Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Китай у ІІ пол. ХХ ст. - на поч. ХХІ ст

Вступ

Китайська цивілізація це єдина, унікальна цивілізація. За всім законами, середній термін існування цивілізації - дві тисячі років. Китайська цивілізація існує п'ять тисяч років. Вона гинула і відроджувалася. Населення Китаю з 400 мільйонів скорочувалося до 40 і навіть до 30 мільйонів і потім знову злітало.

Де б ні жив китаєць - на Північному полюсі, на Південному полюсі, на Вогнянній Землі, на Новій Землі, - він залишається китайцем незалежно від того, який паспорт у нього - американський, бельгійський і так далі, - він китаєць. І для нього визнання на батьківщині - це головне. 35-40 мільйонів китайців, що живуть за межами Китаю, контролюють від одного до півтора трильйонів доларів чистого капіталу - тобто до 70% всіх інвестицій.

Економічний підйом у Китаї став одним з найбільш важливих подій у світі наприкінці минулого століття. За останні два десятиліття китайська економіка зросла в п'ять разів, а доходи населення в чотири рази. Валовий національний продукт цієї країни досяг американського рівня і, по підрахунках Світового банку, у 2010 р. вийде на перше місце у світі, а до 2020 року частка Китаю досягне показника 20% світового ВВП. Приріст виробництва не опускається нижче 7% у рік. Торік Китай одержав такий врожай рису, що був змушений значну частину перетворити в спирт і паливо для ракет.

Разом з економічними досягненнями Пекін з 2000 року вийшов на перше місце у світі як найбільший імпортер зброї. Він володіє найбільшою у світі армією, що, незважаючи на скорочення, яке проводиться, буде перевищувати рівень у два мільйони військовослужбовців.

Завдяки населенню, що відповідно до перепису 2001 року досягло 1280 мільйонів чоловік, економіці, що набирає силу, величезній тязі населення до знань і своїй древній культурі, ця азіатська держава має всі підстави розглядатися як потенційна супердержава ХХІ століття.

Крах соціалістичного блоку услід за крахом Радянського Союзу на початку 1990-х відзначив провал комунізму через майже сторіччя з дня його виникнення. Однак КПК зненацька вижила й усе ще керує Китаєм - нацією, що складає одну п'яту населення Землі. Постає неминуче питання: чи залишається КПК сьогодні дійсно комуністичною? Адже КПК тепер визнала приватну власність і навіть має фондову біржу. Вона чекає іноземних інвестицій, щоб створити нові підприємства, експлуатуючи робітників і селян настільки, наскільки це можливо. З іншого боку, КПК підтримує деспотичний контроль над населенням Китаю. Конституція 2004 року усе ще твердо заявляє, що "китайський народ різної етнічної приналежності продовжує дотримуватись народної демократичної диктатури і соціалістичного шляху на чолі з Комуністичною Партією Китаю і керівництвом марксизму-ленінізму, ідеологією Мао Цзедуна, теорією Ден Сяопіна і важливими ідеями "Трьох уявлень".

В останні роки з'являється велика кількість проектів, присвячених різним сценаріям розвитку Китаю. Причому одні з них розглядають цю азіатську країну як нову супердержаву ХХІ століття. Інші вважають, що Китай чекає економічна дестабілізація, розчленовування країни на окремі регіони, етнічні війни. Величезний діапазон в оцінці майбутнього Китаю говорить про те, що події, що відбуваються в цій країні, настільки неоднозначні і суперечливі, що дають ґрунт для всіляких прогнозів. Цілком можливо, що знайомство з основними тенденціями в економічному і політичному житті Китаю дозволить краще зрозуміти вектори розвитку цієї найбільшої азіатської держави.

1. Наслідки Другої світової війни

Китайський народ під час війни з японськими агресорами (1937--1945) зазнав величезних людських та матеріальних втрат. Загинули численні культурні цінності, було зруйновано міста, країна фактично розпалась на самостійні райони. У Китайській Республіці запанували голод, епідемії, злидні.

На завершальному етапі Другої світової війни війська СРСР провели успішні операції, розгромивши японців на суходолі. Величезна територія Північно-Східного Китаю -- Маньчжурія -- з населенням понад 40 млн чол. стала зоною тимчасової окупації радянської армії. У сталінських планах побудови «соціалістичного табору» Китаю відводилась важлива роль. Радянська військова адміністрація перетворила Маньчжурію на зону, закриту для представників законного уряду і лідера партії Гоміньдан (Національної партії) Чан Кайші. Це було розцінено урядом Китайської Республіки як втручання СРСР у внутрішні справи країни, спрямоване на провокування громадянської війни, як грубе порушення Договору про дружбу і союз між Радянським Союзом та Китаєм, укладеного у серпні 1945 р.

2. Встановлення тоталітарного режиму КПК. Мао Цзедун

2.1 Зростання ролі КПК в період антияпонських змагань 1937-1945 рр

У Китаї діяли дві впливові сили - Гоміньдан і КПК. Вже понад 20 років (з 1927 по 1949 рр.) вони вели між собою непримиренну боротьбу, у тому числі збройну. КПК, яку у 1935 році очолив Мао Цзедун, навіть під час Другої світової війни не залишала своєї ключової ідеї - здійснення соціалістичної революції.

Після початку антияпонської війни ЦК КПК, очолюваний Мао Цзедуном, додержувався принципу незалежності й ініціативи в рамках єдиного фронту, продовжуючи докладати зусиль для мобілізації мас на партизанську боротьбу в тилу ворога і на створення ряду великих антияпонських баз. Більшість цих баз бути розташовано в гірських районах і порівняно невелика частина - на рівнині. Після того як у жовтні 1938 р. японці зайняли Ухань, у війні наступив період рівноваги сил. У той час як японська армія поступово стала направляти свої головні удари проти антияпонських баз, контрольованих КПК, вкрай праві сили в Гоміньдані також підсилили економічну блокаду цих баз. У результаті в 1941 р. вони зазнали серйозних економічних труднощів. Для того, щоб втримати позиції, Мао Цзедун і ЦК призвали армію і населення комуністичних баз власними силами забезпечувати себе необхідним продовольством і одягом, фактично стимулюючи зростання виробництва. Таким шляхом в антияпонських базах розвивалася економіка, забезпечувалося їхнє постачання і долалися серйозні економічні і фінансові труднощі.

У березні 1943 р. Мао Цзедун був обраний головою Політбюро ЦК КПК.

На I пленумі ЦК КПК 7-го скликання Мао Цзедун був обраний головою ЦК КПК, він переобирався на цю посаду і на всіх наступних з'їздах партії до своєї смерті в 1976 р.

У квітні - червні 1945 р. він головував на VII з'їзді КПК і виступив на ньому з доповіддю "Про коаліційний уряд", узагальнив досвід антияпонської війни і сформулював політичний курс на широку мобілізацію мас, нарощування народних сил, розгром під керівництвом КПК японських агресорів, звільнення народу всієї країни і будівництво нового демократичного Китаю. Він виклав основні положення політики КПК і три найважливіших компоненти стилю роботи партії: з'єднання теорії і практики, тісний зв'язок з народними масами, самокритика. На з'їзді ідеї Мао Цзедуна, що сполучили основні принципи марксизму-ленінізму зі справжньою реальністю китайської революції, були проголошені керівною ідеологією КПК.

КПК, у якій до початку воєнних дій нараховувалося 40000 членів, у 1945 р. коли вона вийшла з війни, мала у своїх рядах 1 200 000 чоловік.

2.2 Розправа з Гоміньданом і прихід до влади КПК

Після закінчення Другої світової війни в серпні 1945 р. розпочалися переговори у Чунципі між КПК і Гоміньданом. 10 жовтня була підписана Угода про мир і національне відродження. Однак влітку 1946 р. її було порушено і почалась громадянська війна, до якої готувалися довгий час.

Коли гоміньданівські війська під командуванням Ху Цзуньнаня в березні 1947 р. захопили Яньань, Мао Цзедун разом із Чжоу Еньлаєм і Жень Біши, а також частиною членів ЦК і центрального командування Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) перебазувалися в північну Шеньсі, звідки продовжували керувати національно-визвольною війною. У цей період НВАК під командуванням Пен Дехуея й інших воєначальників одержала ряд великих перемог на північно-західному театрі воєнних дій і поступово перейшла від оборони до наступу.

Після року запеклих боїв НВАК зупинила стратегічний наступ Гоміньдановских військ і почала свій стратегічний наступ. У грудні 1947 р. Мао Цзедун відзначив, що революційна війна китайського народу вступила у вирішальний етап, були висунуті задачі партії в політичній, економічній і військовій областях, а також сформульовані відомі десять військових принципів Мао Цзедуна. У завершальних стратегічних битвах народно-визвольної війни Мао намітив загалом принцип проведення ряду великих кампаній. Разом із Чжоу Еньлаєм і Чжу Де він командував різними польовими арміями НВАК, сполучаючи стратегічне оточення з боями по розгрому ворожих сил вроздріб, великомасштабні позиційні дії із широкими партизанськими, захоплення великих і середніх міст із розгромом великих ворожих сил, воєнні дії з політичними акціями. Комуністи пішли по революційному шляху з китайською специфікою до переможного захоплення політичної влади в країні, оточуючи міста сільськими районами, а потім захоплюючи міста. Мао вів роботу по здійсненню земельної реформи і економічному будівництву в захоплених районах, забезпечуючи в такий спосіб живою силою і ресурсами триваючі воєнні дії. У вересні 1948 р.- січні 1949 р. НВАК здобула перемогу в трьох найважливіших битвах: Ляоси-Шеньянській, Хуайхайській і Бейпін-Тяньцзинській, розтрощивши основні сили Гоміньдана, комуністи оволоділи майже всією Маньчжурією.

Незважаючи на допомогу, яка надійшла від США у квітні 1948 р. у розмірі 570 млн доларів, центральний уряд продовжував здавати позиції, і у жовтні 1948 р, війська Гоміньдану були повністю витиснуті з Маньчжурії.

Напередодні падіння гоміньданівського режиму Мао Цзедун головував на II пленумі ЦК КПК 7-го скликання. Він висунув політичні установки, що прискорювали перемогу революції в загалькитайському масштабі і сприяли цій перемозі, сформулював рішення про перенесення центра ваги роботи партії із сільської місцевості в міста, а також основні установки, що повинні були проводитися в життя після повної перемоги.

На початку 1949 р. Чан Кайші розпочав переговори про мир, однак Мао Цзедун у своїй відповіді висунув вимоги, що означали б встановлення контролю над усією територією Китаю. У першій половині 1949 р. комуністи захопили Пекін, Шанхай, Нанкін, Гуаньчжоу. Війська Гоміньдану було розгромлено.

З 21 по 30 вересня 1949 р. у Пекіні відбувалася Перша пленарна сесія Народної політичної консультативної ради Китаю (НПКРК) - китайського парламенту. Перебравши на себе функції Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП), сесія ухвалила Загальну програму, яка відіграла роль тимчасової конституції КНР.

На сесії було обрано Центральну народну урядову раду, головою якої став Мао Цзедун. Ця рада призначила Чжоу Еньлая прем'єром Державної адміністративної ради (главою уряду) і одночасно міністром закордонних справ КНР.

2.3 Утворення Китайської Народної Республіки і початок соціально економічних експериментів 1953-1957 рр

1 жовтня 1949 р. на центральній площі Пекіна Тяньаньмень у відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Республіки. Після створення КНР Мао Цзедун разом з Лю Шаоци, Чжоу Еньлаєм, Чжу Де, Чень Юнем, Ден Сяопіном і іншими керував китайським народом у справі будівництві нового Китаю. Так у континентальному Китаї почав утверджуватися комуністичний тоталітарний режим.

Чан Кайші 28 лютого 1950 року поновив за собою титул президента Китайської Республіки. Разом з більшістю членів уряду Чан Кайші відлетів літаком на острів Тайвань, де до того часу зібралися тисячі його прихильників. На карті світу з'явилася ще одна китайська держава -- Китайська Республіка.

У вересні 1954 р. у перший раз були скликані Всекитайські збори народних представників (ВЗНП). Вони прийняли Конституцію КНР і обрали Мао Цзедуна першим Головою КНР. Цю посаду він займав до 1959 р.

За пропозицією Мао Цзедуна в 1953 р. ЦК КПК висунув “генеральну лінію” на перехідний період, почавши в такий спосіб соціалістичну індустріалізацію країни і соціалістичне перетворення приватної власності на засоби виробництва.

В Китаї почало здійснюватися широкомасштабне економічне будівництво, Мао Цзедун почав звертати більше уваги на вивчення економічної теорії, економічної політики й економічної ситуації. Він призвав усі партійні кадри, особливо вищої ланки, вивчати проблеми економіки і техніки і прикласти максимум зусиль, щоб стати фахівцями в області політики й економіки відповідно до потреб економічного будівництва.

Події другої половини 50-х років у СРСР позначились і на розвитку Китаю. Гасла М.Хрущова «Наздогнати й перегнати США в галузі економіки», «Нинішнє покоління радянських людей буде жити за комунізму» втілились у ще більш авантюрному курсі Мао Цзедуна. Він закликав побудувати комунізм у Китаї за дві-три п'ятирічки. Китайські комуністи за радянським зразком швидкими темпами проводили індустріалізацію, колективізацію сільського господарства, докорінну перебудову в галузі культури та освіти.

У 1953 р. був прийнятий перший п'ятирічний план. Він передбачав:

- розвиток важкої промисловості;

- одержавлення приватного сектора промисловості та торгівлі;

- суцільне кооперування сільського господарства (здійснено за 8-9 міс. у 1956 р.);

- масові репресії.

2.4 Курс “Трьох червоних знамен” 1958 р

На другій сесії VIII з'їзду КПК у травні 1958 ухвалено авантюрний Другий п`ятирічний план розвитку економіки, що отримав назву "курс трьох червоних знамен". Під ними розумілися: "великий стрибок", "народні комуни" і генеральна лінія на побудову комунізму.

Великий стрибок повинен був перетворити Китай протягом дуже короткого періоду часу на одну з найбільш економічно розвинутих країн світу. Перед суспільством було поставлено нездійсненні завдання збільшення виплавки чавуну і сталі, видобутку вугілля. Якщо у початковому варіанті другого п'ятирічного плану передбачалося виплавити до кінця п'ятирічки, тобто у 1962 р., 10-12 млн т сталі, то у затвердженому 1958 р. плані цифра ця сягала до 100 млн т. У країні почалося масове спорудження примітивних доменних печей на подвір`ї кожного будинку мільйони китайців кустарним способом виплавляли крихкий, непридатний для промислового використання чавун. У цій авантюрі була задіяна праця 100 млн чоловік.

Для економічного мислення Мао Цзедуна була характерна стратегія людського моря -- використання великих мас працездатного населення, йому ж належала ідея істотного збільшення народонаселення Китаю. Він вважав, що виживання в ядерний вік може забезпечити лише величезна кількість жителів, стратегія "людського моря" застосовувалась ним і в зовнішній політиці. При цьому тоталітарний режим використовував створені ним же, шляхом потужною психологічного впливу, ентузіазм і віру народу у міфічні комуністичні ідеали.

КПК робить виставку "героїчних" прикладів, щоб заохотити людей жертвувати собою задля партії. У ті скажені роки, "сміливі слова" на зразок: "Не бійся ні труднощів, ні смерті" і "Гірка жертва підсилює сміливе рішення; ми змусимо сонце і місяць сяяти в нових небесах" дало грунт для поривів при надзвичайній нестачі матеріальних ресурсів. У цей час з'явилося гасло “Три роки наполегливої праці -- 10 тисяч років щастя!".

У той же час в країні були введені аграрні реформи, що супроводжувалися стратами колишніх землевласників і заможних селян. Земля, віддана селянам відповідно до земельної реформи, була віднята назад у процесі створення колективних господарств - “народних комун”. З серпня 1958 р. протягом кількох місяців 740 тис. сільських кооперативів було перетворено на 23,6 тис. "народних комун", які за земельною площею і кількістю робочих рук у 20-30 разів переважали кооперативи. У власність комун перейшли всі засоби виробництва з усуспільненням навіть домашньої птиці, посуду і начиння.

Ще однією характерною рисою була воєнізація праці, створення «трудових армій». Працю було організовано на основі військової дисципліни. Селяни, об'єднані у роти, батальйони, полки, на світанку солдатським кроком вирушали на польові роботи, а повертались у домівки після заходу сонця. Платнею за роботу була миска рису. Безплатний розподіл продовольства здійснювався без урахування кількості і якості праці, було знищено ринки у містах і селах, введено безплатне харчування. По заклику компартії було організоване загальне полювання на горобців для підвищення врожайності зернових...

Багато дурниць зробили тоді китайці під керівництвом комуністів, натхненні ідеєю Мао про те, що "тільки улаштувавши велику смуту в Піднебесній, можна згодом створити там порядок".

На економічні експерименти Цзедуна чекав повний провал. Уже на кінець 1958 р. почали з'являтися ознаки того, що політика "великого стрибка" і "комунізації села" заходить у тупик. Мао, проте, завзято продовжував намічений курс. Прорахунки і помилки "великого стрибка" з'явилися причиною важкого стану народного господарства КНР. Виникли серйозні диспропорції в промисловості, підсилилася інфляція, різко упав рівень життя населення. Наприкінці 1960 р. обсяг сільськогосподарського і промислового виробництва став різко скорочуватися. У країні не вистачало зерна. Усе це в сполученні з адміністративним хаосом і поганими природними умовами викликало загальний голод після неврожаїв 1959-1960 рр., різко погіршився рівень життя трудящих. "Великий стрибок" коштував Китаю 100 млрд юанів.

Політика "великого стрибка" наштовхнулася не тільки на народний опір, але і на різку критику з боку видатних діячів КПК Пен Дэхуея, Чжан Веньтаня й ін. Мао зняв із себе обов'язки глави держави і був замінений Лю Шаоці; наприкінці 1950-х - початку 1960 р. Мао дозволив собі пожити в самоті і спокої, але аж ніяк не в бездіяльності; у середині 1960 р. він повернувся до суспільної діяльності і повів ретельно організовану атаку на Лю Шаоці. Основою боротьби стала запропонована Мао "велика пролетарська культурна революція".

Життя вимагало внесення змін в економічну політику КПК. З зими 1960 р. по 1965 р. ЦК КПК і Мао Цзедун вживали заходів по виправленню попередніх помилок. Було оголошено, що не промисловість, а сільське господарство є "основою економіки": селянам повернули присадибні ділянки, дозволили продаж продуктів на ринках, було припинено спорудження кустарних доменних печей. З великими труднощами вдалося стабілізувати промислове виробництво і економіку в цілому, повернути її на шлях відновлення і поступального розвитку. Однак життєвий рівень населення залишався надзвичайно низьким.

Нові неприємоності для народу готувала ідея Мао про необхідність покінчити з класовою боротьбою, що вважалася за головний прояв внутрішнього конфлікту в країні.

2.5 Радянсько-китайські відносини

Зовнішньополітичний курс КНР варіювався відповідно до перемін, що наставали в СРСР із черговою зміною влади. На початку відносини з СРСР склалися досить дружні. У 1949 р Мао Цзедун відвідував Москву для відзначення ювілею Й.Сталіна. Під час його тривалого візиту в лютому 1950 р. було підписано Договір про дружбу, союз та взаємну допомогу між СРСР та КНР строком на 30 років. У країну прибували радянські фахівці, Китай одержував устаткування, необхідне для відновлення економіки.

У листопаді 1957 р. Мао Цзедун знову очолив китайську делегацію в Радянський Союз, де був присутній на зборах на честь 40-й річниці Жовтневої революції і на Нараді представників комуністичних і робочих партій, підписавши документи, прийняті на них.

Та з 1958 р. почалося погіршення відносин з СРСР. Мао Цзедун виступив проти розвінчання М.Хрущовим культові особи Сталіна. Алі те був тільки привід. Китайський лідер після смерті Сталіна прагнув посісти місце лідера у світовому комуністичному русі. Ідеологічні суперечки радянських і китайських комуністів поступово призвели до згортання економічних, торговельних зв'язків. Усі радянські фахівці були відкликані, програми допомоги припинилися. Згодом це привело до прикордонних збройних сутичок у другій половині 60-х років.

2.6 «Велика китайська Культурна революція» 1965 - 1976 рр

Щоб протистояти опозиції, Мао пішов сталінським шляхом. Ще у лютому 1957 р. Мао виступив з промовою "Про правильне розв`язання протиріч усередині народу", в якій підкреслював, що вважає за можливе виникнення протиріч всередині народу, але неприпустимими є протиріччя між ворогом і народом.

Після Х пленуму ЦК КПК 8-го скликання (1962 р.) він почав пропагувати і нав'язувати країні думку про "загострення класової боротьби", висунув положення "про продовження революції при диктатурі пролетаріату". У цьому зв'язку з'явилася і теза про те, що частина членів КПК встала на шлях "ревізіонізму". Причому із самого початку боротьба з "ревізіонізмом" усередині країни стала нерозривно погоджуватися з боротьбою проти "міжнародного ревізіонізму", у це поняття включалися КПРС і ряд інших комуністичних і робітничих партій.

У період приблизно з 1966 по 1969 р. Мао і його третя дружина Цзянь Цін утягнули всю країну в запеклу дискусію з приводу її політичного майбутнього і, після того як Мао знову зайняв посаду голови партії і глави держави, втягнули Китай у стан перманентної революції.

Думку про "появу ревізіонізму в Китаї" Мао Цзедун став особливо підкреслювати з другої половини 1965 р. Він вважав, що в партію, уряд, армію і кола діячів культури проникнуло велике число представників буржуазії і "контрреволюційних ревізіоністів", і, тільки почавши "велику пролетарську культурну революцію", можна відвоювати владу, узурповану "особами, що володіють владою в партії і йдуть капіталістичним шляхом".

Таким чином, "культурна революція", задумана і розв'язана Мао Цзедуном у 1966 р., була націлена на те, щоб усунути з керівних органів партії всіх незгодних з його політикою, нав'язати партії і народові свою схему розвитку Китаю в дусі лівацьких концепцій "казарменого комунізму", прискореного будівництва соціалізму, відмову від методів економічного стимулювання.

Одночасно продовжувалося роздування культу особистості Мао Цзедуна. Постійно порушуючи принципи колективного керівництва в партії, Мао Цзедун поставив себе до цього часу над ЦК КПК, Політбюро ЦК партії, часто не обговорював з останніми прийнятих їм від імені партії рішень. Саме він в обхід партійного керівництва країни розгорнув "Культурну революцію" і керував нею.

Історію "Культурної революції" більшість китайських учених поділяє на три етапи:

Перший етап (травень 1966 р. - квітень 1969 р.)

Це була найбільш активна і руйнівна фаза "культурної революції", що закінчилася скликанням IX з'їзду КПК. Приводом для початку руху послужила публікація в листопаді 1965 р. у шанхайській газеті статті про п`єсу, в якій автор-комуніст, мер Пекіну нібито натякав на несправедливість гонінь і розжалування маршала, міністра оборони КНР Пен Дехуея, що дав в 1959 р. негативну оцінку "великому стрибкові" і народним комунам у КНР. П'єса була названа в статті "антисоціалістичною отрутною травою".

Міністр оборони Пен Дехуей, завжди був вірним прихильником Мао. На одному з засідань Мао почав різко нападати на Пен Дехуея і звільнив його з посади лише за те, що він осмілився його критикувати. Усіх лідерів, що були присутніми на цьому засіданні, примусили висловитися з цього приводу, ті деякі, хто насмілився виразити свою думку або ж залишитися при своїй думці, один за іншим були визнані антипартійним угрупованням Пен Дехуея. Це було характерною рисою компартії: якщо хтось потрапляв під критику, то всі решта «посилають камінь вслід людині, що впала в колодязь»; навіть обмовляють і труять один одного, змагаються в пустих дотепах.

Пен Дехуей був вірним Мао, кілька разів врятував йому життя, виходячи під час громадянської війни з 20 тисячами війська проти 200 тисяч ворогів, не претендував на владу, але трішки покритикував Мао за його земельні реформи. Він казав, що Мао Цзедун сам родом із селян і, звичайно, знає, що з ділянки розміром в один му (0.0667 гектара) неможливо зняти 130 тисяч кілограмів зернових. Мао Цзедун не пробачив йому тих слів, викинув вірші «Хто сміє сісти з мечем на коня? Тільки мій генерал Пен» у кошик і рішуче піддав Пена смерті, фактично розтоптав благодіяння і справедливість.

За цим пішли обвинувачення проти керівників Пекінського горкома КПК і відділу пропаганди ЦК КПК. Наприкінці 1965 р. був знятий зі своїх посад заступник міністра оборони КНР Ло Жуйцин, обвинувачуваний у "виступі проти партії" і "узурпації влади в армії".

У травні 1966 р. на розширеному засіданні Політбюро ЦК КПК було прийнято "Повідомлення ЦК КПК від 16 травня", у якому викладалися основні ідеї Мао Цзедуна про "культурну революцію". На засіданні був підданий різкій критиці, а потім і знятий зі своїх посад ряд вищих керівників партії, уряди й армії. Потім була створена Група по справах культурної революції при ЦК КПК (далі ГКР), до якої серед інших увійшли дружина Мао і голова органів держбезпеки. ГКР поступово замінила собою Політбюро і Секретаріат ЦК КПК і перетворилася в "штаб культурної революції".

Першими жертвами репресій стали лідери КПК -- голова КНР Лю Шаоці, Генеральний секретар ЦК КПК Ден Сяопін та інші. Надалі усі старі кадри Центрального комітету були "пропрацьовані" Мао, усі вони покірно прийняли все це, бо не насмілювалися заперечити Мао. "Олігархів" у Китаї, на відміну від СРСР, як правило, не розстрілювали, а знімали з посад і посилали трудитися в промисловість і сільське господарство, простими працівникам.

Інтелігентів називають «смердючими Лаоцзю (дев'ятими)». Інтелігентів повинні бути перевиховувати найбідніші селяни, і тільки тоді інтелігента могли визнати за людину. З метою перевиховання викладачів з пекінського університету послали трудитися в провінцію Цзянсі, де від річкової води поширювалася хвороба шистосоматоз. У багатьох з'явилися такі захворювання, як склероз печінки, черевна водянка печінки, багато хто втратив здатність працювати і жити.

Ден Сяопін з 1956 по 1966 рік був Генеральним секретарем ЦК КПК, однак з початком "культурної революції" його направили в провінцію працювати на тракторному заводі, а його син став повним інвалідом у результаті хунвейбінівських катувань.

Лю Шаоці (1898-1969) - голова КНР у 1959-1968 рр, що був у керівництві КП Китаю з 1931 року, у 1954-1959 рр. був головою Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників. У 1968 виключений з Китайської комуністичної партії (КПК) і знятий із усіх посад. У 1980 посмертно реабілітований.

Досить сказати, що у вищому керівництві КПК не було жодної(!) людини, що не була би репресована, не випробувала знущання хунвейбінів, не ходила у колодках по вулицях, одягнена у дурний ковпак, одержуючи плювки й удари людської череди, що сказилася. Багато членів керівництва КНР потрапили на свої посади прямо з «таборів перевиховання», або навіть - як Ян Шанкунь - через тюремні ґрати.

В листопаді 1965 р. гнів Мао обернувся проти творчої інтелігенції, викладачів вищої школи. Ціль переслідування інтелігенції полягала в тому, щоб кліщами затиснути їй рота і контролювати мислення. Для придушення опозиційних сил у партії Мао Цзедун і його прихильники використовували політично незрілу молодь, з якої формувалися штурмові загони хунвейбінів - "червоних охоронців" (перші хунвейбіни з'явилися наприкінці травня 1966 р. у середній школі при пекінському університеті Цінхуа).

У першому "Маніфесті" хунвейбінів говорилося: "Ми є стражами, що захищають червону владу, ЦК партії. Голова Мао - наша опора. Звільнення всього людства є нашим обов'язком. Ідеї Мао Цзедуна є найвищими вказівками у всіх наших діях. Ми клянемося, що заради захисту ЦК, захисту великого вождя голови Мао ми, не задумуючись, віддамо останню краплю крові, рішуче доведемо до кінця культурну революцію".

Заняття в школах і вузах з ініціативи Мао Цзедуна були припинені, для того щоб учням ніщо не перешкоджало проводити "культурну революцію", почалися переслідування інтелігенції, членів партії, комсомолу. Професорів, шкільних учителів, діячів літератури і мистецтва, а потім і видних партійних і державних працівників виводили на "суд мас" у блазнівських ковпаках, били, знущалися з них нібито за їхній "ревізіоністські дії", а в дійсності - за самостійні судження про положення в країні, за критичні висловлення про внутрішню і зовнішню політику КНР.

Як повідомляли хунвейбінівські листівки, Мао Цзедун наполягав на винесенні смертних вироків багатьом видатним діячам КПК і китайської культури. На вогнищах, розпалених на міських майданах, як у 30-ті роки в Німеччині, палали книга Шекспіра і Драйзера, Пушкіна і Достоєвського.

В 60-і роки в якійсь початковій школі одна вчителька при навчанні школярів незнайомим ієрогліфам необережно поставила слова «соціалізм» і «розпад» поруч. В результаті школярі донесли на неї і після цього вчительку щодня критикували і мучили. Школярі били її по обличчю. Її дочка відмовилася від неї. Коли починався який-небудь комуністичний рух, то її дочка відразу в класі доповідала про те, що робила її мама протягом дня, як про «нові поступи її класової боротьби». Після цього протягом декількох років ця вчителька щодня займалася прибиранням шкільних туалетів.

У 1966 р. учениці зі школи при Пекінському педагогічному університеті надягли вчительці Бянь Чжоуюнь ковпак, облили її чорнилом, били совком і водили по вулицях; повісили на неї чорну дошку, змусили сидіти на колінах, били її ціпками із цвяхами, обливали окропом і т.п. Такими знущаннями вони замучили вчительку до смерті. Школярі зі школи при Пекінському університеті змусили директорку стукати в зламаний таз і кричати «я корова, диявол, змій, бог»; обстригли їй все волосся. Від побоїв з її голови текла кров. Ці школярі повалили її на землю і змусили її плазувати.

Люди, які пройшли «Культурну революцію», не можуть забути Чжан Чжісінь, якові посадили у в'язницю. Міліціонери багато разів роздягали її, сковували її руки за спиною, кидали в чоловічі камери, дозволяли злочинцям групами гвалтувати її, через що вона, зрештою, втратила розум. Голову збожеволівшої жінки перед смертю поклали у в'язниці на цеглу, і без наркозові перерізали їй горло...

КПК пропагувала атеїзм і стверджувала, що релігія - "духовний опіум", що може запаморочити людей. Вона використовувала свою владу, щоб знищити усі релігії в Китаї, і потім обожествити собі і Мао, створити злісний культ КПК. У Культурній революції незліченні храми були зруйновані, ченців водили по вулицях, як злочинців. У Тибеті було зруйновано 90% храмів.

Католицький священик Шанхаю Гон Пінмей), багаторазово відкинувший пропозицію компартії про співпрацю, був заарештований китайською компартією майже на 30 років, і наприкінці 80-іх років виїхав до США. Коли йому було 90 з лишком років, він перед смертю зробив наступний заповіт: «Коли компартія перестані правити Китаєм, прошу перенести мою могилу в Шанхай».

Отже, КПК зруйнувала традиційну культуру. Вона стверджувала, що традиція, мораль і етика - це середньовіччя, марновірство і мракобісся, і знищила їх в ім'я революції. У ході “Великої Культурної Революції” були широко розповсюджені потворні явища, що порушували китайські традиції, наприклад: чоловік і дружина, які обвинувачують один одного, студенти, які б'ють своїх викладачів, батьки і сини, які повстали один на одного, "червоні охоронці", що безжалісно вбивали безневинного, побиття заколотників, руйнування і розбій.

За далеко не повними офіційними даними, з 23 серпня по кінець вересня 1966 р. хунвейбіни лише в Пекіні вбили 1722 осіб, конфіскували майно в 33 695 родин, зробили обшуки і вигнали з Пекіна більше 85 тис. осіб. До 3 жовтня 1966 р. по всій країні з міст було уже вигнано 397400 чоловік, що потрапили в розряд "погані".

КПК пропонувала «забруднити тіло землею, натерти мозолі на руках», «руки повинні бути чорні, на ногах - коров'ячий кал». Тільки в таких людей думки «червоні», тільки вони можуть навчатися у вузах, вступати в компартію, одержувати підвищення в чині, бути «червоними» продовжувачами компартії.

Страти проводилися на стадіонах і носили показовий ритуальний характер.

Мао Цзедун відтворив масові страти за прикладом свого історичного кумира Цінь Шихуана. Тієї страчував одноразово на полі близько 20 тисяч. А отут на стадіонах вибудовували на колінах шеренги людей, звернених головами "усередину коридору", вибудованого з приречених. По "коридору" йшли кати й ударами довгого меча відтинали голови. При цьому вели соціалістичне змагання, хто більше відрубає за один удар. Були передовики, що відрубували зараз п'ять голів.

У ході Великої Культурної революції, коли культ КПК тримав абсолютну владу, було відомо: “Якщо партія захоче Вас убити - Ви не зможете залишитися в живих; якщо партія захоче, щоб Ви жили, то Ви не зможете умерти”. Якби людина зробила самогубство, те її б назвали такою, що "боїться народного покарання за свої злочини", і члени її родини були б також покарані.

Колишній лідер КПК Лі Лісан під час культурної революції був поставлений у безвихідне положення. Йому було 68 років, але кожен місяць його в середньому "обробляли" більш 7 разів. Його дружину Лі Ша назвали шпигункою, "радянським ревізіоністом", кинули у в'язницю, більше про неї нічого не відомо. Він же, знаходячись в абсолютно безвихідному положенні, покінчив життя самогубством, проковтнувши велику кількість снодійного. Перед смертю Лі Лісан написав Мао лист, чим дійсно довів, що члени партії до самої смерті не насмілюються кинути "партійність": "Генеральний секретар, я зараз ступив на шлях самогубства за зраду партії, ніщо не може виправдати мій злочин. Хочу сказати тільки одне, я і моя родина не робили абсолютно ніяких злочинів, не підтримували таємних зв'язків із закордоном. Прошу про одне, щоб Центральний комітет провів ґрунтовну перевірку і зробив висновки, виходячи з реальних фактів. Лі Лісан, 22 червня 1967 року".

У серпні 1966 р. був скликаний XI пленум ЦК КПК 8-го скликання, у роботі якого не брали участь багато членів ЦК, що стали жертвами переслідувань. 5 серпня Мао Цзедун особисто написав і вивісив у залі засідань свою дацзибао "Вогонь по штабах!", він оголосив учасникам пленуму про існування в партії "буржуазного штабу", обвинуватив багатьох партійних керівників у центрі і на місцях у тім, що вони здійснюють "диктатуру буржуазії", і призвав відкрити "вогонь по штабах", припускаючи цілком розгромити або паралізувати керівні партійні органи в центрі і на місцях, народні комітети, масові організації трудящих, а потім створити нові "революційні" органи влади.

Після "реорганізації" партійного керівництва на пленумі з п'яти заступників голови ЦК партії залишився один міністр оборони Лінь Бяо, про якого говорилося як про "спадкоємця" Мао Цзедуна. У результаті загравань Мао Цзедуна з хунвейбінами бешкетування після пленуму отримали ще більші масштаби. Почався розгром органів влади, громадських організацій, парткомів. Хунвейбіни були поставлені, власне кажучи, над партією і державними органами.

Життя в країні була дезорганізоване, економіці нанесена найтяжча шкода, піддалися репресіям сотні тисяч членів КПК, підсилилися переслідування інтелігенції. З 97 членів і 73 кандидатів у члени ЦК КПК 8-го скликання відповідно 60 і 37 були оголошені "спецагентами і зрадниками", "контрреволюційними ревізіоністськими елементами", 60 з 115 членів Постійного комітету ВЗНП 3-го скликання названі як "зрадники", "ревізіоністи", "особи, що підтримують таємні зв'язки з закордоном". Було репресовано більш 30 секретарів горкомов, мерів і їхніх заступників, багато хто з них загинув. Більш 2600 працівників літератури і мистецтва стали жертвами репресій. Загинули такі відомі письменники, як Лао Ше, Чжао Шули і десятки інших. Тільки в 17 провінціях і містах було ошельмовано більш 142 тис. кадрових працівників, зайнятих у сфері освіти, і викладачів. Піддалися репресіям більш 53 тис. чоловік, що працювали в області науки і техніки.

У грудні 1966 р. поряд із загонами хунвейбінів з'явилися загони цзаофанів (бунтарів), у які втягували молодих, звичайно некваліфікованих робітників, учнів, службовців. Вони повинні були перенести "культурну революцію" на підприємства й в установи, перебороти опір робітників хунвейбінам. Але робітники по заклику комітетів КПК, а іноді і стихійно давали відсіч хунвейбінам і цзаофаням, домагалися поліпшення матеріального становища, відправлялися в столицю для пред'явлення своїх претензій, припиняли роботу, оголошували страйки, вступали в бої з погромниками. Проти розгрому органів партії виступили такі видні партійні, державні і військові діячі, як Чжу Де, Хе Місяців, Чень І й інші.

Щоб зломити опір супротивників "культурної революції", була розгорнута кампанія по "захопленню влади". У січні 1967 р. цзаофани Шанхаю захопили партійну й адміністративну владу в місті. Слідом за цим хвиля "захоплення влади" прокотилася по всьому Китаї. У Пекіні в середині січня влада була "захоплена" у 300 відомствах і установах. Парткомам і органам влади пред'являлися обвинувачення в тім, що вони протягом 17 років з підстави КНР прагнули "реставрувати капіталізм", "насаджували ревізіонізм". "Захоплення влади" здійснювався за допомогою армії, що придушувала опір і здійснював контроль над комунікаціями, в'язницями, складами, збереженням і розсиланням секретних документів, банками, центральними архівами. Для підтримки "бунтарів" були виділені спеціальні частини, тому що й в армії мало місце невдоволення бешкетуваннями хунвейбінів і цзаофанів.

Але швидко здійснити план "захоплення влади" не вдалося. Страйки робітників ширилися, повсюдно відбувалися кровопролитні зіткнення з цзаофанами, а також сутички між різними організаціями хунвейбінів і цзаофанів. Як пишуть китайські історики, "Китай перетворився в державу, де панував хаос і правил терор. Партійні й урядові органи на всіх рівнях були паралізовані. Керівні кадри й інтелігенти із знання і досвідом піддавалися гонінням".

Із січня 1967 р. почалося створення нових антиконституційних органів місцевої влади - "ревкомів". Спочатку перевага в них одержали лідери хунвейбінів і цзаофанів, що викликало невдоволення партійних працівників і військових. У центрі і на місцях загострилася політична боротьба, у ряді районів відбувалися зіткнення між військовими частинами й організаціями хунвейбінів і цзаофанів. Наприкінці літа 1967 р. у країні фактично був установлений військовий контроль.

XII пленум ЦК КПК, що відбувся у жовтні 1968 р., і на якому були присутні біля третини складу ЦК, тому що інші були до цього часу репресовані, санкціонував всі акції "культурної революції", "назавжди" виключив з партії на основі сфабрикованих обвинувачень Голову КНР Лю Шаоці і зняв його з усіх посад.

IX з'їзд КПК (квітень 1969 р.), на який делегати не обиралися, а призначалися, схвалив і узаконив всі акції 1966 - 1969 рр. Була висунута установка на продовження чищення партійних організацій і державних установ, почата весною 1968 р. Вся історія партії представлялася як боротьба "лінії Мао Цзедуна" проти різних "уклоністів", у тому числі Ван Міна, Гао Гана, Пен Дехуея, і особливо Лю Шаоці. IX з'їзд схвалив курс на "безперервну революцію", на підготовку до війни. В новому Статуті партії, прийнятому з'їздом, теоретичною основою діяльності КПК були проголошені "ідеї Мао Цзедуна" і призначено Лінь Бяо "спадкоємцем" Мао Цзедуна.

Другий етап "культурної революції" - від IX до Х з'їзду КПК (травень 1969 р. - серпень 1973 р.)

У 1970-1971 р. відбулися події, що відбили нову кризу усередині китайського керівництва. У березні 1970 р. Мао Цзедун прийняв рішення про перегляд Конституції КНР, висловивши пропозицію про скасування посади Голови КНР. Однак Лінь Бяо і Чень Бода висловилися проти. Мао розпочав кампанію "критики Чень Бода”, було заявлено що він "лжемарксист", "інтриган", "кар'єрист" і "антипартійний елемент".

У 1971 р. сталася "вереснева криза" "Лінь Бяо і його прихильники на II пленумі ЦК спробували перехилити на свій бік суспільну думку, але потерпіли невдачу. Тоді вони розробили план державного перевороту. Однак Мао Цзедун і Чжоу Еньлай розгромили цю змову. Лінь Бяо 13 вересня 1971 р. загинув в авіаційній катастрофі на території МНР, намагаючись після невдалого "перевороту" утекти за кордон.

Слідом за цим пройшло нове чищення в армії, у ході якої десятки тисяч офіцерів піддалися репресіям. У країні була розгорнута кампанія "критики Лінь Бяо й упорядкування стилю".

У березні 1973 р. ЦК КПК прийняв рішення про реабілітацію колишнього Генерального секретаря ЦК Ден Сяопіна і відновленні його в посаді заступника прем'єра Держради.

Активізувався процес відновлення діяльності комсомолу, профспілок, федерації жінок, початий у 1972 р. Були проведені провінційні з'їзди КСМК.

Х з'їзд КПК (серпень 1973 р.) визнав правильною лінію "культурної революції", орієнтував партію і народ на продовження колишнього політичного курсу, теоретичною основою якого були установки Мао Цзедуна про "продовження революції в умовах диктатури пролетаріату", про "загострення класової боротьби між пролетаріатом і буржуазією".

Третій етап "культурної революції" від Х з'їзду КПК до розгрому контрреволюційної банди чотирьох (вересень 1973 р. - жовтень 1976 р.)

Незважаючи на досягнутий на Х з'їзді компроміс між різними силами в КПК, обстановка в країні продовжувала залишатися нестабільною. На початку 1974 р. за пропозицією Цзян Цін, Ван Хунвеня і їхніх прихильників, схваленою Мао Цзедуном, була розгорнута нова загальнонаціональна політико-ідеологічна кампанія "критики Лінь Бяо і Конфуція".

У січні 1975 р. після 10-літньої перерви була скликана 1-я сесія ВЗНП 4-го скликання, що прийняла нову Конституцію КНР. Конституція являла собою результат компромісу: з одного боку, у неї були включені установки 1966-1969 р. (у тому числі і заклики "готуватися на випадок війни"), з іншого боку - вона закріплювала право членів "комун" на присадибні ділянки, визнавала виробничу бригаду (а не "комуну") основною госпрозрахунковою одиницею, передбачала необхідність поступового підвищення матеріального і культурного рівня життя народу, оплати по праці.

Незабаром після завершення роботи сесії ВЗНП висуванці "культурної революції" почали чергову спробу усталити свої позиції. З цією метою з ініціативи Мао Цзедуна на рубежі 1974-1975 р. була розгорнута кампанія під гаслом боротьби "за вивчення теорії диктатури пролетаріату". Важливою задачею цієї кампанії була боротьба проти тих представників керівництва КПК (Чжоу Еньлай, Чень Юнь, Ден Сяопін), що відстоювали необхідність підвищення уваги до розвитку економіки, застосуванню більш раціональних методів керування народним господарством. Останніх звинувачували у відстоюванні "буржуазних прав", яких необхідно "обмежувати", тобто вводити зрівнялівку. Під прикриттям нової кампанії на багатьох промислових підприємствах і в "комунах" ущемлялися економічні інтереси трудящих. У ряді випадків скасовувалися міри матеріального заохочення, практикувалася робота в понаднормові години, ліквідувалися присадибні ділянки. Усе це викликало масове невдоволення трудящих, страйки робітників, хвилювання селян.

У 1976 р. у Китаї відбулось багато змін. Після важкої хвороби в січні 1976 р. помер прем'єр Держради КНР Чжоу Еньлай. У квітні того ж року під час церемонії, присвяченої його пам'яті, відбулися масові виступи на головній площі Пекіна - Тяньаньмень. Учасники виступів засудили діяльність Цзян Цін і інших членів Групи по справах культурної революції і зажадали їхнього відсторонення.

За короткий час радикально налаштовані партійні кола розгорнули бурхливу кампанію проти його ймовірного спадкоємця Ден Сяопіна, у квітні його змістили з усіх посад. Прем'єром Держради КНР став міністр суспільної безпеки Хуа Гофен. У Китаї розгорнулася нова політична кампанія "боротьби з правоуклоністською пошестю, перегляду правильних висновків культурної революції", вістря якої було спрямовано проти Ден Сяопіна і його прихильників. Почався новий тур боротьби з "особами, обраними владою, що йдуть по капіталістичному шляху".

9 вересня 1976 р. на 83-му році життя помер Мао Цзедун. Ще за останніх років його життя всередині Політбюро склалася опозиція з чотирьох впливових функціонерів, висунутих "культурною революцією" -- Цзян Цін (дружина Мао), Чжан Чуньцьяо, Яо Веньюань, Ван Хунвень. Тож із смертю вождя "четвірка" вирішила, що настав час узурпувати верховну владу в партії та державі. Вони сфабрикували заповіт, нібито залишений Мао Цзедуном перед смертю, і спробували за його допомогою виправдати захоплення влади в очах народу.

У жовтні 1976 р. Політбюро ЦК КПК, від імені якого виступив Хуа Гофен, розгромило заколотників. Цією акцією фактично було довершено десятирічний період "культурної революції". «Банду чотирьох» звинуватили в проведенні руйнівної «великої культурної революції». Тим самим було розчищено шлях до влади новому угрупованню в китайському керівництві. Судовий процес над ними засвідчив причетність Мао до масових репресій, які торкнулися близько 100 млн осіб. Процес фактично вилився в засудження хибної практики періоду "Культурної революції”, уперше пролунала критика на адресу Мао.

2.7 Наслідки правління Мао Цзедуна

Попри усю свою специфіку, соціально-економічні експерименти, що вилились у "культурну революцію", відбивали нездатність тоталітарного режиму цивілізованими засобами вирішувати численні проблеми китайського суспільства. Більш того, вони із дзеркальною точністю повторювали відомі етапи розвитку СРСР і країн Східної Європи, засвідчивши, що репресії та переслідування стають закономірними явищами під час правління антидемократичних режимів. КПК навчала своїх людей обходитись з ворогом "по-зимовому холодно". Малося на увазі, що червоний прапор "пофарбований кров'ю мучеників". Партія поклонялася червоному кольору через свою пристрасть до крові й вбивств. Навіть гарних людей вона перетворювала в інструменти для свого використання і за допомогою партійності в максимальному ступені стримувала і навіть знищувала добру природу людини.

В роки "культурної революції", говорилося в обвинувальному вироку в справі "четвірки" (1981 р.), переслідуванням, цькуванню і знищенню піддалося "велике число керівників відділу ЦК КПК по організаційній роботі, органів суспільної безпеки різних ступіней, прокуратури, суду, армії, органів пропаганди". Жертвами "четвірки" і Лінь Бяо, відповідно до документа, стало в цілому більш 727 тис. чоловік, з яких понад 34 тис. були "доведені до смерті". За офіційними китайськими даними, число потерпілих у ході "культурної революції" склало близько 100 млн чоловік.

Дотепер достовірно не відомо, скільки ж насправді людей загинуло в ході кампанії по виправленню інтелігенції. У цілому, лише на початку Культурної революції (1965-1970) загинуло від 20 до 96 мільйонів, але це майже ніяк не позначилося на загальній тенденції росту населення. Так як наукової демографії в Китаї ніколи не було і немає зараз, сама влада знає чисельність населення з точністю плюс-мінус 150 млн., отже, збиток 100 млн. чоловік просто міг бути не помічений владою.

Китай кінця 70-х рр. являв собою країну, підірвану утопічним «Великим стрибком» і безглуздою, руйнівною культурною революцією. Країну, де 80 % населення жило на межі голоду, де лише третина дорослих уміла писати і читати, де промисловість відставала від Заходу на десятки років, а основним транспортним засобом був велосипед.

Китай зіпсував відносини майже з усіма сусідами - від могутнього СРСР і Індії, до духовно близької КНДР. Союзники вичерпувалися Албанією та Пакистаном. У число постійних членів Ради Безпеки ООН КНР потрапила тільки в 1973 році - колись це місце займали представники Тайваню. Деякі американські політики серйозно розмірковували про «необхідність» повернення Чан Кайші в Пекін.

Наука, культура, освіта КНР були майже начисто знищені в ході культурної революції. І єдине, що робило його хоча б злегка схожим на велику державу не за назвою, а по суті - це атомні бомби, запаси яких, утім, були навіть непорівнянні з північним сусідом.

Китай не мав колосальних запасів сировини, що дозволяли б країні розвивати промисловість за рахунок власних ресурсів, і що давали їй невичерпне джерело валюти. У КНР не було великої кількості родючих земель, ні лісового багатства. Зате в Китаї був мільярд людей, яких треба було хоча б нагодувати досита. Саме з 1979 у двох найбільших провінціях КНР - Сичуані й Аньхой, мав місце довголітній голод. Селяни просили милостині на дорогах, цілими селищами знімалися з місця і бродили по країні. Очевидці передають несамовиті подробиці про дітей, що вмирали на руках матерів і випадки канібалізму. І якщо в СРСР дефіцитом були дублянки і дорогі гарнітури, а за автомобілями, що коштували божевільних по тім годинник грошів стояли черги, те в Китаї дефіцитом був рис і борошно, а черги стояли за сіллю і сірниками.

соціалізм китайський правління мао цзедун

3. Прихід прагматиків до влади 1976 р

3.1 Ден Сяопін. Соціалізм із китайською специфікою

Процес над «бандою чотирьох» тимчасово примирив молодих висуванців «культурної революції» на чолі з Хуа Гофеном, який після смерті Мао монополізував усі керівні посади в партії та державі і стару гвардію, очолену Ден Сяопіном. Та у липні 1977 р. відбувся III пленум ЦК КПК десятого скликання, на якому виступив Ден Сяопін. Двічі репресований у 1966 р. і 1976 р., він повернувся на всі партійні та державні посади й фактично став лідером у партії та в країні. Поступово партійна номенклатура з оточення Ден Сяопіна витіснила Хуа Гофена.

Вчені пророкували Китаю розвал, апокаліптичні прогнози майбутнього країни народжувалися один страшніше за інший. Алі Ден Сяопін, що прийшов на зміну Мао Цзедуну, швидко спростував найпохмуріші картини, ставши автором і батьком китайських економічних реформ, що по своїй суті означали відхід від марксизму-ленінізму і плавний перехід до соціал-демократичного шляху розвитку.

Мудрий Ден розумів, що населенню і товаришам по партії потрібна обережна, поступова заміна марксистських догм, що привели країну на край національної катастрофи. У той момент він пояснював китайцям зміст проведених ним змін наступною фразою: "... Біла кішка, чорна кішка... головне, щоб вона ловила пацюків". На практиці Ден Сяопін став реалізовувати політику відходу від марксистських принципів централізованої планової економіки, вбачаючи в цьому єдиний шанс виживання Китаю.

Однак, навіть маючи величезний авторитет, Ден Сяопіну було не просто переконати товаришів по партії почати цей експеримент. Ще в середині 60-х років Ден Сяопін висунув ідею «чотирьох модернізацій» Китаю: у промисловості, сільському господарстві, науці й обороні. Ідею не було схвалено у вищих ешелонах влади, однак курс «чотирьох модернізацій» підтримали дисиденти, та керівництво КПК не вступило в діалог з опозицією. Навпаки, репресії посилились.