Українська мова
Роль української мови у формуванні й самовираженні особистості. Термінологічна і професійна лексика, власне українські та запозичені слова. Стилістичні засоби лексикології і фразеології. Складносурядні і складнопідрядні речення. Засоби зв'язного мовлення.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 31.03.2011 |
| Размер файла | 191,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
я - [йа], ю - [йу] , є - [йe] , щ шч- [і - йі]
Крім звуків, до фонетичних одиниць відносяться склад. звук чи сполучення звуків.
Склад - звук чи сполучення звуків, яке вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря, це мінімальний відрізок мовлення, в якому один звук виділяється найбільшою звучністю.
Складовими в українській мові є лише голосні звуки, приголосні складів не утворюють. Тому у слові стільки складів, скільки голосних звуків:
Вода, контроль, сніг.
Відкриті с. - закінчуються на голосний: на-ша, бо-ро-да.
Закриті с. - з. на приголосні: газ, морський.
Є слова без складів (службові: з, в, й).
Багатозвукові склади: стіл, злість, струм.
Більше 20 типів (моделей) складів.
Голосний, двозвуковий, тризвуковий.
Транскрипія (фонетичний запис)
Фонетична транскрипція передає на письмі усне мовлення з усіма його особливостями, позначаючи кожен звук завжди тією самою буквою. В основу фонетичної транскрипції покладено український алфавіт.
Текст, слово береться у кв. дужки [ ].
Скісна рисочка над голосним - наголос.
' (менша) над приголосним - м'якість.
яма - [йама]
юність [йун'іс'т]
Кожна буква позначається окремо. У транскрипції немає йотованих і щ.
Знак ["] після приголосних передає напівпом'якшення [в"ітер]
Для позначення довготи звука вживається двокрапка [знан:йа]
Для позн. злитої вимови - дужка [джміль].
Маленькі літери збоку в горі - вказують до якого звука наближ. звучання: [се и ло], [че и рвоний].
Одне вертикальна риска [I] показує звичайну паузу (кома, тире, двокрапка) [II] - паузу на межі речень).
йак парос'т' винограднойі лози!
Плекайте мову / пил'но і не настан:о пол'іт' бурйан /
2. Найскладніше - наголос. Він рухомий для всіх.
Книжка - книжки, книжкам; вітер - вітри - вітрами, вітрам.
Вимова власних географічних назв: Київщина (Київ), Полтавщина, Харківщина, Донеччина.
Буду, будеш, будуть, буде, будемо, була, були.
Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести, везти, піднести, провести, занести.
Віддієслівні іменники наголошуються на тому ж складі, як в інфінітиві:
Читати-читання;тесати-тесання;
писати-писання;пізнати-пізнання;
питати-питання;завдати-завдання;
надбати-надбання;признати-признання;
Одинаково наголошуються квартал року і будинків.
А ось статут і статус?
Часто вживані іноземні слова:
діалог, католог, монометр, міліметр … бюрократія, демократія, аристократія.
Словесний і логічний наголоси:
кредит-кредит;
замок і замок;
дорога і дорога;
поділ - поділ;
книжки і книжки;
Незначна частина слів має 2 наголоси:
мабуть, позов, алфавіт, святвечір, доглядач та інші.
Не співпадають наголоси в українській і російській мові:
вчора - вчера;
озимина - озимь;
засуха - засуха;
приятель - приятель;
горицвіт - горицвет;
ім'я - имя.
3. Ненаголошений О
1. У складах із ненаголошеним о пишеться та сама літера (буква) о, що й під наголосом: боїться, бо боязко; голубка, бо голуб; дощу, бо дощ; робіть, бо робить; розумний, бо розум.
О пишеться й у таких словах, де сумнівний із правописного погляду звук наголосом не перевіряється: лопух, сокира, союз.
2. У деяких словах на місці о перед постійно наголошеним а (я) маємо у вимові й на письмі а: багатий, багато, багатство, багаття, багач, гарячий, гарячка (пор. горіти), гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн, а також у деяких похідних з іншим наголосом: багатир (багач), гаряче.
Але: гончар, корявий, лопата, поганий, ропа, солдат, товар, а також богатир (велетень, герой), монастир.
Примітка Про суфікси -ова-, -ува-, -оват-, -овит-, -уват-
Ненаголошені Е, И
1. У складах із ненаголошеними е та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: великий, величезний, бо велич; держу, бо одержати; клекотіти, бо клекіт; несу, бо принесений; шепотіти, бо шепіт; криве, бо криво; тримати, бо отримувати; широкий, бо широко.
У словах із постійним наголосом невиразний звук рекомендується перевіряти за словниками: левада, леміш, кишеня, минулий.
2. Е завжди пишеться:
а) У групі -ере- (повноголосся), а також у групі -еле-: берег, дерево, серед; зелень, пелена, селезень, шелест.
б) У суфіксах -еня-, -ен-, -енк-, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня, доручений, Юхименко, рученька, семеро, малесенький, книжечка, вихователь.
в) Коли е при зміні слова випадає: березень, бо березня; вітер, бо вітру; мітел, бо мітла; справедливий, бо правда; хлопець, бо хлопця.
3. а) И пишеться в ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, стриміти, тривати, тривога; глитати.
б) Інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом: кришити (крихта, кришка), тримати (стримувати); блищати (блискавка).
Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-: дрімати, дрімливий, дрімота, тріщати, перебріхувати; злітати.
І
На початку слова пишеться і, а не и: ім'я, індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина.
Ї
Літера ї на означення звукосполучення й + і пишеться:
1. На початку слова й після голосного: їжа, їжак, їздець, їздити, їх, їхати; доїхати, приїхати, країна, мої, твої.
2. Після м'якого приголосного (на письмі -- з м'яким знаком): Ананьїн, Віньї.
3. Після твердого приголосного (на письмі -- з апострофом): з'їзд, об'їхати, Захар'їн.
4. Також в іншомовних словах після голосного: архаїчний, героїзм, героїчний, егоїзм, егоїстичний, еліпсоїд, наївний, прозаїк, руїна, целулоїд.
Примітка. Ї не пишеться після префікса, якщо префікс закінчується голосним, а наступний склад починається з і (а не з ї): переінакшити, доісторичний, поінформувати; так само ї не пишеться у складних словах, де перша частина закінчується голосним, а друга починається з і: староіндійський.
Я, Ю, Є
Літери я, ю, є пишуться:
1. На початку слова й після голосного для позначення звукосполучень й + а, й + у, й + е: якість, знаю, твоє, а також після й у слові війя (війю, на війї).
2. Після приголосного для позначення сполучення м'якого приголосного з а, у, е: ряд, люди, останнє.
ЙО, ЬО
1. Йо пишеться для позначення звукосполучення й + о:
а) На початку слова й після голосного: його, йому, завойований, район, чийого.
б) Після приголосного, переважно на початку складу: батальйон, бульйон, вйокати, Воробйов, курйоз, мільйон, серйозний, Соловйов.
2. ЬО пишеться після приголосного для позначення м'якості приголосного перед о: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні, сьомий, трьох, цього.
Чергування голосних
Чергування О - І, Е - І
1. У сучасній українській мові звуки о, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах):
а) При словозміні: 1) водопій -- водопою, дохід -- доходу, кінь -- коня, камінь -- каменя, лід -- льоду, мій -- мого, сім -- семи, устрій -- устрою; ніч -- ночі -- ніччю, певність -- певності -- певністю, радість -- радості -- радістю; виселок -- висілка, осінь -- осені -- осінню, у великому -- у великім;
2) гір -- гора, ніг -- нога, осіб -- особа, слів -- слово, сіл -- село;
3) батьків -- батькового, батькова; братів -- братового, братова; Василів -- Василевого, Василева; ковалів -- ковалевого, ковалева; Петрів -- Петрового, Петрова; шевців -- шевцевого, шевцева;
4) Канів -- Канева, Київ -- Києва, Фастів -- Фастова, Харків -- Харкова, Чернігів -- Чернігова;
5) вівса -- овес, вівця -- овець, вісь -- осі;
6) бійся -- боюся, стій -- стояти;
7) вів, вівши -- вела (вести); замів, замівши -- замела (замести); міг, мігши -- можу (могла, могти); ніс, нісши -- несу (несла, нести); плів, плівши -- плела (плести), а також ріс, рісши -- росла, рости.
б) При словотворенні: будівник (пор. будова), вільний (пор. воля), кілля (пор. кола), підніжжя (пор. нога), подвір'я (пор. двора), робітник (пор. робота); зілля (пор. зелений), сільський (пор. село) та ін.
О, Е, що не переходять в І
2. О, е не переходять в і в закритому складі в таких випадках:
а) Коли ці звуки вставні або випадні: вікно -- вікон, земля -- земель, казка -- казок, сотня -- сотень; витер - витру, вітер -- вітру, вогонь -- вогню, день -- дня, роздер -- розідрати, смуток -- смутку, сон -- сну, травень -- травня.
Примітка 1. В окремих словах при їх зміні о, е не випадають: лоб -- лоба, мох -- моху, рот -- рота, лев -- лева.
Примітка 2. За аналогією до форм книжок, казок маємо о між приголосними в родовому множини й від деяких іншомовних слів: арка -- арок, марка -- марок, папка -- папок тощо, але: парт, форм, сакль та ін.
б) У групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: торг -- торгу, хорт -- хорта, смерть -- смерті, вовк -- вовка, шовк -- шовку.
Виняток: погірдний (пор. погорда).
в) У групах із повноголоссям -оро-, -оло-, -ере-, а також -еле-: город, мороз, подорож, порох, сторож; волос, солод; берег, перед, серед, через; зелень, пелех, шелест та ін.
Але: моріг, оборіг, поріг, сморід.
г) У родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значень (значення), положень (положення), тверджень (твердження), творень (творення).
д) В абревіатурах і в похідних утвореннях: спецназ, торгпред та ін.
е) У словах іншомовного походження: агроном, інженер, студент, том та ін.
Примітка. За аналогією з тими словами української мови, де є чергування о, е з і, таке чергування з'явилося й у деяких давно засвоєних словах іншомовного походження: Антін -- Антона, ґніт -- ґнота, колір -- кольору, Прокіп -- Прокопа; курінь -- куреня, папір -- паперу.
Відхилення в чергуванні О - І, Е - І
3. Є цілий ряд випадків, коли чергування о, е з і у відкритих і закритих складах відступає від наведених правил:
a) І наявне у відкритому складі в словах з вирівняною за іншими відмінками чи формами основою:
1) у формах називного відмінка однини: гребінець (гребінця), дзвінок (дзвінка, дзвінку, дзвінком), камінець (камінця), кіготь (кігтя), кілок (кілка), кінець (кінця), ніготь (нігтя), олівець (олівця), ремінець (ремінця), рівень (рівня), стіжок (стіжка), стрілець (стрільця), торгівець (торгівця), фахівець (фахівця) та ін.;
2) у формах родового відмінка множини: вікон (вікно), вічок (вічко), гілок (гілка), зірок (зірка), кілець (кільце), ліжок (ліжко), ніжок (ніжка, ніжки), пліток (плітка);
3) у зменшених формах іменників за аналогією до таких форм, як кіл -- кілка, міст -- містка, гірка (де і в закритому складі): кілочок, місточок, ніженька, гіронька; але слівце -- словечко.
б) У групах -оро-, -оло-, -ере- о, е переходять в і:
1) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду (здебільшого з рухомим наголосом) і в похідних від них іменниках на -к(а) зі значенням зменшеності: борода -- борід -- борідка, борона -- борін -- борінка, голова -- голів -- голівка (і головка -- з іншим значенням), сторона -- сторін -- сторінка, череда -- черід -- черідка;
2) у родовому відмінку множини іменників здебільшого середнього роду й відповідних зменшених іменниках: болото -- боліт -- болітце, ворота -- воріт -- ворітця, долото -- доліт -- долітце, але: дерево -- дерев -- деревце, джерело -- джерел -- джерельце;
3) у деяких похідних іменниках середнього роду з подовженим приголосним: бездоріжжя, Запоріжжя, підборіддя, роздоріжжя (але: лівобережжя, узбережжя), а також без подовження: безголів'я, поголів'я, хоч безголосся, повноголосся.
в) І в закритому складі виступає у формах чоловічого роду однини дієслів минулого часу й дієприслівників з повноголоссям, якщо відповідні форми жіночого та середнього роду однини й форма множини мають наголос на кінцевому складі: волік, волікши (волокти), зберіг, зберігши (зберегти), стеріг, стерігши (стерегти), бо: волокла, зберегла, стерегла; волокло, зберегло, стерегло та ін. Але: боров, колов, молов, полов, поров, бо: борола, колола, молола, полола, порола та ін.
г) У віддієслівних іменниках середнього роду на -ння і звичайно буває тільки під наголосом, а без наголосу е: носіння, ходіння; враження, завершення, збільшення, значення, пояснення. Але: варення (і варіння, варення -- процес), вчення. Так само -ення, а не -іння мають іменники, похідні від слів з основою на -ен: наймення.
д) О, е наявні в закритому складі:
1) у непрямих відмінках іменників чоловічого роду з вирівняною за називним відмінком основою: борець -- борця (борцеві, борцем та ін.), виборець -- виборця, ловець -- ловця, творець -- творця; моток -- мотка, носок -- носка, паросток -- паростка; водень -- водню, котел -- котла, орел -- орла;
2) у повноголосних формах -оро-, -оло- зі сталим наголосом іменників переважно жіночого роду: колод (колодка), долонь (долонька), сорок, огорож, морок, нагород (від них немає зменшених форм з і). Але: доріг, доріжка, корів, корівка, беріз, берізка (проте березка -- виткий бур'ян);
3) у родовому відмінку множини ряду іменників переважно жіночого роду: будов, вод, істот, основ, підпор, проб, субот, тополь (тополька), шкод; лелек, меж, озер (озерце), потреб, але: осіб, підків;
4) у прикметниках, утворених від власних імен на -ов (-ьов, -йов), -ев (-єв): Малишев -- малишевський, Павлов -- павловський. Але в прикметниках, утворених від власних імен на -ів (-їв), зберігається і (ї): Гаврилів -- гаврилівський.
5) у ряді префіксальних безсуфіксних іменників типу: затон, затор, переор, потоп (під впливом родового відмінка однини: затону, затору, переору, потопу); але звичайно потік, розгін, удій.
Зрідка, навпаки, під впливом називного відмінка однини і поширюється на решту форм: опік (родовий однини опіку);
6) під наголосом у словотвірних частинах -вод, -воз, -нос, -роб складних слів, що означають людей за родом діяльності та в похідних утвореннях: діловод, діловодство, екскурсовод; водовоз; дровонос; хлібороб, хліборобство, чорнороб і т. ін. Проте в словах, що означають предмети, та в похідних утвореннях такий о, незалежно від наголосу, переходить в і: водопровід, газопровід, газопровідний, електропровід, трубопровід; у словах же зі складником -воз о здебільшого зберігається: електровоз, лісовоз, тепловоз. Незалежно від семантики слова в словотвірних частинах -хід, -ріг виступає тільки і: всюдихід, місяцехід, пішохід, пішохідний, самохід, самохідний, стравохід, швидкохід, швидкохідний; козеріг і Козеріг (сузір'я), носоріг і т. ін.;
7) у ряді слів книжного й церковного походження та в похідних: Бог, верховний, виробництво, вирок, закон, законний, народ, народний, основний, потоп, прапор, пророк, словник, а також за традицією в деяких прізвищах: Артемовський, Боровиковський, Грабовський, Котляревський, Писемський і т. ін. Але: Вериківський, Желехівський, Миньківський.
Чергування Е - О після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й
1. Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м'яким приголосним, а також перед складами з е та и (яке походить від давньоруського и) пишеться е: вечеря, вишень, джерело, женити, ніженька, пшениця, стаєнь, увечері, учень, чернетка, четвертий, шестиденка, щеміти, щетина.
Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголосним, а також перед складами з а, о, у та и (яке походить від давньоруського ы) пишеться о: бджола, будиночок, вечори (пор. вечеря), жонатий (пор. женити), іграшок, копійок, пшоно (пор. пшениця), чоловік, чомусь, чорний (пор. чернетка), чотири (пор. четвертий), шостий (пор. шести), щока.
Примітка. У словах ложечка -- ложечок, книжечка -- книжечок, лієчка -- лієчок і под. зберігається е (є), бо приголосний ч у наступному складі в давні часи був м'яким.
2. О виступає замість сподіваного е після шиплячих та й перед м'яким приголосним:
а) В іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост(і): безкрайості, меншості, пекучості, свіжості та ін. (відповідно до вічності, радості й т. ін., де о йде не після шиплячих).
б) У давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджолі, на бджолі, на вечорі, пшоні, у пшоні, щоці, на щоці (відповідно до більшості відмінкових форм із наступним твердим приголосним: бджола, бджолу, вечора, вечори та ін.).
в) У закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкрайої, безкрайою, гарячої, гарячою, нашої, нашою, першої, першою та ін. (відповідно до безкрайого, безкрайому, нашого та ін. або до другої, молодої тощо, де о закономірне).
г) У похідних утвореннях типу вечоріти, вечоріє (відповідно до вечора, вечорові й т. ін.), чорніти, чорніє, чорниці, чорнити, чорнило та ін. (відповідно до чорний, чорного тощо).
Примітка. У прислівниках типу вороже, гаряче після шиплячих пишеться е; але: творчо, законодавчо, хижо та ін.
Чергування голосних у дієслівних коренях
Чергування О -- А
1. Це чергування відбувається в коренях низки дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену, дієслова з а -- повторювану, багаторазову дію: гонити -- ганяти, котити -- качати, кроїти -- краяти, ломити -- ламати, могти, змогти, допомогти та ін., -- вимагати, допомагати; скочити -- скакати; схопити -- хапати; стояти -- стати.
Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а: вимовити -- вимовляти, виростити -- вирощувати, простити -- прощати, виношувати, відгороджувати, договорювати, заспокоювати, переконувати, установлювати та ін., але випровадити -- випроводжати.
Е (невипадний) -- І (невипадний)
2. Це чергування теж відбувається в коренях дієслів, змінюючи їх значення: е виступає в префіксальних морфемах дієслів доконаного виду, і -- в дієсловах недоконаного виду: вигребти -- вигрібати, викоренити -- викорінювати, випекти -- випікати, замести -- замітати, зберегти -- зберігати, летіти -- літати, наректи -- нарікати, спостерегти -- спостерігати, причепити -- чіпляти й чіпати (так само виволокти -- виволікати, де о чергується з і).
Е чергується з і також у дієсловах із суфіксом -ува- (-юва-), коли наголос падає на кореневий і, та в похідних від цих дієслів іменниках на -ння: брехати -- набріхувати, викоренити -- викорінювати, завертіти -- завірчувати, тесати -- затісувати, чекати -- очікувати; викоренення -- викорінювання, чекання -- очікування; так само виполоскати -- виполіскувати (де о чергується з і). Але: вивершувати, завершувати, перевершувати, потребувати, прищеплювати.
Е (випадний) -- И
Випадний е чергується з и перед л, р: беру -- брати -- вибирати, вистелю -- вислати -- вистилати, завмер -- замри -- завмирати, запер -- запри -- запирати, стер -- зітри -- стирати та ін.
Чергування І -- Й
Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у -- в.
1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам'ять і серце людське (Б. Олійник).
б) На початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський).
2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:
а) Між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький).
б) Після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів).
Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: імення -- ймення, імовірний -- ймовірний, іти -- йти, ітися -- йтися (ідеться -- йдеться).
3. Чергування і -- й не буває:
а) При зіставленні понять: Дні і ночі; Батьки і діти; Війна і мир.
б) Перед словом, що починається на й, е, ї, ю, я: Ольга і Йосип -- друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (Рильський).
в) Після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).
Тема 4. Складні випадки правопису приголосних звуків
План
1. Чергування приголосних.
2. Спрощення приголосних.
3. Оглушення, одзвінчення приголосних.
4. Подвоєння і подовження приголосних.
1. Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з'являється інший, тобто відбувається чергування звуків.
Найпоширеніші такі чергування приголосних:
|
приголосні |
приклади |
|
|
[к] - [ц] - [ч] |
рука- руці- рученька |
|
|
[г] - [з] - [ж] |
нога- нозі- ніженька |
|
|
[х] - [с] - [ш] |
вухо- у вусі- вушенько |
У дієслівних основах чергуються, крім того, ще такі приголосні:
|
приголосні |
приклади |
|
|
[т] - [ч] |
летіти- лечу |
|
|
[д] - [дж] |
сидіти- сиджу |
По іншому ці приголосні не чергуються: не може, напр., звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т.д.
Проте в деяких словах як виняток ця закономірність порушується- в них замість чн вимовляється і пишеться шн: мірошник, сердешний, рушниця, рушник, двурушник, торішній, хоч ці слова походять відповідно від слів мірка, серце, рука, торік.
2. -Ж(Д)Н-, -З(Д)Н-, -С(Т)Н-, -С(Т)Л-
1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випадають д і т: тиждень -- тижня -- тижневий; виїздити -- виїзний, поїзд -- поїзний, лестощі -- улесливий, щастя -- щасливий; вість -- вісник, користь -- корисний, честь -- чесний, якість -- якісний. Але в словах: зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять літера т зберігається.
Примітка. У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст, літера т у групі приголосних -стн- зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: аванпост -- аванпостний, баласт -- баластний, компост -- компостний, контраст -- контрастний, форпост -- форпостний.
-3(К)Н-, -С(К)Н-
2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну-: бризки -- бризнути, брязк -- брязнути, блиск -- блиснути, писк -- писнути, плюск -- плюснути, тріск -- тріснути, але: випуск -- випускний, виск -- вискнути, риск - рискнути.
-С(Л)Н-
3. У групі приголосних -слн- випадає л: масло -- масний, мисль -- умисний, навмисне; ремесло -- ремісник.
3. Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко, тому при написанні їх на письмі ніяких труднощів не виникає: гай, вир, сонце, гурт, жовтий, орел, сон. Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді однаково звучать: призьба- просьба [проз'ба], ходьба- молотьба [молод'ба].
Тому треба запам'ятати деякі особливості їх написання.
Дзвінкі приголосні (загальні правила)
Дзвінкі приголосні в літературній мові завжди звучать дзвінко:
· перед глухими приголосними (думка, гадка, везти, дужка, рибка);
· в кінці слова (плід, гриб, вуз, міг).
Виняток становить звук [г], який у деяких словах вимовляється як [х]: у словах нігті, легко, дьогтю, дігтяр, вогко, кігті і похідних від них слів.
В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: бігти, бігцем, стерегти, домігся, одягти, тягти. У словах тхір, тхнути, натхнення, натхнений і похідних від них, незважаючи на те. що походять ці слова від дихати, надихати, пишеться буква т.
Глухі приголосні
Глухі приголосні, що стоять перед дзвінкими, уподібнюються до парних їм дзвінких: вокзал [вогзал], футбол [фудбол], просьба [прозьба].
Щоб перевірити, яку букву треба писати в слові, її треба поставити перед голосним або сонорним приголосним: просьба- просити, мимохіть- мимо хотіння, боротьба- боротися, брязк- брязнути, мигтіти- мигнути, мабуть- має бути.
У деяких словах написання таких приголосних не перевіряється, тому правопис їх треба запам'ятати: вогко, призьба, вокзал, мерехтіти, футбол, анекдот.
4. Подвоєння приголосних при збігу їх
1. Подвоєння приголосних маємо при збігу однакових приголосних:
а) Префікса й кореня: ввіч, ввічливий, віддати, відділ, заввишки, ззаду, оббити, роззброїти, роззява.
Примітка. Не подвоюються приголосні в таких словах, як отой, отут, отак, отам, отепер, отоді, а також оцей тощо;
б) Кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), страйкком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст);
в) Кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий) [-н(і)й], -ник, -ниц(я): вина -- безвинний, день - денний, закон -- законний, кінь - кінний, причина -- причинний, осінь -- осінній, ранок -- ранній; баштанник, годинник, письменник; віконниця, Вінниця.
Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний -- безвинність -- безвинно, законний -- законність -- законно, туманний -- туманність -- туманно;
г) Основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся: винісся, пасся, розрісся, трясся.
-ЕНН(ИЙ), -АНН(ИЙ)
2. Буквосполучення -нн- пишеться:
а) У збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний.
б) У прикметниках на -енн(ий), -анн(ий), [-янн(ий)] зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, невблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний та в прикметнику старанний з відтінком підсилення.
в) У прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний.
Буквосполучення -нн- зберігається й в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників: здійсненність, старанність, старанно, численність, численно тощо.
Примітка. Н не подвоюється в дієприкметниках: вивершений, вихований, зроблений, індустріалізований, поораний, сказаний, спечений, як і в прикметниках на -ений з відповідних дієприкметників (з іншим наголосом): варений (пор. варений), печений (пор. печений) та ін., а також у прикметнику довгожданий.
Треба розрізняти такі слова, як здійсненний (який може здійснюватися -- прикметник) і здійснений (який здійснився -- дієприкметник), нездоланний (непереможний) і нездоланий (якого не подолали), незліченний (представлений у дуже великій кількості) і незлічений (не порахований) та ін.
3. Подвоюються приголосні в словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати, а також у похідних: бовваніти, Ганнин, виссати, ссавці та ін.
Подовження приголосних перед Я, Ю, Є, І
4. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (а на письмі позначаються двома літерами), коли вони стоять після голосного:
а) Перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знаряддя, знаряддю, на знарядді та ін.; життя, життю, у житті; мотуззя, у мотуззі; колосся, колоссю, у колоссі; гілля, гіллю, на гіллі; знання, знанню, у знанні; збіжжя, збіжжю, у збіжжі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; піддашшя, піддашшю, на піддашші; а також у похідних словах: гілля -- гіллястий, гіллячка; життя -- життєвий (і життьовий), життєпис та ін. Але: знань, знарядь, піддаш, сторіч, угідь.
Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкриття -- відкриттів, почуття -- почуттів.
б) Перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. ін.; стаття, статті, статтею (але в родовому множини -- статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею та ін.
в) Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини ІII відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: молодь --молоддю, мить -- миттю, мазь -- маззю, вісь -- віссю, міць -- міццю, сіль -- сіллю, тінь -- тінню, подорож -- подорожжю, ніч -- ніччю, розкіш -- розкішшю.
Але: молодість -- молодістю, повість -- повістю, кров -- кров'ю, матір -- матір'ю, пригорщ - пригорщю. В називному відмінку однини вони закінчуються на два приголосних (у тому числі шч - на письмі щ), губний або р.
г) Перед я, ю в прислівниках типу зрання, навмання, спросоння; попідвіконню, попідтинню;
д) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: виллю, наллю та ін. Примітка. Приголосні не подовжуються в словах: кутя, попадя, свиня, у формах числівника третя, третє та ін.
Тема 5. Принципи українського правопису
План
1. Принципи українського правопису.
2. Вживання м`якого знака.
3. Вживання апострофа.
1. В основу українського правопису покладено морфологічний і фонетичний принципи. Характерною рисою орфографії української мови є збереження однакового написання тих самих морфем (коренів, префіксів, суфіксів, закінчень), хоч у вимові можливі зміни цих морфем залежно від сусідства інших звуків, від зміни наголосу. Це морфологічний принцип правопису.
Наприклад, неоднаково вимовляється звук, переданий на письмі буквою е, у словах село, селянин, села. У перших двох словах чуємо звук, близький до [и], в останньому, під наголосом,-- виразний звук [е]. Проте пишемо в усіх трьох словах букву е, зберігаючи єдність того самого кореня.
Якщо написання слова відбиває його вимову, то слово пишеться за фонетичним принципом правопису. Фонетичний принцип покладено в основу написань спитати, сходити, сфотографувати, а також закріплених на письмі чергувань звуків у словах козацький, запорізький та ін.
Часто морфологічний і фонетичний принципи виступають разом: свічці, річці, заквітчаний, тітчин.
Український правопис передбачає також застосування традиційного, або історичного, принципу.
За традиційним принципом ненаголошені голосні в словах леміш, лемент позначаються буквою е, а в словах комин, кишеня, лиман, либонь, минулий -- буквою й.
Диференціюючий принцип правопису, пов'язаний з розрізненням значень слів, використовується при написанні прислівників і прийменникових словосполучень, при розрізненні відмінкових закінчень тих слів, які однаково звучать, але мають різні значення: догори -- до гори; апарата -- апарату; каменя -- каменю.
|
Усний розбір Слово громадянський написане за фонетико-морфологічним принципом: його графічне оформлення в основному відповідає звучанню слова. Орфограма ян відбиває морфологічний принцип правопису: н у суфіксі пишеться без м'якого знака, хоч перед м'яким [с'] вимовляється м'який звук [н']. Орфограма ськ відповідно до фонетико-морфологічного принципу передає написання м'якого знака після ес. Поділяється на частини для переносу: гро-ма-дян-ський (громадянський, грома-дян-ський і т.д.) Графічне скорочення: гр.; гром.; громад.; громадянськ. |
Письмовий розбір громадянський Принцип орфографії - фонетико-морфологічний. Орфограми ян, ськ. Част. для переносу - гро-ма-дян-ський. Граф. скор.-- гр.; гром.; громад.; громадянськ. |
2. М'якість приголосних перед голосними а, у, е, і, о позначаються відповідно буквами я, ю, є, і, ь: синя [син'а], синю [син' у], синє [син'е], сині [син'і], синього [син'ого].
У кінці слова і перед наступним приголосним для позначення м'якості приголосних служить буква ь.
М'якими у цій позиції можуть бути лише приголосні звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н]: молодь, кінь, тінь, скрізь, мить, стань, вітрець, осторонь.
В дієсловах перед часткою -ся (-сь) м'який знак зберігається: зберігають- зберігаються, будують- будуються, стань- станься, постачають- постачаються. У середині слова м'якість приголосних звуків [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] позначається м'яким знаком лише перед твердими нешиплячими: козацький, товариський, призьба, боротьба, їдьте, ненька.
М'який знак зберігається у таких словах:
|
в утворених від них присвійних прикметниках |
Лрісьчин, Таньчин, Зіньчин, неньчин |
|
|
при відмінюванні |
на призьбі, неньці, козацькі, товариські, але: землянці, бо землянка, масці, бо маска |
Перед постійно м'якими або пом'якшеними і шиплячими м'який знак не ставиться: безбатченко (хоч батько), промінчик (хоч промінь); свято [с'в'ато], дзвякнути [дз'в'акнути], сніг [с'н'іг]
Як виняток м'який знак в цій позиції ставиться:
|
приклади |
||
|
після букви л |
льняний, гуцульський, читальня, Гуцульщина але: рибалці, бо рибалка, голці, бо голка |
|
|
у деяких словах |
Маньчжурія, тьмяний, різьбяр, няньчити, женьшень, бринчати |
Псля приголосних, що позначають звуки [м], [в], [б], [п], [ф], [р], [дж], [ж], [ч], [ш], [г], [ґ ], [к], [х] м'який знак у кінці слова і перед наступним приголосним не ставиться: багато облич (хоч обличчя), чотирма (хоч чотирьох), роздоріж (хоч роздоріжжя), зір (хоч зоря), бур (хоч буря), гіркий, поставмо, насипмо, ідеш, повір, ларки (хоч ларьок), кров, сім.
Як виняток з м'яким знаком пишеться власна назва Горький.
3. Апостроф ставиться лише перед я, ю, є, ї. Він вказує, що ці букви позначають два звуки йа, йу, йе, йі, а попередній приголосний вимовляється твердо:
|
порівняйте: |
||
|
апостроф вживається |
апостроф не вживається |
|
|
з'ява [зйава] в'яз [вйаз] |
зяблик [з'аблик], свято [с'в'ато], |
Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних приголосних м, в, п, б, ф, якщо ці приголосні стоять:
|
приклади |
||
|
на початку кореня |
м'який, в'язка, зв'язати, п'ятьох |
|
|
після голосного |
риб'ячий, солов'ї, здоров'я |
|
|
після р |
арф'яр, сурм'яний, черв'як |
В інших випадках після губних апостроф не ставиться: тьмяний, свято, цвях, морквяний, мавпячий.
Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після р, якщо далі у вимові чується звук [й]: матір'ю [мат'ірйу], сузір'я [суз''ірйа], бур'ян [бурйан], але: буряк [бур'ак], зоря [зор'а], гарячий [гар'ачий].
Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів, які закінчуються на приголосний від-, під-, над-, перед-, роз-, без-, з-, в-, об-, між-: між'ярусний, від'ємний, роз'єднати, з'їзд, без'ядерний.
М'який знак і апостроф в іншомовних словах
В іншомовних словах м'який знак і апостроф вживаються так само, як і в українських: об'єкт, прем'єра; асфальт, шагрень.
Але є і деякі відмінності.
В іншомовних словах м'яким знаком позначається м'якість приголосних, що позначають звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] також перед я [йа], ю [йу], є [йе], ї [йі]: портьера [-т'йе-], батальон [-л'йон], Ньютон [н'у-].
Проте в українських іменах відповідно до вимови м'який знак перед я не пишеться: Наталя, Омелян, Тетяна.
В іншомовних словах після приголосних апостроф перед я, ю, є, ї ставиться, якщо після приголосних чується звук [й]: бар'єр [-рйер], комп'ютер [-пйу-], Х'юстон [хйу-].
Як виняток апостроф ставиться після приголосних в таких словах: кон'юктивіт, кон'юктура, ад'ютант.
Апостроф в іншомовних словах не ставиться перед я, ю, є, ї, якщо ці букви позначають пом'якшення попереднього приголосного: рюкзак [р'у-], пюре [п'у-], кювет [к'у-], манікюр [-к'ур].
Тема 6. Складні випадки правопису різних частин мови
План
1. Складні випадки правопису різних частин мови.
2. Правопис відмінкових закінчень змінних частин мови.
1. Складні іменники
1. Разом пишуться:
а) Складні іменники, утворені поєднанням за допомогою сполучного звука двох або кількох основ, одна з яких -- дієслівного походження: вертоліт, лісосплав, самохід, силосонавантажувач, тепловоз.
б) Складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ за допомогою сполучного звука: білокрівці, чорногуз, чорнозем.
в) Складні іменники, утворені за допомогою сполучного звука від двох іменникових основ: верболіз, лісостеп, носоріг, трудодень, шлакоблок (але людино-день); сюди ж належать іменники, першою частиною яких є незмінний іменник іншомовного походження (тут роль сполучного звука виконує останній голосний першого іменника: автострада, велотрек, радіокомітет).
г) Складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт, зірвиголова, перекотиполе, пройдисвіт; Непийпиво, Перебийніс, Убийвовк (прізвища);
д) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівника сто -- називного) та іменника: дванадцятитонка, сторіччя, стоп'ятдесятиріччя, шестиденка.
Примітка. У складних словах із числівником, який означає число двозначне, тризначне та ін., числівник звичайно пишеться цифрами й приєднується до другої частини слова за допомогою дефіса: 750-річчя, 16-поверховий.
е) Складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: піваркуша, півгодини, півдюжини, півкарбованця, півколо, півмісяць, півогірка, пів'яблука; напівавтомат, напівсон; полукіпок, полумисок.
Примітка. Перед іменниками - власними назвами пів- пишеться через дефіс: пів-Європи, пів-Києва.
є) Складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурток, світловодолікування, термогідродинаміка.
2. Через дефіс пишуться:
1) Складні іменники, утворені з двох іменників без допомоги сполучного звука, незалежно від того, чи в даному слові відмінюються обидва іменники, чи тільки другий.
До таких слів з обома відмінюваними частинами належать:
а) іменники, що означають протилежні за змістом поняття: купівля-продаж, розтяг-стиск;
б) іменники, що означають спеціальність, професію: магнітолог-астроном, лікар-еколог;
в) іменники на позначення казкових персонажів: Зайчик-Побігайчик, Лисичка-Сестричка.
До слів із другою відмінюваною частиною належать:
а) іменники, в яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом: блок-система, буй-тур, дизель-мотор, жар-птиця, козир-дівка, крекінг-процес, Свят-вечір, стоп-кран;
б) іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: генерал-лейтенант, контр-адмірал, прем'єр-міністр, унтер-офіцер, член-кореспондент, штабс-капітан;
в) іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр.
2) Складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-: віце-президент, екс-чемпіон, лейб-медик, максі-спідниця, міні-футбол, обер-майстер.
3) Іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост.
4) Субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: брат-і-сестра, люби-мене, розрив-трава, чар-зілля.
5) Скорочені іменники, в яких наводиться початок і кінець слова: б-ка -- бібліотека, вид-во -- видавництво, д-р -- доктор, ін-т -- інститут, л-ра -- література, т-во -- товариство, ф-ка -- фабрика.
6) Перша частина складного слова (яке пишеться разом або через дефіс), коли далі йде слово з такою ж другою частиною: кулько- й роликопідшипники, радіо- й телеапаратура, тепло- й гідроелектростанції.
Прикладки
Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс, що залежить від семантики поєднувальних складників:
1. Якщо прикладкою виступає видова назва, то дефіс між означуваним іменником і прикладкою не ставиться: місто Київ, ріка Москва, трава звіробій.
Якщо ж у ролі прикладки виступає родова назва, то між означуваним іменником і прикладкою ставиться дефіс: звіробій-трава, Москва-ріка, Сапун-гора.
2. Якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснюваного іменника дефісом: вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир.
Якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то він пишеться окремо: богатир хлопець, жаднюга вовк, красуня дівчина.
3. Якщо пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями (причому атрибутивну роль виконує іменник у постпозиції), між ними завжди ставиться дефіс: дівчина-грузинка й грузинка-дівчина, учитель-фізик і фізик-учитель, художник-пейзажист і пейзажист-художник.
4. Якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення в складний іменник без сполучного звука. Такі іменники пишемо через дефіс: гриб-паразит, жук-короїд, заєць-русак, льон-довгунець.
Складні числівники та займенники
1. Разом пишуться:
а) Складні кількісні числівники: одинадцять, п'ятдесят, триста (трьохсот, трьомстам).
б) Складні порядкові числівники й схожі з ними прикметники, останнім компонентом яких є -сотий, -тисячний, -мільйонний: дев'ятисотий, п'ятнадцятий, п'ятсоттридцятитисячний, шістдесятий, шістдесятип'ятимільйонний; багатотисячний, кількамільйонний.
Примітка 1. Складені кількісні та порядкові числівники пишемо окремо: тисяча п'ятсот, тридцять вісім, тисяча дев'ятсот вісімдесят восьмий.
Примітка 2. Порядкові числівники, до складу яких входять слова з половиною й под., теж пишемо окремо: три з половиною тисячний загін.
2. Через дефіс пишуться:
а) Порядкові числівники, написані цифрами й літерами: 7-й, 10-ї, 11-го, 35-мільйонний, 3-тисячний, 4?-тисячний.
б) Складні займенники з компонентами бозна-, -будь, -небудь, казна-, хтозна- й под.: будь-котрий, будь-хто, будь-чий, будь-що, будь-який; котрий-будь, хто-будь, чий-будь, що-будь, який-будь; котрий-небудь, хто-небудь, чий-небудь, що-небудь, який-небудь; казна-що, хтозна-який. Але: будь у кого, будь на чому, казна з ким, казна при кому (бо в середині таких слів з'являється прийменник).
Складні прикметники
1. Разом пишуться:
а) Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: електросиловий (електросила), лісостеповий (лісостеп), м'ясозаготівельний (м'ясозаготівля), радіофізичний (радіофізика), самохідний (самохід), теплообмінний (теплообмін), чорноземний (чорнозем).
б) Складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: загальноосвітній (загальна освіта), легкоатлетичний (легка атлетика), мовностильовий (мовний стиль), народногосподарський (народне господарство), народнопоетичний (народна поезія), первіснообщинний (первісна община), правобережний (правий берег), сільськогосподарський (сільське господарство), східнослов'янський (східні слов'яни).
в) Складні прикметники з другою дієслівною частиною: волелюбний, деревообробний, карколомний, машинобудівний.
Примітка. Прикметники з другою префіксальною дієслівною частиною пишуться через дефіс: вантажно-розвантажувальний, контрольно-вимірювальний.
г) Складні прикметники, в яких першим компонентом виступає прислівник: важкохворий, внутрішньозаводський, загальнодержавний; так само й такі, в яких другою складовою частиною є дієприкметник: вищезгаданий, нижчепідписаний, новоутворений, свіжозрубаний, але: трохи вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово.
Примітка 1. Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, як правило, зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолютно сухий, діаметрально протилежний, послідовно миролюбний, різко окреслений, суспільно корисний, суспільно необхідний, хімічно зв'язаний.
Примітка 2. У складних термінах прислівник -- компонент, що уточнює значення складного прикметника, пишемо разом із цим прикметником: видовженотупоконічний, короткогрушоподібний, округлояйцеподібний.
д) Складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне смислове навантаження передається останнім прикметником, а попередні лише звужують, уточнюють його зміст. Такі прикметники, як правило, мають термінологічне значення: вузькодіалектне (мовне явище), грудочеревна (перепона), давньоверхньонімецька (мова), двовуглекислий (газ), лінгвостилістичні (особливості); також -- глухонімий, сліпоглухонімий.
е) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерховий, семиразовий, стодвадцятип'ятирічний, але 125-річний.
є) Складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема ті, які виражають відношення родової ознаки до видової): поперечношліфувальний (поперечний шліфувальний верстат).
2. Через дефіс пишуться:
а) Складні прикметники, утворені від складних іменників, писаних із дефісом: віце-президентський (віце-президент), генерал-губернаторський (генерал-губернатор), дизель-моторний (дизель-мотор), соціал-демократичний (соціал-демократ), унтер-офіцерський (унтер-офіцер).
Примітка. В окремих випадках, коли прикметник утворюється від сполучення іменника з прикладкою, дефіс не ставимо: Москва-ріка -- москворіцький.
б) Складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: аграрно-сировинний, державно-монополістичний, електронно-обчислювальний, культурно-технічний, лісопильно-стругальний, масово-політичний, мовно-літературний, навчально-виховний, науково-технічний, партійно-політичний, плоско-опуклий, постачально-збутовий, свердлильно-довбальний, суспільно-політичний, столярно-механічний; а також узвичаєні: всесвітньо-історичний, літературно-художній, народно-визвольний, підзолисто-болотний тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з'єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і: аграрний і сировинний, навчальний і виховний і под.
в) Складні прикметники, в яких перша частина закінчується на -ико (-іко): буколіко-романтичний, діалектико-матеріалістичний, історико-культурний, механіко-математичний, політико-економічний.
г) Складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, військово-спортивний, воєнно-стратегічний.
Примітка. Складні субстантивовані прикметники військовозобов'язаний, військовополонений пишемо разом.
д) Складні прикметники, в яких перша частина не має прикметникового суфікса, але яка за змістом є однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або е: м'ясо-вовняний, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий.
Примітка. Складні прикметники цього типу, що виступають як наукові нові терміни, пишемо разом: головоногі, грудочеревна (перепона).
е) Складні прикметники, утворені з двох або кількох основ, які означають якість із додатковим відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: блакитно-синій, гіркувато-солоний, кисло-солодкий, молочно-білий, сіро-голубий, темно-зелений, червоно-зелено-синій, але: жовтогарячий, червоногарячий (окремі кольори).
є) Складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний.
ж) Складні прикметники, першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 20-річний, 10-поверховий.
Прислівники
1. Разом пишуться:
а) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, відтепер, донині, дотепер, забагато, задовго, занадто, набагато, навічно, надалі, надовго, назавжди, назовсім, наскрізь, насправді, невтямки, негаразд, отак, отам, отут, підтюпцем, повсюди, подекуди, позавчора, позаторік, потроху, утричі, якнайкраще.
Примітка. Від подібних прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників. Такі сполучення пишуться окремо: від сьогодні, до завтра, на завтра, на потім (не відкладайте цього до завтра, на завтра, на потім), за багато, на багато (пор.: забагато гуляєш і за багато років уперше приїхав, стало набагато легше й зал на багато місць), на добраніч, на ура.
б) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: безвісти, безперестанку, вбік, ввечері, ввіч, вволю, вголос, вгорі, вгору, вдень, взимку, взнаки, відразу, вкрай, вкупі, влад, влітку, внизу, вночі, восени, впам'ятку, впень, вперед, впереміж, впереміш, вплав, вплач, впоперек, впору, враз, вранці, врешті, врівень, врівні, врозкид, врозліт, врозсип, врозтіч, вряд, всередині, вслід, всмак, вщерть, доверху, довіку, довкола, доволі, догори, додолу, додому, докупи, донизу, дотла, дощенту, заміж, замужем, заочі, запанібрата, запівніч, зараз, заразом, засвітла, збоку, зверху, звіку, згори, здуру, ззаду, зісподу, знизу, зозла, зокола, зразу, зранку, зрання, зрештою, зроду, зсередини, набік, набір, наверх, наверху, навесні, навиворіт, навиліт, навідліг, навідріз, навік, навіки, навіч, нагору (але на-гора), надвечір, надворі, надголодь, надзелень, надмір, надміру, назад, назахват, наздогад, назустріч, наниз, нанизу, наостанок, наостанку, напам'ять, наперебій, напереваги, наперед, наперекір, напереріз, напівдорозі, напідпитку, напоказ, наполовину, напохваті, напочатку, наприклад, напровесні, напролом, напропале, нараз, нарешті, нарівні, нарозхват, насилу, наскоком, наспід, наспіх, насподі, насторожі, наяву, обік, обіч, одвіку, опівдні, опівночі, опліч, підряд, побіч, поблизу, поверх, повік, поволі, позаду, поночі, попліч, поруч, поряд, посередині, почасти, скраю, спереду, спочатку, убік, убрід, увечері, увіч, уголос, угорі, угору, удень, узимку, узнаки, украй, укупі, улад, улітку, униз, унизу, уночі, упень, уперед, уплав, уплач, упоперек, упору, уранці, урешті, урівень, урівні, урозкид, урозліт, урозсип, урозтіч, уряд, усередині, услід, усмак, ушир.
в) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: віддавна, востаннє, вручну, догола, допізна, завидна, замолоду, заново, звисока, згарячу, злегка, зліва, знову, зрідка, напевне, нарівні, нарізно, нашвидку, помалу, помаленьку, потихеньку, сповна, спроста, сп'яну.
г) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдвоє, втроє, вчетверо й под.; вперше, вдруге, втретє й под.; надвоє, натроє, начетверо й под.; удвох, утрьох, учотирьох і т. д.; водно, заодно, поодинці, спершу.
д) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з займенником: внічию, втім, навіщо, нащо, передусім, почім, почому, але: до чого, за віщо, за що та ін. в ролі додатків.
е) Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови: вдосвіта, вподовж, завбільшки, завглибшки, завдовжки, завтовшки, завчасу, завширшки, знадвору, навздогін, навзнак, навкидьки, навколо, навкруги, навкулачки, навмисне, навпаки, навперейми, навприсядки, навпростець, навряд, навскач, навскіс, навскоси, навсправжки, навстіж, навтікача, навздогін, наздогін, наосліп, напоготові, позавчора, позаторік, попідтинню, спідлоба.
є) Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босоніж, водносталь, ліворуч, мимоволі, мимоїздом, мимохідь, мимохіть, насамперед, натщесерце, нашвидкуруч, обабіч, обіруч, очевидно, повсякчас, праворуч, привселюдно, самохіть, стрімголов, тимчасово, чимдуж, чимраз.
ж) Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, абияк, аніскільки, анітелень, анітрохи, анічичирк, аніяк; дедалі, деінде, деколи, декуди; чимало; щовечора, щогодини, щодалі, щоденно, щодня, щодуху, щомісяця, щомога, щонайбільше, щонайдовше, щонайдужче, щонайкраще, щонайменше, щонайширше й т. д., щоночі, щоправда, щораз, щоразу, щороку, щосили, щохвилини (але: дарма що, поки що, тільки що, хіба що, чи що); якомога, якось і якось (з різними значеннями), якраз, якнайбільше, якнайдужче, якнайдовше й под.
Увага. Слід відрізняти прислівники, складені з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо. Пор.:
Він повернув убік і Ударив у бік.
Спочатку це не було ясно і З початку розмови вони зрозуміли вашу думку.
Прочитай віри напам'ять і На пам'ять він подарував мені книжку.
Всередині щось дуже заболіло і Це правило шукай у середині розділу.
Хлопці домовилися йти всі вкупі до міста і У купі піску гралися діти.
Зауважую вам востаннє і Вони постукали в останнє вікно.
Ми чуємо це вперше й Зайдемо в перше село.
Втім, я не заперечую й У тім спектаклі виступав і я.
У нас чимало досягнень і Чи мало вам допомагали?
Подобные документы
Функції та класифікація експресивних засобів української мови. Групи лексичних експресивів. Емоційна та стилістична забарвленість лексики мови. Суфікси та префікси як засоби відображення емоційності словотворчими засобами. Класифікація фразеологізмів.
реферат [25,2 K], добавлен 07.04.2014Процеси, які супроводжують функціонування словникового складу української мови. Пасивна і активна лексика словникового складу. Процес активного поповнення лексики української мови. Поширення та використання неологізмів різних мов в ЗМІ та періодиці.
презентация [1,5 M], добавлен 24.11.2010Словниковий склад мови. Лексика запозичена з інших мов. Стилістичні функції екзотизмів в романі П. Загребельного "Роксолана". Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Збагачення письменником літературну мову новими відтінками значень слів.
контрольная работа [26,4 K], добавлен 30.09.2015Мова української преси початку XXI ст. на тлі соціальної динаміки. Суспільна зумовленість динаміки мови сучасних українських газет. Функціональні зміни в українській пресі та їх вплив на стилістичні ресурси синтаксису. Стилістичне навантаження речень.
дипломная работа [108,0 K], добавлен 20.10.2010Загальна характеристика складнопідрядних речень, їх структура і функції в мові. Класифікація підрядних речень, характеристика їх видів. Різнотипні, нерівноправні частини, залежні одна від другої, у складі складнопідрядних речень. Основі засоби зв'язку.
лекция [52,1 K], добавлен 26.08.2013Засіб формування, оформлення та існування думки. Формування української мови. Норми української літературної мови. Стилі сучасної української мови. Ділова українська мова. Найважливіший засіб спілкування людей.
реферат [13,9 K], добавлен 17.07.2007Українська літературна мова як вища форма національної мови. Стилі української мови в професійному спілкуванні. Типізація мовних норм. Поняття та ознаки культури мовлення. Становлення українського правопису і його сучасні проблеми, шляхи їх вирішення.
реферат [25,2 K], добавлен 26.01.2015Розвиток, історія та основні джерела публіцистичного стилю української літературної мови: сфера використання, основне призначення та мовні засоби. Дослідження специфічних жанрів та підстилів публіцистичного стилю. Вивчення суспільно-політичної лексики.
контрольная работа [24,2 K], добавлен 24.09.2011Виникнення і первісний розвиток української мови. Наукові праці україномовців про виникнення української мови. Дослідження розвитку писемної української мови: діяльність Кирила і Мефодія. Спільність української мови з іншими слов'янськими мовами.
реферат [29,5 K], добавлен 26.11.2007Роль і значення для розвитку мови місця її народження, дальшого поширення, положення країни на карті світу. Належність української мови до широко розгалуженої мовної сім'ї слов'янських мов. Переконлива відмінність української мови у її фонетиці.
реферат [24,8 K], добавлен 01.03.2009
