Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Як відомо, податки в руках одних можуть виступати знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших - засобом нестабільності та економічного саморуйнування. Ось чому, думаючи про формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових платежів та встановлюючи нові види і форми оподаткування, державницькі структури повинні проводити таку податкову політику, яка має паретооптимально поєднувати інтереси держави і платників податків.

За інтерпретацією італійського економіста Парето, оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь принаймні одній особі, не погіршуючи грошово-майнового стану чи добробуту когось іншого. Інакше кажучи, будь-які зміни в оподаткуванні будуть суспільно корисними і виправданими, якщо вони нікому не завдають збитків і при цьому приносять декому користь. Досягнення "оптимуму Парето" в оподаткуванні потрібно розуміти як забезпечення фіскальних інтересів держави без погіршення економічної ефективності господарювання платників податків, а, заодно -й суспільного добробуту громадян-виборців, або поліпшення економічної ефективності діяльності платників податків без погіршення фіскальних інтересів держави і послаблення соціального захисту громадян-виборців [23, 87]. Досягти цього можна за умови наукового поєднання таких критеріїв: критерій фіскальної достатності (інтереси держави); критерій економічної ефективності (інтереси платників податків); критерій соціальної справедливості (інтереси громадян-виборців); критерій стабільності; критерій гнучкості.

Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, проводячи податкову політику, необхідно забезпечити таку величину податкових надходжень, яка є оптимально бажаною, виходячи із проголошеної економічної доктрини. Досліджуючи значення цього критерію, простежується чітка пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі розміри податкових надходжень. Залежність цю можна відобразити простою математичною формулою (1.1):

Y = А₁ х Т х В, (1.1)

де Y - загальна величина податкових надходжень;

А₁ - коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових надходжень від норми оподаткування, причому А₁ < 1;

Т - рівень оподаткування в державі;

В - величина ВВП.

При нульовому рівні оподаткування - податкові надходження будуть відсутні. При збільшенні норми оподаткування - податкові надходження до бюджету будуть збільшуватись, хоча темпи зросту податкових надходжень будуть повільнішими, ніж темпи росту норми оподаткування. Але процес цей повинен проходити не хаотично та спонтанно, а відповідно до критеріїв економічної ефективності та соціальної справедливості.

Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується через аналіз величини чистого доходу (прибутку) суб'єкта господарювання. Формула основного показника фінансово-господарської діяльності відображається таким чином (1.2):

(1.2)

де ЧД - величина чистого доходу, прибутку;

ЗП - заробітна плата;

Н - нарахування на зарплату;

П - податки і податкові платежі;

Д - величина доходу.

Враховуючи це, математична функція залежності критерію економічної ефективності від рівня оподаткування має вигляд (1.3):

ЧД = (ВД - ВД х А₂) / Т, (1.3)

де ЧД - величина чистого доходу;

А₂ - коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування;

Т - рівень оподаткування;

ВД - величина валових доходів.

Причому

А₂ /Т₁, якщо Т > 1, якщо Т > 100%. (1.4)

Отже, якщо рівень оподаткування в країні прямує до 100%, то величина чистого доходу прямує до 0.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування необхідно розуміти в двох аспектах:

- скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків та податкових платежів;

- повернення частини номінальних доходів до конкретних платників, перерозподілених з допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі).

Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю (1.5):

РД = НД - А₃ Т х БО, (1.5)

де РД - реальні доходи платників податків;

НД - номінальні доходи платників податків;

А₃ - коефіцієнт залежності величини реальних доходів платників податків від рівня оподаткування;

Т - рівень оподаткування;

БО - база оподаткування.

Отже, розмір реальних доходів безпосередньо залежить від величини рівня оподаткування: чим вищий рівень оподаткування, тим нижчі реальні доходи конкретних платників податків. Другий аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю (1.6):

СБ= х ПН, (1.6)

де СБ - фінансовані з бюджету суспільні блага та трансфертні платежі;

Т - рівень оподаткування;

А₄ - коефіцієнт залежності величини суспільних благ від норми оподаткування;

ПН - податкові надходження.

Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків (правда, це повернення відносне - через отримання фінансованих з бюджету суспільних благ та трансфертних платежів) існує певна параболічна залежність. Причому, збільшення норми оподаткування в державі веде до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів з бюджету. Але темпи зростання фінансованих з бюджету суспільних благ відстають від темпів росту рівня оподаткування.

У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості взаємопов'язані, взаємозалежні і не можуть існувати окремо один від одного.

Слід зазначити, що для окремих держав можливі різні варіанти поєднання критеріїв при проведенні податкової політики. Все влежить від вибраних коефіцієнтів залежностей А₁, А₂, А₃, А₄, основою для встановлення яких є економічна доктрина держави.

Важливе місце у проведенні оптимальної податкової політики в державі відводиться й критерію стабільності. Ніякий закон, навіть найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно вносити до нього поправки та зауваження. Стабільність податкової політики передбачає незмінність правового регламентування справляння податків та зборів протягом певного податкового періоду. За допомогою цього критерію досягається два позитивних явища:

- суб'єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, у змозі правильно обрати напрями фінансової стратегії і отримати заплановані прибутки;

- поліпшується податкова робота як платників податків, так і органів державної податкової адміністрації.

Але необхідно зауважити й те, що податкова політика має бути стабільною тільки протягом певного податкового періоду. Догматичність норм податкового регулювання входить в суперечність із реаліями економічного буття, і неврахування певних соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому при проведенні податкової політики необхідно враховувати критерій гнучкості, який передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства необхідно змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема та у сфері податків. Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Критерій стабільності пов'язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певний період часу, тоді як критерій гнучкості є вже податкова стратегія.

Оптимальне врахування названих критеріїв та застосування відповідного виду податкової політики за відповідних економічних умов забезпечує нормальні податкові взаємовідносини платників податків та держави.

1.3 Розвиток податкової політики в Україні

Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються вдосконаленням податкової системи. Тобто з розвитком держави вдосконалювалися і системи податків, адже вони є платою суспільства за виконання державою її функцій. Вже Монтеск'є, А. Сміт, Д. Рікардо розглядали податки як плату за ті вигоди, які платник податків отримує від держави, наприклад, за охорону особи та майна. Теорія оподаткування сформувалася в останній третині XVIII століття, її творцем можна назвати шотландського економіста і філософа Адама Сміта.

В процесі розвитку податкової системи і становлення податкової політики України можна виділити декілька етапів, а саме:

- з 1991 по 1995 рік;

- з 1995 по 1998 рік;

- з 1998 по 1999 рік;

- з 2000 по сьогодні.

Кожен з вищевказаних етапів розвитку податкової системи та податкової політики характеризується певними здобутками і напрацюваннями.

Перший етап визначався фіскальною спрямованістю податкової політики. Відбувалася часта зміна об'єктів оподаткування, податкових ставок та інших елементів оподаткування стосовно трьох основних податків - податку на валовий доход підприємств, податку на додану вартість та особистого прибуткового податку, що мало на меті збільшення надходжень до бюджету та зменшення його дефіциту. Внаслідок цього, якщо ВВП, розрахований у постійних рублях 1990 року, за період з 1991 по 1994 роки зменшився у 2,3 рази, то доходи консолідованого бюджету - в 1,6 рази, що свідчить про посилення податкового тиску [30, 26].

Фіскальна спрямованість податкової політики на першому етапі її розвитку була зумовлена як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. Зокрема, далася взнаки первинність фіскальної функції податків. Крім того, зважаючи на історичні передумови становлення податкової системи України, а саме з огляду на те, що колись держава вилучала до бюджету значну частку доходів державних підприємств у вигляді відрахувань від прибутку та різного роду платежів (за фонди, рентних або фіксованих платежів, вільного залишку прибутку), щоб не спричинити бюджетної кризи, необхідно було податковими методами забезпечити надходження до бюджету, адекватні тим, що існували за умов адміністративно-командної системи управління. Саме цими міркуваннями керувалися, визначаючи на перших порах величину податкових ставок по основних податках. Зазначимо також зростання дефіциту державного бюджету, для компенсації якого треба було забезпечити збільшення податкових надходжень.

Наслідком фіскальної податкової політики стало встановлення надмірного рівня оподаткування у країні, зростання масштабів "тінізації" економіки (хоч остання зумовлена цілим комплексом причин, а не лише податковим тягарем). Тому з 1995 року в Україні було взято курс на зниження рівня оподаткування. А саме відбувається перехід від оподаткування валового доходу до оподаткування прибутку підприємств за ставкою 30%, а ставка податку на додану вартість знижується до 20%.

Основними вадами податкової політики України 1995 - 1997 років економісти вважають:

1) некритичне перенесення в Україну досвіду оподаткування в розвинених країнах без врахування особливостей соціально-економічної ситуації в Україні (це стосується спроби запровадження цивілізованих норм щодо дати виникнення податкових зобов'язань, порядку відшкодування платникові податку суми перевищення податковим кредитом суми податкових зобов'язань по ПДВ, що в умовах платіжної і бюджетної кризи в Україні стало одним із чинників подальшої дестабілізації ситуації, те саме можна сказати й стосовно спроби силовими методами поділити облік на бухгалтерський і податковий з метою наблизити бухгалтерський облік і оподаткування до світових стандартів);

2) намагання ув'язати прийняття Державного бюджету на 1997 рік з ухваленням нових законодавчих актів щодо оподаткування, внаслідок чого Державний бюджет не був прийнятий своєчасно;

3) Поспішне введення в дію нових законів про оподаткування без відповідного нормативного забезпечення, а також практика запровадження окремих законодавчих норм "роst factum" (нормальний законотворчий процес вимагає введення в дію таких радикальних законів, як, наприклад, Закон "Про податок на прибуток підприємств", принаймні через рік, а то й два роки після його ухвалення, щоби за цей час можна було б розробити нормативні акти, усунути недоречності в самому Законі, нарешті засвоїти його як податківцям, так і бухгалтерам);

4) Неузгодженість з бюджетною політикою і реформуванням інших сфер життя, безпосередньо пов'язаних з податково-бюджетною політикою.

Податкова політика на третьому етапі розвитку мала ті ж самі вади, що і в попередні роки: по-перше, її проводили без урахування особливостей соціально-економічної ситуації в Україні та на ґрунті запозиченого світового досвіду. По-друге, часте введення нових законів про оподаткування не давало змоги розробити на високому якісному рівні підзаконні акти. По-третє, податкову політику не було узгоджено з бюджетною політикою, що спричинило розбалансованість бюджету по доходах та видатках.

Тому в прийнятій 12 травня 1999 р. (№ 641-XIV) Постанові Верховної Ради "Про податкову політику та заходи щодо удосконалення податкового законодавства" податкову політику охарактеризовано як безсистемну, нестабільну, з необґрунтовано високим і нерівномірним податковим тиском на суб'єктів господарювання, таку, що сприяє створенню умов для розширення тіньового сектора економіки, порушення податкового законодавства.

Починаючи з 1999 р. здійснювалися спроби вдосконалення податкової політики шляхом внесення окремих змін до податкової системи залежно від економічної ситуації, що склалася, або на ґрунті суб'єктивних рішень. Лише в 1998-2000 рр. за пропозицією суб'єктів права законодавчої ініціативи було прийнято більш ніж 200 змін до податкових законів. В Україні не відбулося пом'якшення податкової політики. Погіршився фінансовий стан підприємств та їх платоспроможність, зокрема зросла кредиторська та дебіторська заборгованість підприємств.

Одним із головних пріоритетів уряду в 2000 році, сформульованих у програмі "Реформи заради добробуту", була фіскальна політика, у тому числі модернізація податкової системи. Основними недоліками, притаманними податковій системі України, були: великий податковий тягар; численні "лазівки" і податкові пільги; складність і непрозорість податкового регулювання; високі адміністративні витрати при зборі податків.

Досягнення у сфері фіскальної політики в 2000 році багато в чому визначали прогрес у виконанні всієї програми реформ. Для досягнення цілей програми уряд із самого початку був зобов'язаний посилити бюджетну дисципліну і поліпшити її ефективність. Зокрема, особлива увага приділялася питанням скорочення зовнішнього боргу у зв'язку з його реструктуризацією, жорсткішого контролю бюджетних витрат, заборони взаємозаліків, ліквідації податкових пільг для окремих підприємств, а також спробам поліпшення системи адміністрування та збору податків. Доходи консолідованого бюджету на 14,5 % перевищили річний план 2000 року (порівняно із 4 % недовиконання у 1999 році). Успішне виконання доходної частини бюджету в 2000 році можна пояснити такими макроекономічними факторами [31, 40]:

1) вперше за роки незалежності Україна досягла реального економічного зростання, що спостерігалося протягом цілого року. Воно досягло 5,8 % і це (разом із політичною стабільністю) позитивно вплинуло на виконання доходів бюджету, які планувалися на основі припущення про зростання ВВП на 2 % (що виявилося в три рази меншим від фактичного показника);

2) інфляція становила 25,8 %. Вже за період із січня по липень інфляція досягла рівня, закладеного в бюджеті на весь рік (18,7 %). Такі інфляційні тенденції позитивно вплинули на збір податків, хоча це явище ще не можна розглядати як позитивне з погляду макроекономічної стабільності і створення довгострокових умов для стабільного економічного росту;

3) слід зазначити поліпшення якості бюджетних доходів, а саме - скорочення частки негрошових надходжень.

Однак серед факторів, що поліпшили наповнюваність бюджету, відсутні як радикальні зміни податкової системи, так і серйозні зміни у ставленні платників податків до сплати податків. Українська податкова система дотепер відзначається великою кількістю податкових пільг і звільнень від оподаткування, наданих визначеним секторам (наприклад, металургії). Численні рішення уряду в цій сфері можна пояснити надмірно високим загальним податковим тягарем і спробам полегшити життя окремим суб'єктам економічної діяльності без внесення змін в основи податкової системи. В результаті цього економіка зіштовхується з відносно низьким рівнем сплати податків і значним адміністративним тиском.

З метою досягнення стабілізації економіки, зниження податкового навантаження на платників податків, поліпшення інвестиційного клімату, удосконалення податкового законодавства, його адаптації до Європейського Союзу проведення податкової реформи продовжується. Період з 2000 року по сьогодні можна умовно назвати четвертим етапом, який характеризується внесенням змін до податкового законодавства, запровадженням спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності для субєктів малого підприємництва, спеціальних режимів оподаткування для окремих галузей суспільного виробництва, проведенням експериментів у галузі оподаткування, створенням спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку тощо.

Шляхи модернізації державної податкової служби спрямовані на формування довіри між державою та громадянами у питаннях оподаткування, встановлення нових відносин між податковими органами і платниками податків, що ґрунтуватимуться на принципах доброчесності, неупередженості, прозорості та законності. Недотримання згаданих вище принципів негативно вплине як на економіку, так і на соціальну сферу, внаслідок недостатнього бюджетного фінансування.

Система оподаткування повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподілу національного доходу. Граничний рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України не повинен перевищувати 40 - 45 %. Нормативи і порядок зарахування податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів регулюються законодавством України.

Основні засади побудови системи оподаткування в Україні визначені в Законі України "Про систему оподаткування" [5]:

1) стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

2) обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

3) рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків та інших обов'язкових платежів на рівні прибутки і пропорційно більших податків та інших обов'язкових платежів на більші доходи;

4) рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів;

5) соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі і надвисокі доходи;

6) стабільність - забезпечення незмінності податків та інших обов'язкових платежів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

7) економічна обґрунтованість - встановлення податків та інших обов'язкових платежів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей, враховуючи необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

8) рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків та інших обов'язкових платежів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

9) компетенція - встановлення і скасування податків та інших обов'язкових платежів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до чинного законодавства про оподаткування виключно Верховною Радо України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами;

10) єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку та іншого обов'язкового платежу, податкового періоду, ставок податку та іншого обов'язкового платежу, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

11) доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків та інших обов'язкових платежів.

При встановленні податку або іншого обов'язкового платежу мають бути законодавче визначені платник, об'єкт оподаткування, розмір ставки, податковий період та строк сплати податку. Платниками податку та іншого обов'язкового платежу є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законодавчими актами покладено обов'язок сплачувати податки та інші обов'язкові платежі. Ставки податків та інших обов'язкових платежів встановлюються Верховною Радою України і не можуть змінюватись протягом бюджетного року.

У наповненні грошовими ресурсами Державного бюджету України й місцевих бюджетів у найбільших обсягах значна роль належить ДПА України, на яку покладено виконання завдань зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Однією із найактуальніших проблем, що існують у діяльності ДПА України, є система пільгового оподаткування. Пільги призводять до вимивання значної частини доходів бюджетів усіх рівнів та до нерівноправності окремих груп платників в оподаткуванні. Крім того, обсяги пільг за статистичними підрахунками зростають більш прискореними темпами, ніж обсяги надходжень.

Застосування податкових пільг викликається різними причинами, до головних з яких можливо віднести економічний, матеріальний та фінансовий стан платника податку; особливі заслуги платника перед державою; необхідність стимулювання розвитку окремих сфер діяльності, окремих галузей, регіонів країни або виробництв; соціальний стан громадян; стан охорони навколишнього середовища; захист вітчизняного виробника за рахунок стримування імпорту окремих товарів та інше. Обов'язково при наданні податкових пільг повинні розраховуватись наслідки такого надання для економіки держави. Зараз в діючому законодавстві України пільги існують практично по всім податкових платежах. Кількість їх різна. Наприклад, по податку на додану вартість їх біля 130, по податку на прибуток - біля 80, по державному миту - 24.

Серед позитивних змін податкової політики (період 2000-2008 рр.) варто відмітити зменшення ставки податку на прибуток, переліку підакцизних товарів, відміну певних місцевих податків та зборів (податок з продажу імпортних товарів, готельний збір, збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що прямує за кордон), запровадження пропорційної системи оподаткування для фізичних осіб, які працюють за основним місцем роботи, зменшення ставки податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб, які працюють не за основним місцем роботи. Послаблено також вплив на платника фінансовою відповідальністю. адже згідно зі ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000 р. у разі донарахування платнику податків сум податкового зобов'язання контролюючим органом передбачена штрафна санкція, сума якої не повинна перевищувати 50%) донарахованого податку. Останнім часом відбулося зміцнення системи податкового адміністрування і посилило державний вплив на неплатників податків, а також суттєво вдосконалено податковий контроль, що значно підвищило рівень збирання податків та податкових платежів.

Завдяки зусиллям останніх років Україна спочатку одержала досконалішу податкову систему, а потім і системно розроблений проект Податкового кодексу як продукт роботи висококваліфікованих експертів i теоретиків. Водночас слід усвідомлювати міру цієї системності, а саме те, що вона не може вийти за рамки мезо-економічного масштабу, відбиваючи "кращі мотиви" компетентного відомства (в цьому разі Мінфіну України).

Потреба в такому кодексі, покликаному стати практично єдиним нормативно-правовим актом, що регулює всі податкові питання, зокрема визначає перелік податків і зборів, характер відносин податкових органів і платників податків, міжбюджетні відносини, порядок розрахунку і сплати всіх передбачених податків, назріла вже давно. Такий документ має вивести податкову систему країни на якісно новий рівень відносин між податковими органами і платниками податків, і це вже має місце у низці країн.

Усвідомлюючи основні недоліки податкової системи (високий податковий тиск, численні лазівки і пільги, непрозорість, великі адміністративні витрати), в країні розпочато ряд спроб для її комплексного реформування. Головною метою податкової реформи є приведення податкової системи і податкової політики держави у відповідність з пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку, сприяння сталому економічному зростанню шляхом лібералізації податкової системи на основі виваженої інвестиційно-інноваційної політики, забезпечення достатнього обсягу сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики, встановлення ліберального відношення до платників, які сумлінно виконують свої податкові зобов'язання, і посилення відповідальності за несплату податків.

Отже, після проголошення незалежності України та проведення ряду економічних реформ роль податків різко змінилася. Податкова політика стала виходити далеко за рамки заходів в "області податків". Сьогодні, проводячи податкову політику, держава має можливість активно впливати на економіку: стимулювати розвиток виробництва, сприяти прискореному росту одних галузей промисловості в порівнянні з іншими, змінювати інвестиційний клімат і проводити структурну перебудову. Зміни у сфері податкових відносин на даний час здатні привести до зниження "тіньової економіки", що, в свою чергу, значно покращить функціонування всієї економічної системи.

Відповідно, в основі формування податкової політики лежать дві взаємопов'язані методологічні посилки:

1) використання податкових важелів для формування доходної бази бюджетів різних рівнів та вирішення фіскальних завдань держави;

2) використання податкових важелів як непрямого методу регулювання економічної діяльності.

Розділ 2. Аналіз стану податкової політики в Україні

Соціально-економічні перетворення, які проводяться сьогодні в Україні, визначають необхідність формування ефективної податкової політики як однієї з важливих умов покращення економічної ситуації в країні. Адже податки одночасно використовуються державою для здійснення фіскальних цілей, а також є основним важелем розвитку економіки.

Як відомо, в умовах ринкового середовища створення абсолютно справедливої системи оподаткування є неможливим. Проте від того, наскільки ефективною є податкова політика держави, в значній мірі залежить виконання нею соціально-економічних завдань, і відповідно збалансування інтересів усіх учасників ринкових відносин.

За міжнародними стандартами, оптимальність податкової політики визначається як на основі аналізу динаміки доходів зведеного бюджету та податкових надходжень відносно ВВП, так і на основні порівняння цих співвідношень із відповідними показниками інших країн (з подібним типом та моделлю економіки). З цією метою прийнято використовувати коефіцієнти еластичності та динамічності податків [10, 251-254]. Для України коректність визначення подібних показників викликає сумніви, що пояснюється численними і швидкими змінами у податковій системі.

У вітчизняній літературі кількісна характеристика ефективності податкової політики здійснюється на основі універсальних базових показників, таких як податкове навантаження, податкова заборгованість, пропорції між податковими надходженнями до бюджету, податкові пільги тощо. Причому за основний показник ефективності податкової політики, як правило, приймається загальний рівень податкового навантаження. Саме по ньому оцінюється прогрес у проведенні податкової реформи, а з його зниженням пов'язують очікування щодо прискорення економічного зростання.

Перш, ніж перейти до визначення ефективності податкової політики в Україні та впливу її на соціально-економічний розвиток, проведемо аналіз динаміки надходжень податкових платежів до зведеного бюджету України (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Структура доходів зведеного бюджету України у 2007-2009 роках, млн. грн.

Як свідчать наведені в табл. 2.1 дані доходи Зведеного бюджету України щороку зростають, також зростають податкові надходження до нього. Так у 2009 році сума податкових надходжень зросла на 63199,0 млн. грн., або на 64,4% порівняно з 2007 роком, та на 35521,1 млн. грн., або на 28,2%. Частка податків у доходах зведеного бюджету в досліджуваному періоді коливалася в межах від 73,1% до 73,3%. Слід зазначити, що ситуація щодо значної питомої ваги податкових надходжень в структурі державних доходів є аналогічним багатьом країнами з розвинутою ринковою економікою.

Також, як і в більшості країн з ринковою економікою, так і в Україні основними бюджетоутворюючими податками є податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств та ПДВ (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структура доходів зведеного бюджету України за 2007-2009 рр.

Наведені на рис. 2.1 дані свідчать, що протягом 2007-2009 років частка податку з доходів фізичних осіб, податку на прибуток підприємств та ПДВ складала більше половини усіх доходів зведеного бюджету, хоча динаміка її зміни характеризувалася в аналізований період певною циклічністю: зниження у 2008 році порівняно з 2007 роком на 4,9 відсоткових пункти і знову зростання у 2009 році - на 0,7 відсоткових пункти порівняно з попереднім роком.

У світовій практиці показником оцінки податкового навантаження в країні є відношення суми всіх вилучених з платників податків, незалежно від того, до бюджетів якого рівня чи до якого позабюджетного фонду їх спрямовують, до обсягу ВВП.

Динаміка рівня ВВП в Україні 1996-2009 рр. свідчить, що рівень ВВП в Україні має сталу тенденцію до зростання протягом досліджуваного періоду. Це можна пояснити багатьма чинниками, головними з яких є поступовий вихід країни з економічної кризи, зростання обсягів національного виробництва тощо.

Оцінюючи сучасний стан системи оподаткування та ролі податків у формуванні загальної доходної частини бюджетів, необхідно розглянути основні макроекономічні показники, що характеризують роль прямих податків у формуванні саме таких показників розвитку економіки (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Показники фіскальної політики % до ВВП

Аналізуючи дані таблиці, можна визначити, що частка податкових надходжень у загальній структурі ВВП є доволі високою і свідчить про значну роль податкових надходжень у структурі ВВП країни. При цьому можна відзначити, що у структурі ВВП податок на прибуток та податок на доходи фізичних осіб постійно коливаються в межах відповідно 4-6% (податок на прибуток) та 3-6% (податок на доходи фізичних осіб), але при цьому їх абсолютні величини постійно зростають.

Під податковим навантаженням часто мають на увазі порівняння податкових ставок різних податків у різних країнах. До таких розрахунків зазвичай включають ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток, податок на майно, прибутковий податок [10, 299]. При таких порівняннях, як правило, застосовують максимальну ставку податків, що, на думку виконавців цих розрахунків, дає змогу оцінити рівень оподаткування загалом (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Максимальні ставки основних податків у різних країнах, %

Як бачимо з табл. 2.3, Україна належить до країн з помірним податковим навантаженням, або, з нашої точки зору, помірним рівнем податкових ставок, за винятком ставки до державних позабюджетних фондів - Пенсійного і соціального страхування, які сплачують у відсотках до фонду заробітної плати і які характеризують особливі умови перехідного періоду щодо розв'язання проблем соціального захисту населення.

Проте, на наш погляд, максимальна ставка податків є дуже узагальненим показником податкового навантаження, вона стосується лише окремих, хоча й головних, видів податків, не дає змоги оцінити надходження податків та їхнє місце у формуванні узагальнюючого показника економічної діяльності країни. Більш предметною оцінкою податкового навантаження може бути частка податків у валовому внутрішньому продукті країни (ВВП), оскільки в ньому відображено результати економічної діяльності всіх інституційних одиниць - підприємств, банків та інших фінансово-кредитних установ, домашніх господарств та некомерційних організацій, що їх обслуговують, а також державних установ і закладів, які надають послуги всьому суспільству, забезпечуючи правопорядок, безпеку, судову владу, оборону країни, розвиток фундаментальної науки, освіти, культури, охорони здоров'я.

Податкове навантаження на економіку в економічній літературі розрізняють номінальне та реальне. Саме номінальне податкове навантаження характеризує податковий потенціал діючої системи оподаткування. Цей показник розраховують як відношення нарахованих до сплати податків і платежів у бюджетні та позабюджетні фонди до ВВП. При цьому одна з причин розбіжностей, які виникають при розрахунку цього показника, міститься в площині врахування чи неврахування обсягів позабюджетних фондів у процесі розрахунків.

Реальне податкове навантаження розраховують, як відношення сплачених упродовж аналізованого періоду податків та платежів у бюджетні та позабюджетні фонди до ВВП. Тобто певною мірою цей показник відображає фактичні можливості економіки у формуванні доходів бюджету, а у зіставленні з номінальним показником являє собою своєрідний індикатор поточного стану державних фінансів та ефективності податкової системи. Стосовно показників податкового навантаження на мікрорівні, то їх розраховують не стосовно ВВП, а стосовно загального обсягу виручки конкретного підприємства, групи підприємств або галузі загалом, характеризуючи частку податків та податкових платежів у ціні товарів, що їх виробляють, та послуг, що їх надають.

Відомо, що засадою для моделей оптимізації податків та визначення податкового навантаження, як правило, є теорія А. Лаффера, загальна сутність якої полягає в тому, що чим вищі податкові ставки, тим сильніші спонукальні мотиви у платників податків до ухилення від їх сплати. На думку А. Лаффера, скорочення податків для економіки здатне сприяти уникненню дефіциту державного бюджету через скорочення масштабів ухилення від податків, підвищення стимулів до виробництва та зростання зайнятості, а також зменшення урядових трансфертів. Крім того, такі заходи забезпечують розширення податкової бази шляхом зростання пропозиції робочої сили і капіталу та більш ефективного перерозподілу обмежених ресурсів за окремими сферами економіки. Оптимальною ставкою для стягнення податків відповідно до згаданої теорії вважають 30% доходів. В іншому випадку мають місце негативні наслідки для динаміки макроекономічних показників. Зокрема доводять, що коли середній рівень вилучення перевищує 35-37% доходів, відбувається втрата інтересу до підприємницької діяльності, що, в свою чергу, призводить до порушень закономірностей розширеного відтворення, а значить до спаду виробництва.