ГАо=ПОо/КОг

де ПОо -- планований обсяг грошового обороту (суми витрачання грошових коштів) по операційній діяльності підприємства;

КОг -- кількість оборотів середнього залишку грошових активів в плановому періоді (відношення загального обороту по реалізації до середнього залишку сукупних грошових активів).

Потреба в страховому (резервному) залишку грошових активів визначається на основі розрахованої суми їх операційного залишку і коефіцієнта нерівномірності (коефіцієнта варіації) надходження грошових коштів на підприємство в розрізі місяців попереднього року (ГАс):

ГАс= ДАо * КВ,

де ГАо -- планова сума операційного залишку грошових активів підприємства;

КВ-- коефіцієнт варіації надходження грошових коштів на підприємство в звітному періоді.

Потреба в компенсаційному залишку грошових активів планується в розмірі, визначеному угодою про банківське обслуговування.

Потреба в інвестиційному залишку грошових активів планується виходячи з фінансових можливостей підприємства тільки після того, як повністю забезпечена потреба в інших видах залишків грошових активів. Оскільки ця частина грошових активів не втрачає своєї вартості в процесі зберігання (при формуванні ефективного портфеля короткострокових фінансових інвестицій), їх сума верхньою межею не обмежується.

Загальний розмір середнього залишку грошових активів в плановому періоді визначається шляхом підсумовування розрахованої потреби в окремих видах:

ГАсер = ГАо + ГАс + ГАк + ГАі

де ГАсер -- середня сума грошових активів підприємства в плановому періоді;

ГАо -- середня сума операційного залишку грошових активів в плановому періоді;

ГАс-- середня сума залишку страховки грошових активів в плановому періоді;

ГАк -- середня сума компенсаційного залишку грошових активів в плановому періоді;

ГАі -- середня сума інвестиційного залишку грошових активів.

6.4 Управління дебіторською заборгованістю

Дебіторська заборгованість виникає, коли підприємство реалізує свою продукцію в кредит або авансує постачальників ресурсів. Основними видами дебіторської заборгованості підприємства є такі: дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, термін оплати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, неоплачені вчасно; дебіторська заборгованість по отриманим векселях; дебіторська заборгованість по розрахунках з бюджетом; дебіторська заборгованість по розрахунках з персоналом; інші види дебіторської заборгованості. Перші 3 види дебіторської заборгованості складають найбільшу частку в загальному обсязі дебіторської заборгованості (близько 80-90%).

Для аналізу дебіторської заборгованості використовують коефіцієнт вилучення оборотних активів в дебіторську заборгованість (КВАдз):

КВАдз=ДЗ/ОА

де ДЗ - дебіторська заборгованість підприємства;

ОА - оборотні активи підприємства.

Управління дебіторською заборгованістю складається з п'яти етапів:

Перший етап - створення нормальних умов продажу продукції і закупівель продукції постачальників. Необхідно вирішити питання тривалості періоду оплати за відвантажену продукцію і величину націнки за фактичне кредитування покупця.

Другий етап - оцінка кредитоспроможності кожного покупця. Існує безліч різних джерел інформації про покупця: власний досвід роботи продавця, досвід інших кредиторів, оцінка кредитного агентства, перевірка в банку покупця, ринкова ціна на цінні папери покупця, аналіз його фінансової звітності.

Третій етап управління дебіторською заборгованістю - визначення форми договору з покупцем. В розвинених країнах як інструменти управління дебіторською заборгованістю використовуються комерційний вексель, торговий вексель і акредитив, що акцептується.

На четвертому етапі, після того, як проведена оцінка кредитоспроможності покупця і визначена форма договору з ним, необхідно встановити його "чутливі" ліміти кредиту. При тому слід як мінімізувати кількість сумнівних боргів, так і максимізувати прибуток.

На останньому, п'ятому етапі управління дебіторською заборгованістю необхідно зібрати гроші з дебіторів.

6.5 Управління фіксованими активами

Фіксовані (позаоборотні) активи - майнові цінності підприємства, що багатократно беруть участь в процесі господарської діяльності і переносять вартість на продукцію частинами: основні засоби; нематеріальні активи; незавершені капітальні вкладення; устаткування, призначене до монтажу; довгострокові фінансові вкладення; інші).

Управління фіксованими активами полягає у фінансовому забезпеченні їх своєчасного поновлення та високої ефективності використання.

Основні етапи управління фіксованими активами підприємства:

1. Аналіз фіксованих активів підприємства в попередньому періоді.

2. Оптимізація загального об'єму і складу фіксованих активів підприємства.

3. Забезпечення своєчасного оновлення фіксованих активів підприємства.

4. Забезпечення ефективного використовування фіксованих активів підприємства.

5. Оптимізація структури джерел фінансування фіксованих активів підприємства.

1. Аналіз фіксованих активів підприємства в попередньому періоді. Цей аналіз проводиться в цілях вивчення динаміки загального їх об'єму і складу, ступеня їх придатності, інтенсивності оновлення і ефективності використання.

Період обороту фіксованих активів:

ПОа=ОАп/За

де ОАп-- середньорічна сума всіх фіксованих активів, що використовуються підприємством, за початковою вартістю;

За -- середньорічна сума зносу всіх фіксованих активів підприємства.

Коефіцієнт вибуття фіксованих активів - характеризує частку вибулих фіксованих активів в їх загальному обсязі і розраховується по формулі:

Ква=Ва/ОАп

де Ва -- вартість вибулих фіксованих активів в звітному періоді;

ОАп-- вартість фіксованих активів на початок звітного періоду.

Коефіцієнт введення в дію нових фіксованих активів. Він характеризує частку знов введених фіксованих активів в загальній їх сумі і розраховується по формулі:

Квва=Вва/ОАк

де Вва-- вартість знов введених фіксованих активів в звітному періоді;

ОАк-- вартість фіксованих активів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт оновлення фіксованих активів. Він характеризує приріст нових фіксованих активів в загальній їх сумі і розраховується по формулі:

КОа=(Вва-Ва)/ОАк

2. Оптимізація загального об'єму і складу фіксованих активів підприємства. Така оптимізація здійснюється з урахуванням розкритих в процесі аналізу можливих резервів підвищення виробничого використовування фіксованих активів в майбутньому періоді.

3. Забезпечення своєчасного оновлення фіксованих активів підприємства. В цих цілях на підприємстві визначається необхідний рівень інтенсивності оновлення окремих груп фіксованих активів; розраховується загальний об'єм активів, що підлягають оновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми і вартість оновлення різних груп активів.

4. Забезпечення ефективного використовування фіксованих активів. Таке забезпечення полягає в розробці системи заходів, направлених на підвищення коефіцієнтів рентабельності і виробничої віддачі фіксованих активів.

5. Оптимізація структури джерел фінансування фіксованих активів. Основними варіантами фінансування оновлення фіксованих активів є такі:

1. Обсяг оновлення цих активів фінансується за рахунок власного капіталу.

2. Змішане фінансування оновлення фіксованих активів за рахунок власного і довгострокового позичкового капіталу.

Вибір відповідного варіанту фінансування оновлення фіксованих активів по підприємству в цілому здійснюється з урахуванням наступних основних чинників:

* достатності власних фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку підприємства в майбутньому періоді;

* вартості довгострокового фінансового кредиту порівняно з рівнем прибутку, що генерується видами фіксованих активів, що обновляються;

* досягнутого співвідношення використовування власного і позичкового капіталу, що визначає рівень фінансової стійкості підприємства;

* доступності довгострокового фінансового кредиту для підприємства.

Тема 7. Вартість та оптимізація структури капіталу

7.1 Поняття капіталу

З одного боку капітал фірми являє собою сукупність джерел довго або безстрокових фінансових ресурсів, які є фінансовим джерелом формування основних фондів та інвестицій підприємства; з іншого боку капітал являє собою борг, який утворений з метою створення підприємства, розширення його діяльності тощо.

Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби у придбанні необхідних активів і оптимізації його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання. Таким чином, з урахуванням цієї мети процес формування капіталу підприємства базується на основі таких принципів:

· врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства;

· забезпечення відповідності обсягу капіталу, який залучається, до обсягу активів підприємства, що формуються;

· забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного його функціонування;

· забезпечення мінімізації затрат щодо формування капіталу з різних джерел;

· забезпечення високоефективного використання капіталу у процесі господарської діяльності.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики Таблиця 1

Характеристика капіталу підприємства	Обґрунтування характеристики капіталу підприємства
1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва	В економічній теорії виділяють три основних фактори виробництва, які забезпечують господарську діяльність підприємств: · капітал; · земля та інші природні ресурси; · трудові ресурси. У системі даних факторів виробництва капіталу відводиться пріоритетна роль, оскільки він об'єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які забезпечують дохід	У даній своїй якості капітал може виступати ізольовано від виробничого фактора - у формі позикового капіталу, який забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників	Капітал забезпечує необхідний рівень добробуту його власників як у поточному, так і в перспективному періодах. Частина капіталу, яка спрямована на задоволення поточних чи перспективних потреб його власників, перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який накопичується, повинен задовольнити потреби його власників у перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту
4. Капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості	У даній якості, перш за все, виступає власний капітал підприємства, який визначає обсяг його чистих активів. Разом з тим, обсяг власного капіталу, який використовує підприємство, одночасно характеризує і потенціал залучення ним позикових фінансових засобів, які забезпечують отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значимими факторами, формується база оцінки ринкової вартості підприємства
5. Динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня ефективності його господарської діяльності	Здатність власного капіталу до зростання високими темпами характеризує високий рівень формування і ефективний розподіл прибутку підприємства, його спроможність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. І навпаки, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства

7.2 Власний капітал і залучений капітал. Класифікація залученого капіталу

За належністю підприємству капітал поділяють на власний та залучений.

Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та використовуються ним для формування відповідної частини його активів. Частина активів, яка сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, є чистими активами підприємства.

Залучений капітал характеризує залучення для фінансування розвитку підприємства на основі повернення коштів або інших майнових цінностей. Усі форми залученого капіталу, які використовує підприємство, є фінансовими зобов'язаннями і підлягають погашенню в передбачені терміни.

До складу власного капіталу відносять:

- статут або акціонерний капітал;

- резервний капітал;

- додатковий капітал;

- капітал залучений через емісію привілейованих акцій;

- нерозподілений прибуток;

- інколи амортизаційні відрахування.

ВК = А - З

де ВК - власний капітал;

А - активи;

З - зобов'язання.

До складу залученого капіталу відносять:

- довгострокові фінансові зобов'язання;

- короткострокові фінансові зобов'язання;

- кредиторська заборгованість.

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в притягненні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні. Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством, приведена в таблиці 2.

Таблиця 2 Класифікація залученого капіталу підприємства

Основні ознаки класифікації	Класифікація позикових засобів
За цілями залучення	1. Позикові засоби, що залучаються для забезпечення відтворення позаоборотних активів. 2. Позикові засоби, що залучаються для поповнення оборотних активів. 3. Позикові засоби, що залучаються для задоволення інших господарських або соціальних потреб
За джерелами залучення	1. Позикові засоби, що залучаються із зовнішніх джерел. 2. Позикові засоби, що залучаються з внутрішніх джерел (внутрішня кредиторська заборгованість)
За періодом залучення	1. Позикові засоби, що залучаються на довгостроковий період (більше 1 року). 2. Позикові засоби, що залучаються на короткостроковий період (до 1 року)
За формами залучення	1. Позикові засоби, що залучаються в грошовій формі (фінансовий кредит). 2. Позикові засоби, що залучаються у формі устаткування (фінансовий лізинг). 3. Позикові засоби, що залучаються в товарній формі (товарний або комерційний кредит). 4. Позикові засоби, що залучаються в інших матеріальних або нематеріальних формах
За формами забезпечення	1. Незабезпечені позикові засоби. 2. Позикові засоби, забезпечені порукою або гарантією. 3. Позикові засоби, забезпечені заставою

7.3 Вартість капіталу і середньозважена вартість

Однією із важливих передумов ефективного управління капіталом підприємства є оцінка його вартості.

Вартість капіталу - це ціна, яку підприємство платить за його залучення з різних джерел.

Концепція такої оцінки виходить із того, що капітал має відповідну вартість, яка формує рівень операційних та інвестиційних витрат підприємства. Ця концепція є однією з базових у системі управління фінансовою діяльністю підприємства. При цьому вона не зводиться тільки до визначення ціни капіталу, який залучається, а визначається цілий ряд напрямів господарської діяльності підприємства в цілому.

Отже, розглянемо основні сфери використання показника вартості капіталу в діяльності підприємства.

1. Вартість капіталу підприємства є мірою прибутковості операційної діяльності. Вартість капіталу характеризує частину прибутку, який повинен бути сплачений за використання сформованого чи залученого нового капіталу для забезпечення випуску і реалізації продукції. Цей показник виступає мінімальною нормою формування операційного прибутку підприємства, тобто нижньою межею у плануванні його розмірів.

2. Показник вартості капіталу використовується як критерій у процесі здійснення реального інвестування. Перш за все, рівень вартості капіталу конкретного підприємства виступає як дисконтна ставка, за допомогою якої сума чистого грошового потоку приводиться до теперішньої вартості у процесі оцінки ефективності окремих реальних проектів. Крім того, він є базою порівняння з внутрішньою ставкою дохідності інвестиційного проекту, який розглядається. Якщо вона нижча, ніж показник вартості капіталу підприємства, такий інвестиційний проект повинен бути неприйнятним.

3. Вартість капіталу підприємства є базовим показником формування ефективності фінансового інвестування. Оскільки критерії цієї ефективності задаються самим підприємством, то при визначенні оцінки прибутковості окремих фінансових інструментів базою порівняння виступає показник вартості капіталу. Цей показник дозволяє оцінити не тільки ринкову вартість чи дохідність окремих інструментів фінансового інвестування, але й сформувати найбільш ефективний напрям і види цього інвестування на попередній стадії формування інвестиційного портфеля. Отже, цей показник є мірою оцінки прибутковості сформованого інвестиційного портфеля в цілому. 4. Показник вартості капіталу підприємства виступає критерієм прийняття управлінських рішень щодо використання оренди (лізингу) чи придбання у власність виробничих основних засобів. Якщо вартість використання (обслуговування) фінансового лізингу перевищує вартість капіталу підприємства, застосування цього напряму щодо формування виробничих основних засобів є для підприємства невигідним.

5. Показник вартості капіталу в розрізі окремих його елементів використовується у процесі управління структурою цього капіталу на основі механізму фінансового лівериджу. Використання фінансового лівериджу полягає у формуванні найвищого його диференціалу, однією із складових якого є вартість позикового капіталу. Мінімізація цієї складової забезпечується у процесі оцінки вартості капіталу, який залучається з різних позикових джерел, і формування відповідної структури джерел його використання підприємством.

6. Рівень вартості капіталу підприємства є важливим виміром рівня ринкової вартості даного підприємства. Зниження рівня вартості капіталу приводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства і навпаки. Особливо оперативно ця залежність відображається на діяльності акціонерних компаній відкритого типу, ціна на акції яких піднімається чи падає при відповідному зниженні чи зростанні вартості їх капіталу. Отже, управління вартістю капіталу є одним із самостійних напрямів підвищення ринкової вартості підприємства, що є однією із цілей управління його прибутковістю.

7. Показник вартості капіталу - це критерій оцінки і формування відповідного типу політики фінансування підприємством своїх активів (у першу чергу - оборотних). Виходячи із реальної вартості капіталу, який використовується, та оцінки її виміру, підприємство формує агресивний, помірний (компромісний) або консервативний тип політики фінансування активів. Важливим для оцінки вартості капіталу при управлінні формуванням прибутку в процесі здійснення фінансової діяльності є необхідність розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства.

Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримають інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК). Для визначення СЗВК застосовується формула:

де - вартість і-го джерела коштів; - частка і -го джерела коштів %; n - кількість джерел.

Гранична ефективність капіталу характеризує відношення приросту рівня прибутковості капіталу, що залучається додатково, і приросту середньозваженої вартості капіталу. Розрахунок граничної ефективності капіталу здійснюється за формулою:

ГЕК =

де ГЕК - гранична ефективність капіталу; Рк - приріст рівня рентабельності капіталу; СВК - приріст середньозваженої вартості капіталу.

7.4 Теоретичні засади оптимізації капіталу. Структура капіталу

Серед теоретичних основ управління формуванням капіталу однією з базових є теорія його структури. Це пов'язано з тим, що теоретична концепція структури капіталу формує підґрунтя для вибору низки стратегічних напрямків фінансового розвитку підприємства, що забезпечують зростання його ринкової вартості. Отже, ця теорія має достатньо широку сферу практичного застосування.

Поняття “структура капіталу” носить дискусійний характер і тому потребує чіткого визначення. Всі зарубіжні та вітчизняні економісти характеризують це поняття як відношення власного та позичкового капіталу підприємства. Разом з тим, деякі економісти при розгляді як власного, так і позичкового капіталу підприємства, вкладають в нього різний зміст (Рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Основні варіанти віднесення різних видів капіталу при визнанні його структури

Початково поняття “структура капіталу” розглядали як співвідношення статутного (акціонерного) та довгострокового позичкового капіталу, що використовує підприємство. Враховуючи це, практично всі класичні теорії структури капіталу ґрунтуються на визначенні співвідношення в його складі питомої ваги акцій (які представляють власний капітал) та облігацій ( які представляють позичковий капітал).

Такий підхід до визначення структури капіталу, заснований на виокремленні тільки довгострокових (перманентних) його видів, прийнятний більшістю сучасних економістів. За умови поширення практичного використання концепції структури капіталу ряд економістів запропонували поширити склад позичкового капіталу, додавши до нього різні види короткострокового банківського кредиту. Необхідність такого підходу до поняття “структура капіталу” вони пов'язують з підвищенням ролі банківського кредиту в фінансуванні господарської діяльності підприємств та поширеною практикою реструктуризації короткострокових його видів у довгострокові.

На сучасному етапі багато економістів дотримуються думки, що в понятті ”структура капіталу” необхідно розглядати всі види як власного, так і позичкового капіталу підприємства.

При цьому в складі власного капіталу слід розглядати не лише первинно інвестований обсяг (акціонерний, пайовий капітал, який бере участь у формуванні статутного фонду підприємства), а й частку у вигляді певних резервів та фондів, що створена в діяльності підприємства, та нерозподілений прибуток. Виходячи з цього, позичковий капітал необхідно розглядати за формами використання з урахуванням фінансового лізингу, товарного кредиту, кредиторської заборгованості та ін. Таке трактування поняття “структура капіталу” дозволяє суттєво поширити сферу практичного застосування даної теоретичної концепції в фінансовій діяльності підприємства, оскільки:

ефективністю дозволяє дослідити особливості і розробити відповідні рекомендації для підприємств з обмеженими можливостями фінансування на ринку довгострокового капіталу;

надає можливості пов'язати структуру капіталу з використання активів, які фінансуються за рахунок різних його складових.

З урахуванням розглянутих положень поняття “структура капіталу” має таке визначення: “структура капіталу - це співвідношення всіх форм власних і запозичених грошових коштів, що використовуються підприємством з метою фінансування активів.” Структура капіталу відіграє провідну роль у формуванні ринкової вартості підприємства. Цей зв'язок опосередковується показником середньозваженої вартості капіталу. Тому концепцію структури капіталу доцільно досліджувати разом з концепцією вартості капіталу та концепцією ринкової вартості підприємства (рис.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2 Система взаємозв'язків показників структури капіталу, середньозваженої вартості капіталу і ринкової вартості підприємства.

Оптимальна структура капіталу - це таке відношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами:

1. Аналіз капіталу підприємства.

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

Тема 8. Управління інвестиціями

8.1 Сутність і форми інвестицій

Законом України ”Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначено як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

· кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

· майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

· сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (“ноу-хау”);

· права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

· інші цінності.

Інвестиційна діяльність - це діяльність, що пов'язана з придбанням і реалізацією необоротних активів, а також із здійсненням фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку інвестиції поділяються на фінансові та капітальні. Під фінансовими інвестиціями розуміють активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора. До фінансових інвестицій відносяться: акції, облігації, депозитні сертифікати, казначейські зобов'язання, інші цінні папери.

Під капітальними інвестиціями розуміють усі витрати підприємства на придбання або створення матеріальних і нематеріальних активів, що включаються до їх первісної вартості.

За ознакою самостійності здійснення інвестиції поділяються на прямі (коли вкладення капіталу здійснює безпосередньо інвестор) і непрямі (коли вкладення капіталу здійснюється інвестором за допомогою та участю фінансових посередників). За ознакою мети інвестування фінансові інвестиції поділяються на стратегічні (коли інвестор вкладає капітал у контрольний пакет акцій з метою здійснення стратегічного управління компанією) та портфельні (коли інвестор має на меті лише приріст суми вкладеного капіталу або отримання поточного доходу).

8.2 Класифікація інвестицій підприємств

Інвестиції представляють собою цілеспрямоване використання капіталу. Наявність різних форм вкладення капіталу потребує класифікації інвестицій. Їх можна класифікувати за певними ознаками.

1. За видами інвестицій:

· виробничі інвестиції - вкладення у виробничі ресурси: основні засоби і предмети праці;

· фінансові інвестиції - вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади депозити, придбання паїв тощо. Найбільшу частку серед яких складають цінні папери, включаючи кошти в банках;

· інтелектуальні інвестиції - вкладення коштів у об'єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення новинок або їх впровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.

2. За цілями застосування інвестиції поділяють на - реінвестиції (зміна старих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва, тощо).

3. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміють безпосередньо участь інвестора у вкладенні коштів у вибраний ним об'єкт. Непрямі інвестиції - це інвестиції, які пов'язані з інвестуванням, що опосередковуються інвестиційними або іншими посередниками.

4. За терміном інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. Короткострокові - вкладення капіталу на період до одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції - це вкладення коштів на період понад один рік.

5. За формою власності. Інвестиції поділяють на: приватні, державні, іноземні і спільні. До приватних інвестицій відносять вкладення коштів фізичними особами або недержавними підприємствами. Державні інвестиції це вкладення коштів центральними або місцевими органами влади за рахунок бюджету, позабюджетних фондів і позикових коштів та вкладення державних підприємств. Іноземні інвестиції - це вкладення коштів іноземних громадян, юридичних осіб і держави. Спільні інвестиції - це вкладення коштів резидентів і нерезидентів.

Залежно від класифікації інвестицій та напрямів їх здійснення розробляється інвестиційна політика підприємства, яка має відповідати таким вимогам.

· Довгострокова інвестиційна стратегія повинна бути підпорядкована загальній і конкурентній стратегіям та погоджена з фінансовою стратегією підприємства;

· Інвестиційна політика повинна охоплювати наступні напрями інвестування: капітальні інвестиції; інвестування в оборотні кошти; фінансові інвестиції; інтелектуальні інвестиції.

· Інвестиційна політика повинна базуватися на альтернативності вибору.

· Для обґрунтування доцільності інвестицій необхідно використовувати не тільки фінансові показники їх оцінки, але і неформальні критерії.

8.3 Управління капітальними інвестиціями

Капітальні інвестиції включають: нове будівництво, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння підприємства та інші напрями поповнення основних засобів.

Управління капітальними інвестиціями нерозривно пов'язано з впровадженням інновацій. Активізація інноваційної діяльності потребує нових форм та методів упровадження досягнень науки і техніки, насамперед за рахунок розширення інноваційного ринку.

Інвестиційний проект -- комплексний план заходів, спрямованих на створення нового чи модернізацію діючого виробництва товарів та послуг з метою отримання економічної вигоди. Інвестиційні проекти класифікуються за різними ознаками:

1. Залежно від цільової спрямованості всі інвестиційні проекти, що розробляються підприємствами, поділяються на проекти розвитку та проекти санації.

Інвестиційні проекти розвитку спрямовані на реалізацію стратегічних цілей підприємства, пов'язаних із зростанням обсягу виробничої діяльності, її диверсифікацією тощо. До складу таких інвестиційних проектів відносять також ті, які пов'язані із створенням нових підприємств.

Інвестиційні проекти санації розробляються лише для діючих виробничих підприємств, які внаслідок неефективного управління, суттєвої зміни кон'юнктури ринку, старої технологічної бази тощо значно зменшили обсяг збуту продукції і мають фінансові труднощі, які створюють реальну загрозу банкрутства. Метою розробки таких інвестиційних проектів є проведення відповідної структурної перебудови підприємства (в галузі його інноваційної політики, маркетингової діяльності тощо) для того, щоб зберегти їх як самостійні одиниці зі статусом юридичної особи або провести ефективне злиття з іншим фінансово стійким підприємством.

2. Відповідно до напрямків виробничого розвитку, які відповідають конкретним цілям економічної стратегії підприємств, інвестиційні проекти поділяються на проекти освоєння нової продукції; проекти вдосконалення (або впровадження нової) технології; проекти значного нарощення обсягів виробництва продукції, включно з регіональною диверсифікацією цього виробництва; проекти освоєння нових ринків збуту продукції; проекти розширення сировинної бази (для підприємств добувних галузей економіки) тощо.

3. Суттєвою класифікаційною ознакою інвестиційних проектів є конкретна форма здійснення реальних інвестицій:

· проекти, спрямовані на відтворення основних фондів;

· проекти придбання нових нематеріальних активів інноваційного характеру;

· проекти забезпечення приросту матеріальних обігових засобів.

4. Залежно від обсягу інвестування проекти поділяються звичайно на малі, середні та великі.

5. Відповідно до терміну реалізації інвестиційні проекти в сучасній практиці поділяються на три групи: короткострокові проекти (із загальним терміном реалізації до одного року); середньострокові проекти (із загальним терміном реалізації від одного до двох років); довгострокові проекти (із загальним терміном реалізації понад два роки).

6. Залежно від участі окремих груп інвесторів у реалізації проекту вони поділяються на такі види: проекти, які реалізуються самим підприємством без сторонньої допомоги; проекти. які реалізуються за участю інших вітчизняних інвесторів (до них відносять також проекти. які реалізуються за рахунок фінансування із державного бюджету для державних підприємств); проекти, які реалізуються за участю іноземних інвесторів.

7. У зарубіжній практиці широко використовується класифікація інвестиційних проектів за рівнем їхнього ризику. За цією ознакою найбільш поширеним є таке групування інвестиційних проектів:

· проекти з рівнем ризику нижче середнього (до них відносять, як правило, інвестиційні проекти, що мають забезпечити зниження собівартості продукції);

· проекти із середнім рівнем ризику (до них відносять, як правило, проекти реконструкції або нового будівництва, що забезпечують розширення виробництва продукції); проекти з рівнем ризику вище середнього (до них відносяться, як правило, інвестиційні проекти, спрямовані на розробку нової продукції або проникненням на інші регіональні ринки її збуту);

· проекти з найвищим рівнем ризику (до них відносять, як правило, проекти, спрямовані і на дослідження та розробку нової технології виробництва, а також на первісне її впровадження).

Структура бізнес - плану інвестиційного проекту підприємства має складатися з таких розділів:

юридичний статус підприємства;

стисла історична довідка про діяльність підприємства;

характеристика продукції, що виробляється та пропонується до виробництва підприємством, а також ринків її збуту;

характеристика конкурентного середовища;

план маркетингової діяльності;

план виробничої діяльності;

організаційний план;

план охорони навколишнього середовища;

фінансовий план та програма інвестицій;

аналіз можливих ризиків та страхування їх;

висновки.

8.4 Оцінка ефективності інвестиційних проектів

Ефективність інвестиційних проектів оцінюється на основі таких принципів:

перший - оцінка повернення інвестованого капіталу повинна здійснюватися на основі показника грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації інвестиційних проектів;

другий - обов'язкове приведення до теперішньої вартості як інвестованого капіталу, так і сум грошового потоку;

третій - вибір диференційованої ставки процента (дисконтної ставки) у процесі дисконтування грошового потоку для різних інвестиційних проектів.

У практиці фінансового аналізу інвестиційних проектів використовуються насамперед два основних показники оцінки ефективності інвестицій, що базуються на методі дисконтування грошових потоків у часі “чиста приведена вартість” (net present value, NPV) та “внутрішня норма доходності” (internal rate of return, IRR).

Показник чистої приведеної вартості дає змогу порівняти між собою теперішню вартість майбутніх доходів від реалізації інвестиційного проекту (у фазі його експлуатації) з інвестиційними витратами, які необхідно здійснити в поточному періоді. Інакше кажучи, чиста приведена вартість являє собою різницю між теперішньою вартістю суми чистого грошового потоку (що визначається згідно з фінансовою концепцією цього терміну) та сумою інвестиційних витрат за проектом. При цьому сума чистого грошового потоку має дисконтуватися до того інтервалу часу, в якому передбачається початок реалізації інвестиційного проекту, а відповідно і здійснення інвестиційних витрат за ним (таке дисконтування має провадитись за постійною ставкою процента, обраною для проведення розрахунків, окремо за кожним інтервалом часу, що передбачається).

Цей показник розраховується за такою формулою

де ЧГП -- загальна сума приведеного чистого грошового потоку за інвестиційним проектом;

ЧГПi -- номінальна сума чистого грошового потоку за інвестиційним проектом в окремі інтервали часу його реалізації;

ai -- коефіцієнт дисконтування суми чистого грошового потоку за інвестиційним проектом, що розглядається;

р -- ставка дисконту, обрана для даного інвестиційного проекту (у вигляді десяткового дробу).

Відповідно сума чистої приведеної вартості за інвестиційним проектом розраховується за такою формулою:

ЧПВ = ІВ - ЧГП

де ЧПВ -- сума чистої приведеної вартості за інвестиційним проектом;

ІВ -- загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом;

ЧГП -- загальна сума приведеного чистого грошового потоку за проектом.

Норма дисконту має бути прирівняна до фактичної ставки процента за довгостроковими позиками на ринку капіталу або до ставки процента (вартості капіталу), який сплачується отримувачем позики. У цьому разі ставка (норма) дисконту, що використовується для розрахунків чистої приведеної вартості, буде відповідати можливому рівню прибутку інвестора, який він міг би отримати на ту ж суму капіталу, за умови вкладення його в будь-якому іншому місці (при цьому допускається, що рівень інвестиційних ризиків для всіх альтернативних варіантів які розглядаються, однаковий). Інакше кажучи, ставка дисконту, яка використовується в цих розрахунках, являє собою мінімальний рівень норми прибутку, нижче якого будь-який інвестор вважав би недоцільним при реалізації інвестиційного проекту.

Показник індекс доходності інвестицій потребує для розрахунку ту ж інформацію про дисконтовані грошові потоки, що й показник чистої приведеної вартості. Однак при розрахунках індексу доходності замість знаходження різниці між поточною вартістю інвестиційних витрат і дисконтованою (теперішньою) вартістю майбутнього чистого грошового потоку, пов'язаного з реалізацією інвестиційного проекту, визначається співвідношення цих показників. Загальна формула, за якою ведуться розрахунки індексу доходності за інвестиційним проектом, має такий вигляд:

де ІДІ -- індекс доходності за інвестиційним проектом;

ЧГП -- загальна сума дисконтованого чистого грошового потоку за інвестиційним проектом;

ІВ -- загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом.

Критерій прийняття інвестиційних рішень на основі розрахованого індексу доходності однаковий для всіх типів інвестиційних проектів: якщо значення цього показника перевищує одиницю, інвестиційний проект може бути прийнято до реалізації, і навпаки, якщо його значення менше ніж одиниця або дорівнює одиниці, інвестиційний проект має бути відхилений (значення РІ = 1 у цьому разі відповідає значенню NPV = 0, економічний зміст якого було розглянуто раніше).

Показник індекс прибутковості інвестицій розраховується на основі інформації про обсяг інвестованого капіталу і суми чистого прибутку від операційної діяльності в процесі експлуатації інвестиційного проекту. Цей показник визначається звичайно на основі прибутку за один рік, коли інвестиційний проект має експлуатуватись уже на повну потужність. Однак у процесі фінансового аналізу інвестиційних проектів розрахунки цього показника можуть провадитись і для різних ступенів використання виробничих потужностей в окремі роки експлуатації їх. При цьому суму чистого прибутку в окремі роки майбутньої експлуатації інвестиційного проекту має бути відповідно дисконтовано (тобто визначено у теперішній вартості).

Розрахунок індексу прибутковості інвестицій ведеться за такою загальною формулою:

де ІПІ -- індекс прибутковості за інвестиційним проектом, %;

ЧПр -- річна сума дисконтованого чистого прибутку у фазі експлуатації інвестиційного проекту;

ІВ -- загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом.

Показник період окупності інвестицій характеризує обсяг часу, необхідного для повного повернення інвестиційних витрат, пов'язаних із реалізацією проекту. При цьому слід нагадати, що, згідно з концепцією фінансового аналізу інвестиційних проектів, це повернення відбувається у формі чистого грошового потоку, який складається із суми як чистого прибутку, так і амортизаційних відрахувань за основними фондами і нематеріальними активами, які використовуються.

Загальна формула, за якою ведуться розрахунки періоду окупності інвестицій, має такий вигляд:

де ПОІ -- період окупності інвестицій за проектом;

ІВ -- загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом;

ЧГПр -- середньорічна сума дисконтованого чистого грошового потоку за інвестиційним проектом.

8.5 Управління джерелами фінансування капітальних інвестицій

Серед децентралізованих власних джерел фінансових ресурсів головне місце посідають прибуток та амортизаційні відрахування.

Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів, що забезпечує всі напрямки стратегічного розвитку підприємства. За рахунок прибутку підприємство сплачує податок на прибуток та інші платежі, формує резервний фонд і фонд споживання, накопичує інвестиційні ресурси для виробничого розвитку.

Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються підприємствами, є більш сталим джерелом формування інвестиційних ресурсів, особливо на підприємствах із значним обсягом цих активів.

Серед зовнішніх власних джерел фінансування інвестиційних проектів підприємств головне місце посідають залучення додаткового акціонерного капіталу та продаж за грошові кошти пакетів акцій.

Залучення додаткового акціонерного капіталу є найбільш поширеною практикою формування власних інвестиційних джерел підприємств, створених у формі акціонерних товариств. При цьому створюються сприятливі умови для повного покриття потреби не тільки у капітальних вкладеннях в основні засоби, а і для фінансування приросту власних оборотних коштів. Механізмом такого залучення власних фінансових ресурсів є додаткова емісія акцій акціонерним товариством, і державним також.

Продаж за грошові кошти пакетів акцій, що належать державі, також дає змогу сформувати певний обсяг інвестиційних ресурсів у грошовій формі. Але це джерело формування фінансових ресурсів має певні межі: по-перше, воно обмежене загальною сумою акціонерного капіталу державних акціонерних товариств; по-друге, продаж частини акцій не повинен призводити до втрати важелів реального управління такими підприємствами з боку державних органів (тобто продаж окремих пакетів акцій, що належать державі, не повинен позначатися на володінні нею контрольним пакетом цих акцій).

Основними формами залучення позикових коштів для фінансування інвестиційних проектів підприємств у сучасних умовах виступають банківське кредитування, лізинг та залучення іноземних інвестицій на зворотній основі.

Банківське кредитування інвестиційних проектів є найбільш традиційною формою залучення позикових фінансових ресурсів. Але в сучасних умовах комерційні банки України надають підприємствам в основному короткострокові кредити, в той час як фінансування інвестиційної діяльності потребує використання довгострокових кредитів, які надаються у незначних розмірах під високі процентні ставки.

Одним із найпоширеніших джерел фінансування інвестиційних проектів реконструкції і модернізації у світовій практиці є лізинг, він вже набуває певного поширення в Україні. Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, яке може бути віднесено до основних засобів.

8.6 Управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції є активною формою ефективного використання тимчасово вільного капіталу. До традиційних активів відносяться акції і облігації. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.

Акції можуть бути іменними, на пред'явника, привілейованими та простими. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в правлінні акціонерними товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованими (у процентах до їх номінальної вартості) щорічно виплачуваними дивідендами. Виплата дивідендів здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величини одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам.

За кількістю голосів, що акції надають їхнім власникам на загальних зборах акціонерів, розрізняють так звані одноголосі, багатоголосі та безголосі акції. Певна кількість акцій, що зосереджена в одних руках і забезпечує більшість голосів, має назву контрольного пакета акцій.

Власник акцій формально не вважається власником підприємства. Він не має права вилучати свою частку з виробництва, оскільки та не має самостійного значення.

Облігація - це основний вид боргових зобов'язань, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фінансового або плаваючого відсотку. Зміна плаваючого відсотку відбувається згідно з встановленими правилами. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.

Облігації є цінними паперами, які можуть випускати держава, підприємства і іноземні організації на певний, наперед визначений період часу, після цього вони підлягають викупу емітентом за номінальною вартістю. Власник облігацій, будучи кредитором, одержує щорічно (щопіврічно, щоквартально) фіксований відсоток від їх номінальної вартості.

Існують короткострокові (кілька тижнів), середньострокові (1-7 років), довгострокові (до 30 років) і безстрокові облігації.

На відміну від акцій, за облігаціями гарантується сплата відсотку у встановлений строк, але його розмір, як правило нижчий від дивідендів.

Особливу увагу потрібно приділяти методам оцінки реальної вартості окремих видів фінансових вкладень. Вартість, що визначається сумою доходів, які цінні папери можуть принести їх власникові.

Вартість цінних паперів - вартість, як і будь-яких інших товарів в умовах ринку, визначається за попитом на них та їх пропозицією. Котирування цінних паперів на біржі дозволяє визначати їх ринкову ціну (курс акцій, курс облігацій).

Курс акцій - ціна, за якою акції котируються і продаються на фондовій біржі. Виражається в їх абсолютній грошовій вартості або відношенням вартості реалізації до номінальної вартості. Курс акцій прямо залежний від розмірів отримуваних за ними дивідендів і обернено - від норми позикового процента.

Вартість цінних паперів залежить від трьох чинників: доходів від цінних паперів, темпів зміни доходів, ризику або невпевненості щодо доходів. З них найбільш невизначеним чинником є оцінка ризику, особливо в умовах нестабільності економіки. Під час оцінювання вартості цінних паперів рівень ризику враховує дисконтна відсоткова ставка. Варто пам'ятати, що чим більший ризик, тим непевнішні доходи і тим більша відсоткова ставка.

Дохідність облігації визначається двома факторами: винагородою за представлений емітенту займ (купонними виплатами) і різницею між ціною погашення і придбання паперу.

Дохідність акції визначається двома факторами: одержанням частини розподіленого прибутку акціонерного товариства (дивідендом) і можливістю продати папір на фондовій біржі за ціною, вищою ціни придбання.

Оцінка ефективності того чи іншого фінансового інструменту інвестування зводиться до оцінки його реальної вартості, яка забезпечує отримання норми інвестиційного прибутку.

Такими нормами прибутку є:

проценти за вкладами у статутний капітал;

проценти на депозитні вклади в комерційних банках;

проценти за облігаціями й іншими борговими цінними паперами;

дивіденди за акціями та іншими пайовими цінними паперами.

8.7 Методи оцінки ефективності фінансових інвестицій

Необхідно розглянути основні методи оцінки ефективності фінансових інвестицій, зокрема оцінки вартості облігацій та акцій.

Оцінка привілейованих акцій. Власники привілейованих акцій регулярно одержують фіксовані дивіденди від компаній, які випускають акції.

Щоб купити акції тієї чи іншої корпорації, необхідно мати інформацію про її фінансовий стан. Такий аналіз здійснюють на основі таких показників: розмір чистого доходу, який припадає на одну акцію; коефіцієнт виплачуваності; коефіцієнт “ціна-дохід” (прибуток); коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за чистим доходом.

Розмір чистого доходу, який припадає на одну акцію складає різницю між чистим доходом та виплатами по облігаціях, поділену на кількість акцій, випущених в обіг.

Коефіцієнт виплачуваності дорівнює відношенню суми дивіденду на розмір чистого доходу, який припадає на одну а акцію, помножений на 100%.

Коефіцієнт ”ціна - дохід” (прибуток) встановлює зв'язок між ціною акції та величиною чистого доходу (прибутку) корпорації, який припадає на одну акцію і розраховується як відношення ціни акції на дохід (прибуток) на одну акцію.

Коефіцієнт рентабельності - акціонерного капіталу по чистому доходу це показник, зворотний коефіцієнту ”ціна - дохід” (прибуток).

Оцінка звичайних акцій з постійним приростом дивідендів. Дивіденди фірми можуть зростати щорічно постійними темпами.

Оцінка облігацій. До придбання тих чи інших облігацій, інвестору необхідно з'ясувати, яка прибутковість облігації і чи не за завищену ціну пропонується купити цю облігацію.

8.8 Управління формуванням портфеля фінансових інвестицій

Портфелем цінних паперів називають сукупність усіх цінних паперів, які належать інвестору. При формуванні свого інвестиційного портфеля цінних паперів підприємство повинно забезпечити безпечність вкладення капіталу в цінні папери, задану прибутковість вкладень, зростання капіталу та його ліквідність.

У залежності від поєднання різних вимог до вкладення капіталу в цінні папери розрізняють наступні види портфеля цінних паперів:

традиційний консервативний портфель;

ризикований або агресивний портфель;

комбінований портфель цінних паперів, який поєднує в собі елементи і ризикованого і традиційного портфеля.

Основним принципом оптимізації портфеля цінних паперів є принцип диверсифікації вкладень, тобто складення між безліччю різних за інвестиційними якостями цінних паперів з метою зниження ризику загальних втрат і підвищення сукупної прибутковості.

Ризикований портфель цінних паперів створюється звичайно на строк не менше 6 місяців. Для того, щоб ризик вкладення в такий портфель міг компенсуватися можливістю отримання високого прибутку, сума вкладення за оцінками західних експертів повинна бути в межах 200-300 тис. гривень.