Стратегія та політика фінансового менеджменту

Відмінністю грошового потоку від інших фінансових показників є те, що він узагальнює зміни в активах і пасивах, прив'язує їх до певної грошової форми, на основі чого робиться висновок про прибуткову ліквідність фірми і її забезпеченість коштами.

Основні ознаки грошових потоків:

1) За впливом на стан активів і пасивів грошові потоки є:

- вхідні;

- вихідні.

Вхідний - відображає надходження коштів, тобто впливає на підвищення забезпеченості ліквідними потоками. Сюди відносять: надходження коштів від реалізації продукції, від одержання кредитів, тощо.

Вихідний - відображає вибуття коштів, тобто здійснення виплат на користь інших осіб, що призводить до зменшення ліквідних коштів підприємства. Сюди відносять: оплата боргів перед постачальниками, погашення кредитів, виплата заробітної плати, сплата податків і інших обов'язкових платежів, тощо.

2) За хронологічним характером:

- дискретні;

- постійні.

Дискретний грошовий потік відображає сукупність одноразових, не постійних операцій. Сюди відносять: одержання фінансової допомоги, тощо.

Постійний грошовий потік відображає ті виплати чи надходження, що є систематичними і становлять основу фінансів фірми. Сюди відносять: одержання виручки від реалізації, тощо.

3) В залежності від виду діяльності:

- грошовий потік від інвестиційної діяльності;

- грошовий потік від операційної діяльності;

- грошовий потік від фінансової діяльності.

У випадку коли мають місце однакові за змістом вхідні і вихідні потоки обраховується загальна сума вхідного і вихідного потоку, та чисті значення коли обраховується різниця між вхідними і вихідними потоками.

Водночас у фінансових розрахунках дуже часто використовується спрощене визначення грошового потоку.

Грошовий потік - це сума прибутку і нарахованої амортизації.

Такий підхід до визначення грошового потоку обумовлений тим, що дана сума відображає чистий приплив коштів на підприємство, враховуючи кошти від реалізації продукції, сплату не прямих податків, виплати постачальникам, підрядникам, працівникам, а також враховуючи те, що результати від інвестиційної і фінансової діяльності опосередковано враховані в величині прибутку та амортизації. Наприклад: інвестиційна діяльність як придбання основних фондів передбачає нарахування амортизації і призведе до повернення коштів до фірми, а фінансова діяльність у вигляді сплати кредитів результуватиме у величині прибутку через те, що відсоткові витрати збільшують фінансові витрати, тобто зменшують фінансовий результат від звичайної діяльності.

В цілому сума амортизації і прибутку відображатиме грошовий вираз очищеної від витрат виручки від реалізації.

3.2 Характеристика грошових потоків

Відповідно до принципу фінансового менеджменту всі види діяльності фірми зводяться до трьох: інвестиційної, фінансової та операційної.

Операційна діяльність - відображає діяльність з реалізації основного статутного призначення фірми, а саме виробництво, збут та всі інші операції, які безпосередньо з цим пов'язані. З огляду на це до операційної діяльності входять операції: розрахунки з постачальниками та покупцями, власними працівниками, податковими органами.

Внаслідок цього практично всі операції, що стосуються виробництва та збуту є операційною діяльністю фірми. Грошові потоки від операційної діяльності є двох видів:

- вхідні;

- вихідні.

Вхідні - виручка від реалізації, повернення простроченої дебіторської заборгованості.

Вихідні - виплати постачальникам, виплата заробітної платні, розрахунки з фіскальними органами. Відповідно чистий операційний потік - різниця між вхідними і вихідними грошовими операційними потоками. Чистий операційний грошовий потік як правило завжди має бути позитивний, інакше це свідчить про збитковість діяльності. В окремих випадках чистий операційний грошовий потік може бути від'ємний, але це буває у випадку виходу на нові ринки, або початку виробництва нової продукції, коли існує вихідний грошовий потік, але не має вхідного, який прив'язаний до обсягу збуту та ємності ринку.

Основним призначенням чистого операційного грошового потоку є:

- забезпечення довгострокової стійкості підприємства;

- забезпечення ліквідності фірми;

- забезпечення коштами інвестиційну діяльність та окремих аспектів фінансової діяльності;

- відображає поточну прибутковість фірми не на бухгалтерському рівна, а на рівні ліквідності коштів.

Інвестиційна діяльність - діяльність з приводу придбання чи продажу активів фірми, при тому, що такі активи не стосуються операційної діяльності. Сюди входить: придбання основних фондів та матеріалів іншого підприємства, а також їх продаж.

Вхідний інвестиційний грошовий потік - пов'язаний з одержанням грошей від продажу майна. Вихідний інвестиційний грошовий потік - відображає витрати на придбання майна.

В наслідок цього чистий інвестиційний грошовий потік здебільшого повинен бути від'ємний, бо це свідчитиме про приріст активі фірми. У випадку ж коли він є позитивний, то це є наслідок зменшення активів фірми.

Позитивне значення даного грошового потоку може мати місце в короткостроковому періоді, інакше фірма прямує до банкрутства.

У свою чергу від'ємне значення чистого інвестиційного грошового потоку не може бути постійно зростаючим, оскільки це ставить питання про джерела фінансування господарських операцій. У випадку ж коли це відбувається то таке негативне значення повинне компенсуватися значенням чистого операційного грошового потоку та позитивним значенням чистого фінансового грошового потоку. Але якщо ж буде домінувати покриття чистого інвестиційного грошового потоку чистим позитивним операційним грошовим потоком, то це може погіршити ліквідність фірми та створити ситуацію з недофінансуванням діяльності і кризове виробництво.

Фінансова діяльність - діяльність фірми, що стосується змін у величині капіталу і величині фінансових зобов'язань. Відповідно вхідний грошовий потік від фінансової діяльності відображатиме надходження коштів від емісії акцій, облігацій, одержання кредитів. Вихідний грошовий потік від фінансової діяльності: відображає погашення кредитів та викуп власних акцій. Внаслідок цього як правило не існує чіткої закономірності у тому чи повинен домінувати чистий позитивний чи чистий негативний грошовий потік від фінансової діяльності.

У випадку домінування чистого позитивного грошового потоку від фінансової діяльності може виникнути проблема з майбутніми розрахунками з постачальниками. Тоді як домінування чистого негативного грошового потоку означатиме, що фірма розрахувалась за попередні борги і відволікає кошти від інвестиційної діяльності, або втрачає майно з метою отримати чистого позитивного значення потоку.

Враховуючи наведені взаємозв'язки від грошових потоків трьох видів діяльності можна припустити, що продовж року і більше: негативний чистий інвестиційний потік повинен перекриватися чистим фінансовим грошовим потоком. А відхилення від 0 сальдо даних грошових потоків повинне компенсуватися чистим позитивним операційним грошовим потоком, який повинен бути позитивним завжди, незалежно від того яким є чистий інвестиційний чи чистий фінансовий грошовий потік.

3.3 Показник cash flow і його значення в фінансовому менеджменті

Показник cash flow є основним при обчисленні числових показників фірми, оскільки відображає ситуацію щодо руху реальних грошових коштів і відповідно саме він відображає чи існує надлишок грошових коштів (cash flow позитивний), чи існує потреба в додатковому фінансуванню, або і снує проблема з ліквідністю фірми коли cash flow негативний.

Сash flow обраховується двома методами:

- прямий спосіб: коли визначається окремо чисті грошові потоки від операційної, інвестиційної, фінансової діяльності. І підсумком цих трьох показників буде cash flow.

- непрямий спосіб: передбачає, що cash flow визначається на основі різниці між валовими вхідними і валовими вихідними грошовими потоками.

Тривале позитивне значення cash flow означає, що фірма може нагромаджувати кошти, які можна використати для придбання фінансових активів. Тривале негативне значення cash flow означає, що фірма прямує до банкрутства.

Інколи саме показники cash flow дозволяють оцінити реальний стан ліквідності фірми. Приклад: можуть мати місце випадки коли показники ліквідності (загальної) демонструють більш менш прийнятну ситуацію, а показник cash flow є негативний.

ТЕМА 4. ВИЗНАЧЕННЯ ВАРТОСТІ ГРОШЕЙ У ЧАСІ ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ У ФІНАНСОВИХ РОЗРАХУНКАХ

4.1 Необхідність і сутність визначення вартості грошей у часі

Фінансовий менеджмент потребує постійного здійснення розрахунків, пов'язаних з надходженням грошових коштів в різні періоди часу. Ключову роль в цих розрахунках відіграє оцінка вартості грошей в часі. У відповідності з концепцією вартості грошей в часі однакова сума грошей в різні періоди часу має неоднакову вартість: ця вартість в теперішній час завжди є вищою, ніж в будь-якому майбутньому періоді.

Зміну часової вартості грошей можна пояснити наступним чином. Грошова одиниця в попередньому році була такою ж, як і в поточному. Але наслідки інфляції чітко ілюструють, що купівельна спроможність грошей змінюється з плином часу.

Розглядаючи реальну вартість грошей, підприємці повинні брати до уваги не тільки руйнівні дії інфляції, а також і здатність інвестування, адже мета фінансового менеджменту - це можливість з грошей робити додаткові гроші. Багато підприємств мають декілька варіантів вкладення грошей, їх мета на цей час - обрати з цих варіантів найбільш прибутковий.

Основними причинами витрачання вартості грошей є: інфляція, наявність ризику і віддання підприємцями переваги наявним грошам.

Інфляція пов'язана із загальним підвищенням цін у країні. Коли зростають ціни, падає вартість грошової одиниці. Враховуючи те, що в майбутньому ціни зростатимуть, вартість грошової одиниці в наступні роки буде ще нижчою, ніж в попередні. Таким чином, купівельна спроможність грошової одиниці сьогодні вища, ніж буде завтра.

Ризик або невпевненість у майбутньому також зменшують вартість грошей. Через невпевненість у майбутньому ризик з часом зростає. Більшість підприємців хоче уникнути ризику, тому вище цінує гроші, які є сьогодні, аніж ті, що мають бути в майбутньому. Ті суб'єкти підприємницької діяльності, які погоджуються віддати свої наявні гроші сьогодні в обмін на їх більшу кількість у майбутньому, жадають більш високої компенсації у вигляді певної винагороди за цей ризик.

Всі суб'єкти господарювання віддають перевагу наявним грошам, ніж очікуваним у майбутньому, тобто “симпатизують” високій ліквідності. Втіленням ліквідності і є наявні гроші. Якщо підприємець інвестує ці гроші, сподіваючись доходів у майбутньому, тобто міняє гарантовані “живі” гроші на ризикованіші доходи у майбутньому, то цей “обмін” можливий за умови, що майбутні доходи повинні бути достатньо високі. Це необхідно, щоб виправдати ризик, на який погоджується інвестор, оскільки він сподівається на високу винагороду як компенсацію за втрату ліквідності.

Таким чином, із вищевикладеного можна зробити наступні висновки:

1. Сьогодні гроші дорожчі, ніж завтра.

2. Гроші втрачають свою вартість через інфляцію, ризик, схильність до ліквідності.

Перехід до ринкової економіки супроводжується появою нових для підприємств України видів діяльності. До них можна віднести вибір варіантів вкладання грошових коштів, оцінка ефективності інвестицій, тощо. Відкрито нові можливості використання капіталу: участь в різноманітних ризикових проектах, придбання цінних паперів, нерухомості; вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків. Розміщуючи капітал в один з обраних проектів, фінансовий менеджер планує не тільки з часом повернути вкладені гроші, а й отримати бажаний економічний ефект. Таким чином, гроші набувають такої об'єктивно існуючої характеристики, як часова вартість. В нашій країні інвестиційна діяльність для багатьох суб'єктів підприємницької діяльності є дещо новим видом діяльності, тому, коли фінансовий менеджер збирається обрати той чи інший варіант вкладення грошових коштів, він повинен чітко визначити відповіді на основні запитання для здійснення інвестиційного проекту: який початковий капітал, процентна ставка, період вкладення коштів, можливість нарахування складного процента раз на рік чи частіше, репутація фірми, в справу якої інвестуються кошти, економічна та політична стабільність в країні, тощо.

Розглянемо методичний інструментарій оцінки вартості грошей за простими відсотками. При розрахунку суми простого відсотка в процесі прирощення вартості використовується формула:

І = PV * n * i

де І - сума відсотка за обумовлений період часу в цілому;

PV - початкова сума грошових коштів (теперішня вартість);

n - кількість інтервалів, по яких здійснюється розрахунок відсоткових платежів, в загальному обумовленому періоді часу;

і - відсоткова ставка, виражена десятковим дробом.

Майбутня вартість вкладання грошей сьогодні з урахуванням нарахованої суми відсотка визначається за формулою:

FV = PV + I = PV * ( 1 + n * i )

Множник ( 1 + n * i ) називають множником або коефіцієнтом нарощення суми простих відсотків.

( 1 + n *i ) завжди > 1.

Методичний інструментарій оцінки вартості грошей за складними відсотками .

Для розрахунку майбутньої суми вкладу (вартості грошей) в процесі його прирощення за складними відсотками використовується формула:

FV = PV * ( 1 + i )n,

де FV - майбутня вартість вкладу (грошових коштів) при його нарощенні за складними відсотками;

PV - початкова сума вкладу (грошових коштів);

і - відсоткова ставка, виражена десятковим дробом;

n - кількість інтервалів , по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, в загальному обумовленорму періоді часу.

Відповідно, сума відсотка І в цьому випадку визначається за формулою:

І = FV - PV.

Слід зазначити, що складний відсоток може нараховуватись декілька разів в межах одного року. Якщо m-кількість разів нарахування складного процента протягом року , тоді майбутня вартість FV депозиту PV при ставці процента і після n років складає:

Проблема “гроші-час” не нова, тому відпрацьовано зручні моделі та алгоритми, які дозволяють орієнтуватися в справжній вартості майбутніх дивідендів з позицій поточного періоду.

Різноманітність задач щодо визначення зміни вартості грошей в часі можна звести у такі групи:

І. Компаундирування - визначення майбутньої вартості грошей. (FV, future value - майбутня вартість, англ.):

1.1. вкладених водночас на певний термін під певний % (просте компаундирування);

1.2. вкладених рівними частками через рівні проміжки часу під певний % - це визначення FV ануїтетів або ренти:

1.2.1. компаундирування звичайної (відстроченої) ренти - це визначення FV ренти, вклади по якій проводяться в кінці кожного періоду;

1.2.2. компаундирування вексельної ренти - визначення FV ренти, вклади по якій проводяться на початку кожного періоду.

ІІ. Дисконтування - визначення поточної (теперішньої) вартості грошей (PV, present value - теперішня вартість, англ.):

2.1. отриманих в майбутньому водночас (просте дисконтування);

2.2. отримуваних в майбутньому через рівні проміжки часу:

2.2.1. в кінці кожного періоду - це визначення теперішньої вартості звичайних анюїтетів, або PV звичайної (відстроченої) ренти;

2.2.2. на початку кожного періоду - це визначення PV вексельної ренти.

2. Майбутня вартість грошей та її визначення.

2.1.Просте компаундирування.

Компаундирування - процес переходу від теперішньої вартості (PV) до майбутньої (FV). Порядок визначення майбутньої вартості грошей розглянемо на прикладі.

Приклад 1.

Підприємець хоче покласти на депозит в банк 100 гр.одиниць одноразово під 5% річних на 5 років. Яку суму грошей матиме підприємець наприкінці першого року і який буде результат через 5 років?

PV = 100 гр.одиниць

і = 0,05.

I = 100 гр.од. х 0, 05 = 5 гр.од. - грошовий вираз відсотка, який отримає підприємець наприкінці 1 року.

n = 1; n = 5.

Таким чином , для n = 1 :

FVn = FV1 = PV + I = PV + PV(i) = PV (1+ i) = 100 гр.од. * (1 + 0,05) = 100 гр. од. * (1,05) = 105 гр.од.

Тобто наприкінці першого року підприємець матиме 105 гр.одиниць.

Підприємець заробив за перший рік 100 гр.од. * 0,05 = 5 гр.од, тому по закінченні першого року сума внеску дорівнювала вже 100 гр.од + 5 гр.од. = 105 гр.од.

Другий рік почався вже з цієї суми, відсоток склав 5,25 гр.од.. Відсоток за другий рік більше відсотку за перший тому, що підприємець заробив вже відсоток на відсоток першого року внеску: 5 гр.од. х 0,05 = 0,25 гр.од. Цей процес продовжується, і внаслідок того, що кожного разу початкова сума вище попередньої, річний відсоток виростає. Загальний зароблений відсоток 5,00+5,25+5,51+5,79+6,08=27,63 гр.од.,

Вартість наприкінці 2 року:

FV2 = FV1 (1+ i) = PV (1+ i)(1+ i) = PV (1+ i)2 = 100 гр.од. * (1,05)2 = 110,25гр.од.

Кінцевий результат третього року внеску: FV3= FV2 (1+ i) = PV(1+i)3 = 100 гр.од х (1,05)3 = 115,76 гр.од.

Таким чином, FV5 = 100 гр.од. * (1,05)5 = 127,63 гр.од.

Всі ці розрахунки можна звести до вищевикладеного рівняння:

FVn= PV (1+ i)n,

Таке рівняння можна вирішити за допомогою таблиць визначення майбутньої вартості грошей, які можна знайти в будь-якому підручнику з фінансового менеджменту. В таблицях підраховано фактор майбутньої вартості відсотку для і та n (FVIFi,n), тобто визначена майбутня вартість 1 грошової одиниці, залишеної на рахунку на n періодів під і відсоткову ставку.

Оскільки (1+ і)n = FVIFi,n; рівняння може бути переписане таким чином:

FVn = PV * (FVIFi,n)

В нашому випадку в таблиці можна знайти FVIF для 5 років з 5% ставкою цифру, яка знаходиться на перехрещені стовпчику для періоду 5, і стовпчику для 5%. Бачимо, що FVIF = 1,2763 . Звідси FVn = PV * (FVIFi,n)= 100 гр.од. * (1,2763) = 127,63гр.од.

Банкіри та фінансові менеджери іноді також використовують так зване “Правило числа 72” . Воно дозволяє приблизно визначити, яка комбінація рівня відсоткової ставки і термінів вкладу приведе до подвоєння вкладенного капіталу. Наприклад, інвестиції з 9%-м річним доходом подвоюється приблизно за 8 років (8 х 9 = 72). Інвестиція з доходом 6% на рік вимагає 12 років для подвоєння вкладенного капіталу, і так далі.

4.2 Компаундирування анюїтетів (ренти)

Рента (анюїтет) - це серія вкладів або виплат рівних сум, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість періодів. Такі вклади можуть проводитись або на початку, або в кінці кожного періоду. Якщо вони здійснюються в кінці періоду, як це, звичайно, і робиться, така рента називається звичайною або відстроченою.

Якщо виплати провадяться на початку кожного періоду, то така рента називається вексельною.

Оскільки у фінансовій практиці частіше зустрічається відстрочена рента, то, якщо в задачах стоїть запитання “знайти FV ануїтетів (ренти)”, слід розуміти, що виплати здійснюються у кінці періоду. В протилежному випадку буде спеціально вживатися слово “вексельна рента”.

Для розуміння сутності визначення майбутньої вартості ануїтетів звернемося до прикладу.

Приклад 2.

Підприємець хоче класти на депозит на трьохрічний строк по 100 гр.од. в кінці кожного року під 5% річних. Яку суму він матиме по закінченні 3 років?

Цей приклад відрізняється від попереднього тим, що загальний вклад зроблено не одноразово на певний термін, а серією рівних вкладів, тобто рентою або ануїтетами.

Для розв'язання задачі ми повинні розрахувати майбутню вартість ануїтетів або ренти, FVAn.

Здійснюється нарахування платежу на платіж до n-го періоду. Сума цих платежів і є майбутньою вартістю ануїтету, FVАn.

Кожний потік грошових коштів компаундирується для того, щоб отримати FVAn.

Приріст від вкладання водночас більший, ніж частками. Це підтверджує теорію, що із зростанням ризику зростає компенсація - винагорода за ризик.

4.3 Теперішня вартість грошей та її визначення

Просте дисконтування.

Дисконтування - процес, протилежний компаундируванню. Це визначення поточної вартості грошей (PV). Порядок визначення теперішньої вартості відобразимо за допомогою прикладу.

Приклад 3.

Яку суму грошей повинен покласти підприємець в банк на депозитний рахунок, якщо при відсотковій ставці 5% через років він планує отримати 127,63гр.од.

Приклади 3 і 1 мають дещо спільного : відсоткову ставку і термін, на який кладуться гроші на депозит . Але в прикладі 1 визначена сума, яку підприємець має покласти на депозит, а в прикладі 3 ми повинні визначити цю суму. В прикладі 3 задається очікувана сума через 5 років, а в прикладі 1, навпаки, саме ця сума невідома. Отже приклад 3 є оберненним до прикладу 1.

Процеси компаундирування (приклад 1) і дисконтування (приклад 3) знаходяться в тісному взаємозв”язку один з одним. Визначення поточної вартості (дисконтування) є прямою протилежністю компаундируванню. Таким чином, якщо нам відомий показник PV, то за допомогою компаундирування ми можемо розрахувати FV. Якщо ж нам відома змінна FV, то , застосувавши дисконтування, ми знайдемо PV, маючи справу з одним і тим же рівнянням, тільки в різних формах:

FVn=PV(1+і)n

Частина рівняння, що взята в дужки, називається фактором відсотку поточної вартості PVIF, тобто фактор відсотку поточної вартості (PVIFi,n) для і та для n - це поточна вартість 1 грошової одиниці за період n, дисконтована в майбутньому на і відсоток за кожний період.

Таким чином, якщо

PVIFi,n = 1 / (1+і)n ,то

PV=FVn * (PVIFi,n)

Відповідні таблиці містять показники факторів відсотку поточної вартості для відображених і та n.

Вартість PVIFi,n при і = 5% та n= 5 буде 0,7835.

PV = FV * (PVIFi,n) = 127 гр.од. * 0,7835 = 100 гр.од.

Відповідь: Для того, щоб отримати через 5 років суму 127,63 гр.од., необхідно при заданій процентній ставці 5% покласти на депозит сьогодні 100 гр.од.

4.4 Дисконтування ануїтетів (ренти)

Приклад 4.

Підприємцю запропонували вибір:

І варіант- трьохрічна рента з виплатою 100 гр.од. в кінці кожного року;

ІІ варіант-трьохрічна рента з виплатою 100 гр.од. на початку кожного року;

ІІІ варіант- одноразова виплата всієї суми 300 гр.од. по закінченні 3 років.

Процентна ставка - 5% в усіх випадках.

Варіант І.

Визначимо поточну вартість кожного потоку грошей, потім підсумовуємо ці показники і одержуємо PV ренти.

Рівняння для визначення теперішньої вартості ануїтетів (ренти):

Різниця в дужках рівняння називається фактором відсотку поточної вартості ренти (PVIFAi,n). В таблиці визначення теперішньої вартості ануїтетів обчислено значення цього показника для різних n та і. Рівняння матиме вигляд

PVAn=PMT(PVIFAi,n)

Фактор відсотку поточної вартості ренти (PVIFAi,n) - це показник ануїтетів за n-ну кількість періодів, дисконтований на і відсотків. PVIFA 5%,3 =2,7232

PVA3 = 100 гр.од. * (PVIFA 5%,3) = 100 гр.од. * 2,7232 = =272,32 гр.од.

Варіант ІІ.

При вексельній ренті кожний платіж буде зміщений вліво на 1 рік, тобто, буде дисконтуватись на 1 рік менше.

Принцип же ж вирахування такий самий, як і при звичайному анюїтеті. Оскільки виплати виконуються швидше, вексельна рента має більшу вартість, ніж звичайна. Рівняння для вексельної ренти:

PVA (вексельна) = РМТ * (PVIFAi,n) * (1+ і)

PVA (вексельна) = 100 гр.од. * 2,7232 * 1,05 = 285,94гр.од.

Варіант ІІІ.

За допомогою рівняння теперішньої вартості грошей і таблиці отримаємо:

FVn x PVIF 5%,3 = 300 * 0,8638 = 259,14 гр.од.

Наведені підрахунки показують, що три надходження по 100 гр.од. кожного року протягом 3 років тепер коштують лише 272,32 гр.од. за дисконта 5% при звичайній ренті або 285,94 гр.од. за цієї ж ставки відсотку при вексельній. Ці приклади демонструють суть дисконтування. Різниці між сумами

300 гр.од. - 272,32 гр.од. = 27,68 гр.од.

300 гр.од. - 285,94 гр.од. = 14,06 гр.од.

є різницями вартості грошей з часом, або загальний дисконт.

При одноразовому вкладанні 300 гр.од. на 3 роки зиск становить

300 - 259,14 = 40,86 гр.од.

Тобто прибуток від вкладання одноразово набагато більший, але і ризик з часом зростає, адже ці гроші “лежать” на депозитному рахунку всі 3 роки. Цей приклад ще раз підтверджує концепцію, що чим вище ризик, тим більша компенсація за цей ризик, і сьогодні гроші дорожчі, ніж завтра.

4.5 Оцінка майбутньої та теперішньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції

Методичний інструментарій оцінки вартості грошових коштів з врахуванням фактору інфляції дозволяє здійснювати розрахунки як майбутньої, так і поточної їх вартості з відповідною «інфляційною складовою». В основі здійснення цих розрахунків лежить реальна відсоткова ставка, що формується.

При оцінці майбутньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції використовується формула

FV=PV*[(1+i)*(1+ТІ)]n

Де ТІ- прогнозований темп інфляції, вираженний десятковим дробом.

При оцінці теперішньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції використовується наступна формула

ТЕМА 5. Управління прибутком

5.1 Поняття управління прибутком

Управління прибутком в системі фінансового менеджменту є одним із ключових елементів, оскільки даний показник є:

- результатом комерційної діяльності;

- відображенням операційної діяльності;

- є базою для інвестиційної діяльності і при цьому є опосередкованим наслідком фінансової діяльності, а на пряму він впливає на фінансову діяльність по таких каналах:

~ величина прибутку є співвідношенням того який ризик можуть приймати інвестори і кредитори;

~ якщо прибуток є базою для інвестиційної діяльності, то він може розглядатися як альтернатива запозичення через ринок облігацій, баки, ринок праці.

Управління прибутком здійснюється на двох базових етапах:

- формування прибутку;

- розподіл і використання прибутку.

Система показників інформаційного забезпечення управління прибутком, формованих із внутрішніх джерел, також поділяються на три основні групи:

1. Показники фінансового обліку підприємства:

- З форми №1 "Баланс"

- З форми № 2 "Звіт про фінансові результати"

- З форми № 3 "Звіт про рух грошових коштів"

2. Показники управлінського обліку підприємства:

- За сферою діяльності,

- За видами продукції

- За видами ресурсів

- За регіонами діяльності

- За центрами відповідальності

3. Нормативно-довідкові показники:

- За операційною діяльністю

- За інвестиційною діяльністю

- За фінансовою діяльністю

- Загального характеру

5.2 Стратегії управління прибутком

В процесі утворення прибутку розрізняють три базові стратегії:

1) Агресивна (наступальна);

2) Захисна;

3) Змішана.

Наступальна стратегія передбачає, що основний цільовий вплив на формування прибутку повинен здійснюватися через надходження. Основним об'єктом впливу є виручка від реалізації, що є результатам багатьох факторів:

- динаміка збуту як похідна маркетингових і комерційних зусиль фірми;

Саме від цього фактора саме більше залежить величина виручки.

- умови розрахунків;

- виникнення підстав для збільшення прибутку з огляду на умови поставок.

Перевагою даної стратегії є те, що вона нерозривно пов'язана із взаємодією фірми з її безпосередніми покупцями.

Недоліком є те, що утворення прибутку в даному випадку перестає бути лише фінансовою категорією, внаслідок чого фінансові служби не до кінця можуть контролювати обсяги збуту.

Наголос на наступальній стратегії можливий тоді коли існує жорстока система контролю витрат, або коли дані витрати близькі до технологічних.

Захисна стратегія передбачає, що основний наголос в управлінні формуванням прибутку припадає на витрати.

Відповідно дана стратегія передбачає орієнтацію на контролі, моніторингу витрат, виробничо - технологічну оптимізацію з метою зменшення витрат, а також жорсткий контроль за фондом оплати праці.

Ефективність стратегії обумовлюється тим, що не завжди можна забезпечити отримання прогнозованих витрат до тих чи інших умов. З іншого боку необхідність даної стратегії може виплинути з того, що фірма не може суттєво збільшити виручку від реалізації, коли ринки збуту є вузькими, а цінова конкуренція висока.

Недоліком є те, що можливості по зниженню витрат дуже часто є набагато меншими ніж можливості по збільшенню виручки.

Змішана стратегія передбачає поєднання наступальної і захисної стратегій. Внаслідок цього поєднує найкращі риси їх обох і демонструє майже ідеальний випадок.

Недоліком є те, що вона потребує значних організаційних зусиль і розгалуженого апарату, який би займався і проблемами виручки і зменшенням витрат.

Процес управління прибутку на стадії розподілу і використання передбачає розв'язання таких проблем:

- вибір дивідендної політики;

- вибір інвестиційної політики;

- соціальні заохочення фірми.

Якщо домінує перша стратегія, то можливо фірмі потрібно зменшити свої соціальні зобов'язання.

Інвестиційна стратегія: використання прибутку спирається на між часову величину прибутку і прибутку, що використовується на поточні інвестиційні цілі.

Соціальний аспект прибутку визначається або ж формалізованими соціальними зобов'язаннями (які можуть бути прописані в колективному договорі чи статуті компанії); або ж бути прийнятими новими власниками; або ж соціальні зобов'язання можуть братися фірмою в поточному режимі.

Останній випадок є більш гнучким з питань поточної маркетингової ситуації, тоді як випадок формалізованих соціальних зобов'язань може стимулювати фірму краще, а в скрутні часи може стати тягарем.

5.3 Процедура розрахунку прибутку

Процедура розрахунку чистого прибутку включає такі етапи:

1) Виручка від реалізації - ПДВ = Чистий дохід;

2) Чистий дохід - Собівартість реалізації продукції = Валовий прибуток;

3) Валовий прибуток + Інші операційні доходи - Адміністративні витрати - Витрати на збут = Прибуток від операційної діяльності;

4) Прибуток від операційної діяльності + Фінансові доходи - Фінансові витрати = Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;

5) Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування - Прибуток від оподаткування (25%) = Прибуток від звичайної діяльності;

6) Доходи від надзвичайної діяльності - Витрати від надзвичайної діяльності = Прибуток від надзвичайної діяльності до оподаткування;

7) Прибуток від надзвичайної діяльності до оподаткування - Прибуток надзвичайної діяльності (25%) = Прибуток від надзвичайної діяльності;

8) Прибуток від надзвичайної діяльності + Прибуток від звичайної діяльності = Чистий прибуток.

Розподіл прибутку являє собою процес формування напрямків його майбутнього використання відповідно до цілей і задач розвитку підприємства.

За ознакою виникнення усі фактори, що впливають на розподіл прибутку, можна розділити на дві основні групи: а) зовнішні (генеровані зовнішніми умовами діяльності підприємства); б) внутрішні (генеровані особливостями господарської діяльності даного підприємства).

Зовнішні фактори розглядаються як свого роду обмежувальні умови, що визначають границі формування пропорцій розподілу прибутку.

Правові обмеження. Законодавчі норми визначають загальні фінансові і процедурні питання, пов'язані з розподілом прибутку. Вони формують пріоритетність окремих напрямків його використання (податкових та інших відрахувань), установлюють нормативні параметри цього використання (ставки податків, зборів і інших обов'язкових відрахувань за рахунок прибутку; ставки мінімальних відрахувань у резервний фонд і т.п.).

Податкова система. Конкретні ставки окремих податків і система податкових пільг істотно впливають на пропорції розподілу прибутку. Якщо рівень оподатковування особистих доходів громадян значно нижче рівня оподатковування господарської діяльності і майна підприємства, це створює передумови до підвищення частки споживання капіталу. І навпаки, якщо податкова система передбачає пільги з реінвестування прибутку, використання його для благодійної цілі, це створює передумови стимулювання таких форм використання прибутку.

Середньоринкова норма прибутку на інвестований капітал. Характер цього показника, що складається на ринку капіталу, формує ефективність пропорцій споживання і реінвестування прибутку, будучи своєрідним критерієм управлінських рішень з цього питання. В умовах зниження середньоринкового рівня прибутку на капітал зростають тенденції підвищення частки прибутку, що направляється на споживання. У той же час ріст цього показника створює передумови до більш ефективного використання реінвестованого капіталу, а відповідно і до підвищення частки капіталізованої частини прибутку.

Альтернативні зовнішні джерела формування фінансових ресурсів. Якщо підприємство має можливість залучати фінансові ресурси і з зовнішніх джерел на умовах більш низької вартості, ніж середньозважена вартість його капіталу, воно може більший розмір прибутку розподіляти серед власників і персоналу, тому що його інвестиційні потреби будуть задовольнятися за рахунок більш дешевих альтернативних зовнішніх джерел фінансування. Якщо ж доступ підприємства до зовнішніх джерел формування власного і позикового капіталу обмежений або вартість його залучення значно перевищує рівень | середньозваженої вартості капіталу, що склався на підприємстві, більш ефективним буде використання прибутку в інвестиційних цілях.

Темп інфляції. Цей фактор генерує ризик знецінення майбутніх доходів, формуючи схильність власників до росту поточних виплат. Але якщо підприємство випускає інфляційне захищену продукцію (а ціни на окремі види продукції можуть і значно випереджати темпи інфляції) чи його інвестиційні проекти забезпечують високий рівень матеріалізації капіталу (у формі операційних основних фондів, запасів товарно-матеріальних цінностей і т.п.), то негативним впливом цього фактора на реально обумовлені пропорції розподілу прибутку можна зневажити. Головною умовою при цьому є виплата поточних доходів власникам у майбутніх періодах з урахуванням їх коректування на індекс інфляції стосовно попереднього періоду.

Стадія кон'юнктури товарного ринку. У період підйому кон'юнктури ринку, на якому підприємство реалізує свою продукцію, ефективність капіталізації прибутку в процесі його розподілу зростає. Дія цього сприятливого фактора дозволяє одержати в майбутньому періоді набагато більшу норму прибутку на реінвестований капітал, ніж у попередні періоди.

Внутрішні фактори впливають на пропорції розподілу прибутку, тому що дозволяють формувати їх стосовно до конкретних умов і результатів господарювання даного підприємства.

Менталітет власників підприємства. Це один з важливих чинників, що формують конкретний тип політики розподілу прибутку підприємства (його дивідендної політики). Якщо власники мають потребу в постійному припливі доходів і не допускають ризику, пов'язаного з тривалим очікуванням цих доходів у майбутньому періоді, то вони будуть наполягати на забезпеченні високої частки споживаного прибутку в процесі його розподілу. У той же час, якщо власники не мають потреби у високих поточних доходах і надають перевагу ще більш високому рівню цих доходів у майбутньому періоді за рахунок реінвестування капіталу, то частка капіталізованої частини прибутку буде зростати.

Рівень рентабельності діяльності. При низькому рівні рентабельності господарської діяльності (а відповідно і меншій сумі прибутку, що розподіляється) воля формування пропорцій його розподілу істотно обмежена. Це пов'язано з тим, що визначена частина прибутку обумовлена контрактними зобов'язаннями з власниками, з персоналом чи регламентується правовими нормами (формування резервного фонду).

Інвестиційні можливості реалізації високоприбуткових проектів. Якщо в портфелі підприємства є готові реальні проекти, внутрішня ставка прибутковості по яких значно перевищує середньозважену вартість капіталу і такі проекти можуть бути реалізовані у відносно короткий період, то частка капіталізованого прибутку повинна істотно зрости.

Альтернативні внутрішні джерела формування фінансових ресурсів. Якщо потреба в інвестиційних ресурсах, що забезпечують приріст намічених обсягів операційної діяльності, може бути задоволена за рахунок альтернативних внутрішніх джерел їхнього формування, то можливості використання прибутку для споживання істотно розширюються. І навпаки.

Стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях свого життєвого циклу підприємства змушені більше коштів інвестувати у свій розвиток, обмежуючи розміри виплат доходів власникам. Це пов'язано з високим рівнем інвестиційних потреб таких підприємств, їх відносно меншим потенціалом доступу до кредитних ресурсів, більш високою вартістю приваблюваного капіталу і т.п. У той же час підприємства на стадії зрілості ведуть не настільки активну діяльність у сфері реального інвестування, мають можливість залучати необхідні їм кредитні ресурси на більш вигідних умовах, а отже, можуть забезпечити більш високі розміри виплат доходів власникам і персоналу.

Рівень ризиків здійснюваних операцій і видів діяльності.

Якщо підприємство веде агресивну, високоризикову політику в окремих сферах своєї діяльності, здійснює великий обсяг окремих господарських операцій з високим рівнем ризику, воно змушене направляти більше коштів з прибутку на формування резервного та інших страхових фондів. Без забезпечення (такого мінімального внутрішнього страхування високоризикової господарської діяльності зростає невідворотна загроза банкрутства підприємства.

Рівень коефіцієнта фінансового левериджа. Якщо підприємство має можливість підвищити ефект фінансового левериджа за рахунок росту його коефіцієнта, не знижуючи при цьому істотно рівень своєї фінансової стійкості, частка споживаної частини прибутку в процесі її розподілу може бути підвищена. І навпаки, якщо коефіцієнт фінансового левериджа надмірно високий і не забезпечує приріст фінансової рентабельності, а зниження обсягу використовуваного позикового капіталу може викликати істотне скорочення обсягів операційної діяльності, підприємство змушене капіталізувати значну частину свого прибутку.

Чисельність персоналу і діючі програми його участі в прибутку. Чим вища чисельність персоналу, чим більший обсяг контрактних зобов'язань підприємства з участі персоналу в прибутку, тим вищою повинна бути частка споживаної частини прибутку. Цей фактор формує і внутрішні пропорції розподілу споживаної частини прибутку -- між власниками і персоналом підприємства.

Рівень поточної платоспроможності підприємства. В умовах низького рівня поточної платоспроможності, високого обсягу невідкладних фінансових зобов'язань підприємство не має можливості направляти великі розміри прибутку на споживання. Це привело б до значного зниження рівня ліквідності активів, що підтримують поточну платоспроможність, а також до зростання загрози банкрутства підприємства.

антикризовий грошовий звіт ризик

ТЕМА 6. Управління активами

6.1 Загальні підходи до управління активами

Активи - економічні ресурси підприємства в формі майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Класифікація активів підприємства:

За формою функціонування активів:

а) матеріальні активи (основні засоби; незавершені капітальні вкладення; устаткування, призначене до монтажу; виробничі запаси сировини і напівфабрикатів; запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів; незавершене виробництво; запаси готової продукції, призначеної до реалізації; інші види матеріальних активів).

б) нематеріальні активи - активи підприємства, що не мають речової форми, але беруть участь в господарській діяльності і приносять прибуток (придбані підприємством права користування природними ресурсами; патентні права на використання винаходів; ноу-хау; права на промислові зразки і моделі; товарний знак; торгова марка; права на використовування комп'ютерних програмних продуктів; „гудвіл" -- різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу і його балансовою вартістю).

в) фінансові активи - характеризують різні фінансові інструменти, що належать підприємству (грошові активи в національній валюті; грошові активи в іноземній валюті; дебіторська заборгованість у всіх її формах; короткострокові фінансові вкладення; довгострокові фінансові вкладення).

За характером участі в господарському процесі і швидкістю обороту активів:

а) Оборотні (поточні) активи - характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, обслуговуючих поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність і повністю споживаних протягом одного виробничо-комерційного циклу.

б) Позаоборотні активи - майнові цінності підприємства, що багатократно беруть участь в процесі господарської діяльності і переносять вартість на продукцію частинами: (основні засоби; нематеріальні активи; незавершені капітальні вкладення; устаткування, призначене до монтажу; довгострокові фінансові вкладення; інші).

Для оцінки результатів оптимізації співвідношення оборотних та позаоборотних активів використовуються коефіцієнт маневрованості активів (КМа):

КМа=ОА/А

де ОА - сума оборотних активів підприємства;

А - загальна сума всіх активів підприємства.

За характером обслуговування окремих видів діяльності:

а) Операційні активи - майнові цінності, що безпосередньо використовуються у виробничо-комерційній (операційною) діяльності підприємства з метою отримання операційного прибутку (виробничі основні засоби; нематеріальні активи, обслуговуючі операційний процес; оборотні операційні активи (вся їх сукупність за мінусом короткострокових фінансових вкладень)).

б) Інвестиційні активи - майнові цінності підприємства, пов'язані із здійсненням його інвестиційної діяльності (незавершені капітальні вкладення; устаткування, призначене до монтажу; довгострокові фінансові вкладення; короткострокові фінансові вкладення).

За характером фінансових джерел формування активів:

а) Валові активи - майнові цінності (активів) підприємства, сформованих за рахунок як власного, так і позичкового капіталу.

б) Чисті активи. Вони характеризують вартісну сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих винятково за рахунок власного капіталу. Вартість чистих активів підприємства визначається:

ЧА = А-ЗК

де ЧА -- вартість чистих активів підприємства;

А-- загальна сума всіх активів підприємства по балансовій вартості;

ЗК -- загальна сума позичкового капіталу підприємства, що використовується.

За характером володіння активами:

а) Власні активи - активи підприємства, що знаходяться в постійному його володінні і відображені у складі його балансу.

б) Активи, що орендуються, - активи підприємства, що знаходяться в його тимчасовому володінні відповідно до укладених договорів оренди (лізингу).

За ступенем ліквідності активів:

а) Активи в абсолютно ліквідній формі - активи, що не вимагають реалізації і є готовими засобами платежу (грошові активи в національній валюті; грошові активи в іноземній валюті).

б) Високоліквідні активи - швидко можуть бути перетворені в грошову форму (до одного місяця) без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов'язаннями: короткострокові фінансові вкладення; короткострокова дебіторська заборгованість.

в) Середньоліквідні активи - активи, які можуть бути перетворені в грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості від одного до шести місяців: всі форми дебіторської заборгованості, окрім короткострокової і безнадійної; запаси готової продукції, призначеної до реалізації.

г) Слаболіквідні активи - активи підприємства, які можуть бути перетворені в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише після закінчення значного періоду часу (від півроку і вище): запаси сировини і напівфабрикатів; запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів; активи у формі незавершеного виробництва; основні засоби; незавершені капітальні вкладення; устаткування, призначене до монтажу; нематеріальні активи; довгострокові фінансові вкладення.

д) Неліквідні активи - активи підприємства, які самостійно реалізовані бути не можуть, лише у складі цілісного майнового комплексу. До таких активів відносяться: безнадійна дебіторська заборгованість; витрати майбутніх періодів; збитки поточні і минулих років.

З урахуванням розглянутої класифікації будується процес фінансового управління активами підприємства.

6.2 Підходи до фінансування оборотних активів

Оборотні (поточні) активи - майнові цінності підприємства, які обслуговують поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність і повністю витрачаються протягом одного операційного циклу. До них належать: виробничі запаси сировини і напівфабрикатів; запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів; незавершене виробництво; запаси готової продукції, призначеної до реалізації; дебіторська заборгованість; грошові активи в національній валюті; грошові активи в іноземній валюті; короткострокові фінансові вклади; витрати майбутніх періодів.

Фінансування оборотних активів підприємства полягає у забезпеченні оборотних активів відповідними фінансовими коштами і оптимізації структури джерел формування цих засобів.

Основні етапи фінансування оборотних активів:

I І

1. Анализ стану фінансування оборотних активів підприємства в попередньому періоді.

2. Формування принципів фінансування оборотних активів підприємства.

3. Оптимізация обсягу поточного фінансування оборотних активів з урахуванням фінансового циклу підприємства. Фінансовий цикл (цикл грошового обороту) підприємства - період повного обороту грошових засобів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, матеріали та напівфабрикати, і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості відвантажену готову продукцію.

Загальний обсяг оборотних активів за попередній період (ЗАп):

ЗАп=ЗСп+ЗГп+ДПз+ГАп+Іа

де ЗСп- запаси сировини і матеріалів на кінець періоду;

ЗГп - запаси готової продукції на кінець періоду (із незавершеним виробництвом);

ДПз - дебіторська заборгованість на кінець періоду;

ГАп - грошові активи на кінець періоду;

Іа - інші види оборотних активів на кінець періоду.

4. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів підприємства. При визначенні структури цього фінансування виділяють наступні групи джерел:

* власний капітал підприємства;

* довгостроковий фінансовий кредит;

* короткостроковий фінансовий кредит;

* товарний (комерційний) кредит;

* внутрішня кредиторська заборгованість підприємства.

Відповідно до теорії фінансового менеджменту існує три принципові підходи до фінансування різних груп оборотних активів підприємства.

Консервативний підхід до фінансування оборотних активів припускає, що за рахунок власного і довгострокового позичкового капіталу повинні фінансуватися постійна частина оборотних активів і приблизно половина змінної їх частини. Друга половина змінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позичкового капіталу. Така модель (тип політики) фінансування оборотних активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального об'єму використовування короткострокових позичкових засобів), проте збільшує витрати власного капіталу на їх фінансування, що за інших рівних умов приводить до зниження рівня його рентабельності.

Помірний (або компромісний) підхід до фінансування оборотних активів припускає, що за рахунок власного і довгострокового позичкового капіталу повинна фінансуватися постійна частина оборотних активів, тоді як за рахунок короткострокового позичкового капіталу -- весь обсяг змінної їх частини. Така модель (тип політики) фінансування оборотних активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства і рентабельність використання власного капіталу, наближену до середньоринкової норми прибутку на капітал.

Агресивний підхід до фінансування оборотних активів припускає, що за рахунок власного і довгострокового позичкового капіталу фінансується лише невелика частка постійної їх частини (не більше половини), тоді як за рахунок короткострокового позичкового капіталу -- переважна частка постійної і вся змінна частини оборотних активів. Така модель створює проблеми в забезпеченні поточної платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, вона дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а отже забезпечувати за інших рівних умов найвищий рівень його рентабельності.

6.3 Обсяг виробництва і реалізації продукції

Оптимізація величини касових залишків.

Управління грошовими активами або залишком грошових коштів, що знаходиться у розпорядженні підприємства, складає невід'ємну частину функцій загального управління оборотними активами. Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємство в процесі господарської діяльності, визначає рівень його абсолютної платоспроможності (готовність підприємства негайно розрахуватися за всіма своїми невідкладними фінансовими зобов'язаннями), впливає на тривалість операційного циклу, а також характеризує його інвестиційні можливості. Виокремлюють такі види залишків грошових коштів підприємства:

Операційний (трансакційний) залишок грошових активів формується з метою забезпечення поточних платежів, пов'язаних з операційною діяльністю підприємства: по закупівлі сировини, матеріалів і напівфабрикатів; оплаті праці; сплаті податків; оплаті послуг сторонніх організацій і т.п.

Страховий (резервний) залишок грошових активів формується для страхування ризику невчасного надходження грошових коштів від операційної діяльності у зв'язку з погіршенням кон'юнктури на ринку готової продукції, уповільненням платіжного обороту і з інших причин. На розмір цього виду залишку грошових активів значною мірою впливає доступність отримання підприємством короткострокових фінансових кредитів.

Інвестиційний (або спекулятивний) залишок грошових активів формується з метою здійснення ефективних короткострокових фінансових вкладень при сприятливій кон'юнктурі.

Компенсаційний залишок грошових активів формується в основному на вимогу банку, що здійснює розрахункове обслуговування підприємства і надає йому інші види фінансових послуг. Він є фіксованою сумою грошових активів, яку підприємство відповідно до умов угоди про банківське обслуговування повинне постійно зберігати на своєму розрахунковому рахунку.

В процесі управління грошовими залишками слід враховувати вимогу забезпечення постійної платоспроможності підприємства, що обумовлює необхідність створення великого обсягу грошових активів, тобто, орієнтація на максимізацію їх середнього залишку в рамках фінансових можливостей підприємства. З іншого боку, слід врахувати, що грошові активи підприємства в національній валюті при зберіганні можуть втратити свою реальну вартість в часі та від інфляції, що обумовлює необхідність мінімізації їх середнього залишку. Тому управління грошовими активами є частиною загальної політики управління оборотними активами підприємства і полягає в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності і ефективного використовування в процесі зберігання.

Така оптимізація забезпечується шляхом розрахунків необхідного розміру окремих видів цього залишку в майбутньому періоді.

Потреба в операційному залишку грошових активів характеризує їх мінімально необхідну суму, необхідну для здійснення поточної господарської діяльності. Розрахунок цієї суми ґрунтується на планованому грошовому обороті по операційній діяльності (ГАо):