Інвестиційна політика підприємства (на прикладі ТДВ "ЖЛ" (правонаступник ЗАТ "Житомирські ласощі")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: «Інвестиційна політика підприємства (на прикладі ТДВ «ЖЛ» (правонаступник ЗАТ «Житомирські ласощі»)

ВСТУП

В сучасних умовах інвестиції виступають важливою умовою здійснення структурної перебудови національної економіки, забезпечення технічного прогресу, підвищення показників господарської діяльності. Багато українських і зарубіжних вчених проводять ґрунтовні наукові дослідження питання іноземних інвестицій в Україні. Вони вважають, що на процес економічного зростання країни впливає обсяг отриманих іноземних інвестицій. Економічне зростання країни обумовлюють значні обсяги інвестицій. Вони, в свою чергу, стали дієвим інструментом структурної перебудови деяких постсоціалістичних країн.

В умовах переходу до економічного зростання інвестиційна діяльність являється основним шляхом подолання кризових явищ. Протягом останніх десяти років обсяг іноземних інвестицій в Україну склав біля 4 мільярдів умовних одиниць.

Іноземні інвестиції мають велике значення для економіки країни, що їх одержує, оскільки вони забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову, завдяки виробничій та науково- технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду, сприяють поширенню інновацій, стимулюванню імітації та запозичення найкращої ділової практики розвинених країн, збільшенню продуктивності праці та підвищенню добробуту населення. Використання іноземних інвестицій має сприяти забезпеченню потреб національної економіки у необхідній сировині та продукції, а головне - стимулювати розвиток економічно ефективних і конкурентноспроможних експортерів, що дало б змогу Україні потрапити в систему міжнародного поділу праці та розподілу капіталів.

Іноземні інвестори, в процесі вкладання коштів в економіку тієї чи іншої країни в першу чергу оцінюють її інвестиційний клімат, який є комплексним економіко - політичним явищем, яке формується під впливом великої кількості чинників. І хоча в Україні відсутня своя система оцінки інвестиційного клімату, за оцінками іноземних джерел інвестиційний клімат України визначається як несприятливий у порівнянні з країнами Центральної та Східної Європи, адже вона має один з найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) серед вищеперелічених країн.

Актуальність досліджень. Дослідження проблем інвестування в Україні є одним з найактуальніших завдань сьогодення. В сучасних умовах українська економіка потребує вкладання великих обсягів інвестицій у власний розвиток. Для стимулювання притоку іноземних інвестицій в Україну необхідно покращити інвестиційний клімат держави та вдосконалити законодавство, яке регулює інвестиційну діяльність.

Значну роль для країн з перехідною економікою відіграють прямі іноземні інвестиції. Прискорюючи вихід з економічної кризи, вони ведуть до реального зростання ВВП країни.

Державна інвестиційна політика має передбачати використання державних інвестицій як засобу створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей економіки. Необхідно приділяти особливу увагу інвестиційним проектам зі змішаними інвестиціями- з використанням державної їх частки як гарантії цільового направлення інвестиційних ресурсів.

Держава також повинна проводити політику сприяння надходженню іноземних інвестицій.

Сприяння інвестиціям - це комплекс заходів із розповсюдження інформації або створення іміджу осередку для інвестування, а також надання інвестиційних послуг можливим інвесторам. Цільові заходи щодо сприяння інвестиціям можуть бути корисними не тільки для залучення іноземного капіталу в країну, але й для суттєвого покращення вітчизняного ділового середовища з відповідними перевагами як для вітчизняних, так і для зарубіжних підприємців.

На регіональному рівні необхідно створювати сприятливий інвестиційний клімат, з метою залучення іноземних інвестицій в розвиток регіону. Це дасть змогу розвивати промисловість на регіональному рівні.

Для підприємств багатьох галузей промисловості досить актуальною є розробка антикризової інвестиційної політики. З метою зміцнення фінансової стійкості підприємства актуальним є розроблення інвестиційної стратегії, пошук джерел її фінансування, прийняття відповідних інвестиційних рішень.

Протягом останніх 10 років питання іноземного інвестування в Україні досліджувалось багатьма вченими -економістами. Це питання розкривається в багатьох наукових працях. Зокрема, такі відомі українські економісти, як Паламарчук В.О., Кузьмін О.Є., Чечетов М.В. в своїх наукових статтях грунтовно досліджують питання іноземного інвестування в різні галузі економіки країни.

Також розробкою питань сприяння надходженню іноземних інвестицій в економіку країни розглядають такі вітчизняні вчені, як М.Денисенко, Я.Жалило, В.Геєць, А.Пересада, В.Федоренко та інші. Серед зарубіжних вчених, які займаються дослідженням цього питання слід відзначити Л.Дж.Гитмана, У.Шарпа. В проведених дослідженнях вивчались та аналізувались фактори, які впливають на економічні процеси на макрорівні. В основу цих досліджень було покладено припущення про те, що іноземні інвестиції є одним з головних факторів економічного зростання.

Саме аналіз вітчизняного та закордонного досвіду інвестиційної діяльності дає можливість визначити шляхи подальшого розвитку процесу іноземного інвестування в Україні, механізм визначення інвестиційної привабливості держави та регіонів, а також принципи організації інвестування в Україні.

При ознайомленні з працями різних авторів, з'ясовано велику практичну значущість та недостатню теоретичну розробленість проблем, пов'язаних з розкриттям економічної сутності інвестування, ролі іноземного капіталу у розвитку національної економіки, що й визначило вибір теми магістерського дослідження та його актуальність.

Метою бабалаврської роботи є проведення оцінки інвестційного проекту, який було запроваджено на ЗАТ „Житомирські ласощі” та аналіз і розробка пропозицій щодо покращення діяльності підприємства.

Відповідно до мети магістерської роботи у завдання досліджень входило:

ознайомлення з організаційною структурою ЗАТ „Житомирські ласощі”;

аналіз та оцінка стану фінансово-господарської діяльності підприємства;

аналіз інвестиційного проекту підприємства;

розробка пропозицій щодо покращення діяльності підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринку кондитерських виробів.

Об'єктом досліджень є Закрите акціонерне товариство „Житомирські ласощі”.

Предмет досліджень- політика підприємства щодо залучення іноземних інвестицій та впровадження інвестиційних проектів.

Методами дослідження є аналіз і синтез, аналітичний метод, структурно - функціональний метод, метод наукової абстракції.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та інші нормативно - правові акти, що регулюють інвестиційну діяльність в Україні, монографії, підручники, інтернет джерела.

Інвестиційна політика держави має обмежувати глибину проникнення іноземного капіталу в економіку країни, контролювати показники його диверсифікації на рівні галузі й окремих підприємств, встановлюючи тим самим рівень захищеності національної економіки від перетинання допустимої межі, за якою іноземний капітал дістає змогу визначати умови господарювання на рівні підприємства, галузі або економіки в цілому, звужуючи можливості для національного капіталу.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

інвестиційний ефективний фінансовий економічний

1.1 Сутність інвестиційної політики підприємства

В економічному житті кожної країни інвестиції є інструментом досягнення економічного зростання, адже процеси структурного та якісного оновлення товаровиробництва і ринкової інфраструктури відбуваються виключно шляхом вкладання коштів у формі інвестицій. Одним з найважливіших чинників подолання економічної кризи в Україні є суттєве збільшення надходжень приватних (недержавних) інвестицій як від іноземних інвесторів так і від вітчизняних. Відомо, що інвестиції сприяють значному розширенню виробництва товарів і послуг, насиченню споживчого та інших видів ринку, стимулюванню попиту, формуванню стабільного і вільного ринку. Особливо важливі інвестиції для проведення ефективної структурної перебудови економіки країни та підвищення рівня її економічного зростання.

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що в перекладі означає вкладати. Поняття "інвестиції" є досить широким, в наукових працях можна знайти декілька варіантів його трактування. В різних розділах економічної науки зміст цього поняття відображається по-різному. Базилевич В.Д. в своєму підручнику з макроекономіки дає таке визначення поняття „інвестиції” - це частина сукупних витрат, які включають витрати на нові засоби виробництва (виробничі, фіксовані інвестиції), інвестиції у нове житло, та приріст товарних запасів [3,с.45-48]. Тобто, інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, яка не була придбана в поточному періоді, та яка забезпечує приріст капіталу в економіці. В теорії виробництва, і в цілому в мікроекономіці, інвестиції - це процес створення нового капіталу. У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних та фінансових активів, тобто це сьогоднішні витрати, ціль яких є отримання майбутніх вигод.

За економічним тлумаченням, інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу.

Згідно із тлумаченням, яке дає фінансова наука, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарську діяльність з метою отримання доходу (прибутку) [21, c.85-87]. В найбільш широкій трактовці інвестиції представляють собою вкладення капіталу з метою послідовного його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім з метою, компенсування інвестору відмови від коштів, які він має для вкладання в теперішньому періоді, нагородити його за ризик, відшкодувати витрати від інфляції у майбутньому періоді.

Щодо обліку, аналізу та планування в економічній літературі проводиться відповідна класифікація інвестицій. Критеріальні ознаки класифікації інвестицій сформуємо в табл.1.1.1.

Таблиця 1.1.1 Класифікація інвестицій за критеріальними ознаками

Критерій	Види інвестицій
За об'єктами вкладень	Реальні інвестиції - це вкладення коштів у реальні активи: в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів, а також у нематеріальні активи. Фінансові інвестиції - це вкладення коштів в акції, облігації та інші цінні папери, що випускають приватні компанії, господарські або державні товариства.
За періодом інвестування	Короткострокові (не більше 1 року). До короткострокових інвестицій відносять вкладення капіталу на період менше одного року, а саме короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів, інші. Середньострокові (до 3 років). Вкладання інвестицій в різні об'єкти строком до трьох років. Довгострокові (понад 3 роки). У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються наступним чином: а) до 2 років, б) від 2 до 3 років, в) від 3 до 5 років, г) понад 5 років.
За характером участі в інвестуванні	Прямі інвестиції являють собою безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Непрямі інвестиції - це інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
За формами власності інвесторів	Приватні (акціонерні). Під приватними (власними) інвестиціями розуміють вкладення коштів, які здійснюють громадяни, а також підприємства недержавних форм власності, передусім - колективної. Державні інвестиції - вкладення, які здійснюються центральними і місцевими органами влади і управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів. Іноземні інвестиції - це вкладення, які здійснюються юридичними і фізичними особами нерезидентами. Спільні інвестиції. Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, які здійснюються суб'єктами даної країни та іноземних держав (сумісно резидентами і нерезидентами.)
За регіональною ознакою	Іноземні інвестиції. Під іноземними інвестиціями розуміють вкладення капіталу нерезидентами в об'єкти інвестування, які розташовані за територіальними межами даної країни. Національні інвестиції. Під національними інвестиціями розуміють вкладення капіталу резидентами даної країни в об'єкти інвестування, які розміщені в її територіальних межах.
За рівнем інвестиційного ризику	Низькоризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в об'єкти інвестування, ризик за якими значно менший ніж середньориночний. Середньоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктам інвестування цієї групи приблизно відповідає середньориночному. Високоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи перевищує середньоринковий. Спекулятивні інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в найбільш ризикові інвестиційні проекти або інструменти інвестування, за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

Інвестиційна політика - комплекс заходів, спрямований на подолання інвестиційного спаду в період кризи і депресії, введення новацій в розвиток галузі, структурну перебудову виробництва і фінансове оздоровлення підприємства [11,c.176-177].

Рівні розробки інвестиційної політики можна відобразити схематично на рис.1.1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1.1 Рівні розробки інвестиційної політики

Розгляд питання інвестиційної політики необхідно починати з визначення пріоритетних напрямів її реалізації на макрорівні. Адже діяльність суб'єкта підприємницької діяльності залежить від державної політики в тій чи іншій галузі промисловості. На державному рівні розробляються програми розвитку підприємницької діяльності, стимулювання притоку іноземних інвестицій, підтримки малого бізнесу, та ін.

Складовою частиною інвестиційної політики як держави в цілому, так і окремого підприємства є інвестиційна стратегія.

В умовах сьогоднішнього етапу розвитку української економіки основними напрямами створення умов для наповнення реального сектору економіки iнвестицiйними ресурсами можуть бути:

· удосконалення системи здійснення лiзингових операцiй;

· пiдвищення ефективностi амортизаційної полiтики;

· перехiд вiд фiскальної до стимулюючої податково-бюджетної і грошово-кредитної полiтики.

Важливим аспектом реалiзацiї iнвестиційної стратегiї є активiзацiя iнвестицiйної активностi держави.

Iнвестицiйна стратегiя тiсно взаємопов`язана з експортною стратегiєю України, яка викладена у Державнiй програмi стимулювання експорту
продукцiї, в тому числi продукцiї високотехнологiчних виробництв, прийнятiй Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни у 2001р. В програмi одним з головних iнструментiв стимулювання експорту є його кредитування. Поряд з комерцiйиими банками надання експортних кредитiв все бiльше здiйснює держава. Значна увага в iнвестицiйнiй стратегiї придiляється стимулюванню притоку iноземних iнвестицiй. Кабiнет Мiнiстрiв України активно працює над розробкою заходiв щодо реалiзацiї основних завдань з полiпшення iнвестицiйного клiмату [46, c.7].

Інвестиційна політика підприємства спрямована на розробку заходів щодо залучення іноземних та вітчизняних інвестицій для власного розвитку.

Першим кроком з реалізації інвестиційної политики підприємством є оцінка його інвестиційної привабливості.

В умовах децентралiзації управлiння, переходу до ринку перед пiдприємствами постала необхiднiсть і з'явиласъ можливiстъ самостiйно визначати напрямки своєї iнвестицiйної дiяльностi, джерела та засоби досягнення поставлених цiлей. Для реалізації інвестиційної стратегії необхідно визначити джерела її фінансування, а також ефективність їх використання. Розробка стратегiї визначення обсягiв iнвестицiйних ресурсiв передбачає можливостi формування ресурсiв за рахунок рiзних джерел. Насамперед розглядаються можливi джерела (власнi, залученi, позиковi) формування iнвестицiйних ресурсiв з урахуваннням специфiки дiяльностi пiдприємства. Методи фінансування інвестиційної діяльності представлені на рис.1.1.3.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1.3 Методи фінансування інвестиційної діяльності

Головнi критерії оптимiзацiї спiввiдношення внутрішнiх i зовнiшніх джерел фiнансування iнвестицiйної дiяльностi пiдприємства такi:

1) необхiднiсть забезпечення високої фiнансової стiйкостi;

2) максимальна сума прибутку вiд iнвестицiйної дiяльностi, що залишається в розпорядженнi пiдприємства, за рiзних спiввiдношень джерел;

3) показники використання iнвестицiйних ресурсiв пiдприємством за останнi роки .

Розглянувши методи фінансування інвестиційної діяльності, слід зосередити увагу на інвестиційній стратегії.

Iнвестицiйна стратегiя -- це комплекс довгострокових цiлей в галузі капiталовкладень та вкладень у фiнансовi активи, розвитку виробництва, формування оптимальної структури iнвестування, а також сукупнiсть дiй з їхнього досягнення. У загальному видi iнвестицiйна стратегiя реалiзується у розробцi плану та програми його здiйснення на даному етапi розвитку пiдприємства. Інвестицiйна стратегiя пiдприємства формується з урахуванням iснуючих джерел та форм iнвестування, iхньої доступностi i потенцiйної ефективностi використання [11,c.168].

Iнвестицiйна стратегiя передбачає досягнення таких цiлей:

· максимiзацiя прибуткiв вiд iнвестицiйної дiяльностi;

· мiнiмiзацiя iнвестицiйних ризикiв.

Для цього необхiдно органiзувати:

· дослiдження зовнiшнього iнвестицiйного середовища та прогнозування кон'юнктури iнвестицiйного ринку;

· технiчнi i маркетинговi дослiдження;

· пошук нових, бiльш прибуткових iнвестицiйних можливостей;

· оцiнку привабливостi iнвестицiйних проектiв та фiнансових iнструментiв з добором найбiльш ефективних з них;

· розробку капiтального бюджету;

· формування оптимальної структури iнвестування.

Фiнансовий стан підприємства, рівень технічного й організаційного потенцiалу визначають його конкурентну позицію на ринку збуту. Наявнiсть тимчасово вільних коштів дозволяє підприємству інвестувати їх у довго-, середньо- та короткострокові реальні та фінансові активи.

Розробка iнвестiцiйної стратегії підприємства передбачає такі етапи:

1) визначення перiоду формування інвестиційної стратегії;

2) вибiр стратегiчних цілей інвестиційної діяльності;

З) визначення напрямкiв інвестування та джерел фінансування;

4) конкретизацiю інвестиційних програм та термінів;

5) оцiнку розробленої інвестиційної стратегії;

6) перегляд стратегiї в залежності від зміни зовнішніх умов та становища підприємства.

Тривалiсть першого етапу залежить від загального стану економiки i розвитку ринку. В умовах нестабільної економіки прогнози розвитку підприємств не перевищують 3-5 років. У країнах з розвинутою економікою найбільші компанії прогнозують свою діяльність на 10 - 15 рокiв.

У загальному видi визначення інвестиційних цілей підприємства (другий етап процесу) спрямовується на збільшення капіталу, підвищення поточного доходу, забезпечення ліквідності та збереження капіталу, можливий контроль над підприємством - емітентом.

Третiй етап включає визначення напрямкiв iнвестицiйної дiяльностi та формування джерел iнвестицiйних ресурсiв.

Розробка напрямкiв iнвестицiйної дiялъностi здiйснюється шляхом вибору спiввiдношення можливих форм iнвестування на рiзних етапах дiяльностi, визначення галузевої та регiональної спрямованостi вкладень.

На спiввiдношення форм iнвестування впливають рiзнi фактори, серед яких слід вiдзначити:

· загальний стан економiки та кон'юнктури iнвестицiйного ринку. В умовах нестабiльної ринкової економiки iнвестори частiше вкладають ресурси у фiнансовi активи, особливо у короткостроковi;

· функцiональну спрямованість підприємства. Інституціональні iнвестори працюють переважно на фондовому ринку і вкладають ресурси у фондовi інструменти;

· залежнiсть вiд життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях розвитку iнвестування має переважно виробничий характер, на стадiях зрiлостi - фiнансовий;

· розмiр підприємства: малі та середні підприємства здійснюють iнвестування в основному в реальні активи, великі - у фінансові.

Четвертий етап - конкретизація інвестиційних програм і термінів передбачає наявнiсть коштів та готовність підприємства до здійснення проекту.

Інвестицiйна програма коригується з урахуванням цих факторів i забезпечує погодженiсть реалізації окремих проектів та формування фiнансових ресурсiв.

Оцiнка розробленої інвестиційної стратегії на п'ятому етапі здійснюється на основi ряду критеріїв. До них відносяться:

· погодженiсть із загальною стратегією розвитку підприємства за цiлями, етапами і термінами реалізації;

· внутрішня збалансованість цілей, напрямків і послідовності здійснення інвестиційної політики;

· погодженiсть iз зовнiшнiм середовищем (розвитком крани, iнвестицiйним клiматом);

· реалiзованiсть з урахуванням наявних ресурсiв (фiнансових, кадрiв, сировини та технологiчних);

· прийнятнiсть рiвня iнвестицiйних ризикiв;

· фiнансова, виробнича i соцiальна результативнiсть.

Перегляд та коригування стратегії, які відбуваються на шостому етапі проводяться на основi монiторингу за окремими напрямками iнвестицiйної полiтики та постiйно мiнливими внутрiшнiми і зовнiшнiми умовами дiяльностi [11,c.169-172].

1.2 Правові основи регулювання інвестиційної політики

З метою створення належних умов для ефективного залучення іноземного капіталу в економіку України та розвитку вітчизняного інвестиційного ринку необхідно значну увагу приділяти питанню удосконалення законодавчої та нормативної бази щодо державного регулювання процесів інвестування.

В Україні були закладені основи законодавчої бази, яка регулює діяльність інвестиційного ринку. На сьогодні базовим законодавчим актом, який регулює загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України є Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.91, № 1561-12 із змінам та доповненнями.

Забезпечення iнвестицiйної дiяльностi в Українi до сьогоднi характеризується нечiткiстю та нестабільнiстю. Специфiчним в українському законодавствi є трактування самого термiна “iнвестицiя”. Так, згідно ст. 1 Закону України „Про iнвестицiйну діяльнiсть” (1991 рiк) “інвестицiями є всі види майнових та iнтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти пiдприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Таке трактування основного терміна iлюструє винятково прагматичний пiдхiд до потенцiйного інвестора з боку української держави. Зрозуміло, що досягнення соціального ефекту є однією з основних прiоритетних цiлей державної економiчної полiтики, однак для iнвестора головною метою його дiяльностi є отримання прибутку. Цей факт треба чiтко усвiдомлювати на тих владних рiвнях, вiд яких залежить формування сприятливого iнвестицiйного клiмату в Українi.

Основним законодавчим актом, який регулює діяльність іноземних інвесторів в Україні є Закон України „Про режим іноземного інвестування” від 19.03.1996р. із змінами та доповненнями. Кабінетом Міністрів України 07.08.1996р. була прийнята Постанова про затвердження Положення „Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”. 10.08.2005р. Правління НБУ затвердило Постанову № 280 „Про порядок іноземного інвестування в Україні”. Також нормативним документом, який регулює діяльність іноземних інвесторів є Постанова КМУ від 05.09.1996р. про затвердження Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями [36].

Згідно чинного законодавства, підприємства, створені за участю іноземних інвестицій підлягають валютному і митному регулюванню та оподаткуванню.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у вигляді:

- іноземної валюти, що визнається конвертованою НБУ;

- валюти України;

- будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

- акцій, облігацій, інших цінних паперів.

Ст.5 Закону України „Про режим іноземного інвестування” передбачає оцінку іноземних інвестицій та перерахування інвестиційних сум за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України.

У ст.18 Закону України „Про режим іноземного інвестування” зазначається, що майно, яке ввозиться на територію України іноземним інвестором, як внесок до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, звільняється від обкладання митом.

Кабінет Міністрів України Постановою від 07.08.1996р. № 928 (із змінами та доповненнями) затвердив Положення „Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”.

Цим Положенням визначено порядок подання документів для реєстрації іноземного інвестора. Державна реєстрація здійснюється шляхом присвоєння підприємству реєстраційного номеру. За державну реєстрацію справляється плата в розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Державна реєстрація діє протягом усього періоду функціонування інвестицій [38].

Національний банк України 10.08.2005р. затвердив Постанову № 280 „Про порядок іноземного інвестування в Україні”, де обгрунтував терміни інвестиційної політики. Наприклад: інвестиційний вклад, інвестиційний рахунок, іноземні інвестори, об'єкт інвестування, прямі та портфельні інвестиції [40].

Іноземний інвестор розраховується за об'єкт інвестування протягом 30 календарних днів з дати зарахування на інвестиційний рахунок. В разі неможливості додержання строку, кошти в гривнях, які були придбані і невикористані для здійснення інвестицій банк продає.

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності є міждержавні Угоди "Про сприяння та взаємний захист інвестицій". Такі Угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави. Вони підписані більш ніж із 50 країнами світу. Ціла низка проектів угод знаходиться в стадії узгодження.

Для підвищення захисту іноземних інвестицій 3 квітня 1998 року від імені України підписана Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Законом України від 16 березня 2000 року № 1547 вищезазначена Конвенція ратифікована Верховною Радою України.

Позитивним моментом у вирішенні проблеми застосування норм законодавства, пов'язаних з державними гарантіями захисту іноземних інвестицій став Закон України від 17.02.2000 року № 1457-ІІІ "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження", яким передбачено введення однакового режиму оподаткування як для підприємств, створених за участю іноземних інвестицій незалежно від форм їх внесення, так і для українських підприємств.

За останнiй час для формування адекватної сучасним потребам правової бази прийнято ряд законiв, якi передбачають, вiдповідно до норм мiжнародного права, державнi гарантiї захисту iнвестицiй, iх незмiннiсть, рiвнi умови з вiтчизняними iнвесторами, можливiсть пiльгового режиму iнвестиційної дiяльностi, зокрема, у спецiальних (вiльних) економiчних зонах.

В грудні 2001 року Кабінет Міністрів України затвердив „Програму розвитку інвестиційної діяльності в Україні на 2002-2010 роки”. Документ передбачає низку заходів, спрямованих на поліпшення інвестиційного клімату в країні. Це, перш за все, зниження рівня державного регулювання підприємницької діяльності, удосконалення нормативної бази, зниження податкового навантаження [46,c.7].

До Програми розвитку інвестиційної діяльності в Україні на 2002 -- 2010 роки було розроблено План заходів, який охоплює всі напрями структурних реформ.

В реформуванні системи стягнення податків заходами передбачається спрощення оподаткування з одночасним розширенням його бази, проведення модернізації Державної податкової адміністрації, впровадження податкових стимулів.

При проведенні судової реформи планується прийняття Закону „Про судовий устрій”, забезпечення незалежності судів, посилення механізмів виконання судових рішень.

Важливе місце у Плані заходів належить розвиткові корпоративного управління. Зокрема, робиться акцент на прийнятті Закону „Про акціонерні товариства”, розробці кодексу корпоративного управління, розкритті фінансової інформації.

Найбільш інвестиційно привабливими галузями української економіки є: харчова промисловість, переробка сільськогосподарських продуктів, оптова торгівля, машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловості, металургія, виробництво коксу, ядерного палива, науково-технологічна та інноваційна діяльність, туризм.

Інвестиції мають спрямовуватися в кожний регіон, у кожне місто, де реально формується сприятливий інвестиційний клімат. На жаль, сьогодні 75% усіх інвестицій зосереджені лише в дев'яти містах України, які охоплюють тільки 15% населення. При цьому багато регіонів взагалі не отримують інвестицій. Формується висновок про те, що обласні та районні адміністрації, мерії міст не працюють над створенням інвестиційного іміджу своєї території. І це негативно впливає на загальнодержавний інвестиційний імідж. Слід зазначити, що майже 10% усієї території країни займають спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку, які мають значні економічні пільги. Проте поки що задовільними можна вважати лише показники залучення інвестицій у Донецьку територію пріоритетного розвитку.

В ході аналізу нормативно - правової бази регулювання інвестиційної діяльності в Україні було виявлено її позитивні і негативні сторони. Позитивним є те, що законодавчі акти в галузі інвестування постійно вдосконалюються, а отже, стають прийнятними для вітчизняних та іноземних інвесторів. Негативною є нестабільність політичної а так і економічної ситуації в країні, що в свою чергу помітно впливає на стан законодавчої бази.

Одними з головних проблем залучення iноземних iнвестицiй в економіку України є несприятливий iнвестиційний імідж України, а саме:

· нестабiльнiсть законодавства, відсутність надiйиих гарантiй захисту від його зміни для iноземних iнвесторiв;

· наявнiсть великого податкового пресу, гальмування податкової реформи;

· низький рiвень розвитку банківської системи та фондового ринку;

· вiдсутнiсть розвиненої системи страхування iнвестицiй та експортно-імпортних операцiй.

У країнах із розвиненою ринковою економікою не існує єдиного закону про інвестиційну діяльність. Така діяльність регламентується групою законів, що відносяться до сфери економічного, комерційного, податкового, трудового, адміністративного права [62, c.6-7].

Законодавчі акти регулюють амортизаційну політику, оподаткування, операції з цінними паперами, статус корпорацій, відповідальність сторін за комерційними контрактами, порядок одержання ліцензій, взаємовідносини з кредитними та фінансовими установами та інші питання, що пов'язані з підприємницькою діяльністю.

Оскільки приватний сектор господарства складає основу ринкової економіки, невід'ємним елементом господарської самостійності є свобода вибору сфер і форм інвестиційної діяльності. Лише у виняткових випадках окремі галузі в ряді країн цілком або частково закриті для приватних інвесторів, у тому числі закордонних. Основним критерієм доцільності реалізації тих або інших інвестиційних проектів є ситуація на ринку. Водночас при прийнятті інвестиційних рішень безумовно враховуються економічні або адміністративні норми, пільги, вплив яких має не прямий, а опосередкований характер, і які створюють певне юридичне й економічне середовище для інвестиційної діяльності.

Певна частина інвестиційних рішень - про скупку фірм, вкладення в активи інших компаній - підпадає під дію антимонопольного законодавства. У Німеччині за законом про картелі підлягає реєстрації злиття фірм, якщо при цьому їхня частка на ринку сягає більше 20 %. У сучасній ринковій економіці інвестиційні рішення найчастіше розробляються і приймаються не власниками, а менеджерами у зв'язку з чим виникає проблема розмежування прав і відповідальності акціонерів і керуючих. Ці питання чітко визначені комерційним законодавством. Так, у законі про корпорацію зазначено, що загальні збори акціонерів мають право визначати, яка частина прибутку буде інвестована, залучати додатковий капітал чи скорочувати його; наглядова рада і правління мають право формувати резервні фонди (у Німеччині, наприклад, у розмірі, що сягає половини річного прибутку), а правління - приймати рішення про конкретні вкладення капіталу, що залишається в його розпорядженні.

Участь держави в інвестиційному процесі в умовах ринкової економіки відбувається на рівні бюджетних асигнувань центрального уряду і регіональних органів влади, а також через націоналізовані підприємства.

У провідних капіталістичних країнах стимулювання інвестиційної діяльності здійснюється переважно методами податкової, амортизаційної і кредитно-грошової політики. У США, наприклад, конституційним правом оподаткування користуються федеральний уряд, уряди штатів, а також адміністрації регіонального самоврядування, що є складовою частиною штатів [62,c.7].

Головними важелями систем оподаткування є оподаткування прибутку або підприємницького прибутку. Варіюючи податкові ставки, уряд регулює інвестиційну діяльність підприємств як в цілому, так і в окремих галузях економіки.

Крім того, держава стимулює капіталовкладення підприємств через систему різноманітних податкових пільг, у яких найважливіше місце належить інвестиційному кредиту. Інвестиційний податковий кредит був вперше введений у США в 1962 р. у розмірі 7 % від загальної вартості інвестицій в устаткування з терміном служби не менше 8 років. У 1978 р. сфера застосування інвестиційного податкового кредиту розширилась і була поширена не тільки на устаткування, але і на виробничі споруди. У 1981 р. податкова знижка в розмірі 6 % встановлювалась на інвестиції в основні фонди з терміном служби 3 роки і 10 % знижка - на інвестиції в устаткування з великим терміном служби. Роль, аналогічну інвестиційному податковому кредиту, відіграє система прискореної амортизації.

Інвестиційне законодавство України потребує вдосконалення та більшої уніфікації. Потрібно проводити семінари по роз'ясненню питань, які стосуються іноземних інвестицій. Також необхідно узгодити інвестиційне законодавство з іншими правовими актами, які діють на території України (наприклад: Закон „Про податок на прибуток підприємств”, Закон „Про цінні папери та фондову біржу”).

Вдосконалення законодавчої бази значно впливає на інвестиційний клімат країни - реципієнта інвестицій. Якщо законодавство є прозорим та зрозумілим для усіх учасників інвестиційного процесу, то в першу чергу іноземні інвестори будуть вкладати більший обсяг інвестицій в українську економіку.

Чинне законодавство не повинно суперечити міжнародним договорам і конвенціям. Іноземний інвестор, в свою чергу, повинен дотримуватись норм чинного законодавства країни, в яку вкладаються інвестиції.

Також повинні бути чітко встановлені правові норми з уникнення подвійного оподаткування інвестиційної діяльності.

1.3 Вітчизняний стан інвестиційного клімату

Інвестиційний клімат в Україні на даний час є досить несприятливим. Це в свою чергу помітно впливає на сучасний стан економіки. В Україні склалася складна ситуація на інвестиційному ринку у зв'язку із політичною, а отже і економічною нестабільністю в державі. Іноземні інвестори зменшують обсяги вкладання коштів в українську економіку, тому що побоюються незахищеності з боку держави. На даному етапі економіка України є нестабільною, а отже і не привабливою для іноземних інвесторів.

На 01.01.2006 року загальний обсяг прямих іноземних iнвестицiй в економiку України становив 8,4 млрд. дол. США, тодi як реальна потреба, за оцiнками фахiвцiв, становить 40 млрд. дол. США. Воднораз, за деякими даними, обсяг заощаджень населення становить 18 млрд. дол. США. Оскільки цифри цiлком порiвнянi, можна припустити, що активність державної політики із залучення внутрiшнiх iнвестицiй i легалiзацiї тiньового капiталу повинна бути значно результативнiшою.

Прямі іноземні інвестиції в України надійшли із 114 країн світу. Найбільші обсяги внесено нерезидентами із США- 1074,8 млн.дол. (16,1% загального обсягу), Кіпру - 779,2 млн.дол. ( 11,7%), Сполученого Королівства - 686,1 млн.дол. (10,3%), Нідерландів - 463,9 млн.дол. (7,0%).

Найбільші обсяги іноземних інвестицій залучено в оптову торгівлю і посередництво в торгівлі (15% від загального обсягу інвестування), харчову промисловість та переробку сільськогосподарських продуктів (14,8%), машинобудування ( 9,0%), транспорт і зв'язок (7,9%) [63, c.9-10].

Особливо значне мiсце в iнвестицiйнiй стратегії держави має регiональне зовнiшньоекономiчне спiвробiтництво i мiсце промислового комплексу України в системi міжнародного подiлу працi.

Промисловий комплекс України є прiоритетним у стратегiчному розвитку нацiональної економіки. Вiн забезпечує ключовi інтереси країни, її безпеку, пiдтримує культурний та соцiальний рiвень життя нацiї. Саме цей сектор створює майже половину ВВП країни та забезпечує чверть всiх зайнятих в галузі економiки робочими мiсцями. Промисловість є активним агентом зовнiшньої торгівлі України, її експортно- імпортний оборот дорівнює майже 80% валового випуску промислової продукції, що дозволяє країні одержувати близько двох третин її валютних надходжень.

В Україні існує багато інвестиційно - привабливих галузей економіки. Серед яких можна виділити харчову промисловість, а особливо кондитерську.

Динаміка споживання кондитерської продукції в розрахунку на одного мешканця України - такий же індикатор економiчного добробуту населення, як темпи зростання ВВП на душу населення. Згідно із дослідженнями експертів газети „Бізнес”, існує кореляційно - регресійний зв'язок між доходами населення і попитом на солодощі [6,c.135-137].

Безперервний розвиток галузі можна пояснити наявністю тиску нагромадженого в Українi капiталу, який не може знайти застосування. У виробництвi солодощiв, принаймнi, є постiйний попит, капiтал обертається досить швидко, реалiзацiя може здiйснюватися за готiвковими розрахунками, тому галузь самостiйно тримається “на плаву” без особливої державної пiдтримки. Серед окремих груп кондитерських виробiв найуспiшнiше розвивається виробництво шоколаду i шоколадних виробiв.

В Українi налiчується близько тисячі виробників кондитерських виробів (до цієї кількості входять як спеціалізовані кондитерськi фабрики, так і заводи продовольчих товарів, що мають окремi кондитерськi цехи, а також дрібні пекарні). Iх загальнi виробничi потужності перевищують 830 тис.т. Але спецiалiзованих кондитерських фабрик (з річним обсягом виробництва понад 10 тис.т.) налічується лише 17. Продукція цих фабрик забезпечує не менше 70% продажу солодощів на українському ринку. Виробників, що справляють реальний вплив на загальний стан ринку, ще менше.

Компанії, які випускають найбільший обсяг виробництва солодощів в Україні, представлені у табл.1.3.1

Таблиця 1.3.1

Компанії - лідери випуску кондитерських виробів у 2005 році

Компанія	Виробництво кондитерських виробів, тис.т.	Частка на ринку,%
Кондитерська корпорація Roshen	202,01	21,67
ЗАТ „АВК”	120,69	12,95
ЗАТ „Київ-Конті”	96,99	10,41
ЗАТ „Харківська бісквітна фабрика”	45,16	4,84
АТЗТ „Полтавакондитер”	41,06	4,41
ЗАТ „Житомирські ласощі”	35,21	3,78
ЗАТ „Львівська кондитерська фірма Світоч”	28,41	3,05
ЗАТ „Запорізьська кондитерська фабрика”	25,69	2,76
ЗАТ „Одеса”	25,18	2,7
ВАТ „Крафт Фудз Україна”	21,39	2,3
ВАТ „Рівненська кондитерська фабрика”	16,48	1,77
ТзОВ „Світ ласощів”	29,63	3,18
Інші	244,12	26,19
Разом	932,03	100

Більшість з вищеперелічених компаній є реципієнтами іноземних інвестицій. Але, на жаль, займаючи той чи інший сегмент українського кондитерського ринку, іноземні інвестори зазвичай випускають якісну, але досить дорогу продукцію.

Згідно з даними, які подані у звіті ЗАТ „Укркондитер”, обсяг випущеної кондитерської продукції за 2008-2010р.р. у порівняних цінах становив 9497413,0 тис.грн., а обсяг випущеної продукції складав 1839088,5 тис.тон. Розглянемо динаміку обсягів виробництва та продажу кондитерських виробів в розрізі найбільших виробників солодкої продукції в Україні.

Для розрахунків сформуємо вихідну таблицю (табл.1.3.2.)

Таблиця 1.3.2 Обсяг виробленої кодитерської продукції у порівняних цінах за 2008-2010 роки (тис.грн.)

Виробник	Обсяг виробленої продукції	Відхилення 2010р. до 2008р.
	2008	2009	2010	Абсолютне відхилення,+/-	Відносне відхилення,%
АТ „Дніпропетровська КФ”	194818,4	222093,0	258227,0	63408,6	32,5
ЗАТ „АВК”	135309,6	154253,0	181923,0	46613,4	34,4
ЗАТ „Одеса”	134725,4	153587,0	144348,0	9622,6	7,1
АТЗТ „Харківська БФ”	120901,8	137828,0	177868,0	56966,2	47,1
ВАТ „Полтавакондитер”	229323,7	261429,0	314150,0	84826,3	37,0
ВАТ „Рівненська КФ”	58299,1	66461,0	52744,0	-5555,1	-9,5
ЗАТ „Житомирські ласощі”	197318,4	224943,0	276485,0	79166,6	40,1
ЗАТ „Запорізьська КФ”	99174,6	113059,0	103475,0	4300,4	4,3
ЗАТ „Львівська КФ Світоч”	273785,1	312115,0	398011,0	124225,9	45,4
ЗАТ „Київська КФ ім.К.Маркса”	515297,4	587439,0	908256,0	392958,6	76,3
Разом	1958953,5	2233207,0	2815487,0	856533,5	314,8

Визначимо частку виробників в загальному обсязі виробництва продукції у порівняних цінах за 2008-2010роки. На основі проведених розрахунків сформуємо таблицю (табл.1.3.3.).

Таблиця 1.3.3 Частка виробників кондитерської продукції в загальному обсязі випуску у порівняних цінах за 2008-2010 роки (у відсотках)

Виробник	Роки
	2008	2009	2010
АТ „Дніпропетровська КФ”	9,95	9,95	9,17
ЗАТ „АВК”	6,91	6,91	6,46
ЗАТ „Одеса”	6,88	6,88	5,13
АТЗТ „Харківська БФ”	6,17	6,17	6,32
ВАТ „Полтавакондитер”	11,71	11,71	11,16
ВАТ „Рівненська КФ”	2,98	2,98	1,87
ЗАТ „Житомирські ласощі”	10,07	10,07	9,82
ЗАТ „Запорізьська КФ”	5,06	5,06	3,68
ЗАТ „Львівська КФ Світоч”	13,98	13,98	14,14
ЗАТ „Київська КФ ім.К.Маркса”	26,30	26,30	32,26
Разом	100,00	100,00	100,00

Частку окремих виробників в загальному обсязі виробництва солодощів відобразимо графічно на рис.1.3.1- рис.1.3.3 (додатки Ж-К).

На основі проведеного аналізу можна дійти таких висновків:

1. Провідне місце за обсягами випущеної продукції у порівняних цінах у 2008-2010р.р. займає кондитерська фабрика ім.К.Маркса (м.Київ). В 2008 році обсяг випущеної продукції становив 515297,4 тис.грн., що складає 26,30% в загальному обсязі випуску, а у 2010 році - 908256,0 тис.грн., або 32,26%.

2. Найменший обсяг випуску кондитерської продукції припадає на ЗАТ „Запорізьська кондитерська фабрика”. Обсяг випуску солодкої продукції даного виробника в 2008 році становив 99174,6 тис.грн., або 5,06% в загальному обсязі випуску, в 2010 році - 103475,0 тис.грн. - 3,68%.

3. Динаміка розвитку кондитерської промисловості є позитивною і має тенденцію до підвищення.

4. ЗАТ „Житомирські ласощі„ протягом 2008-2010р.р. підвищили обсяги виробництва продукції у порівняних цінах з 197318,4 тис.грн. у 2008р. до 276485,0 тис.грн. у 2010р. В 2010р. підприємство ЗАТ „Житомирські ласощі” за обсягами випуску продукції у порівняних цінах займало 9,17% в сегменті кондитерської промисловості України.

Розрахуємо частку виробників в загальному обсязі виробництва продукції в натуральному виразі за 2008-2010 роки. На основі проведених розрахунків сформуємо таблицю (табл.1.3.4.).

Таблиця 1.3.4 Частка виробників кондитерської продукції в загальному обсязі випуску в натуральному виразі за 2008-2010 роки (у відсотках)

Виробник	Роки
	2008	2009	2010
АТ „Дніпропетровська КФ”	11,81	12,48	10,11
ЗАТ „АВК”	8,59	9,16	19,02
ЗАТ „Одеса”	8,84	7,80	5,83
АТЗТ „Харківська БФ”	7,26	7,03	7,55
ВАТ „Полтавакондитер”	10,51	12,71	12,55
ВАТ „Рівненська КФ”	5,56	5,10	2,88
ЗАТ „Житомирські ласощі”	9,06	10,90	11,14
ЗАТ „Запорізьська КФ”	6,95	7,84	5,69
ЗАТ „Львівська КФ Світоч”	12,95	8,79	7,88
ЗАТ „Київська КФ ім.К.Маркса”	18,47	18,19	17,36
Разом	100,00	100,00	100,00

Частку окремих виробників кондитерської продукції в загальному обсязі виробництва солодощів відобразимо графічно на рис.1.3.4 - рис.1.3.6 (додатки Л-Н).

Провівши аналіз можна зробити такі висновки:

1. Перше місце за обсягами випущеної продукції в натуральному виразі у 2008р., 2009р. займає кондитерська фабрика ім.К.Маркса (м.Київ). В 2008 році обсяг випущеної продукції становив 54639,6 тис.тон, що складає 18,47% в загальному обсязі випуску, а у 2010 році лідером по випуску продукції в натуральному виразі стає ЗАТ „АВК”- 72186,3 тис.тон, або 19,02%.

2. Найменший обсяг випуску кондитерської продукції в 2010 році припадає на ВАТ „Рівненська кондитерська фабрика”. Обсяг випуску солодкої продукції даного виробника в 2010 році становив 10941,8 тис.тон, або 2,88% в загальному обсязі випуску.

3. Динаміка обсягів випуску кондитерських виробів в натуральному виразі протягом 2008-2010 р.р. є позитивною і має тенденцію до підвищення.

4. ЗАТ „Житомирські ласощі„ протягом 2008-2010р.р. підвищили обсяги виробництва продукції в натуральному виразі з 26792,9 тис.тон в 2008 році до 42300,8 тис. тон в 2010 році. Підприємство ЗАТ „Житомирські ласощі” за обсягами випуску продукції в натуральному виразі в 2010р. займало 11,4% на ринку кондитерських виробів України.

Зараз на прилавках вітчизняних магазинів з'являється все більше товарів преміум-класу, найчастіше це цукерки у коробках. Вагових шоколадних цукерок високої якості, якими завжди славилися українські фабрики, стає все менше, особливо в регіонах. В кондитерських магазинах - засилля неякісної вагової продукції.

Серед потужних виробників кондитерської продукції слід відмітити такі компанії, як: кондитерська корпорація „ROSHEN”, компанія „Київ-Конті”, а також Львівська кондитерська фабрика „Світоч”, яка почала випускати цукерки під торговою маркою Nestle.

Кондитерська корпорація „ROSHEN” - найбільший український виробник кондитерських виробів. Біля 25% усіх вітчизняних солодощів випускається на фабриках підприємства - Київській, Вінницькій, Маріупольській та Кременчуцькій. Асортимент продукції представляють більше 200 видів цукерок, шоколаду, карамелі, печива, вафель, мармеладу і тортів при загальному обсязі виробництва до 200 тисяч тон у рік. З 2002р. до складу корпорації увійшла Липецька кондитерська фабрика "Ліконф" (Росія), виробнича потужність якої становить близько 30 тис. тон продукції в рік.

Група "Київ-Конті" була створена в 1997 р. До її складу входять: ЗАТ "ПО "Київ-Конті" та ЗАТ "Кондитер-Курськ" (Росія). Група поєднує 4 фабрики: 3 в Україні (Донецька, Константинівська та Горлівська) і 1 у Росії (Курська). Чисельність співробітників - близько 5 тис. чоловік.

В 2004 році група "Київ-Конті" виготовила 75 тисяч тон солодкої продукції (з них 53,5 тисяч тон - на 3-х українських фабриках і 21,7 тисяч тон на Курській фабриці в Росії). Обсяг виробництва групи "Київ-Конті" в натуральному вираженні, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, виріс на 27 %, причому ріст обсягів виробництва на Курській кондитерській фабриці перевищив 110 %.

На сьогодняшній день частка "Київ-Конті" у загальному обсязі виробництва кондитерських виробів в Україні складає більш ніж 11 %. З такими показниками група "Київ-Конті" входить у п'ятірку лідерів галузі з виробництва цього виду кондитерських виробів.

Компанія Nestle, світовий лідер з виробництва продуктів харчування, підвела підсумки діяльності в Україні за 2010 рік.

Загальний обсяг продажу компанії на українському ринку в 2010 році склав 1,62 млрд. гривень, що на 25% більше в порівнянні з 2009 роком. У фізичному вираженні обсяг продажу склав 143,8 тис. тон, що на 10,2% більше в порівнянні з 2009 роком.

Обсяг продажу кондитерських виробів склав 453 млн. грн., що на 18,2% більше, ніж у 2009 році. На ринку з'явилося 50 нових і удосконалених продуктів Nestle. На Львівській кондитерській фабриці "Світоч" почалося виробництво шоколадних виробів преміум-класу під ТМ Nestle (цукерки в коробках і шоколадні плитки "Nestle Gold Chocolate").

Частка ринку шоколаду в упаковці склала 18,3%, шоколадних плиток - 22,5%, шоколадних батончиків - 20%. Лідерами продажу залишаються традиційні кондитерські вироби торгових марок Nuts, KіtKat, Aero, Lіon, "Хрум".

На стан кондитерської промисловості досить сильно вплинула цукрова криза липня, грудня 2005-го - січня 2006-го. Кондитери країни очікували подібного розвитку подій, але підвищення цін на цукор практично в півтора рази виявилося для багатьох, особливо дрібних, виробників тяжким іспитом. Рівень рентабельності тих з них, хто не має доступу до власних дешевих джерел сировини, зараз балансує на грані, за якою виробництво стає збитковим. Про цю тенденцію говорять і дані Держкомстату. Виробництво кондитерських виробів з цукру в Україні, включаючи білий шоколад, за січень-грудень 2010 року знизилося на 6,4% - до 288 тис. тон. А саме: у грудні 2010 року було вироблено 21,4 тис. тон кондитерських виробів, що на 21,2% менше в порівнянні з груднем 2009 року і на 13,7% менше, ніж у листопаді 2010 року.

Отже, можна сказати, що українська кондитерська промисловість є досить розвиненою. Протягом останніх років на розвиток кондитерської галузі була спрямована велика кількість іноземних інвестицій. Підприємства, які знаходились у кризовому становищі, після отримання інвестиційної підтримки, почали підійматись та нарощувати обсяги виробництва. Кондитерська галузь є однією з перспективних галузей харчової промисловості, в яку доцільно вкладати як національні так і іноземні інвестиції.

В державі повинні бути впроваджені програми підтримки національного товаровиробника. Також необхідно контролювати участь іноземного капіталу в розвитку галузі. Потрібно стимулювати українських інвесторів до вкладання коштів в розвиток національного виробництва. Саме в цьому випадку кошти від діяльності національного товаровиробника будуть надходити до державного та місцевих бюджетів, а не йти за кордон.

Необхідною умовою стимулювання залучення інвестицій в українську економіку є вдосконалення чинного законодавства та прийняття нових законів, які б заохочували інвесторів, а не відлякували їх. Потрібно переглянути засади податкового законодавства, з метою уникнення подвійного оподаткування господарської діяльності.

Для стимулювання залучення іноземних інвестицій та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити певний перелік заходів, які повинні базуватися на таких принципах:

1. Стабільність законодавства стосовно умов іноземного інвестування.

2. Політична стабільність держави та її прогнозованість як суб'єкта міжнародних економічних відносин.

3. Гнучкість оподаткування виходячи з обсягів, форм інвестування, а також пріоритетів в інвестуванні окремих галузей економіки.

4. Адекватність організаційно-правового та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій.

5. Оптимізація глибини проникнення іноземного капіталу в економіку країни, виходячи з інтересів національної безпеки.

Проблеми подальшого розвитку інвестиційного потенціалу України можливо вирішити за таких умов: