Видавничо-поліграфічна справа

- за знаковою природою інформації - видання текстові, велику частину яких складає текст, образотворчі видання (велику частину в них займають зображення), нотні, картографічні видання і т.д.; для навчальних цілей усі видання за знаковою природою інформації доцільно розділити умовно на три види: текстові (тільки текст), образотворчі (тільки зображення) і текстово-образотворчі (текст і зображення);

- за періодичністю - неперіодичні видання, що виходять без передбачених термінів повторення (книги, брошури); періодичні видання, що виходять через певний проміжок часу з постійною для кожного року кількістю номерів, однотипово оформлені (журнали, газети); тривалі видання, що виходять через невизначені проміжки часу в залежності від накопичення матеріалу (збірники наукових праць і т.д.);

- за цільовим призначенням і характером інформації - офіційні і наукові видання, монографії, літературно-художні видання, підручники, навчальні посібники, практикуми, словники, енциклопедії, виробничі видання.

Книжкові і журнальні видання для визначення їхньої конструкції зовнішнього оформлення і вибору оптимальної технології поліграфічного виконання можна розділити за такими ознаками:

- обсягом видання в обліково-видавничих, друкарських і паперових аркушах, а в деяких випадках і по товщині блоку;

- форматом видання, вираженому форматом аркуша паперу і його часток. За форматом книги умовно виділяють такі групи:

книги великого формату (205x260 мм і більше);

книги середнього формату (від 120x165 до 170x210 мм);

малоформатні (від 107x177 до 100x140 мм);

мініатюрні (не більше 100x100 мм);

мікрокниги (не більше 10x10 мм).

- тиражем видання в тис. прим. У залежності від цього умовно вважають тиражі до 15 тис. прим. малими, до 50 тис. прим. - середніми, до 200 тис. прим. - великими, понад 200 тис. прим. - масові;

- термінам служби видання, тобто тривалістю користування. За цією ознакою видання розділяються також умовно на три групи: для малого терміну служби (до 1 року); середнього (від 4 до 10 років) і тривалого (до 25 років і більш);

- категоріями читача - розділяються на видання для дорослого читача і видання для дітей і юнацтва. У свою чергу видання для дітей поділяються на дошкільні видання, видання для дітей молодшого віку і т.д.

У залежності від конструкції, видання розділяються на брошури, книги в обкладинках і книги в палітурних кришках. Видання можуть також розрізнятися за конструктивними особливостями й оформленням.

Поліграфічні підприємства, що працюють у секторі видавничого друку, випускають книги, журнали, газети. Підприємства, що займаються рекламним друком - брошури, листівки, каталоги, плакати. До якості рекламної продукції, як правило, висуваються високі вимоги, тому виробництво характеризується високим технологічним рівнем.

Специфіка виробництва пакування й етикеток полягає в тому, що друк в даному випадку є одним з етапів виготовлення продукції, при цьому вимоги до етикеток і пакування залежать від характеру продукту і можуть бути досить різноманітними. Тому надзвичайно широким є і спектр друкованої продукції - від елегантного пакування для косметики до шухляди з гофрокартона.

Ще кілька років назад поліграфічний ринок переживав етап гострої невпевненості у власних силах. Швидкий розвиток електронних засобів інформації створив ілюзію скорого краху поліграфії. Численні експерти пророкували, що засоби електронної комунікації і дешеві цифрові носії витиснуть звичні усім газети, журнали і книги. Однак пройшов якийсь час і «електронну» ейфорію змінила твереза оцінка ситуації. Прибуток видавництв від продажу інформації в електронному вигляді виявився в багато разів нижче, ніж прибуток від реалізації друкованої продукції. Причому незначні зміни відбулися лише у видавничому секторі - інші частини ринку друкованої продукції фактично не були порушені «електронною революцією». Дійсно, навряд чи що-небудь може загрожувати рекламному друку, адже реклама на друкованих носіях відрізняється унікальною наочністю і доступністю. У сфері пакування знайти заміну друкованої продукції в доступному для огляду майбутньому взагалі навряд чи буде можливо.

У результаті, на зміну невпевненості знову прийшло усвідомлення власної конкурентноздатності, і після невеликого спаду інвестиції в поліграфічне устаткування знову досягли стабільного рівня.

Сьогодні річний оборот ринку друкованої продукції оцінюється приблизно в 300 млрд. євро в рік (з розрахунку витрат на виробництво). З них 144 млрд. євро приходиться на видавничий друк, 120 млрд. євро - на рекламний друк і 36 млрд. євро - на друк пакування.

За конкурентноздатністю з електронними засобами інформації можна виділити чотири види друкованої продукції:

- замінна;

- що доповнюється;

- конкурентноздатна;

- незамінна.

«Замінні» види продукції поступово витіснятимуть електронними засобами. Сюди відноситься продукція, що характеризується великим обсягом даних і незначним терміном актуальності. Частка подібних видів друкованої продукції в загальній її масі не перевищує 6%.

Види продукції, «Що доповнюються», співіснуватимуть з електронними засобами, доповнюючи і взаємно збагачуючи один одного. Прикладом можуть служити комп'ютерні книги і журнали, у які вкладаються диски CD-ROM.

«Конкурентноздатні» види продукції розвиватимуться в умовах конкурентної боротьби з електронними засобами інформації. До цієї групи відносяться книги і журнали, газети, рекламна продукція.

Останнім часом відбувається зміна відносин споживачів до видавничої друкованої продукції: її читання стало сприйматися як задоволення на противагу виснажливій роботі за екраном монітора. Дослідження, проведені недавно в США, свідчать про те, що активне використання Інтернету йде на шкоду телебаченню, при цьому люди знову почали більше читати газети і журнали. Надлишок інформації, що обрушується щодня на сучасну людину, призвів до того, що друковані видання стали сприйматися як джерело задоволення.

Обсяги рекламної друкованої продукції будуть, швидше за все, тільки збільшуватися. Уже зараз відбувається перерозподіл реклами між телебаченням і друкованими засобами інформації на користь останніх. Реклама в Інтернеті поки недостатньо ефективна, а розсилання рекламної інформації з електронної пошти зустрічає, як правило, ворожий прийом користувачів мереж. Таким чином, друкована продукція, будь-то буклети, листівки або плакати, виявляється найбільш ефективним видом реклами з огляду співвідношення «витрати/результат».

«Незамінні» види продукції не можуть бути заміщені електронними засобами інформації, їхній просто неможливо перетворити в нематеріальну форму в силу їхньої специфіки. До цієї групи відноситься етикеткова і пакувальна продукція, так що поліграфічним підприємствам, що випускають етикетки й пакування, можна не побоюватися конкуренції з боку електронних засобів інформації.

3.2 Основні терміни та визначення. Система вимірів у поліграфії. Формати паперу та видань

Терміном поліграфія (грецьк. poligraphia oт polys - багато і grapho - пишу) звичайно називають не тільки сукупність технічних засобів тиражування інформації друкуванням, але і галузь народного господарства - поліграфічну промисловість.

Поліграфічне виробництво - це процес, який включає сукупність різних технічних засобів, що використовують для тиражування текстової й образотворчої інформації у вигляді газет, книг, журналів, репродукцій та іншої друкованої продукції.

У видавничо-поліграфічній практиці інформацію, продану у вигляді тексту, цифрових даних, таблиць, математичних й інших формул, називають текстовою інформацією, а інформацію у вигляді ілюстрацій, графіків, діаграм, орнаментів, креслень, лінійок, карт й інших зображень - образотворчою інформацією. У виробничий процес також входять: електропостачання, ремонт устаткування, внутрішньозаводське і внутрішньо пересування матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції, збереження їх на складах та ін.

Поліграфічна продукція - це не тільки книжково-журнальна продукція, це також продукція, що призначена для використання разом із виробами інших галузей промисловості: пакування та етикетка; наклейки та маркування на товари, машини, верстати та тара. Окрім того засобами поліграфії задруковують тканини та хутро, шкіряні та скляні, металічні та інші вироби. І це далеко не повний перелік завдань, що виконуються засобами сучасної поліграфічної техніки, що свідчить про проникнення її у різні сфери людської діяльності.

Друкування - це багаторазове одержання ідентичних відбитків тексту і зображень за допомогою переносу шару фарби в більшості випадків із друкованої форми на задруковуваний матеріал: папір, картон, полімерну плівку, жерсть і т.д. До поліграфічних процесів також відносять спосіб одержання недрукованого тиражування за рахунок залишкових деформацій оброблюваного матеріалу (наприклад, тиснення на картоні, папері і т.ін.).

Друкарська форма - це носій графічної інформації (тексту і зображень), призначеної для поліграфічного розмноження. Вона являє собою звичайно пластину (рідше циліндр), на поверхні якої знаходяться друкуючі і недрукуючі - пробільні елементи. Друкуючі елементи - це ділянки форми, на які в процесі друкування наноситься фарба з наступною її передачею на матеріал. Пробільні елементи - це ділянки, що не приймають на себе фарбу, у результаті чого поверхня матеріалу, відповідна цим ділянкам, не буде покрита шаром фарби.

Нанесення фарби в процесі друкування тільки на друкуючі елементи форми забезпечується завдяки їхньому просторовому поділові або створенню різних фізико-хімічних або інших властивостей друкуючих і пробільних елементів. Для виконання процесу друку необхідно крім форми мати задруковуваний матеріал (у більшості випадків папір), фарбу і устаткування.

Колір (color) - це властивість світла викликати визначене зорове відчуття у відповідності зі спектральним складом відбиваного випромінювання або випромінювання, що випускається, а також уявлення людини про видиму частину спектра електромагнітного випромінювання. Якщо склад двох кольорів однаковий, кольори називаються ізомірними. Якщо ж кольори, сприймані однаковими, мають різний склад, такі кольори називаються метамірними. Саме на метамірності кольору (це особливість сприйняття кольору людиною) побудовано всі системи синтезу кольорів.

Кольороподілення (Color Separation) - це процес розкладання кольорового зображення на чотири складові стандартного друкарського процесу й одержання окремих фотоформ для кожної складової.

Растр (halftone screen) - у поліграфії техніка передачі безперервного тону за допомогою бінарної структури чорного і білого. Тоновим градаціям ставляться у відповідність розміри растрових точок. Фізичний розмір точок досить малий, і при сприйнятті вони зливаються і більш-менш імітують тоновий діапазон.

3.2.1 Система вимірів у поліграфії

Для обліку обсягу виконуваних робіт, контролю відповідності сировини, напівфабрикатів і готової продукції вимогам діючих державних стандартів і технічних умов, а також для підведення підсумків діяльності окремих підприємств між собою видавництва і поліграфічні підприємства виконують необхідні визначення і виміри, користуючись при цьому різними системами й одиницями.

Досить істотним є знання розмірів паперу й інших задруковуваних матеріалів, зображень на формах і відбитках (ілюстрацій і тексту), а також лінійних параметрів окремих деталей об'ємних видань типу книг, брошур, атласів, альбомів і т.ін. Для їхнього визначення застосовуються метричні і спеціальна типографська системи.

Якщо в метричній системі СВ одиницями лінійних вимірів є сантиметри (см) і міліметри (мм), то в типометрії, запропонованої в 1737 р. Фурньє спеціально для типографських вимірів і удосконаленої пізніше Дідо, застосовуються одиниці, похідні від французького дюйма - пункти (п.) і квадрати (кв.) пункт складає 1/72 частину дюйма (0,376 мм), а 1 квадрат дорівнює 48 пунктам (18,04 мм). Слід зазначити, що в Англії і деяких інших країнах за основу прийнято англійський дюйм (25,4 мм), у той час як величина французького - 27,1мм.

Сьогодні типометрія застосовується у високому друці, однак заміна її поки що не можлива через необхідність навчання всіх складачів, а також через те, що конструкції друкарських машин базуються на типометричних одиницях.

Розглянемо основні випадки застосування різних одиниць при визначенні лінійних розмірів.

3.2.2 Формати паперу та видань

Формат паперу - стандартні розміри аркуша по довжині і ширині - завжди вказується в см: для аркушевого паперу - у вигляді добутку ширини аркуша на його довжину (наприклад, 60x90 см), а для рулонного приводиться тільки одна цифра - ширина рулону (наприклад, 84 см). Формати паперів для друку регламентуються стандартом, який передбачає для книжково-журнальних видань випуск аркушевого паперу 60x84, 60x90, 70x90, 70х100, 70x108, 75x90 і 84х108 см, а також паперових рулонів шириною 60, 70, 75, 84, 90, 108 і 120 см. Необхідно підкреслити, що, у принципі, для друкування може бути використаний і папір нестандартних розмірів, однак це ускладнює роботу і має бути погоджене з замовником.

Формат видання - це розмір книжкового блоку, журналу, брошури, виражений у сантиметрах по ширині і висоті. Він є похідною величиною від формату застосованого паперу і частки паперового аркуша. Формати видання стандартизовані за видами друкованої продукції. У найзагальнішому випадку вони записуються дробом, де чисельником служить формат паперового аркуша (у см), а знаменником - кількість сторінок (шпальт), що друкуються одночасно на одній стороні аркуша, тобто кількість часток. Так, наприклад, формати більшості книг складають 60x90/16 і 84x108/32, але можуть бути книги й інших форматів.

Поряд із подібним записом формату видань існує й інший, що вказує формати у вигляді добутку ширини блоку на його довжину (у см для необрізаних блоків і в мм для обрізаних). Щоб одержати шукані розміри, необхідно спочатку розкласти число часток на два співмножники, після чого ширину аркуша треба розділити на менший співмножник, а довжину - на більший. Зокрема, для видання формату 84х108/32 сторони сформованого блоку матимуть розміри: 84:4 = 21,0 см і 108:8=13,5 см. Корінець даного блоку розташовується по довгій стороні сторінки, тому правильний запис отриманих розмірів матиме вигляд 13,5х21 см. Для видань з альбомним спуском шпальт (корінець формується по короткій стороні) даний формат має бути записаний, як 21,0х13,5 см. Обрізка видань у книжково-журнальної продукції з трьох сторін веде до зменшення їх формату, але оскільки зрізуються міліметри (5-7) паперу, то формати обрізаних блоків даються завжди в мм (у нашому прикладі - 130x200). Стандарт передбачає 36 форматів: 19 основних і 17 додаткових (для видань з мистецтва, книг для дітей і поліпшених за оформленням видань).

Фактичні розміри паперу і видань вимірюються за допомогою металевих лінійок, що мають міліметрові розподіли. Для порівняння фактичних даних з розрахунковими створено спеціальні таблиці, що наводяться в нормативних документах типу ДСТУ або ТУ.

Формати шпальт, тобто розміри відбитку на одній сторінці (тексту, ілюстрацій), а також параметри окремих елементів складальних форм високого друку вказуються в одиницях типометричної системи. Зокрема, у квадратах і їхніх частках надаються довжина рядків, розміри смуг й ілюстрацій, а також довжина деяких пробільних матеріалів (шпон, реглетів, марзанів) і кеглі афішно-плакатних шрифтів з дерева. Так, наприклад, для видання формату 84x108/32 один з варіантів шпальти набору, що рекомендується, складає 5¹/₂ х 9¹/₄ кв. (у цьому випадку довжина набраного рядка має дорівнювати 5¹/₂ кв.). Пунктами визначаються параметри окремих літер і міжслівних пробільних елементів (ширина, висота), а також ширина складальних лінійок і міжрядкових пробілів.

У зв'язку з тим, що букви мають неоднакову ширину, під час роботи на автоматизованому складальному устаткуванні, де потрібен розрахунок довжини рядка набору використовуються і деякі інші одиниці.

Слід вказати на те, що в плоскому і глибокому друці, де форми виготовляються з використанням монтажів діапозитивів (негативів) тексту й ілюстрацій, усі розміри елементів і відстаней між ними надаються в міліметрах.

Специфічними є одиниці, які застосовують у видавничій справі для визначення обсягу видань і пов'язаних з їх випуском робіт виконавців різних професій. До їхнього числа відносяться:

Авторський аркуш - умовна одиниця виміру обсягу роботи автора, а також рецензента і редактора рукопису, дорівнює 40 тис. друк. зн. (букви, знаки і міжслівні пробіли) або 700 рядків віршованого тексту або 3 тис. см² ілюстрацій. Використовується для планування роботи видавництва і взаємних розрахунків між видавництвом і автором.

Обліково-видавничий лист - одиниця виміру обсягу видання й обсягу роботи, пов'язаної з його випуском. Цією одиницею, крім авторського тексту, вимірюються матеріали, додатково надані редакцією під час підготовки рукопису (передмова, примітки редактора, колонцифри і т.ін.). Дорівнює обліково-видавничий аркуш також 40 тис. знаків (букв, знаків, міжслівних пробілів), як і авторський аркуш.

Друкарський аркуш - одиниця об'єму друку і витрати паперу, обумовлена площею паперу, що контактує з друкарською формою. Друкарський аркуш може бути двох видів:

Фізичний друкарський аркуш - паперовий аркуш будь-якого формату, задрукований з однієї сторони. При двосторонньому друці один паперовий аркуш дорівнює двом друкарським аркушам.

Умовний друкарський аркуш - одиниця, яка служить для зіставлення роботи підприємств, що випускають різноманітну і різноформатну друковану продукцію. У її основі лежить друкарський аркуш, отриманий на папері формату 60x90 см. Під час друкування на аркушах інших розмірів вони приводяться до друкарського аркуша цього формату шляхом множення їхніх площ на коефіцієнт, що є часткою від площі фактичного аркуша до площі стандартного (5400 см²).

При вимірі обсягу друкованих робіт користуються такими поняттями, як відбиток, листопрогін і тираж. Відбитком називають одиничний відбиток фарбою, отриманий із друкарської форми на аркуші паперу або іншого матеріалу. Аркушепрогоном називають один прогін аркуша через друкарську машину, незалежно від числа фарб, що наноситься за цей прогін, а тиражем прийнято іменувати загальну кількість примірників видання, що друкується. Якщо тираж великий, то видання друкують іноді поступово, частинами.

3.3 Основні етапи технологічного процесу виготовлення друкованої продукції (додрукарська підготовка, друк, післядрукарська обробка)

Виробництво друкованої продукції в більшості випадків складається з трьох або чотирьох роздільних, але взаємозалежних процесів:

- обробка текстової й образотворчої інформації - оригіналів, що підлягають поліграфічному відтворенню. У результаті виконання цього процесу одержують негативи або діапозитиви на прозорій плівці, що містять інформацію друкарських форм;

- виготовлення з негативів або діапозитивів комплекту друкарських форм, необхідних для розмноження інформації;

- друкування тиражу - одержання з друкарських форм певної кількості ідентичних видрукуваних аркушів, зошитів і т.ін. (власне розмноження інформації);

- виконання брошурувальних або брошурувально-палітурних робіт, оздоблювальних процесів.

На цій стадії продукція набуває зручний для використання інформації вид.

Перші два процеси часто називають додрукарськими процесами, третій і четвертий можуть бути об'єднані і виконуватися як єдиний процес на спеціалізованому друкарському устаткуванні. В останні роки з розвитком обчислювальної техніки з'явилася можливість об'єднати в єдиний технологічний цикл усі чотири процеси. Сучасні цифрові друкарські машини і комплекси дозволяють в автоматичному режимі виконувати всі операції, починаючи з обробки оригіналу і закінчуючи готовою продукцією.

До додрукарських процесів включають операції, спрямовані на обробку авторських або видавничих оригіналів з метою одержання в кінцевому результаті друкарської форми. Ці процеси є принципово однаковими як для великої, так і для малої поліграфії, але залежно від виду оригіналів, обраної схеми процесу обробки, вимог до якості результатів та ін. вони можуть бути більш чи менш розвиненими та ускладненими. Для сучасної поліграфії характерним є використання у додрукарських процесах комп'ютерних технологій, на цьому і побудована (подана на рис. 3. 1) схема додрукарських процесів.

Одним з основних етапів додрукарської підготовки видання є створення макета. Процес створення макета у свою чергу складається з взаємозалежних етапів:

- макетування (начерк макета, вибір формату й орієнтації сторінки, задання полів, розробка модульної сітки, підбору елементів дизайну);

- підготовка тексту (підбор основного тексту, заголовків, таблиць);

- підготовка ілюстрацій (сканування графічних зображень, редагування розмірів, яскравості, контрастності, кольоровості, усунення муару й інших дефектів, вибір формату);

- вибір шрифтів (гарнітури, кегля, накреслення);

- верстка видання (визначення довжини рядка, ширини стовпчика, способів вирівнювання, формування переносів, завдання міжлітерних, міжслівних і міжрядкових інтервалів);

- друк оригінал-макету (вибір принтера і параметрів друку, спуск шпальт, калібрування принтера).

Друкарські процеси розглянуто на прикладі підприємств, де властиве використання аркушевих друкарських машин, і подані схемою (рис. 3. 2).

У друкарнях, де брошурувально-палітурні процеси направлені на виготовлення брошури чи книжки головним чином у м'яких обкладинках або на обробку віддрукованих аркушів з метою оздоблення готової продукції, післядрукарські процеси частіше називають брошурувально-обробними та оздоблювальними процесами. На рисунках 3.3 - 3.4 наведено схеми варіантів реалізації брошурувально-обробних та оздоблювальних процесів на підприємстві.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 3.1 - Схема варіантів додрукарських процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 3.2 - Схема друкарських процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 3.3 - Схема післядрукарських процесів випуску аркушевої продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 3.4 - Схема післядрукарських процесів випуску книжково-журнальної продукції

Перед здійсненням тиражного друкування необхідно перевірити якість проведених перетворень інформації шляхом синтезу кольорової репродукції методом пробного друку.

3.4 Види друку. Глибокий, офсетний, високий та спеціальні види друку

Класичними способами друку в поліграфії є високий, глибокий та плоский, які відрізняються між собою характером і розташуванням друкарських та пробільних елементів друкарської форми.

У високому друці друкарські елементи знаходяться вище пробільних та розташовуються в одній площині, передача градацій відбувається за рахунок різної площі (растрових елементів) задруковування (рис. 3.5, а). Даний спосіб друку поступається за якісними та економічними показниками іншим сучасним способам друку, а тому сьогодні майже не застосовується. Винятком є вітчизняні малі державні районні та міські друкарні, де через відсутність коштів та ініціативи до модернізації виробництва продовжують використовувати застарілі технології та устаткування.

Рисунок 3.5 - Схема форм високого а, глибокого б та плоского в друку: 1 - вигляд друкарської форми та схема нанесення фарбуючої речовини; II - друкарський процес; III - вигляд результатів друку; 1 - друкарська форма, 2 - друкарські елементи, 3 - пробільні елементи, 4 - фарбовий валик, 5- ракельний ніж, 6 - зволожувальний валик, 7- фарба, 8 - папір.

У глибокому друці друкарські елементи заглиблені на різну глибину відносно площини пробільних елементів (рисунок 3.5, 6). Передача градацій відбувається за рахунок різної кількості фарби, залежно від глибини друкуючого елемента. Глибокий спосіб друку призначений для друкування високоякісної кольорової (образотворчої) продукції великими тиражами. Через високу вартість та складність формних і друкарських процесів у малій поліграфії цей спосіб друку не застосовується.

У глибокому друці напівтонові зображення передаються не за рахунок різних за площею растрових елементів, так як у високому та плоскому друці, а за рахунок різної товщини фарбового шару на відбитку. Такий принцип передачі тонів є більш досконалим. На темних ділянках зображення, що відповідають найбільшій глибині друкарських елементів, рідка фарба, розтікаючись, заповнює проміжки, в результаті чого растрова структура зникає.

Окрім того, максимальна оптична щільність на відбитку глибокого друку є значно більшою, ніж на відбитку плоского чи високого друку. А оскільки друкувальні елементи на світлих зображеннях можуть бути відсутніми, то на відбитку, отриманому способом глибокого друку, можна відтворити найбільш повну шкалу яскравостей (у порівнянні з відбитками високого та плоского друку).

Сприятливі умови відтворення шкали яскравостей у глибокому друці поширюються і на кольорову репродукцію - під час кольорового синтезу вдається отримати більше кольорове охоплення. Можливість досягнення максимальної товщини фарбових шарів у тінях дозволяє відмовитися від четвертої фарби, що зменшує витрати матеріалів, трудомісткість, скорочує кількість фарбопрогонів та знижує собівартість продукції. У глибокому друці можна використовувати високолініатурні растри (70-80 лін/см) за умови друкування на рулонних ротаційних машинах, що є неможливим, наприклад, у високому друці. Проте при відтворенні тексту та штрихових оригіналів цей спосіб має і недоліки. Напівтонові та штрихові зображення раструються спільно, що призводить до розчленовування штрихових елементів та погіршення зручності читання тексту. Тому текстові видання глибоким способом друку зазвичай не випускаються.

У плоскому друці друкарські та пробільні елементи форми знаходяться практично в одній площині (рис. 3.5, в) і відрізняються за своїми фізико-хімічними властивостями (вибірковістю змочування). Пробільні елементи є гідрофільними і добре змочуються водою, а друкарські елементи є олеофільними і добре змочуються фарбою. Під час друку на форму спочатку наноситься зволожувальний розчин, який сприймається пробільними елементами і захищає їх від подальшого закатування фарбою, а потім - фарба, яка сприймається лише друкуючими елементами. Передача градацій відбувається, як і у високому друці, за допомогою растрових елементів.

Складність підтримування балансу «вода-фарба» на друкарській формі під час друку, що безпосередньо впливає на якість друку, обумовили появу та розвиток «сухого» плоского друку. Під час «сухого» друку зволоження форми взагалі відсутнє, оскільки пробільні елементи виконані з матеріалу, що не змочується і не сприймає фарбу. У вітчизняній поліграфії «сухий» плоский друк є маловідомим та малопоширеним, хоча за кордоном спостерігається його розвиток та впровадження.

Переважаюча більшість машин плоского друку побудована на принципі непрямого (офсетного) друкування: фарбове зображення з форми переноситься на задруковувану поверхню не безпосередньо, як у високому чи глибокому способах, а за допомогою проміжного офсетного циліндра (рис. 3.6). Тому плоский спосіб друку часто називають плоским офсетним або просто офсетним способом друку. Використання переваг офсетного принципу в глибокому друці відоме під назвою тамподрук, проте високий офсетний спосіб друку (типоофсет) або прямий плоский друк - не отримали широкого практичного застосування.

Сьогодні в поліграфії офсетний плоский спосіб друку вважається найбільш перспективним та домінуючим завдяки високій якості, продуктивності та економічності. Так, за рахунок розробки нових додрукарських процесів та формних матеріалів, він знаходить практичне застосування як при великих (до 1-2 млн. відбитків), так і при малих (від 0,5-1 тис. відбитків) тиражах.



Рисунок 3.6 - Схема прямого (а) та непрямого або офсетного (б) друку: 1 - формний циліндр, 2 - друкарський циліндр, 3 - офсетний циліндр, 4- задруковуваний матеріал.

Офсетний принцип перенесення фарби при мінімальному тиску дозволяє використовувати для друкування не лише найрізноманітніші сорти паперу (шорсткі, гладкі та інші), але й інші матеріали (метал, полімерні плівки і т. ін.). Це дає великі можливості відтворення ілюстрацій та тексту найрізноманітнішої графічної складності з однієї повноформатної форми. Напівтонові ілюстрації можна відтворювати, використовуючи растри до 120 лін/см.

У плоскому офсетному друці використовується велике різноманіття друкарських форм. Проте всі вони, в основному, призначені для друкування із зволоженням. Присутність на формі вологи створює певні ускладнення, пов'язані з підтримуванням балансу "вода-фарба" на формі, виникненням емульгування фарби в результаті її попадання з форми у фарбовий апарат машини. В зв'язку з цим розроблено форми плоского офсетного друку, які не потребують зволоження проміжних елементів, наприклад, форми, проміжні елементи яких містять речовини, що не сприймають друкарську фарбу. Такою речовиною є силіконовий каучук. Він має менший поверхневий натяг, ніж друкарська фарба, завдяки чому не сприймає її в процесі друкування. Окрім того, можливе застосування способу виготовлення форм "алюміній-силіконовий каучук" на базі використання лазерів. Для цього силіконовий шар наносять на поверхню алюмінієвої пластини. Цю пластину та оригінал (або монтаж оригіналів) поміщають у лазерний пристрій, в якому лазерним випромінюванням видаляється силіконовий шар з друкарських елементів.

Форми для друкування без зволоження спрощують та стабілізують друкарський процес, дають високу якість відбитків.

Технологія високого офсетного друку - це спосіб перенесення зображення на поверхню матеріалу з форми високого друку за допомогою проміжного офсетного циліндра. Спочатку цей спосіб друку застосовували для друкування продукції, яка потребує стійкої якості друку при великих тиражах (фонові сітки на папері для документів, грошових знаків та інше).

Сьгодні цей спосіб широко застосовують для художнього оформлення тари з пластмаси, картону та металу, балонів та труб, різноманітних стаканів та банок найрізноманітнішої геометричної форми.

Застосування високого офсетного друку для оформлення таких виробів дає ряд переваг. Значно зменшуються витрати на підготовку друкарської машини до роботи, також зменшуються її непродуктивні перерви, що пояснюється відсутністю зволожувального апарата та різким скороченням часу на суміщення та приправку. Сприяє скороченню часу підготовки машини до друку використання гнучких повноформатних друкарських форм та наявність офсетного циліндра, який одночасно зменшує зношування друкарської форми. Відсутність зволоження сприяє стабільній якості відбитків протягом друкування всього тиражу. Такий технологічний фактор, як невисокий тиск (0,5-1,0 МПа) в зоні контакту форми з офсетним гумовим полотном, при перенесенні фарби викликає більші деформації зображення та витискування фарби за межі друкувальних елементів, ніж у високому друці.

Окрім класичних, для сучасної поліграфії властиве широке застосування спеціальних способів друку - трафаретного, флексографічного, тамподруку, а також новітніх цифрових способів - ризографії, термографічного, струминного, електрографічного та ін.

Трафаретний друк (застарілий термін - шовкографія) - це спосіб друку із застосуванням спеціальних форм-трафаретів або шаблонів, в якому фарба перетискується через відкриті ділянки форми (друкуючі елементи) на задруковуваний матеріал (рис. 3.7). Трафаретний друк застосовується переважно для штрихових та відносно груболініатурних растрових зображень (до 60 лін/см). Застосовуючи декілька форм, отримують багатоколірні зображення.

Рисунок 3.7 - Принципова схема трафаретного друку: 1 - друкарські елементи, 2 - пробільні елементи, 3 - рамка, 4 - задруковуваний матеріал, 5 - ракель, 6 - фарба

Особливостями трафаретного друку є, по-перше, відносно велика товщина фарбового шару на відбитку, що забезпечує відчуття рельєфності зображення, високу яскравість та насиченість зображень, у тому числі на грубофактурних поверхнях, таких як картон, шкіра, тканина, деревина, пластмаса, кераміка та ін. А, по-друге, можливість задруковування поверхонь складної геометричної форми, а також і на різноманітних виробах (олівцях чи ручках, запальничках, посуді).

Обмеженнями трафаретного друку є:

- багатостадійність та трудомісткість формних процесів;

- низька видільна та роздільна здатність друку (до 100-300 мкм, та до 25-50 лін/см);

- низька тиражостійкість форм (до 10-50 тис. відбитків);

- низька продуктивність друку;

- необхідність інтенсивної штучної або тривалої природної сушки відбитків тощо.

Незважаючи на це, трафаретний спосіб друку широко застосовується у великій поліграфії (для оздоблення книжкової, білової продукції та упаковки) та в багатьох інших галузях промисловості (радіоелектроніка та приладобудування, деревообробна, харчова, легка промисловість та ін.).

Завдяки простоті, доступності та дешевизні процесу трафаретний друк отримав широке застосування в малій поліграфії для друкування бланкової та акцидентної аркушевої продукції, для оформлення упаковки, для оздоблення готових виробів (наприклад, нанесенням фірмових написів) тощо.

Флексографія є одним із різновидів високого друку, в якому використовують пружно-еластичні друкарські форми та малов'язкі швидковисихаючі фарби. У флексографії друкарська форма виконує не тільки свою основну функцію як форма, але ще й функцію декеля, що дозволяє задруковувати матеріали з різною фактурою (мікрогеометрією) від гладких плівок до шорсткого пакувального картону з мінімально необхідним тиском, що є дуже важливим для якісного друку. Застосування рідких фарб, що закріплюються переважно за рахунок випаровування розчинників, та еластичних форм дозволяє задруковувати матеріали, що не всмоктують фарбу, наприклад, поліетиленову плівку, металеву фольгу або скло. Для флексографічного друку характерні висока тиражостійкість друкарських форм та велика продуктивність друку.

Флексографія переважно застосовується у великих і середніх друкарнях та в спеціалізованих дільницях промислових підприємств для друкування газетної, книжково-журнальної, пакувальної, шпалерної та іншої продукції.

Перший патент на флексодрук був отриманий у 1853 році. Через 15 років фірма "Віндмюллер і Голжер" випустила першу флексографічну машину, а у 1973 році фірмою "Дю Понт" створено фотополімерні форми, завдяки чому став можливим якісний друк. У 80-ті роки в одній з газетних друкарень США з'явилися флексографічні друкарські машини. Зараз у США друкується 40 великоформатних газет флексографічним засобом, у Європі щорічний приріст продукції, віддрукованої флексографією, складає 2%.

Найбільш поширеним флексографічний друк є у виробництві пакування (гнучке пакування, гофрований картон, сумки з ручками, паперові мішки, пакування для напоїв, етикетки та інше), рекламної та комерційної багатофарбової продукції. Завдяки покращенню якості друку флексографія все більше використовується для виробництва газет, журналів, книг. Широко використовується у виробництві шпалер, етикеток, бланків. Друк на гофрокарто-ні - галузь, де флексографія використовується найбільше.

Флексографічне виробництво є динамічним, тому що використовується ідентичне устаткування для друку і на картоні, і на етикетках, і на інших виробах. Флексографія має багато переваг. Технологія флексографічного друку відрізняється простотою, низькими витратами і водночас високою продуктивністю, не потребує багато робітників - машини мають простий друкарський апарат. Друк є екологічно чистим, використовуються фарби на водяній основі або з малим вмістом розчинника. Устаткування має низьку енергомісткість (на 40-50% меншу у порівнянні з офсетним способом). Флексографічний друк характеризується поточністю виробництва - всі операції, починаючи від розмотування рулону та закінчуючи розрізанням або фальцюванням готових виробів, виконується за один прогін. Потреба у виробничих площах на 50-60% є меншою, ніж в офсетному друці. Капіталовкладення є меншими, ніж у традиційних видах друку: машини виконують друк, оброблення і, в той самий час, коштують дешевше від офсетних. Завдяки агрегатуванню машин усуваються сторонні операції, відсоток макулатури є низьким за рахунок спрощеної конструкції друкарського апарата. Можливість застосування фарб УФ-затвердження підвищує якість продукції та швидкість друку.

Тамподрук - це різновид непрямого глибокого друку, де фарбове зображення з друкарської форми передається на задруковувану поверхню за допомогою пружно-еластичного тампона (рис. 3.8). Застосовується для задруковування різноманітних за фактурою (мікрогеометрією), властивостями (фарби закріплюються, як і у флексографії, за допомогою випаровування розчинників) та формою поверхні матеріалів (в тому числі і готових виробів). Завдяки високій тиражостійкості форм, простоті та низькій собівартості друку, унікальним властивостям тамподруку, він використовується як на великих, так і на малих промислових підприємствах для нанесення зображень на готові вироби складної геометричної форми.

Рисунок 3.8 - Принципова схема процесу тамподруку:

І - подача фарби на друкарські елементи форми; II - перенесення зображення з форми на тампон; III - нанесення зображення на задруковуваний матеріал; IV - вигляд результатів друку;

1 - друкарська форма глибокого друку, 2 - фарба, 3 - ракель, 4 - тампон, 5 - задруковуваний матеріал, 6 - відбиток

Ризографія - це відносно новий цифровий спосіб ротаційного трафаретного друку з автоматизованим виготовленням трафаретної форми в друкарській машині за допомогою лазерного променя (рис. 3.9). Поєднуючи простоту керування копіювальних пристроїв, продуктивність і низьку собівартість відбитка друкарських машин, ризографія є привабливою для організації офісної чи відомчої малої друкарні.



Рисунок 3.9 - Принципова схема ризографа:

1 - вбудований сканер оригіналів, 2 - термоголовка для виготовлення трафаретної форми, 3- формонесучий циліндр, 4- рулон із формною основою (майстер-плівкою), 5- туба з фарбуючою речовиною, 6 - аркушеподаючий лоток, 7- приймальний лоток, 8 - система видалення та зберігання відпрацьованих форм

Термографічний спосіб друку базується на термічному переносі фарби з носія на задруковуваний матеріал, за допомогою термоголовки або лазерного променя, які керуються комп'ютером. Термографія застосовується в різноманітних роздруковуючих пристроях (принтерах) комп'ютерних видавничих систем: чорно-білих - для роздруковування коректури тексту та верстки, кольорових - для отримання цифрової кольоропроби. Цифрові друкарські машини на основі термографії ще не створено, хоча це є перспективним.

Струминний друк базується на формуванні зображення спрямованим потоком краплинок чорнил під керуванням комп'ютера. В малій поліграфії струминний друк широко використовується в різноманітних сферах:

- у чорно-білих принтерах для друкування коректури зверстаних шпальт;

- у кольорових принтерах цифрової кольоропроби;

- для виготовлення фотоформ (діапозитивів) на чорно-білих струминних принтерах;

- виготовлення плакатів для великоформатних рекламних та інформаційних щитів на широкоформатних струминних принтерах (плотерах).

В електрографічному способі друку використовується явище фотопровідності напівпровідникових заряджених носіїв для формування зображення із заряджених частинок. При цьому як джерело світла найчастіше використовується лазер, а електрографію часто називають лазерним друком із додаванням до назви відповідних пристроїв прикметника „лазерний” (наприклад, принтер - лазерний принтер). Під час подальшої обробки носія рідким або сухим (порошковим) кольоровим тонером відбувається проявлення зображення, яке потім переноситься та термозакріплюється на задруковуваній поверхні (рис. 3.10).

Рисунок 3.10 - Принципова схема електрографічного (лазерного) способу друку: 1 - фотопровідниковий барабан, 2 - заряджаючий пристрій, 3 - лазерна система насвітлення зображення, 4 - пристрій нанесення тонера, 5 - аркушеживляча система, 6 - пристрій переводу тонерного зображення на задруковуваний матеріал, 7- пристрій термозакріплення зображення, 8 - вивідний пристрій, 9 - система очистки поверхні барабана

Електрографічний спосіб широко застосовується в найрізноманітніших пристроях та процесах поліграфії. Зокрема, стосовно малої поліграфії, електрографія використовується:

- у чорно-білих та кольорових принтерах для друкування коректурних

відбитків тексту, зверстаних сторінок, цифрової кольоропроби;

- у пристроях для виготовлення фотоформ та друкарських форм;

- у копіювальних пристроях, високопродуктивних кольорових і чорно-білих принтерах та в цифрових друкарських машинах для тиражування продукції.

Сучасний етап розвитку поліграфії характеризується появою та впровадженням у виробництво цифрових друкарських машин. До таких машин, окрім згаданих вище, побудованих на основі цифрових спеціальних способів друку (різографії та електрографії), відносять і друкарські машини плоского офсетного друку, обладнані спеціальною системою цифрового виготовлення друкарської форми безпосередньо на формному циліндрі. Сьогодні цифрові машини є ще достатньо дорогими, і тому їх ще не можна вважати реальною альтернативою традиційним друкарським машинам у поліграфії.

Розмаїття поліграфічного устаткування обумовлено широким використанням хімічних, фізичних, фізико-хімічних, фотографічних й інших процесів із застосуванням механіки, електроніки, електронно-обчислювальної і лазерної техніки. Визначною рисою сучасного поліграфічного виробництва є широке використання новітнього автоматичного й електронного устаткування, застосування потокових автоматизованих ліній.

Розмаїття поліграфічного устаткування обумовлено також і різними видами і способами друку. Сьгодні високий, плоский офсетний друк і глибокий друк є основними технічними засобами поліграфічного виробництва.

Вибір того або іншого виду і способу друку, а отже, і устаткування визначається багатьма факторами: видом продукції, тиражем, термінами випуску, вимогою до якості, економічними показниками, оснащеністю поліграфічного підприємства і т.ін.

3.5 Ринок видавничої продукції і поліграфічного устаткування, тенденції їхнього розвитку

Видавничо-поліграфічний комплекс нашої країни сьогодні - це понад 1000 книжкових видавництв та видавничих організацій, 3000 редакцій друкованих засобів масової інформації, понад 2000 поліграфічних підприємств, 6 заводів поліграфічного машинобудування. Наукове та матеріальне забезпечення галузі здійснюють два науково-дослідні інститути, проектні та науково-виробничі центри на підприємствах. Але в XXI столітті видавничо-поліграфічна справа України потребує істотного організаційного, економічного і технічного перетворення. Це завдання може бути розв'язане за наявності кваліфікованих кадрів, які повинні мати глибокі знання з хімії, електроніки, обчислювальної техніки та техніки зв'язку, а також інших галузей науки.

Нові технологічні процеси докорінно змінили характер роботи підприємств галузі. За останнє десятиріччя поліграфічна техніка та технологія зазнали значних якісних змін. Повсякденне використання комп'ютерної техніки, удосконалення існуючих та поява принципово нових обладнання та матеріалів та, як наслідок, удосконалення технологічних процесів виготовлення продукції значно розширили можливості виготовлення високоякісних товарів та помітно підвищили продуктивність праці. Усе це вимагає приведення рівня знань працівників галузі до сучасних вимог.

3.5.1 Тенденції поліграфічного ринку

Загальною тенденцією ринку друкованої продукції є його поступова переорієнтація на задоволення потреб невеликих цільових груп споживачів. Під цим розуміється падіння середнього тиражу усіх видів друкованої продукції, включаючи газети і журнали. Водночас зменшується час споживання друкованої продукції, що веде до скорочення термінів її випуску. Оперативність виявляється однаково важливою як під час друку газет, так і у виробництві пакування. У сформованих умовах замовлення на друковану продукцію одержують тільки ті друкарні, що можуть виконати їх якісно й у заданий термін. Очевидно, що такі друкарні висувають підвищені вимоги до продуктивності поліграфічного устаткування, його технологічної гнучкості і до контролю якості продукції, що випускається.

Що стосується ринку виробників друкованої продукції, то тут спостерігається тенденція до спеціалізації друкарень за окремими видами продукції. Причому, якщо протягом останніх ста років поліграфічні підприємства орієнтувалися на виробництво або видавничої, або рекламної, або пакувальної продукції, то наступним кроком стала більш вузька спеціалізація усередині кожного сектора. Це призвело до того, що фірми, які випускають, наприклад, картонне пакування, конкурують винятково з підприємствами, що спеціалізуються на виготовленні аналогічної продукції.

Однак, якщо в епоху великих тиражів подібна вузька спеціалізація була ідеальним способом оптимізації витрат, то сьогодні вона вже не відповідає структурі попиту. Тому кількість підприємств, що розширюють сферу своєї діяльності і звертаються до суміжних сегментів ринку, останнім часом збільшується.

Вирішальним фактором для визначення позиції на ринку стає технічна оснащеність поліграфічного підприємства, що дозволяє випускати ті або інші види продукції. Тому, якщо в сформованих умовах підприємство прагне до успіху, воно повинно з особливою відповідальністю поставитися до вибору поліграфічного устаткування.

3.5.2 Ринок поліграфічного устаткування

Щорічно у світі здобувається друкувальне устаткування на суму близько 7,8 млрд. євро (не враховуючи запасних частин, додаткового устаткування і вартості сервісного обслуговування). Велика частина цих засобів (понад 5,9 млрд. євро) йде на закупівлю офсетних друкарських машин. У свою чергу, більш ніж половину цієї суми складають витрати на придбання аркушевих офсетних машин. Продаж цифрових друкарських машин складає сьогодні приблизно 3% від загального обсягу. Обсяг ринку устаткування для додрукарських процесів (включаючи пристрої введення інформації, робочі станції, програмне забезпечення і вивідні пристрої) оцінюється на суму близько 10 млрд. євро, а ринок післядрукарського устаткування - на суму близько 1,5млрд. євро. Замовниками на ринку поліграфічного устаткування є приблизно 350 тис. друкарень різної величини, 55 тис. з яких знаходяться в США і 75 тис. - у Європі.

Найбільший попит на офсетні друкарські машини спостерігається на європейському ринку (за даними на 1997/1998 роки - 46%), друге місце займає ринок Східної Азії й Австралії (у сумі - 24%), третє - Північна Америка (22%). За ними з великим відривом випливають Центральна і Південна Америка, а також Африка, Ближній і Середній Схід. Якщо порівнювати окремі країни, то перше місце займають США, друге місце - Японія.

3.5.3 Умови успіху поліграфічного підприємства

На думку фахівців фірми MAN Roland, перспективи поліграфічного підприємства на ринку визначаються двома факторами:

- портфелем його продукції;

- рівнем його компетентності.

Портфель продукції характеризує технічні можливості підприємства, широту спектра виробленої ним продукції. За цим параметром можна судити про ступінь спеціалізації поліграфічного підприємства. Останнім часом спостерігається тенденція малих друкарень - до розширення портфеля продукції і прагнення до універсальності, великих підприємств - до стабільного розміру портфеля продукції і прагнення до спеціалізації.

Рівень компетентності характеризує, на якому ступені підприємство освоїло технологію виробництва певного виду продукції. Ще кілька років тому, більшість поліграфічних підприємств обмежувалася виконанням друку і післядрукарською обробкою продукції і залишало додрукарську підготовку за рамками своєї компетенції. Останнім часом ситуація змінюється: усе більше підприємств не обмежується друком і брошуруванням або обробкою і починає пропонувати такі послуги, як дизайн і додрукарська підготовка.

Таким чином, можна констатувати, що більшість підприємств має у своєму арсеналі колосальні резерви розвитку як з огляду розширення портфеля продукції, так і з огляду підвищення компетентності. Рух у кожному з цих напрямків дозволить підприємству підвищити ступінь своєї конкурентноздатності на поліграфічному ринку.

Ефективним способом зміцнення ринкових позицій підприємства є розширення портфеля друкованої продукції. Першопрохідниками в цій галузі виступили підприємства, що виробляють видавничу продукцію. За рахунок оптимального використання технологічних можливостей свого устаткування багатьом з них вдалося вийти на ринок виробництва рекламної продукції.

У багатьох випадках розширити портфель продукції можна й у рамках традиційного для даного підприємства сегмента ринку. Кожен сегмент ринку характеризується своєю специфікою, наприклад, у видавничому друці зростає попит на багатоколірну продукцію, у виробництві пакування високо цінується здатність якісно друкувати на різних матеріалах, у рекламному друці замовники усе більше значення надають якісній обробці продукції.

Перспективним шляхом розвитку багатьох видавництв є розширення портфеля продукції за рахунок випуску електронних носіїв інформації, наприклад, мультимедійних CD-ROM. Таким чином, крок до перетворення поліграфічного підприємства в сучасний медіацентр часто не такий великий, як здається.

Мережні перспективи: розширенню кола наданих підприємством послуг сприяє все більш широке проникнення в поліграфію цифрових технологій, що дозволяє значно спростити технологічний процес і поліпшити контроль за ним.

У певний момент з'являється необхідність створення цифрової системи керування на базі єдиного банку технічної й економічної інформації. За рахунок організації керування робочим процесом на основі подібного банку даних підприємство одержує реальну можливість оптимізації використання ресурсів, а також раціоналізації і підвищення рентабельності виробництва.

Подібні системи керування є вищою технологічною ланкою організації виробництва. Для їх успішної роботи потрібно відповідне апаратне і програмне забезпечення. Дуже важливо, щоб технологічне устаткування, зокрема друкарські машини, підтримували можливість працювати у подібній цифровій мережі, що дозволяє, наприклад, створювати децентралізовані друкарські системи.

Цифрові технології. Останнім часом як магістральний напрямок розвитку поліграфії досить часто розглядається переклад виробництва на цифрову базу. Причому під цим терміном розуміють два різних явища: переклад на цифрову основу усього виробництва і власне процесу друку.