Українська мова

Нащо було починати справу? і На що ви натякаєте?

Ми теж виступали на зборах і Він говорив те ж, що і я.

Якось уже воно буде і Як ось і Марко на поріг.

2. Окремо пишуться:

а) Прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник): без відома, без жалю, без кінця, без кінця-краю, без краю, без ладу, без ліку, без мети, без наміру, без пуття, без сліду, без смаку, без сумніву, без угаву, без упину, без черги, в затишку, в міру, в нагороду, в ногу, в обмін, в обріз, в позику, в цілості, до біса, до вподоби, до гурту, до діла, до загину, до запитання, до краю, до крихти, до ладу, до лиха, до лиця, до міри, до ноги, до обіду, до останку, до пари, до пня, до побачення, до пори, до пуття, до речі, до решти, до сих пір, до смаку, до смерті, до снаги, до сьогодні, за години, за дня, за кордон, за кордоном, за рахунок, за світла, з болю, з-за кордону, з краю в край, з переляку, з радості, з розгону, на бігу, на біс, на вагу, на весну (але навесні), на вибір, на видноті, на відчай, на відмінно, на віку, на гамуз, на голову, на диво, на дозвіллі, на жаль, на зло, на зразок, на льоту, на мить, на ніщо, на око, на поруки, на прощання, на радість, на радощах, на руку, на самоті, на світанку, на скаку, на славу, на слово, на сміх, на совість, на сором, на ходу, на шкоду, на щастя, над силу, не з руки, ні на гріш, під боком, під гору, під силу, по закону, по змозі, по знаку, по можливості, по правді, по силі, по совісті, по сусідству, по суті, по черзі, по щирості, у вигляді, уві сні, у поміч, у стократ, через силу, як слід, як треба.

б) Словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка -- числівників) та одного або двох прийменників: від ранку до вечора, день у день, з боку на бік, з дня на день, один в один, раз у раз, рік у рік, час від часу.

в) Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й дальшого іменника: другого дня, таким чином, темної ночі, тим разом, тим часом і т. ін.

г) Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основному, в цілому.

д) Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо тощо.

3. Через дефіс пишуться:

а) Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та закінчення -ому або (-к)и: по-батьківському, по-бойовому, по-братньому, по-господарському, по-іншому, по-козацькому, по-нашому, по-своєму, по-сусідському, по-українському, по-християнському; по-батьківськи, по-братерськи, по-господарськи, по-людськи, по-сусідськи, по-українськи; також по-латині.

Примітка. У прислівниках цього типу, утворених від складних прикметників, що пишуться через дефіс, дефіс ставиться тільки після по-: по-соціалдемократичному.

б) Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-перше, по-друге, по-третє й т. д.

в) Неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби-то, будь-де, будь-коли, будь-куди, де-небудь, десь-то, казна-де, казна-коли, коли-будь, коли-небудь, куди-будь, куди-небудь, так-то, хтозна-як, як-небудь.

г) Складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди-годи, десь-інде, десь-інколи, сяк-так та ін.

д) Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, далеко-далеко, де-не-де, коли-не-коли, ледве-ледве, ось-ось, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, як-не-як.

Прийменники

1. Разом пишуться:

а) Складні прийменники, утворені сполученням одного або двох (іноді -- трьох) прийменників із будь-якою частиною мови: внаслідок (унаслідок), вподовж (уподовж), замість, навколо, напередодні, наприкінці, щодо.

б) Складні прийменники, утворені з двох простих прийменників: задля, заради, навпроти, окрім, поза, поміж, понад, поперед, посеред, проміж.

2. Через дефіс пишуться складні прийменники з початковими з-, із-: з-за (із-за), з-над, з-перед, з-під (із-під), з-поза, з-поміж, з-понад, з-попід, з-посеред, з-проміж.

3. Окремо пишуться прийменникові сполуки у(в) разі, під кінець, під час, що ж до.

Сполучники

1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо; також слова: абощо, тощо.

Увага. Сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не підлягають. Пор.:

Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся; але: За те оповідання його похвалили.

Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Пор.:

Сказав, щоб усі прийшли; але: Що б ви сказали, кали б я не приїхав?

Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як із часткою би та займенника що за допомогою контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос. Пор.:

Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання!

Якщо хочеш, допоможу тобі; але: Як що трапиться, нарікай на себе.

2. Окремо пишуться:

а) Сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би.

б) Складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, незважаючи (невважаючи) на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й под.

3. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.

Частки

Розрізняють словотворчі частки, які, уточнюючи зміст окремих слів, є їх складовими частинами, і формотворчі частки, які вживаються лише в деяких формах слова для вираження граматичних значень (хай, би та ін.).

А. Словотворчі частки пишуться разом, окремо або через дефіс.

1. Разом пишуться:

а) Частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абищо, абияк, аніскільки, анітрохи, анічогісінько, аніяк, дедалі, деколи, декотрий, дещиця, дещо, чималенький, чимало, щовечора, щогодини, щоденник, щодня, щодоби, щодуху, щонайкращий, щоправда, щоразу, щосили, якби, якнайшвидше, якомога, якщо та ін.

б) Частки би (б), то, що в складі сполучників: щоб, якби, немовбито, нібито, абощо, і частка же (ж) у складі стверджувальних часток авжеж, атож.

в) Частка -ся (-сь) у зворотних дієсловах: будується, наївся (наївсь).

г) Частка -сь у складі займенників і прислівників: котрийсь, котрась, котресь, якийсь, якась , якесь; десь, колись, хтось, щось.

д) Частка не, коли вона виступає в складі будь-якої частини мови (крім дієслова) в значенні префікса, тобто коли слово без цієї частки не вживається: невільник, негода, недуга, нежить, немовля, ненависть, неук; невгасимий, незліченний, невпинний, невсипущий, негайний, ненависний, ненастанний, непохитний, нестямний; невдовзі, невинно, невпинно, незабаром, непорушно, несамовито, несказанно.

З дієсловами не пишеться завжди окремо, крім тих, що без не не вживаються: неволити, незчутися, ненавидіти, нестямитися, і тих, яким частка не надає нового значення: нездужати (хворіти), непокоїтися (хвилюватися), неславити (ганьбити). Але залежно від значення дієслова частка не може писатися й окремо: не здужати (не змогти), не славити (не прославляти).

е) Частка не в складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість, що виявляються в процесах, ознаках і предметах у неповній мірі: недобачати, недовиконувати, недодержати, недоїдати, недоказувати, недолюблювати, недооцінювати, недоплатити, недочувати; недовиконаний, недодержаний, недозрілий, недоказаний, недооцінений, недописаний, недорослий, недочутий; недобиток, недоїдок, недокрів'я, недолік, недоліток, недорід, недостача, недосяжність, недотепа, недоторканність, недоук. Якщо частка не виступає для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом до, вона пишеться з таким дієсловом окремо: він недочував, але: Він не дочув моїх слів.

є) Частка не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони в сполученні з не означають одне поняття: невміння, неволя, неврожай, недоля, неправда, несподіванка; небалакучий, невдалий, невеселий, невчений, недобрий, незбагненний, немалий, неписьменний, несміливий; неабихто, неабиякий; невдогад, невже, невпам'ятку, невтямки, негадано, недалеко, недарма, недурно, нехотя, а також незважаючи на ..., невважаючи на ..., немов, неначе.

Примітка. Частка не пишеться окремо від прикметника, що має при собі як пояснювальне слово займенник або прислівник із часткою ні, а також окремо від прикметника, перед яким стоять: далеко, зовсім, аж ніяк: Ні до чого не здатна людина; Нітрохи не цікава лекція; Далеко не досконалий твір; Зовсім не великі обов'язки; Аж ніяк не приємні спогади;

ж) Частка не з дієприкметником, якщо він є означенням до іменника (а не присудком) і не має при собі пояснювальних слів: незакінчена праця, нез'ясовані питання, нержавіюча сталь, неспростовані факти.

з) Частка ні з займенниками, якщо вона не відокремлена від дальшого займенника прийменником, і з прислівниками: ніхто (нікого), нічий (нічиїм), ніщо (нічого), ніякий (ніякому); ніде й ніде, нізащо, нізвідки, нізвідкіля, ніколи й ніколи, нінащо, ніскільки, нітрохи, ніяк.

2. Окремо пишуться:

а) Частка що в сполуках дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.

б) Частка то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

в) Частка не зі словом, з яким вона не становить єдиного поняття, а є лише запереченням: Не доля вирішує -- людина творить свою долю; То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс; Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання. Але: Не через небажання, а через невміння він не виконав цієї роботи.

г) Частка не при дієсловах, дієприкметниках, що виступають у функції присудків, при дієслівних формах на -но, -то й дієприслівниках: не може не бачити, не підходячи ближче, не поспішаючи; Ні вітерець не війне, ні хмарка не набіжить; Праця не закінчена; Праці не закінчено; Підлога не вимита; Підлогу не вимито.

д) Частка не з прикметниками у функції присудка, якщо часткою не заперечується ознака, виражена даним словом: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає в Дніпро (одне поняття).

Примітка. Якщо між не й відповідним прикметником-присудком за змістом речення можливе є (був, була тощо), частку не слід писати окремо; якщо зв'язка на цьому місці порушує смисл, частку не треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий); але: Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований).

е) Частка не з дієприкметниками, якщо вони мають при собі пояснювальні слова: Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами; Ця робота ще не доведена до кінця; Я відклав ще не дописаний лист.

є) Частка не з числівниками, займенниками та прислівниками займенникового походження, а також при прийменниках і сполучниках: не три, не п'ятий; не ти, не цей, не інші; не інакше, не так; не при..., не на...; не то... не то; також не раз.

ж) Частка не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також при словах, які пишемо через дефіс: не дуже, не зовсім, не цілком; не від того, не досить, не можна, не треба; розмовляють не по-нашому.

з) Частка ні, вживана для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема в деяких стійких словосполученнях без дієслова (присудка), що мають характер заперечного звороту: ні живий ні мертвий, ні кроку далі, ні на макове зерно, ні пава ні ґава, ні риба ні м'ясо, ні се ні те, ні сюди ні туди, ні так ні сяк.

и) Частка ні, вживана як повторюваний єднальний сполучник із заперечним значенням або як підсилювальна частка: Він не придатний ні до роботи, ні до розмови; Дитина ще не вміє ні ходити, ні говорити; Ні один не зробив так, як треба.

і) Частка ні в складі займенників, якщо в непрямих відмінках вона відділяється від займенників прийменником: ні в кого, ні до кого, ні з ким, ні до чого, ні за що й ні на що (з різними значеннями), ні на якому.

3. Через дефіс пишуться:

а) Частки бо, но, от, то, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди-бо; давай-но; тільки-но; так-от, як-от; отакий-то, стільки-то, тим-то, якось-то; важкий-таки, все-таки, дістав-таки, так-таки.

Примітка 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: скільки ж то (написано), чим би то (втішити).

Примітка 2. Частка таки пишеться окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.

б) Компоненти будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна- й под. у складі займенників і прислівників.

в) Частка не, вживана як префікс в іменниках -- власних назвах: не-Європа, але в загальних -- разом: нелюдина, неістота.

Б. Формотворчі частки пишуться окремо від інших слів, зокрема:

а) Частки хай, нехай, за допомогою яких утворюються форми третьої особи однини й множини наказового способу: Хай живе мир між народами! Нехай міцніють дружні відносини між країнами!

б) Частка би (б), за допомогою якої утворюється форма умовного способу дієслова: зайшов би, пішла б.

В. Модальні частки теж пишемо окремо, а саме:

а) Частка же (ж), що відіграє видільну роль у реченні: Ходи ж зі мною; Він же великий учений.

б) Частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності: Нащо то одній людині стільк грошей? Чи це вже й пожартувати не можна?

2. Відмінкові закінчення іменників

Закінчення іменника залежить як від того, у якому відмінку і числі він стоїть, так і від його відміни та групи, а іноді- і значення. Тому в іменниках української мови багато різних значень.

Нижче наводяться буквені (не звукові) відмінкові закінчення іменників за відмінками і групами.

Але спочатку деякі умовні позначення для кращого розуміння таблиць:

закінчення подаються	це означає
через кому: -а, -я	в різних іменниках тієї самої відміни і групи виступають різні закінчення
похилу риску: -і /-еві /ю	різні, паралельно існуючі закінчення в тих самих іменниках
через дужки: (-ів)	закінчення, що трапляються як винятки
знаком: ?	нульове закінчення (іменник не має закінчення)

Закінчення іменників І відміни:



однина
відмінки	тверда група (стіна)	м'яка група	мішана (круча)
		основа не на й (земля)	основа на й (мрія)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.	-а -и -і -у -ою	-я -і -і -ю -ею	-я -ї -ї -ю -єю	-а -і -і -у -ею
	як у давальному відмінку
	-о	-е, -ю	-є	-е
множина
відмінки	тверда група (стіна)	м'яка група	мішана (круча)
		основа не на й (земля)	основа на й (мрія)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.	-и -? (-ів) -ам	-і -? (-ей,-ів) -ям	-ї -? -ям	-і -? (-ей) -ам
	як у називному або родовому відмінках
	-ами -ах -и	-ями -ях -і	-ями -ях -ї	-ами -ах -і
винятки
у родовому відмінку множини: гайдамаків, суддів, ніздрів, мамів (і мам), бабів (і баб), легенів (і легень), губів (і губ), мишей, свиней, вошей, статей

Закінчення іменників ІІ відміни чоловічого роду:

однина
відмінки	тверда група (стіл)	м'яка група	мішана (кущ)
		основа не на й (день)	основа на й (край)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.	-? ,-о -а, -у -ові /-у	-? -я, -ю -еві / -ю	-? -я, -ю -єві / -ю	-? -а, -у -еві / -у
	як у називному або родовому відмінках
	-ом, -им -і /-ові /-у -е, -у	-ем -і /-еві /-ю -ю	-єм -і /-єві /-у -ю	-ем -і /-еві /-у -е, -у
множина
відмінки	тверда група (стіл)	м'яка група	мішана (кущ)
		основа не на й (день)	основа на й (край)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.	и (-і,-а) ів, -? (-? ) -ам	-і ів,(-ей) -ям	-ї їв -ям	-і ів -ам
	як у називному або родовому відмінках
	-ами (-ьми) -ах -и (-і, -а)	-ями(ьми) -ях -і	-ями -ях -ї	-ами -ах -і
винятки
у називному відмінку множини: хабарі, комарі, пазурі, снігурі, звірі, друзі (хоч це іменники твердої групи), вуса (і вуси), вівса, хліба (і хліби з іншим значенням)
у родовому відмінку множини: циган, чобіт, чоловік (у значенні "осіб"), гостей, коней
у орудному відмінку множини: гістьми (і гостями), кіньми (і конями), чобітьми (і чоботами, чоботями)

Закінчення іменників ІІ відміни середнього роду:

однина
відмінки	тверда група (село)	м'яка група (поле)	мішана (днище)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	-о -а -у	-е, -я -я -ю	-е -а -у
	як у називному або родовому відмінках
	-ом -і / -у	-ем -і / -ю	-ем -і / -у
множина
відмінки	тверда група (село)	м'яка група (поле)	мішана (днище)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	-а (-і) -? (-ей) -ам	-я -? , -ів -ям	-а (-і) -? (-ей) -ам
	як у називному або родовому відмінках
	-ами(-има) -ах	-ями(-ьми) -ях	-ами (-има) -ях
винятки
у називному відмінку множини: очі, плечі
у родовому відмінку множини: очей, плечей (і пліч)
у орудному відмінку множини: очима, плечима, коліньми (і колінами), крильми (і крилами)

Закінчення іменників ІІІ відміни:

однина
відмінки	однина (ніч, тінь)	множина
		основа на нешиплячий (тінь)	основа на шиплячий (ніч)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.	-? (-и) -і -і -ям -ю -і -е (и)	-і -ей (-ів) -ям -і (-ів) -ями -ях	-і -ей -ам -і -ами -ах
		як у називному відмінку
винятки
у називному відмінку однини: мати
у родовому і знахідному відмінку множини: матерів

Суфікси та закінчення іменників ІV відміни:

однина
відмінки	з суфіксом -ат-	з суфіксом -ен- (ім'я)
	не після шиплячого (теля)	після шиплячого (курча)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	-я -яти -яті	-а -ати -аті	-я -ені / -я -ені
	як у називному відмінку
	-ям -яті	-ам -аті	енем / -ям -ені
множина
відмінки	з суфіксом -ат-	з суфіксом -ен- (ім'я)
	не після шиплячого (теля)	після шиплячого (курча)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	-ята -ят -ятам	-ата -ат -атам	-ена (-я) -ен (-ів) -енам (-ям)
	як у називному або родовому відмінках
	-ятами -ятах	-атами -атах	енами (-ями) -енах (-ях)
винятки
у називному відмінку множини: вим'я, тім'я
у родовому відмінку множини: вим'їв, тім'їв і т.д.

Іменники, що вживаються тільки в множині, мають такі самі закінчення, як і іменники, що належать до тієї чи іншої відміни:

відмінки	приклади
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	двері дверей дверям двері дверима (дверми) дверях	гроші грошей грошам гроші грошима (грішми) грошах	ворота воріт воротам (воротям) ворота воротами (ворітьми) воротах (воротях)

Не відмінюються:



	приклади
жіночі прізвища на приголосний та -о (але чоловічі відмінюються)	жіночі: з Кариною Пузач, про Ларису Гайдай; чоловічі: з Сергієм Пузачем, про Яна Гайдая
деякі абревіатури	про КПРС, в СТБ (але: з МХАТу)
деякі іншомовні слова з кінчевим наголосом	Дідро, Пуччіні, пенсне, кашне, парі, колібрі, жюрі, кенгуру, кіно, метро, фламінго, кашне, рагу; (але пальто відмінюється: пальто- пальта- пальту і т.д.)

Правопис і та и в закінченнях іменників

У написанні закінчень іменників найчастіше можуть сплутуватися голосні і та и.

Існують такі закономірності їх написання.

У закінченнях -ів, -ові, -еві завжди пишеться і незалежно від відміни чи групи іменника: батько- батькові, батьків; кущ- кущеві, кущів.

У закінченні -ами також незалежно від відміни чи групи іменника завжди пишеться -и: батько- батьками; кущ- кущами; сіль- солями.

У давальному (кому? чому?) і місцевому (на кому? на чому?) відмінках однини в іменниках усіх відмін і груп можливе лише закінчення -і (а не -и), причому г, к, х перед і чергуються із з, ц, с: нога- нозі, на нозі; рука- руці, на руці; муха- мусі, на мусі; ріг- на розі; око- в оці; піч- печі; ім'я- імені, в імені.

В іменниках м'якої та мішаної груп І і ІІ відмін, в усіх іменниках ІІІ відміни та в іменниках ІV відміни з суфіксом -ен- буває лише закінчення -і (а не -и): день- дні, плащ- плащі, ніч- ночі, круча- кручі, ім'я- імені.

В іменниках твердої групи І і ІІ відмін та іменниках ІV відміни з суфіксом -ат- у родовому відмінку однини (кого? чого?) та називному множини (хто? що?) буває лише закінчення -и (а не -і): стіл- столи, стіна- стіни, немовля- немовляти.

Як виняток- декілька іменників твердої групи ІІ відміни, які в називному множини мають закінчення -і: хабарі, комарі, пазурі, снігурі, звірі, друзі (хоч це іменники твердої групи), вуса (і вуси), вівса, хліба (і хліби з іншим значенням).

Правопис о та е, а та я, у та ю в закінченнях іменників

У закінченнях іменників твердої групи І та ІІ відмін вимовляється і пишеться о (а не е): столяр- столярові, дорога- дорогою, дуб- дубові, дубом.

У закінченнях іменників м'якої та мішаної груп І та ІІ відмін вимовляється і пишеться е (а не о): день- дневі, днем, груша- грушею, кущ- кущеві, кущем.

У закінченнях іменників м'кої групи І та ІІ відмін, а також у закінченнях і суфіксах іменників ІІІ та ІV відмін після нешиплячих пишеться я (а не а): токар- токарям, токарями, на токарях, повітря- повітрям, звіря- звіряті, звірятам.

У закінченнях іменників твердої і мішаної груп І та ІІ відмін, а також у закінченнях і суфіксах іменників ІІІ та ІV відмін після шиплячих дж, ж, ч, ш пишеться а (а не я): плащ- плаща, плащами, піч- печам, на печах, лоша- лошати, лошаті, лошата.

Так само, як а та я, розрізняється і написання букв у та ю: школяр- школяру (школяреві), нашатир- нашатирю, круча- кручу, дощ- дощу, гора- гору.

Але іменники ІІІ відміни в орудному відмінку однини мають лише одне закінчення ю: подорожжю, жовчю, тушшю, Керчю.

Закінчення іменників ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини

Іменники ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини (кого? чого?) можуть мати закінчення -а, -я або -у, -ю: гай- гаю, клен- клена.

Вживання того чи іншого закінчення залежить від значення іменника.

У вживанні закінчень у родовому відмінку однини в іменниках ІІ відміни чоловічого роду, що означають назви істот, труднощів не виникає- тут завжди виступають закінчення -а, -я: лікар- лікаря, горобець- горобця, слон- слона, учень- учня.

Труднощі виникають у вживанні закінчень у родовому відмінку однини в назвах неістот. Тут діють такі закономірності.

Назви чітко окреслених предметів і понять мають закінчення -а, -я: четвер- четверга, ампер- ампера, катет-катета; палець- пальця, жовтень- жовтня.

Назви нечітко окреслених предметів і понять мають закінчення -у, -ю: пісок- піску, сон- сну, прогрес- прогресу, ячмінь- ячменю.

Назви населених пунктів мають закінчення -а, -я: Херсон- Херсона, Лондон- Лондона, Київ- Києва.

Виняток становлять назви, у яких друга половина співзвучна з загальною назвою, що має закінчення -у, -ю: Часів Яр- Часового Яру, Красний Лиман- Красного Лиману.

У назвах річок під наголосом виступають закінчення -а, -я, не під наголосом -у, -ю: (Ірпінь- Ірпеня, Дніпро - Дніпра, але: Інгул - Інгулу, Буг - Бугу).

Іноді, як виняток, і в назвах нечітко окреслених предметів зустрічаються закінчення -а,

-я, найчастіше під наголосом (інвентар- інвентаря, вечір - вечора, хліб- хлiба, Сиваш - Сиваша, гопак- гопака).

Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення -а, -я, і закінчення -у, -ю: лист- листа (папір)- листу (збірне поняття), камінь- каменя (шматок породи)- каменю (матеріал), Алжір- Алжіра (місто)- Алжіру (країна).

Закінчення іменників ІІ відміни в родовому відмінку множини

Іменники ІІ відміни в родовому відмінку множини можуть мати закінчення -ів або нульове закінчення.

Іменники чоловічого роду мають звичайно закінчення -ів: солдат- солдатів, тато- татів, кілограм- кілограмів.

Нульове закінчення в родовому відмінку множини мають лише ті іменники, які в множині втрачають суфікс -ин: киянин- кияни, киян, громадянин- громадяни, громадян.

Виняток- слова хазяїн та похідні з нього хазяї, хазяїв (і хазяїни, хазяїнів).

Іменники середнього роду мають переважно нульове закінчення: вікно- вікон, обличчя- облич, роздоріжжя- роздоріж.

Закінчення -ів мають такі іменники середнього роду: почуття- почуттів, поле- полів, відкриття- відкриттів, сузір'я- сузір'їв, почуття- почуттів, життя- життів, подвір'я- подвір'їв, море- морів, межгір'я- межгір'їв, верхів'я- верхів'їв, ікло- іклів, прислів'я- прислів'їв та ін.

Іменник чудо в множині має форму чудеса, чудес і чуда, чуд.

Особливості правопису закінчень іменників ІІ відміни в інших відмінках

Часом виникають труднощі у вживанні в іменниках ІІ відміни деяких закінчень в орудному, давальному і місцевому відмінках однини.

В орудному відмінку однини розрізняються прізвища прикметникового походження на

-ов (-ев, -єв), -ін, -ин і однозвучні назви населених пунктів. Прізвища тут мають закінчення -им, а однозвучні назви населених пунктів -ом (Сергієм Миколайовичем Черніковим, але селом Черніковом).

Проте прізвища на -ов, -ин, -ін, які не походять від прикметників, мають закінчення на -ом (Дарвін- Дарвіним, Чарлі Чаплін- Чарлі Чапліним, Волошин- Волошиним, Кармазин- Кармазиним).

У давальному відмінку однини іменники середнього роду мають лише закінчення -у, -ю (селу, сонцю, обличчю).

Тільки назви істот можуть мати паралельні закінчення: лошатко- лошатку (лошаткові), дитятко- дитятку (дитяткові)

Більшість іменників чоловічого роду мають паралельні закінчення -ові, -еві, -єві і рідше -у, -ю: рідний край- рідному краю і рідному краєві, будинок- будинку і будинкові.

У деяких іменниках чоловічого роду в давальному відмінку однини можливе лише закінчення -у, -ю: Київ- Києву, Глібов- Глібову, острів- острову (островові було б важко вимовляти).

У місцевому відмінку однини можливі три різні закінчення: -і, -ї; -ові, -еві, -єві, і -у, -ю, вживання яких поки що остаточно не усталене.

Найчастіше вживається закінчення -і, -ї: (поріг- на порозі, повітря- у повітрі, яблуко- в яблуці).

Іменники з основою на к мають, як правило, закінчення -у (сік- у соку, ліжко- у ліжку, сонечко- на сонечку).

Закінчення -ові, -еві, -єві буває переважно в назвах істот (син- при синові, дитятко- при дитяткові, кінь- на коневі).

Іменники ІІІ відміни в орудному відмінку однини

В орудному відмінку однини всі іменники ІІІ відміни мають лише закінчення -ю: (честь- честю, ніч- ніччю, мати- матір'ю, любов- любов'ю).

Проте основа цих іменників може писатися по-різному.

В орудному відмінку в основі іменника зберігається той самий голосний, що й в називному і знахідному відмінку: мати- матір, матір'ю (хоч матері), подорож- подорожжю, радість- радістю (хоч радості), піч- печю (хоч печі).

Перед закінченням приголосні подовжуються відповідно до правил (річ- річчю, але: жовч- жовчю; розкіш- розкішшю, але: кров- кров'ю).

Перед закінченням після губних та р відповідно до правил ставиться апостроф (матір'ю, любов'ю, кров'ю).

2. Відмінкові закінчення прикметників.

Всі прикметники без винятку відмінюються за одним зразком. Є лише невеличка різниця у вживанні букв а, у, е, и та я, ю, є, і в закінченнях твердої і м'якої груп.

Нагадаємо, що до твердої групи належать прикметники з основою на будь-який твердий приголосний (чужий, гарячий, зелений); до м'якої- прикметники з основою на м'який [н'] (синій, давній, пізній), а також прикметники безкраїй, довговіїй, короткошиїй.

Нижче в таблиці наведено буквені (не звукові) закінчення прикметників за родами, числами і групами.

У середньому роді прикметники мають такі самі закінчення, як і в чоловічому, за винятком лише називного та знахідного відмінків, де в середньому роді виступає закінчення -е, -є (зелене, синє):

відмінки	чоловічий рід
	тверда группа (зелений)	м'яка группа (синій)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	-ий, -? -ого -ому	-ій -ого -ому
	як у називному або родовому відмінках
	-им -ому / -ім	-ім -ому /-ім
відмінки	жіночий рід
	тверда группа (зелений)	м'яка группа (синій)
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	-а -ої -ій -у -ою -ій	-я -ої -ій -ю -ою -ій
відмінки	множина
	тверда группа (зелений)	м'яка группа (синій)
Н. Р. Д.	-і -их -им	-і -іх -ім
Зн.	як у називному або родовому відмінках
Ор. М.	-ими -их	-іми -іх

Правопис и та і в закінченнях прикметників

У кінці закінчення -ими, -іми (орудний відмінок множини) завжди пишеться и (свіжими, червоними, сусідніми, осінніми, рябенькими).

Прикметники м'якої групи в закінченнях можуть мати лише і (а не и): синім, синій, житній, житніх, майбутніх, середніх, житній.

Прикметники твердої групи в закінченнях мають звичайно букву и (пахучий, пахучим, пахучими, зелений, зеленим, зеленими).

Але в закінченнях давального і місцевого відмінків однини та називного множини виступає лише і: зеленій, пахучій (гілці), на зеленій, пахучій (гілці), на зеленім, пахучім (лузі).

У називному і знахідному відмінку множини всі без винятку прикметники мають закінчення -і (які? чиї?): братові, Сашкові (кульки), далекі, сестрині, братові, свіжі.

Інші особливості правопису відмінкових закінчень прикметників

У називному відмінку однини присвійні прикметники чоловічого роду (чий?) мають нульове закінчення (Маріїн, батьків, Миколин, Степанів, братів, сватів).

Прикметники і м'якої, і твердої груп мають однакові закінчення -ого, -ому, -ої, -ою з тією лише різницею, що в прикметниках м'якої групи перед о пишеться м'який знак (зеленого- синього, зеленому- синьому, зеленої-синьої).

В орудному відмінку однини прикметники і твердої, і м'якої груп мають лише закінчення -ою, а іменники можуть мати і закінчення -ею (м'яка і мішана група): ранньою сливою, свіжою їжею, найвищою кручею.

Інші частини мови, що відмінюються, як прикметники

Як прикметники, відмінюються і інші групи слів, а саме:

відмінюються	приклади
як прикметники твердої групи:
всі дієприкметники	синіючий, синіючого, синіючому…, синіюча, синіючої, синіючою…, синіючі, синіючих, синіючим…
всі порядкові числівники, крім числівника третій	перший, першого, першому… дев'ятий, дев'ятого, дев'ятому…
займенники ваш, наш, всякий, кожний, інший, самий, котрий, такий, який	наш, нашого, нашому…, наша, нашої, нашою…, наші, наших, нашим…
як прикметники м'якої групи:
числівник третій	третій, третього, третьому…
займенник їхній	їхній, їхнього, їхньому, їхнім…

Тема 7. Українська морфологія

План

1. Морфологічна будова слова.

2. Основні орфограми в коренях, префіксах та суфіксах.

1. Частини слова

префікс корінь суфікс закінчення

основа

Основні способи словотворення

Способи словотворення	Приклади
Префіксальний Суфіксальний	бігти - прибігти слухати - слухач, день - денний
Префіксально-суфіксальний Безафіксний	ліс - пролісок блакитний - блакить, пробігати - пробіг
Складання слів і основ	телефон, автомат - телефон-автомат, лід і ходити - льодохід
Складання скорочених основ	заробітна плата - зарплата, Організація Об`єднаних Націй - ООН
Зрощення слів	мало відомий - маловідомий, перекоти поле - перекотиполе
Перехід однієї частини мови в іншу	майбутнє (яке?) покоління - близьке майбутнє (що?)

2. ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ

З- (ІЗ-, ЗІ-)

1. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказати, спалахнути, ствердити, сфотографувати, схил. Перед усіма іншими приголосними пишемо з (іноді із): збавити, звести, зжитися, ззирнутися, зсадити, зціпити, зчепити, зшиток, ізнов.

Префікс з-(с-) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекономити, зігнорувати, з'їзд, зорієнтуватися, зумовити, згаслий, змазати, знадливий, скоротити, склад і под.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібгати, зігнути, зідрати, зізнатися, зіпсуватися, зіставити, зіткнення, зіщулитися тощо. Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звукосполучення: зів'ялий, зім'яти, зіп'ястися тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зігрівати й зогрівати, зімлівати й зомлівати, зіпрівати й зопрівати, зітліти й зотліти.

БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін.

2. У префіксах - без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- - кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраїй, безкорисливий, відкриття, відстань, міжконтинентальний, міжпланетний, надпотужний, обпалити, обтрусити, передплата, передчасний, підтримка, понадплановий, представник, розтягнути, розчин, розхитати, черезплічник.

ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-

3. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано; префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, прикрутити, приборкати, пришвидшити; прибуття, притулок, прибраний, привабливо.

Крім того, префікс пре- виступає у словах презирливий, презирство й у словах старослов'янського походження: преосвященний, преподобний, престол, а префікс при- вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками: пригірок, приярок; прибережний, прикордонний.

Префікс прі- вживається тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва.

ПРАВОПИС СУФІКСІВ

ІМЕННИКОВІ СУФІКСИ

-ИК, -НИК та ін.

1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик.

Примітка. Слід відрізняти український суфікс -ик від іншомовних -ик, -ік (-їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: історик, медик, фізик, але: механік, прозаїк, хімік.

-ИВ(О)

2. Суфікс -ив-(о), що вживається для вираження збірних, понять, які означають матеріал або продукт праці, пишемо тільки з и: вариво, добриво, куриво, меливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво, але: марево (не матеріал і не продукт праці).

-АЛЬНИК, -ИЛЬНИК та ін.

3. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: постачальник, уболівальник, фрезерувальник; волочильник, мастильник; полільник, відповідальність, геніальність.

-АЛЬ, -ЕНЬ, та ін.

4. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м'який, а тому всі слова з цими суфіксами пишемо з ь: коваль, скрипаль; велетень, в'язень; бельгієць, мовознавець, переможець; здатність, свіжість; вихователь, любитель.

-ИНН(Я), -ІНН(Я) та ін.

5. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишемо з двома н.

Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобовиння, гарбузиння, картоплиння, павутиння; але: каміння, коріння, насіння.

Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: горіти -- горіння, носити -- носіння, ходити -- ходіння, шарудіти -- шарудіння.

Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гукати -- гукання, гуляти -- гуляння, зростати -- зростання, сприяти -- сприяння.

Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: звернення, напруження, піднесення, удосконалення.

-ЕН(Я) [-ЄН(Я)]

6. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня.

-ЕЧОК [-ЄЧОК], -ЕЧК(А) [-ЄЧК(А)], -ИЧОК, -ИЧК(А) та ін.

7. Суфікси зменшено-пестливих слів -ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бувають тільки в словах, що походять від іменників із суфіксами -ик, -иц(я): вогничок, кошичок, вуличка, паличка. В інших випадках уживаємо суфікси з е (є): вершечок, мішечок, краєчок; діжечка, копієчка, Марієчка, річечка; віконечко, словечко, яєчко.

-ЕНК(О) [-ЄНК(О)], -ЕНЬК(О, А) [-ЄНЬК(О)]

8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о) [-єньк(о)]: суфікс -енк(о) [-єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Гордієнко, Кравченко, зрідка -- у загальних назвах: безбатченко, коваленко; суфікс -еньк(о, а) [-єньк(о)] вживаємо для творення пестливих назв: батенько, кониченько, серденько; ніженька, тополенька.

-ИСЬК(О) [-ЇСЬК(О)], -ИЩ(Е) [-ЇЩ(Е)]

9. За допомогою суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], -ищ(е) [їщ(е)] утворюються слова переважно з емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишемо и, після голосного -- ї: гноїсько, дівчисько, хлопчисько; вогнище, побоїще, становище.

-ОВИЧ, -ІВН(А) [-ЇВН(А)]

10. При творенні чоловічих імен по батькові вживаємо тільки суфікс -ович: Васильович, Дорошович, Ігорович, Микитович, Олексійович, Юрійович.

При творенні жіночих імен по батькові вживаємо суфікс -івн(а), від імен на -й -- -ївн(а): Борисівна, Василівна; Гордіївна, Сергіївна, Юріївна.

Від таких імен, як Григорій, Ілля, Кузьма, Лука, Микола, Сава, Хома, Яків, відповідні імена по батькові будуть: Григорович, Григорівна; Ілліч, Іллівна; Кузьмич (і Кузьмович), Кузьмівна; Лукич, Луківна; Миколайович (і Миколович), Миколаївна (і Миколівна); Савич (і Савович), Савівна; Хомич (і Хомович), Хомівна; Якович, Яківна.

Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Антін -- Антонович, Антонівна; Федір -- Федорович, Федорівна.

-ІВК(А) [-ЇВК(А)], -ОВК(А)

11. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживаємо суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: голівка, долівка, маївка, ножівка, полівка, спиртівка, частівка, шалівка, шихтівка.

У деяких іменниках уживаємо суфікс -овк(а): головка (капусти), духовка, зарисовка, підготовка.

-ОК

12. В іменниках чоловічого роду після приголосних уживається суфікс -ок із випадним о в непрямих відмінках: вершок, гайок, кийок, кілок, лужок, стручок; після м'яких приголосних перед суфіксом -ок пишемо ь: деньок, пеньок.

-ИР, -ИСТ, -ИЗМ, -ІР, -ІСТ, -ІЗМ

13. Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригадир, командир; бандурист, дантист, пейзажист; класицизм, педантизм, тероризм; після решти приголосних пишемо -ір, -іст, -ізм: вампір, гарнір, пломбір; піаніст, спеціаліст; модернізм, плюралізм, але в утвореннях від власне українських коренів пишемо -ист, -изм: боротьбист, побутовизм, речовизм та ін.

Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеїст, героїзм, конвоїр.

Прикметникові та дієприкметникові суфікси

-Н(ИЙ), -Н(ІЙ)

1. Суфікс -н(ий) уживається в переважній більшості якісних і відносних прикметників: дружний (спів), західний, мільйонний, принадний, природний, фабричний.

Суфікс -н(ій) уживається порівняно в небагатьох прикметниках (переважно відносних): братній, всесвітній, городній, давній, житній, задній, крайній, літній; майбутній, матерній; незабутній, освітній, пізній, ранній, самобутній, суботній, хатній та ін. Суфікс -н(ій) уживається в усіх прикметниках прислівникового та іменникового походження, які мають перед цим суфіксом ж, ш: ближній, вчорашній, давнішній, домашній, дорожній, дружній (потиск руки), зовнішній, колишній, мужній, поздовжній, порожній, прийдешній, ранішній, сінешній, справжній, сьогоднішній, тутешній, художній, але - потужний.

Примітка. У прикметниках, твірна основа яких закінчується на н, приєднання суфіксів -н(ий), -н-(ій) зумовлює подвоєння н: знаменний, осінній, плинний, ранній, туманний.

-АНН(ИЙ), -ЕНН(ИЙ), -АН(ИЙ), -ЕН(ИЙ)

2. Прикметникові суфікси -анн(ий), -енн(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н: невблаганний, нездоланний, неоціненний, несказанний, нескінченний, страшенний (але жаданий). Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі, що відрізняє їх від дієприкметників, утворених від дієслівних коренів за допомогою суфіксів -ан(ий), -ен(ий): бажаний, незлічений, неоцінений, неподоланий, несказаний, нескінчений.

-ИЧН(ИЙ), -ІЧН(ИЙ) [-ЇЧН(ИЙ)]

3. Складні суфікси -ичн(ий), -ічн(ий) [-їчн(ий)] виступають, як правило, у прикметниках, похідних від слів іншомовного походження; при цьому після кінцевого основи д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається -ичн(ий): історичний, класичний, математичний, ортопедичний; після решти приголосних -- -ічн(ий): академічний, анархічний, археологічний, епічний, ідилічний, органічний; після голосних -- -їчн(ий): архаїчний, героїчний, прозаїчний.

-ИН, -ЇН

4. У присвійних прикметниках, утворених від іменників першої відміни, після приголосних (крім й) пишемо суфікс -ин: баба -- бабин, Галя -- Галин, Коля -- Колин, Маруся -- Марусин, свекруха -- свекрушин, тітка -- тітчин; після голосних -- -їн: Марія -- Маріїн, Софія -- Софіїн.

Примітка. Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч(щ), ш: Ольга -- Ольжин, дочка -- доччин, Мелашка - Мелащин, сваха -- свашин.

-ИН(ИЙ), -ЇН(ИЙ)

5. У прикметниках із значенням присвійності, утворених від назв тварин, після приголосних (крім й) пишемо суфікс -ин(ий): бджолиний, голубиний, горобиний, качиний, орлиний; після голосних і апострофа -- -їн(ий): зміїний, солов'їний.

-ИСТ(ИЙ), -ЇСТ(ИЙ)

6. Суфікс -ист(ий) уживаємо в прикметниках після приголосних: барвистий, голосистий, іскристий, перистий (пірчастий; але перістий - рябий), променистий, урочистий; після голосних -- -їст(ий): вибоїстий, гноїстий, двоїстий, оліїстий, троїстий.

-ЕВ(ИЙ), -ЄВ(ИЙ), -ОВ(ИЙ)

7. Суфікс -ев(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом м'який або шиплячий приголосний і в яких наголос падає переважно на основу слова: березневий, грушевий, овочевий, ситцевий. У прикметниках, у яких перед суфіксом виступають м'які н, т або й, пишемо -єв(ий): алюмінієвий, дієвий, життєвий, значеннєвий, суттєвий.

Суфікс -ов(ий) незалежно від наголосу вживається у прикметниках, які мають перед цим суфіксом твердий приголосний: вітровий, казковий, кварцовий, палацовий, святковий, службовий. Крім того, суфікс -ов(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом шиплячий (ж, ч, ш, щ), м'який приголосний або й, причому наголос падає на закінчення: бойовий, гайовий, грошовий, дійовий, дощовий, життьовий, крайовий, нульовий, речовий, стильовий.

Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов-, -ев-, (-єв-) у присвійних прикметниках жін. і середн. роду: суфікс -ов- уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників твердої групи: майстер -- майстрова, майстрове; Петро -- Петрова, Петрове; робітник -- робітникова, робітникове; Шевченко -- Шевченкова, Шевченкове; суфікс -ев- (після голосного -єв-) уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників м'якої та мішаної груп: Андрій -- Андрієва, Андрієве; Ігор -- Ігорева, Ігореве; кобзар -- кобзарева, кобзареве; скрипаль -- скрипалева, скрипалеве; сторож -- сторожева, сторожеве; товариш -- товаришева, товаришеве.

У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси -ов-, -ев- (-єв-) чергуються з -ів (-їв): Василева - Василів, майстрова - майстрів, Олексієва - Олексіїв.

-УВАТ(ИЙ) [-ЮВАТ(ИЙ)], -ОВАТ(ИЙ), -ОВИТ(ИЙ)

8. Суфікс -уват(ий), а після м'яких приголосних -юват(ий), уживається в прикметниках на позначення певного вияву ознаки: горбуватий, круглуватий, синюватий, темнуватий, а також виявлення невеликої міри властивості, схильності до чогось, позначуваної іменниковою основою: дуплуватий, злодійкуватий, остюкуватий, піскуватий.

Суфікс -оват(ий) уживаємо в прикметниках, якщо наголос падає на о: плисковатий, стовбоватий.

Суфікс -овит(ий) уживаємо на позначення високого ступеня вияву ознаки: гордовитий, грошовитий, талановитий.

Дієслівні суфікси

-УВА- (-ЮВА-), -ОВА-

1. Суфікс -ува- (-юва-) пишеться в дієсловах: забілювати, керувати, порядкувати, розсіювати.

У похідних словах і формах (віддієслівних іменниках та дієприкметниках) суфікс -ува- (-юва-) пишеться тоді, коли на перший голосний цього суфікса не падає наголос: вивершувати -- вивершування, вивершуваний; очікувати -- очікування, очікуваний; підсинювати -- підсинювання, підсинюваний; якщо на перший голосний суфікса падає наголос, то пишеться -ова-: друкувати -- друкування, але друкований; малювати -- малювання, але мальований; підпорядкувати -- підпорядкування, але підпорядкований; риштувати -- риштування, але риштовання, риштований.

-ОВУВА-

2. У суфіксі -овува- перший голосний завжди наголошений: завойовувати -- завойовування, завойовуваний; перемальовувати -- перемальовування, перемальовуваний; скуповувати -- скуповування, скуповуваний.

-ІР- (-ИР-)

3. Дієслова іншомовного походження, що мають у мові-джерелі суфікс -ір-, в українській мові втрачають цей суфікс у всіх формах: загітувати -- загітований, зареєструвати -- зареєстрований, інформувати -- інформований, сконструювати -- сконструйований. Але в окремих словах для усунення небажаної омонімії суфікс -ір- (після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р -- -ир-) зберігається: буксирувати (бо є буксувати), парирувати (бо є парувати), полірувати (бо є полювати), репетирувати (бо є репетувати) тощо.

Суфікс -ір- (-ир-) уживається також у поодиноких дієсловах типу котирувати, лавірувати, марширувати, пікірувати, третирувати.

Тема 8. Фонетичний розбір слова

План

1. Фонетичний розбір слова.

2. Стилістичні засоби фонетики.

1. Розбір починається з орфографічного запису, вимови слова і подальшого його запису елементарною (спрощеною) транскрипцією. Слово ділиться на фонетичні (а не орфографічні) склади, визначається наголошений склад, відкриті й закриті склади. Далі визначається звуковий склад слова і подається характеристика голосних і приголосних звуків, які вимовляються й чуються. Правильно зробити фонетичний аналіз слова неможливо без знання основних правил орфоепії. Успіх у здійсненні фонетичного аналізу значною мірою забезпечується правильною вимовою слова. Не забувайте. що м'який знак не передає на письмі ніякого звука, він лише вказує на те, що попередня літера позначає м'який звук. На останньому етапі фонетичного розбору необхідно визначити кількість букв, які їх позначають і причину невідповідності (якщо вона є).

Порядок фонетичного розбору слова

1. Орфографічний запис слова, вимова до орфоепічних норм, запис транскрипцією

2. Поділ слова на склади (відкриті, закриті), визначення словесного наголосу

3. Характеристика голосних: наголошені / ненаголошені, якими буквами позначаються

4. Характеристика приголосних за участю голосу й шуму (дзвінкі, глухі), за наближенням середньої частини язика до твердого піднебіння (тверді, м'які), якими буквами позначаються

5. Кількість букв у записаному і звуків у вимовленому слова



Усний розбір	Письмовий розбір
радість у слові радість [рад'іс'т] два склади: відкритий ра і закритий дість; перший склад наголошений Голосні звуки [а], [і]; наголошений [а]. Приголосні звуки: [р] - язиковий, сонорний, дзвінкий, твердий; [д'] - язиковий, шумний, дзвінкий, м'який; [с'] - язиковий, шумний, глухий, мякий; [т'] - язиковий, шумний, глухий, м'який; У слові [рад'іс'т] - шість звуків: два голосних, 4 приголосних.	радість [ра/д'іс'т] голосні: [а] - нагол. [і] - ненагол. Приголосні: [р] - язиков., сонорн., дзвінк., тверд. [д'] - язиков., шумн., дзвінк., м'як. [с'] - язиков., шумн., глух., м'як. [т'] - язиков., шумн., глух., м'як. ________________________________ 6 звук.: 2 голосн., 4 приголосн.

2. На відміну від фонетики, що вивчає звуки української мови у фізіологічному, артикуляторному та соціальному аспектах, фоностилістика базується на ній. Вона вивчає частоту вживання фонем у різних стилях, здійснює вибір фонетичних засобів для звукових ефектів і розглядає способи їх використання. У першу чергу фоностилістика пов'язана зі словами із семантикою руху, звучання, якості, форми, кольору, світла. Головним елементом звукової організації художньої мови є звуковий повтор. Виділяють постійні (регулярні) звукові повтори, серед яких виділяється рима (співзвуччя, переважно в кінці рядків). Є і нерегулярні (непостійні) звукові повтори, серед яких виділяється звуковий паралелізм. Найважливішими фігурами є:

1. Алітерація - повтор одного чи кількох приголосних у суміжних чи розташованих недалеко одне від одного слова.

2. Асонанс - повтор одного або кількох голосних в аналогічній ситуації.

3. Анафора - початковий (ініціальний) повтор однакових звуків (слів) відповідно на початку слів, рядків, строф, абзаців, розділів.

4. Епіфора - повтор однакових звуків (слів) відповідно наприкінці слів, рядків, строф, абзаців, розділів.

5. Кільце (епанадиплоса) - повтор однакових звуків на початку одних слів чи рядків і наприкінці наступних.

6. Логогриф - це гра зі складом; вигадлива стилістична фігура, що нагадує словомереживо, утворене усіченням звуків, складів, їх додаванням, поєднаним із алітераціями і асонансом.

7. Звуконаслідування (ономатопоя) - спосіб звукописання, що полягає в імітації звуків природи за допомогою прямого їх наслідування. Це один із засобів урізноманітнення мови художньої літератури.

Тема 9. Система частин мови, спільне і відмінне в них

План

1. Частини мови, їх ознаки.

2. Лексичне значення частин мови.

3. Синтаксична роль частин мови.

4. Розряди частин мови за значенням.

5. Морфологічні ознаки частин мови.

1. В сучасній українській мові 10 частин мови:

назва	приклади
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ
іменник	слово, вуз, завдання, Микола, Україна
прикметник	золотий, залізобетонний, легенька, пахуче
числівник	одинадцять, перший, тринадцятеро, одна шоста
займенник	я, ви, що, щось, хтось, абихто, будь-який
дієслово	відкласти, чекай, засліпило, прийшов
прислівник	спокійно, угорі, по-літньому, згарячу, двічі
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
прийменник	до, близько, вглиб, крізь, поза, на, проміж
сполучник	а, але, та, через те що, не лише, одначе
частка	так, аякже, це, тільки, ось, ледве чи, мов
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
вигук	ой, ай, ох, о, овва, тьху, ех

Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв'язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).

Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Будь-яку частину мови характерізують такі ознаки:

ознака	показує
лексичне значення	що означає частина мови (напр., прикметник виражає ознаку предметів)
Синтаксична роль	які ролі частина мови виконує у реченні (підмет, присудок)
розряди за значенням	на які групи слів підрозділяється
Морфологічні ознаки	за якими параметрами (час, рід, вид та ін.) змінюється частина мови

2. ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ

Лексичні значення різних частин мови такі:

частина мови	що означає
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	означає предмети і явища
прикметник	виражає ознаку предметів
числівник	позначає число, кількість предметів, порядок їх при лічбі
займенник	вказує на особу, предмет
дієслово

Подобные документы

• Емоційно-стилістичні забарвлені слова

  Функції та класифікація експресивних засобів української мови. Групи лексичних експресивів. Емоційна та стилістична забарвленість лексики мови. Суфікси та префікси як засоби відображення емоційності словотворчими засобами. Класифікація фразеологізмів.
  
  реферат [25,2 K], добавлен 07.04.2014
  

• Українська мова в засобах масової інформації

  Процеси, які супроводжують функціонування словникового складу української мови. Пасивна і активна лексика словникового складу. Процес активного поповнення лексики української мови. Поширення та використання неологізмів різних мов в ЗМІ та періодиці.
  
  презентация [1,5 M], добавлен 24.11.2010
  

• Семантико-функціональна характеристика екзотичної лексики в романі "Роксолана"

  Словниковий склад мови. Лексика запозичена з інших мов. Стилістичні функції екзотизмів в романі П. Загребельного "Роксолана". Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Збагачення письменником літературну мову новими відтінками значень слів.
  
  контрольная работа [26,4 K], добавлен 30.09.2015
  

• Функціонально-структурні особливості синтаксичних одиниць у мові української преси

  Мова української преси початку XXI ст. на тлі соціальної динаміки. Суспільна зумовленість динаміки мови сучасних українських газет. Функціональні зміни в українській пресі та їх вплив на стилістичні ресурси синтаксису. Стилістичне навантаження речень.
  
  дипломная работа [108,0 K], добавлен 20.10.2010
  

• Складнопідрядні речення

  Загальна характеристика складнопідрядних речень, їх структура і функції в мові. Класифікація підрядних речень, характеристика їх видів. Різнотипні, нерівноправні частини, залежні одна від другої, у складі складнопідрядних речень. Основі засоби зв'язку.
  
  лекция [52,1 K], добавлен 26.08.2013
  

• Українська літературна мова: формування, норми та стилі. Ділова українська мова.

  Засіб формування, оформлення та існування думки. Формування української мови. Норми української літературної мови. Стилі сучасної української мови. Ділова українська мова. Найважливіший засіб спілкування людей.
  
  реферат [13,9 K], добавлен 17.07.2007
  

• Стилі і норми української літературної мови в професійному спілкуванні

  Українська літературна мова як вища форма національної мови. Стилі української мови в професійному спілкуванні. Типізація мовних норм. Поняття та ознаки культури мовлення. Становлення українського правопису і його сучасні проблеми, шляхи їх вирішення.
  
  реферат [25,2 K], добавлен 26.01.2015
  

• Характерні риси та особливості публіцистичного стилю української літературної мови

  Розвиток, історія та основні джерела публіцистичного стилю української літературної мови: сфера використання, основне призначення та мовні засоби. Дослідження специфічних жанрів та підстилів публіцистичного стилю. Вивчення суспільно-політичної лексики.
  
  контрольная работа [24,2 K], добавлен 24.09.2011
  

• Давність української мови

  Виникнення і первісний розвиток української мови. Наукові праці україномовців про виникнення української мови. Дослідження розвитку писемної української мови: діяльність Кирила і Мефодія. Спільність української мови з іншими слов'янськими мовами.
  
  реферат [29,5 K], добавлен 26.11.2007
  

• Історія розвитку української мови

  Роль і значення для розвитку мови місця її народження, дальшого поширення, положення країни на карті світу. Належність української мови до широко розгалуженої мовної сім'ї слов'янських мов. Переконлива відмінність української мови у її фонетиці.
  
  реферат [24,8 K], добавлен 01.03.2009
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам