Фінанси

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

В.І. Успаленко, Ю.М. Кривуц

ФІНАНСИ

Тексти лекцій

Частина друга

Харків 2008

УДК 681.518:681.336

К-82

Рецензенти:

В.І. Єрмоленко, к.е.н., доцент, зав. каф. економіки та фінансів (МСУ)

В.Є. Хаустова, к.е.н., доцент кафедри фінансів та кредиту (ХДТУБА)

Рекомендовано кафедрою фінансів та кредиту

протокол № 4 від 26.10.2006 р.

Затверджено методичною радою університету,

протокол № 5 від 26.02.2008 р.

К-82 Успаленко В.І., Кривуц Ю.М. Фінанси: Тексти лекцій. - Ч.2 - Х.: ХДТУБА, 2008. - 92 с.

Дане видання є другою частиною текстів лекцій, в якій розглянуто чотири теми, призначені вивченню механізму формування та використання фінансових ресурсів держави. В текстах лекцій розкрита сутність та особливості державних фінансів, надана характеристика бюджету, бюджетної системи та бюджетного процесу в Україні, вказані джерела доходів державного бюджету, розглянуто зміст та особливості податкової системи України.

Видання призначене для студентів спеціальностей: „Менеджмент організацій”, „Економіка підприємства”, „Економічна кібернетика”, „Фінанси” денної та заочної форм навчання, а також для тих, хто одержує другу вищу освіту зі спеціальності „Фінанси”.

Іл.: 16; табл.: 12; бібліогр.: 24 назв.

©В.І. Успаленко, Ю.М. Кривуц, 2008



ВСТУП

В умовах ринкових відносин фінанси використовуються державою як ефективний регулятор усіх сфер життя суспільства, зокрема, економічного й соціального. Це не випадково, бо всі інструменти господарювання - від бухгалтерського обліку до ціноутворення - пов'язані з фінансовими відносинами.

Засвоєння засад фінансових відносин створює ту основу, на якій базується вивчення прикладних фінансових дисциплін - “Аудит”, “Бухгалтерський облік”, “Фінанси підприємств”, “Фінанси суб'єктів господарювання” тощо.

Вивчення теоретичних положень “Фінансів” як однієї із спеціальних базових і міжгалузевих дисциплін передбачено навчальним планом з підготовки бакалаврів економічного профілю.

Програма курсу передбачає послідовне засвоєння наступних тем: “Сутність фінансів, їх функції та роль”, “Фінансова система та фінансова політика”, “Фінанси підприємств”.

Тексти цих лекцій надруковані в частині першій курсу “Фінанси”. Крім того, там же наведені завдання модульно-рейтингової роботи № 1 і літературні джерела за останні роки, з якими має працювати студент.

Друга частина текстів лекцій присвячена механізму формування та використання фінансових ресурсів держави. Цей механізм розкривається комплексом текстів лекцій за наступними темами: “Державні фінанси”, “Бюджет і бюджетна система”, “Доходи і видатки державного бюджету”, “Податки і податкова система”.

Видання містить завдання модульно-рейтингової роботи № 2, а також список літератури, який допоможе студенту поглибити знання з курсу.

державний фінанси бюджет податковий



ТЕМА 5. ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ

1. Необхідність і суть державних фінансів, їх структура.

2. Призначення та роль державних фінансів.

3. Правові й організаційні засади функціонування державних фінансів в Україні.

Мета теми полягає в розкритті сутності та особливостей державних фінансів.

1. Необхідність і суть державних фінансів, їх структура

Державні фінанси - одна з найважливіших сфер фінансових відносин фінансової системи держави. Державні фінанси покликані забезпечити державу необхідними й достатніми фінансовими ресурсами для виконання економічних, соціальних і політичних функцій та завдань. Тільки державні фінанси - основа економічного життя і розвитку держави, запорука зростання матеріального добробуту населення, якості його життя.

Наявність державних фінансів об'єктивно зумовлена необхідністю розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами й прошарками населення, суб'єктами господарювання, окремими територіями. У той же час характер функціонування державних фінансів значною мірою залежить від суб'єктивних дій політичних сил, які знаходяться при владі. Своїми діями вони можуть сприяти або стримувати розвиток державних фінансів на користь суспільства або спрямовувати їх розвиток на користь власних інтересів.

Державні фінанси - це:

- центральна підсистема фінансової системи країни, через яку здійснюється вплив на економічні та соціальні процеси, що відбуваються в країні;

- сукупність економічних відносин, пов'язаних з первинним та вторинним розподілом ВВП з метою утворення грошових фондів, необхідних для виконання державою властивих їй функцій;

- сукупність фінансових інститутів, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність.

Отже, державні фінанси - це фінансові ресурси, зосереджені в руках держави і призначені для забезпечення виконання притаманних їй функцій, а також сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються.

В Україні державні фінанси як провідна сфера фінансової системи держави опосередковують майже 80% усіх фінансових ресурсів і охоплюють різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність.

Держава розпоряджається не всіма фінансовими ресурсами, створеними в країні за певний період часу. У розпорядженні держави знаходяться лише централізовані фінансові ресурси:

бюджетної системи;

державних фінансових інститутів;

централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.

За економічною сутністю державні фінанси - це грошові відносини щодо розподілу та перерозподілу ВВП і національного доходу, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні держави та її підприємств, і використанням цих ресурсів на розширене відтворення, управління, соціальні та культурні потреби, оборону країни.

Суб'єктами цих відносин виступає з одного боку держава (в особі відповідних владних структур), а з іншого - юридичні і фізичні особи.

Ланками державних фінансів є:

бюджет держави;

фінанси державних підприємств;

фонди цільового призначення;

державний кредит;

державне особисте й майнове страхування (рис. 5.1).

Рисунок 5.1 - Склад державних фінансів України

Державний бюджет - це основний фінансовий план держави, він має силу закону. За допомогою державного бюджету держава мобілізує кошти, необхідні для забезпечення розвитку країни, та витрачає їх з метою виконання своїх функцій. Велику роль виконують і місцеві бюджети.

Основу державних фінансів становлять фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності. Тут створюється майже 35 відсотків валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансового розподілу в Україні. В умовах становлення ринкової економіки частка державного сектора постійно зменшується, однак, ще тривалий час цьому сектору належатиме вирішальна роль у процесах формування, розподілу та використання фінансових ресурсів країни.

Фонди цільового призначення - це фонди грошових коштів, що утворюються поза державним бюджетом для реалізації прав громадян на пенсійне і соціальне забезпечення, соціальне страхування тощо.

Державний кредит передбачає залучення коштів державою на позиковій основі. Залучені таким чином кошти спрямовуються в бюджет для використання через видатки на конкретні проекти. Таким самим є призначення місцевих кредитів.

Державні фінанси функціонують на тих самих засадах, що й фінансова система в цілому. Так, усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, і водночас вони тісно пов'язані між собою.

За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні фінанси призначенні для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави в цілому. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади та управління, а з іншого - виступають у їх руках інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. За їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси виступають фінансовою базою місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах, їх внутрішньотеріторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів - забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

Основна проблема структурної побудови системи державних фінансів - установлення оптимального співвідношення між її рівнями.

З одного боку, рівень державної централізації має бути таким, щоб надійно забезпечити загальнонаціональні інтереси. Нестача коштів у центральних органів влади й управління підриває їх фінансову, а відтак і політичну силу, звужує можливості їх впливу, що може мати негативні наслідки для країни в цілому.

Система державних фінансів відображена в табл. 5.1.

Таблиця 5.1 - Система державний фінансів

Ланки Рівні	Бюджет держави	Фінанси державних підприємств	Цільові фонди	Державний кредит
Загальнодержавні фінанси	Державний бюджет	Фінанси державного сектора	Загальнодержавні фонди	Державні позики
Місцеві фінанси	Місцеві бюджети	Фінанси муніципального господарства	Регіональні фонди	Місцеві позики

2. Призначення та роль державних фінансів

Головне призначення державних фінансів полягає в цілеспрямованому впливі на економічний і соціальний розвиток суспільства. Виконання передбачених завдань досягається за допомогою тих грошових ресурсів, якими розпоряджається держава.

Фінансові ресурси - це першооснова фінансового господарства держави. Загалом, фінансові ресурси являють собою сукупність доходів і надходжень, які перебувають у розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширеного відтворення та зростання матеріального добробуту населення. Фінансові ресурси держави охоплюють ресурси всіх секторів економіки: державного і приватного. До складу фінансових ресурсів держави включають:

1 Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні органів державного управління:

- ресурси державного бюджету;

- ресурси місцевих бюджетів;

- цільові державні фонди;

- фінансові ресурси державних фінансових інституцій (Національного банку, державних страхових органів, державних кредитних установ).

2 Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні суб'єктів господарювання підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності.

3 Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні населення (вклади, заощадження, депозити).

Джерела фінансових ресурсів держави наведені в табл. 5.1.

Таблиця 5.2 - Структура джерел фінансових ресурсів держави

Джерело	Фінансові ресурси держави
Національний дохід (НД)	Податок на прибуток; внески на соцстрах; внески до Пенсійного фонду; внески до Фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття; доходи від зовнішньоекономічної діяльності держави та інше
Чистий національний продукт (ЧНП)	Непрямі податки на підприємців (податок на додану вартість, податок з обігу тощо)
Особистий дохід	Податки на особистий дохід: - прибутковий податок з громадян; - податок на майно. Непрямі податки: - мито; - акцизний збір; - місцеві податки та збори.
Відрахування, що включаються в собівартість продукції	- амортизаційні відрахування державних підприємств; - відрахування на геологорозвідку; - плата за воду, за землю тощо.

У повній мірі структура створення фінансових ресурсів визначає напрями їх використання, кінцева мета - формування фондів споживання та нагромадження.

Фінансові ресурси - категорія динамічна. Вона змінюється в часі. Усе починається з державних доходів.

Державні доходи є власністю держави, без будь-яких умов і зобов'язань щодо суб'єктів держави.

Державні доходи являють собою ту частину грошових відносин стосовно розподілу й перерозподілу ВВП, що пов'язана з формуванням доходів одного з головних суб'єктів розподільних відносин-держави.

За матеріальним змістом державні доходи - це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності.

Залежно від рівня розміщення виділяють централізовані й децентралізовані державні доходи. До централізованих доходів належать кошти, призначені на формування централізованих грошових фондів - державного та місцевих бюджетів, державних цільових фондів. Децентралізовані доходи - це доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються переважно за рахунок їхнього прибутку і використовуються за місцем їх створення. Слід урахувати, що необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів спричиняє негативні наслідки, оскільки централізовано важко вести раціональний розподіл і забезпечувати його ефективне виконання. Однак зниження централізації за умови збереження на високому рівні державної власності може породити безгосподарність і різні порушення в розподілі та використанні фінансових ресурсів, а врешті-решт - фінансовий розлад у державі.

Перерозподільні процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів - це явище макрорівня, проте, роль державних фінансів виявляється у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів.

Залежно від методів акумулювання фінансових ресурсів можна відокремити такі групи державних доходів:

- обов'язкові платежі і збори;

- добровільні надходження;

- емісія (включаючи як емісію грошей, так і кредитну емісію);

- надходження від роздержавлення та приватизації державного майна;

- державний кредит;

- надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Джерелами формування державних доходів можуть бути:

- доходи отримувані від розподілу заново створеної вартості, тобто національного доходу;

- доходи, що включаються до складу фонду відшкодування (наприклад, амортизаційні відрахування);

- доходи від реалізації національного багатства.

Державні доходи включають не тільки доходи від державної власності, а й доходи, отримувані державою в порядку перерозподілу від інших форм власності та населення. Власні доходи держави формуються на основі реалізації її прав власника: доходи державних підприємств, установ та організацій і доходи, отримувані від державного майна (землі, природних багатств і угідь). Перерозподіл доходів підприємницьких структур колективної і приватної власності, а також доходів населення здійснюється на основі наданих державі законодавчими актами прав у сфері регулювання і розподілу доходів.

Державні доходи можуть формуватись на поворотній і безповоротній основах. Поворотні доходи - це державні позики. До безповоротних доходів відносять доходи власне держави і доходи, які надходять від інших суб'єктів розподільних відносин на законодавчій основі.

Центральне місце у системі доходів держави посідають доходи державного і місцевих бюджетів, завдяки яким мобілізується основна частка фінансових ресурсів, необхідних для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. Наприклад, у США через бюджет перерозподіляється 28 % ВВП, у Німеччині - 40 %, у Швеції - 50%. В Україні бюджетні ресурси становлять 34 % фінансових ресурсів держави і майже 45 % ВВП.

Таким чином, за матеріальним змістом державні доходи - сума коштів, що мобілізується державою для виконання своїх функцій. Їх склад наведено на рис. 5.2.

Рисунок 5.2 - Система державних доходів

Усі джерела державних доходів можна поділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх джерел відносять національний дохід і національне багатство (золотий запас, державне майно тощо), що створюються безпосередньо в країні, до зовнішніх - державні позики та у вигляді репараційних платежів.

Основними методами мобілізації державних доходів є податки, позики та емісії.

Методи, види та джерела державних доходів окреслені в табл. 5.3.

Таблиця 5.3 - Методи формування, види державних доходів, джерела формування

Методи формування	Види державних доходів	Джерела формування
1 Продуктивна діяльність
1.1 Підприємницька діяльність	Частина прибутку державних підприємств	ВВП
1.2 Державні послуги	Державне мито	ВВП
	Відрахування від геологорозвідувальних робіт тощо
2 Державне майно
2.1 Від майна та майнових прав	Разові (приватизація)	Національні багатства
	Постійні (оренда тощо)	ВВП
2.2 Від ресурсів і майна	Платежі за ресурси	Національні багатства
	Концесії	ВВП
3 Податковий	Податки	ВВП, зовнішні
4 Позичковий	Зовнішні позики	Зовнішні
	Внутрішні позики	ВВП
5 Емісійний	Емісійний доход	?

Державні ресурси не тільки поповнюються, але й зменшуються, витрачаючись.

Державні витрати - це частина фінансових ресурсів використаних державою для виконання своїх функцій, зокрема, економічної, соціальної, управлінської тощо.

Державні витрати безпосередньо складаються з прямих витрат з бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, а також витрат державних підприємств, організацій, установ. У зв'язку з переходом до ринкової економіки скорочується датування, бюджетне фінансування, посилюється спрямованість державних витрат на структурну перебудову економіки, природоохоронні й соціальні заходи.

Механізм функціонування державних видатків все активніше сприяє розвиткові внутрішнього та розширенню зовнішніх ринків збуту. Зросло втручання держави в сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну. Збільшився експорт державного капіталу, ще вагомішим стало його місце в загальному обсязі капіталу, що експортується. Отже, державні видатки стали одним із основних інструментів концентрації та централізації капіталу, збільшення нагромаджень у національній економіці.

Склад і напрями використання державних видатків визначаються характером функцій держави (рис. 5.3).

Рисунок 5.3 - Система державних видатків



Використання фінансових ресурсів можна згрупувати за напрямами таким чином:

· поповнення основного й оборотного капіталу державного сектора економіки:

- капітальний ремонт;

- дотації планово-збитковим державним підприємницьким структурам;

- поповнення нестачі оборотних коштів;

· формування фонду споживання:

- виплати з фонду соціального захисту населення;

- видатки на соціально-культурні заходи;

- задоволення соціальних потреб працівників виробничої та невиробничої сфери;

- соціальна підтримка окремих верств населення;

- видатки на оборону й управління;

· формування фонду нагромадження державного сектора економіки:

- капітальні вкладення;

- придбання обладнання та інвентарю в бюджетних установах;

- приріст нормативу власних оборотних коштів;

- витрати на зовнішньоекономічні зв'язки;

- створення резервних фондів.

У цілому обсяг фінансових ресурсів держави залежить від величини валового продукту, його внутрішньої структури, динаміки складових його частин. Правильне і науково обґрунтоване прогнозування величини фінансових ресурсів, напрямів їх використання - одна з основних передумов активізації впливу фінансів на економічний і соціальний розвиток в державі.

З цією метою щорічно розробляється баланс фінансових ресурсів та витрат держави. Це - система показників, що характеризують величину створюваних і використаних фінансових ресурсів у державі за відповідний період. Його головні функції такі:

- забезпечення узгодженості вартісних і натуральних показників ресурсів за джерелами створення і напрямами використання;

- виявлення можливостей зростання фінансових ресурсів на основі підвищення ефективності господарювання;

- посилення впливу фінансового механізму на підвищення раціонального використання всіх видів ресурсів;

- обґрунтування меж централізації фінансових ресурсів у державному бюджеті та інших ланках фінансової системи.

Зведений фінансовий баланс включає фінансові ресурси, що створюються і використовуються у всіх секторах економіки незалежно від форми власності, а також добровільні та обов'язкові платежі, сплачувані населенням, довгострокові кредити банків, доходи від зовнішньоекономічної діяльності. У видатковій частині балансу наводять загальну суму витрат, здійснюваних підприємницькими структурами, державою, а також іншими фінансовими інститутами. Однак основним призначенням балансу є забезпечення інформацією процесу розробки зведеного бюджету держави, державного бюджету і місцевих бюджетів.

Система державних фінансів характеризується досить розгалуженими грошовими потоками, які поділяються на зовнішні - з іншими суб'єктами розподільних відносин та іншими сферами і ланками фінансової системи, і внутрішні - між окремими ланками державних фінансів (рис. 5.4).

Внутрішні відносини в системі державних фінансів, що відображаються у грошових потоках, складаються між бюджетом і фондами цільового призначення. Водночас ці відносини є швидше винятком із правил, оскільки цільові фонди створюються саме з метою певного відокремлення частини доходів. Прикладом таких відносин є перерахування з бюджету до пенсійного фонду на виплату пенсій військовослужбовцям та інвалідам дитинства. Перерахування коштів цільових фондів до бюджету має винятковий характер.

Рисунок 5.4 - Грошові потоки сфери державних фінансів

У системі зовнішніх відносин сфери державних фінансів пріоритетними є взаємовідносини з юридичними і фізичними особами. Це, з одного боку, сплата податків та інших обов'язкових платежів до бюджету, купівля державних цінних паперів, внески в цільові фонди, з іншого - асигнування і виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та виплата процентів за позиками. Через бюджет забезпечуються міжнародні фінансові відносини держави - платежі до міжнародних організацій і фінансових інституцій та надходження від них. Тимчасово вільні кошти бюджету, насамперед цільових фондів, можуть розміщуватись на фінансовому ринку, внаслідок чого формуються відповідні доходи.

Характерною ознакою сфери державних фінансів у цілому є збалансованість вхідних і вихідних грошових потоків загалом. У розрізі ж окремих суб'єктів, сфер і ланок характерною ознакою є саме незбіг цих потоків як у часі, так і за вартістю, що й відображає перерозподільний характер державних фінансів.

Функціонування державних фінансів невіддільне від державної соціально-економічної політики, яка не може бути задоволена тільки через ринковий механізм, через його попит і пропонування. Значні фінансові ресурси потрібні для структурної перебудови національної економіки, захисту навколишнього середовища, потреб оборони, правопорядку, освіти, підготовки кадрів, охорони здоров'я, страхування тощо. Виходячи з цього держава будує свою фінансову політику, визначаючи рівень втручання у господарську діяльність виробничих структур і соціального забезпечення своїх громадян. Від цього залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створюваних державою.

Держава може впливати на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів за допомогою таких засобів як:

- обґрунтування і здійснення права власності;

- прямі адміністративні розпорядження з відповідними штрафними санкціями за їх порушення (наприклад, будівельні норми, визначення максимально допустимого рівня забруднення природного середовища, військовий обов'язок, адміністративні заходи у сфері ринку праці та зовнішньої торгівлі);

- пряме надання державою певних благ, які фінансуються з бюджету за рахунок загальних податків або спеціальних зборів (наприклад, будівництво і експлуатація шляхів та інших об'єктів інфраструктури, державні замовлення на проведення наукових досліджень, розвиток державних підприємств з урахуванням структурних і економічних проблем);

- використання податків і зборів як інструменту управління виробництвом або споживанням (збори за очищення води, податкові пільги для інвестицій з охорони навколишнього середовища);

- формування податкової системи з урахуванням економічної та структурної політики, пільги для певних форм одержання і використання доходу (податкові пільги для заощаджень);

- державні субсидії підприємствам (замість податкових пільг), здешевлення кредитів за рахунок бюджетних коштів, надання суспільних благ за ціною, нижчою від витрат;

- часткове перебирання державою підприємницького ризику шляхом надання гарантій щодо тих видів діяльності, які викликають інтерес з погляду економічного зростання і структурної політики (ризик експортних операцій, інноваційного розвитку).

Держава впливає на розподіл і перерозподіл доходів і майна громадян під час проведення заходів щодо надання державної допомоги незахищеним верствам населення (під час формуванні, зокрема, податкової політики). При цьому можуть бути використані такі інструменти:

- податки як інструмент перерозподілу (у формі прогресивного податку на дохід, податку на майно);

- пряме надання суспільних благ без участі користувача у витратах ("безплатна" освіта, державна система охорони здоров'я);

- надання різних видів грошової допомоги, стипендій студентам, субсидій на оплату житла і комунальних послуг;

- непрямі трансферти (дотації держави) системі соціального страхування;

- субсидії виробникам певних благ для підтримання низького рівня цін (субсидії виробникам продуктів харчування, субсидування цін на проїзд, зниження ставок податку на додану вартість на деякі товари);

- адміністративне регулювання мінімальної заробітної плати, введення обов'язкового соціального страхування.

Держава також проводить заходи, спрямовані на краще використання виробничих ресурсів, забезпечення рівня зайнятості та стабільності цін. Інструментами забезпечення стабілізаційної політики є:

- зміна обсягу та структури державних витрат;

- зміна видів і ставок податків і зборів, тарифів;

- заходи у сфері державної заборгованості, зміни структури державного боргу і джерел його фінансування;

- проведення певної політики заробітної плати і зайнятості, розв'язання проблем державного сектора як роботодавця;

- пряме і непряме субсидування підприємств (фінансування збитків приватних і державних підприємств, витрат підприємства на освіту, проведення державної тарифної політики).

Аналіз теоретичних концепцій і практики розвинених країн показує, що в умовах ринкової економіки держава бере на себе вирішення тих завдань, які не можуть розв'язуватися приватним сектором, або розв'язуються ним неефективно, тобто державний сектор є необхідним, щоб суспільство залишалось життєздатним (інша річ вага державного сектора. В США вона становить біля 2, а в Республіці Індії - більше 20%). Сучасна економічна теорія розглядає державний сектор у взаємодії з приватним, включаючи до аналізу обидва ці сектори, а економіка промислово розвинених країн являє собою змішані системи, в яких можливості держави і приватного сектора взаємодіють.

Держава коригує неспроможність ринку, надаючи суспільні блага і вживаючи заходів проти негативних зовнішніх ефектів. В умовах недосконалої конкуренції держава проводить політику захисту споживача, організовуючи надання відповідної інформації або втручаючись у процеси ціноутворення приватними виробниками монополістами. І звичайно ж вона визначає правові та інституційні рамки всього економічного життя країни і договірних відносин. Звідси сам факт існування держави можна розглядати як "суспільне благо".



3. Правові і організаційні засади функціонування державних фінансів в Україні

Правове регулювання фінансових відносин, що виникають під час створення та використання фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких в конкретний період поширюється дія правової норми, права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є основою для прийняття відповідних дій щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни і підприємницькі структури. Всі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, установлених законом, наприклад, у разі несплати платежів.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на Конституції України. На основі Конституції приймається ряд законів, що регулюють окремі сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони „Про бюджетну систему України”, „Про систему оподаткування України” та ін.

Від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку і реалізацію фінансової політики. Крім того, основними завданнями Міністерства фінансів є:

- складання проекту закону про Державний бюджет України і виконання затвердженого Верховною Радою України державного бюджету;

- концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України і її регіонів, цільове фінансування загальнодержавних потреб, у тому числі зовнішньополітичної діяльності (неторгові операції);

- розробка пропозицій про залучення зовнішнього фінансування дефіциту Державного бюджету України;

- здійснення фінансового контролю за раціональним і цільовим витрачанням бюджетних коштів і коштів державних позабюджетних фондів;

- удосконалення фінансового механізму, методів фінансового і бюджетного планування, фінансування та звітності, системи контролю за витрачанням бюджетних коштів.

Мінфін відповідно до покладених на нього завдань:

- бере участь у роботі з комплексного аналізу розвитку економіки, розробляє необхідні заходи щодо фінансового і податкового стимулювання підприємницької та іншої господарської діяльності, спрямовані на збільшення національного доходу і надходжень до бюджету. Здійснює оперативне прогнозування доходів і видатків Державного бюджету України;

- організує роботу, пов'язану зі складанням проекту державного бюджету, прогнозу зведеного бюджету країни. За дорученням Кабінету Міністрів України визначає порядок і термін подання центральними органами виконавчої влади, урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями матеріалів для підготовки проекту державного бюджету і прогнозних розрахунків для визначення частини загальнодержавних податків, зборів і платежів, що зараховують до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, складає проект державного бюджету, готує пропозиції про нормативи відрахувань частини загальнодержавних податків, зборів і платежів, розміри дотацій із державного бюджету до бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України, здійснює контроль за розподілом загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України, між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та перерахування до місцевих бюджетів належних їм коштів;

- забезпечує в установленому порядку виконання державного бюджету. Здійснює відповідно до чинного законодавства України коригування бюджетних призначень з урахуванням надходжень доходів державного бюджету, здійснює контроль за виконанням державного бюджету і цільовим використанням коштів, які виділяються із державного бюджету підприємствам, установам і організаціям, а також коштів державних позабюджетних фондів, складає звіт про виконання державного бюджету і зведеного бюджету України за минулий рік, подає його Кабінету Міністрів України;

- здійснює методичне керівництво у сфері фінансово-бюджетного планування, складання та виконання бюджету, фінансування виробничої і соціально-культурної сфер, зовнішньополітичної діяльності (неторгові операції), обліку і звітності та встановлює загальні правила складання, розгляду, затвердження, виконання кошторисів видатків, які проводяться за рахунок бюджету;

- разом з Міністерством економіки України, іншими центральними органами виконавчої влади аналізує хід проведення економічної реформи, стан економіки і фінансів галузей народного господарства і регіонів та готує пропозиції про підвищення ефективності господарювання. Бере участь у розробці макропоказників економічного і соціального розвитку України;

- розробляє разом з Державною податковою адміністрацією України, іншими зацікавленими органами виконавчої влади пропозиції про вдосконалення податкової політики і податкової системи, виходячи з необхідності забезпечення стабільності державних фінансів, оптимальних фінансових умов для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємствами, організаціями та підприємницької діяльності громадянами і соціально справедливого перерозподілу доходів, бере участь у розробці інструкцій і методичних вказівок з питань оподаткування;

- бере участь у визначенні цінової політики, аналізує її вплив на фінансовий стан галузей народного господарства та бюджет;

- бере участь у роботі з розвитку і вдосконалення страхової діяльності в Україні;

- бере участь разом з Міністерством економіки України і Національним банком України в розробці та здійсненні заходів щодо зміцнення грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної грошової одиниці, а також у підготовці пропозицій щодо основних засад грошово-кредитної політики, поліпшення стану розрахунків у народному господарстві, організації грошового обігу;

- розробляє пропозиції про випуск і розміщення та здійснює випуск в установленому порядку державних внутрішніх позик України. Здійснює разом з Національним банком України обслуговування державного внутрішнього боргу України;

- розробляє пропозиції щодо формування фінансового ринку, здійснює регулювання ринку цінних паперів відповідно до чинного законодавства України. Організує виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджує нормативно-технічну документацію з цих питань. Видає ліцензії на виробництво бланків цінних паперів, здійснює контроль за дотриманням правил їх виробництва, зберігання та обліку;

- здійснює співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями, проводить з представниками цих організацій переговори і консультації з питань фінансової політики, бере участь у переговорах про надання Україні цими організаціями кредитів, грантів, за дорученням Кабінету Міністрів України виступає агентом Кабінету Міністрів України в угодах з міжнародними фінансовими організаціями про надання позик;

- аналізує валютно-фінансові проблеми, пов'язані з міжнародним економічним співробітництвом, готує пропозиції щодо вдосконалення валютно-фінансових і кредитних відносин з іноземними державами, збільшення валютних ресурсів країни і економного витрачання іноземної валюти, бере участь у підготовці фінансових умов під час укладанні угод з іноземними державами;

- разом з Міністерством економіки розробляє пропозиції щодо обсягів і напрямів використання централізованих надходжень в іноземній валюті і витрати неторгового характеру, а також бере участь у розробці прогнозу платіжного балансу, формуванні митної політики країни, в розробці методології, ставок і порядку утримання мита;

- бере участь у розробці програм та умов залучення в економіку країни іноземних кредитних ресурсів, порядку їх використання і розрахунків по них підприємств і організацій з державним бюджетом;

- бере участь у підготовці та проведенні переговорів з питань укладання кредитних угод між Україною або Кабінетом Міністрів України та іноземними державами, або іноземними кредитними установами, або іноземними банківськими угрупованнями, або міжнародними фінансовими організаціями тощо;

- здійснює реєстрацію та облік зовнішніх боргових зобов'язань України та моніторинг усіх іноземних кредитів, що надані безпосередньо Україні чи Кабінету Міністрів України або резидентам України під гарантії України або Кабінету Міністрів України, веде в установленому порядку реєстр відповідних кредитних угод та (або) державних гарантій Кабінету Міністрів України;

- визначає українські банки-агенти з обслуговування іноземних кредитів, що надані безпосередньо Україні чи Кабінету Міністрів України або резидентам України під гарантії України або Кабінету Міністрів України, та укладає з цими банками відповідні агентські угоди;

- здійснює координацію діяльності органів державного управління з питань управління зовнішнім боргом з метою забезпечення своєчасних розрахунків щодо зовнішніх зобов'язань України, визначення найефективніших механізмів реорганізації зовнішнього державного боргу України, обґрунтування щорічного ліміту зовнішнього позичання;

- бере участь разом з Міністерством економіки в розробці інвестиційної політики, у підготовці пропозицій щодо здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності за рахунок коштів Державного бюджету України і контролює їх ефективне використання;

- бере участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення структури органів виконавчої влади. Готує пропозиції про чисельність та розміри фонду оплати праці працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади. Бере участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення системи оплати праці працівників бюджетних установ і організацій;

- підписує від імені Кабінету Міністрів України угоди з Національним банком України про надання кредиту на покриття дефіциту державного бюджету та інші цілі, несе відповідальність за своєчасне його погашення та виплату процентів за кредит, здійснює контроль за цільовим використанням наданих кредитів;

- розглядає та аналізує зведену бухгалтерську звітність центральних органів виконавчої влади, здійснює методичне керівництво бухгалтерським обліком і звітністю підприємств, установ і організацій усіх форм власності та встановлює загальнообов'язкові нормативи і правила щодо бухгалтерського обліку, затверджує за погодженням з Мінстатом України форми бухгалтерської звітності, типові плани рахунків і форми бухгалтерського обліку та інструкції про порядок їх застосування, встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного бюджету, кошторисів витрат бюджетних установ і організацій;

- установлює форми обліку і звітності щодо касового виконання державного та місцевих бюджетів;

- забезпечує реалізацію антимонопольної політики, сприяє розвитку конкуренції;

- здійснює у випадках, передбачених законодавством України, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

- здійснює загальне керівництво та методологічне забезпечення роботи державної контрольно-ревізійної служби в Україні, розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення контролю за використанням бюджетних коштів;

- може представляти інтереси держави в управлінні відкритими акціонерними товариствами шляхом участі в спостережних радах;

- здійснює управління майном, що належить до державної власності підприємств, установ і організацій, які не входять до сфери управління Міністерства фінансів.

Збільшується роль місцевих фінансових органів в управлінні фінансами.

Місцеві фінансові органи включають Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські фінансові управління, районні фінансові відділи. У своїй діяльності вони керуються законами України, постановами Верховної Ради України, рішеннями відповідних рад, наказами та інструкціями Міністерства фінансів України. Місцеві фінансові органи забезпечують втілення в життя державної фінансової політики, аналізують показники розвитку економіки відповідного регіону, вживають заходів щодо оздоровлення фінансового становища галузей місцевого господарства і збільшення доходів бюджету.

Важливе значення для ефективного забезпечення бюджетного процесу мають бюджетні повноваження місцевих фінансових органів.

До бюджетних повноважень Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим належить:

- складання проекту бюджету Автономної Республіки Крим;

- забезпечення виконання бюджету Автономної Республіки Крим за доходами і видатками;

- здійснення методичного керівництва роботою в галузі територіального фінансово-бюджетного планування;

- затвердження помісячного розпису доходів і видатків бюджету Автономної Республіки Крим;

- здійснення в межах своїх повноважень обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу Автономної Республіки Крим;

- складання звітів про виконання бюджету Автономної Республіки Крим;

- здійснення інших бюджетних повноважень, визначених чинним бюджетним законодавством.

До бюджетних повноважень місцевих фінансових органів належить:

- складання проекту бюджету відповідного рівня;

- підготовка проекту рішення місцевої ради про затвердження місцевого бюджету відповідного рівня та подання його на схвалення відповідному виконавчому органу місцевої ради або місцевій державній адміністрації;

- здійснення методичного керівництва в галузі територіально-фінансового планування;

- складання і затвердження бюджетного розпису;

- забезпечення виконання бюджету;

- управління асигнуванням головних розпорядників бюджетних коштів відповідно до бюджетних призначень;

- контроль за використанням бюджетних асигнувань розпорядниками коштів;

- підготовка і подання відповідному виконавчому органу місцевої ради або місцевій державній адміністрації письмових звітів про хід і результати виконання бюджету;

- підготовка і подання до місцевих державних адміністрацій фінансових показників, необхідних для складання проектів бюджетів усіх рівнів;

- здійснення інших повноважень, визначених Бюджетним кодексом та законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Місцеві фінансові органи вирішують питання про відстрочення платежів, вносять пропозиції виконавчим органам про надання пільг з податків, зборів, обов'язкових платежів до бюджету за висновками державних податкових адміністрацій. За статистичними і бухгалтерськими звітами, аналітичними і прогнозними розрахунками вони аналізують економічне і фінансове становище галузей економіки, тенденції та динаміку розвитку різноманітних форм власності, формують банк відповідних даних з метою вишукування та мобілізації фінансових ресурсів на основі підвищення ефективності виробництва.

Місцеві фінансові органи беруть участь у розробці пропозицій щодо зміни форм власності та методів господарювання на підприємствах комунальної власності, створення ринку цінних паперів, ведуть реєстрацію і облік випуску цінних паперів акціонерними товариствами, комерційними банками та іншими структурами. Вони надають методичну і практичну допомогу виробничим об'єднанням, державним корпораціям, асоціаціям, підприємствам і організаціям з питань фінансів, бухгалтерського обліку і звітності, впровадження ринкових відносин.

В останні роки удосконалювалася система управління державними фінансами, зокрема, видатками державного бюджету. Головними напрямами цієї роботи були підвищення відповідальності центральних органів виконавчої влади за проведення державної політики у відповідних галузях і сферах, упорядкування і раціоналізація мережі підвідомчих установ, суттєве скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету та переведення на казначейське обслуговування практично всіх операцій державного бюджету. У 2000 році до бюджету вперше включено позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій, що дало можливість більш реально оцінити фінансове забезпечення відповідних структур і підвищити прозорість державних фінансів.

Водночас позитивні результати останніх років ще не дають підстав для висновку про кардинальні зрушення у системі державних фінансів. У бюджетній сфері залишається ще багато нерозв'язаних проблем.

Потребує дальшого вдосконалення система управління державними фінансами, підвищення ефективності виконання бюджету на всіх рівнях. Для цього треба забезпечити:

- підвищення якості основних макроекономічних прогнозів з обов'язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

- здійснення розрахунків балансу фінансових ресурсів держави та вдосконалення на цій основі бюджетно-фінансових та грошово-кредитних пропорцій економіки України;

- перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на визначений рік;

- перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій бюджетної сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема, в частині передачі функцій фінансування лише в одному головному розпоряднику;

- здійснення витрат державного та місцевих бюджетів виключно на конкурсній основі;

- поглиблення реформи міжбюджетних відносин як необхідної умови залучення потенціалу регіонів до забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення;

- удосконалення касового виконання державного та місцевих бюджетів;

- реальне запровадження бюджетів розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях;

- визначення критеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків, які здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів, зокрема, нижчого рівня;

- децентралізацію оплати рахунків бюджетних установ.

Для поліпшення прозорості та обґрунтованості бюджету в частині конкретних видатків державних органів, підвищення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, а також посилення зв'язку між їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням проект державного бюджету має складатися на основі програмно-цільового методу.

Обов'язковими напрямами реалізації бюджетної політики повинні стати удосконалення системи фінансового контролю, запровадження нових механізмів забезпечення повної прозорості, посилення контролю за формуванням та ефективним використанням бюджетних ресурсів, залучення до цього широкої громадськості, ЗМІ, громадських організацій. Це передбачає:

- створення цілісної системи фінансового контролю в Україні та її законодавче забезпечення;

- визначення і розмежування функцій внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю, організацію їх ефективної взаємодії;

- створення системи фінансового контролю за дотриманням чинного законодавства органами місцевого самоврядування у використанні бюджетних коштів;

- створення правових механізмів залучення громадськості до контролю за ефективним використанням державних фінансових ресурсів;

- скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету;

- приведення у відповідність з міжнародними стандартами функціональної класифікації видатків бюджетів;

- переведення всіх операцій державного бюджету на казначейську систему обслуговування.

У сучасних умовах посилюється роль і значення управління фінансовими ресурсами, що перебувають у розпорядженні держави.

Управління державними фінансами - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Управління фінансами ґрунтується на знаннях економічних законів розвитку суспільства, закономірностей розподілу валового внутрішнього продукту між державою та суб'єктами господарської діяльності, державою і населенням, між галузями економіки і територіями. Воно здійснюється через фінансовий механізм, що є системою взаємопов'язаних елементів, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив у цілому на господарську і, зокрема, фінансову діяльність на всіх рівнях економічної системи.

Управління фінансами включає об'єкт і суб'єкт. Об'єктом управління є централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках державних фінансів.

Суб'єкт управління - це фінансовий апарат, що зосереджується у фінансових службах міністерств, відомств, об'єднань, підприємств і організацій, в апараті Міністерства фінансів України, місцевих фінансових органах, Державній податковій адміністрації України, Державному казначействі України, Державній контрольно-ревізійній службі України, інших фінансових інститутах. Усі зазначені підрозділи фінансового апарату мають свої функції і сферу впливу на фінансові відносини в державі.

Суб'єкт управління фінансами впливає на об'єкт через фінансовий механізм. Основними формами цього впливу є фінансове планування і прогнозування, фінансове регулювання, стимулювання, фінансовий облік і контроль. Форми, як і методи впливу, здійснюються в результаті використаня певних фінансових інструментів, до яких належать фінансові норми, фінансові інструменти, фінансові стимули, фінансові санкції тощо.

Управління державними фінансами базується на принципах планомірності, системності, ціле- і стратегічної спрямованості.

Управління державними фінансами, крім того, орієнтується на врахування досвіду минулого та його екстраполяцій на майбутнє (1), тенденції розвитку системи та можливі зміни внутрішніх і зовнішніх факторів (2), стратегічні цілі та перспективи. Велике значення має чітке поставлення поточних завдань і контроль за виконанням прийнятих рішень.

Питання для самоконтролю

1. Що таке «державні фінанси»?

2. Яка структура державних фінансів?

3. У чому полягає економічна сутність державних фінансів?

4. Яке основне призначення державних фінансів?

5. Що таке «фінансові ресурси та їх роль»?

6. Яка існує система державних доходів та джерела останніх?

7. У чому полягають особливості системи державних видатків?

8. Що складає правову основу державних фінансів?

9. Які принципи управління державними фінансами?

10. Які основні функції Міністерства фінансів? Яка роль місцевих фінансових органів в управлінні фінансами?



ТЕМА 6. БЮДЖЕТ І БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

1. Соціально-економічна суть і функції бюджету держави.

2. Структура бюджетної системи та принципи бюджетного устрою.

3. Бюджетна класифікація.

4. Бюджетний процес.

Мета теми - дати характеристику бюджету, бюджетної системи та бюджетного процесу в Україні.

1. Соціально-економічна суть і функції бюджету держави

Бюджет у сучасному його розумінні сформувався в результаті тривалого історичного процесу еволюції суспільства: трансформації натурального господарства у грошово-мінове, становлення держави, ускладнення економічного і фінансового життя.

Першим роком, коли був сформований бюджет вважається 1781 р. Саме тоді міністр фінансів Франції Жак Неккер представив звіт королю Людовіку XVI про стан фінансів нації. Вперше був оприлюднений офіційний документ, який вміщував середні звітні дані за декілька років про державні доходи і видатки країни. До цього часу на рівні держави складалися окремі кошториси та рахунки, дуже часто неповні, лише за основними параметрами фінансового господарства.