Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Основні передумови виникнення зовнішньоекономічної діяльності

1.2 Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1.3 Протекціонізм та аргументи на його користь

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

НА ПРИКЛАДІ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА “РЕЕМСТМА - ЧЕРКАСИ ТЮТЮНОВА ФАБРИКА”

2.1 Теоретичні аспекти ЗЕД в Україні

2.2 Аналіз ЗЕД на прикладі підприємства «Реемстма - Черкаси тютюнова фабрика»

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ АСПЕКТИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

3.1 Види зовнішньоекономічних операцій в Україні

3.2 Суб'єкти і об'єкти зовнішньоекономічних операцій

3.3 Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

3.4 Основні види оподаткування та шляхи вдосконалення ЗЕД в Україні

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

зовнішньоекономічний протекціонізм оподаткування

У даній дипломній роботі розглянуто сутність системи оподаткування зовнішньоекономічної діяльності та визначення шляхів їх оптимізації.

Актуальність теми. Вибір теми цього дослідження визначається потребами трансформації ринкової економіки України та її зовнішньо-економічної складової. Важливою умовою становлення України як незалежної держави зі світовим рівнем розвитку національної економіки є визначення напрямів ефективної інтеграції вітчизняного господарського комплексу до глобального ринку.

Глобалізація зовнішніх економічних зв'язків і посилення транснаціонального характеру світової економіки об'єктивно потребують постійного узгодження функціонуючих інституціональних і господарських структур з динамікою міжнародних торговельно-економічних відносин.

Перехід України до ринкової економіки в контексті інтеграційних процесів визначає обрання державою ліберальної моделі зовнішньоекономічної політики. Поряд із вдосконаленням уже існуючої системи зовнішніх економічних зв'язків ліберальна модель зовнішньоекономічної політики України потребує впровадження прийнятих світовим суспільством правил.

Однією з основних умов ефективного впровадження ліберальної моделі зовнішньоекономічної політики є вдосконалення системи й методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням національних інтересів, гармонійно поєднаних з вимогами інтеграції у світову спільноту.

У цьому контексті на особливу увагу заслуговують дослідження економічних методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які функціонально виявляються через оподаткування експортно-імпортних операцій, оскільки саме в податках відображається вся гама економічних, політичних і соціальних інтересів держави й суспільства.

Не абсолютизуючи ролі податків, необхідно визнати, що в сучасних умовах кризового стану майже всіх сфер народного господарства України податки є стабілізуючим фактором, який сприяє вирішенню першочергових економічних і соціальних проблем. Окрім того, податки в цілому виконують роль акумулятора передумов майбутнього оздоровлення економіки нашої держави, а також переходу до фази активних структурних перетворень. За цих умов стимулювання подальшого розвитку системи оподаткування стає важливим завданням держави.

Саме тому на особливу увагу заслуговують питання визначення та ефективного використання системи оподаткування експортно-імпортних операцій як умови здатності національної економіки активно співпрацювати із зовнішнім економічним середовищем.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності загалом і економічні методи такого регулювання зокрема розглядаються в теорії та практиці в площині як держави, так і інтеграційних об'єднань.

Узагальнені методи вирішення цих проблем висвітлено в працях відомих зарубіжних учених і фахівців з міжнародної економіки А.Лаффера, В.Леонтьєва, Е.Ліндаля, Р.Майсгрейва, В.Познера, Т. Рибчинського та інших.

Варто зауважити, що незважаючи на великий науковий доробок у сфері зовнішньоекономічної діяльності, проблеми оподаткування зовнішньоекономічних операцій як у теоретичному, так і в прикладному плані на сьогодні досліджено недостатньо.

У працях вітчизняних учених традиційно аналізуються інструменти, структура та механізми функціонування національних і міжнародних систем державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України у світове економічне співтовариство. Здебільшого поза увагою дослідників залишаються проблеми формування системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності економічними методами в умовах інтеграції України до Європейського Співтовариства.

Проблеми формування системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності економічними методами висвітлено у працях відомих українських вчених Р.Балакіна, В.Будкіна, І.Бураковського, А.Гальчинського, О.Гребельника, В.Пятницького, В.Сіденка, А.Філіпенка.

У працях В. Андрущенка, Й. Бескида, О. Василика, А. Крисоватого, В. Суторміної, В. Федосова, С. Юрія значну увагу приділено проблемам функціонування податків в умовах ринкової економіки.

Проте на сьогодні залишаються недослідженими взаємозв'язок системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності й системи оподаткування експортно-імпортних операцій, вплив зовнішньоекономічної політики та інтеграційних процесів на формування бюджетної системи країни. Недостатньо визначено критерії ефективності функціонування податкової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності при застосуванні діючих зовнішньоторговельних режимів. Потребують подальшого дослідження сучасні тенденції розвитку регулятивних систем зовнішньоекономічної діяльності на тлі інтеграційних процесів та інтернаціоналізації діючих систем оподаткування експортно-імпортних операцій в умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Вітчизняний досвід у цій сфері є недостатнім і потребує ретельної систематизації та аналізу.

Тому проблема формування системи оподаткування зовнішньоекономічної діяльності в Україні стає надзвичайно актуальною. Про актуальність проблеми свідчить і той факт, що пряма проекція зарубіжного досвіду на вітчизняні механізми оподаткування неможлива й потребує створення національних регулювальних систем.

Актуальність, значущість та недостатня дослідженість проблеми зумовили вибір теми дипломної роботи.

Мета і задачі дослідження. Метою дипломної роботи є системне дослідження чинників, що визначають економічну природу державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності економічними методами; розроблення науково обґрунтованої системи оподаткування зовнішньоекономічної діяльності та інтегрування України у світове співтовариство, також вивчення та аналіз існуючих аспектів оподаткування, через вивчення літературних джерел та нормативних матеріалів, а також даних статистичної звітності, які регламентують зовнішньоекономічну діяльність в Україні.

Для досягнення поставленої мети автором вирішуються такі завдання:

- визначення ролі й місця оподаткування зовнішньо-економічної діяльності економічними методами в системі управління економікою та виявлення основних чинників, що впливають на зовнішньоекономічну діяльність;

- розкриття змісту оподаткування зовнішньоекономічної діяльності економічними методами й особливості функціонування податків у цій системі державного регулювання;

- аналізу діючої системи оподаткування експортно-імпортних операцій та виявлення її недоліків і напрямків удосконалення;

- обґрунтування необхідності впровадження в Україні міжнародних стандартів з питань регулювання зовнішньоекономічної діяльності та створення ефективної системи оподаткування зовнішньоекономічної діяльності;

- розроблення пропозицій щодо впровадження комплексу заходів, спрямованих на вдосконалення систем митного й податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності та бюджетного планування у сфері зовнішньоекономічної діяльності; 

- розроблення методологічних засад та методики прогнозування обсягів надходжень податків з експортно-імпортних операцій до Державного бюджету в умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єктом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають у процесі оподаткування зовнішньоекономічної діяльності економічними методами.

Предметом дослідження є формування системи оподаткування зовнішньоекономічної діяльності.

Методи дослідження. Методологічну основу дипломної роботи становлять сучасні загальнонаукові методи й прийоми пізнання, зокрема: формально-логічний, історико-порівняльний, системно-структурний, порівняльно-правовий, економіко-математичний, програмно-цільовий, логічний, статистичний, соціальний тощо. Основним виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання, на базі якого проблеми, розв'язувані в дипломній роботі, розглядаються в єдності їх соціального змісту й економічної форми. Системний підхід застосовувався для дослідження проблем оподаткування зовнішньоекономічної діяльності економічними методами, а також особливостей функціонування системи оподаткування експортно-імпортних операцій. За допомогою історико-правового методу досліджувалися процеси становлення системи оподаткування експортно-імпортних операцій, було розглянуте застосування непрямих податків у його розвитку та динаміці. Історико-порівняльний метод використано під час аналізу податків з експортно-імпортних операцій в Україні, Російській Федерації, державах із розвинутою економікою.

Дипломна робота ґрунтується на положеннях Митного кодексу України, податкового й фінансового законодавства, нормативно-правових актів в інших галузях економіки. У ній також розглядається практика застосування митного та податкового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Статистичну та інформаційно-фактологічну основу дипломної роботи становлять закони України, нормативні акти Уряду України, матеріали Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Державної митної служби України. 

Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності викладені в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Україна являється суб'єктом світогосподарчих відносин і має реальні перспективи побудови виробничої інвестиційної моделі зовнішньоекономічного співробітництва. В результаті, в зв'язку з зростанням зовнішньоекономічної активності і розширенням видів зовнішньоекономічної діяльності перед державою стоять проблеми створення ефективної системи оподаткування зовнішньоекономічної діяльності та правової бази яка б регулювала відносини між суб'єктами такої діяльності, та сприяла її гармонійному розвитку. Проблема торкається насамперед питань складу і структури податкових платежів, розміру і способу їх утримання, ефективності і направленості застосовуємих податкових пільг, взаємодії з механізмами інвестування коштів і функціонування валютного ринку, різнонаціональних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Сучасний стан розвитку інтеграції національних господарських систем вимагає постійного пошуку механізмів регулювання зовнішньоекономічної стратегії країни для збереження її конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Важливим засобом такого регулювання постає податкова система.

В цьому контексті важливим є питання проведення виваженої податкової політики, спрямованої на збільшення та покращення зовнішньоторговельного обороту країни, залучення іноземного капіталу в національну економіку, забезпечення виконання фіскальних функцій без значних потрясінь для національної господарської системи.

Податкова система України проходить серйозну перевірку часом у тій економічній ситуації, яка склалася сьогодні як у державі так і за її межами. Головним її недоліком є нерівномірність розподілу податкового навантаження між суб'єктами оподаткування, необґрунтовані ставки податку, постійні зміни в податковому законодавстві, а в кінцевому підсумку, відсутність науковообгрунтованої концепції доходів держави.

Вимагає наукового обґрунтування питання співвідношення прямих і непрямих податків, упорядкування і приведення у відповідність з пріоритетами соціально-економічного розвитку України системи пільг з оподаткування, забезпечення справедливості оподаткування і рівномірності податкового навантаження.

Актуальність питання посилюється ще й тим, що економіка будь-якої держави знаходиться в постійному взаємозв'язку з економіками інших країн, де особливе місце відводиться податковому регулюванню та системі оподаткування, оскільки вони суттєво впливають на розвиток зовнішньоекономічної діяльності та участі держави в міжнародному поділі праці.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОПОДАТКІВАННЯ зовнішньо-економічної діяльності

1.1 Основні передумови виникнення зовнішньоекономічної діяльності

Під зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, яка побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність в усіх країнах спрямована на:

- сприяння вирівнювання темпів економічного розвитку;

- порівнянність витрат виробництва на національному та світовому рівнях;

- реалізацію переваг міжнародного поділу праці, що сприяє зростанню ефективності національних економік.

Функціями ЗЕД є:

- організація та обслуговування міжнародного обміну природними ресурсами та результатами праці в їх матеріальній та вартісній формах;

- міжнародне призначення споживчої вартості продуктів міжнародного поділу праці;

- організація міжнародного грошового обігу.

Практичне значення ЗЕД для країн полягає в можливості одержувати валютну виручку від експорту, підвищувати технічний рівень виробництва (за рахунок імпорту, більш ефективної техніки та технологій), виробляти конкурентоспроможну продукцію.

У сучасних умовах ЗЕД держав являє собою систему економічних відносин, які складаються при обміні ресурсами між країнами та їх економічними суб'єктами. Економічні відносини запроваджують усі аспекти економічного життя держави: виробництво, торгівлю, інвестиційну сферу та фінанси.

Зовнішньоекономічна діяльність являє собою багатомірну цілісну систему господарювання. Вона залучає до себе дві основні підсистеми:

- зовнішньоторговельну діяльність;

- міжнародну виробничо-інвестиційну діяльність.

Зовнішньоекономічна діяльність як вихід торговельних зв'язків за межі національних кордонів -- це кон'юнктурний рівень. Такий стан зумовлений передусім тим, що інтернаціоналізація охоплює лише сферу обігу. Підключення до системи господарських зв'язків на рівні товарного руху капіталу та обслуговуючих його валютно-кредитних відносин робить ту чи іншу країну цілком залежною від кон'юнктури світового ринку як системи одиничних ринків.

Зовнішньоекономічна діяльність торговельної спрямованості утворюється в традиційній формі (товар-група, одиничний товар) на міжнаціональному ринку переважно загального та часткового поділу праці. Досліджується лише сфера зовнішньої торгівлі та аналізується кон'юнктура товарних ринків.

Міжнародна виробничо-інвестиційна діяльність -- це стратегічний рівень тому, що зовнішньоекономічна діяльність у цьому випадку втілює генеральну тенденцію соціально динамічного процесу, має серйозний вплив на характер розвитку як національних економік, так і на функціонування міжнародної економіки, а також стандарти якості і критерій ефективності виробництва і використання ресурсів, стандарти якості життя, норм поведінки тощо.

Зовнішньоекономічна діяльність утворюється тут на підставі інтернаціоналізації, котра охоплює всі стадії відтворювального процесу, а також інформаційну, правову і соціально-культурну інфраструктуру. Підключення країни до системи світогосподарських зв'язків на рівні технологічного поділу праці в самому виробництві залучає її до єдиного світогосподарського простору, ядром якого і є виробничо-інвестиційна діяльність. Країна отримує прямий доступ до цілісного світового ринку товарів і капіталів, до нових технологій і сучасного менеджменту.

Кожний з відзначених рівнів зовнішньоекономічної діяльності сам по собі не відображає усієї гами відносин, що складаються в цій системі. Кожний рівень фіксує лише певну сторону господарського буття, певну грань відносин його елементів. Ефективність господарської діяльності вітчизняних підприємців у рамках правової системи України визначається, насамперед, ступенем досконалості охоплення сфер регулювання і ліберальності її законодавства. У зв'язку з цим зростає значення правового регулювання питань функціонування різних суб'єктів ЗЕД.

Зовнішньоекономічна діяльність регулюється такими нормативними актами: Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", "Про режим іноземного інвестування", "Про інвестиційну діяльність" та ін.

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керівники та спеціалісти в процесі прийняття тих чи інших рішень керуються рядом принципів, які декларуються у спеціальних документах або є своєрідною нормою, звичаєм.

На міжнародному рівні найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в "Хартії економічних прав і обов'язків держав", прийнятій IV спеціальною сесією генеральної Асамблеї ООН у 1974 р. В Хартії вказано такі принципи:

- суверенітет;

- територіальна цілісність і політична незалежність держав;

- суверенна рівність усіх держав;

- ненапад і невтручання у внутрішні справи;

- взаємна та справедлива вигода;

- мирне співіснування;

- рівноправність і самовизначення народів;

- мирне регулювання спорів;

- усунення несправедливості, що виникає внаслідок застосування сили та позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;

- сумлінне виконання міжнародних обов'язків;

- повага прав людини та основних свобод;

- відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу;

- сприяння міжнародній соціальній справедливості;

- міжнародне співробітництво з метою розвитку;

- вільний доступ до морів і від них -- до країн, що їх не мають.

Значна частина міжнародних принципів ЗЕД діє в межах інтеграційних угруповань. Так, принципи ЗЕД у Європейському Союзі містяться в Білій книзі (1985 р.) і включають:

- контроль і оформлення документів на товари, що перетинають національні кордони;

- свободу пересування осіб для працевлаштування або постійне місце проживання у будь-якій країні;

- уніфікацію технічних норм і стандартів;

- відкриття споживчих ринків;

- лібералізацію фінансових послуг;

- поступове відкриття ринку інформаційних послуг;

- лібералізацію транспортних послуг;

- створення сприятливих умов для промислового співробітництва з урахуванням законодавства про права на інтелектуальну і промислову власність;

- усунення фіскальних бар'єрів.

На національному рівні принципи ЗЕД закріплюються в законодавчих актах відповідних країн. Так, в Україні, згідно Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність", суб'єкти господарської діяльності керуються такими принципами:

- суверенітет у здійсненні ЗЕД: суб'єкти ЗЕД самостійно і незалежно здійснюють ЗЕД на території України, неухильно виконуючи усі договори і зобов'язання країни в галузі міжнародних економічних відносин;

- свобода ЗЕД: суб'єкти ЗЕД добровільно вступають у зовнішньоекономічні зв'язки; мають право здійснювати ЗЕД у будь-яких формах; зобов'язані додержуватися встановленого порядку при здійсненні ЗЕД; мають виключне право власності на всі одержані ними результати ЗЕД;

- юридична рівність і недискримінація. Цей принцип полягає в рівності перед законом усіх суб'єктів ЗЕД, незалежно від форм власності; забороні будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів ЗЕД, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів;

- верховенство закону: ЗЕД регулюється тільки законами України; забороняється застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що в будь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

- захист інтересів суб'єктів ЗЕД. Цей принцип полягає в тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів усіх суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно із законами України, а також рівний захист усіх українських суб'єктів ЗЕД за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України, як на її території, так і за її межами лише відповідно до її законів, умов підписання нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

- еквівалентність обміну, неприпустимість демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Зовнішньоекономічна діяльність представляє собою таку форму господарювання, яка виходить за межі національних кордонів і пов'язана з залученням в багатоетапний цикл економічних відносин, різнонаціональних їх суб'єктів. [3c.9]

Даний цикл можливо розмежувати на такі традиційно відокремлені стадії відтворення: виробництво - розподіл - обмін - споживання. Причому втручання в цю послідовність на будь-якому етапі суб'єкта, який належить іншо-національному відтворюючому комплексу як раз і породжує феномен зовнішньоекономічної діяльності. На це потрібно звернути особливу увагу оскільки саме з ним пов'язана правильна уява про сутність зовнішньоекономічної діяльності як такої. Важливо пам'ятати, що суттєвою рисою зовнішньоекономічних зв'язків являється факт перетину кордонів національних відтворюючих комплексів або товарами в матеріально-уречевленій формі, або капіталами, або послугами.

Відмітимо, наприклад, що під визначення зовнішньоекономічної діяльності не підпадає господарча взаємодія підприємств різної національної приналежності, якщо вони знаходяться і функціонують на території однієї держави. Маються на увазі ті відносини, які виникають між дочірніми компаніями, філіалами відкритими фірмою із країни А в країні Б з господарчими організаціями цієї ж країни Б. Звісно не всі можливі життєві ситуації вкладуться в цю схему. Так діяльність спільних підприємств на території України, чия господарча активність цілком здійснюється в рамках економічного комплексу країни перебування, зовнішньоекономічною діяльністю не являється.

Насправді зовнішньоекономічний елемент вже уклався на момент перетину капіталом національних кордонів, тобто на етапі заснування фірми. І навпаки, навіть взаємодія фірм, підприємств однієї національної приналежності можливо вважати зовнішньоекономічною діяльністю тоді, коли вона має місце по відношенню до партнерів, які знаходяться на території різних країн. Оскільки, в даному випадку фактично встановлюється зв'язок між різними національними відтворюючими комплексами, організаційними структурами елементами яких і виступають в відповідності з своїм функціонально-економічним положенням і нормативно-правовим статусом вищенаведені суб'єкти.

Беручи до уваги вищеназвану схему відмітимо функціонально-логічну різницю в основних підходах до розглядаємого питання. Вона проявляється в використанні категорій зовнішньоекономічної діяльності з одного боку, і міжнародної кооперації, міжнародного розподілу праці з іншого.

Так, якщо перша з них відображає скоріше погляд із “середини” країни і має більш практичне значення, то друге відповідає найбільш практичному погляду на проблему і має явний теоретичний політекономічний підтекст. Саме тому розгляд обох цих підходів має принципове значення, а розуміння цілого ряду суттєвих аспектів зовнішньоекономічної діяльності знаходиться в прямій залежності від уявлення про деякі фундаментальні властивості міжнародного розподілу праці. І дійсно, якщо внутрідержавне і міжнародно-блокове регулювання зовнішньоекономічної діяльності розв'язане з прийняттям конкретних цільових нормативно-правових актів, встановленням правил і параметрів митно-тарифного і нетарифного режимів, то своєрідну методологічну основу такої політики, її інформаційно-аналітичне джерело складає проблематика кооперації і міжнародного розподілу праці. Адекватна оцінка останніх включає вивчення основних передумов господарчої взаємодії різних держав, окремих факторів і комплексів факторів, які впливають на таку взаємодію.

Сучасна зовнішньоекономічна діяльність на практиці реалізує базисний принцип світогосподарчих відносин ринкового типу - інтенсивний міжнародний розподіл праці між угрупуваннями робітників, які виникають в відповідності з реально діючими моделями усуспільнення виробництва, організацій господарювання.

Найбільш природнім критерієм формування таких угрупувань являється підприємницький. В відповідності з ним, а інакше кажучи по стихійним, але безумовно системоутворюючим правилам ринку виникають і ліквідуються, зливаються, розпадаються і знов таки об'єднують свої виробничі зусилля господарчі структури, поповнюючи собою багаточисельний ряд суб'єктів підприємницької діяльності.

Правда потрібно відмітити, що зовсім недавно, з історичної точки зору, реалії нашого життя свідчили, що в якості анклаву міжнародного розподілу праці може виступати і сама держава, приймаючи на себе функції всезагального управлінського і перерозподільчого центру. Однак як показав час, з точки зору питання про вдалість подібного вибору соціально-економічної моделі розвитку, глибокій структурній кризі всього відтворювального комплексу в тих країнах які його таки створили , повністю відповідає і явна невдача - застій, а то і повний колапс в зовнішньоекономічних зв'язках. Разом з тим, це ніяк не потрібно розуміти так, що держава взагалі не здатна здійснювати функції суб'єкта міжнародного економічного співробітництва. Навпаки вся історія міжнародних економічних відносин, особливо їх сучасний етап, показує неможливість максимально динамічного і ефективного розвитку даної суспільно-господарчої сфери без адекватної і обґрунтованої участі в ній саме самих держав. Причому суб'єктивність такої участі може реалізуватись в двох іпостасях держави, як сторони, яка безпосередньо домовляється з іншонаціональним партнером або ж як регулятора економічної кон'юнктури і адміністративних правил здійснення міжнародного співробітництва.

На додаток до сказаного про втручання іншонаціональних господарюючих суб'єктів в економічні процеси в іншій країні, а також для більш оглядного опису ролі і місця зовнішньоекономічної діяльності і цілісному механізмі відтворення матеріальних благ наведемо наступну схему.

Зараз відмітимо тільки суттєвий юридичний аспект проблеми взаємовідносин держави і підприємницьких суб'єктів економічного життя. Так, для адекватного розуміння сутності феномена зовнішньоекономічної діяльності господарюючої організації необхідно враховувати факт набуття ними якостей суб'єктності міжнародної економічної взаємодії. В результаті з одного боку вихід на закордонний ринок тої чи іншої підприємницької структури може автоматично вплинути на її фактичний нормативно-правовий статус, а саме розповсюдити на неї юрисдикцію іноземної законодавчої системи, міжнародні договірні норми, відповідним чином узгоджені і завізовані правила або регламентуючі положення тої чи іншої міжнародної організації. З іншого боку фірма - учасник економічних відносин залишається іманентною частиною національного відтворювального своєї країни, якому вона органічно і функціонально належить.

В той же час з точки зору самих безпосередніх суб'єктів основної господарсько-підприємницької ланки, виникнення такої динатомії їх правового статусу сприймається як необхідний наслідок розширення спектра їх економічної діяльності, розповсюдження своєї стратегії і тактики на закордонні ринки.

Зараз відмітимо тільки суттєвий юридичний аспект проблеми взаємовідносин держави і підприємницьких суб'єктів економічного життя. Так, для адекватного розуміння сутності феномена зовнішньоекономічної діяльності господарюючої організації необхідно враховувати факт набуття ними якостей суб'єктності міжнародної економічної взаємодії. В результаті з одного боку вихід на закордонний ринок тої чи іншої підприємницької структури може автоматично вплинути на її фактичний нормативно-правовий статус, а саме розповсюдити на неї юрисдикцію іноземної законодавчої системи, міжнародні договірні норми, відповідним чином узгоджені і завізовані правила або регламентуючі положення тої чи іншої міжнародної організації. З іншого боку фірма - учасник економічних відносин залишається іманентною частиною національного відтворювального своєї країни, якому вона органічно і функціонально належить. В той же час з точки зору самих безпосередніх суб'єктів основної господарсько-підприємницької ланки, виникнення такої динатомії їх правового статусу сприймається як необхідний наслідок розширення спектра їх економічної діяльності, розповсюдження своєї стратегії і тактики на закордонні ринки.

Які ж причини і об'єктивні фактори лежать в основі феномена зовнішньоекономічної діяльності? Що є тою цільовою функцією, яка забезпечує його виникнення і існування і чи можливо взагалі відокремити подібну специфічну передумову і разом з тим джерело динамізма? Так, це можливо. Мова йде насамперед про таке явище як порівняльна перевага, яка виникає в процесі виробництва різних національних відтворювальних комплексів, а також про можливість обміну товарами та послугами, які притаманні для певної місцевості, країни.

Явище порівняльної переваги - це один із принципів на якому будуються міжнародні економічні операції, смислове навантаження якого полягає в тому, що національний відтворювальний комплекс буде тільки тоді здатний на випуск найбільшого сукупного обсягу товарів, робіт, послуг, коли вищенаведені об'єкти зовнішньоекономічних операцій будуть виробляться тою країною, в якій найнижчі реальні витрати на випуск відповідної одиниці продукції.

Практична реалізація міжнародного поділу праці і принципи порівняльної переваги передбачає реальну комерційну вигоду і виправдовує міжнародну економічну взаємодію.

Конкретною ж субстанцією комерційного інтересу являються цінові і якісні параметри виробляємої продукції, а також наявність більш чи менш сприятливих факторів і умов виробництва.

Розглянемо це питання більш детально оскільки відповідь на нього власне і пояснює причину, яка спонукає до міжнародного співробітництва. В випадку торгівлі специфічними місцевими товарами і послугами все більш чи менш зрозуміло. Інтернаціональний обмін покликаний допомогти подолати географічну, кліматичну, технологічну обмеженість і задовольнити попит в зв'язку з природною нестачею тої чи іншої продукції.

При міжнародній торгівлі, яка заснована на факторі порівняльної переваги, економічні мотиви зовнішньоекономічної діяльності достатньо зрозумілі. Якщо в одній країні, наприклад, в Україні кліматичні умови для вирощування цукрового буряка і технологічні можливості для для виробництва з нього цукру обумовлюють явну перевагу саме цієї галузі в порівнянні з виробництвом бавовни, а для другої країни наприклад Таджикистану, навпаки більш вдалим вибором є вирощування бавовни, то стає явною можливість експортної спеціалізації двох економічних систем, і відповідно, безпосередніх виробників з метою подальшого міжнародного обміну цукру і продукції бавовняного виробництва.

Зовнішньоекономічна діяльність, як господарча взаємодія різнонаціо-нальних економічних суб'єктів з точки зору найбільш загальної оцінки й практичного застосування - це насамперед міжнародний обмін товарами, послугами, експорт капіталу.

Реальними організаційно-економічними формами здійснення торгових відносин являються угоди по ввезенню-вивезенню, тільки ввезенню, тільки вивезенню, а також обмін правами власності баз переміщення власне об'єкту обміну (в даному випадку мова йде насамперед про експорт капіталу). При цьому в питанні матеріально-уречевленому предметами міжнародної торгівлі виступає кінцева продукція і інші матеріальні цінності, ноу-хау, ліцензії, торгові знаки, а також послуги - (зокрема) будівельні, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, посередницькі, аудиторські, юридичні. При цьому можливе застосування різних розрахункових засобів - за готівку, в кредит, бартерне постачання.

Міжнародні товарообмінні операції можливо здійснювати як прямим шляхом встановлення безпосередніх господарчих контактів, так і опосередкованим шляхом - через посередників.

Шлях прямих поставок і розрахунків в багатьох випадках є більш переважним, завдяки таким своїм позитивним якостям, які можуть знайти свій прояв в тій чи іншій господарчій ситуації:

- налагодження найбільш тісних зв'язків між постачальниками і споживачами, в результаті чого створюються певні гарантії в конкурентній боротьбі з іншими постачальниками;

- підвищення надійності і оперативності господарських зв'язків в тих випадках, коли вже налагоджені економічні контакти, створені ефективні технологічні моделі відтворювальної діяльності;

- забезпечення наближення виробника до іншонаціонального ринку, а також можливості отримання про нього великої кількості необмеженої інформації, адекватно відповідати на попит своїх закордонних споживачів, реагувати на коливання попиту;

- забезпечення економії на оплаті послуг посередників - юридичних і фізичних осіб;

- створення передумов подальшого поглиблення міжнародного співробітництва шляхом усуспільнення різних циклів технологій і виробничої діяльності.

Разом з тим перевагами володіє опосередкований шлях:

- створення важливого додаткового позитивного фактора в конкурентній боротьбі в тих випадках, коли зовнішньоторговий посередник може забезпечити ефективну рекламну компанію, після продажне обслуговування стандартних товарів в країні збуту, а також допускає підприємство виробника до наявних у нього відомостей про особливості конкретних ринків. тенденцій попиту;

- забезпечення економії на витратах в тих випадках, коли зовнішньоторговий посередник є комерційно більш вигідним, ніж утримання в штаті спеціалізованих робітників або відволікання службовців на не властиві їм види діяльності;

- підвищення якості збутової діяльності і її оперативності завдяки використовуванню послуг посередників-професіоналів в тих випадках, коли здійснюються разові міжнародні угоди , або підприємство виробник не має достатнього досвіду здійснення зовнішньоекономічної діяльності в цілому ряді інших випадків;

- створення передумов вигідної концентрації капіталів безпосередніх виготовлювачів продукції і фірм, які здійснюють її рекламу, збут, післяпродажне обслуговування і інше. Особливо відмітимо, що така концентрація може мати характер як національного так і інтернаціонального усуспільнення (виробництва) відтворювання, об'єднання ресурсів в залежності від державної належності посередницько-збутових структур.

В найбільш загальному плані в відповідності з вектором товароруху, а також характером міжнародних товарообмінних операцій прийнято виділяти чотири основних види: експортні, імпортні, реекспортні і реімпортні операції. Реекспорт і реімпорт можливо розглядати як окремі випадки експорту і імпорту, однак дуже часто вони підлягають особливому розгляданню (особливо реекспорт), наприклад в зв'язку з можливими спеціальними вказівками в міжнародних угодах про недопущення реекспорту.

Експортні операції - це насамперед продаж закордонним контрагентам товарів з їх вивезенням за кордон. Невидимим експортом називають надання іноземним юридичним і фізичним особам платних послуг. Так це можуть бути транспортні , туристичні, юридичні і інші послуги.

Експортом капіталу називається розміщення його в інші країни в формі кредитів і інвестицій в ті чи інші господарчі структури.

Імпортні операції - це придбання у іноземних контрагентів товарів з їх ввезенням із-за кордону. Знов таки невидимо можуть імпортуватися і послуги іноземних юридичних і фізичних осіб. Імпорт капіталів це розміщення в країні іноземних кредитів і інвестицій.

Реекспортні операції - це продана іноземним контрагентам з вивезенням за кордон тої чи іншої країни товарів, раніше імпортованих на територію даної країни і не підлягаючих переробці. В ряді випадків реекспортними вважаються операції, навіть не пов'язані з ввезенням товарів в країну, до юрисдикції якої відносяться здійснюючі реекспорт господарюючі організації. Останні в таких випадках купують і перепродують товари, які постійно знаходяться за кордоном, не здійснюючи при цьому ніякої переробки. Таким чином, з поняттям реекспорту пов'язані тільки деякі форми маніпулювання правом власності. Коли ж товар просто опиняється на території тої чи іншої держави без закупки його фізичними чи юридичними особами мова про реекспорт йти не може. Прикладом може бути транзит товарів через територію третьої країни.

Реімпортні операції - це придбання у іноземних контрагентів раніше експортованих товарів, які не підлягають переробці з їх вивезенням із-за кордону. Визначальне значення тут має особлива форма і послідовність зміни права власності.

Так реімпортом товарів вважаються операції, пов'язані з поверненням товарів від іншонаціональних покупців, незадоволених їх якостями, або від посередників, які спочатку їх купили але не зуміли їх реалізувати. По цій же причині реімпорт ом не вважається повернення товарів, експонувались на закордонних виставках, в рекламних шоу, а також які орендувалися або знаходилися за кордоном в обслуговуванні посередників на умовах консигнації.

1.2 Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Комплексним показником, який оцінює зовнішньоекономічну діяльність країни, являється платіжний баланс.

Згідно методики міжнародного валютного фонду платіжний баланс містить наступні дані:

I. Баланс поточних операцій, який включає:

1) торгівельний баланс, сольдо якого дорівнює різниці між експортом і імпортом товарів. Якщо сальдо додатне, то експорт перевищує імпорт. Від'ємне сальдо свідчить про дефіцит торгівельного балансу;

2) баланс послуг, сальдо якого дорівнює різниці між експортом і імпортом патентів, ліцензій, ноу-хау, послуг зв'язку транспорту, туризму, міжнародного страхування та іншого;

3) баланс процентних платежів, їх сальдо с вираховується як різниця між платежами по національним кредитам, розміщених в двох країнах, і виплати процентів по іноземним капіталам, залученим в країну;

4) баланс трансферів (transfer - переказ) їх сальдо дорівнює різниці приватних і державних однобічних платежів із-за кордону і за кордон. Вони включають також рух приватних і державних переказів, пенсій, дарувань, витрат на утримання державних установ за кордоном, військове постачання і субсидії іноземним державам.

II. Баланс руху довгострокових капіталів, їх сальдо відображає різницю між експортом і імпортом капіталів. Розрізняють прямі інвестиції, які дають закордонним інвесторам право контролювати фірму, як правило не менше 25 % акцій, і портфельні інвестиції, які такого права не дають. Портфельні інвестиційні вкладання грошового капіталу в акції, без права придбання контрольного пакету, облігацій і інших цінних паперів іноземних держав, організацій, фірм.

III. Баланс руху короткострокових капіталів.

IV. Коригуюча стаття, яка обліковує помилки статистичних даних і пропуски.

Перші три статті платіжного балансу, пов'язані з рухом валютних резервів, називаються балансуючими. Тут маються на увазі рух золотовалютних резервів, надзвичайні джерела покриття сальдо, зобов'язання які утворюють валютні резерви зарубіжних офіційних установ, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій. Регулюючи рух валютних коштів по цим статтям, балансують від'ємне сальдо по основним. В сумі показники по основним і балансуючим статтям дорівнюють нулю. В теперішній час одні країни - США, більшість країн які розвиваються мають значний дефіцит торгівельного і платіжного балансу, інші - Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг мають додатне сальдо.

Прагнучи збалансувати зовнішню торгівлю, всі країни в тій чи іншій мірі регулюють експорт та імпорт. Активно стимулюючи експорт держава досягає декілька цілей.

По-перше, допомагаючи просуванню товарів за кордон, вона сприяє розширенню попиту на продукцію національного виробництва. Це стимулює підприємців розширювати виробництво, покращувати ситуацію на ринку праці.

По-друге, експортна орієнтація робить економіку не тільки більш динамічною, але й надає нову якість її розвитку. На світовому ринку в жорстокій конкурентній боротьбі перевіряються споживчі якості товарів та послуг, а відповідно структура і ефективність національного виробництва. Країну яка займає на світовому ринку передові позиції, можливо з повною підставою вважати одним з лідерів в галузі науково-технічного прогресу.

По-третє, заохочення експорту перетворилось на один з найефективніших засобів демонополізації економіки. Виводячи великий бізнес на світовий ринок, держава ставить його в положення, коли завоювання сталих конкурентних позицій потребує піклування про покращення якості продукції, розширення виробництва і продажу, вдосконалення застосовуємої технології, освоєння нових ринків. Такі дії не мають нічого спільного з монополістичною поведінкою. Інакше кажучи, якщо державі не по силах справитися з великим монополістом, потрібно зробити так, щоб комерційні інтереси привели національного гіганта на світовий ринок, де неменше сильні конкуренти швидко відучать його від монополістичних звичок.

Виходячи із світової практики, можливо зазначити, що методи стимулювання експорту різноманітні. Основними методами стимулювання експорту є:

- надання експортерам податкових пільг;

- надання гарантій по експортним кредитам;

- використання двохсторонніх та багатосторонніх угод, а також міжнародних механізмів узгодження торгових інтересів між країнами.

Експорту товарів сприяє також експорт капіталів. Він може виступати в формі цільового кредиту коли країна, яка отримала кредит бере на себе зобов'язання витратити його для імпорту товарів із країни яка надала позику. Держава або сама представляє такий кредит, або надає на таку або декілька меншу суму гарантії приватним банкам. Саме таким чином адміністрація Сполучених Штатів Америки стимулювала експорт своєї сільськогосподарської продукції. Ще більший ефект дають прямі іноземні інвестиції, особливо коли вони проходять по каналам транснаціональних корпорацій. Маючи розгалужену мережу філіалів в різних країнах світу, транснаціональні корпорації створюють товаропровідні лінії, по яким прямують експортні потоки. Таким чином переміщується 75 % експорту США і 80 % експорту Великобританії.

Експорт товарів по заниженим цінам, тобто демпінг ускладнює світову торгівлю. Для боротьби з подібним явищем Генеральна угода по тарифам і торгівлі визначила кодекс згідно якого при виявленні факту демпінгу імпортуюча країна може ввести антидемпінгове мито на товари, які ввозяться на її територію. Розроблені засоби компенсації завданої шкоди фірмам імпортуючої країни, які виробляють аналогічну продукцію. Доцільним є питання: чи не трапиться так, що стимулюючи експорт держава буде сприяти відправленню за кордон товарів, яких потребують громадяни власної країни? Таке може трапитись в виключних випадках, коли не організоване ліцензування експорту. Безумовно потрібно перешкоджати вивезенню ресурсів, які є національним надбанням. Вцілому практика сучасного ринкового господарювання показує, що заохочення до експорту не наносить шкоди внутрішньому споживанню, оскільки аналогічної політики на розширення експорту дотримується більшість країн учасниць світової торгівлі. В результаті отримуємо ситуацію, коли внутрішні ринки країн експортерів становляться пунктами, де знаходяться товарні потоки, які йдуть з багатьох країн світу.

По відношенню до імпорту застосовується такий метод регулювання, як митне оподаткування. Встановлюючи ставки податків на імпорт держава потрапляє в складне становище. З одного боку вона штучно підвищує ціни закордонних товарів на внутрішньому ринку, відповідно підтримує своїх товаровиробників, полегшуючи їм конкуренцію з іноземними фірмами. Рівень податкових ставок повинен бути достатньо високим, щоб надійно захистити вітчизняну економіку від масштабних падінь виробництва і зайнятості, які дуже ймовірні в випадку безперешкодного наступу іноземних конкурентів.

З іншого боку - високі протекціоністські митні тарифи створюють неприродне оточення на внутрішньому ринку, відокремлюючи його від світової торгівлі. Національне виробництво, яке працює в м'якому неконкурентному режимі починає відставати по рівню науково-технічних розробок, якості продукції, структурі пропозицій товарів та послуг. Становляться ймовірними заходи у відповідь з боку урядів тих країн, чиї фірми потерпіли від протекціонізма. Можливий і інфляційний ефект падіння національної валюти в наслідок надмірного митного оподаткування. На початку 90-х років з цією неприємною комбінацією ознайомились українські споживачі, спостерігаючи за надмірним підвищенням цін на імпортні товари.

Прихильники великих податків на імпортні товари стверджують, що вони допомагають зберегти робочі місця і заробітну плату в країні. Насправді, якщо продуктивність праці знижується, то реальна заробітна плата буде падати. Хоча великі митні тарифи дають значні прибутки та надходження в держбюджет, але по суті вони виступають в якості регресивного податку з продажу товарів та послуг.

Найбільш ефективним є гнучке регулювання митних тарифів, тактика лавірування, яка дозволяє забезпечити задовільний захист внутрішнього ринку і одночасно уникнути важких наслідків протекціонізму. Держави регулюють податки на імпорт самостійно, а також на двобічній та багатобічній основі. З цією метою створюються міжнародні торгово-політичні механізми, наприклад Генеральна угода по тарифам і торгівлі, в рамках якої держави прагнуть урегулювати свої розбіжності з приводу митного оподаткування і зробити світову торгівлю більш вільною.

Якщо в довготривалій перспективі розвинуті країни йдуть по шляху активізації ринкової конкуренції, то в тому ж напрямку розвиваються відносини між ними. В теперішній час в багатьох країнах відбувається лібералізація митної тарифної політики, переведення її на принципи вільної торгівлі. Безперечно, вище вказана тенденція не означає кінцевого зруйнування митних бар'єрів, які особливо помітні всередині трикутника США - Японія - Західна Європа. Так, керуючі органи Європейського союзу ведуть лінію на всесвітню лібералізацію взаємної торгівлі європейських країн, одночасно підводячи навколо союзу вражаючі митні бар'єри, які обмежують проникнення в Європу дешевих товарів з США та Японії.

Відзначимо, що демонтаж митних бар'єрів взагалі не означає прихід ери вільної торгівлі. Чим важчий стає податковий захист вітчизняного бізнесу, тим з більшим задоволенням держава застосовує нетарифні методи, з якими не може впоратися ні ЄЄС, ні хто-небудь ще.

Припустимо, що треба знищити імпорт, а податки на нього підвищувати не можна. Тоді використовуються:

- кількісні обмеження на ввезення імпортних товарів та послуг;

- стимулювання національного виробництва замінників товарів, які імпортуються із-за кордону;

- спеціальні податкові пільги для корпорацій, які стикаються на внутрішньому ринку з жорстокою іноземною конкуренцією;

- купівля державою частини продукції національних корпорацій для підтримки попиту і рівня цін.

Таким чином складається ситуація коли на національний ринок відкритий, а попасти на нього зарубіжним експортерам все рівно важко. Доступ на внутрішній ринок відкритий, оскільки митні тарифи знаходяться на низькому рівні. Щоб подолати тарифні бар'єри, експортерам потрібна підтримка своєї держави, наприклад в вигляді експортних кредитів чи податкових пільг.

Сучасна держава повинна регулювати ввіз і вивіз капіталів з країни. Імпорт в країну іноземного капіталу і діяльність закордонних компаній як правило жорстоко контролюється. Так, визначаються сегменти економіки, в які забороняються або заохочуються іноземні інвестиції, оподаткування та інше. Для забезпечення безпеки закордонних інвестицій використовуються програми допомоги закордонним державам, двобічні і багатобічні угоди, інструменти зовнішньої політики. Діяльність вітчизняних інвесторів за кордоном стимулюється і чисто економічними методами.

Прикладом такого стимулювання можуть бути кредити, спеціально призначені для сплати податків там, де розташовані філіали інвесторів. Якщо держава потребує великих фінансових надходжень із-за кордону, наприклад для покращення дефіциту бюджету, то вона використовує два основних засобі. Перший з них пов'язаний з обмежувальною грошовою політикою. Стискаючи обсяг грошової маси, держава тим самим викликає підвищення процентних ставок. Останні як магніт притягують капітали із-за кордону, оскільки їх власники переводять гроші в валюту тих країн, де більш високі процентні ставки. Держава бере позику у своїх національних банках і використовує отриманий грошовий капітал для покращення дефіциту бюджету.

Другий засіб діє прямо. Він полягає втому, що держава може безпосередньо звернутися до закордонних ринків капіталу, розмістивши там свої облігації. Чим вищий процент по облігаціям і нижче їх ринкова ціна, тим вони більш привабливі для купівлі іноземними корпораціями і банками, які перетворюються на кредиторів чужої країни.

1.3 Протекціонізм та аргументи на його користь

Не дивлячись на всю переконливість аргументів на користь вільної торгівлі, в дійсності на її шляху стоїть велика кількість перешкод.

1. Тарифні бар'єри.

До тарифних бар'єрів насамперед відносять митні тарифи. Митні тарифи - це перелік митних ставок, якими обкладаються товари при їх ввезенні чи вивезенні на митну територію будь якої держави. Мито представляє свого роду податок, який сплачується при перетині товаром митного кордону тим, хто цей товар ввозить або вивозить. Мито підвищує вартість товару, оскільки експортер змушений компенсувати свої витрати по сплаті мита за рахунок підвищення ціни товару.

Великі митні тарифи роблять іноземні товари неконкурентноспроможними на внутрішньому ринку і використовуються для захисту національних товаровиробників.

Мито буває:

- адвалерне - яке стягується в % від вартості товару;

- специфічне - яке стягується у вигляді певної грошової суми з ваги обсягу або кількості товару;

- змішане - яке передбачає одночасно застосування адвалерного і специфічного мита.

Нарахування мита на товари відбувається на основі їх митної вартості, яка представляє собою ціну товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті до моменту перетину кордонів країни.