Міжнародний кредитний ринок: етапи та тенденції його розвитку

Безумовно, світова фінансова криза, що розпочалася із кризи іпотечного кредитування у США у 2006 році та 2008-го досягла масштабів світової рецесії, суттєво вплинула на механізми та способи функціонування міжнародного кредитного ринку, випробовуючи саму справедливість їх форм та методів у існуючій ситуації. Вимагаючи значної фінансової мобільності та ліквідності від основних міжнародних фінансових інститутів, таких як МВФ та Світовий Банк, фінансова криза змусила світову спільноту поставити питання про їх ефективність, та ефективність теперішньої глобальної фінансової системи загалом. Міжнародні фінансові установи, шляхом небувалого раніше збільшення рівня кредитування, підтримали найбільш проблемні фінансові системи світу. Проте, на нашу думку, загальні тенденції розвитку міжнародного кредитного ринку на сучасному етапі свідчать лише про те, що країни, які на даний момент накопичили значні суми зовнішньодержавних заборгованостей змушені й надалі акумулювати борги через перевантаження регіональних економік та загально нестабільну ситуацію у світовій фінансовій спільноті. Окрім цього нещодавні фінансові негаразди та розгортання кризової хвилі, яка охопила усі без виключення фінансові ринки та економіки , змушують країни із донедавна стабільними та успішними показниками розвитку, приєднуватися до країн із економікою, що розвивається, у справі накопичення державного боргу.

У існуючій кризовій ситуації дуже активізувалась проблема золотовалютних резервів (ЗВР), якій в останні роки багато країн вже не приділяли достатньої уваги. Проте ґрунтовний аналіз ЗВР допомагає нам дійти важливих для нашого дослідження висновків.

Насамперед, серйозну тривогу економістів усього світу викликає стабільна і тривалий час висока частка американського долара в ЗВР. Частка євро хоч і зростає, але дуже повільно - за 10 років всього на 4% (див. рис. 3.1). Частка єни, як валюти країни з міцною інноваційною економікою навіть знизилась. Знизилась частка валюти й інших країн, в числі яких є такі, економіка яких стабільно зростає, наприклад, Китай.

Рис. 3.1. Структура світових валютних резервів

Ще більшу суперечливість викликає частка золота в ЗВР. Тут дуже строката картина. Водночас аналіз динаміки цін на золото свідчить, що вона залишається традиційно самою міцною валютою і головне стійкою до фінансової кон'юнктури та фінансових криз. Протягом 1999-2002 рр. ціна золота в доларах і євро була стабільна. Однак з 2003 р. ціна золота почала швидко зростати і особливо в доларах і найбільше у 2008-2009 рр. (див. рис. 3.2)

Рис. 3.2. Ціна золота

Тут заслуговує на увагу кілька висновків.

Перший. Зростання ціни золота свідчить про девальвацію валют як євро, так і особливо, долара. Це найбільш вагомий, аргументований і обґрунтований доказ девальвації.

Другий. Випереджаючий ріст ціни на золото в доларах свідчить, що світова резервна валюта втрачає свою місію, адже як вона може бути резервною, коли сама девальвує. Саме в цьому криються об'єктивні передумови згортання частки долара у ЗВР (хоч і дуже повільної) та ініціативи багатьох країн, насамперед Китаю і Росії щодо переходу на розрахунки в національних валютах.

Китай поступово відмовляється від доларових розрахунків у зовнішньоторговельних операціях. Торік взаєморозрахунки між Росією і Китаєм в національних валютах склали 8% від обсягу зовнішньоторгового обороту. Поки що це має місце тільки в прикордонних районах, але в подальшому буде поширюватись на інші регіони.

Пекін уклав угоди з Малайзією, Південною Кореєю, Білоруссю, Індонезією та Аргентиною, які погодилися резервувати юані замість американської валюти. Росія, Бразилія та Індія також погодились послаблювати залежність від долара. Для прикладу КНР уклала з Аргентиною угоду про валютний своп на 10 млрд дол. Це дозволить Аргентині платити за імпорт товарів з Китаю в юанях. Для Китаю цей захід - стимулювання свого експорту і підтримка юаня [46].

Таким чином, необхідність реформи світової фінансової системи накопичувалась давно. Нові економіки, які розвиваються, вимушені інвестувати провідні економіки за рахунок зберігання необхідної кількості міжнародних резервів у валютах останніх. Частка ВВП провідних економік у 2008 р. складала 55,3% світового ВВП, тоді як майже всі міжнародні резерви країн світу, не враховуючи золота, були у валютах цих країн. Частка США у світовому ВВП - 20,7%, а частка валюти США у резервах країн світу - 63% [46].

Бреттон-Вудська валютна система закріпила долар США у якості основної світової резервної валюти, що таким чином сприяє фінансуванню дефіциту платіжного балансу США. Експерти з грошової та банківської системи справедливо зазначають, що долар США, по суті, є цінним папером, що емітований "комерційною" фірмою, якою можна вважати Федеральну резервну систему (ФРС), і метою якої є отримання прибутку. Тому зрозуміло бажання багатьох країн переглянути основи міжнародної фінансової системи [37].

Характерно, що на відміну від ФРС, Європейський центральний банк є міждержавною неприбутковою організацією. Європейські країни розраховують, що за нової організації світової фінансової системи з'явиться можливість проводити незалежну грошово-кредитну політику, яка буде спрямована на розвиток еквівалентної зовнішньої торгівлі між країнами - основними торговельними партнерами, а не лише на підтримання валютних резервів.

Експерти розглядають можливі різні шляхи реформування світової фінансової системи у майбутньому. Прогнозуються чотири можливих сценарії розвитку: фінансовий регіоналізм, відновлення західного центризму, збільшення протекціонізму та геоекономічне пере балансування [26].

Фінансовий регіоналізм передбачає можливість поділу фінансового світу на три регіональних блоки (США, Європейська спільнота та Східна спільнота на чолі з Китаєм).

Відновлення західного центризму передбачає, що східні країни підпадуть під довгострокову рецесію, оскільки Захід "нав'яже" іншим країнам щось на зразок другої Бреттон-Вудської валютної системи.

Посилення протекціонізму означає поглиблення поділу фінансових ринків, посилення конфліктів та контролю за національними валютами, локалізацію фінансів, зростання волатильності, контроль за переміщенням капіталу, посилення політичних ризиків.

Який би з цих ймовірних сценаріїв не втілився у життя, зрозуміло одне, що будь-яка зміна у світовій фінансовій системі безумовно чинить великий вплив на подальший розвиток міжнародного кредитного ринку, як одного з елементів глобального фінансового ринку. Відповідно, можливі розподіли фінансових сил у світі впливатимуть на групування та концентрацію кредитних ресурсів у міжнародному масштабі. Адже, економічне зміцнення держави означає посилення її кредитного та інвестиційного потенціалу.

Таким чином, в існуючих умовах перерозподілу та перетягування фінансових ініціатив кожне політичне та фінансове об'єднання прагне запропонувати власну модель вдосконалення теперішньої фінансової системи, сподіваючись, що саме ця модель буде прийнята за основу глобальних перетворень, сприяючи економічному зростанню її авторів. У зв'язку з цим на сучасному етапі спостерігається значне різноманіття прогнозів, рекомендацій, моделей та сценаріїв трансформації фінансової системи та її інститутів. Одним з прикладів такого різноманіття можуть бути принципи, запропоновані лідерами країн-членів ЄС, вироблені в результаті неформального засідання Європейської Ради у 2009 році. Отже, було визначено чотири основних принципи для побудови нової фінансової системи [47].

Як перший принцип визначено те, що жодний фінансовий інститут, жодний ринковий сегмент не повинні залишатися за межами регуляторного поля.

Другий принцип передбачає підвищення “прозорості” та вимог до звітності фінансового ринку.

Третій принцип означає можливість оцінки ризиків з метою запобігання кризам, зокрема - шляхом координованого моніторингу діяльності мультинаціональних фінансових інститутів.

Четвертий принцип полягає у наданні МВФ центральної ролі у більш ефективній фінансовій архітектурі за рахунок модернізації його можливостей щодо надання допомоги країнам, які її потребують, а також за рахунок збільшення ресурсів МВФ.

У цілому ж лідери країн ЄС одностайні в тому, що світова фінансова система потребує докорінної реорганізації - з посиленням ролі регулюючих органів, послабленням впливу хеджфондів і підвищенням ролі суб'єктів реальної економіки. Проте, як видно з висловлювань і реальних дій лідерів держав, відповідні заходи планується здійснювати у рамках уже існуючої фінансової системи. Це свідчить про їхнє бажання залишити для своїх країн провідні ролі у світовій фінансовій системі та в існуючих міжнародних організаціях на зразок МВФ і Світового банку. Послаблення наслідків кризи за рахунок фінансових вливань, а також посилення регулятивних і контролюючих функцій МВФ, у якому Німеччина, Франція та Великобританія мають значні можливості впливу, дозволять не тільки зберегти і зміцнити роль цих держав у фінансовому світі, але й послабити світове лідерство США [18, с. 45-53].

За рік до цього, у 2008 році, на самміті Групи 20-ти, скликаному для вироблення шляхів виходу із фінансової кризи й запобігання подібним катаклізмам у майбутньому, було запропоновано план реформування міжнародних фінансових інститутів. Його засновано на таких базових принципах:

- зміцнення прозорості і підзвітності;

- посилення надійного регулювання;

- підтримки чесності на фінансових ринках;

- зміцнення міжнародної співпраці;

- зміцнення міжнародних інститутів.

При цьому декларація самміту закликає країни світу не відмовлятися від принципів відкритого ринку й вільної торгівлі. Країни Євросоюзу виступили із спільною пропозицією, яка передбачає посилення державної регуляції ринків, тоді як США надають перевагу помірним реформам.

Сучасний стан кредитного ринку із його характерними тенденціями, такими як небувале розповсюдження використання кредитних деривативів як засобу синтетичного придбання активів, та схеми кредитування за плаваючою процентною ставкою відіграли свою роль у перегріванні фінансової бульбашки, що врешті переросла у глобальний фінансовий колапс. Результатом ретельного аналізу сучасних кризових тенденцій та стану фінансових ринків, насамперед кредитного, стає висновок про необхідність глобальних реорганізацій та змін у сфері фінансів та державного управління ними.

На думку багатьох експертів світову економіку очікує нова хвиля державного регулювання, яка прийде на зміну ідеології ринкової свободи. А світова фінансова криза стала поворотним моментом для глобальної економічної системи. В умовах, коли неоліберальна доктрина малоефективний інструмент для регулювання економіки, внутрішня та зовнішні політики держави повинні керуватися методами, подібно часів Великої депресії [27].

Таким чином, глобальна фінансова криза заклала основи для переосмислення не лише постулатів економічної науки, а вочевидь, надалі сприятиме посилення регулюючих тенденцій та розробці нових стандартів та правил, які сприятимуть зміні існуючого та упорядкуванню нового фінансового простору. Проте, для багатьох економістів під сумнівом стоїть не лише ефективність фінансової системи, але й функціонування міжнародного кредитного ринку в уособленні міжнародних кредитних фінансових інститутів. У такому випадку трансформація фінансової системи починається саме зі змін у сфері кредитних відносин. Серед найочевидніших виділяють наступні зміни [19, с.28]:

- перегляд функцій та повноважень існуючих глобальних регуляторів (МВФ, Світовий банк), враховуючи їх неспроможність впливати на попередження кризових явищ глобального масштабу та обмежений інструментарій впливу на характер їх перебігу;

- можлива поява нового глобального регулятора;

- створення спеціальних органів для нагляду та контролю за діяльністю транснаціональних фінансових корпорацій, котрі оперують на міжнародних ринках та фактично знаходяться поза зоною впливу регулюючих органів і країни походження, і країни базування;

- сприяння підвищенню транспарентності фінансових угод, а також розробка уніфікованих стандартів;

- враховуючи масштабні акції з націоналізації та поширення практики ручного управління економікою, - посилення регулюючої ролі держави у фінансовій сфері.

Усі вище зазначені моделі відносяться більшою мірою до запровадження нового фінансового порядку на основі існуючої системи, проте у сучасній економічній теорії мають місце і більш радикальні теорії.

Прикладом альтернативної моделі можливого розвитку та трансформації існуючої фінансової системи можуть слугувати ідеї, запропоновані відомим американським політичним діячем та економістом Ліндом Ларошем. Він вважає, що єдиним виходом з існуючої безвихідної ситуації є остаточна відміна існуючої світової валютної системи із впорядкованою організацією грошових систем та кредиту, із валютної системи в кредитну систему з фіксованими обмінними курсами. За Ларушем необхідною є довгострокова кредитно система з фіксованими обмінними курсами строком на 50 років, яка передбачає видачу довгострокових кредитів на міждержавній основі під 1,5-2,0 % річних. Ці кредити повинні бути використані, в основному, для масового розвитку економік країн Азії, Африки та Латинської Америки, за рахунок капіталомістких технологічно просунутих інвестицій у довгострокові проекти нарощування потенціалу реальної економіки держави [44].

Підсумовуючи ймовірні сценарії розвитку світового фінансового ринку, можливо зазначити, що про небезпеку глобальної фінансової нестабільності зазначалося ще на початку 1990-х рр., у доповіді про розвиток людини Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй. Глобалізація стала однією із найдраматичніших подій останніх років. Більше трильйона доларів переміщується по світу цілодобово у невтомних пошуках максимального прибутку. Цей потік капіталу не лише відкриває безпрецедентні можливості для отримання прибутку (чи втрат), він відкрив світ для операцій на глобальному фінансовому ринку, який залишає лише обмежену автономію навіть наймогутнішим країнам у відношенні відсоткових ставок, обмінних валютних курсів чи іншої фінансової політики.

Із зростанням міжнародної мобільності капіталу і конкуренції за його залучення посилилась нестабільність фінансової сфери і ймовірність криз, що вимагає посилення наднаціонального контролю за фінансовими ринками і транскордонним рухом капіталу. Власне уже декілька міжнародних фінансових криз 1990-х рр. звернули увагу на крихкість нового глобального фінансового ринку - через відсутність бар'єрів величезний обсяг фінансових ресурсів, що перебували під приватним контролем, і швидкість, з якою ці кошти можуть бути перераховані, за відсутності ефективного контролю, значно збільшили нестійкість ринку. Нестабільність на фінансових ринках підвищила ризики зниження кон'юнктури. Окрім того фінансова нестабільність підвищила ризик деструктивного корегування глобальних дисбалансів. Країни з розвиненою економікою особливо вразливі по відношенню до ефектів втрати довіри і вузькості кредитного ринку. З позитивного боку, фінансова нестабільність може спрогнозувати корисне корегування після попередньої надмірності, зміцнюючи тим самим основи для майбутнього зростання. Ринки активів мають тенденцію до надмірно загостреної відповідної реакції, особливо коли одним із ключових факторів є недостача інформації. Виходячи із вищезазначеного, ринкові потрясіння можуть привести в дію процес, який приблизить спреди за ризик і ціни на активи до економічних детермінант, підвищить кредитну дисципліну і поступово знизить зовнішні дисбаланси у країнах з ринками, що формуються. В структурі глобальних ринків завданням міжнародних фінансових відносин є, по суті, забезпечення міжнародної фінансової стабільності, яка має два фундаментальних аспекти - запобігання кризі і вихід з кризи [16].

Швидкий розвиток технологій збору, обробки і розповсюдження інформації поряд із відкриттям внутрішніх фінансових ринків, лібералізацією операцій по рахунках руху капіталу і зростанням приватних пенсійних заощаджень стимулювали фінансові нововведення і призвели до появи трильйонів доларів міжнародного мобільного капіталу. В той час консолідація глобальної банківської галузі і конкуренція з боку небанківських фінансових установ (включаючи хеджингові і взаємні фонди) залучають нових гравців на міжнародну фінансову арену. Ці тенденції посилились у 1990-ті роки і спричинили розширення можливостей для інвестування заощаджень і зближення діапазону джерел позичкового капіталу. Ймовірно, що такі самі тенденції збережуться і у ХХІ столітті. Як би далеко не просунулась інтеграція ринків капіталів, однак вона все ще не охоплює всіх ринків.

Спостерігається переміщення капіталу з більш багатих країн у більш бідні. Конвергенція в країнах Європи відбувається на тлі зростаючої фінансової глобалізації. Остання, в свою чергу створила можливості для диверсифікації і розподілу ризиків, що підтверджує зростаючу роль фінансів у процесі конвергенції. Ступінь фінансової глобалізації, вимірюваний співвідношенням сукупних зовнішніх активів і зобов'язань до ВВП, досяг високого рівня у багатьох європейських країнах з ринками, що формуються.

Дещо відмінною є ситуація із часткою активів іноземних банків, оскільки, безумовно значна присутність іноземних банків підвищує доступність кредитів і сприяє фінансовому розвитку і реформуванню у більш широкому сенсі; підтримка з боку добре капіталізованих материнських банків знижує шанси потрапляння банків під вплив національних (місцевих) фінансових установ, що забезпечує певний рівень стабільності, однак не слід забувати, що концентрована присутність великої кількості міжнародних учасників і подібний характер їх діяльності визначають схильність країн з ринками, що формуються до ризиків, які мають ланцюговий характер і пов'язані із зверненням до одних і тих самих кредиторів - так звана ланцюгова реакція іноземних банків, яка може створити додаткові проблеми фінансовому сектору. Незважаючи на це, майже усі країни з ринками, що формуються, які стали членами ЄС різко збільшили присутність іноземних банків за період з 2000 по 2005 рік. За винятком Словенії, яка у цій ситуації поводилась обережно, а у Македонії і Латвії навіть скоротилась частка активів іноземних банків. Щодо країн з ринками, що формуються та не є членами ЄС - України і Росії, то дії цих країн протилежні, зокрема в Україні за цей же період майже подвоїлась частка активів іноземних банків, а в Росії майже на чверть зменшилась.

Щоб уникнути небажаних наслідків різношвидкісного розвитку фінансової конвергенції і швидкого поглиблення фінансового ринку на тлі значної невизначеності щодо правильного швидкісного режиму, регуляторними органами приймається низка попереджуючих заходів щодо усунення (нейтралізації) вразливих місць, зокрема:

- жорсткіша макроекономічна політика (посилення грошово-кредитної політики);

- підвищення пруденційних стандартів: заходи у сфері пруденційного регулювання, спрямовані на усунення викривлень у банківському кредитуванні, пов'язані, наприклад, з ризиковим розподілом по секторах, нехеджованих валютних запозиченнях, необачною поведінкою банків у сфері фінансування чи завищеними цінами на нерухомість; певні вимоги щодо мінімального розміру капіталу для конкретних банків і, при необхідності, їх підвищення; впровадження перспективного нагляду, що грунтується на оцінці ризиків;

- покращення співробітництва і координування у сфері нагляду: гарантування дієвої реалізації заходів пруденційного регулювання і нагляду за рахунок забезпечення адекватних можливостей правозастосування, міжнародне співробітництво між органами нагляду країн походження і приймаючих країн, а також координація між органами нагляду за небанківськими фінансовими установами з метою недопущення можливості ухилення від закону.

Принципово важливе значення має також досягнення та підтримка низького рівня інфляції, оскільки інфляційні очікування впливають на здатність уряду подовжувати криву доходності за межі надто короткострокового горизонту. Для України це дуже важливо, однак і нині є вельми складним, і не лише через внутрішні проблеми та катаклізми, але й ситуацію на світових ринках.

Найбільш важливим у цьому сенсі, на наш погляд є те, що нові тенденції фінансового розвитку ставлять нові, складніші завдання перед регуляторами і наглядовими органами та обумовлюють потребу у формуванні нової стратегії розвитку вітчизняного фінансового ринку. Адекватність оцінки переваг та недоліків таких майбутніх нововведень потребує відповідного вивчення, проте отримання конструктивної та аргументованої відповіді можна очікувати уже від практики. А поки що реалії такі, що: фондовий ринок України не структурований; банківська система недокапіталізована (власні капітали, як, між іншим і активи усієї банківської системи України еквівалентні аналогічним показникам одного європейського банку - найбільшого); валютний ринок зарегульований; страховий ринок недорозвинутий (як з точки зору обсягів операцій, так і кількості та якості відповідних продуктів). А на нерозвинутий ринок іноземні інвестиції в сучасних умовах не спрямовуються. І готовність українського ринку до включення у світову систему руху капіталів, у глобальну економіку, в якій на зміну міжнародного поділу праці приходить система глобальних альянсів - це відповідальність як суб'єктів ринку, так і органів державного регулювання.

Відповіддю повинна бути економічна політика чіткого і послідовного проведення фінансових реформ, яка одночасно забезпечувала б стабільність у країнах, що розвиваються і вигоди від інтеграції у світові ринки капіталу. Існує чотири ключових компоненти такого підходу:

- для отримання вигод від внутрішньої фінансової лібералізації країни, що розвиваються повинні зміцнити банківське регулювання і, по можливості, створити взаємодоповнюючі і чітко регульовані ринки цінних паперів;

- одночасно зі зміцненням банківського регулювання повинні бути вжиті заходи політики щодо скорочення попиту на короткострокові іноземні запозичення і коливання їх обсягів;

- слід розглянути можливості посилення міжнародного співробітництва у розробці і проведенні податково-бюджетної, грошово-кредитної і валютної політики;

- довгострокові іноземні інвестиції повинні стимулюватися політикою забезпечення здорового економічного середовища - включаючи інвестиції в людський капітал, створення умов для роботи внутрішніх ринків без непотрібних диспропорцій, прихильність до сильного режиму дотримання прав і виконання зобов'язань інвесторів - а не пропозицій субсидій чи інших стимулів [45].

3.2 Регіоналізація як тенденція розвитку міжнародного кредитного ринку

Фінансова глобалізація передбачає високу мобільність капіталу, що є головною причиною перенесення іпотечної кризи США на світові ринки. За своєю природою глобалізм є пульсуючим явищем, яке переживає часи спаду і підйому, прискорення і сповільнення. Тож криза глобалізму закладена в самій його природі. Це, насамперед, викликано зростанням глобалізацій них викликів і загроз. Саме тому, світова економічна система за умов глобалізації є надзвичайно вразливою, таким чином проблема розвитку економічної системи, зважаючи на всеохоплюючий характер світової економічної кризи і взаємозалежності країн, є надзвичайно актуальною.

На сучасному етапі зниження темпів економічного зростання провідних країн світу може спричинити нову хвилю посилення протекціоністських заходів у зовнішній політиці країн. Через ослаблення долара виникає чимало ознак ймовірного переходу світової валютно-фінансової системи до мультивалютного формату. Економічне та політичне об'єднання країн Південно-Східної Азії уможливлює створення нової міжнародної валюти. Такий сценарій може стати актуальним з огляду на економічні втрати регіону від кризи, спровокованої в США, та необхідність переорієнтації експортних потужностей на внутрішньо регіональне споживання. У разі реалізації регіональних ініціатив країн щодо введення нової міжнародної валюти вони можуть стати будівельними блоками нової світової валютно-фінансової системи, яке буде засновано на регіональних та інших корзинах валют. Деякі економісти висловлюють думку, що в майбутньому Китай як супердержава з власною глобальною валютою поступово замінить США.

Сучасні банківські кризи нерозривно пов'язані з поглибленням процесів глобалізації та зростанням загальної нестабільності ринків. Тому ступінь відкритості національних економік повинен відповідати ступеню розвитку банківської та якості функціонування інститутів внутрішнього регулювання. Сьогодні спостерігається слабка керованість глобальної фінансової системи внаслідок падіння довіри до рейтингових агентств і валютних трейдерів, безконтрольного зростання кількості фінансових похідних, зростання обсягів спекулятивного капіталу тощо. У сучасному трансформаційному світі кожна країна повинна мати свою конкурентноспроможну модель розвитку, на запровадження якої має бути спрямовано відповідну національну стратегію [13, с. 68, 74-75].

Банківські кризи, що суттєво впливають на стан кредитних ринків, регіональних та міжнародного, останнього часу нерозривно пов'язані з процесами глобалізації. Глобалізація банківського капіталу проявляється через стрімке збільшення обсягів фінансових операцій, розширення обсягів міжнародного перетікання капіталу, зростання значення міжнародних кредитних відносин, розвиток ринку фінансових активів та боргових цінних паперів, посилення позицій та впливу транснаціональних банків [19, с.27].

Глобалізація фінансової сфери передбачає поглиблення взаємозв'язків та посилення взаємозалежності між окремими регіональними ринками - сегментами світової фінансової системи (фондовим, кредитним, валютним) та суб'єктами (міжнародними кредитними інститутами, інвестиційними банками, хеджфондами тощо). Це, в свою чергу, призводить до того, що ситуація на одному сегменті фінансового ринку та справи одного великого гравця значним чином визначають стан фінансово-кредитної системи в глобальному масштабі.

Для сучасної України характерною ознакою глобалізації стала велика залежність національно фінансової системи від зовнішніх потоків капіталу, що призвело до виникнення багатьох негативних тенденцій в українській економіці.

Так, починаючи із 2006 року в економіці Україні чітко проявилися такі ознаки перегріву економіки, викликаного залученням значних обсягів іноземного капіталу, як прискорення темпів інфляції, нарощування імпорту споживчих товарів, переоцінка вартості цінних паперів на фондовому ринку та роздування «бульбашок» на ринках реальних активів, зокрема житлової нерухомості. При цьому надходження іноземного капіталу до економіки України супроводжувалося поглибленням від'ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу.

По суті, в процесі формування зовнішнього національного боргу в Україні було порушено базовий критерій гарантування зовнішньої платоспроможності: при залученні зовнішніх позик вартість нетто-експорту товарів і послуг має зростати на величину виплат нерезидентам, або зростання надходжень від експорту має покривати сплату основної суми та відсотків за зовнішнім боргом.

Зовнішні позики, які залучалися державними підприємствами та комерційними банками України, мали переважно споживче спрямування, що також порушувало один із основних критеріїв ефективності зовнішніх запозичень (збільшення боргових портфелів на фоні згортання інвестиційних програм).

Комерційні банки України, за рахунок зовнішніх зобов'язань, інтенсивно нарощували на внутрішньому ринку споживче та іпотечне кредитування. Мобілізований банками іноземний позиковий капітал став джерелом кредитного буму, який не тільки не стимулював розвитку вітчизняного виробництва, а й породжував серйозні ризики для стабільності банківської системи [45].

Згідно з даними дослідження «Дойче Банк» [27], у 2007 році Україна входила до групи лідерів серед країн Центральної і Східної Європи за темпами зростання банківських кредитів. Проте слід мати на увазі, що саме по собі зростання споживчого кредитування є досить небезпечним, бо в масштабах національної економіки споживчі витрати не створюють надійних джерел для погашення накопичених боргів (тим більше, коли додатковий попит задовольняється за рахунок імпорту), а значні обсяги зовнішніх зобов'язань генерують високі валютні ризики.

Як свідчить міжнародний досвід, у країнах із слабким банківським сектором кредитний бум на внутрішньому ринку, фінансований із зовнішніх джерел, часто призводить до погіршення фінансового стану банків, виникнення проблем з обслуговуванням зовнішніх боргів та розгортання «подвійних криз» -- платіжного балансу і банківських криз із руйнівними тривалими наслідками. Г. Камінські і К. Райнхарт, які ввели до економічної термінології поняття «подвійні кризи», зазначали, що проблеми банківського сектора, як правило, передують валютним кризам, а валютні кризи, у свою чергу, поглиблюють кризи банківські. Зокрема, валютні кризи у країнах Південно-Східної Азії стали похідними від боргових криз банківського та нефінансового корпоративного секторів.

Експерти МБРР у звіті «Фінансування світового розвитку» за 2007 рік вказують, що в окремих країнах з ринками, що формуються (серед яких -- і Україна), спостерігається кредитний бум, у фарватері якого перебувають банки із сумнівним фінансовим становищем. Банки в цих країнах збільшують свою зовнішню заборгованість до рівня, що загрожує їхній фінансовій стабільності. Значні обсяги зовнішніх зобов'язань українських банків та накопичення ними істотних валютних ризиків сформували високу залежність від ситуації на міжнародних ринках капіталу.

Тривала стагнація міжнародного ринку капіталів уповільнюватиме темпи приросту зовнішнього боргу України, однак ступінь нестабільності банківської системи зростатиме.

Щоб убезпечитися від згаданих наслідків зрослої зовнішньої заборгованості та гарантувати стабільність валютно-фінансової системи України, слід застосувати ряд методів і механізмів, які, з одного боку, ведуть до зменшення ризиків зовнішньоборгового фінансування, а з іншого - роблять економіку стійкішою до негативного впливу глобальних чинників:

1. Прискорити темпи накопичення офіційних валютних резервів. Нарощування міжнародних резервів України має відбуватися відповідно до обсягів приросту валового зовнішнього боргу (істотні розбіжності можливі лише при формуванні дефіциту поточного рахунку інвестиційного типу).

Враховуючи короткострокові зовнішні зобов'язання резидентів і виплати з погашення та обслуговування зовнішнього довгострокового боргу, Україна впритул наближається до мінімально необхідного рівня міжнародних резервів за критерієм Грінспена.

2. Реалізувати комплекс заходів структурної та зовнішньоекономічної політики, спрямованих на зростання обсягів національного експорту і стримування експансії імпорту споживчих товарів і послуг. Зміцнення торговельного балансу України і накопичення достатнього обсягу валютно-фінансових ресурсів зменшуватиме ступінь вразливості платіжного балансу до несприятливих тенденцій у сфері руху міжнародних капіталів. У цьому контексті слід зазначити, що правила СОТ не перешкоджають становленню нормальної системи митного контролю (перекриттю каналів для «чорного» і «сірого» імпорту), а також наданню підтримки національним експортерам у формі страхування ризиків і кредитування експортних контрактів, лобіювання їхніх інтересів на політичній арені. Більше того, ці правила передбачають можливість запровадження особливих умов оподаткування (на обмежений період часу) для молодих галузей.

3. Дотримуватися обмежень на розмір дефіциту бюджету (3% ВВП) і здійснювати зважену політику регулювання доходів населення. Продовження політики стрімкого зростання реальних доходів, не забезпечених зростанням реального ВВП, вестиме до поглиблення від'ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу (через нарощування імпорту споживчих товарів) та може стати пусковим механізмом дестабілізації фінансової системи України при зменшенні нетто-надходження іноземного капіталу. Слід також враховувати, що збільшення дефіциту бюджету потребуватиме залучення додаткових ресурсів для його фінансування, що може виявитися проблематичним при погіршенні кон'юнктури міжнародного ринку капіталів і зниженні довіри внутрішніх інвесторів до уряду.

4. Не вдаватися до підвищення номінального курсу гривні до долара США та утримуватися від різких стрибків обмінного курсу. Девальвація долара на світових валютних ринках і номінальна девальвація гривні до євро, російського рубля та інших валют породжує в окремих політиків спокусу «підтягнути» курс гривні і продемонструвати її «силу». Однак із точки зору забезпечення довгострокових інтересів України та гарантування стабільності в період розбалансування світових фінансових ринків такий варіант валютно-курсової політики не є раціональним. Україна має від'ємне сальдо як поточного рахунку платіжного балансу, так і торговельного балансу, і у разі ревальвації гривні ці дисбаланси наростатимуть, що вкрай небажано за умов уповільнення динаміки надходження іноземних капіталів. Стійкий дефіцит поточного рахунку, що спостерігається від початку реалізації політики зростання доходів населення, є відображенням низької конкурентоспроможності вітчизняних виробників, нездатних задовольнити зростаючий внутрішній попит і завоювати нові ніші світового ринку. А низький обмінний курс національної валюти, як відомо, є одним із основних важелів підтримання національної конкурентоспроможності, коли держава та суб'єкти ринку не здатні задіяти інші важелі (структурні, інноваційні, зовнішньополітичні тощо).

5. Стимулювати розвиток внутрішнього ринку капіталів, підвищувати зацікавленість учасників фінансового ринку у використанні гривневих інструментів. У цьому сенсі корисним може бути досвід інших країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються. Після руйнівних фінансових криз кінця 1990-х їхні уряди почали активно проводити операції, спрямовані на зниження заборгованості в іноземній валюті, та вживати заходів для розвитку внутрішнього ринку позикових капіталів. Найбільшого прогресу в розвитку ринку внутрішніх запозичень досягли Бразилія, Китай, Індія, Корея, Малайзія, Мексика, Туреччина та ПАР.

6. Посилити контроль за фінансовим станом державних підприємств - позичальників на міжнародних ринках і сприяти їхньому оздоровленню. Як відомо, зовнішні позики державних підприємств генерують системні ризики. Неспроможність одного підприємства виконати зовнішні зобов'язання з високою ймовірністю перекриє доступ до зовнішнього фінансування для інших, що може викликати ланцюгову реакцію корпоративних дефолтів і призвести до дестабілізації фінансової системи України. А тому проблема обслуговування зовнішніх боргів державними підприємствами заслуговує на найпильнішу увагу уряду і громадськості (йдеться насамперед про НАК «Нафтогаз України»).

7. Запровадити норматив адекватності капіталу для банківських установ відносно їх зобов'язань перед нерезидентами. У фінансовій теорії добре відомий феномен морального ризику у діяльності комерційних банків, які схильні до проведення надмірно ризикових операцій з коштами вкладників; особливо ця проблема актуальна при проведенні банками активних і пасивних операцій в іноземній валюті. Прикладом може слугувати досвід Казахстану, де з квітня 2007 року для приватних банків запроваджено спеціальний норматив, згідно з яким обсяг їхніх зовнішніх зобов'язань не може перевищувати чотирьох-шести розмірів власного капіталу банків.

8. Створити дієву систему рефінансування НБУ довгострокових кредитів комерційних банків. Гроші мають випускатися в обіг під сформовані банками довгострокові активи інвестиційного спрямування, що попереджатиме утворення девальваційного нависання зовнішньоборгових зобов'язань корпоративного сектора та сприятиме активізації інвестиційної діяльності в економіці. Створення дієвої системи рефінансування НБУ комерційних банків має спиратися на наявність надійного забезпечення у вигляді державних цінних паперів. У цьому контексті першочергового значення набувають переорієнтація позикової діяльності уряду із зовнішнього фінансового ринку на внутрішній, поліпшення інвестиційних якостей державних облігацій та формування бази інституційних інвесторів [37].

Приймаючи до уваги вищезазначене, слід нагадати, що за умов стабільного розвитку національною економіки, перспективи подальшого співробітництва з МФО планувалися Урядом України ще до 2008 року на таких принципах:

- максимальне використання можливостей МФО, зокрема МФК, БАГІ, ЄБРР та ЧБТР, з метою розширення співробітництва з приватним сектором економіки, що не передбачає прямих зобов'язань держави або надання державних гарантій;

- мінімізація нових державних запозичень для реалізації інституціональних проектів, крім тих, що пов'язані з безпекою життя людини, охороною здоров'я та освітою.

Співробітництво з МВФ з огляду на стабілізацію макроекономічної ситуації базуватиметься в подальшому на остаточному переході до безкредитних відносин, проведенні консультацій при формуванні макроекономічної політики держави [3].

Таким чином, на сучасному етапі негативні наслідки глобалізації найгострішими виявились для банківської системи, економіки та соціальної сфери майже без винятку у всіх країнах світу, а це в свою чергу суттєво відобразилось на кредитних можливостях фінансового ринку. Ефективне функціонування кредитного ринку, в своїй основі, можливе за умови наявності достатньої кількості тимчасово вільних грошових коштів. В ситуації, коли кризові тенденції підривають самий базис фінансової системи - банківський сектор, результуючи масштабними кризами ліквідності, обсяги кредитування значно зменшуються, а самі кредитні послуги набувають «рятувального» характеру, як це спостерігалось у період 2008-2009 років.

Виникнення кризи і її вплив на весь світ відобразило вразливі місця і системні ризики існуючої міжнародної монетарної системи. Зростаюче число і масштаби фінансових криз, що поширюються в останні десятиліття, свідчить про те , що шкода від такої системи для світу може перевищити її вигоду. На думку провідних економістів, резервна система в доларах є частиною проблеми. Нам потрібна світова резервна система, яка, згідно одного з можливих сценаріїв, може полягати в розширенні використання спеціальних прав запозичення, адже їх вартість визначається корзиною основних валют. На початку створення у 60-х рр. СДР повинні були служити як єдина валюта для міжнародних резервів, хоча цей аспект в реальності ніколи так і не реалізувався повною мірою. На даний момент СДР, в основному, використовується в бухгалтерії МВФ для проведення транзакцій з країнами-учасницями. Країни можуть збільшити вклади в МВФ в обмін на ширший доступ до пулу резервів в СДР. Утримування міжнародних резервів в СДР укріпить роль і розширить повноваження МВФ.

Значна доларизація світової економіки, світове значення долара як резервної валюти, активізація процесів офшоризації та цілеспрямована політика США з розширення ринкової ліквідності сприяли посиленій залежності окремих національних економік від стану економіки Сполучених Штатів та стимулювали постійно зростаючу потребу в доларах. Так, наприклад, за підрахунками деяких експертів, приблизно 90% своїх золотовалютних резервів Китай (близько 2 трлн. дол.США) - одна з найпотужніших економік світу - тримає в американських цінних паперах [19, с. 27]. Зважаючи на те, що однією з ключових причин кризових явищ у сучасній фінансовій системі низкою експертів називається перевиробництво однієї з валют світу, а саме долара США [13, с. 69], виходом із існуючої кризової ситуації може бути кардинальна зміна фінансової системи, тобто відмова від глобальної світової одиниці - долара [16, с. 7].

Базуючись на ажіотажній експансії глобального капіталу, фінансова глобалізація істотно трансформує склад і структуру суб'єктів, здатних реально впливати на світове господарство, висуваючи на провідні позиції транснаціональні корпорації та банки, поступово усуваючи зі світової арени національні держави як найважливіших дотепер її акторів. Враховуючи високий динамізм фінансової глобалізації, це проявляється у втраті державою багатьох своїх традиційних регуляторних функцій, в істотному звуженні можливостей країн щодо проведення самостійної грошово-кредитної політики, підтримання рівноважного стану економіки засобами валютно-курсової політики та регулювання національних фінансових ринків, а також у реальній загрозі втрати ними економічного суверенітету з причин боргової залежності й фінансового підпорядкування провідним країнам світу [10, 35-36].

Домінування розвинутих країн у світовій економіці та значна залежність від них країн, що розвиваються, безпосередньо впливають на характер поширення циклічних коливань у світовій економіці. По-перше, саме розвинуті країни генерують глобальні потрясіння (у вигляді коливань економічної активності, фінансових потоків, товарних цін і валютних курсів), до яких країни, що розвиваються, повинні пристосовуватися й певним чином реагувати. Іншими словами, розвинуті країни є, по суті, творцями бізнес-циклів, а країни, що розвиваються, отримують їх як об'єктивні зовнішні умови економічного розвитку. По-друге, розвинуті країни є творцями економічної політики, а решта світу виступає її «одержувачем». Головним макроекономічним фактором, що створює таку ситуацію, є міжнародний статус національних валют провідних розвинутих країн. Тому їх внутрішня грошово-кредитна політика, спрямована на управління внутрішніми економічним циклами, опосередковано сприяє міжнародному поширенню аналогічних циклічних коливань, зумовлюючи змін в кон'юнктурі глобального фінансового ринку й генеруючи певні зовнішні ефекти для економік країн, що розвиваються. При цьому менший ступінь розвитку й інституціональної облаштованості економік цих країн сприяє посиленню їх внутрішніх циклічних коливань, швидким змінам фаз економічних циклів, зумовлюючи ризики утворення криз [20, с. 99]. Останні дослідження фахівців Світового банку та МВФ доводять, що у світі відбувається концентрація іноземного капіталу, при чому не на користь країн, що розвиваються, особливо якщо врахувати, що вони самі стають потужними експортерами капіталу.

Прагнення різних країн об'єднатися в економічні регіональні союзи є способом їх самозахисту перед лицем глобальної валютної кризи та запобігання втратам для національних економік. Об'єднання країн у регіональні союзи допомагає зібрати воєдино їхній економічний потенціал і всі експортні потоки зовнішньої торгівлі. У разі коли цих обсягів стає достатньо для формування стійкого попиту на валюту певного регіонального союзу, а наявність його ресурсів (енергетичних, сировинних, продовольчих, наукових розробок і т.д.) є забезпеченням надійності, цю валюту, по суті, світова спільнота визнає як резервну. Поява нових валют, безумовно, спричинить подальше зменшення попиту на долар США: вони заповнюватимуть все більшу частину світового валютного ринку з поступовою трансформацією світової валютної системи в систему полівалютну [15, с. 56-65, 61].

На сьогодні питання створення регіональних валют опрацьовує ряд країн. Шість країн Перської затоки ухвалили рішення про введення з 2010 року нової міжнародної валюти - «каліджи», або «динара Затоки», статус якої підкріплено значними обсягами видобутку енергоресурсів і відповідними обсягами зовнішньої торгівлі. При продажу нафти лише за «динар Затоки» попит на нього на валютних біржах буде стійким і значним, що надасть йому статус вільноконвертованої і резервної валюти. При цьому передбачено, що національні валюти також обслуговуватимуть внутрішній обіг кожної з країн. Це усуває для «динара Затоки» ризики майбутнього нерівномірного розвитку країн, що входять до цього союзу, залишаючи поза його межами внутрішньо національні проблеми на відміну від того ж євро.

Країни Азії та Тихоокеанського басейну мають намір створити єдину азійську валюту ACU. Поки не визначено склад і структуру нового економічного союзу й технології введення нової валюти. Проте наміри є серйозними й активно обговорюються азійськими країнами [14].

З ініціативи Бразилії дванадцять із 13-ти країн Латинської Америки домовилися про створення економічного союзу також із введенням єдиної валюти. Її забезпеченням будуть ресурси країн регіону та їх зростаючий економічний потенціал. Попит на продукцію (а отже, й нову валюту), значні обсяги експорту здатні зробити її також резервною [24].

Питання створення регіональної валюти обговорюють і країни Південної Африки (ПАР, Намібія, Свазіленд, Лесото, Ботсвана). При вирішенні питання щодо об'єднання не ставлять під сумнів питання надійності забезпечення нової валюти, адже ці країни є основними постачальниками золота й алмазів на світовий ринок. Отже, реальною є поява вільно конвертованої й резервної валюти на африканському континенті.

Рішення Росії перевести розрахунки за поставки енергоносіїв до сусідніх країн, у тому числі до України, від доларів США до рублів, а також перевести двосторонні розрахунки з міжнародної торгівлі в національні валюти, утому числі з Китаєм, В'єтнамом та Індією, роблять реальним створення на цій базі ще однієї вільно конвертованої регіональної резервної валюти з подальшим розширенням її використання в межах частини СНД або ЄврАзЕ. [14, с.62].

Регіональні союзи дають змогу не лише об'єднувати економічні потенціали країн і їх експортні потоки, але й диверсифікувати і зменшувати фінансові ризики. Тому, мабуть, навіть таким країнам, як Японія, Китай та Індія, щоб надати своїм валютам статусу особливо надійних, доведеться шукати можливостей якихось форм об'єднання й відповідних партнерів.

Створення регіональних економічних союзів і поява нових регіональних резервних валют приведуть до утворення полівалютної системи, в якій визначальну роль рівною мірою гратимуть п'ять-шість валют, кожна з яких тіснитиме долар на периферію світової валютної системи. Процес набуває необоротного характеру, США будуть вимушені встати в цей загальний ряд емітентів нових резервних валют на правах одного з учасників.

Прогнозуючи несприятливий розвиток подій у валютній сфері, держави розробляють заходи протидії майбутнім втратам. Євросоюз показав приклад, об'єднавши країни Європи й запровадивши нову регіональну валюту - євро. Забезпечена сукупним економічним потенціалом, підкріплена значними обсягами зовнішньої торгівлі, маючи високу надійність, вона відразу набула статусу вільно конвертованої й резервної, з часом виявивши здатність до підвищення свого статусу.

Цікаво, що вже сьогодні, напередодні змін, вимальовуються три варіанти створення регіональних резервних валют. Перший - це досвід Євросоюзу, в якому із введенням нової єдиної валюти практично скасовано валюти національні. Другий - намір країн Перської затоки, які запроваджують нову єдину валюту тільки для зовнішніх розрахунків і залишають національні валюти для країн-учасниць. Третій варіант, схоже, застосує Російська Федерація, яка може зробити новою резервною свою національну валюту з подальшим входженням до її сфери валют інших країн на різних умовах [14, с. 63].

Нові регіональні резервні валюти набуватимуть статусу вільно конвертованих у глобальному масштабі, їх курс визначатиметься при прогнозах за «кошиком валют», а фактично - на основі біржової торгівлі. Тобто співвідношенням попиту і пропозиції на дану валюту. Окремі країни можуть зберігати свою національну в межах економічних союзів. Прикладом цього можуть бути такі члени Євросоюзу. як Великобританія і Норвегія. У разі якщо їхні торгові партнери як валюту контракту затребують євро або долар, тоді виникає потреба придбання на біржі відповідних валют за свою національну валюту [14, с. 65].

Тенденції створення регіональних економічних об'єднань із власними регіональними валютами -- це тенденції локалізації фінансових ринків. Спроби протистояти негативним наслідкам глобалізації шляхом децентралізації та відходу від домінуючих нині принципів побудови глобального фінансового простору. Розвиток міжнародного кредитного ринку за таких умов можливий шляхом його докорінної трансформації.

ВИСНОВКИ

Отримання значних зовнішніх запозичень зумовлює для економіки країни проблему надмірної зовнішньої заборгованості. Обслуговування зовнішнього боргу - у випадках неефективного використання - починає систематично перевищувати нові надходження зовнішніх фінансових ресурсів у країну.

Наростання глобальної фінансової кризи призвело до рекордної кількості кредитних зобов'язань у 2009 фінансовому році. Затвердження великої кількості позик, для запобігання посилення кризи та підтримки глобальної економічної стабільності, проводилось у прискореному порядку шляхом екстреного фінансування МВФ. Заходами МВФ передбачено вдосконалення кредитних інструментів, включаючи превентивне кредитування, модернізацію системи висунутих умов. Динаміка співпраці України з МВФ засвідчує неефективність та непрозорість використання запозичених коштів. Невиконання Україною домовленостей з МВФ, затверджених Меморандумом про економічну та фінансову політку у 2008 р., загрожує недоотриманням кінцевої суми затвердженої позики у 2010 році.

Групою організацій Світового банку, в умовах нестачі кредитних коштів, надане в 2009 фінансовому році фінансування перевищило показники попереднього року на 54% і стало найбільшою сумою з коли-небудь виділених коштів. При цьому, внаслідок скорочення чистого процентного доходу від наданих позик і створення резервів для покриття збитків по позиках і гарантіях, зафіксовано 75% скорочення доходу МБРР.

ЄБРР в 2009 році на 55%, у порівнянні з 2008 роком, збільшив рівень кредитування, що в результаті відзначилось небувалою позначкою у 7,9 млрд. євро. Проте, 2008 рік закінчився для банку чистим збитком у розмірі 602 млн. євро, що становить відхилення на рівні -131% до показника попереднього року.

Пріоритетні завдання міжнародних фінансових організацій та урядів держав-членів спрямовані на консолідацію спільних зусиль для досягнення цілей соціального та економічного розвитку, зокрема - підвищення конкурентоспроможності національних економік, забезпечення постійних темпів зростання, розв'язання основних соціальних проблем та подолання бідності.

Досягнення визначених цілей можливе шляхом забезпечення ефективного використання ресурсів, що надаються МФО, розв'язання проблем, що перешкоджають динамічному розвитку відносин з МФО, посилення прозорості процесу реалізації проектів та запровадження стратегічного планування співробітництва з МФО на основі взаємоузгодження програм економічного і соціального розвитку, що приймаються на державному і місцевому рівнях, та стратегій МФО щодо надання допомоги державам-членам.