Міжнародна економіка
Економічний зміст міжнародної економіки. Нові форми залучення України у міжнародну економічну систему. Економічна основа міжнародної торгівлі. Класична теорія міжнародних інвестицій та її розвиток. Передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.12.2013 |
| Размер файла | 215,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Акредитив, який, у свою чергу, відкриває зарубіжний банк на користь експортера, розташованого на території тієї ж країни, на рахунок імпортера, розташованого в іншій країні, називається "акредитив з експорту". У випадку використання кредиту з експорту банк експортера здійснює функції повідомлення, підтвердження і ведення переговорів щодо акредитива і бере на себе основну відповідальність щодо експортера.
За випуск і оплату акредитива комерційні банки отримують певну комісійну винагороду.
Нині при здійсненні операцій з акредитивами використовується сучасна електронна технологія (комп'ютери, телекомунікації). Це підвищило ефективність і зменшило вартість послуг з фінансування зовнішньої торгівлі.
Крім методу фінансування зовнішньої торгівлі за допомогою акредитивів, існують і інші методи: документарний перевідний вексель для інкасування, факторинг, форфейтинг тощо.
Інкасо - це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів грошові кошти, що належать клієнту, від підприємств, організацій, установ за відвантажені на їхню адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги і зараховує ці кошти на його рахунок у банку.
Ця форма платежу широко розповсюджена, оскільки дешевша у порівнянні з акредитивом.
Всі операції, пов'язані з міжнародними розрахунками, відображаються у платіжному балансі країни.
8.2 Платіжний баланс та його структура
Міжнародні розрахунки по операціях зовнішньої торгівлі і міжнародному руху чинників виробництва опосередковуються валютними відносинами. Всі ці операції віддзеркалюються в платіжному балансі країни.
Платіжний баланс країни становить систематичний запис та оцінку операцій, пов'язаних з отриманням і виплатою грошових коштів між резидентами цієї країни і резидентами решти світу.
Якщо корпорація має зарубіжне відділення або філію, то вони вважаються нерезидентами.
До операцій отримання грошових коштів входить:
- експорт товарів і послуг (включаючи перевезення й туризм);
- отримання доходу від іноземних інвестицій;
- приплив капіталу, тобто придбання зарубіжними компаніями внутрішніх активів країни.
До операцій виплат грошових коштів належать:
- імпорт товарів і послуг;
- відплив капіталу, тобто придбання резидентами зарубіжних активів.
Платіжний баланс, як і будь-який інший, має дві сторони: статті дебету і статті кредиту. Статті кредиту є плюсовими статтями (+), вони відображають операції "експортного типу", за якими країна отримує, "заробляє" іноземну валюту. Статті дебету є мінусовими статтями (-), вони відображають операції "імпортного типу", за якими іноземна валюта витрачається. Кредит показує приплив іноземної валюти, тобто її пропозицію, дебет - витрачання іноземної валюти, тобто попит на неї.
Платіжний баланс складається з трьох частин:
- "Рахунок поточних операцій";
- "Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій";
- "Рахунок офіційних резервів".
Перша частина платіжного балансу - "Рахунок поточних операцій" включає такі статті: на стороні кредиту - товарний експорт, експорт послуг, чисті доходи від інвестицій; на стороні дебету - товарний імпорт, імпорт послуг, чисті грошові перекази. Поточний платіжний баланс включає операції, які завершуються протягом даного періоду. Відображаючись у платіжному балансі, в наступні періоди вони не мають на нього ніякого впливу.
Основні види поточних операцій:
1) Під товарами маються на увазі група статей платіжного балансу, яка підсумовує за ринковими цінами експорт і імпорт звичайних товарів, товарів для подальшої обробки (товари, що перетинають кордон з метою подальшої обробки, після чого вони повертаються до країни - власника товару), ремонт товарів (вартість ремонту пересувного устаткування), придбання товарів у портах транспортними організаціями (паливо, продовольство, матеріальні запаси, допоміжні матеріали).
2) Послуги, які надаються резидентами нерезидентам, включають:
- транспортні послуги (вантажні та пасажирські перевезення всіма видами транспорту, супутні послуги, допоміжні послуги, до яких відносяться оренда транспортних засобів разом з екіпажем, складування, навантажування, розвантажування, технічне обслуговування транспортних засобів, лоцманські послуги, комісійні виплати, агентські послуги, пов'язані з пасажирськими і вантажними перевезеннями);
- поїздки (вартість усіх видів товарів та послуг, придбаних приїжджими: платежі за туристичні путівки, за проживання в готелі, придбання товарів особистого користування, приватні перекази з-за кордону на користь нерезидентів, готівкова валюта, продана на відрядження, та ін.);
- послуги зв'язку (телекомунікаційні, телефонні, радіомовлення, електронна пошта, супутниковий, телексний, телевізійний зв'язок, поштові послуги);
- будівельні послуги (будівництво об'єктів, монтаж устаткування, ремонт будівель і споруд);
- страхові послуги (види страхування, котрі здійснюються резидентами для нерезидентів);
- фінансові послуги (послуги фінансових посередників, отримання або виплати комісійних за операції з акредитива ми, банківськими акцептами, цінними паперами, за управління активами, фінансовий лізинг, обслуговування кореспондентських рахунків тощо);
- інші послуги (комп'ютерні, інформаційні, роялті та ліцензійні послуги, послуги приватним особам, послуги в сфері культури і відпочинку, урядові послуги, тобто зовнішньоторговельні операції посольств, консульств, військових представництв, а також різноманітні види ділових, професійних, технічних і пов'язаних з науково-дослідницькою діяльністю послуг).
3) Доходи - це група статей, яка включає платежі між резидентами і нерезидентами, пов'язані з оплатою праці нерезидентів і операції, пов'язані із замовленнями на інвестиції. Оплата праці включає заробітну плату та інші виплати, отримані працівниками і службовцями за межами країни, резидентами яких вони є, що виконані ними для резидентів інших країн. Доходи від інвестицій поділяються на:
- доходи від прямих інвестицій: від паєвої участі в капіталі компанії (дивіденди, розподілений і нерозподілений прибуток зарубіжних відділень, реінвестований прибуток); відсотки по боргових зобов'язаннях (відсотки, сплачувані прямому інвестору підприємством прямого інвестування і навпаки);
- доходи від портфельних інвестицій: рух коштів між резидентами і нерезидентами в результаті купівлі і продажу акцій, облігацій, довгострокових цінних паперів, державних векселів та інших інструментів фінансового ринку;
- доходи від інших інвестицій: відсотки (надходження і виплата) по інших фінансових вимогах і зобов'язаннях (відсотки по депозитах, позиках від МВФ).
Поточні трансфери. Ця стаття відображає операції міждержавного передання матеріальних ресурсів, коли в обмін країна не отримує ніякого вартісного еквівалента. Залежності від напрямку трансфери відображаються лише по кредиту або дебету.
До поточних трансферів відносяться: грошові трансферти урядам на фінансування витрат, гуманітарна допомога, регулярні внески міжнародним організаціям, оплата урядом або міжнародними організаціями витрат на надання технічної допомоги.
Цей рахунок фіксує рух капіталу, за допомогою якого фінансується експорт та імпорт товарів і послуг, і поділяється на рахунок операцій з капіталу і фінансовий рахунок.
Рахунок операцій з капіталом відображає капітальні трансферти і придбання/продаж нематеріальних нефінансових активів.
Капітальні трансферти - це трансферти, які передбачають передавання права власності на основний капітал. До них належать інвестиційні трансферти (кошти, що передаються однією країною іншій з метою оплати купівлі основного капіталу: будинків, споруд, аеродромів, аеропортів, мережі зв'язку, лікарень тощо); трансферти, що пов'язані з міграцією (вартісна оцінка майна мігрантів, яке перевозиться з країни в країну), акумулювання боргу кредитором (списання всієї або частини суми боргу корпорацій банком); приватні пожертвування на інвестиційні цілі (наприклад, переказ спадку, заповіданого на фінансування будівництва лікарень).
Стаття "Придбання / продаж нематеріальних нефінансових активів" охоплює операції з активами, які не є результатом виробництва (земля, надра), а також нематеріальні, невідчутні активи (придбання патентів, торговельних знаків, авторських прав).
Фінансовий рахунок включає операції по прямому і портфельному інвестуванню.
Облік прямих інвестицій здійснюється залежно від їх спрямованості: окремо показують інвестиції резидентів за кордон (відплив капіталу) і інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку (приплив капіталу).
Портфельні інвестиції поділяються на дві групи: операції з іноземними цінними паперами і вітчизняними цінними паперами.
Операції з портфельними інвестиціями поділяються на операції з цінними паперами, що забезпечують участь у капіталі (акції, сертифікати участі, АДР), операції з борговими зобов'язаннями (облігації, інструменти грошового ринку, тобто казначейські зобов'язання, векселі, банківські акцепти, фінансові деривативи, тобто опціони, варанти, ф'ючерси).
Баланс руху капіталів включає операції, які в наступні періоди впливають на платіжний баланс внаслідок надходження прибутку або повернення інвестицій, здійснених у попередні періоди.
При розгляді рахунків руху капіталу слід звернути увагу на те, що звичайно надання кредитів за кордон називають "експортом капіталу", а іноземні позики - "імпортом капіталу". Однак кредитування іноземців є імпортною операцією, оскільки інвестиції в інші країни (відплив капіталу) означають витрачання валюти, зменшення резервів, а відтак відображаються на стороні дебету. Отримання кредиту (приплив капіталу) є експортною операцією, оскільки іноземні інвестиції збільшують запаси (резерви) іноземної валюти, і тому відображаються на стороні кредиту. Відтак, якщо експорт товарів збільшує, а імпорт зменшує запаси (резерви) іноземної валюти, то відплив (вивіз) капіталів, тобто інвестиції в інші країни, означають витрачання, зменшення резервів іноземної валюти, а приплив (ввезення) капіталів, тобто інвестиції з інших країн, збільшує запаси іноземної валюти.
Третя частина платіжного балансу - "Рахунок офіційних резервів" - служить для регулювання "незбалансованості" платіжного балансу з поточних операцій і руху капіталу, а також для підтримання необхідного курсу національної валюти (фіксованого курсу і регулювання короткострокових коливань плаваючих валютних курсів).
Рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій, за винятком короткострокового капіталу і резервних активів, разом становлять базовий баланс.
Баланс офіційних резервів включає операції з резервними активами.
Резервні активи - це іноземні високоліквідні активи країни, котрі знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути в будь-який момент використані для регулювання "незбалансованості" платіжного балансу по поточних операціях і руху капіталу, а також для підтримання необхідного курсу національної валюти.
Резервні активи включають:
- монетарне золото, яке перебуває в розпорядженні центрального банку або уряду країни і може бути реалізоване на світових ринках золота або міжнародним організаціям за іноземну валюту;
- спеціальні права запозичення (СПЗ) - резервний актив, що випускається МВФ, який розподіляється між країнами-членами у відповідності з їхніми квотами. Він використовується для придбання іноземної валюти, надання кредитів і здійснення платежів;
- резервну позицію в МВФ, тобто суму резервної частки країни в капіталі МВФ (становить 25% квоти країни в капіталі фонду);
- валютні активи, які складаються з іноземної валюти, банківських депозитів, урядових цінних паперів, акцій підприємств, фінансових деривативів. Валютні активи в структурі резервних активів мають найбільшу питому вагу;
- інші вимоги, які включають решту вимог в іноземній валюті.
В платіжному балансі у зведеному вигляді представлені чинники, що сприяють збільшенню попиту на іноземну валюту (статті колонки "дебет": імпорт товарів і послуг, витрати туристів, допомога й позики іноземним державам) і збільшують пропозицію іноземної валюти (статті колонки "кредит": експорт товарів і послуг, позики, що надаються країні, тощо). Відтак аналіз платіжного балансу дозволяє робити висновок про доходи, отримувані країною від інших країн, і платежі іншим країнам, про пропозиції і попит на ту чи іншу валюту, про суб'єкти міжнародних відносин, в руках яких акумулюються валюти, про тих, хто хоче продати, і тих, хто хоче купити валюту. Платіжний баланс говорить про стан офіційних резервів іноземної валюти, про позиції національної валюти і спроможності країни платити за своїми зобов'язаннями. В кінцевому підсумку в платіжному балансі відображається стан національної економіки та її місце в системі світогосподарських зв'язків. Така інформація необхідна для вибору варіанту формування грошової, податкової й валютної політики, адекватної соціально-економічним і політичним умовам даної країни. Необхідна вона і міжнародному фінансовому менеджменту при виробленні фінансової політики в рамках фірми для з'ясування позиції тієї чи іншої валюти на світовому ринку, тенденцій руху валютних курсів. Відтак фінансовий менеджер повинен уміти читати й аналізувати платіжний баланс.
На платіжний баланс країни впливають чотири економічні сили: темп інфляції, реальний рівень зростання ВВП, відсоткові ставки, валютний курс "спот".
Порівняльне підвищення рівня цін у країні позначається на конкурентоспроможності її товарів і послуг. Товари і послуги, які виробляються всередині країни, виявляються дорогими для покупців зарубіжжя. Внаслідок цього відбувається скорочення експорту. Водночас збільшується імпорт через підвищення рівня цін на вітчизняні товари. Це означає зменшення припливу і збільшення відпливу валюти.
Високі темпи ВВП також приводять до збільшення імпорту товарів і послуг. Це пояснюється тим, що високі темпи зростання ВВП означають підвищення рівня доходів усередині країни, частина яких витрачатиметься на імпорт.
Рівні відсоткових ставок впливають на рух капіталу. Підвищення відсоткових ставок може спричинити приплив капіталів, зниження - відплив.
В умовах плаваючих валютних курсів високий поточний курс "спот" іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій і сприяє проведенню експортних. Низький валютний курс сприяє імпорту і перешкоджає експорту.
8.3 Балансування статей платіжного балансу
Для того, щоб платіжний баланс країни перебував у стані рівноваги, повинні виконуватись три умови:
1) основна умова балансу - це нульове сальдо, тобто рівність дебетової і кредитової сторін балансу;
2) повна зайнятість у країні;
3) відсутність серйозних обмежень щодо міжнародних операцій.
Насамперед повинна виконуватись перша умова, оскільки в разі її невиконання і зберігання дефіциту операції, пов'язані з виконанням довгострокових умов, неминуче призведуть до серйозних проблем.
"Торговельний баланс" як головна частина "Поточного платіжного балансу" показує різницю між платежами з експорту й імпорту товарів. Якщо експорт перевищує імпорт, то створюється "позитивне сальдо" торговельного балансу. Якщо імпорт перевищує експорт, то виникає зовнішньоторговельний дефіцит або "від'ємне сальдо" торговельного балансу. В цілому по "Балансу поточних операцій" дефіцит означає, що імпортні операції по першій частині платіжного балансу створили попит на іноземну валюту більший, ніж експортні операції забезпечили її пропозицію.
Друга частина платіжного балансу - "Рахунок руху капіталу" - також показує співвідношення попиту на іноземну валюту і її пропозицію. Приплив капіталів збільшує надходження іноземної валюти, відплив - зменшення іноземної валюти.
Баланс з поточних операцій і баланс руху капіталів взаємопов'язані. Дефіцит платіжного балансу з поточних операцій покривається в основному за рахунок припливу капіталів. І навпаки, при активі поточного платіжного балансу надлишкові кошти використовуються для купівлі нерухомості або акцій, облігацій в інших країнах.
Загальний баланс з поточних операцій і руху капіталів балансується або за рахунок офіційних резервів конвертованої іноземної валюти центральних банків, або позик в іноземних урядів та МВФ. Якщо платежі країни (дебетні операції) не покриваються надходженнями іноземної валюти (кредитні операції), то покриття дефіциту платіжного балансу здійснюється за рахунок офіційних резервів. Сума покриття дефіциту за рахунок резервів показує скорочення валютних запасів країни. Відображається вона в платіжному балансі в статті "Офіційні резерви" на стороні кредиту, оскільки це пропозиція іноземної валюти, тобто операція експортного типу. Величина активного сальдо платіжного балансу відображається в статті "Офіційні резерви" на стороні дебету і показує розміри збільшення офіційних резервів. Таким чином, зростання офіційних резервів на стороні дебету показує величину активного сальдо платіжного балансу. Величина офіційних резервів на стороні кредиту показує масштаби дефіциту платіжного балансу, зменшення офіційних резервів.
Швейцарський економіст і математик Л. Вальрас сформулював закон збалансованості ринків товарів і послуг, капіталу тощо, а також здійснив міжнародні розрахунки з операцій, на яких вони відображаються в узагальненому вигляді в платіжних балансах усіх країн. Цей закон, що отримав назву "правило Вальраса", дозволяє проаналізувати міжнародну платіжну позицію будь-якої країни.
Суть правила Вальраса полягає в тому, що коли один з ринків (наприклад, товарний) вийшов з рівноваги, тобто імпорт більший експорту або дорівнює йому, то другий ринок (рух капіталу) повинен компенсувати відсутність рівноваги на першому ринку.
Іншими словами, баланс з поточних операціях і баланс руху капіталів взаємопов'язані. Дефіцит платіжного балансу з поточних операцій покривається чистим припливом капіталу з балансу руху капіталів. І навпаки, актив поточного платіжного балансу супроводжується відпливом капіталу за кордон (купівля нерухомості, інвестиції, позики).
Формулюється правило Вальраса так: вартість імпорту країни дорівнює сумі експорту і чистих зарубіжних продажів активів і відсотків з них:
IM = X + NA + NR (8.1)
де IM - імпорт;
X - експорт;
NA - чисті продажі активів (різниця вартості активів, проданих іноземцям і куплених у них);
NR - чисті платежі відсотків (різниця вартості відсотків на вкладений капітал, отриманих з-за кордону і виплачених іноземцям).
Продажі активів у будь-якій формі (права власності, цінні папери, золото тощо) означають приплив капіталу в країну, купівля -- відплив. Чим більший приплив капіталу в країну сьогодні, тим вищими будуть платежі відсотків із залученого капіталу в майбутньому, тобто нижчий розмір отримуваних чистих відсотків (NR) у майбутньому.
Перетворюючи рівняння (8.1), отримаємо:
IМ - X - NR = NА (8.2)
ліва сторона - поточний баланс (баланс товарів і послуг плюс чисті виплати відсотків на капітал), а права - баланс руху капіталу
За правилом Вальраса, ці сторони повинні були рівні з протилежним знаком.
Для врегулювання незбалансованості платіжного балансу з поточних операцій і руху капіталів використовуються офіційні резерви (іноземна валюта, золото) центрального банку країни (OR).
IМ - X - NR = NА±OR (8.3)
Всі три складові платіжного балансу - рахунки поточних операцій, руху капіталів і офіційні резерви - повинні в сумі становити нуль. Якщо офіційних резервів не вистачає для покриття дефіциту платіжного балансу, то він повинен бути покритий за рахунок закордонних кредитів (позик).
Причини, масштаби, сталість дефіциту або активу платіжного балансу, характер заходів, котрі вживаються для подолання незбалансованості, для різних країн різні. Особливо істотними є відмінності для індустріально розвинутих країн і країн, що розвиваються. Відтак інформаційна значущість платіжного балансу передбачає його конкретний і детальний аналіз у зв'язку з іншими макроекономічними показниками.
В загальному вигляді актив і пасив торговельного балансу пов'язаний з підвищенням або зниженням попиту на товари даної країни на світовому ринку, тобто з економічною кон'юнктурою світового ринку. В цьому випадку перевищення експорту над імпортом (позитивне сальдо торговельного балансу) показує, що зростає світовий попит на товари даної країни, а покупці всередині країни віддають перевагу товарам національного виробництва, а не імпортним, що свідчить про добрий стан економіки країни. Навпаки, дефіцит (від'ємне сальдо торговельного балансу) свідчить про недостатню конкурентоспроможність товарів даної країни на світовому ринку і перевагу всередині країни імпорту. Однак причини дефіциту можуть бути іншими. Наприклад, сприятливі умови інвестування можуть викликати приплив капіталів у країну, за рахунок яких збільшується імпорт устаткування, що спричиняє виникнення дефіцит торговельного балансу. В даному випадку дефіцит торговельного балансу супроводжується економічним зростанням. Можна відзначити і таке загальне правило для промислово розвинених країн: в умовах нормально зростаючої світової економіки, країни, чия валюта використовується як засіб міжнародних розрахунків, повинні мати дефіцит платіжного балансу з поточних операцій. Зростаюча економіка потребує нагромадження грошових залишків, необхідних для укладання міжнародних угод, і сама створює структуру міжнародного обміну, здатного забезпечити додатковий приплив світових грошей. Оскільки більша частина світових грошей має форму банківських депозитів або казначейських векселів у ключовій валюті, зростаючий попит на світові гроші з боку всіх інших країн породжує дефіцит міжнародних розрахунків ключової валюти. В цьому випадку дефіцит може бути цілком нормальним явищем.
Світові фінансові центри звичайно мають дефіцит балансу, надаючи при цьому великий довгостроковий кредит.
Повна зайнятість є необхідною умовою рівноваги платіжного балансу. За наявності дефіциту платіжного балансу уряд може спробувати ліквідувати його шляхом введення обмежень на економічний розвиток. Політика стискування внутрішнього попиту може привести платіжний баланс до стану уявної рівноваги. Але це призведе до безробіття і незайнятості капіталу, що вважається надто високою ціною досягнення балансу з міжнародних розрахунків.
Ще одним із засобів, який може використати уряд для досягнення збалансованості платіжного балансу, є обмеження міжнародних операцій у формі тарифів, квот на імпорт, нетарифних бар'єрів і обмежень па операції з капіталом. Таке втручання призводить до обмеження зовнішньої торгівлі і міжнародної інвестиційної діяльності, приносячи тим самим втрати і збитки. Відтак серйозне втручання в операції вільного ринку розглядається як відхилення від рівноваги платіжного балансу.
8.4 Регулювання платіжного балансу
Статистичні дані свідчать, що ПБ країн світу постійно перебувають у стані нерівноваги, тобто сальдо поточних операцій і сальдо підсумкового балансу, як правило, не дорівнюють нулю і тому балансуються рухом капіталу, державними балансуючими операціями та змінами в резервах. Нерівновага ПБ країни, будучи насамперед регулятором внутрішньоекономічних процесів, викликає ряд наслідків для її економіки.
Стабільно позитивне сальдо ПБ зміцнює позиції національної валюти
і одночасно дає змогу мати міцну фінансову базу для експорту капіталу, на
відміну від стабільно від'ємного, яке спонукає країну до його імпорту. Якщо
подібний приплив капіталу здійснюється не через довгострокові підприємницькі інвестиції (тобто прямі та портфельні), а через довгострокові державні і приватні банківські займи і особливо шляхом надзвичайного фінансування і зростання зовнішніх зобов'язань, то це призводить до швидкого зростання зовнішнього боргу країни і виплат за ним. Країна починає жити в борг.
Сильні коливання сальдо БПО мають несприятливі для країни наслідки.
Так, різке зростання позитивного сальдо створює базу для швидкого зростання грошової маси і тим самим стимулює інфляцію, а різке зростання від'ємного сальдо викликає обвальне падіння обмінного курсу, що вносить хаос у зовнішньоекономічні операції країни.
Отже, коли мова йде про рівновагу ПБ, то в центрі уваги виявляється насамперед дефіцит ПБ і сильні коливання його сальдо.
Методи державного регулювання платіжного балансу. Вплив держави на стан ПБ здійснюється за допомогою кількох основних методів. Прямий контроль включає регламентування імпорту (наприклад через кількісні обмеження), митні та інші збори, заборону чи обмеження на переказ за кордон доходів від іноземних інвестицій та грошові трансферти приватних осіб, різке обмеження безоплатної допомоги, вивозу коротко- та довгострокового капіталу тощо. Подібні заходи, як правило, викликають великі труднощі для багатьох підприємств країни і, відповідно, сприймаються негативно.
У короткостроковому плані прямий контроль дає позитивний ефект, який більше чи менше залежить від рівня дотримання підприємствами господарського законодавства і здатності уряду стежити за виконанням своїх рішень. У довготерміновому плані ефект від цих заходів суперечливий, оскільки створюється "парниковий режим" для місцевих виробників, падає зацікавленість іноземних інвесторів до даної країни через заборону на переказ їхніх доходів, виникають труднощі з залученням іноземних спеціалістів, створюються перешкоди для розширення за кордоном мережі з продажу вітчизняних товарів.
І навпаки, не викликає ворожості, а сприймається позитивно вітчизняними підприємствами такий прямий інструмент, як субсидування експорту. Однак він потребує великих коштів і тому його застосування зазвичай пов'язане зі станом бюджету країни.
Дефляція (тобто боротьба з інфляцією) націлена на вирішення внутрішньоекономічних завдань, але як побічний ефект поліпшує і стан ПБ. Вважається, що традиційні для дефляційної політики наслідки - падіння обсягу виробництва, інвестицій і доходів ведуть до скорочення імпорту і зростання резервних потужностей для нарощування експорту.
Звичайне для дефляції підвищення облікової ставки залучає у країну короткотерміновий капітал, якщо, звичайно, тут є розвинена кредитно-банківська система і низький рівень політичного ризику.
Однак є й інша точка зору: дефляція зменшує експорт і збільшує імпорт. При дефляції підвищується обмінний курс національної валюти, що збільшує можливості імпортерів. Для експортерів же високий курс їхньої національної валюти означає, що при обміні експортної виручки вони отримують менше національної валюти, а це зовсім не стимулює зростання експорту.
Зміна валютного курсу і при фіксованому, і при плаваючому курсах проходять під контролем і впливом держави. Так навіть в умовах плаваючого курсу держава (як правило, в особі центрального банку країни) зазвичай намагається утримати ці коливання в певних межах, орієнтуючись на так звані курсові цілі, щоб уникнути великих економічних потрясінь.
Зміни валютного курсу допомагають державі регулювати рівновагу ПБ, але при цьому слід враховувати, що ефект від ревальвації/девальвації послаблюється еластичністю експорту/імпорту та інерційністю зовнішньоторговельних потоків. Тому розрізняють коротко-, середньо- та довгостроковий вплив змін валютного курсу на ПБ. Еластичність імпорту в сучасних умовах має тенденцію до падіння, оскільки через зростаючу участь усіх країн у міжнародному поділі праці в національному імпорті постійно зростає частка критичного імпорту. Тому в середньо- і довготерміновому планах девальвація слабко скорочує імпорт, а ревальвація його суттєво збільшує. Експорт звичайно більш еластичний і тому в середньо- і довготерміновому планах більш чутливий до курсу національної валюти. Приклад: занижений курс єни та німецької марки був потужним стимулом для західнонімецького та японського експорту в перші післявоєнні роки.
Вплив змін валютного курсу на рух капіталів різноплановий. Ввезення довгострокового капіталу в країну визначається перспективними цілями, і тому на ньому слабо відображаються зміни валютного курсу. Для ввезення короткострокового капіталу в країну, валюта якої є вільно конвертованою, навпаки, це має велике значення, оскільки тут є можливість для валютних спекуляцій. Ввезення зростає перед можливою ревальвацією, а після неї зростає вивезення капіталу.
8.5 Стан платіжного балансу та позиції національної валюти
Валютний ринок реагує на стан платіжного балансу зміною курсу валюти. Звичайно після офіційного повідомлення про зростаючий дефіцит поточного балансу відбувається падіння курсу національної валюти, оскільки, з одного боку, збільшується пропозиція національної валюти за кордоном і зменшується попит на неї, з іншого боку - відбувається збільшення попиту на іноземну валюту в даній країні.
Однак можуть бути ситуації, за яких дефіцит торговельного балансу і балансу поточних операцій супроводжується підвищенням курсу національної валюти. Така ситуація у 80-х роках склалась у США внаслідок переплетення ряду чинників як внутрішніх, так і зовнішніх. За умови швидкого зростання дефіциту поточного балансу курс долара підвищувався, оскільки діяв ряд чинників, які викликали його зростання.
Основною причиною подорожчання долара було відносне підвищення відсоткових ставок, викликане дефіцитом федерального бюджету. Згадаймо, що курс валюти залежить від відсоткових ставок. Якщо в країні підвищуються реальні відсоткові ставки, тобто номінальні відсоткові ставки за вирахуванням темпів інфляції, у порівнянні з іншими країнами, то створюються сприятливі умови для іноземних інвестицій і як наслідок, - збільшується попит на національну валюту цієї країни, призначену для капіталовкладень, що призводить до зростання її вартості. І навпаки, відносно низькі відсоткові ставки викликають зниження попиту на національну валюту і тенденцію до падіння її курсу. Позики держави для фінансування дефіциту свого бюджету збільшували попит на гроші, що сприяло зростанню відсоткових ставок. Водночас з метою приборкання інфляції проводився курс на зменшення грошей в обігу, що, природно, призводило до зниження пропозиції грошей і збільшенню відсоткових ставок.
Внаслідок підвищення реальних відсоткових ставок США стали привабливими для інвестиційної діяльності іноземців. Попит на долари, призначені для капітальних вкладень, збільшився, сприяючи зростанню його вартості. Відносно низький рівень інфляції підтримував високий попит іноземних інвесторів на долари, тому що нижча інфляція означає вищу реальну норму прибутку на інвестиції. Подорожчання валюти скорочує експорт і збільшує імпорт, тобто є основою дефіциту торговельного балансу.
Далі, зростання курсу долара означало, що валюта інших країн обходилась американцям дешевше, а долари коштували дорожче для іноземців. Внаслідок цього іноземні товари стали для американців дешевшими і це збільшило імпорт, а американські товари для іноземців подорожчали, і це призвело до падіння експорту. Крім того, в цей період діяв такий чинник, як відносно більш високе зростання американської економіки, а отже, і національного доходу. А експорт і імпорт країни знаходиться в прямій залежності від відносного рівня національного доходу. Оскільки ж темпи зростання національного доходу країн - торговельних партнерів США значно відставали, то імпорт США прискорено розвивався, а імпорт (експорт США) інших країн збільшувався повільніше. І нарешті, дефіцит торговельного балансу США збільшувався через різке скорочення американського експорту в найменш розвинуті країни.
Це відбувалося з двох причин. Перша: так звана "криза заборгованості" примусила найменш розвинуті країни скорочувати свій імпорт. Друга: багато з найменш розвинутих країн девальвували (тобто державними декретами знизили валютний курс) своєї валюти. З падінням інтернаціональної вартості валюти умови торгівлі для країни погіршуються. Для фінансування певного рівня імпорту потрібно експортувати більший обсяг товарів і послуг. Тим самим девальвація обмежувала імпорт найменш розвинутих країн і стимулювала їх експорт.
Стосовно шляхів скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, то відзначимо лише ті заходи, котрі пов'язані з валютними відносинами . Це - скорочення бюджетного дефіциту і політика дешевих грошей. І в тому, і в іншому випадку зниження відсоткових ставок послаблює міжнародний попит на долари, що призводить до зниження валютного курсу долара Таким, у принципі, є механізм взаємодії платіжного балансу, валютного курсу і відсоткових ставок у промислово розвинутих країнах (ПРК).
Дещо інакше складається ця взаємодія в найменш розвинутих країнах. Передусім, у цих країнах інші причини дефіциту платіжного балансу, ніж у промислово розвинутих країнах. Неоднакові вони і всередині цієї групи країн. Різними є матеріальні та соціально-культурні передумови і можливості вирішення проблем, що викликають дефіцит платіжного балансу. Більше того, для більшості найменш розвинутих країн проблеми дефіциту важко вирішуються через "порочне коло бідності". Мова йде лише про деякі загальні риси.
Причини дефіциту платіжного балансу, а також низька інтернаціональна вартість валюти найменш розвинутих країн більш глибокі. Воші пов'язані, насамперед, з низькою продуктивністю праці, загальною слабкістю економічної структури цих країн, з наявністю серйозних диспропорцій у виробництві. Сьогодні мова йде про "кризу заборгованості", нездатність ряду країн здійснити платежі за наданими їм позиками. Кон'юнктура світового ринку для зовнішньої торгівлі найменш розвинутих країн вкрай несприятлива. З одного боку, експорт цих країн, що складається головним чином із сировини і сільськогосподарської продукції, підлягає впливу коливань цін, котрі характерні для ринків цієї продукції з притаманним їм високим рівнем конкуренції. Більше того, ціни на ці товари мають у довгостроковій перспективі тенденцію до зниження. З іншого боку, найменш розвинутим країнам доводиться завозити продукцію, що виготовляється велетенськими корпораціями розвинутих країн, які мають всі умови для встановлення високих цін на свої товари. Несприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура не дає можливості збільшити експорт, а скорочення імпорту як засобу балансування з соціальних причин вкрай утруднене, оскільки призводить до зниження життєвого рівня населення, створює вибухонебезпечну ситуацію в цих країнах. Дефіцит посилюється і тим, що сам імпорт дорожчає через зростання курсу долара.
В більшості країн так званого третього світу дефіцитним є і баланс статей, пов'язаних з рухом капіталу. З одного боку, коли вибухнула боргова криза, різко скоротився приплив приватних капіталів в економіку найменш розвинутих країн. З іншого - вищі реальні відсоткові ставки (особливо в США), ширший вибір об'єктів для інвестування в ПРК викликав постійний відплив капіталу з найменш розвинутих країн, тобто переведення вкладів і інвестицій у промислово розвинуті країни. Разом з тим зростання відсоткових ставок у США та в інших розвинутих країнах збільшило суму виплат за наданими позиками.
Економічно відсталі країни за характером причин дефіциту платіжного балансу, низькою інтернаціональною вартістю своєї валюти в цілому є схожими. Тому можливі шляхи виходу зі стану зовнішньої заборгованості і зміцнення національної валюти значною мірою однакові.
Це, насамперед, структурна перебудова народного господарства, спрямована на активізацію економічного зростання. Вирішення цього завдання вимагає припинення відпливу капіталу з країни і залучення іноземних інвестицій. Розвиток власного виробництва необхідних товарів і залучення іноземного капіталу для створення підприємств, що виготовляють продукцію, яка замінює необхідний імпорт, дозволяє збалансувати платіжний баланс без падіння рівня життя населення країни. Але для цього треба зняти такі перешкоди на шляху інвестицій, як відсутність єдиного соціально-економічного простору; високі темпи інфляції; довільна, громіздка, несправедлива податкова система, яка стримує стимули до роботи та інвестування; широке розповсюдження корупції і хабарництва; відсталий менеджмент; відсутність адекватної інфраструктури; відстала матеріальна база освіти і охорони здоров'я. Істотною перешкодою на шляху інвестицій є низький рівень доходу на душу населення, за якого практично нема ні можливості, ні стимулів відкладати заощадження. Низькі доходи означають низький попит, що не стимулює інвестицій.
8.6 Проблеми конвертованості національної валюти та шляхи їх вирішення
Дефіцит платіжного балансу України і знижувальний курс гривні віддзеркалюють стан економіки, свідчать про необхідність прискорення темпів економічної реформи.
Важливим елементом цього реформування є стабілізація фінансової системи, а також грошового обігу і кредиту через вирішення проблеми конвертованості національної валюти.
Конвертованість, або оборотність національної грошової одиниці - це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки, без прямого втручання держави в процес обміну.
Ступінь конвертованості обернено пропорційний обсягу і жорсткості валютних обмежень, що практикуються в країні.
Під обмеженнями слід розуміти будь-які дії офіційних інстанцій, які безпосередньо призводять до звуження можливостей, збільшення витрат або до появи невиправданих зволікань у здійсненні валютного обміну і платежів згідно з міжнародними угодами.
Оборотність валюти не є чисто технічною категорією можливості її обміну. По суті, це особливий характер зв'язку між національними і світовим господарствами, глибоке інтегрування першого в друге. Оборотність національної грошової одиниці забезпечує країні довгострокові вигоди від участі в багатосторонній світовій системі торгівлі й інвестицій, а саме:
- вільний вибір виробниками і споживачами найвигідніших ринків збуту і закупівлі всередині країни та за кордоном у кожний даний момент;
- розширення можливостей залучати іноземні інвестиції і здійснювати інвестиції за кордон;
- стимулюючий вплив іноземної конкуренції на ефективність, гнучкість і пристосовність підприємств до зміни умов;
- підтягування національного виробництва до міжнародних стандартів щодо цін, витрат і якості;
- на рівні народного господарства в цілому - спеціалізацію з урахуванням відносних переваг, оптимальне й економне витрачання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.
Конвертованість національної валюти, за визначенням, вимагає ринкового типу економіки, оскільки вона ґрунтується на вільному волевиявленні всіх власників грошових коштів. Крім того, ринкова економіка повинна бути достатньо зрілою для протистояння іноземній конкуренції, для повноправної участі в міжнародному поділі праці.
Вирішення проблеми зовнішньої конвертованості української національної валюти й економічні реформи в Україні повинні розглядатися саме за принципом "зустрічного руху".
Створення передумов конвертованості національної валюти передбачає:
1) зміну відносин власності;
2) становлення реальних ринкових відносин;
3) виникнення конкурентноздатних виробництв і галузей, особливо орієнтованих на експорт, що допоможе проти стояти іноземній конкуренції на внутрішньому ринку і послабити тиск на платіжний баланс з боку більш вільного імпорту і відпливу прибутку іноземних учасників спільних підприємств;
4) здійснення заходів щодо врівноваження платіжного балансу, диверсифікація експорту, контроль над зростанням заборгованості, накопичення валютних резервів;
5) створення достатніх стимулів для залучення іноземного капіталу;
6) забезпечення сучасної інфраструктури грошово-кредит них відносин, недопущення довільного вилучення ресурсів у бюджет банків;
7) стабілізацію внутрішньої економіки і фінансів, проведення ефективної антиінфляційної політики.
В процесі зміни валютного режиму для стимулювання економічних реформ необхідно виділити два етапи.
I Етап внутрішньої конвертованості, який передбачає можливість для громадян і організацій України здійснювати платежі за кордон і купівлю іноземної валюти без будь-яких обмежень. Цей етап безпосередньо пов'язаний з уведенням гривні як внутрішньо конвертованої валюти.
II Етап зовнішньої (повної) конвертованості, котрий передбачає можливість вільного переведення і конвертації коштів у даній валюті на рахунки іноземців.
Перехід до зовнішньої конвертації національної валюти безпосередньо залежить від того, наскільки "твердими" стануть гроші у внутрішньому грошовому обігу.
9. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ
9.1 Економічна інтеграція як поняття
Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного територіального поділу праці. На певному етапі розвитку цього процесу економічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки торговельними, але й тісними виробничими, фінансовими зв'язками. Економічна інтеграція - це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Слово "інтеграція" походить від латинського "integer" - цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.
Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішими є глобалізація і регіоналізація.
Глобалізація означає тісну взаємодію і переплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкованих зв'язків між суб'єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Поняття глобалізації тісно пов'язане з інтернаціоналізацією господарського життя. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це, перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація торгівлі, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Глобалізація надає інтеграційним процесам загальносвітовий характер; кожна країна взаємодіє з іншими країнами не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю), але й через механізм опосередкування, - включаючись до світового ринку, світової валютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.
Регіоналізація - це поглиблення міжнародних зв'язків на компактному просторі, що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн одна до одної, але й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. Такі умови, наприклад, наявні в Західній Європі, що значно полегшує там процес економічної інтеграції. На регіональному рівні утворюються міждержавні угрупування, які мають характер інтеграційних об'єднань. Економічне згуртування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес підсилюється політичними, культурними й іншими умовами. Наприклад, Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) була, в першу чергу, політичною організацією. Європейський Союз, навпаки, розпочався в 50-х роках як суто економічна організація, а тепер дедалі більше набуває рис політичного союзу. Регіональні угрупування в Латинській Америці значною мірою ґрунтуються на культурній, мовній, регіональній спільності. Спонукальним чинником африканських об'єднань є спільність історичних умов розвитку.
Хоч на перший погляд глобалізація і регіоналізація є процесами протилежного напрямку, вони не виключають, а доповнюють одна одну.
На регіональному рівні конкретизуються, організаційно упорядковуються, моделюються інтеграційні процеси, які на глобальному рівні мають узагальнений характер. Поступово розширюючись, регіональні організації відпрацьовують механізм економічного співробітництва, який стає надбанням світової спільнота на глобальному рівні. Цей факт має відображення, до речі, в системі міжнародних організацій: Організація європейського економічного співробітництва, утворена в 1948 р. як регіональна організація, з 1961 р. перетворилася на глобальну - Організацію економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), що сьогодні об'єднує країни всіх континентів.
Найбільш чітко міжнародна інтеграція проявляється на регіональному рівні, тому доцільно розглянути докладніше механізм інтеграції на прикладі регіональних інтеграційних угруповань.
У просторовому відношенні можна виокремити такі рівні регіоналізації:
- макрорегіональний - об'єднання держав великого регіону. Такими регіонами є: Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Центральна Азія (азіатські країни колишнього СРСР, а також Монголія), Південна Азія, Східна і Південно-Східна Азія, Азіатсько-Тихоокеанський регіон (сполучає кілька регіонів Азії, Австралію, деякі країни Північної й Південної Америки), Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка;
- мезорегіональний - співробітництво між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями держав, наприклад, єврорегіони;
- мікрорегіональний - спільні спеціальні економічні зони (СЕЗ).
9.2 Сутність, передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції
Процес міжнародної економічної інтеграції зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці: від простого обміну товарами - до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами та послугами, до інтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв, до тісної і науково-технічної кооперації, до спільного ведення виробництва й управління.
В результаті національні економіки "проникають" одна в одну. Очевидною стає інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються багато різних видів діяльності - науково-технічна, інвестиційна, фінансово-комерційна та ін. Економічна взаємозалежність країн і народів стає відчутною реальністю.
Поступово складаються й стають особливо тісними всебічні світогосподарські регіональні зв'язки, що охоплюють багато країн. Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливів, сприяла більш активному їх включенню в міжнародний поділ праці і кооперацію, у процес широкого міжнародного спілкування та співробітництва.
Динамічний розвиток світових продуктивних сил, все ширше впровадження результатів науково-технічного прогресу відкрили для цивілізованих країн можливість переходу від екстенсивного до інтенсивного відтворювання, до формування нового технологічного підґрунтя. У результаті відбулося переростання продуктивними силами національно-державних поділів, їхній вихід за межі територіальних кордонів. Цей процес торкнувся всіх найважливіших елементів матеріальної й нематеріальної сфери, не тільки товарів, а й капіталу, послуг, робочої сили, науково-технічного обміну, всіх стадій процесу суспільного відтворювання.
Якісно новим закономірним етапом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація й переплетення капіталів, проведення узгодженої міжнародної економічної політики.
Поняття "міжнародна економічна інтеграція" можна визначити як об'єктивний, усвідомлений і направлений процес зближення, зрощення і взаємодії національних господарських систем, що містить потенціал саморегулювання і саморозвитку, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція набуває форми міжнародних угод і узгоджень, що регулюються міждержавними (або наддержавними) органами. Метою інтеграції є нарощування обсягу товарів і послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах.
Сьогодні інтеграційні об'єднання носять регіональний характер і розрізняються за глибиною процесів, що відбуваються у межах угруповання.
До передумов міжнародної економічної інтеграції можна віднести:
- належність (близькість) рівнів економічного розвитку и ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. Найбільш активно інтеграційні процеси проходять між державами, що знаходяться на приблизно однаковому рівні економічного розвитку;
- географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільних кордонів і економічних зв'язків, що історично склалися. Більшість інтеграційних об'єднань світу створювалися з декількох сусідніх країн, були розташовані близько одна до одної, мали єдині транспортні комунікації. Пізніше до них приєднувалися й інші сусідні країни;
- наявність спільних економічних та інших проблем, що поставали перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. Економічна інтеграція повинна вирішити конкретні економічні проблеми, які реально стоять перед країнами, що інтегруються;
- демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні перетворення (прискорення темпів економічного зростання, зростання зайнятості, зниження інфляції, підвищення рівня добробуту та ін.). Ці фактори психологічно впливають на інші країни, що уважно слідкують за якісними змінами у країнах - членах інтеграційного угруповання;
- появу "ефекту доміно". Після створення інтеграційного об'єднання країни, що залишилися поза його межами, зустрічаються з певними труднощами, пов'язаними з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять до угруповання, одна на одну. Все це може призвести до скорочення торгівлі країн, що не є членами об'єднання. Деякі з цих країн не хочуть залишитись поза межами інтеграційних процесів. Вони дуже швидко підписують двосторонні угоди про торгівлю та інші економічні стосунки з країнами - членами інтеграційного об'єднання.
Головною метою інтеграції є нарощування обсягів та поширення асортименту товарів та послуг на основі і в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності.
Більшість інтеграційних об'єднань, що виникають та розвиваються у сучасній світовій економіці, мають виконати ряд завдань, головними з яких є:
- використання переваг економіки масштабу. Досягти цього можна завдяки розширенню розмірів ринку, зменшенню трансакційних витрат та використанню інших переваг на основі теорії економіки масштабу.
- вирішення завдань торгової політики. Регіональні угруповання дають змогу створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі, мають можливість зміцнити переговорні позиції країн в рамках багатосторонніх торгових переговорів у СОТ.
- сприяння структурній перебудові економіки. Досягається завдяки використанню країнами, що будують ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, досвіду провідних розвинених країн, що є членами об'єднання. Більш розвинені країни, що підключають своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені у прискоренні їх ринкових реформ та створенні там повноцінних і ємкісних ринків.
Подобные документы
Цілі міжнародної економічної інтеграції. Економічні ефекти зони вільної торгівлі і митного союзу, сучасні інтеграційні процеси. Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему. Проблеми і перспективи інтернаціоналізації української економіки.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 11.12.2011Визначення основних проблем інтеграції України в світовий економічний простір. Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків і зміна структури економіки як чинники економічної інтеграції. Теорії міжнародної торгівлі і їх значення в розвитку економіки.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 25.04.2011Вітчизняна теорія інтеграції. Сутність і особливості міжнародної економічної інтеграції, її форми. Північноамериканська угода про вільну торгівлі. Інтеграційні об'єднання в інших регіонах світу. Поетапність процесу міжнародної економічної інтеграції.
реферат [37,9 K], добавлен 19.11.2009Суть та цілі міжнародної економічної інтеграції, її форми та етапи. Економічні наслідки вступу країни до торгово–економічних інтеграційних об’єднань. Зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної інтеграції України. Стратегічні напрямки інтеграції.
курсовая работа [271,6 K], добавлен 26.05.2014Історія виникнення, етапи розвитку та типізація міжнародних організацій. Головні передумови міжнародної економічної інтеграції. Особливості та проблеми інтегрування України в міжнародну економічну діяльність, її членство в міжнародних організаціях.
курсовая работа [118,2 K], добавлен 22.06.2010Теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції як найвищого ступеню розвитку міжнародних економічних відношень. Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних інтеграційних об’єднань. Вплив міжнародної торгівлі на вітчизняні монополії.
контрольная работа [60,9 K], добавлен 14.12.2009Сутність міжнародної економіки та її місце в системі економічних знань. Порядок формування та проблеми сучасної міжнародної торгівлі, шляхи їх вирішення. Механізм функціонування міжнародної макроекономіки, методи її регулювання, сучасність і перспективи.
учебное пособие [2,3 M], добавлен 16.01.2010Специфічні риси міжнародної торгівлі, особливості механізмів її фінансування. Виграш від міжнародної торгівлі для вітчизняних міжнародних фірм. Державне регулювання міжнародної торгівлі. Експорт як стратегія одержання прибутків країною, основні перешкоди.
контрольная работа [38,9 K], добавлен 05.10.2012Економічна інтеграція як критерій розвитку країн та їхнього співробітництва. Аналіз та обґрунтування теоретичних концепцій економічної інтеграції, особливості включення України в глобальний економічний простір. Форми міжнародної економічної інтеграції.
реферат [29,8 K], добавлен 05.09.2009Сутність міжнародної торгівлі та її види. Динаміка експорту та імпорту товарів і послуг України за 2003-2007 роки. Основні перспективи розвитку міжнародної торгівлі в умовах її інтеграції. Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі.
курсовая работа [137,6 K], добавлен 06.10.2010
