Конкурентні переваги України на світових ринках енергоресурсів

Плановане у період до 2030 р. удосконалення інфраструктури підтримки та забезпечення розвитку атомної генерації охоплює:

Ш Забезпечення АЕС паливом власного виробництва (в т.ч. розвиток уранового та цирконієвого виробництва);

Ш Розвиток національної системи поводження з відпрацьованим ядерним паливом, радіоактивними відходами АЕС та заводу з виробництва ядерного палива;

Ш Удосконалення нормативно-правового забезпечення;

Ш Подальший розвиток національної системи регулювання ядерної та радіаційної безпеки;

Ш Розвиток системи науково-технічної та проектно-конструкторської підтримки;

Ш Розвиток промислового виробництва для завдань ядерної енергетики;

Ш Розвиток системи підготовки кадрів;

Ш Удосконалення процедур та практики інформування та зворотнього зв'язку з громадськістю.

Природний, науковий та виробничий потенціал підприємств атомно-промислового комплексу України дозволяє виконання заходів, що в повному обсязі забезпечать потреби українських АЕС у природному урані, цирконієвій продукції та послугах з виготовлення (фабрикації) ядерного палива, в т.ч. паливних таблеток.

Зазначений комплекс заходів має бути реалізований до 2020 року (включно).

Планується довести обсяг виробництва концентрату природного урану до 3500 тон на рік, що дозволить повністю забезпечити потреби вітчизняних атомних електростанцій у ядерному паливі (для всіх сценаріїв розвитку) та уникнути залежності від його імпорту.

Обсяг фінансування, потрібний для реалізації зазначених заходів, оцінюється в 20 млрд. грн., в т.ч. на розвиток уранового виробництва - 10 млрд. грн., на розвиток цирконієвого виробництва - 5 млрд. грн., на створення виробництва ядерного палива - 5 млрд. грн. Реалізація зазначених заходів має здійснюватися із збереженням державної частки в активах підприємств ядерно-промислового комплексу. Розвиток окремих напрямків зазначеного комплексу заходів має відбуватися на базі підприємств, діяльність яких спрямована на задоволення потреби українських АЕС. Попит на продукцію таких підприємств має бути гарантованим. Фінансування зазначених заходів має здійснюватися за рахунок ціни на продукцію, що виробляється, та за рахунок прямих державних та недержавних інвестицій. Передбачається, що паливне забезпечення нових АЕС має також здійснюватися вітчизняним виробником. Для подальшого розвитку уранового виробництва потрібно забезпечити більш інтенсивне проведення геологорозвідувальних робіт, що дозволить забезпечити задоволення потреб українських АЕС паливом на подальшу перспективу.

У період після 2030 року єдиною складовою ядерного палива, що не виробляється на території України, має бути збагачення урану. При цьому частка держави в активах ядерно-промислового комплексу, що забезпечують надання послуг зі збагачення та розташовані поза межами України, має бути достатньою для гарантованого доступу України до послуг збагачення.

2.3 Розвиток українського ринку альтернативної енергетики

Характерною прикметою сучасної енергетики України є рух в напряму розвитку екологічно чистої енергетики на основі нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії. Досить швидким темпам її розвитку сприяє науковий та практичний доробок в цій галузі, набутий на протязі останніх 20 років в Київському політехнічному інституті і в Інституті електродинаміки НАН України. Значний вклад в розвиток нетрадиційної енергетики внесли Інститут загальної енергетики та Інститут теплофізики НАН України, МНТЦ вітроенергетики, ДНДІ нетрадиційної енергетики Міненерго України.

В останній час нетрадиційна енергетика отримала визнання з боку державних органів влади, в результаті чого підготовлено та прийнято ряд державних програм і поправок до законів про енергетику, що створює сприятливі умови як для впровадження і експлуатації вже розробленого обладнання нетрадиційної енергетики, так і розвитку нових енерготехнологій та устаткування. Першочерговим завданням для успішної реалізації завдань основної програми розвитку НВДЕ - Програми державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики України - по широкомасштабному використанню енергії НВДЕ є встановлення енергетичного потенціалу кожного з видів НВДЕ по всій території України, для чого створюється єдина Інформаційно-аналітична система з розширеними функціями, що дозволяє оперативно вирішувати питання ефективності впровадження енергетичного обладнання в конкретній місцевості.

Розвиток нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) є важливим фактором підвищення рівня енергетичної безпеки, зниження використання викопних паливних ресурсів (у тому числі імпортованих), розвитку промисловості і сільського господарства, збільшення зайнятості населення в секторах економіки, пов'язаних із використанням ВДЕ, а також зниження негативного впливу енергетики на навколишнє середовище й підвищення якості життя громадян.

Незважаючи на те, що на сьогодні ВДЕ є найчастіше економічно більш витратними, ніж традиційні джерела енергії й види палива, передбачається, що разом із майбутнім розвитком технологій собівартість енергії на базі ВДЕ буде знижуватися, і їх виробництво ставатиме дедалі більш рентабельним. Державі необхідно:

Ш Підвищувати привабливість освоєння та розвитку тих ВДЕ, які мають високу ймовірність економічної окупності в майбутньому і є найбільш перспективними з погляду виробництва на території України;

Ш Підтримувати розроблення і впровадження конкурентоспроможних технологій;

Ш Стимулювати локалізацію виробництва необхідного устаткування. У майбутньому, у міру розвитку технологій і зниження собівартості виробництва електроенергії на базі ВДЕ, необхідно скорочувати державну підтримку даного виду генерації та вирівнювати умови конкуренції між традиційними і нетрадиційними видами енергії.

Загальний потенціал використання альтернативних джерел енергії в Україні до 2030 р. оцінюється приблизно в 25 ТВт*год електроенергії на базі ВДЕ і близько 2 млн. т біопалив. [83] В останні 4 роки частка сонячної та вітрової енергії, у виробництві електроенергії в Укараїні, збільшилась удвічі.

Рис. 2.4 Частка сонячної та вітрової енергії у виробництві електроенергії в Україні

Використання створеної на даний час інформаційно-аналітичної системи оцінки енергетичного потенціалу відновлюваних джерел енергії України дозволяє проводити щорічне відслідкування та уточнення кількісних параметрів енергетичного потенціалу відновлюваних джерел енергії по всій території України, отримуючи результати у вигляді картографічної інформації з візуалізацією результатів у вигляді картографічної та атрибутивної бази даних. Відслідкування і аналіз поточної та багаторічної інформації має за мету також видачу рекомендацій для застосування як вже освоєних, так і нових відновлюваних джерел енергії по всій території України.

Інформаційно-аналітична система оцінки потенціалу відновлюваних джерел енергії в Україні дозволить визначати обгрунтовані технічно-досяжні обсяги використання енергії відновлюваних джерел, що сприятиме виконанню завдань Програми державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики.

Потенціал вітрової енергії в Україні. Україна має потужні ресурси вітрової енергії: річний технічний вітроенергетичний потенціал дорівнює 30 млрд. кВтґгод.

В результаті обробки статистичних метеорологічних даних по швидкості та повторюваності швидкості вітру проведено районування території України по швидкостях вітру і визначено питомий енергетичний потенціал вітру на різній висоті відповідно до зон районування.

Приведені дані є базовими при впровадженні вітроенергетичного обладнання і призначені до використання проектувальниками об'єктів вітроенергетики для встановлення оптимальної потужності вітроагрегатів та тилу енергії (електрична або механічна) для ефективного її виробництва в конкретній місцевості.

В умовах України за допомогою вітроустановок можливим є використання 15ё19% річного об'єму енергії вітру, що проходить крізь перетин поверхні вітроколеса. Очікувані обсяги виробництва електроенергії з 1 м2 перетину площі вітроколеса в перспективних регіонах складають 800ё1000 кВтґгод/м2 за рік.[85]

Застосування вітроустановок для виробництва електроенергії в промислових масштабах найбільш ефективно в регіонах України, де середньорічна швидкість вітру > 5 м/с: на Азово-Чорноморському узбережжі, в Одеській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Луганській, Миколаївській областях, АР Крим та в районі Карпат.

Експлуатація тихохідних багатолопатевих вітроустановок з підвищеним обертаючим моментом для виконання механічної роботи (помолу зерна, підняття та перекачки води і т.п.) є ефективною практично на всій території України.

Вітроенергетика України має достатній досвід виробництва, проектування, будівництва, експлуатації та обслуговування як вітроенергетичних установок, так і вітроенергетичних станцій; в країні є достатньо високий науково-технічний потенціал і розвинена виробнича база. В останній час розвитку вітроенергетичного сектора сприяє державна підтримка, що забезпечує реалізацію ініціатив по удосконаленню законодавства, структури керування, створенню вигідних умов для внутрішніх і зовнішніх інвесторів.

Реалізація державних національних програм в галузі вітроенергетики передбачає загальне річне виробництво електроенергії на вітроелектростанціях та автономних вітроустановках близько 5,71 млн. МВтґгод; що дозволить забезпечити біля 2,5 відсотків від загального річного електроспоживання в Україні.

Використання представлених в атласі даних по потенціалу вітрової енергії значно спрощуватиме і здешевлюватиме роботи по вибору та проектуванню вітроенергетичного обладнання та об'єктів вітроенерегетики.

Потенціал сонячної енергії в Україні. В результаті обробки статистичних метеорологічних даних по надходженню сонячної радіації визначено питомі енергетичні показники з надходження сонячної енергії та розподіл енергетичного потенціалу сонячного випромінювання для кожної з областей України.

Середньорічна кількість сумарної сонячної радіації, що поступає на 1 м2 поверхні, на території України знаходиться в межах: від 1070 кВтґгод/кв.м в північній частині України до 1400 кВтґгод/м2 і вище в АР Крим.[83]

Потенціал сонячної енергії в Україні є достатньо високим для широкого впровадження як теплоенергетичного, так і фотоенергетичного обладнання практично в усіх областях. Термін ефективної експлуатації геліоенергетичного обладнання в південних областях України - 7 місяців (з квітня по жовтень), в північних областях 5 місяців (з травня по вересень). Фотоенергетичне обладнання може достатньо ефективно експлуатуватися на протязі всього року.

В кліматометеорологічних умовах України для сонячного теплопостачання ефективним є застосування плоских сонячних колекторів, які використовують як пряму, так і розсіяну сонячну радіацію. Концентруючі сонячні колектори можуть бути достатньо ефективними тільки в південних регіонах України.

Достатньо високий рівень готового до серійного виробництва та широкий діапазон можливого застосування в Україні обладнання сонячної теплової енергетики показує, що для масштабного впровадження і отримання значної економії паливно-енергетичих ресурсів необхідно лише підвищення зацікавленості виробників до випуску великих партій такого обладнання.

Перетворення сонячної енергії в електричну енергію в умовах України слід орієнтувати в першу чергу на використання фотоелектричних пристроїв. Наявність значних запасів сировини, промислової та науково-технічної бази для виготовлення фотоелектричних пристроїв може забезпечити сповна не тільки потреби вітчизняного споживача, але й представляти для експортних поставок більше двох третин виробленої продукції.

Приведені енергетичні показники з надходження сонячної радіації є базовими при впровадженні сонячного енергетичного обладнання і рекомендуються до використання в першу чергу проектувальниками об'єктів сонячної енергетики для вибору типу обладнання (сонячні теплові, фотоелектричні установки) та для встановлення їх оптимальної потужності і терміну ефективної експлуатації обладнання в конкретній місцевості.

Енергетичний потенціал малих рік України. Україна має потужні ресурси гідроенергії малих рік - загальний гідроенергетичний потенціал малих рік України становить біля 12,5 млрд. кВтґгод., що складає біля 28% загального гідро потенціал у всіх рік України.

Створено базу даних по розподілу енергетичного потенціалу малих рік по областях України. Коливання осереднених даних по загальному потенціалу в Україні досить незначні, тоді як дані по технічному та доцільно-економічному потенціалу малих рік потребують уточнення - в звичайних ситуаціях не менше одного разу в 5 років, а в виняткових випадках - щорічно.

Головною перевагою малої гідроенергетики є дешевизна електроенергії, генерованої на гідроелектростанціях; відсутність паливної складової в процесі отримання електроенергії при впровадженні малих гідроелектростанцій дає позитивний економічний та екологічний ефект.

Первинним джерелом енергії для малої гідроенергетики с гідропотенціал малих річок; верхня межа потужності гідроенергетичного обладнання становить 30 МВт. Згідно міжнародної класифікації за нормативом ООН, до малих гідроелектростанцій (МГЕС) відносять гідроелектростанції потужністю від 1 до 30 МВт, до мініГЕС - від 100 до 1000 кВт, до мікроГЕС -не більше 100 кВт.[8]

При використанні гідропотенціалу малих річок України можна досягти значної економії паливно-енергетичних ресурсів, причому розвиток малої гідроенергетики сприятиме децентралізації загальної енергетичної системи, чим зніме ряд проблем як в енергопостачанні віддалених і важкодоступних районів сільської місцевості, так і в керуванні гігантськими енергетичними системами; при цьому вирішуватиметься цілий комплекс проблем в економічній, екологічній та соціальній сферах життєдіяльності та господарювання в сільській місцевості, в тому числі і районних центрів.

Малі ГЕС, міні- та мікроГЕС можуть стати потужною основою енергозабезпечення для всіх регіонів Західної України, а для деяких районів Закарпатської та Чернівецької областей - джерелом повного самоенерго-забезпечення.

Для вирішення проблем розвитку малої гідроенергетики Україна має достатній науково-технічний потенціал і значний досвід в галузі проектування і розробки конструкцій гідротурбінного обладнання, дослідження гідроенергетичного потенціалу малих річок, вирішення водогосподарських та екологічних проблем при будівництві гідроелектростанцій. Українські підприємства мають необхідний виробничий потенціал для створення вітчизняного обладнання малих ГЕС.

Енергетичний потенціал біомаси в Україні. Біомаса як паливо впевнено посідає четверте місце у світі за обсягами виробництва та споживання енергії. Її частка у загальному постачанні первинної енергії сягає 10%. В секторі виробництва теплової енергії біомаса також знаходиться на четвертому місці після вугілля, природного газу та нафти. Суттєвих успіхів в розвитку біоенергетики досягнуто в Європейському союзі. Частка біомаси в загальному споживанні енергії в ЄС зросла з 3% у 1995 році до майже 7%. При цьому в низці країн цей показник набагато вищий за середньоєвропейський. Так, в Латвії частка біомаси у валовому внутрішньому енергоспоживанні становить близько 28% - лідер серед країн ЄС, у Швеції - 22%, у Фінляндії - 21%, в Данії - 17%, в Австрії - 16%, у Німеччині - 8%. Для порівняння: у США внесок біомаси до загального енергоспоживання становить 3,9%, в Україні - 1,24%. Найбільш важливу роль біомаса відіграє в секторі виробництва теплової енергії. Наразі з неї виробляється близько 15% загального обсягу теплової енергії в ЄС. Майже вся теплова енергія з відновлюваних джерел енергії - ВДЕ - отримується за рахунок біомаси та органічних відходів. У низці країн показник виробництва теплової енергії з біомаси значно вищий за середньоєвропейський: Швеція - 61%, Австрія - 37%, Данія - 35%, Фінляндія - 32%. У структурі самої біомаси, що використовується для виробництва теплової енергії, в більшості країн ЄС основна частка припадає на тверду біомасу. У Фінляндії - 94%, в Польщі - 93%, в Австрії - 89%, у Швеції - 78%.

Енергетична ефективність біоенергетики достатньо висока для того, щоб виділити її в окремий напрям енергетичного господарства; в Україні існує достатній енергетичний потенціал практично всіх видів біомаси і необхідна науково-технічна та промислова база для розвитку даної галузі енергетики.

Енергетичний потенціал біомаси представлено такими її складовими - енергетичним потенціалом тваринницької сільськогосподарської і рослинної сільськогосподарської біомаси та енергетичним потенціалом відходів лісу.

Приведені середньорічні показники енергетичного потенціалу основних видів біомаси для енергетичних потреб можуть бути використані для встановлення потенціалу при врахуванні відповідних коефіцієнтів по збільшенню або зменшенню обсягів отриманої біомаси в розрахунковому році. Тому дані про наявність кожного з видів біомаси для енергетичних потреб в областях України потребують щорічного обліку, дані про розподіл її енергетичного потенціалу відповідно потребують щорічного перерахунку.

Основними технологіями переробки біомаси, які можна рекомендувати до широкого впровадження в даний час є: пряме спалювання, піроліз, газифікація, анаеробна ферментація з утворенням бігазу, виробництво спиртів та масел для одержання моторного палива.

Виробництво теплової енергії з біомаси успішно розвивається в ЄС завдяки планомірному застосуванню дієвих інструментів його стимулювання. Ці механізми можна розділити на такі групи: інвестиційні гранти та субсидії, податкові пільги, фінансування через спеціальні програми та фонди, законодавча підтримка.

В Україні сектор біоенергетики розвивається вкрай повільно. Згідно з енергетичним балансом 2011 року частка енергії, виробленої з біомаси, становить 1,24%. Основним енергоносієм в країні залишається газ - 36,9%. На другому місці - вугілля - 32,7%. Хоча тенденцією останніх кількох років є зниження споживання газу і збільшення використання вугілля. Згідно з енергетичним балансом України 2010 року, частка газу в ЗППЕ становила 42%, вугілля - 28,2%.[Рис. 2.5]

Наразі обсяг споживання тепла в Україні - 230 млн Гкал, з яких найбільша частка - 67% - припадає на населення і ЖКГ, 20% - на промисловість, 13% - на інші галузі. За проектом Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, попит на теплову енергію у 2030 році може збільшитися до 271 млн Гкал. При цьому найбільше зростання відбудеться у комерційному та бюджетному секторах, їх частка у структурі споживання зросте до 20%.[87]

Україна має добрі передумови для суттєвого розширення використання біомаси в енергетичних цілях, в першу чергу - для виробництва теплової енергії.

Рис. 2.5 Динаміка скорочення споживання природного газу за рахунок біоенергетики в Україні, млрд. м3

Однією з таких передумов є значний потенціал біомаси, доступної для виробництва енергії. Найбільшими складовими потенціалу є відходи сільського господарства та біомаса енергетичних культур. Залежно від врожайності економічно доцільний потенціал коливається в межах 25-35 млн тонн умовного палива на рік, що становить 13-18% споживання первинних видів палива в Україні.

Наразі з наявного потенціалу біомаси для виробництва енергії в Україні найбільш активно використовується деревина та лушпиння соняшника. З наведених у таблиці даних видно, що використання потенціалу деревної біомаси сягає 80%, а лушпиння - 59%. При цьому потенціал загальнодоступної соломи використовується лише на 1%. Наразі біомаса в Україні застосовується в основному для виробництва тепла. Населення у селах використовує дрова в традиційних пічках - близько 74% загального обсягу використаних дров. Решта утилізується підприємствами. Близько 2 тис сучасних котлів працюють на деревній біомасі, а у місті Сміла Черкаської області - ТЕЦ на деревині. За даними Державного агентства лісових ресурсів, на підприємствах галузі працюють 1 387 котлів на біопаливі загальною потужністю 246 МВт. Серед вітчизняних виробників таких котлів можна відзначити завод "Крігер" - Житомир, ТОВ "Волинь-кальвіс" - Ковель, "Ройек-Львів". Більше тисячі котлів, переведених з вугілля та мазуту на деревну біомасу, експлуатуються на підприємствах лісового господарства. Близько 40 котлів та 40 теплогенераторів працюють на тюкованій соломі. Майже всі котли - виробництва компанії "Південтеплоенергомонтаж", Київ, що випускає котли за ліцензією датської компанії Passat Energy A/S. Котли експлуатуються у сільських школах, на аграрних підприємствах та інших об'єктах. Теплові генератори виробництва ВАТ "Бріг", Первомайськ Миколаївськох області, працюють у складі зерносушильних комплексів у 20 областях України. Більше 70 котлів, розташованих на олієекстракційних заводах та масложирових комбінатах, використовують як паливо лушпиння соняшника. Частина котлів спроектована СПКТБ "Енергомашпроект", Київ, інші - іноземні, зокрема компаній Vyncke, Бельгія, Rafako, Польща, Babcock. Дві установки працюють в режимі ТЕЦ - на ВАТ "Кіровоградолія" та ТОВ "Комбінат Каргілл", Донецьк.

Ще одним важливим напрямком використання потенціалу біомаси є виробництво гранул та брикетів. За даними Асоціації учасників ринку альтернативних видів палива та енергії, у 2012 році в Україні було вироблено 810 тис тонн твердого біопалива. Левова його частина експортується, в основному - у країни Європи. Проте останніми роками спостерігається тенденція збільшення частки, що залишається в Україні. Якщо чотири-п'ять років тому 90-95% виробленого твердого біопалива вивозилося, то у 2012 році частка експорту скоротилася до 70%.

В Україні існує низка бар'єрів на шляху розвитку біоенергетики взагалі і сектора виробництва теплової енергії зокрема. Серед них треба зазначити наступні.

1. Субсидування внутрішніх цін на газ для населення та ЖКГ робить біомасу неконкурентоспроможною у цих секторах.

2. Відсутність субсидій для покупців біоенергетичного обладнання.

3. Відсутність діючої державної програми з розвитку біоенергетики.

4. Можливості сектора біоенергетики майже проігноровані при розробці проекту оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 року.

5. Нерозвиненість ринку біомаси як палива.

6. Завищені екологічні вимоги до котлів, що працюють на біомасі.

7. Механізм утворення тарифів не стимулює виробників тепла застосовувати місцеві біопалива, а навпаки - спонукає їх до використання імпортного газу.

Для подолання цих бар'єрів на державному рівні потрібно вжити цілу низку заходів. Серед іншого рекомендується встановлення в офіційних документах обґрунтованих цілей з внеску біомаси до енергоспоживання.

Також слід внести зміни до законодавства, які б передбачили механізм компенсації тарифів на виробництво і постачання тепла з альтернативних джерел пільговим категоріям споживачів, закріпили частку біопалива у виробництві тепла комунальними підприємствами та рівноправне використання різних видів палива.

За існуючих цін на викопні види палива впровадження котлів на біомасі економічно доцільне і може рекомендуватися для об'єктів теплоенергетики у промисловому і бюджетному секторах. Реалізація таких проектів у житлово-комунальному господарстві перебуває на межі рентабельності. Термін окупності проектів з впровадження котлів на деревині і соломі становить два-три роки для промисловості та бюджетного сектора і більше десяти років - для ЖКГ. Відносно низькі ціни на газ для населення і ЖКГ є основною перешкодою для широкого застосування біомаси як палива у цих секторах. Враховуючи загальну тенденцію зростання цін на газ в Україні, можна очікувати, що невдовзі його вартість для ЖКГ наблизиться до ринкового рівня. Перше ж підвищення ціни дасть сектору вагомий стимул для впровадження котлів на біомасі. В Україні передусім повинне впроваджуватися обладнання для виробництва теплової енергії, а також для сумісного виробництва теплової та електричної енергії з біомаси. Це побутові та промислові котли, опалювальні котельні і ТЕЦ. При масовому переході з використання газу на біомасу треба буде суттєво розширити системи централізованого теплопостачання, тобто частина індивідуальних споживачів теплової енергії повинна підключитися до систем централізованого теплопостачання. Так буде досягнута більша ефективність.

Економічна ефективність біоенергетичного обладнання в більшості випадків забезпечується правильним вибором технології переробки біомаси та розташуванням обладнання в місцях постійного її накопичення; важливим є також ефективне і, по можливості, комплексне використання всіх отриманих в процесі переробки продуктів.

Напрямок стратегічного розвитку біопалив на території України має відповідати основним принципам Європейського співтовариства в області біопалив, відображеним у «Стратегії ЄС із біопалив» (Brussels, 8.2.2006 COM (2006) 34 final), зокрема, стимулюванню споживання та виробництва біопалив. Це стосується як твердого біопалива (соломи, дров, відходів деревообробки тощо) так і рідких біопалив. За підвищення попиту на них на світовому ринку з одного боку, та розвитку виробництва даних видів біопалива та зниження собівартості їх виробництва в Україні з іншого, необхідно розглянути питання збільшення їх експорту до інших країн.

Висновок до розділу 2

Ресурсний потенціал органічних енергоресурсів України забезпечується за рахунок наступних складових :

- Вугільна промисловість

- Природний газ

- Нафта та газовий конденсат

Вугільна промисловість наразі знаходиться у важкому стані, однак не зважаючи на це, у неї наяний великий потенціал розвутку. Видобуток вугілля в Україні можна збільшити до 115 млн. т на рік з одночасним виведенням галузі на рівень беззбитковості та ліквідацією дотацій. При цьому обсяги видобутку енергетичного вугілля складуть близько 75 млн. т на рік, що достатньо для повного забезпечення внутрішнього попиту з боку електроенергетики та інших споживачів, включаючи впровадження нових альтернативних видів палива з вугілля (синтетичний газ, водо-вугільне паливо).

Потенційні ресурси традиційного газу в Україні на сьогодні становлять 5,4 трлн. куб. м, балансові запаси - 1,1 трлн. куб. м. На території країни перебувають три нафтогазоносних райони: Східний, Західний і Південний. На Східний район у 2010 р. припадало більше 80% балансових запасів і близько 90% видобутку газу. На Західний на теперішній час припадає 13% балансових запасів і 6% видобутку. У Південному районі видобуток ведеться як на суші, так і на мілководному шельфі Чорного й Азовського морів. Сумарно видобуток у цьому регіоні становить 5% загального обсягу по країні, а балансові запаси - 6% загальної величини.

За попередніми оцінками, Україна також багата на значні ресурси нетрадиційного газу, включаючи газ глибоководного шельфу Чорного моря. За різним даними, сумарні потенційні ресурси газу щільних порід, сланцевого газу, метану вугільних пластів і газу глибоководного шельфу Чорного моря можуть становити від 20 до 50 трлн. куб. м. Варто брати до уваги попередній характер оцінок, і реальний обсяг, так само, як і можливість видобутку цих ресурсів, підлягає уточненню в міру проведення геологорозвідувальних робіт. Однак такий високий ресурсний потенціал повинен стати достатнім стимулом для активної розвідки всіх перерахованих видів нетрадиційного газу.

В останні роки видобуток нафти в Україні поступово знижувався. У 2008 р. власний видобуток нафти й газового конденсату становив 4,5 млн. т. До 2015 р. він впав до 3,6 млн. т, з яких 3 млн. т припадало на Східний район і близько 0,5 млн. т - на Західний. В Азовсько-Південному районі видобуток становив усього близько 90 тис. т рідких вуглеводнів на рік.

Один із ключових чинників, який пояснює зниження видобутку, - виснаження великих родовищ за відсутності розвідки нових запасів, а також низький коефіцієнт видобування нафти, який не перевищує в середньому, 30% . Через недостатній рівень інвестицій у геологорозвідувальні роботи останніми роками, у майбутньому очікується спад видобутку з наявних родовищ до рівня 1,7 млн. т до 2020 р. Середнє виробництво складе 68-70% від рівня запасів, які видобуваються. При цьому до 2020 р. буде введено в роботу лише біля десяти нових родовищ, сумарний обсяг видобутку з яких складе не більше 0,7 млн. т. З них 500 тис. т припадатиме на Суботинське шельфове родовище, яке стане найбільшим діючим в Україні. Основним пріоритетом держави в регулюванні видобутку рідких вуглеводнів на наступні роки має стати стимулювання збільшення обсягу проведених геологорозвідувальних і бурових робіт, в тому числі із залученням іноземних інвестицій.

Вартісний фактор атомної енергетики України є однією із конкурентних переваг на світовому ринку енергоресурсів. На АЕС капіталовкладення значно вищі, ніж по потужних ГЕС, і складають 190 -300 грн/кВт. Однак, собівартість виробництва електроенергії на АЕС, нижча ніж наГЕС, що пояснюється низькою паливною складовою собівартості виробництва електроенергії на АЕС.

Собівартість енергії АЕС, в основному, залежить від затрат на паливо і питомих капіталовкладень. При цьому складова К є вищою від затрат на паливо, оскільки питомі капіталовкладення є відносно високими.

При визначенні розходу палива на АЕС враховується те, що при поділі ядер, які містяться в 1кг урану, чи плутонію, виділяється 19·109·4,19 кДж тепла. При роботі реактора приблизно 15% палива перетворюється в неділимі ізотопи.

Таким чином, 1 грам ядерного палива забезпечує одержання 10000кВт.год електроенергії, на яку необхідно було б витратити 3,2 - 3,5т органічного палива в умовному перечисленні.

Розрахунок вартості витраченого палива ускладнюється, якщо реактори АЕС працюють на швидких нейтронах. При цьому враховується вартість відтвореного палива і її слід вирахувати із паливної складової річних затрат АЕС.

На атомних ТЕЦ собівартість теплової і електричної енергії може бути визначена з використанням фізичного методу рознесення затрат на два види енергії.

Важливим напрямомдля підвищення конкурентоспроможності сучасної енергетики України є рух в напряму розвитку екологічно чистої енергетики на основі нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії.Розвиток нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) є важливим фактором підвищення рівня енергетичної безпеки. Незважаючи на те, що на сьогодні ВДЕ є найчастіше економічно більш витратними, ніж традиційні джерела енергії й види палива, передбачається, що разом із майбутнім розвитком технологій собівартість енергії на базі ВДЕ буде знижуватися, і їх виробництво ставатиме дедалі більш рентабельним.

Загальний потенціал використання альтернативних джерел енергії в Україні до 2030 р. оцінюється приблизно в 25 ТВт*год електроенергії на базі ВДЕ і близько 2 млн. т біопалив. В останні 4 роки частка сонячної та вітрової енергії, у виробництві електроенергії в Україні, збільшилась удвічі. Реалізація державних національних програм в галузі вітроенергетики передбачає загальне річне виробництво електроенергії на вітроелектростанціях та автономних вітроустановках близько 5,71 млн. МВтґгод, що дозволить забезпечити біля 2,5 відсотків від загального річного електроспоживання в Україні. Потенціал сонячної енергії в Україні є достатньо високим для широкого впровадження як теплоенергетичного, так і фотоенергетичного обладнання практично в усіх областях. Середньорічна кількість сумарної сонячної радіації, що поступає на 1 м2 поверхні, на території України знаходиться в межах: від 1070 кВтґгод/м2 в північній частині України до 1400 кВтґгод/м2 і вище в АР Крим. Гідроенергія малих рік - загальний гідроенергетичний потенціал малих рік України становить біля 12,5 млрд. кВтґгод., що складає біля 28% загального гідро потенціал у всіх рік України. Біомаса як паливо впевнено посідає четверте місце у світі за обсягами виробництва та споживання енергії. Наразі обсяг споживання тепла в Україні - 230 млн Гкал, з яких найбільша частка - 67% - припадає на населення і ЖКГ, 20% - на промисловість, 13% - на інші галузі. За проектом Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, попит на теплову енергію у 2030 році може збільшитися до 271 млн Гкал. При цьому найбільше зростання відбудеться у комерційному та бюджетному секторах, їх частка у структурі споживання зросте до 20%.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ШЛЯХИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

3.1 Концептуальні засади формування та реалізації державної стратегії розвитку енергоресурсів України

Розвиток енергетики має вирішальний вплив на стан економіки в державі та рівень життя населення. Метою соціальної держави, якою відповідно до Конституції є Україна, має бути забезпечення умов для зростання добробуту громадян. Однією з найважливіших складових добробуту в цивілізованих державах є забезпечення громадян і компаній необхідними енергоресурсами. Запорукою реалізації цієї мети має стати надійне, економічно обґрунтоване й екологічно безпечне задоволення потреб населення й економіки в енергетичних продуктах.

Замість забезпечення екстенсивного розвитку, яким економіка України рухалась протягом десятиліть, енергетика повинна перейти на ефективне забезпечення сталого розвитку економіки. Забезпечення економіки та соціальної сфери країни основними видами енергоносіїв (електричною й тепловою енергією, моторними й котельно-пічними видами палива, а також природним газом) і сировинними ресурсами для потреб хімічної та металургійної промисловості (коксівним вугіллям, продуктами нафто і газопереробки) покладається на паливно-енергетичний комплекс України (ПЕК).

Наразі в Україні почала діяти: «Енергетична стратегія України на період до 2030 року», яка була прийнята 24 липня 2013 року.[Рис. 3.1.] Дана стратегія є оновленою і доробленою версією, попередньої стратегії 2006 року, із урахуванням усіх наявних на даний час тенденцій світового ринку енергетичної галузі, до неї включено усі зміни які безпосередньо і суттєво впливають на перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України.[7]

Цілями Енергетичної стратегії на період до 2030 року є:

¦ Створення умов для надійного та якісного задоволення попиту на енергетичні продукти за найменших сукупних витрат, при цьому економічно обґрунтовано;

¦ Підвищення енергетичної безпеки держави;

¦ Підвищення ефективності споживання та використання енергопродуктів;

¦ Зменшення техногенного навантаження на навколишнє середовище і забезпечення цивільного захисту у сфері техногенної безпеки ПЕК.

Виходячи iз зазначених цілей, основними завданнями й напрямками реалізації Енергетичної стратегії України є:

Формування цілісної та дієвої системи управління та регулювання в паливно-енергетичному секторі, розвиток конкурентних відносин на ринках енергоносіїв;

Поступова лібералізація та розвиток конкурентних відносин на ринках енергоресурсів і ринках пов'язаних послуг;

Створення передумов для істотного зменшення енергоємності економіки за рахунок впровадження нових технологій, прогресивних стандартів, сучасних систем контролю, управління й обліку, транспортування та споживання енергетичних продуктів і розвитку ринкових механізмів стимулювання енергозбереження;

Збільшення видобутку та виробництва власних енергоресурсів з урахуванням економіки видобування, а також збільшення обсягів енергії та енергопродуктів, видобутих із нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії;

Диверсифікація зовнішніх джерел поставок енергетичних продуктів;

Досягнення збалансованості економічно обґрунтованої цінової політики щодо енергетичних продуктів, яка повинна забезпечити покриття видатків на їх виробництво й доставку до кінцевого споживача, а також створення відповідних умов для надійного функціонування та сталого розвитку підприємств ПЕК;

Створення умов для залучення до ПЕК приватних інвестицій, нових технологій і сучасного досвіду ефективної роботи;

Нормативно-правове забезпечення реалізації цілей розвитку ПЕК України з урахуванням наявного внутрішнього законодавчого поля, численних зобов'язань, передбачених міжнародними договорами, а також вимогами європейського енергетичного законодавства.

Рис. 3.1 Концептуальна схема державної стратегії розвитку енергоресурсів України

Стратегія розвитку атомної енергетики та промисловості. Укрaїнa нaлeжить дo кoлa дeржaв, щo мaють пoтужну ядeрну eнeргeтику. Зa пiдcумкaми 10 мicяцiв

2015р., чacткa ядeрнoї eлeктрoeнeргiї у зaгaльнoму вирoбництвieлeктрoeнeргiї cклaлa 57%, а протягом останніх 5 років частка АЕС складала 47-48% від загального обсягу виробництва електроенергії в Україні, середній коефіцієнт використання встановленої потужності енергоблоків АЕС за результатами 2015 року становив 73,6%. Вcьoгo ж в Укрaїнi eкcплуaтують 15 eнeргoблoкiв зaгaльнoю пoтужнicтю 13,835 ГВт нa чoтирьoх AEC: 6 - нa Зaпoрiзькiй, 4 - нa Рiвнeнcькiй, 3 - нa Южнo-Укрaїнcькiй тa 2 - нa Хмeльницькiй.

Протягом періоду до 2030 року планується збереження частки генерації електроенергії АЕС на досягнутому рівні - близько половини загального обсягу вітчизняного виробництва. Розмір частки ядерної енергетики в загальному балансі електроенергії підлягає перегляду в залежності від макроекономічних показників економіки України, кон'юнктури світових ринків енергетичних ресурсів та ступеню розвитку та впровадження прогресивних технологічних рішень в енергетиці.

Розвиток атомної генерації в період до 2030 р. передбачає:

¦ Підвищення безпеки діючих АЕС;

¦ Підвищення надійності та ефективності експлуатації діючих АЕС;

¦ Продовження експлуатації АЕС в понадпроектний термін;

¦ Спорудження та введення в експлуатацію у період до 2030 р. нових ядерних енергоблоків мінімальною сукупною потужністю (може бути збільшена в залежності від проекту):

– 2 ГВт за песимістичним сценарієм;

– 5 ГВт за базовим сценарієм;

– 7 ГВт за оптимістичним сценарієм;

в тому числі:

– затвердження у встановленому порядку Кадастру майданчиків для будівництва енергоблоків нових АЕС;

– прийняття рішень щодо будівництва енергоблоків нових АЕС та енергоблоків, що заміщують потужності діючих АЕС;

– будівництво енергоблоків №3, 4 Хмельницької АЕС;

– будівництво енергоблоків на нових майданчиках;

– будівництво нових енергоблоків на майданчиках діючих АЕС (в т.ч. на заміну енергоблоків, які будуть виведені з експлуатації);

– виконання робіт з підготовки енергоблоків до зняття з експлуатації після завершення додаткового періоду їх експлуатації.

Крім того, безумовними складовими розвитку ядерної енергетики є удосконалення інфраструктури підтримки та забезпечення розвитку атомної генерації.

Стратегія розвитку вугільної промисловості. Прогнозні запаси вугілля в Україні становлять 117,5 млрд. тонн, у тому числі розвідані запаси - 56 млрд. тонн; цього достатньо для підтримки видобутку на нинішньому рівні протягом понад 400 років. Протягом останніх 15 років рівень видобутку залишався практично незмінним у діапазоні 72-83 млн. т. рядового вугілля на рік. У 2010 р. обсяги видобутку вугілля склали 75,2 млн. т. вугілля на рік. У 2011 та 2012 роках видобуток вугілля склав 82 та 85 млн. т. рядового вугілля відповідно. У 2015 році через бойові дії на Донбасі. Видобуток енергетичного та коксівного вугілля в Україні скоротився в 1,6 раза порівняно з минулим роком - до 39,759 млн тонн з 65 млн тонн., 6,742 млн тонн, або 16,95% загального обсягу вугілля, було видобуто на державних шахтах.[12]

Україна також має значні запаси бурого вугілля, однак в останні роки видобуток бурого вугілля було зупинено через відсутність відповідного попиту. Потрібно розглянути можливості реалізації пілотних проектів із використанням бурого вугілля з метою накопичення досвіду з його використання для генерації тепло- та електроенергії.

Складні гірничо-геологічні умови, застаріле обладнання та технології знижують якість вугілля, яке видобувається в Україні.

Для державних шахт, які видобувають енергетичне вугілля, середньозважена собівартість однієї тонни готової товарної вугільної продукції в прейскурантній якості в 2015 р. становила близько 2188,78 грн/т, у той час закупівельна ціна на вугілля енергетичних марок знаходилась у діапазоні 941,35 грн/т. Таким чином, більшість державних шахт, які видобувають енергетичне вугілля, збиткові і потребують постійної підтримки з державного бюджету.

Обсяг державного фінансування вугільної галузі за період з 2001 по 2010 рр. зріс майже у чотири рази і у 2010 р. досяг 7,7 млрд. грн., що склало 2 відсотки від сукупних державних видатків України. При цьому видобуток вугілля за вказаний період зменшився більш ніж на 10%, що демонструє значну неефективність використання бюджетної підтримки.

Основними проблемами галузі є:

¦ Висока собівартість вугілля, що найчастіше перевищує ціну імпортного;

¦ Скорочення внутрішнього попиту на енергетичне та коксівне вугілля, що за якісними показниками не відповідає сучасним технологічним вимогам;

¦ Велике навантаження на державний бюджет через субсидії на підтримку збиткового виробництва;

¦ Відсутність стимулів до зниження витрат через чинну систему державної підтримки підприємств галузі (компенсацію витрат);

¦ Низькі темпи передприватизаційної підготовки та приватизації й відсутність кроків щодо закриття вироблених/ збиткових шахт, що призводить до браку інвестиційних ресурсів для здійснення технічної модернізації шахт;

¦ Велика залежність зайнятості населення в окремих регіонах від роботи шахт та відсутність цілісного підходу до усунення негативних соціальних наслідків закриття шахт, що значно ускладнює та уповільнює процес реформування галузі.

У той же час конкурентними перевагами вугільної промисловості України є:

¦ Наявність великих запасів вугілля;

¦ Наявність значних резервів підвищення ефективності вуглевидобутку, виробництва вугільної продукції та впровадження інноваційних вугільних технологій;

¦ Розвиненість вертикально-інтегрованих компаній в енергетичній та металургійній галузях;

Розвиненість інфраструктури в регіонах вуглевидобутку

Враховуючи проблеми галузі, а також обмежені можливості державного бюджету відносно субсидіювання галузі, цілями реформування галузі є:

¦ Створення беззбиткової та економічно ефективної галузі, здатної забезпечувати економіку України вугіллям, працюючи без державної підтримки;

¦ Вирішення соціальних та екологічних наслідків, що можуть виникнути в процесі реформування вугільної галузі (безробіття через закриття місто утворюючих підприємств, загроза навколишньому середовищу через консервацію та закриття шахт).

Виходячи із цілей, основними кроками реформування галузі є:

¦ Термінове створення умов залучення приватних інвестицій у галузь шляхом приватизації вугільних підприємств та застосування механізмів державно-приватного партнерства (оренди, концесії тощо);

¦ Модернізація шахтного фонду приватними інвесторами й оптимізація системи управління;

¦ Удосконалення механізму державної підтримки галузі шляхом поетапного припинення субсидування операційних витрат державних шахт разом зі збільшенням фінансування на працевлаштування та соціальну підтримку працівників, вивільнених внаслідок реформування;

¦ Розробка та впровадження програми для усунення негативних соціальних наслідків реформування галузі;

¦ Лібералізація ринку вугілля.

Стратегія розвитку нафтогазової галузі. Умови видобутку природного газу в Україні постійно ускладнюються у зв'язку з поступовим виснаженням запасів найбільш високої якості і зростанням частки запасів більш низької якості, з меншим потенціалом витягу. Для видобутку газу в Україні характерні такі тенденції:

¦ Високий ступінь виснаження первісних запасів великих родовищ (60-70% для Шебелинського, Яблунівського, Єфремівського та Західно-Хрестищенського родовищ);

¦ Низькі темпи розвідки нових запасів (коефіцієнт заміщення добутих обсягів газу новими запасами в останні 20 років є нижчим за 100%);

¦ Низька якість нових запасів (запаси роздрібнені між великою кількістю невеликих родовищ і значна частина цих запасів належить до категорії важковидобувних);

¦ Підвищення глибини буріння як на наявних, так і на нових родовищах (середня глибина буріння для видобутку газу в Україні становить близько 3500 м, а максимальна вже перевищує 6000 м).

Незважаючи на те, що умови видобутку постійно ускладнюються, за останні 15 років Україні вдавалося зберігати стабільні обсяги видобутку газу. Є підстави припускати, що й у наступні два десятиріччя річні обсяги видобутку мають можливість зберегтися на рівні 20 млрд. куб. м завдяки таким заходам:

¦ Розроблення нових родовищ на суші, у тому числі дрібних (1-5 млрд. куб. м запасів) і дуже дрібних (до 1 млрд. куб. м) за умови економічної доцільності такого розроблення;

¦ Активне освоєння мілководного шельфу (глибина моря до 350 м). Уже в найближчі п'ять років можливе подвоєння видобутку з мілководних родовищ, що дасть близько 1 млрд. куб. м щорічного приросту видобутку;

¦ Освоєння прибережної області Чорного й Азовського морів і дельт рік;

¦ Впровадження ефективних технологій буріння на глибині 6000-7000 м;

¦ Підвищення віддачі пласта на наявних свердловинах.

Проте, залежно від успішності реалізації позначених заходів, фактичні обсяги видобутку до 2030 р. можуть скласти від 15 до 24 млрд. куб. м.

Зростання обсягу геологорозвідувальних робіт, що потрібне для нарощування видобутку з нових родовищ, можливе тільки при здійсненні інвестицій у геологорозвідувальні роботи. Збільшення глибини буріння й більш широке поширення заходів із підвищення віддачі пласта, у свою чергу, потребуватимуть додаткових інвестицій у видобуток. Загальний обсяг інвестицій у галузь буде збільшуватися на 3-5% на рік і за весь період до 2030 р. складе 110-125 млрд. грн.[9]

Види газу такі як: газу глибоководного шельфу, газу щільних порід, сланцевого газу і метану вугільних порід, умовно об'єднані під поняттям «нетрадиційного газу», оскільки розвідка всіх цих видів газу в Україні знаходиться на початковому етапі і жоден з них ще не видобувається в промислових масштабах. У зв'язку з відсутністю точних геологічних даних про нетрадиційні ресурси, а також ресурси глибоководного шельфу, наразі існує значна невизначеність в оцінках можливих обсягів і вартості видобутку нетрадиційного газу. Однак первинна інформація про характеристики геологічних структур і результати аналізу технологічних аспектів майбутнього видобутку дають можливість побудувати попередні прогнози на основі порівняння зі схожими ситуаціями зі світової практики. Мета таких попередніх прогнозів - установити ймовірний діапазон собівартості і потенціал видобутку. При цьому основне завдання держави полягає у стимулюванні розвитку зазначених видів видобутку і залученні в галузь учасників, які мають сучасні технології, досвід роботи і необхідні фінансові ресурси. Зазначені прогнози ґрунтуються на припущенні, що в Україні найближчими роками будуть створені такі сприятливі умови для розроблення нетрадиційних запасів.

Основним питанням при реалізації проектів із розвідки й видобутку нових видів газу є їхня економічна окупність. В основному, рентабельність видобутку залежатиме від альтернативної вартості газу, тобто від можливої ціни заміщення імпортом. Якщо альтернативна вартість імпортного газу істотно і стабільно перевищує витрати на видобуток певного виду запасів, то видобуток оцінюється як рентабельний й економічно доцільний. У розглянутих сценаріях економічного розвитку закладена наведена нижче динаміка ВВП й імпортних цін на газ:

¦ Песимістичний - припускає стагнацію ВВП у Європі і повільне зростання ВВП в Україні, стабільні на довгостроковому горизонті ціни на імпортний газ;

¦ Базовий - враховує помірне зростання ВВП і зростання ціни на імпортний газ у 2010-2030 рр. в середньому на 1% на рік;

¦ Оптимістичний - побудований на припущенні про економічний підйом і зростання ціни на імпортний газ у 2010-2030 рр. близько 2% на рік.

Обсяги видобутку будуть визначатися собівартістю видобутку, максимальним потенціалом видобутку кожного виду газу і вартістю заміщення імпорту в кожному зі сценаріїв.

Газ глибоководного шельфу (глибина більше 350 м) розглядається в одній категорії з нетрадиційним газом у зв'язку з малою вивченістю ресурсів глибоководного шельфу Чорного моря й відсутністю в Україні технологій із його видобутку. Основні характерні особливості глибоководних родовищ - висока вартість розвідки, значні капіталовкладення у видобуток та інфраструктуру й висока невизначеність відносно успішності проектів.

За різними оцінками, запаси глибоководного шельфу України можуть становити від 4 до 13 трлн. куб. м газу. Глибина Чорного моря доходить до 2000 м. Світовий досвід роботи в аналогічних умовах показує, що собівартість видобутку на глибоководному шельфі перебуває в діапазоні від 600 до 1000 грн. за 1 тис. куб. м. Розвідка глибоководного шельфу традиційно забирає значний час, особливо на глибинах, порівнюваних із чорноморськими. У разі успішної розвідки видобуток може початися вже в 2022 р. Оцінка потенціалу видобутку зроблена на основі аналізу міжнародної практики освоєння нових глибоководних районів: прогнозований обсяг на 2030 р. оцінюється в 7-9 млрд. куб. м. на рік. Інвестиції у проведення всіх робіт для підготовки й початку промислового видобутку в зазначених обсягах можуть скласти 80-90 млрд. грн.[70]

Газ щільних порід може стати найбільш перспективним для України видом нетрадиційного газу. Газ щільних порід (далі ГЩП) - газ, який міститься у породах зі зниженою пористістю й проникністю, тому видобуток цього газу відбувається з використанням гідравлічного розриву пласта. Методики геологічної розвідки ГЩП і традиційного газу схожі, що може сприяти проведенню стадії розвідки ГЩП швидше, ніж для інших видів нетрадиційного газу.

За попередніми оцінками, в Україні ресурси ГЩП складають від 2 до 8 трлн. куб. м. Глибина залягання приблизно половини цих ресурсів становить 4-4,5 км. Ряд міжнародних компаній планують найближчим часом провести більш ретельну оцінку окремих родовищ ГЩП.

Порівняння з районами, які мають схожі характеристики, показує, що прогнозована собівартість видобутку газу щільних порід в Україні може становити 1500-2200 грн. за 1 тис. куб. м. Економічна привабливість і відносна простота розвідки ГЩП дають підстави припускати, що промисловий видобуток може початися вже в 2017 р., а потенціал видобутку в 2030 р. може скласти 7-9 млрд. куб. м. Для реалізації всього потенціалу видобутку ГЩП знадобляться інвестиції у розмірі 55-65 млрд. грн. до 2030 р.[70]

Сланцевий газ складається переважно з метану і міститься у сланцевих породах. Відмінні риси сланцевих родовищ - невисока концентрація газу й низька проникність газоносних порід, що визначає технологію його видобутку: буріння горизонтальних свердловин із подальшим гідравлічним розривом пласта. Навіть при використанні такої технології середній дебіт і строк роботи свердловини сланцевого газу найчастіше нижчі, ніж аналогічні показники для свердловини традиційного газу. У зв'язку із цим промисловий видобуток сланцевого газу потребує постійного буріння нових свердловин і освоєння великих площ.