Українська мова

виражає дію або стан предметів

прислівник

позначає ознаку дії, ознаку іншої ознаки чи предмета

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ

прийменник

служить засобом вираження відношень іменника до інших слів у реченні

сполучник

зв'язує між собою однорідні члени речення і частини складного речення

частка

виражає модальні відтінки у реченні

ОКРЕМА ЧАСТИНА

вигук

виражає почуття і виявлення емоційно- вольових реакцій людини

3. СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ЧАСТИН МОВИ

Самостійні частини мови виступають членами речення і можуть виконувати як властиву їм основну роль, так і неосновну, призначену для іншої частини мови.

Напр., основні ролі іменника такі:

· підмет (у називному відмінку);

· додаток (у непрямих відмінках).

Але іменник може бути також:

· означенням замість прикметника (зошит з паперу- який?- паперовий зошит);

· обставиною, хоч ця роль є основною для прислівника (прийшов ранньою порою- коли?- повернувся вранці);

· присудком (хоч ця роль властива дієслову) у сполученні з дієслівною зв'язкою (Олег став учнем).

Службові частини мови членами речення не виступають і виконують тільки граматичну роль у поєднанні з самостійними частинами мови.

Синтаксичні ролі частин мови у реченні:

частина мови	синтаксичні ролі
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	Основна: · підмет (називний відмінок або родовий, коли поєднується з кількісним числівником або іншим словом з кількісним значенням- у складеному підметі; · додаток (у непрямих відмінках); Неосновна: · обставина (частіше іменник з прийменником, особливо в місцевому відмінку); · неузгоджене означення; · прикладка; · іменна частина неузгодженого присудка
прикметник	Основна: · узгоджене означення; Неосновна: - іменна частина складеного присудка
числівник	Основна: · означення (порядкові і кількісні- у непрямих відмінках); · підмет (у називному відмінку- самостійно або разом з іменником у родовому відмінку); · додаток (кількісні- у знахідному відмінку разом з залежним іменником, іменна частина складеного присудка)
займенник	Основна: для тих, що вказують на предмети: · підмет (у називному відмінку); · додаток (у непрямих відмінках); для тих, що вказують на ознаки і на порядок при лічбі: · означення
дієслово	Основна: · присудок (особові форми всіх трьох способів); Неосновна: для неозначеної форми: · підмет; · присудок, · означення; · додаток; · обставина; для дієприкметника: · іменна форма складеного присудка; · означення; для дієприслівника: - обставина
прислівник	Основна: · обставина Неосновна: - неузгоджене означення
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ
прийменник	оформляє відмінкове значення іменника як члена речення (з називним відмінком не вживається)
сполучник	- сурядний: виступає засобом зв'язку однорідніх членів або частин складносурядного речення чи супідрядних однорідних речень; · підрядний: приєднує підрядне речення до головного в складнопідрядному реченні
частка	· підсилює або виділяє якесь слово; · служить засобом вираження питання, ствердження, заперечення і т.д.
ОКРЕМА ЧАСТИНА
вигук	· служить засобом вираження оклику, спонукання та ін.; · відділяється від інших членів речення комою або знаком оклику; · може заміняти речення із значенням здивування, захоплення, захвату і т.д.; · вживаючись замість самостійного слова, може виступати будь-яким членом речення

4. Розряди частин мови за значенням (лексико- граматичні розряди)- це об'єднання слів у групи (у межах однієї частини мови) за якимись параметрами.

Напр., у межах іменника виділяються такі групи слів:

· власні і загальні;

· конкретні і абстрактні;

· назви істот і неістот;

· збірні;

· речовинні.

Розряди слів за значенням виділяються в усіх частинах мови:

частина мови	групи слів, на які поділяється частина мови
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	· власні і загальні; · конкретні і абстрактні; · назви істот і неістот; як окремі групи серез загальних іменників: · збірні · речовинні
прикметник	· якісні, відносні і присвійні; якісні, крім того, мають форми вищого і найвищого ступенів порівняння;
числівник	· порядкові та кількісні (власне кількісні, збірні, дробові, неозначено- кількісні); · прості, складні і складені
займенник	· особові, зворотний, питальні, відносні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні
дієслово	· перехідні та неперехідні; серед неперехідних виділяється також розряд зворотних дієслів
прислівник	- означальні і обставинні: означальні поділяються на якісно- означальні, кількісно- означальні, способу дії; обставинні- на обставинні часу, місця, мети і причини; · первінні та вторинні
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
прийменник	· просторові, часові, причини, мети, умови і допустові, способу дії, кількісні, означальні, об'єктні; · первинні (непохідні) і вторинні; (похідні) · прості, складні і складені
сполучник	- первинні і похідні
частка	- частки, що надають смислових відтінків: вказівні, означальні, обмежувально- видільні, підсилювальні; - частки, що вказують на модальні слова: стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, власне модальні, емоційно- експресівні; · формотворчі; - словотворчі
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
вигук	· емоційні, волевиявлення, мовного етикету; · звуконаслідувальні слова; - первісні і вторинні (похідні від дієслів, іменників, сполучень слів)

5. МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Морфологічна ознака- це характеристика певної групи слів, яка визначає зміну граматичних форм цих слів або слів, що від них залежить.

До морфологічних ознак належать:

ознака	у чому виражається
особливості словозміни	· відмінюється частина мови чи не відмінюється; за якими ознаками
особливості словотворення	· як створена частина мови
особливості морфологічної будови	- з яких частин складається (чи є у складі суфікси, префікси та закінчення)

Пояснити це можна на прикладі будь-яких споріднених слів, напр., прикметника добре (добре слово) та прислівника добре (як тут добре), які чітко відрізняються одне від одного:

прикметник	прислівник
- відмінюється; - первинне слово; - складається з кореня добр- і закінчення (е)	- незмінний; - похідне, утворене суфіксом -е від прикметникової основи; - складається з кореня добр- і суфікса -е

За морфологічними ознаками слова усіх частин мови поділяються на змінювані і незмінювані.

До змінюваних належать іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово.

До незмінюваних належать прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук.

Морфологічні ознаки всіх частин мови:

частини мови	морфологічні ознаки
ЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ
іменник	- відмінюване слово; змінюється за відмінками і числами; має рід; початкова форма- називний відмінок однини (для тих, що вживаються тільки в множині- називний множини);
прикметник	- відмінюване слово; змінюється за родами, числами і відмінками; початкова форма- називний відмінок однини чоловічого роду; може мати форму ступеня порівняння (в якісних прикметниках);
числівник	- відмінюване слово; змінюється за відмінками; числівники один, два змінюються також за родами; числівник один- за числами; початкова форма- називний відмінок;
займенник	- відмінюване слово; початкова форма- називний відмінок однини; - той, що вказує на предмети, змінюється за відмінками, може мати рід і число; - той, що вказує на ознаки, змінюється за відмінками, родами і числами; - той, що вказує на кількість- за відмінками; - той, що вказує на порядок при лічбі- за родами, числами і відмінками
дієслово	дієслово утворює також форми дієприкметника і дієприслівника: - дієприкметник змінюється за родами, відмінками і числами; має стан, вид і час; - дієприслівник- незмінювана форма, має вид і час
НЕЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ
прислівник	незмінюване слово
прийменник	незмінюване слово
сполучник	незмінюване слово
частка	незмінюване слово
вигук	незмінюване слово

Тема 10. Синтаксис як наука про будову речення

План

1. Синтаксис та його функції.

2. Синтаксис простого речення.

3. Головні і другорядні члени речення.

1. Синтаксис (грец. syntaxis "складання") -- це сукупність правил і схем творення словосполучень, речень і тексту як словесних моделей певних фрагментів дійсності чи внутрішніх станів людини.

Синтаксис, його функції

Мова, як уже зазначалося, існує у двох тісно взаємопов'язаних психічних процесах: в уяві (набір мовних засобів і схем, які зберігаються в людській пам'яті) і в мовленні (творення речень і тексту, шо відбивають позамовну дійсність). Мовлення існує в усній і писемній формах.

Мовні засоби -- фонеми, морфеми, слова й словоформи -- не мають самодостатнього значення: вони існують лише заради мовлення, тобто заради речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомогою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, поєднати, використовуючи їхні властивості. І тут, у мовленні, визначальну роль відіграє синтаксис.

Синтаксис дає змогу умовно виражати, моделювати зв'язки, які існують між двома та більше явищами, що їх названо словами (синтаксис словосполучення), та зв'язки між осмисленими явищами й дійсністю (синтаксис речення). Робиться де відповідно до певних, властивих йому правил і за певними схемами. Таким чином, синтаксис можна визначити як сукупність правил і схем, за допомогою яких мовець, використовуючи слова та їхні форми, відтворює, моделює ті чи інші явиша дійсності або внутрішні стани, щоб повідомити про них інших людей.

Якшо морфологія встановлює граматичні властивості певних розрядів слів (наприклад, відмінювання іменників за відмінками й числами, змінювання дієслів за способами, часами, особами, числами тощо), то синтаксис визначає, як ці граматичні властивості слід використовувати, щоб з окремих слів утворити речення, а відтак -- і текст.

Творячи певне висловлювання, ми оперуємо не просто словами, а різними їхніми формами (тобто словоформами), які об'єднуємо в словосполучення, а ті -- спочатку в прості речення, потім, якщо є така потреба, в ускладнені й складні речення; з речень формуємо текст.

Синтаксис, отже, починається із словоформи, а далі поділяється на синтаксис словосполучення, синтаксис простого, синтаксис ускладненого, синтаксис складного речення та синтаксис тексту. Кожне з цих відгалужень єдиного синтаксису має свої специфічні правила й схеми. Оволодіння ними забезпечує, з одного боку, правильну побудову висловлювань різного типу, чітке й дохідливе передавання власної думки іншим людям, з іншого -- правильне розуміння чужих висловлювань.

Центральною одиницею синтаксису є речення.

2. Речення - це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування (він довго збирався це зробити, але не встиг).

Речення - основна одиниця синтаксису.

Речення - комунікативна одиниця (від лат. сommunicatio- спілкування, передача інформації).

За структурою речення поділяються на прості і складні:

просте речення	Благословенна в болях ран Степів широчина бездонна (М.Рильський)
складне речення	Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, і не курличуть в небі журавлі (В.Сосюра)

Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр).

У складного реченні таких основ може бути декілька.

Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями.

Просте речення може бути:

просте речення
1.	непоширене і поширене
2.	односкладне: · дієслівне (означено-особове, безособове, неозначено-особове, узагальнене-особове); · іменне (називне)
3.	неповне
4.	ускладнене
5.	з однорідними членами
6.	з відокремленими членами
7.	зі звертанням
8.	зі вставними і вставленими компонентами

НЕПОШИРЕНІ І ПОШИРЕНІ РЕЧЕННЯ

Граматична основа простого речення, як правило, складається з підмета і присудка- головних членів речення (у реченні Я розповідаю підметом є слово я, присудком- розповідаю).

Проте у деяких реченнях (односкладних) вона може бути представлена одним головним членом (Світає. Встаю. Йду. Думаю.)

Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними, а ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення- поширеними.

речення	приклади
непоширене	Ліс шумить
поширене	Ніч прийшла в місто

ТИПИ СИНТАКСИЧНОГО ЗВ'ЯЗКУ

Слова у реченні можуть поєднуватися сурядним типом синтаксичного зв'язку, за допомогою якого виражається рівноправність слів, незалежність їх одне від одного (цей тип зв'язку характерний для однорідних членів речення).

Слова у реченні можуть поєднуватися також підрядним типом синтаксичного зв'язку, при якому одне слово залежить від іншого.

синтаксичний зв'язок	приклади
сурядний тип	І земля, і небо, і море- все переді мною
підрядний тип	Я лежу на траві

ПОРЯДОК СЛІВ У РЕЧЕННІ

Порядок розташування слів у реченні вільний, проте існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення.

Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета (Епоха п'ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки).

Прямий порядок другорядних членів речення пов'язаний з порядком слів у словосполученні:

· узгоджене означення стоїть перед означуваним словом;

· додаток- після керуючого слова;

· обставина може бути перед і після головного слова (у реченні ним виступає присудок).

Порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось із них називається інверсією (зворотним порядком слів).

При зворотному (непрямому, інверсійному) порядку слів присудок передує підмету (Нещодавна до мене заходив Тарас).

Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.



порядок слів у реченні	приклади
прямий	Я прийшов
непрямий (інверсійний)	Прийшла Маринка

ЛОГІЧНИЙ НАГОЛОС

Виділення у реченні за допомогою посилення голосу одного із слів називається логічним наголосом. Від місця логічного наголосу залежить зміст речення:

Порівняйте: Мишку нарешті збагнув, що він накоїв. Мишко нарешті збагнув, що він накоїв. Мишко нарешті збагнув, щу він накоїв.

3. ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

ПІДМЕТ

Підмет- головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет (чи особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?

За способом вираження підмети поділяються на прості і складені.

підмет	приклади
простий	Соловейко заспівав
складений	Його обличчя посмурніло

Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника: Керівник сьогодні просто зобов'язаний займатися економікою.

Простий підмет може бути виражений неозначеною формою дієслова: Вивчитися- ось моя мрія.

Складений підмет може бути виражений:

· кількісно-іменниковою сполукою ( 75 відсотків квітів пішло на експорт);

· сполукою іменника (чи займенника) у називному відмінку з прийменником (Ми з братом вирішили прогулятися по парку);

· іншими сполуками (Найбільші аукціони квітів відбуваються поблизу Амстердама).

ПРИСУДОК

Присудок- головний член двоскладного речення, який характерізує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий?

Присудок буває простий і складений.

присудок	приклади
простий	Ніч закінчилася
складений	Я залишився спокійним

Простий присудок виражений дієсловом, яке поєднує в собі граматичне і лексичне значення: Петро відчинив двері.

До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).

Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).

Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне- в допоміжній.

Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова- зв'язки, яке стоїть в особовій формі і інфінітива (Він бажав піти разом з нею).

Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова- зв'язки з іменником, прикметником, дієприкметником (Городецький прикрасив Київ унікальними спорудами).

Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово- зв'язку. Тире ставиться:

· якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку ( Хліб- всьому голова);

· якщо підмет і присудок виражені інфінітивом (Життя прожити- не поле перейти);

· якщо перед присудком вжито слово це значить, то, це, ось (Більшість- це ще не значить всі).

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

До другорядних членів речення належать означення, додатки і обставини.

ОЗНАЧЕННЯ

Означення- це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох?

Означення можуть бути узгоджені і неузгоджені.

означення	приклади
узгоджене	Наче зачарований стояв ліс
неузгоджене	Команда Петренка знову виграла

Узгоджене означення уподібнюється до означуваного члена речення у відмінку, числі і роді (для однини):

Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв'язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення можуть бути виражені:

· іменнником у формах непрямих відмінків (Спочатку клас Дмитра був у числі відстаючих);

· неозначеною формою дієслова (Марко захотілося розслабитися);

· сполученням слів (Він заспівав пісню далеких країв).

Одним із різновидів означення є прикладка.

Прикладка- це означення, виражене іменником, яке дає предметові другу назву (Програма "Здоров'я" давно вже виходить на нашому телебаченні).

ДОДАТОК

Додаток- це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби).

Додатки бувають прямі і непрямі.

додаток	приклади
прямий	Він задивився на море
непрямий	Вчитель викликав Опанасенка

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і вживається в формі знахідного відмінка без прийменника (Хлопчина зірвав яблуко).

Рідше прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні або коли дія переходить лише на частину предмета (Не присувай соломи до вогню).

Непрямий додаток- це іменник, вжитий у формах інших (А більше за все Микола боявся спокуси).

ОБСТАВИНА

Обставина- другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії.

Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівнками, інфінітивом, приймениково- відмінковими формами іменника чи займенника: Веселкою моя надія грала (Леся Українка).

За значенням обставини поділяються на такі групи:

· обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя);

· обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був);

· обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч);

· обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? (Мало не впав у безодню);

· обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (Від думки про це йому перехопило подих);

· обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (При наявності запрошень займайте місця);

· обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому).

обставини	приклади
мети	А пензлі я купив на згадку про Париж
часу	Вчора ми разом малювали
способу дії	Вона пристрасно подивилася на нього
місця	У Кремлі, мабуть, весело було жити
причини	І все це сталося через тебе
умови	При вологій весні озимина буде доброю
з допустовим значенням	Незважаючи на погодні умови, урожай було зібрано вчасно

Тема 11. Складне речення

український лексика фразеологія мовлення

План.

1. Складне речення і його ознаки.

2. Складносурядні і складнопідрядні речення.

1. Складне речення складається з двох або кількох простих, об'єднаних за змістом та інтонацією. Складне речення поділяється на:

складне речення
1. 2. 3.	· сполучникове, · безсполучникове, · складна синтаксична конструкція (з різними видами зв'язку)
1. сполучникове може бути:
	· складносурядне: · з розділовими сполучниками сурядності; · єднальними сполучниками сурядності; · протиставними сполучниками сурядності; · складнопідрядне: · підрядне означальне; · підрядно зв'ясувальне; · підрядно обставинне: підрядне місця, часу, способу дії, порівняльні, міри та ступеня, причини, мети, умовні, допустові, наслідкові; · складнопідрядне з кількома підрядними: з послідовною підрядністю, з паралельною підрядністю, з однорідною підрядністю, з комбінованою підрядністю
2. безсполучникове може бути:
	· з однорідними членами речення; · з неоднорідними членами речення
3. складна синтаксична конструкція може бути:
	· з сурядним і безсполучниковим зв'язком; · з підрядним і безсполучниковим зв'язком; · з сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком

СПОЛУЧНИКОВЕ, БЕЗСПОЛУЧНИКОВЕ І СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ З РІЗНИМИ ВИДАМИ ЗВ'ЯЗКУ

За видами поєднання своїх частин складні речення поділяються на:



складне речення	приклади
сполучникове	Я згодився, і ми разом гуляли по місту
безсполучникове	Не ходи, дівча, на луг, не ламай тополю
складна синтаксична конструкція	Ще сніг кругом, ще голі віти в дубс, і не курличуть в небі журавлі (В.Сосюра)

У сполучниковому складному реченні всі частини речення поєднуються за допомогою сполучника або сполучникових слів. У бесполучниковому- частини речення поєднані за допомогою інтонації. У складній синтаксичній конструкції (складному реченні з різними видами зв'язку), частини речення поєднуються як за допомогою сполучника, так і за допомогою інтонації.

2. За характером граматичного зв'язку між частинами складні речення поділяються на:

складне речення	приклади
складносурядне	Стиха долітають звуки піаніно, а думки своє снують (М.Івченко)
складнопідрядне	Я знову згадав ті хвилини, що душу п'яніли мою (В.Сосюра)

СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

Складносурядне речення- це речення, частини якого рівноправні за смислом і поєднані сурядним зв'язком за допомогою сурядних сполучників: Завірюха стугоніла, вила, а мороз гострив свій білий ніж (І.Драч).

Частини складносурядного речення з'єднуються сполучниками сурядності:

· розділовими: одиничними або, чи, хоч, повторюваними аби…аби, чи…чи, хоч…хоч, то…то, не то…не то;

· єднальними: одиничними і, й, та (в значенні і) та повторюваними і…і, ні…ні (ані…ані);

· протиставними а, але, та (в значенні але), проте, зате, однак.



сполучник сурядності	приклади
розділовий	Або я піду звідси, або вона стане іншою
єднальний	Подув вітер - і ліс радісно загомонів
протиставний	Надворі дощ, а тут сухо і тепло

Складносурядне речення з єднальними сполучниками

У складносурядних реченнях може виражатися:

· одночасність дій, подій, явищ, станів (І ми співали, і вони з нами також);

· послідовність дій, подій, явищ, станів (Хтось відчинив двері, і ми зайшли у кінату);

· причинно- наслідкова залежність між діями, подіями, явищами, станами (Дощ пройшов- і Київ зазеленів);

Складносурядне речення з протиставними сполучниками

У складносурядних реченнях з протиставними сполучниками може виражатися:

· зіставлення дій, подій, явищ, станів (На клумбах горіли маки, а левкої ще тільки розпускалися);

· протиставлення дій, подій, явищ, станів (Чорні хмари стояли над містом, але дощу ще не було).

Складносурядне речення з розділовими сполучниками

У складносурядних реченнях з розділовими сполучниками може виражатися:

· взаємовиключення дій, подій, явищ, станів (Чи ви мене не чуєте, чи, може, ще не прокинулися?).;

· чергування дій, подій, явищ, станів (Мене то кидало в жар, то проймало холодом).

СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ. Складнопідрядне речення- це речення, частини якого нерівноправні за смислом і поєднані сурядним зв'язком за допомогою сполучників підрядності або за допомогою сполучного слова.

Одна з частин складнопідрядного речення є головною, інша- залежною. Від головної частини до залежної можна поставити питання.

Напр.: Щоб не пламеніти горобині самотньо, посадив я поблизу неї нашу українську калину (І.Цюпа)- для чого посадив?

Серед складнопідрядних речень виділяються три основних види:

· складнопідрядні речення з підрядними означальними;

· складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними;

· складнопідрядні речення з підрядними обставинними.

складнопідрядне речення	приклади
підрядне означальне	Для нас тоді був цілий світ, як вимріяна казка (П.Карманський)
підрядне з'ясувальне	Щасливий, хто сни має милі (Л.Українка)
підрядне обставинне	Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків (М.Сингаєвський)

Складнопідрядні речення з підрядними означальними

Підрядні означальні речення- це підрядні речення, які відповідають на питання який? яка? яке? які? і залежать від одного з членів речення, вираженого іменником або іншою частиною мови в ролі іменника.

Підрядні означальні речення приєднуються до головного речення за допомогою сполучних слів який, чий, котрий, що, де, куди, звідки, коли та сполучників щоб, як, ніби, наче, неначе: А справжня слава- це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л. Костенко).

В наведеному прикладі підрядне речення приєднується до головного сполучним словом що. Воно є підметом підрядного речення (його можна замінити на сполучне слово яка, а також на вона, жінка).

Окремо виділяються займенниково- означальні речення, які пояснюють член головного речення, виражений займенником той, вжитим у значенні іменника: Те, що було, минулося, І знову не буде (Т.Шевченко).

Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними

Підрядні з'ясувальні речення- це підрядні речення, які відповідають на питання відмінків і пояснюють присудок у головному реченні.

Вони приєднуються до головного речення за допомогою сполучних слів хто, що, який, чий, котрий, де, куди, звідки, коли, відколи, як та сполучників що, як, щоб, ніби, мов, наче, неначе.

Сполучне слово є членом підрядного речення і вимовляється з підкресленою інтонацією: З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут (М.Коцюбинський).

Складнопідрядні речення з підрядними обставинними

Підрядні обставинні речення- це підрядні речення, які відповідають на ті ж питання, що й обставини в простому реченні.

Вони поділяються на підрядні місця, часу, способу дії, порівняльні, міри та ступеня, причини, мети, умовні, допустові, наслідкові.

підряднообставинне речення	приклади
місця	Будь там, де ти є
часу	Він почекав, поки вагон зрушив з місця
способу дії і ступеня	Кожен живе так, як він хоче
порівняльне	Хмари насувалися, наче великі хвилі
причини	Я зробив це через те, що люблю.
мети	Ми приїхали сюди, щоб відпочити
умовне	Якщо добре попрацюєш, одержиш нагороду
допустове	Хоч і не рідний він, але добра душа
наслідкове	Вже ніч, так що краще не виходь

Підрядні речення місця

Підрядні речення місця вказують на місце або напрям дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання де? куди? звідки?

Вони стосуються всього головного речення, проте можуть уточнювати обставину місця, виражену вказівним словом (прислівниками там, тут, туди, звідти, скрізь, всюди).

До головного речення підрядні місця приєднуються сполучними словами де, куди, звідки (Іди туди, звідки прийшов).

Підрядні речення часу

Підрядні речення часу вказують на час місця дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання коли? відколи? доки? з якого часу? як довго?

Вони стосуються головного речення в цілому і приєднуються до нього сполучними словами як, як тільки, ледве, коли, поки, доти, скоро, під час того як, після того як.

Вказівними словами в головному реченні можуть виступати прислівники тоді, відтоді, доти (Він повернувся додому тоді, коли все скінчилося).

Підрядні речення способу дії і ступеня

Підрядні речення способу дії вказують на способ (характер) дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання як? яким способом?

Вони пояснюють один із членів речення і приєднуються до нього сполучниками як, що, щоб, аж, ніби, наче, неначе, мов, немов, ніж, чим…тим та сполученими словами скільки, наскільки, як.

Вказівними словами в головному реченні можуть бути прислівники так, настільки, займенником стільки (Сергій подивився на Ольгу (так), наче вперше її побачив).

Підрядні порівняльні речення

Підрядні порівняльні речення вказують на місце або напрям дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання як? як саме? подібно до чого?

Вони пояснюють усе головне речення і приєднуються до нього сполучниками як, ніби, неначе, мов, немов, немовби, немовбито (Хмари насувалися, наче великі хвилі).

Підрядні порівняльні речення можуть бути неповними (Ніби від землетрусу, здригнулася вся земля).

Підрядні речення причини

Підрядні речення причини вживаються для вираження порівняння і відповідають на питання чому? через що? з якої причини?

Вони пояснюють головне речення в цілому і приєднуються до нього сполучниками бо, тому що, через те що, від того що, завдяки тому що, оскільки.

Вказівними словами у головному реченні можуть виступати прислівники тому, затим, сполука через те: Прилинь, сизий орле, бо я одинокий (Т.Шевченко).

Підрядні речення мети

Підрядні речення мети вказують на мету дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання для чого? з якою метою? навіщо?

Вони стосуються всього головного речення і приєднуються до нього за допомогою сполучників щоб, для того щоб, з тим щоб, аби, хай.

Вказівними словами у головному реченні можуть бути сполуки для того, на те, з тим: Я посланий, щоб виконать закон (Леся Українка).

Підрядні умовні речення

Підрядні умовні речення вказують на умову, за якої можливо те, про що йдеться в головному реченні і відповідають на питання за якої умови?

Вони пояснюють усе головне речення і приєднуються до нього за допомогою сполучників якщо, коли (можна замінити на якщо), коли б (можна замінити на якби), якби, як, аби, тільки б.

Вказівним словом у головному реченні може бути прислівник тоді (Як рясно квітує горобина, то добрий буде урожай).

Підрядні допустові речення

Підрядні допустові речення вказують на те, всупереч чому відбувається дія у головному реченні і відповідають на питання незважаючи на що?

Вони стосуються головного речення в цілому і приєднуються до нього сполучниками хоч (хоча), дарма що, незважаючи на те що, як не, куди не, хай (нехай): Олена, хоч і була гострою на слово, змовчала.

Підрядні наслідкові речення

Підрядні наслідкові речення вказують на наслідок того, про що йдеться в головному реченні. Підрядні наслідкові речення не відповідають на питання.

Вони пояснюють головне речення в цілому, завжди стоять після нього і приєднуються до нього сполучником так що: Теплий туман стелився по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому (М.Коцюбинський).

До підрядних наслідкових близькі за значенням підрядні супровідні речення. Вони приєднуються до головного речення займенником що у різних відмінках (Досить холодно, щоб іти так далеко).

Тема 12. Зв`язне мовлення. Мовлення і спілкування. Види мовленнєвої діяльності

Види мовленнєвої діяльності

Форма мовлення	Види мовленнєвої діяльності
	Сприйняття мовлення	Продуктивне мовлення
Усне мовлення	Слухання	Говоріння
Писемне мовлення	Читання	Письмо

Мова реалізується в процесі мовлення, тобто мовленнєвої діяльності. Мовленнєва діяльність - це сукупність психофізичних дій організму людини, що спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення, а також на породження його а усній і письмовій формі. Оволодіння мовою відбувається на функціонально-комунікативній основі, тобто в процесі мовленнєвої діяльності.

Мовленнєва діяльність включає чотири види - аудіювання (слухання і розуміння), читання, говоріння і письмо. За останніми науковими данними, час, що витрачається на чотири види мовленнєвої діяльності людини, розподіляється відповідно таким чином: аудіювання - 45%, говоріння - 30%, читання - 6%, письмо - 9%.

Аудіювання та читання є рецептивними видами мовленнєвої діяльності, говоріння і письмо - продуктивними.

Дія обох видів рецептивної мовленнєвої діяльності складається з трьох етапів: мотиваційного (усвідомлення мети: навіщо я це слухаю, розумію, читаю?), аналітико-синтетичного (сприймання, розуміння) та виконувального (прийняття рішення на основі сприйнятої інформації з наступним говорінням або письмом).

Таким чином, сприймання і розуміння усного мовлення забезпечує такий вид мовленнєвої діяльності, як аудіювання. Аудіювання є основою спілкування. А для людей багатьох професій вміння сприймати-розуміти усне мовлення необхідне в процесі виконання службових обов`язків.

Аудіювання не слід плутати зі слуханням. Слухання - це передусім акустичне сприймання звукового потоку, тоді як аудіювання включає процес сприймання і розуміння усного мовлення.

Процес аудіювання забезпечується механізмом здогаду (про це йтиметься далі?), смислової орієнтації (на ситуацію спілкування, лексичне й граматичне оформлення виражальних засобів мови, інтонацію, жести, міміку мовця), тотожних замін (щоб утримати інформацію в оперативній (короткотривалій ) пам`яті, потрібно "згортати", "спресовувати" зміст сприйнятого розгорнутого висловлювання до рівня тотожних за змістом ключових слів або стислих синонімічних структур: саме такі "смислові згустки", "змістові матриці" спроможна зберегти пам`ять). Дію цих механізмів можна вдосконалювати тренуванням.

Важливою психологічною особливістю аудіювання є одноразовість, неповторність цього виду мовленнєвої діяльності в природних умовах спілкування. Тому вчені виділяють репродуктивне і продуктивне аудіювання. У природній ситуації спілкування співрозмовники вдіються до продуктивного аудіювання. Основною ознакою роепродуктивного аудіювання, на відміну від продуктивного, є повторюваність усної інформації. У шкільній практиці до репродуктивного аудіювання вдіються в процесі проведення усних переказів (докладних, стислих чи вибіркових), а також під час підготовки до творчих робіт.

Аудіювання - це такий вид мовленнєвої діяльності, під час якого людина одночасно сприймає усне мовлення й аналізує його. Для цього необхідно бути уважним, вміти швидко актуалізувати увесь попередній мовленнєвий та інформаційний досвід, концентрувати увагу на змісті висловлювання при мінімальному контролі за його мовною формою, мати треновану короткочасну і розвинену довготривалу пам`ять, здатність результативно працювати у визначених часових межах. Цього треба спеціально навчатись.

Звичайно, смислове сприймання мовлення залежить і від того, наскільки мовець зрозуміло, ясно висловлюється, від темпу, сили звучання мовлення, від його вміння виділяти головне тощо.

Проте успішність смислового сприймання усного мовлення залежить і від підготовленості слухачів до сприймання, від того, як вони вміють слухати.

Сприймати інформацію потрібно цілеспрямовано: глобально, докладно або критично. Особливого значення це набуває із запровадженням такої форми підсумкової державної атестації з української мови, як переказ із творчим завданням.

Глобальне, або ознайомлювальне, аудіювання потребує від слухача загального охоплення змісту повідомлення, вміння визначати тему, основну думку повідомлення, ділити його на смислові частини, розрізняти композиційні елементи. Детальне аудіювання передбачає найповніше докладне сприймання змісту повідомлення з усвідрмленням смислу кожного з його елементів. Детальне сприймання тексту часто вимагається тоді, коли проводиться, наприклад, такий вид роботи, як переказ почутого тексту; переказ пояснення вчителя; коли потрібно запам`ятати кілька завдань, не записаних учителем на дошці, з метою їх виконання в певній послідовності; під час дискусії, диспуту, виступу на зборах та ін. Критичне аудіювання грунтується на глобальному і детальному, вимагає висловлення власної думки з приводу почутого, своєї мотивованої згоди чи незгоди з певним твердження, критичного осмислення сприйнятого на слух тощо. Цей вид аудіювання практикується під час переказу тексту з творчим завданням.

Види аудіювання

Глобальне	Детальне	Критичне
Усвідомлення загального змісту	Детальне (повне) усвідомлення всіх елементів повідомлення	Визначення власного ставлення до почутого

Надзвичайно важливим є вміння читати. Читання, як і аудіювання, є рецептивним видом мовленнєвої діяльності. Як і процес аудіювання, процес читання складається з таких етапів: мотиваційного етапу (визначення мети), аналітико-синтетичного (сприйняття, розуміння) та виконавського (прийняття рішення на основі здобутої інформації з наступним говорінням або письмом).

Сприйняття та розуміння написаного (надрукованого) починається з аналізу та синтезу як змісту, так і оформлення думки. Зорове та мислительне сприйняття слова або частини речення випереджає їх "озвучення" у внутрішньому мовленні. Спрацьовує механізм здогаду: що відбудеться далі, як розвиватимуться події? Здогад грунтується на ключових словах, на поєднанні в реченнях певних слів, на розстановці розділових знаків, а також на розумінні окресленої в тексті ситуації, розуміння якої залежить, передусім, від життєвого досвіду читача (спрацьовує механізм смислової орієнтації). Якщо здогад не підтверджується, читач вибудовує іншу гіпотезу.

Щоб утримати в оперативній (короткотривалій) пам`яті початок прочитаного висловлювання, той, хто читає, здійснює "згортання" текстової інформації - заміну змісту мікротекстів (частин тексту) на "смислові згустки" - стислі еквіваленти змісту (включається механізм еквівалентних замін). Такі "ядра змісту" у вигляді ключових слів, синонімічних слів і структур, тез, наочних образів та схем, які самі по собі є непередаваними, а тому їх теж необхідно замінювати словами, утримуються та зберігаються у внутрішньому мовленні. Таке збереження забезпечує розуміння і запам`ятовування сприйнятого під час читання. У цьому полягає суть процесу розуміння прочитаного.

Отже, розуміння прочитаного здійснюється за допомогою дії механізму здогаду, механізму смислової орієнтації та механізму еквівалентних замін. Здебільшого дія цих механізмів відпрацьовується підсвідомо, проте формувати і вдосконалювати ці механізми можна за допомогою спеціальних вправ. За допомогою вправ можна також розвинути навички самоконтролю і самокорекції.

У процесі читання розв`язуються різноманітні комунікативні завдання ( читати, щоб здобути знання, навчитися щось робити, одержати естетичну насолоду).

Відповідно до цих комунікативних завдань реалізуються і різні види читання. Здебільшого виділяють три види читання: ознайомлювальне, вивчальне та вибіркове.

Ознайомлювальне читання використовується для попереднього ознайомлення з книжкою ( журналом, брошурою тощо ). Мало хто володіє цим винятково важливим видом читання досконало. Переглянувши анотацію, передмову або зі змісту зрозумівши найбільш важливі тези видання, читач має дістати чітке уявлення про цінність та корисність книжки.

Вивчальне читання називають ще поглибленим, аналітичним, критичним, творчим. Для навчання цей вид читання вважається найдоцільнішим. У процесі читання учень не просто сприймає інформацію, він з`ясовує менш зрозумілі для нього фрагменти тексту, помічає сильні та слабкі місця в поясненнях, дає власне трактування поданим положенням та висновкам, ставлячись до прочитаного творчо та критично. Власне трактування, власний погляд на прочитане дають змогу краще запам`ятати сприйняте, підвищують рівень активності думки читача. До цього виду читання вдаються, опрацьовуючи принципово новий матеріал на незнайому або мало знайому тему.

Вибіркове читання - швидке читання у процесі якого читач ніби нічого не пропускає, проте фіксує увагу тільки на необхідних йому аспектах тексту. Такий вид читання здебільшого застосовують під час повторного читання книжки після попереднього її перегляду. Сторінки перегортають, доки не відшукають потрібне місце - його читають, застосовуючи інший вид читання - вивчальне (поглиблене).

Тема 13. Зв`язне мовлення. Поширені форми запису прочитаного: план, тези, конспект. Складання тез до тексту

У практиці роботи з книгою встановлені такі способи фіксації почутого і прочитаного - план, тези, конспект, виписки.

Відомо, що запис зберігає частину прочитаного. Він дисциплінує, змушує краще заглибитися в зміст, привчає виділяти основне, сприяє міцнішому засвоєнню, повторенню і закріпленню матеріалу.

План є попередньою формою запису прочитаного. Він передує тезам та конспекту - складнішим та змістовнішим формам нотування. Змістовні тези неможливі без попередньо складеного чіткого плану, хоча зміст і обсяг плану й тез можуть відрізнятися. Вдало сформульовані тези включають у себе всі основні питання, які має відбивати план. Ці питання у тезах доповнюються положеннями, що розкривають окремі аспекти мікротем.

Отже, тези - це стисло сформульовані основні положення прочитаного тексту, що вбирають суть висловленого. Якщо план допомагає представити структуру тексту та назвати його основні теми, то тези розкривають суть всієї текстової інформації.

Розрізняють два види тезування - відбір авторських тез із тексту; формулювання основних положень статті чи розділу книжки власними словами.

Складання тез - важливий засіб підвищення рівня самостійної роботи, розвитку логічного мислення, мовленнєвої культури школярів.

Пам`ятка

Як складати тези статті

1. Попередньо переглянути статтю, продумати мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до її опрацювання.

2. Уважно прочитати статтю, визначити її основну думку.

3. Поділити статтю на смислові частини, визначити всі мікротеми.

4. Сформулювати пункти плану, логічно пов`язані між собою.

5. Сприймаючи текстову інформацію, намагатися чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас - як читача.

6. Вибирати для тез основні ідеї та положення, відділивши важливі деталі від подробиць, записати їх словами автора або власними словами, розмістивши в певній послідовності.

7. Керуватися найголовнішим принципом нотування чужого тексту - не допускати перекручень змісту.

Конспект - це короткий, але зв`язний і послідовний переказ змісту статті, розділу книжки, брошури, лекції тощо. Іншими словами - це універсальна форма запису почутого і прочитаного, в якій знаходять місце і план, і тези, і виписки, і цитати, і самостійні спостереження, зауваження. Основною особливістю конспекту є його лаконічність, стислість.

Цінність конспекту полягає у тому, що він сприяє кращому запам`ятовуванню прочитаного, дає можливість швидко встановити в пам`яті вивчене, узагальнити нагромаджений матеріал.

Щоб конспект був якісним, потрібно провести попередню роботу, виділити основне в прочитаному, встановити зв`язок між окремими положеннями роботи, подумати, які місця доцільніше цитувати. Тому найкраще складати конспект після читання.

Розрізняють такі види конспектів: текстуальні, вільні, змішані.

Під час роботи над текстуальним конспектом потрібно знайти а праці текстуальну відповідь на поставлене питання. Вільний конспект вимагає вміння висловити думку своїми словами, уникнути другорядного, зупиняючись лише на основних фактах.

При змішаному конспектуванні вільний виклад змісту поєднується з цитуванням.

Записи в конспекті не повинні бути одноманітними, тому потрібно навчитися застосовувати різний шрифт, підкреслення, великі літери; для виділення ключових слів, думок - різні кольори, прямокутні рамки, підкреслення, схеми тощо.

Конспект - найбільш досконала форма запису в процесі самостійної роботи над книгою.

Пам`тка

Як складати план, тези і конспект

1. Прочитати текст, визначити його тему та основну думку.

2. Поділити текст на логіко-смислові частини.

3. Дібрати заголовок до кожної частини (матимемо план тексту).

4. Поставити до кожної логіко-смислової частини тексту запитання: "Про що говориться в цій частині?"

5. Знайти в тексті відповідь. Записати її стисло власними словами або словами автора (матимемо тези).

6. Доповнити тези конкретним матеріалом, фактами, узятими з тексту цитатами (матимемо конспект).

7. Складаючи план, тези чи конспект, записати прізвище автора, повну назву роботи, рік, видавництво, назву журналу чи газети, в якому вона надрукована.

8. Виділяти в конспекті розділи, параграфи, пункти, відокремлювати їх один від одного.

9. Після кожної закінченої частини робити інтервал (сюди можна виписати нові замітки).

10. Виділяти основні тези, ідеї різними кольорами, підкресленням, значками та ін.

Тема 14. Зв`язне мовлення. Твір-роздум на морально-етичну тему

З`ясування моральних понять, розв`язання етичних проблем, осмислення мотивів і наслідків людських учинків завжди привертали людську увагу. Дослідженням рівня моральності як суспільства в цілому, так і окремої особистості займаються різні галузі суспільних наук. У художній формі питання моралі й етики досліджує мистецтво. З`ясуванню моральних питань може бути присвячений і учнівський твір.

Здебільшого такий твір вибудовується у формі роздуму (міркування). План твору-роздуму відповідає такій схемі:

І. Вступ (підведення до проблеми: чому я над цим замислювався - став учасником чи свідком якоїсь події, щось почув чи прочитав тощо).

ІІ. Теза твору.

1. Доказ на підтвердження або спростування тези.

2. Доказ (або приклад )..............................................

3. Доказ (або приклад )..............................................

4. Доказ (або приклад ) і под.

ІІІ. Висновки.

Твір-роздум на морально-етичну тему або суспільну тему здебільшого складається в публіцистичному стилі, основною сферою застосування якого є суспільно-політичне життя. Загальними ознаками стилю є інформативність, логічність, фактографічність, точність ( це єднає публіцистичний стиль із науковим ), образність, піднесеність, емоційність, експресивність. Серед мовних ознак публіцистичного стилю - вживання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, риторичних запитань, ствердженьта звертань, окличних речень. Ознакою, властивою власне публіцистичному стилеві, є відверта підкреслена оцінність, що, насамперед, виявляється у вживанні оцінних слів.

Роботу над твором слід розпочинати з осмислення запропонованої викладачем (або самостійно вибраної) теми та визначення меж цієї теми. Треба з`ясувати, що саме потрібно сказати або написати, щоб розкрити тему, що для розкриття теми є найголовнішим, що менш важливим, проте бажаним, від чого зовсім слід відмовитися через несуттєвість або неактуальність. Після цього потрібно обміркувати головну думку майбутнього твору - висновок, який має випливати з усього сказаного чи написаного. Наступний етап роботи над твором - це добір відповідного фактичного матеріалу та його систематизація. Джерелами фактів для розкриття теми може стати досвід автора майбутнього твору, інформація, одержана ним від учасників або свідків певних подій, статистичні дані з довідників, підручників, періодики або те, що у вигляді фольклорних творів зберігає народна пам`ять чи увиразнює твір мистецтва. Авторові не слід нехтувати також власною уявою. Систематизувати ретельно дібраний фактичний матеріал найкраще у вигляді плану твору. Оскільки твір традиційно має такі структурні елементи, як вступ (зачин), основна частина (виклад) та кінцівка (стосовно до твору-роздуму - висновок), план має бути складним. Склавши на чернетці план твору, можна перейти до наступного етапу роботи - створення тексту. Відступів від плану не слід уникати - навпаки, план цілком закономірно може змінюватися в процесі роботи над твором. Головні вимоги то твору-роздуму такі: чітке формулювання тези, добір чітких і вичерпних аргументів на її підтвердження або спростування, логічність і послідовність викладу думок, точність висновків. Важливе завдання - добір виражальних засобів мови, що відповідають вимогам вибраного стилю.

Орієнтовні теми для твору-роздуму на морально-етичну тему

Коли хочеш добро зробити, поспішай його зробити швидше.

У боротьбі гартується душа.

Лиш та людина любить рідний край, яка шанує й любить рідну мову.

Люби природу не для себе, люби для неї!

Тема 15. Зв`язне мовлення. Конспект, реферат, переказ

Конспект - це короткий, але зв`язний і послідовний переказ змісту статті, розділу книжки, брошури, лекції тощо. Іншими словами - це універсальна форма запису почутого і прочитаного, в якій знаходять місце і план, і тези, і виписки, і цитати, і самостійні спостереження, зауваження. Основною особливістю конспекту є його лаконічність, стислість.

Цінність конспекту полягає у тому, що він сприяє кращому запам`ятовуванню прочитаного, дає можливість швидко встановити в пам`яті вивчене, узагальнити нагромаджений матеріал.

Щоб конспект був якісним, потрібно провести попередню роботу, виділити основне в прочитаному, встановити зв`язок між окремими положеннями роботи, подумати, які місця доцільніше цитувати. Тому найкраще складати конспект після читання.

Розрізняють такі види конспектів: текстуальні, вільні, змішані.

Під час роботи над текстуальним конспектом потрібно знайти а праці текстуальну відповідь на поставлене питання. Вільний конспект вимагає вміння висловити думку своїми словами, уникнути другорядного, зупиняючись лише на основних фактах.

При змішаному конспектуванні вільний виклад змісту поєднується з цитуванням.

Записи в конспекті не повинні бути одноманітними, тому потрібно навчитися застосовувати різний шрифт, підкреслення, великі літери; для виділення ключових слів, думок - різні кольори, прямокутні рамки, підкреслення, схеми тощо.

Конспект - найбільш досконала форма запису в процесі самостійної роботи над книгою.

Відомо, що робота з книжкою вимагає не тільки вміння розібратися в змісті, вибрати суттєве, основне, а й уміння дати певну оцінку прочитаному, зробити необхідні висновки.

Доповідь, розроблена на основі критичного огляду, вивчення декількох джерел, називається рефератом. В основі його лежить стислий переказ у письмовій формі чи у формі публічного виступу змісту книжки, результатів вивчення якоїсь проблеми, підсумків наукової роботи. У школі, інституті підготовкою реферату вважають написання певного тексту, пов`язаного як із самостійною роботою школярів, студентів, так і з аналізом додаткової літератури, а також виступ на основі цього тексту на семінарі, конференції, в науковому гуртку тощо.

Щоб реферат був змістовним, необхідно приділити увагу добору матеріалу. А для цього рекомендується використати не одне джерело, а декілька. Перш за все потрібно з`ясувати, яка існує література з теми реферату, скласти її список. Користуючись різними каталогами, бібліографічними виданнями, довідковою літературою, ви знайдете необхідну вам літературу.

Працюючи з книгою, потрібно передусім настроїти себе, дати собі цільову установку: вивчити за книжкою те чи інше питання, яке потрібно висвітлити; критично проаналізувати зміст книжки; перевірити, чи збігається ваша оцінка якоїсь проблеми з думкою автора, інших авторитетних осіб; дібрати для реферату більш яскраві факти, приклади, цікві положення та ін.

Подібні установки допомагають більш цілеспрямовано працювати з книгою і передусім визначити вид читання: суцільне, вибіркове, комбіноване.

Реферат, як і доповідь, включає три частини: вступ, основну частину і висновок. У вступі розкривається актуальність теми, її зв`язок з важливими проблемами сучасної практики, історія питання. Може бути поданий короткий огляд використаної в рефераті літератури. У висновку (заключній частині) формулюються основні висновки із всього сказаного, вказуються питання, які вдалося висвітлити більш повно, і ті, які потребують подальшої роботи.