Конкурентні переваги України на світових ринках енергоресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародних економічних відносин

Випускна кваліфікаційна робота

на тему: «Конкурентні переваги України на світових ринках енергоресурсів»

Студента 2 курсу

8-м групи, спеціальності 8.03050301 «Міжнародна економіка»

Колісник Андрій Володимирович

Науковий керівник

д-р.екон.наук,професор

Ходжаян Аліна Олександрівна

Керівник освітньо-професійної програми

к-т.екон.наук, професор

Кудирко Людмила Петрівна

Київ 2017

Анотація

Колісник А.В. «Конкурентні переваги України на світових ринках енергоресурсів»

Випускна кваліфікаційна робота на здобуття ступеня магістра за спеціальністю 8.03050301 «Міжнародна економіка». Київський національнй торговельно-економічний університет, 2017.

В даній магістерській роботі проведено аналіз конкурентних переваг України на світових ринках енергоресурсів.

У першому розділі проаналізовано сучасний стан та особливості світового ринку енергоресурсів.

У другому розділі проаналізований сучасний стан українського ринку енергоресурсів та його конкурентні переваги на світовому ринку.

У третьому розділі запропоновано шлязи розвитку та підвищеня конкурентоспроможності українських енергоресурсів.

Ключові слова: Конкурентоспроможність енергоресурсів України, світовий ринок енергоресурсів, ресурсний потенціал органічних енергоресурсів, енергетичний ринок, енергетична залежність, атомна енергетика, альтернативна енергетика, державна стратегія розвитку енергоресурсів України.

Аннотация

Колесник А.В. «Конкурентные преимущества Украины на мировых рынках энергоресурсов»

Выпускная квалификационная работа на соискание степени магистра по специальности 8.03050301 «Международная экономика». Киевский национальный торгово-экономический университет, 2017.

В данной магистерской работе проведен анализ конкурентных преимуществ Украины на мировых рынках энергоресурсов.

В первой главе проанализировано современное состояние и особенности мирового рынка энергоресурсов.

Во втором разделе проанализирован современное состояние украинского рынка энергоресурсов и его конкурентные преимущества на мировом рынке.

В третьем разделе предложены шлязы развития и повышенной конкурентоспособности украинских энергоресурсов.

Ключевые слова: Конкурентоспособность энергоресурсов Украины, мировой рынок энергоресурсов, ресурсный потенциал органических энергоресурсов, энергетический рынок, энергетическая зависимость, атомная энергетика, альтернативная энергетика, государственная стратегия развития энергоресурсов Украины.

Аnnotation

Kolisnyk A.V. "Ukraine's competitive advantages in the global energy markets"

Final qualifying works for the degree of Master of specialty 8.03050301 "International Economics". Kyiv National University of Trade and Economics, 2017.

In this master thesis analyzes the competitive advantages of Ukraine in world energy markets.

The first chapter analyzes the status and characteristics of the global energy market.

The second section analyzes the state of the Ukrainian energy market and its competitive advantage in the global market.

The third section offered shlyazy development and increased competitiveness of the Ukrainian energy.

Keywords: Competitiveness of Energy of Ukraine, the world market of energy resources potential of organic energy, energy market, energy dependence, nuclear power, alternative energy, national energy strategy of Ukraine.

РЕФЕРАТ

Об'єкт дослідження - розвиток світового ринку енергоресурсів

Предмет дослідження теоретичні та методичні підходи до формування конкурентних переваг України на світовому ринку енергоресурсів.

Мета роботи - розроблення рекомендацій щодо формування переваг України на світовому ринку енергоресурсів та підвищення енергетичної конкурентоспроможності національної економіки.. Для реалізації мети у роботі було виконано наступні завдання:

- Охарактеризувати сучасний стан світового ринку енергоресурсів.

- Виокремити глобальні та національні проблеми у галузі енергозабезпечення.

- Окреслити перспективи розвитку світового енергетичного ринку.

- Проаналізувати ресурсний потенціал розвитку органічних енергоресурсів України як перший з факторів конкурентоспроможності.

- Дослідити вартісний фактор атомної енергетики України, як другий фактор конкурентоспроможності на світовому ринку.

- Проаналізувати сучасний стан та розвиток альтернативної енергетики України.

- Визначити концептуальні засади формування та реалізації державної стратегії розвитку енергоресурсів.

- Визначити напрями подолання енергетичної залежності України.

- Розглянути перспективи розвитку джерел альтернативної енергетики, як спосіб і засіб підвищення конкурентоспроможності України на світовому ринку енергоресурсів.

Методи дослідження - Порівняння; аналіз і синтез; системно-логічний метод; методи систематизації і узагальнення; статистично-аналітичні методи; метод екстраполяції, метод системної оптимізації.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, виявлено ступінь її розкриття в економічній літературі вітчизняними і зарубіжними науковцями

В першому розділі досліджується сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку світових ринків енергоресурсів.

Другий розділ присвячений безпосередньо аналізу конкурентних переваг України на світових ринках конкретних видів енергоресурсів.

Третій розділ містить аналіз можливих напрямків розвитку енергоресурсів України та пропозиції щодо підвищення їх конкурентоспроможності.

У висновках узагальнено дані про конкурентні переваги українських енергоресурсів та пропозиції щодо підвищення їх конкурентоспроможності.

ВСТУП

У сучасному світі наявність і доступність паливно-енергетичних ресурсів, безперебійність поставок й ефективність їх використання багато в чому визначають стійкий розвиток і енергетичну безпеку країни - важливу складову національної безпеки.

Світ вступив у нову енергетичну епоху, що характеризується підвищенням потреб в паливі. Незважаючи на різкі зміни попиту і цін на нафту, тенденція до зростання споживання палива та енергії все ж таки залишиться, хоча розподіл споживання між секторами і країнами може дещо змінитися. Водночас тенденції розвитку суспільства вимагають різкого підвищення ефективності використання природних ресурсів, прийняття нових нетрадиційних рішень, здатних у найкоротший термін і з мінімальними витратами вирішити проблеми нестачі електроенергетичних потужностей, зменшити шкідливе навантаження на довкілля і провести модернізацію енергетики відповідно до вимог XXI століття.

Зростання світових потреб в паливі та енергії при ресурсних та екологічних обмеженнях традиційної енергетики обумовлює необхідність своєчасної підготовки та впровадження нових енергетичних технологій, спроможних взяти на себе суттєву частину приросту енергетичних потреб і стабілізувати споживання органічного палива. Ціною стійкого розвитку повинні стати великі довгострокові капіталовкладення у світову енергетичну інфраструктуру, на якій базується економічне зростання. Умовою ефективності таких довгострокових капіталовкладень є обґрунтована, цілеспрямована економічна та енергетична політика урядів у сполученні із науковим потенціалом всього світового співтовариства. Це спонукає до розвитку міждержавного співробітництва, об'єднання науково-технічних та фінансових можливостей багатьох країн світу. Прагнення забезпечити енергетичну безпеку сьогодні є вирішальним фактором в енергетичній політиці і для тих країн, що мають запаси нафти й газу, і для тих, що не володіють ними в достатньому обсязі. Також загальносвітовою тенденцією в енергетичній політиці на фоні проблеми вичерпаності традиційних енергоресурсів є підвищення ролі енергозбереження.

Загальні проблеми енергозабезпечення та окремі питання, що на них впливають, знаходяться під постійною увагою світових та регіональних міжнародних організацій, і в першу чергу - енергетичних. Це - Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), Всесвітня енергетична рада (ВЕР), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Статуправління Європейської Комісії (ЄВРОСТАТ), Електроенергетична рада СНД та ін.

Найбільш відомими іноземними вченими та фахівцями які займаються питаннями світового енергозабезпечення є: GilardoniA., KlareM., JohnsonD.,EvansJ., IsaacG., OrloffJ.

На сьогоднішньому етапі Україна є енергетично залежною країною, але водночас вона має значний енергетичний потенціал. Це, в першу чергу, стосується покладів вугілля та уранової руди, а також нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії. Завдяки своєму геостратегічному положенню Україна також відіграє значну роль в міжнародній системі постачань енергоресурсів, і в першу чергу, у європейській системі. Роль України як транзитної держави є достатньо вагомою сьогодні в енергозабезпеченні Європи і буде зростати в майбутньому.

Вітчизняні дослідні установи й окремі фахівці приділяють значну увагу питанням енергозабезпечення та енергетичної безпеки країни. Найбільш відомими з цих питань є роботи Гейця В.М., Жовтянського В.А.,Ковалка М.П.,Кулика М.М., Мельник О.В.,Стогнія Б.С.,Суходолі О.М., Ходжаян А.О., Шидловського А.К., та ін.

Україна об'єктивно зацікавлена у передбачуваній світовій енергетичній політиці та грамотному позиціюванні у світових енергетичних процесах з метою раціонального використання свого ресурсного, транспортного, технологічного та наукового потенціалу.

Тривалий час Україна не мала стратегічної програми національного енергетичного розвитку, що негативно позначалося на формуванні й реалізації вітчизняної енергетичної та загальноекономічної політики. Тому значущим в історичному і економічному контексті було ухвалення у 2013 році національної Енергетичної стратегії на період до 2030 року, якою перед керівництвом та науковою громадськістю країни поставлено амбіційні цілі - до 2030 року: зробити конкурентоздатним енергетичний ринок України на світовому ринку, та забезпечити потреби країни у енергоресурсах, які загалом збільшаться у 1,5 рази у порівнянні з існуючим рівнем. Тому визначення шляхів раціонального використання наявного енергопотенціалу, пріоритетів у впровадженні новітніх енерготехнологій, у які першочергово треба робити капітальні вкладення, - це завдання і для керівництва країни, і для науково-дослідних та аналітичних організацій. Актуальним також є визначення позиціювання України у світовому енергетичному просторі як у сучасний період, так і в перспективі.

Дійсне дослідження і присвячено вирішенню цих питань. В роботі проведено аналіз стану та нових світових тенденцій у ресурсному та технологічному оснащенні енергетичної галузі, розвитку світових енергетичних ринків, нових ініціатив у світовій енергетичній політиці, а також урозбудові системи світової енергетичної безпеки.

Мета дослідження -розроблення рекомендацій щодо формування переваг України на світовому ринку енергоресурсів та підвищення енергетичної конкурентоспроможності національної економіки.

Для досягнення мети визначено за необхідне вирішення натупних завдань:

- Охарактеризувати сучасний стан світового ринку енергоресурсів.

- Виокремити глобальні та національні проблеми у галузі енергозабезпечення.

- Окреслити перспективи розвитку світового енергетичного ринку.

- Проаналізувати ресурсний потенціал розвитку органічних енергоресурсівУкраїни як перший з факторів конкурентоспроможності.

- Дослідити вартісний фактор атомної енергетики Укрїни, як другий фактор конкурентоспроможності на світовому ринку.

- Проаналізувати сучасний стан та розвиток альтернативної енергетики України.

- Визначити концептуальні засади формування та реалізації державної стратегії розвитку енергоресурсів.

- Визначити напрями подолання енергетичної залежності України.

- Розглянути перспективи розвитку джерел альтернативної енергетики, як спосіб і засіб підвищення конкурентоспроможності України на світовому ринку енергоресурсів.

Об'єктом дослідження є розвиток світового ринку енергоресурсів.

Предметом дослідження є теоретичні та методичні підходи до формування конкурентних переваг України на світовому ринку енергоресурсів.

Методи дослідження -Порівняння(було застосоване в розділі 1 та 2 при дослідженні сучасного стану світового ринку енергоресурсів в порівнянні з минулими показниками);аналіз і синтез(було застосовано в розділі 2 при дослідженні ресурсного потенціалу органічних енергоресурсів); методи систематизації і узагальнення(застосовано у розділі 1; 2; 3; для систематизації та узагальнення отриманих результатів дослідження); метод екстраполяції(застосовано у розділі 1; 2; 3 для проектування розвитку майбутніх тенденцій з огляду на минулу історію показників).

глобальний ринок енергетика конкурентний

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СВІТОВИХ РИНКІВ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ

1.1 Загальна характеристика світового ринку енергоресурсів

Зростання світової економіки супроводжується значним збільшенням споживання енергоресурсів, загостренням боротьби за доступ до вуглеводневих енергоносіїв, посиленням конкуренції на енергетичних ринках. Водночас сталість світового енергозабезпечення піддається таким загрозам і викликам, як зростаючі ціни на енергоносії, інвестиційні ризики,зношеність видобувної та трубопровідної інфраструктури, виснаженість запасів традиційних енергоресурсів, зростання екологічних проблем, тощо.

Енергоспоживання на початку ХХІ сторіччя у всіх регіонах світу демонструє стійку тенденцію до зростання, за останні 10 років воно збільшилося на 11%.[Рис. 1.1.] Це зростання обумовлюється темпами світового економічного розвитку, збільшенням населення планети й усе більш зростаючою роллю енергоресурсів у житті людства.

У сировинному секторі світового господарства провідну роль відіграють паливно-енергетичні ресурси - нафта, нафтопродукти, природний газ, кам'яне вугілля, енергія (ядерна, гідроенергія та ін.). Це відбувається тому,що без його продукції неможливе функціонування усіх без винятку галузей. До складу ПЕК входять газова, нафтова і вугільна промисловості, енергетика.

Світовий попит на первинні енергетичні ресурси в ХХІ ст. зростає повільніше, ніж це було у ХХ ст. Одночасно підвищується ефективність їхнього використання, особливо в промислово розвинутих країнах. Зальне споживання усіх видів ПЕР у світі зросло приблизно в 1,6 - 1,7 рази і складає близько 17 млрд.т умовного палива. В структурі споживання домінуючий стан зберігається за паливно-енергетичними ресурсами органічного походження (більш 94%). Частка енергії АЕС, ГЕС і інших не перевищить 6%.[18]

В структурі споживання частка нафти упала з 39,4% до 35% при зростанні частки газу з 23,7% до 28%. Трохи знизилася частка вугілля - з 31,7% до 31,2%. Невелике збільшення частки неорганічних енергоресурсів відбувається на тлі скорочення питомої ваги атомної енергії - з 2,3% до 2% до 2015 р.[25]

Доведені світові запаси природного газу складають близько 144 трлн. м3, забезпеченість запасами складає близько 70 років. У перерахуванні на умовне паливо запаси газу наблизилися до доведених запасів нафти, а нинішній видобуток газу складає менш 60% від нафтовидобутку.[18]

Світові запаси природного газу за останні роки накопичувались більш високими темпами. Серед фахівців існує думка про більш широкий географічний розподіл запасів газу в порівнянні з нафтою. Основні запаси газу зосереджені в двох регіонах: у СНД і на Близькому Сході - майже 72% доведених запасів (у тому числі в СНД - близько 38,4%). На США і Канаду приходиться близько 4,5%, на західноєвропейські країни - ледве більш 3%.

Споживання природного газу є перспективним напрямком, оскільки при його згорянні не спостерігаються істотні негативні наслідки, а також мається достатня ресурсна база. У західноєвропейських країнах газ поставляється в основному з родовищ Північного моря, Нідерландів, Росії й Алжиру.

Торгівля зрідженим газом зосереджена в основному в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (близько 75% світової торгівлі цією продукцією). Основним імпортером є Японія, зростає імпорт з республіки Корея та з Тайваню.[23]

Вугілля є найбільш розповсюдженим із усіх видів паливно-енергетичних ресурсів органічного походження. Його запаси перевищують сумарні запаси нафти і газу. Світові розвідані запаси складають понад 5 трлн. т, а вірогідні - близько 1,8 трлн. т, при сучасному рівні світового видобутку 5,5 млрд. т у рік забезпеченість запасами складає 440 років. Вугільні ресурси розвідані в 75 країнах світу, більш 96% запасів зосереджено в 10 країнах: США (445 млрд. т), Китаї (272 млрд. т), Росії (200 млрд. т), ПАР (130 млрд. т), Німеччині (100 млрд. т), Австралії (90 млрд. т), Великобританії (50 млрд. т), Канаді (50 млрд. т), Індії (29 млрд. т) і Польщі (25 млрд. т). На вироблення електроенергії витрачається близько 65% вугілля, що добувається. Використання вугілля в цій сфері стримується в зв'язку з утворенням значної кількості вуглекислого газу при його спалюванні, що сприяє утворенню парникового ефекту в атмосфері. Галуззю, у якій активно використовується вугілля, є також і металургія.

Головною рисою світового паливно-енергетичного комплексу сьогодні є його поляризація: на одному полюсі - розвинені країни з високим рівнем енергозабезпечення, на другому - більшість країн, що розвиваються і знаходяться в енергетичній бідності та відсталості. Існування таких полюсів є одним із факторів підвищеної міжнародної напруги. Щорічне загальне світове енергоспоживання у теперішній час становить близько 11,8 млрд тонн нафтового еквіваленту. В енергозабезпеченні розвинених країн - членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) нафта відіграє найбільшу роль - на її долю припадає 39,3%. Частка газу становить 22,6%, вугілля - 20,8%, атомної енергетики 10,6%, ВДЕ - 4,8% та гідроенергетики - 1,9%. Згідно із прогнозами світових енергетичних організацій, до 2030 року світовий попит на первинні енергоресурси зросте приблизно наполовину у порівнянні із сьогоднішнім рівнем. 45% цього приросту буде припадати на долю Індії і Китаю, попит в енергозабезпеченні яких до 2030 року зросте більше, ніж вдвічі. Китай та Індія вже стали головним динамічним фактором світової енергетики, замикаючи на собі основний приріст споживання й породжуючи нові міжрегіональні потоки енергетичних ресурсів. Взагалі в світовій енергетичній сфері поширюються процеси глобалізації та інтеграції.

Сьогодні видобуток нафти у світі досяг майже 3,9 млрд т на рік. Більше 40% її світового видобутку забезпечується країнами ОПЕК (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Іран, Ірак, Катар, Венесуела, Нігерія, Індонезія, Лівія, Алжир), близько 25 % - економічно розвиненими країнами (у т.ч. 11,4 % - США, 9,8 % - Європа), 8,6 % - Росія, 9,3 % - Південна і Центральна Америка, 4,7 % - Китай. У країнах ОПЕК зосереджено близько 80% світових запасів нафти.[26]

На світовому нафтовому ринку обертається близько 57% всього видобутку сирої нафти, що формує величезні міжрегіональні потоки цього енергоносія. Попит на сиру нафту формується, головним чином, на трьох великих регіональних ринках. Близько 30% світового видобутку нафти споживається в Північній Америці, майже 27% - у країнах АТР (у тому числі 8,1% - у Японії й 5,2% - у Китаї) і більше 22% - у Європі.

Очікується, що споживання нафти у світі буде зростати. Оскільки значного зростання власного споживання нафти в основних країнах її видобутку не прогнозується, збільшення світового попиту на нафту обумовить значне збільшення її імпорту, який може зрости на 50-60 %, тобто перевищить 3,0 млрд т (замість сьогоднішніх 2,3 млрд т). Основний приріст попиту на імпорт нафти очікується в країнах, що розвиваються, де він може зрости в 2,5-2,8 рази, у той час як імпорт нафти розвиненими країнами зросте лише на 30-35%.

Прогнозується, що основний приріст попиту на нафту буде задовольнятися країнами ОПЕК (до 90% приросту), у результаті чого, їхня частка у світовій торгівлі нафтою зросте з 69% до 78-80 %.[20]

У багатьох галузях промисловості альтернативою нафти може стати природний газ . Сьогодні видобуток блакитного палива здійснюється майже в 100 країнах світу, а споживають його понад 110 держав. Крім того, більш 20% світової електроенергії виробляється за рахунок газу.

Найбільші запаси цього палива мають Росія (47 трлн куб. м), Іран (26,69 трлн куб. м) і Катар (25,77 трлн куб. м), далі йде Саудівська Аравія та ін. Ці ж країни є основними виробниками й експортерами газу.[20]

Основним ринком збуту природного газу залишаються США. Частка США у світовому споживанні блакитного палива - 24,3% від загального обсягу. Проте запаси країни складають лише 3,1% від світових. На думку аналітиків, США є також одним з найбільш перспективних ринків зрідженого природного газу (ЗПГ) у світі. Схожа ситуація й у Західній Європі, де попит на блакитне паливо, за прогнозами експертів, буде щорічно збільшуватися на 2%. Як відомо, ці держави володіють досить незначними (менш 4% від світового обсягу) запасами природного газу.

Наведені дані свідчать про те, що на початку ХХІ сторіччя відбувається корінна зміна географії світового енергоспоживання, що є наслідком втрати розвиненими країнами першості в загальному споживанні енергії і її переходу до країн, що розвиваються.

За даними Міжнародного енергетичного агентства, при існуючих темпах споживання енергоресурсів розвіданих рентабельних запасів нафти вистачить на 30-40 років, газу - до середини сторіччя, а вугілля - на 300-400 років. Разом з тим відчувається нестача потужностей з видобутку нафти, а також з нафтопереробки та транспортування.

Світові викиди вуглецю (CO2), що пов'язані з діяльністю паливо-енергетичного комплексу, будуть зростати - до 2030 року вони збільшаться на 55% від сьогоднішнього рівня і складуть 40 Гт.

Впродовж цього періоду на електроенергетику буде припадати половина від світових викидів. Зниження рівня забезпеченості глобальної економіки запасами нафти й газу, а також кризовий стан навколишнього середовища викликає стурбованість світової спільноти. В цих умовах позначився інтерес промислово розвинених споживачів до пошуку шляхів більш ефективного використання наявної ресурсної бази, розширення джерел енергозабезпечення та енерготехнологій. Сьогодні зростає вагомість проектів з виробництва та постачань скрапленого природного газу, розвитку альтернативних джерел енергії та водневої енергетики, спостерігається відновлення інтересу до атомної енергетики.

Атомну (ядерну) енергетику можна розглядати як одну з важливих підгалузей світової енергетики, яка в другій половині XX ст. стала вносити істотний внесок у виробництво електроенергії. Особливо це відноситься до тих регіонів планети, де немає або майже немає власних первинних енергетичних ресурсів. За собівартістю вироблюваної електроенергії сучасні АЕС вже цілком конкурентоздатні в порівнянні з іншими типами електростанцій. На відміну від звичайних ТЕС, що працюють на органічному паливі, вони не викидають в атмосферу парникові гази і аерозолі, що теж є їхньою гідністю.

З початком світової енергетичної кризи, яка призвела до різкого подорожчання нафти, та й інших видів мінерального палива, по-новому поставив питання надійності енергопостачання, шанси атомної енергетики швидко зросли. У першу чергу це стосувалося до країн, що не володіє великими ресурсами нафти і газу, а іноді і вугілля, - Франції, ФРН, Бельгії, Швеції, Фінляндії, Японії, Республіці Корея. Однак великі програми розвитку атомної енергетики були прийняті також і в таких багатих мінеральним паливом країнах, як США і СРСР. Ресурси сучасної паливної бази для ядерної енергетики визначаються вартістю видобутку урану при витратах, що не перевищують 130 доларів за 1 кг U3O8. Понад 28% ресурсів ядерної сировини приходиться на США і Канаду, 23% - на Австралію, 14% - на ПАР, 7% - на Бразилію. В інших країнах запаси урану незначні. Ресурси торія (при витратах до 75 дол. за 1 кг) оцінюються приблизно в 630 тис. т, з яких майже половина знаходиться в Індії, а інша частина - в Австралії, Бразилії, Малайзії і США.[29]

Ядерна енергія сьогодні, в принципі, є реальним, істотним і перспективним джерелом забезпечення потреб людства в довгостроковому плані. Адже частка гідроенергії складає близько 20%, а альтернативних джерел - не більш 0,5% світового виробництва електроенергії.

Вичерпання запасів органічного палива, забруднення повітряного і водного басейнів, кислотні дощі і парниковий ефект - усе це стало в останні роки стимулом щодо розвитку відновлюваних джерел енергії та підвищення їхньої ролі у виробництві електроенергії й тепла.

Загальний теоретичний потенціал ВДЕ на кілька порядків перевищує сучасний рівень світового споживання первинних паливно-енергетичних ресурсів. Тільки річний енергетичний потенціал сонячної радіації на поверхні Землі є у 3000 разів вищим загальної кількості первинної енергії, що споживається в світі. Значний енергетичний потенціал мають також біомаса, вітер, геотермальна і приливна енергія. Однак при сьогоднішньому рівні технологічного розвитку та існуючій на світових нергетичних ринках кон'юнктурі лише досить незначна їхня частка ефективно використовується. За даними МЕА, внесок відновлюваних джерел у світове енергозабезпечення становить біля 11%.

За визначенням МЕА, до відновлюваних джерел енергії належать: гідро- і геотермальна енергія, енергія сонця, вітру, приливна енергія, а також енергія горючих відходів (твердої біомаси, газу з рідкої і твердої біомаси, деревинного вугілля, відновлюваних муніципальних твердих відходів).

Внесок окремих видів відновлюваних джерел у їх загальний світовий обсяг складає: горючих відходів 80%, гідроенергії 16,3%, геотермальної енергії 3,1%, сонячної і приливної енергії 0,22% і енергії вітру 0,38%. Таким чином, серед відновлюваних джерел перше місце займають горючі відходи. Лідируючі позиції з їхнього використання займають країни Південної Азії і Африки, що розвиваються. Розвинені країни лідирують у використанні так званих «нових» відновлюваних джерел - енергії сонця, вітру і приливів.[12]

Різні види ВДЕ перебувають на різних стадіях освоєння. Інтенсивно розвивається використання енергії біомаси. Остання може конвертуватися в технічно зручні види палива або використовуватися для одержання енергії шляхом термохімічної (спалювання, піроліз, газифікація) і (або) біологічної конверсії. При цьому використовуються деревинні й інші рослинні та органічні відходи, у тому числі міське сміття, відходи тваринництва й птахівництва. При біологічній конверсії кінцевими продуктами є біогаз і високоякісні екологічно чисті добрива. Цей напрямок має значення не тільки з погляду виробництва енергії. Мабуть, ще більшу цінність він становить з позицій екології, тому що вирішує проблему утилізації шкідливих відходів.

Особливою сферою впровадження ВДЕ є застосування біопалива на транспорті. Основними видами такого пального є біоетанол та біодизель.

Також на сьогодні найбільш швидкими темпами здатна розвиватись біоенергетика. Очікується, що енергетичне використання всіх видів біомаси здатне забезпечити щорічно заміщення 9,2 млн. т. викопних палив на рівні 2030 року, в тому числі за рахунок енергетичного використання залишків сільгоспкультур, зокрема, соломи - 2,9 млн. т., дров та відходів деревини - 1,6 млн. т., торфу - 0,6 млн. т., твердих побутових відходів - 1,1 млн. т., одержання та використання біогазу - 1,3 млн. т., виробництва паливного етанолу та біодизельного пального - 1,8 млн. т.

Біомаса це найстаріша форма відновлюваної енергії, що використовувалась людством, переважно у формі спалювання деревини для забезпечення виробництва теплової енергії. Безпосереднє спалювання достатньо поширене до теперішнього часу. При безпосередньому спалюванні отримують теплоту безпосередньо для опалення або різноманітних технологічних процесів або використовують отриману теплоту для виробництва електроенергії. Парові котли, які використовують біомасу, мають типову потужність в діапазоні 20- 50 Мвт. Хоча існують технологічні можливості досягнення паровими установками на біомасі ефективності понад 40%, ефективність типових промислових установок зараз знаходиться в межах 20%. Таке використання біомаси має негативні і позитивні сторони. З одного боку при спалюванні виділяються токсичні гази, з іншого боку сільськогосподарські та інші відходи утилізуються і виробляється енергія.[3]

Головними напрямками збільшення використання позабалансових джерел енергії є видобуток та утилізація шахтного метану. Використання метану для виробництва теплової та електричної енергії забезпечить заміщення 5,8 млн. т у.п. первинної енергії на рівні 2030 року, водночас поліпшиться екологічний стан і стан безпеки у вуглевидобуванні. Разом з тим, цей напрям потребує детальнішого економічного обґрунтування, оскільки вугілля видобувається з великої глибини і системи дегазації вугільних пластів на основі прийнятих у світі технологічних схем потребуватимуть значних інвестицій, що знизить конкурентноздатність використання шахтного метану. Разом з тим, можливі інші варіанти його використання, зокрема при очистці вентиляційних викидів.

Поряд з цим, передбачається подальше збільшення використання природного газу малих родовищ, газоконденсатних родовищ і попутного нафтового газу для виробництва електроенергії і теплоти. Обсяги видобутку цих ресурсів оцінюються у 830 тис. у 2030 р.

Передбачається виробництво електроенергії за рахунок надлишкового тиску доменного та природного газів, за рахунок чого можна виробити до 1,3 млрд. кВт*год у 2030 році. Економічно доцільним є також збільшення використання вторинних горючих газів промислового походження.

Найбільш швидко серед негорючих ВДЕ в світі розвивається вітроенергетика. За різними оцінками, щорічні темпи її зростання складають від 25% до 50%. Значні темпи розвитку вітроенергетики пояснюється тим, що їй властиві найменші питомі капіталовкладення в порівнянні з іншими видами ВДЕ. Сумарна світова встановлена потужність великих ВЕУ й ВЕС, за різними оцінками, становить від 10 до 20 ГВт. Зростає не тільки сумарна потужність вітряних установок, але і їхня одинична потужність, що перевищила 1 МВт. Сьогодні вітроенергетика використовується більш ніж у 30 країнах. Світовими лідерами із застосування енергії вітру є США, Німеччина, Нідерланди, Данія, Індія. У багатьох країнах виникла нова галузь - вітроенергетичне машинобудування. Очевидно, і в найближчій перспективі вітроенергетика збереже свої передові позиції.[5]

За даними Європейської вітроенергетичної асоціації, у 2010 року потужності ВЕС у країнах Європи в середньому становлять 10% від загального енерговиробництва. Це дає змогу заощадити 13 млрд євро, які не підуть на придбання органічного палива. Але головне, у навколишнє середовище не буде викинуто 523 млн. т. вуглецю, що забезпечить на третину виконання вимог Кіотського протоколу.

Наступне місце за обсягами застосування займає геотермальна енергетика. Сумарна світова потужність ГеоТЕС становить не менш 6 ГВт. Вони цілком конкурентоспроможні в порівнянні із традиційними паливними електростанціями. Однак ГеоТЕС географічно прив'язані до обмеженого числа районів, і це обмежує область їхнього поширення. Поряд з ГеоТЕС широке використання одержали системи геотермального теплопостачання. Темпи росту світової геотермальної енергетики становлять від 5 до 9%.

Останнім часом значними темпами (від 17 до 33% на рік) поширюється використання сонячної енергії . Вона використовується, в основному, для виробництва низько потенціального тепла для комунально-побутового гарячого водопостачання й теплопостачання. Переважним видом устаткування тут є так звані плоскі сонячні колектори.

Усе активніше впроваджується устаткування для перетворення сонячної енергії в електроенергію. Тут використовуються два методи: термодинамічний і фотоелектричний, останній лідирує зі значним відривом. Так, сумарна світова потужність автономних фотоелектричних установок досягла 500 МВт. Тут варто згадати проект «Тисяча дахів», реалізований у Німеччині, де 2250 будинків були обладнані фотоелектричними установками. При цьому роль резервного джерела відіграє електромережа, з якої може надходить енергія в разі потреби. У випадку ж її надлишку вона передається в мережу. При реалізації цього проекту до 70% вартості установок сплачувалося з федерального й земельного бюджетів. У США прийнята ще більш масштабна програма «Мільйон сонячних дахів», витрати федерального бюджету на її реалізацію склали 6,3 млрд дол. Сьогодні велика кількість автономних фотоелектричних установок постачається (за рахунок міжнародної фінансової підтримки) в країни, що розвиваються.

Однак поки що головною перешкодою на шляху широкого впровадження фотоелектричних батарей є їхня ціна, яка визначається високою ціною кремнієвих пластин. Кремній - основний матеріал для виробництва фотоелектричних пристроїв. Особливість ринку полікристалічного кремнію полягає в тому, що виробництво кількох тисяч тонн на рік цього матеріалу за повним технологічним циклом в змозі забезпечити лише декілька країн світу. Повні технологічні “кремнієві” цикли існують сьогодні у США, Японії, Німеччині та Італії. Вважається, що тільки шість корпорацій контролюють увесь світовий ринок полікристалічного кремнію - Wacker Sitronics (Німеччина), MEMC (Італія), Shin-Etsu Semiconductors (США), Mitsubishi Materials-Silicon, Toshiba Ceramics та Komatsu Electronic Metals (Японія).

Сьогодні в світі виробляється близько 30 тис. т полікристалічного кремнію. З них близько 22тис.т. йдуть на потреби мікроелектроніки і силової техніки і тільки біля 8 тис. т. - у фотоелектроніку. У зв'язку з бурхливим розвитком фотоелектроніки вартість кремнію на світовому ринку зросла вдвічі. Але навіть за ціною 60-70 дол. за кг сьогодні відчувається його дефіцит.

Значний розвиток одержав напрямок, пов'язаний з використанням низькопотенціального тепла навколишнього середовища (води, ґрунту, повітря) за допомогою теплонасосних установок (ТНУ). Економічна доцільність використання ТНУ підтверджується світовим досвідом. У ТНУ при витраті одиниці електричної енергії виробляються 3-4 еквівалентні одиниці теплової енергії, отже, їхнє застосування в кілька разів вигідніше, ніж пряме електричне нагрівання. Вони успішно конкурують і з паливними установками. В розвинених країнах сьогодні ТНУ є найбільш поширеною системою опалення та кондиціювання. Поштовхом до їх розвитку були світові енергетичні кризи 1973 та 1978 рр. На початку свого впровадження ТНУ встановлювались в будинках вищої цінової групи та підвищеної комфортності, але за рахунок застосування сучасних технологій та масового виробництва зараз ТНУ доступні середньому класу. Вони встановлюються в нових будівлях або замінюють застаріле обладнання зі збереженням або незначною модифікацією попередньої опалювальної системи. Найбільше розповсюдження ТНУ набули в США (їхня встановлена потужність становить 4800 МВт), Швейцарії (500 МВт), Канаді (380 МВт), Швеції (377 МВт), Німеччині (344 МВт), Австрії (228 МВт) та ін.

У США щорічно виробляється біля 1 млн. теплових насосів, в Японії - біля 3 млн. У Швеції 50% всього опалення забезпечують теплові насоси, у тому числі 12% всього опалення Стокгольма забезпечують ТНУ загальною потужністю 320 МВт, що використовують тепло Балтійського моря. В 2001 році у Швейцарії в кожному третьому новозбудованому будинку встановлювався ТНУ.

В останні роки спостерігається відродження інтересу до створення й використання малих ГЕС . Вони одержують у багатьох країнах все більше поширення на новій, більш високій технічній основі, пов'язаній, зокрема, з повною автоматизацією їхньої роботи при дистанційному керуванні.

Набагато меншим є практичне застосування приливної енергії . У світі існує тільки одна велика приливна електростанція (ПЕС) потужністю 240 МВт (Ранс, Франція). Ще менше використовується енергія морських хвиль. Цей спосіб використання ВЕД перебуває в стадії початкового експериментування.

Загальною рисою розвитку ВДЕ є постійне зниження собівартості енергії, що виробляється, завдяки удосконаленню технологій. Так, собівартість 1 кВтг електроенергії, що виробляється ВЕУ, з 1980-х років до теперішнього часу знизилася з 0,38 дол. до 0,03-0,035 дол. У той же час, для електроенергії, що виробляється за рахунок природного газу, відповідний показник зріс з 0,015 дол. до 0,055 дол.

Інвестиції в альтернативну енергетику з кожним роком зростають і сьогодні вони становлять чверть усіх світових інвестицій в енергетичну галузь. У 2011 р. приблизно 9,5 млрд дол. було інвестовано у вітрову енергетику (31,6% від загального обсягу інвестицій в альтернативну енергетику), 7 млрд дол. - у сонячні сітьові енергогенератори (23,3%), 4,5 млрд дол. - в малу гідроенергетику (15%), 4 млрд дол. - у сонячні установки для нагрівання води і обігріву житла (13,3%), 5 млрд дол. - у геотермальні установки і виробництво біопалива.[22]

Однак, незважаючи на наявність значних переваг, внесок ВДЕ в заміщення органічного палива поки досить обмежений. Їхня частка в загальносвітовому енергоспоживанні становить зараз близько 11% (без врахування гідроенергетики), з яких 95% доводиться на біомасу, яка у своїй більшості спалюється.

Прогнози МЕА свідчать про те, що ВДЕ будуть у перспективі найбільш динамічно розвинутою складовою світового паливно-енергетичного господарства. Використання ВДЕ до 2030 року збільшиться майже в 5 разів, виробництво на них електроенергії зросте більш ніж на порядок. Однак їхня частка в загальному енергобалансі залишиться невеликою.

Причину такого становища експерти бачать в низькій конкурентоспроможності ВДЕ на ринку енергогенеруючих технологій. Поки ж питомі капітальні витрати й собівартість виробництва електроенергії на станціях на органічному паливі істотно нижчі, ніж на станціях на базі ВДЕ. До того ж нижня цінова границя питомої вартості ВДЕ характерна в основному для дослідних, а не промислових зразків установок ВДЕ, а також для практично ідеальних природних умов, які є далеко не скрізь.

Водночас технології на ВДЕ (за виключенням тих, що використовують біомасу) є безпаливними. При цьому експлуатаційні витрати для технологій на ВДЕ за різними оцінками нижче експлуатаційних витрат для технологій на органічному паливі. Це означає, що собівартість виробництва електроенергії на ВДЕ визначається в основному інвестиційною складовою.

Таким чином, нетрадиційна енергетика є сьогодні одним з основних напрямів світового енергетичного розвитку, тому що вона є екологічно чистою, безпечною і використовує невичерпні ресурси, суттєвий потенціал котрих існує в кожній країні.

1.2 Сучасні проблеми у галузі енергозабезпечення: глобальний та національні аспекти

Одна з проблем забезпечення енергоресурсами сучасної цивілізації полягає в тому, що економіка більшості країн світу протягом тривалого часу розвивалась, орієнтуючись на нафту й продукти її переробки. Перехід на інші джерела енергопостачання вимагає значних капіталовкладень, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, які досить часто не під силу окремим країнам. Щодо нафти, то її запасів у світі значно менше, ніж інших енергетичних ресурсів. При таких темпах її споживання, які існували у 80-ті роки, розвіданих запасів вистачить світовому господарству лише на 37-40 років, а якщо взяти до уваги прогнозні ресурси, то нафтова ера триватиме близько 120 років. Отже, проблема, яка сьогодні досить жваво дискутується в усьому світі, зводиться до того, чи встигнуть усі країни перевести свою економіку на новий вид енергозабезпечення і які ресурси для цього мають бути використані.

Виникнення й загострення сировинної проблеми змусило переоцінити наявні мінеральні ресурси, в результаті чого стало ясно, що резерви багатьох видів корисних копалин пов'язані з екологічно шкідливими джерелами, такими, зокрема, як нафтові піски, бітумні сланці та ін., розробка яких загрожує навколишньому середовищу й погіршує екологічну ситуацію в світі.

Рис. 1.2 Блок-схема глобальні та національні проблеми у галузі енергозабезпечення

Очікується, що споживання нафти у світовій економіці у період до 2018р. буде зростати у середньому на 1,5% на рік. Найбільш високі темпи приросту очікуються у країнах, котрі не відносяться до розвинених (на 2,5% в рік) , що обумовлено швидким розвитком там переробних галузей промисловості та формуванням там сучасної інфраструктури. У розвинених країнах споживання нафти буде зростати на 0,7% у рік здебільшого для задоволення потреб повітряного та автомобільного транспорту. З середини 80-х рр. Відзначається все більш уповільнений ріст світового попиту на нафту у порівнянні з темпами розвитку світової економіки загалом.[23]

Зростає частка важко видобувних запасів, що потребують високих затрат на освоєння. Виснаження запасів нафти, попит на альтернативний вид палива - біологічний, деградація оточуючого середовища та екстремальні метео прояви, викликані кліматичними змінами - все це в комплексі створює великі проблеми для виробництва продовольства у світі.

Нафта була, є та у близькому майбутньому залишиться основним джерелом первинної енергії, споживання котрої не уклінно збільшується у зв'язку з подальшим розвитком світової економіки. Одночасно зростає використання нафти та нафтопродуктів в якості сировини для хімічної промисловості, що, як відомо, економічно більш виправдано й ефективно у порівнянні з прямим енергетичним використанням вуглеводню.

Нафтові запаси розповсюдженні між країнами нерівномірно, наприклад у Саудівській Аравії є більше 25% світового запасу нафти , а у Андори лише 2%. Відповідно споживання та виробництво у країнах відрізняється, США при виробництві нафти у 12% споживає її у два рази більше.

У зв'язку з тим, що споживання нафти з року у рік збільшується, виникає реальна загроза виснаження нафтових запасів. У зв'язку з цим необхідно застосовувати відповідні заходи, щоб не допустити цього:

· застосування технологій підвищення ефективності нафтовидобутку;

· подовження термінів експлуатації виснаженнях нафтових покладів;

· відновлення фонду нафтових свердловин, що простоює;

· підвищення рентабельності і ріст прибутку в діяльності нафтовидобувних підприємств.

А так само необхідно думати про альтернативу звичайним родовищам нафти. Це може бути перехід на газ, вугілля, атомну енергію, гідроенергію. Нафту можна замінити на:

· Синтетичне паливо (рідке пальне, що отримується із вугілля або біомаси);

· Біодизельне паливо (пальне на основі рослинних або тваринних олій);

· Алкоголь (етанол і метанол, котрі витягуються із зерна, деревини або біомаси);

· Електрика (накопичена на акумуляторах або батареях);

· Водень.

Незважаючи на розвиток альтернативних джерел нафта в найближчі 30 років залишиться основною сировиною для виробництва палива. Головне не запускати цю ситуацію, і раціонально вирішити це завдання, тому що нафта на даний момент повністю замінена іншими ресурсами бути не може.

У вугільній промисловості світу можна виділити на мій погляд 3 основні проблеми:

1.Збитковість вугільної промисловості. Починаючи із середини 90-х років, на світовому ринку вугілля ціни мали чітко виражену тенденцію зниження, унаслідок загального здешевлення вартості енергоносіїв і зниженням ролі вугілля в енергобалансах ведучих країн-споживачів. Вугільна промисловість в усьому світі сама по собі є збитковою і дотаційною сферою, для її стабільного існування в неї необхідні грошові уливання з боку держави. Таким чином, зниження цін на вугілля ще більш знизило рентабельність видобутку і виробництва вугілля, крім того, вугілля значно уступає природному газу і нафті по витратних і екологічних показниках його використання. Особливо яскраво цей факт знайшов відображення в економічно нестабільних країнах. Так, наприклад у Росії була припинено діяльність приблизно 2/3 вугільних розрізів. А професія шахтаря, що вважалася престижної в радянський час, різко здала свої позиції. Держава практично призупинила виплату зарплати гірникам, що викликало величезну кількість страйків по всій країні.

2.Травматизм на підприємствах. Як наслідок, у зв'язку з недостатньою підтримкою вугільної промисловості з боку держав деяких країн, а отже і різкому зменшенні виділюваних засобів на охорону праці, збільшився ріст травматизму на підприємствах. Самими неблагополучними країнами в цьому плані є Китай і Росія, щорічно при видобутку вугілля гинуть сотні, а те і тисячі людей. 3.Екологічні проблеми. Однією із серйозних проблем також є шкода, яка завдається природі, при добуванні і переробці вугілля. По-перше, це вивільнення в атмосферу метану при розробці родовищ. По-друге, для одержання, наприклад, вугілля що коксується, його необхідно нагрівати до визначеної температури. Як наслідок, в атмосферу викидається велика кількість вуглекислого газу і деяких інших з'єднань, що згубно впливають на атмосферу Землі, і сприяють виникненню парникового ефекту.

Довгострокові перспективи пророкувати складно, але можна припустити, що якщо запаси нафти будуть продовжувати зменшуватися і не буде знайдено нових чи родовищ інших альтернативних видів палива, те вже до 2030-му року вугілля може стати основним джерелом паливної енергії (має значні запаси у порівнянні з нафтою). Людству неминуче доведеться вкладати кошти на розробку програм по зниженню забруднення навколишнього середовища через добування та виробництво вугілля. У зв'язку з цим, розвиток вугільної промисловості прийме світові масштаби. Безсумнівно також зростуть і ціни на вугілля, а отже його виробництво стане рентабельним.

Існують дві найбільш серйозні проблеми атомної енергетики : економічна - атомне паливо досить дороге, вартість будівництва атомних станцій, створення та підтримання на належному рівні систем забезпечення реакторів ядерним пальним, захоронення відпрацьованого палива і радіоактивних відходів та вивід ядерних об'єктів з експлуатації; й екологічна - імовірність аварій та проблема захоронення ядерних відходів. Проти АЕС існує ще один досить серйозний аргумент - це розповсюдження ядерного озброєння.

Найбільш істотні фактори:

· локальний механічний вплив на рельєф - при будівництві;

· стік поверхневих і ґрунтових вод, що містять хімічні і радіоактивні компоненти;

· зміна характеру землекористування й обмінних процесів у безпосередній близькості від АЕС;

· зміна мікрокліматичних характеристик прилеглих районів.

Виникнення могутніх джерел тепла у виді градирень, водойм - охолоджувачів при експлуатації АЕС звичайно помітним чином змінює мікрокліматичні характеристики прилеглих районів. Рух води в системі зовнішнього тепловідводу, скидання технологічних вод, що містять різноманітні хімічні компоненти впливають на популяції, флору і фауну екосистем.

Особливе значення має поширення радіоактивних речовин у навколишнім просторі. У комплексі складних питань по захисту навколишнього середовища велику суспільну значимість мають проблеми безпеки атомних станцій (АС), що йдуть на зміну тепловим станціям на органічному викопному паливі. Загальновизнано, що АС при їхній нормальній експлуатації набагато - не менш чим у 5-10 разів "чистіше" в екологічному відношенні теплових електростанцій (ТЕС) на куті. Однак при аваріях АС можуть робити істотний радіаційний вплив на людей, екосистеми. Тому забезпечення безпеки екосфери і захисту навколишнього середовища від шкідливих впливів АС - велика наукова і технологічна задача ядерної енергетики, що забезпечує її майбутнє.

Більшість АЕС у світі використовують теплові легководні реактори (LWR). До цього класу належать усі нині діючі українські енергоблоки. LWR вимагають збагаченого урану, що зумовлює залежність неядерних країн від постачальників ядерного палива. Тому деякі держави (зокрема Румунія) будують важководні реактори (HWR), де використовується паливо з природного (незбагаченого) урану. Однак глибина вигоряння палива у HWR у 4--6 разів менша, ніж у LWR, а це збільшує об'єми відпрацьованого (опроміненого) ядерного палива (ОЯП) та зумовлює відповідну потребу у місткіших сховищах.

Далі: існуючі на сьогодні технології переробки ОЯП передбачають вилучення з нього плутонію, а створення власних збагачувальних комбінатів і потужностей для переробки ОЯП у неядерних країнах дає їм можливість напрацьовувати збройовий уран і плутоній на основі цілком легальних каналів атомної енергетики.

Ще одним недоліком LWR є те, що в якості палива в них використовується 235U, а його запасів у розвіданих на сьогодні родовищах вистачить лише на 50--100 років. Тому треба ширше запроваджувати в енергогенеруючі процеси 238U, запасів якого вистачить на кілька тисячоліть.

Перспективи нової ядерної енергетики . За піввіку свого існування ядерна енергетика (ЯЕ) придбала статус широкомасштабної енергопромислової світової галузі. Забезпечуючи 6,5% світових енергетичних потреб, вона виробляє 16% світової електроенергії.

Майже 20 держав більш ніж на чверть залежать від одержання електроенергії на атомних станціях. Передові позиції серед них займають Франція (78,5% електроенергії країни виробляють АЕС), Литва (69,6%), Словаччина (56,1%), Бельгія (55,6%), Україна (48,5%) тощо.

Сьогодні, за даними МАГАТЕ в 30 країнах світу експлуатується 441 енергетичний ядерний реактор. Основу цього парку (близько 60%) становлять легководні реактори (типу європейського PWR, російського ВВЕР та ін.). Експлуатуються також важководні реактори типу CANDU, високотемпературні реактори HTR, ядерні реактори кип'ячого типу BWR, високотемпературні реактори з газовим охолодженням HTGR та інші .

Стосовно масштабів подальшого розвитку атомної енергетики в світі існують прямо протилежні погляди - від того, що вона стане основною галуззю енергозабезпечення, до можливості поступового її згортання як потенційно небезпечної . Прихильники ядерної енергетики спираються на такі її переваги.

У ядерній енергетиці фактично не відбувається викидів парникових газів. Повний ядерно-енергетичний цикл, від видобутку урану до поховання відходів, включаючи спорудження реакторів і установок, характеризується викидом лише 2-6 грамів вуглецю на 1кВтг виробленої електроенергії.

Приблизно стільки ж виділяється при використанні енергії вітру й сонця, що на два порядки нижче, ніж при використанні вугілля, нафти або навіть природного газу. Якщо закрити АЕС в усьому світі й замінити їх пропорційним сполученням неядерних джерел, то збільшення викидів вуглецю в результаті цього складе 600 млн тонн на рік. Це приблизно вдвічі перевищило б загальний обсяг, на який в 2010 році можуть бути скорочені викиди завдяки застосуванню Кіотського протоколу. Тобто, такий розвиток електроенергетики є явно неприйнятним.

Ядерна енергетика в порівнянні з традиційною енергетикою на сьогоднішній день має кращу забезпеченість паливними ресурсами. При використанні існуючих сьогодні технологій ядерного циклу світових запасів урану вистачить до кінця сторіччя, а в разі переходу на нові технології паливно ресурсна база ЯЕ стане практично необмеженою. Крім того, вартість електроенергії, що виробляється на АЕС, має низький рівень залежності від ціни на паливну сировину.