Географія міграції населення на прикладі Харківської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГЕОГРАФІЯ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ

Вступ

Людина - творець матеріальних та духовних благ суспільства. Тому значення про кількість населення, його розміщення, темпи приросту, закономірності відтворення та переміщення досить важливі.

Пошук оптимальних форм просторової організації суспільства, адекватних кожному етапу його соціально-економічного розвитку, підвищує актуальність вивчення тенденцій демографічного відтворення населення, його проблем.

Відтворення населення - це, перед усім, основна складова його життєдіяльності. В даному випадку воно не є лише ресурсом, а й динамічним фактором.

У повному розумінні демографічне відтворення охоплює усі процеси руху населення - природний, соціальний, міграційний. Найбільший вплив на розміщення людства мають міграції, тобто переміщення людей між окремими територіями та поселеннями - адміністративними одиницями, пов`язані із довгостроковою або постійною зміною місця проживання, та звичайно, із зміною місця роботи та умов проживання.

Міграції населення - ведуча причина тих найважливіших змін, які відбулись у розселенні людей за останні століття.

Аналізувати міграційні процеси взагалі набагато важче, ніж процес відтворення населення через недостачу вихідних даних. Головними джерелами свідчень про міграції є прямий текучий звіт прибуття та виїзду людей, а також результати переписів.

Загальна економічна криза в усіх регіонах України та, в тому числі, в Харківській області привів до різкого погіршення демографічної ситуації. Основними джерелами змін чисельності населення України та його регіональних відмін є інтенсивність природного приросту та його міграції.

Без глибокого дослідження механізму міграційних процесів розробити діючі міри до удосконалення керівництва міграційними процесами сьогодні практично неможливо. Даний механізм впливає, в основному, на сфери соціальних відносин, що потребує вивчення мотивації переміщення населення із використанням для цього конкретних соціологічних досліджень.

Вивчати та розробляти рекомендації, особливо ті, що стосуються оптимізації еміграційних та імміграційних потоків, необхідно з метою державного контролю за даними процесами, які тепер досить багаті на кримінальні та соціально-деформовані елементи, людей, які в нашій країні шукають якщо не легкої наживи, то збагачення та можуть стати причиною виникнення конфліктів на національному, соціальному та релігійному підґрунті. Широкомасштабна еміграція населення, найбільш активного репродуктивного віку, негативно впливає на освіту сім`ї, народжуваність, а це, в свою чергу, - на відтворення населення в цілому, а також на трудовий потенціал країни.

Виходячи з вище вказаного, мета даної роботи - вивчення географії міграції населення на прикладі Харківської області.

В зв`язку із поставленою метою в роботі вирішувались задачі:

- Методи та методика вивчення міграції населення, де розглядалися такі питання: Теоретична основа дослідження міграції населення; міграційні процеси. Поняття, визначення, форми, види.; Характеристика методів дослідження міграції.

- Історико-географічний аспект вивчення міграції населення, куди входять: Основні етапи заселення Харківського регіону.; Міграційні особливості міграційних процесів.

- Населення Харківської області, де розглядалися питання динаміки чисельності населення області; регіональні відмінності населення Харківської області та етно демографічна ситуація в Харківській області (1985-2001 р. р.).

- Міграційні процеси на території Харківської області, тут: динаміка міграції населення на прикладі Харківської області; внутрішня міграція; зовнішня міграція та працевлаштування мігрантів; регіональне дослідження потенційних трудових мігрантів.

- Проблеми та перспективи міграційної ситуації в Харківській області.

1. Методи та методика вивчення міграції населення

1.1 Теоретико-методологічні основи міграції

ХХ ст. за правом називають століттям міграції. Цікавість до міграції населення в світі велика. Міграція - одне із найбільш помітних і в той же час «звичайних» явищ в розвинутих та тих, що розвиваються країнах, в країнах з перехідною економікою. Не існує точної кількісної оцінки міграції для всього світу. Та все ж не важко передбачити, що вона влключає багато мільйонів людей.

В умовах глобалізації міграція тісно пов`язана із економічним ростом, підвищеною швидкістю, безпечністю та доступністю транспорту, змінами в поведінці індивіда та населення під впливом підвищення рівня освіти та розповсюдження інформації. Проблеми, обумовлені ростом просторової мобільності населення, проявляються в драматичних змінах в розміщенні населення в розвинутих країнах, швидкому рості міського населення, особливо столиць та крупних міст в країнах, що розвиваються. Більшу роль відіграє міграція в країнах із перехідною економікою.

В сучасному світі більшість соціальних, економічних, демографічних, екологічних та політичних проблем мають дійсну міграційну компоненту. Загальною проблемою для багатьох країн, в тому числі і України, стала необхідність проведення міграційної політики із врахуванням умов, що змінілися передусим у відношенні міжнародної міграції.

Перехід до ринкових відносин в Україні значить, що більше значення в оцінці сучасних та перспективних тенденцій міграції в регіонах України має досвід аналізу міграції, що накопичений у нашій країні та в країнах із ринковою економікою. Тому закономірним є велика увага до міграції в учбових програмах у рамках різних дисциплін, нерідко у вигляді спеціальних курсів з даної проблеми.

Міграційні процеси. Поняття, визначення, форми, види

Міграція населення (від лат. Migratio) - етимологічно означає переселення, переміщення. Однак сучасне значення цього терміну значно ширше. Його використовують для позначення соціальних явищ, неоднозначних за своїм характером, наслідкам та обумовлюючим факторам. Зустрічаються чотири підходи до визначення міграції населення.

По-перше, згідно найбільш широкій трактовці, до міграцій відносяться усі види руху населення, що мають суспільне значення. Сюди включають не лише просторове переміщення, але й потік кадрів, їх рух всередині виробництва, соціальне переміщення.

По-друге, під міграцією розуміють усе різноманіття просторового руху населення, незалежно від його характеру та мети. Сюди відносять переїзди з одних населених пунктів в інші, щоденні поїздки на роботу чи навчання за межі населених пунктів, прибування в той чи інший район на тимчасові, в тому числі сезонні, роботи, поїздки в командировки, відпустку та інші переміщення. З міграції виключають ті просторові переміщення, які відбуваються в межах одного й того ж населеного пункту.

По-третє, до міграції відносять такі просторові переміщення, що відбуваються між населеними пунктами, які ведуть до постійної та тимчасової зміни місця проживання, а також представляють собою регулярний двосторонній рух між місцями проживання та місцями роботи та навчання. В даному визначенні немає маятникових, епізодичних поїздок з одних населених пунктів в інші.

І нарешті, по-четверте, до міграцій відносять такий процес просторового руху населення, який в кінці кінців веде до територіального перерозподілу. В даному випадку відношення просторового переміщення до міграції визначається фактично переселенням із однієї місцевості до іншої. В результаті переселення відбувається сполучення місця проживання з місцем роботи, навчання, або іншої діяльності в одному населеному пункті.

Відповідно мігрантом вважається індивід, переміщення якого включає зміну постійного місця проживання, пересічення адміністративних кордонів міста, області, краю, держави, переїзд на деякий час або назавжди.

Крім понять «міграція» та «мігрант», використовуються інші терміни. В їх числі - район вибуття, район прибуття, міграційні потоки, прибувший, вибувший, загальна (валова) та чиста міграція, довічний мігрант, довічна міграція, міграційний інтервал, міграційна когорта.

Оскільки міграція відбувається, як правило, безперервно, виникає необхідність збору даних за певні інтервали часу. Період часу, на протязі якого вираховується міграція, називається міграційним інтервалом. Він має різний період подовженості: їм може бути місяць, квартал, рік, п`ять років і т.д. Міграційним інтервалом може бути також період між переписами, або він може бути невизначеним, якщо відноситься до населення, що проживає на певний період. Величина інтервалу важлива при вимірюванні міграції.

Район, з якого відбувається переміщення, називається районом вибуття (виходу або походження). Для мігрантів район вибуття - це місце проживання на початок міграційного інтервалу, або при невизначеності міграційного інтервалу район, з якого відбулася остання міграція. Район вибуття в залежності від вихідних даних може бути конкретне поселення або більш крупна адміністративно-територіальна одиниця, наприклад, область і т.д.

Район прибуття (вселення або назначення) вважається районом, в якому завершується міграція, або район проживання мігранта на кінець міграційного інтервалу. Районом прибуття як і районом вибуття може бути конкретне поселення або більш крупна територія, наприклад, область і т.д.

Міграційний потік - це загальна чисельність мігрантів (або переміщень) з району вибуття в район прибуття на протязі даного міграційного інтервалу. Міграційний потік поєднує усіх мігрантів, що мають загальний район прибуття та вибуття.

Кожне переміщення являє собою вибуття по відношенню до району виходу та прибуття по відношенню до району назначення. Звісно кожен мігрант розглядається як вибувший по відношенню до району вибуття та прибувший по відношенню до району прибуття. Таким чином, прибувший - це особа, яка виїхала в район звіту міграції з іншого району, що розміщений на території даної країни. Така особа відрізняється від іммігранта, що виїхав в даний район з пункту, розміщеного за межами даної країни.

Відповідно вибувший вважається особа, що виїхала з району звіту міграції в результаті перетину його кордону в пункт, розміщений не в межах району, але в межах тої ж країни.

Загальна чисельність переміщень або усіх міграцій в рамках конкретної території та міграційного інтервалу являє собою показник загальної або валової міграції.

Терміни «чиста міграція» або «міграційний приріст» (сальдо міграції, нетто-міграція) в протиположних напрямках.

Особа, місце проживання якої на дату перепису або обстеження не співпадає з місцем проживання, є довічним мігрантом, а по відношенню до всієї сукупності мігрантів мова йдеться про довічні міграції.

Міграційна когорта - група мігрантів, об`єднаних загальним часом прибуття на основі даних звіту міграції (частіше всього переписів) на основі даних про подовженість проживання. Дані про міграційну когорту представляють інтерес з точки зору історії міграції, її територіальних та тимчасових закономірностей.

Такий підхід виключає з міграції внутрішньорегіональні переміщення, що дозволяє виділити чотири її види: епізодичну, маятникову, сезонну та безповоротню. Усі чотири види міграції специфічні за своїм характером, а населення, що в них бере участь, переслідує різні цілі.

Епізодичні міграції, а їх значення з перходом до ринкової економіки досить зросло, представляють собою ділові, рекреаційні та інші поїздки, що відбуваються не лише нерегулярно за часом, а й не обов`язково за одним і тим же напрямком. Якщо в ділових поїзлках беруть участь працездатні контингенти, то в рекреаційних - і інша частина населення. За своїми масштабами даний вид міграції, як видно, перевищує всй інші. Нажаль вивчається вона зовсім слабо. Виключення складають лише туристичні поїздки, обм яких, особливо пов`язаний із виїздом за кордон, постійно росте.

Маятникові (човникові) міграції являють собою щоденні або щотижневі поїздки населення від місця проживання до місця роботи (навчання) та назад, розміщених в різних населених пунктах. В маятникових міграціях в багатьох країнах бере участь значна частина міського та сільського населення. ЇЇ найбільші масштаби в тих агломераціях, центрами яких є крупні міста. У багатьох країн об`єми маятникових міграцій близькі до об`ємів щорічних безповоротніх переселень. За оцінкою Б.С. Хорєва та В.М. Чапека до початку 80-х років в СССР співвідношення між безповоротньою та маятниковою міграцієхю становило 2:3. На сьгодні в теперішніх умовах масштаби маятникових міграцій скоріше за все виросли, відтіснивши безповоротню міграцію.

Сезонні міграції - це переміщення головним чином економічно активного населення до місць тимчасової роботи та проживання на строк в кілька місяців, із збереженням можливості повернення в місця постійного проживання. Хоча сезонні міграції за сутністю - тимчасові міграції, але не завжди тимчасові міграції є сезонними. Вони можуть носити разовий характер. Сезонні міграції, з однієї сторони, забезпечують їх учасникам отримання більш високого доходу, ніж вони мають в місцях виходу, а з іншої - задовольняють потреби в роботі нерівномірна в часі. В результаті в сезони найбільшого об`єму робіт ці галузі відчувають перевищуючу звичні розміри потреб в робочій силі.

До галузей із сезонним характером виробництва відноситься перед усим сільське господарство. В даній галузі в сезони посівних та уборочних робіт потреби в робочій силі набагато більші, ніж в інший, особливо зимній період. До сезонних відносяться галузі по переробці сільськогосподарської продукції. Галузями із сезонним характером, або стадіями виробництва є також лісозаготівля (сплавні роботи), риболовля (прибережний лов), гірничометалургійна (роботи на при пошуках) та ряд інших. Разом з тим сезонний характер виробництва (неспівпадання часу праці та виробничого циклу) зовсім необов`язково повинен супроводжуватися сезонною міграцією робочої сили. Агропромислова інтеграція, міжгалузеве кооперування в використанні робочої сили, використання нових технологій та методів виробництва (наприклад, риболовля в океані) по сутності зводить до непотрібності в сезонній міграції.

Безповоротня міграція - це розуміння міграції у вузькій сутності, як переселення, на відміну від уявлення міграції як будь-якого просторового переміщення населення. Термін «безповоротня» - етимологічно строге визначення даного поняття. Іноді безповоротню міграцію називають повною, повноцінною, постійною, стаціонарною і т.д. Безповоротня міграція відповідає одночасно двом умовам: по-перше, населення переміщується з одного населеного пункту в інші, по-друге, переміщення супроводжується зміною постійного місця проживання. Перша умова виключає з міграції різні переміщення населення всередині населених пунктів, а друге - поворотні або короткострокові поїздки в інші населені місця.

Об`єми та інтенсивність безповоротніх міграцій залежать від багатьох умов, передусим факторів міграції, серед яких економічні, соціальні, політичні та ін. До 70-х років об`єм валової міграції ріс, а потім почалось її скорочення. На відміну від цього під час післявоєнних років інтенсивність міграції (відношення міграційних величин до чисельності населення) постійно знижувалось.

Види міграції населення відрізняються не лише за формальними признаками, але й за сутністю. Так, беззворотня міграція на відміну від інших є важливим джерелом формування постійного населення в місцевостях, що заселяються. Звичайно, що між беззворотньою міграцією та іншими її видами немає «китайської стіни». Один вид міграції може перетворюватися в інший або виступати його вихідним пунктом. В часності, епізодична, маятникова та сезонна міграції часом бувають попередниками безповоротної міграції, так як вони створюють умови для вибору можливого постійного місця проживання.

Очевидно, що серед усіх чотирьох видів міграції найбільш важливе значення для соціального, економічного та демографічного розвитку має безповоротня, яку в статистичній практиці називають механічним рухом населення, на відміну від його природного руху. Хоча міграція є відтворення населення - це складові демографічної динаміки, тим паче вони дійсно відрізняються.

По-перше, це два різних види руху населення. Відтворюючі процеси відбуваються в одній і тій же сукупності людей ті являються для неї внутрішнім рухом. Інша справа міграційні процеси, для яких необхідно, хоча б дві сукупності людей.

По-друге, в відтворюючому процесі окремі випадки (смерті, народження) для кожного з учасників носять одноразовий характер, тоді як в міграціях окремі випадки (еміграція, імміграція, прибування, вибування) для їх учасників можуть повторюватися. Тому чисельність подій та чисельність учасників міграційних процесів - різні.

По-третє, репродуктивна поведінка (теж саме самозбереження) детермінується потребами, які безпосередньо відносяться до природного руху населення. Це - потреба в дітях або якісь інші потреби. В міграціях по іншому. Тут переміщення зумовлюється на потребами в міграції, а бажанням змінити свій соціально-економічний статус. У першому випадку потреби - внутрішня мета демографічної поведінки, тоді як другому переселення - засіб задоволення інших, звичайно матеріальних потреб. В даному випадку міграція вторинна.

Як витікає з попереднього, по-четверте, міграція відрізняється від відтворення населення своєю значно більшою залежністю від об`єктивних факторів, вона більш «жорстко» пов`язана із різними параметрами соціально-економічного розвитку, регіональними та поселенськими відмінностями даних параметрів.

Міграція населення може розглядатися двох вимірах: в міжтериторіальному та між поселенському. В тому і іншому випадку міграція представляє одне і те ж явище - переміщення населення (зворотнє і беззворотнє) між різними населеними пунктами та одночасно між різними місцевостями. В міграції розрізняють територіальне переміщення населення в середині сільської місцевості та міграційний обмін населенням між міською та сільською місцевостями. Розподіл між територіальних міграцій за географічною ознакою цілком залежить від існуючого в країні адміністративного устрою. Можна в якості таксономічної одиниці прийняти адміністративний район, область (край, республіку), крупний (економічний) район та, відповідаючи сучасним реаліям, - федеральний округ. Виходячи з цього можна виділити: внутрішньо - та міжобласні, внутрішньо - та міжрайонні (міжреспубліканські), внутрішньо - та міжокружні міграції населення.

Територіальне переміщення населення може відбуватися як в середині країни, так і між країнами. Обично міждержавне переселення супроводжується зміною громадянства. Іноді мігранти, що прибули в ту чи іншу країну, довгий час зберігають старе громадянство або навіть відносяться до осіб без громадянства. Внутрішньодержавна міграція - це процес переміщення населення всередині однієї і той же країни. В них беруть участь громадяни даної держави, які не міняють свого підданства. Саме тому внутрішні міграції не впливають на загальну чисельність населення країни, хоча і носять зміни в його територіальному розміщенні.

Внутрішні міграції відбуваються або як добровільні переселення, або носять вимушений характер (біженці, переміщені особи), або примусові (депортація та ін.) характер. Добровільні міграції регулюються косно з допомогою економічних ричагів. Новим таким ричагом виступають риночці механізми, в тому числі ринок праці, що формується. Причини вимушеної міграції - міжнаціональні конфлікти, озброєні зіткнення, екологічні катастрофи ті ін.

Внутрішні міграції мають вплив на зміни демографічної структури, на етнічні процеси, відтворення населення, соціальний рух та інші сторони життєдіяльності населення різних регіонів. В недалекому минулому інтенсивний відтік із села до міста населення, переважно осіб молодого віку, причому спочатку чоловіків, а пізніше і жінок, вів до деформації демографічної структури в сільській місцевості, підривав базу відтворення населення, зумовлював швидке його старіння.

Міграція населення - це складний процес, що складається з ряду випадків, що тягнуть за собою зміну місця проживання. Цей процес має дві сторони, або, точніше - складається із взаємодії двох потоків: вибуття населення із інших місцевостей (пунктів). Частина мігрантів, що прибувають в той чи інший район, залишається там і на постійне проживання, тоді як друга частина вибуває або назад, або в інший район. Особливість міграційних процесів складається в то, що у кожної людини міграційні явища можуть повторюватися, на протязі року можливі багаторазові пересічення. Переселення населення нарешті призводить до зміни його територіального розміщення.

Міграція, що супроводжується зміною місця проживання, тобто переселення, являє собою міграційний процес. В кінці 80-х років була розроблена теорія трьох стадійності міграційного процесу. Згідно цієї теорії міграція включає три стадії. Перша, або підготовча, стадія являє собою процес формування тнриторіальної рухливості населення. Основна стадія - це процес переселення. Завершальна стадія виступає як приживання мігрантів на новому місці. Окремі стадії міграційного процесу тісно пов`язані між собою.

Для характеристики першої стадії міграційного процесу важливе значення має виявлення сутності міграційної мобільності. Принципіально те, що визначення «міграційна рухомість» (лат. - mobilis) та переміщення (переселення) зовсім не є ідентичні. Зустрічається кілька визначень даного терміну. Передусім рухомість приймається як загальне поняття різних видів переміщення. Частіше воно розглядається як синонім переселення, може виступати як загальне поняття потенційної та реальної міграції. На кінець, рухливість - це потенційна готовність населення до зміни свого територіального статусу. В даному випадку під міграцією розуміються територіальні переміщення, а під рухливістю - здатність до міграції, тобто потенційну міграційну активність.

Існує рівень міграційної рухливості та її зміни залежать від багатьох умов. Передусім, населення, що проживає в різних районах країни, в населених пунктах різного соціального статусу, звичайно відрізняється рівнем міграційної рухливості. Міські мігрують більш інтенсивно, ніж сільські жителі, населення північних та східних регіонів більш рухливе, ніж населення староожитих територій. Існує також значна різниця в міграційній рухомості чоловіків та жінок, різних вікових груп, а також осіб різної національності.

На другій стадії міграційного процесу, тобто процесу переселення, відбувається реалізація міграційної рухомості населення. Сукупність переселень, що відбуваються в певний період у рамках тої чи іншої територіальної системи, складає міграційний потік. Міграційний потік - це не лише статистично значуща величина, а й в структурному відношенні надзвичайно різноманітна сукупність. Структура міграційного потоку може бути поділена за статтю та віком переселенців, їх сімейному стані, професіям та ін. Разом з тим вона має географічний зріз. Міграційний потік структурує також в залежності від географії районів виходу та місць поселення мігрантів, а також від поселень (міська, сільська та сільсько-міська міграція).

Потужність міграційного потоку залежить, як правило від двох умов: від чисельності населення тих регіонів, між якими відбувається міграційний обмін, та від їх місцеположення. Чим більша чисельність населення регіонів, що беруть участь в міграційному обміні, ті чим ближче вони розміщені, тим значніші міграційні потоки. На потужність міграційних потоків впливають і такі фактори, як етнічна, господарська та природна схожість територій, історично утворені зв`язки і т. ін.

Третя стадія міграційного процесу - приживання. Її початок складається в перетворенні мігранта в новосела, а кінець - в переході новосела в склад старожилів. Приживання, термін, що вживається ще в переселенській практик ХІХ ст. (нині його іноді підміняють поняттям інтеграція), означає, по-перше, процес приспособлення людини до нових умов життя, і, по-друге, приспособлення умов життя до потреб людини. Ці дві сторони являють собою адаптацію та обустройство новоселів. Адаптація як процес приспособлення людини до нових для неї умов життя подвійна за своєю природою, як подвійна і природа людини. В даному випадку адаптацію можна поділити на соціальну та біологічну.

Виділення в адаптації соціальної та біологічної компонент недостатньо, щоб виявити сутність цього процесу. Розділення явища на частини за якісними признаками повинно носити предметний характер, інакше кажучи, враховувати природу явища. В адаптації мігрантів можна виділити три найбільш важливі види.

Перший вид адаптації носить найбільш загальний характер та означає приспособлення новосела до нової соціально-демографічного середовища того місця, куди вселяється мігрант. Дане прспособлення подвійне. З однієї сторони, відбувається процес приспособлення до нового соціально-демографічного середовища, встановлення нових родинних зв`язків, знайомств і т. ін. З іншої - поступове послаблення старих родинних, земляцьких та інших зв`язків.

Другий вид адаптації мігрантів з`являється тоді, коли в результаті зміни місця проживання міняється і соціально-економічний статус населеного пункту. Подібна адаптація необхідна при переселенні з селищ міського типу в середні та великі міста і тим паче - з сіл до міської місцевості. Різниця в образі життя міських та сільських жителів затрудняють адаптаційний процес. Сільський житель потрапивши до міста повинен відмовитись від багатьох звичних поступків та приспособитись до нових видів поведінки.

Третій вид адаптації виникає, коли процес переселення відбувається між різними природними умовами та географічним положенням. Даний вид адептації обачно називають біологічним або медико-біологічним приспособленням. Це не зовсім точно. Адаптація новоселів в нових районах має дві сторони: приспособлення до нового середовища та приспособлення до географічного положення. В одному випадку відбувається медико-біологічна адаптація. Вона відбувається в формі акліматизації, природної іммунізації і т. ін. В іншому випадку адаптація до географічного положення району заселення являється як соціально-психологічний процес. Вона особливо болізно протікає в транспортно ізольованих місцевостях.

Другою компонентою приживання є обустройство мігрантів в місцях вселення. Обустройство - це процес досягнення новоселами рівня благоустрою старожилів. Для подібного обустройства потрібен час, який в минулому складав приблизно 10 років. За цей період відбувалися не лише адаптації та створення таких матеріальних умов в нових місцях, які відповідали очікуванням бувших мігрантів, але й їх міграційна рухомість ставала такою ж, як і у іншого населення (міграційна рухливість місцнвих уроженців та старожилів).

Отже, і адаптація, та обустройство являють собою взаємодію субєктивного та об`єктивного, але адаптація - це приспособлення суб`єкту до об`єктивних умов навколишнього середовища, а обустройство - це перебудова об`єктивних умов в відповідності із потребами суб`єкту.

Не дивлячись на те, що вже на 32-й сесії МОТ (1949 р.) була прийнята Конвенція про трудящихся мігрантів, яка давала визначення даному терміну, як «особа», яка емігрує із однієї країни в іншу не інакше як добровільно з ціллю найму, та стосуючого любого, в офіційному порядку допущеного в країну як трудящогося-мігранта», до сих пір, наприклад, робочі-фронтальєри не включаються в багатьох офіційних та наукових джерелах в міжнародну міграцію робочої сили та звісно не входять в категорію «трудящі-мігранти», що зовсім є не вірним. Їх, також, не можна включати у трудову міграцію, як це робиться в ряді публікацій, в яких, крім змішаної маятникової та човникової міграції, до трудової міграції умовно відносять «бізнес-міграцію», «учбову міграцію» та « туристичну міграцію» у формі човникової. Трудова міграція - це міграція, пов'язана із пересіченням державного кордону (або адміністративної одиниці) з ціллю «продажу своєї робочої сили».

Із понятійного апарату, що використовується у даній роботі, слід поянити ряд понять: «Трудовий мігрант» - еквівалентно визначенню «трудящийся мігрант». Згідно Конвенції про захист прав усих трудящихся-мігрантів та членів їх сімей, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН, в резолюції 45/158 від 18 квітня 1990 року «термін «трудящийся-мігрант» означає особу, яка буде займатися, займається або займалася оплачуваною діяльністю в країні, громадянином якої вона або він не є» (ООН, 1997, с. 33). Основною особливістю трудової міграції є виїзд мігранта з метою заробітку в іншій країнй (регіоні) на якийсь час, причому виїзд передбачає повернення в мігранта додому.

Звичайно, з часом частина трудових мігрантів може осісти в країні перебування, але, все ж таки, головною метою трудової міграції є не переселення, а заробіток на виїзді. Виходячи з цього МОТ дає своє визначення трудового мігранта: «Трудящі мігранти - це люди, допущені країною, що не є їх власною, із досить визначеною метою здійснення економічної діяльності. (Білсборроу Є., Грем Х'юго, А.С. Обераі, Ханія Злотник, 1999, с. 35).

Загальне визначення трудової міграції конкретизується в ряді дефініцій окремих категорій трудових мігрантів:

а) Сезонні робочі-мігранти - це люди, що працюють в країні, яка не є їх власною державою, на протязі лише частини року, яку вони виконують, залежить від сезенних умов.

б) Трудящі мігранти, що працюють за контрактом або по найму - це люди, що працюють в країні, яка не є їх власною державою, за контрактним договором, який встановлює межі за строком зайнятості та за видом діяльності, яку виконує мігшрант. Після допуску трудящимся мігрантам-контрактникам не дозволяється міняти роботу та передбачається, що вони виїдуть із країни трудовлаштування після виконання контракту незалежно від того, чи продовжуються роботи, які вони виконували чи ні. Хоча іноді можливо продовження контракту, пердбачається обов'язковий виїзд із країни трудовлаштування до поновлення контракту.

в) Тимчасові трудящі мігранти - це люди, допущені в країну, що не є їх власною державою, для виконання на протязі обмеженого строку визначеної професії чи конкретної роботи. Тимчасові трудящі мігранти можуть міняти місце працевлаштування та поновлювати дозвіл на роботу без необхідності виїзду із країни працевлаштування. Ця категорія МОТ в певному ступені перекликається із категорією, виділеною в Конвенції про захист прав усих трудящих-мігрантів та членів їх сімей як «працюючий, що працює не по найму», що означає « трудящого мігранта, який займається діяльністю, що нагороджується, відмінною від роботи по договору найму, та якою забезпечує за рахунок такої діяльності засоби свого існування, працюючи, як правило самостійно або разом із членами своєї родини, а також любого іншого мігранта, якого признано трудящим, працюючим не по найму, в зв'язку із законодавством держави працці по найму або двохсторонніми чи багатосторонніми договорами» (Конвенція, с. 35).

Це є найбільш розповсюджена категорія мігрантів у трудовій міграції на території Харківської області. В категорію трудящих мігрантів, що працюють не по найму, входить і човникова міграція.

Існують різноманітні версії, чи є комерційна або торгівельна міграція (човникова торгівля) видом трудової міграції. Розглянемо точніше, хто такий човниковий мігрант.

г) Човниковий мігрант, мігрант. що бере участь в «шоп-турах», «шоп-турист», «човник» - це людина, чия комерційна діяльність пов'язана із регулярними виїздами та поверненням на місце його постійного проживання. Частота та тривалість поїздок можуть коливатися. Головна мета - отримання прибутку.

д) Обосновашииеся трудящі мігранти - це трудящі мігранти, яким після перебування в країні працевлаштування на протязі кількох років представляється дозвіл на перебування в даній країні на якийсь строк і роботу без обмежень. Обосновавшимся трудящим мігрантам не потрібно виїзджати із країни працевлаштування, коли вони не мають роботи, також їм зазвичай надають право поєднання із членами родини при виконанні певних умов, що стосуються забезпечення роботою та житлом. (Є. Білсборроу, Грем Х'юго, А.С. Обераі, Ханія Злотник, 1999, с. 35-36).

Безліч людей щорічно пересікають державні кордони в пошуках нової роботи, з метою покращити свій рівень життя за межами батьківщини. Дане явище має назву міжнародна міграція населення, яка в наші дні отримала глобальний характер та зачіпає практично усі країни світу, в томучислі і Україну, особливо її прикордонні регіони, до яких відноситься і Харківська область.

Міжнародна міграція населення являє собою територіальний (просторовий) рух людей через державні кордони, пов'язані із зміною постійного місця проживання та громадянства, обумовленим різними факторами (економічними, сімейними, національними, політичними та іншими), або із перебуванням в країні виїзду, маючи довгостроковий (більше одного року), сезонний (менше одного року) та маятниковий (щоденний) характер, а також із циркулярними (або епізодичними) поїздками на роботу, відпочинок, лікування та ін. Головними відрізняючими признаками міжнародної міграції населення у порівнянні із внутрішньою міграцією є державний кордон, його пересічення та звичайно державний контроль як за фактом самого переміщення через кордон (і в країні виїзду, і особливо в країні-в'їзду), так і за слідуючим перебуванням у країні-в'їзду, особливо у зв'язку із працевлаштуванням та вступом до навчання або стажування.

Масова трудова міграція - нове явище як для регіонів України, так і для інших країн із перехідною економікою. Можна заперечити, що міграція і раніше, в СССР, мала чітко виражений трудовий відтінок. Адже переїзд на роботу завжди фігурував серед основних причин зміни місця проживання. Однак трудова міграція, на відміну від переселення, не передбачає зміни постійного місця проживання, хоча б на початковому етапі. У випадку із трудовою міграцією йдеться про заробітки на стороні та про виїзд на короткий час, причому виїзд передбачав повернення в свою країну. У Радянському Союзі були розповсюджені деякі види такої міграції - «сезонники», «відходники», «шабашники» і т. ін., що мали обмежений характер.

Перехід до ринку, з'явилися можливості виїзду за кордон у співвідношенні із економічною кризою, масовою втратою роботи та падінням заробітної плати відіграли роль у розвитку трудової міграції. Вона стала головним способом заробітку для багатьох жителів бувшого СССР і сьогодні.

Сутність атрибутної якості трудящого мігранта полягає в тому, що він переїздить в іншу країну на якийсь час або їздить туди періодично, в той час як постійне місце його проживання залишається тим же. Аналогічний підхід можна позповсюдити і на внутрішні міграції, вважаючи трудавим мігрантом особу, яка займається трудовою діяльністю не в тому місті (регіоні), де постійно проживає. При цьму в число трудових мігрантів не включаються так звані маятникові мігранти, що здійснюють повсякденні поїздки між центром та переферією агломерацій.

Таким чином, у складі трудових мігрантів можна виділити три потоки:

- трудова імміграція, або в'їзд іноземної робочої сили;

- трудова еміграція - виїзд на заробітки або з комерційною метою жителів даної країни;

- внутрішня трудова міграція.

Трудова міграція здійснюється як у законній, так і не в законній формах. Законний мігрант (якщо він іноземець) повинен мати слідуючі дозволи: на в'їзд в країну, на пербування в ній на протязі певного періоду, на трудову діяльність. Якщо одне з цих правил порушено, мігрант вважається незаконним.

Незаконних мігрантів часто називають нелегалами, вживаючи дані визначення як синонім. Між тим, якщо нелегальні мігранти завжди і незаконні, то незаконні мігранти необов'язково нелегальні.

Трудова міграція, таким чином, - це одна із форм мобілізації самоорганізаційного потенціалу суспільства, що дозволила йому вистояти в умовах жорстокої кризи, зберігши відносну стабільність та обійшовши масове голодування.

Трудові міграції, як і взагалі неформальній економіці, властиві гнучкість, динамізм, швидка реакція на кон'юнктуру споживчого ринку та політику держави. Але у неї є і своя специфіка, суспільно досить важлива. Заробітки із допомогою виїзду - шлях, яким може скористатися кожен. Тому трудову міграцію можна розглядати як самий доступний засіб заробітку, в тому числі і для тих хто не знайшов собі місця на стаціонарному ринку праці або був виштовхнутий ним. Особливо велика її рятувальна роль в малих містах, в багатьох із яких відбулася повна зупинка виробництва.

Узагальнити сказане можна слідуючою формою: авжлива суспільна функція трудової міграції у періодкризи та трансформації економіки - створення альтернативної та широкодоступної сфери зайнятості за рахунок самодіяльності населення.

1.2 Характеристика методів дослідження міграції

На протязі кількох століть розвиток наукових поглядів на міграцію відбувалося в рамках тих чи інших наукових підходів: економічного, географічного, історичного, демографічного, системного, політичного та ін. Вибір підходу залежить від тих задач, які стоять перед дослідником, та від характеру вихідного матеріалу.

В якості одного із самостійних підходів береться до уваги методологічний, хоча методи аналізу (особливо математичне моделювання) використовуються багатьма теоріями та напрямками. Але включення в дану класифікацію методологічного підходу забезпечує повноту картини та її єдність, а головне, розробка самих методів побудови тих чи інших моделей міграції є на сучасному етапі найважливішим самостійним теоретичним напрямком.

Дана класифікація дає відносно повну картину вивчення міграції населення, насамперед міжнародної.

Розглянемо характеристику кожного із наукових напрямків, що були використані автором в даній роботі.

Економічний підхід. Він є одним із основних при вивченні міграції вже на протязі століть та об`єднує 15 напрямків, теорій, концепцій.

Меркантилізм - один із перших західних напрямків, що включають в дослідження міжнародну міграцію населення. Розглядаючи володіння грошима (золотом) та ріст населення, як джерело процвітання й сили держави-нації, такі автори, як Т. Ман, Ж.-Б. Кольбер та інші, віддавали пріоритет залученню іноземних робочих, особливо ремісників, наголошуючи на забороні еміграції своїх громадян.

Класична концепція розглядає міжнародні та внутрішні трудові міграції. Головний постулат автори концепції (А. Сміт та ін.) бачили «у взаємному впливі та взаємному доповненні експорту капіталу та робочої сили». Так, А. Сміт виступав за зовсім безперешкодний міжнародний рух капіталу, товарів та робочої сили, з тим щоб «риночці сили могли максимально сприяти економічному розвитку та скороченню бідності».

Мальтузіанство - теорія, в якій в першу чергу мова йдеться про концепції «оптимуму населення», що стала основою для багатьох дослідників міграції. Основоположником теорії був Т. Мальтус.

Марксизм також розглядав міграції як одну із характеристик населення. В основі теорії розроблений К. Марксом капіталістичний закон народонаселення, а також сформульований В. І. Леніним закон росту рухомості населення.

Неокласична теорія орієнтована на дослідження міжнародної та внутрішньої трудової міграції. На макрорівні міжнародна міграція пояснюється різницею у рівнях заробітної плати у різних країнах та рухом робочої сили в країни із високим рівнем заробітної плати та зворотнім рухом капіталу. На мікрорівні територіальна мобільність не розглядається як така, а виступає лише як засіб досягнення певних цілей. При цьому переваги міграції вимірюються з точки зору чистої віддачі на індивідуальному рівні.

Кейнсіанство, що отримало назву за ім`ям основоположника цієї теорії Д.М. Кейнса, також приділяє більше уваги трудовій міграції. Дана теорія, одна із головних якостей, якої заклечається в «відмові саморегулювання ринкової економіки», особливу увагу звернула на «неідеальну мобільність праці», намагаючись при цьому безробіття «вивести» із міграції. Розглядаючи ж світове господарство як сукупність державно регулюючих господарств, що борються за забезпечення повної зайнятості, кейнсіанство признає, що світовий ринок, і в першу чергу світовий ринок праці, що формується в результаті міжнародної міграції робочої сили, є ареною зіткнення протилежних національних інтересів.

Теорія «зворотного зв `язку» економічних циклів розглядала на макрорівні міжнародну трудову міграцію. Серед авторів, що працювали в даному напрямку - Б. Томас та ін. Згідно цій теорії напрямок міграції робочої сили із країни в країну визначається зворотним чергуванням циклічних фаз економічного розвитку.

Теорія «людського капіталу» досліджувала усі види міграції, включаючи вимушену, на мікрорівні - індивід, домогосподарство. Автори та приємники цієї теорії (Дж. Беккер та ін.) розглядали міграції як інвестиції в «людський капітал», направлені на підвищення доходів, рівня освіти і т. ін.

Нова економічна теорія міграції (наприклад, К. Тейлор) виходить з того. Що рішення про міграцію приймаються не окремими індивідами, а колективно членами домогосподарств чи сімей, що дозволяє не лише збільшувати очікуваний доход, а й зменшувати ризики, пов`язані, наприклад, із різними втратами на ринку праці. При цьому зменшення ризиків для сімей може бути більш сильнішим стимулом для міжнародної міграції, ніж існування різниці у заробітній платі. Дана теорія виходить також з того, що домогосподарства посилають своїх членів на роботу за кордон на лише для збільшення доходу, але й для того, щоб збільшити доходи відносно інших домогосподарств. Нова економічна теорія розширює можливості мікроекономічного функціонального аналізу, пов`язаного із прийняттям рішень про міграцію.

Економіка сімейної міграції передбачає, що дорослі члени сім`ї по різному можуть оцінювати майбутні дивіденди від міграції. Таким чином, в результаті міграції можуть з`явитися «залежні мігранти, що залишаються», та різниця в оптимальній стратегії однієї людини або сімейної пари залежать від ступеню кореляції переваг, які бачать від міграції чоловік та дружина.

Сегментований ринок праці, або теорія «подвійного ринку праці». Автори в рамках цієї теорії міжнародну міграцію розглядали як результат постійного спросу на іноземну робочу силу, характерного для економічно розвинених країн, обумовленого, в часності, дешевизною даної робочої сили. Головними для цієї теорії, як і для теорії світового господарства, є різниця у рівнях розвитку в індивідуальних країнах (регіонах) та в світі в цілому, які постійно генерують міграційні потоки. Останні розробки в рамках даної теорії (1994 р.) ринок праці в розвинутих країнах поділяють на три сектори: первинний (висококваліфікована та добре оплачувана робота, якою зайняті в основному національні громадяни), вторинний (низькі заробітки, погані умови праці, де в основному використовуються іноземні працівники) та анклавний (робота на господаря-іммігранта, частіше земляка, пов`язана із життям в імміграційному анклаві).

Питання міграції зачіпаються у багатьох роботах з економіки праці, де досліджується її вплив на формування ті функціонування ринку праці (Б.Д. Бреєв, В.Г. Костаков та ін.).

Світовий ринок праці, не маючи чітко визначених теоретичних кордонів, формується та функціонує в результаті експорту та імпорту робочої сили. Постійно їх відроджуючи, він визначається не лише спросом та предложенням на іноземну робочу силу в тих чи інших регіонах світу та різницею у рівнях заробітної плати, а й світовою динамікою в політичних, демографічних і інших процесах.

Світове господарство, або теорія «світових систем». Згідно даної теорії міграція частіше за все виникає міє бувшими колоніальними державами та їх колоніями, чому сприяють культурні, лінгвістичні, адміністративні та інші зв`язки між ними. Теорія наголошує, що, проникаючи в регіони (країни), що розвиваються, світовий ринок діє як каталізатор для міжнародної міграції.

Новий міжнародний економічний порядок. Сутність даної концепції полягає в розробці «механізму більш повної та справедливої компенсації» країнам, що розвиваються еміграції із сторони розвинених країн імміграції за використання іноземної робочої сили, та насамперед висококваліфікованих кадрів. В даній концепції, на відміну від інших постулатів, акцент дається на предложені іноземної робочої сили та поновленні всихнедостач, пов`язаних із її переміщенням в країні в`їзду, навіть якщо мова йдеться про тимчасову трудову міграцію.

Теорія процвітання, або «технологічного розвитку» досліджує усі види міграції з акцентом на переселення. Її автор Дж. Саймон вважає ріст населення благом для розвитку країни та людства в цілому, тому імміграція розглядається як важливий позитивний елемент економічного та демографічного розвитку.

Демографічний підхід. Він об`єднує три наукові теорії.

Загальна теорія народонаселення. Основоположником цієї теорії був французький вчений А. Сові. В Росії вона активно розвивалася в МДУ Д. І. Валентеєм, А.Я. Квашой та іншими демографами. Загальна теорія народонаселення, в основі якої лежить комплексний, міждисциплінарний підхід, міграцію населення визначає, з однієї сторони, як чисто демографічний процес, що прямо діє на народжуваність населення, його статево-вікову структуру та інші зміни в демографічному розвитку, з іншої - як багатогранне явище, що має економічний, політичний, географічний та інші аспекти, здатні впливати на демографічний розвиток із врахуванням змін, що відбуваються в обществе.

Демографічний перехід являє собою науковий підхід, заснований на концепції «демографічного підходу» А. Ландрі, Ф. Ноутсейна та інших, розглядаючих не лише народжуваність і смертність, а й органічно включаючи міграцію, так як вона також послідовно змінюється при переході від до індустріальної до постіндустріальної економіки. Розробкою даної концепції займалися також Л. Таба, Н. Кейфіц та ін.

Нульове сальдо міграції - концепція, яка розглядає міграцію як важливий демографічний процес. Вона виходить предложень прямого, косного, сукупного та негативного впливу міграції на демографічний розвиток. Одним із підходів до міжнародної міграції в рамках цієї концепції є вивчення цього феномену в контексті теорії стабільного та стаціонарного населення.

Міграційний підхід включає чотири наукові концепції.

Мобільний перехід, можливо, не зовсім точний переклад «Mobility Transition», але сутність досліджуваного явища найбільш зручний для позначення. Основна ідея даної концепції, яку можна розглядати як елемент теорії демографічного переходу, заклечається в тому, що існують чітко виражені закономірності у більшості територіальної мобільності, що відбуваються поетапно (виділяють 5 стадій переходу), і ці закономірності представляють дійсний елемент процесу модернізації. При цьому під територіальною мобільністю розуміють усе різноманіття територіальних передвижень, незалежно від відстані та часу.

Міграційний перехід є приватним випадком мобільного переходу. Концепція міграційного переходу основну увагу приділяє міжнародній беззворотній міграції, змінам, які в ній відбуваються за мірою соціально-економічного розвитку, та її ролі в демографічному розвитку на різних стадіях переходу від аграрного до індустріального суспільства. ЇЇ різновидом є спроба пояснити зміни в міжнародній міграції робочої сили, «яка, як правило на деякий час розширюється, коли країна перебудовується для швидкого економічного росту», і в даному розумінні вона може розглядатися в рамках економічного підходу.

Мігріціологія - науковий напрямок, що розроблявся російськими вченими, в основному Б.С. Хорєвим, В.А. Сонцевим та ін. Головна ідея даного наукового напрямку заклечається в розробці загальної теорії міграційного руху населення, в зв`язку з яким міграційний рух по мірі суспільного прогресу все більше стає соціально-економічною необхідністю і в цілому, як правило посилюється. На відміну від концепції «міграційних систем», даде поняття являє собою систему з чотирьох блоків: 1) загальна міграційна рухомість (або міграцій на активність населення), 2) територіальний перерозподіл населення, 3) міграцій на поведінка населення, 4) механізм впливу.

Концепція трьохстадійності міграційного процесу розроблена Т. І. Заславською, Л.Л. Рибаковським та ін. Сутність концепції полягає у виділенні в міграційному процесі трьох взаємопов`язаних стадій: перша - вихідна, підготовча стадія, в ході якої відбувається формування територіальної рухомості та приймається рішення про міграцію; друга - основна стадія, в ході якої відбувається сам процес переселення населення; третя - остання стадія, в ході якої відбувається процес адаптації, тобто приживання мігрантів в новому населеному пункті або країні виїзду.

Соціологічний підхід включає 5 наукових напрямків, які в основному розроблялися іноземними вченими. Із російських вчених соціологів ці проблеми досліджували Ю. Артюнян, А.А. Сусоколов.

«Притягання-виштовхування» (pull/push) - концепція, при якій міграція розглядається як функція відносної привабливості країн виїзду та в`їзду, а наявність перешкод, що зростають із збільшенням відстані між цими країнами, тобто як ограничення міграційних процесів.

Міграційна система зв`язків (сіток), або теорія «міграційного ланцюга». В її основі лежить поняття «суспільство мігрантів», яке включає в себе міжособні відносини, що пов`язують мігрантів, бувших мігрантів та інших людей в країнах виїзду та в`їзду, і охоплюючи не лише родинні, а й друні зв`язки та відносини, обумовлені таким фактором. Як мігранти-земляки.

Культурологічний напрямок спирається на ту основну посилку, що міграція відбувається в контексті взаємодіючого процесу між людьми двох різних країн і в рамках простору, що включають в себе обидві сторони. При цьому автори виходять з того, що соціальна взаємодія відбувається в рамках ринку робочої сили, який за своєю природою є інтернаціональним.

Асиміляційна теорія спирається на принци поднолінійності процесу адаптації мігрантів до суспільства країни в`їзду. Асиміляційна теорія є приватним випадком більш загальної функціоналістської парадигми в соціології, що застосовується до питань про іноземні меншини.

Етносоціологічний напрямок базується на концепції культури як колективного способу адаптації до навколишнього середовища та соціальної сфери. На думку розробників даного напрямку він представляє більш глибокий рівень розуміння механізмів міграції, невід`ємний від історичних традицій народу, в тому числі відображуючи теперішній міграційний опит. Іншими словами зовнішня міграція може виступати і як міжнародна, і як внутрішня. Разом з тим, цей напрямок часто включається в історичний підхід, в той же час він тісно пов`язаний із етнографічним підходом.