Китай у ІІ пол. ХХ ст. – на поч. ХХІ ст.

Поява нової супердержави в Азії розглядається багатьма політиками і політологами як виклик і погроза американським інтересам в азійсько-тихоокеанському регіоні. В останні роки в США було опубліковано кілька книг, що стали бестселерами, сюжет яких заснований на гіпотетичній війні з Китаєм, нібито спровокованою китайською агресією проти Тайваню. З іншого боку, усе більшу силу набирає точка зору, відповідно до якої Вашингтон повинен підтримувати ті сили в Китаї, що домагаються трансформації комуністичного режиму і залучення Китаю до світового політичного й економічного співтовариства. Позитивна реакція китайського керівництва на заклик президента Буша про необхідність спільної боротьби з тероризмом свідчить про те, що зроблено важливий крок у пошуках взаєморозуміння між двома супердержавами.

У вересні 2005 Президент Китаю Ху Цзінтао здійснив свій перший візит до США, американські правозахисники закликають його звільнити з в'язниць всіх католицьких священиків і світських віруючих та реабілітувати багато інших китайських католиків, які були кинуті до в'язниць чи які загинули за свою віру під час комуністичного режиму і “до цих пір вважаються злочинцями, тому що злочинні звинувачення проти них не зняті”. У зв'язку з цим, правозахисники закликали Ху Цзінтао “офіційно й посмертно зняти так звані звинувачення”.

6.8 Китайсько-японські відносини

Японія є другим, а в деякому сенсі і першим за значенням партнером Китаю серед розвинутих країн. Відносини між КНР і Японією набули динамічного розвитку, охоплюючи дедалі нові галузі після підписання у серпні 1978 р. китайсько-японського Договору про мир і дружбу. Серед спонукальних чинників на перше місце тут висувалося те, що Японія, яка добилася вражаючих успіхів у своєму економічному розвої, піднялася на висоти сучасної технології і техніки, привертала Пекін можливостями співробітництва з нею в інтересах здійснення програми «чотирьох модернізацій» країни. Для цього були і об'єктивні передумови: порівняна географічна близькість Японії та Китаю; велика зацікавленість Японії у деяких китайських товарах, передусім у вугіллі; давні традиції двосторонніх торговельно-економічних відносин. До того ж Китай, який став достатньо могутньою військовою державою, вже не виявляв гострого занепокоєння з приводу японської загрози.

Після відмови Японії від прийнятого 1977 р. принципу обмеження військових витрат одним відсотком від валового національного продукту в КНР виникло занепокоєння. Невдоволення Пекіна викликала і непослідовна, на його погляд, позиція Японії з питання Тайваню, яка підтримує з Тайванем широкі економічні зв'язки. Прем'єр-міністр Я.Накасоне публічно запевнив, що Японія не проводить політику визнання «двох Китаїв»; він стверджував також, що немає причин для занепокоєння відносно перетворення Японії на мілітаристську державу. У китайсько-японських відносинах продовжує зберігатися тенденція розвитку. У травні 2000 року Китай відвідала з візитом небачена по масштабах (більш 5000 чоловік) місія для налагодження культурних і дружніх зв'язків між Японією і Китаєм.

Поряд з цим гострими залишаються питання про історію: Китай досить заклопотаний різними тенденціями усередині Японії в прикрашенні історії й у питанні про японські шкільні підручники, зміст яких заперечує факт японської агресії.

Японії доводиться дорого платити за економічне співробітництво з Китаєм, адже вироблені в Китаї недорогі товари вже стають однією з рушійних сил, які визначають роздрібні ціни в самій Японії. Їй неохідно боротися зі зниженням цін, щоб залишатися на плаву. Багато японців уже звикли купувати не тільки телевізори та відеомагнітофони, а й автомобілі власних марок, вироблені в Китаї. Та з іншого боку, за деякими оцінками, на експорт у КНР й капітальні інвестиції, пов'язані зі зростанням промисловості цієї країни, торік припала третина зростання ВВП Японії (4,5%). Тобто багато в чому саме завдяки зростанню китайських запитів японська економіка вперше за багато років зуміла вийти зі стану багаторічної стагнації.

6.9 Відносини Китаю із іншими азіатськими країнами та безпосередніми сусідами

У лютому 1979 р. вперше у світовій історії розпочалася війна між соціалістичними державами - Китаєм та Соціалістичною Республікою В'єтнам. Наприкінці 1970-х В'єтнам послав війська і скинув режим "червоних кхмерів" в Камбоджі, що був створений там за посередництва КПК і здійснював огидні злочини проти місцевого населення. Натхненна і ознайомлена з вченням Мао Цзедуна, кампучійська компартія під керівництвом Пол Пота за три роки і вісім місяців свого панування вирізала два мільйони чоловік - приблизно чверть населення цієї маленької країни - щоб "знищити систему приватної власності".

Через відсутність спільного китайсько-камбоджійського кордону КПК не могла послати війська на підтримку "червоних кхмерів”. Тож, начебто для "самозахисту", КПК почала війну проти В'єтнаму, але зі значними втратами війська КНР відступили.

На сьогодні безупинно поглиблюється взаємовигідне співробітництво Китаю з країнами Південно-Східної Азії у всіх областях. Китай у 2000 році вже підписав або опублікував проектні документи про зміцнення двостороннього співробітництва з 10 країнами АСЕАН.

У 2000 році Китай рішуче підтримав самостійне і мирне об'єднання півострова Корея. Обидві сторони одноголосно погодилися просунути партнерське співробітництво між Китаєм і Республікою Корея на новий етап всебічного співробітництва.

Продовжують розвиватися відносини Китаю з країнами Південної Азії. Відновилися і помітно покращилися китайсько-індійські відносини, ускладнені питанням Тібету, ще більше зміцнилася традиційна китайсько-пакистанська дружба. КПК хоче перешкодити вторгненню Індії через Тибет.

Розширюється регіональне співробітництво Китаю із сусідніми країнами Середньої Азії на основі зустрічі глав п'яти країн у Шанхаї. На зустрічі глав Китаю, Росії, Казахстану, Киргизстану і Таджикистану було підписано Душанбінську заяву, що проголошує, що п'ять країн спільно виступають проти національного розкольництва, міжнародного тероризму і релігійного екстремізму, за встановлення відносин на основі добросусідства і мирного співробітництва. Механізм співробітництва «шанхайської п'ятірки» (нині-ШОС) грає все більш важливу роль у збереженні регіональної безпеки і стимулюванні стабільності і розвитку в регіоні.

Розуміючи, що США як світова держава мріє встановити контроль над Євразією, Китай проводить економічну та демографічну експансію в Південно-Східну Азію і пострадянський простір. Озброюючи новими видами зброї і надаючи ракетно-ядерні технології Ірану та іншим країнам, які виступають проти позиції США на Близькому Сході, Китай настирно виштовхує Сполучені Штати з Азії. В такий спосіб КНР сприяє формуванню багатополярності сучасного світу, що є, на думку китайського керівництва, однією з передумов досягнення стратегічної мети - стати провідною державою світу. Також аналітики стверджують про існування між Китаєм, Пакистаном та Іраном неофіційного геополітичного союзу, що впливає на баланс сил не лише в регіоні, а й у світі загалом.

Таким чином, можна припустити, що в наступні десятиліття підйом Азії та ісламу призведе до гігантських зрушень на геополітичній карті світу в ХХІ столітті, які будуть визначатися новими расовими й культурними силами.

6.10 Співробітництво з країнами, що розвиваються

З ініціативи і при сприянні Китаю у 2000 році успішно пройшла Пекінська нарада на рівні міністрів "Трибуна китайсько-африканського співробітництва". На неї приїхали глави чотирьох країн - Того, Алжиру, Замбії і Танзанії, генеральний секретар Організації африканської єдності, міністри 45 африканських країн і відповідальні особи відповідних міжнародних і регіональних організацій. Ця нарада стала не тільки новою відправною крапкою всебічного розвитку в новому столітті китайсько-африканських відносин, але і поряд з цим заклала міцний фундамент для зміцнення співробітництва Південь-Південь і просування створення справедливого і раціонального нового міжнародного порядку.

6.11 Китай та міжнародні організації

В співпраці з міжнародними організаціями КНР приділяє велику увагу питанням глобалізації світового розвитку та її вплив. На нараді керівників Організації азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва він відзначив необхідність скорочення прірви між бідними і багатими, щоб від глобалізації змогли одержати користь усі члени міжнародного співтовариства, він відзначив також необхідність зміцнення взаємовигідного співробітництва, надання можливостей у розвитку і здійснення загального розквіту.

У 2000 році відбувся Самміт тисячоріччя глав держав ООН. Голова Цзян Цземінь освітив принципи і пропозиції щодо створення міжнародного політичного й економічного нового порядку.

Китай є постійним членом Ради Безпеки ООН. Суть зовнішньої політики КНР можна сформулювати так: Китай хоче бути не просто регіональним лідером, але й учасником глобальних процесів, учасником переговорів, що зараз починаються між ведучими країнами світу по формуванню нового світового порядку, нової системи безпеки і співробітництва. Від 1990 року більше ніж 4100 китайських військовослужбовців брали участь у миротворчих місіях ООН. В даний час у відповідних "гарячих точках" знаходяться 853 китайських миротворця. Китайці були або тепер знаходяться у Конго, Кот-д'івуарі, Гаїті, Судані, Ліберії та ін. країнах із миротворчою місією ООН.

Китай активно підтримує процес роззброювання у світі, зберігає міжнародний стратегічний баланс. На 55-й сесії ООН, а також у Комісії з роззброєння і Комісії міжнародної безпеки ООН знову був прийнятий проект резолюції про «збереження і дотримання протиракетного договору», висунутий спільно Китаєм, Росією, Білорусією і Киргизією, що повною мірою відбило волю і рішучість міжнародного співтовариства в збереженні балансу і стабільності в глобальній стратегії.

На засіданнях Комісії з прав людини в ООН США неодноразово піднімали питання про порушення прав людини в Китаї, у відповідь представники Китаю заявили, що їх уряд рішуче виступає проти того, щоб США через питання про права людини втручалися у внутрішні справи Китаю, це може оцінити лише китайський народ.

6.12 Зміна геополітичної стратегії Китаю

Сьогодні основним засобом геополітичної боротьби Китаю є в сучасних умовах "мирна" геополітична експансія - демографічна. Цей факт набуває особливої ваги, враховуючи не тільки колосальні темпи й масштаби природного приросту китайського населення, а й спеціальну політику Пекіну по відношенню до "хуацяо" (китайської діаспори в багатьох країнах світу). Через вичерпаність китайських ресурсів надлишкове населення буде вимушене залишати країну. Таким чином, можлива агресія Китаю буде спрямована проти безпосередніх та близьких сусідів.

Виходячи із сучасної стратегічної ситуації, Китай змінив воєнну стратегію, переорієнтувавши свої збройні сили з північного напрямку на південний. При цьому акцент розвитку зроблено на військово-морських та військово-повітряних силах, а також здійснюється цілеспрямована стратегія освоєння цілого набору наукоємних технологій в ракетно-космічній та ядерній галузях за допомогою Росії, а в галузі інформаційних технологій - за участю США.

В 1987 році КНР підняла питання про права на великий архіпелаг з малих островів Спратлі, повторюючи тезу про тисячолітнє володіння цими островами Китаєм. В 1988 році китайські сили окупували острів Хайкань, перетворивши його в особливу економічну зону і створивши на ньому військово-морську базу. В 1992 році був прийнятий "Закон Китайської Народної Республіки про внутрішнє море і суміжну зону", створивши свого роду легальну базу для зазіхань на острови Південно-Китайського моря. Приєднавшись в 1996 році до Конвенції ООН з морського права, Пекін семикратно - на два з половиною мільйони квадратних кілометрів - розширив економічну зону в Південно-Китайському морі.

Китайські військові теоретики, припускають, що на початку ХХІ століття Китай у випадку наявності ускладнень стратегічного характеру на шляху забезпечення його "законних прав та інтересів в АТР" може вступати в різні локальні війни та збройні конфлікти по периметру своїх кордонів, причинами яких, на наш погляд, можуть бути:

1) загострення проблеми незалежності Тайваню, що може призвести до серйозної військової конфронтації між КНР і США;

2) cоюз Росії з Європою та США, спрямований проти безпеки Китаю;

3) реакція Китаю на спроби російської влади зупинити силою китаїзацію Далекого Сходу.

Висновки

Комуністична партія Китаю під зовнішньою оболонкою "заради людей" ввела в оману дуже багатьох людей, та вона не є політичною партією в звичайному сенсі цього слова, а є "футі" (одержима злим духом), єретичним культом, що завдає шкоди людям. Вожді компартії, хоч навіть вони і були лідерами культу, вони усього лише були виразниками і слугами злого духу партії. Коли їхні наміри і цілі йшли по одній лінії з партією і коли це можна було використовувати для партії, то їх вибирали як проводирів. Але коли вони не задовольняли потреби партії, то їх жорстоко скидали. Механізм партійної боротьби гарантує, що лише тільки найпідступніший, найбільш злісний, найбільш твердий зможе втриматись на посаді лідера культу компартії.

КПК панує в Китаї 50 із зайвим років, усюди вчиняючи зло. Але чому в китайських людей не вистачає розуміння сутності цього злісного культу? Китайці - одна з мудрих націй у світі, і до того ж мають більш ніж п'ятитисячолітні давні традиції, та вони аж до сьогоднішнього дня усе ще живуть під пануванням компартії і не насмілюються висловити їй своє невдоволення через те, що злий дух компартії наскрізь пронизав мислення китайців. Вони не мають свободи слова та думки, не можуть відкрито обговорювати переваги і недоліки компартії, тож не можуть розпізнати злісну природу партії і звільнити себе від цього єретичного культу.

Комунізм зазнав поразки в усьому світі, сам Цзян Цземінь заявив у 2002 році, що не вважаю, що “комунізм незабаром наступить, як це вважав у молодості», тепер дуже мало таких, хто дійсно вірить у комунізм. Комунізм неминуче програє, оскільки він порушує закони Всесвіту, діє всупереч Небу. Хоча китайська компартія раз за разом змінює обличчя, КПК вже показала свою дійсну природу: жадібність, жорстокість, безсоромність, хуліганство і протест проти Всесвіту.

Пройшовши жорстку школу природнього добору, здається дивним, що китайці здатні досягнути таких успіхів в самих різних областях. Серед них багато видатних математиків і фізиків, лауреатів нобелівської премії. Правда, живуть вони в США. І ще одне диво: китайці, поряд з японцями й іншими південно-азіатськими народами мають найвищий IK.

Аналіз зовнішньої політики КНР за останні два десятиліття показує, що китайському керівництву усе менш властиво домагатися посилення ролі країни на міжнародній арені військово-силовими методами або шляхом створення спрямованих проти кого-небудь військових або політичних альянсів. При одному важливому виправленні - якщо Китай до цього не провокувати.

Використані джерела та література

1. Молодякова Э.В„ Маркарьянц С.Б. Опыт столетней модернизации Японии. Восток №2, 1993.

2. Мао Цзэдун - "великий кормчий" Китая (часть 1). М.: Всемирная история в лицах. - 2002.

3. Буров В.Г. Модернизация тайваньского общества. - М.: ИФ РАН, 1998.

4. Криштапович Л. Феномен китайской цивилизации // Белорусская нива , 01.10.2002.

5. Васильев Л.С. История Религий Востока. - М.: Высшая школа, 1983.

6. Історія китайської філософії. - М.: Прогрес, 1989.

7. Сидихменов В.Я. Китай: страницы прошлого. - М.: Наука, 1987.

8. Ланьков А. Модернізація по-конфуціанськи // "РЖ" 5.04. 2002.

9. Див.: Алексеев В.М. В старом Китае. - М., 1958.

10. Уткин А.И. Американская стратегия для ХХІ века. - М.: Изд. Корпорация Логос. 2000.

11. Ланьков А. Конфуцианские традиции и ментальность современного южнокорейского горожанина // Восток. - № 1. - 1996.

12. Соловьев В. Собр. соч. - Том V-VІ, фототипич. издание. - Брюссель, 1966, (1886-1894).

13. Васильев Л. История религий востока. М., 1988.

14. Василенко И.А. Политическая глобалистика: Учебное пособие для вузов. М.: Логос, 2000.

15. Китайская философия и современная цивилизация. - М.: Восточная литература, 1997.

16. Сеа Л. Философия американской истории. - М., 1991.

17. Шпенглер О. Закат Європы. - Т. І. - М., 1992.

18. Бзежинский З. Великая шахматная доска. - М.: Международные отношения, 2000.

19. Фрэнсис Фукуяма. Конфуцианство и демократия // Русский журнал. 25.12.1997.

20. http://www.zn.kiev.ua/ie/show/419/36790/

21. В.Н. Усов. "Культурная революция в Китае". Китай: история в личностях и событиях. М., 1991

22. "По дорогах Китаю 1937-1945", укладач і автор приміток В.Я. Чудодіїв. - Видавництво "Наука", Головна редакція східної літератури, М. 1989

Размещено на http://www.allbest.ru/