Фундатор української географічної науки: Степан Рудницький – людина й учений

В 192930 гг. Рудницкий связался с приехавшими в Харьков немецкими профессорами Крайцбургом, Кребсом и Габсгофером, перед которыми поставил вопрос об обработке ими немецкого общественного мнения в сторону поддержки планов УВО против СССР» (тут і далі -- виділення у тексті документа. -- Авт.).

Як один з керівників вигаданого «Харківського центру УВО» директор УНДІГК, мовляв, відповідав за зв'язки організації з правими колами Німеччини: «Обвиняемый Рудницкий С.Л. -- академик ВУАН, имел задание руководства УВО о постоянной связи с правыми немецкими националистическими кругами и немецким консульством, использовав эту связь как с консульством, так и с лицами, близкими к министерству иностранных дел, как, например, с советником министерства Пенком -- в целях передачи секретнополитических материалов, а также для соответствующей информации немецких правительственных кругов» .

Очолював академік, за матеріалами СПВ ГПУ УССР, й осередок «УВО» в Українському НДІ географії та картографії у Харкові, до якого, крім нього особисто, належали також його учні Василь Буцура й Василь Баб'як: «Ячейка УВО в ГеографоКартографическом Институте в Харькове поставляла для иностранных разведок топографические данные о приграничных местностях Украины. Эту работу проводил академик Рудницкий с группой аспирантов, в числе коих находился активный член УВО, прибывший с заданиями изза кордона Бабьяк Василий» .

У резолютивній частині вищезгаданого видання обвинувачення щодо Степана Рудницького, якого, до речі, гепеушніки назвали «директором Українського Картографічного Інституту», формулювалося так: «1. Будучи активным членом УВО с 1920 г., был переброшен в 1926 г. для организационной кр. деятельности в УССР; 2. Входил в состав руководства Харьковской УВО; 3. Будучи сторонником немецкой ориентации, широко использывался организацией для связи с немецкими правонационалистическими и фашистскими кругами и Берлинским руководством УВО с целью информирования их о работе УВО на Украине; 4. Проводил шпионскоразведывательную деятельность в пользу Германии; 5. Проводил вредительскую деятельность в Картографическом институте, изготовлял этнографические карты и проч. материалы по заданиям Берлинского общества “Ост. Европа”, деятельность которого была направлена в интересах политики немецкой экспансии на Востоке [...]» .

В. Баб'яку ГПУ УССР приписало членство в «УВО» з 1920 р., «перекидання» до УССР 1927 р. для «підпільної контрреволюційної роботи», контактування цієї підривної діяльності з «активним членом УВО» -- С. Рудницьким. Членом Празької організації «УВО» з 1926 р. був оголошений Василь Буцура, «перекинутий», мовляв, 1928 р. до УССР, який «входив до складу групи УВО при географічному інституті», але інкримінованих йому «злочинів» так і не визнав .

Потрапив до резолютивної частини обвинувального висновку у «справі УВО» й Володимир Геринович, «уроженец Галиции, быв[ший] член социальнохристианской партии, быв[ший] офицер австрийской армии, быв[ший] референт народного образования ЗУНР, кандидат КП(б)У с 1930 г., до ареста -- профессор Московского ГеологоРазведывательного Института». Обвинувачувався він, зокрема, у тому, що: «2. Будучи в 1917 г. на научном съезде в Польше, был завербован Польской разведкой, которой затем сообщал шпионские сведения и по заданиям которой проводил организационную повстанческую работу в погранполосе. 3. Подготовил вооружённое восстание, которое было весной 1931 г. в Дунаевецком районе на Каменеччине. 4. Был связан с немецким консулом в Киеве и передал консульству ряд шпионских сведений о состоянии Украины [,..]» . ГПУ було байдуже, що 1917 р. обвинувачуваний аж ніяк не міг брати участі у науковому форумі у Польщі, оскільки Польська держава відродилася лише 1918 р., а реальний географічний з'їзд, учасником якого був В. Геринович, таки відбувся, але лише 1926 р. Під репресивний каток потрапив й син «керівника Кам'янецьПодільської організації УВО» -- Олександр Володимирович Геринович, 1913 р. н., слухач Військовоінженерної Академії у Москві, вигаданий «член Московської групи УВО» .

Згадувався у друкованому витворі ГПУ УССР й колишній аспірант УНДІГК Микола Танашевич: «Теснейшая связь с УВО

украинских эсеровских кадров устанавливается показаниями обвиняемого по делу УВО Танашевича, который сознался, что он получил задание выехать для контрреволюционной работы на Советскую] Украину от активного члена УПСР, бывшего петлюровского губернского комиссара Сумневича [...]. Танашевич показывает, что по приезде в Харьков он связался с профессором Рудницким, членом Харьковского центра УВО, работавшим в Географическом институте в Харькове, и получил от него указания по контрреволюционной работе [,..]» . Колишній співробітник С. Рудницького М. Танашевич ухвалою Трійки при Колегії ГПУ УССР від 14 листопада 1933 р. був засуджений до десяти років таборів.

Перебування видатного вітчизняного географа на Соловках зафіксовано у вищезгаданих спогадах його співв'язня історика Семена Підгайного. У своїх мемуарах «Українська інтелігенція на Соловках» він присвятив ученому промовисті рядки: «Серед най видатніших українських ученихгеографів, що потрапили на Соловки, можу назвати Степана Рудницького, світової слави українського географа, що, як і інші, повіривши обіцянкам большевиків і бажаючи створити на совєтській Україні велику школу українських географів, прибув [...] до Харкова та очолив Науководослідний інститут географії. Уславлений учений, посивілий і змучений у підвалах НКВД, десь навесні 1935 р. потрапляє до Соловецького кремля. Тут він живе при так званій першій колонії, в темній, вогкій, смердючій камері, куди ніколи не заглядало сонце [...]. Нари з блощицями, важке, аж гірке від махорки, повітря, тут же розвішані мокрі онучі, штани, бушлати, валянки, а навколо холод і голод.

Літня людина, вимучений ще на так званих слідствах, Руд ницький вже ніяк не надававсь до будьякої праці. З самого початку перебування його на Соловках лікарі визнали академіка Рудницького за абсолютно непрацездатного. Його записано до інвалідної команди, де він дуже страждав, як і всі інваліди, від поганих харчів і тяжких побутових умов. Звісно, в міру можливого вченому допомагали соловчаниукраїнці, але допомога ця не була постійною й не мала великого значення.

Та, незважаючи на все, старий учений, оточений українською совєцькою молоддю, із запалом розповідав тій молоді про проблеми антропології та демографії українських земель. Тримався цілком незалежно і ніколи не звертався ні з якими проханнями до будьякої установи. Точніше сказати, він просто ігнорував ці установи. Неабияку ролю відіграв у консолідації всіх українців на островах. Був центром, навколо якого наддніпрянці й галичани демонстрували свою солідарність і єдність.?

Ні про яку серйозну наукову роботу на Соловках не було чого й думати. Це розумів і вчений. Тому лише зрідка можна було бачити, щоб він писав або читав наукову книжку. Він завжди нагадував соловецьким українцям, що вони мають любити, розуміти і знати свою батьківщину; бо «без цього, -- казав він, -- не будете ні дипломатами, ні міністрами, ні урядовцями, ні порядними українцями».

Іноді старий учений згадував своє минуле, свої широкі знайомства в европейських колах учених, і передусім німецьких, де мав не тільки колег, а й друзів. Охоче розповідав про свої книги, що вийшли у світ різними іноземними мовами, про зустрічі та ювилеї. Розповідав і... каявся, що повірив большевикам. В його очах світилась велика любов до батьківщини» .

Той самий мемуарист згадував й перебування на Соловках Василя Баб'яка -- одного з вихованців видатного вітчизняного географа, який закінчив Український Вільний Університет у Празі 1927 р. й невдовзі по отриманні диплома за ініціативою проф. С. Рудницького через Повпредство СССР у Празі отримав запрошення НКО УССР. Відтак він виїхав до Харкова й до 1932 р. працював в Українському НДІ географії та картографії, а згодом перейшов до тресту «Донбасводбуд». Заарештований у тій самій «справі УВО» у ніч на 1 січня 1933 р., Василь Васильович спершу «зізнався», що до цієї «контрреволюційної організації» його завербував 1921 р. «якийсь поручик Галицької армії» (прізвища не зміг пригадати/вигадати). Але вже 16 серпня 1933 р. він звернувся з спростуванням своїх «показів» до Прокурора УССР: «Заявляю, що мої зізнання були вимушені слідчим, являються неправдивими. Доведений до нервового розстрою, [я] зізнав те, чого не було, що хотів слідчий. Протоколи, підписані мною, являються невірними. Підписати невірні протоколи мене заставлено ганьбленням, неда ванням мені спати, залякуванням. До ніякої організації, яка наміряла повалити Радвладу, я ніколи не належав, ніякої протидержавної діяльности я не проявляв. Про організацію УВО знав тільки з газет, яка кожна людина, яка газети читає».

Попри відмову від неправдивих показів, Судовою трійкою при Колегії ГПУ УССР 23 вересня 1933 р. В. Баб'як був «засуджений» до п'яти років таборів. Утримувався на Соловках, де його й зустрів С. Підгайний: «З учнів академіка Рудницького, одночасно з ним на Соловках був молодий учений -- географ і геолог, колишній доцент Харківського університету, Василь Баб'як. Галичанин з походження, учасник українських визвольних змагань, залишившись на совєтській Україні, він, звичайно, не міг співчувати протиукраїнській «генеральній лінії партії» і потрапив на Соловки [...]. Перед арештом це був вродливий, молодий, елегантний чоловік. На острові ж виглядав сумним, рідко голився, ходив у подертому бушлаті. Був нервовий, мовчазний. Спочатку рубав ліс, потім працював на меліоративних роботах, нарешті -- в сільгоспі, де довелося разом із ним працювати й мені.

Лише зрідка згадував Галичину. Говорив про бідність галичан ського селянства, про те, як тероризували того селянина поляки. Складалось враження, що людина ця так стомилась від мандрів, що ладна податися хоч на край світа, аби мати бодай якийсь спокій. «Я знаю, -- говорив він, -- що маю скоро звільнятися (він мав усього п'ять років ув'язнення). Мені все одно не дозволять поїхати на Україну чи на Кавказ. Тоді я поїду до Казахстану. Там великі українські колонії. Десь улаштуюсь у тій бідній на воду країні й копатиму для наших людей артезіянські колодязі» [.. .]»

Завдяки таємним інформаторам (стукачам, сексотам), яких не бракувало серед в'язнів, маємо фрагментарні відомості про розмови серед табірників з приводу тих або інших подій у світі та СССР, що ставали відомими на Соловках у викривленому висвітленні офіційної совєтської преси. Так, введення Німеччиною 7 березня 1936 р. військ до Рейнської демілітаризованої зони -- на порушення Версальського мирного договору -- жваво обговорювалося мешканцями Соловків. Згідно з донесеннями таємної агентури, С.Л. Руд ницький виступав одним з «активних агітаторів щодо сили гітлерівської Німеччини»: «Академик Рудницкий, сравнивая вооружение Германии и СССР, заявил -- пусть Тухачевский хвастает ребятам, дело идёт о качестве вооружения. Германский аэрофлот летит в пять раз выше и в два раза быстрее и не шумит, германская пушка стреляет в пять раз дальше, карманные револьверы пулемёты, электричество, сталь, химия, машины грузовые в три раза идут быстрее; в СССР количество, а в Германии прекрасное качество. В основном всё сводится к тому, что в будущей схватке будет разбит СССР и Франция, не говоря [уже] о мелких государствах:. Увисты события в Рейне оценили как будущую победу Гитлера в Центральной Европе [...]> .

Попри цілком зрозумілі сумніви у стовідсотковій автентичності подібного повідомлення й неприховане бажання авторасексота подати С. Рудницького та його співбесідників як таких собі «войовничих укрофашистів» -- германофілів, таємний інформатор, на нашу думку, загалом правильно передав хід думок видатного вітчизняного науковця. До речі, подібні характеристики ситуації у Західній Європі, висока оцінка німецького військового потенціалу (адекватна реальному станові справ) ніскільки не суперечать поведінці та висловлюванням Степана Львовича під час попереднього слідства у його «справі». Нагадаємо, що саме тоді з'ясувалося, що директор Українського науководослідного інституту географії та картографії у Харкові оцінював на «незадовільно» якість військових карт РСЧА, до уточнення яких його залучали (аж до характеристики -- вироку: «З такими картами виграти війну неможливо») .

Згадка С. Підгайного, що географ «не звертався ні з якими проханнями до будьякої установи», не зовсім відповідає дійсності й пояснюється недостатньою поінформованістю мемуариста. Очевидно, малося на увазі насамперед табірне начальство та буденні для соловчан й поширені клопотання щодо покращання умов утримання.

Натомість, як свідчать виявлені нами документи, у 1935 р. академік порушив клопотання перед ЦВК СССР про дострокове звільнення. Але воно було відхилене, оскільки на запит із Москви УГБ НКВД УССР 23 серпня 1935 р. надіслало відповідь, у якій С. Рудницький атестувався, як «член ліквідованої націоналістичної, контрреволюційної, диверсійноповстанської й шпигунської “Української військової організації” (УВО)» та «соціально небезпечний» елемент. Він, мовляв, до 1926 р. провадив «антисовєтську діяльність» за завданнями УВО за кордоном, а 1926 р. був перекинутий в УССР для «контрреволюційної роботи» й увійшов до складу «харківського керівництва УВО». У Харкові географ нібито був зв'язаний з «одним з іноземних представництв», за завданнями якого виконував «шпигунську розвідувальну роботу». Враховуючи це, а також його «зізнання» під час «слідства» 1933 р., УГБ НКВД УССР вважало дострокове звільнення науковця «небажаним»?21.

Незважаючи на вкрай неприхильні обставини свого табірного побуту, Степан Львович не полишав наукової праці. Яскравим свідченням цього є його лист від 10 липня 1936 р. з табірного пункту «Кремль» на Соловках до начальника Головного управління таборів НКВД СССР, комісара держбезпеки М.Д. Бермана. «Перебуваючи ще у слідчому ув'язненні, я, з дозволу ОГПУ, продовжував наукову роботу й написав 342 сторінки книги «Геономія», -- йшлося у листі. -- Працюючи у Свирлазі лікарем, я написав [у] 193335 рр. книгу п[ід] з[аголовком] «Ендогенна динаміка земної кори» (1200 сторінок рукопису, з малюнками, кресленнями тощо).?

Ці мої рукописи спіткала дуже сумна доля. Рукопис «Г еономія» був при моїй відправці до таборів взятий на перегляд ОГПУ УССР й, попри усі мої та моїх дітей зусилля, не був повернутий.

Рукопис «Ендогенна динаміка» був 21 січня 1936 р. взятий на перегляд на «Морсплаві» ББК НКВД. З нього не були мені повернуті сторінки 1403 та 8031035.

Я звертався з заявами до всіх можливих інстанцій, але ані рукописів, ані навіть відповіді не отримав».

«Якби я був молодше й здоровіше, -- наголошував С.Л. Рудниць кий, -- я ніколи не турбував би Вас сумною долею моїх рукописів й узявся би за їхнє відновлення. Але я людина вже літня (народж. 1877 р.), інвалід, хронічно тяжко хворий на серце та нирки. Мої дні пораховані -- як лікар знаю це чудово й цілком з цим мирюся. Але ніяк не можу змиритися з перспективою, що останні мої твори повинні пропасти цілком даремно, без жодної користі для науки». Учений просив, аби йому повернули згадані рукописи та дозволили вислати їх до сина, геолога, у Вороніж .

24 вересня 1936 р. 3й відділ ББК НКВД СССР звернувся до НКВД УССР: «Бывший директор н[аучно]исследовательского института и академик ВУАН, осуждённый Тройкой ОГПУ в 1933 г. по ст 5446 УК, -- РУДНИЦКИЙ Степан Яковлевич (sic!), ныне содержащийся в ББЛАГ НКВД, возбудил ходатайство о розыске и возвращении его научного труда «Геономия» (на 342 стр.).

Указанная рукопись, как указывает в заявлении з/к РУДНИЦКИЙ, написанная им в следственном заключении, была сдана на просмотр в б[ывшем] ОГПУ УССР при отправке в лагерь.

Просьба сообщить о судьбе указанной рукописи для объявления з/к РУДНИЦКОМУ и выслать её в случае наличия».

Наступного дня, 25 вересня 1936 р., керівництво обліково архівного відділу ГУГБ НКВД СССР адресувало своїм підлеглим з ОАВ НКВД УССР категоричну вимогу з цього ж приводу: «Направляется заявление РУДНИЦКОГО Степана Львовича для розыска и высылки нам отобранной рукописи «Геономия», 342 страницы.

Исполнение сообщите с возвращением заявления РУДНИЦКОГО.

Лише директивна вказівка московського начальства змусила республіканських енкаведистів повернути ув'язненому академіку вищезгаданий рукопис .

Водночас у підсовєтській Україні С. Рудницького не залишали у спокої. 4 січня 1934 р. Президія ВУАН, «зважаючи на те, що Рудницького С.Л. викрито як активного учасника контрреволю

ційної націоналістичної організації, а також на те, що він у своїх творах одверто пропагував погляди українського фашизму», ухвалила виключити його з числа дійсних членів ВУАН як «викритого активного контрреволюціонера і українського буржуазного націоналіста» . У республіканській пресі друкувалися ганебні ритуальні статті, де за «кращими» традиціями того часу «викривався» «націоналістичний ухил» на «географічному фронті».

Закордонна українська громадськість, в тому числі науково педагогічна, могла робити відповідні висновки щодо репресій проти земляків в УССР з погромницьких публікацій харківської чи київської преси. Так, коментуючи появу в друкованому органі НКО УССР статті, спрямованої проти «українського націоналізму на географічному фронті» та його лідера -- академіка ВУАН С. Руд ницького , професор празьких високих шкіл Степан Сірополко (18721959) в'їдливо зауважував на шпальтах львівського щоденника «Діло»: «До несчисленних проривів на ріжних фронтах культурногосподарського життя Сов[ітської] України прилучився за останній час ще один прорив, а саме на географічному фронті. За найголовнішого шкідника на цьому фронті вважає большевицька влада відомого українського географа, акад. проф. дра Степана Рудницького [...]».

Розглянувши «аргументи» 1.1. Ландо автора спрямованої проти С. Рудницького публікації і його наступника на посаді директора Українського НДІ географії та картографії, Ст. Сірополко дійшов такого висновку: «Хоч І. Ландо у своїй статті й кваліфікує проф. Рудницького “фальсифікатором наукових даних”, “фальшивомонетчиком від науки” і т. п., все ж даремно шукати в ній будьяких аргументів для обґрунтування такої кваліфікації проф. С. Рудницького як географа, та для заперечення його наукових поглядів. Правда, і завдання автора було значно скромніше, а саме, завданням його було -- витягти з праць проф. С. Рудницького та інших українських географів все те, що могло б стати пунктом для обвинувачення їх в націоналістичному прориві на географічному фронті» .

«Націоналістичні збочення» у географічній науці «на Украінє» піддав жорстокій критиці також земляк і підлеглий Ісаака Ландо -- Олександр Смирнов, науковий співробітник УНДІГК , у брутальній

статті на шпальтах березневоквітневого числа 1934 р. московського часопису «Под знаменем марксизма» . Публікація починалася програмною заявою: «Контрреволюционная работа украинских националистов -- агентов германского и польского фашизма, получавших непосредственную поддержку со стороны националистических уклонистов внутри КП(б)У во главе со Скрыпником, оставила солидное «наследство» во многих отраслях науки на Украине. Борьба с проявлениями этой псевдонаучной контрреволюционной деятельности, с националистическими искривлениями в области истории, с.х. наук, педагогики и т. д. на Украине уже стала предметом внимания всей советской общественности. Однако этого нельзя сказать в отношении географии -- участка, на который украинский фашизм обращал особенное внимание» .

Далі автор статті персоніфікував свої критичні випади, концентруючи їх майже винятково на особі колишнього керівника УНДІГК: «“Географическое знание -- это мировое могущество”, -- подражая немецким фашистским географам, писал вождь украинского фашизма в географии, академик ВУАН Степан Рудницкий. Остервеневший враг стремился использовать географическую науку как оружие контрреволюции [...]. И этот оголтелый фашист вкупе со всей его географической “школой”, прибыв в Советскую Украину по командировке соответствующих охранок и генштабов, встретил самый тёплый приём как со стороны “своих” людей, предварительно занявших командные должности по управлению научными учреждениями на Украине, так и со стороны Скрыпника [...]. Итак, экспортированный для подрывной работы в Советскую Украину Степан Рудницкий нашёл благоприятные условия. Ведь и Яворский, и Озерский, и Конык являлись шпионами иностранных охранок. Скрыпник, возглавлявший националистический уклон в партии, активно поддерживал людей, которые пришли культивировать в Советской Украине своё “новейшее географическое мировоззрение” [...]. Сам Рудницкий за свои “гигантские” научные?

заслуги был не только назначен директором научноисследовательского института географии, но и произведён в академики ВУАН. Шаг за шагом эта тёплая компания начала прибирать к своим рукам географическую науку в Советской Украине» .

Самочинний «експерт» з «географічної контрреволюції», який не мав й тридцяти років, самовпевнено стверджував, що, крім своєї основної «агентурношпигунської роботи», С. Рудницький та його однодумці займалися шкідництвом безпосередньо у географічній галузі: «Вредительство украинского национализма на этом фронте шло по линии: 1) фашистских, националистических искривлений в развитии географической науки на Украине; 2) географической терминологии; 3) картографии; 4) отрыва от развития географической науки в братских ССР и 5) по линии общей задержки развития географической науки на Украине» .

О. Смирнов стверджував, що «українські фашисти» накреслили широку програму використання географії з «контрреволюційною метою»: вони, мовляв, мали намір завоювати собі відповідне місце у початковій й середній школі; здобути кафедри географії у кожному виші; опанувати науководослідними установами й провадити таким чином пропаганду «самостійної соборної України», перетворивши совєтську вищу школу на розсадник «новітнього географічного світогляду», створити опорні пункти для поглиблення теоретичних настанов своєї «науки», підготовки нових «фашистських кадрів», «фашизувати» науку УССР взагалі .

На щастя, стверджував О. Смирнов, «вождю українського фашизму у географії», який очолював Український НДІ географії та картографії, змогли протиставитися «здорові марксівські сили» цієї установи, очолені земляком автора -- І. Ландо: «Наше крупное достижение заключается в том, что [...] работа носителей «новейшего географического мировоззрения» не проходила так беспрепятственно и гладко, как им хотелось. Созданный под руководством проф. Ландо И. (в конце 1929 г.) экономгеографический сектор при Украинском научноисследовательском институте географии и картографии был в основном насыщен пролетарскими кадрами. Последовательная борьба экономгеографического сектора с враждебной методологией и вредительскими установками в работе Института нашла поддержку в местных парторганизациях и коллегии ККРКИ (наркомом РКИ тогда был тов. Затонский В. П.). Закрепляя одну позицию за другой, экономгеографический сектор в конце концов завоевал себе господствующее положение в Ин?

статуте и заставил вредителей в значительной мере перенести свою деятельность в другие, неподконтрольные места [...]» .

«Самое главное, что в этой борьбе, наголошував О. Смирнов, -- вырос и закалился значительный отряд пролетарских специалистов. Однако понятно, что настоящее развитие географической науки в Советской Украине ещё впереди. Показателем того, как положительно отразился разгром украинского фашизма и националистического уклона внутри КП(б)У на развитии географической науки на Украине, может служить успех экспедиции Украинского научноисследовательского института географии летом этого года в ТяньШань, проведённой под руководством проф. Ландо И., теперешнего директора Института, и оказавшей значительную помощь социалистическому строительству Киргизской АССР [.. ,]» .

Насамкінець «пролетарський географ» цинічно намагався обіграти висловлювання свого учорашнього директора, аби довести основні тези власної погромницької публікації: «И тут пророчеством звучат слова самого «академика» С. Рудницкого: «Небольшой первый научный коллектив института (т. е. Рудницкий и Ко. -- А.С.) должен считать себя ни чем иным, как отрядом каменщиков, прокладывающих дорогу развитию географической науки на Украине, которое, возможно, пройдёт только по их костям». Действительно, только на костях украинской контрреволюции, только на костях той географической «науки», которую они прививали, ра зовъётся большевистская географическая наука на Украине, выполняя возложенные на неё задачи в деле превращения УССР в цветущую, показательную республику Советского Союза, в деле создания и развития национальной по форме, социалистической по содержанию культуры» .

Прикінцеве пророцтво географанеофіта, чого він не міг усвідомити, лунало особливо зловісно на тлі смертей і кісток мільйонів жертв Голодоморугеноциду 1932 1933 рр. й прийдешніх масових убивств доби Великого Терору, зокрема, й насильницьких смертей колег автора допису.

Восени 1937 р. Степан Львович, термін покарання якого вичерпувався навесні 1938 р., мабутьтаки чекав звільнення. Та у сталінської репресивної машини, що не рахувалася з жодними законами, була власна, кривава логіка.

9 жовтня 1937 р. Трійка Управління НКВД СССР по Лєнінград ській обл. (протокол № 83) розглянула серед інших й «справу № 10301037 р.» Оперативної частини Соловецької в'язниці ГУГБ НКВД СССР на 134х осіб -- «українських буржуазних націона

лістів, засуджених на різні терміни за контрреволюційну націоналістичну, шпигунську й терористичну діяльність в Україні, які, залишаючись на попередніх контрреволюційних позиціях, продовжуючи контрреволюційну шпигунську, терористичну діяльність, створили контрреволюційну організацію “Всеукраїнський націоналістичний блок”» . Безглуздість цього обвинувачення очевидна з самого його формулювання, підтверджується вона й тим, що нікого з 134х бранців не допитували щодо приналежності до цієї віртуальної «організації». Усіх їх нашвидкуруч прирекли до вищої міри покарання -- розстрілу. Саме «прирекли», оскільки «засудження» як такого не відбулося, а було довільне рішення про вбивство цих (та й багатьох інших) осіб, яке виніс позасудовий орган -- так звана «Тройка».

Вищезгаданий список 134х «українських буржуазних націоналістів» очолював проф. М.І. Яворський. Були у ньому також: колишній невдячний учень С. Рудницького і співробітник УНДІГК -- В.В. Баб'як; один з чільних функціонерів скрипниківського НКО УССР К.Й. Коник; проф. М.М. Лозинський; колишній голова Держ видаву УССР Ю.І. Озерський, у минулому один з керівників НКО УССР, який підтримував кандидатуру видатного географа у червні 1929 р. під час виборів до ВУАН. До цього розстрільного списку був включений й Степан Львович Рудницький, який фігурував у ньому як особа 1877 року народження, підданий СССР, уродженець м. Перемишля (Австрія), службовець, освіта вища, доцент Віденського університету й (найголовніше!) -- «офіцер Генштабу австроугор ської арми» .

Убивство сталося 3 листопада 1937 р. -- за місяць до 60річчя науковця -- в урочищі Сандормох, у пісчаногравійному кар'єрі, за 16 км від Мєдвєж'єгорська. Того ж дня загинув й Петро Юрійович Дятлов, який наприкінці 1922 р. налагоджував, очевидно, перші контакти закордонних місій УССР з видатним географом.

Трагічно склалася доля й багатьох інших ближчих співробітників видатного вітчизняного географа. Спокутувати «гріх довірливості» до російських більшовиків доводилося не лише головам родин, а й їхнім дітям.

15 березня 1937 р. Управління НКВД УССР по Харківській області арештувало старшу доньку Г. Величка -- ВіринуРостиславу Величко (у побуті її звали Орисею). Вона народилася 9 жовтня 1891 р. у Болехові. Після закінчення гімназії вступила 1910 р. на філософський факультет Львівського університету, здобувши фах філолога. Згодом спеціалізувалася на викладанні німецької мови.?

Закінчила Український Вільний Університет у Празі. 1928 р., слідом за батьком, вона переїхала до УССР, навчалася в аспірантурі під керівництвом акад. Д.І. Багалія, працювала над дисертацією «Наталя Кобринська на фоні своєї доби». Напередодні арешту викладала німецьку мову у с. Пилипівка під Харковом. Ув'язненій інкримінувалися ст. 5410, 5411 КК УССР («зрада батьківщини», «шпигунство»). Позасудовим органом Трійкою Харківської області (прот. № 2 від 9 серпня 1937 р.) «ВЕЛИЧКО Ирина Григорьевна, 1891 г. р., галичанка, в 1930 г. прибыла на Украину» була приречена до вищої міри покарання. 10 серпня 1937 р. о 2347 її убили. Жертва російського комуністичного терору була посмертно реабілітована 9 березня 1958 р.

3 листопада 1937 р. у групі українців, які утримувалися на Соловках й повторно були «засуджені» (без суду!) Трійкою Управління НКВД СССР по Лєнінградській області, в урочищі Сандармох у Карелії був убитий й Петро Федорович ГельмерДідушок, колишній офіцер Галицької армії, колишній член СДП Австрії й КП(б)У, начальник іноземного відділу Головного управління цивільного повітряного флоту СССР, уперше ув'язнений у ГУЛАГу за рішенням Особливої наради при НКВД СССР 26 березня 1935 р., чоловік молодшої доньки Г. Величка. Саме у його підмосковному помешканні й помер 1 жовтня 1932 р. відомий галицький географ. Того ж дня з П. Гельмером були убиті й два його рідних брати -- Василь Федорович та Володимир Федорович Дідушки .

Колишній науковий співробітник Українського НДІ географії та картографії, учениця С. Рудницького Стефанія КобзейСіяк, після переведення установи у середині 1930х рр. до Києва, залишалася з донькоюпідлітком у Харкові, оскільки у столиці житла не надавали. Влаштуватися на роботу за фахом вона не могла, тому працювала табельницею на фабриці «Червоний швейник». 12 жовтня 1937 р. Стефанію Юр'ївну арештували співробітники Управління НКВД УССР по Харківській області. Комісія НКВД й Прокурора СССР позасудовим рішенням від 6 грудня 1937 р. прирекла її до страти. Убивство сталося 15 грудня 1937 р.

Дочці, звичаєм репресивних органів, навіть не повідомили, у чому звинувачувалася її мати, лише сказали, що вона отримала десять років таборів, а 1938 р. сповістили, що С. КобзейСіяк «рахується померлою». Вже у повоєнний час родичам убитої «довели», що вона, мовляв, померла у таборах 15 грудня 1944 р. від «занепаду серцевої діяльності». Визначенням Військового трибуналу КВО від 12 серпня 1958 р. злочинна ухвала «вищої двійки» від 6 грудня 1937 р. була скасована, а «справа» проти С. КобзейСіяк припинена «за відсутністю складу злочину».

Як зауважував М. Мушинка, доля дітей С. Рудницького Лева та Ірини, що прибули до Харкова 1928 р., була не менш трагічною: «Після арешту батька їх як «дітей ворога народу» було виселено з Харкова. До другої світової війни вони жили у Воронежі, де, мабуть, і загинули під час війни. До 1937 р. до них час від часу доходили чутки про батька. Рідко, але все ж таки вони писали до [старшої] сестри Емілії, що жила тоді у Львові. У 1937 р. їх листування з сестрою обірвалося» . Власне кажучи, ця дата обриву кореспонденції з сестрою дозволяє майже з стовідсотковою упевненістю стверджувати, що обох дітей С. Рудницького спіткала аналогічна доля, що й ВіринуРостиславу Величко, у тому ж 1937 р. Лише розстрільна Трійка у них була інша -- не Харківської, а Воронезької області РСФСР . До речі, там же у Воронежі після убивства дітей географа місцевими гебістами було, вірогідно, знищене особисте листування (насамперед з німецькими колегами) й наукові матеріали С. Рудницького як такі, що «не мали відношення» до їхньої «справи» .

Восени 1937 р. були заарештовані й невдовзі убиті сини професора М. М. Лозинського -- Рафаїл Михайлович (19021937), старший інженер «Шахтобуду»; старший інженер силікатної групи лабораторнодослідного цеху металургійного заводу ім. Ілліча у?

Маріуполі Микола Михайлович Лозинський (19041937) та економіст «Трубосталі» Василь Михайлович Лозинський (19051937) .

30 листопада 1941 р. в Усольлазі помер колишній аспірант Українського НДІ географії та картографії, випускник Карлового й Українського Вільного Університету у Празі Микола Танашевич.

Колишній заступник директора УНДІГК Кость Дубняк під час нацистської окупації Харкова брав участь у відновленні й діяльності місцевої «Просвіти», був організатором природничогеографічно медичного відділу «Українського наукового товариства», друкувався у газеті «Нова Україна». 1 лютого 1945 р. заарештований НКВД. За участь в українських організаціях Харкова під час нацистської окупації Військовим трибуналом ХВО 11 червня 1945 р. засуджений до 20 років каторжних робіт. Помер 3 серпня 1948 р. у в'язничній лікарні у Томській обл. Росії. Нереабілітований .

Добровільний казахстанський засланець Ю. Платонов активно поринув у місцеву наукову й викладацьку діяльність. 19341939 й 19471948 рр. він читав курси лекцій з економічної та фізичної географії, методики географії в АлмаАтинському педагогічному інституті ім. Абая. З 1939 р. співробітничав у секторі географії Казахського філіалу АН СССР, вивчав географічні ландшафти в околицях АлмаАти, відгінні пасовиська у прибалхаських пустелях, друкував злободенні нариси у казахстанській періодиці, був прийнятий до Спілки письменників Казахстану.

У роки німецькосовєтської війни Ю. Платонов дав прихисток у своїй алматинській квартирі українському письменнику Юрію Смо личу. Юрій Корнійович так пригадував знайомство зі своїм тезкою: «Платонов (Юрій): Письменник і географ. Власне, за основним фахом саме географ -- викладав у вузах, видав підручник. А література -- то було його “хоббі”: опублікував кілька оповідань, видав навіть роман (чи не “Хмереч” звався?). Був членом нашої “[Техномистецької] Групи А”. Людина високої культури. Закоханий аж до запаморочення в майбутнє, гарячий ентузіаст індустріалізації. Навіть дочку свою назвав Турбіна... Було сердешній дівчині не з медом з таким ім'ям -- усі з неї сміялись. З величезними труднощами вже під час війни їй пощастило добитися, що в пашпорті викреслили перший склад “Тур” і залишилася вона просто Біна -- Біна Юр'ївна» .

1947 р. Ю. Платонов здобув нарешті повну вищу освіту, закінчивши заочно АлмаАтинський педінститут ім. Абая, й розпочав працювати при цьому ж педінституті над кандидатською дисертацією, основою якої мала стати дитяча книжка «Алатау» для юних мандрівників по рідному краю. 1953 р. в АлмаАті надрукував у співавторстві книжку «Організація й проведення шкільних краєзнавчих походів у Казахстані» методичний посібник для проведення літніх мандрівок школярів. Ю. Платонов раптово помер 19 листопада 1953 р. у станиці Іссик .

Реабілітація... посмертна

Реабілітацію видатного вітчизняного ученого С. Рудницького ініціював 1964 р. ... ЦК КП України. За відсутністю виразних вказівок у тритомній архівнослідчій справі на С. Рудницького, можемо припустити, що апарат республіканського ЦК могла спонукати до реабілітаційних зусиль поява 1962 р. вищезгаданого «Збірника на пошану українських учених, знищених больше вицькою Москвою».

14 листопада 1964 р. доцент кафедри загальної фізичної географії Харківського державного університету Марія Яківна Коло совська, колишня аспірантка Українського НДІ географії та картографії, яка була знайома зі С. Рудницьким упродовж, приблизно, 19301932 рр., розповіла слідчому слідчого відділення Управління КГБ УССР по Харківській області старшому лейтенанту Колпаку, як у її пам'яті зафіксувалися події тридцятирічної давнини у цьому науководослідному інституті. Тогочасний директор установи, за її словами, прибув до СССР нібито з Галичини, але, коли точно, вона не пригадувала. Натомість Марія Яківна запам'ятала С. Рудницького товариською, веселою людиною, яка залюбки жартувала у колі молодих студентів й аспірантів. Останнім академік викладав картографію й астрономію. У наукових колах його вважали «цілком ерудованим фахівцем у галузі картографії». Антисовєтських ви словлювань свідок від нього ніколи не чула, так само невідомі були їй и причини його арешту .

Доцент Харківського університету Михайло Опанасович Демченко, колишній аспірант (з 1930 р.), а з 1932 р. -- науковий співробітник очолюваного С. Рудницьким інституту , у своїх свідченнях від 16 листопада 1964 р. також стверджував, що директор установи був ерудованим фахівцем у галузі географії, який, що особливо запам'яталося свідку, «розмовляв винятково українською мовою». Зрозуміло, що М. Демченко ніякої «контрреволюції» за репресованим академіком не помічав .

У реабілітаційному процесі був задіяний й слідчий відділ Управління КГБ УССР по Львівській області. 28 грудня 1964 р. його співробітник зафіксував свідчення професора кафедри української літератури Львівського державного університету ім. Івана Франка Михайла Івановича Рудницького -- далекого родича С. Рудниць кого. Відомий літературознавець підтвердив, що Степан Львович був аполітичною особою, натомість дуже цікавився географією й постійно її вивчав, вважався «хорошим фахівцемгеографом». На запитання слідчого, старшого лейтенанта Боєчка, чи знають С. Рудницького інші викладачі ЛДУ, пролунала відповідь: «Крім мене, ніхто з числа професорськовикладацького складу Львівського держуніверситету Рудницького С. Л. не знає, оскільки з осіб його покоління в університеті нікого не залишилося» .

28 січня 1965 р. старший слідчий слідвідділу КГБ при РМ УССР майор А. Калико відвідав у Києві помешкання завідувача кафедри економічної географії Київського держуніверситету О. Т. Діброви .?

Свідок, колишній аспірант Українського НДІ географії та картографії 19291932 рр., дав цікаву характеристику своєму тодішньому директору. Олексій Тимофійович, який, судячи з почерку, нещодавно переніс інсульт, дав власноручну нетривіальну характеристику видатному географу: «Акад. Рудницкий С.Л. был типичный буржуазный учёныйгаличанин, который приглашён был Скрып ником Н.А. для работы по географии. В период его работы в И[нсти]туте, где он и жил (Сумская ул., д. 33), он проводил руководство работой И[нсти]тута. Зам. директора был Ландо Исаак Ильич, а учёный секретарь -- Смирнов А.М. За время своей работы в И[нсти]туте С.Л. Рудницкий контрреволюционной деятельностью не занимался, хотя его методология была неправильной. Неоднократно ему указывали на его ошибки, но он не понимал нашей советской действительности. Он твердил, что границы Украины простираются от Франции до Тихого океана. В Институте он был достаточно авторитетен, являлся геоморфологомспециалистом и работал до ареста в 1933 г. Никаких организованных действий антисоветского враждебного характера я не замечал за Рудницким С.Л.

Может быть, мне не всё известно, но я лично не замечал за ним ничего отрицательного, кроме указанных его ошибочных взглядов по географии.

О причинах его ареста я ничего не скажу, так как не знаю [их]» .

Пригадав колишнього директора Українського НДІ географії та картографії у Харкові і його тогочасний заступник (з повноваженнями намісника установи). 2 лютого 1965 р. у м. Пензі на Росії старший слідчий УКГБ по Пензенській обл. майор Чубаров зафіксував свідчення завідувача кафедри економічної географії Пензенського педінституту І. Ландо. Ісаак Ілліч повідомив, що взаємини з формальним очільником наукової установи у нього були «цілком нормальними», діловими, хоча й дружніми їх не можна було назвати.

Натомість констатував, що під час проведення дослідної роботи й обговорення наукових питань серед співробітників Інституту географії та картографії часто виникали суперечки. Група науковців на чолі з акад. С. Рудницьким, обстоювала, мовляв, «позиції вульгарного географізму, сутність якого зводилася до того, що географічні умови визначають соціальні явища». Інша група, до якої належав й І. Ландо, репрезентувала нібито марксистську методологію. Відтак між опонентами точилися наукові ідеологічні суперечки. Ісаак Ілліч давав позитивну характеристику діловим якостям С. Рудницького. Від останнього його заступник по інституту також ніколи не чув «прямих антисовєтських суджень», але запам'ятав академіка І. Ландо насамперед «націоналістом й ученим, який стояв на буржуазних методологічних позиціях». Свідок стверджував: «У наукових суперечках він [С. Рудницький] вихваляв буржуазну німецьку географію, яка заснована на методології вульгарного гео графізму, обстоював методи вульгарного географізму. За давністю часу, конкретних фактів висловлювань Рудницького, що характеризували б його як націоналіста, навести не можу. Але, як засвідчив вище, у моїй пам'яті про Рудницького залишилася думка [про нього] як націоналіста» .

Й нарешті 4 лютого 1965 р. старший слідчий УКГБ УССР по Одеській області капітан Бабусенко зафіксував покази останнього свідка у «справі» видатного географа -- доцента кафедри економічної географії Одеського державного університету О.М. Смирнова, колишнього ученого секретаря Українського НДІ географії та картографії. До Харкова цей одесит потрапив у травні 1930 р. на запрошення земляка -- І. Ландо, посівши одразу посаду старшого наукового працівника й ученого секретаря Українського НДІ географії та картографії. Невдовзі прибулець, за його словами, відчув, що з боку керівництва установи на молодих учених, зокрема й О. Смирнова, «посилено здійснюється тиск й обробка у буржуазно націоналістичному дусі». Ініціатором цього тиску, «душею українських націоналістів» в інституті був, мовляв, С. Рудницький, якого «активно підтримували учені, які приїхали, як і він, з Польщі, Австрії й Чехословаччини». Своїми враженнями й занепокоєнням комсомолець О. Смирнов поділився зі старшими «товаришами партійцями». У відповідь почув, що є, мовляв, вказівка «терпляче перевиховувати ученихзахідників й не звертати зайвої уваги на їхній націоналізм» .

Одначе С. Рудницький і його послідовники цю терплячість сприйняли, вочевидь, за словами О. Смирнова, як уседозволеність й 1931 р. «повели справжні атаки на молодих ученихкомуністів», посиливши «націоналістичну пропаганду й протягування буржуазних концепцій до науки»: «З цієї нагоди 1934 р. у журналі «Под знаменем марксизма» [...] опублікована моя стаття: «Про націоналістичні збочення у географічній науці». У цій статті я докладно викрив націоналістичні викрутаси Рудницького й з позицій марк сизмуленінізму піддав їх критиці» . Одначе ця, на думку О. Смирнова, корисна й своєчасна публікація одним із своїх наслідків мала вимушене повернення її автора до рідної йому Одеси.

Підсумовуючи власні свідчення, одеський викладач наголошував, що, на його думку, з політичної точки зору С. Рудницький був «запеклим українським буржуазним націоналістом». Про Руд ницькогогеографа Олександр Михайлович також був невисокої думки, винісши йому такий присуд: «Попри те, що Рудницький вважався академіком, тим не менше, за своїм кругозором, ступенем підготовленості він залишився на рівні лише гарного учителя гімназії. Мені відомо, що з друкованих праць у Рудницького є книга «Географія УкраїниРуси», видана 1922 р. у Відні, й короткий переклад цієї ж книги, опублікований, приблизно, 1925 р. у Львові під назвою «Україна -- наш рідний край». Про достоїнства цих праць судити не збираюся, достатньо лише зазначити, що вони трактували питання географії з відверто буржуазних націоналістичних позицій» .

Визначенням Військового трибуналу Київського військового округу від 11 травня 1965 р. постанови Судової трійки при Колегії ГПУ УССР від 23 вересня 1933 р. й Трійки УНКВД СССР по Лєнін градській обл. від 9 жовтня 1937 р. щодо Рудницького Степана Львовича були скасовані, а справи провадженням припинені за відсутністю події злочину .

Спливло лише... чверть століття, й у березні 1990 р. С. Рудницький був поновлений у складі дійсних членів (академіків) АН УССР. Посмертно, звісно.

Література

портрет географічний інститут

1.Antonovych, M. (1975). Do vzaiemyn M. S. Hrushevs'koho z S. O. Yefre movym. Ukrains'kyj istoryk, 12 (4546), 9199. [in Ukrainian].

2.Bulava, L. M. Dubniak Kostiantyn (Kost') Volodymyrovych: Heohraf, biblio hraf, metodyst, hromads'ky diiach. Retrieved from dspace.pnpu.edu.ua/ bitstream/123456789/3369/1/Dubnyk.pdf [in Ukrainian].

3.Dashkevych, Ya. (1993). Navkolo «Istorychnoho atlasu Ukrainy». In Ukraina v mynulomu (Issue IV, pp. 163211). Kyiv; L'viv: Instytut ukrainskoj arkheohrafii, L'vivs'ke vidilennia NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

4.Demediuk, M. S. (1992). Stepan Rudnyts'kyj -- osnovopolozhnyk heohrafii Ukrainy. In Romanchuk, O. K. (Comp.). Aksiomy dlia naschadkiv: Ukrains'ki imena u svitovij nautsi: Zbirka narysiv. (pp. 373389). L'viv: Memorial. [in Ukrainian].

5.Dol'nyts'kyj, M. (1962). Ukrains'kyj uchenyj -- heohraf profesor dr Stepan Rudnyts'kyj. In Ovcharenko, M. (Ed.). Zbirnyk na poshanu ukrains'kykh uchenykh, znyschenykh bol'shevyts'koiu Moskvoiu [Zapysky NTSh CLXXIII], (pp. 333346). Paryzh; Chykaho. [in Ukrainian].

6.Hajova, O., Yedlins'ka, U. and Svarnyk, H. K. (Comps.) (1993). U pivsto litnikh zmahanniakh Vybrani lysty do Kyryla Studyns'koho (18911941). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

7.Hyrych, I. B. (1994). M. Hrushevs'kyj i S. Yefremov: do istorii naukovykh, literaturnykh i osobystykh vzaiemyn. Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhennia, poshuky: Mizhvidomchyj zbirnyk naukovyh prats', 3, 6575. [in Ukrainian].

8.Hyrych, I. B. M. (1996). Hrushevs'kyj i S. Yefremov na tli ukrains'koho suspil'nopolitychnoho zhyttia kintsia XIX 20kh rr. XX st. Ukrains'kyj istoryk, 14 (128131), 142187. [in Ukrainian].

9.Isaievych, Ya. (Ed.); Steblij, F. (Comp.). (2001). Ivan Kryp'iakevych u rodynnij tradytsii, nautsi, suspil'stvi. (Ukraine: kul'turna spadschyna, natsio nal'na svidomist', derzhavnist'. Zbirnyk naukovykh prats', Vypusk 8.) L'viv: Instytut ukrainoznavstva im. I. Kryp'iakevycha NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

10.Kas'ianov, H. V. (1990). Akademik M. I. Yavors'kyj: dolia vchenoho. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal -- Ukrainian Historical Journal, 8, 7586. [in Ukrainian].

11.Koshelivets', I. (1972). Mykola Skrypnyk. Miunkhen: Suchasnist'. [in Ukrainian].

12.Kot, S. I. (2004). Herynovych Volodymyr Oleksandrovych. In Entsyk lopediia istorii Ukrainy: U 10 t. Smolij V. A. (Ed.) (Vol. 2: HD, pp. 91). Kyiv: Nauk. Dumka. [in Ukrainian].

13.Kovalevs'ka O. (2017). Bibliohrafiia prats' akademika S. Rudnyts'koho. In StepanRudnyts'kyj (18771937). Istoriia. Heopolityka. Heohraftia. V 5 knyhach. Kovalevs'ka, O. (Comp.), Andrushchenko, I. (Trans). (Vol. 1, pp. 7593.). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

14.Kovalevs'ka O. (2017). Pratsi pro S. Rudnyts'koho ta joho naukovi pohliady. In Stepan Rudnyts'kyj (18771937). Istoriia. Heopolityka. Heohrqfiia. V 5 knyhach. Kovalevs'ka, O. (Comp.), Andrushchenko, I. (Trans). (Vol. 1, pp. 97101.). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

15.Kryp'iakevych, I. (1930). Prychynky do istorychnoi heohrafii ukrains'kykh zemel'. Zapysky Ukrains'koho naukovodoslidnoho instytutu heohrafii ta karto hrafil, 2, 213244. [in Ukrainian].

16.Kryp'iakevych, I. P. (1965). Sklasty proekt istorychnoho atlasu Ukrainy. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal -- Ukrainian Historical Journal, 9, 105106. [in Ukrainian].

17.Kryp iakevych, I. P. (1966). Administratyvnyj podil Ukrainy 16481654 rr. Istorychnidzherela tajh vykorystannia, 2, 123148. [in Ukrainian].

18.Kryp'iakevych, I. P. (1966). Na shliakhu do vydannia istorychnoho atlasu Ukrainy. Nqukovoinformqlsjnyj biuleten' Arkhivnoho upravlinnia URSR, 3, 1114. [in Ukrainian].

19.Kryp'iakevych, R. (2001). Mykhajlo Hrushevs'kyj ta Ivan Kryp'iakevych. In Ukraina: kul'turna spadschyna nalsionaVna svidomist', derzhavnist'. Zbirnyk naukovykh prats' (Vyp. 8, pp. 357358.) L'viv: Instytut ukrainoznavstva im. I.Kryp'iakevycha NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

20.Kubijovych, V. (1973). Rudnyts'kyj Stepan. In Entsyklopediia ukraino znavstva: Slovnykova chastyna Vol. 7. (pp. 26312632). Paryzh; N'iuJork: Molode Zhyttia. [in Ukrainian].

21.Lando, I. (1934). Ukrains'kyj natsionalizm na heohrafichnomu fronti. Komunistychnaosvita 3, 4558. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru