Конкурентні переваги України на світових ринках енергоресурсів

Лідерами у нарощуванні атомних потужностей є Китай та Індія. В їхніх найближчих планах для енергозабезпечення швидко зростаючих економік є будівництво кількох десятків нових ядерних блоків. Для деяких країн (наприклад, таких, як Франція або Японія) відсутність власних нафтових або газових ресурсів уже є достатнім мотивом збереження ЯЕ в структурі енергетичного балансу. Новими членами “атомного клубу” планують стати такі країни, як Польща, Туреччина, Індонезія й В'єтнам.

За прогнозами світових енергетичних організацій, до 2030 р. частка ядерної енергетики у світовому енергобалансі збережеться практично на існуючому сьогодні рівні, а це означає, що загальні її потужності зростуть приблизно на 50%.

Взагалі, темпи й масштаби подальшого розвитку ядерної енергетики прямо залежать від першочергового вирішення питань безпеки, поводження з радіоактивними відходами та забезпечення нерозповсюдження ядерної зброї.

Сьогодні в світі велика увага приділяється розвитку перспективних безпечних ядерних технологій, які не тільки розширять ресурсну базу ядерної енергетики, але й вирішать проблему ядерних відходів, ядерного нерозповсюдження з одночасним забезпеченням конкурентоспроможності відносно інших джерел енергії. Лідерами в цьому процесі є Росія і США.

Навесні 2000 року США виступили ініціаторами проекту за назвою “Міжнародний форум четверте покоління” (GIF) з метою аналізу й відбору перспективних технологій ядерних реакторів нового покоління для спільних досліджень, розробки й уведення в експлуатацію орієнтовно після 2030 року. Восени того ж року Росія виступила з ініціативою створення під егідою МАГАТЕ міжнародного проекту з інноваційних ядерних реакторів та паливних циклів (проект INPRO).

Статут GIF був прийнятий у середині 2001 року. Десять країн-членів GIF (США, Аргентина, Бразилія, Канада, Франція, Японія, Південна Корея, ПАР, Швейцарія й Великобританія) відібрали шість концепцій перспективних ядерно-енергетичних систем для того, щоб зосередити спільні зусилля на розвитку цих систем у майбутньому. Ці концепції включають наступні технології: реактор з натрієвим теплоносієм, реактор зі свинцевим теплоносієм, газоохолоджуваний реактор на швидких нейтронах, високотемпературний газоохолоджуваний реактор, надкритичний водоохолоджуваний реактор, реактор на розплавах солей.

В основі майже всіх реакторних систем, за винятком високотемпературного газоохолоджуваного реактора, лежить принцип закритого паливного циклу, що робить їх привабливими, насамперед, з погляду мінімізації кількості довгоживучих радіонуклідів. Перші три з перелічених - реактори на швидких нейтронах.

Сильними сторонами проекту GIF є опора на потужні фінансові і технологічні ресурси країн-учасниць, націленість на виконання великої програми науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, на одержання конкретних результатів щодо покоління III+ ядерних реакторів у найближчій перспектив, щодо покоління IV, та щодо більш далекої перспективи (2030 рік). Втім, діяльність в рамках GIF спрямована винятково на задоволення енергетичних потреб кількох індустріально розвинених країн.

У той час, як GIF розглядає окремо взяті ядерно-енергетичні системи, у рамках INPRO учасники виробляють стандарти для майбутньої ядерної енергетики, заснованої на комбінації декількох систем.

Російська ініціатива спрямована на організацію великомасштабного міжнародного співробітництва з розробки конкурентоспроможних, екологічних, безпечних до поширення ядерної зброї інноваційних ядерних технологій, здатних забезпечити сталий розвиток суспільства в довгостроковому плані. Сьогодні в проекті INPRO приймають участь 22 країни і Європейська Комісія.

У рамках INPRO розглядаються можливі реакторні технології й технології паливного циклу, які зможуть в найближчі п'ятдесят років стати основним джерелом енергії. Серед потенційних реакторних систем майбутнього розглядаються водоохолоджувальні, газохолоджувальні, з металевим теплоносієм і швидкі реакторні системи на розплавах солей.

Розробка реакторів на швидких нейтронах проводиться і в інших країнах. Так, в Китаї споруджується експериментальний швидкий реактор потужністю 65 МВт (тепл.), в Японії - реактор-розмножувач на швидких нейтронах MONJU, Франція розробляє європейський реактор на швидких нейтронах .

Сильні сторони проекту INPRO полягають в розумінні національних і регіональних особливостей економічного розвитку, в можливості формування на цій основі вимог до інноваційних ядерних технологій у країнах-учасницях і впливу на процеси розвитку атомної енергетики в цих країнах через МАГАТЕ як авторитетну міжнародну організацію, спеціалізоване агентство ООН, що має налагоджені канали взаємодії з урядами країн-учасниць і міжнародними організаціями.

Однак промислово розвинені країни, які мають розгалужену ядерно-енергетичну інфраструктуру (США, Франція, Японія й Великобританія), не є учасниками цього проекту. Дві густонаселені країни - Індія й Китай, що характеризуються швидкими темпами економічного розвитку й націлені на розгортання широко-масштабної ядерної енергетики, є учасниками INPRO, але їхній фінансовий і науково-технічний внесок дуже малий у порівнянні з їхніми цілями й завданнями. На сьогоднішній день Росія є основним фінансовим донором проекту. Очевидною є нестача необхідного фінансування для реалізації цього проекту у заплановані терміни.

Проекти INPRO й GIF мають багато спільних завдань. Ключове з них - закриття каналів можливого поширення ядерної зброї, характерних для сучасної атомної енергетики. Ефективне використання внутрішніх бар'єрів повинно зміцнити зовнішні бар'єри. За висновками фахівців, зіставлення стану реалізації проектів INPRO і GIF показує можливість їх синхронізувати при гармонізації постановки кінцевого завдання: розвиток економічно конкурентної великомасштабної ядерної енергетики на базі замкнутого паливного циклу й технологій, захищених від поширення ядерної зброї. МАГАТЕ прагне до того, щоб дослідження в рамках обох проектів були скоординовані і взаємно доповнювали одне одного. Позитивною подією в цьому напрямку слід вважати вступ Росії до проекту GIF у липні 2006 року.

Водночас з розробкою новітніх ядерних технологій в світі продовжується удосконалення вже апробованих ядерних технологій, це: легко водні реактори (модифікації російського ВВЕР, новий європейський реактор EPR), важководні реактори (канадський CANDU, індійський AHWR), високотемпературні газоохолоджувальні реактори та ін.

Треба також відзначити, що останнім часом у зв'язку з пошуком вирішення проблем сучасної ядерної енергетики відновлюється інтерес до створення торій-уранових паливних циклів.

Основні дослідницькі й конструкторські роботи з цієї тематики проводилися в Німеччині, Індії, Японії, Росії, Великобританії та США. Цілком або частково торієвим паливом завантажувалися кілька дослідних реакторів, але до комерційної експлуатації енергетичних ядерних реакторів справа не дійшла. Втім, дослідницькі роботи в ряді країн продовжуються. Індія, яка володіє значними запасами торію, висунула завдання впровадження торієвого циклу як основного завдання промислового виробництва електроенергії.

Поновлення інтересу до торію обумовлено тим, що його світові запаси в три рази перевищують запаси урану. Дослідженнями встановлено, що ефективна та безпечна робота ядерних реакторів забезпечується при використанні торій-уранового паливного циклу, основою якого є торій. Поряд з вирішенням ресурсної проблеми, до переваг цього циклу варто також віднести більш ефективне використання палива (за рахунок його більш глибокого вигоряння) та значно менші обсяги виробництва радіоактивних відходів. Особливістю цього циклу є те, що в його процесі утворюється ізотоп урану U-233, який сам по собі є ефективною складовою ядерного палива. Але наявність цього ізотопу завжди пов'язана з присутністю високорадіоактивного ізотопу U-232, що ускладнює виробництво палива та його переробку і, як наслідок, робить ці процеси дуже коштовними. У зв'язку з цим окремі фахівці стверджують, що має бути зроблено ще великий обсяг робіт, перш ніж торієвий цикл буде поставлено на комерційну основу. Але поки є можливість видобувати дешевий уран, це є малоймовірним .

Таким чином, з огляду на вимоги безпеки й надійності, нові технологічні рішення в ядерній енергетиці, можуть бути впевнено апробовані тільки в міжнародному ядерному співтоваристві, що акумулювало досвід уже розвинених технологій. Незважаючи на те, що йдеться про багатостороннє міжнародне співробітництво, реалізація цих рекомендацій залежить, насамперед, від позицій США й Росії й має пряме відношення до двостороннього співробітництва цих країн в області нерозповсюдження ядерної зброї. Сьогодні у двох країн є необхідний науково-технічний потенціал для співробітництва в атомній галузі. Потрібно лише прийняття політичного рішення, що відкриє дорогу для повноцінних спільних проектів з розробки й впровадження інноваційних реакторних технологій, проте їх комерційне впровадження слід очікувати не раніше 2025 року.

1.3 Перспективи розвитку світового енергетичного ринку

Розвиток світової енергетики у період 2016-2035рр. буде насамперед орієнтуватися на задоволення потреб зростаючої кількості народонаселення, необхідність боротьби зі змінами клімату, «глобальне полювання» за енергоресурсами. Головною рушійною силою протидії кліматичним змінам буде декарбонізація енергетики, що стане одним із визначальних факторів формування трендів розвитку світової енергетики, вже зараз ми бачимо збільшення % відновлювальних джерел енергії у світовому виробництві електроенергії.

Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) проголосило настання «золотої ери газу» - як найбільш екологічно чистого з викопних видів палива та такого, що спричиняє мінімальну емісію СО2 і відповідає цілям декарбонізації. Водночас, на тлі порівняно високих цін на вуглеводні, зростатиме увага до нових способів використання вугілля та ядерного палива для отримання електроенергії і тепла. Посилиться міжпаливна конкуренція. Зростатиме видобуток нетрадиційних вуглеводнів, які збільшуватимуть конкуренцію на ринках традиційних палив. Особливо, слід виділити роль відновлювальних видів енергії (ВДЕ), собівартість виробництва яких стрімкими темпами наближається до рівня собівартості традиційних видів енергії і вже до 2020р. ВДЕ у багатьох розвинутих країнах світу стануть більш конкурентними (без жодної державної підтримки).

Електрична енергія через свою універсальність та мобільність користуватиметься зростаючим попитом. Революційні технологічні новації очікуються на транспорті. Попереду - в найближчі десятиліття - період трансформації значної частини транспорту на основі двигуна внутрішнього згоряння в беземісійний екологічно чистий електротранспорт. Крім того, слід очікувати «переворот» у світовій енергетиці пов'язаний з інноваційним стрибком (впровадження технології нуклеосинтезу в твердому тілі («холодний ядерний синтез»), використання водню, гелію та інше).

Зростаюча конкуренція на світових енергетичних ринках відкриває ширші можливості щодо вибору джерел і шляхів постачання первинних енергетичних ресурсів, оптимізації енергетичного міксу та, в перспективі, зменшення емісії СО2. Для досягнення конкурентоспроможності економіки, Україна повинна у своїх планах розвитку не тільки враховувати світові енергетичні тренди, але й діяти на випередження.

Згідно з прогнозами, за умови істотного підвищення ефективності енергоспоживання, світовий попит на енергоресурси у 2038р., порівняно з 2016р., збільшиться на 37% або зростатиме у середньому на 1,4% на рік. Порівняно з нинішніми 2,4% зростання (у період 2000- 2016рр.) прогнозовані темпи світового споживання енергії будуть дещо повільніші, що викликано завершенням етапу бурхливого зростання попиту на енергію в країнах Азії.[46]

Практично весь обсяг прогнозованого зростання попиту (96%) припаде на країни, що не входять до ОЕСР, де енергоспоживання протягом досліджуваного періоду буде зростати на 2,2% у рік порівняно з 0,1% в країнах-членах ОЕСР, де з 2030р. рівень споживання почне поступово знижуватися. Одночасно, серед країн ОЕСР у споживанні енергоресурсів продовжуватимуть лідирувати країни Північної Америки, зокрема США, що пояснюється значними потребами як виробничого сектору, так і домогосподарств у паливних ресурсах.

Помітною є тенденція ослаблення впливу індустріалізації у споживанні енергії по секторах економіки. Промисловість була найбільш швидкозростаючим сектором по енергоспоживанню з 2000р. (щорічне зростання становило 2,7%), але прогнозоване зростання сповільниться до 1,4% на рік. Одночасно, має пришвидшитися енергоспоживання у житлово-комунальному та сільськогосподарському секторі, а також сфері обслуговування.

Викопні види палива (нафта, природним газ і вугілля) будуть як і раніше задовольняти більшу частину світових потреб протягом зазначеного періоду - жодне інше джерело енергії не зможе зрівнятися з ними по доступності, економічності і масштабах виробництва, не дивлячись на те, що їх частка знизиться з 86% у 2013р. до 81% у 2035р. Найбільш швидкозростаючим викопним видом палива у споживанні буде газ (+1,9% зростання на рік), суттєво знизяться темпи зростання вугілля(з 2000р. зростання було на рівні 3,8% на рік) - до +0,8%, нафта лише незначно випередить вугілля (+0,9% на рік)[46]

До 2035р. частки викопних видів палива (вугілля, нафти та газу) згрупуються навколо позначки 28%. В країнах ОЕСР частки вугілля та нафти у загальному споживанні енергії скорочуватимуться найбільшими темпами. Це падіння компенсуватиметься зростанням часток ВДЕ та природного газу.

Серед невикопних видів палива більш за все буде зростати частка ВДЕ (+6,3% на рік), випередивши ядерну енергетику на початку 2020-х років і гідроенергетику на початку 2030-х років. Частка ВДЕ у 2035р. в загальносвітовому споживанні становитиме 8% (у 2014р. 3%).[47]

Очікується, що частки використання ядерної енергії у глобальному споживанні енергії зростатиме повільно - з 4,5% у 2014р. до 5,2% у 2035р., а часта гідроенергії залишатиметься у межах 7%.

Довгострокова світова тенденція електрифікації призведе до збільшення частки первинних енергоносіїв у виробництві електроенергії - з 42% у 2014р. до 47% у 2035р.

Сукупна частка ВДЕ, сланцевого газу, важкодоступної нафти та інших нових джерел палива сукупно будуть збільшуватися на 6% щорічно. І до 2035р. на ці джерела припадатиме 45% приросту виробництва енергії.

Прогнозується, що темп зростання видобутку важкодоступної нафти в США у найближчі роки припиниться (внаслідок темпів виснаження свердловин і її менш великих ресурсів, ніж газу). Видобуток важкодоступної нафти виросте тільки приблизно на 3 млн. бар/добу у період 2016-2035рр. Видобуток сланцевого газу в США, навпаки, буде швидко рости протягом прогнозованого періоду (+ 4,5% на рік).[47]

Потреби світового ринку в нафті з країн ОПЕК в останні роки знизилися. Однак до 2030р. у зв'язку з очікуваним ослабленням видобутку нафти з щільних колекторів попит на нафту з країн ОПЕК відновить зростання і перевищить історичний максимум (32 млн. бар/добу у 2007р.), що може сприяти підвищенню цін на даний енергоресурс.

Зростання виробництва енергоресурсів пошириться на всі регіони окрім Європи. Країни Південної і Центральної Америки покажуть найвищі темпи зростання (2,1% на рік), у той час як по приросту будуть лідирувати країни Азії, забезпечуючи 45% зростання світового виробництва енергоресурсів.

Природний газ. Протягом останніх десятиліть розвиток світової економічної системи характеризується збільшенням частки природного газу у структурі світового енергобалансу, що у більшості випадках спричинено зростанням рівня видобутку та споживання даного ресурсу. Природний газ є найбільш привабливим видом палива в багатьох країнах світу у виробництві електроенергії та секторах промисловості через низькі обсяги викидів парникових газів порівняно з вугіллям та нафтою. Так, до 2035р. у світі спостерігатиметься зростання споживання природного газу і теоретично його рівень може скласти 4,8 трлн. м3 порівняно з сьогоднішніми 3,3 трлн. м3. Найбільш високі темпи щорічного зростання споживання очікуються в країнах, що розвиваються.

Майже половину приросту у світовому газовидобутку буде забезпечувати традиційний газ із країн, що не входять в ОЕСР (82 млрд. куб. ф/добу або 1,5% на рік), в основному з країн Близького Сходу та Росії. Одночасно, відбуватиметься зростання видобутку сланцевого газу, на який у 2035р. припаде приблизно третина приросту світовогогазовидобутку. Увидобуткусланцевого газу буде домінуватиПівнічна Америка. Тим не менш, Китай може стати найбільш багатообіцяючою країною, яка зможе забезпечити 13% зростання світового сланцевого газовидобутку. Прогнозується, що у 2035р. на Китай і Північну Америку припаде 85% світового видобутку сланцевого газу.

Окремої уваги заслуговує «сланцева революція» США, що стала однією з найважливіших подій останніх двох десятиліть. Передбачається, що у 2020р. країна повністю покриватиме внутрішній попит на газ за рахунок власного видобутку, у першу чергу за рахунок нетрадиційного газу (сланцевий газ, газ твердих пісковиків і метан вугільних пластів).

Основним фактором, що свого часу сприяв підвищенню інтересу приватних компаній до нових інвестицій у газовидобуток, стало зростання світових цін на нафту, що зробило рентабельними капіталовкладення у дорогі технології горизонтального буріння та гідророзриву пласта. Їх широке використання дозволило ввести в експлуатацію величезні ресурси вуглеводнів, які раніше відносилися до важкодоступних.

Сланцева революція в США разом із введенням у експлуатацію нових експортних СПГ-терміналів у Катарі, Росії та Австралії у найближчому майбутньому призведе до принципово нового етапу розвитку світови газових ринків.

Зокрема передбачається, що велика частина зростання міжрегіональної торгівлі газом буде забезпечена поставками СПГ.Так, поставки СПГ зростатимуть на 4,3% щорічно, і як результат, до кінця прогнозованого періоду СПГ стане домінуючою формою торгівлі газом.

Чільне місце у функціонуванні світового газового ринку займає європейський газовий ринок. У перспективі до 2035р. обсяги імпорту газу до країн Європи будуть рости темпами у 1,5-2,0% на рік, оскільки газовидобуток протягом прогнозованого періоду у даному регіоні буде скорочуватися (головним чином у Нідерландах та Великій Британії). Відтак, Європа залишається найбільшим нетто-імпортером природного газу, Росія ж - найбільшим нетто-експортером для країн Співтовариства.

У світлі останніх подій, Європа намагається диверсифікувати поставки природного газу. Так, 28 травня 2014р. Європейська Комісія прийняла проект нової Стратегії енергетичної безпеки ЄС, яка спрямована на поступове скорочення енергетичної залежності ЄС від імпорту енергоресурсів, нейтралізацію впливів на поточну енергетичну політику ЄС з боку провідних постачальників енергоресурсів, перш за все Росії. Адже значна кількість країн ЄС залежать від російського блакитного палива. Реалізація Стратегії має значно посилити рівень інтегрованості енерго ринку ЄС та надати можливість усім країнам ЄС використовувати реверсні режими роботи газових інтерконекторів, розширити перелік постачальників та диверсифікувати маршрути транспортування енергоресурсів до ЄС. Прогнозується, що у середньостроковій перспективі до 30% обсягів газу постачатиметься з нових джерел: значно збільшиться імпорт з Каспійського регіону трубопровідним транспортом та СПГ - з країн Перської Затоки, а також Північної і Західної Африки.

Наприкінці червня 2013р. акціонери проекту з розробки газоконденсатного родовища «Шах-Деніз» в азербайджанському секторі Каспію оголосили про вибір трубопроводу TAP(Трансадріатичний трубопровід) для транспортування азербайджанського газу до Європи. Передбачається, що поставки, які розпочнуться у 2018-2019рр., будуть проходити за маршрутом: розширений Південно-Кавказький газопровід (South Caucasus Pipeline Expansion, SCPX)- Трансанатолійський газопровід (Trans-Anatoian Gas Pipeline, TANAP) - Трансадріатичний газопровід (Trans Adriatic Pipeline, TAP)з кінцевою точкою на східному узбережжі Італії. Щорічно планується експортувати 16 млрд. м3 азербайджанського газу, з яких 6 млрд. м3 буде закуповувати Туреччина, а10 млрд. м3 призначаються для ЄС.

Можливим варіантом забезпечення попиту природним газом є збільшення імпорту СПГ. Європа до 2018р. може отримувати додатково 10 млрд. куб. м СПГ на рік, але ціна за нього може бути недостатньо конкурентоспроможною порівняно з трубопровідними поставками, що буде найбільшим стримуючим фактором для зростання його частки на ринку. До того ж, тут існують певні складнощі - нееластичність постачання: країни-експортери не можуть просто видати на-гора більше блакитного палива, а будівництво заводів для скраплення природного газу потребуватимуть додаткових капіталовкладень.

Одночасно, Європа може розробляти власні поклади сланцевого газу: Об'єднаний дослідницький центр ЄС оцінює європейські запаси нетрадиційного блакитного палива, що піддаються видобутку, у 700 млрд. м3 - близько 1/4 запасів США. Але у Європи немає шансів повторити досвід американської «сланцевої революції».

Серед аргументів:

· відмінності в геології сланцевих родовищ, через які видобуток сланцевого газу у Європі буде обходитися в середньому у 3,5 рази дорожче;

· густонаселеність європейських країн порівняно з Техасом, Луїзіаною, Північної Дакотою та Монтаною;

· велика чутливість європейців до порушень екології.

Традиційні трубопровідні маршрути постачання природного газу до Європи з Росії, Норвегії та Північної Африки вже у середньостроковій перспективі опиняться в умовах абсолютно нового конкурентоспроможного середовища, вирішальний вплив в якому відіграватимуть рентабельність маршрутів та способи постачання природного газу. Також очікується, що саме надлишок пропозицій в конкурентоспроможному середовищі вирішальним чином вплине на формування засад біржової торгівлі в Європі, визначаючи ціну на природний газ без її прив'язки до нафти.

США та Канада, просуваючи свої програми щодо експорту СПГ, починаючи з 2018- 2020р. будуть здатні поступово задовольнити попит на природний газ в Європі щонайменше на 15%. Очікується, що реалізація експортних планів США та Канади буде доволі агресивною у пошуках ринків збуту, оскільки розвиток північноамериканського газового ринку стримується через надлишок пропозицій газу та низькі ціни на ньому.

Державною геологічною службою США у 2010р. було підтверджено оцінку запасів природного газу у 3,43 трлн. м3 на території вздовж Левантійського узбережжя Середземного моря, що належить Лівану, Ізраїлю та Сирії. Значення цих покладів у контексті енергетичної безпеки важко переоцінити, оскільки родовища газу ідеально розташовані для постачання як трубопровідним маршрутом, так і СПГ-танкерами до Європи. У березні 2013р. Ізраїль отримав перший промисловий газ з родовища "Тамар" Левантійського узбережжя. У середньостроковій перспективі Ізраїль планує постачати СПГ з цих родовищ до ЄС.

Вугілля. Різкі зміни у бік зниження споживання вугілля є відображенням уповільнення заснованої на вугіллі індустріалізації в країнах Азії, а також посилення наслідків екологічних норм поряд з низькими цінами на газ на ключових ринках. Найбільше попит на вугілля знижуватиметься в країнах ОЕСР (-1,2% на рік), але цей спад буде дещо компенсований зростанням споживання в країнах, що не входять в ОЕСР (+2% на рік). У Китаї та Індії етап швидкого зростання споживання вугілля закінчиться приблизно у 2020р., одночасно в інших країнах, що розвиваються, попит на вугілля продовжить стабільно збільшуватися. Популярності вугіллю, головним чином, надає його відносна дешевизна.

Зауважимо, що у посткризовий період (2010-2012рр.) високі ціни на газ в країнах Європи призвели до активного заміщення газової генерації вугільною. Остання теза радикально суперечила всім екологічним цілям ЄС, однак у даному випадку країни оперували виключно економічними розрахунками: при торішніх цінах газ був занадто дорогий для використання в електроенергетиці, а ціни С02, які повинні були б коригувати цю ситуацію, впали до історичного мінімуму (на початку 2013р. вартість квоти на викид 1 тони СО2 опустилася нижче €5). До того ж, через зростаючий видобуток сланцевого газу в США, американське вугілля, а до нього треба додати і колумбійське, яке теж виявилося зайвим у США, знайшло новий ринок збуту - Європу. Проте сьогодні ситуація у країнах Європи починає кардинально мінятися.

Ядерна енергія. Повільно, але зростатиме виробництво ядерної енергії, що є необхідною складовою задоволення зростаючої попиту у виробництві електроенергії. Переосмислення ролі ядерної енергетики відобразилося у рішеннях, головним чином, на загальноєвропейському рівні, прийнятих у зв'язку з необхідністю скорочення до 2020р. викидів парникових газів на 20%. Фактично, атомна енергія, не дивлячись на катастрофу на японській АЕС «Фукусіма-1» у березні 2011р., розглядається як екологічне джерело енергії поряд з ВДЕ.[29]

Прогнозується, що для країн Східної Європи, де в електрогенерації привалює велика частка вугільних електростанцій, АЕС можуть стати досить привабливою альтернативою. Згідно з наявними прогнозами, такі країни, як Польща, Румунія, Чехія, Словаччина, Болгарія, Словенія та Литва можуть стати локомотивами «атомного ренесансу» в ЄС, а будівництво нових АЕС дозволить вирішити відразу кілька найважливіших завдань: отримати відносно недорогу електроенергію в значних обсягах, досягти встановлених екологічних нормативів та забезпечити енергетичну безпеку.

Відновлювана енергетика. Як зазначалося на початку, найшвидше буде розвиватися виробництво енергії з ВДЕ, зокрема привалюватиме виробництво енергії з вітру та сонця. Згідно прогнозів Міжнародного енергетичного агентства до 2035р., трохи більше 30% світової електроенергії буде вироблятися саме з ВДЕ.

Серед основних лідерів у розвитку ВДЕ визнаними є країни ЄС. На їх частку припадає майже 42% світового споживання ВДЕ, у той час як в США цей показник становить 23%, в Китаї - 9%, а в Японії лише 4%. Одночасно, частка ВДЕ у загальному споживанні енергії в ЄС сьогодні становить близько 14%. Розвиток відновлюваної енергетики в ЄС ґрунтується на масштабному державному стимулюванні як за рахунок прямої підтримки з національних бюджетів (прямі субсидії, податкові пільги), так і за рахунок регулятивних заходів (ввідні тарифи, квоти, полегшений доступ до енергомереж електрики, виробленого з ВДЕ).

Не останнє місце сьогодні займає біопаливо, проте у числі перешкод для більш широкого його розповсюдження є природні обмеження для вирощування кукурудзи та сої, консерватизм споживачів і урядовців, а також опір «зелених». Вихід зі становища бачиться в заохоченні інвестицій у будівництво підприємств з виробництва біопалива другого покоління - з целюлози та побутових відходів.

За прогнозами провідних міжнародних експертів головним локомотивом зростання ВДЕ буде сонячна енергетика. На її розвиток до 2040р. за оцінками агентства Bloombergбуде витрачено $3,7 трлн, у т.ч. $2,2 трлн. на домогосподарства.

Очікується, що завдяки розвитку альтернативних видів енергії, поступово змінюватиметься склад загальносвітового автомобільного парку. Станом на 2035р. традиційні автомобілів з двигунами внутрішнього згорання залишатимуться найчисленнішими, проте швидко зростатиме кількість електромобілів і гібридів, автомобілів на комбінованому паливі (бензин плюс біопаливо), вестимуться експерименти з переходу транспортних засобів на водень. Кількість авто на альтернативній енергії станом на 2030р. налічуватиме приблизно 15-20% від загального числа особистих транспортних засобів (для порівняння, сьогодні - менше 1%). Зростання частки таких автомобілів до 2035р. буде стримуватися через високу вартість і низькі експлуатаційні параметри більшості моделей, а також нерозвиненість інфраструктури у низці країн. Проте, до 2050р. у ЄС, США, Канаді та Японії частка електромобілів у загальному автопарку може зрости за деякими прогнозами до 50%.

Енергоефективність та викиди СО2. Поступово зростатиме ефективність використання енергії, у т.ч. шляхом застосування нових енергозберігаючих технологій. Причинами такого прискореного підвищення ефективності стануть загальне зростання вартості енергії, державне регулювання, розвиток нових технологій, а також передбачуваний рівень витрат на викиди СО2. Можна з упевненістю стверджувати, що найважливішим «видом палива» буде ефективність енергоспоживання: обсяг енергії, зекономленої за рахунок підвищення ефективності її використання, буде більше, ніж обсяг енергії, яку дасть будь-яке інше окремо взяте джерело.

Не останнє місце у секторі енергетики, а з тим і екології, займає питання зростання обсягу викидів СО2 та інших парникових газів, що становлять значну загрозу для суспільства і навколишнього середовища. Скорочення таких викидів стало пріоритетним завданням для всього світу, не дивлячись на те, що динаміка викидів СО2 у період до 2030р. буде суттєво різнитися по країнах. Зокрема:

· на країни, що не входять до ОЕСР, припаде найбільше зростання викидів СО2;

· незважаючи на збільшення чисельності населення і зростання економіки, обсяги викидів С02 у США та інших країнах ОЕСР будуть знижуватися;

· найбільш інтенсивно обсяг викидів буде зростати у секторі виробництва електроенергії, зокрема, тому, що у ньому дуже широко використовується вугілля.

Зростання викидів СО2 у світі у середньому становитиме 1,2% на рік протягом наступних 20 років, у результаті чого викиди у 2030р. будуть на 27% вище ніж сьогодні.

З метою подолання негативних наслідків викидів СО2, на початку грудня 2014р.у ході конференції ООН із захисту клімату, що відбулася в Перу, представники 195 країн узгодили компромісне рішення про скорочення викидів СО2 в атмосферу, яке, як очікується, стане основою для нової глобальної угоди по клімату. Важливим чинником стала злагодженість позицій США, ЄС і Китаю, що засвідчила зміну ставлення країн (особливо Китаю) до міжнародних екологічних ініціатив та їх переходу на стратегію «зеленої» економіки.

Лідером у боротьбі з викидами СО2 на сьогоднішній день є ЄС, якому вдалося знизити їх на 19% порівняно з 1990р., що принципово відрізняє країни Співтовариства від інших основних забруднювачів: у США обсяг викидів підвищився на 8%, а в Китаї - на 189%. Основним інструментом скорочення викидів в ЄС є система торгівлі квотами на викиди парникових газів (СТВ ПГ).

Минулий рік для ЄС відзначився схваленням Європейською радою підчас саміту 23-24 жовтня основних напрямів політики у галузі клімату та енергетики до 2030р. В основу були покладені повідомлення Комісії від 22 січня 2014р. «Основи політики в області клімату та енергетики з 2020 до 2030 року» (Communication «A policy framework for climate andenergy in the period from 2020 to 2030»)і від 23 липня 2014р. «Енергоефективність та її внесок в енергетичну безпеку та основи політики в області клімату та енергетики до 2030 року» (Communication «Energy Efficiency andits contribution to energy security and the 2030 Framework for climate and energy policy»).Основними завданнями політики має стати:

· скорочення викидів парникових газів на 40% порівняно з рівнем 1990р. (обов'язкова мета);

· збільшення до 27% частки ВДЕ в енергобалансі ЄС (обов'язкова мета);

· підвищення енергоефективності на 27% порівняно зі сценарієм business as usual(індикативна мета).

Реалізація запропонованих заходів має початися з 2021р. - з цього моменту максимального дозволений обсяг викидів має щорічно скорочуватися на 2,2%. Це дозволить виконати глобальне завдання втримання зростання середньорічної температури у межах до 2 градусів. У іншому випадку людство пройде точку біфуркації, що може викликати незворотні зміни природного середовища.

Цього ж року, наприкінці лютого, Єврокомісія зробила важливий крок у секторі енергетики, затвердивши стратегію створення Енергетичного Союзу, об'єднавши усі пріоритетні цілі та завдання в єдиний документ. МетоюЕнергетичного Союзу має стати надання споживачам ЄС безпечної, стійкої, конкурентоспроможної та доступної енергії, що проходитиме по наступних напрямах:

· енергетична безпека, солідарність та взаємна довіра;

· повністю об'єднаний внутрішній ринок;

· енергоефективність як шлях до забезпечення помірності попиту;

· декарбонізація енергетичного сектора;

· дослідження, інновації та конкурентоспроможність

Висновок до розділу 1

На сьогоднішній день світовий ринок енергоресурсів, внаслідок зростання світової економіки, супроводжується значним збільшенням споживання енергоресурсів, загостренням боротьби за доступ до вуглеводневих енергоносіїв та посиленням конкуренції на енергетичних ринках. Водночас сталість світового енергозабезпечення піддається таким загрозам і викликам, як зростаючі ціни на енергоносії, інвестиційні ризики,зношеність видобувної та трубопровідної інфраструктури, виснаженість запасів традиційних енергоресурсів, зростання екологічних проблем.Енергоспоживання у всіх регіонах світу демонструє стійку тенденцію до зростання, за останні 10 років воно збільшилося на 11%, за 2015 рік структура споживання первинних енергоресурсів у світі є наступною:

1.Нафта - 35%,

2.Вугілля - 23%,

3.Природний газ - 21%,

4.Гідроресурси та інші відновлювальні джерела - 14%,

5. Уран - 7%.

Це зростання обумовлюється темпами світового економічного розвитку, збільшенням населення планети й усе більш зростаючою роллю енергоресурсів у житті людства. Світовий попит на первинні енергетичні ресурси в ХХІ ст. зростає повільніше, ніж це було у ХХ ст. Одночасно підвищується ефективність їхнього використання, особливо в промислово розвинутих країнах. Головною рисою світового паливно-енергетичного комплексу сьогодні є його поляризація: на одному полюсі - розвинені країни з високим рівнем енергозабезпечення, на другому - більшість країн, що розвиваються і знаходяться в енергетичній бідності та відсталості. Існування таких полюсів є одним із факторів підвищеної міжнародної напруги.

Сучасні проблеми у галузі енергозабезпечення:

- глобальні (вичерпність традиційних джерел енергоресурсів, техногенний вплив на навколишне середовище об'єктів енергетики, геополітичні та соціальні загрози)

- національні (енергетична залежність, зношення основних засобів галузі, низький рівень енергоефективності енергоресурсів)

Проблема із забезпечення енергоресурсами сучасної цивілізації полягає в тому, що економіка більшості країн світу протягом тривалого часу розвивалась, орієнтуючись на нафту й продукти її переробки. Перехід на інші джерела енергопостачання вимагає значних капіталовкладень, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, які досить часто не під силу окремим країнам. Щодо нафти, то її запасів у світі значно менше, ніж інших енергетичних ресурсів. При таких темпах її споживання, які існували у 80-ті роки, розвіданих запасів вистачить світовому господарству лише на 37-40 років, а якщо взяти до уваги прогнозні ресурси, то нафтова ера триватиме близько 120 років. Отже, проблема, яка сьогодні досить жваво дискутується в усьому світі, зводиться до того, чи встигнуть усі країни перевести свою економіку на новий вид енергозабезпечення і які ресурси для цього мають бути використані.

У період 2016-2035рр. буде зростати видобуток нетрадиційних вуглеводнів, які збільшуватимуть конкуренцію на ринках традиційних палив. Особливо, слід виділити роль відновлювальних видів енергії (ВДЕ), собівартість виробництва яких стрімкими темпами наближається до рівня собівартості традиційних видів енергії і вже до 2020р. ВДЕ у багатьох розвинутих країнах світу стануть більш конкурентними (без жодної державної підтримки). Зростаюча конкуренція на світових енергетичних ринках відкриває ширші можливості щодо вибору джерел і шляхів постачання первинних енергетичних ресурсів, оптимізації енергетичного міксу та, в перспективі, зменшення емісії СО2. Для досягнення конкурентоспроможності економіки, Україна повинна у своїх планах розвитку враховувати світові енергетичні тренди та діяти на випередження.

РОЗДІЛ 2. КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ УКРАЇНИ НА СВІТОВИХ РИНКАХ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ

2.1 Ресурсний потенціал розвитку органічних енергоресурсів України на світовому ринку

Ресурсний потенціал розвитку органічних енергоресурсів Українидуже великий і містить велику кількість різноманітних підвидів основних ресурсів.

Рис. 2.1 Блок-схема основних енергоресурсів України

Вугілля. Прогнозні запаси вугілля в Україні становлять 117,5 млрд. тонн, у тому числі розвідані запаси - 56 млрд. тонн; цього достатньо для підтримки видобутку на нинішньому рівні протягом понад 400 років. Упродовж 2000-2013рр. в Україні щорічно видобувалось близько 70 млн. т необробленого (рядового) вугілля, близько 2/3 якого використовувалася в електро- та теплоенергетиці. Проте через військові дії на Сході країни в останні два роки відбулося суттєве зменшення видобутку вугілля. За даними Міненерговугілля, у 2015р. обсяг видобутку вугілля в Україні склав 39 746,1 тис. т, що на 38,8% менше, порівняно з 2014р.



Рис. 2.2 Динаміка обсягів виробництва вугілля в Україні, млрд. тонн

Україна також має значні запаси бурого вугілля, однак в останні роки видобуток бурого вугілля було зупинено через відсутність відповідного попиту.

Виходячи із сьогоденного стану світової та української економіки, збереження тенденцій у вугільній галузі, що мали місце останні 10 років, не є можливим. Реалізація значного потенціалу вугільної галузі, що здатний повністю забезпечувати власні потреби та зміцнити енергетичну безпеку України, потребує негайного реформування галузі. Основними проблемами української вугільної галузі є:

Ш Висока собівартість вугілля, що найчастіше перевищує ціну імпортного;

Ш Скорочення внутрішнього попиту на енергетичне та коксівне вугілля, що за якісними показниками не відповідає сучасним технологічним вимогам;

Ш Велике навантаження на державний бюджет через субсидії на підтримку збиткового виробництва;

Ш Відсутність стимулів до зниження витрат через чинну систему державної підтримки підприємств галузі (компенсацію витрат);

Ш Низькі темпи перед приватизаційної підготовки та приватизації й відсутність кроків щодо закриття вироблених/ збиткових шахт, що призводить до браку інвестиційних ресурсів для здійснення технічної модернізації шахт;

Ш Велика залежність зайнятості населення в окремих регіонах від роботи шахт та відсутність цілісного підходу до усунення негативних соціальних наслідків закриття шахт, що значно ускладнює та уповільнює процес реформування галузі.

У той же час конкурентними перевагами вугільної промисловості України є:

Ш Наявність великих запасів вугілля;

Ш Наявність значних резервів підвищення ефективності вуглевидобутку, виробництва вугільної продукції та впровадження інноваційних вугільних технологій;

Ш Розвиненість вертикально-інтегрованих компаній в енергетичній та металургійній галузях;

Ш Розвиненість інфраструктури в регіонах вуглевидобутку.

Вугільна промисловість, яка є однією з базових галузей національної економіки, на сьогоднішній день знаходиться в кризовому стані. Незважаючи на антикризові заходи і значну підтримку галузі з боку держави, динаміка основних показників стану державного сектору вугільної промисловості показує, що криза в галузі тільки посилюється. Майже 96% шахт понад 20 років працюють без реконструкції. Через повільну реструктуризацію галузі в експлуатації знаходиться значна кількість дрібних та середніх збиткових неперспективних шахт. Значних масштабів набув знос активної частини промислово-виробничих фондів галузі. Із семи тисяч одиниць основного стаціонарного устаткування дві третини цілком відпрацювали свій нормативний термін експлуатації і потребують негайної заміни.

Особливо загрозлива ситуація склалася в галузі після початку проведення антитерористичної операції, внаслідок чого було порушено залізничне сполучення, поставка матеріалів і обладнання на вугледобувні підприємства, значно погіршилися розрахунки за спожиту електроенергію і відвантажену вугільну продукцію. В результаті на підприємствах галузі, які знаходяться на повністю контрольованій території, за останній рік значно зменшилися обсяги видобутку вугілля і проведення гірничих виробок. Відсутність державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості вугільної продукції і відсутність програми заміщення ліквідованої державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної продукції іншими джерелами коштів, призвели до росту заборгованості із заробітної плати і збільшенню соціальної напруги в шахтарських регіонах.

Враховуючи складну ситуацію в економіці України, держава не має можливості підтримувати збиткові підприємства вугільної промисловості. Тому забезпечення формування якісно нової державної політики у вугільній галузі є важливим фактором відновлення її стратегічної ролі у забезпечені енергетичної безпеки країни, стимулюванні економічного зростання та підвищенні конкурентоспроможності економіки України. При цьому основним завданням є переведення вугільної галузі на бездотаційний і самоокупний режим діяльності.

Основними проблемними питаннями розвитку державного сектору вугільної промисловості є:

Ш низькі ціни на вітчизняне вугілля, які майже на третину нижчі за імпортну сировину;

Ш фінансова незбалансованість майже всіх державних підприємств галузі через відсутність державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної продукції;

Ш не відповідність внутрішнього попиту на українське вугілля потенційним можливостям його видобутку та потребі оптимізації паливно-енергетичного балансу держави;

Ш невідповідність обсягів капітальних інвестицій потребі забезпечення розширеного відтворення вуглевидобутку на інноваційній основі;

Вугільна промисловість, не зважаючи на надзвичайно тяжкий сучасний стан, має величезний потенціал розвитку. У той же час, через недостатні капітальні вкладення в попередні роки вугільна промисловість України має найстаріший серед країн СНД шахтний фонд, а його значна зношеність призвела до формування негативного балансу виробничих потужностей. За період 1991 - 2014 рр. виробнича потужність вугледобувних підприємств зменшилась з 192,8 млн. тонн до 85,9 млн. тонн на рік або майже в 2,2 рази. Складні гірничо-геологічні умови, застаріле обладнання та технології знижують якість вугілля, яке видобувається в Україні.

Для державних шахт, які видобувають енергетичне вугілля, середньозважена собівартість однієї тонни готової товарної вугільної продукції в прейскурантній якості в 2013 р. становила близько 930 грн/т, у той час закупівельна ціна на вугілля енергетичних марок знаходилась у діапазоні 593 грн/т. Таким чином, більшість державних шахт, які видобувають енергетичне вугілля, збиткові і потребують постійної підтримки з державного бюджету. Обсяг державного фінансування вугільної галузі за період з 2001 по 2013 рр. зріс майже у чотири рази і у 2013 р. досяг 7,7 млрд. грн., що склало 2 відсотки від сукупних державних видатків України. При цьому видобуток вугілля за вказаний період зменшився більш ніж на 10%, що демонструє значну неефективність використання бюджетної підтримки.

Попит на енергетичне вугілля на 90 відсотків формується за рахунок попиту з боку енергетичних компаній. До інших споживачів належать металургійні підприємства (4%), населення (3%), а також інші сектори (3%) - виробники цементу, содові й цукрові заводи, гірничо-збагачувальні комбінати, залізнична галузь і деякі інші. Прогноз попиту на енергетичне вугілля з боку енергетики визначається двома чинниками.

По-перше, збільшиться потреба в електроенергії і, як наслідок, виробництво електроенергії вугільними станціями.

По-друге, підвищиться ефективність станцій, що призведе до зниження питомої витрати палива за рахунок модернізації наявних станцій і будівництва нових, ефективніших станцій.

В оптимістичному сценарії розвитку попиту на електроенергію ці чинники зумовлять максимальне у порівнянні з іншими сценаріями зростання попиту на енергетичне вугілля - з 34 млн. т готової вугільної продукції до 49 млн. т на рік. Інші галузі збільшать споживання енергетичного вугілля з 4 млн. т до 9 млн. т на рік. Таким чином за умови реалізації оптимістичного сценарію розвитку попиту на електроенергію, сукупний попит на енергетичне вугілля до 2030 р. складе близько 56 млн. т готової вугільної продукції за можливого збільшення пропозиції до 58 млн. т на рік (це складає 71 та 75 млн. т рядового енергетичного вугілля відповідно).

У зв'язку із створенням та впровадженням в Україні на базі вугільних енерготехнологій нових альтернативних видів палива (синтез-газ, водовугільне паливо), спрямованих на заміщення природного газу, попит на енергетичне вугілля може збільшитися. В 2017 році в разі завершення будівництва 4 заводів для виробництва синтетичного газу і водовугільного палива необхідно додатково 10 млн. т вугілля. До 2030 року можна буде забезпечити близько 6,4 млрд.м3 природного газу на рік за рахунок виробництва синтетичного газу, для чого буде потрібно приблизно 16 млн. т рядового вугілля, що еквівалентне 12 млн.т готової вугільної продукції.

Попит на коксівне вугілля здебільшого формується за рахунок промисловості, а саме, металургійних підприємств, де він використовується для виплавки чавуну. В залежності від сценарію економічного розвитку він складе від 44 млн. т у оптимістичному до 34 млн. т у песимістичному сценарії. При цьому в базовому сценарії попит на коксівне вугілля складе 36 млн. т.

З метою повного задоволення попиту потрібно здійснити прогноз потреб щодо вітчизняної вугільної продукції до 2030 року у розрізі марок і сфер застосування: технологічне паливо для теплової енергетики, технологічне паливо в металургійній промисловості, побутове паливо, технологічне паливо для комунальної енергетики, технологічне паливо для поглибленої переробки вугілля, у т.ч. газіфікаціі, водовугільне паливо, використання газовугільних родовищ для видобутку газу-метану.

Більшість шахт у державній власності мають потенціал виходу на рентабельне виробництво, лише мала їх частина глибоко збиткова і не має перспектив розвитку. Раніше приватизовані шахти працювали із прибутком без державних дотацій; середня собівартість продукції цих підприємств у 2013 р. була більш ніж удвічі нижчою за собівартість державних шахт, а продуктивність праці - удвічі вищою, що свідчить про можливість значного зниження собівартості видобутку після приватизації.

У зв'язку з цим, основним кроком на шляху підвищення ефективності вуглевидобувних підприємств є створення умов для залучення в галузь значних інвестицій, що може бути здійснене шляхом приватизації галузі та застосування механізмів державно-приватного партнерства (наприклад, товарне кредитування, спільна виробнича діяльність, надання послуг виробничого характеру з видобування вугілля тощо). Саме передача вугледобувних підприємств у приватну власність дозволить галузі розвиватися швидкими темпами, із залученням передових технологій, з максимальною операційною та економічною ефективністю.

Одночасним кроком реформування вугільної галузі є лібералізація ринку вугілля, оскільки сьогодні формування цін на вугілля не базується на ринкових засадах, а слугує механізмом для компенсації витрат державних вугільних шахт. Такий підхід призводить до відсутності стимулів для підвищення ефективності життєздатних підприємств і невиправданої підтримки дуже збиткових шахт. Доходи в галузі розподіляються неефективно, що заважає її розвитку і виходу на рентабельний рівень.

Для лібералізації ринку вугільної продукції та механізмів збуту й ціноутворення потрібно:

Ш Запровадити електронну біржову форму торгівлі вугільною продукцією та ринкове формування цін на основі балансу попиту та пропозицій;

Ш Не допускати появи монополіста, як державної, так і будь-якої іншої форми власності, на ринку вугільної продукції;

У процесі лібералізації вугільного ринку має забезпечуватись перехід до торгівлі на електронних біржових майданчиках та до формування цін відповідно до світової практики ціноутворення на енергетичне вугілля, а саме з урахуванням показників теплотворної здатності вугілля.

Видобуток вугілля в Україні можна збільшити до 115 млн. т на рік з одночасним виведенням галузі на рівень беззбитковості та ліквідацією дотацій. При цьому обсяги видобутку енергетичного вугілля складуть близько 75 млн. т на рік, що достатньо для повного забезпечення внутрішнього попиту з боку електроенергетики та інших споживачів, включаючи впровадження нових альтернативних видів палива з вугілля (синтетичний газ, водо-вугільне паливо).

Для заміщення природного газу шляхом впровадження нових альтернативних видів палива (синтез-газ, водовугільне паливо), може бути необхідно додатково 10 млн. тонн вугілля щорічно, починаючи з 2017 року. До 2030 року в разі збільшення обсягів виробництва синтез-газу і водовугільного палива, попит на вугілля може збільшитися на 16 млн. тонн.

Для збільшення обсягів видобутку вугілля при одночасному підвищенні рентабельності та забезпеченні належного рівня безпеки праці потрібно провести:

Ш Модернізацію шахт після їх приватизації або передачі у ДПП;

Ш Консервацію або закриття шахт, які не мають перспектив розвитку, з урахуванням дефіциту марок вугілля, який неможливо покрити з інших джерел;

Ш Розроблення й освоєння нових запасів вугілля з урахуванням майбутньої рентабельності видобутку на приватизованих і нових шахтах;

Ш Заходи щодо підвищення рівня промислової безпеки та охорони праці шляхом створення всіх необхідних умов гарантованого забезпечення нешкідливих та безпечних умов праці шахтарям, зниження професійної захворюваності, підвищення рівня промислової безпеки в цілому.

За реалізації перерахованих вище заходів до 2030 р. можна збільшити видобуток енергетичного вугілля на 50% у порівнянні з рівнем 2010 р. до 75 млн. т (60 млн. т у перерахуванні на готову вугільну продукцію). Це дозволить повністю задовольнити потреби у вугіллі навіть за умови максимального розвитку генерації електроенергії з використанням цього виду палива і спрямування частини вугільної продукції на отримання синтез-газу та водовугільного палива. Беручи до уваги, що економічно доцільні об'єми видобутку вугілля складуть 75 млн. т, попит на вугілля в Україні за всіх сценаріїв буде покрито за рахунок внутрішніх ресурсів. При цьому передбачається, що нові генеруючі потужності будуть розраховані на надлишкові марки українського вугілля. Виходячи із необхідності запланованого виробництва синтез-газу і водовугільного палива для заміщення природного газу, пропозиція вугілля можливо потребуватиме збільшення на 16 млн.тонн.