Управління фінансовою санацією підприємства (на прикладі ДП "Криворізька терплоцентраль")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління фінансовою санацією підприємства (на прикладі ДП "Криворізька терплоцентраль")

фінансовий санація екзогенний

Вступ

Сучасна економічна обстановка характеризується фінансовою нестабільністю, інфляцією, фазами спаду, депресії, що циклічно чергуються, незначним зростанням обсягу виробництва. У цих умовах результати діяльності будь - якого підприємства, що залежать від безлічі факторів, істотно коливаються. Це приводить до того, що одні підприємства порівняно благополучно проходять традиційні для «життєвого циклу» стадії зростання, інші ж, вичерпавши можливості протистояння тенденціям стагнації і депресії, кризі взаємних неплатежів, наближаються до банкрутства чи стають банкрутами. Багато в чому неплатежі в економіці породжені, крім факторів зовнішнього характеру, нераціональним управлінням господарською діяльністю самих підприємств, неефективним використанням позикових коштів, тобто факторами внутрішнього характеру. Загальна неплатоспроможність обмежує й робить нездійсненими чи принаймні малоефективними будь - які дії з виведення нашої економіки з кризового стану.

Безсумнівно, одна з головних причин виробничої і фінансової неплатоспроможності українських підприємств, кризи неплатежів, які призвели за останні роки до катастрофічного зменшення реального волового внутрішнього продукту, полягає в тому, що дотепер украй нерішуче застосовується такий визнаний у всьому світі спосіб цивілізованого врегулювання відносин боржників і кредиторів, як банкрутство. Водночас у умовах кризи неплатежів банкрутство підприємств стало масовим і охопило більшість галузей та регіонів країни.

Однак основою підходу до вирішення проблеми існування збиткових підприємств і при цьому найбільш актуальним завданням є не збанкрутування підприємств, що знаходяться у кризі, спочатку на беззбитковий, а потім і на прибутковий рівень діяльності.

Зрозуміло, що неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи є санація суб'єктів господарської діяльності. Лише в такому разі можна буде відновити платоспроможність і прибутковість основної маси платників податків, а отже, оздоровити державну фінансову систему.

Такий підхід доводить актуальність теми дипломною роботи, присвяченій управлінню фінансовою санацією підприємства.

Основною метою роботи є визначення заходів щодо управління фінансовою санацією підприємства. Як база дослідження взято кризове підприємство ДП «Криворізька теплоцентраль», для якого розроблений план санаційних заходів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

- проаналізувати використовувані на практиці методи і механізми санаційного фінансового управління підприємством;

- розглянути особливості санаційного аудиту підприємства, принципи і політику санаційного управління;

- проаналізувати масштаби кризового стану підприємства ДП «Криворізька теплоцентраль»;

- запропонувати заходи щодо відновлення платоспроможності й фінансової стійкості, забезпечення довгострокової фінансової рівноваги.

При вирішенні основних завдань роботи, необхідно користуватися такими методами й інструментами:

- опитування (анкетування) співробітників;

- факторний аналіз відхилень;

- аналіз сильних і слабких сторін підприємства (СОФТ-аналіз);

- розробка сценаріїв;

- метод ланцюгових підстановок;

- вартісний аналіз;

- трендовий аналіз.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. У першому розділі викладена теоретична база дослідження теми, у другому - методологічні аспекти дослідження на базі ДП „Криворізька теплоцентраль». ДП „Криворізька теплоцентраль» є виробником теплової енергії в місті Кривому Розі, транспортує і реалізує її для потреб опалення і гарячого водопостачання населення, об'єктів соціального призначення і інших споживачів міста. У третьому розділі викладено методологія аналізу виявленої проблеми діяльності ДП „Криворізька теплоцентраль» з розробкою шляхів її вирішення.

Основний законодавчий акт, який використовувався при вивчені (дослідженні) теми - це Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року зі змінами і доповненнями [ ]. Проблематикою теми „Управління фінансовою санацією підприємства» займались як вітчизняні автори (І.А. Бланк, М.І. Тітов, О.О. Терещенко, С.Я.Салига та інші), так і зарубіжні економісти (Б.Бекенферде, М. Гелінг та інші). Аналіз літературних джерел показав, що немає єдиної думки з приводу санації.

1. Фінансова санація. Її сутність та основи управління

1.1 Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та причини виникнення

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансованого менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніші санаційні заходи.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.[20.с.14].

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

- спад кон'юнктури в економіці в цілому;

- зменшення купівельної спроможності населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- криза окремої галузі;

- сезонні коливання;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції);

- конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені блоки:

1. Низька якість менеджменту;

2. Дефіцити в організаційній структурі;

3. Низький рівень кваліфікації персоналу;

4. Недоліки у виробничій сфері;

5. Прорахунки в галузі постачання;

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

7. Прорахунки в інвестиційній політиці;

8. Брак інновацій та раціоналізаторства;

9. Дефіцити у фінансуванні;

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані, становлять складний комплекс причинно - наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до вищевикладених.

Типові наслідки впливу причин і факторів на фінансово - господарський стан підприємства такі:

- втрата клієнтів і покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

- підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявності наднормативних запасів;

- виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

- підвищення тиску на ціни;

- істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

1. Стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

2. Криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

3. Криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).[21. с.23].

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи подані в таблиці 1.1.1.

Таблиця 1.1.1 - Фактори, що зумовлюють різні види кризи

Стратегічна криза	Криза прибутковості	Криза ліквідності
1	2	3
. 1. неправильний вибір виробничого майданчика (місця розташування підприємства); . 2.неефективна політика збуту та асортиментна політика; 3. недосконале планування та прогнозування; 4. помилкова політика диверсифікації; 5. неефективний апарат управління; 6. дефіцити в організаційній структурі; 7. відсутність виробничої програми; 8. зайві виробничі потужності; 9. відсутність або недієздатність системи контролінгу; 10. форс-мажорі обставини.	. 1. несприятливе співвідношення цін та собiвартocтi; 2. невиправдане завищення цін; 3.ризиковані великі проекти; 4.зростання собівартості за стабільних цін; 5.зменшення обороту від реалізації продукції; 6. збитковість окремих структурних пiдроздiлiв; 7.придбання збиткових підприємств 8.значні запаси готової продукції на складі 9. високі витрати на персонал. 10. високі процентні ставки; 11.неефективна маркетингова політика; 12.форс-мажор	1.невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків); 2.незадовільна структура капіталу; 3.відсутність або незначний рівень страхових(резервних) фондів; 4. незадовільна робота з дебіторами; 5.надання незабезпечених товарних кредитів; 6. великий обсяг капітал. із тривалим строком окупності; 7.великі обсяги низьколiквiдних оборотних активів; 8.зниження кредитоспроможності підприємства; 9. високий рівень кредиторської заборгованості; 10.форс-мажорнi обставини.

Між розглянутими видами кризи існують тicнi причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством лiквiдностi. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого - до зниження рівня лiквiдностi та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.[16.с.30]

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є iдентифiкацiя глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому снуванню підприємства i потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим снуванням підприємства i призводить до йога ліквідації.

Характерною рисою ринкової економіки є те, що кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства: у певні моменти воно може не давати прибутку або зазнавати збитків. Але це короткострокові, епізодичні ситуації, що не змінюють сутності господарюючого суб'єкта як виробника прибутку. Вони можуть бути усунуті за допомогою оперативних заходів. Якщо ж підприємство неефективне в цілому, то економічна криза набуває затяжного характеру і може закінчитися процедурою його ліквідації, продажу майна для розрахунків із кредиторами, що називається банкрутством підприємства. Щоб цього не сталося, необхідно вчасно зрозуміти причини, внаслідок яких економіка підприємства опинилася в кризі, і розробити відповідні заходи для їх усунення.[14.с. 15]

1.2 Економічна сутність санації підприємств

Найдiєвiшим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація.

Термін «санація» походить від латинського «saпare» - оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобiлiзацiї грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів i наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.[21.с.80]

Наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими. Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним i не розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Дехто з вітчизняних авторів [ 6. с.152] із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб i спрямованих на попередження оголошення підприємства - боржника банкрутом i його ліквідації. Із цим не можна погодитись, оскільки мобiлiзацiя внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь - якого підприємства.

М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально - правовим та процесуальним аспектам банкрутства, [20.с.19], пропонує дати таке законодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних i фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримку діяльності боржника i запобігання його банкрутству.

Це визначення також тяжіє до розуміння санації як інституту зовнішньої фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України, що втратив чинність «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів i виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році,[3.с.5] розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника i спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу i (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестором, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно - господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні.

Своє тлумачення поняття «санація» має i Національний банк України [16. с.25]: режим фінансової санації - це система непримусових i примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення лiквiдностi та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.

У Законі України «Про страхування» дається також «оригінальне» тлумачення терміна «санація». Згідно із цим Законом примусова санація страхової компанії передбачає:

- проведення комплексної перевірки фінансово - господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

- встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

- встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

- прийняття рішення про лiквiдацiю або реорганізацію страховика .

Зазначений підхід до розуміння сутності санації є надто одностороннім i не витримує жодної критики.

Із наведеного широкого спектра думок [ 2.с.4, 3.с.5, 16.20, 6.с.85, 21. с.25] щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів. Таким можна вважати визначення, що наведено відомими зарубіжними економістами (Н.Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелiнг), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація - це система фінансово - економічних, виробничо-технічних, органiзацiйно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості i конкурентоспроможності пiдприемства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація - це сукупність ycix можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Подане визначення втілює комплексний підхід до розглянутого поняття, є універсальним i всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств. Економічний зміст поняття „санація» узагальнено на рисунку 1.2.1. Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання. Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово - економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобiлiзацiї та використання внутрiшнix i зовнiшнix фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження лiквiдностi й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фiнансовux ресурсів, необхiднux для проведення санацiйнux заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи органiзацiйно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо.

У цьому контексті розрізняють два види санації.

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства -боржника.

2. Санація зі зміною органiзацiйно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства.



Рисунок 1.2.1 - Економічний зміст поняття «санація»

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств - гігантів або підприємств - мicт. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв'язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук i пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття «реструктуризація». Реструктуризація суб'єкта господарювання - це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, органiзацiйно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Можна стверджувати, що «санація» є ширшим поняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно розпочинати на paннix стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так i заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності).

Класифікація процедур санації має не тільки теоретичні, але й практичні цілі, що полягають у вдосконаленні правотворчої діяльності, на жаль, ні вітчизняна, ні зарубіжна наука не приділяють належної уваги питанню класифікації процедур санації й аналогічних їй процедур.

Як виняток може бути названа спроба деяких українських дослідників[ 16.с.25,22.с.30] проблем банкрутства розробити таку класифікацію за способами відновлення платоспроможності боржника, виходячи з національного правового регулювання.

Однак, очевидно, що одного критерію для класифікації санації недостатньо, в основу поділу процедур санації на види можуть бути покладені різні класифікаційні ознаки.

За критерієм специфіки правового становища чи специфіки діяльності боржника процедури санації поділяють на загальні і спеціальні.

Такий розподіл процедур санації зумовлений тим, що Закон України „ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 1999 року, на відміну від його першої редакції, здійснює диференціацію механізму судової процедури санації окремих категорій боржників, з огляду на те, як прийнято в законодавстві зарубіжних країн, визначає специфіку окремих категорій боржників (місто утворюючих підприємств, особливо небезпечних підприємств, сільськогосподарських підприємств, страховиків та інших, котрі названі в Розділі 6 Закону України[3.с.5]) і передбачає особливості застосування до них процедур банкрутства і процедур санації зокрема.

За критерієм порядку входження в судові процедури санації останні можуть бути поділені на добровільні й примусові процедури, цей поділ пов'язаний з визначенням виду сторони, що ініціює провадження справи про банкрутство.

Кредитори, відповідно до норм національного й зарубіжного законодавства про банкрутство, наділені правом ініціювати недобровільні стосовно боржника процедури банкрутства, у тому числі і процедури санації, у частинах 1 і 6 статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [3.с.5] й у законодавстві про неспроможність (банкрутство) зарубіжних країн передбачено право боржника ініціювати також добровільні процедури банкрутства.[22.с.35]

За критерієм формалізації порядку здійснення процедур санації їх можна класифікувати на судові й досудові. Законом України від 1999 року передбачена як судова, так і досудова санація.

Досудова санація, відповідно до положень цього Закону, спрямована на запобігання порушенням у проваджені справи про банкрутство і здійснюється, як правило, на основі спеціального законодавства, а в зарубіжних країнах регулюється нормами цивільного чи торгового права.

Судова процедура санації й аналогічні їй процедури, відповідно законодавства зарубіжних країн, здійснюються в ході судового процесу банкрутства згідно з нормами законодавства про неспроможність (банкрутство).

За критерієм заходів, що застосовуються для відновлення платоспроможності боржника, процедури санації можна поділити на процедури, змістом яких є переважно ( чи виключно) такі заходи:

- правові ( угоди про продаж майна, частини майна боржника, виконання зобов'язань боржника його власником, переведення боргу на третіх осіб та інше);

- організаційні ( зміна керівництва, форми власності, організаційно-правової форми боржника та інше);

- виробничо-технічні (перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв боржника й інше).

За критерієм тривалості термінів здійснення судові процедури санації можна поділити на:

а) процедури, що здійснюються в рамках загального терміну[3.с.8];

б) процедури, що здійснюються в рамках спеціальних термінів (наприклад, при проведенні процедури санації містоутворюючого підприємства[3.с.10], особливо небезпечного підприємства[3.с.10], сільськогосподарського підприємства [ 3.с.11].

На жаль, українське законодавство не містить норм про проведення прискореної судової процедури санації, така можливість була вперше передбачена тільки французьким законодавством.[16.с.38]

Прискорена процедура відновлення платоспроможності підприємства (аналог судової процедури санації) у Франції застосовується до підприємств, що мають менше ніж 50 осіб і встановлений законом обсяг річного обороту. Ця процедура проста, швидка і досить дешева.

У Російській Федерації, відповідно до Розпорядження Федеральної служби Росії у справах про неспроможність і фінансове оздоровлення, з 1998 року були введені прискорені процедури банкрутства, у тому числі й аналог судової процедури санації - процедура зовнішнього управління.[ 22.с.39]

З метою підвищення ефективності застосування судових процедур банкрутства і процедур санації зокрема, доцільно скористатися зарубіжним досвідом і запровадити в Україні прискорену судову процедуру санації малих та середніх підприємств.

Процедури санації можна класифікувати і за іншими критеріями, наприклад за критерієм обсягу повноважень боржника в цих процедурах: при здійсненні судової процедури санації на загальних підставах керуючим санацією і керівником боржника. [20. с.38]

Санація підприємства проводиться в трьох основних випадках:

1. до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство під час спроби виходу з кризового стану вдається до зовнішньої допомоги зі своєї ініціативи;

2. якщо саме підприємство, звернувшись до арбітражного суду із заявою про своє банкрутство, одночасно пропонує умови санації (такі випадки санації найбільш характерні для державних підприємств);

3. якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд за пропозиціями, що надійшли від тих, хто бажає задовольнити вимоги кредиторів до боржника і погасити його зобов'язання перед бюджетом.

У тому випадку, коли санацію ініціює саме підприємство до порушення кредиторами справи про його банкрутство, вона має випереджальний характер, повністю узгоджується з цілями й інтересами підприємства, підлягає завданням антикризового управління ним і сполучається зі здійснюваними заходами внутрішньої фінансової стабілізації.

У двох останніх випадках санація здійснюється в процесі провадження справи про банкрутство підприємства за умови згоди зборів кредиторів з термінами виконання їх вимог і на переведення боргу.

Фінансове оздоровлення підприємства шляхом санації здійснюється за такими основними етапами:

1. визначення доцільності й можливості проведення санації;

2. обґрунтування концепції санації;

3. визначення напряму здійснення санації;

4. вибір форми санації;

5. розробка плану санації;

6. проведення процедури санації.

На первинному етапі санаційного управління на основі результатів діагностики банкрутства і контролінгу здійснення заходів щодо внутрішньої фінансової стабілізації підприємства приймається рішення про проведення санації.

Доцільність проведення санації зумовлюється тим, що використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства не досягло своєї мети і кризовий стан підприємства продовжує поглиблюватися.

Можливість здійснення санації визначається перспективами виходу з кризового фінансового стану й успішного розвитку підприємства при наданні йому істотної зовнішньої допомоги на сучасному етапі. Якщо за результатами об'єктивного оцінювання така перспектива існує, то санація, яку оцінює саме підприємство, має шанси на успіх.

Залежно від масштабів кризового стану підприємства, ідентифікованих у процесі діагностики банкрутства, і прийнятої концепції санації розрізняють два основних напрямки її здійснення.[ 23.с.115]:

1. санація, спрямована на рефінансування боргу підприємства. Така санація здійснюється зазвичай з метою допомоги підприємству у усуненні його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан ідентифікований як тимчасовий і не має катастрофічного характеру.

2. санація, спрямована на реструктуризацію (реорганізацію) підприємства.

Така санація здійснюється при більш важких масштабах кризового фінансового стану підприємства і вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, що забезпечують більш ефективні організаційні форми його господарської діяльності. Як правило, цей вид санації пов'язаний зі зміною статусу юридичної особи підприємства, на якому здійснюються санація.

Той механізм, за допомогою якого досягаються основні цілі санації, безпосередньо характеризує її форма. Форма санації має відповідати конкретному напряму, обраному підприємством з урахуванням особливостей його кризової ситуації. Форми санації можна структурувати так: форми санації, визначені законодавством; форми санації, спрямовані на рефінансування боргу підприємства; форми санації, спрямовані на реструктуризацію (реорганізацію) підприємства.

Форми санації, визначені законодавством [3.с.5] такі:

1. при санації, проведеній до порушення справи про банкрутство:

- реорганізаційні заходи (злиття, приєднання, поглинання, поділ, виділення, перетворення),

- організаційно - господарські заходи,

- управлінські заходи,

- інвестиційні заходи,

- технічні заходи,

- правові заходи;

2. при санації, проведеній під час провадження справи про банкрутство:

- реструктуризація,

- перепрофілювання виробництва,

- закриття нерентабельних виробництв,

- відстрочка платежів чи списання частини боргів, про що укладається мирова угода,

- ліквідація дебіторської заборгованості,

- продаж частини майна боржника,

- зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань ,

- виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань ,

- продаж майна боржника, як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств),

- звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому випадку виплачується за рахунок інвестора, а при його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника чи за рахунок кредиту, отриманого з цією метою,

- інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Рішення про проведення санації може прийматися в таких основних випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі, якщо існує загроза неплатоспроможності й оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів до арбітражного суду із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство стало фінансово неспроможним чи існує реальна загроза такої можливості). Одночасно з заявою боржник може подати до арбітражного суду план санації і (чи) проект мирової угоди. Зрозуміло, що рішення про санацію приймається лише в тому разі, якщо підприємство доведе кредиторам, що воно є санаційноспроможним.

3. Після закінчення місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Ради Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства, якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника чи подали акцептовані комітетом кредиторів і арбітражним судом пропозиції щодо санації неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами і механізмом задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та здійснення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи.[2.с.3] Установа банку має право стосовно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс заходів щодо його санації, у тому числі: передати оперативне управління цим підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; направити на погашення кредиторської заборгованості виторг від реалізації продукції.[2.с.3]

5. З ініціативи заставоутримувача цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов`язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставоутримувача має право здійснити передбачені угодою заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження в праві розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном відповідного господарюючого суб`єкта. Якщо санаційні заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то заставоутримувач має право звернутися до арбітражного суду із заявою про вилучення майна, що знаходиться в іпотеці.

6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо мова йде про державні підприємства.

7. З ініціативи Національного банку України, якщо мова йде про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених законодавством.[2.с.3] Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства становить так звана класична модель санації, що широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації господарюючих суб`єктів у країнах з розвинутою ринковою економікою (рисунок 1.2.2) [20.с.28]

Відповідно до класичної моделі санації процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На основі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани та таке інше) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина і якість фінансового стану фірми.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово - господарського стану підприємства, аналізуються його сильні і слабкі сторони. На основі результатів причинно - наслідкового аналізу, відповідно до класичної моделі санації, робиться висновок про санаційні можливості підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйнований, ринки збуту продукції втрачені, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію підприємства.

У протилежному випадку санація буде означати лише відстрочку ліквідації підприємства у часі і нічого, крім додаткових збитків, власникам і кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі й у примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, що здійснюється позасудовими органами на підставі рішення власників чи угоди, укладеної між власниками цього підприємства і кредиторами та під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, що здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність і прибутковість, а також має досить підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів і виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційноспроможному підприємстві почнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації варто здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства й оптимізації структури капіталу у бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Йдеться про реалізацію так званої першочергової програми. Цією програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи:

Рисунок 1.2.2 - Класична модель санації

лізинг замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі інші.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації варто враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси й можливості збуту продукції і може здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, у якій воно знаходиться. Цілі мають бути реальними і піддаватися кількісному (чи якісному) виміру. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для її досягнення варто узгодити тактичні цілі, а саме:

- сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

- основні вартісні цільові показники (виторг, прибуток, ліквідність і таке інше);

- соціальні цілі.

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної мети санації.

Стратегія уявляє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації і розподілу ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцевою метою цієї стратегії є досягнення довгострокових конкурентних переваг, які забезпечили б компанії високу рентабельність. Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до обраної стратегії розробляється програма санації, що являє собою послідовний перелік основних етапів і заходів, які передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизують програмні заходи в плані санації. Програма формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу і стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, що розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко - економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки і методи мобілізації фінансового капіталу, терміни освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація і контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств може вчасно виявляти і використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об`єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздоровчих заходів.[21.с.40]

Отже, економічним змістом санації є відновлення платоспроможності й фінансової стійкості підприємства. При цьому санація здійснюється за допомогою (за участю) зовнішніх з позицій боржника осіб (власника майна; органу, уповноваженого управляти майном боржника; інвестора).

1.3 Менеджмент фінансової санації підприємств

Санація становить складний і з багатьох поглядів[22.с.28, 23.с.38, 24.с.115] болючий для підприємства процес, що потребує ефективного фінансового управління на всіх стадіях його здійснення.

Менеджмент санації - це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства.

Основною метою фінансового управління кризовим станом підприємства є розробка і першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найбільш небезпечних шляхів у ланцюжках економічних явищ, які призводять до кризового стану, а також заходів, спрямованих на швидке поновлення платоспроможності та відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства, що забезпечує його вихід із кризового фінансового стану.

Управління має сполучати стратегічні й тактичні аспекти. Сутність стратегічного управління полягає у вживанні заходів, що дають можливість запобігати настанню кризи. Тактичне управління має на меті розробку й реалізацію заходів для виведення підприємства з кризового стану та ліквідації наслідків цього стану.[15.с.21]

Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства, яка одержала назву «система антикризового фінансового управління».

Суть цієї фінансової системи полягає в тому, що загроза банкрутства діагностується ще на ранніх стадіях її виникнення. Це дає змогу вчасно використати спеціальні фінансові механізми чи обґрунтувати необхідність певних реорганізаційних процедур.

Якщо ці механізми і процедури через несвоєчасне або не досить ефективне їх використання не призвели до фінансового оздоровлення підприємства, то воно стоїть перед необхідністю добровільно чи примусово припинити свою господарську діяльність і почати ліквідаційні процедури.

Система антикризового фінансового управління підприємством базується на певних принципах.[16.с.170]

До основних принципів антикризового фінансового управління належать такі:

1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства. Теорія антикризового фінансового управління виходить з того, що ефективного фінансового менеджменту досягти не можна через те, що фінансова рівновага підприємства є дуже мінливою в динаміці. Можлива її зміна на будь-якому етапі економічного розвитку зумовлюється природною реакцією на зміни зовнішніх і внутрішніх умов господарської діяльності. Ряд цих умов підсилює конкурентну позицію і ринкову вартість підприємства, а інші, навпаки, зумовлюють кризові явища в його фінансовому розвитку. Об`єктивність виявлення цих умов у динаміці визначає необхідність постійної готовності фінансових менеджерів до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства на будь-якому етапі його економічного розвитку.

2. Рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства. З огляду на те, що загроза банкрутства підприємства реалізує найвищий рівень катастрофічного ризику, властивого фінансовій діяльності підприємства, і пов`язана з найбільш відчутними втратами капіталу його власників, вона має діагностуватися на найбільш ранніх стадіях з метою своєчасного використання можливостей для її нейтралізації.

3. Диференціація індикаторів кризових явищ за рівнем їх небезпеки для фінансового розвитку підприємства. Фінансовий менеджмент використовує в процесі діагностики банкрутства підприємства великий арсенал індикаторів його кризового розвитку. Ці індикатори фіксують різні аспекти фінансової діяльності підприємства, характер яких з позиції генерування загрози банкрутства є неоднозначним. У зв'язку з цим у процесі антикризового управління господарюючим суб'єктом необхідно відповідно групувати індикатори кризових явищ за рівнем їх небезпеки для фінансового розвитку.

4. Терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства. Відповідно до теорії антикризового фінансового управління кожне кризове явище, що з`явилося, не тільки має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом, але й породжує нові супутні йому кризові фінансові явища. Тому чим раніше будуть задіяні антикризові механізми по кожному діагностичному кризовому явищу, тим більші можливості для відновлення порушеної фінансової рівноваги буде мати підприємство.

5. Адекватність реагування підприємства на рівень реальної загрози його фінансовій рівновазі. Використовувана система механізмів з нейтралізації загрози банкрутства у переважній більшості пов`язана з фінансовими витратами чи втратами, зумовленими скороченням обсягів операційної діяльності, припиненням реалізації інвестиційних проектів і таке інше. При цьому рівень цих витрат і втрат прямо залежить від цілеспрямованості механізмів такої нейтралізації та масштабу їх використання. Тому задіювання окремих механізмів нейтралізації загрози банкрутства має виходити з реального рівня цієї загрози і бути адекватним йому, бо інакше або не буде досягнуто очікуваного ефекту (якщо дія механізмів недостатня), або підприємство буде здійснювати невиправдано високі витрати (якщо дія механізму надлишкова для даного рівня загрози банкрутства).

6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану. У боротьбі із загрозою банкрутства, особливо на ранніх стадіях її діагностики, підприємство має розраховувати виключно на внутрішні фінансові можливості. Досвід показує, що при нормальних маркетингових позиціях загроза банкрутства повністю може бути нейтралізована внутрішніми механізмами антикризового фінансового управління й у межах фінансових можливостей підприємства. Тільки в цьому випадку воно може уникнути болючих для нього реорганізаційних процедур.

7. Використання за необхідністю відповідних форм санації підприємства для запобігання його банкрутству. Якщо загрозу банкрутства діагностовано лише на пізній її стадії і вона має катастрофічний характер, а механізми її внутрішньої нейтралізації не дають змоги досягти необхідного ефекту у відновленні фінансової рівноваги, підприємство має ініціювати свою санацію (відновлення платоспроможності), залучившись допомогою ззовні. Цей вид санації називається «досудова санація». При цьому обираються найбільш ефективні форми санації (реорганізація, зміна організаційно-правової структури і таке інше). Такий захід є надзвичайним у плані антикризового фінансового управління господарюючим суб'єктом з метою запобігання його реальному банкрутству.

З урахуванням цієї основної мети на підприємстві розробляється спеціальна політика антикризового фінансового управління при санації підприємства. [17.с.25]

Реалізація цієї політики передбачає виконання таких заходів.

1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку. З цією метою у системі загального моніторингу фінансового стану підприємства виділяють особливу групу об'єктів спостереження, яка формує можливе «кризове поле», що реалізує загрозу його банкрутства. У процесі спостереження використовують як традиційні, так і спеціальні показники - «індикатори кризового розвитку».

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства. При виявленні в процесі моніторингу істотних відхилень від нормального ходу фінансової діяльності, зумовленого напрямками фінансової стратегії підприємства та системою планових і нормативних фінансових показників, виявляються масштаби його кризового стану, тобто глибина цього стану з позиції загрози банкрутства. Така ідентифікація масштабів кризового стану підприємства дає можливість застосовувати відповідний селективний підхід до вибору системи механізмів захисту від можливого банкрутства.

3. Дослідження основних факторів, що зумовлюють кризовий розвиток підприємства. Розробка політики антикризового фінансового управління визначає необхідність попереднього групування таких факторів за основними визначальними ознаками; дослідження міри впливу окремих факторів на форми і масштаби кризового фінансового розвитку; прогнозування розвитку факторів, що справляють такий негативний вплив.

4. Формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, що відповідають його масштабам. Цілі антикризового фінансового управління конкретизують відповідно до масштабів кризового стану підприємства. Вони мають враховувати також прогноз розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства підприємства. З урахуванням цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути спрямований на реалізацію трьох принципових цілей, адекватних масштабам кризового стану підприємства:

5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового фінансового стану. Внутрішні механізми фінансової стабілізації покликані забезпечити реалізацію термінових заходів для відновлення платоспроможності та фінансової рівноваги підприємства за рахунок внутрішніх резервів. Ці механізми засновані на послідовному використанні певних моделей управлінських рішень, обраних відповідно до специфіки господарської діяльності підприємства та масштабів його кризового розвитку. У системі антикризового фінансового управління господарюючим суб'єктом цьому напряму політики приділяється першочергова увага.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби кризового фінансового стану підприємства не дають змоги вийти з нього за рахунок реалізації внутрішніх методів і фінансових резервів, то воно змушене вдатися до зовнішньої допомоги, що зазвичай набуває форми його санації. Санація підприємства може проводитися як до провадження справи про банкрутство (досудова санація), так і в процесі банкрутства. У першому випадку підприємство саме може виступити ініціатором своєї санації та вибору її форм. У ході санації необхідно обґрунтувати вибір найбільш ефективних її форм (включаючи ті, що пов`язані з реорганізацією підприємства), для того щоб у як умога коротші терміни досягти фінансового оздоровлення і не допустити оголошення банкрутства.