Роль пластикових карток у грошовому обігу України

Аналіз використання платіжних карток засвідчує як позитивні зрушення, так і низку вже «хронічних проблем». У практичній площині як широко розповсюджені оцінюються зарплатні проекти з використанням карток. Клієнти банків сприймають зручності карткового сервісу в побутових ситуаціях, при закордонних поїздках, відрядженнях тощо. Проте охоплення користувачів платіжними картками поки що залишається незначним -- лише кілька відсотків населення України, тоді як у розвинених країнах кількість емітованих карток переважає кількість жителів. До того ж в Україні населення використовує картки переважно для зняття готівки.

Сучасний світ неможливо уявити без телекомунікацій, зокрема комп'ютерних мереж. На сьогодні всі економічно розвинені країни перейшли до широкого використання нових інформаційних технологій у виробничій, комерційній і банківській сферах. Однак розвиток комп'ютерних мереж і супутникового зв'язку створює можливості не тільки розвитку міжнародного інформаційного співробітництва, а й для розширення сфери вчинення правопорушень.

Сучасний комп'ютер став найбільш поширеним засобом спілкування, збирання, зберігання, оброблення і використання інформації в будь-якій діяльності людини. Кінець XX ст. ознаменований технізацією й інформатизацією суспільства, його владних, управлінських і виробничих структур як державного, так і приватного секторів економіки.

Створено локальні і глобальні комп'ютерні інформаційні мережі типу Інтернет і Фідонет, які стали засобом безпосереднього проникнення в комп'ютерні системи і комп'ютерні мережі для розкрадання інформації, нових технологій, програмних засобів, секретів, що представляють не тільки приватні інтереси, а й інтереси державної безпеки. З'явилися нові поняття - комп'ютерна злочинність, комп'ютерні злочини.

Комп'ютерна злочинність сучасного світу не знає кордонів. Віртуальні злочини є транснаціональними не лише через відсутність визначених державних кордонів у комп'ютерних мережах, а й через брак єдиної системи законодавства щодо кримінальної відповідальності суб'єктів таких злочинів. Українське кримінальне законодавство, яке регулює відповідальність громадян за вчинення комп'ютерних злочинів, є також недосконалим. (Левицька Живко)

Бурхливе зростання переживає крадіжки грошей з пластикових карток. За офіційними даними, втрати від шахрайства в Україні вже досягають середньоєвропейського рівня -- 0,06% річного обігу по картах (90 млн. гривень минулого року). А за неофіційними оцінками фахівців Національного банку, шахраї привласнюють не менше відсотка від обігу по картах (це означає, що тільки в першому півріччі цього року обсяг шахрайських операцій склав близько мільярда гривень) [ ]. Рудик М. В.,

Слід зазначити, що від злочинних посягань сьогодні переважно страждають власники карток іноземних банків. Проте останнім часом злочинці все більше виявляють зацікавлення до карткових рахунків українських громадян. Цього року вже тричі виявлено спеціальні насадки на банкоматах, за допомогою яких шахраї отримували інформацію про картки, виготовляли їхні дублікати і чистили рахунки.

Крадіжки грошей із пластикових карток в Україні виникло тоді ж, коли і сам ринок платіжних карток, -- на початку 90-х років. 1 розвивалося разом з ринком. У кінці 90-х шахраї підроблювали карти, перехоплюючи дані (реквізити карткового рахунку, РІ>4-код), з банкомату або Р08-терміналу в процесинговий центр шляхом приєднання до кабелю. Через таку незахищеність каналів передачі даних вітчизняних банків міжнародні платіжні асоціації навіть рекомендували іноземцям не розраховуватися картками і не користуватися банкоматами в Україні. Два роки тому банки ускладнили завдання хакерам, звернувшись до більш просунутих методів шифрування передаваної інформації. Тоді шахраї стали шукати інші способи отримання інформації про картки. Скімінг (копіювання даних з магнітної смуги картки і виготовлення її дубліката) став здійснюватися за допомогою спеціальних насадок (скимерів) на клавіатуру банкомату і конвертів, що вставляються в гніздо для картки. Ці пристрої прочитують інформацію з магнітної смуги карток, а також фіксують PIN-код.

Насадка встановлюється за кілька хвилин, зазвичай на популярних банкоматах, розташованих біля великих підприємств або торгових центрів. Минулого року служби безпеки банків не встигали знаходити самі пристрої -- їхні використання виказували лише сліди клею на банкоматі .

Окрім скімінгу слід згадати і інші розповсюджені способи крадіжки грошей з пластикових карток.

На жаль, не всі працівники торговельних установ є законослухняними. Відомо багато випадків використання або повного копіювання карток клієнтів офіціантами або продавцями. Існують також і організовані угруповання за участю адміністрації цих установ. Так, цього року відносно керівника одного з підприємств м. Чернігова було порушено кримінальну справу за надання фіктивних документів до комерційного банку, який обслуговував платіжні картки VISA на суму понад 120 тис. грн. Справа порушена за ч. 5 ст. 191 КК. - Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та ч. 2 ст. 358. - Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживанням службовим становищем або їх пошкодження і передбачає позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади та з конфіскацією майна .

Вітчизняні викрадачі використовують і фішінг -- розсилку листів, що пропонують відвідати web-сторінку банку або віртуального магазина з тим,

щоб уточнити дані про рахунок або придбати товари або послуги, наприклад, маркетингові дослідження або базу даних. Недавно клієнти українських банків ошукалися на пропозиціях шахраїв збагатитися за допомогою Інтернету. їхні картки згодом були використані в інтернет-магазинах для покупки ваучерів поповнення рахунків мобільного зв'язку. Аферисти неодноразово розсилали листи абонентам послуги інтернет-банкінгу Приватбанку. Клієнти банку одержували електронні листи нібито від служби безпеки банку з проханням терміново пройти авторизацію, зважаючи на запропоноване.

При цьому назва шахрайського сайту майже повністю повторювала адресу порталу інтернет-банкінгу «и 1055 Приват 24». «КЛІЄНТ ТЕЖ ВИНЕН» Банкіри вважають, що шахрайство -- результат безпечності клієнтів, які раз- по-раз порушують зобов'язання, зазначені в договорі про відкриття карткового рахунку.

Утім клієнти часто самі порушують правила користування картками, зберігаючи секретний PIN код разом з карткою. У такому разі, злодіям, що вкрали картку, нескладно її перевести в готівку у банкоматі [2]. Окрім цього в деяких випадках громадяни самі проявляють безпечність і нехтують послугою sms-банкінгу. Річ у тому, що з моменту пропажі картки до часу її виявлення клієнтом може минути немало часу. А гроші з вкраденої картки зазвичай знімаються протягом першої доби. Таким чином, отримавши повідомлення, клієнт може заблокувати картку після першої ж шахрайської операції.

Найпоширеніші шахрайські операції в світі -- трансграничні. Організовані злочинні угрупування ламають бази даних банків, передають відомості про картки спільникам, які виготовляють дублікати, а потім знімають гроші в банкоматах або розраховуються в магазинах інших країн.

У нашій країні і Національний банк, і міжнародні платіжні системи виступають за перехід на чіпову технологію. За словами глави представництва VISA International СЕМЕА в Україні, карта з чіпом захищена стійкими криптоалгоритмами, зламати які хакери поки не можуть. Проте, за даними НБУ, до липня цього року тільки шість відсотків всіх випущених в країні карток було оснащено чіпами. При цьому основна частина таких карток випущена в рамках підконтрольної НБУ Національної системи масових електронних платежів. Багато великих фінустанов взагалі не вводять чіпові картки, вважаючи подібну технологію дуже затратною .

Проаналізувавши найбільш розповсюджені способи крадіжок грошей із пластикових карток та ураховуючи технічні можливості сьогодення можна сформулювати наступні заходи протидії цьому негативному явищу, основними з яких є програмно-технічні та організаційно-правові.

Вже сьогодні потрібно вести мову про вдосконалення програмних методів захисту операцій, які клієнт здійснює через банкомат, зокрема потрібно впроваджувати використання в картках дорожчих, але і надійніших чіпових технологій [5, с 112].

Слід зазначити, що з боку держави повинно бути здійснено певні організаційно-правові заходи стосовно забезпечення безпеки операцій по картках, це стосується необхідності посилення покарання за підробку пластикових карток як це зроблене в більшості європейських країн. Однак, потрібне щось більше, ніж кримінальна стаття. Необхідно вести мову про національні системи гарантування безпеки у цій сфері, координація зусиль усіх служб, зацікавлених у такому протистоянні. І, насамперед, потрібне законодавство, скероване на забезпечення надійності систем и1077 електронних платежів.

3.2 Удосконалення інфраструктури ринку платіжних карток

Радикальні зміни, що відбулися в Україні за останні 15 років у кредитно-фінансовій сфері, обумовили високу ступінь динамізму фінансових ринків, зокрема ринку банківських продуктів. Відносно недовгий розвиток ринку банківських продуктів характеризується значним перерозподілом часток ринку між його учасниками, стрімким ростом числа суб'єктів, модернізацією системи державного регулювання і нагляду, що формує додаткові стимули для оновлення спектра банківських продуктів і технологій. Актуальність економіко-технологічного дослідження ролі інноваційних фінансових продуктів і технологій у підвищенні ефективності функціонування банківської системи обумовлена необхідністю активізації інноваційних процесів у національній економічній системі в цілому і в банківському секторі зокрема, високим ступенем взаємообумовленості стану інноваційної сфери і темпів розвитку української банківської системи.

Чинники, що обумовлюють розвиток банківських інновацій, - це не тільки причини, але й елементи, що породжують нові продукти і послуги, або що визначають механізм їх функціонування. При виділенні специфічних чинників розвитку нового вигляду послуг у комерційному банку необхідно спиратися на переваги тієї або іншої стратегії, обумовленої:

- сучасним станом попиту і пропозиції на ринку банківських продуктів і послуг;

- розвитком економіки і грошово-фінансового ринку;

- вдосконаленням банківських технологій в умовах науково- технічного прогресу.

Перший банк, обслуговуючий клієнтів через Інтернет, з'явився у 1995 р. Ним був Security First Network Bank. У даний час усього у світі налічується більше 300 банків, що пропонують повноцінний інтернет-сервіс, який забезпечує оборот електронних грошей і супутній йому віртуальний товарообмін. Необхідно відзначити, що банківський інтернет-сервіс продовжує стрімко розвиватися разом з темпами збільшення числа користувачів глобальної мережі, яких, за статистичними даними, в розвинених країнах Заходу налічується від 35 до 40% від загального числа населення. В даний час по рівню інтернетизації Україна знаходиться на одному ступені з Бразилією та Індонезією (4% населення країни), і близько 140 українських банків пропонують різні форми віддаленого банківського сервісу з використанням мережі [1, с 79]. Проте найближчим часом слід чекати як мінімум двократного зростання обсягу пропозицій на ринку послуг з наданням інтернет-доступу до біржових торгів і послуг інтернет-банкінга.

Високий інтерес до інтернет-банкінгу з боку клієнтів обумовлений, перш за все, привабливішими умовами у порівнянні з тим, що пропонують традиційні банки. Вітчизняні банківські організації не поступаються сьогодні своїм західним колегам в освоєнні сучасних фінансових технологій. Як приклад, можна привести WAP-банкінг - віддалене управління рахунками за допомогою мобільного телефону. Інша послуга, що надається банками власникам стільникових телефонів, - SMS-банкінг. За допомогою служби коротких повідомлень (SMS) стільникового зв'язку, що існує у будь-якого оператора, клієнтові буде доступна вся інформація про стан розрахункових рахунків (залишків по рахунку), а також отримання виписок по рахунку за необхідний період. На думку фахівців, ця послуга має значно більше перспектив, чим WAP-банкинг.

По-перше, із-за низької ціни, по-друге, за рахунок більшої швидкості передачі даних. Найбільш значущим недоліком інтернет-банкінга в Україні є те, що в розвитку цього напряму банки віддають більшу перевагу корпоративним клієнтам, тобто юридичним особам, які володіють великим обігом грошової маси, приділяючи вельми незначну увагу населенню, оскільки супровід фізичних осіб вимагає пильної уваги персоналу за незначними фінансовими операціями і великих операційних зусиль.

У цілому системи інтернет-банкінга доцільно класифікувати таким чином. За рівнем послуг, що надаються, вони діляться на дві категорії:

- інформаційні - системи, що надають клієнтам банку інформацію індивідуального і загального порядку (запит виписки; завантаження інформації про трансакції тощо);

- транзакційні - системи, що дозволяють проводити активні операції з рахунком клієнта, а саме: управління готівкою, перекази, транзакції через автоматичну клірингову систему, надання і оплата рахунків тощо.

За сферою застосування вони також діляться на дві категорії:

- сonsumer-banking - системи, орієнтовані на фізичних осіб

(споживчий сектор);

- business-banking - системи, орієнтовані на юридичних осіб (корпоративний сектор).

У даний час усе більшого поширення серед технологій надання банківських послуг кредитними організаціями України набувають різноманітні способи дистанційного банківського обслуговування (ДБО), або, якщо використовувати міжнародну термінологію, так званого «електронного банкінгу». Як указувалось раніше, власне рух у цьому напрямі почався на початку 90-х pp. минулого століття, коли українські комерційні банки почали впроваджувати систему банк-клієнт. У даний час налічується вже близько десятка технологій такого роду, що розрізняються способами передачі фінансовій інформації, пов'язаними з ними технічними рішеннями і каналами зв'язку.

Інтернет-банкінг для юридичних осіб як вид ДБО в Україні існує кілька років. У 2001 р. його ініціатором став Приватбанк, хоча впроваджена ним тоді система інернет-трейдінга не була повнофункціональною системою дистанційного банківського обслуговування. Проте еволюція систем Приватбанку продовжена у вигляді перспективної системотехнічної структури Телебанк [2,с107]. У можливості цієї системи входять: поповнення особового рахунку, розміщення засобів на депозити, переклади в рублях і у валюті, покупка і продаж валюти, операції з пластиковими картками тощо.

Свого роду апогеєм розвитку ДБО стало розповсюдження технологій віддаленої інформаційної взаємодії, заснованих на Інтернеті і WAP, за допомогою яких клієнти кредитних організацій можуть діставати доступ до їхніх інформаційних ресурсів із будь-якого місця світу, в якому надаються відповідні послуги комп'ютерного зв'язку. Разом з тим перераховані технологічні рішення не складають який-небудь новий вигляд банківських послуг, а по суті є забезпечуючими технологіями, які зробили банківські послуги і обслуговування доступними для величезного числа клієнтів і усунули бар'єри, обумовлені географічними чинниками і правами власності на локальні телекомунікаційні системи.

Технологічні витрати при цьому можуть спочатку зростати, але вони достатньо швидко окупаються. Наприклад, вартість ручної обробки трансакції у філіалі комерційного банку зазвичай складала в середньому більше 1 дол., телефонне обслуговування оцінювалося в 0,60 дол. за послугу, трансакції через банкомата і клірингові центри коштували близько 0,25 дол., а трансакція через І нтернет-усього 1 цент.

Так, за даними Світового банку, в останні два десятиліття XX ст. комп'ютерні потужності різко зросли (у 10 тис. разів), а телекомунікаційні витрати так же сильно (у тій же пропорції) впали. Відносні розміри накладних витрат в інтернет-банках у 2-3 рази нижче, ніж у звичайних банках [3, с 77], а обробка веб-транзакцій обходиться у 5-10 разів дешевше, ніж при використанні традиційних каналів. Так, витрати проведення фінансових операцій складають: в офісі - 1,07 дол., поштою - 0,73 дол., по телефону - 0,35 дол., через банкомат - 0,27 дол., через глобальну мережу - 0,10 дол. [4, с 102].

У цілому на розвиток технологій ДБО найбільший вплив роблять наступні чинники:

- витрати на здійснення банківського обслуговування;

- переваги в обслуговуванні клієнтів;

- демографічні умови.

У той же час для самих кредитових організації виникає додаткова проблема: необхідно переконатися в тому, що вигоди, що отримуються від застосування технологій ДБО, будуть більші, ніж можливі втрати із-за витрат на впровадження і супровід таких технологій і компенсацію втрат, обумовлених реалізацією нових специфічних компонентів банківських ризиків, пов'язаних із введенням банківського бізнесу в кіберпросторі. Відповідно аналогічні проблемні завдання виникають і у сфері банківського регулювання і нагляду.

Сфера електронного банкінгу специфічна тим, що в ній починають діяти чинники ризику системно вищого рівня, оскільки, по-перше, багато банків використовують декілька систем ДБО, по-друге, має місце взаємний вплив ризиків, по-третє, більшість джерел ризику роблять свій внесок у різні типові банківські ризики.

З розвитком ДБО виникли наступні серйозні проблеми системного характеру:

- технологічний прогрес у банківській сфері за останні 10 років свідчить про постійне відставання нормативної бази, що регламентує банківську діяльність;

- застосування нових технологій для виконання банківських операцій і обслуговування клієнтів, з погляду НБУ, може викликати пониження надійності та стійкості комерційних банків;

- технологічні інновації в банківській діяльності можуть призвести до зниження ефективності контролю над кредитними організаціями з боку НБУ

Сучасний роздрібний бізнес - це набір банківських продуктів масового попиту, здатний гнучко мінятися відповідно до потреб ринку. При цьому будь- яка з існуючих банківських послуг може бути надана в кожній точці продажів, розташованій у безпосередній близькості від клієнта. Мета будь-якого банку, що виходить на ринок роздрібних послуг, - освоєння та проведення максимальної кількості операцій і забезпечення доступності всіх послуг, що надаються, всім категоріям осіб.

Пошук компромісу між підвищенням якості послуг для приватних осіб і скороченням витрат на їх здійснення привів до чіткішої і глибшої сегментації клієнтів за соціальною і майновою ознакою. Багато банків зіткнулися з парадоксальною, на перший погляд, ситуацією, коли стандартні банківські послуги для приватних осіб у більшості своїй виявилися збитковими, тоді як індивідуальне обслуговування платоспроможних клієнтів приносило непогані прибутки.

При ретельному аналізі з'ясувалося, що причина подібного положення в тому, що і широка приватна клієнтура, і ексклюзивні клієнти обслуговувалися в одних і тих же філіалах, одними і тими ж співробітниками, їм пропонувалися продукти, що вимагають практично однакових витрат часу на консультації.

До найбільш затребуваних і таких, що динамічно розвиваються в регіонах «столичного» типу імітаційних інновацій, слід віднести створення фінансових супермаркетів, за принципом яких функціонують ОТП-банк, VAB- Банк, Приватбанк, УкрСиббанк. Перелік послуг, пропонованих фінансовими супермаркетами, включає не тільки набір традиційних уніфікованих банківських послуг, але і реалізацію інвестиційних і страхових програм [7, с 117].

По мірі формування фінансових супермаркетів і просування нових банківських продуктів на ринку внесків населення конкурентне поле для середніх і малих банків усе більш звужуватиметься. Збереження ринкової ніші для середніх і малих банків пов'язане з ефективним позиціонуванням у виборі цільових споживчих груп і здатністю надавати потрібний їм набір фінансових послуг.

Проведення операцій за допомогою платіжних карт показує ступінь інтегрованості банківської системи і суспільства. Досить сказати, що безготівкова оплата товарів і послуг у розвинених країнах досягає 90% у структурі всіх грошових операцій.

Масштаби і характер використання платіжних карток обґрунтовано розглядаються як один з найважливіших індикаторів рівня інноваційності банківського бізнесу. В даний час пластиковий бізнес - це більше 2,4 млн випущених карток. Щорічний світовий оборот перевищує 3 трлн дол. Платіжні картки приймаються більш ніж 20 млн торгово-сервісних підприємств. Близько напівмільйона банківських відділень, що надають послуги, проводять операції з платіжними картами, а число банкоматів перевищило 6 тис [9, с 76].

Якщо розділити весь світовий ринок пластикових карт на сфери впливу основних гравців -платіжних систем, то на платіжну систему Visa доводиться близько 57%, на Europay/MasterCard -приблизно 26%, на American Express - близько 13% і на інші (включаючи Diners Club і JCB) - 4%.

Особливістю українського ринку пластикових карт є дефіцит інформації, який виступає наслідком, з одного боку, багаторічної автаркії українського суспільства, з іншого, - процесів становлення карткового пластикового бізнесу, браком фахівців і тим, що будь-який успішний досвід у цій області вважається комерційною таємницею, яка використовується банками як засіб конкурентної боротьби.

Банк «Приватбанк» у 1996 р. почав випуск карток Visa GOLD і Visa BUSINES. На сьогодні Україна стала сотою країною, яка отримала доступ до єдиної мережі VisaNet. Ця мережа об'єднує всіх членів асоціації для авторизації, клірингу і розрахунків. Характерно те, що основний конкурент асоціації Visa International у Європі - компанія Europey - оголосила про початок випуску своїх карток в Україні трохи раніше, так що конкурентна боротьба за український картковий ринок продовжується.

Уже понад 10 років українці мають змогу користуватися банківськими платіжними картками. У перші 5 років розвиток ринку платіжних карток у нашій країні відбувався доволі повільно, але після 2002 року темпи значно підвищились. Тоді вітчизняними банками було випущено близько 2 мільйонів карток, а нині їх кількість перевищила 30 мільйонів. До кінця 2011 року вона прогнозовано перевищить цифру у 70 мільйонів. Ми вже обігнали багато країн світу за багатьма показниками карткового розвитку [10, с 77].

Українські банки завжди відрізнялися прагненням активно розвивати бізнес пластикових карт. Так із недавнього часу банк «Райффайзенбанк Аваль» почав емітувати нові платіжні картки AVAL CARD. Цей проект здійснюється разом із банком «Оптимум», що розробив і впровадив аналогічні картки в Росії [II]. AVAL CARD - це різновид інтелектуальних або смарт-карт, що на відміну від звичайних карток із магнітною смугою мають вплавлений кремнієвий кристал інтегральної мікросхеми і є мультивалютними. Однак масштаби використання платіжних карток все ще помітно поступаються середньостатистичним показникам по країнах Європи.

Проте ситуація поступово стала мінятися у кращу сторону. При цьому співвідношення міжнародних й українських систем складають відповідно 48 і 52%. В.СКотковс

Науково-технічний прогрес неминуче призводить до автоматизації рутинної роботи людини, причому це стосується усіх сфер її життя. Одним з останніх досягнень науки і техніки є можливість купити товар, замовити послугу та управляти своїми фінансами у будь-який час з будь-якої точки земної кулі. Все це забезпечується завдяки сучасним системам електронних платежів. Вже сьогодні у світі щоденно $ 2000 млрд. перераховуються з використанням електронних систем зв'язку [18, с 137].

Такий успіх пояснюється наявністю у цих систем ряду переваг перед використанням звичайного готівкового розрахунку. На користь використання сучасних інформаційних технологій для проведення фінансових операцій, що здійснюються як з юридичними, так і з фізичними особами, свідчить дослідження, проведене консультаційною фірмою Booz, Allen and Hamilton. За його результатами оплата послуг через Internet обходиться клієнту в $ 0,01, з використанням банкоматів - у $ 0,27, надання послуг по телефону - $ 0,54, а у касового вікна - у $ 1,07 [ 18, с 211].

Переваги, що надають електронні платіжні системи це безкоштовна реєстрація, а також моментальні перекази. Такі системи беруть низькі комісійні при переказах, забезпечують зручність, переважно є загальнодоступними. Ці системи заощаджують час та гроші.

Віддалений банківський сервіс розпочався ще у 1980-ті роки з телефонного банківського обслуговування. Потім з'явилися відповідні послуги з використанням персонального комп'ютера і прямого підключення до банківських серверів - так званий РС-банкінг (система «Клієнт-банк») [58, с 22].

Для банківських платіжних систем використання Інтернет-банкінгу дозволяє скоротити витрати по утриманню свої філій та відділень. Якщо у 1997 році тільки 5 % фінансових установ надавали можливість проведення операцій через Internet, то в 1998 - їх було 18 %, а в 1999 - 65 %. У Європі сьогодні вже понад 70 % банків надають послуги в он-лайн режимі. За оцінками компанії Garther обсяги комерційних трансакцій в Європі зростуть за найближчі чотири роки з $ 53 млрд. до $ 1 200 млрд. і одною з основних причин такого значного їх прискорення є функціонування сучасних систем електронних платежів у Internet [69, с 70].

Сучасні системи електронних платежів у Internet (Pay Pal), Web Money та інші) створюються та функціонують переважно за прикладом E-Gold - найбільшої та найбільш поширеної у світі позабанкової електронної платіжної системи. Платіжною системою керує компанія Gold&Silver (G&SR). Вже у 2001 році (за 5 років роботи компанії) в цій платіжній системі було зареєстровано більше 90 000 рахунків з щоденним обігом у 500 000$. Користувачем такої системи може стати безкоштовно будь-яка людина з будь-якої країни світу. Управління рахунками здійснюється через сайт системи і для цього не потрібне додаткове програмне забезпечення. Безпечність системи забезпечується тим, що дані, які передаються та зберігаються при здійснені трансакції, захищені протоколом SSL (Secure Sockets Layer) з довжиною коду 128 bit. Зарахування грошей на рахунок може відбуватись через спеціальні «сайти-обмінники», переказом з інших рахунків E-Gold, з використанням кредитної картки, банківського переказу, Western Union, або з іншої платіжної системи Internet. Вивід грошей з рахунка проводиться такими методами: видача іменного чеку, банківський переказ, Western Union, через віртуальні обмінні пункти .

Взаємодія між системами електронних платежів у Internet здійснюється за допомогою електронних обмінних пунктів. Електронний обмінний пункт передусім являє собою сайт, на якому в автоматичному режимі здійснюється конвертація валют різних платіжних систем. Прикладом такого обмінника може бути ROBOXchange - обмінний автомат (робот), повністю автоматизований обмінний пункт російської біржі INDX. Дозволяє здійснювати обмін валют у реальному часі за 1-2 хвилини між різними системами електронних платежів, в тому числі E-Gold та Web Money.

В Україні позабанківські платіжні системи поки не набули широкого використання, однак досить широко використовуються банківські платіжні системи, наприклад Приват-банк створив свою електронну платіжну систему, яка називається Privat24. До цієї системи можна підключатися як через Internet, так і з мобільного телефону. Вона надає можливість здійснювати платежі по Україні, по Росії, а також платежі між рахунками у Приватбанку. З платіжної системи Privat24 можна здійснювати не тільки внутрішньобанківські перекази, але і міжбанківські перекази у національній валюті. Інші банки України також активно впроваджують ІТ- технології у свою діяльність. Так, наприклад, Промінвестбанк вже тривалий час випускає спеціальні пластикові картки, призначені виключно для розрахунків у Internet.

Загалом можна зробити висновок, що сучасні системи електронних платежів у Internet мають значні перспективи для розвитку через наявність низки переваг перед використанням звичайного готівкового розрахунку, вже набули досить високого рівня розвитку і з кожним днем стають все більш популярними, в тому числі і на Україні.

Вже кілька років в Україні діє система оплати електронними грошима на програмній основі і за допомогою карток. Електронні гроші -- зручний розрахунковий засіб, за допомогою якого можна придбавати товари, сплачувати послуги, отримувати оплату за виконану роботу, не відходячи від комп'ютера. Такі операції стали реальними завдяки появі електронних платіжних систем. Початок цьому було покладено трохи більше 10 років тому, коли й виникло саме поняття «електронні гроші». їхнім «батьком» став Девід Чаум (David Chaum), професор Каліфорнійського університету, який у рамках системи DigiCash вперше почав випуск електронної готівки. Відтоді у світі з' явилися багато десятків електронних платіжних систем [69].

З аналізу сучасних науково-практичних публікацій, у тому числі й Директиви 2000/46/ЄС можна зробити висновок, що поширеним підходом до класифікації електронних грошей є виокремлення двох основних видів: на основі карток (card-based e-money); на програмній основі (software-based electronic money) [96, с 122].

Сьогодні найпоширенішою формою електронних грошей в Україні є магнітні пластикові картки (МПК), які успішно виконують певні функції грошей, насамперед як засобу платежу.

Але, як показує практика, найповніше функцію готівкових грошей виконують смарт-картки, або інакше - інтелектуальні картки, які в майбутньому мають стати частиною повсякденного життя, замінивши кредитні карти з магнітною стрічкою і навіть готівку. Смарт-картки мають вмонтований мікропроцесор, оперативну і постійну пам'ять, що в середньому не перевищує 256 байт, і можуть мати також систему захисту даних. Ці картки виконують різні фінансові призначення, найбільш розповсюджене з яких - використання в якості електронних гаманців. Така картка не лише зберігає дані, як це робить звичайна МПК, а й оперує ними, обробляє їх згідно із заданими правилами.

Фактично смарт-картка -- це маленький комп'ютер, потужність якого цілком порівнювана з потужністю ПК початку 80-х років. Завдяки мікросхемі в самій картці можна зберігати ліміт наявних грошей, обліковувати витрати та визначати баланс і розмір фактичного залишку, не звертаючись до комп' ютера банку або до розрахункового центру Сума ліміту «видається» в банку, записується в смарт-картку на одному пристрої за певними правилами, а сума поточних витрат і поточний залишок визначаються в місці покупки в ТТ, де є спеціалізовані розрахункові термінали.

Розрахункові термінали, контактуючи зі смарт-карткою, активізують у ній відповідні поля й змінюють розміри витрат і залишків грошей, а також «знімають» ідентифікатор клієнта, номер його РР, суму покупки й ідентифікатор банку-платника. На підставі цих даних формується картка торговця, встановлюється зв'язок ТТ з банком, і на рахунок ТТ нараховуються гроші [69, с111].

Загальна технологія використання смарт-картки в системах електронних платежів майже така сама, як МПК: банк видає таку картку, а магазини та інші установи торгівлі, які працюють у системі, приймають її до оплати. Але завантажена смарт-картка вже містить готівку, яку можна використовувати як замінник монет і банкнот. Такі електронні гроші допомагають усувати труднощі, які пов'язані з використанням готівкових грошей (наприклад, оплатою експлуатаційних витрат і т. ін.). їх можна ефективно використовувати для оплати невеликих покупок у магазинах і торговельних точках. При цьому кількість діючих готівкових грошей зменшується. До речі, скорочення обсягу використовуваної готівки та звільнення маси доларових купюр у США було досягнуто завдяки впровадженню електронних грошей.

Зазначені високі параметри та наявність умонтованого мікропроцесора (інтелектуальність) дають змогу ефективно використовувати смарт-картки як електронний гаманець або передплатну картку. Інші системи електронних грошей (на базі інших МПК) для зменшення фінансового ризику потребують прямого підключення (режим он-лайн) обладнання торговельної точки до відповідного банківського комп'ютера для авторизації операцій з карткою. Отже, для ефективного функціонування такої системи необхідна розвинена мережа телекомунікації на основі виділених каналів. Для створення такої системи знадобляться інвестиції на суму близько 150 дол. СІНА на одного власника МПК. У разі використання смарт-картки ця сума становить приблизно 50 дол., тобто втричі менше, оскільки смарт-картка зорієнтована на режим непрямого доступу (офф-лайн). При цьому забезпечується автономна робота обладнання в торговельних точках. Якщо в першому випадку основу становить централізована обробка даних про операції з картками, то в другому -децентралізована обробка таких даних [69].

На основі розвитку телекомунікаційних систем, по-суті, виник монетарний ринок нового типу, на якому функціонують нові види грошей, які все більше набувають характеру економічної інформації. Запровадження нової форми грошей - електронної - призводить до того, що гроші поступово втрачають матеріальну форму, вони перетворюються на інформацію у чистому вигляді. Гроші стають віртуальною реальністю, що створена штучно за допомогою електронних засобів. Електронні гроші «працюють» за такою схемою: зберігаються вони у вигляді файлів, або зашифрованих записів на диску електронної платіжної системи (ЕПС). їх особливістю є миттєвість переказів, приватність емісії, низька собівартість трансакцій та порівняна безпека. В Інтернеті вони теж не є чимось предметним, це лише запис того, що певна сума грошових одиниць була зареєстрована на рахунку клієнта або знята з нього і переказана на рахунок клієнта - одержувача коштів. Використовувати електронні гроші можна також не відкриваючи рахунок у банку. Аналогічно, як і звичайні гроші, їх можна дарувати, позичати іншим користувачам системи, конвертувати, за них можна купувати товари та послуги на підключених до системи сайтах. За допомогою електронних платежів уже сьогодні мільйони людей поповнюють рахунки на мобільні телефони, платять за комунальні послуги, супутникове та кабельне телебачення, сплачують послуги Інтернет- провайдерів. Все це надало категорії грошей нової якості [48, с. 157].

Ефективне використання інформаційних технологій у сфері грошового обігу в більшості країн світу вже набуло реальних форм і масштабів, витісняючи до певної міри традиційні форми «ходіння» грошей. Проте щодо електронних грошей слід очікувати реалізації загальної тенденції, яка мала місце на всіх етапах еволюції грошей а саме: поява нових форм грошей, ніколи не призводила до повного відмирання старих, вони продовжують своє активне функціонування в економічному середовищі суспільства. Однак сьогодні не викликає сумніву реальність перспективи переходу до безпаперових банківських технологій і навіть «безпаперового суспільства», у якому обчислювальна техніка, факсимільна передача документів, відеотекстові системи, мережі автоматизованої передачі, зберігання та обробки інформації переберуть на себе левову частку грошового обігу.

Необхідною умовою розвитку електронних грошей стала поява так званих віртуальних банків. Ці банки не мають звичних атрибутів банківської установи: офісів, сховищ, охорони, персоналу для безпосередньої роботи з клієнтами. Вони існують усередині глобальної комп'ютерної мережі Інтернет у формі електронних сторінок в Інтернеті, і є, фактично, набором висококваліфікованих комп'ютерних програм з обслуговування безготівкових грошових коштів клієнта, і успішно виконують більшість традиційних функцій банківських установ на фінансових ринках розвинутих країн світу. Віртуальні банки здійснюють розрахункові операції клієнтів, перекази грошових коштів, депозитні операції, кредитування суб'єктів комерційної діяльності, обмінні валютні операції, продаж цінних паперів, виплачують відсотки по вкладах, перераховують гроші на рахунки як в інших віртуальних банках, так і на рахунки в реальній банківській системі. Багато з цих функцій віртуальні банки виконують швидше, надійніше і на більш професіональному рівні, ніж реальні банківські установи.

Електронні гроші, з економічної точки зору, - це платіжний інструмент, який поєднує (залежно від схеми реалізації) властивості як готівкових грошей, так і традиційних платіжних інструментів (чеків, переказів, банківських карток тощо). З готівкою їх поєднує можливість здійснення платежів, поза банківською системою; з традиційними платіжними інструментами можливість здійснення розрахунків у безготівковій формі через рахунки, що відкриті в банківських установах.

До найбільш затребуваних і таких, що динамічно розвиваються в регіонах «столичного» типу імітаційних інновацій, слід віднести створення фінансових супермаркетів, за принципом яких функціонують ОТП-банк, УАВ- Банк, Приватбанк, УкрСиббанк. Перелік послуг, пропонованих фінансовими супермаркетами, включає не тільки набір традиційних уніфікованих банківських послуг, але і реалізацію інвестиційних і страхових програм

Загалом, для усунення регіональних диспропорцій у розміщенні платіжних карток та інфраструктури їх обслуговування можна рекомендувати розвиток систем віддаленого доступу - Intегпеt-Bаnkіng, і розширення мережі платіжних терміналів (РОБ-терміналів). Intегпеt-Bаnkіn дає можливість проведення стандартних операцій, які можуть бути здійснені клієнтом в офісі банку (за винятком операцій з готівкою), через Internet.

Системи Internet-banking дозволяють отримувати основні банківські послуги за допомогою персонального комп'ютера після його підключення до сервера банку по виділеним телефонних лініях. При цьому скорочується час на відвідування банку, відпадає необхідність у використанні банкоматів [58, с 175].

За допомогою Internet-banking можливо здійснювати наступні операції: безготівкові внутрішньобанківські і міжбанківські перекази; купівля та продаж безготівкової валюти; оплата послуг, у тому числі комунальних, оплата рахунків за зв'язок; оплата товарів; отримання виписки про стан рахунку за вказаний період в різних форматах; отримання інформації про надійшли і відправлених платежах в режимі реального часу.

Банк при використанні системи Internet-banking має можливість знижувати витрати на утримання відділень і максимально оптимізувати стандартні банківські операції; є можливість відстеження операцій з платіжними картками - який-небудь рух коштів по картковому рахунку оперативно відображається у виписках по рахунку, що сприяє підвищенню контролю з боку клієнта за своїми операціями.

Найбільші емітенти пластикових карток за останні роки суттєво збільшили мережу банкоматів і платіжних терміналів. Однак акцент був зроблений саме на банкомати, які в розвинених країнах є доповненям до системи платіжних терміналів. Вартість платіжного терміналу значно дешевше банкомату, а обслуговує його касир торгівельного підприємства. Це дозволяє встановлювати платіжні термінали там, де банкомати розміщувати для банку збитково.

Крім того, безготівкові карткові розрахунки - це не тільки банківський проект, це спільний проект сфер торгівлі, послуг і держави. Це вигідно не тільки споживачу і продавцю, а й державі і його фінансовій системі. Міжнародна статистика свідчить, що збільшення вкладів населення в банках на карткових рахунках на 1% призводить до зростання ВВП на той же 1% [58, с 66].

Держава від цього має також певну вигоду. Безготівкові розрахунки за допомогою банківських платіжних карток прискорюють обіг капіталів банків, збільшують витрати покупців і продажу в роздріб.

3.3 Перспективи застосування світового досвіду щодо функціонування пластикових карток

Сьогодні у всьому світі розвиток економіки характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Електронні гроші широко використовуються в обігу і стають одним з основних інструментів фінансової інфраструктури нашої країни. Це логічно веде до збільшення злочинних посягань на такий об'єкт права власності як електронні кошти, виникнення нових засобів та способів вчинення злочинів .

Оскільки ринок платіжних карток в Україні зародився лише на початку 1990х років, доцільно здійснити аналіз аналогічного ринку США та країн Європи, їх більш ніж 50тирічного досвіду у сфері виготовлення та контролю за обігом цих платіжних інструментів, розробки заходів безпеки та боротьби з шахрайством. Такий аналіз дозволить здійснити оцінку рівня захисту українських платіжних систем з метою подальшої розробки загальної концепції запобігання злочинам у сфері виготовлення та обігу платіжних карток в Україні та прогнозування результатів її втілення.

Етапи розвитку ринку платіжних карт у світі. У 1920-40х роках телеграфні компанії, автозаправочні станції та авіакомпанії США почали випуск перших у світі платіжних карт. Вони виготовлялися паперовими або металевими і приймалися до оплати лише за певний вид послуг в одному, рідше в кількох американських штатах [2, с. 8].

У 1950х роках платіжні карти почали видавати банки США. Банківські

картки надавали клієнтам короткостроковий (ЗО, 60 або 90 днів) безвідсотковий кредит, тому були досить популярними серед громадян.

У 1958 році American Express першою ввела пластикові картки, що знач но знизило вартість виробництва платіжних карток.

У 1960х роках кредитні картки почали використовувати та видавати в країнах Європи: Великій Британії, Швеції, Франції та Німеччині.

Оплата в цей період проводилась шляхом перенесення (переписування з паперової або пластикової карти, або відбитку металевої картки) ідентифікаційних даних клієнта на чек у торгових точках (магазинах, заправках, авіакасах, ресторанах тощо) та наступного направлення таких чеків з платіжними вимогами до банку.

Банками на той час не було розроблено системи обмеження суми кредиту, що дозволяло держателям окремих видів карт отримувати майже не обмежені суми кредиту (наприклад, картки Diner Club видавалися лише заможним людям). Це використовували шахраї, які брали в кредит великі суми коштів та потім зникали з ними.

Першими способами боротьби з шахрайством у сфері обігу кредитних карток було розсилання поштою у торгові точки так званого «НОТ LIST» - списку втрачених, вкрадених карток або карток, за якими не було погашено кредиту. Картки зі списку не повинні були прийматися до оплати. Не зважаючи на певний проміжок часу, що спливав між роздрукуванням і доставкою списку в торгові точки, така міри призвела до зниження збитків, оскільки шахраї використовували вкрадені карти лише протягом короткого періоду .

У 1960-70 ті роки почалася ера міжбанківських платежів. Американські банки почали створювати національні системи платіжних карт, деякі з яких потім отримали міжнародне значення (Master Chardge та Bank Americard) .

У 1967 році в Лондоні було відкрито перший у світі банкомат, який мав назву Barclayscash (від Barclays Bank) і працював на перфорованих пластинах. Банкомати закупили банки Франції, Швеції та Швейцарії. Але шахраї розкрили зашифровані алгоритми запису номеру рахунку та РІІМкоду на перфорованих картах та почали масове виготовлення підроблених пластин. У зв'язку з цим банки Європи були змушені замінити банкомати першого покоління на нові, які працювали за технологіями американської банківської асоціації та були більш надійними [7, с. 102].

У 1968 році компанія IBM розробила технологію запису інформації на магнітну стрічку, яка розміщувалася на кредитній картці методом гарячої штамповки (Hot stamping). Даний винахід дозволив прискорити та автоматизувати здійснення операцій з картками [2, с. 8].

Citibank намагався завадити введенню магнітної стрічки в широкий обіг, оскільки він розробив інше технічне рішення, дорожче та складніше. З цією метою було оголошено конкурс серед студентів Каліфорнії на найбільш легкий спосіб підробки інформації на магнітній стрічці. Студентами було доведено, що скопіювати дані з однієї магнітної стрічки на іншу можна в домашніх умовах (наприклад, за допомогою праски) [7, с. 99-101]. Незважаючи на це, технологія почала широко впроваджуватися в життя .

Вже у 1969 р. американською компанією Air Travel були випущені перші платіжні картки з магнітною стрічкою.

У цьому ж році у Нью - Йорку почав працювати перший банкомат, який приймав картки з магнітною стрічкою.

У 1971 г. американська компанія Universal Air Travel Plan вперше у світі ввела платіжні термінали для оплати квитків за допомогою магнітної картки та онлайн авторизацію платежів для перевірки платоспроможності клієнта у відділеннях авіакомпанії та туристичних агентств.

У 1972 році у США була впроваджена розрахункова система «Міжбанківська мережа електронних переказів». У 1973 р. почав працювати електронний центр авторизаціїта розрахунків (загальний комп'ютерний центр для здійснення розрахунків по транзакціях), у розробці якого використовувався досвід Пентагону з проектування та експлуатації безпечних комп'ютерних мереж .

Структуру злочинності у сфері обігу платіжних карток у період 1960-70х років може відобразити список ризиків кредитних карт, опублікований американським спеціалізованим журналом «The Nilson Report» у 1973 році. До найбільших ризиків було віднесено: викрадені картки; загублені картки; карти, викрадені з поштових скриньок; транзакції, вчинені обманним шляхом продавцями; незаконне використання карти в результаті змови клієнта та продавця; шахрайство при замовленні товарів та послуг поштою або телефоном; крадіжка карти при її виготовленні або персоналізації; підробка карти шляхом зміни даних справжньої картки; підробка карти або магнітної стрічки .

З вказаними ризиками держави та банки боролися порізному.

1. Боротьба з викраденням та втратою карток. У 196070х роках американськими банками широко практикувалася розсилка платіжних карток поштою всім мешканцям певної територіальної одиниці без їх на те згоди. До 1970 року банками США було розіслано близько 100 млн. таких карток. Це породило хвилю шахрайства.

Картки викрадалися, шахраї збирали та використовували картки, які були викинуті власниками. Так поліція затримала працівників пошти, які мішками крали картки, що розсилалися банками, а потім продавали їх по 50 дол. США за штуку. Перевагою отримання злочинцями таких карт було те, що на них ще не стояло підпису власника, тому шахрай міг зробити «зразок підпису» клієнта та без ризику розписуватися під час купівлі товарів.

З метою регулювання процесу обігу платіжних карток та боротьби з шахрайством у травні 1970 року президент США P. Ніксон видав закон, що забороняв банкам висилати клієнтам картки, які ті не замовляли.

У 1974 році президент США Д. Форд підписав закон, згідно з яким кримінальна відповідальність застосовувалася при шахрайстві з платіжними картками на суму 1000 доларів США, а не 5000 доларів США, як раніше. Одночасно було збільшено міру покарання за шахрайство з п'яти до десяти років позбавлення волі.

Зі свого боку банки, з метою запобігання незаконному використанню карток, які розсилалися клієнтам поштою, ввели так звані «postmailer» та «dualdating». Postmailer - це звичайний лист, яким банк повідомляв клієнта про відправлення йому картки. Якщо клієнт її не отримував, він повинен був повідомити про це банк з метою її заблокування, оскільки така картка імовірно була викрадена.

Dualdating означає, що на картці було вказано дві дати: не лише закінчення, а й початок її дії. Банк міг направити клієнту карту завчасно, до початку її дії, разом з повідомленням про її відправлення. Якщо карта була викрадена, шахрай не міг її використати до початку строку дії, тому в банку з'явилася можливість заблокувати її раніше.

Завдяки вказаним заходам збитки від незаконного використання карток, направлених поштою, на той період часу знизилися майже на 75%.

Також, одним зі способів попередження незаконного використання викрадених та загублених кредитних карток було розсилання банками в торгові точки списку заблокованих карт ("Warning Bulletin").

Емітенти кредитних карток постійно шукали нові методи ідентифікації клієнтів, які б запобігали підробці та незаконному використанню карт. Одним із методів стало розміщення фото клієнта на картці. У 1972 році у використання було введено продукт фірми Polaroid під назвою PolaPress. Відповідно до цієї технології фото клієнта робилося на спеціальній плівці, яка після експозиції накладалася на задню сторону платіжної картки. Завдяки оригінальному хімічному складу фотографія міцно прилипала до пластикової картки і її не можна було відірвати без пошкоджень. Але такий метод не набув широкого розповсюдження, оскільки більшість клієнтів особисто не приходили в банк, який пропонував їм свою картку [7, с. 113114].

2. Іншим джерелом збитків для емітентів кредитних карток у США були продавці, які свідомо приймали підроблені або викрадені картки, навіть самі співпрацювали з шахраями. Іноді злочинців також виявляли серед спів робітників банків і комп'ютерних центрів авторизації та розрахунків.

З метою виявлення транзакцій, вчинених обманним шляхом продавцями, а також незаконного використання карти в результаті змови клієнта та продавця, банки почали вводити процедуру відстежування працівниками служби безпеки «підозрілих» операцій з платіжними картками (наприклад, в один день придбано три телевізори тощо).

3. Боротьба з підробкою карток. У 1971 році поліцією США було виявлено перші підроблені картки. Група шахраїв використовувала нові банківські картки, які ще не були в обігу. Шахрайство розкрили завдяки тому, що злочинці використовували шрифт букв та цифр, відмінний від банківського.

З метою запобігання шахрайству та обмеження доступу до невикористаних оригінальних карт банки та типографії почали виготовлення карт з використанням заходів безпеки, аналогічних, як для виготовлення банкнот. Але все таки випадки пограбувань банківських та типографічних складів траплялися.

Внаслідок збільшення заходів безпеки при виготовленні нових карт шахраї почали використовувати для підробок викрадені або загублені карти. На них вибивався новий номер (дійсної або невкраденої картки). За допомогою праски видалялися оригінальні дані та вибивалися нові; іноді старі дані зрізалися бритвою, а потім наносили нові, що потребували чималого часу та вміння.

За результатами досліджень збитки від шахрайства з кредитними картами у 1973 році склали 288 мільйонів доларів США, що становило 1,15% доходів.

У результаті ряду запобіжних заходів сума збитків у 1980 році зменшилася до 250 мільйонів доларів США або 0,29% доходів.

У 1980-90 роки картки почали широко використовуватися в Центральній та Східній Європі, а також у країнах Азії. Кредитні картки стали найдоступнішою формою кредиту. Почався випуск електронних дебітових карток.