Міжнародний кредитний ринок: етапи та тенденції його розвитку

Залучаючи ресурси на міжнародних ринках, поряд із власними ресурсами, ЄБРР надає свої послуги за комерційними цінами, дуже часто разом із партнерами (співфінансування). ЄБРР співпрацює з багатьма міжнародними інституціями, і насамперед із Групою Світового банку.

ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування.

Пряме - це фінансування безпосередньо Банком, фінансуються великі за обсягом інвестиції або інфраструктурні проекти як приватні, так і за участі місцевої або центральної влади. Опосередковане фінансування відбувається через фінансових посередників (місцеві банки або інвестиційні фонди).

Залежно від порядку фінансування ЄБРР використовує різноманітні фінансові інструменти.

До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать [36]:

1. Кредити. Надаються на конкретні потреби з урахуванням кредито- і платоспроможності позичальника. Кредитний ризик або повністю бере на себе Банк, або частково синдиціюється. Кредит може бути забезпечений майном позичальника або пов'язаний з акціонерним капіталом.

2. Інвестиції в акціонерний капітал. Банк купує субконтрольні пакети акцій, а також гарантує розміщення випуску акцій. При прямому вкладанні в акціонерний капітал Банк дуже часто назначає свого представника у спостережний комітет для забезпечення прозорості внутрішнього управління, підзвітності керівництва і розробляє чітку стратегію реалізації свого пакета акцій.

3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування. Гарантії на експортні кредити і роздрібні банківські послуги він не надає.

Опосередковане фінансування застосовується для надання незначних за обсягом кредитів. Інструментами його є:

1. Кредитні лінії ЄБРР середньо- і довгострокового характеру фінансовим посередникам, якими є місцеві банки, для задоволення внутрішнього попиту на кредити на умовах ЄБРР.

2. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються банком шляхом підписки на звичайні і привілейовані акції, або в інших формах. Об'єктом вкладень є, як правило, капітали інвестиційних фондів, які надалі самі вкладають ці кошти у приватні середні компанії, або в капітали банків з метою підтримки і розвитку фінансового сектора.

3. Програми розвитку банків. ЄБРР намагається допомогти місцевим банкам набути надійної репутації, яка б допомогла їм працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів. ЄБРР може виступати у ролі гаранта. Здійснює програму різноманітної технічної допомоги банкам.

4. Співфінансування. Частка інвестицій ЄБРР у проектах приватного сектора, як правило, обмежується 35%. Саме тому Банк виступає у ролі каталізатора залучення інших інвесторів. Основними партнерами ЄБРР у співфінансуванні виступають:

- комерційні банки - шляхом участі у кредитах ЄБРР, перевідступлення прав, боргових зобов'язань, паралельних кредитів і кредитних ліній;

- офіційні партнерські установи - державні організації і фінансові установи, спеціально створювані на основі міжурядових угод;

- експортно-кредитні агенції - на основі прямого фінансування експортно-кредитних та інвестиційно-страхових гарантій;

- міжнародні фінансові установи - кредитування економічної і соціальної інфраструктур у приватному секторі й кредити під державну гарантію на здійснення великих проектів.

Стан міжнародних кредитних ринків у 2008-2009 роках характеризується різким зниженням об'ємів кредитування, що пов'язано, насамперед, з погіршенням показників діяльності ключових регіональних місцевих банків. Таке погіршення спостерігалось, в першу чергу, через списання шкідливих активів. Списання банками активів по кредитам та цінним паперам за період з середини 2007 по середину 2009 року склало близько 1,3 трлн. дол. США. За оцінками експертів Міжнародного валютного фонду, до кінця 2010 року ще доведеться визнати фактичні та потенційні списання в розмірі 1,5 трлн. дол. США.

Рис. 1.1 Фактичні і потенційні списання та збитки банківського сектору по регіонам

Хоча останні оцінки засвідчують значне поліпшення капіталу та перспектив банків, очікується, що доходи все ж таки не зможуть повністю компенсувати майбутні списання. З урахуванням того, що в після кризових умовах стабільні прибутки будуть нижчі, від державних органів, в особі центральних банків, й надалі буде потребуватися фінансова підтримка. Це у свою чергу призведе до подальшого обмеження доступності кредиту на обох рівнях, державному та приватному.

В умовах надзвичайного попиту на грошові ресурси зі сторони центральних банків багатьох країн відстежується небувалий об'єм позик наданих міжнародними фінансовими організаціями - МВФ, МБРР, ЄБРР. Посилення співпраці та небувале збільшення кредитування на цьому рівні характеризує сучасний стан міжнародного кредитного ринку.

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА ФОРМУВАННЯ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТНОГО РИНКУ

2.1 Аналіз кредитної діяльності Міжнародного валютного фонду в умовах критичної нестачі валютних ресурсів на світових ринках капіталу

Тісний зв'язок всіх елементів світової фінансової системи внаслідок повномасштабної співпраці усіх країн та глобалізації призводить до критичної вразливості усіх учасників ринку в умовах фінансових потрясінь. У зв'язку з цим в межах аналізу сучасного стану міжнародного кредитного ринку необхідно торкнутися загальних кризових тенденцій у світовій економіці, що розвивались у 2008-2009 роках.

Після початку повномасштабної фінансової кризи, що виникла на ринках країн з розвиненою економікою у 2007 році, світова економіка в 2008-2009 роках занурилась у найглибшу рецесію з часів Другої світової війни. У 2009 році, попри всі прогнози, фінансова криза розповсюдилась далі та швидше аніж це очікувалось. Країни з ринками що формуються та з низькими доходами, котрі раніше були відносно захищені від наслідків напруги на фінансових ринках внаслідок обмежених інвестицій в іпотечні активи США, тепер опинились у центрі фінансових катаклізмів, в той час як міжнародні кредитні ринки, фінансування торгівлі та більшість з валютних ринків піддалися сильному тиску. Це посилило фінансовий стрес, який розповсюджувався різним каналами, та призвело до небувалого скорочення світового об'єму виробництва та торгівлі в 2009 фінансовому році. Наслідки скорочення кредитування та різке зниження цін активів швидко передавалось через банківську систему на інші сектори та країни в глобальній економіці, посилюючись внаслідок спаду споживацької та підприємницької впевненості.

На всіх ринках рівні економічної активності та торгівлі товарами різко спадали в останньому кварталі 2008 року та продовжували різко знижуватись на початку 2009 року. Світовий ВВП скоротився більше ніж на 6% (у річному перерахунку) в четвертому кварталі 2008 року та першому кварталі 2009 року. Країни з розвиненою економікою значно більше постраждали від проблем на фінансових ринках та погіршення ситуації на ринках житла. Країни Європи з ринками що розвиваються та країн Співдружності Незалежних Держав, котрі значною мірою покладались на притоки капіталу для підтримки економічного зростання, зазнали серйозної шкоди на ранньому етапі під дією фінансових факторів. Країни, економіка яких перебувала у сильній залежності від експорту продукції переробного комплексу, такі як країни Східної Азії, Японія, Німеччина та Бразилія, опинились у скрутному становищі через зниження попиту на сировинних ринках. Держави Африка, Латинської Америки та Близького Сходу постраждали від падіння цін на біржові товари, зниження попиту на експорт та скорочення грошових потоків і притоку іноземного капіталу [27, 28].

Наростання глобальної фінансової кризи призвело до рекордної кількості кредитних зобов'язань у 2009 фінансовому році Під фінансовим роком у МВФ розуміється рік з 1 травня попереднього по 30 квітня наступного року, тобто 2009 фінансовий рік включає період з 1 травня 2008 до 30 квітня 2009 року., коли затвердження великої кількості позик проводилось у прискореному порядку шляхом екстреного фінансування Фонду.

Протягом усього 2009 фінансового року Фонд направляв свої ресурси на задоволення невідкладних потреб держав-членів у фінансуванні та рекомендаціях по економічній політиці. В перші місяці 2009 фінансового року різке підвищення цін на продовольство та паливо створило серйозні проблеми для деяких країн з низьким та середніми доходами. З метою подолання цих проблем Фонд збільшив об'єм фінансування в рамках Механізму фінансування на цілі скорочення бідності та сприянню економічного зростання (ПРГФ) для низки країн з низьким доходами, полегшив доступ до Механізму фінансування для подолання зовнішніх шоків (ЕФФ), вніс в деякі програми зміни, що допускають додаткові бюджетні видатки (див. дод. А).

В міру того, як фінансова криза поступово набувала світового масштабу, МВФ в середині року збільшив допомогу державам-членам, надаючи їм прискорену фінансову допомогу, включаючи використання механізму екстреного фінансування. Виконавча рада протягом року затвердила використання ресурсів Фонду на суму 65,8 млрд. СДР для 15 країн в рамках своїх традиційних не пільгових кредитних механізмів та нещодавно створеної гнучкої лінії кредитування. Рада також продовжувала затверджувати нові домовленості по ПРГФ та ЕФФ. Станом на 30 квітня 2009 року підтримку за домовленостями Фонду в межах цих механізмів отримали економічні програми 28 держав-членів із загальною сумою зобов'язань 1,8 млрд. СДР, у порівнянні з 25 державами-членами та 1,1 млрд. СДР на кінець 2008 фінансового року [32]. Розмір затверджених сум за такий короткий період (майже усі домовленості, окрім однієї, були затверджені у другій половині 2008 року) не мав аналогів в історії Фонду (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1. Домовленості щодо кредитів затверджені протягом 2000-2009 фінансових років

Механізм екстреного фінансування МВФ, що був створений у 1995 році, дозволяє Фонду в досить короткі терміни затверджувати кредити його державам-членам. Шляхом реалізації цього екстреного механізму Виконавча рада МВФ може діяти швидше ніж у рамках звичайних програм кредитування. Екстрені процедури в межах цього механізму пропонується використовувати тільки у виняткових випадках, що являють собою, або загрожують викликати, кризу зовнішніх рахунків держави-члена, що й вимагає невідкладних заходів зі сторони Фонду. Умови для застосування екстрених процедур включають готовність держави-члена негайно розпочати переговори з Фондом з перспективою швидшого узгодження домовленостей і реалізації дієвих заходів для вирішення існуючої проблеми. Цей механізм використовувався всього п'ять разів до початку глобальної кризи: в 1997 році під час Азійської кризи для Філіппін, Таїланду, Індонезії та Кореї і в 2001 році для Туреччини. В 2009 фінансовому році, враховуючи несподіване та сильне глобальне зниження, іще сім країн (Вірменія, Угорщина, Грузія, Ісландія, Латвія, Пакистан та Україна) отримали від Фонду прискорену фінансову допомогу по цьому механізму (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Домовленості щодо основних механізмів,затверджені у 2009 фінансовому році

* - домовленості щодо кредитування затверджено у відповідності до процедур механізму екстреного фінансування

Одна з головних цілей діяльності МВФ полягає у наданні фінансової допомоги, при наявності достатніх гарантій, державам-членам, що мають проблеми платіжного балансу. Кредити Фону відіграють унікальну роль у регулюванні криз та сприяють підтримці глобальної фінансової стабільності, знижуючи ризик того, що проблеми, які відчувають члени, трансформуються у повномасштабну кризу та перекинуться на інші країни. У зв'язку з цим принципово важливо, щоб кредитні механізми Фону відповідали поточним потребам.

В березні 2009 Рада затвердила значну реформу системи кредитування Фонду. В числі затверджених реформ була модернізація висунутих умов в програмах МВФ для всіх позичальників, запровадження нової Гнучкої кредитної лінії (ГКЛ) для країн-членів з дуже стабільними економічними детермінантами та обґрунтованою політикою, підвищення гнучкості традиційних домовленостей «стенд-бай» та пільгових кредитних механізмів Фонду, подвоєння стандартних лімітів доступу до не пільгових та пільгових кредитних ресурсів, спрощення структури вартості та термінів погашення кредитів та відміна ряду механізмів, що рідко використовувалися. В якості додаткових заходів проводився аналіз та реформа пільгових кредитних інструментів для країн-членів з низькими доходами. Перші наслідки реформування результували тим, що в 2009 фінансовому році Виконавча рада затвердила першу домовленість на превентивній основі в межах нової ГКЛ Фонду для Мексики (31,5 млрд. СДР), а на початку 2010 фінансового року були затверджені зобов'язання про надання позик Польщі (13,7 млрд. СДР) та Колумбії (7 млрд. СДР) по ГКЛ на превентивній основі [32].

Очікується, що вище перераховані реформи дозволять підвищити ефективність не пільгових позичкових механізмів МВФ для задоволення потреб країн-членів у фінансуванні і в той же час збережуть достатні заходи захисту ресурсів Фонду шляхом модернізації системи висунутих умов для усіх домовленостей Фонду (включаючи пільгові), підвищення лімітів доступу до непільгових кредитів та змін показників оплати непільгових кредитів з високим рівнем доступу на превентивній основі.

Одним з найважливіших питань, які виникли у зв'язку із глобальною кризою, для Фонду полягало у тому, чи достатніми ресурсами володіє МВФ для задоволення потреб у фінансуванні своїх держав-членів. В ході обговорення цього питання на початку 2009 року Виконавчий директор підтвердив, що квоти є і повинні залишатися основним джерелом фінансування Фонду, але разом із тим погодився, що для досягнення домовленості про загальне збільшення квот потрібен час, тому таке збільшення не може бути засобом задоволення фінансових потреб у найближчий період. Тим не менше було погоджено прискорити графік обговорення по чотирнадцятому загальному перегляду квот, на основі чого в квітні 2009 року МВФ погодився перенести строк закінчення перегляду на більш ранню дату - січень 2011 року. Поряд із цим Виконавчим директором було відмічено, що запозичення із офіційного сектору можуть служити найбільш обґрунтованим методом поповнення ресурсів Фонду в короткостроковій перспективі. До цих позичкових механізмів можна віднести: двохсторонні кредитні угоди, розміщення нот (облігацій) Фонду в офіційному секторі та розширення обсягу Нових угод про позики (НУП).

На початку квітня самміт Групи двадцяти підтримав триразове збільшення кредитних ресурсів МВФ шляхом негайного надання країнами-членами фінансування в розмірі 250 млрд. дол. США з подальшим його збільшенням на суму до 500 млрд. дол. США. Серед учасників такого фінансування була Японія, котра дала згоду надати 100 млрд. дол. США - найбільший внесок однієї держави-члена МВФ за весь час існування Фонду, також країни-члени Європейського союзу зобов'язались надати додатково 100 млрд. дол. США (75 млрд. євро). Окрім цього триразового збільшення докризового потенціалу Фонду, лідери Групи двадцяти домовились підвищити рівень ліквідності у світовій економіці завдяки додатковому розподіленню СДР на суму 250 млрд. дол. США [22].

Таким чином реформи та заходи МВФ для запобігання посилення кризи та підтримки глобальної економічної стабільності передбачають вдосконалення кредитних інструментів, включаючи превентивне кредитування, та модернізацію системи висунутих умов, з тим щоб умови використання ресурсів Фонду враховували дієвість впровадженої політики та стан економічних детермінант країн-членів. Це стимулюватиме звернення держав-членів до Фонду на ранньому етапі, що, в свою чергу, дозволить знизити вірогідність криз чи зменшити підсумковий збиток від них. У сполученні з існуючим збільшенням ресурсів Фонду ці реформи є твердою основою для цілеспрямованої роботи Фонду щодо сприяння державам-членам в подоланні поточної, а також майбутніх криз.

Співробітництво України з МВФ на сучасному етапі характеризується переходом від консультативно-рекомендаційного режиму до режиму активних кредитних запозичень. Це пов'язано, насамперед, із критичною нестачею вільних грошових коштів на міжнародному фінансовому ринку. Так, у зв'язку зі скороченням доступного банкам капіталу обсяг банківських кредитів корпоративному сектору істотно впав. За квітень-грудень 2008 р. світовий банківський сектор скоротив обсяг кредитування іноземних позичальників майже на 5 трлн. дол., що згідно висновкам аналітиків є найбільшим різким падіння за всю історію [26]. На фоні скорочення обсягів кредитування приватними ІФУ особливого значення на сучасному етапі розвитку міжнародного кредитного ринку набувають кредити міжнародних фінансових установ особливо у сфері кредитування дефіциту платіжного балансу.

Особливо актуальним сьогодні, під час світової фінансової кризи, є співробітництво органів державного управління з Міжнародним валютним фондом. Одна з головних функцій МВФ полягає в наданні кредитів країнам, які мають проблеми з дефіцитом платіжного балансу, що дає можливість національним органам грошово-кредитного регулювання реструктуризувати власні міжнародні резерви, стабілізувати грошову одиницю, здійснювати виплати по імпорту та відновити стабільність на грошово-кредитному ринку. Мета такого кредитування полягає, передусім, у наданні країні додаткових можливостей для впровадження економічних реформ і корегування платіжного балансу, що надалі допоможе забезпечити відновлення умов для економічного зростання.

У процесі організації кредитування ініціатива щодо надання кредиту може надійти з боку як національних органів державного регулювання, так і МВФ, виходячи з оцінки ситуації в країні. Перед отриманням кредиту керівні органи кожної країни повинні спільно з МВФ розробити цілісну програму або конкретизувати окремі напрямки економічної політики. Ця програма з детальною конкретизацією заходів складається національними органами державного регулювання відповідної країни, насамперед центральним банком і урядом, під час консультацій з МВФ, після чого передається на розгляд Виконавчій раді Фонду у вигляді Листа про наміри. Після ухвалення угоди Виконавчою радою починається виділення кредиту, зазвичай частковими виплатами (траншами) - в міру впровадження й реалізації програми економічної політики країни [23, c. 61].

Невід'ємною складовою угоди про кредитування з боку МВФ є зобов'язання країни щодо певних економічних і політичних дій, які гарантували б використання виділених коштів саме для розв'язання проблем платіжного балансу. Також передбачається, що використання коштів наданого кредиту обов'язково сприятиме відновленню кредитування чи фінансування (або створення таких умов) іншим кредиторам чи інвесторам.

Програми кредитування, що здійснюються Міжнародним валютним фондом, обов'язково враховують специфічні умови кожної країни. Так, держави із середнім рівнем доходу, такі як Україна, зазвичай отримують фінансування на основі так званих «угод підтримки» (стенд-бай). Кошти таких кредитів спрямовуються на розв'язання короткострокових проблем платіжного балансу, а процентна ставка за ними встановлюється на порівняно низькому, ринко орієнтованому рівні. Тому, з огляду на серйозність і невідкладність фінансової ситуації в нашій країні, у 2008-2009 рр. були задіяні процедури термінового фінансування МВФ, які передбачали дуже короткий часовий інтервал між початковим обговоренням з керівництвом держави та остаточним схваленням програми Виконавчою радою МВФ.

У деяких випадках надання кредитів МВФ може супроводжуватися певними заходами з реалізації політичних напрямків програми, що повинні базуватися на оцінці ситуації та результатах обговорень з урядом. Однак основним аргументом щодо надання фінансової допомоги повинен залишатися неупереджений аналіз фінансових потреб країни на період дії програми.

Так, аналіз потреб України у фінансуванні з боку Фонду виявив, що вони є дуже значними, а це, у свою чергу, вимагало застосування політики надзвичайного доступу. Згідно з цими умовами наша держава отримала право на понад 100% своєї квоти у МВФ (до 300% кумулятивно). На сьогоднішній день Україні виділено кредитну лінію в розмірі 11 млрд. СПЗ (близько 16,5 млрд. дол. США), що є еквівалентним 800% її квоти в Міжнародному валютному фонді [32]. Перший транш кредиту на суму 4,5 млрд. дол. США надійшов до Національного банку України в листопаді 2008 року. Наступний транш у розмірі близько 2,8 млрд. доларів США було отримано на рахунки НБУ у травні 2009 року. Частина цієї суми у розмірі 1,5 млрд. доларів США була спрямована безпосередньо до Державного бюджету України для фінансування зовнішніх боргових зобов'язань Уряду. Третя частина позики - 3,3 млрд. дол. також направлена на фінансування зовнішнього боргу була перерахована в кінці липня 2009 року. Переговори щодо погодження термінів надання четвертого траншу будуть проведені у 2010 р., після виборів Президента України.

Безумовно, отримання коштів від МВФ дає змогу стабілізувати фінансову ситуацію. Водночас цей крок можна розглядати лише як необхідну, але абсолютно недостатню умову для виходу з кризи. По-перше, виділяючи кошти на цілі стабілізації. МВФ піклується не про підтримку економічної ситуації в Україні, а насамперед про іноземні банки, які тут працюють. Не є таємницею той факт, що національна банківська система вже майже наполовину належить іноземному капіталу, і саме банки з іноземними інвестиціями потребуватимуть найбільшої фінансової підтримки для повернення найближчим часом сотень мільйонів доларів залучених кредитів. Отже, значна частина ресурсу, отриманого від МВФ, у нашій країні довго не затримається. По-друге, усі поради від МВФ щодо подолання кризи є проявом монетаризму - вони стосуються лише стабілізації на грошовому та валютному ринках і не містять рекомендацій щодо усунення кризових явищ у реальному секторі (зупинення виробництва, скорочення обсягів продукції АПК тощо), що сьогодні становить одну з основних загроз для економіки України [20, с. 101].

Підкреслюючи важливість надання у 2008 році такого великого кредиту для України, зазначимо, що за період з квітня 1995-го (з моменту вступу України до МВФ) по жовтень 2008-го обсяг наданих нам кредитів МВФ сягнув 8,2 млрд. дол. США [41], а виділені кошти були використані на узгоджені обома сторонами потреби відповідно до Статуту МВФ. Кредит, наданий Україні у 2008 році, практично вдвічі перевищує всі запозичення, що надійшли від МВФ за останніх 14 років.

Надання Україні виняткового доступу до ресурсів МВФ зумовлено такими чинниками, як:

- великий тиск на платіжний баланс у фінансових установах унаслідок його дефіциту. При цьому, якщо до 2006 року спостерігався лише дефіцит за поточними операціями, то з 2007-го, через несприятливі умови торгівлі й дефіцит зовнішнього фінансування, сальдо всього платіжного балансу, включаючи й рахунок капіталу, було від'ємним та постійно зростало;

- значний обсяг зовнішньої заборгованості країни й перспективи його зростання. Щоправда, частка держави в зовнішній заборгованості є порівняно невеликою й істотно не збільшується, тоді як корпоративний борг залишається значним з можливістю подальшого зростання. Крім того, доступ на ринки капіталу для України виявився ускладненим, а ресурси, а ресурси, попри зниження майже в усіх країнах процентних ставок, помітно подорожчали.

Вивчивши причини виникнення й особливості фінансової кризи в Україні, фахівці МВФ дійшли висновку, що країна буде спроможною виконати всі свої зовнішні зобов'язання, у тому числі і перед МВФ. Відповідно до меморандуму про економічну та фінансову політику, підписаного Україною і МВФ 31 жовтня 2008 року, НБУ зобов'язався запроваджувати у сфері грошово-кредитної політики режим гнучкого обмінного курсу, уряд мав мету утримувати інфляцію у 2009 році на рівні 17%, а в середньостроковій перспективі має бути здійснено підхід до режиму інфляційного таргетування (цінової стабільності). З метою відновлення фінансової стабільності передбачено стабілізувати банківську систему шляхом гнучкого надання ліквідності від НБУ, посилити якість щоденного моніторингу банківської ліквідності, забезпечити платоспроможність банків на основі посиленого виїзного та документального нагляду й аудиту.

Відслідковуючи динаміку кредитних відносин нашої держави з МВФ варто зазначити, що у період співпраці починаючи з 1994 року Україна постійно нагромаджувала борг перед Фондом. У співробітництві нашої країни з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів [41].

Перший етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.

Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай”. Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998-2002 роки). Програма розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів, визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми. Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

Четвертий етап (2004-2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”.

29 березня 2004 року Радою Директорів МВФ було прийнято позитивне рішення щодо започаткування програми „попереджувальний стенд-бай”. Укладення угоди між Україною та МВФ строком на 12 місяців фактично надало можливість отримати від МВФ зарезервований кредит у сумі еквівалентній 411,6 млн. СПЗ (30% квоти України) у випадку погіршення ситуації з платіжним балансом або валютними резервами країни. Заходи програми фокусувалися на проведенні зваженої бюджетної політики, удосконаленні податкового законодавства, фінансовому оздоровленні ПЕК та системних перетворень в агропромисловому комплексі, реформуванні житлово-комунального господарства, покращенні інвестиційного клімату, завершенні переговорного процесу щодо вступу до СОТ. Протягом дії програми існували деякі ризики її впровадження, зокрема ризики відходу від виваженої бюджетної політики минулих років, що створювало умови для збільшення консолідованого бюджетного дефіциту. Крім того, МВФ було відмічено про невирішення питання стосовно погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ. З огляду на це, на кінець 2004 року програма “попереджувальний стенд-бай” формально вважалася призупиненою, а 29 березня 2005 року - завершеною.

Заборгованість перед МВФ у 2009 році зросла проти 2008 р. у 2,5 рази, проти 2007 р. - у 25 разів. По відношенню до ВВП цей борг став рекордним за всю історію незалежної України. За 10 років (1994-2004 рр.) Україна отримала від МВФ всього 3,9 млрд дол. Це менше, ніж у ІІ півріччі 2008 р. (4,5 млрд дол.) (рис. 2.2). У 2002 р. Україна відмовилась від отримання кредитів МВФ, продовжуючи співпрацю на безкредитних засадах, яка тривала 6 років - до 2008 р. У 2008 р. Уряд вперше за останні 10 років знову запросив кредит МВФ і отримав згоду на 16,5 млрд дол. Таким чином, на кінець 2008 року було отримано 4,5 млрд дол., або більше ніж за весь період з часу незалежності. За І півріччя 2009 р. Уряд отримав від МВФ ще 6,1 млрд дол. У 2009 р. кредит МВФ вперше був наданий на погашення дефіциту бюджету та на сплату попередньої заборгованості, тоді як за умовами МВФ - кредити надаються, як правило, на підтримку платіжного балансу. На такі цілі вони надавались й Україні у 1994-2002 рр. У 2008-2009 рр. вимоги МВФ по кредиту були на порядок слабкіші, ніж у 1994-2001 рр., але вони й так не виконані.

Рис. 2.2. Динаміка отриманих Україною кредитів від МВФ

Наведена динаміка співпраці України з Міжнародним валютним фондом чітко показує неефективність та непрозорість використання запозичених коштів представниками Уряду. Співробітництво за багатьма домовленостями було призупинено через визнання впровадження програм недієвим та неефективним. Подібним чином і зараз спостерігається загроза недоотримання кінцевої суми позики через невиконання Україною домовленостей з МВФ затверджених Меморандумом про економічну та фінансову політку у 2008 р. Таким чином наша країна стає учасником і джерелом подальшого розвитку кризи світової заборгованості, накопичуючи боргові зобов'язання без впровадження дієвої політики для їх погашення. Проте в Україні існують індивідуальні труднощі, розгляд яких не стосується теми даної роботи. Але закономірності зростання міжнародних державних заборгованостей, показаних на одиничному прикладі України, спостерігаються у всьому світі. Отже, існують загальні проблеми функціонування та подальшого розвитку міжнародного кредитного ринку.

Експерти МВФ обґрунтували, що максимально допустимою сумою зовнішнього боргу для країн із низьким і середнім рівнем доходів є 49,7% ВВП; при перевищенні цього рівня ймовірність розгортання фінансових криз становить 66,8%. Емпіричні дослідження щодо оптимального рівня зовнішнього боргу однозначних результатів не дали. Однак загальний висновок -- для гарантування фінансової стабільності і підтримання темпів економічного зростання зовнішній борг країн із перехідною економікою і країн, що розвиваються, не повинен перевищувати 35% ВВП [34].

Швидке накопичення зовнішнього боргу суб'єктами економіки України стало відображенням процесу глобалізації корпоративних фінансів і в короткостроковому періоді генерувало позитивні економічні ефекти. Йдеться передусім про зниження вартості позикового капіталу на внутрішньому ринку; підвищення норми внутрішнього нагромадження капіталу; розвиток національної банківської системи; збільшення кількості фінансових альтернатив для вітчизняних позичальників, отримання доступу до довгострокових ресурсів міжнародного ринку капіталів. Проте, з іншого боку, за високих обсягів зовнішньої заборгованості посилювалася вразливість національної фінансової системи до дії несприятливих чинників, як-от: погіршення умов торгівлі для національної економіки, девальвація національної валюти, зростання відсоткових ставок за позиками, зменшення попиту нерезидентів на боргові зобов'язання вітчизняних позичальників тощо.

Слід мати на увазі, що високий зовнішній борг корпоративних позичальників часто ставав рушійною силою у поширенні фінансових криз наприкінці XX -- на початку XXI ст. Як правило, позичальниками на міжнародних ринках виступають важливі системоутворюючі суб'єкти -- як державні, так і приватні, проблеми яких можуть поширюватися на всю економіку. Багато з них мають стратегічне значення для безпеки держави, а тому їх дефолт і перехід в іноземну власність вважаються неприйнятними, що потребує активних дій з боку уряду. У багатьох випадках участь держави у врегулюванні корпоративних боргів приводить до істотного вливання державних коштів (прикладом можуть слугувати програми рекапіталізації банків у країнах Східної Азії).

Щодо теоретичного обґрунтування причин нарощування зовнішнього корпоративного боргу західні вчені -- розробники моделей «валютних криз третього покоління» -- ключовим вважають «синдром надмірного запозичення». У цих моделях допускається, що раціональний економічний агент схильний до залучення надмірних позик, оскільки прибутки від використання запозичених коштів він отримує одноосібно, а збитки у кризових умовах можуть бути перекладені на інших членів суспільства (при наданні позичальникам фінансової допомоги урядом, здійсненні виплат із державної системи страхування вкладникам неплатоспроможних банків тощо).

Надмірний обсяг зовнішньоборгового навантаження породжує істотні ризики для фінансової стабільності і в Україні, оскільки волатильність міжнародних потоків капіталу та недостатність внутрішніх ресурсів для погашення накопичених боргів можуть стати причиною масових дефолтів вітчизняних позичальників. Ця проблема заслуговує на особливу увагу, оскільки обсяги річних виплат у рахунок погашення та обслуговування зовнішнього боргу резидентів України у 2008 році вже досягли 8 млрд. дол. США, або 4,6% ВВП [25]. Причому ця сума покриває лише довгострокові зобов'язання уряду, банків і нефінансових підприємств, а при оцінці перспектив валютно-фінансової стабільності слід брати до уваги й зобов'язання короткострокові, обсяг яких тільки для банківського сектора становить 10,4 млрд. дол. США.

Витрати на погашення та обслуговування зовнішнього державного боргу в 2008 році в Україні становили 5,4 млрд. грн., корпоративного боргу - майже 7 млрд. дол. США. Основний тягар виплат припадав на банківські установи (обсяг зовнішньоборгових виплат - 5 млрд. дол.). Синдиковані банківські кредити та єврооблігації у 2008 році погашали «Райффайзен Банк Аваль», Укрсиббанк, Укрексімбанк, Укрсоцбанк, ПУМБ, банк «Надра», Укрпромбанк, «Родовід банк», Кредитпромбанк, АБ «Південний», АКБ «Форум», «Альфа банк», АБ «Кредит-Дніпро», Брокбізнесбанк, банк «Хрещатик», Укргазбанк, банк «Фінанси і кредит», VAB-банк, Сведбанк, OTP-банк [37].

Відплив коштів за рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій - планових платежів за прямим та гарантованим державою боргом, хоча й в менших обсягах, ніж у 2009 році, в 2010 році становитиме не менше ніж 2,3 млрд. дол. США, а за приватним боргом - більше ніж 18 млрд. дол. США [1].

Державна політика співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на сучасному етапі має бути орієнтована не так на мінімізацію запозичень, як на найефективніше використання переваг і можливостей, що надають членство у цих інституціях чи досягнуті домовленості. Слід врахувати, що стратегія співробітництва полягає не лише в отриманні позик для фінансування державних програм і проектів, а є певним комплексом взаємодоповнюючих функцій, спрямованих на відстоювання національних інтересів у світовій економіці. Тому потрібно застосувати системний підхід щодо максимального використання порівняльних переваг із урахуванням доцільності співпраці з тією чи іншою міжнародною організацією. А відтак її основою має бути чітке визначення ролі кожного учасника й належний контроль використання запозичених коштів. Зрозуміло, що визначені угоди і програми дій мають бути підпорядковані основній меті - забезпеченню стратегії макроекономічного зростання. Особливу увагу слід приділити запобіганню неефективного використання позик, а позикові ресурси сконцентрувати на реалізації інвестиційно-інноваційних проектів державного значення.

Залучення міжнародної технічної допомоги та співробітництво з МВФ у 2009 - 2012 роках, згідно Стратегічним напрямкам та завданням щодо залучення міжнародної технічної допомоги і співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2009-2012 рр. [5], здійснюватимуться за такими основними стратегічними напрямами:

1) підвищення конкурентоспроможності національної економіки на інвестиційно-інноваційній основі;

2) підвищення соціальних стандартів життя та здоров'я громадян, гуманітарний розвиток, розвиток громадянського суспільства і забезпечення верховенства права;

3) усунення інфраструктурних обмежень;

4) сприяння європейській та євроатлантичній інтеграції України;

5) підвищення рівня екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, захист держави і громадян.

За зазначеними напрямами передбачається розв'язання таких головних завдань:

1) за напрямом щодо підвищення конкурентоспроможності національної економіки на інвестиційно-інноваційній основі:

макроекономічна стабільність:

- підтримка платіжного балансу та цінової стабільності, підвищення рівня стабільності банківського сектору з метою створення сприятливого інвестиційного середовища;

удосконалення регуляторної політики, поліпшення інвестиційного клімату, розвиток підприємництва та конкуренції на внутрішньому ринку:

- адаптація законодавства, що регламентує діяльність суб'єктів малого та середнього підприємництва, діяльність у сфері іноземного інвестування, а також здійснення державного нагляду та контролю у сфері господарської діяльності, до міжнародних норм з урахуванням світової практики;

- посилення впровадження конкурентної політики;

- забезпечення інноваційної спрямованості розвитку підприємництва, правова, фінансова та організаційна підтримка перспективних інвестиційних і інноваційних проектів у сфері малого підприємництва, стимулювання розвитку венчурного капіталу, лізингу, факторингу, розроблення і реалізація кластерних проектів;

- сприяння розвиткові експортної діяльності українських підприємств та її інтернаціоналізації, створенню системи підтримки експортної діяльності суб'єктів малого та середнього підприємництва;

- забезпечення доступності кредитів для суб'єктів малого та середнього підприємництва, формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва, удосконалення механізму мікрокредитування;

- стимулювання розвитку інвестиційної інфраструктури, підтримки підприємництва, зокрема у сільській місцевості, впровадження просвітницьких програм для широких верств населення з метою залучення їх до підприємницької діяльності;

- удосконалення системи технічного регулювання та захисту прав споживачів, створення інфраструктури якості відповідно до вимог СОТ і ЄС;

- удосконалення нормативно-правової бази у сфері іноземного інвестування та сприяння створенню ефективного механізму досудового врегулювання інвестиційних спорів;

- сприяння реалізації стратегічно важливих інвестиційних проектів, у тому числі шляхом удосконалення процедури підготовки відповідної техніко-економічної документації;

ефективна діяльність Кабінету Міністрів України:

- посилення інституційної спроможності центральних органів виконавчої влади щодо вироблення та реалізації державної політики з метою підвищення інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності економіки, організація обміну досвідом та підвищення кваліфікації кадрів;

- реформування податкової системи, зокрема удосконалення адміністрування податків;

- розроблення нормативно-правової бази для впровадження державного нагляду за фінансовими установами на консолідованій основі;

- удосконалення застосування процедури тимчасової адміністрації щодо фінансових установ, діяльність яких загрожує інтересам споживачів фінансових послуг;

- забезпечення ефективного управління державними фінансами, а саме зміцнення інституційного потенціалу та оптимізація функцій органів системи управління державними фінансами шляхом удосконалення стратегічного планування та середньострокового бюджетного прогнозування, підтримки реформи місцевих бюджетів;

- удосконалення системи управління державним боргом, розвиток ринку державних цінних паперів, поліпшення координації державного внутрішнього фінансового контролю, модернізація бухгалтерського обліку, створення єдиної централізованої інформаційної системи управління державними фінансами;

- реалізація стратегій розвитку регіонів, комплексного підходу до просторового регіонального планування та формування цільових інвестиційних планів розвитку територій; підвищення рівня спроможності органів державної влади до аналізу результатів, потенціалу та прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів, а також до розроблення нового механізму реалізації державної регіональної політики;

- створення організаційних умов щодо залучення іноземних інвестицій для реалізації стратегічно важливих проектів Кабінету Міністрів України;

розвиток фінансового ринку:

- розвиток конкурентоспроможного ринку фінансових послуг; розширення доступу до ринку фінансових послуг; удосконалення системи нагляду за діяльністю фінансових установ;

- інституційне зміцнення функціонування організованого фондового ринку, розвиток ринку облігацій місцевих позик, удосконалення механізму акумуляції заощаджень суб'єктів ринку та їх спрямування відповідно до інвестиційних потреб економіки;

формування інвестиційної та інноваційної інфраструктури, активізація інвестиційної діяльності, інноваційного попиту та трансферу технологій, інтеграція науково-технологічної сфери України у світове господарство:

- створення умов для відновлення конкурентоспроможності вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок;

- створення сприятливих умов для участі потенційних учасників у формуванні та розвитку національних інноваційних кластерів;

- виконання галузевих і регіональних інноваційних програм за пріоритетами інноваційної діяльності, проведення моніторингу їх виконання, створення на цій основі інноваційних кластерів та їх розвиток;

- створення мережі спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційної діяльності;

- сприяння створенню промислових кластерів, передусім у наукоємних і високотехнологічних галузях виробництва, здатних істотно підвищити конкурентоспроможність реального сектора економіки;

- сприяння впровадженню у виробництво інноваційних наукоємних розробок з метою технологічного переоснащення реального сектора економіки, розвитку перспективних галузей ресурсозбереження;

- підвищення рівня інвестиційних можливостей для створення екологічно чистих технологій та їх передачі у сферу виробництва;

- сприяння створенню та функціонуванню розгалуженої мережі центрів трансферу технологій, технопарків та інших інноваційних структур відповідно до потреб економіки і можливостей вітчизняного науково-технічного потенціалу;

- сприяння формуванню інвестиційної інфраструктури, індустріальних (промислових) парків, створенню регіональних інституцій із залучення іноземних інвестицій;

- формування баз даних, підтримка створення та забезпечення функціонування інформаційно-аналітичної системи обробки та відбору інвестиційних пропозицій, використання міжнародних стандартів у підготовці інвестиційних проектів;

- впровадження механізму страхування ризиків під час реалізації високотехнологічних інноваційних проектів;

- створення економічних стимулів розвитку наукових парків на базі вищих навчальних закладів і наукових установ, технологічних парків та інноваційних структур інших типів;

- проведення систематичних прогнозно-аналітичних і стратегічних маркетингових досліджень науково-технологічного та інноваційного розвитку з метою визначення пріоритетів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності;

- впровадження навчальних програм, спрямованих на виховання у дітей та молоді творчого мислення, позитивного ставлення до інновацій.

З метою подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та забезпечення сталого економічного розвитку та конкурентоспроможності, розв'язання на цій основі найгостріших соціальних і економічних проблем, в першочерговому порядку передбачається виконання таких завдань за рахунок міжнародної технічної допомоги і ресурсів ЄБРР:

- підвищення рівня стабільності банківської системи, довіри до неї;

- підвищення конкурентоспроможності національної економіки, зокрема впровадження енергозберігаючих енергоефективних технологій, забезпечення зниження енергоємності виробництва, розвиток інфраструктури, впровадження інновацій у реальному секторі економіки;

- забезпечення ефективного функціонування системи соціальної допомоги, зокрема покращення регулювання ринку праці; удосконалення політики зайнятості, системи управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; продовження реформування пенсійної системи [5].

2.2 Етапи реалізації кредитної політики організацій Групи Світового Банку в умовах розвитку міжнародного кредитного ринку

Світовий банк мобілізує фінансові ресурси шляхом залучення позичкових коштів на міжнародних ринках капіталу, а також надає гранти і кредити за рахунок внесків з боку багатших країн-членів. Банк направляє ці ресурси на потреби бідних верств населення країн-членів, що кредитуються. Кредитування адаптоване до потреб окремих країн і здійснюється за допомогою інструментів кредитування, які набувають все більшої гнучкості.

Протягом 2009 фінансового року Група організацій Світового банку профінансувала 767 проектів, зарезервувавши для цього кредитні ресурси у вигляді позик, кредитів, грантів і гарантій на загальну суму 58,8 млрд. дол. США. Надане в 2009 фінансовому році фінансування перевищує показники попереднього року на 54% і є найбільшою сумою коштів, коли-небудь виділених Групою організацій Світового банку. Об'єм коштів, зарезервованих МАР для проведення операцій в 63 країнах з низьким рівнем доходу, досяг рекордної відмітки - 14 млрд. дол. США. Це на 25% перевищує показник 2008 фінансового року: тоді було виділено 11,2 млрд. дол. США (див. дод. Б). Для здійснення 126 проектів в країнах з середнім рівнем доходу і платоспроможних країнах з низьким рівнем доходу МБРР зарезервував в 2009 фінансовому році кредитні ресурси в об'ємі 32,9 млрд. дол. США, що перевищує асигнування 2008 фінансового року - 13,5 млрд. дол. США - на 144 відсотки. Таким чином загальний обсяг кредитування МАР та МБРР склав 46,9 млрд. дол. США. Половину кредитних ресурсів було направлено до регіонів, що найбільше відчули наслідки глобальної фінансової кризи та потребували невідкладної фінансової допомоги, а саме країн Латинської Америки та Карибського басейну (30%), а також країн Європи та Центральної Азії (20%). Решта кредитних коштів була непропорційно розподілена між чотирма регіонами. (див. рис. 2.3, 2.4) В розбивці за тематичними напрямками найбільший об'єм кредитування (близько 20%) був спрямований на розвиток фінансового та приватного секторів. (див. рис. 2.3.).

Рис. 2.3. Загальний об'єм кредитування зі сторони МБРР та МАР по регіонам у 2009 фін. році

Рис. 2.4. Загальний об'єм кредитування зі сторони МБРР та МАР в розбивці по тематичним напрямкам у 2009 фін. році

Основною позиковою організацією в Групі Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку, тому фінансово-кредитну діяльність цієї установи буде висвітлено більш докладно.

МБРР є фінансовою установою з найвищим рейтингом кредитоспроможності (ААА), яка володіє цілою низкою особливостей. Акціонерами і клієнтами МБРР є уряди суверенних держав, кожен з яких володіє правом голосу у визначенні політики Банку. Як глобальна кооперативна установа, сприяюча процесу розвитку, МБРР ставить перед собою завдання співпраці з країнами-членами, з метою надання їм допомоги у сфері збереження стійкого економічного зростання на користь всіх верств населення, вирішення злободенних регіональних і глобальних проблем економічного розвитку і екологічної стійкості, що дозволить скоротити масштаби бідності і підвищити рівень життя. У цих цілях МБРР надає фінансування, інструменти управління ризиками і інші фінансові послуги, а також забезпечує доступ до досвіду експертів і бази знань по різних аспектах процесу розвитку, даючи країнам-позичальникам можливість управляти ресурсами, що направляються їм з метою розвитку, об'єднувати їх і розподіляти згідно пріоритетам.

У 2009 році загальний об'єм зарезервованих кредитних ресурсів по 126 операціям МБРР істотно виріс і склав 32,9 млрд. дол. США. Він перевищив рекордні рівні резервування кредитних ресурсів десять років тому, що спостерігались, під час азіатської фінансової кризи, і що досягли максимуму - 22 млрд. дол. США - в 1999 фінансовому році. Частка кредитування на підтримку політики в області розвитку становила 47% загальної суми кредитування, що значно вище, ніж в 2008 фінансовому році, коли цей показник дорівнював 29 відсоткам. Найбільша частка нових зарезервованих кредитних ресурсів МБРР - 13,8 млрд. дол. США, або 42% від загального об'єму зарезервованих ним засобів, - була надана країнам Латинської Америки і Карибського басейну. Далі слідують Європа і Центральна Азія, що отримали 9 млрд. дол. США (27%), і Східна Азія і Тихоокеанський регіон, що отримали 6,9 млрд. дол. США (21%). Ступінь концентрації кредитування в 2009 фінансовому році дещо знизився. Якщо в 2008 фінансовому році на п'ять найбільших позичальників припали приблизно 53% від загального об'єму кредитування, то в 2009 фінансовому році сукупний об'єм кредитних ресурсів, зарезервованих для п'яти найбільших позичальників - Бразилії, Індонезії, Китаю, Мексики і Польщі, - склав 49% від загального об'єму кредитування. У розбитті по тематичних напрямах найбільший об'єм позик був наданий на цілі розвитку фінансового і приватного секторів (7,2 млрд. дол. США), далі слідують позики на потреби соціального захисту і управління ризиками (4,5 млрд. дол. США) та охорону навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів (4,5 млрд. дол. США) [29].

Велику частину своїх фінансових коштів МБРР отримує від продажу облігацій на міжнародних ринках капіталу. У 2009 фінансовому році МБРР привернув позикові кошти з середніми і тривалими термінами погашення на суму 44,3 млрд. дол. США. Боргові цінні папери з різною структурою і термінами погашення були випущені в 19 валютах. Завдяки своїй репутації на фінансових ринках і фінансовій стійкості МБРР мав можливість залучити такі значні грошові кошти на вигідних умовах, незважаючи на складні умови на ринку кредитування. Запорукою фінансової стійкості МБРР є його консервативна фінансова політика і практика, що дозволяє МБРР підтримувати свій рейтинг кредитоспроможності на найвищому рівні. Як кооперативна установа МБРР прагне не до максимізації прибутки, а до отримання доходів в об'ємі, достатньому для забезпечення своєї фінансової стійкості і підтримки поточної діяльності в області розвитку.