Розвиток міжнародної економіки в сучасних умовах характеризується певними особливостями, які є наслідком розвитку процесів науково-технічної революції, інтенсифікації міжнародних господарських зв'язків, глобалізації економічних процесів на інтернаціональному рівні. До основних особливостей розвитку міжнародної економіки належать:

1) Цілісність формування міжнародної економіки в сучасних умовах. Це означає, що в наш час міжнародна економіка розвивається і може функціонувати як цілісний соціально-економічний організм

2) Системність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що міжнародна економіка розвивається як система, що має ядро та органічно пов'язані з ним структурні елементи. В сучасному світі ядром міжнародної економіки можна вважати Організацію Об'єднаних Націй, зокрема її економічні органи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо. А як структурні, можна розглядати проаналізовані вище елементи.

3) Діалектичність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що розвиток міжнародної економіки відбувається за рахунок розв'язання притаманних йому внутрішніх діалектичних протиріч. Вони мають місце як всередині ядра системи міжнародної економіки, в його структурних елементах, так і у взаємодії між ними.

4) Суперечливість міжнародної економіки. Ця особливість фіксує конкретний стан розвитку взаємовідносин між найбільш розвиненими структурними елементами міжнародної економіки, які претендують на абсолютизацію свого пріоритету. Йдеться про суперечності, насамперед, між основними центрами міжнародної економіки, такими як США, Західна Європа, Японія.

5) Інтегративність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що у процесі розвитку міжнародної економіки з'являються загальні закономірності. Вони властиві її структурним елементам та світовому господарству як цілісному утворенню.

Розглянуті особливості міжнародної економіки можна вважати загальними тенденціями її розвитку в сучасних умовах. При цьому треба зазначити, що важливими передумовами функціонування міжнародної економіки в таких напрямах є наявність певних факторів розвитку країн світу. Серед них необхідно виділити такі:

1) Науково-технічна революція. Це процес об'єднання революцій у науці та техніці. Науково-технічна революція зумовлює об'єднання зусиль країн світу з метою використання сукупного науково-технічного потенціалу світового співтовариства, в тому числі і в межах окремих країн.

2) Інтернаціоналізація господарського життя. Цей фактор об'єктивно передбачає всебічний розвиток господарських зв'язків між країнами світу і ґрунтується на постійному об'єктивному процесі розвитку продуктивних сил, економічних відносин у країнах світу.

3) Глобальні проблеми розвитку міжнародної економіки. Цей фактор означає, що зараз у світі існують проблеми, які об'єктивно не визнають національних кордонів.

Отже, перелічені фактори об'єктивно впливають на формування та розвиток міжнародної економіки як цілісного соціально-економічного організму. Світовому господарству поряд із загальними особливостями притаманні й окремі конкретні риси, що характеризують його функціонування в сучасних умовах. До них треба віднести такі:

а) зміни у структурі міжнародної економіки. Зокрема йдеться про появу нових перспективних груп країн, таких як нові індустріальні держави, окремі країни перехідної економіки;

б) динамізм економічного розвитку, якому притаманні в цілому постійні темпи економічного зростання;

в) посилення інтеграційних процесів між країнами світу;

г) посилення диференціації економічного розвитку серед країн, що розвиваються;

д) ринкова уніфікація економічного розвитку більшості країн світу.

Поряд з економічними законами світовому господарству властиві й економічні закономірності розвитку. Економічні закономірності розвитку міжнародної економіки - це постійні, повторювані причинно-наслідкові зв'язки, які відображають суттєві моменти розвитку міжнародних економічних відносин та є наслідком дії системи економічних законів міжнародної економіки.

Основними закономірностями розвитку міжнародної економіки є:

а) підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах міжнародної економіки, що знаходить своє вираження у створенні великих господарських одиниць, наприклад транснаціональних компаній;

б) залучення національних економік у світові господарські зв'язки, що передбачає насамперед розвиток господарських відносин між різними галузями виробництва країн світу;

в) зближення національних господарств, що передбачає адаптацію, переплетення їхніх економічних потенціалів;

г) гармонізація рівнів економічного розвитку національних господарств. Ця закономірність виявляється у процесі зближення кількісних показників, які характеризують економічний розвиток країн світу. Такими показниками, наприклад, є виробництво продукції на душу населення, обсяги експорту, імпорту тощо;

д) динамізм розвитку національних господарств виявляється у постійних темпах зростання суспільного виробництва протягом тривалих проміжків часу.

Перелічені закономірності є загальними для розвитку міжнародної економіки. Поряд з ними існують ті, що характеризують міжнародні економічні зв'язки між країнами світу. До них насамперед треба віднести інтернаціоналізацію господарського життя, міжнародний поділ праці, міжнародну економічну інтеграцію.

Інтернаціоналізація господарського життя як закономірність міжнародної економіки означає процес переростання суспільним виробництвом національних кордонів. Основною формою цієї закономірності є зовнішня торгівля конкретних країн світу. Характеризуючи процес інтернаціоналізації господарського життя, треба відзначити, що він охоплює всі сфери функціонування сучасної міжнародної економіки. У зв'язку з цим можна виділити такі напрями інтернаціоналізації господарського життя:

а) інтернаціоналізація виробничих сил, що означає процес створення матеріальних елементів міжнародних господарських об'єктів у країнах світу;

б) інтернаціоналізація виробничих процесів. Цей процес знаходить своє відображення в розвитку спільного підприємництва партнерів з різних країн світу;

в) інтернаціоналізація виробництва, яка виявляється у процесі створення спільних підприємств;

г) інтернаціоналізація обміну. Цей процес відображається в розвитку міжнародних торговельних відносин;

д) інтернаціоналізація транспорту, що знаходить своє відображення у створенні міжнародних транспортних систем, наприклад трубопроводів;

є) інтернаціоналізація паливно-енергетичних комплексів відбувається за рахунок інтенсифікації господарських зв'язків між спорідненими галузями економіки країн-партнерів;

є) інтернаціоналізація розподілу знаходить своє відображення в розподілі капіталу, міграції робочої сили в межах міжнародної економіки;

ж) інтернаціоналізація споживання, яка передбачає об'єднання зусиль країн-партнерів у сфері раціонального споживання виробленої ними продукції в межах міжнародної економіки;

з) інтернаціоналізація інформаційних систем передбачає об'єднання матеріальних і фінансових ресурсів з метою оптимального використання інформації в рамках міжнародної економіки (наприклад Інтернет);

и) інтернаціоналізація управління. Вона передбачає об'єднання зусиль суб'єктів міжнародної економіки з метою широкого використання досвіду управління економічними процесами на національному та інтернаціональному рівнях, наприклад створення програм міжнародного менеджменту.

Отже, інтернаціоналізація господарського життя має широкі форми прояву і характеризує розвиток економічних зв'язків між країнами світу у різних сферах міжнародної економіки.

Міжнародний поділ праці як закономірність міжнародної економіки означає раціональний спосіб використання суспільної праці в її межах. Основними видами міжнародного поділу праці є такі:

1) загальний - це поділ праці між країнами світу за найбільш великими сферами (галузями) суспільного виробництва (наприклад, промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок);

2) частковий - це поділ праці між країнами в межах однієї сфери суспільного виробництва або галузі економіки. Наприклад, у промисловості можна здійснити поділ праці за її підвидами, такими як видобувна, металургійна, енергетична промисловість тощо;

3) одиничний - це поділ праці між суб'єктами міжнародної економіки в межах однієї відокремленої господарської одиниці (наприклад, спільне підприємство та його організаційна структура).

Основною формою міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва. В сучасних умовах існують такі її види:

1) міжгалузева - спеціалізація країн світового співтовариства на окремих галузях суспільного виробництва;

2) галузева - спеціалізація країн всередині окремої галузі виробництва.

Її форми:

а) предметна - спеціалізація країни на випуску окремих виробів;

б) подетальна - спеціалізація країни на випуску окремих деталей;

в) агрегатна - спеціалізація країни на випуску вузлів для машин та обладнання;

г) технологічна - спеціалізація країни на окремих операціях технологічного процесу.

Основними факторами, які впливають на розвиток міжнародного поділу праці в сучасних умовах, є такі:

1) Природно-географічні фактори (природнокліматичні умови; природні ресурси країни; основні території країни; чисельність населення; економіко-географічне розташування країни).

2) Соціально-економічні фактори (чисельність робочої сили в країні; рівень розвитку науково-технічного потенціалу; рівень розвитку виробничого апарату (управління); масштаб та серійність виробництва; виробнича та соціальна інфраструктури; особливості історичного розвитку та економічних традицій; соціальний тип виробництва та напрям розвитку зовнішньоекономічних зв'язків).

3) Фактори НТП (рівень економічної диверсифікації виробництва (асортимент продукції); оптимальні розміри підприємств з боку вимог НТП; економічна вигідність функціонування підприємств, які розраховані на багатосерійний та масовий випуск продукції; прискорення темпів моральної зношуваності обладнання; рівень та об'єм НДПКР (науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи)).

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ):

Зміст економічної інтеграції розкривається у багатьох процесах та відповідних їм визначеннях. Основні з цих процесів такі:

1) Економічна інтеграція - процес зближення і переплетення національних економік

2) Економічна інтеграція - це якісно вищий етап інтернаціоналізації життя, який виявляється у розвитку всіх форм і методів здійснення МЕІ

3) Економічна інтеграція - такий етап міжнародного господарського співробітництва, коли центр його тяжіння переноситься в середовище матеріального виробництва

Визначення інтеграції:

1) Економічна інтеграція - це процес стирання розбіжностей між країнами у сфері економіки, між суб'єктами господарської діяльності.

2) Економічна інтеграція - господарські відносини, в яких відсутня дискримінація іноземних партнерів у кожній із національних економік.

Для МЕІ характерні такі особливості:

- синхронізація (органічна взаємодія) процесів відтворення в рамках груп країн;

- створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік;

- поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці;

- формування наднаціональних органів регулювання МЕІ;

- узгоджена політика у сфері реалізації взаємних економічних відносин, а також господарських зв'язків з іншими державами.

Розвиток процесу МЕІ базується на таких передумовах:

1) об'єктивний процес розвитку виробничих сил, які переростають національні рамки;

2) розвиток ТНК і банків, зближення і переплетення національних фінансових капіталів (тобто, якщо відбувається зближення валютно-фінансових відносин, то це сприяє розвитку МЕІ);

3) закономірності розвитку науково-технічної революції;

4) соціально-економічна однорідність національних господарств (Франція - Німеччина - Італія і т. д.);

5) наявність достатньо високого рівня економічного розвитку країн, які інтегруються;

6) наявність тривалого періоду і досвіду взаємного економічного співробітництва групи країн (інтеграція виступає як продовження цього співробітництва, як його вищий рівень);

7) економіко-географічна близькість країн, наявність загальних кордонів;

8) цілеспрямована діяльність соціальних груп, прошарків населення, партій,
законодавчих і виконавчих органів країн щодо розвитку інтеграційних процесів;

9) загальні історичні та культурні умови розвитку країн.

Поряд з передумовами становлення інтеграційних процесів існують фактори, які ведуть до їх поглиблення, подальшого розвитку, а також фактори, які протидіють інтеграційним процесам.

До груп факторів, які сприяють розвиткові МЕІ, належать:

1) нерівномірність розподілу у світовому господарстві природних, матеріальних, науково-технічних, трудових і фінансових ресурсів;

2) наявність і необхідність вирішення глобальних проблем країнами світового співтовариства на основі спільних зусиль;

3) можливість і необхідність використання привілеїв сукупного науково-технічного потенціалу країн світового співтовариства;

4) різке скорочення відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних систем (трубопроводи, супутниковий зв'язок тощо);

5) тенденції демографічного розвитку (зростання населення, збільшення частки кваліфікованої робочої сили, науково-технічного персоналу і т. д.);

6) ринкова уніфікація (єдина економічна система) економічного розвитку більшості країн світового співтовариства.

До факторів, які протидіють розвиткові МЕІ (гальмують його), належать:

1) ідеологічні суперечності між країнами (наприклад КНДР і Південна Корея);

2) традиційні конфлікти між країнами і групами країн (наприклад Югославія, Палестина, Ізраїль);

3) існування світових релігій (християнство, іслам, буддизм);

4) економічні протиріччя між основними центрами міжнародної економіки і всередині їх (Японія, США, Західна Європа).

МЕІ має 4 рівні розвитку.

1) Головний рівень інтеграційного розвитку - це господарська взаємодія підприємств і організацій різних країн. Вони виступають безпосередніми учасниками інтеграційних процесів, оскільки здійснюють виробництво, експорт-імпорт товарів та послуг, спеціалізацію і кооперацію.

2) Господарська взаємодія окремих держав. На цьому рівні створюють умови для розвитку інтеграційних процесів між державами, а також здійснюється безпосередня участь державних структур (міністерств, відомств, організацій, корпорацій) в МЕІ.

3) Взаємодія різних партій, організацій, союзів (профспілок), соціальних груп, окремих громадян різних країн. Цей рівень інтеграції визначається як соціально-політичний рівень МЕІ. Взаємодія між вказаними суб'єктами дає змогу створити додаткові політичні, культурні, релігійні стимули для розвитку МЕІ.

4) Функціонування інтеграційного угруповання окремих країн ЄС. У ньому формується система відносин з кожним учасником інтеграцій, з третіми краї нами, міжнародними економічними організаціями. Інтеграційне угруповання є якісно вищим рівнем розвитку МЕІ і виступає в рамках міжнародної економіки як цілісне економічне утворення.

3. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ

Міжнародна торгівля - це особлива сфера міжнародних економічних відносин. Вона має ряд специфічних рис, котрі відрізняють її від внутрішньонаціональної торгівлі. Ці специфічні риси виділяють міжнародну торгівлю в предмет спеціального дослідження, потребують модифікації звичайних інструментів економічного аналізу.

До специфічних рис міжнародної торгівлі звичайно відносять:

- наявність різних валют;

- державне втручання і контроль;

- відмінності у здатності до переміщення чинників виробництва між країнами і всередині країни;

- багаторівнева структура сучасної світової торгівлі;

- глобальний характер конкурентної боротьби і множинність цін;

- наявність двох взаємопов'язаних видів торговельних операцій.

Наявність різних валют:

Головна відмінність міжнародної торгівлі від внутрішньої полягає в тому, що в міжнародній торгівлі здебільшого задіяні різні валюти. Виняток становлять хіба що країни - члени Європейського союзу, де віднедавна запроваджено спільну валюту - євро. Але мова йде не лише про існування окремих національних валют, й про можливу зміну їх цінового співвідношення. Ці зміни ускладнюють валютний обмін.

Державне втручання і контроль:

У кожній країні є не лише своя власна валюта, й свій власний уряд, який активно втручається і піддає жорсткому контролю відносини міжнародної торгівлі і пов'язані з торговельними операціями валютно-фінансові відносини. Це втручання і контроль помітно відрізняються від ступеня та характеру тих, що застосовуються по відношенню до внутрішньої торгівлі. Уряд кожної суверенної країни своєю торговельною та фінансово-бюджетною політикою породжує свою власну систему мита і обмежень на імпорт, експортних субсидій, своє власне податкове законодавство тощо. Подібне втручання і контроль протизаконні всередині країни.