Китай у ІІ пол. ХХ ст. – на поч. ХХІ ст.

Ху Цзіньтао погоджується з “ідеєю трьох представництв”, адже партія повинна представляти інтереси різних прошарків населення, у тому числі і капіталістів. Можна вважати, йде трансформація "революційної" партії в "державну". КПК уже нараховує 130 тисяч капіталістів, а тепер у неї влиються сотні тисяч, а, бути може, мільйони представників ділових кіл. Не рахуватися з думкою нового класу підприємців у нинішньому Китаї неможливо. Після економічних реформ Ден Сяопіна, розпочатих у 80-ті роки, клас бізнесменів зріс не лише кількісно, а й якісно. Теперішній китайський підприємець -- не просто дрібний ринковий торгівець, що продає товари широкого вжитку. Наприкінці 2004 року стало відомо про трьох китайських мільярдерів -- легальних бізнесменів.

Тема мирного співіснування з мільйонерами сьогодні є провідною у китайській пресі. Справа не лише у концепції трьох представництв і традиційній оцінці заможності. Схвалення підприємництва з високої партійної трибуни не завжди означає однозначне ставлення комуністів до нового соціального прошарку. У 80-х роках найуспішніші китайські підприємці зазнавали неабияких утисків з боку влади: від банального бюрократичного саботажу до відвертих репресій, що часом закінчувалися розстрілами. Ув'язнення мільйонера -- не геть яка надзвичайна подія для КНР і сьогодні.

Один з останніх «мільйонерських» скандалів у Китаї -- засудження на 18 років позбавлення волі одного з найзаможніших підприємців Піднебесної Ян Біня. Коли бізнесмен 2003 року потрапив на гачок до китайських слідчих, він мав статки близько $900 млн. Ян Бінь мав подвійне китайсько-нідерландське громадянство і більше часу проводив у Європі. Офіційно головним підрозділом його бізнес-імперії було підприємство з вирощування та продажу тюльпанів та рідкісних видів орхідей. Проте за версією слідства, свій капітал Ян Бінь заробив на незаконних оборудках з нерухомістю. Китайська Феміда висунула бізнесменові цілий букет звинувачень: хабарництво, використання фальшивих документів і незаконне захоплення землі. Щоб притягнути Ян Біня до кримінальної відповідальності на території КНР, мільйонера було офіційно запрошено до Пекіна начебто для того, щоб доручити йому очолити першу на території Північної Кореї вільну економічну зону. Ян Бінь сприйняв таке запрошення за честь і охоче вирушив експортувати китайське економічне диво до найбільш ортодоксальної комуністичної держави. Натомість опинився за гратами. Апеляцію Ян Біня китайські суди задовольнити відмовилися.

Для нинішнього китайського мільйонера замало бути рядовим членом партії. Багато хто з підприємців, що контролюють значні активи, прагнуть обійняти провідні посади в уряді та Національних зборах. Сьогодні у китайській компартії зростає питома вага бізнесменів. Зокрема, й на керівних посадах. Влада у КНР, по суті, формується двома елітами -- бізнесовою та партійно-номенклатурною. І не виключено, що коли представники старої партійної номенклатури відчують серйозну конкуренцію з боку підприємців, що прагнуть влади, то проти бізнесменів можуть бути застосовані репресії. Гасло боротьби з корупцією, котре висуває нинішній китайський лідер Ху Цзіньтао, може стати грізною зброєю в руках партійних функціонерів проти амбітних підприємців. Однак нинішні взаємини партійних чиновників та бізнесу виглядають доволі мирними. Підприємці поки що успішно лобіюють свої інтереси на регіональному рівні. Та й на рівні центральної влади КНР бізнес останнім часом також отримав значні поступки: як зазначають аналітики, саме під впливом підприємців, котрі обіймають провідні партійні посади, до китайської конституції було внесено правки, відповідно до яких у КНР визнано недоторканною приватну власність. Поки що китайські олігархи сплять спокійно.

5.2 Досягнення «соціалізму з китайською специфікою»

1) Китай планує наздогнати ВВП США до 2015 року.

2) Дешевша робоча сила сприяла припливу 61,5 млрд доларів чистих інвестицій тільки торік. Зараз іноземні капіталовкладення перевищують 300 мільярдів дол. Причому основна їхня частина - це інвестиції Тайваню, Гонконгу, Макао й етнічних китайців із країн Південно-Східної Азії.

3) Обсяг угод імпорту технологій у Китай у перші два місяці 2006 р. збільшився у півтори рази в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Китай підписав більше як 1500 договорів по залученню технологій до країни. Японія, ЄС і РФ є першими трьома партнерами Китаю в цій сфері.

4) За досвідом Рузвельта вирішили створити загальнонаціональну програму розвитку інфраструктури. Нові хмарочоси й архітектура в Пекіні і Шанхаї не має собі рівних у світі. За три роки побудували 5000-метрову саму високогірну дорогу у світі. З півночі на південь і зі сходу на захід - найсучасніші траси, по шість смуг з кожної сторони, чудові 12-рядові дороги.

5) Спеціальні економічні зони, займаючи 1,5 відсотка території країни з населенням близько 9 відсотків, дають шосту частину національного продукту і приносять у скарбницю 8 млрд доларів валютних надходжень.

6) Вирішується проблема бідності: з понад 300 мільйонів бідних залишилися жити нижче риси бідності 20 мільйонів.

7) Чиновники зробили упор не на приватизацію, а на створення приватного сектора і спеціальних економічних зон, що стали свого роду школою для прилучення китайців до сучасної технології і менеджменту.

8) За останні чверть століття дешеві китайські товари стали завойовувати ринки усього світу і, особливо, США.

9) Серед промислових галузей стрімкими темпами розвивається електроенергетика, що включає теплову, гидро- і атомну енергетику. У даний час Китай займає друге місце у світі за потужністю енергоблоків і виробленням електроенергії.

10) На початку ХХІ століття експорт вугілля перевищив 80 млн. тонн, Китай став другим світовим постачальником вугілля.

11) Створюються передумови для переходу в інформаційне суспільство. Країна сьогодні на першому місці за кількостю мобільних телефонів, за виробництвом всієї електронної техніки. На сьогодні практично всі найбільші, самі передові транснаціональні компанії мають свої штаб-квартири в Китаї.

12) Китайці мають зараз більше можливостей для поїздок за кордон і участі у спільних міжнародних дослідженнях і міжнародних конференціях. Більше 50 тисяч китайських студентів щорічно навчаються в американських коледжах і університетах. Адже гасло з “Програми чотирьох модернізаці”, що звучить як: "Нехай бджоли повертаються з медом до свого вулика", - підтвердили справжній патріотизм китайців, які працюють та навчаються за кордоном. Ці "бджоли" у вигляді багатьох тисяч вчених та інженерів повернулися на батьківщину, створивши "мозковий центр" у галузі ядерної та ракетно-космічної техніки. І вже у квітні 1970 року перший китайський супутник "Дунфакун" був виведений на орбіту китайською ракетою-носієм "Великий похід-1". Сучасна ракета "Великий похід-З" не поступається за технічними характеристиками зарубіжним аналогам, але відрізняється дешевизною. Китай спромігся створити навіть власну термоядерну зброю, якою володіють лише найпередовіші країни Європи та Америки. В жовтні 2003 р. світ взнав про результати космічної програми Китаю, що довшим часом втаємничувалася. Космічний корабель "Шеньчжоу-5" облетів довкола земної кулі. Ті ж “бджоли” внесли мільйони інвестицій у рідну економіку.

13) У Китаї 70% міського населення вважають себе середнім класом це 1200 доларів доходу на рік, до 2020 р. планується довести середній доход населення трьох тисяч доларів. Хоча у всій східній частині Китаю - його приморських провінціях, дохід уже складає 5-6, а в Шанхаї і Гуанчжоу - від 7 до 8 тисяч доларів у рік на людину.

14) Членство Китаю у ВТО дозволяє різко збільшити іноземні інвестиції в китайську економіку, з'явиться ринок капіталів, китайські підприємства стануть більш конкурентноздатними.

15) З недбалістю, хабарами і корупцією китайське керівництво веде рішучу і безкомпромісну боротьбу. За вироком суду був розстріляний товариш Ху Чандін, віце-губернатор китайської провінції Цзянси, що не зумів довести правосуддю джерела засобів, на які він побудував віллу для своє коханки. У 2004 р. в рамках кампанії з підвищення рівня співробітників міністерства внутрішніх справ в Китаї 44701 поліцейських позбавилися своєї роботи через відсутність належних професійних навичок, хабарництво й інші провини.

16) Незважаючи на те, що керівництво компартії як і раніше не допускає створення яких-небудь опозиційних політичних організацій, у Китаї з'явилося більше можливостей для вираження різних точок зору. Відбуваються гострі дискусії між прихильниками різних концепцій розвитку Китаю, насамперед між "прозахідними лібералами" і так званими пост-модерністами або "новими лівими", що наполягають на стримуванні темпів реформ.

17) КПК вдалося перебороти вузький класовий підхід, і нині вона приймає у свої ряди патріотично налаштованих підприємців, талановитих менеджерів, представників наукової і творчої інтеліґенції.

18) Партія почала спиратися не лише на адміністративний ресурс, а насамперед на моральний авторитет. Партійні керівники навчаються й навчають інших соціальній відповідальності, що дає можливість запобігати усіляким "шокотерапіям" та "обвалам". Усе підпорядковано одній меті - перетворити країну в квітучу, сильну державу. Конфуціанське співвідношення "обов'язку та вигоди", втілене у його максимі: "Шляхетна людина ставить на перше місце обов'язок", - набуває помітних ознак у сучасному Китаї. І владі в процесі трансформаційних перетворень, вдалося діяти таким чином, щоб підтримувати в народі таке прагнення.

19) Сьогодні в програмі КПК місце марксизму ленінізму зайняв патріотизм, а замість соціалістичного шляху говориться про соціально орієнтовану ринкову економіку. Генеральна лінія прогресу країни простежується саме через соціал-демократичні підходи, розвиток і удосконалювання ринкових інститутів. У зв'язку з цим виникає цілком резонне питання: якщо компартія Китаю давно перестало бути комуністичною, те чому не міняється її назва? Відповідь проста: не час. Трагічні події на площі Таньаньмэнь, крах СРСР на рубежі 80-90-х років спонукали китайське керівництво бути гранично обачними при реформуванні політичної системи.

Повертаючи країну від комуністичного тоталітаризму до сучасного соціал-демократичного суспільства, воно чітко додержується завітів видатного діяча європейської соціал-демократії К. Кауцького, що уже на початку XX століття передбачав такий варіант розвитку колишніх комуністичних держав і застерігав: "Перетворювати націоналізовані підприємства одним ударом у капіталістичні так само небезпечно, як і назад, капіталістичні в націоналізовані". "...Стабільність, продуманість і своєчасність - от головні критерії кожного серйозного кроку, як в економіці, так і в політику". Головна проблема КНР на сучасному етапі не зміна назви компартії.

5.3 Негативні риси комуністичного способу життя

Чимало прихильників комунізму бачать в успіхах комуністичного Китаю останній з аргументів, що залишився, на користь соціалізму. Але китайський народ досяг їх не завдяки, а всупереч його основним положенням і своєю історичною практикою фактично відкидає застарілі догмати. Та дедалі більше китайців нині переконуються у тому, що головною перешкодою на шляху розвитку країни залишається комуністичний режим.

1) З одного боку, КПК передбачає у своїй Конституції: "Уся влада в Китайській Народній Республіці належить народу". Органами, через які народ здійснює керування державою, є Всекитайські Збори Народних Представників (ВЗНП) і місцеві народні збори на різних рівнях. "Ніяка організація або людина не можуть бути вище Конституції і закону". З іншого боку, Статут КПК передбачає, що КПК - ядро китайської соціалістичної ідеї, ВЗНП повинні підкорятися КПК. Відповідно до принципу "демократичного централізму", уся партія повинна коритися Центральному Комітетові партії, а точніше - Генеральному секретарю. Отже, виникає диктатура Генерального секретаря, захищена законодавством.

2) Сьогодні в Китає існує інститут багатопартійного співробітництва під керівництвом Комуністичної партії Китаю. Це означає, що єдиною правлячою партією в КНР є Комуністична партія Китаю, крім того існують ще вісім демократичних партій, які визнають керівну роль КПК і мають статус партій-співучасниць у політичному житті країни, у співробітництві з КПК ці партії беруть участь у керуванні країною. У число демократичних партій-співучасниць входять партії, засновані до 1949 року з метою створення в Китаї буржуазної республіки, і одночасно з цим чітко підтримували Комуністичну партію Китаю в період боротьби за скинення гоміньданівського панування і сьогодні визнають керівну роль КПК.

3) Відповідальність за вирішення глобальних проблем керівники Китаю вирішили розділити з великими власниками, іншими політичними партіями і рухами, озвучивши на останньому з'їзді КПК гасло "У славі і ганьбі разом".

4) З огляду на ту роль, що зіграли неурядові організації в «оксамитових революціях» на Україні й у Грузії, партійна влада зажадала створити «патріотичні» організації. У Пекіні думають, що такі організації, що знаходяться під контролем уряду, допоможуть рядовим китайцям «випустити пару» і в той же час не будуть ставити під сумнів керівну роль КПК.

5) Яким би чином КПК не використовувала міри «для подержання високої суті членів партії», більше 2 мільйонів чоловік на материковому Китаї вирішили вийти з рядів китайської Комуністичної партії, комуністичного Союзу молоді і юних піонерів, повністю розділяючи себе з деспотичним правлінням КПК, і щодня це число швидко зростало. В березні 2005 р. в Китаї було прийнято закон, який забороняє вихід із парторганізацій КПК.

6) Партійні комітети й осередки різних рівнів, володіють усією державною інфраструктурою, як власники витягають засоби безпосередньо з державного бюджету на різних рівнях існування. КПК, як вампір, висмоктала з нації величезні багатства.

7) Людині неможливо жити без постійної обробки доктринами і пропагандою культу КПК, оскільки КПК перетворила цей злий культ у державну релігію

8) КПК починає прищеплювати свої політичні ідеї вже в дитячому садку і початковій школі. Не можна здобути вищу освіту або підвищення на більш високу посаду без проходження політичного іспиту, що не допускає незалежного мислення. Ті, хто складають іспити, зобов'язані заучувати стандартні відповіді, підготовані КПК, щоб успішно скласти. Коли працівників просувають на більш високі посади в уряді, незалежно від того, члени вони КПК чи ні, вони повинні закінчити партійну школу.

9) Групам з відмінними від партії думками не дозволяють існувати. І навіть "демократичні партії", що просто створені КПК як політична ширма, і реформована "Асоціація релігій" повинні формально визнати лідерство КПК. Тривалому переслідуванню піддані прихильники релігійного напряму Фалуньгун та братніх до християнства напрямків.

10) Через партійні комітети й осередки на всіх рівнях КПК утримує абсолютний контроль над суспільством, що цілком знищує індивідуальну волю: волю пересування (реєстраційна система прописки за місцем проживання), волю слова (500 000 "реакціонерів" були репресовані КПК, тому що вони скористалися волею слова), волю думки (Лін Чжао і Чжан Чжисін були вбиті за те, що сумнівалися в КПК), і волю одержання інформації (читання заборонених книг або прослуховування "радіостанцій ворогів " - незаконні; у 21-му столітті Інтернет об'єднав увесь світ, але тільки компартія витрачає багато засобів для блокади інтернет-сайтів і арештів людей, що входять у мережу; це тому, що КПК особливо боїться, що люди зможуть одержувати вільну інформацію.

11) КПК керує своїми послідовниками або протистоїть зовнішньому впливові через насильство. І навіть загальна кількість смертельних випадків, викликаних всіма іншими злими культами в усьому світі, не може зрівнятися з числом людей, убитих КПК. Звірячі вбивства безневинних людей Сталіним, катастрофічна Велика Культурна революція, розпочата Мао Цзедуном, наказ Ден Сяопіна щодо бійні на Тяньаньмень - жахливі результати єретичної диктатури Комуністичної партії.

12) Коли поширення атипової пневмонії загрожувало життю людей на початку 2003 р., КПК охоче прийняла на роботу багато молодих медсестер. КПК посилає молодих людей на найнебезпечнішу лінію фронту, щоб створити "чудову сцену": "Не бійся ні труднощів, ні смерті".

13) Комуністична партія зародилася з наміром у що б то не було зруйнувати старий світ. Та за умов розвалу міжнародного комуністичного союзу та її розкладання, виживання партії стало головною справою комуністичного культу. Для утримання влади вона часто змінює гасла і вивіски, для досягнення своєї великої мети вона готова робити усе, що завгодно.

14) Диявольський культ КПК у своїй суті відкидає небесні принципи і знищує природу людини, в основі партії - безрозсудне самозвеличування, крайній егоїзм і вседозволеність. Вона ніколи не визнає свої злочини, і також ніколи не насмілиться дозволити людям ясно побачити свою природу, зовсім не звертає уваги на мораль і справедливість.

15) Сьогоднішня КПК вже впала до такого ступеня, що стала найбільшою "жадібною і корумпованою партією" у світі. По офіційній китайській статистиці, у всьому Китаї займають посади 20 млн. урядових чиновників-членів КПК, за 20 років уже понад 8 млн. цих чиновників було викрито в корупції і піддалися дисциплінарному або карному покаранню за законами Китаю, до цього ще додаються ті, хто не був викритий в корупції. В дійсності, число корумпованих партійних діячів уже перевищило 2/3, але викрито тільки малу їх частину. Корумповані чиновники у змові з спекулянтами здійснюють обдирання простих людей, що залишило багатьох людей без засобів до існування, втрати житла.

16) У Китаї дуже сильно зруйновані норми етики і моралі. Низькоякісна продукція, проституція, наркоманія, співробітництво чиновників з бандитами, організовані мафіозні угруповання, азартні ігри, хабарництво, корупція і тому подібні небезпечні для суспільства прояви поширюються з дуже великою швидкістю. КПК сильно потурає всьому цьому, до того ж високі чиновники безпосередньо є закулісними заступниками цього і збирають з них гроші за забезпечення їм безпеки.

17) Політика реформ і приватна власність в Китаї з'явилася тільки тоді, коли соціалізм досяг положення, при якому людям не вистачало їжі і народне господарство було на грані краху. КПК повинна була відступити, щоб врятувати себе. Однак, навіть після реформи і відкритості, КПК ніколи не послаблювала свого контролю над людьми. У 90-х роках з'явилися учні Фалуньгун, що вірять у принцип "Істина-Доброта-Терпіння", що привело до репресій, спрямованих на винищування, що почалися в 1999 році і продовжуються донині. Адвокат Гао Чжішена, що розслідував справу переслідування і репресій КПК у відношенні до Фалуньгун, написав відкриту заяву про вихід з рядів Комуністичної партії Китаю (КПК), дізнавшись про "невимовне насильство, заподіяним КПК добрим людям Китаю”.

18) Кількість людей, які звертаються до уряду в спробі владнати несправедливість, різко збільшилася, і соціальний конфлікт підсилився. Великомасштабні протести почастішали, їх люто придушує міліція і збройні сили. Фашистська природа "Республіки" стала очевидною, і суспільство втратило мораль і совість.

19) В КНР відсутня свобода слова: у країні немає приватних теле- і радіостанцій, ведеться жорсткий контроль за ЗМІ і приватним життям.

20) Загострення економічного і соціального стану в Китаї супроводжується посиленням конфронтації всередині КПК, вона йде між реформаторами і консерваторами. До перших зараховують президента Цзян Цземіня і прем'єр-міністра Чжу Ронгі. Найбільш видним представником консервативного табору є колишній прем'єр, нинішній голова Державної Ради Чі Пін. Він користується підтримкою силових структур і провінційних кадрів, вони надзвичайно стурбовані масовим прийомом сотень тисяч "визискувачів" у КПК. Вони заявляють, що якщо капіталісти одержать доступ у партію, у країні почнуться соціальні безладдя й економічна рецесія.

21) Тибету грозить небезпека повного знищення від рук китайських комуністів.

22) Популярний американський журнал "Parade" опублікував щорічний список найбільш жахливих диктаторів згідно думки найбільш відомих західних правозахисних організацій.
У 2005 р. шосте місце з двадцяти посів 63-літній Ху Цзіньтао.

23) У країні, за різними оцінками, нараховується до 250 000 -- 300 000 політичних ув'язнених, і ця цифра далеко не кінцева.

5.4 Економічні проблеми сучасного Китая

Незавершеність і обмеженість реформ стали причиною проблем, складних до розв'язання, що стоять на шляху переходу китайської економіки до реального ринку:

1). Серед 800 млн. сільського населення близько 50 млн. живуть приблизно на 55 дол. у рік (або близько 80 українських копійок у день). При цьому сільське господарство виробляє тільки п'яту частину національного ВВП, хоча в цій галузі задіяно близько половини працездатного населення країни.

2). В містах мешкає близько півмільярда китайців. Серед працездатного міського населення близько 15-20 % -- безробітні. У результаті реструктуризації застарілих і збиткових державних промислових виробництв у недалекому майбутньому роботу втратять ще близько 20 млн. чоловік. 3). У Китаї процвітають провінції південно-східного і східного узбережжя завдяки економічним зонам і бідує глибинка, де панує держсектор (розрив в 10-20 разів). Гроші на реформування держпідприємств, більшість з яких є збитковими, давати мало хто хоче, а на них працюють 125 мільйонів чоловік з 170 мільйонів, зайнятих у промисловому виробництві.

4). Корупція, властива особливо адміністративній економіці, роз'їдає всі ешелони влади, незважаючи на страти і тривалі тюремні ув'язнення.

5). Не припиняються в різних регіонах етнічні і соціальні конфлікти. Існує серйозна проблема відчуження земель, коли людей все більше грабують, скуповуючи за безцінь їхню останню надію - земельну ділянку. Більш 100 мільйонів бездомних селян кочують від однієї провінції до іншої в пошуках роботи і їжі, незадоволене селянство 2005 р. влаштувало близько 87 тисяч актів непокори, демонстрацій і протестів. Це на 7 % більше, аніж за попередній рік.

6). Такі галузі, як освіта чи сучасна медицина стають недоступними для більшості китайців.

7). Вступ у ВТО, вигоди від якого будуть носити довгостроковий характер, привело наразі до серйозних труднощів: селяни страждають від зниження мита на сільськогосподарські продукти, а робітники - від конкуренції іноземних фірм і закриття неконкурентоспроможних підприємств.

8). У першому кварталі 2006 р. ВВП зріс на 9,8% у річному обчисленні. Деякі незалежні експерти дають іншу оцінку зростання -- 16%. Невдовзі далася взнаки й інфляція. Продуктові ціни при цьому підскочили на 11,8%, а ціни на зерно -- на 32,2%.

9). Масштаби кредитування в банківській системі КНР сягають 140% ВВП. У цьому й криється головна виразка китайської економіки. Чотири найбільших китайських банки, на частку яких припадає близько двох третіх усієї банківської системи країни, -- фактично неплатоспроможні, адже вони без обмежень довгий час кредитували держпідприємства, які поглинали близько двох третин усіх кредитів, хоча виробляють нині лише третину ВВП країни.

10). Проблеми з надрами: на величезних внутрішніх областях країни, де проживає більше 400 млн чоловік, через дефіцит прісної води на грані вмирання знаходиться сільське господарство. Гострою є недостача цілого ряду найважливіших стратегічних ресурсів. На одного китайця в основних великих містах припадає водопостачання 20% від загальноприйнятих медичних стандартів.

11). В Китаї широко розорюють гори та степи, які не підходять для оранки, засипають ріки, озера і море і засівають пшеницею. Китайська компартія заявила, що врожайність зернових 1952 року перевищила врожаї періоду правління гоміньдану. Однак китайська компартія приховувала, що урожайність зернових, що припадає на одну людину в Китаї далеко відстала від норм династії Цін, і дорівнює тільки одній третині врожайності при династії Сон.

Результат таких дій - це сильне екологічне руйнування природи Китаю, екологічне середовище Китаю дійшло до межі краху. Ріки Хайхе, Хуанхе пересихають, Хуейхе, річка Янцзи забруднені. Степи в провінціях Ганьсу, Цінхай, внутрішній Монголії, Сіньцзян знищені, пісок наступає на територію Китаю. В 50-і роки китайська компартія під керуванням фахівців із СРСР на річці Хуанхе побудувала гідростанцію Саньменься. Вироблена нею електрична енергія дотепер відповідає тільки рівню середньої річки, але у верхів'ях річки з'явилися відкладення з мулу і піску, русло річки піднялося. Навіть невелика повінь може привести до трагічних наслідків, як це вже сталося на берегах річки Вейхе з тієї ж причини.

В 1976 році греблі у провінції Хенань зірвало, і за дві години загинуло 60 тисяч чоловік. Загальна кількість загиблих досягла більше 200 тисяч чоловік. Треба відзначити, що божевільні завоювання природи китайською компартією тривають. Греблі на річці Янцзи, переорієнтація течій рік з півдня на північ - для таких змін КПК має напоготові великі суми грошей. А середні і маленькі об'єкти «боротьби із землею» тим більше беззупинно з'являються. Страшніша за все пропозиція по створенню проходу в Тібетському нагір'ї за допомогою вибуху атомної бомби.

12). Втілення китайських планів щодо подальшої індустріалізації країни веде до зростаючого забруднення навколишнього середовища, а отже несе в собі ідею сировинного, екологічного, а можливо і територіального конфлікту світового масштабу, що рано або пізно стане неминучим.

6. КНР на міжнародній арені

6.1 Етапи формування геополітичної концепції КНР

І. В геополітичній концепції Мао Цзедуна мова велася не лише про поділ світу на наддержави (СРСР і США) та проміжну зону, до якої входили розвинуті капіталістичні країни та країни, які розвиваються, а й про розповсюдження революційних війн під проводом КПК. Хоча остання доктрина, скоріше, була розрахована більше на самих китайців, ніж на світову спільноту. Проголошуючи високу місію КПК в світі, партійне керівництво тим самим сприяло зміцненню провідної ролі КПК у китайському суспільстві.

ІІ. На рубежі 60 - 70-х років ХХ століття після становлення ядерної китайської держави Мао Цзедуном висунута геополітична концепція "трьох світів", яка трансформувалася в подальшому в концепцію боротьби "світового міста" (усі розвинені країни) зі "світовим селом" (країни, які розвиваються на чолі з Китаєм).

ІІІ. На рубежі 70 - 80-х років ХХ століття зі створенням значних запасів ракетно-ядерної зброї Китай став справді державою глобального рівня, що й спонукало КНР перейти від "оборони" до "наступу" за всіма геостратегічними напрямами з метою становлення країни як провідної світової держави. При цьому геостратегія сучасного Китаю в АТР грунтується на концепції "стратегічних кордонів і життєвого простору", яка обгрунтовує необхідність поступового розширення сфер гарантованого політичного, економічного та військового впливу КНР в АТР. Ця концепція не виключає використання військової сили або загрози її застосування в інтересах Китаю і є продовженням геополітичних програм Мао Цзедуна.

ІV. Ден Сяопін висунув концепцію "миру й розвитку", в якій визначені головні світові проблеми - проблема миру (проблема Схід - Захід) та економічні проблеми (проблема розвитку Північ - Південь). Згідно з цією концепцією, головною зовнішньо-політичною метою сучасного Китаю є боротьба за створення сприятливих міжнародних умов для вирішення завдань модернізації КНР. Ця політика отримала назву "незалежність і самостійність" і, як вже зазначалось, є реалізацією принципу опори на власні сили.

З початку 80-х років на зовнішньополітичний курс КНР почали здійснювати дедалі значніший вплив внутрішньополітичні та соціально-економічні переміни, спрямовані на виконання завдань так званих «чотирьох модернізацій», а також на формування реалістичного підходу китайського керівництва до проблем миру та роззброєння, інших глобальних проблем сучасності.

V. У зовнішньополітичну концепцію КНР суттєві корективи вніс XII з'їзд КПК, що відбувся у вересні 1982 р.: були переставлені деякі акценти, з'явилися нові моменти у формулюванні зовнішньополітичних цілей та пріоритетів. У рішеннях з'їзду зроблено виразний наголос на самостійності зовншньополітичного курсу КНР: «Китай у жодному випадку не спирається ні на будь-яку велику державу чи групу держав і ніяким чином не підкоряється тискові будь-яких великих держав».

Положення про незалежність та самостійність зовнішньої політики було зафіксоване і в новій конституції КНР, прийнятій 4 грудня 1982 р.

Основоположними моментами зовнішньої політики Китаю проголошені такі:

· Китай незалежно та самостійно виробляє свою політичну позицію і політичний курс з усіх міжнародних питань; він не вступає ні в які союзи і не встановлює жодних стратегічних відносин з великими державами чи блоками країн, виступає проти гегемонізму і політики сили;

· метою зовнішньої політики Китаю є захист миру в усьому світі та створення мирної міжнародної обстановки, яка би сприяла модернізації країни;

· Китай бажає розвивати відносини з усіма країнами на основі п'яти принципів мирного співіснування, а саме: взаємної поваги суверенітету і територіальної цілісності, взаємного ненападу, невтручання у внутрішні справи одне одного, рівності та взаємної вигоди, мирного співіснування;

· зміцнення солідарності та співробітництва з країнами «третього світу», що розвиваються, розвиток добросусідських дружніх відносин з прикордонними країнами -- такий наріжний камінь зовнішньої політики Китаю;

· Китай виступає за створення системи міжнародних відносин та нового міжнародного політичного та економічного устрою на основі п'яти принципів мирного співіснування.

П'ять принципів мирного співіснування увійшли в Конституцію КНР 1982 р. і стали основоположними установками, якими керується Китай, встановлюючи та розвиваючи дружні взаємини з усіма країнами світу. На основі цих принципів на 1995 р. Китай установив дипломатичні відносини з 159 країнами.

На сьогодні можливість вступу Китаю в будь-які воєнно-політичні союзи з провідними державами світу офіційно не передбачається.

6.2 Радянсько-китайські відносини

За роки комуністичного режиму зовнішньополітичний курс КНР зазнав істотних змін. Від дружби і братерства із СРСР лідери Китаю перейшли до ворогування і збройних конфліктів.

У перше десятиріччя комуністичної влади Китай свою зовнішню політику будував з оглядом на Москву, яка міцно тримала важелі економічної і військової допомоги Пекіну. Лідери обох комуністичних партій були одностайними щодо головної мети своєї діяльності -- поширення комуністичних ідей у світі, що у практичній площині означало насаджування комуністичних режимів на Сході.

Восени 1958 р. пекінське керівництво за підтримки СРСР спробувало збройним шляхом вирішити проблему «двох Китаїв» -- возз'єднати Тайвань з КНР. США виступали гарантом незалежного розвитку острівної республіки, а за спиною Пекіна стояв Радянський Союз. Тому зміцнювалось радянсько-китайське співробітництво, особливо у військовій галузі. СРСР передав Китаю десятки базових підприємств оборонної промисловості, технологію виготовлення сучасної зброї. Співпраця військових дійшла навіть до обговорення проекту створення спільного радянсько-китайського тихоокеанського флоту.

З початку 1960-х років аж до 1991 головною турботою Китаю в сфері зовнішньої політики було зростаюче суперництво з Радянським Союзом. Перші незгоди у радянсько-китайських відносинах виникли у зв'язку з відмовою Москви передати КНР атомну зброю. Колись тісні союзники, дві країни поступово відійшли одне від одного наприкінці 1950-х років, коли Мао Цзедун оголосив Хрущева «великодержавним шовіністом», заклопотаним лише проблемами зміцнення міці і впливу власної країни. Мао Цзедун прийшов до висновку, що Хрущев був більше зацікавлений у мирному співіснуванні з Заходом, чим у підтримці «національно-визвольних» рухів.

Розкол між двома комуністичними гігантами загострився після 1960, коли СРСР припинив надання Китаю економічної допомоги і відкликав технічних фахівців. До 1966 китайські лідери засуджували СРСР за «псевдокоммунізм», «сучасний ревізіонізм» і «реставрацію капіталізму». У відповідь радянські лідери обвинуватили Китай у «догматизмі» і «авантюризмі». У 1968 протистояння ще більш ускладнилося в зв'язку з різким осудом Китаєм вторгнення країн Варшавського договору в Чехословаччину. Навесні 1969 ворожі відносини вилилися в прямий військовий конфлікт на ділянці границі, що проходить по р.Уссурі в північно-східній Маньчжурії.

З початком «Культурної революції» пекінське керівництво оголосило «смертельними ворогами» Китаю СРСР і США. У середині 60-х років у пекінського керівництва склалася зовнішньо-стратегічна концепція, суть якої, за словами Мао Цзедуна, полягала у тому, щоб підштовхнути до смертельної сутички двох «тигрів» -- СРСР та США, а «мудрій мавпі», Китаю, залишити роль спостерігача двобою. Із появою у Китаї ядерної зброї (1964) така концепція загрожувала світовою катастрофою.

Конфронтація поміж колишніми союзниками, СРСР і КНР, призвела до збройних сутичок між ними 14-15 березня 1969 р. на острові Данайський на р.Уссурі. 70-ті роки були позначені небаченим накопиченням збройних сил на радянсько-китайському кордоні.

Наприкінці 1970-х років нове китайське керівництво, що згуртувалося навколо Ден Сяопіна, виразило побажання поліпшення відносин між двома країнами. Однак у 1970-1980-і роки взаємний антагонізм знову загострився спочатку через підтримку Радянським Союзом в'єтнамської окупації Кампучії (Камбоджі), а потім через військове вторгнення в Афганістан. Китайське керівництво, розглядаючи подібні дії в геополітичному плані, оцінювало їх як «оточення» Китаю. У відповідь Китай почав надавати військову допомогу камбоджійській армії й афганським моджахедам. У лютому 1979 р. вперше у світовій історії розпочалася війна між соціалістичними державами - Китаєм та Соціалістичною Республікою В'єтнам.

Протягом 1980-х років китайські лідери підкреслювали, що китайсько-радянська прикордонна суперечка і конфлікти в Афганістані і Камбоджі є основними факторами, що заважають нормалізації китайсько-радянських відносин. Нормалізація відносин між СРСР і Китаєм сталася тільки після 1985 р. При цьому Китай висунув низку попередніх вимог: виведення радянських військ з Афганістану, в'єтнамських -- з Кампучії, послаблення радянського воєнного потенціалу на кордоні з КНР, виведення радянських військ з Монголії. Після візиту М.С.Горбачова до Китаю 1989 р. у радянсько-китайських відносинах відбувся злам: до початку 1990-х років усі три вищезгадані проблеми були в значній мірі вирішені.

6.3 Відносини: Китай - Російська Федерація

У 2000 році безупинно поглиблювалися китайсько-російські відносини стратегічного партнерства, продовжувала міцніти гармонія двох країн у міжнародних справах. Голова Цзян Цземінь і Президент Путин підписали Пекінську декларацію - спільну заяву щодо протиракетного питання й інші важливі документи, намітили первісний проект про загальний розвиток китайсько-російських відносин у новому столітті, а у 2001 році підписали Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво терміном на 20 років.

Росія змогла разом з Китаєм ініціювати 15 червня 2001 року створення Шанхайської організації співробітництва (ШОС).

До сучасних російсько-китайських протиріч можна віднести: підтримувану урядом КНР поступову економіко-демографічну експансію китайців у Сибір, а також небезпеку неконтрольованої з боку влади Китаю масової "катастрофічної" міграції китайців в Росію. Зокрема, не викликає сумнівів, що сучасне потепління клімату Землі може призвести до засухи у межиріччі Янцзи і Хуанхе і викликати масовий голод, спровокувавши несанкціоноване масове переселення китайців у північні райони. Окремо стоїть питання про кордон: спірною територією давно вважалися російські строви Тарабаров і Великий Уссурійський. Ця територія стала чимось начебто далекосхідної Тузли: китайці біля острова зі своєї сторони топили судна і баржі з піском -- щоб осушити протоку і приєднати спірні острови до своєї території. Уже багато років на острові Великий Усурійський знаходяться російські прикордонні застави. Там же -- 16 тисяч дачних ділянок, багаті сінокісні угіддя, куди хабаровські фермери переганяють по мосту пастися худобу. Згідно з угодою, укладеною Путіним і Ху Цзіньтао, новий кордон розділить острів Великий Уссурійський навпіл, а о.Тарабаров цілком віддадуть Китаю. Усього китайцям дістанеться приблизно 337 кв. кілометрів російської землі.

Вперше в історії російсько-китайських відносин границя на всьому її протязі буде юридично оформлена і встановлена на місцевості. Це відкриває широкі можливості для більш тісного співробітництва в розвитку судноплавства, природокористування, охорони навколишнього середовища і господарської діяльності. І це добре позначиться на розвитку міждержавних зв'язків і на житті громадян, що проживають у прикордонних регіонах двох держав.

У пошуках вирішення проблеми дефіциту енергоносіїв Пекін довго «упадав» біля Москви, намагаючись запустити проект будівництва трубопроводу для постачання сибірських нафти й газу. Головною причиною відмови Кремля від такого співробітництва, на думку деяких спостерігачів, було небажання російського керівництва допомагати становленню нової супердержави.

Найперспективнішими областями російсько-китайської взаємодії вважаються високотехнологічні області, паливно-енергетичний комплекс, наука, атомна енергетика, освоєння космосу і створення передових технологій. Китайці запропонували інвестувати в Росію протягом наступних 15 років 16 млрд доларів США. Китайський президент Ху Цзіньтао навіть офіційно підтримав заявку Москви на вступ у Всесвітню торговельну організацію, що для російських політиків є критично важливим економічним і дипломатичним пріоритетом.

6.4 Китайсько-українські відносини

Динамічно розвиваються китайсько-українські відносини. 4 січня 1992 р. КНР оголосила про дипломатичне визнання української держави. Президент Л. Кучма перебував з офіційним візитом у КНР в грудні 1995 р., було визначено конкретні галузі, де існують цілком реальні резерви розширення зв'язків: металургія, хімія, енергетичне машинобудування, судно- і авіабудівна, текстильна промисловість, космічна сфера, сільське господарство. За обсягами торгівлі Китай став другим після Росії торговельним партнером України. В умовах, коли 2/3 нашого ВВП формується за рахунок експортних надходжень, в т.ч. з Китаю, наша країна опиняється в прямій залежності від рівня розвитку економіки в Китаї.

На підставі сказаного можна визначити наявність відчутної різниці у підходах до трансформацій в КНР та Україні. У нашій країні політичні трансформації полягали в кардинальній зміні ідеологічних орієнтирів, у стрімкому переході від соціалістичної ідеології до ліберальної, капіталістичної. Суттєву відмінність можна побачити й у виборі підступів до розробки стратегії реформ. Китайцями був обраний класичний підхід покрокового просування до мети. Метод поступовості у процесі вироблення стратегічних рішень в умовах ситуації непевності, як засвідчила історія різних країн світу, є найоптимальнішим. До того ж він нерідко призводив до несподіваних, у позитивному розумінні, досягнень.Вітаючи соціал-демократичний вибір комуністів Китаю, хотілися б їхні успіхи застосувати і до новітньої історії Української держави.

6.5 Відносини Китаю з європейськими країнами

Було досягнуто великого прогресу у відносинах Китаю з країнами Західної Європи. У травні-червні 1984 р. прем'єр Держради Чжао Цзіян відвідав Францію, Бельгію, штаб-квартиру ЄЕС, Швецію, Данію, Норвегію та Італію, під час візитів було підписано важливі документи.

У 2000 році виповнилося два з половиною року встановлення офіційних відносин Китаю з Європейським Союзом. Почастішали взаємні візити на високому рівні, безупинно розширюються відносини взаємного співробітництва в різних областях.

Європейській автомобілебудівній галузі, яка переживає не найкращі часи, загрожує новий серйозний конкурент: автомобіль виробництва КНР ( виробник Jiangling Motor), ціни на китайський Landwind, точнісіньку копію однієї з європейських моделей вдвічі менші, ніж європейські, а їхні потужні двигуни зібрані на заводах General Motors Mitsubishi.

6.6 Відносини з Тайванем

Однією з ключових проблем для КНР є відносини з Тайванем. Приблизно півтора мільйона китайців прибули на острів, коли до влади прийшов Мао Цзедун. Лідери комуністичного Китаю й острівної Республіки Китаю (Тайваню) хотіли представляти китайський народ на міжнародній арені. Але міжнародне співтовариство, за невеликим винятком визнало комуністичний Китай. У 1971 році партія Гомыньдан втратила місце в ООН.

Коли Чан Кайши помер у 1979 році, до влади встав його син Цзян Цзінго, тайваньці вперше заговорили про династію і почали критикувати однопартійну систему. У 1986 році була сформована опозиційна Демократична Прогресивна Партія, що змогла одержати місця в законодавчому органі. Цзінго продовжив провадити стосовно до КНР політику "трьох ні", розпочату батьком: жодних компромісів, жодних переговорів, жодних контактів.

Лідер КНР Ден Сяопін висунув у червні 1983 р. концепцію мирного об'єднання континентального Китаю і Тайваню. Він запропонував, щоб об'єднання здійснювалося шляхом створення Тайванського особливого адміністративного району на основі концепції "одна держава -- два устрої". "Після об'єднання батьківщини з Тайванем, -- вів далі він, -- Тайваньський особливий район збереже свою незалежність".

На зламі 80-90-х років між КНР і Тайванем почали встановлюватись зв'язки, а тайваньські бізнесмени стали вкладати свої капітали в економіку КНР. Гонконг (Сянган), орендований Великою Британією у Китаю, належить поряд з Тайванем, Республікою Корея та Сінгапуром до чотирьох "драконів", тобто до найбільш розвинутих держав Східної Азії. За угодою з Великою Британією (1984 р.) Гонконг з 1 липня 1997 р. перейшов під суверенітет КНР, але збереже свій уряд і економічну систему ще протягом 50 років. 1999 р. до складу КНР увійшла колишня португальська колонія Макао.

У березні 2000 року президентом Тайваню став Шень Шуйб`єн, кандидат від тайваньской Демократичної Прогресивної Партії, що виступає за незалежність острова. Ці зміни сильно стурбували Китай, що як і раніше вважає Тайвань заколотною провінцією.

Восени 2002 р. Цзян Цземінь призвав владу Тайваню "якомога швидше відновити діалог і переговори сторін, розділених Тайванською протокою". Він покритикував спроби створити "незалежний Тайвань", виступати з позицій "одного Тайваню й одного Китаю". За словами Цзян Цземіня, Китай і Тайвань - "це і є єдиний Китай, а суверенітет і територіальна цілісність єдиної держави не можуть бути поділені". Генеральний секретар ЦК КПК заявив про необхідність якнайшвидшого встановлення прямого поштового зв'язку між островом Тайвань і континентальним Китаєм, авіаційного і морського зв`язку, прямих торговельних зв'язків між континентом і островом і заявив про готовність вести політичний діалог з будь-якою політичною партією Тайваню, із представниками будь-яких суспільних кіл острова. Пекін з повагою відноситься до "стилю життя цих політичних і суспільних кіл і їхньому бажанню бути хазями країни", - підкреслив Цзян Цземінь, відзначивши, що китайський народ "рішуче захистить свій державний суверенітет і територіальну цілісність і ніколи не дозволить кому-небудь відокремити тим або іншим способом Тайвань від Китаю".

Нинішній лідер Гоміньдана виступає затятим прихильником нормалізації відносин з материком. З іншого боку, перший, народжений на Тайвані президент Чи Тенгхуі, відкрито заявив про можливості відмови від ідеї “повернення” і перетворення острова в нормальну незалежну державу. Сьогоднішній президент Тайваню Чен Шуйб`єн, що говорить японською та англійською мовами набагато краще, ніж китайською, взагалі оголосив про готовність відмовитися від назви “Китайська Республіка” на користь Республіка Тайвань.

6.7 Китайсько-американські відносини

Найсерйознішою перешкодою на цьому шляху стала проблема Тайваню. У 1958 р. США виступали гарантом незалежного розвитку острівної республіки Тайвань, тож уряд КНР погрожував Сполученим Штатам війною, оголошуючи «суворе і останнє попередження» за порушення американськими літаками і човнами повітряного та водного просторів Китаю, куди відносили й територію та акваторію Тайваню.

Після збройних прикордонних конфліктів між Китаєм і СРСР у 1969 американські і китайські лідери почали перші обережні кроки назустріч один одному. Патрулювання Тайванської протоки кораблями військово-морських сил США в 1969 було знято, а ще через два роки США припинили протидію вступу КНР в ООН. У 1971 на змагання в Китай була запрошена американська команда по настільному тенісу. З тих пір наступила ера т.зв. «пінг-понгової дипломатії», а надалі - нормалізації китайсько-американських відносин.

Коли в лютому 1972 р. президент Р.Никсон наніс візит у Китай, він підписав т.зв. Шанхайське комюніке, у якому відзначалося, що Тайвань є частиною Китаю і що проблема Тайваню повинна вирішуватися самими китайцями мирним шляхом. США і КНР у 1973 обмінялися дипломатичними місіями високого рангу («місії зв'язку»). Стрімко збільшився обсяг китайсько-американської торгівлі, активізувався взаємний культурний обмін. Нарешті, у 1979 президент США Дж.Картер оголосив про формальне дипломатичне визнання КНР, припинив дипломатичні відносини з гоміньданівським урядом і заявив про намір призупинити дію американо-тайваньского (гоміньданівського) договору про взаємну оборону. У відповідь китайський уряд у Пекіні погодився не перешкоджати розвитку неформальних торговельних і культурних зв'язків між США і Тайванем, а також обмеженому продажу озброєнь Тайваню.

Вслід за цим припинилося широке економічне й інше співробітництво між США і Тайванем, але американсько-тайванські відносини набули «неофіційного характеру». Прийнятий американцями закон передбачав, що збройне зазіхання Пекіна на Тайвань «викличе серйозне занепокоєння США», і це фактично припускає можливість здійснення США воєнних заходів щодо КНР. Тому китайська сторона вказує на те, що у взаєминах між КНР і США «постійно існує темна тінь». Надавши КНР режим найбільшого сприяння, США стали одним з її головних торговельних партнерів та інвесторів. Оскільки американський напрямок посідає одне з найважливіших (якщо не найважливіше) місце в ієрархії зовнішньополітичних орієнтирів КНР, між двома країнами з 1979 р. налагодилися широкі політичні зв'язки, відбувається інтенсивний обмін делегаціями, у тому числі на найвищому рівні.

У серпні 1982 р. було підписане спільне комюніке КНР і США про позицію обох країн щодо Тайваню. Слід зазначити і те, що всі наступні заяви американських офіційних осіб зводилися до того, що Пекін представляє «єдино законний уряд Китаю» і що США зацікавлені у мирному вирішенні проблеми між Пекіном і Тайбеєм. Проте протягом більше 10 років ця проблема перебуває в замороженому стані.

Ситуація загострилася влітку 1995 р., коли Президент «Республіки Китай на Тайвані» Лі Денхуей здійснив неофіційний візит до США. Пролунали взаємні звинувачення в надто різкій формі. Американську позицію визначала поведінка Конгресу, в якому домінували республіканці. Вони й виступили на захист Тайваню аж до розриву дипломатичних відносин з КНР. І незважаючи на те, що адміністрація Б.Клінтона поводила себе більш стримано в цих подіях і навіть намагалася згладити поведінку конгресменів, насправді у своїй стратегії і уряд, і Конгрес єдині: перешкодити об'єднанню Тайваню з КНР. Погіршення американсько-китайських відносин тривало протягом року, але Вашингтон змушений був відступити. На форумі АТЕС у Манілі в листопаді 1996 р. під час зустрічі президентів Цзян Цземіня і Б.Клінтона відбулося примирення між двома країнами. Утім і в майбутньому тайванська проблема буде постійно випливати на поверхню у відносинах між КНР і США, як і проблема прав людини в Китаї, яка постійно мусується Вашингтоном як привід для втручання у внутрішні справи цієї країни.

У 2000 році, незважаючи на всіх труднощі, зберігалася тенденція стабільного розвитку в китайсько-американських відносинах. Конгрес США прийняв проект про надання Китаю нормального торговельного статусу, розпорядився виділити 28 млн. доларів на відшкодування збитку, нанесеного в результаті бомбардування Америкою посольства Китаю в Союзній Республіці Югославії.

2001 року новий Президент США Буш підкреслив, що новий уряд США й особисто він сам приділяють велику увагу китайсько-американським відносинам і хочуть прикласти зусилля надалі стимулювати відносини двох країн. З 18 по 24 березня 2001 року заступник прем'єра Цянь Цічень побував з тижневим офіційним візитом у США.

1 квітня 2001 року американський військовий літак-розвідник ЕР-3 діяв у повітряному просторі над південно-східними морськими акваторіями острова Хайнань Китаю. Крилом він зачепив один з двох літаків китайської сторони, що здійснювали контрольний політ поряд з ним. В результаті китайський літак звалився, пілот китайської сторони Ван Вей пропав, і до сьогоднішнього дня вже немає надій на те, що він живий. Після події американський літак без дозволу китайської сторони ввійшов у повітряний простір Китаю й у 9 годин 33 хвилини приземлився на Ліншуйскому аеродромі острова Хайнань. Після наполегливих вимог китайської сторони уряд США приніс вибачення Китаю.

На сьогодні важливими є три спільних комюніке, підписаних Китаєм і США, серед яких є рішення обачно ставиться до питання про продаж Тайваню зброї. Американська сторона заявила, що уряд Буша буде і далі проводити політику одного Китаю, що протягом багатьох років проводили всі уряди США.

Співробітництво з США в галузі навчання та бізнесу приносить китайцям впевненість в необхідності збереження конфуціанських цінностей і моралі, які важливіші за одержання прибутку. Саме репатріанти з США стали авторами антиамериканських бестселерів: “Китайська жінка в Манхеттені" і "Людина з Пекіна в Нью-Йорку", перейнятих ідеями про непорядність і крайню меркантильність американського суспільства.

У Штатах за чимало традиційно вироблених у Китаї товарів американські покупці платять сьогодні значно менше, ніж ще чотири роки тому. З 1998 року середній телевізор дешевшав щороку на 9%, спортивне обладнання -- на 3%, слюсарні інструменти -- на 1%. При цьому обсяги імпорту всіх цих товарів із Китаю зросли не менш ніж на 13%. На запити Китаю припала одна п'ята зростання експорту Сполучених Штатів і ЄС. А 2003 р. Пекін став одним із головних кредиторів Вашингтона. Купівлі американських держоблігацій азіатськими центральними банками, за обсягами яких Народний банк Китаю поступився лише Банку Японії, допомогли порівняно дешево задовольнити апетит Білого дому на позики, що різко зріс. Саме купівлі центробанків азіатських країн не тільки допомогли стримати девальвацію курсу долара й інфляцію у США, а й не дали зрости відсотковим ставкам за облігаціями казначейства. А отже -- знизили вартість довгострокових позик у США. Втім, американці дешевизну позик із лихвою компенсували їхніми обсягами. Приваблені дешевизною позик і готовністю іноземних інвесторів їх фінансувати, американський уряд і прості споживачі ще глибше залізли в борги.