Гірсько-лісова частина заповідника займає найвищу частину Головної гряди Кримських гір. Центральна його частина розміщена у Центральній котловині, оточеній високими горами: Бабуган (1438 м), Велика Чучель (1387 м), Чорна (1311 м). На півночі заповідник підступає до плато Чатир-Дагу, на півдні включає найвищу точку Криму - гору Роман-Кош (1545 м).

Гірські породи, з яких складена ця територія, належать до відкладів юрського періоду і мають вік більше 180 млн. років. Вони представлені глинистими сланцями, пісковиками, вапняками та конгломератами, обкатаними уламками різних гірських порід і мінералів, зцементованих між собою глинистими розчинами. Найвищі гори складені ясно-сірими, сірими і темними щільними вапняками. У вапняках та пісковиках зустрічаються скам'янілі рештки тварин, що збереглися з юрського періоду. Наявність вапнякових порід зі значною тріщинуватістю, розчленованість рельєфу, значна кількість атмосферних опадів сприяли розвитку і розповсюдженню різноманітних форм карсту: понорів, колодязів, шахт, гротів, печер тощо.

Кліматичні умови повністю залежать від вертикальної зональності, напрямку гірських хребтів, експозиції схилів. В нижній частині гір тепло - середня температура січня становить близько +4 °С, липня +22 °С. Найнижчі температури на яйлах - впродовж чотирьох місяців тут утримується температура нижче 0 °С. Літо прохолодне. Розподіл опадів теж нерівномірний, із збільшенням висоти над рівнем моря кількість їх зростає. Річна сума опадів у високогір'ї сягає 1000 мм і більше, тоді як у нижчих частинах північних схилів 430-470 мм. Переважають літні опади.

Надзвичайно велике значення має заповідник як акумулятор прісної води, що накопичується на високогірних плато - яйлах - та живить численні джерела й річки. Під пологом вікових дерев у недоступних ущелинах заповідних гір бере початок більшість річок Криму: Альма, Кача, Тавельчук, Коссе, Марта, Улу-Узень, Авунда, Дерекойка, Донга. Багато тут джерел підземних вод, найбільш багатоводні з яких розміщені на висоті від 600 до 1000 м. У басейні Альми їх близько 155, в басейні Качі - до 128.

Специфіка географічного положення гірської частини заповідника, гірський, сильно почленований численними річками й тимчасовими водотоками рельєф, висота розміщення окремих ділянок над рівнем моря зумовлюють формування великого різноманіття екологічних умов і, відповідно, можливість існування багатьох видів рослинного і тваринного світу.

Рослинність заповідника розміщується поясами залежно від висоти ділянок над рівнем моря. Нижній пояс до висоти 450 м сформований дубом пухнастим з підліском із граба східного, а на ділянках північної експозиції, що добре збереглися, - дерену справжнього. До висоти 700-750 м над рівнем моря простягається пояс лісів дуба скельного, звичайними супутниками якого є граб звичайний та ясен звичайний. Вони збереглися значно краще, ніж ліси нижнього поясу, мають високу зімкненість крон. Вище, до самої яйли, або до вузької смуги лісів із сосни Сосновського, лежить пояс букових, грабово-букових та грабових лісів (780-1200 м над рівнем моря). Завдяки сприятливим грунтово-кліматичним умовам на окремих ділянках бук утворює високопродуктивні насадження із запасом деревини 700-750 м3/га. Нині такі насадження стали рідкісними. Вони збереглися лише на території заповідника, і є дуже цінними. Вік деяких із них сягає 250-300 років. Звичайним супутником бука біля верхньої межі цих лісів є ендемічний для Криму вид - клен Стевена.

На південному схилі Головного хребта ростуть соснові, у нижчому поясі (до 400 м) - дубово-соснові ліси із сосни кримської та дубів скельного і пухнастого. Тут часто трапляються і такі листяні породи, як клен Стевена, горобина домашня, берека, сумах дубильний. Наступний пояс до яйли займають буково-соснові ліси із сосен кримської і Сосновського з буковим ярусом.

На висоті 1200 м. над рівнем моря лісова рослинність поступається місцем степам і лукам. Навесні тут квітують шафран кримський, сон кримський, пізніше - зірочки Кальє, первоцвіт звичайний. Домінують у степу костриця борозниста та осока низька.

Філія "Лебедині острови" - це мілководна частина Каркінітської затоки Чорного моря з 6 невеликими островами, загальна площа яких становить 52 га.

Степова рослинність займає тут до 40 % площі, водна - близько 32 %, а решта території практично не зайнята рослинністю: це черепашкові коси (20%) і внутрішні водойми (8%). На перший погляд здається, що острови повністю заросли очеретом. Насправді тут найбільш поширена полинова асоціація, а потім уже очеретяна та полиново-очеретяна. На островах є багато понижень, внутрішніх водойм і заток, уздовж берегів яких ростуть здебільшого злаки: покісниця, пирій, колосняк.

У заповіднику ростуть 1165 видів судинних рослин, 183 - мохоподібних, 341 - лишайників, 138 - водоростей, 190 видів справжніх грибів. У флорі налічується 89 видів ендеміків, серед них: аденофора кримська, приворотні найжорстковолосий та Стевена, цибуля збільшена, романи яйлинський, однокошиковий та неплідний, волошки напівзаконна та наслідувальна, кизильник кримський, глоди кримський та рогоплідний, крупка витягнутостовпчикова тощо.

Тут охороняються 29 видів рослин, занесені до Європейського червоного списку, зокрема: еремур кримський, кизильник кримський, соболевскія сибірська, чебрець Дзевановського, лагозерис пурпуровий та червоноголовий, прангос трироздільний та 9 видів, що охороняються згідно з Бернською конвенцією. До Червоної книги України занесені 100 видів рослин і грибів, що ростуть у заповіднику: надбородник безлистий, астранція велика, булатки великоквіткова, довголиста та червона, білоцвіт літній, гронянка півмісяцева, дельфіній Палласа, зозулинці блощичний, блідий, пурпуровий, салеповий, чоловічий, ковила волосиста, каменелюбна, найкрасивіша, любка зеленоцвітна, смілка яйлинська, сон кримський, холодок прибережний, тис ягідний, шафрани вузьколистий та гарний, яловець смердючий, грифола листянолісова, спарасис кучерявий, рижик червоний тощо.

Загалом на території заповідника відмічено 11 рослинних угруповань із занесених до Зеленої книги України.

Кримський природний заповідник відіграє надзвичайно важливу роль у збереженні тваринного світу Криму, особливо рідкісних видів. На його території зустрічаються 30 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, і 52 види, занесені до Червоної книги України. Серед них - скорпіон кримський, сольпуга звичайна, емпуза кримська, дибка степова, слимакоїд кримський, розалія альпійська, поліксена, бражник мертва голова, сколія степова, сколія-гігант, марена кримська, жовтопуз, полози жовточеревий та чотирисмугий, лелека чорний, журавель сірий, дрофа, хохітва, лежень, пугач, корольок червоноголовий, шпак рожевий, підковоноси малий та великий, вечірниці велетенська і мала, нетопирі кожанкоподібний та середземноморський, широковух європейський, борсук та ін.

Фауна безхребетних надзвичайно різноманітна і налічує близько 8000 видів, проте її повна інвентаризація поки що не здійснена. У гірсько-лісовій частині заповідника серед безхребетних абсолютна більшість видів належить до класу комах. Із великих ракоподібних у верхів'ях річок заповідника зустрічається прісноводний краб.

Серед хребетних тут зустрічається 37 видів ссавців, 160 - птахів, 10 - плазунів, 4 - земноводних і 6 аборигенних видів риб.

У річках водяться форель струмкова, марена кримська, пічкур, головень і бистрянка. Особливо цінною є марена кримська - рідкісний, ендемічний вид, що мешкає в річках на висоті 300-500 м над рівнем моря.

Земноводні представлені ропухою зеленою, жабами деревною і озерною і тритоном гребінчастим. Із плазунів тут живуть черепаха болотяна, ящірка кримська і скельна, трапляються жовтопуз, полоз жовточеревий, а біля водойм вужі - звичайний і водяний. У лісах поширена мідянка.

Найчисленнішою групою хребетних тварин на території гірсько-лісової частини заповідника є птахи, близько 70 видів яких знаходять тут для себе умови для гніздування. На окремих ділянках зрідка можна зустріти акліматизованих фазана та кеклика. Гніздяться гриф чорний та сип білоголовий, із дрібних хижих птахів - канюк звичайний та боривітер звичайний, а у високостовбурних листяних лісах - яструби великий та малий. Досить численною у лісах є сова сіра, а в долині р. Альми - совка, зрідка зустрічається сова вухата. З хижих птахів звичні на зимівлі яструб малий, мишоїд-зимняк, а під час прольотів - чеглок, осоїд, скопа, зустрічаються могильник, орлан-білохвіст, змієїд, орел-карлик.

У гірсько-лісовій частині заповідника зустрічається 15 видів кажанів (з 18-ти видів, що мешкають у Криму), з них найчисленнішими є нетопир малий і вечірниця руда, а надзвичайно рідкими - широковух європейський, нічниця Ноттерера, вухань звичайний, вечірниця велетенська, кажан двоколірний та нетопир кожанковидний.

У заповіднику мешкає більша частина популяції кримського підвиду оленя благородного. За минулі десятиліття із заповідника було розселено з метою акліматизації більше 1000 особин цього виду. Поширені козуля та акліматизовані види - муфлон і кабан дикий.

На Лебединих островах мешкають біля 250 видів птахів, це одне з найбільших місць гніздування та зимівлі водно-болотних птахів на півдні України. Зважаючи на велике природоохоронне значення, територію Каркінітської затоки віднесено до Рамсарських угідь і оголошено водно-болотним угіддям міжнародного значення. Найбільшим різноманіттям відзначається орнітофауна островів під час прольоту птахів. Численними тут є крижень, чирки свистунок і тріскунок, свищ, шилохвіст. Кількість птахів цих видів сягає 30-45 тис. На весняному прольоті біля островів зосереджується 7-8 тис. лисок, 2-4 тис. особин гуски сірої та великої білолобої. Біля островів щорічно линяє 6-8 тис. крижнів, до 5 тис. лебедів-шипунів, близько 6 тис. лисок. У роки з м'якою зимою велика кількість птахів залишається тут на зимівлю. У різні роки тут буває 10-30 тис. качок (крижень, чирок-свистунок, свищ, шилохвіст, галагаз, чернь морська, чубата, червонодзьоба і червоновола, крохаль великий та довгоносий, гоголь, луток), до 2 тис. гусей (гуска сіра та велика білолоба), до 2 тис. лисок, більше 1 тис. мартинів, понад 2,5 тис. лебедів (лебідь-кликун, лебідь-шипун). Щороку гніздиться від 11 до 15 тис. птахів: мартин сріблястий, реготун чорноголовий, чеграва, крижень, галагаз, баклан великий. Тут знаходиться велика колонія голінастих, мешканцями якої є чапля сіра, чаплі велика білі та мала біла, коровайка.

У зоні Лебединих островів зустрічається значна кількість видів морських риб, серед них морська лисиця та морський кіт, деякі види осетрових. Із земноводних мешкають ропуха та жаба озерна, з плазунів - ящірка прудка, вужі звичайний і водяний, із ссавців - їжак, білозубка мала, нетопир Натузіуса, ховрах малий, хом'як звичайний, тушканчик великий, хом'ячок сірий тощо.

Кримський природний заповідник веде широку природоохоронну та освітню роботу. У музеї природи експонуються найтиповіші представники рослинного і тваринного світу Криму. Екскурсантів знайомлять з типовими і унікальними гірсько-лісовими природними комплексами, рідкісними видами флори і фауни, а також з основами природоохоронного законодавства України. З метою екологічного виховання населення в заповіднику обладнані для організованого відвідування рекреаційні ділянки та 3 еколого-освітні маршрути, багатьох відвідувачів приваблює печера Мармурова на нижньому плато Чатир-Дагу

Другий за величиною - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, було створено згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 20 лютого 1973 р. № 84 на базі Ялтинського держлісгоспу.

Заповідник розташований у південно-західній частині Криму на площі 14523,0 га. Його територія простягається уздовж Чорного моря із заходу на схід від Фороса до Гурзуфа на 49 км, оточуючи Велику Ялту. В цілому територія заповідника знаходиться в межах висот 380-1200 м над р.м., в окремих місцях опускаючись до моря. Максимальна висота його 1320 м на г. Ай-Петрі.

Згідно з фізико-географічним районуванням, територія заповідника відноситься до Кримського гірсько-лісового краю Кримської гірської ландшафтної країни, а його рослинність за геоботанічним районуванням - до Гірськокримського округу Кримсько-Новоросійської провінції Середземноморської лісової області.

Заповідник займає південний макросхил Головної гряди, що простягається із заходу на схід і складена породами різного віку: від темно-сірих тріасових сланців, перекритих юрськими вапняками, які, власне, і формують гряду, до сучасних четвертинних лесів. Верхня і середня частини схилів круті (30-40 °С), часто обривисті, нижні - пологі (10-20 °С), сильно почленовані глибокими долинами та ярами. Верхня частина гряди - яйла (у перекладі з татарської - "пасовище") - являє собою горбисте плато від кількох сот метрів до 5-7 км завширшки з карстовими впадинами, котловинами, зниженнями. На території заповідника знаходяться 194 карстові порожнини (до кадастру карстових порожнин Криму занесено дещо більше 1000 порожнин).

Клімат заповідника в його нижній частині близький до середземноморського, із збільшенням висоти переходить до помірно прохолодного і вологого на яйлі. Середньорічна температура становить +13°С, середня температура січня - +3,5°С, середня липня - +24°С. Безморозний період триває 247 днів, а днів із сніговим покривом нараховується, у середньому, 11. За рік тут випадає 550-560 мм опадів. На яйлі клімат помірно прохолодний і вологий, типово гірський. Середньорічна температура знижується до +5,7°С, середня температура січня становить -4°С, липня - +15,4°С. Безморозний період триває 150-160 днів, сніговий покрив держиться 110 днів, кількість опадів становить 960-1050 мм.

В умовах субсередземноморського клімату формуються коричневі ґрунти, які в середньому та верхньому поясах переходять у бурі. На яйлі під густим трав'яним покривом на вапняках формуються перегнійно-карбонатні гірсько-степові ґрунти.

Рослинність заповідника досить різноманітна і утворює чотири висотних пояси. Від узбережжя до висоти 400-450 м зростають пухнастодубові ліси з ділянками ялівцю високого та фісташки туполистої. Саме в цьому поясі ростуть і вічнозелені суничник дрібноплодий, чист кримський, тамус звичайний, рускуси під'язиковий та понтійський. Під впливом рубок вони замінюються густими заростями із грабинника східного або держидерева колючого.

На висоті від 400 до 900 м простягається широкий пояс лісів сосни кримської. Якщо в нижній його частині домінують субсередземноморські види, то у верхній - неморальні (дуб скельний, граб, ясен). Місцями ліси дуба скельного займають великі площі. По крутих обривах сосна кримська піднімається до самої яйли.

Вище 900 м (до 1200 м н.р.м.) формуються угруповання третього поясу - ліси сосни Коха (в районі Гурзуфа) у поєднанні з сосною звичайною і типові букові ліси, що займають вирівняні ділянки.

На вершині яйли розкинулися специфічні лучні степи, які на крутих схилах змінюються угрупованнями чагарничків, а в карстових пониженнях - луками. У степах переважає реліктовий вид - осока низька або типчак скельний, бромопсис кападокійський. Зрідка можна побачити сріблясті плями ковили каменелюбної. У складі цих угруповань трапляється велика кількість ендемічних видів.

На території заповідника зростають 18 рослинних угруповань (ялівцю високого, фісташки туполистої, сосни кримської та Коха, осоки низької, ковили каменелюбної та ін.), занесених до Зеленої Книги України (із 23 таких угруповань, відомих для Гірського Криму).

Флора заповідника налічує 1364 види судинних рослин, які належать до 509 родів та 100 родин. Найбільше серед них айстрових (12,2 %), далі йдуть бобові (9,4 %), злакові (8,3 %), хрестоцвіті (5,7 %), розоцвіті (5,6 %), губоцвіті (5,2 %), зонтичні (4,2 %) та ін. Переважають у флорі багаторічні трави (54,8 %), на другому місці - однорічники (34,3%), частка чагарників, напівчагарників та чагарничків становить лише 10,9%. Серед них один ендемічний рід - Румія і близько 8% ендемічних видів: гвоздика низька, березка кримська, соболевскія каменелюбна, кропива глуха гола, чина пальчаста, півонія кримська, герань кримська, ломикамінь зрошуваний, сонцецвіт Стевена, самосил яйлинський, проломник кримський та багато інших. Крім того, тут ростуть 183 види мохів, що становить 60% видів бріофлори Криму, 154 види лишайників, а також 1733 види грибів.

У флорі заповідника нараховується 78 рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України: краєкучник персидський, адіант венерин волос, яловець високий, сон кримський, роговик Біберштейна, смілка зеленоквіткова, півонія кримська, фіалка кримська, чист кримський, соболевскія сибірська, суничник дрібноплодий, зіновать Вульфа, фісташка туполиста, прангос трироздільний, громовик багатолистий, аденофора кримська, дуже багато видів орхідних. Тут відмічено 24 види рослин, занесених до Європейського червоного списку, 8 видів, занесених до Додатку 1 Бернської конвенції.

Різноманітність природних умов, рослинного покриву зумовлює багатство фауни заповідника. Тут мешкає 37 видів ссавців, 150 - птахів, 16 - плазунів, 4 види земноводних, 90 видів комах та 119 видів молюсків.

Із ссавців досить типовими є їжак звичайний, заєць-русак, миша лісова, полівка звичайна, ласка, куниця кам'яна, козуля європейська тощо.

До Червоної книги України занесено велику групу рукокрилих, що живуть у печерах, будівлях, дуплах дерев: підковоносів великого і малого; нічниць Наттера і триколірну; широковуха європейського, вечірниць малу й велетенську; нетопирів кожанковидного та середземноморського. Крім того, по берегах гірських потоків трапляються кутора мала, в лісах - борсук, яких теж занесено до Червоної книги України. Чимало видів тварин Криму відрізняються від типових і розглядаються як окремі ендемічні підвиди, серед них: бурозубка мала, лисиця гірська кримська, куниця кам'яна кримська, олень благородний кримський тощо. Деяких тварин було завезено до Криму і вони тут акліматизувалися (білка-телеутка алтайська, муфлон, кабан дикий).

Досить багатим є світ птахів у Ялтинському заповіднику. Тут їх трапляється близько 150 видів, з яких гніздяться 40 видів. Найтиповіші з них у лісах - зяблик, дятел строкатий, синиці чорна й велика, дрізд чорний; на яйлі - жайворонок польовий, коник лісовий; на скелях - стрижі, голуб сизий тощо. Рідкісними стали такі хижі птахи, як орел-могильник, боривітер степовий, сокіл-сапсан та балобан, яструб-перепелятник та інші.

Плазуни представлені невеликою кількістю видів. Найчастіше зустрічаються ящірки кримська, прудка та скельна, рідше - жовтопуз і дуже рідко - гекон кримський, полози жовточеревий та леопардовий. Із земноводних тут відомі квакша звичайна, ропуха зелена, жаба озерна.

Фауна безхребетних у Криму значно багатша, хоча тут немає багатьох типових для материка видів. Натомість є багато видів цикад, метеликів, серед яких є ендеміки. До Червоної книги України занесено богомолів - емпуза смугастого та боліварію коротко-крилу, з інших - жужелицю кримську, махаона, поліксену, носатку листовидну, сатира євксинського, чорнушку Ферея.

Загалом на території заповідника мешкають 30 видів тварин, занесених до Червоної книги України, 9 видів, занесених до Європейського червоного списку.

З природою заповідника можна ознайомитись, пройшовши у супроводі екскурсоводів його еколого-освітніми маршрутами та стежками

Створений у 1979р. Карадазький природний заповідник розташований у південно-східній частині Кримського півострова на відстані 36км. на південний захід від м.Феодосії між Отузькою (на південному заході) і Коктебельською (на північному сході) долинами і між населеними пунктами Коктебель, Щебетовка, Курортне. Це один з найпримітніших та наймальовничіших куточків Криму. Відомий дослідник Тавриди К.І. Габлиць, а потім академік П.С. Паллас першими звернули увагу на своєрідну, екзотичну красу Карадагу. А.А.Прозоровський-Голіцин у 1881 році виявив його вулканічне походження, а А.Е. Лагоріо склав першу геологічну карту. Систематичні наукові дослідження Карадагу розпочалися на початку ХХ століття, коли Т.І. Вязємським у 1914 році була створена Карадазька наукова станція.

Вперше науково обґрунтував необхідність заповідання цієї місцевості ще у 1922 році академік О.А. Павлов, який вважав, що оригінальні форми рельєфу та пейзажі Карадагу можуть посперечатися з найвідомішим у світі Йєллоустонським національним парком США. Спочатку Карадаг отримав статус пам'ятки природи місцевого, потім республіканського значення, а в 1979 році згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 9 серпня 1979 року № 386 - державного заповідника.

Площа Карадазького природного заповідника становить 2874,2 га., з них 809,1 га. - акваторія Чорного моря. Площа його охоронної зони становить 960,9га. (20,9га. суходолу і 940,0га. морської акваторії).

Заповідник створено з метою збереження унікального природно-мінералогічного комплексу, посилення охорони і вивчення рідкісних видів флори і фауни в урочищі Карадаг.

В установі працюють 106 чоловік, з них у науковому підрозділі - 44, у службі охорони - 20 чоловік.

За фізико-географічним районуванням територія заповідника відноситься до Кримського гірсько-лісового краю Кримської гірської ландшафтної країни, а рослинність згідно з геоботанічним районуванням - до Гірськокримського округу Гірськокримської підпровінції Євксинської провінції Середземноморської лісової області.

Ландшафт заповідника особливо вражає своєю незвичайністю і самобутністю. У заповіднику охороняється єдиний у Європі масив юрського періоду з типовими рисами вулканічної діяльності, до якого підходять степи рівнинного Криму. Вулкан є природним музеєм мінералів - сердоліку, халцедону, кришталю, аметисту, агату, опалу, яшми, різної форми і відтінків. Дуже мальовничою є і берегова смуга заповідника з численними, надзвичайної краси затишними бухтами з прозорою водою, що оточені стрімкими скелями.

Клімат Карадагу є перехідним від субсередземноморського до степового, помірно теплого, сухого, характерного для степової частини Криму. Середня температура лютого дорівнює +1,5°С, липня - +23,8°С при абсолютному максимумі +40°С і мінімумі -24°С. Період із сніговим покривом у прибережній зоні триває в середньому 21 день, а в горах - до 65 днів. Температура води в морі змінюється від 5 до 22 °С.

Рослинний світ заповідника надзвичайно багатий і представлений трьома поясами: від рівня моря до 250 м - поясом степів, чагарників і рідколісся; від 250 до 450 м - пухнастодубових лісів і вище 450 м - скельнодубових і грабових лісів.

Рослинність заповідника представлена широколистяними лісами з дуба пухнастого, граба, ясена, різнотравно-ковилово-злаковими степами, шибляковими та фриганоїдними угрупованнями, ялівцевими та фісташко-дубовими рідколіссями. До Зеленої книги України занесено 4 лісових рослинних угруповання (формації ялівцю високого, фісташки туполистої, групу асоціацій пухнасодубових лісів червоноялівцевих, асоціацію скельнодубового лісу кизилово-фізоспермового, групу асоціацій скельнодубових лісів кизилових) та 12 степових угруповань (формації мигдалю низького, ковили камнелюбної, ковили Браунера, ковили Лессінга, ковили української, ковили понтійської, ковили волосистої, ковили найкрасивішої, ковили вузьколистої, асфоделіни кримської та жовтої, півонії тонколистої, осоки низької). Нижчих рослин тут налічується 1269 видів, у тому числі 76 видів мохоподібних, 880 - водоростей, 313 - лишайників, з яких 6 занесено до Червоної книги України. Це рочела водоростеподібна, летарієла переплутана, пармелія грубозморшкувата, торнабеа щитоподібна та ін. У заповіднику зареєстровано також зростання 380 видів грибів.

Вищих судинних рослин тут відмічено 1168 видів, що становить 46 % флори Криму. З них 52 види є ендемами (астрагали зверхуволосистий та подібний, еремур Юнге, роговики товстуватий та Шмальгаузена, ремнепелюстник козячий, клен Стевена, ластовень кримський, роман стерильний, шавлія скабіозолиста, чебрець Дзевановського, роговик Біберштейна тощо), 80 видів занесено до Червоної книги України, 32 - до Європейського червоного списку і 9 видів до Додатку 1 Бернської конвенції.

Не менш різноманітним є і тваринний світ Карадагу. Загальна кількість видів зареєстрованих тут тварин становить 5300 видів. Серед них 146 видів молюсків, 196 - ракоподібних, 500 - павукоподібних, 3000 - комах. Тут відмічено мешкання 402 видів хордових тварин, серед яких: 7 видів асцидій, 114 видів риб, 4 - земноводних, 9 - плазунів, 231 - птахів та 35 - ссавців. На території заповідника мешкають 30 ендемічних видів тварин, 30 видів, занесених до Європейського червоного списку, 130 видів, занесених до Червоної книги України та 168 видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.

Із комах у Червону книгу України занесено богомола емпуза смугастого, аскалафа строкатого, жужелицю кримську, бджолу-тесляра фіолетову, дибку степову, ембію реліктову, метеликів - бражника кроатського, карликового, шовкопряда Балліона, совку Трейчке, із ракоподібних - крабів трав'яного, кам'яного і мармурового, із риб - морського коника чорноморського, арноглоса, губаня зеленого, горбиля світлого, з плазунів - полоза жовточеревого та леопардового, із птахів - реготуна чорноголового, стерв'ятника, кроншнепа великого, дрофу, баклана довгоносого і малого, коровайку, грифа чорного, із ссавців - тушканчика великого, широковуха європейського, нічницю триколірну, нетопира середземноморського, підковоноса великого і ін.

Заповідник є науково-дослідною установою, тут здійснюється вивчення стану біорізноманіття і моніторинг наземних і водних екосистем. Науковці заповідника беруть активну участь у поширенні знань про красу і багатство природи Карадагу, у заповіднику створено Музей природи, діють 2 екостежки: пішохідна (по суходолу) та морська. (№7, ст.7-36)

У Кримських горах поблизу Ялти розміщено невеликий природний заповідник Мис Мартьян розташований на Південному березі Криму біля м.Ялта. Його було організовано постановою Ради Міністрів УРСР від 20 лютого 1973 року № 84 на землях Нікітського ботанічного саду. Площа заповідника становить 240,0га., у тому числі 120,0га. суші і 120,0га. прилеглої акваторії Чорного моря.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані цінних природних комплексів мису Мартьян, охорони і збереження рідкісних видів рослин і тварин, проведення науково-дослідних робіт.

Район розміщення заповідника - це район складних і тривалих геологічних процесів, пов'язаних як з відкладенням осадових порід, переважно вапняків, так і з підняттям земної кори. Внаслідок дії останніх від Нікітського хребта відокремилися уламки вапняків, що опустилися до моря і утворили власне мис Мартьян. В орографічному відношенні він являє собою шлейф, розсічений балками, яругами, що тягнеться від Нікітського хребта до моря і обривається, де інде, високими уступами (до 100-200 м) у море. Заповідник займає нижню частину шлейфа до висоти 250 м над рівнем моря.

За схемою фізико-географічного районування територія заповідника відноситься до Кримського гірсько-лісового краю Кримської гірської ландшафтної країни. Рослинність, за геоботанічним районуванням, належить до Гірськокримського округу Кримсько-Новоросійської провінції Середземноморської лісової області.

Клімат заповідника більш теплий і сухий, ніж на сусідніх територіях, оскільки з півночі він захищений від холодних вітрів близько розташованою Головною грядою, висота якої становить 1200-1400 м н.р.м. Літо тут жарке й сухе, а зима м'яка і волога. Середньорічна температура становить +13,3-13,9°С, середня температура липня - +25°С, лютого - +4°С, тобто характеризується відносно невисокою амплітудою коливання. Середньорічна кількість опадів становить 560 мм. Ґрунти коричневі, характерні для субтропіків.

Унікальність і наукова цінність заповідника полягає в тому, що тут зберігаються типові природні ландшафти і багатий генофонд флори та фауни середземноморського типу, що пов'язано з його розташуванням на північній межі Середземнорської флористичної області. Акваторія заповідника - одна з небагатьох ділянок, яка збереглася на Південному березі Криму у природному стані, з типовою донною рослинністю, котра відрізняється високим біорізноманіттям.

Рослинність заповідника відрізняється від рослинності оточуючих територій тим, що тут трапляються найтиповіші для Криму середземноморські угруповання, котрі добре зберігають риси первинної структури. Загалом рослинність представлена лісами, більшу частину площі яких становлять ліси дуба пухнастого, меншу - рідколісся ялівцю високого і зовсім невелику - сосни кримської. Теплий клімат та достатня кількість опадів сприяють поширенню в них єдиного в Криму вічнозеленого листяного дерева - суничника дрібноплодого та чагарників: чисту кримського, рускусу понтійського, плюща кримського.

Головна цінність заповідника - реліктові ліси з ялівцю високого, які в Україні зустрічаються тільки на Південному березі Криму, де проходить північна межа їх середземноморського ареалу. Ці реліктові угруповання приурочені до нижнього поясу рослинності південного макросхилу Головної гряди. Такі рідколісся піднімаються від узбережжя моря до верхньої межі заповідника і займають типові для них скельні екотопи з погано розвиненими коричневими ґрунтами, непридатними для дуба пухнастого чи грабинника. Вік дерев ялівцю сягає 200 і навіть 500 років, зімкненість крон 0,4-0,6, висота - до 15 м, діаметр покручених стовбурів 30-40 см. У складі такого рідколісся часом співдомінує вічнозелений суничник дрібноплодий. Дерева його ростуть поодиноко або групами на крутих південних схилах. Це світлолюбне дерево, що зберегло реліктові риси вічнозеленої субтропічної флори. Листя його живуть протягом кількох років і опадають влітку, як і червона кора дерева, замість якої щорічно наростає молода зелена. Червона кора виконує роль природного світлофільтру, який захищає нижній зелений шар від шкідливої дії сонячного проміння та надмірної транспірації, особливо в зимовий період, і пропускає промені, що сприяють фотосинтезу. Влітку, коли червона кора облітає, зелений шар молодої кори посилює фотосинтез удвічі. Завдяки такому пристосуванню цей релікт зміг вижити в екстремальних умовах. Чагарникового ярусу в таких лісах немає, або його утворюють як вічнозелені (рускус понтійський, чист кримський, яловець червоний, жасмин кущовий), так і листопадні (скумпія звичайна, в'язіль емероїдний тощо) види. Місцями густі зарості утворює ласкавець кущовий, що був завезений із Середземномор'я і швидко поширюється.

На більш потужних і багатих ґрунтах некрутих (10-20°) схилів та понижень формуються угруповання дуба пухнастого, у яких висота дерев віком 50-60 років сягає 4-8 м, а зімкненість крон - від 0,4 до 0,8. Помітну частку таких угруповань становлять граб східний та фісташка туполиста.

Унікальні угрупування суничника дрібноплодого та фісташки туполистої формують у заповіднику рідкісні рослинні угруповання, що включені до Зеленої книги України.

Флора вищих рослин заповідника налічує 538 видів (більше 19% флори Криму), з яких 5 видів голонасінних, 530 - покритонасінних і 3 -папоротеподібних. Серед них 40 видів - рідкісні (7% флори заповідника), у т.ч. 38 видів включено до Червоної книги України (яловець високий, суничник дрібноплодий; фісташка туполиста, анакампіс пірамідальний, лімодорум недорозвинений, ремнепелюстник козячий, булатка довголиста, коручка морозниковидна, адіант венерин волос тощо), 6 - у Червону книгу МСОП, 7 - у Європейський червоний список, 10 - ендеми Криму, 12 - релікти. У наземній флорі нижчих рослин представлено 35 видів мохоподібних, 259 видів лишайників.

На території заповідника зареєстровано 230 видів макроскопічних грибів, що становить 1/4 частку біорізноманіття макроміцетів Криму. З них більше 20 видів - рідкісні або регіонально рідкісні, 4 види - боровик королівський, клатрус червоний, клаваріодельфус маточковий і гриб-зонтик дівочий включено до Червоної книги України, 3 види - гігрофор сироїжковидний, сироїжки медова та коротконога рекомендовано для включення до її нового, третього, видання.

Прибережно-аквальний комплекс мису Мартьян - резерват генофонду морської флори та фауни. Тут представлено 129 видів водоростей-макрофітів (62% видів, що відмічені для узбережжя Південного берега Криму), 59 видів та форм діатомових та 65 видів та форм синьо-зелених водоростей. Рідкісними для флори Чорного моря є 52 види, а 2 види занесено до Червоної книги України. Загалом в акваторії заповідника зустрічається більше 200 видів морських тварин - риб, молюсків, ракоподібних та ін.

Тваринний світ заповідника, незважаючи на його невелику пощу є досить різноманітним. В цілому на мисі Мартьян відзначено майже 1100 видів тварин. Фауна заповідника включає 18 видів ссавців, 7 видів плазунів, 4 види земноводних, 150 видів птахів (52 % орнітофауни Криму), 70 видів риб, 91 вид молюсків, близько 700 видів комах і ін. Із птахів 89 видів включено до різних природоохоронних списків (82 види - до 2 Додатка Бернської конвенції, 28 - до ЄЕС Директиви про охорону птахів, 14 - до Червоної книги України). Серед рептилій рідкісними є леопардовий полоз, жовтопузий полоз, жовтопузик і кримський геккон - представники реліктової фауни Криму, що включені до Червоної книги України. На території заповідника зустрічаються всі 9 ендемічних підвидів птахів, що живуть на Кримському півострові: сойка кримська, дубоніс кримський, синиця чорна, волове очко тощо. Звичайними видами для акваторії заповідника є всі три червонокнижні види чорноморських дельфінів - афаліна, азовка та білобочка. Заповідник є одним з опорних пунктів з вивчення і збереження чорноморських китоподібних.

На території заповідника знаходиться пам'ятник археології місцевого значення "Рускофіль-Кале", який взято під охорону у 1969 році. На прямовисному мисі збереглися залишки кам'яної кладки середньовічної фортеці XIII-XV ст.

Заповідник "Мис Мартьян" - науково-методичний центр, природний полігон з вивчення, збереження і відновлення наземних і морських екосистем. Заповідник проводить навчально-методичну і еколого-освітню роботу. На його території функціонує екологічна стежка, що дозволяє познайомитися з природними комплексами, характерними для Південного берега Криму.

Ботанічні сади (загальнодержавного та місцевого значення) створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої та світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій.

На особливу увагу заслуговує Нікітський ботанічний сад, розміщений на схід від Ялти (поблизу селища Ботанічне). Має площу 1000 га; на півдні безпосередньо підходить до Чорного моря. Тут зібрано унікальну колекцію субтропічної флори. Проводиться велика наукова робота з акліматизації рослин. Сад відкритий для відвідувачів. (№ 6, ст.212-214)

Біосферні заповідники. Це природоохоронні науково-дослідні установи міжнародного значення. Вони створюються для збереження у природному стані типових природних комплексів біосфери, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників. Біосферні заповідники створюють на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та земель. Рішення про їх створення узгоджувалося на міжнародному рівні в межах Програми ЮНЕСКО "Людина й біосфера".

Для біосферних заповідників установлюється диференціальний режим охорони. Згідно із завданням охорони виділяють такі зони: заповідну, буферну та зону антропогенних ландшафтів.

Заповідна зона призначена для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними чинниками природних комплексів, генофонду рослинності і тваринного світу.

Буферна зона виділяється з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях.

Антропогенних ландшафтів, що об'єднує території із земле-, лісо-, водокористуванням, поселеннями, рекреацією та іншими видами господарської діяльності.

У біосферних заповідниках можуть виділятися також території регульованого заповідного режиму (регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища).

На території України діють чотири біосферні заповідники: Асканія-Нова, Карпатський, Дунайський і Чорноморський.

Чорноморський біосферний заповідник був заснований 14 липня 1927 року Декретом Ради Народних Комісарів УРСР № 172 як складова частина Надморського заповідника, у 1933 році став самостійною природоохоронною і науково-дослідною установою. Як біосферний заповідник затверджений Указом Президента України від 26 листопада 1993 р. № 563. Сесією Координаційної Ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" заповідник включений до міжнародної мережі біосферних резерватів, відповідний сертифікат видано у 1998 році.

До території заповідника входять Тендрівська та Ягорлицька затоки Чорного моря, острови, розташовані в цих затоках, а також 6 материкових ділянок: Волижин ліс, Солоноозерна, Івано-Рибальчанська, Ягорлицький Кут, Потіївська та Потіївська Стрілка.

Територія заповідника поділяється на дві функціональні зони - заповідну, площею 70509,0 га (землі надані заповіднику у постійне користування) та буферну, площею 18620,0 га. Близько 84% території заповідника -74971 га - це акваторія Тендрівської і Ягорлицької заток Чорного моря, на суходільні ділянки припадає всього 16% - 14158 га. Навколо окремих ділянок заповідника встановлено охоронну зону загальною площею 9278,0 га.

Заповідник створений для охорони гніздових і перелітних птахів, а також ландшафтів типчаково-полинових причорноморських степів і солончаків.

Чорноморський біосферний заповідник - найбільший в Україні заповідник, територія якого складається з кількох ділянок, що репрезентують різні ландшафти приморського півдня України: азональний лісостеповий, азональний піщано-степовий, зональний пустельно-степовий, приморський солончаковий.

За фізико-географічним районуванням територія заповідника відноситься до Причорноморсько-Приазовського південностепового краю Південностепової підзони Степової зони. Рослинність репрезентує Цюрупинсько-Скадовський округ Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.

Рельєф заповідника рівнинний, з численними зниженнями уздовж моря. Незначні підвищення слабко хвилясті. Для морського узбережжя є характерним літоральний вал з піску та черепашок. Піщані арени являють собою чергування бугрів 3-5 м заввишки із западинами. Піски підстеляються вапняками. Аренні і приморські піски - відносно молоді і дуже динамічні структури. Різноманітність їх тваринного і рослинного світу, високий ендемізм, геоморфологічна та ландшафтна унікальність висувають їх у раритети європейського рівня.

Клімат заповідника помірно континентальний, з жарким і посушливим літом та м'якою, з відлигами і нестійким сніговим покривом, зимою. Узимку і особливо рано навесні дують сильні вітри. Середня температура січня становить -2°С, липня - +24°С, середня кількість опадів - близько 320 мм на рік.

Заповідник представляє собою цілісну систему, яка поєднує надзвичайно різноманітні приморські, прирічкові, аренні та материкові природні комплекси із лісовою, лучною, болотною, водною, степовою та галофітною рослинністю і відповідним їм різноманіттям комплексів тварин. Ценотична різноманітність представлена: лісами, у яких відмічено 22 асоціації, що входять до 4-х формацій, чагарниками - відповідно 5 асоціацій і 2 формації, степами - 29 і 8, луками - 28 і 7, прибережно-водною і водною рослинністю - 11 і 1, солончаками - 23 і 8. До Зеленої книги України занесено 11 степових та лісових асоціацій, які відносяться до 3-х формацій.

На лісостепових ділянках - Івано-Рибальчанській (3104га.), Соленоозерній (2293га.) і Волижин ліс (203га.) - охороняються рідкісні природні комплекси нижньо-дніпровських пісків, представлені мозаїкою піщаних степів, лук та невеликих гайків (колків) з дуба звичайного, ендемічної берези дніпровської, груші звичайної, заростей степових чагарників, а також болотної і солончакової рослинності навколо озер і заток.

Реліктові лісові колки є залишками давньої Гілеї - лісового краю пониззя Дніпра, описаної у V ст. до н. е. Геродотом. Справжньою перлиною заповідника є Тендрівська коса, яка вузькою смугою пісків простягнулася на 80 км. Давні греки називали її Ахіллесовим шляхом. У ті часи на ній стояв храм, присвячений Ахіллесу. На косі зростають багато ендемічних видів, у тому числі видів з вузьким ареалом. Вони ніде більше у світі не зустрічаються і тому занесені до Червоної книги України та Європейського червоного списку видів, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі. До таких видів відносяться люцерни тендрівська і морська, перлівка золотолускова та інші.

Зональні типчаково-полинові пустельні приморські степи поширені на ділянках Потіївська (1064га.) і Ягорлицький Кут (840га.). Тут степові ділянки межують з великими ділянками приморських солончаків, що займають плоскі пониження із засоленими ґрунтами.

Територія заповідника репрезентує різноманіття природних умов степового півдня України. Нині Чорноморський біосферний заповідник практично став головним центром, де охороняються найбільш багаті та повночленні природні комплекси рослинного світу крайнього півдня, які зараз збереглися тільки на заповідних територіях.

На його території вже виявлено 926 видів природної флори, серед них - понад 700 видів судинних рослин, 90 - лишайників, 61 вид мохів, 87 видів шапкових грибів та 91 вид фітотрофних грибів-паразитів. І це далеко не всі види, оскільки водорості та гриби тут повністю ще не досліджені.

На території заповідника зустрічається близько 60 видів ендемічних рослин, як вузьколокальних ендемів (береза дніпровська, ковила дніпровська, жовтозілля дніпровське, козельці дніпровські, чебрець дніпровський, астрагал дніпровський тощо), так і більш широкоареальних ендемів - представників самофітно-степових, галофітних та лучних комплексів (ковила Лессінга, тюльпан Шренка, волошка короткоголова, піщанка Зоза, сон чорніючий, холодок прибережний, зозулинець болотний, запашний розмальований та салеповий і ін.). Тут зберігаються 16 видів рослин, занесених до Європейського червоного списку та 24 види, занесені до Червоної книги України.

Багатою є також і фауна заповідника, чому сприяє різноманіття його ландшафтів та географічне положення. У своєму поширенні представники тваринного світу значною мірою пов'язані із згаданими вище піщано-лісостеповим, приморським, пустельно-степовим та прибережно-острівним природними комплексами. Нині в заповіднику вже відомо близько 3500 видів природної фауни. З них найбільшим різноманіттям відрізняються комахи, яких відомо близько 2200 видів, павукоподібні - 168 видів та молюски - 65 видів. Хребетні тварин представлені 462 видами, з яких найбільшим різноманіттям відрізняються птахи - їх відмічено 309 видів. Фауна плазунів налічує 9 видів і є однією з найрізноманітніших серед заповідників України. За всі роки спостережень у морських водах заповідника виявлено 83 види риб, або близько 50 % видового складу риб Чорного моря. Наземна фауна ссавців складається з 50, а морська - із 3 видів.

Заповідник відіграє особливу роль у збереженні рідкісних видів птахів. В його межах відбувається гніздування таких рідкісних видів, як кулик-сорока, морський зуйок, гага звичайна, ходуличник, крохаль довгоногий, реготун чорноголовий, орлан-білохвіст, дрохва, пелікан рожевий, баклан великий та біла чапля мала та інші.

Загалом на території заповідника гніздяться 110 видів птахів, а решта зустрічаються під час зимівлі та перельотів. Загальна кількість птахів, що зимують у Тендрівській та Ягорлицькій затоках, становить більше 120 тис. особин. У зв'язку з великою природоохоронною та науковою цінністю акваторії цих заток мають статус водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення, головним чином як місця оселення водоплавних птахів. Найважливішим для птахів є прибережно-острівний комплекс, на якому зареєстровано 125 видів водно-болотних птахів і де зосереджується до 60-70 % загальної кількості морських птахів півдня України. Заповідник є базовим місцем гніздування мартина чорноголового у Європі. Орнітокомплекс лісостепових ділянок налічує 100-120 видів, з яких гніздяться 40, ще 60 використовують ці місця як кормові біотопи і місця відпочинку. У приморському степу зустрічається до 180 видів птахів.

Загалом на території заповідника мешкають 29 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, та 124 види, занесених до Червоної книги України. Особливо слід відмітити, що в межах заповідних акваторій зустрічаються рідкісні нині морські ссавці: афаліна чорноморська, білобочка чорноморська та тюлень-монах середземноморський.

Чорноморський біосферний заповідник - найбільший морський заповідник держави, один з найстаріших та найбільш цінних в Україні.

Значна кількість рідкісних та ендемічних видів визначає величезну цінність гено- та ценофонду екосистем, що охороняються. Заповідник займає ключове положення, перш за все для охорони місць гніздування, міграцій та зимівлі навколоводних птахів Причорномор'я, і має надзвичайне Європейське і світове значення для збереження і відтворення їх популяцій.

Чорноморський біосферний заповідник забезпечив збереження до цього часу унікальних еталонних фрагментів причорноморського степу, піщаного лісостепу, прибережних екосистем.

Заповідник - науково-дослідна установа та центр екологічної освіти в регіоні. Рекреаційна діяльність в межах заповідника не здійснюється.

У складі Чорноморського державного заповідника було створено філію "Дунайські плавні", яку постановою Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1981 р. № 203 було реорганізовано у самостійний державний заповідник. Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. № 861 було створено Дунайський біосферний заповідник. Його створенню сприяла фінансова підтримка Світового банку на підставі відповідної угоди з Урядом України в рамках проекту "Збереження біологічного різноманіття в українській частині дельти Дунаю" (1995-1998 рр.). Названий проект від імені України демонструвався на всесвітній виставці у Ганновері у 2000 р. серед найбільш успішних екологічних проектів.

Рішенням Міжнародного координаційного комітету програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" від 9 грудня 1998 р. заповідник включений до складу світової мережі біосферних резерватів у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату "Дельта Дунаю" Наступного року ЮНЕСКО було прийнято рішення від 2 лютого 1999 р. про видачу заповіднику відповідного диплому.

Указом Президента України від 2 лютого 2004 р. № 117 територія Дунайського біосферного заповідника розширена на 3850 га. Зараз його загальна площа разом з протоками і внутрішніми водоймами та 2-х кілометровою смугою акваторії Чорного моря і відокремленими ділянками в районі водосховища Сасик становить 50252,9 га.

Заповідник створений з метою збереження типових та унікальних природних комплексів у дельті Дунаю, наукових досліджень та моніторингу довкілля, організації раціонального використання природних ресурсів, розвитку міжнародного співробітництва. Тому охорона цих природних комплексів, моніторинг стану рідкісних та зникаючих видів та екосистем заповідника, навколишнього природного середовища, їх змін під дією антропогенних чинників, розробка рекомендацій щодо раціонального використання ресурсів дельти та екологічна освітньо-виховна робота - в числі головних завдань Дунайського біосферного заповідника.

За схемою фізико-географічного районування територія Дунайського біосферного заповідника входить до Причорноморського середньо-степового краю Середньостепової підзони Степової зони, а за схемою геоботанічного районування рослинність заповідника відноситься до Ізмаїльсько-Білгород-Дністровського (Дунайсько-Дністровського) округу Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.

Територія заповідника відноситься до геосистем первинної та вторинної дельти, розташована у північно-східній частині дельти Дунаю на схід від м.Кілія та на південь від верхів'я озера Сасик. На сході угіддя межує з Чорним морем, а на півдні - з Румунією. Його складовими частинами є власне дельта Кілійського рукава Дунаю, острів Єрмаків, Жебриянське пасмо, Стенцівсько-Жебриянівські плавні, верхів'я озера Сасик та Джантшейський лиман. Майже вся територія адміністративно відноситься до Кілійського району Одеської області. Лише дві окремі ділянки відносяться до Татарбунарського району - це верхів'я озера Сасик та Джантшейський лиман. Навколо заповідника розташовані населені пункти: с.Ліски, с.Шевченкове, с.Мирне, с.Десантне, с.Приморське, с.Лиман, с.Борисівка, с.Трапівка, с.Заречне, смт.Татарбунари та м.Вилкове.

Відповідно до Указу Президента України від 2 лютого 2004 р. № 117 площа заповідної зони біосферного заповідника становить 14904,0 га, зона регульованого заповідного режиму - 7811,0 га, буферна зона - 19392,0 га, зона антропогенних ландшафтів - 8145,9 га.

Дельта Дунаю за походженням ділиться на дві частини: стародавню річкову і молоду морську. Межею між ними є береговий вал із морського піску з черепашками - Жебриянівське пасмо. У північній частині між Жебриянівським пасмом і Летю (Румунія) вал розірваний Кілійським рукавом. Далі в морі формується вторинна дельта Кілійського рукава.

Дельта Кілійського рукава, що розташована нижче м. Вилкове, є найбільш молодою частиною величезної дунайської дельти та новою природною сушею в Європі. Її вік складає близько 300 років, а вік приморської смуги значно менший, не більше 150 років. Окремі ж острови і коси сформувалися в останні десятиліття. Процес дельтоутворення продовжується і зараз, проте він менш інтенсивний в зв'язку з виносом мулу на більші глибини Чорного моря.

У геоморфологічному плані дельта Дунаю розташована на новоевксінських глинах, що виникли в результаті алювіальної діяльності древнє-дунайського лиману. Вони покриті осадовими породами різного походження, що залягають майже горизонтально, з невеликим ухилом убік моря. Висота дельтової рівнини над рівнем моря в м. Ізмаїл складає 3,7 м, поблизу Сулінського устя - 0,5 м. Біля 87% площі дельти займають плавні, що мають глибину 1-2, рідше 3-4 метри.

Клімат у пониззі Дунаю помірно континентальний, з короткою і теплою зимою, тривалою спекою влітку. Він формується під впливом циркуляції повітряних мас, утворених у віддалених один від одного регіонах - Атлантичному океані, Середземному морі і Євроазіатському материку. За кліматичними показниками територія характеризується як жаркий південний агрокліматичний район.