Агентивно-професійні назви осіб жіночої статі в лексикографічному описі та узусі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

"АГЕНТИВНО-ПРОФЕСІЙНІ НАЗВИ ОСІБ ЖІНОЧОЇ СТАТІ В ЛЕКСИКОГРАФІЧНОМУ ОПИСІ ТА УЗУСІ"

Вступ

У контексті антропоцентричного підходу сучасного мовознавства до аналізу явищ мови й мовлення актуальним є всебічне дослідження такого соціально чутливого явища, як агентивно-професійна номінація жінок. Адже нині активізуються процеси залучення жінок до усіх сфер суспільної діяльності. Особливий інтерес становить дослідження взаємодії та впливу різних чинників - мовних і позамовних на формування і функціонування зазначених назв. Крім того, слід брати до уваги різноспрямовані процеси, які простежуються у номінації осіб жіночої статі, пов'язані із вимогами політичної коректності - від намагання послідовного уведення назв осіб жіночої статі у мовну практику до повного нівелювання протиставлення форм роду.

Таким чином, для отримання цілісної картини функціонування агентивно-професійної номінації жінок та окреслення тенденцій розвитку цього класу назв видається доцільним, по-перше, дослідити засвідчення агентивно-професійних назв у лексикографічних працях, і, по-друге, розглянути функціонування НЖ в узусі шляхом спостереження над усним і письмовим мовленням із залученням експериментальних даних. Спеціальний інтерес становить розгляд засвідчення НЖ у класифікаторах професій, які, з одного боку, є своєрідними лексикографічними працями, а з другого - репрезентують офіційно-діловий стиль мови.

Агентивно-професійні назви є одним із лексико-семантичних розрядів назв осіб, який поряд з атрибутивними, національно-територіальними, патронімічними, соціальними, ідеологічно-філософськими та ін. виділив І.І. Ковалик [81, 18]. Аналогічно класифікуються і назви осіб жіночої статі І.І. Фекетою [182, 13]. Слідом за цими дослідниками ми і використовуємо термін «агентивно-професійна назва», водночас у класифікації назв осіб Н.Ф. Клименко виокремлює «назви виконавців дії, агентиви» [74] і «назви за фахом» [75]. Так само, відповідно до сформованої в українському мовознавстві традиції, див., напр., [73], ми вживаємо терміни «назва особи жіночої статі» чи «назва жінки», а не «фемінітив» чи «фемінатив» (останній вживає, напр., Л.І. Шевченко: «Фемінатив - понятійно і функціонально корельована зі словом граматична форма жін. р. - граматична паралель номінації чол. р. (студентка - студент, дизайнерша - дизайнер)» [190, 17]). Використання цих запозичених термінів потребує окремого розгляду.

Актуальність теми дослідження зумовлена потребою теоретичного осмислення різновекторних тенденцій у лексикографічному описі агентивно-професійних назв жінок у мовах європейського ареалу, зумовлених дією внутрішніх і зовнішніх чинників їх розвитку, а також невідкладними завданнями гармонізації вживання цих назв у різних стильових сферах відповідно до дериваційного потенціалу мови, історичних традицій та актуалізованих преференцій мовців.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до затвердженої Міністерством освіти і науки України теми: «Актуальні проблеми філології» (02БФ044-01), яка розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дослідження - дослідити коло проблем, пов'язаних із лексикографічним описом агентивно-професійних назв жінок та їх функціонуванням в узусі з урахуванням дії мовних та позамовних чинників.

Мета дослідження визначила необхідність розв'язання таких завдань:

з'ясувати характер засвідчення агентивно-професійних назв жінок у словниках різних типів.

з'ясувати основні внутрішньомовні, зовнішньомовні та позамовні фактори, які впливають на динаміку лексикографічного засвідчення назв жінок;

обґрунтувати термінологічний статус агентивно-професійних назв жінок у мовній системі;

виявити принципи включення назв жінок до нормативних і узуальних класифікаторів професій, укладених кількома мовами європейського ареалу (українською, російською, англійською та ін.);

з'ясувати основні тенденції у функціонуванні системи агентивно-професійної номінації осіб в узусі;

апробувати теоретичні положення роботи на матеріалі серій пілотних експериментів із носіями мови.

Об'єктом дослідження було обрано різномовні лексикографічні праці (філологічні і спеціальні), які за своїм типом, структурою реєстру, обсягом і часом видання відбивають динаміку побутування і особливості кодифікації агентивно-професійних назв жінок у мовах європейського ареалу (українській, російській, англійській та ін.).

Предмет дослідження - характер і способи лексикографічного засвідчення агентивно-професійних назв осіб жіночої статі та їх функціонування в узусі.

Матеріалом дослідження стали 90 філологічних словників різних типів, які відрізняються за часом та місцем видання, обсягом, мовою тощо. Було використано також 28 класифікаторів професій та споріднених джерел двох синхронних зрізів (1903-1959 і 1981-2001), виданих у різних країнах, укладених відповідно - українською, російською, англійською, румунською, естонською мовами. Залучено також видання зі статистики праці 30-х рр. ХХ ст. Крім того, в науковий обіг уперше вводяться розшукані авторкою в бібліотечному фонді «Короткий словник занять для розробки всесоюзного перепису населення 1937 року» (К., 1936) і «Короткий алфавітний словник занять для розробки матеріалів всесоюзного перепису населення 1939 року» (К., 1939). Вибірка НЖ із класифікаторів першого синхронного зрізу становить загалом близько 2600 одиниць, із КП другого синхронного зрізу - близько 400 одиниць. Джерелами вивчення функціонування НЖ в узусі стали усні та писемні тексти різної мовної приналежності - наукові, публіцистичні, художні, а також мікротексти оголошень про вакансії у засобах масової інформації та зовнішній рекламі (понад 10000 оголошень) і результати опитувань загалом 484 респондентів.

1. Агентивно-професійні назви жінок у мовознавчих дослідженнях

1.1 Дослідження агентивно-професійних назв жінок у гендерній і традиційній лінгвістиці

Агентивно-професійні назви осіб взагалі і назви жінок зокрема належать до суспільно значимої лексики, тому різні аспекти їх творення і функціонування постійно перебувають у полі зору мовознавців і водночас викликають інтерес у пересічних мовців.

Порівняно з назвами чоловіків, вживання агентивно-професійних НЖ у багатьох мовах європейського ареалу характеризується значною неусталеністю, адже для називання жінок часто використовуються назви ч. р. Причому хитання простежуються не тільки на рівні узусу, а й на рівні норми. Навіть офіційні документи хибують на непослідовність у використанні НЖ.

При такій неусталеності узусу, а також зважаючи на наявні проблеми унормування окремих мов (напр., реформа українського правопису) особливого значення набувають лексикографічні праці, адже у лексикографії відображається стан досліджень у різних галузях мовознавства, зокрема в семасіології, лексикології та ін. мовознавчих дисциплінах. Лексикографія, таким чином, вважається тією основною ланкою, яка передає до широкого загалу мовців результати мовознавчих студій. У цьому зв'язку можна говорити не тільки про однобічний вплив: мовознавча теорія лексикографія узус (авторитет словників у формуванні узусу є незаперечним), а й про зворотний вплив узусу через лексикографію на процеси нормування мови (словники фіксують узус і цим самим цей узус установлюється як нормативно кодифікований).

Таким чином, у лексикографії, з одного боку, відображається узус, а з другого - через лексикографію відбувається нормалізація узуальних форм, здійснюється вплив на узус. Тут ідеться передусім про загальномовні академічні та масові тлумачні та орфографічні словники.

Двоїста узуально-нормативна природа словників спричиняє колізію. Численні непослідовності у засвідченні НЖ є, з одного боку, наслідком недостатнього рівня розробки відповідних теоретичних питань різних галузей мовознавства (непослідовність на рівні нормативності, порушуються принципи несуперечливого опису, розробки дефініції), а з другого - є наслідком відображення узусу з усіма його суперечностями. З огляду на це становить інтерес дослідити різні аспекти засвідчення НЖ у лексикографічних працях та узусі.

Агентивно-професійні назви жінок привертали увагу дослідників ще з античних часів (див. огляд у [3]). Теоретично осмислювали проблеми граматичного роду Л. Блумфілд, О. Єсперсен, О.О. Потебня [19; 53; 138] та ін. мовознавці. Завдання мовної прагматики почали стимулювати теоретичне осмислення проблем агентивно-професійної номінації осіб у контексті розвитку і функціонування категорії роду. Ці проблеми розглядалися А.Т. Аксьоновим, який здійснив узагальнення вчень про граматичний рід у світовому мовознавстві, залучивши матеріал російської, новоіндійських та ін. мов і водночас спеціально описавши агентивно-професійні назви жінок у цих мовах [4; 5; 6]. Серед дослідників російської мови вирізняються праці Й.П. Мучника, Г.О. Винокура, Н. Янко-Триницької, І.Ф. Протченка [27; 117; 139; 203]. На матеріалі української мови ці питання ґрунтовно дослідив А.А. Загнітко [55; 56], зверталися до зазначених проблем І.К. Кучеренко [94], Н.Г. Озерова [123] та ін. дослідники. Підтверджується висновок «про нейтралізацію граматичного значення ч. роду» у назвах осіб за професією і в новітніх дослідженнях [107].

Чи не найкраще дослідженими в українському мовознавстві (як і в російському) є питання словотвору НЖ. Тут варто назвати роботи І.І. Ковалика [82; 83; 84], дисертаційні дослідження І.І. Фекети [183] та С.П. Семенюк [154]. Н.Ф. Клименко виокремлює моцію «як спосіб афіксального словотворення іменників зі значенням жін. статі від іменників ч.р. суфіксальним, рідше флексійним способом» [73]. Досліджується словотвірний розряд НЖ в діалектах, напр. в лемківському [127]. Творення агентивних НЖ від запозичених англіцизмів розглядається у роботі С.Ю. Рижикової [152]. Форманти на творення НЖ розглядалися К.В. Ленець [98], вивчалися у контексті словотвірної синонімії Т.А. Івасишиною [61] та словотвірної омонімії Г.М. Куцак [93]. Питання стилістичної маркованості фемінних формантів розглядається у роботі Л.П. Дідківської та Л.О. Родніної [41].

Крім того, агентивно-професійні НЖ є одним з основних об'єктів дослідження гендерної лінгвістики. Як відомо, гендерна лінгвістика - це галузь мовознавства, яка об'єднує усі дослідження, що стосуються взаємодії мови і статі.

У репрезентації мовою факторів статі можна виділити два основні аспекти: а) використання мови мовцями обох статей; б) закріплення у мові ставлення суспільства до чоловіків і жінок. Це логічно пов'язується з основними двома функціями мови, які виділяє сучасне мовознавство, - комунікативною і пізнавально-відображальною [155, 13]. Беручи до уваги прояви фактора статі у мові, а також основні функції мови - комунікативну та пізнавально-відображальну - можна говорити, що два основні напрямки гендерної лінгвістики, які вже традиційно виділяють дослідники [35; 70], відповідають цим функціям.

Один напрям - це дослідження різних аспектів комунікації, що можна узагальнено назвати дослідженням відмінностей у використанні мови чоловіками і жінками. Причому такі відмінності стосуються абсолютно всіх проявів використання мови, тобто всіх словотворчих і лексичних засобів, усіх типів речень тощо. Однак об'єктами гендерних досліджень були насамперед тільки окремі мовні факти, найяскравіші з погляду встановлення статевих відмінностей: відмінності у вимові [210, 167-172], інтонації [231], у лексиконі [216], у використанні димінутивів [63], у побудові висловлювань, порядку слів у реченні, використанні різних типів запитань (напр., досліджувалося використання розділових запитань в англійській мові [214, 220]); широкий розголос отримала робота Робін Лакоф «Мова і місце жінки», присвячена особливостям мовлення жінок [227]. Дискутуються причини відмінностей між мовленням чоловіків і жінок. На думку Д. Таннен, вони зумовлені двома різними світоглядами, спричиненими двома різними культурами: «Спілкування чоловіків і жінок нагадує міжкультурну комунікацію… Замість різних діалектів вони говорять різними гендерлектами» [236, 42]. Р. Лакоф визнає існування численних відмінностей у мовленні чоловіків і жінок, проте не сприймає твердження, що чоловіки і жінки мають різні світогляди. Вона вважає, що відмінності зумовлені статусною нерівністю: « Чоловіча мова - це мова влади» [228, 205].

Отже через комунікативну функцію гендерний фактор проявляється у використанні чоловіками і жінками найрізноманітніших мовних засобів.

Другий напрям - це відношення між структурою мови і статями. Цей напрямок можна узагальнено назвати дослідженням того, яким чином мова репрезентує чоловіка і жінку як об'єктів соціуму. Тут досліджувалися різноманітні проблеми передусім з погляду виявлення мовного сексизму (проявів статевої дискримінації у мові), зокрема: асиметрична система звертань в англійській мові, де існує розрізнення жінок за сімейним станом [224, 49; 210, 191]; використання займенників ч.р. в узагальненому значенні [205; 208; 211; 229; 233]; професійні найменування осіб [234; 210, 186-188; 224, 54; 209, 256].

Адже завдяки пізнавально-відображальній функції мови «людина за допомогою мови формує і організовує свої знання про навколишній світ і про себе саму» [155, 11]. Отже мова є для людини засобом пізнання світу і накопичення людського досвіду. У мові відображається історія, культура народу, який нею говорить.

Таким чином, другий напрямок гендерної лінгвістики займається дослідженням реалізації факторів статі у мові. Деякі дослідники вважають самостійною галуззю гендерних досліджень вироблення змін у мовній системі з метою досягнення симетрії у мовній репрезентації обох статей [224, 48]. Однією з основних цілей «несексистської мови» є підбір або створення гендерно нейтральних синонімів, напр. mankind - humankind, brotherhood - community [239]. Різного роду рекомендації щодо способів подолання мовного сексизму в англійській мові аналізуються в роботах [137; 205; 219; 222], на матеріалі найменувань жінок за професією у німецькій мові ці проблеми розглядаються у роботі [181]. У контексті зв'язку між мовою та ідеологією розглядається американська гендерна реформа 70-80-х рр. Г.М. Яворською [201, 246-253]. Д. Камерон наголошує на необхідності гнучкого підходу у застосуванні порад з несексистського слововживання, важливості вираховування контексту, оскільки механістичне використання таких рекомендації може призвести, зокрема, і до заскорузлості мовного викладу та курйозів [212, 162-163].

Як окремий напрямок можна виділити також міжкультурні дослідження мови і гендеру, коли проводиться зіставлення проявів фактора статі у різних мовах. Відомою є робота О.Єсперсена «Мова: її природа, розвиток і походження» 1922 року, де у розділі «Жінка» використовуються дані з різних мов [226]. Нині мало яке дослідження з питань розвитку гендерної лінгвістики може обійти увагою цю роботу. За словами Дебори Камерон, судячи з часу написання зазначеної праці, вона не може розглядатися як частина феміністичної критики мови. О.Єсперсен не був єдиним мовознавцем свого часу, який писав про жінок і мову, але оскільки його праця була доступна англійською мовою і широко відома, О.Єсперсен був відкритий наново, коли англомовні феміністи звернули свою увагу на питання мови і гендеру в 70-х рр. ХХ ст. «Жінка» цитувалася в багатьох ранніх феміністичних дискусіях, де вона представляла всю традицію сексистських коментарів чоловіків-лінгвістів у дофеміністичну добу [238, 215].

Незважаючи на час виходу (1900 рік), цілком «гендерною» за суттю і надзвичайно актуальною нині за колом порушених питань є невеличка за обсягом праця І.О. Бодуена де Куртене «Про зв'язок граматичного роду зі світоспогляданням і настроєм людей, що говорять мовами, в яких розрізнюється рід». На його думку, родові характеристики мови впливають не тільки на літературу народів індоєвропейської мовної сім'ї, а й відбиваються на суспільному устрої, законодавстві тощо і, звичайно на мистецтві, розвиток якого збігається з розвитком родових відмінностей у цих мовах. Адже «у людини з родовими або сексуальними уявленнями в галузі мови більше приводів до анімізму, до оживлення світу, до його олюднення і «отваринення», ніж у людини без цього мовного елемента. Звідси особливий напрям міфологічних уявлень і розвиток етимологічних міфів зі статевим уособленням явищ природи. Взаємні відносини персоніфікованих сонця і місяця у різних народів аріоєвропейських набувають різного вигляду, відповідно до роду назв того й другого світила» [22, 369].

І хоча І.О. Бодуен де Куртене зазначає, що «у всякому разі не підлягає сумніву, що людині, яка говорить однією з аріоєвропейських мов, рід нагадує про себе безперервно і безупинно, наяву й уві сні. Якщо ж ми звернемо увагу на помічуваний у всіх сферах природи і життя могутній вплив дрібних «безкінечно малих», але повторювано, вперто, безперестанно діючих факторів, то нам стануть зрозумілими наслідки цього вічного memento sexus!» [22, 368], проте учений не наполягає на категоричності своїх висновків: «Визнаючи тісний зв'язок між присутністю в мові статевого граматичного роду і відомими напрямами в міфології, в мистецтві, в словесності тощо, референт проте робить застереження, що він не вважає зовсім існування родових відмінностей так званою «причиною» тих чи інших проявів. Розрізнення родів у мові не є причиною цих проявів, але воно їх підтримує і перебуває з ними в тісному зв'язку взаємної залежності» [22, 370].

Слід зазначити, що й досі нерозв'язаними залишаються порушені І.О. Бодуеном де Куртене питання про взаємовплив гендерних факторів у мові і світосприйняття людей. Можна говорити про circulus vitiosus у цьому питанні - у мові відображаються гендерні стереотипи, вони проникають у глибини мовної структури і, в свою чергу, стають інструментом формування гендерних стереотипів у нових поколінь. У досить категоричній формі цю думку висловила І. Сандомирська: «Основний конфлікт розгортається не між жінкою, з одного боку, і політичними, владними структурами - з іншого. Це глибинний конфлікт з мовою. Твоя несвобода запрограмована рідною мовою, яка живить культуру. Вийти за ці межі неможливо. Можна лише замовкнути» [153]. Із цими словами перегукується думка Н. Габриелян про те, що тенденція до вживання форм ч. р. в узагальнених щодо статі контекстах (дієприкметників, дієслів минулого часу, іменників у множині) « `виштовхує' жінку із багатьох граматичних форм, тим самим ретельно дозуючи її присутність у мовному просторі, ймовірно, справляє на психіку більш стійку дію, ніж грубі види дискримінації і проникає у глибинні пласти через свою неочевидність» [29, 174].

У так званих кроскультурних гендерних дослідженнях зроблено вже досить багато. Так, Н. Бонвілайн розглядає мовні і стилістичні преференції у японській, яванській, малагасійській, самоанській мовах і мові куна, а також гендерні образи в мовних формах французької, німецької, іспанської, російської, японської і мови могавк. Дослідниця доходить висновку, що оскільки чоловіки і жінки за соціальними характеристиками розрізняються у всіх культурах, то відмінності у їх комунікативній поведінці наявні скрізь [210]. Серед робіт цього напряму можна також назвати працю Р. Герберта [224], де розглядаються гендерні вияви в англійській, польській і російській мовах. А.В. Кириліна зіставляє пареміологічні одиниці російської та німецької мов [68]. Відношення між мовою і гендером у двомовних і багатомовних суспільствах з погляду виявлення соціокультурних особливостей розглядаються у роботі S. Ehrlich [221]. Кроскультурні гендерні дослідження у мовознавстві - це один із перспективних напрямів гендерної лінгвістики.

Відтак зважаючи на викладене, можна сказати, що предметом дослідження гендерної лінгвістики є усі можливі прояви фактора статі у мові. Об'єктом дослідження гендерної лінгвістики є як сама мова на структурному рівні, у якій реалізуються фактори статі, так і носії мови (їхня комунікація), а також втілення мовно-статевих гендерних факторів у найрізноманітніших текстах.

Гендерна лінгвістика - це синтетична галузь мовознавства, яка об'єднує всі дослідження, що стосуються взаємодії мови і статі. У рамках гендерної лінгвістики ми виділяємо три основні напрями - а) комунікативний і б) мовноструктурний з прагматичним аспектом, а також в) зіставний (міжмовний). Можна говорити про різнорідність об'єднуваних у гендерній лінгвістиці досліджень як за об'єктом, так і за методологічними підходами, які активно використовуються іншими галузями мовознавства, передусім соціолінгвістикою, психолінгвістикою та етнолінгвістикою.

Становлення гендерної лінгвістики, яка від початку мала назву «феміністична лінгвістика», чи «феміністична критика мови», як галузі мовознавства пов'язується з феміністичним рухом у країнах Заходу і припадає на 60-ті рр. ХХ ст., коли активізувалася так звана друга хвиля фемінізму. Проте в кінці 80-х на початку 90-х рр. відбулося зміщення акцентів з фемінного контексту сексизму на інтегральне вивчення проявів фемінності і маскулінності в мові. Це відбулося в руслі загальної тенденції, яку умовно можна назвати переходом від феміністичних до гендерних досліджень у соціогуманітарних науках. Характерним прикладом цього є зміна заголовка до статті «Sexism» в енциклопедії Д. Кристала [218] на заголовок «Gender issues» у його ж енциклопедії [217], виданій через дев'ять років, у той час, як зміст статей кардинально не змінився. Відмінності у світоглядних парадигмах проявляються також у тому, що приклади проявів мовного сексизму стали розглядатися у руслі політичної коректності.

В українському мовознавстві останніх років гендерний напрямок розвивається, проте основним матеріалом дослідження виступала англійська мова у роботах О. Бєссонової, Г. Емірсуінової, М. Олікової [17; 51; 235], німецька - у роботі О.Е. Ластовкіної [97], російська - у роботах таких дослідників, як О. Горошко, А.П. Мартинюк, М. Рожавін, А.М. Холод, А. Шиліна [36; 37; 104; 149; 185; 191]. Про розвиток гендерних досліджень в українській мові йдеться у роботі Л. Ставицької [168], матеріал української мови використовують М. Дмитрієва [43], Л. Біланюк [207], Я.В. Пузиренко [142]. Побіжно проблеми агентивно-професійної номінації у контексті мовного сексизму розглядаються Н. Драмарецькою [46]. Питання запровадження гендерних принципів до мовного законодавства України порушує А.В. Толстокорова [179]. Одним з перших, хто звернув увагу на проблеми закріплення в українській мові гендерних стереотипів, були представниці феміністичної школи в українському літературознавстві, див., напр., праці В. Агеєвої, Т. Гундорової [1; 38], які з'явилися на початку 90-х рр. ХХ ст.

Агентивно-професійні НЖ привертали до себе увагу і стали одним із перших об'єктів зацікавлення феміністичної лінгвістики, яка основну увагу звертала на виявлення проявів мовного сексизму і пошук шляхів його подолання. Адже в агентивно-професійній номінації виразно простежуються екстралінгвістичні чинники, що впливають на виникнення НЖ та їхнє функціонування. Зокрема, зверталась увага на семантичну асиметрію в корелятивних парах назв жінок і чоловіків, напр. в англійській мові: governor - governess, master - mistress, bachelor - spinster та ін., де НЖ мають менший престиж і навіть пейористичне забарвлення. У феміністично орієнтованих студіях це дістало назву «семантичного приниження» (semantic derogation) [210, 186]. Прояви такої асиметрії у французькій мові, напр. le secrйtaire d'Etat / (державний чи партійний секретар) і la secrйtaire steno-dactylo (секретарка-друкарка), розглядає Л.Іригарей [225]. Питання асиметрії у парах назв lady - gentleman, woman - man, female - male на синхронних зрізах 1980 і 1990 рр. розглядаються у роботі L. Bebout, де показано, що слово lady частіше стало використовуватися евфемічно як маркер нижчого соціального статусу порівняно з woman (особливо в назвах професій, наприклад cleaning lady). Такої тенденції не помічено для пари gentleman - man [206, 169].

Подібні проблеми часто були зумовлені особливостями словотвірних засобів тієї чи іншої мови. Скажімо, в англійській мові значна кількість агентивно-професійних назв утворюється за допомогою суфіксоїда - man. З опануванням тієї чи іншої професії жінками з'являлися кореляти із суфіксоїдом - woman. Про це свідчать дані «Meriam Webster's Collegiate Dictionary». Напр., camerawoman - перша фіксація 1971 (пор. cameraman 1908), congresswoman - 1917 (congressman - 1780), fisherwoman - 1816 (fisherman - XV ст.) seawoman - 1702 (seaman до ХІІ ст.), sportswoman - 1754 (sportsman - 1707) та ін. [363].

Слово man має не тільки узагальнене значення «людина», а передусім асоціюється з особою чоловічої статі. Саме слово man є самостійним об'єктом у гендерній лінгвістиці і досліджується в аспекті номінації людини взагалі та особи чоловічої статі зокрема. Хоча зараз man вживається як у значенні «чоловік», так і в значенні «людина», але в складі агентивно-професійних назв осіб виразно асоціюється з мужчиною. На це звернули увагу мовознавці, які досліджували проблему мовного сексизму. І як наслідок стали активно запроваджуватися корелятивні НЖ з суфіксоїдом woman. Слід зазначити, що слово man має складну історію. У староанглійській мові (7-11 ст.) воно мало значення «людська істота» без жодних родових асоціацій. Окремі неомонімічні слова існували для позначення осіб жіночої статі (wif), і осіб чоловічої статі (wer або carl). «Man» могло поєднуватися з цим словами, відносячись конкретно до дорослих залежно від статі: wifman і werman чи carlman. Wifman врешті-решт стало «woman», і чоловічі показники були замінені семантичним звуженням слова man для позначення осіб чоловічої статі [232, 25]. Експериментальні дослідження показали, що навіть коли «man» вживається в загальних контекстах, проявляється образ чоловіка [237].

Вживання слова man в узагальненому значенні «людина» призвело до фактичного ототожнення зі словом чоловік, роблячи осіб жіночої статі «невидимими» [210, 189-191]). Це стосується також слів чоловік і людина в інших мовах. В українській мові теж спостерігається номінативне ототожнення - чоловік «родова людська сутність» і чоловік «стать» [38, 16]. Пор. діалектне «три люди і одна жона» (с. Торун, Міжгірський район, Закарпатська обл.). Проте в українській мові існує статево нейтральне слово людина як гіперонім до слів жінка і чоловік. Зазначимо, що навіть у російській мові, де іменник человек - ч.р., і через це є більше підстав для асоціації його зі словом мужчина, не можна говорити про стійке їх ототожнення. Напр., на першій обкладинці книги під заголовком «Человек читающий» [395] була вміщена світлина дівчини, яка читає. Однак у перевиданні 1990 р. [396] зображення дівчини замінене на більш узагальнене, малюнок же на четвертій сторінці обкладинки - читаючий чоловік, є в обох виданнях (див. додаток А).

Велика дискусія, яка ще не зовсім затихла і зараз, точилася навколо слова chairman. У роботі [205] зазначається, напр., що хоча було утворено статево нейтральне chairperson, а також просто chair, але вживання їх як і в 1975 році, так і тепер у більшості випадків свідчить, що мова йде про жінку.

У боротьбі за гендерну рівність було досягнуто певних результатів. Напр., у Великобританії на офіційному рівні було запроваджено вимогу в оголошеннях про прийом на роботу уникати вказівки на стать або використовувати корелятивні форми. У намаганнях обійти закон доходило навіть до пародій. Так, одна фірма запрошувала на роботу «службовця з питань маркетингу, чоловіка або жінку, що займається регбі» [370, 383].

Деякі російські лінгвісти, які займаються гендерними дослідженнями, розглядають агентивно-професійні назви жінок у руслі традиційного мовознавства. Так, М.В. Ласкова у своїй монографії «Грамматическая категория рода в аспекте гендерной лингвистики» [96] продовжує розгляд проблем формального та реального узгодження роду.

Вплив гендерної лінгвістики, особливо феміністично заангажованої, на характер досліджень агентивно-професійних НЖ на пострадянських теренах, у тому числі й в Україні, полягає, в основному, в актуалізації проблем статевої рівності та дискримінації жінок. І традиційна (колишня радянська), і феміністична лінгвістики визнають вирішальний вплив позамовних соціальних чинників на систему агентивно-професійної номінації жінок певної мови. Відмінності ж між ними полягають у тому, що радянська лінгвістика з огляду на ідеологічну заангажованість приймала вплив позамовних чинників тільки частково: пов'язання проблем у номінації жінок з їх нерівноправністю у суспільстві стосувалося періоду до 1917 року.

Ілюстрацією може бути твердження М.Я. Немировського, який зазначає, що колишнє безправ'я жінки відобразилось у мові відсутністю цілої низки назв для позначення жінки-спеціалістки, жінки, яка обіймає ту чи іншу адміністративно-державну чи громадську посаду тощо. А коли розкріпачення жінки стало доконаним фактом, «в мові не вистачило засобів для створення нових термінів, необхідних для позначення жінки в нових ролях у суспільному житті, у виробництві, техніці, науці тощо. Довелося пристосовувати старі, створені для позначення чоловіків назви різних посад, професій, спеціальностей до нових функцій - як позначень осіб жіночої статі, і ця справа нерідко наштовхувалася на серйозні труднощі через відсутність відповідних мовних засобів. Мова відстала від суспільного розвитку і в старі форми вона намагається вмістити новий зміст (виділення наше - Я.П.)» [119, 224].

Раціональне зерно цієї думки полягає в тому, що масове залучення жінок до суспільних процесів на терені колишньої Російської імперії відбувалося не еволюційно, а революційно. І можливо через це нові агентивно-професійні назви ж. р. - кореляти до звичних назв ч. р. сприймалися упереджено, оскільки були незвичними. Про упередження мовців стосовно нових слів, утворених за продуктивними словотворчими моделями, лише через їх незвичність і новизну говорить Н.Б. Мечковська: «…оказіональне або потенційне слово тим не менше порушує узус - тільки тому, що його не було до цього часу» [109, 352].

Але, звичайно, незвичність слова не може бути перешкодою для його існування, адже, як зазначає І.К. Кучеренко в контексті розгляду агентивно-професійних НЖ, «тенденція збереження однієї форми в певних випадках обумовлюється самим життям, реальними потребами спілкування. У мові ніщо не створюється і не живе без реальної потреби в ньому» [94, 104].

Таким чином, пояснення неіснування певних НЖ неспроможністю уворити їх наявними мовними засобами або незвичністю новотворів не може вважатися вичерпним. Здавалося б, що основне значення позамовних чинників у творенні НЖ не підлягає сумніву, проте нині з'являються дослідження, де це заперечується. Так, О.І. Еременко на матеріалі суцільної вибірки агентивів і фемінативів із «Большого толкового словаря русского языка» [278] доходить висновку, що головну роль у процесі зростання недиференційованих у родовому відношенні агентивів у російській мові набувають саме внутрішньоструктурні мовні чинники [52, 33].

Отже, для ефективного дослідження агентивно-професійної номінації жінок видається доцільним використовувати здобутки і традиційних підходів і гендерних. Методологічне взаємозбагачення гендерного і традиційного мовознавства сприятиме з'ясуванню об'єктивного стану речей.

1.2 Проблеми лексикографічного засвідчення НЖ у мовознавчих дослідженнях

Останніми роками в Україні активно розвивається як теоретична, так і прикладна лексикографія, див. роботи М.М. Пещак, В.М. Русанівського, В.А. Широкова, В.В. Дубичинського [48; 130; 151; 192]. О.О. Тараненко опублікував концепцію нового словника української мови [174].

Окремі аспекти лексикографічного засвідчення НЖ привертали увагу деяких дослідників, проте ця проблема комплексно розглянута не була. Так, проблеми граматичного тлумачення НЖ досліджуються в роботах Л.І. Рахманової [144; 145], Н.Л. Тичинської [178]. У роботах А.С. Бєлоусової, присвячених уніфікації словникового опису назв осіб, специфіка НЖ не розкривається - окремі НЖ розглядаються в загальному контексті назв осіб [11; 12].

Спорадичні згадки про НЖ у лексикографії можна знайти в деяких ін.ших роботах, але там вони виступають переважно як додатковий матеріал. Напр., у роботах А.Т. Аксьонова, М.І. Капраля, Ф.П. Сорокалєтова [7; 65; 166] порушується питання про включення НЖ до реєстру словників; труднощі, пов'язані зі стилістичною характеристикою НЖ згадуються у роботі Г. Скляревської [159]. На недоліки «Українсько-російського словника» [353], пов'язані з поданням НЖ звернув увагу свого часу І.І. Фекета: пропуск окремих назв жінок гімнастка, дисертантка; відсутність при окремих назвах жінок текстуальних ілюстрацій; непослідовність у використанні пояснень при назвах дружин за професією чоловіка; непослідовність у використанні позначок при назвах осіб спільного роду [183, 16].

Наскільки нам відомо, принаймні у вітчизняному мовознавстві, немає робіт, які б розглядали проблему лексикографічного засвідчення НЖ цілісно і в зіставному аспекті.

1.3 Проблеми експериментальних досліджень агентивно-професійної номінації жінок

Одним із ефективних підходів до вивчення узусу є використання експериментальних методик дослідження мовного матеріалу.

Досвід проведення соціолінгвістичних експериментів, опитувань різних референтних груп, накопичений багатьма дослідниками, а також проведений у рамках цієї роботи, підтвердив доцільність застосування експериментальних прийомів дослідження мовного матеріалу, бо виявляє, крім конкретних очікуваних (прогнозованих) результатів від певного експерименту, тенденції розвитку мови, показує рівень володіння мовою певних груп мовців, їх чуття мови. Це підтверджує думку представника женевської школи А. Фрея, який вважав, що «необхідно вивчати живе мовлення, оскільки у ньому є не стільки помилки, скільки ясні і прямі виражальні засоби, які складають базу майбутнього розвитку мови» («Граматика помилок» 1929, цит. за [161]).

Обґрунтовуючи необхідність проведення експериментів з мовцями, Дж.Н. Ліч звертав особливу увагу на те, що експерименти є важливим інструментом перевірки робочих гіпотез, адже «доки лінгвіст задовольняється свідченнями власної інтуїції, він начебто перебуває в полоні свого ідіолекту, він не може знати, наскільки його норми вживання відповідають нормам мовного співтовариства в цілому» [103].

Експериментальні методики дослідження лексичної семантики здобули широке визнання серед лінгвістів, оскільки є «більш ефективним та економним шляхом визначення психологічно реального значення слова, ніж контекстуальний аналіз» [169]. Огляд таких методик зроблено, зокрема, О.О. Леонтьєвим [101], В.В. Левицьким та Й.А. Стерніним [99].

Назви осіб, як загальні, так і агентивно-професійні, були об'єктом ряду лінгвістичних експериментів [9; 72; 170; 177]. Так, В.В. Левицьким та Й.А. Стерніним узагальнено досвід експериментального вивчення структури лексичного значення і, зокрема, щодо назв осіб розглядаються такі прийоми, як атрибуція заданих ознак значенню, вільна атрибуція ознак значенню, асоціативне виділення семантичних компонентів, доповнення тестової фрази, заповнення порівняльної конструкції, кластерний аналіз, спрямоване коментування слововживання [99]. У подібних дослідженнях агентивно-професійні назви жінок окремо не виділялися. Вони або взагалі не розглядалися, або були поодинокими вкрапленнями до списків досліджуваних лексем. Так само не знайшла свого висвітлення проблема агентивно-професійної номінації жінок у психолінгвістичних розвідках гендерного напряму, де при зіставному підході до вивчення НЖ і НЧ, як і в традиційних дослідженнях, увага зосереджується переважно на концептах «чоловік», «жінка», «батько», «мати» [див., напр., 62; 68].

На основі зробленого у роботі огляду мовознавчої літератури, присвяченої: вивченню агентивно-професійних назв осіб жіночої статі у гендерній і традиційній лінгвістиці, стану висвітлення у мовознавстві проблем лексикографічного засвідчення НЖ та експериментальних досліджень агентивно-професійної номінації жінок, можна зробити такі висновки.

Назви жінок розглядалися у контексті розвитку і функціонування категорії роду як із загальномовознавчих позицій, так і в окремих мовах. Добре дослідженими є питання словотвору НЖ. Проте іншим аспектам функціонування НЖ увага майже не приділялася - немає комплексного дослідження лексикографування НЖ, засвідчення їх у класифікаторах професій; питання термінологічного статусу НЖ взагалі не порушувалося; в експериментальних дослідженнях лексичної семантики НЖ спеціально не вивчалися, а були поодинокими вкрапленнями до списків досліджуваних слів. У гендерній лінгвістиці, в тому числі серед вітчизняних науковців, увага до агентивно-професійної номінації жінок зосереджується переважно на англійському мовному матеріалі і передусім у контексті мовного сексизму і політичної коректності. Вплив гендерної лінгвістики, особливо феміністично заангажованої, на характер досліджень агентивно-професійних НЖ на пострадянських теренах і, зокрема, в Україні, полягає, в основному, в актуалізації проблем статевої рівності та дискимінації жінок. І традиційна (колишня радянська), і феміністична лінгвістики визнають вирішальний вплив позамовних соціальних чинників на систему агентивно-професійної номінації жінок певної мови. Відмінності ж між ними полягають у тому, що радянська лінгвістика з огляду на ідеологічну заангажованість приймала вплив позамовних чинників тільки частково: пов'язання проблем у номінації жінок з їх нерівноправністю у суспільстві стосувалося періоду до 1917 року.

Отже для ефективного дослідження агентивно-професійної номінації жінок видається доцільним використовувати здобутки і традиційних підходів і гендерних, методологічне і методичне взаємозбагачення яких сприятиме з'ясуванню об'єктивного стану речей у зазначеному питанні.

2. Проблеми лексикографічного засвідчення агентивно-професійних назв осіб жіночої статі

2.1 Методичні засади аналізу лексикографічних праць

У дисертаційній роботі реалізовано комплексний підхід до вивчення лексикографічного засвідчення НЖ, що включає передусім факт включення НЖ до реєстру і розкриття словниковим тлумаченням семантичної структури НЖ, з поєднанням синхронічного і діахронічного аспектів аналізу матеріалу. Комплексне вивчення засвідчення НЖ у лексикографії дає змогу отримати цілісне уявлення і про стан теоретичної розробки проблем, пов'язаних з НЖ (творення, семантична структура, функціонування), і про тенденції розвитку цієї лексико-семантичної групи, а також певною мірою про функціонування НЖ у мові.

Філологічні словники як джерела мовного матеріалу дослідження добиралися за такими критеріями: 1) авторитетність (словники, укладені академічними авторськими колективами, напр., СУМ, DEX); 2) словники різних років видання (охоплено переважно 2-га пол. ХХ ст., див. список джерел); 3) розповсюдженість серед широкого загалу (словники, які видавалися масовими тиражами); 4) словники різного типу (тлумачні, перекладні двомовні та багатомовні, термінологічні, спеціальні та ін.); 5) словники різного обсягу (короткі, середні, повні); 6) доступність (можливість використання у цій роботі - наявність у бібліотеках, приватних книгозбірнях тощо).

Аналіз різних словників, зважаючи на їхню специфіку, було здійснено за кількома основними методиками: 1) суцільна вибірка НЖ з усього словника (частотні словники [277; 358; 359], спеціальні словники [283; 285; 286; 341 та ін.]); 2) суцільна вибірка НЖ за окремими літерами словника (РФ-1936 - РФ-1969; РА-1948 - РА-1991 та ін.); 3) часткове вибирання за списком НЖ.

Достовірність і обґрунтованість висновків базується на аналізі великої кількості словників - загалом використано понад 80 словників різних мов, які відрізняються як за типом (тлумачні, синонімічні, перекладні тощо), так і за обсягом (короткі, середні, повні) і видані в різний період видавництвами різних країн, а також підтверджується результатами лінгвістичного експерименту (п. 4.2.2).

Одним із основних принципів сучасної лексикографії є дотримання послідовності опису однотипних лексем. Проблемам уніфікації лексикографічного опису присвячені роботи Н.Ю. Шведової [188]. Стосовно назв осіб ця проблема розглядається у роботах С.Г. Бережана, який звертав увагу на вибір гіперонімів при їх тлумаченні [13].

Для забезпечення системності у лексикографуванні, окрема лексема має розглядатися і як мовна одиниця, приналежна до певного класу - частина мови, лексико-семантична група та ін., і як унікальна неповторна номінативна мовна одиниця зі своїми конотаціями, асоціативними зв'язками у вербальних мережах мовця та ін.

З іншого боку, слід враховувати спостережені Н.Ю. Шведовою особливості подання інформації в словнику, зумовлені специфікою словникової статті як своєрідного лінгвістичного жанру, що поєднує в собі певні суперечності, як-от всеохопність завдання - стислість викладу, стабільність словникової статті - мінливість слова та ін. [189]. Бурхливий розвиток електронних технологій відкриває нові можливості у репрезентації лексикографічної інформації. Тому можна очікувати, напр., що затримка у фіксації нових слів чи їх значень буде зведена до мінімуму.

У сучасній лексикографії виділяють чотири напрями досліджень у теорії словникової статті: практичний, теоретичний, параметричний, текстовий [34]. На нашу думку, досягти системності як при лексикографуванні певної ЛСГ, так і при вивченні (аналізі) результатів лексикографування (тобто як певна ЛСГ чи окрема лексема засвідчується в лексикографії - окремим словником, словниками певного типу, сукупністю словників) можна за умови використання параметричного методу, в основних рисах сформульованого Ю.М. Карауловим [66]. Під параметром мається на увазі «певний квант інформації про мовну структуру, який в екстремальному випадку може становити для користувача самостійний інтерес, але, як правило, виступає в поєднанні з іншими квантами (параметрами) і знаходить специфічне вираження в словниках, інакше кажучи - це особливе словникове подання структурних рис мови» [66, 51].

Виділення лексикографічних параметрів у національних лексикографіях залежить від особливостей мови, а широта їх використання залежить від лексикографічної традиції. Напр., для романських мов традиційним у загальній лексикографії є етимологічний параметр (переважно - це латинське слово), див, напр., DEX. В українській та російській лексикографіях етимологічний параметр є обов'язковим, крім етимологічних словників, також і в словниках іншомовних слів. Спроба увести етимологічний параметр до загальних словників, зроблена у першому виданні ОЖ-1949, не була підтримана, і наступні видання не містили зазначеного параметра.

Серед лексикографічних параметрів, виділених Ю.М. Карауловим, валідними для лексикографічного опису НЖ як конкретних злічуваних іменників - назв істот ж. р. є понад 40 параметрів. Більшість із них (30) є застосовними до кожної НЖ, напр. орфографічний, вимова, наголос; параметри, які вказують на частиномовні категоріальні характеристики НЖ - рід іменника, число, відміна, істота; стилістичний, ілюстративний. Ці параметри ще можна назвати обов'язковими. Решта - застосовні до окремих НЖ, сюди віднесено параметри, які відображають наявні семантичні процеси в НЖ - синонімію, антонімію, паронімію, омонімію. Ці параметри можна ще назвати факультативними.

Параметри, крім того, можна розподілити з урахуванням відображення у лексикографічних працях принципів узуальності й нормативності на 4 групи а) індиферентні (інформативні, формальні) - графічна довжина слова, складоподіл, частина мови (категоріальний параметр), граматичний рід іменника, число, відміна іменника, морфологічне членування слова, лексична сполучуваність; словотвірний параметр, рима, бібліографічний параметр, лексикографічний параметр, хронологічний (час першої фіксації); картинний параметр (малюнки) та ін.; б) нормативні - орфографічний, наголос, фонетичний параметр (вимова), синтаксичний параметр (вільна сполучуваність); в) узуально-нормативні, тобто параметри, які, з одного боку, репрезентують узус, а з другого, водночас є інструментами нормативності - семантема (семантичний еквівалент, словникове тлумачення, дефініція), стилістичний параметр, екземплярно-ілюстративний параметр (вербальні ілюстрації, приклади вживання), багатозначність - однозначність, статистичний (частотний) параметр, ареальний параметр, нормативний параметр, семантичне поле, лексичний клас, (лінгво-) історичний параметр (історія слова); г) узуальний - асоціативний параметр. Цей поділ є умовним і стосується передусім загальномовних тлумачних, орфографічних, перекладних словників. Адже у спеціальних словниках, залежно від специфіки окремі параметри можуть мати інше узуально-нормативне спрямування. Так, тільки узуальними будуть параметри частотний, ареальний, прагматичний відповідно у словниках частотному, діалектному, сленгу і под. Пор. також нормативну спрямованість параметрів орфографічного, вимови, наголосу в орфографічному й орфоепічному словниках, з одного боку, і в діалектному - з другого. Проте кожен різновид загальнонародної мови має свою норму, що може відображатися через позначки, напр., рідше та ін.

Зазначені параметри становлять сукупність інформації, яка з'являється при лексикографуванні НЖ у словниках різних типів. Як і всі параметри, вони поділяються на дві групи: власне мовні, тобто структурогенні параметри - наголосу, вимови, орфографічний, словозмінний, словотворчий, категоріальні, сполучуваності та ін. Їх значення дискретні, і можливість варіювання поширюється тільки на способи їх задавання, фіксації в словнику. Другу групу складають параметри, зміст яких за необхідності включає також екстралінгвістичний фактор - денотативний, історико-культурний, прагматичний, тобто моменти, вторинні стосовно мови, пов'язані не тільки з самою мовою, але й з її вивченням, тобто з мовознавством [66, 70]. Власне мовні параметри, які ще можна назвати об'єктивними, засвідчуються набагато послідовніше порівняно з іншими і тому залишаються поза розглядом у цій роботі. Основну ж увагу у нашому дослідженні звернено на такі параметри, як дефініція, стилістичний параметр, ілюстративний та ін., а також розглядаються проблеми, пов'язані з включенням НЖ до реєстру словників.

Отже при аналізі різних аспектів лексикографічного засвідчення НЖ ми спираємося передусім на параметричний прийом, що дозволяє досягти системності у роботі. Крім того, розглядаються основні лексикографічні проблеми, безпосередньо пов'язані з опрацюванням НЖ. Під лексикографічною проблемою ми розуміємо той аспект лексикографічного засвідчення мовної одиниці, у даному випадку НЖ, який не має параметричного вираження у словнику, тобто на відміну від параметра не може бути вичленуваний безпосередньо із словникової статті. Проблема ширша за параметр і реалізується у всьому корпусі словника (або певної сукупності словників), в основному, через параметри і не має специфічного матеріального вираження. Можна сказати, що лексикографічна проблема присутня у словнику віртуально. Це передусім проблема формування реєстру, проблема узуальності і нормативності в лексикографії, проблема лексикографічного відображення процесів маскулінізації (вживання стосовно жінок назв ч. р.), динаміка лексикографічного опрацювання НЖ.

При комплексному дослідженні лексикографування певного класу назв, у нашому випадку НЖ, важливим є застосування діахронічного підходу до аналізу лексикографічних праць. Діахронічний підхід, що передбачає зіставлення словників різного часу видання, дозволяє:

- простежити зміни чи, іншими словами, динаміку лексикографічного опрацювання НЖ, що стосується, зокрема, включення до реєстру, тлумачення, стилістичної характеристики НЖ;

- виявити ті аспекти лексикографічного опрацювання НЖ, які піддаються найбільшим змінам у діахронії;

- виявити чинники, які впливають на лексикографічне опрацювання НЖ;

- виявити тенденції і закономірності в лексикографічній інтерпретації НЖ;

- скласти певне уявлення про розвиток і функціонування НЖ в узусі.

Динаміка лексикографічного засвідчення назв жінок зумовлюється, з одного боку, потребою відображення процесів мовних змін (так зв. об'єктивні чинники), а з другого - зміною у підходах лексикографів до зазначеного класу назв (так зв. суб'єктивні чинники). Серед перших, можна виокремити такі - фіксація неологізмів; випадіння застарілих слів (напр., андронімічні назви жінок); перехід з пасивного запасу до активного вжитку, напр. гувернантка (в дореволюційній Росії, на сучасному Заході і тепер у країнах СНД) тощо.

До суб'єктивних чинників динаміки засвідчення НЖ у словниках можна зарахувати, напр., зміни в тлумаченні лексеми, які не пов'язані ні зі зміною її функціонування, ні зі зміною референта - пор. у РФ-1936: директриса «мат., школ. directrice», а вже у РФ-1939 і наступних виданнях відбулася зміна: директриса «1. мат. directrice f; 2. уст. (начальница учебного заведения) directrice f». На нашу думку, тлумачення РФ-1936, хоча і хибує на нерозрізнення омонімів і потребує редагування, проте є більш вдалим і відповідає сучасному узусу. Навіть в українській розмовній мові назва директриса для називання жінки - директорки школи є досить популярною.

Лексикографічну динаміку можна досліджувати двома способами: а) розглядаючи сукупність різних словників через певні часові проміжки за роками видання і б) розглядаючи серію перевидань одного і того самого словника. Останній спосіб особливо продуктивний, оскільки, як правило, авторський підхід до лексикографування зберігається, то природно очікувати, що наступні «змінені й доповнені» перевидання будуть відображати певні мовні зміни. Як вважає А.А. Алексєєв: «Тільки при порівнянні різних видань одного і того самого словника можлива відносно швидка і більш менш різнобічна і повна реєстрація змін у лексико-семантичній системі мови за певний історичний період» [8, 44]. Він зазначає також, що мовні зміни відображаються в різних виданнях одного словника навіть тоді, коли ці видання розділені невеликим відтинком часу. Як приклад аналізу таких видань можна навести також роботу Г.А. Суховерхової, де зазначається, що зіставлення реєстру трьох перевидань словника ОЖ дає змогу судити про динаміку російської лексики в 50-60 рр. ХХ ст. Дослідниця доходить висновку, що актуалізація реєстру ОЖ на всіх етапах пов'язана переважно з тими словами, які мають у словнику нормативне маркування, позначки разг. і прост. [172, 22].