Ідея співробітництва, як єдиної можливої форми спілкування між суб'єктами міжнародних відносин, пронизує всю систему міжнародного права та міжнародних інституцій, що об'єктивно зумовило виникнення принципу співробітництва держав як міжнародно-правової норми імперативного характеру. Досліджуючи цю проблему необхідно з'ясувати місце принципу співробітництва держав в системі принципів міжнародного права.

Питання принципів належить до центральних, стрижневих в теорії та практиці міжнародного публічного права. Як результат абстрагування основних елементів його правових норм, вони виникли і розвинулися в міждержавних відносинах одночасно з еволюційним розвитком міжнародного права протягом різних історичних епох, відбиваючи умови і відповідні соціально-економічні потреби цих епох Георгіца А.З. Міжнародне публічне право. Загальна частина. - Чернівці: Рута. 1995, - С. 66. та відображаючи корінні інтереси держав і світового співтовариства в цілому на певному етапі розвитку системи міжнародних відносин. Поява принципів обумовлена і Інтересами самого міжнародного права, зокрема необхідністю координації величезної багатоманітності норм, забезпечення єдності системи міжнародного права.

Згідно статті 38 Статуту Міжнародного суду джерелом міжнародного права, поряд із міжнародними конвенціями та міжнародними звичаями, є загальні принципи права, визнані цивілізованими націями. Наукова доктрина розрізняє поняття “загальні принципи міжнародного права" та “основні принципи міжнародного права”. Їх співвідношення є предметом різних наукових концепцій. Зокрема, до першої категорії, на думку деяких вчених, відносяться як основні, так і галузеві принципи міжнародного

права. Існують підходи, згідно яких до загальних принципів міжнародного права належать також деякі імперативи морального характеру, а також юридичні поняття, постулати, правила юридичної логіки та юридичної техніки, що застосовуються як у національних правових системах, так і в міжнародному праві у процесі тлумачення і застосування правових норм. Це, зокрема, принцип non bis in іdеm (“не двічі за одне і те ж”) Фельдман Д. И.. Лхиачев В. Н, "Права и обязянности государств" и "общие принципы права" как международно-правовые категории. // Идеи мира и сотрудничества в современном международном праве: Сб. науч. тр. /АН УССР. Инт-т гос-ва и права. Отв. ред, В.Н. Денисов. - К.; Наукова думка. 1990. - С. 89. , принципи не зловживання правом, правила Іех specialis derogat generali (спеціальний закон скасовує загальний закон), lех роstеrіоr derogat рrіоrі (наступний закон скасовує попередній), nemo plus juris transferre potest quamipse habet (ніхто не може передати іншому більше прав, ніж він має сам Тункин Г.И. Теория международного права. - М., 1970. - С. 227. ) та багато інших.

Поняття основних принципів міжнародного права не має нормативного визначення. Існують лише доктринальні їх тлумачення, які, незважаючи на різноманітність підходів та багатогранність цього поняття, в цілому збігаються у розкритті його суттєвих характерних ознак. Таким чином, узагальнивши згадані підходи, можна прийти до висновку, що під основними принципами міжнародного публічного права розуміються історично зумовлені, концентровано виражені, універсальні, основоположні, загальноприйняті (загальновизнані) правові норми, що виражають головний зміст міжнародного права та його характерні риси; мають вищу, імперативну юридичну чинність, служать спрямовуючими началами у формуванні та реалізації норм і утворюють політичну, моральну і правову базу міжнародно-правової системиЛукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе. - М.: Спарк, 1997. - С. 89. . Вони являють собою такі загальні установлення, які не можуть бути скасовані ніякими установленнями спеціального характеру, і які, однак, роблять недійсними всі суперечні їм норми як звичаєвого, так і договірного права. Це узагальнені, юридичне закріплені, керівні правила поведінки суб'єктів міжнародного публічного права, котрі виникають як результат суспільної практики Баймуратов М.А. Международное право. - X.: Одиссей", 2000. - с. 49. і є критерієм законності всіх інших норм, що виробляються державами у сфері міжнародних відносин.

Нормативним критерієм віднесення конкретного принципу міжнародного публічного права до категорії основних є його закріплення у відповідному міжнародно-правовому акті. Зокрема, основні принципи міжнародного права проголошені в ст.2 Статуту ООН і конкретизовані в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами у відповідності до Статуту Організації Об'єднаних Націй, від 24 жовтня 1970 року. До них належать:

а) принцип, відповідно до якого держави утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування;

b) принцип, згідно якого держави вирішують свої міжнародні спори мирними засобами;

с) обов'язок у відповідності до Статуту ООН не втручатися у справи, які входять до внутрішньої компетенції будь-якої держави;

d) обов'язок держав співробітничати одна з одною у відповідності до Статуту ООН;

е) принцип рівноправності та самовизначення народів;

f) принцип суверенної рівності держав;

g) принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'язань.

Одночасно Декларація про принципи міжнародного права 1970 року (п.3) зазначає, що “принципи Статуту, втілені в цій Декларації, являють собою основні принципи міжнародного права”, і закликає всі держави керуватися ними у своїй міжнародній діяльності та розвивати свої взаємовідносини на основі Їх суворого дотримання.

Говорячи про Декларацію 1970 року (прийнята 24.10.1970 р. Резолюцією 2625 // ХХV на 1883-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН) як про одне з джерел основних принципів міжнародного права, слід навести ряд зауважень, висловлених з цього приводу в науковій літературі. Так, на думку В,І. Євінтова, погоджуючись в принципі з думкою про те, що акти типу резолюції 2625 // ХХV, як такі, обов'язкової юридичної сили не мають (тобто не є формальним джерелом права), необхідно одночасно відмітити, що вони являють собою загальновизнаний виклад принципів міжнародного права (матеріальне джерело). Евинтов В. Й, Международное сообщество и правопорядок. - К.: Наукова думка. 1990. - С. 83. Останнє підтверджується тою обставиною, що сформульовані в ньому принципи часто в тому ж вигляді відтворюються в різноманітних міжнародно-правових документах (після прийняття Статуту ООН принцип співробітництва, наприклад, був зафіксований в статутах багатьох міжнародних організацій, в міжнародних договорах, численних резолюціях та деклараціях).

Юридичне закріплення принципу співробітництва держав (в складі основних принципів міжнародного права) знайшло своє вираження в такому документі міжнародного характеру, як Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який містить декларацію принципів (з конкретизацією кожного), котрими держави-учасниці повинні керуватися у взаємних відносинах Його положення, знаходячись у повній відповідності з Декларацією 1970 року, разом з тим являють його подальшу конкретизацію. Причому Заключний акт 1975 року додає до перелічених вище семи принципів ще три: непорушність кордонів, територіальна цілісність держав та повага прав людини та основних свобод. В науковій доктрині немає одностайної думки щодо включення останніх трьох принципів до групи основних, оскільки, по-перше, Заключний акт НБСЄ 1975 року носить регіональний характер, по-друге, Декларація про принципи міжнародного права 1970 року чітко визначає, що основними є принципи, перелічені в Статуті ООН та самій Декларації. Практика міжнародних відносин свідчить про те, що зазначені норми несуть не менш вагоме правове, політичне та моральне навантаження. І, хоча, вони не виділені в якості самостійних в Декларації 1970 року, але були відображені в змісті інших принципів. Таким чином, звертає па себе увагу тенденція зростання кількості основних принципів сучасного міжнародного права Баймуратов М.А. Международное право. - X.; "Одиссей", 2000. - С. 51. . Такої думки дотримуються, зокрема, Баймуратов М.А., Бірюков П.Н. Лукашук І.І., Черкес М.Ю., Дмитрієв А.І., Муравйов А.І. Дмітрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губернський - К.: Юрінком Інтер. 2000. - С. 230. та ін.

Слід зауважити, що основні принципи міжнародного права історично сформувались із міжнародно-правових звичаїв (як результат суспільної практики), а тому не можна забувати про їх звичаєву природу. Норми, які одержали закріплення в конвенційних нормах міжнародного права, не втрачають самостійного значення як норм звичаєвого права для держав-учасниць таких договорів, вони продовжують своє паралельне існування. Отже, принципи міжнародного права залишаються обов'язковими і як частина звичаєвого міжнародного права, незважаючи на дію договорів, в положеннях яких вони інкорпоровані.

В якості джерел принципу співробітництва держав, крім міжнародно-правових звичаїв та наведених міжнародних документів, виступають також декларації та резолюції Генеральної Асамблеї ООН, документи міжнародних нарад на вищому рівні та інші міжнародні акти як універсальні, так і регіонального характеру, із спеціальних питань.

Як складовому елементу системи основних принципів міжнародного права, принципу співробітництва властиві загальні особливості, що відображують їх головний зміст та дозволяють їм займати особливе місце в системі міжнародно-правових норм. Ці характеристики принципів є взаємозалежними та взаємообумовлюючими, і в комплексі дають можливість глибше розкрити природу предмету дослідження.

1. Універсальний характер - основні принципи мають вищу юридичну чинність, вони належать до імперативних норм міжнародного права, jus cogens. Визначення норми jus cogens дає стаття 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, де зазначено: “Імперативна норма загального міжнародного права є нормою, що приймається І визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носила б такий же характер”. Про вищу юридичну силу принципів говорить також Статут ООН, згідно статті 103 якого в разі невідповідності рядових норм міжнародного права Статуту, в якому закріплені основні принципи, переважну силу мають норми, зафіксовані в Статуті OOН. Універсальність принципів передбачає їх загальний, основоположний, загальнообов'язковий характер, їх неоспорюваність та загальновизнаність.

2. Основні принципи є основоположними нормами міжнародного права - з їх допомогою закріплюються засади сучасних систем міжнародних відносин і міжнародного права; вони є основною правовою базою для створення конкретних норм міжнародного права, які або конкретизують ці принципи, або закріплюють нові міждержавні відносини, які знаходяться у повній відповідності з основними принципами. Імперативний та універсальний характер принципів міжнародного права означає, що всі конкретні норми міжнародного права, в тому числі ті, які створюються в договірній практиці держав, не повинні суперечити основним принципам цього права. Мовчан А.П. Международный правопорядок. - М: Институт государства и права РАН 1996г. - С. 46 Інакше такі норми не будуть чинними в силу статті 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів та статті 103 Статуту ООН. Не випадково у ст.53 Віденської конвенції 1969 року було визнано, що “договір є недійсним, якщо на момент укладення він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права”. При цьому на учасників такого договору покладається обов'язок “усунути, наскільки це можливо, наслідки будь-якої дії, вчиненої на підставі положення, яке суперечить імперативній нормі" та привести свої взаємовідносини у відповідність з імперативною нормою (ст.71 Конвенції).

3. Для основних принципів міжнародного права характерна загальність дії та загальний характер зобов'язань, що з них виникають. Принципи поширюються усюди, де взаємодіють суб'єкти, і необмежені предметне та у просторі. Сфера їх дії універсальна як за суб'єктами, так і за видами і галузями регульованих міждержавних відносин. При проникненні в нову сферу взаємодії (наприклад. Космос) на їх основі формуються галузеві принципи міжнародного права Дмітрієв А. І.. Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губернський - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 231. . Основні принципи утворюють свого роду “конституцію” міжнародного права. При цьому, існує певна неузгодженість стосовно суб'єктів, які підпадають під дію принципу співробітництва держав. Так, Декларація 1970 року. Заключний акт 1975 року та інші міжнародно-правові акти, проголошуючи та регламентуючи принцип співробітництва, зосереджені на міждержавних відносинах. Однак, коло суб'єктів міжнародного права є значно ширшим, незважаючи на те, що держава серед них є первинним, основним суб'єктом. Очевидно, слід виходити з того, що кожний суб'єкт міжнародного права, незалежно від його статусу, форм та особливостей функціонування, повинен будувати свою міжнародну діяльність та відносини з іншими суб'єктами на принципах міжнародного права, і особливо це стосується принципу співробітництва. Прикладом може бути ст.56 Статуту ООН, яка зобов'язує членів Організації вдаватися до спільних та самостійних дій у співробітництві з Організацією для досягнення цілей ООН.

4. Універсальність основних принципів обумовлює загальнообов'язковість їх дії. Тобто, як елемент jus cogens, такий принцип має обов'язкову силу для всіх суб'єктів міжнародного права. При цьому вони мають обов'язковий характер для всіх без виключення держав, незалежно від того, чи є вони членами ООН, та інших суб'єктів міжнародного права. Баймуратов М.А. Международное право. - Х.: "Одиссей", 2000. - С. 50 Так, згідно п.6 ст.2 Статуту ООН, Організація забезпечує, щоб держави, які не є її Членами, діяли у відповідності із закріпленими у Статуті принципами, оскільки це може виявитись необхідним для підтримання міжнародного миру та безпеки.

5. Визначальна роль основних принципів у впорядкуванні міжнародних відносин проявляється не тільки в рамках правотворення, але й в процесі реалізації норм права. Ці принципи можуть виступати правовою основою

для регулювання міждержавних відносин при відсутності прямого регулювання - важливою їх функцією є заповнення прогалин у міжнародному праві, коли суспільні відносини, що склалися, не зустрічають адекватного індивідуально-конкретного відображення на рівні спеціальних норм. Так, в преамбулі Конвенції з морського права 1982 року зафіксовано, що питання, не регульовані цією Конвенцією, продовжують регламентуватися нормами та принципами загального міжнародного права. Аналогічно це питання вирішується і Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів та державних боргів 1983 року та інших актах.

6. Зміст основних принципів міжнародного права вирізняється також стабільністю. Це означає, що вони не підлягають впливу тих чи інших деяких змін у міждержавних відносинах. Вони можуть тільки піддаватися деталізації, уточненню в міру прогресивного розвитку міжнародних відносин і міжнародного права, виявляючи такий елемент свого змісту, як динамізм.

7. Відмінною рисою основних принципів є їх програмний характер. Зміст принципів розвивається з деяким випередженням дійсності. Поступово реальні міжнародні відносини підтягуються до рівня принципів;

якщо в минулому міжнародне право йшло за політикою, то нині багато його принципових положень зумовлюють та розвивають політичні кроки держав. Спираючись на досягнуте, держави долають новий етап у розвитку змісту принципів, що здійснюється головним чином за допомогою резолюцій міжнародних органів та організацій. Особливості формування і функціонування принципів значною мірою визначається тим, що вони відображують і закріплюють необхідні основи міжнародного порядку та міжнародного права. Вони являють собою необхідне право jus necessitatis. Тому для того, щоб принцип став загальнообов'язковим, необхідне визнання його міжнародним співтовариством в цілому, тобто достатньо представницькою більшістю держав. Резолюція формулює зміст принципу, держави визнають за ним юридичну силу.

8. Взаємозв'язок і взаємозалежність основних принципів міжнародного права - їх визначальна властивість, на яку прямо вказує розділ 2 Декларації про принципи міжнародного права 1970 року. При їх тлумаченні та застосуванні кожний принцип повинен розглядатись в контексті всіх інших принципів. Наприклад, принцип співробітництва держав нерозривно пов'язаний з принципом добросовісного виконання державами прийнятих на себе зобов'язань, порушення принципу невтручання, як правило, слідує або йому передує порушення принципу суверенної рівності держав; дотримання принципу незастосування сили і погрози силою створює засновки для більш активного застосування принципу співробітництва держав. Международное право: Учебник/Под ред.Н.Т. Блатовой. Л.А. Маджорян. - М.: Юрид. лит.. 1979. - С. 168. Звичайно, і рядові норми міжнародного права взаємопов'язані, можуть конкретизувати і доповнювати одна одну, але ніде взаємозалежність та взаємопроникнення не простежується так глибоко, як в системі основних принципів.

Історично принцип співробітництва держав пов'язують з появою у працях ряду юристів-міжнародників концепції “права спілкування”. Прихильниками цієї концепції були, наприклад, Ф. Ліст, Ф.Ф. Мартене. Але право на спілкування в їх тлумаченні та деяких інших авторів в остаточному підсумку лише виводилося з факту реальної потреби в міжнародному спілкуванні, але не переростало в принцип міжнародного права. Дмітрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губернський - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 251. Радянська наукова доктрина розглядала принцип співробітництва держав як форму практичної реалізації принципу мирного співіснування Наприклад: Международное право: Учебник/Под ред.Н.Т. Блатовой, Л.А. Маджорян. - М.: Юрид. лит., 1979. - С. 192. ,що передбачало не лише відмову від застосування сили, але й обов'язок держав співробітничати одна з одною. Така концепція небезпідставно знаходить підтримку в сучасній літературі з питань міжнародного права. Лукашук И. И Международное право. Общая часть. - М.: Издательство БЕК. 1996. - С. 286-288.

Нормативний зміст принципу співробітництва держав, який розкрито в Декларації про принципи міжнародного права від 1970 року, полягає в “обов'язку держав незалежно від відмінностей в їх політичних, економічних та соціальних системах, співробітничати одна з одною у різних галузях міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру і безпеки та сприяння міжнародній економічній стабільності і прогресу, загальному добробуту народів і міжнародному співробітництву, вільному від дискримінації, яка має в своїй основі такі відмінності. ”

Заключний акт наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року підтвердив особливе значення принципу співробітництва, його загальний, основоположний характер. Держави-учасниці прийняли на себе зобов'язання розвивати своє співробітництво одна з одною, так і з усіма державами, у всіх областях відповідно до цілей та принципів Статуту ООН. Заключний акт також визначив засади, на яких повинне грунтуватись таке співробітництво, - рівність держав, сприяння взаєморозумінню та довірі, дружнім та добросусідським взаємовідносинам між собою, міжнародному миру, безпеці та справедливості.

Вище були розглянуті загальні ознаки принципу співробітництва держав в складі системи основних принципів. Спробуємо також, виходячи з його нормативного змісту, розкрити специфічні особливості одного з найголовніших принципів сучасного міжнародного права.

Отже, по-перше, співробітництво є обов'язком держав, що є характерною рисою принципу. Декларація 1970 року покладає на держави-члени Організації Об'єднаних Націй також обов'язок у співробітництві з Організацією здійснювати спільні та індивідуальні заходи, передбачені відповідними положеннями Статуту ООН для досягнення цілей, які переслідує цей принцип.

Деякі науковці наголошують на вразливості принципу з юридичної точки зору. Юридичне зобов'язати державу до конкретного співробітництва так само складно, як і зобов'язати її до дружби з тою чи іншою державою. Все це дало підстави ряду юристів заперечувати юридичний характер принципу співробітництва. Колишній член Комісії міжнародного права і Міжнародного Суду ООН Дж. Фіцморіс в доповіді Інституту міжнародного права про майбутнє міжнародного права зауважив: “Важко уявити, щоб ідея обов'язку співробітничати здійснила значний шлях в якості загального принципу міжнародного права”. Наголошується на тому, що принцип співробітництва не слід розуміти буквально: його необхідно розглядати в контексті з принципом державного суверенітету, в силу якого кожна держава вільна у виборі форм своїх взаємовідносин з іншими державами. А тому, принцип співробітництва як міжнародно-правовий обов'язок слід відрізняти від самої діяльності держав по реалізації співробітництва, яка повинна здійснюватись у відповідності з цим принципом. Международное право: Учебник. Отв. ред. Ю.М. Колосов, З.С. Кривчикова. - М,: Международные отношения, 2000. - С. 63; Така позиція має сенс, оскільки. Декларація про принципи міжнародного права 1970 року, розкриваючи зміст принципу співробітництва держав, підкреслює, що міжнародні відносини держав повинні відповідати принципам суверенної рівності та невтручання.

Поширеною є і протилежна думка, яка виходить з того, що принципом встановлено юридичний обов'язок держав співробітничати одна з одною у всіх галузях міжнародних відносин. Однак, при цьому важко вказати, як юридичне може бути забезпечений цей обов'язок. На регіональному рівні вже існують спроби створити такі механізми. Так, підписуючи Декларацію про дотримання принципів співробітництва в рамках Співдружності Незалежних Держав від 14 лютого 1992 року, глави держав-учасниць Співдружності взяли на себе обов'язок відпрацювати механізм відповідальності за порушення вказаних принципів та сприяти через відповідні державні структури виконанню положень цієї Декларації.

Таким чином, цей принцип значною мірою носить характер ідеї, що пронизує всі інші принципи і розкриває в них свій зміст. А тому його дослідження, юридичне закріплення, тлумачення та застосування відокремлено, поза межами системи принципів міжнародного права не принесе позитивного ефекту. Особливе значення в цьому плані має принцип добросовісності, який зобов'язує добросовісно ставитись до розвитку всебічного співробітництва, добросовісно в дусі співробітництва підходити до вирішення міжнародних проблем, а також до застосування норм міжнародного права, включаючи принципи. Принцип співробітництва має і цілепокладаючий характер, в його контексті повинні тлумачитись інші принципи і норми. Реалізація всіх принципів можлива лише шляхом співробітництва. Очевидно, в цьому і полягає суть принципу співробітництва та його друга специфічна ознака.

По-третє, міжнародне співробітництво має недискримінаційний характер і здійснюється державами незалежно від відмінностей їх політичних, економічних і соціальних систем. Міжнародне співробітництво вільне від відмінностей раси, статі, мови, релігії та ін. (п. З ст.1 Статуту ООН). Згідно Декларації про принципи міжнародного права держави співробітничають у встановленні загальної поваги і дотримання прав людини і основних свобод для всіх та в ліквідації расової дискримінації і всіх форм релігійної ворожнечі, а також здійснюють свої міжнародні відносини в економічній, соціальній, культурній, технічній і торговій областях у відповідності з принципами суверенної рівності та невтручання. Останнє положення яскраво ілюструє описану вище взаємозалежність та взаємообумовленість основних принципів і передбачає, що держави в співробітництві. між собою є юридичне рівними; в повній мірі користуються рівними правами, властивими їх суверенітету; і повинні будувати свої взаємовідносини на засадах поваги до правосуб'єктності, територіальної цілісності та політичної незалежності інших держав. Крім того, держави у своїх відносинах не вправі втручатися прямо чи побічно з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи іншої держави. Внаслідок цього збройне втручання і всі інші форми втручання або всілякі погрози, спрямовані проти правосуб'єктності держави або проти її політичних, економічних та культурних основ, є порушенням міжнародного права.

Визначений Декларацією взаємозв'язок принципу співробітництва держав з іншими принципами міжнародного права підтверджено практикою. Зокрема, практикою Міжнародного Суду, який протягом 1984 - 1991 років розглядав справу “Нікарагуа проти Сполучених Штатів Америки”. Як встановив Суд, США, порушуючи норми звичаєвого та загального конвенційного міжнародного права (в тому числі відповідні положення Статутів ООН 1945 року, ОАГ 1948 року та двостороннього договору між Нікарагуа та США про дружбу, торгівлю та мореплавство 1956 року), проводили мінування портів, напади на нафтосховища та на бази ВМС Нікарагуа, підтримували військові та напіввійськові дії “контрас” в цій країні, порушували режим повітряного простору та територіального моря, всупереч існуючому між країнами Договору про дружбу, торгівлю та мореплавство ввели економічне ембарго проти Нікарагуа. Блищенко И. П.. Дориа Ж, Прецеденты в международном публичном и частном праве, - 2-е изд., доп. М.: Издательство МНИМП, 1999. - С. 345-363

² Баймуратов М.А. Международное право. - Х.: “Одиссей”. 2000. - С. 68 Такими діями США порушили, зокрема, принципи суверенної рівності, невтручання, утримання від застосування сили або погрози силою, що призвело до прямого порушення принципу співробітництва держав.

По-четверте, принципу співробітництва властива стимулююча спрямованість. Він орієнтує держави у своїх відносинах керуватися міркуваннями взаємної вигоди. На держави покладено обовязок співробітничати в справі надання сприяння економічному росту в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються. Автори Статуту ООН, Дикларації 1970 року усвідомлювали, що незважаючи на юридичну рівність держав, вони не можуть бути рівними в інших областях, наприклад, в економічній, гумунітарній соціальній науково технічній, а тому особливу увагу при закріпленні принципу співробітництва держав (та інших принципів) було звернуте на нівелювання відмінностей між державами у вище перелічених галузях. Заключним актом 1975 року передбачено, що держави - учасниці будуть рівним чином намагатися, розвиваючи своє співробітництво, підвищувати добробут народів та сприяти перетворенню в життя їх сподівань, використовуючи, зокрема, вигоди, що випливають із взаємного ознайомлення та із прогресу і досягнення в економічній, науковій, технічній, соціальній, культурній та гуманітарній областях. Вони бутуть здійснювати кроки по створенню умов, які б сприяли тому, щоб робити ці вигоди доступними для всіх, вони будуть враховувати інтереси всіх у скороченні відмінностей в рівнях економічного розвитку і, зокрема, інтереси країн, що розвиваються у всьому світі. Аналіз політико - правових документів, що відображають наміри держав, показують намагання держав надати принципу співробітництва універсальний характер Баймуратов М.А. Международное право. - Х.: “Одиссей”. 2000. - С. 68.

Політико - правові акти, спрямовані на регламентацію принципу співробітництва держав, не обмежують його дію предметно, однак вони окреслюють коло основних проблем та пріоритетні напрямки такого співробітництва:

- підтримання міжнародного миру та безпеки;

- розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги до принципу рівноправності та самовизначення для нардів;

- сприяння міжнародній економічній стабільності і прогресу;

- встановлення загальної поваги до праві основних свобод для всіх;

- досягнення загального добробуту народів;

- сприяння міжнародному співробітництву, вільному від дискримінації;

- здійснення міжнародних відносин в економічній, соціальній, культурній, технічній і торговій областях у відповідності з принципами суверенної рівності та невтручання, а також в області науки, культури, освіти;

- співробітництво з ООН та прийняття заходів, передбачених її Статутом;

- сприяння економічному росту в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються.

Наведені напрямки та проблеми перекликаються з цілями Організації Об'єднаних Націй та логічно випливають з них.

Конкретні форми співробітництва та його об'єми залежать від самих держав, їх потреб І матеріальних ресурсів, внутрішнього законодавства та прийнятих на себе міжнародних зобов'язань. Крім того, у відповідності із статтями 11,13 Статуту ООН до функцій та повноважень Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй в цій сфері належить:

розгляд загальних принципів співробітництва в справі підтримання миру та безпеки,., і робити щодо цих принципів рекомендації Членам Організації або Раді Безпеки або і Членам Організації й Раді Безпеки;

організація досліджень та надання рекомендацій з метою сприяння міжнародному співробітництву в політичній області та заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації, а також сприяння міжнародному співробітництву в області економічній, соціальній, культури, освіти охорони здоров'я і сприяння здійсненню прав людини та основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії.

Для поглиблення та розвитку міжнародного співробітництва з різних питань створюються та існують чимало міжнародних організацій та спеціалізованих установ.

Висновок до І розділу

Таким чином, як один з найголовніших принципів сучасного міжнародного права, принцип співробітництва держав являє собою історично зумовлену, універсальну, основоположну, загальноприйняту (загальновизнану) юридичне закріплену правову норму, яка покладає на держави обов'язок незалежно від відмінностей в їх політичних, економічних та соціальних системах, співробітничати одна з одною у різних галузях міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру і безпеки та сприяння міжнародній економічній стабільності і прогресу, загальному добробуту народів і міжнародному співробітництву, вільному від дискримінації, яка має в своїй основі такі відмінності; має вищу, імперативну юридичну чинність; служить спрямовуючими началом у формуванні та реалізації норм і є критерієм законності всіх інших норм, що виробляються державами у сфері міжнародних відносин. Як елементу системи основних принципів міжнародного права йому властиві: універсальний, основоположний, програмний, загальний та загальнообов'язковий характер; стабільність, динамізм та взаємозв'язок з іншими принципами міжнародного права.

Крім того, специфіка принципу співробітництва полягає в тому, що співробітництво є обов'язком держав; лише шляхом співробітництва можлива реалізація інших основних принципів міжнародного права; міжнародне співробітництво має недискримінаційний характер та стимулюючу спрямованість.

В якості форм об'єктивізації принципу співробітництва держав виступають міжнародно-правові звичаї та документи міжнародно-правового характеру (статути міжнародних організацій, міжнародні договори, численні резолюції та декларації). До найбільш вагомих актів з питань загального, міжнародно-правового регулювання міжнародного співробітництва держав належать: Статут Організації Об'єднаних Націй 1945 року; Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами у відповідності до Статуту Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року; Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року.

Отже міжнародному співробітництву притаманні свої форми та цілі, які випливають із статутних цілей Організації Об'єднаних Націй.

Розділ ІІ. Поняття регіонального економічного співробітництва