Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Науково-теоретичні аспекти управління фінансовим станом підприємства
• 1.1 Фінансовий стан: поняття, чинники, характеристики
• 1.2 Витрати підприємства, їх класифікація
• 1.3 Вплив витрат на фінансові результати
• 1.4 Методи управління витратами
• 2. Аналіз фінансового стану ВП «Шахта «Калинівська- Східна» ДП «Макіїввугілля»
• 2.1 Характеристика діяльності шахти
• 2.2 Загальна оцінка майнового стану підприємства
• 2.3 Оцінка фінансової стійкості та ліквідності
• 2.4 Оцінка платоспроможності та визначення ступеня неплатоспроможності
• 2.5 Оцінка вірогідності банкрутства
• 3. Рекомендації щодо управління витратами ВП «Шахта «Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля» з метою підвищення фінансового результату
• 3.1 Рекомендації щодо підвищення фінансового результату ВП «Шахта «Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля»
• 3.2 Розробка механізму управління витратами
• 3.3 Прогнозування фінансового результату підприємства ВП «Шахта «Калинівська-Східна» ДП»Макіїввугілля»
• Висновки
• Перелік посилань


Вступ

Підприємства, які працюють в умовах ринку, несуть повну відповідальність за своїми зобов'язаннями перед ланками фінансово-кредитної системи, постачальниками, власними працівниками, а також за результатами виробничо-фінансової діяльності. Здатність підприємства своєчасно погашати свої боргові зобов'язання характеризує його фінансовий стан.

Під фінансовим станом підприємства розуміють також рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасних грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями.

Фінансовий стан підприємства залежить від витрат. Вони є одним з основних чинників, що впливають на операційну діяльність.

Одні групи витрат безпосередньо пов'язані зі здійсненням конкретної операції (із конкретним об'єктом витрат), інші -- мають загальний характер і необхідні для забезпечення функціонування підприємства в цілому. Усі витрати -- і матеріальні, і трудові, і фінансові -- підприємство здійснює для забезпечення своєї виробничої діяльності.

Витрати впливають на фінансовий результат підприємства та можливості його подальшого розвитку. Вони є основним показником діяльності підприємства, який обмежує обсяг прибутку. Витрати визначають мінімальну ціну продукції та впливають на конкурентоспроможність підприємства.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є витрати підприємства і їх вплив на фінансові результати ВП «Шахта «Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля».

Предмет дослідження - фінансова діяльність ВП «Шахта «Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля».

Мета дипломної роботи - розробка рекомендацій щодо управління витратами ВП «Шахта «Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля» з метою підвищення фінансового результату.

Для реалізації мети в роботі послідовно вирішено ряд задач:

1. Визначено поняття фінансового стану підприємства, його чинники і характеристика.

2. Визначено поняття витрат підприємства і представлена класифікація витрат.

3. Визначено вплив витрат на фінансові результати.

4. Розглянуто методи управління витратами.

5. Здійснено аналіз витрат і фінансових результатів ВП «Шахта «Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля».

6. Запропоновані рекомендації щодо управління витратами підприємства ВП «Шахта «Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля» з метою підвищення фінансового результату.

7. Розраховані прогнозні значення фінансового результату ВП «Шахта «Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля».

Структура роботи представлена трьома частинами. Перша містить теоретичний матеріал, необхідний для розуміння сутності фінансового стану підприємства і витрат та їх аналізу. У другому розділі представлений фінансовий аналіз діяльності ВП «Шахта «Калинівська-Східна» ДП «Макіїввугілля». Третя частина містить рекомендації щодо управління витратими з метою підвищення фінансового результату підприємства.



1. Науково-теоретичні аспекти управління фінансовим станом підприємства

1.1 Фінансовий стан: поняття, чинники, характеристики

фінансова діяльність підприємство

Фінансовий стан - це один з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємств. Під фінансовим станом підприємства розуміють рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного здійснення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями.

Забезпеченість фінансовими ресурсами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення виробничих показників, підвищення ефективності застосування засобів та предметів праці, робочої сили, сучасних інформаційних технологій.

В той же час на фінансовий стан підприємства впливають усі види його діяльності - комерційна, виробнича, фінансово-господарська. Позитивно впливає на нього, перш за все, безперебійний випуск і реалізація високоякісної конкурентоспроможної продукції. Фінансова діяльність підприємства повинна бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

При успішному виконанні та перевиконанні плану виробництва та реалізації продукції, зниженні її собівартості підприємство одержує надплановий прибуток, утворюються додаткові джерела коштів, що, в кінцевому результаті, сприяє зміцненню фінансового стану підприємства. Тому резервами подальшого покращення фінансового стану підприємства є його успішна виробнича діяльність.

Але існують випадки, коли навіть успішне підприємство відчуває фінансові труднощі, які пов'язані з не досить раціональним розміщенням і використанням існуючих фінансових ресурсів. Саме тому фінансова діяльність має бути направлена на забезпечення систематичного надходження та ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової та кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних та залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Отже, фінансовий стан підприємства є результатом взаємодії не тільки сукупності виробничо-економічних факторів, але й усіх елементів його фінансових відносин.

Фінансовий стан підприємства є однією з найважливіших характеристик економічної діяльності підприємства у зовнішньому середовищі. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює, наскільки гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів з фінансових, виробничих та інших відносин.

Еволюція поняття "фінансовий стан" пов'язана з розвитком фінансового аналізу.

На думку Н.В. Колчіної фінансовий стан підприємства відображає кінцеві результати його діяльності [2, c. 261].

М.Н. Крейніна вважає, що фінансовий стан - це сукупність показників, які відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів [3, с.4].

А.М. Литовських визначає фінансовий стан господарюючого суб'єкта, як характеристику його фінансової конкурентоспроможності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів та капіталу, виконання зобов'язань перед державою та іншими господарюючими суб'єктами.

О.В. Грищенко під фінансовим станом розуміє здатність підприємства фінансувати свою діяльність [5, с.12]. А.М. Поддєрьогін вважає, що фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів [4, с.282].

О.М. Бандурка визначає фінансовий стан як ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями [6, с.302].

Ю.С. Цал-Цалко вказує, що фінансовий стан підприємства визначається сукупністю показників, які відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, його реальні й потенційні фінансові можливості. Він безпосередньо впливає на ефективність підприємницької діяльності господарюючих суб'єктів. У свою чергу, фінансовий стан суб'єктів господарювання прямо залежить від результатів їх підприємницької діяльності. Якщо господарська діяльність забезпечує прибуток, то утворюються додаткові джерела коштів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового становища підприємства [7, с.45].

Найбільш широко визначення фінансового стану підприємства наведено в Методиці інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій [8, с.118] та підручнику "Фінанси підприємств" [9, с.328-329], у яких фінансовий стан підприємства визначається як "комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин і визначається сукупністю виробничо-господарських факторів, характеризується системою моделей, методів і показників, які відбивають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів". Виходячи з даного твердження, можна говорити, що фінансовий стан підприємства характеризується певною системою показників, які базуються на відносних показниках координації та розподілу, проте треба брати до уваги, що рівень або значення вказаних показників є похідними величинами, які залежать від структури активів та капіталу підприємства, обумовлених ефективністю використання останнього.

Фінансовий стан підприємства є дуже містким поняттям. Для його характеристики у економічній літературі досить часто застосовуються такі критерії, як:

- фінансова стійкість підприємства - такий стан його фінансових ресурсів, їх розподіл та використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку та капіталу при збереженні платоспроможності та кредитоспроможності в умовах допустимого ризику;

- платоспроможність - здатність підприємства розраховуватися за своїми зобов'язаннями;

- кредитоспроможність - здатність до отримання кредитів та їх своєчасного погашення за рахунок власних коштів та інших фінансових ресурсів;

- прибутковість роботи підприємства;

- оптимальність з точки зору економічного становища підприємства розподілу прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати податків і обов'язкових відрахувань;

- раціональне розміщення основних і оборотних коштів (власних і позикових), перш за все, недопущення відволікання грошей у запаси непотрібного підприємству устаткування, яке довгий час не монтується і не використовується, наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей, витрат виробництва у дебіторську заборгованість, інші позапланові й непродуктивні витрати;

- наявність власних фінансових ресурсів (основних і оборотних коштів) не нижче мінімального необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;

- ліквідність балансу - ступінь покриття зобов'язань підприємства такими активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

Фінансовому стану підприємства притаманні внутрішні протиріччя, пов'язані з найбільш ефективним розміщенням власних і позикових фінансових ресурсів для отримання максимального прибутку. Так, для забезпечення певного рівня фінансової незалежності підприємству необхідно мати достатній обсяг власного капіталу, за рахунок якого фінансуються необоротні та частина оборотних активів, що призводить до скорочення платоспроможності та зменшення рівня ліквідності. Збільшити рівень ліквідності можна шляхом вкладення фінансових ресурсів у абсолютно ліквідні активи, що негативно впливає на ефективність використання капіталу. В свою чергу, збільшити рівень прибутковості підприємства дозволяє здійснення капітальних інвестицій за рахунок позикового капіталу, але залучення останнього негативно позначається на рівні фінансової незалежності. Таким чином, за існування низки протиріч та протилежностей, що мають місце, відбувається перехід підприємства з одного типу фінансового стану до іншого.

Розглядаючи фінансовий стан як систему, можна виокремити окремі його складові, аналіз яких, по суті, і є аналізом фінансового стану підприємства. На наш погляд, до основних елементів, які характеризують фінансовий стан, слід віднести: ліквідність та платоспроможність, фінансову стійкість, ефективність використання капіталу. Одночасно зазначені елементи фінансового стану за своєю суттю є окремими економічними поняттями, що характеризують окремі аспекти діяльності суб'єкта господарювання. Ці складові фінансового стану, кожна окремо, мають свою методичну базу, систему фінансових показників та факторів, які на них впливають. Водночас не можна стверджувати, що кожний елемент функціонує окремо і не пов'язаний зі зміною іншого, адже вказані елементи перебувають в певній залежності один від одного. Таким чином, можемо говорити про те, що виділені елементи самі по собі вже є окремою системою з певними зв'язками, і тому стосовно фінансового стану є підсистемами.

Фінансовий стан підприємства - сукупність його підсистем, що відображають тенденції змін структури активів і пасивів, обумовлених використанням капіталу та впливом внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування підприємства (рис. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Фінансовий стан як система взаємопов'язаних елементів



Як видно з рисунку 1.1 виділяються декілька рівнів впливу ендогенних і екзогенних факторів на фінансовий стан підприємства. Так, безпосередньо оцінка фінансового стану залежить від рівня доходу і прибутку підприємства, та структури капіталу і активів. Дані фактори визначають рівень фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності, ефективності використання капіталу. Зовнішні фактори непрямо впливають на загальну оцінку фінансового стану. Так, вплив екзогенних факторів на загальний рівень фінансового стану можна оцінити як непрямий, оскільки кількісний вираз впливу того або іншого фактору неможливий, але зазначені фактори безпосередньо впливають на внутрішнє середовище функціонування підприємства, а показники що її характеризують вже напряму впливають на фінансовий стану підприємства. Тобто, вплив зовнішніх факторів по більшому ступеню носить непрямий вплив.

Метою оцінювання фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і використання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами. Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

- об'єктивне оцінювання динаміки та стану ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості підприємства;

- оцінювання становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісне оцінювання його конкурентоспроможності;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Показники оцінювання фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний з підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством.

Виділяють такі групи показників:

- оцінювання майнового стану підприємства;

- прибутковості;

- ліквідності та платоспроможності;

- фінансової стійкості та стабільності підприємства;

- рентабельності підприємства;

- ділової активності;

- акціонерного капіталу.

Необхідна кількість та види показників обираються залежно від конкретної мети аналізу.

Наведена нижче табл. 1.1 містить порядок розрахунку та характеристику основних показників оцінювання фінансового стану підприємства.

Таблиця 1.1 Порядок розрахунку та характеристики основних показників оцінювання фінансового стану підприємства

Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних	Характеристика
Показники оцінювання майнового стану
Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні	Результат нетто - балансу	Цей показник дпє загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства
Частка активної частини основних засобів		Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція
Коефіцієнт зносу основних засобів		Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується як характеристика стану основних засобів.
Коефіцієнт оновлення основних засобів		Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби
Коефіцієнт вибуття основних засобів		Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причин зносу та з інших причин
Оцінювання ліквідності та платоспроможністі
Величина власних оборотних коштів (функціонуючий капітал)	Власний капітал + Довгострокові зобов'язання - Основні засоби та вкладення - Поточні активи - Поточні зобов'язання	Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства. Зростання цього показника в динаміці позитивна тенденція.
Маневреність власних оборотних коштів		Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція
Коефіцієнт покриття загальний		Характеризує співвідношення активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його - позитивна тенденція.
Коефіцієнт швидкої ліквідності		Аналогічний коефіцієнту покриття
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності)		Показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника - 0,2
Частина власних оборотних коштів у покритті запасів		Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Рекомендована нижня межа - 50%
Коефіцієнт покриття запасів		Якщо значення цього показника менше за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким
Показники оцінювання фінансової стійкості
Коефіцієнт концентрації власного капіталу		Характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим більший цей коефіцієнт, тим більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням є коефіцієнт концентрації залученого капіталу. Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1
Коефіцієнт фінансової залежності		Коли значення показника наближається до 1, це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство
Коефіцієнт маневреності власного капіталу		Показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Оптимальне теоретичне значення цього показника не менше 0,5
Коефіцієнт довгострокових вкладень		Показує, яку частину основних коштів та інших поза оборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів		Характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника - негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все більше залежати від зовнішніх інвесторів

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал, дані статистичної звітності та оперативні дані.

Отже, фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо - господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. В сучасних умовах застосовується декілька методів аналізу фінансового стану підприємства і кожний об'єкт господарювання обирає свою систему показників, враховуючи цілі, задачі та користувачі інформації, що аналізується, та будує свою програму аналізу фінансово - господарської діяльності.

1.2 Витрати підприємства, їх класифікація

Витрати є одним з основних чинників, що впливають на операційну діяльність.

Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції і не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Витрати - це виражена в грошовому вимірі вартість ресурсів (трудових, матеріальних і фінансових), використаних на забезпечення процесу розширеної відтворювальної діяльності підприємства.

Витрати підприємства - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Класифікація, в загальному понятті, - це один із методів пізнання та вивчення об'єктів. Її суть у розподілі досліджуваних об'єктів на класи на базі визначених загальних властивостей об'єктів та закономірних зв'язків між ними. Класифікація витрат на виробництво, як об'єкт пізнання, детально досліджена в теорії обліку і аналізу. Дану проблему розглядали Т.А. Бутинець, С.Ф. Голов, Л.К. Сук, В.П. Ярмоленко. Класифікація витрат має практичне значення. Групування видів витрат за окремими ознаками є основою обліку, аналізу та калькулювання собівартості продукції. До того ж, групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, у нових сферах діяльності. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення, і визначення собівартості одиниці продукції, тобто локальних затрат. Групування витрат є важливим не тільки для розрахунку собівартості, а й для встановлення певного співвідношення між ними з метою взаємного контролю та узгодження. Таке узгодження можливе тільки за наявності економічно обґрунтованої класифікації витрат за певними групами, що також має велике значення для економічного аналізу собівартості, встановлення та оцінки чинників її формування та зниження. Одним із визначальних моментів раціональної організації обліку витрат є їх економічно обґрунтована класифікація, що, в свою чергу, залежить від правильного вибору класифікаційних ознак.

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1. Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2. Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3. Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Класифікація витрат проводиться в цілях систематизації безлічі дрібних витрат і їх об'єднання в групи, призначені для вирішення певних завдань.

Залежно від використання ознаки угрупування застосовуються такі основні системи класифікації витрат:

1. За економічним елементом:

- матеріальні витрати (сировина і матеріали, куповані напівфабрикати, паливо, електроенергія та технологічні потреби);

- витрати на оплату праці;

- відрахування від заробітної плати;

- амортизація основних засобів;

- інші витрати (орендна плата, обов'язкові страхові платежі, податки, що включаються в собівартість).

Витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, що визначаються для цілей оподаткування, підрозділяються на:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- амортизацію;

- інші витрати.

2. За статтями калькуляції собівартості:

- сировина і матеріали;

- поворотні відходи;

- паливо і енергія на технологічні цілі;

- основна і додаткова заробітна плата основних виробничих робітників;

- відрахування з податку від заробітної плати виробничих робітників;

- витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування;

- загальновиробничі витрати;

- інші виробничі витрати;

- комерційні витрати.

3. За способом віднесення на собівартість продукції:

- прямі, пов'язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, матеріали, заробітна плата виробничих робітників і ін.;);

- непрямі, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції.

На об'єкти калькуляції непрямі витрати відносяться методом розподілу пропорційно відповідній базі (основній і додатковій заробітній плати робочих або всім прямим витратам і т.д.).

Система податкового обліку витрат на виробництво і реалізацію продукції побудована на основі по елементного за прийнятим платником податків методом обліку доходів і витрат.



До прямих витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції, відносіть:

- матеріальні витрати на придбання сировини, матеріалів, використовуваних у виробництві продукції (робіт, послуг);

- витрати на оплату праці незалежно від місця їх виникнення, які знайшли відображання в бухгалтерському обліку у складі витрат основного і допоміжного виробництва, загальновиробничих і загальногосподарських витрат, а також на інших рахунках витрат на виробництво, передбачених планом рахунків;

- амортизаційні відрахування за основними засобами, безпосередньо використовуваних на виробництво продукції (робіт, послуг).

До непрямих витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції, належать всі інші суми витрат, здійснювані платником податків у звітному періоді.

4. За способом відображання в бухгалтерському обліку: явні, такі, що набувають форми прямих платежів постачальникам факторів виробництва (зарплата робочих, службовців, комісійні виплати торговим фірмам і т.д.), неявні (використання приміщення або транспорту, що належать власникові підприємства);

5. У відношенні до обсягу виробництва:

- постійні витрати, сума яких не змінюється при зміні обсягу виробництва (погодинна оплата праці робочих, зарплата і страхування адміністрації - господарського апарату, амортизація, оренда приміщень і т.д.);

- змінні витрати, сума яких змінюється пропорційно обсягу виробництва продукції (сировина і матеріали, відрядна заробітна плата з відрахуваннями, технологічне паливо і т.д.).

Аналіз динаміки витрат за основними економічними елементами проводиться на підставі даних форми № 3 або форми № 5 бухгалтерської звітності. У цих формах відображені витрати, зроблені у звітному і попередньому періоді [10].

Під економічними елементами розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі.

Статті калькуляції відображають формування цих витрат з метою визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями, які включають декілька елементів. Одночасно один і той самий елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції. До таких елементів належать: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

За ступенями впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати розподіляють на умовно - змінні і умовно - постійні.

Умовно - змінні витрати - це витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується при його зниженні.

Умовно - постійні витрати - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включаються: відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів).

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:

- собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);

- втрати від зменшення корисності необоротних активів;

- втрати від безоплатної передачі необоротних активів;

- втрати від не операційних курсових різниць;

- сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

- витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);

- залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;

- інші витрати звичайної діяльності.

Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій [11].

Витрати на виробництво розподіляються за календарними періодами на поточні і одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати, або витрати, у яких періодичність менше ніж місяць.

Одноразові, тобто однократні витрати або витрати, які здійснюють один раз з періодичністю більш ніж місяць і спрямовані на забезпечення процесу виробництва на протязі тривалого часу.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на виробництво - це витрати, які пов'язані з виробництвом продукції (матеріальні витрати, оплата праці з нарахуваннями, амортизація тощо), і створюють виробничу собівартість продукції.

Витрати періоду - це витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).

Таким чином, можна зробити висновок, що витрати залежно від характеру, а також умов їх здійснення і напрямів діяльності підприємства, що призначаються для цілей оподаткування, підрозділяються на витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, і позареалізаційні витрати.

Групування витрат за економічними елементами дає можливість встановити потребу в оборотних та необоротних активах, показує скільки яких активів витрачено, незалежно де вони вироблені, на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат.

1.3 Вплив витрат на фінансові результати

Фінансовими результатами діяльності суб'єктів підприємництва є прибуток або збиток. Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів спрямована на забезпечення отримання прибутку та його оптимальний розподіл і використання, а за наявності збитків -- на встановлення їх причин та джерел покриття.

Досягнення позитивного, збалансованого з потребами фінансового результату забезпечується цілеспрямованим управлінням процесом формування прибутку на основі комплексного урахування всіх зовнішніх та внутрішніх чинників, що впливають на виробництво та реалізацію товарів, робіт, послуг.

Фінансові результати інтегровано відображають кількісні й якісні чинники діяльності підприємств. Управління формуванням та розподілом прибутку ґрунтується на впливі на нього через фактори, що визначають фінансові результати. Оскільки прибуток (чи збиток) є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори діяльності підприємств. Залежно від рівня дії вони поділяються на макро- і мікроекономічні.

До макроекономічних факторів належать ті, що характеризують ситуацію на ринку, тобто збалансованість попиту і пропозиції. Діяльність підприємства починається з маркетингових досліджень з метою визначення його місця на ринку, прогнозування відповідних змін. Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники, однак воно мусить максимально їх враховувати. Безглуздо випускати продукцію, яка потім не матиме збуту. Зміна ситуації на ринку (поява нових товаровиробників, нових ідентичних товарів, переорієнтування попиту на інші товари) може істотно вплинути на рівновагу попиту і пропозиції, що відіб'ється на обсязі продажу і цінах, а в підсумку -- на фінансових результатах.

Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділяються на дві групи: техніко-економічні та комплексні.

Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовами формування прибутку в тій чи іншій галузі.

Виділяються три узагальнюючі фактори: обсяговий, ціновий і собівартісний. Обсяг продажу і ціна діють прямо пропорційно, собівартість-- обернено пропорційно. Ці фактори впливають на фінансові результати як кожен окремо, так і сукупно. Їх сукупна дія відображається в інтегрованих факторах асортименту і структури продукції (послуг, робіт).

Обсяговий, ціновий та собівартісний фактори за характером дії є узагальнюючими. В них у кінцевому підсумку відображаються показники виробництва і реалізації продукції. У свою чергу, на них впливає безліч первинних факторів. Цей вплив має системний характер, пов'язаний з підпорядкованістю факторів між собою.

Прибуток чи збиток підприємств установлюється на підставі балансу. Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. За економічним змістом він містить дві складові -- прибуток від виробничої діяльності і прибуток (збиток) від фінансових операцій. Переважну частину становить прибуток від основної виробничої діяльності. Він формується за рахунок реалізації продукції (робіт, послуг) і залежить від двох чинників: суми прибутку у виробленій продукції і зміни частки прибутку у залишках нереалізованої продукції. Маса прибутку у виробленій продукції визначається трьома узагальнюючими показниками: обсяг виробництва, ціна, собівартість.

Обсяг виробництва залежить від трьох груп факторів, які характеризують складові елементи виробничого процесу, а саме: використання основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів. З кожного напрямку виокремлюються два види факторів -- екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивними факторами є фондо- і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих, інтенсивними -- фондо- і матеріаловіддача, продуктивність праці.

Фондозабезпеченість відображає достатність або недостачу фондів для ведення виробничого процесу. Вона характеризується рухом фондів, тобто введенням у дію нових потужностей і заміною зношених та застарілих фондів, а також структурою фондів, яка дає змогу забезпечити всі сторони виробничої діяльності. Фондовіддача залежить від технічного стану основних фондів, який характеризується рівнем фізичного і морального зносу, та від ефективності використання фондів, що визначається коефіцієнтом змінності та відсутністю втрат від неповного використання основних засобів.

Вплив трудових чинників визначається забезпеченістю кадрами та продуктивністю праці. Кадрова забезпеченість характеризується чисельністю персоналу, яка залежить від його руху (прийняття, звільнення), та структурою працюючих (робітники, службовці, менеджери, обслуговуючий персонал та ін.). Продуктивність праці залежить від рівня кваліфікації, виробітку на одного працівника та використання робочого часу.

Використання матеріальних ресурсів залежить від матеріалозабезпеченості та матеріаловіддачі. Матеріалозабезпеченість визначається налагодженістю поставок матеріальних ресурсів, наявністю достатніх для їх придбання оборотних коштів та залученням кредитів банку в оборот підприємства. Матеріаловіддача визначається раціональним використанням матеріальних ресурсів, тобто виходом готової продукції.

Ціна є визначальним фактором формування фінансових результатів. Вона залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення є собівартість одиниці продукції та рівень її рентабельності. Підприємства спрямовують свої зусилля на мінімізацію собівартості й оптимізацію рівня рентабельності. Зниження рівня собівартості завжди доцільне. Однак воно не повинно досягатися за рахунок зниження якості, бо це може призвести до зменшення обсягу продажу. Рівень рентабельності має, з одного боку, забезпечити підприємство достатніми фінансовими ресурсами, а з іншого -- не вести до значного зростання ціни, що також негативно відіб'ється на реалізації.

На собівартість впливають структурні й відповідні техніко-економічні фактори. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості: вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів; палива та енергії; заробітна плата та нарахування на неї; вартість утримання й експлуатації обладнання; накладні та інші витрати. Техніко-економічні фактори, які характеризують формування витрат з кожного елемента, включають місткість витрат (матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість тощо) та їх вартість (ціни на матеріали, сировину, енергоносії, заробітна плата тощо). Місткість характеризується обсягом використання сировини, енергії, заробітної плати та інших елементів на виробництво одиниці відповідних товарів, робіт, послуг. Зменшення ємності витрат є основним чинником зниження собівартості, оскільки вартісний фактор є зовнішнім, хоча, звісна річ, підприємство обирає найвигідніші умови поставок.

Комплексні фактори відображають вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі техніко-економічні фактори. Причому цей вплив може здійснюватись одночасно через кілька техніко-економічних факторів, тобто мати комплексний характер. До комплексних факторів, які впливають на прибуток, належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, поліпшення якості продукції.

Вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток доволі складний. Розроблення і впровадження нової техніки і сучасних технологій потребують значних коштів, що відображається в зростанні витрат. Головним при цьому є кінцевий фінансовий результат, тобто зростання доходів від продуктивнішого обладнання має випереджати зростання витрат. Безпосередній вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток відбувається через узагальнюючі техніко-економічні фактори: зростання обсягу виробництва, певне зростання цін. Рівень собівартості може як зростати, так і зменшуватись. При цьому зростання рівня собівартості має обов'язково супроводжуватись поліпшенням якісних характеристик продукції, робіт і послуг.

Підвищення ефективності виробництва може досягатись як через його технічне вдосконалення, так і на основі раціональнішого використання наявного виробничого потенціалу. Це забезпечується за рахунок удосконалення насамперед системи управління виробничим процесом. У результаті підвищуються матеріало- і фондовіддача, продуктивність праці, що сприяє зростанню обсягів виробництва і зниженню собівартості продукції.

Підвищення якості продукції -- також доволі складний комплексний фактор. Насамперед воно потребує додаткових затрат, тобто можуть зростати і собівартість, і ціни. Однак, головне, це сприяє зростанню обсягу продажів, адже в сучасних умовах насиченого ринку саме якість стала основним чинником успіху в реалізації продукції [12].

Основним джерело грошових накопичень підприємств ? дохід підприємства від продажу продукції, а саме та його частина, яка залишається за вирахуванням витрат на матеріальних, трудових і інші грошові витрати, пов'язані з виробництвом і продажем цій продукції. В умовах радикальної зміни управління економікою показник доходу від продажу продукції стає одним з найважливіших показників діяльності підприємств. Даний показник створює зацікавленість трудових колективів не стільки в зростанні кількісного об'єму продукції, що випускається, скільки в збільшенні об'єму проданої продукції. А це означає, що вироблятися повинні такі вироби і товари, які відповідають вимогам споживачів і мають попит на ринку.

В цих цілях необхідно вивчати ринкові умови господарювання і можливості впровадження вироблюваної продукції на ринок шляхом розширення об'ємів її продажу. З розвитком підприємництва і підвищенням конкуренції зростає відповідальність підприємств за виконання перейнятих на себе зобов'язань. Таким чином, показник доходу від продажу продукції відповідає вимогам комерційного розрахунку і, у свою чергу, сприяє розвитку виробничо-господарської діяльності.

Розмір прибутку як кінцевого фінансового результату роботи підприємства залежить і від другої, не менш важливої величини ? об'єму валового доходу підприємства. Розмір валового доходу підприємства і відповідно прибутку залежить не лише від кількості і якості виробленої і проданої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), але і від рівня вживаних цін.

На рис.1.2. детально зображені чинники, котрі впливають на зміну прибутку.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Чинники, що впливають на зміну прибутку

Склад і структура витрат залежать від характеру і умов виробництва при тій або іншій формі власності, від співвідношення матеріальних і трудових витрат і інших чинників.

Одним з чинником, що впливає на величину прибутку, ? це амортизація основних фондів і нематеріальних активів. Сума амортизаційних відрахувань визначається на підставі балансової вартості основних фондів і норм амортизації і амортизації нематеріальних активів, що діють, виходячи з терміну корисного використання таких нематеріальних активів, але не більше 10 років безперервної експлуатації. При цьому враховується прискорена амортизація активної частини основних виробничих фондів, що виражається у встановлених законодавством вищих нормах амортизації на відповідні види основних фондів.

Як бачимо, формування фінансових результатів визначається широким колом факторів, які відбивають усі аспекти фінансово-господарської діяльності підприємств.

У значній мірі фінансовий результат підприємства та можливості його подальшого розвитку залежать від такого об'єкта, як витрати. Вони є основним показником діяльності підприємства, який обмежує обсяг прибутку. Витрати визначають мінімальну ціну продукції та впливають на конкурентоспроможність підприємства.

Прибуток підприємства формується під впливом наступних основних чинників: валових доходів підприємства, доходу підприємства від продажу продукції, валових витрат підприємства, рівня цін, що діють, на продукцію, що продається, і величини амортизаційних відрахувань.

Важливим з них є величина валових витрат. Кількісно в структурі ціни витрати займають значну питому вагу, тому зниження витрат дуже помітно позначається на зростанні прибутку за інших рівних умов.

1.4 Методи управління витратами

Управління витратами на підприємстві можна визначити як взаємопов'язаний комплекс робіт, які формують коригуючи впливи на процес здійснення витрат під час господарської діяльності підприємства, спрямовані на досягнення оптимального рівня (в межах допустимих відхилень) витрат в усіх підсистемах підприємства за виконання в них будь-яких робіт. Зрозуміло, що критерієм оптимізації у такому разі є мінімальні витрати.

Усі витрати підприємства можуть бути ідентифіковані за їх видом, місцем виникнення і носієм. Ці три параметри відображають об'єктивні властивості процесу витрачання господарських ресурсів, є вузловими елементами його структури.

Відповідно до цього цілеспрямоване формування витрат на підприємстві, тобто управління витратами, відбувається за їх видами, місцями і носіями.

Очевидно, що управління витратами передбачає виконання всіх дій, які реалізуються під час управління будь-яким об'єктом, тобто розроблення і реалізацію рішень, а також контроль за їх виконанням. Такі дії реалізуються через елементи управлінського циклу: прогнозування, планування, організацію, мотивацію, облік та аналіз.

Загальну схему управління витратами наведено на рис. 1.3.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 Загальна схема управління витратами на підприємстві

У контурі циклу управління витратами функцію оберненого зв'язку виконує контроль.

Система управління витратами (СУВ), як і будь-яка система управління, складається з двох підсистем: тієї, яка управляє, і тієї, якою управляють (об'єкта управління).

Управління витратами на підприємстві здійснюється свідомо суб'єктами управління, якими є керівники, фахівці підприємства та його структурних підрозділів (цехів, відділів, дільниць тощо). Об'єктом управління в СУВ є процеси, операції, явища, які виникають на підприємстві під час його господарської діяльності, що розглядаються з точки зору здійснення витрат, тобто витрачання ресурсів [13].

На сучасних українських підприємствах витрати в даний час є об'єктом обліку, хоча ринкові умови вимагають обов'язкового розгляду їх як об'єкта управління. Оптимізація рівня виробничих витрат повинна розглядатися як основа їх успішного функціонування, яка буде здатна забезпечити рентабельність та прибутковість виробництва, а також високу конкурентоспроможність продукції, що виробляється. На даний час на більшості вітчизняних підприємствах існують багато проблем з обліку витрат, серед яких можна виділити наступні:

- проблема повноти та своєчасності відображення витрат у системі обліку (рівень не відображення витрат коливається від 10 до 50%);

- проблема забезпечення максимальної оперативності та достатньої аналітичності вихідної інформації про витрати;

- проблема встановлення оптимального співвідношення обсягів автоматизованих і неавтоматизованих обліково-контрольних робіт та визначення їх ролі у скороченні необґрунтованих витрат.

Методи управління витратами, а саме новітні методи, їх переваги та недоліки широко висвітлені у наукових працях Кальєніної Н.В. та Гудими О.В., які здійснили аналіз систем обліку витрат на виробництво, приділивши особливу увагу «standard costing».

Найменування системи «direct costing» (облік прямих витрат ) введено з 1936 р. американцем Д. Харісом.

«Direct costing» використовується в таких варіантах:

1. Класичний «direct costing», що передбачає калькулювання за прямими витратами (всі змінні).

2. Система змінних витрат - калькулювання здійснюється за змінними витратами, до складу яких входять прямі витрати і змінні непрямі витрати.

3. Система обліку витрат залежно від завантаження виробничих потужностей: у калькуляцію включаються всі змінні витрати і частина постійних, що визначається відповідно до коефіцієнта використання виробничої потужності. Спільне полягає в тому, що калькулюється не повна, а часткова собівартість.

С.О. Ніколаєва зазначає, що «головною особливістю «direct costing», основою якого є класифікація витрат на постійні та змінні, є те, що собівартість промислової продукції враховується та планується тільки в частині змінних витрат. Постійні витрати не включаються в собівартість виробів, а як витрати даного періоду списуються з отриманого прибутку протягом того періоду, в якому вони були здійснені».

Отже, можемо зробити висновок, що при даному варіанті управління витратами передбачається, що тільки змінні витрати залежать від завантаженості потужностей або від обсягу продукції, а тому тільки вони можуть бути віднесені на об'єкт витрат. Таким чином, до собівартості носія витрат не включаються постійні витрати. Вони зазвичай покриваються маржинальним прибутком, отриманим від продажу продукції. Якщо максимальний розмір, якого можуть досягти постійні витрати, відповідає величині маржинального прибутку, то підприємство зазнає збитків.

Інформація, яку отримують у даній системі управління витратами, дає можливість знаходити найбільш вигідні комбінації ціни і обсягу, проводити ефективну політику цін. В умовах ринкової економіки «direct costing» також дає інформацію про можливості використання в конкурентній боротьбі демпінгу, тобто продажу товарів за зниженими цінами, що пов'язано з встановленням нижнього рівня ціни.

Основна проблема полягає у тому,що багато компаній виявили не відповідність їх системи управлінського обліку вимогам автоматизованого виробництва і «Just-in-time» виробничих систем. Тому для підприємств, що інвестують кошти в передові технології, важливо правильно обрати систему управління витратами, яка буде відповідати новим умовам виробництва.

Термін «standard cost» дослівно означає "стандартна вартість": "стандарт"- кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції; "кост" - це грошовий вираз виробничих витрат, які припадають на одиницю продукції. Система "Standard costing" була викладена у першій чверті XX ст. у статтях американського вченого Д.Ч. Гаррісона, трасформувалась в два положення: 1) витрати повинні бути відображені у порівнянні зі стандартними (нормативними); 2) відхилення, виявлені за допомогою порівнянь фактичних витрат зі стандартними, повинні бути ідентифіковані з причинами, що їх викликали. Завдяки цьому з'явилась можливість перерахувати фактичне використання ресурсів підприємства.

В Україні переважно застосовується нормативний метод як наступник системи "standard costing" для обчислення собівартості продукції, контролю за виробництвом й управління ним. М.Г. Чумаченко під системою "standard costing" розуміє "розробку норм, стандартів, складання стандартної калькуляції й облік фактичних витрат з виділенням відхилень від стандартів". Калькуляція, розрахована за допомогою стандартних норм, є основою оперативного управління виробництвом і витратами. Виявлені в поточному порядку відхилення від установлених стандартних норм витрат аналізуються для з'ясування причин їх виникнення. Це дає адміністрації змогу оперативно усувати недоліки процесу виробницт­ва, вживати заходи щодо їх запобігання та уникнення цих відхилень.