Середньомісячна температура січня коливається від -2 до -1,5°С , а червня - 22,3-23,0°С. Загальна кількість опадів становить - 350-400 мм/рік при випаровуванні 750-900 мм/рік. Настільки значне випаровування повинно підтягувати ґрунтові води, насичені хлоридами і сульфатами, і це викликало б засолення ґрунтів. Проте засолення спостерігається лише на ділянках із зруйнованим рослинним покривом. Захищає ґрунти висока промивна здатність Дунаю в період тривалої весняної, а, в окремі роки, і осінньої повені.

Гідрологічна мережа Кілійської дельти Дунаю дуже розгалужена і складається з великих і малих водотоків і водойм. Морська дельта починається від місця прориву системи морських піщаних пасм - Жебриянської - Летя на 18-му кілометрі Кілійського рукава (0 км Дунаю рахується від моря). Саме тут розташоване м. Вилкове, біля якого Дунай ділиться на рукави Очаківський, Старостамбульський і Білгородський. Перші два зараз є головними водотоками цієї ділянки Дунаю. Нижче вони діляться на більш дрібні: Прорва, Шабош, Полуденне, Гнеушев, Анкудинов, Середнє, Піщане, Бистре, Восточне, Циганка, Лімба, Лебединка та інші. Деякі з них вже не мають прямого виходу в море (Шабош, Середнє, Піщане), а рукави Білгородський і Гнеушев перебувають у стадії відмирання.

Разом з численними великими і малими рукавами тут широко представлена мережа прісноводних внутрішніх і відкритих приморських водойм: Потапівський, Лазаркін, Ананькін, Дєлюков, Таранов, Солоний, Желаний, Гнилий, Бистрий, Курильські мілководдя та інші. Усі вони здебільшого мілководні, з глибинами від 0,5 до 2 м.

Дунайський біосферний заповідник забезпечує збереження біорізноманіття дельти, проведення спостережень і досліджень по програмі "Літопис природи" за природними процесами. В структурі установи діють відділи: науковий, охорони заповідника та екологічної освіти і туризму. При заповіднику працює інформаційно-туристичний центр.

Флора заповідника нараховує 1505 видів рослин, з них 955 - судинних. Останні належать до 380 родів і 101 родини. Рідкісними та зникаючими є 134 види рослин (14,1% флори заповідника), з них 60 видів - ендеміки. До Червоної книги України занесені 18 видів, до Європейського Червоного списку - 10, до Додатку 1 Бернської конвенції - 5 видів. Рослинність заповідника представлена угрупованнями генетично відмінних типів - від водного до напівпустельного та складається з водного, болотного, лучного, солонцевого і солончакового, псамофітного і лісового типів. Останній складається з угруповань заплавного лісу та піщаних кучугур. До Зеленої книги України занесено 15 рослинних угруповань: 2 степових, 3 болотні та 10 водних.

Із "червонокнижних" видів тут охороняються, зокрема, сальвінія плаваюча, водяний горіх плаваючий, плавун щитолистий, альдрованда пухирчаста, меч-трава болотна, зозулинець болотний, коручка болотна і чемерицевідна, білоцвіт літній, гвоздика бессарабська, ковила дніпровська, золотобородник цикадовий та ін. Багато видів рослин заповідника є нащадками третинної флори (водяний горіх, обвійник грецький, латаття біле, глечики жовті, меч-трава болотна, сальвінія плаваюча та ін.). Подібно іншим рідкісним третинним таксонам вони мають обмежене і спорадичне поширення і потребують особливої охорони.

Фауна заповідника представлена 1492 видами безхребетних та 417 видами хребетних тварин. З хребетних тварин заповідника птахи відзначаються найбільшим видовим багатством відносно фауни України. Їх тут зареєстровано 263 види. Це становить приблизно 79% всіх відомих для дельти Дунаю та майже 64% всього видового складу орнітофауни України. Видове різноманіття птахів заповідника найкраще представлене на чотирьох основних ділянках: у Кілійській дельті - 219 видів, далі в цьому аспекті йдуть Стенцівсько-Жебриянівські плавні, Жебриянське пасмо та острів Єрмаків. Орнітофауна останнього нараховує 183 види. На території заповідника відзначено перебування 42 видів птахів, що підлягають особливій охороні. Це, зокрема, занесені до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) кучерявий пелікан, малий баклан, червоновола казарка та орлан-білохвіст та ін.

Чільне місце у орнітофауні Дунайського біосферного заповідника займають водоплавні та навколоводні птахи, особливо гусеподібні - лебеді, гуси, качки, веслоногі - пелікани та баклани, лелекоподібні - чаплеві і ібісові. Серед них є багато важливих мисливсько-промислових видів, таких, як сіра гуска, крижень та інші качки, а також видів, занесених до Червоної книги України. Це, крім згаданих раніше, рожевий пелікан, косар, коровайка, жовта чапля, чернь білоока, ходуличник, великий, середній та тонкодзьобий кроншнепи та ін.

Плавні заповідника мають виключне значення для гніздування малого баклана. Його колонії тут є найбільшими в Україні. Важливе значення заповідні плавні мають для жовтої чаплі, великої та малої білих чапель, сірої та рудої чапель, квакви. Чисельність цих птахів у заповіднику досягає десятків та сотень пар.

На території ДБЗ за останні десятиріччя відмічено перебування 40 видів ссавців (без урахування кажанів). Із них 14 занесено до Червоної книги України.

Із ссавців особливий інтерес викликає єдиний представник ластоногих Чорного моря - тюлень-монах. Донедавна вважалось, що цей вид, занесений до Червоної книги МСОП, більше не зустрічається у Чорному морі, проте у 1992, 1994 та 1995 рр. окремі особини траплялися в українській частині дельти Дунаю на території заповідника. Із навколоводних звірів, мешканців прісних водойм, характерні такі, як інтродуковані ондатра та єнотовидний собака, а також рідкісні "червонокнижні" - горностай, річкова видра, європейська норка. В плавнях зрідка зустрічається кіт лісовий.

Герпетофауна території дунайської дельти відносно небагата. В межах заповідника мешкають 11 видів земноводних. Домінують озерна та їстівна жаби, з плазунів (5 видів) найчастіше трапляються звичайний вуж, болотяна черепаха, прудка ящірка. До рідкісних тварин відносяться тритон дунайський та болотяна черепаха (списки Бернської конвенції).

Іхтіофауна заповідника багата та різноманітна, вона налічує 99 видів, які належать до 30 родин. В акваторії Дунайського біосферного заповідника зустрічаються всі види риб, занесені до Європейського Червоного списку: шип, атлантичний осетер, чорноморський та дунайський лосось, умбра, чоп великий та малий. З 32 видів риб, занесених до Червоної книги України, тут зустрічається 15 видів. Крім вже згаданих, це білуга, стерлядь, вирезуб, пічкур дунайський довговусий, шемая дунайська, йорж смугастий і ін. З промислових видів найціннішими є осетрові та дунайський оселедець.

Фауна безхребетних заповідника вивчена ще недостатньо. Лише у 1996 році під час нетривалої експедиції наукових співробітників Інституту зоології ім. Шмальзаузена НАН України було знайдено 2 нових для науки види комах, яких, загалом, на території заповідника відмічено 1059 видів. Проте вже зараз можна стверджувати, що тут мешкає багато рідкісних і корисних видів, із яких до Червоної книги України занесено 36 видів. Назвемо лише ті, які занесені також і до Європейського Червоного списку: коромисло зелене, бабка білолоба, бабка хвостата, бабка болотяна, дибка степова, красотіл пахучий, бражник обліпиховий, бражник-прозерпіна, мантиспа хижа.

Загалом на території заповідника зареєстровано перебування 40 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 104 видів, занесених до Червоної книги України, 205 видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.

Основну частину території заповідника, майже 70 %, займають плавневі екосистеми, представлені головним чином слабомозаїчними угіддями. Тут на великих просторах домінують угруповання, утворені очеретом звичайним, рогозом вузьколистим, осокою гострокінечною та ін. Серед них окремими плямами виділяються зарості верби попелястої. Плавні виконують найбільш важливу функцію - біофільтраційну на шляху надходження каламутної та насиченої різними сполуками дунайської води до Чорного моря.

Лісові та чагарникові екосистеми плавневих ландшафтів заповідника представлені як природними угрупованнями, так і штучними насадженнями (верби кількох видів, тополі чорної тощо). Вздовж водотоків смугами від 5 до 200 м тягнуться зарості, утворені вербою білою, ламкою, тритичинковою та ін., а вздовж морського берега - обліпихою, маслинкою, аморфою, тамариксом, тополею білою та ін.

Лучні екосистеми розташовані на підвищених ділянках прируслових пасом, а також по окраїнах плавнів, прилеглих до приморських грив. Вони формуються на місці болотних та прибережно-водних угруповань, які зникають в результаті підвищення рельєфу, викликаного щорічним накопиченням крупнозлакові, дрібнозлакові, крупнокомишові, дрібноситникові, а також різнотравні засолені луки. Помітну площу займають луки на острові Єрмаків, де більш підняті ділянки зайняті трансформованими, внаслідок перевипасу, болотно-лучними угрупованнями з переважанням осоки стрункої, до якої додаються галофіти.

Великою різноманітністю відзначаються водні екосистеми заповідника. Це прісноводні, а в авандельті Кілійського рукава ще й солонувато-водні, екосистеми, що розвиваються на водотоках, в лиманах та численних озерах і кутах. Найрізноманітнішою є флора кутів, які повністю втратили зв'язок з морем - Лазоркін Верхній, Лазоркін Нижній, Ананькін, Рибачий. Плеса вкриті плаваючим листям латаття білого, глечиків жовтих, водяного горіха, плавуна щитолистого. Серед занурених рослин поширені кушир, різуха морська, рдесники, елодея, тілоріз тощо. Великі простори займають ряски, сальвінія, жабурник, азола.

Специфічною екосистемою узмор'я є контактна зона Дунаю та Чорного моря. Сюди, крім величезного об'єму води, розчинених біогенів та наносів, Дунай щорічно виносить від 100 до 200 тисяч т прісноводного планктону та інших прісноводних мешканців, які гинуть і осідають на дно. Разом ці процеси мають вирішальний вплив на формування біологічної продуктивності північно-західної частини Чорного моря та на живі ресурси власне Дунаю, що пов'язані з морем (зокрема, осетрові, дунайський оселедець тощо).

З природних причин та через антропогенне втручання своєрідністю відзначаються екосистеми Жебриянського пасма. Основними екосистемами тут є штучний ліс, переважно з сосни кримської, на пісках у комплексі із залишками піщаного степу. Вік деревостоїв сосни сягає 3 - 45 років. Тут також зустрічаються луки, чагарники, солончаки, ділянки плавнів, прісні водойми. Останні штучно утворені внаслідок промислового добування піску. Старі кар'єри, оточені сосновими насадженнями, є улюбленим місцем відпочинку мешканців м. Вилкове.

Культурна цінність території Дунайського біосферного заповідника визначається історією природокористування й історичних подій, що відбувалися в дельті. Цікавим історико-культурним об'єктом є своєрідна столиця дельти - місто Вилкове. Більше двох з половиною століть нараховує його багата і самобутня культура. Місцеве населення не тільки зберегло традиції і звичаї, своєрідний діалект і релігійні погляди, але й стало невід'ємною частиною природного середовища.

Біосферний заповідник "Асканія Нова" розташований в Херсонській області, Чаплинському районі.

Заповідник займає особливе місце, так як історія заповідання його території нараховує близько 110 років. З кінця ХІХ ст. Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн в економії "Асканія-Нова" серед пасовищ почав створювати захисні ділянки. Перші його спроби (1883, 1888 роки) виявилися невдалими, оскільки відведені під заповідання землі потрапляли у смугу доріг Чумацького шляху, що на той час проходили через Асканію-Нову. У 1898 році Ф. Фальц-Фейн закладає нову заповідну ділянку площею 520 десятин. Саме вона стала праядром нинішнього біосферного заповідника, столітній ювілей якого відзначався в 1998 році.

З 1 квітня 1919 року Декретом Ради Народних Комісарів УРСР "Асканія-Нова" була проголошена Народним заповідним парком, в лютому 1921 р. на цих землях створюється перший державний степовий заповідник "Чаплі". У грудні 1984 р. заповідник на VIII сесії Бюро Міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" був включений до міжнародної мережі біосферних резерватів (Сертифікат ЮНЕСКО від 15 лютого 1985 р.). Указом Президента України від 26 листопада 1993 № 563 йому надано статус біосферного заповідника, а постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 р. № 213 визначено сучасну назву - "Біосферний заповідний "Асканія-Нова" імені Ф.Е. Фальц-Фейна".

На сьогодні "Асканія-Нова" це природоохоронна науково-дослідна установа загальнодержавного і міжнародного значення, перед якою стоять завдання збереження генофонду та природних біотопів типчаково-ковилового степу, вивчення динаміки природної та трансформованої степових екосистем; збереження, вивчення, відтворення і поповнення в штучних умовах колекцій видів дерев, чагарників та квітково-декоративних рослин, особливо рідкісних та зникаючих; збереження, збагачення та вивчення генофонду тварин з колекції зоологічного парку, розробка технологій їх утримання та розведення, ренатуралізації аборигенних видів.

Загальна площа заповідника становить 33307,6га. Згідно з функціональним зонуванням його території, площа заповідної зони становить 11054га., буферної зона - 6895,6га., зони антропогенних ландшафтів - 15358,0га. До його землекористування входять: цілинний степ і перелоги (11054,0га), дендрологічний парк (196,6га) та зоопарк (61,6га). Решта території - суходільні та поливні землі господарств Інституту тваринництва степових районів "Асканія-Нова", фермерські господарства і населені пункти.

За фізико-географічним районуванням територія заповідника "Асканія-Нова" відноситься до Причорноморсько-Приазовського південностепового краю південно-степової підзони Степової зони. За схемою геоботанічного районування рослинність заповідника репрезентує Чаплинсько-Якимівсько-Приазовський округ Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.

Клімат території помірно континентальний із жарким посушливим літом та м'якою нестійкою зимою. Середньорічна температура повітря становить +9,5оС (мінімум - -32оС, максимум - +40,3оС). Середньорічна сума опадів - майже 400 мм з мінімумом 164 мм (1943 рік) та максимумом 703 мм (1997 рік). Рівнинний рельєф сприяє швидкому поширенню як холодних, так і теплих повітряних мас.

Основні території цілинного степу розташовані в центрі сухої безстічної рівнини, де зовсім немає природних водотоків. Лише навесні після танення снігу та під час сильних дощів у вибалках утворюються тимчасові струмки, які несуть воду до подових блюдець.

Особливістю околиць "Асканії-Нової" є глибоке залягання підземних вод. Перший водоносний горизонт знаходиться на глибині від 18 до 30 м, наступний (артезіанський) - у понтичних пористих вапняках на глибині 45 м і більше. За жорстких посушливих кліматичних умов, сезонного розвитку рослинності на лесах, своєрідного впливу степової фауни сформувались південні чорноземи й темно-каштанові ґрунти, які є найпоширенішими на суходолах. У подових западинах трапляються глейосолоді та інші варіанти лучних ґрунтів.

Заповідник забезпечує збереження єдиної в Європі ділянки типчаково-ковилового степу з переважаючою рослинністю дернових злаків. Ценотична різноманітність представлена: степами, у яких відмічено 152 асоціації, що входять до 11 формацій, солончаками - відповідно 15 асоціацій і 14 формацій, луками - 40 і 12, прибережно-водною і водною рослинністю - 4 і 4, болотами - 2 і 2, чагарниками - 2 і 2. Структуру рослинності складають справжні, лучні і чагарникові степи, справжні, остепнені і болотисті луки. До Зеленої книги України занесено 1 чагарникову і 3 степові асоціації. Флора заповідника нараховує 1316 видів судинних рослин (із них у заповідному степу - 515 видів), мохоподібних - 57, лишайників - 55, водоростей - 285, а грибів - 388 видів.

Загальна кількість видів природної фауни у заповіднику становить 1873 види, з них 67 видів ссавців, 272 - птахів, 5 - плазунів, 4 - земноводних, 8 - риб, 14 - молюсків, 1109 - комах, 9 - багатоніжок, 186 - павукоподібних, 10 - ракоподібних.

До Червоної книги України віднесено 30 видів флори, з них 4 види лишайників, 4 - мікробіоти та 73 види фауни, до Європейського червоного списку - 12 видів флори і 16 - фауни, до списків видів, що охороняються Бернською конвенцією - 203 види фауни і 3 - флори.

Особливо велике значення має територія заповідника для збереження мігруючих видів птахів. Щорічно тут збираються величезні зграї сірих журавлів (9-15 тис.особин), сірих (5-10 тис.) і білолобих гусей (20-500 тис.), десятки тисяч крижнів і інших видів.

Сучасний дендрологічний парк складається з двох частин: старої, закладеної у 1885-1902 роках та нової - з насадженнями 20-30-річного віку. Колекційний фонд дендропарку становить 1647 видів, форм і сортів деревних та квітково-декоративних рослин з 56 родин (з них 1087 інтродукованих видів). Тут культивується майже 90 видів реліктових, рідкісних та зникаючих рослин, з них 68 занесено до Червоної книги України, 3 - перебувають під міжнародною охороною.

Зоопарк "Асканія-Нова" (акліматизаційний зоопарк тут було засновано ще у 1874 році) за масштабами утримання тварин у напіввільних умовах, технологіями акліматизації, реакліматизації немає рівних собі серед країн СНД і є одним з найкращий у світі. Його спеціалізація - розведення і вивчення біології копитних тварин степів, саван, пустель і гірських районів, навколоводних птахів та рідкісних птахів степової зони. У зоопарку утримуються 114 видів тварин, у тому числі 15 аборигенних і 99 екзотичних, серед яких багато рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення. Деякі з цих видів - журавель степовий та сірий, орел степовий та огар розмножуються в умовах зоопарку.

Біосферний заповідник "Асканія-Нова" - найбільший еколого-освітній центр на півдні України. Щорічно його відвідують близько 68 тис. осіб. Крім відвідання дендропарку і зоопарку відвідувачам пропонуються екскурсії по спеціальних маршрутах та екологічних стежках, прокладених територією біосферного заповідника. (№6, ст.376-382)

Національні природні парки відрізняються від заповідників набором функціональних зон: заповідної, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарської. На території останніх трьох зон забороняється будь-яка діяльність, що призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території. Національні природні парки є установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання території та об'єктів, які становлять особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Регіональні ландшафтні парки створюють для охорони типових для певної місцевості ландшафтів та організованого відпочинку населення. В Україні їх майже 50. Ландшафтні парки створюються за рішенням органів влади областей України та АР Крим.

Заказники створюються з метою збереження та відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів, але, на відміну від заповідників, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів, які беруть на себе зобов'язання забезпечувати режим їх охорони та збереження.

Заказники бувають загальнодержавного та місцевого значення. За об'єктами охорони їх поділяють на ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстовоспелеологічні.

Дендрологічні парки створюють з метою збереження та вивчення в спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного їх використанняю. Найвідомішими з них є "Софіївка" (місто Умань), "Олександрія" (місто Біла Церква), Тростянецький (Ічнянський район Чернігівської області).

Зоологічні парки діють у Києві, Харкові, Миколаєві, Одесі, Ялті.

Парки-памятки садово-паркового мистецтва - антрополог енні ландшафти рекреаційного призначення, що потребують постійного догляду. Вони є в багатьох населених пунктах.

Памятками природи оголошуються як окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне й пізнавальне значення, із метою збереження їх у природному стані. Пам'ятки природи теж бувають загальнодержавного та місцевого значення, а за призначенням - комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологічні.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, із метою збереження їх у природному стані.

IV. Проблеми та напрямки подальшого розвитку

З року в рік зростають обсяги видобутку різних корисних копалин, зростає площа кар'єрів, довжина і глибина шахт, що призводить інколи до обвалів, зменшення площ орних земель тощо. Скорочуються вони і через насипання териконів і відвалів із порід, які вивезені при розробці шахт, кар'єрів, а також будування міст, доріг, водосховищ. За останні 30 років загальні втрати використовуваних у с/г земель перевищили 2 млн. га.

Змінюється під впливом людини й рельєф території. Так ще у 1 тисячолітті наші предки насипали вздовж південних рубежів своїх земель сторожові вали, відомих під назвою “Змієвих валів”. На південних теренах України височать могили - кургани висотою до 30 м. Поздовжнє розорювання схилів, знищення природної рослинності (особливо в горах) спричиняє змив ґрунтів, утворення ярів, зсувів тощо. Переоснащення зволожених ґрунтів, відвальне розорювання їх приводить до розвівання верхнього збагаченого шару вітром (вітрова ерозія).

Щороку в Україні порушується до 200 тис. га земель, а вміст гумусу в ґрунтах за 25 років зменшився з 3,5% до 3,2 %.

Надмірне зрошення призвело до підтягування до поверхні розчинів солей з нижніх горизонтів, які, нагромаджуючись біля поверхні, перетворюють його в солончак. Площа засолених земель за 25 років зросла на 25%. Ґрунти втрачають свою родючість і через надмірне науково необґрунтоване використання мінеральних добрив та отрутохімікатів.

Під впливом господарської діяльності змінюється мікроклімат окремих територій, а також планети в цілому. Вчені вважають, що він стає сухішим через поширення парникового ефекту, який, у свою чергу, збільшує вміст оксиду вуглецю в повітрі.

З історичних джерел відомо, що у 1 тисячолітті н.е. майже вся територія сучасної України, за винятком степової зони, була вкрита лісами. За останні два століття вона сильно змінилась. Природна рослинність у степах збереглась лише на невеликих ділянках, майже не залишилось байрачних і заплачних лісів, 65% території степів і Криму розорено. Під впливом господарської діяльності людини зникло, або знаходиться на межі зниження багато видів рослин, зменшилось число диких тварин, скоротився їх видовий склад.

Одночасно в деяких районах України, особливо в Криму, акліматизовано багато цінних рослин, заведених з інших регіонів світу, триває процес змішування видового складу тварин лісів, лісостепів і степу.

Важливим є питання збереження рослинного і тваринного світу регіону. Ліси - “легені” нашої планети - повинні відновлюватися. Сьогодні темпи відновлення лісів не достатні і не можуть залікувати ран, заподіяних хижацьким використанням лісу в 50-х рр. ХХ ст.

Для збереження і вивчення унікальних природних комплексів, окремих видів рідкісних рослин, ендеміків, реліктів, цікавих об'єктів неживої природи створюються різні природоохоронні об'єкти, розробляються природоохоронне законодавство.

У широкому розумінні під охороною природи розуміють увесь комплекс заходів, спрямованих на раціональне використання і збереження природи. Вузьке розуміння передбачає саме охорону, збереження природних багатств для нащадків. Основи природоохоронного законодавства закладені у Декларації про державний суверенітет в законі “Про охорону навколишнього середовища ” та ще цілому пакеті нормативних документів, які регламентують контроль за станом довкілля, штрафні санкції проти порушників, режим діяльності природоохоронних об'єктів тощо.

Перші законодавчі акти про охорону видані в нашій державі ще за часів Київської Русі. “Руська правда” - збірник норм права Я.Мудрого - встановлювала відповідальність за відстріл бобрів та деяких інших цінних і рідкісних видів тварин. На теренах Галицько-Волинського князівства в ХІІ ст. утворились своєрідні заповідні території, де строго регламентувалось полювання, вирубування лісів тощо.

У ХVІ-ХVІІІ ст. спеціальні укази видавались про охорону засічних лісів на пд. рубежах держави, що мали оборонне значення. Іншими указами заборонялось вирубування лісів вздовж річок або тих, де росли цінні породи дерев.

Екологічна проблема - проблема № 2 у світі не може не торкатись Криму і України, так як охоплює терени всього світового простору. Умовно проблему погіршення стану природного довкілля (глобальної екосистеми) можна розділити на дві складові частини:

1) деградація природного середовища в результаті нераціонального природокористування;

2) забруднення її відходами людської діяльності.

Прикладом першого можна вважати обезліснення території землі та виснаження земельних ресурсів.

Забруднення географічного середовища - це небажана зміна його властивості у результаті антропогенного (техногенного) надходження різних речовин і сполук. Кількість цих відходів останнім часом досягла небачених розмірів, зокрема і у нас. Техногенне забруднення в більшому чи меншому ступені торкається усіх компонентів природного середовища, а через них позначається на здоров'ї людини. Багато техногенних домішок в атмосфері, потрапляють в організм людини безпосередньо через органи дихання, шкіру, а також через їжу та воду, уражають дихальні шляхи, серцево-судинну систему, нервову систему й інші органи.

Забруднення літосфери (ґрунтового покриву) Криму пов'язано з щорічним надходженням у неї великої кількості металів, радіоактивних речовин, добрив, отрутохімікатів, із розробкою родовищ корисних копалин. Зараз тільки 5-10% усієї речовини, що видобувається і заготовлюється, переходить у кінцеву продукцію, а 90-75% її в процесі переробки перетворюється в прямі відходи. (4).

Завдяки своєрідному клімату в Кримському регіоні унікально поєднуються рекреаційні ресурси. Передусім це такі моря, чудові пляжі й сприятливий клімат морських узбереж, а також лікувальні болота, озер, лиманів, мінеральних джерел, мальовничі ландшафти гір, природо заповідні та історико-культурні об'єкти.

Переважання рівнинних просторів причорноморської і північнокримської низовини, що обрамлені з північного заходу відрогами подільської височини, а південного сходу - Кримськими горами, створює зручні умови для механізації сільськогосподарських робіт, прокладання сухопутних шляхів сполучення, розвитку туризму. Теплий клімат з тривалим вегетаційним періодом (220-240 днів), земельні угіддя з родючими чорноземними та каштановими ґрунтами створюють умови для вирощування теплолюбних культур помірного поясу, а на південному березі, деяких субтропічних рослин. Негативним чинникам є часті послуги, суховії, пилові бурі, а тому необхідний цілий комплекс заходів, аби зберегти вологу, ґрунти від ерозії.

Завдяки морським ресурсам район став одноосібним лідером в цій області рекреаційного господарювання, а міста Ялта, Гурзуф, Алушта - одними з найбільших курортів не тільки України, а й цілого Чорноморського узбережжя.

V. Курортно-рекреаційний потенціал

Курортно-рекреаційний потенціал Криму обумовлюється різноманітністю природних ландшафтів -- від степових на півночі до покритих лісами Кримських гір у південній частині. Багатство Криму -- це його клімат, для якого характерно достаток сонця, тепла та світла. Особливості циркуляції повітря в сполученні з впливом Чорного, Азовського морів та Кримських гір формують три основних кліматичних райони: степовий, гірський та південно-бережний.

Вздовж південного узбережжя розташовані курорти: Ялта, Алупка, Сімеїз, Гурзуф, Місхор, Лівадія, Форос, Алушта.

Різноманітність мікрокліматичних умов, достаток вічнозеленої рослинності гір та височин, родовища лікувальної грязі і джерел мінеральних вод сформували декілька типів курортів:

· кліматичні (Старий Крим),

· кліматобальнеологічні (Ялта,Алушта),

· кліматобальнеогрязьові (Євпаторія, Феодосія, Саки).

Завдяки географічному положенню, екологічним та історичним умовам Крим з глибокої давнини був своєрідним перехрестям різних племен, народів та культур. Історико-культурні ресурси На території Криму понад 11,5 тисяч пам'ятників історії, культури та архітектури, що відносяться до різних історичних епох, цивілізацій, етносів і релігій. Найбільш унікальні з них, наприклад, комплекс печерних міст та монастирів, генуезька фортеця, святі місця різних конфесій і інші, використовуються як туристичні об'єкти.

Лікувально-мінеральні ресурси

Дуже високо оцінюється за світовими стандартами ринкова вартість мінерально-сировинних (бальнеогрязьових) ресурсів Криму, його пляжів і прибережних земельних ділянок.

В даний час у Криму відомо 26 родовищ лікувальних грязей та ропи, а також більш 100 джерел мінеральних вод різного хімічного складу. 15 грязьових родовищ та 13 великих родовищ мінеральних вод віднесені до категорії лікувальних.

Територіальні ресурси

Більш як 90 % рекреаційних об'єктів сконцентровано на вузькій 3-х кілометровій прибережній смузі моря. У глибинних територіях (гірничо-передгірних) розміщені лише невеликі (до 100 місць), малокомфортабельні об'єкти, хоча в цій «Кримській Швейцарії» є всі необхідні умови та ресурси для рекреаційного освоєння високого рівня.

Крім того, можливості розвитку інфраструктури екологічного та соціального туризму в сільській місцевості, системи курортного сервісу в нових прибережних регіонах рекреаційного освоєння, системи сервісу для неорганізованих відпочиваючих, шоу-бізнесу та індустрії розваг, створення інфраструктури для елітних видів спорту, впровадження унікальних методів лікування становлять безсумнівний інтерес для ділових партнерів.

Наявність туристських ресурсів, особливості наявної інфраструктури дають можливість розвивати в Криму нетрадиційні форми туризму:

· спелеологічний

· скелелазіння

· кінний

· велосипедний

· дельтапланеризм

· гірничо-пішохідний

· винні та мисливські тури

· вертолітні екскурсії

· прогулянки на яхтах

· підводні занурення з аквалангом

· науковий та автотуризм

Усі ці тури можуть бути комбінованими, розрахованими як на групи, так і на індивідуальних туристів, поєднуються із широким спектром додаткових послуг, різної класності.

Поряд з туристичною, пріоритетною галуззю в Автономній Республіці Крим діє санаторно-курортна. Вона базується на використанні мінеральних вод (з потенційним дебітом 14 тис. м? на добу), лікувальних грязів (з балансовими запасами 22,4 млн. м?), пляжів (довжиною 517 км.), кліматичних і ландшафтних ресурсів, морського та гірського повітря та ін.

Усього в Криму нараховується більше 600 санаторно-курортних та оздоровчих закладів, використовуваних як для цілорічного, так і для сезонного лікування та відпочинку на 155,5 тисяч ліжкомісць. Санаторії та пансіонати з лікуванням складають 28 % цих закладів та розташовані переважно на Південному березі Криму, а також на курортах Євпаторія, Саки, Феодосія. Усі санаторії Криму мають спеціалізацію, що залежить від особливостей лікувальних факторів місцевості, де вони розташовані.

ВИСНОВКИ

Рекреаційний комплекс АР Крим є районотворним елементом, галуззю спеціалізації. Він представлений переважно галузями лікування, відпочинку, туризму. Його розвитку сприяли природні умови (тривалість сонячного сяйва, теплий клімат, морське узбережжя, мальовничі ландшафти Криму), та наявність природних ресурсів (лікувальні грязі й ропа лиманів, мінеральні джерела). Для курортного господарювання умови є практично скрізь, так як район базується на унікальному субтропічному кліматі, мальовничих гірських ландшафтах. Морських пляжах, лікувальних грязях.

Але мають місце і негативні прояви людської діяльності. Так за останні десятиріччя майже зруйнована екологічна система АР Крим; особливо забруднені Чорне й Азовське моря. Це призводить до збитків у рекреаційному господарстві, зменшує приплив туристів, негативно впливає на здоров'я мешканців. Проблема має бути вирішеною за рахунок технологічного переобладнання промислових підприємств і спорудження ефективних очисних споруд.

Що ж необхідно робити, для відновлення нормальної екосистеми? Для початку не допустити пересушення, засолення, отруєння хімікатами ґрунтів можна при умові постійного контролю за їхнім станом, точного дотримання норм поливу, внесення добрив тощо. Зберегти води і повітря від забруднення можна, використовуючи очисні споруди і пристосування. У майбутньому всі виробництва мають стати безвідходними. Адже відходи - це хімічні сполуки, які поки що не використовуються людиною. Досягнення сучасної науки дозволяє звести до мінімуму шкідливі викиди, ввести замкнутий цикл використання води, тобто використовувати очисні стоки, не беручи нової води з річок чи озер. У нас поки що дуже погано налагоджена справа з очищенням шкідливих викидів у води і атмосферу. Частка вловлювання рідких і газоподібних речовин становить лише 30%. Але на багатьох підприємствах не встановлені навіть примітивні очисні споруди. Тому гранично допустимі концентрації вмісту окремих шкідливих сполук у повітрі та воді перевищують у десятки разів норми, тобто ту кількість, яка не є шкідливою для людини та інших живих організмів. (№ 4, ст. 80).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гілецький Й.Р. Географія для випускників та абітурієнтів. - Л.: ВНІЛ - Класика. 2003 р.

2. Ковалевський. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - К: 2003 р.

3. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соц.-економічна географія України з основами теорії. - К.: Артек. 1999.

4. Руденко Природно-ресурсний потенціал України. Л: Світ 1998 р.

5. Федорченко В.К. Історія туризму в Україні. - К: Вища школа 2002 р.

6. Заставний Ф.Д. фізична географія україни "Навч. книга" 2005р. Ст..212-214

7. Масляк Л.О., Шищенко П.Г. Хрестоматія з географії України. -К: Генеза 1994р.

8. Яценко Б.П. Економічна і соціальна географія світу. - К: "Форум" 2004р.

9. Масляк Л.О., Шищенко П.Г. Географія України. - К: "Зодіак-ЕКО" 2000р.

Додаток 1

Природні заповідники, заказники, парки та пам'ятки природи АР Крим

Додаток 2

Заповідники Криму у 2000 р.

Додаток 3

Санаторно-курортнi (оздоровчi) заклади Автономної Республiки Крим (одиниць)