені вантажовідправника, або перевізників, що прийматимуть участь в договорі змішаного перевезення, і приймає на себе відповідальність за виконання договору.

Тема 3. Правове регулювання ринків фінансових послуг

1. Поняття та види фінансових послуг.

2. Поняття ринків фінансових послуг.

3. Функції та компетенція Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (ДКРРФП). Інші регулятори ринку.

4. Коло суб'єктів, що мають право надавати фінансові послуги. Реєстрація та ліцензування діяльності фінансових установ. Суміщення надання певних видів фінансових послуг.

5. Заходи впливу, що застосовуються у разі порушення законодавства, що регулює діяльність з надання фінансових послуг.

6. Запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

7. Система та суб'єкти фінансового моніторингу.

8. Фінансова операція і її ознаки.

9. Фінансові операції, що підлягають обов'язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу.

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Фінансовими вважаються такі послуги:

1. Випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та (або) їх обслуговування, кліринг (розрахунки) та інші форми забезпечення розрахунків.

2. Довірче управління фінансовими активами.

3. Діяльність з обміну валют.

4. Залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.

5. Фінансовий лізинг.

6. Надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.

7. Надання гарантій та поручительств.

8. Переказ грошей.

9. Послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення.

10. Торгівля цінними паперами.

11. Факторинг та інші.

Ринки фінансових послуг - це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг.

До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

1. Щодо ринку банківських послуг НБУ.

2. Щодо ринку цінних паперів та похідних цінних паперів ДКЦПФР.

3. Щодо інших ринків фінансових послуг - це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (ДКРРФП).

Функції ДКРРФП:

1. Розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні.

2. Здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері.

3. Захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування в межах повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг.

4. Узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення та інші завдання.

Повноваження ДКРРФП:

1. Уповноважений орган розробляє і затверджує НПА, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об'єднаннями і контролює їх виконання.

2. Здійснює реєстрацію та веде державний реєстр фінансових установ.

3. Видає фінансовим установами відповідно до законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг дозволи, ліцензії, затверджує умови провадження діяльності з надання фінансових послуг та порядок контролю за їх додержанням.

4. Встановлює обов'язкові нормативи достатності капіталу та інші показники і вимоги, що обмежують ризики в коопераціях з фінансовими активами та інше.

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачене законом, фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та НПА.

Державний реєстр фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів - це перелік адміністративної інформації про фінансові установи, що формується та узагальнюється державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як система збору, накопичення та обліку відомостей про ці установи.

Реєстр формується комісією з метою ведення обліку фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів, а також систематизації відомостей щодо цих установ. Реєстр ведеться в електронному вигляді у форматі, визначеному комісією.

Власником інформації, що внесена до реєстру є держава. Користувачами відомостей з реєстру є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадяни України, підприємства, установи і організації всіх форм власності, міжнародні об'єднання та організації, іноземні юридичні та фізичні особи.

Загальні умови набуття статусу фінансової установи

Для набуття статусу фінансової установи професійний учасник ринку цінних паперів після отримання відповідної ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів вступає що не найменше до однієї саморегульованої організації на ринку цінних паперів та затвердження внутрішніх документів щодо здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, за умови включення до реєстру подають до комісії.

Подаються такі документи, підписані особою, яка має на це відповідні повноваження та завірені печаткою:

1. Заявка довільної форми

2. Реєстраційна картка встановленого зразка

3. Копію документа, що підтверджує членство в саморегульованій організації ринку цінних паперів

Комісія протягом 10 робочих днів вносить інформацію до реєстру та видає про це свідоцтво.

Уповноважений орган (ДКРРФП) в межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:

1. Страхової діяльності;

2. Діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

3. Надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

4. Діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Особа, яка має намір провадити певний вид господарської діяльності з надання фінансових послуг, що ліцензуються, звертається до уповноваженого органу із заявою встановлено зразка про видачу ліцензії.

В заяві про видачу ліцензії повинні міститися: Відомості про особу заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код). До заяви додається копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи чи копія довідки про внесення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, посвідчене нотаріально або органом, що видав оригінал документа.

Уповноважений орган приймає рішення про видача ліцензії або про відмову у її видачі протягом 30 календарних днів з дати надходження заяви, якщо інший строк не встановлено.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається або видається заявникові протягом 3 робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. Якщо було прийнято рішення про відмову, то повинні бути зазначені підстави.

У ліцензії повинно бути зазначено:

1. Найменування органу ліцензування, що видав ліцензію

2. Вид господарської діяльності з надання фінансових послуг, на право провадження якої видається дана ліцензія

3. Найменування юридичної особи, її ідентифікаційний код, місцезнаходження.

4. Дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

5. Посада, прізвище, ініціали особу, яка видала ліцензію.

6. Дата видачі ліцензії, строк її дії, підпис і печатка.

Якщо було прийнято позитивне рішення про видачу ліцензії, то ліцензія повинна бути оформлена протягом 5 робочих днів з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Діяльність з надання фінансових послуг на підставі ліцензії, виданої уповноваженим органом, здійснюється на всій території України.

Розпорядження ДКРРФП від 08.07.2004 року №1515 «Про затвердження положення про встановлення обмежень на суміщення діяльності фінансових установ за надання певних видів фінансових послуг».

Суміщення надання фінансових послуг - надання фінансовою установою двох або більше фінансових послуг.

Суміщати забороняється:

1. Діяльність з прямого або опосередкованого залучення фінансових активів від фізичних осіб з зобов'язанням щодо наступного їх повернення не може суміщатись з наданням будь-яких фінансових послуг.

2. Діяльність ломбардів з надання послуг фінансового кредиту не може суміщатись за наданням будь-яких інших видів фінансових послуг.

3. Діяльність з адміністрування пенсійних фондів не може суміщатись із діяльністю з управління фондом операцій з нерухомістю.

4. Діяльність з довірчого управління фінансовими активами не може суміщатись з будь-якими іншими фінансовими послугами та інше.

Уповноважений орган може застосовувати такі заходи впливу:

1. Зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення.

2. Вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи.

3. Накладати штрафи.

4. Тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

5. Відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію.

6. Затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи.

7. Порушувати питання про ліквідацію установи.

Фінансовим установам під час здійснення фінансових послуг забороняється вступати у договірні відносини з анонімними особами, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Фінансовим установами забороняється вступати у договірні відносини з клієнтами юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

Фінансова установа зобов'язана ідентифікувати:

1. Клієнтів, що відкривають рахунки у фінансовій установі та (або) укладають договори про надання фінансових послуг;

2. Клієнтів, які здійснюють операції. Що підлягають фінансовому моніторингу;

3. Осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Для ідентифікації фінансова установа має право витребувати, а клієнт зобов'язаний надати документи та передбачені законом відомості, необхідні для з'ясування його особи.

У разі ненадання клієнтом необхідних документів та передбачених законодавством відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе, фінансова установа відмовляє клієнту у його обслуговуванні і наданні фінансових послуг і не відкриває рахунок.

У разі наявності при здійсненні ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клієнтом недостовірної інформації або навмисного подання клієнтом інформації з метою введення в оману, фінансова установ має надавати інформацію про фінансові операції клієнта спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Система та суб'єкти фінансового моніторингу

Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів: первинного та державного.

Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є:

1. Банки, страхові та інші фінансові установи, платіжні організації, члени платіжних систем реквайрингові (розрахунки пластиковими картками) та клірингові розрахунки, товарні, фондові та інші біржі

2. Професійні учасники ринку цінних паперів

3. Інститути спільного фінансування

4. Гральні заклади, ломбарди і юридичні особи, які провадять лотерею.

5. Підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами и недержавними пенсійними фондами.

6. Підприємства і об'єднання зв'язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів.

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

1. Центральні органи виконавчої влади;

2. НБУ;

3. Інші органи.

Суб'єкти первинного моніторингу зобов'язані:

1. Проводити ідентифікацію осіб, які здійснюють фінансову операцію;

2. Забезпечувати виявлення и реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

3. Надавати уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію не пізніше 3 робочих днів з моменту її реєстрації;

4. Сприяти працівникам уповноваженого органу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу.

Суб'єкти державного фінансового моніторингу зобов'язані:

1. Вимагати від суб'єктів первинного фінансового моніторингу виконання завдань і обов'язків.

2. Проводити перевірку стану організації професійної підготовки працівників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення внутрішнього фінансового моніторингу і вживати заходів.

3. Під час здійснення накладу перевіряти виконання вимог актів законодавства з питань запобігання та протидії легалізації відмивання доходів та фінансування тероризму, вживати встановлених у законодавстві заходів.

4. Інформувати уповноважений орган про виявлені випадки порушення законодавства суб'єктами первинного фінансового моніторингу

Фінансова операція - це будь-яка операція, пов'язана із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу, за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу, зокрема:

1. Внесення або зняття депозиту, внеску, вкладу;

2. Переказ грошей з рахунку на рахунок;

3. Обмін валюти;

4. Надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів;

5. Надання або отримання позики або кредиту;

6. Страхування і перестрахування;

7. Надання фінансових гарантій та зобов'язань;

8. Довірче управління портфелем цінних паперів;

9. Фінансовий лізинг та інші операції.

Фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу. Якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 000 грн. або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80 000 грн. та має таку ознаку:

1. Відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь третьої особи;

2. Переказ особою за відсутності зовнішньоекономічного контракту коштів за кордон;

3. Обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;

4. Проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника не розміщених депозитаріях;

5. Придбання особою цінних паперів за готівку;

6. Виплата особі виграшу в лотерею, казино або і іншому гральному закладі;

7. Розміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та інших цінностей в ломбард.

Фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу. Якщо має таку ознаку:

1. Заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети;

2. Невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи;

3. Виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких діє підстави сумніватися

Тема 4. Правове регулювання банківської діяльності

1. Історія розвитку банківської системи.

2. Поняття банківської системи України і її структура.

3. Правове становище НБУ.

4. Система і форми регулювання банківської діяльності і напрямок НБУ та його повноваження.

5. Система банківських операцій.

6. Розрахунково-касові операції банків.

7. Банківські рахунки.

8. Права і обов'язки сторін по договору на розрахунково-касове обслуговування.

9. Правове регулювання касових операцій банків.

10. Правові основи безготівкових операцій в народному господарстві.

11. Кредитні операції банків.

12. Види банківського кредиту.

13. Депозитні операції банків.

У Стародавньому Світі місцем збереження товарних грошей були храмові господарства. Храми здійснювали облік та розрахунок товарних грошей, що можна вважати прототипом розрахунково-касових операцій банків. Крім того, банки Стародавнього Світу надавали кредити, здійснювали розрахункові, касові операції і облікові операції.

Свої функції храмові господарства здійснювали на основі звичаїв. Проте, вже за часів Хаммурапі в його законах отримали регламентації кредитні операції, умови надання позики і встановлювалася відповідальність за борговими зобов'язаннями. Перші банківські операції здійснювали жерці. Вони не мали права розпоряджатися довіреними вкладами і зберігали їх недоторканими, адже недоторканість храмів гарантувала і безпеку цінностей.

Розвиток міжнародної торгівлі породив необхідність обміну грошей різних держав. Так виникає професія мінял, що здійснювали обмінні, кредитні, вкладні операції, експертизу монет і переказ грошей з одного рахунку на інший.

Перші правові норми щодо діяльності банків були у Кодексі Юстиніана, у Зводі законів VI сторіччя у Візантії і у Руській Правді.

Приблизно з XI сторіччя мінял починають називати банкірами (від лат. banko - лавка, скриня для зберігання грошей). Перші банкіри з'явились у XI-XII столітті в Італійських містах. Вони вели свої операції на лавках, на вулицях, на ринках і вели банківські книги де фіксували свої операції.

З часом, міняли з вулиць переходять у контори. Перший банк - це Банк Св. Георгія у Генуї датується 1407 роком. У самодержавній Росії виникнення банків пов'язують із правлінням імператриці Анни Іоанівни, яка у 1733 році повеліла відкрити позики Монетної контори. Пізніше, імператриця Єлизавета повеліла заснувати дворянські банки у Москві і Петербурзі, а також Купецький банк при Санкт-Петербурзькому порту.

У Харкові перша контора Державного комерційного банку була відкрита у 1849 році, а у Києві тільки у 1898 році. Перші банківські закони датуються 1862 і 1871 роками. Перед революцією в Росії існувало 52 банки.

Постановою Народного секретаря України у 1918 році було заборонено здійснення всіх операцій в приватних кредитних установах щодо видачі вкладів і позик і всі вклади передавались у відділення Державного банку.

Радянська банківська система базувалася на державній, кредитній і валютній монополіях, а центральне місце займав Державний банк.Елементами цієї системи були декілька інших державних банків - Стройбанк і Внешторгбанк.

Першими українськими банками були Банк Таврія, Укрінбанк, Полтава Банк і Банк Добродій.

Банківська система Україна і її структура

Під банківською системою розуміють сукупність різних видів банків і банківських інститутів, що діє у певній країні в конкретний історичний період. В залежності від супідрядності кредитних інститутів і їх ієрархічній структурі виділяють два типи банківської системи: однорівневу і дворівневу. Банківська система України дворівнева (НБУ та інші банки).

В різних країнах існують різні правила щодо превалювання універсальних або спеціалізованих банків. До країн, де привалює принцип спеціалізації банків відносяться Англія, Франція, США, Італія, Японія. Принцип універсальності домінує у Швейцарії, Німеччині, Австрії.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані.

За спеціалізацією банки можуть бути:

1. Емісійними банками - вони наділені монопольним правом випуску банкнот і правом регулювання грошового обігу, кредиту і валютного курсу, правом на зберігання золотовалютних резервів (НБУ).

2. Кооперативні банки - це спеціальні кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на дольових началах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах.

3. Іпотечні банки - вони займаються довгостроковими позиками під заставу нерухомості, наприклад землі, будівель, можуть випускати закладні листи під забезпечення нерухомістю.

4. Ощадні банки - це кредитні установи, основна функція яких - залучення грошових заощаджень і тимчасово вільних грошей у населення.

5. Кліринговий банк - вони здійснюють послуги по веденню відомостей стану матеріальних цінностей, отримують і поставляють цінні папери, здійснюють виплати і розрахунки.

6. Інноваційний банк - головна задача якого - фінансування і кредитування винаходів і інновацій, спрямованих на підвищення технічного рівня виробництва, випуску нових високоефективних видів продукції.

7. Депозитний банк - здійснює кредитно-розрахункові і довірчі операції за рахунок залучених депозитів (вкладів).

Банк набуває статусу спеціалізованого у разі, якщо більше 50% його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку, у разі, якщо більше 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися майном, що перебуває в їх власності.

Банки в Україні створюються в формі ВАТ або кооперативного банку.

Державний банк - це банк, 100% статутного капіталу якого належать державі. Він створюється за рішенням КМУ, який затверджує його статут.

Банки в Україні реєструє НБУ.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві кооперативні банки та центральний кооперативний банк.

Банки мають право створювати об'єднання у вигляді банківської корпорації, банківської холдингової групи, фінансової холдингової групи, можуть бути учасниками промислово-фінансових груп.

Банківські об'єднання можуть бути у формі неприбуткових спілок та асоціацій (ЗУ «Про банки та банківську діяльність»).

НБУ - є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління. Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату НБУ - це місто Київ.

НБУ має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. ?. Джерелами формування статутного капіталу НБУ є доходи його кошторису, а при необхідності Держбюджет України.

НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні.

НБУ може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні і відкривати представництва за межами України.

НБУ, його установи, філії і представництва мають печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Одержання прибутку не є метою діяльності НБУ. Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Функції НБУ:

1. Визначає та проводить грошово-кредитну політику.

2. Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг.

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування («банк банків»).

4. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, банківського обліку та звітності, банківського обігу, захисту інформації, коштів та майна та інші (ЗУ «Про НБУ»).

Керівними органами НБУ є Рада НБУ та Правління НБУ. Голова Ради НБУ обирається Радою НБУ строком на 3 роки. Очолює Правління НБУ Голова НБУ. Структура НБУ базується на принципах централізації з вертикальним підпорядкуванням

До системи НБУ входять:

1. Центральний апарат;

2. Філії або територіальні управління;

3. Розрахункові палати;

4. Банкнотно-монетний двір;

5. Фабрика банкнотного паперу;

6. Державна скарбниця України.

7. Центральне сховище.

8. Спеціалізовані підприємства.

9. Банківські навчальні заклади.

10. Інші структурні одиниці та підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.

Для інкасації та охорони цінностей і об'єктів НБУ має відомчу охорону, озброєну бойовою вогнепальною зброєю.

Система і форми регулювання

НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами на Україні і за кордоном, банківськими об'єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, НПА НБУ і економічних нормативів.

НБУ видає НПА, які є обов'язковими для органу державної влади, місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій, установ не залежно від форм власності.

З метою захисту інтересів вкладників і кредиторів, забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює обов'язкові економічні нормативи. Вони забезпечують контроль за ризиками, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком. НБУ здійснює регулювання як безпосередньо, так і через створений орган банківського нагляду.

НБУ визначає форму звітності, порядок її складання та подання до НБУ для всіх суб'єктів господарювання. НБУ проводить внутрішній аудит через ревізійні управління НБУ. Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних підрозділів НБУ провадиться не рідше 1 разу на рік.

Форми регулювання банківської діяльності

1. Адміністративне регулювання:

- Реєстрація банків;

- Ліцензування банків;

- Встановлення вимог та обмежень щодо їх діяльності;

- Застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

- Нагляд за діяльністю банків і надання рекомендацій щодо діяльності банків.

2. Індикативне регулювання:

- Встановлення обов'язкових економічних нормативів;

- Визначення норм обов'язкових резервів для банків;

- Встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

- Визначення процентної політики;

- Рефінансування банків;

- Управління золотовалютними резервами;

- Операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- Імпорт і експорт капіталу.

Наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійовані і споріднені особи банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків, а також інших юридичних та фізичних осіб, щодо дотримання вимог законодавства щодо банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків, їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання НПА НБУ. При здійсненні банківського нагляду НБУ може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.

НБУ здійснює банківський нагляд на індивідуальній так консолідованій основі, застосовує заходи впливу за порушення вимог банківського законодавства.

НБУ може здійснювати перевірки відповідно до плану, затвердженого самим НБУ. Планова перевірка здійснюється не частіше 1 разу на рік. Про її проведення НБУ повідомляє не пізніше, ніж за 10 днів до її початку.

НБУ може вирішити, що необхідно провести позапланову перевірку, при наявності обґрунтованих підстав. Рішення про позапланову перевірку підписується головою НБУ або уповноваженою особою. Якщо перевіркою буде встановлене порушення банківського законодавства, то НБУ може застосовувати такі заходи:

1. Письмове застереження щодо припинення порушення і вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації;

2. Обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

3. Скликання загальних зборів учасників, Спостережної ради банку, Правління для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

4. Укладання письмової угоди з банком, за якою банк зобов'язується вжити заходів для усунення порушень і поліпшення фінансового стану банку.

5. Відкликати ліцензію і ініціювати процедуру ліквідації банку.

Система банківських операцій

На підставі банківської ліцензії банки мають право:

1. Приймати вклади;

2. Відкривати і вести поточні рахунки;

3. Здійснювати переказ грошових коштів;

4. Розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах і на власний ризик;

За наявності банківської ліцензії і без отримання письмового дозволу банки здійснюють:

1. Надання гарантій і поручительств;

2. Придбання права вимоги на виконання зобов'язань в грошовій формі;

3. Лізинг;

4. Послуги з відповідального зберігання;

5. Надання сейфів населенню для зберігання цінностей і документів;

6. Здійснення операцій з векселями, чеками;

7. Випускати банківські платіжні картки;

8. Здійснювати операції з цими картками;

9. Надавати консультації і інформаційні послуги;

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу банки здійснюють:

1. Операції з валютними цінностям;

2. Емісію власних цінних паперів;

3. Організувати купівлю-продаж цінних паперів;

4. Здійснювати операції на ринку цінних паперів від свого імені;

5. Здійснювати інвестиції в статутні фонди і акції інших юридичних осіб;

6. Здійснювати випуск, обіг, погашення державної та іншої грошової лотереї;

7. Здійснювати перевезення валютних цінностей і інкасацію коштів;

8. Здійснювати довірче управління коштами та цінними паперами

9. Здійснювати депозитарну діяльність;

10. Діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів

Розрахунково-касові операції

Постанова НБУ «Про затвердження Правил організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносини з цього питання між територіальними управліннями НБУ та комерційними банками в національній валюті» від 05.02.2001 року №44 втратила чинність на підставі Постанови НБУ «Про внесення змін до деяких НПА НБУ» від 18.02.2004 року №62.

Банківські рахунки

Банки відкривають своїм клієнтам за договором поточні рахунки, а за договором банківського вкладу вкладні або депозитні рахунки.

Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення касових операцій за допомогою платіжних інструментів.

До поточних рахунків належать:

1. Рахунки за спеціальними режимами використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами, або актами уряду.

2. Поточні рахунки типу «Н», що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб нерезидентів, яке не займається підприємницькою діяльністю на території України.

3. Поточні рахунки типу «П», що відкриваються в національній валюті постійним представництвам.

4. Карткові рахунки, які відкриваються для обліку операцій за платіжними картками.

5. Поточні або накопичувальні рахунки виборчих фондів.

6. Інвестиційні рахунки, які відкриваються нерезидентам інвестора в уповноважених банках України, для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземних інвестицій та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні

Вкладний (депозитний) рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом на установлений строк і під певний процент, та підлягають поверненню відповідно до договору чи вимог законодавства.

Права та обов'язки сторін по договору на розрахунково-касове обслуговування (див пит. 6)

Правове регулювання касових операцій банків

До касових операцій належать:

1. Приймання готівки національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних та фізичних осіб або на відповідний рахунок банку;

2. Видача готівки національної та іноземної валюти клієнтам з їх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток через банкомат;

3. Приймання від фізичних та юридичних осіб готівки національної та іноземної валюти для переказу і виплати суми переказу в готівковій формі;

4. Обмін клієнтам непридатних до обігу банкнот або монет національної валюти на придатні.

Касове обслуговування банком клієнтів та оброблення готівки має здійснюватися тільки в операційній касі. Структуру операційної каси і чисельність касових працівників, а також потребу встановлення банкоматів банк визначає самостійно. Так само самостійно банк визначає перелік касових операцій і інших послуг, які надаються клієнтам, якщо інше не регламентується законодавчими актами.

Роботу операційної каси банк організовує протягом операційного часу та відповідно до внутрішніх правил банку в післяопераційний час.

Під час здійснення касових операцій банки мають забезпечувати:

1. Визначення справжності та платіжності банкнот/монет.

2. Обов'язкове приймання готівки на вимогу клієнта.

3. Своєчасне і повне оприбуткування готівки, що надійшла до кас банку і зарахування її на рахунки клієнтів.

4. Своєчасну видачу клієнтам придатних до обігу банкнот/монет.

5. Обмін непридатних до обігу банкнот/монет на придатні, якщо йдеться про національну валюту.

6. Вилучення сумнівних банкнот/монет на дослідження.

7. Обмін монет на банкноти, банкнот на монети, банкнот/монет одного номіналу, на банкноти чи монети іншого номіналу.

8. Документальне оформлення руху готівки в операційній касі.

9. Своєчасне відображення касових операцій у бухгалтерському обліку.

10. Належний контроль за касовими операціями.

11. Здавання готівки.

12. Створення безпечних умов роботи з готівкою і її зберігання.

13. Задоволення потреб клієнтів у готівці.

14. Систематичний аналіз стану надходжень готівки і її видачі.

15. Ідентифікацію клієнтів, якщо їх операція перевищує 50 000 ?, або еквівалент цієї суми в іноземній валюті.

Правові основ безготівкових розрахунків у народному господарстві

Це питання регулюється ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про НБУ», ЦК, ГК, Постанова НБУ від 21.01.2004 року №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Рахунки відкриваються відповідно до НПА, на підставі заяви (наприклад, про відкриття акредитива, про перерахування коштів і таке інше).

Банк здійснює розрахунки і обслуговування клієнтів на підставі відповідних договорів, внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків і інших НПА.

Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків, або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів.

Для здійснення розрахункових операцій банк може формувати електронні розрахункові документи. Доручення платників про списання коштів банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках.

Платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують їх у межах залишку коштів.

Під час здійснення розрахункових операцій застосовуються такі види платіжних інструментів:

1. Меморіальний ордер;

2. Платіжне доручення;

3. Платіжна вимога-доручення;

4. Платіжна вимога;

5. Розрахунковий чек;

6. Акредитив.

При цьому клієнти самостійно можуть обрати інструмент, окрім меморіального ордеру.

Розрахункові документи приймаються банками без обмеження.

Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження і виключно в межах залишку коштів на рахунку. Якщо до банку одночасно надійшло декілька розрахункових документів, то в першу чергу списуються кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів; у другу чергу списуються кошти для оплати праці і для виплат за авторським договором, у третю чергу списуються кошти на підставі інших рішень суду, у четверту чергу списуються платежі до бюджету та у п'яту чергу всі інші виплати.

Кредитні операції банків

Кредитними є операції:

1. Щодо розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик;

2. Організації купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

3. Операції на ринку цінних паперів від свого імені, надання гарантій і поручительств від третіх осіб, якщо їх виконання передбачено в грошовій формі;

4. Придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, надані послуги;

5. Лізинг.

Банк зобов'язаний мати кредитні підрозділи, дотримуватися основних принципів кредитування, в тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників, наявність забезпечення кредитів і додержуватися вимог НБУ щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредити під процент, ставка якої є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах.

Банк має право видавати банкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання.

Перед укладанням кредитного договору банк зобов'язаний надати клієнту інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Обов'язково повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження банку; сума кредиту; строк одержання; мету; форми і види забезпечення, тип процентної ставки; орієнтовна сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки, вартості всіх сукупних послуг; варіанти погашення кредиту (кількість платежів, їх періодичність, обсяги, можливості та умови дострокового повернення кредиту). У тому разі, якщо окремі умови кредитування будуть діяти не протягом всього строку кредитування, то банк повинен ознайомити споживача з умовами, строками і порядок інформування споживача про зміну умов і строків кредитування.

Кредитний договір має містити сплати платежів, сплати процентів, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача за кожним споживчим періодом.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати:

1. Вид і предмет кожної сукупної послуги і обґрунтування їх вартості;

2. Про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком;

3. Правила, за якими змінюється процентна ставка за кредитом, в тому разі, якщо договір передбачає зміну процентної ставки та інші умови.

Якщо надається кредит в іноземній валюті, то банки зобов'язані попередити споживача про валютні ризики і надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами на користування кредитом.

Види банківського кредиту

Кредит авальний - кредит банку на покриття гарантованого зобов'язання клієнта по векселю, у випадку, якщо платіж не може бути зроблений самостійно.

Кредит акцептний - кредит у формі акцепту перевідних векселів (форма банківського кредитування зовнішньої торгівлі).

Безвідзивний кредит - його умови не можуть бути змінені без згоди всіх зацікавлених сторін.

Бланковий кредит - кредит без забезпечення.

Речовий кредит - надається під заставу речей.

Іпотечний кредит - це довгостроковий кредит під заставу нерухомості.

Ломбардний кредит - це короткостроковий кредит під заставу майна, що легко реалізується, наприклад, цінних паперів.

Онкольний кредит - це короткостроковий кредит, що погашається за першою вимогою. Він надається під забезпечення цінними паперами, товарами, має низький процент і видається брокерам, дилерам.

Рамбурсний кредит - це короткострокове банківське кредитування торгових операцій за допомогою перевідного векселя.

Револьверний кредит - відновлювальний кредит, що надається в межах встановленого ліміту заборгованості і строків погашення у будь-який час автоматично без додаткових переговорів між сторонами кредитної угоди.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності.

Лізинговий кредит - надається при оренді майна.

Консорціумний кредит - надається банківським консорціумом: шляхом а) акумулювання кредитних ресурсів під заставу нерухомого майна; б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумі операції.

Депозитні операції банків

Вклади (депозити) поділяються на:

1. Вклади або депозити на вимогу.

2. Строкові вклади або депозити.

Сума, строки та умови приймання вкладів визначаються між банком та вкладником на договірних засадах.

Залучення банком вкладів юридичних і фізичних собі підтверджується:

1. Договором банківського рахунку;

2. Договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

3. Договором банківського вкладу з видачею ощадного сертифіката;

4. Договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів.

Процентні ставки за вкладними або депозитними операціями встановлюються банками самостійно.

Банк сплачує вкладнику суми вкладу і нараховані за ним проценти:

1. У національній валюті;

2. У валюті вкладу;

3. У банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах.

Проценти на вклад (депозит) нараховуються від дня наступного за днем надходження грошових коштів або банківських металів, до дня, який передує поверненню грошових коштів або банківських металів.

Виплата процентів за вкладами здійснюється у строки, що зумовлені у договорі.

Грошові кошти обліковуються банками на відповідних рахунках на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу. Додержання письмової форми договору є обов'язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником. Договори банківського рахунку та банківського вкладу визначають права, зобов'язання суб'єктів і мають бути підписані сторонами договору.

Договір, укладений з фізичною особою, скріплюється печаткою, а договорі, укладений з юридичною особою, скріплюється печатками сторін.

За договором банківського вкладу банк зоб озується виплачувати вкладнику грошову суму та проценти на цю грошову суму на умовах і в порядку, встановлених договором. Проценти сплачуються банком у розмірі, який встановлюється в договорі банківського рахунку. Якщо договором не встановлений розмір процентів. Проценти звичайно сплачують банком за вкладами на вимогу.

Тема 5. Правове регулювання страхування

1. Страхова діяльність і її правове регулювання.