Економічний союз. Необхідність розширення економічних відносин у рамках СНД і розробки універсальних міжнародних угод в сфері регулювання економічних зв'язків привели до прийняття Договору про створення Економічного союзу від 24 вересня 1993 р. Договір набрав сили 14 січня 1994 р., його учасниками на сьогоднішній день є 11 держав. Україна заявила про свій намір „співробітничати з економічним співтовариством як асоційований член на основі окремої угоди”, що так і не набрало сили. Договір складається з преамбули і 34 статей, об'єднаних у 8 глав. Об'єктом договору є: торгово-економічні відносини; підприємництво й інвестиції; грошово-кредитні, фінансові і валютні відносини; соціальна політика; правове регулювання економічних відносин і ін.

Цілями Економічного союзу є: формування умов стабільного розвитку економік держав-учасників; поетапне створення загального економічного простору на базі ринкових відносин; спільне здійснення економічних проектів; рішення екологічних проблем і ін.

На першому етапі планувалося створити міждержавну (багатобічну) асоціацію вільної торгівлі, що передбачала скасування митних тарифів і безперешкодний рух товарів на території держав-учасників Економічного союзу.

На другому етапі передбачалося утворити митний союз, у рамках якого повинно бути встановлений у відношенні інших держав загальний митний тариф і повинно здійснюватися скоординована зовнішня політика.

На третьому етапі передбачалося формування загального ринку капіталів і робочої сили, а як підсумок - формування єдиного валютного союзу, заснованого на погодженій бюджетній, податковій, кредитно-грошовій і валютній політиці Европейское международное право: Учебник / Отв. Ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. - М.: Междунар. отношение, 2005. - С. 216-217. .

Для забезпечення діяльності Економічного союзу держави-учасники використовують існуючі і створюють нові спільні виконавчі координаційні інститути. Рішення Ради глав держав і Ради глав урядів з питань функціонування Економічного союзу приймаються на основі консенсусу, при цьому будь-яка держава може заявити про свою незацікавленість у тому чи іншому питанні.

Термін дії Договору про створення Економічного союзу складає десять років, що автоматично продовжується на наступні п'ятилітні періоди, якщо жодна з держав-учасників не заявить про припинення своєї участі в ньому. Договір не передбачає застережень до тексту.

Після висновку Договору держави СНД підготували, розглянули і підписали кілька десятків міжнародних угод у розвиток положень Договору 1993 р. Серед них можна виділити наступні: Угода про співробітництво в області інвестиційної діяльності (грудень 1993 р.), спрямована на здійснення погодженої політики в області правового регулювання положення інвесторів, створення спільних підприємств і ін.; Договір про проведення погодженої антимонопольної політики від 23 грудня 1993 р., що заклав правові основи по попередженню, обмеженню, застосуванню санкцій у відношенні недобросовісної конкуренції юридичних осіб і передбачає створення Міждержавної ради по антимонопольній політиці (Антимонопольна рада) Харламова В.Н. Международная экономическая интеграция. Учебное пособие. - М., 2002. - С. 105-107. .

Однак сполучення декількох факторів політичного й економічного характеру не дозволило державам повною мірою реалізувати положення Договору про створення Економічного союзу 1993 р. Держави СНД вибрали іншу форму побудови економічних відносин - висновок двосторонніх і субрегіональних (у більшості випадків між суміжними державами) міжнародних домовленостей. Очевидно, що на даному етапі це найбільш ефективна форма міжнародного співробітництва держав Співдружності Харламова В.Н. Международная экономическая интеграция. Учебное пособие. - М., 2002. - С. 107. .

Зона вільної торгівлі. Одним з перших міжнародних угод, розроблених у рамках СНД і спрямованих на створення загального економічного простору й ефективне міжнародне співробітництво в економічній сфері, є Угода про створення зони вільної торгівлі, підписана 15 квітня 1994 р. Відповідно до нього передбачалося „не застосовувати мита, податки і збори, що мають еквівалентну дію, а також кількісні обмеження на ввіз і (чи) вивіз товарів, що відбуваються з митної території однієї з Договірних сторін і призначених для митної території інших Договірних сторін” (ст.3). Держави планували вжити заходів до максимального спрощення й уніфікації митного законодавства, не обкладати прямо чи побічно, що відправляються з митної території інших сторін, що беруть участь, товари податками і зборами фіскального характеру в розмірі, що перевищує їхній рівень для національних товарів, однак дана Угода так і не набрала сили.

Наступна спроба формування зони вільної торгівлі була розпочата на засіданні Ради глав держав 2 квітня 1999 р., коли був підписаний Протокол про внесення змін і доповнень в Угоду від 15 квітня 1994 р. (ратифіковано 6 державами з 12 що підписали). Формування зони вільної торгівлі вигідно всім державам СНД, тому що, по оцінках ЮНКТАД і ЮНІДО, понад 70% промислового експорту держав Співдружності може реалізовуватися між даними державами. Планувалося, що зона вільної торгівлі зможе функціонувати із січня 2000 р., однак дотепер положення Угоди і Протоколу до нього залишаються „на папері” і співробітництво держав здійснюється на основі окремих субрегіональних міжнародних угод Европейское международное право: Учебник / Отв. Ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. - М.: Междунар. отношение, 2005. - С. 218-219. .

Платіжний і валютний союзи. Для ефективного розвитку економічних відносин між державами СНД необхідно було сформувати єдину й уніфіковану платіжно-розрахункову і фінансово-кредитну системи. У зв'язку з цим 22 січня 1993 р. на спільному засіданні Ради глав держав і Ради глав урядів було підписано Угоду про заснування Міждержавного банку СНД. Угоду підписали Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і Україна. Вона набрала сили для всіх держав, крім України, що 4 серпня 1997 р. повідомила депозитарію договору про припинення участі в Угоді.

У відповідності зі ст.3 Угоди на Міждержавний банк покладаються наступні функції: організація і здійснення багатобічних міждержавних розрахунків по торгових і інших операціях; організація керування емісією наявних карбованців і кредитною емісією центральними (національними) банками сторін Угоди; координація діяльності національних банків сторін в області методології виконання розрахунково-платіжних операцій, організації системи бухгалтерського звіту і звітності по розрахункових і інших операціях і ін.

Органом управління Банку є Рада Банку, до складу якої входить по одному уповноваженому представнику від члена Банку. Банк є юридичною особою і має право брати участь у міжнародних банківських і фінансових організаціях і союзах. Крім Угоди діяльність банку регулюється його Статутом. Місце перебування Банку - Москва. Дане питання урегульоване Угодою між Міждержавним банком і Урядом Російської Федерації про умови перебування Банку на території Росії від 30 липня 1996 р Харламова В.Н. Международная экономическая интеграция. Учебное пособие. - М., 2002. - С. 109-110. .

Пізніше, 21 жовтня 1994 р., держави СНД підписали Угоду про створення Платіжного союзу. Створення Платіжного союзу передбачає кілька етапів, що включають висновок двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угод, а потім створення системи розрахунків у загальній валюті. Говорячи про юридичну природу Платіжного союзу СНД, необхідно відзначити, що він знаходиться тільки в стадії формування і на даному етапі його не можна розглядати як функціонуючу міжнародну організацію з визначеною компетенцією і структурою органів, тому що реальні організаційно-правові форми управління Платіжним союзом ще чітко не визначені. Угода про Платіжний союз передбачала створення Міждержавного валютного комітету. Тому 26 травня 1995 р. у Мінську главами 11 держав СНД була підписана Угода про створення Міждержавного валютного комітету, що набрала сили 6 березня 1996 р.

Комітет створений як постійний орган Платіжного союзу держав СНД. Основними напрямками його діяльності є: розвиток економічного співробітництва держав-учасників Договору про створення Економічного союзу СНД; забезпечення безперебійності розрахунків у режимі використання взаємної конвертованості національних валют; розвиток на території кожної держава-учасника Угоди валютного ринку й ін.

Комітет формується повноважними представниками держав-учасників з керівників міністерств фінансів, центральних (національних) банків. Засідання Комітету проводяться в міру необхідності, але не рідше двох разів у рік. Комітет очолює голова, що обирається з числа керівників делегацій держав. Рішення приймаються консенсусом при підготовці пропозицій по проведенню погодженої грошово-кредитної і валютної політики, розробці погоджених правил формування і функціонування цілісної платіжної системи, зближенню національного законодавства в сфері зовнішньоторговельного і валютного регулювання, кваліфікованою більшістю (не менш 3/4 голосів) - при підготовці рекомендацій державам-учасникам Угоди з інших питань, що входять у компетенцію Комітету.

Одним з основних невирішених питань у процесі формування як валютного, так і платіжного союзів залишається питання про єдину міждержавну валюту. Від рішення цього питання залежить подальший інтеграційний розвиток Співдружності. Причин відсутності єдиної валюти СНД існує досить. Серед них: нестійкість національних валют держав СНД, неврегульованість боргів деяких держав перед Росією (наприклад, України, Казахстану) і ряд інших. Декілька років назад був даний старт проекту „Об'єднана платіжна система Співдружності”, мета якого - перехід до єдиної платіжної системи. “ Европейское международное право: Учебник / Отв. Ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. - М.: Междунар. отношение, 2005. - С. 219-220. .

Митний союз. Проект створення єдиного митного простору на території держав-учасників СНД, що почався на початку 90-х років минулого століття, був припинений через незацікавленість більшості держав Співдружності в подібному союзі. Однак 20 січня 1995 р. глави Росії, Білорусі і Казахстану підписали Угоду про Митний союз. У 1996 р. до цієї Угоди приєдналися Киргизстан, а в 1998 р. - Таджикистан.

Згідно ст.1 Угоди Митним союзом є економічне об'єднання держав, заснована на наступних принципах: а) наявність єдиної митної території держав-учасників Митного союзу; б) наявність однотипного механізму регулювання економіки, заснованої на ринкових принципах господарювання й уніфікованому законодавстві.

Угода про Митний союз передбачало наступні етапи його формування. На першому етапі передбачалося здійснити практичне застосування Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994 р.; уніфікувати зовнішньоторговельне, митне, валютно-фінансове, податкове й інше законодавство; сформувати механізм взаємин Митного союзу з третіми країнами і міжнародними організаціями. Другий етап передбачав об'єднання митних територій держав у єдину митну територію; вирішення питання про міжнародну правосуб'єктність Митного союзу Европейское международное право: Учебник / Отв. Ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. - М.: Междунар. отношение, 2005. - С. 221. .

Реалізація положень Угоди про Митний союз відбувалася досить складно і неоднозначно. Основними причинами з'явилися непослідовність і непогодженість дій держав, відсутність ефективного механізму прийняття і виконання прийнятих рішень і т.д. Однак були досягнуті і позитивні результати - у кілька разів виріс товарообіг між країнами Митного союзу. У січні 1998 р. було прийняте рішення про розробку міжнародного договору про створення єдиного економічного простору, і 26 лютого 1999 р. у Москві глави Білорусі, Казахстану, Киргизстана, Росії і Таджикистану підписали Договір про Митний союз і єдиний економічний простір, який складається з 70 статей, об'єднаних у 6 глав Европейское международное право: Учебник / Отв. Ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. - М.: Междунар. отношение, 2005. - С. 221. .

Глава І містить визначення наступних понять і термінів: єдиний економічний простір, єдина митна територія, загальний (внутрішній ринок), загальний митний тариф і ін. Наприклад, ст.1 Договору визначає єдиний економічний простір як „простір, що складається з території Сторін, на якому функціонують однотипні механізми регулювання економіки, засновані на ринкових принципах і застосуванні гармонізованих правових норм, існує єдина інфраструктура і проводиться погоджена податкова, грошово-кредитна, валютно-фінансова, торгова і митна політика, що забезпечує вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили”.

У главі ІІ визначені основні цілі і принципи формування Єдиного економічного простору (наприклад, принцип недискримінації, принцип взаємної вигоди й ін.), структура органів управління інтеграцією. Договір передбачає наступну структуру органів: Міждержавна рада, Рада глав урядів, Інтеграційний комітет і Міжпарламентський комітет.

Стаття 7 передбачає два етапи формування єдиного економічного простору. Перший етап має на меті завершення формування Митного союзу і єдиної митної території, другий - створення Єдиного економічного простору, що включає формування загального ринку товарів, послуг, капіталу і праці.

Глава ІІІ „Завершення формування Митного союзу" регулює питання режиму вільної торгівлі товарами, регулювання зовнішньої торгівлі товарами і функціонування Митного союзу.

Глава ІV „Створення Єдиного економічного простору” визначає порядок проведення загальної економічної політики і розвитку інфраструктури, передбачає формування загального ринку послуг, праці, капіталу і розвитку науково-технологічного й інформаційного розвитку.

Глава V „Зближення й уніфікація законодавства" передбачає координацію діяльності по підготовці проектів законодавчих і інших правових актів, висновку міжнародних угод у розвиток положень Договору, прийняттю модельних актів і ін.

Глава VІ „Заключні положення" регулює питання вступу Договору в силу, приєднання до нього третіх держав, виникнення відповідальності за невиконання положень Договору й ін.

В даний час уряди держав-учасників Договору здійснюють поетапну інтеграцію з метою формування Єдиного економічного простору Европейское международное право: Учебник / Отв. Ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. - М.: Междунар. отношение, 2005. - С. 221-222. .

Євразійське економічне співтовариство (ЄВРАЗЕС). Для прискорення процесу інтеграції, передбаченого положеннями Угоди про Митний союз від 20 січня 1995 р., Договору про Митний союз і Єдиний економічний простір від 26 лютого 1999 р. і ряду інших міжнародних угод 10 жовтня 2000 р. глави Білорусі, Казахстану, Киргизстана, Росії і Таджикистану (так називаємої „п'ятірки”) підписали Договір про заснування Євразійського економічного співтовариства (ЄВРАЗЕС), що набрав сили відповідно до Заяви глав держав-членів Євразійського економічного співтовариства від 31 травня 2001р.

Згідно ст.1 Договору договірні сторони засновують міжнародну організацію, що має повноваження, добровільно передані їй сторонами відповідно до положень Договору. При цьому сторони залишаються суверенними і рівноправними суб'єктами міжнародного права. Ціль створення ЄВРАЗЕС - ефективне просування процесу формування Митного союзу і Єдиного економічного простору, а також реалізація інших завдань.

Органами управління стали вже існуючі Міждержавна раду, Інтеграційний комітет, створені відповідно до Договору про поглиблення інтеграції від 29 березня 1996 р., і нові - Міжпарламентська асамблея і Суд Співтовариства. Вищим органом ЄВРАЗЕС є Міждержавна рада, що складається з глав держав і глав урядів „п'ятірки”. Він розглядає принципові питання Співтовариства, позв'язані з загальними інтересами держав, визначає стратегію, напрямки і перспективи розвитку інтеграції і приймає рішення по реалізації цілей і задач ЄВРАЗЕС. Вона дає доручення Інтеграційному комітету, звертається з запитами і рекомендаціями в Міжпарламентську асамблею і з запитами - до Суду. Засідання проходять на рівні глав держав не рідше одного разу в рік і на рівні глав урядів - не рідше двох разів у рік. Міждержавна рада здійснює діяльність відповідно до Положення, що затверджується на рівні глав держав.

Інтеграційний комітет є постійно діючим органом ЄВРАЗЕС і виконує наступні задачі: забезпечення взаємодії органів ЄВРАЗЕС, підготовка пропозицій по порядку денному засідань Міждержавної ради, проектів рішень і документів, пропозицій по формуванню бюджету ЄВРАЗЕС і контроль за його виконанням і ін. Членами Інтеграційного комітету є заступники глав урядів „п'ятірки”, його засідання проводяться не рідше одного разу в три місяці. У період між засіданнями його функції здійснює Комітет постійних представників держав при ЄВРАЗЕС, призначуваних главами держав.

Секретаріат Інтеграційного комітету забезпечує організацію роботи й інформаційно-технічне забезпечення Міждержавної ради й Інтеграційного комітету й очолюється Генеральним секретарем, що призначається Міждержавною радою за поданням Інтеграційного комітету терміном на три роки. Генеральний секретар за посадою є вищою посадовою особою ЄВРАЗЕС, бере участь у засіданнях Міждержавної ради й Інтеграційного комітету.

Міжпарламентська асамблея розглядає питання гармонізації національного законодавства „п'ятірки” і формується з депутатів національних парламентів у кількості 12 представників від кожної держави. Асамблея розробляє також основи законодавства по різних галузях права; приймає типові проекти національних законодавчих актів; звертається з рекомендаціями в Інтеграційний комітет і з запитами - у Суд ЄВРАЗЕС.

Суд Співтовариства забезпечує однакове застосування державами положень Договору про ЄВРАЗЕС і інших діючих у рамках Співтовариства міжнародних угод і прийнятих його органами рішень. Суд розглядає суперечки економічного характеру, що можуть виникнути між державами з питань реалізації рішень органів Співтовариства і положень договорів у рамках ЄВРАЗЕС, дає по них роз'яснення і висновки. Суд Співтовариства формується з представників держав Договору про ЄВРАЗЕС (не більш двох від кожної держави), що призначаються Міжпарламентською асамблеєю за поданням Міждержавної ради на шість років. Порядок діяльності Суду передбачений його Статутом, що затверджується Міждержавною радою Харламова В.Н. Международная экономическая интеграция. Учебное пособие. - М., 2002. - С. 114-115. .

Дана міжнародна організація відкрита для прийому нових членів, що візьмуть на себе зобов'язання, що випливають з Договору й інших міжнародних угод, укладених у рамках Співтовариства, за списком, обумовленому Міждержавною радою. Будь-яка держава може вийти з Договору, наперед врегулювавши свої міжнародні зобов'язання перед самим Співтовариством і його членами і направивши в Інтеграційний комітет повідомлення про вихід не пізніше чим за 12 місяців до дати виходу Европейское международное право: Учебник / Отв. Ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. - М.: Междунар. отношение, 2005. - С. 223. .

Будь-яка держава може брати участь у роботі органів ЄВРАЗЕС як спостерігача. Стаття 11 Договору про ЄВРАЗЕС визначає, що на території держав-членів Співтовариство користається правоздатністю, необхідною для реалізації його цілей і завдань, укладати міжнародні договори, користається правами юридичної особи, може здобувати майно, виступати в суді й ін.

Інтеграційний комітет приймає рішення на основі більшості в 2/3 голосів. Кількість голосів кожного держави-члена ЄВРАЗЕС відповідає його внеску в бюджет Співтовариства і складає: Білорусь - 20 голосів, Казахстан - 20 голосів, Киргизстан - 10 голосів, Росія - 40 голосів, Таджикистан - 10 голосів.

У відповідності зі ст.16 Договору Співтовариство і його посадові особи користаються привілеями і іммунітетами, необхідними для виконання функцій і досягнення цілей, передбачених Договором про ЄВРАЗЕС. У виконання положень даної статті держави уклали в Мінську 31 травня 2001 р. Конвенцію про привілеї і іммунитети Євразійського економічного співтовариства. Договір укладений на невизначений термін.

Світове співтовариство позитивне відреагувало на створення нової міжнародний субрегіональної організації. З метою розширення членської бази ЄВРАЗЕС 16 травня 2001 р., Державна Дума Росії прийняла звертання до депутатів парламентів держав СНД, що не беруть участь у Співтоваристві, із закликом прискорити процес інтеграції в рамках СНД шляхом приєднання до Договору про ЄВРАЗЕС.

Наприкінці лютого 2003 р. відбулася неформальна зустріч президентів Росії, Казахстану, України і Білорусі. Підсумком зустрічі стало прийняття спільної Заяви, у якому лідери чотирьох держав домовилися про продовження економічної інтеграції і формування Єдиного економічного простору. З цією метою прийняте рішення про створення спільної групи, що до вересня 2003 р. підготує проект Угоди про формування Єдиного економічного простору. Кінцевою метою роботи в цьому напрямку стане створення Організації регіональної інтеграції. Президент Білорусі Олександр Лукашенко відзначив, що „уже до початку 2004 р. повинна бути досягнута воля пересування товарів чотирьох країн” Европейское международное право: Учебник / Отв. Ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. - М.: Междунар. отношение, 2005. - С. 224-225. .

Висновок до ІІІ розділу

Отже, ефективним способом побудови багатостороннього економічного співробітництва є створення відповідних інституційнно-правових форм, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх угод, утворювати дійові механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми відносно правового регулювання міжнародних економічних відносин, та ін. Серед таких інституційно-правових форм регулювання міжнародних економічних відносин є міжнародні регіональні організації. Серед таких організацій можна виділити:

Європейський Союз, який являє собою складне регіональне інтеграційне утворення, що виходить за рамки традиційної міжнародної організації. Унікальність правової природи ЄС полягає в наявності елементів наднаціонального характеру, що виражаються в комплексі юридичних норм і правил, що одержали назву „право Співтовариства”, чи „право ЄС”. Система Європейських співтовариств заснована на трьох формально самостійних, але взаємопов'язаних міжнародних організаціях: Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС); Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і Європейське співтовариства атомної енергії (Євратом). Стаття 2 Угоди про заснування ЄЕС передбачає, що Співтовариство ставить перед собою задачу здійснювати шляхом створення загального ринку і постійного зближення економічної політики держав-членів усебічний розвиток, стабільність, якнайшвидше підвищення рівня життя і більш тісні зв'язки між державами.

Економічна комісія ООН для Європи. Основним завданням ЕКЄ є сприяння проведенню погоджених заходів щодо економічного співробітництва країн Європи, а також економічна взаємодія європейських держав з державами інших регіонів.

Організація економічного співробітництва і розвитку. Мета Організації полягає в наступному:

1) сприяння зміцненню економіки країн-членів;

2) підвищення ефективності виробництва;

3) розвиток ринкового механізму;

4) розширення вільної торгівлі;

5) сприяння економічному розвитку як промислово розвитих, так і країн, що розвиваються.

Європейська асоціація вільної торгівлі. Текст Конвенції про заснування Європейської Асоціації Вільної Торгівлі (ЄАВТ) був підписаний главами держав у м. Стокгольмі (Швеція). Основні положення Конвенції спрямовані на лібералізацію торгових відносин держав-учасників ЄАВТ. Конвенція передбачає скасування митних зборів і забороняє встановлення кількісних обмежень при взаємному експорті й імпорті товарів. Однак Конвенція не регулює належним чином відносини держав ЄАВТ в сфері торгівлі сільськогосподарськими товарами і продукцією рибного промислу.

І врешті-решт економічне співробітництво в рамках Співдружності Незалежних Держав (СНД) реалізується через утворені в її рамках, Економічний союз, метою якого є: формування умов стабільного розвитку економік держав-учасників; поетапне створення загального економічного простору на базі ринкових відносин; спільне здійснення економічних проектів; рішення екологічних проблем тощо; Зону вільної торгівлі. Платіжний і валютний союзи; Митний союз; Євразійське економічне співтовариство (ЄВРАЗЕС), та інші утворення.

Розділ ІV Субрегіональне та інтеррегіональне економічне співробітництво