85

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова

Інститут природничо-географічної освіти та екології

Кафедра фізичної географії

Куросва робота

з фізичної географії України

«Рекреаційні ресурси Криму»

Студентки V курсу

Спеціальності «Географія-психологія»

Федоренко Ольги Олексіївни

науковий керівник

старший викладач

Головко Вадим Віталійович

Київ 2009

Зміст:

Вступ

Розділ І. Сутність, місце і значення рекреаційного обслуговування АР Крим

Розділ ІІ.Передумова розвитку рекреаційних ресурсів Криму

2.1 Сучасний рівень розвитку рекреаційного комплексу

2.2 Передумови розвитку і розміщення рекреаційного комплексу

Розділ ІІІ. Природно-заповідні об'єкти Криму

Розділ ІV. Курортно-рекреаційний потенціал

Розділ V. Проблеми та напрямки подальшого розвитку

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Україна має дуже сприятливі умови для відпочинку і лікування людей. Однак внаслідок Чорнобильської катастрофи в багатьох регіонах якість рекреаційних ресурсів помітно знизилася. Водночас в Україні є традиційні і перспективні санаторно-курортні й туристичні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування міждержавного, державного та місцевого значення.

Винятково сприятливі кліматичні умови для відпочинку і лікування має Південний берег Криму: цілющі морські води, тепла волога зима, у літньо-осінній період випадає невелика кількість опадів, переважає тепла ясна безхмарна погода. Великий вплив на формування рекреаційних ресурсів Кримських гір має Чорне море. Повітря приморських районів, особливо влітку, насичене ароматом морської води. Тривалість сонячного сяйва тут сягає 2300-2550 годин на рік, купального сезону - 4,5 - 5 місяців. Лікувальні можливості рекреаційних ресурсів Південного берега Криму багатопрофільні (лікування легеневих, серцевих і нервових захворювань, органів руху тощо). Тут сприятливі умови для туризму, альпінізму.

Рекреаційні ресурси Кримського комплексу розкривають у своїх працях такі вчені П.Чубинський, М.І.Вавилов, В.І.Вернадський, Г.М.Висоцький, К.І.Геренчук, М.І.Дмирієв, Є.П.Ковалевський, А.М.Краснов, В.Погребняк, Д.Дубина, С.Веденьков, Я.Дідух, В.Колежук, С.Болденков, В.Єна.

Тема роботи: розглянути розвиток і значення рекреаційних ресурсів Криму.

Об'єкт дослідження: рекреаційно-туристичний потенціал ресурсів Криму.

Предмет дослідження: сутність, місце і значення рекреаційного обслуговування АР Крим, проблеми та напрямки подальшого розвитку.

Мета дослідження полягає у розкритті значення вирішення проблем та подальшого розвитку рекреаційних ресурсів АР Криму для відпочинку і лікування міждержавного, державного та місцевого значення.

Завдання дослідження:

1. Розкрити значення та сутність рекреаційних ресурсів Криму.

2. Визначити проблеми та напрямки подальшого розвитку рекреаційних ресурсів Криму.

Унікальними рекреаційними ресурсами виділяється насамперед Південний рекреаційно-туристичний район, до складу якого входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької областей і, звичайно Криму. У Південному рекреаційно-туристичному районі зосереджені значні ресурси для грязьового лікування. Великий оздоровлювальний ефект дають купання в морській воді, сонячні та повітряні ванни.

Великий рекреаційно-туристичний потенціал мають природоохоронні об'єкти - заповідники, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо. Це дуже важливо з погляду можливостей організації дешевого активного відпочинку населення в місцях його проживання.

Нині недостатньо використовується історико-культурна спадщина. Майже тисячу двісті населених пунктів країни цікаві як туристичні об'єкти.

За якістю і різноманіттю рекреаційних ресурсів України має всі можливості стати важливим регіоном оздоровлення і туризму міжнародного значення.

Треба розвивати туристичну інфраструктуру (будівництво доріг, готелів, турбаз, ресторанів, кафе, створення служби культурно-побутового обслуговування), організувати рекламу. (№ 5, ст.-315-317)

І. Сутність, місце і значення рекреаційного обслуговування АР Крим

Відпочинок людини у спеціальній літературі називають рекреацією, а її поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у відпочинку, лікуванні, компенсації життєвої енергії - рекреаційною діяльністю.

В окремих країнах складені потужні комплекси відпочинку курортного лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних. Багатофункціональний рекреаційний комплекс можна умовно поділити на 3 групи:

1) лікувально-оздоровчий (санаторно-курортне лікування і оздоровлення);

2) пізнавальний (туризм);

3) економічний (регенерація робочої сили, сфера господарської діяльності).

Комплекс слід розглядати, як частину світового господарства, пов'язану з опануванням території для відпочинку, профілактичного та реабілітаційного лікування, туризму. В окремих країнах він дає чималі прибутки у загальну економічну діяльність, випереджаючи, іноді, промисловість та сільське господарство. Наприклад у США землі, зайняті під рекреаційним комплексом (хоч і в 10 раз менші за площу, ніж с/г землі), дають щорічний прибуток у 3 рази більший.

В останні роки в країнах світу відбувається розширення площ земель, що відводяться під рекреацію. При цьому особливого значення набуває туризм. Спостерігається значення зростання кількості міжнародних туристів: за останні 20 років їх число зросло в 2,5 рази. Існує 5 основних напрямків туризму:

1) рекреаційний, або оздоровчий;

2) екскурсивний, або пізнавальний;

3) науковий;

4) діловий;

5) релігійний.

За засобами пересування туризм поділяється на автомобільний, залізничний, авіаційний, морський та річковий.

Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційного комплексу. У країні є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні системи комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральні води, грязі), кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних.

Україні притаманний помірно-континентальний клімат і тільки на півдні Криму - середземноморський. Існує класифікація клімату з погляду рекреаційного господарства:

· найкращий - сприятливі кліматичні умови протягом 9,5-10,5 місяців, тепле літо та нехолодна зима зі стійким сніговим покривом, або жарке тривале літо та коротка зима без стійкого снігового покриву;

· гарний - сприятливі кліматичні умови протягом 3-6,5 місяців, прохолодне дощове літо і м'яка зима з нестійким сніговим покривом, або жарке посушливе літо і сувора зима;

· поганий - сприятливі умови протягом 1-1,5 міс.

Кліматичні ресурси районів країни різноманітні, але загалом клімат сприяє для розвитку рекреаційної діяльності.

Проблема в забруднені ґрунтів також не може не торкатись рекреаційного комплексу. У ґрунтово-рослинному покриві гір проявляється висотна поясність. Так, передгір'я вкрите степовою рослинністю на щебенистих чорноземах, що чергуються з дубовими лісами на дубово-карбонатних ґрунтах. На пд. березі Криму поширені сухі ліси і чагарники на коричневих ґрунтах. Схили гір вкриті переважно дубовими і буковими лісами на бурих гірських ґрунтах. На вершинах (яйлах) поширена лужно-степова рослинність. Але неправильне використання отрутохімікатів зменшує придатність всіх типів ґрунтів та зменшує видовид рослин (№4, ст. 78).

Територіальна структура рекреаційного комплексу Криму складається з багатьох ланок. Державною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази, які створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру утворюють рекреаційний район (як то Кримський).

Ресурси Криму дуже різноманітні. У приморських передгірних районах клімат середземноморського типу, що характеризується недостатньою вологістю влітку і м'якою зимою. Це один з головних курортів районів: він розташований на причорноморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Асія (на заході) до Семидвір'я - на сході. До нього належать: Батиламан - Ласпі, Форс-Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Алупка, Місхор, Ялта, Гурзуф, Карабах, Алушта.

Один з найгарніших куточків Криму - Алушта. Клімат тут надзвичайно сприятливий. Період з tо>10^оС - 7 місяців. Він оточений пасмом гір, проте вони недостатньо його захищають. Через перевали північні вітри прориваються до Алуштинської долини. Тому весна і зима тут трохи холодніші, ніж у Ялті, літо жарке. Є природні пляжі. Ялта розташована на березі морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворила навкруги Ялти амфітеатр, що опускається до моря. Гірські схили над Ялтою вкриті віковими соснами та виноградником. На території курорту багато парків, скверів, квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню Ялти клімат тут належить до теплого морського. За 3 км. на підведений захід від Ялти, на східному схилі гори Монаді, розташований курорт Лівадія. Його привадою та одним із лікувальних фактів є Лівадійський парк. Основною архітектурною пам'яткою Місхорського узбережжя є мис із Ластівчиним Гніздом. Окрасою курорту Місхор є також парк. Пляжні й кліматичні природні ресурси лягли в основу курорту Кастрополь. Курорти південного берега Криму та Гірського Криму спеціалізуються на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової систем.

Отже Крим має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, як-от збільшення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірному використанню рекреаційного господарства, тобто сезонність тощо. (№3, ст.186)

ІІ. Передумова розвитку рекреаційних ресурсів Криму

З 2 половини ХІХ ст. починається глобальне формування в Україні туристичних районів. Цілком природно, що першим таким регіоном був Крим.

У 1783 р. півострів Крим став складовою частиною Російської імперії. Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам, зобов'язуючи заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній. Згодом було дозволено прописувати селян-кріпаків. Крім того запрошували й іноземних поселенців. Першими були німці й болгари. Так у 1841 р. у Сімферопольському і Феодосійському повітах налічувалось 10 колоній - 3969 чоловік. Усім без винятку надавались пільги - звільнення від усяких податків і повинності на 8-10 років, позичка на переїзд і великі ділянки землі.

Політика уряду, спрямована на прискорене господарське освоєння краю, виправдала себе. За короткий час набули розвитку й піднесення багато галузей с/г промисловості. З 1824 по 1848 роки прокладається гірське шосе, а 1861 р. уже йде залізничне будівництво. Усе це створювало передумови для “курортного” освоєння краю.

Особливо привабливою тут була розмаїтість кліматичних зон:

-помірно континентальний клімат степового Криму з його невисокою вологістю,

- гірський Крим, з яскраво вираженими кліматичними поясами;

- субтропічний, середземноморського типу клімат Південного берега з тривалою сухою осінню та зоною ультрафіолетового комфорту.

Крім того понад 1000 джерел мінеральних вод, численні грязьові джерела, величезна кількість винограду - усе це сприяло популяризації півострова.

Початок курортного будівництва припав на 70-ті роки того ж століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.

Аристократія і велика буржуазія обирали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в літній сезон.

Усього в дореволюційній Росії діяло 36 курортів, 60 санаторіїв на 300 місць. При цьому кожен курорт мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.

Непомітне поселення Ялта, що в 1802 році налічувало 13 рибальських будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832-37 рр. гравійної дороги Алушта-Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав поселенню статус міста.

Герб міста Ялта з'явився в 1845 році: на блакитному фоні, що символізував море, розміщувались навхрест дві золоті гілки - лаврова й виноградна.

У 1843 році затверджується проект забудови нової частини міста, автором якого був архітектор Ешшман. Починається будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає гомінким буржуазно-аристократичним курортом. Біля витоків зародження курорту стояв відомий російських вчений С.П.Боткін. За його рекомендацією представники царської династії Романових купують поблизу Ялти маєток Лівадію.

Отже, Ялта - курорт значно молодший, ніж Ялта - місто. Різниця в їхньому віці - понад чверть століття. Ялту починають називати "російською Ніццою" і російською Рив'єрою".

У 1900 році у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А.Чехова, Л.Толстого, О.Горького побудувало пансіонат “Яузлар” на 20 місць. У 1901-02 рр. було відкрито дитячий санаторій в Алупці. У 1915 р. майже всі курортні заклади міста - 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз - бути платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів. З комфортабельних приватних санаторіїв і 5 пансіонатів.

Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а коли курортники роз'їжджались, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялись. Власне таку долю мають усі подібні міста.

У сусідній Алушті в 1864 році у 120 дворах жило 763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко як курорт було невеселим видовищем: удень не мощена набережна тонула в клубах пилюки, а ввечері стояла суцільна пітьма.

У 1904 р. Алуштинське товариство курортного благоустрою склало план поліпшення дорожнього та інших господарств. Однак цей план не було реалізовано.

З кінця ХІХ ст. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія. “Тутешнє морське купання таке, що, напевно, кращого не знайдеш у всьому світі” - писала Л. Українка. Крим вона відвідувала неодноразово - у 1890, 1891 і 1907 роках, намагаючись вилікуватись від кісткового туберкульозу.

Саме Монакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику популярність. І, як не дивно, першим, кому спало на думку “робити на цьому гроші “був... охоронець соляного промислу Д.Дугачьов, який побудував примітивну лікарню, де хворих приймали за плату.

У 1890 році територія з грязями перешли до Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. було відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-больнеологів.

Взагалі будівництво Євпаторії як курорту мало стихійний характер. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну здравницю “Приморський санаторій”, а через 4 роки - два приватних медичних пляжі. У 1911-14 рр. побудували санаторії і великий готель “Дюльбер”, а у 1913 році - ще 7 приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.

Лікувальні властивості сакських мінеральних грязей здавна привертали увагу російських мандрівників і дослідників. Про це згадується ще в працях академіка Д.І.Сумарова (1799 р.). У 1827 р. тут було відкрито першу лікарню, через 5 років - готель для хворих на 20 номерів. Про користь лікування в Сакському озері писав у своєму листі до Жуковського М.В. Гоголь (1835 р.).

Популярність сакських грязей зростала. У 1837 році тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім офіцерів оздоровлювались і “нижні чини”.

Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливою славою користувалися квіткові ванни. Їх готували на квітах і травах, зібраних в околицях міста.

Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, рівномірністю температури морської води, великою кількістю винограду (культивувалося 600 сортів). Правда до послуг гостей міста до 1890 року тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14 (це крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911 р. готелів у Судаку було вже три, але ціни трималися високі і харчування було порівняно дорогим.

Гурзуф - невелике сільце наприкінці ХVІІІ ст. (усього 179 чоловік державних селян) - через сто років стає найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П.І.Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон. Упорядкував парк і навіть установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 чоловік у 1891 році і 1558 - через дев'ять років. Як бачимо, зростання незначне.

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтеплішим безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став ще в першій половині позаминулого століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку ХХ ст.., коли виник Новий Сімеїз.

Зі слів доглядача Будинку-музею А.П.Чехова в Гурзуфі, навіть видатний письменник робив спробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за величезну на ті час суму (3 тис. крб..) скелю, Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не вдалось.

Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок “Бруно”, “Ксенія”, “Арнольді”, “Дольник”, “Ампір” використовувалися малопридатні для житла помешкання, які здавалися за високу плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані “вагончики”. У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб. на горі в 40 крб. і вище. Незважаючи на дорожнечу, ще в 1912 р. там налічувалось 63 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок в Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.) 100 “розкішно обставлених номерів” коштували від 1 до 15 крб. за добу з “безкоштовним електричним освітленням” і “безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезенням ручного багажу”. Були й дешеві готелі - від 75 коп. за добу. З “балконами”, “достатнім світлом і чудовим краєвидом”. (Для порівняння: середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового підприємства на той час становила від 10 до 20 крб. на місяць). Вілла на березі моря, де на курортника очікували “здорове повітря. Спокій, посилене харчування”, причому їжа була не тільки “здорова”, а й “гігієнічна”, оцінювалась від ста крб. на місяць і вище. Клієнтів спокушали шведською гімнастикою, фребелівськими іграми (за методикою німецького педагога Ф.Фребеля (1782-1852)), дитячими виставками, кеглями, крокетом, катанням на човнах”, а також “усіма видами масажу, грязьових компресів і притирань”.

Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення (№1 ст.3).

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Крим перетворюється не тільки на елітний курортний регіон, а й на значний осередок гірського туризму і один з перших екскурсійних центрів Російської імперії, а згодом і України.

Наприкінці 80-х років ХІХ ст. в Ялті виник “Гурток аматорів природи, гірського спорту і “Кримських гір”, який чимало зробив для розвитку вітчизняного туризму та екскурсій. Крим у різні віки приваблював мандрівників близькістю моря і доступністю мальовничих хребтів. Туди вели гарні гірські стежки.

Пізніше, в 1890 році в Одесі організовується Кримський гірський клуб. З 1912 по 1915 р. видається журнал “Записки Кримського гірського клубу” в якому публікуються звіти експедицій, описуються маршрути подорожей та екскурсій.

Засновниками і першими членами Кримського гірського клубу були вчені, лікарі, юристи, відомі дослідники Криму. Статут клубу розробив геолог Ю.А.Листов. Головою правління обрали гірського інженера Волинського, автора багатьох наукових праць.

Засновники і члени Кримського гірського клубу заклали міцний фундамент розвитку гірського туризму Криму. У статуті клубу визначалися цілі його діяльності:

· наукові дослідження Таврійських (Кримських) гір і поширення зібраних відомостей;

· заохочення до дослідження і відвідування цих гір та полегшення перебування в них натуралістам та художникам, які вирушають у гори з науковою чи художньою метою;

· підтримка місцевих галузей с/г, садівництва та дрібної гірської промисловості;

· охорона рідкісних видів гірських рослин і тварин.

Які ж засоби для досягнення всіх цих цілей пропонувалися в статуті Клуба? Це громадські збори, загальні екскурсії, наукові бесіди й повідомлення туристів, видання на кошти клубу його праць, упорядкування різних наукових лекцій, піклування про полегшення подорожей членів клубу, організація та утримання притулків у горах, утримання провідників і гірських постів, підтримка постійних зв'язків з Імператорським Російським географічним товариством.

Кожний член клубу користувався всіляким сприянням з боку відділень Кримського гірського клубу. Видавався щомісячний журнал, який розсилався членам клубу безкоштовно. Правління клубу знаходилось в Одесі, а його відділення - у Севастополі та Ялті. Вже в перші роки діяльності клуб налічував близько 400 членів.

Після затвердження статуту правління Кримського гірського клубу розіслало повідомлення про його відкриття та статут клубу науковим і художнім установам і товариствам, редакціям столичних, одеських і кримських газет і журналів, деяким іноземним особам та іноземним альпійським клубам. Тим самим клуб голосно заявив про себе і незабаром набув популярності в аматорів подорожей.

З першого року Кримський гірський клуб розпочав збирання даних з геології, географії, флори, фауни, етнографії, археології та історії Криму і поставив завдання видавати ці матеріали з метою популяризації Криму.

Популярність Кримського гірського клубу з кожним роком зростала, що було пов'язано як з активною екскурсійною діяльністю, проведеною ним, так і відкриттям нових відділень клубу.

Через рік, у 1903 р. відкрилося Бессарабське відділення в Кишиневі, у 1908 р. - Бакинське, к 1911 р. - Ризьке, найбільш віддалене від Криму.

Севастопольське відділення обмежило свою діяльність в основному екскурсіями до прилеглих регіонів Криму і проводили подорожі до Балаклави, Херсонеса, Інкермана.

Особлива роль у діяльності клубу належала ялтинському відділенню. Тривалий час його очолював великий ентузіаст екскурсійної справи лікар В.М.Дмитрієв. Відділення не відзначалось чисельністю, налічувало 50-80 чол., тільки в 1913 р. число його членів досягло рекордної цифри - 104. Однак саме це відділення вперше розгорнуло широку екскурсійну діяльність: організацію численних туристських поїздок до Криму, екскурсій у Кримські гори, по найцікавіших місцях Кримського узбережжя.

Ялтинським відділенням разом із Товариством сприяння благоустрою курорту Ялта було створено кілька стежок для полегшення пішохідних екскурсій у гори. Першою у 1899 році з'явилася Штангеєвська стежка, що вела від водоспаду Учансу до хребта Яйли через найбільш мальовничі ділянки східного схилу Яйли.

Вона мала протяжність понад 8,5 км і призначалась для екскурсантів будь-якої фізичної підготовки, оскільки була такою пологою, що навіть люди, які не звикли до гірських прогулянок, вільно по ній піднімались. Вздовж усієї стежки було зроблено на каменях знаки і написи, що вказували пройдену відстань і подальший напрямок руху.

Ця перша туристська стежка Криму стала прообразом нинішніх туристичних стежок, що належать до найефективніших засобів регулювання взаємовідносин між туристами і природою.

Слідом за Штангеєвською з'явилась Боткінська стежка, створена на кошти, пожертвувані шанувальниками професора С.П.Боткіна. Ця зручна й цікава для прогулянок туристів стежка вела до водоспаду Яузлар, околиці якого вкриті густими мальовничими сосновими лісами.

Дещо пізніше з'явилися ще дві стежки, що ведуть у гори, Хрестова і Дмитрієвська, названа на честь першого голови Ялтинського відділення В.М.Дмитрієва.

Крім стежок для зручності туристів, які подорожували Кримськими горами, на Чатир-Дазі було створено перший туристський притулок, яким могли користуватися як члени клубу так і всі інші аматори походів. Чатирдазький притулок розташовувався поблизу печер Бінбаш-Коба і Суук-Коба, у ньому зупинялися в основному ті, хто збирався відвідати ці печери.

Притулок в Чатир-Дазі був відомий мандрівникам. Щороку в ньому ночували сотні туристів.

Екскурсійний сезон Ялтинського відділення був досить тривалим. Зазвичай він починався в квітні і закінчувався в жовтні, проте в окремі роки, за сприятливих погодних умов його часові межі могли розширюватися. Так у 1912 р. перша екскурсія відбулася 25 лютого. Це найбільш ранній термін початку екскурсійного періоду. Найпізнішою датою закінчення екскурсійного періоду було 30 листопада 1909 року. Цього ж року екскурсійний період був найтривалішим - 252 дня.

Рік за роком екскурсійна діяльність Ялтинського відділення набирала сили. Почавши з організації екскурсій для кількох десятків своїх членів, вже в 1896 році воно провело 181 екскурсію для 1491 чол., а в 1912 р. число екскурсій досягло 645, а їх учасників - 15299 чол. Усього за час свого існування відділення охопило послугами понад 120000 чоловік.

Екскурсії Ялтинського відділення характеризувались великою розмаїтністю маршрутів. Основою їх були одноденні екскурсії в околицях Ялти, наприклад екскурсії, проведені відділенням у 1898 р. Найпривабливішим у всі роки залишався маршрут на гору Ай-Петрі, звідки відкривається чудовий краєвид на навколишні гори, Ялту і Чорне море. Екскурсії здебільшого проводили у кінних екіпажах.

Кримський гірський клуб зібрав навколо себе ентузіастів вивчення Криму. Підводячи підсумки 25-річної діяльності М.Познанський писав про завдання клубу, що мав розтопити “крижані стіни злочинної байдужості до свого краю і спонукати вітчизняних туристів “до пізнання красот і багатств своєї великої батьківщини” в той час “коли туризм і вітчизнознавство були порожніми, далекими звуками, коли про масові екскурсії і не мріяли навіть, а такі віддалені від центру області, як Крим і Кавказ, були для більшості в повному розумінні “terra incognita”.

Далеко не всі розуміли благородні завдання першого значного об'єднання аматорів рідної природи, що виникли в 1890 р. в Одесі. Холодно й байдуже зустріла спільнота його появу. Навіть більш ніж через 20 років існування Кримського гірського клубу, коли він справами довів свою життєздатність, став впливовою екскурсійною організацією, преса Одеси намагалась замовчувати діяльність клубу, цілковито не розуміючи його завдань. Не кращим було становище й у Ялті, де громадянство також не бажало помічати гірський клуб. Однак жодні перепони не зашкодили Кримському гірському клубу закласти міцний фундамент екскурсійної справи в Україні (№2, ст.15-25).

2.1 Сучасний рівень розвитку рекреаційного комплексу

В умовах занепаду промислових підприємств спостерігається інтенсивний процес відтоку робочої сили з традиційно провідних галузей економіки України (металургійної, машинобудівної, оборонної та ін.) у сферу надання послуг. Це закономірний процес розвитку світової економіки. Слід наголосити, що вартість створення одного робочого місця в сфері туризму в 20 разів менша, ніж у промисловості.

Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей економіки, в тому числі промисловість, с/г, будівництво, транспорт, страхування зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Отже, від функціонування туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10-15% населення України.

Відсутність в 1989-97 рр. структур і важелів державного регулювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складових частин інфраструктури галузі, розпаду соціально орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів закордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. Якщо в кінці 80-х рр. Україну щороку відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, то в 1992 р. - лише 400, а в 1997 - 120 тис. чоловік. Разом з тим 10 млн. українських громадян виїжджало за кордон переважно за так званими “шоп-турами”. Внаслідок цього держава в 1989-97 рр. втратила майже 80% валютних прибутків від іноземного туризму.

Призупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи. Крім того, у 1997 році Україну прийнято дійсним членом до Всесвітньої туристської організації (ВТО), а у вересні 1999 року на 13-й генеральній асамблеї ВТО у м. Сант-Яго (Чилі) обрано до керівного органу ВТО - Виконавчої Ради. До Ділової Ради увійшли Київський інститут (нині університет) туризму, економіки і права та готельний комплекс “Дніпро”.

У 2000 році Україну відвідали 4,4 млн. іноземних туристів, а якщо розглянути динаміку останніх років, коли за рекомендаціями ВТО було запроваджено методику статистичної звітності, то вона має такий вигляд: 1994 р. - 3,6 млн. туристів; 1995 р. - 3,7; 1996 - 3,9; 1997 - 7,6; 1998 - 6,2; 1999 - 4,2; 2000 - 4,4 млн.

Постійні зміни в динаміці потоку іноземних туристів до України зумовлені низкою чинників: зокрема:

- загальною економічною ситуацією в Україні, погіршення якої призвело до зниження інтересу потенційних ділових партнерів і, як наслідок, скорочення обсягів “ділового туризму”;

- невирішеністю проблем, пов'язані з механізмом тримання віз для в'їзду в Україну, та високою ціною віз та консульських зборів;

- високими цінами на туристські послуги в Україні порівняно з країнами аналогічних туристсько-рекреаційних можливостей;

- відсутністю належної реклами туристсько-рекреаційних можливостей України на державному рівні;

- відсутністю системи реалізації послуг іноземним туристам санаторно-курортними закладами.

Визначними подіями 2000 року, що мали або матимуть у майбутньому вплив на туристичну галузь в Україні, були:

1. Прийняття змін до закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

2. Парламентські слухання “Про стан і перспективи розвитку туризму в Україні”.

3. Активна діяльність громадських туристичних організацій України, створення Всеукраїнського союзу працівників асоціацій, підприємств та організацій туристичної сфери (УкрСоюзТур).

4. Проведення VІІ Міжнародного туристичного салону “Україна 2000”.

Основні статистичні показники розвитку туристичної галузі в Криму в 1997-2002 р.

Показник	Рік
	1997	1998	1999	2000	2001	2002
1. Кількість туристів, які відвідали АР Крим млн. осіб.	1,2	1,22	3,6	2,48	1,18	1,35
2. Кількість внутрішніх туристів по АР Крим.	0,17	0,15	0,16	0,16	0,19	0,38

Обсяг наданих в Криму туристичних та суміжних послуг, розрахованих за методикою ВТО.

Показник	Рік
	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Обсяг наданих послуг млрд. грн.	-	-	3,9	4,1	7,6	8,5
Млрд. дол. США	1,18	1,02	1,49	1,57	2,09	2,88
Зовнішньоторговельний обіг млрд. дол. США	12,4	19,2	18,95	16,09	17,1	19,3

2.2 Передумови розвитку і розміщення рекреаційного комплексу

Специфіка економіко-географічного положення, сприятливі кліматичні умови, наявність кваліфікованих трудових ресурсів - усе це вплинуло на загальний розвиток АР Крим, як цілісного рекреаційного, агропромислового та територіально господарського об'єкту України. Економіка АР Крим базується на машинобудуванні (насамперед, суднобудування і судноремонт, сільськогосподарське машинобудування), харчовій промисловості, зерновому господарстві, виноградарстві, курортному господарстві, морському транспорті.

Природні передумови формування комплексу. Взагалі інтеграція природно-ресурсного потенціалу Криму не висока - лише 9,8% загальноукраїнського, це пояснюється відносною бідністю на корисні копалини. Але є два фактори, які компенсують дефіцит мінеральних ресурсів: це - теплий клімат і море.

Перший - сприяв формуванню потужного агропромислового комплексу з південною специфікацією. Вихід до моря, крім рекреаційного значення. має велике економічне: завдяки цьому в районі сформувались припортові комплекси, які працюють як на українській сировині (зерно, цукор, риба - переробляють і вивозять в інші регіони країни і за кордон), так і на довізній з інших країн (аміак, суперфосфатна кислота, чай, значною мірою тютюн, нафта, бавовна, джгут). Завдяки морю, однією з важливих галузей стало суднобудування.

Щодо природного Криму то Кримська гірська фізико-географічна область знаходиться на півдні Кримського півострова. Простягається вона вздовж північного узбережжя Чорного моря на 180 км. від мису Херсонес до м.Феодосії. Найбільша ширина гір - 60км. У північно-східній частині вона звужується до 4-10км. На півночі гірська система межує із степовою зоною, а на півдні омивається водами незамерзаючого Чорного моря. Кримські гори є складчасто-бриловою системою альпійської геосинклінальної зони. Формування Кримської складчастої області почалось ще в мезозойську еру. В мезозойську еру в Криму відбувалися вулканічні процеси, що підтверджується наявністю згаслих вулканів, вулканічних бомб, виходами лави, туфів тощо. Вулканічне походження має, зокрема, згаслий вулканічний масив Карадаг (574м), що підноситься на крайньому сході Кримських гір. В кайнозої на межі палеогенового і неогенового періоду, внаслідок альпійської складчастості, гірський Крим піднявся на висоту понад 1500 м. Потім відбувалися ерозійні розчленування південних схилів гір і врізання річкових далин. Нові підняття в Криму спостерігались в кінці неогену - на початку антропогену і супроводжувались значними розламами.

Кримські гори складаються з трьох паралельних пасом, розділених поздовжніми міжпасовими зниженнями, - Головного, Внутрішнього і Зовнішнього.

Внутрішнє (середнє) пасмо має висоту 400-600 м., річки розчленовують його на глибокі долини - каньйони (Бельбецький, Качинський). Поширені гори-останці, зокрема Чуфут-Кале, Тепе-Кермен, Ескі-Кермен. Спостерігаються химерні форми вивітрювання, в тому числі і печери-гроти. Платоподібна південно-західна частина Внутрішнього пасма відома як Маккензієві гори. Паралельно Внутрішньому простягається Зовнішнє пасмо (північне) - найнижче (250-350 м). Воно у північному напрямку поступово переходить у рівнину. Південні схили цих пасом круті, північні - похилі. Це - куести, асиметричні гори, що утворилися внаслідок розмиву похилених в один бік виступів гірських порід. Внутрішнє і Зовнішнє пасма місцями слабо помітні в рельєфі. Найкраще вони виявлені поблизу Сімферополя, Бахчисарая, в деяких інших місцях.

Найвищим є Головне пасмо (південне) - 1200-1500 м, простягається від Балаклави на заході до миску Іллі на сході на 180км., південні схили якого круто, майже вертикально обриваються до Чорного моря, північні - пологі. Ширина його становить 15-30км. Головне пасмо розділене тектонічними розломами на столоподібні масиви, воно має хвилясту поверхню і складається з окремих плоских вершинних плато, які тут називають яйлами (татарське слово “яйла” означає “літнє пасовище”). Вони починаються з південного заходу Байдарською яйлою, далі підносяться Ай-Петринська, Ялтинська, Нікітська, Гурзуфська яйли, Бабуган-яйла, Чатирдаг, Демерджі-яйла, Довгоруківська яйла, Карабі-яйла тощо. У цьому пасмі, на Будуган-Яйлі, знаходиться найвища точка Кримських гір - вершина Роман-Кош (1545 м.).

Характерною рисою Кримських гір, а особливо Головного пасма, де поширені вапнякові породи, є наявність різноманітних карстових форм рельєфу. Зустрічаються дуже глибокі провалля, печери. На дні багатьох із них зустрічаються підземні потоки і озера, які є важливим джерелом живлення для річок Криму. Кримські печери здебільшого короткі, глибокі, мають великі об'єми і значні висоти галерей. З-поміж відомих нині близько 200 карстових порожнин найглибшою є Солдатська (500м), найдовшою - Червона печера, або Кизил-Коба (13,7км.).

Всі пасма глибоко розчленовані повздовжніми і поперечними річковими долинами, які місцями мають каньйоноподібну форму. Найбільше приваблює численних туристів Великий Кримський каньйон (5).

Область гірського Криму з помірно-континентальним кліматом охоплює найвище Головне пасмо і передгір'я. Тут температура повітря однакова і становить у січні від -8^о...9^о, в липні - +15^о...16^о, а кількість опадів різна: у передгір'ях - 400-500 мм, на Головному пасмі - 900-1200 мм.

Клімат південного узбережжя Криму субтропічний середземноморський, з додатними температурами цілий рік. Зима тут майже безсніжна, м'яка, з середньою температурою лютого від 0,5 до 4,4⁰С. Річна кількість опадів - 350-450 мм, максимум яких припадає на зимові місяці. Тому літо тут спекотливе і посушливе, середня температура липня - від 20 до 25⁰С. часто бувають зливи, які в коротких, але крутих річкових долинах і ярах нерідко викликають бурхливі, короткочасні повені і селі. У верхів'ях південнобережних річок трапляються водоспади, які не тільки гарні зовні, але й дозволяють вченим вивчати динаміку і характер стоку, ерозійні процеси. На клімат Криму, як і будь-якої іншої ділянки суходолу, впливають такі чинники: географічна широта, абсолютна висота, рельєф, що оточує дану територію, віддаленість від морів і океанів, наявність поблизу океанічних течій, розміщення на материку (розміри і частина материка), характер підсилюючої поверхні (колір, рослинність, мікро-форми рельєфу).

Головним із чинників, що обумовлюють особливості розвитку кліматоутворюючих процесів, є географічна широта. Географічною широтою зумовлене існування в Україні помірного клімату з переважаючими західними вітрами і чітко вираженими змінами кліматичних явищ за сезонами. (1).

У Кримських горах формуються поверхневий та підземний стоки. Річки тут короткі, їхні долини місцями каньйоноподібні. Багато річок гірської частини Криму на довгий період пересихають або переходять у підземні води. Найбільші річки - Самир, Альма, Бельбек, Чорна. Всі ріки Криму беруть початок у горах. Річки південних схилів короткі, системи їхні розвинуті слабо, площа водозбору невелика.

Вони бурхливі, порожисті, з частими водоспадами. Річки північних схилів порівняно довгі, мають значну кількість приток.

До підземних вод належать карстові, які часто виходять на поверхню у вигляді джерел, що живлять річки.

Своєрідний грунтово-рослинний покрив Південного берега. Тут майже поряд формуються бурі гірсько-лісові і середземноморські коричневі ґрунти і їх різновидності. У флорі немало реліктових і ендемічних видів і підвидів. З майже 2400 видів рослин, що ростуть у гірському Криму, на Південному березі зустрічаються більше 1700 видів. Третя частина всіх ендемічних виді гірської частини півострова властива тільки південно-набережним ландшафтам. Щодо рослинного світу, то сучасна флора сформувалась в кінці антропогену, після материкового зледеніння. Протягом попередніх періодів вона зазнавала значних мін. Сучасних рис рослинний покрив Криму почав набувати з 2 половини мезозойської ери, після виникнення покритонасінних. Флора палеогену була тропічною. До її складу входили пальми, миртові, лаврові, з хвойних були поширені види секвої, болотяного кипарису.

Рослинність Кримських гір характеризується значним розвитком лісів. Великі площі тут займають соснові, букові і дубові ліси. У їх розподілі виділяється вертикальна поясність. Передгір'я - це смуга кримського лісостепу, яка являє собою чергування степу з ділянками лісу.

На північному схилі головного пасма до 700 м над рівнем моря переважають дуб скельний, клен, ясен. Вище, до 1300 м - букові ліси з домішками граба, берези, липи.

Для Південного берега Криму характерні чагарникові зарості, які складаються з держидерева, чагарникових форм бука пухнастого і граба східного. У важкодоступних місцях збереглися реліктові зарості тису ягідного, сосни Станкевича, ялівця високого, фісташки туполистої, які внесені до Червоної книги України.

З числа реліктів особливий науковий інтерес являють собою вічнозелені аборигени півострова, живі свідки еволюції місцевої флори з дольодовикової епохи. Гірський Крим є для більшості їх єдиним місцем, де вони ростуть у країні.

Найбільш широко розповсюджений плющ кримський. Ця повзуча рослина росте у тінистих лісах не тільки південного, але й північного схилів Головного пасма, а подекуди й на півдні передгір'я. Плющ стелеться по землі, за допомогою повітряних коренів-присосків здирається по скелях, обплітає дерева і чагарники. Багаторічні стовбури його досягають 15-20м. завтовшки і 15-20м. довжиною; загальна площа мешкання складає приблизно 3680кв. кілометрів. Зарості плющу по схилах гір відіграють важливу протиерозійну роль.

Набагато менші площі займають зарості інших вічнозелених чагарників: жасмину, в'язелю, піраканти, мускусу й чиста. Жасмин чагарниковий - гарно квітуча сухостійка рослина, яка добре захищає ґрунт від водної і вітрової ерозії. Він росте на південному березі, але місцями зустрічається і на північних схилах Головного пасма. Чагарники жасмину досягають 1-1,5 м. висотою, рідко утворюючи суцільні зарості; загальна площа його мешкання складає близько 3214 кв. кілометрів. Набагато меншу площу займають місця, де росте в'язіль емеровий - 1130 кв. кілометрів. Цей дротоподібний, два рази на рік квітучий чагарник, висотою до 1 м. дуже прикрашає лісові ландшафти Південнобережжя і інших міст Гірського Криму, сприяє закріпленню осипів і крутих схилів. Піраканта червона порівняно рідкісний мешканець лісів Південного берега Криму. Коралово-червоні ягоди і постійно зелене вбрання піраканти надають ошатності ділянкам лісу, де вона зустрічається, не дивлячись на те, що цей чагарник, висотою близько метра, часто має притиснуту до землі крону. Загальна площа, на якій росте піраканта, досягає 990 кв. кілометрів. Рускус понтійський розповсюджений на площі набагато меншій - 333 кв. кілометрів. Він утворює невисокий (до 40-80 см.) підлісок у дібровах і ялівцевих лісах, які виконують важливу ґрунтозахисну роль. Завжди зелені колючі пагони і червоні ягоди рускусу понтійського надають йому чудового декоративного вигляду. Інший вид - рускус під'язичний зустрічається ще рідше, у найбільш важко досяжних місцях Південного берега Криму і Великого каньйону. Сумарна площа його краплинних ареалів складає всього 9 кв. кілометрів. Як рідкісний вид рускус під'язичний включений до Червоної книги. Нарешті, ще один з вічнозелених реліктів середземноморського типу - чист кримський - утворює невеликі зарості на сонячних, скелястих місцях приморської смуги Південнобережжя на площі близько 160 кв. кілометрів. Його кущі висотою до 0,5-1м., які вкриваються на початку літа крупними рожевими квітами, надають великої краси ландшафту. Маючи потужну кореневу систему, чист гарно захищає гірські схили від водної ерозії.

Дуже великий інтерес викликає суничник дрібноплідний. Це єдине у країні аборигенне вічнозелене листяне дерево. Його екземпляри, які ростуть поодиноко чи невеликими розрядженими заростями, збереглися лише у найбільш важкодоступних схилястих урвищах Південного берега. Суничник дрібноплідний, безумовно, одне з найкрасивіших дерев планети. В нього дуже мальовничий низькоштамбовий стовбур з декількома колінчастозігнутими гілками, які утримують напівшаровидну крону з блискучим смарагдовим листям. Гладка, мовби пергаментна, кора пофарбована у ошатний темно-пурпуровий колір. У середині літа верхній шар кори починає лущитися й опадає у вигляді скручених свитків і тонких клаптів, оголюючи молоду ніжно-зелену тканину. Потім нова кора випробує ряд кольорових перетворень й поступово, до наступного літа, знов придбає звичайний темно-червоний колір. Зморшкуваті червоні плоди нагадують суницю - звідси й назва дерева.

У південному Криму суничник дрібноплідний утворює мозаїчний ареал, загальна площа десяти популяцій якого, за нашими даними, складає всього 43 кв. кілометри. На території від мису Айя до Алушти знайдено більше 55 сховищ цього релікту. Велике місце його мешкання знаходиться на заповідному мисі Мартьян. Тут він росте разом з іншими вічнозеленими деревно-чагарниковими видами: ялівцями високим і колючим, рускусом понтійським, чистом кримським, жасмином чагарниковим та ін. такі рідкісні рослинні спілки (родичі середземноморському маквису) зустрічаються і в деяких інших малодосяжних місцях Південного берега Криму: на мисі Айя, на горах Кішка, Ай-Нікола, Аюдаг, Кастель. Звичайно суничне дерево зустрічається на висоті від 10 до 200-300 м. над рівнем моря. Найвище місце його мешкання виявлено нами на Байдаро-Кастропольській скельній стіні - близько 700м. суничник посухо тривкий, теплолюбивий, в окремі, найбільш холодні роки він страждає від морозів, особливо весняних. На відміну від деяких інших видів місцевої вічнозеленої флори суничник дрібноплідний відсутній за межами Південного берега.

На крайньому заході узбережжя, де смуга його значно звужується і на півдні Гераклейського півострова зривається в море, розташований мис Фіолент, пам'ятка природи з 1969р. Суворі, дикі, майже стометрові високі скелі нагромаджуються тут над морем. На протязі двох кілометрів берег складений виверженими вулканічними породами (юрські кварцові кератофіри), які утворюють пологе склепіння з налягаючим на нього у верхній частині уступом світлих сарматських вапняків. У берегових урвищах утворилися багато чисельні ніші, кам'яні хаоси, мініатюрні острівці, абразивні арки. Особливо вражає гостроверха скеля самого мису Фіолент і велетенський грот Діани. Красу неживої природи доповнюють зарості ялівцю, держидерева, ломиноса, плюща та інших рослин.

Сучасний краєвид утворюють кипариси, кедри, лаври, магнолії. Завдяки сприятливим ґрунтово-кліматичним умовам можна вирощувати субтропічні культури: мигдаль, інжир, хурму, гранат.

Щодо тваринного світу Криму, то для нього характерна велика кількість підвидів - кримських ендеміків. Тут живуть олень благородний, козуля, акліматизований у Криму муфлон, а також борсуки, кабани, куниці, кажани, лисиці дикі свині.

Із птахів зустрічається сип білоголовий, мухоловка, синиця, сапсан, балабан. Поширені також гриф чорний, який є найбільшим птахом України, маючи масу до 12,5 кг і довжину крила до 87 см. З плазунів для лісів Криму характерні леопардовий полоз, ящірка кримська і скельна, безногий жовтопуз; із земноводних - тритон гребінчастий, кванша звичайна, різноманітні ящірки та жаби.

Під впливом господарської діяльності людини сучасний рослинний покрив зазнав значних змін. Скоротилась площа лісів і майже зникла степова рослинність, змінився видовий склад флори (№2, ст.123-126)

ІІІ. Природно-заповідні обєкти

У Кримських горах багато природно-заповідних територій. Частка природно-заповідного фонду майже втричі більша, ніж в цілому в Україні.

Великим природним багатством Кримських гір є лісові ресурси. В лісових районах, на які припадає близько 40% площі гір, створено природоохоронний фонд різного рівня заповідності.

Основним завданням природних заповідників є збереження природних комплексів і явищ, спостереження за станом навколишнього природного середовища, розробка рекомендацій з охорони природи, поширення природоохоронних знань, екологічне і естетичне виховання громадян.

Найбільшим природно-заповідним об'єктом Кримських гір є Кримський природний заповідник, створений у 1991 р. на базі Кримського державного заповідно-мисливського господарства. Кримський природний заповідник має велику площу (42тис.га). Охороняються ліси, які мають водоохоронне значення, а також луки яйл. Більша частина площі заповідника розміщена в межах Головного пасма. До складу заповідника входять також рівнинні території й частина акваторії Каркінітської затоки з Лебедячими островами. Найбільшими є площі дубових і букових лісів.

Історія заповідання території, що входить нині до Кримського природного заповідника, налічує понад 70 років і починається з організації у 1913 році в малодоступній частині гірського Криму - Центральній котловині "Заказника императорских охот" на площі 3705 га. Тут була організована єгерська служба, а на горі Великій Чучелі виділено певну площу лісу для демонстрації завезених до Криму диких тварин: оленів, дагестанських турів та безоарових козлів з Кавказу, корсиканських гірських баранів муфлонів із "Асканії-Нова", європейських зубрів із Біловезької Пущі.

У 1917 році з ініціативи Кримського товариства натуралістів та природолюбів цю територію було оголошено Національним заповідником. Проте справжнім "днем народження" заповідника можна вважати 30 липня 1923 року, коли на площі 16 350га. Декретом Ради Народних Комісарів РСФСР було створено Кримський державний заповідник. У 1925 році його площа розширюється до 23тис.га. Розпочинається науково-дослідна робота, обладнуються метеостанція, лабораторія, музей природи, таксодермічна майстерня.

Великої шкоди було завдано заповіднику у роки Великої вітчизняної війни: пожежі знищили близько 1,5 тис.га заповідних лісів, були винищені зубри, сотні оленів, козуль, муфлонів та загинули наукові колекції і експонати музею. Відразу після звільнення Криму в 1944 році заповідник відновив свою діяльність, його площа зросла до 30,2 тис.га.

У 1957 році заповідник було реорганізовано у Кримське державне заповідно-мисливське господарство, і тільки у 1991 році постановою Ради Міністрів УРСР від 29 червня № 64 цій території повернено статус заповідника.

Загальна площа Кримського природного заповідника становить 44 175,0 га. До його складу увійшли гірсько-лісова частина (34 563,0 га) та орнітологічна філія "Лебедині острови" (9612,0 га), розташована біля північно-західних берегів Криму, у Каркінітській затоці Чорного моря. В установі працюють 185 чоловік, з них у науковому підрозділі - 6, у службі охорони - 70 осіб.

У заповіднику охороняються найцінніші в Криму дубові, букові й кримськососнові ліси, унікальні реліктові угруповання тиса ягідного, ялівцю високого, а також місця оселення водоплавних і водно-болотних птахів.

За схемою фізико-географічного районування гірсько-лісова частина території заповідника відноситься до Кримського гірсько-лісового краю Кримської гірської ландшафтної країни, а "Лебедині острови" - до Кримського степового краю Південно-степової підзони Cтепової зони.