Управління капіталом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління капіталом

капітал ринковий вартість

Вступ

У сучасних умовах для багатьох вітчизняних підприємств типовим наслідком кризових явищ економічного розвитку є гостра нестача оборотного капіталу, яка супроводжується низьким рівнем його використання. Розвиток ринкових відносин в Україні та досвід зарубіжної системи господарювання визначають залежність результатів діяльності підприємств від ефективності управління процесом формування і використання їхнього капіталу. Тому дослідження системи управління капіталом як важливого чинника підвищення ефективності функціонування підприємств промисловості набуває особливої актуальності.

При оцінці ефективності управління капіталом фінансові служби підприємств, як правило, використовують стандартний набір показників, рекомендований Міністерством економіки України, Держкомстатом України. У ринкових умовах виникла потреба в розробці комплексної системи управління оборотним капіталом та методики оцінки її впливу на фінансовий стан підприємств з урахуванням особливостей галузей промисловості.

Концептуальні основи сутності та теорії управління оборотним капіталом розглядаються у наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених-економістів: Л. Аврамчука, І. Бланка, Є. Брігхема, В. Ковальова, Л. Павлової, А. Поддєрьогіна, Р. Сороки, Є. Стоянової та інших.

Проте існує низка теоретичних і практичних проблем, які все ще залишаються невирішеними як на рівні промисловості в цілому, так і на рівні її окремих галузей. До них слід віднести проблеми забезпечення оборотним капіталом із визначенням структури та джерел його формування, проведенням оцінки впливу системи управління оборотним капіталом на фінансовий стан і діяльність підприємств.

Також слід зазначити, що в українській економіці дуже часто відбуваються зміни умов господарської діяльності підприємства, тому більшість праць українських вчених з даної тематики втрачають актуальність або повністю можуть використовуватися лише як джерело теоретичних підходів до даної проблеми.

Об'єкт дослідження - ВАТ «Електротермометрія».

Предмет дослідження - управління капіталом на підприємстві ВАТ «Елетротермометрія».

Мета дослідження - показати необхідність управління капіталом для досягнення цілей операційної діяльності підприємства.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) проаналізувати теоретичні аспекти вивчення капіталу підприємства;

2) розглянути економічну сутність власного та позикового капіталу підприємства;

3) дослідити поняття вартості капіталу і принципи її оцінки;

4) проаналізувати поняття структури капіталу та формування ринкової вартості фірми;

5) дослідити фактори впливу на структуру капіталу підприємства;

6) дати оцінку особливостям функціонування ВАТ «Електротер-мометрія»;

5) проаналізувати управління капіталом на ВАТ «Електротермометрія»;

6) розглянути оптимізацію структури капіталу на підприємстві.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

1. Теоретичні аспекти вивчення капіталу підприємства

1.1 Поняття про капітал підприємства

Під капіталом розуміють матеріальні засоби і грошові кошти, які вкладені в підприємство з метою здійснення підприємницької діяльності. Глибше зрозуміти сутність капіталу можна шляхом вивчення існуючих в економічній літературі його класифікацій.

В залежності від того, кому належать вкладені в господарську діяльність матеріальні засоби і грошові кошти, капітал поділяють на власний і позиковий. Під власним капіталом розуміють грошові кошти і матеріальні засоби, які самостійно формуються підприємством для забезпечення свого розвитку. До позикового капіталу відносяться грошові кошти та інше майно, що залучаються до фінансування розвитку підприємства із зовнішніх джерел на платній зворотній основі.

Основні відмінності між власним і позиковим капіталом проілюстровані в таблиці 1.1. Їх аналіз показує, що за рахунок позикового капіталу підприємство має більше можливостей нарощення свого виробничого потенціалу, але при цьому зростає ризик втрати його фінансової стійкості.

Таблиця 1.1 Основні відмінності між власним і позиковим капіталом

Ознака	Власний капітал	Позиковий капітал
1	2	3
Право на участь в управлінні підприємством	Дає таке право	Не дає такого права (менша загроза втратити контроль за підприємством)
Право на отримання частини прибутку і майна	Прибуток ділиться між власниками за залишковим принципом після відшкодування фіксованих зобов'язань	Кредитори мають першочергове право на повернення суми боргу
Можливий обсяг залучення капіталу	Обсяг залучення капіталу обмежений і цілком залежить від фінансових можливостей засновників, результатів фінансово-господарської діяльності та інвестиційної привабливості підприємства для акціонерів	Існують широкі можливості залучення капіталу (за умови високого кредитного рейтингу, наявності застави або гарантій)
Термін повернення	Термін повернення капіталу власникам не встановлюється	Термін повернення позикового капіталу чітко обумовлений у договорах
Можливість скористатися еф. "податкового" щита	Ефект "податкового" щита не існує (дивіденди виплачуються тільки за рахунок чистого прибутку і зменшують базу оподаткування прибутку )	Існує можливість отримати пільги з оподаткування (витрати на обслуговування капіталу виключаються з бази оподаткування прибутку, що зменшує реальну вартість його залучення)
Вплив на фінансову стійкість підприємства	Підвищується фінансова незалежність підприємства і мінімізується ризик втрати фінансової стійкості	Підвищується залежність від зовнішніх джерел фінансування та зростає ризик неплатоспроможності і втрати фінансової стійкості

За тривалістю використання розділяють довгостроковий постійний капітал (або перманентний) і короткостроковий змінний капітал. Склад капіталу в залежності від відображення джерел його формування у пасиві балансу проілюстровано на рис 1.1.

Рис. 1.1. Склад капіталу за джерелами формування

Головною ознакою групування статей активу балансу є ступінь її ліквідності, тобто швидкість зворотної трансформації інвестованого капіталу у грошові кошти.

В залежності від напряму розміщення фінансових ресурсів у активи підприємства капітал класифікується на основний і оборотний. Водночас можна окремо виділити капітал, що використовується у внутрішньому обороті підприємства та за його межами (дебіторська заборгованість, довгострокові та поточні фінансові інвестиції). Схематично склад капіталу в залежності від напрямів його зміщення проілюстровано на рис. 1.2. Вкладення частини капіталу у зовнішні фінансові інструменти свідчить, що в попередні періоди у підприємства були вільні грошові кошти. Водночас капітал, інвестований за межами підприємства, можна розглядати як резерв мобілізації в господарський оборот додаткових грошових коштів у випадку, коли збільшуються його власні інвестиційні потреби або погіршується поточна платоспроможність.



Рис. 1.2. Склад капіталу за напрямками розміщення.

Оборотний капітал може знаходитись у сфері виробництва (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і у сфері обігу (готова продукція на склад та продукція, відвантажена покупцям, дебіторська заборгованість, грошові кошти, поточні фінансові інвестиції, товари для торгівлі і т.д.). Оборотний капітал може функціонувати в грошовій і матеріальній формі. Дуже важливою з точки зору фінансового менеджменту є комбінована класифікація капіталу, в якій поєднуються різні класифікаційні ознаки: належність капіталу, тривалість його використання та напрямки розміщення. В схематичному вигляді взаємозв'язок між напрямками розміщення капіталу і джерелами його формування проілюстровано на рис. 1.3. Та частина оборотного капіталу, яка сформована на постійній основі, називається власним оборотним капіталом (або чистим оборотним капіталом). Нестача власного оборотного капіталу призводить до підвищення фінансової залежності і свідчить про нестійке фінансове становище підприємства. Водночас фінансового менеджера цікавить не лише розмір власного оборотного капіталу, але і його питома вага в загальній сумі власного капіталу (або коефіцієнт маневреності капіталу). Коефіцієнт маневреності капіталу показує, яка частина власного капіталу підприємства знаходиться в обороті, тобто в такій формі, що дає змогу вільно маневрувати інвестованими коштами. Цей коефіцієнт повинен бути досить високим, щоб забезпечити достатню гнучкість і мобільність у використанні власного капіталу підприємства.

Таблиця

Основний капітал	Власний основний капітал і довгострокові зобов'язання	Постійний (парламентарний) капітал
Оборотний капітал	Власний оборотний капітал
	Короткострокові зобов'язання (змінний капітал)

Таким чином, ефективність використання капіталу підприємства одночасно залежить від двох груп чинників:

- по-перше, від того, наскільки оптимально поєднуються власний і позиковий капітал, довгострокові (постійні) і короткострокові (змінні) джерела фінансування інвестиційних потреб підприємства;

- по-друге, від того, який загальний розмір вкладень в основні засоби, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і сфері обігу, в грошовій і матеріальній формі та наскільки оптимальне їх співвідношення.

Все це обумовлює необхідність розробки виваженої політики формування капіталу та її погодження з політикою формування активів підприємства.

Визначення загальної потреби у капіталі може здійснюватися за допомогою прямого і непрямого методу. Прямий метод базується на детальному плануванні інвестиційних потреб підприємства в розрізі його окремих активів: основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних запасів, грошових коштів (на стадії створення підприємства практично повністю відсутні дебіторська заборгованість, довгострокові і поточні фінансові інвестиції).

Даний метод може застосовуватися як при визначенні загальної потреби у капіталі для створення нового підприємства, так і у випадку обґрунтування необхідного додаткового капіталу для розширення виробничої діяльності діючого підприємства, здійснення модернізації та диверсифікації.

При визначенні загальної потреби у капіталі для створення нового підприємства потрібно виходити з наступних обмежень:

- сформованого капіталу повинно вистачати на покриття всіх витрат в ході реалізації інвестиційного проекту (доінвестиційні дослідження, придбання майнових прав, проектно-конструкторські роботи, будівництво адміністративних і виробничих приміщень, маркетинг, навчання персоналу, купівля і монтаж обладнання, створення оборотних коштів і т.д.);

- при формуванні стартового капіталу необхідно виходити з мінімальної потреби в активах для того, щоб розпочати господарську діяльність підприємства (недоцільно створювати значні резерви запасів та готівки, до того ж зменшити потребу в фінансових ресурсах на початкових етапах можна шляхом оренди основних засобів і за рахунок паралельного протікання процесів інвестування та отримання прибутку);

- сформований капітал не повинен бути меншим за мінімально допустимий розмір статутного капіталу для окремих типів підприємств (так, мінімальний розмір статутного фонду для акціонерних товариств становить 1250 мінімальних заробітних плат, а для товариств з обмеженою відповідальністю -- 625 мінімальних заробітних плат).

Непрямий (опосередкований) метод розрахунку загальної потреби в капіталі є менш трудомістким і базується на використанні відносного показника - капіталомісткості продукції (середній розмір інвестованого капіталу в розрахунку на одиницю виготовленої продукції). Цей показник суттєво відрізняється по галузях народного господарства і дає інвестору уяву про рівень фондомісткості та матеріаломісткості. Водночас рівень капіталомісткості продукції залежить не лише від конкретної галузі, але й від масштабів діяльності підприємства, стадії його життєвого циклу, рівня технологічного оснащення виробництва та ступеня зносу виробничих засобів.

Користуватися непрямим методом доцільно на попередніх стадіях розробки інвестиційного проекту, так як він дає лише приблизне уявлення про необхідний розмір початкових інвестицій. Для остаточного розрахунку потреби у джерелах фінансування застосовується прямий метод.

Для визначення потреби в капіталі за непрямим методом необхідно капіталомісткість продукції (по аналогічному виробництву або в середньому по галузі) перемножити на плановий обсяг виробництва. Крім того, слід враховувати передстартові витрати і передбачити резерв капіталу на випадок, якщо подорожчають будівельно-монтажні роботи, будівельні матеріали, сировина і т.д. (як правило, не менше 10% від загальних витрат на будівництво і експлуатацію інвестиційного об'єкта).

1.2 Економічна сутність власного капіталу підприємства

Власний капітал -- це вартість засобів, які належать власникам підприємства. Власний капітал можна також трактувати як залишок в активах після вирахування зобов'язань підприємства. Таке визначення витікає зі скороченого запису балансу підприємства:

Рис.

Зміна обсягу власного капіталу є показником ефективності як виробничої, так і фінансової та інвестиційної діяльності.

Вартість власного капіталу визначається у відповідності до прийнятих умов оцінки активів в бухгалтерському обліку, а тому не співпадає за ринковою ціною акцій і май-а підприємства в цілому. Але незважаючи на це, динаміка цього показника у фінансовій звітності є однією з найсуттєвіших характеристик перспектив розвитку підприємства.

Склад власного капіталу та характеристика його елементів представлені на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Склад власного капіталу.

Як видно з представленої схеми, власний капітал утворюється за рахунок внесків власників, які зафіксовані в установчих документах, та шляхом накопичення доходів в ході виробничо-господарської діяльності. Питома вага безоплатно переданих цінностей складає незначну величину, або зовсім відсутня.

Більш детальна інформація про всі зміни у складі власного капіталу протягом звітного року наводиться в річній формі № 4 "Звіт про власний капітал". Згідно з даними цього звіту власники, інвестори та інші зацікавлені особи отримують інформацію про наявність власного капіталу, збільшення (зменшення) його обсягів внаслідок переоцінки, чистого прибутку (збитку), внесків власників, вилучення капіталу.

Розкривається політика використання прибутку на: виплату дивідендів, поповнення статутного капіталу, відрахування до резервного капіталу. Додатково в примітках до фінансових звітів підприємства дається інформація про загальну кількість і номінальну вартість акцій, на які передбачається здійснити передплату, загальну суму коштів, одержаних в ході передплати на акції, акції у складі статутного капіталу за окремими типами і категоріями і т.д.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

- статутний капітал (зареєстрований у державному реєстрі);

- додатковий капітал (додатково вкладений капітал, дарчий капітал, резервний та нерозподілений прибуток).

Статутний капітал відіграє основну роль у функціонуванні підприємства. По-перше, це стартовий капітал, необхідний для виробничої діяльності і отримання прибутку. По-друге, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму (1250 мінімальних заробітних плат для акціонерних товариств, 625 мінімальних заробітних плат для товариств з обмеженою відповідальністю). По-третє, статутний капітал регулює відносини власності, розподілу дивідендів і управління підприємством.

Джерелами формування статутного капіталу є власні грошові кошти, майнові та інші активи засновників. Внесками учасників і засновників господарських товариств до статутного фонду можуть бути: будівлі, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, інтелектуальна власність, грошові кошти, в тому числі валютні.

Порядок оцінки внесків до статутного фонду визначається засновницькими документами. Заборонено використовувати при формуванні статутного фонду бюджетні кошти, кредитні ресурси і кошти, одержані під заставу.

Найбільш складна система формування і зміни статутного капіталу встановлена законодавством для акціонерних товариств.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку своїм рішенням від 09.02.2001 року № 18 затвердила Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств у новій редакції.

Реєстрація випуску цінних паперів, інформації про їх емісію і звіту про результати підписки на акції здійснюється уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку або її територіальних органів згідно з встановленим порядком і є підставою для внесення випуску цінних паперів в Загальний реєстр випуску цінних паперів.

Це положення вдосконалює і спрощує діючий порядок реєстрації випуску акцій ВАТ, облігацій підприємств та інформації про їх випуск.

В процесі господарської діяльності власники мають право змінювати розмір статутного капіталу, керуючись логікою економічної доцільності. Можливі методи зміни обсягів статутного капіталу показані на рис. 1.5.

Однак будь-які зміни, не зареєстровані у встановленому порядку, є порушенням і тягнуть за собою покарання у вигляді адміністративних штрафів а порушення обліку і звітності, може бути анульована державна реєстрація підприємства, а воно - ліквідоване. Таким чином, при зміні статутного капіталу потрібно внести зміни в установчі документи і реєстраційну карту.



Рис. 1.5. Методи зміни обсягів статутного капіталу.

При всіх видах змін розмірів статутного капіталу постає питання про порядок розподілу за внесками і частками сум, на які відбулися зміни, якщо це не пов'язано з рішенням по окремих учасниках. Так, у випадку збільшення розміру статутного капіталу за рахунок коштів конкретних інвесторів їх частка відображається або збільшується пропорційно розміру внеску. Якщо статутний капітал збільшився внаслідок дооцінки майна, то сума приросту розподіляється між учасниками пропорційно їх частці в статутному капіталі на момент проведення переоформлення.

Основними напрямками використання додаткового капіталу можуть бути: передача дочірнім підприємствам, покриття витрат на випуск акцій чи облігацій, взяття суми зносу на облік підприємства при безоплатному одержанні основних засобів, списання суми уцінки товарно-матеріальних цінностей, здійснення капітальних вкладень, нематеріальних активів та ін.

Судячи з перелічених напрямків використання додаткового капіталу, його основними функціями є:

- фінансування витрат на залучення додаткових коштів (випуск акцій чи облігацій для фінансування своєї діяльності);

- фінансування придбання нематеріальних активів та основних засобів;

- покриття сум уцінки активів та сум зносу засобів, які підприємство отримало безоплатно.

1.3 Економічна сутність позикового капіталу підприємства

Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів. їх використання в обороті підприємства обумовлене, з одного боку, об'єктивною необхідністю, а саме невідповідністю у часі між надходженнями коштів та витратами, сезонністю виробництва, впровадженням інвестиційних проектів, які вимагають значних обсягів вкладень на декілька років, з другого боку, за допомогою позикових коштів забезпечується розширення виробничо-господарської діяльності, оновлення технічної бази, використання ефекту фінансового левериджу і таке інше.

Позиковий капітал формує зобов'язання підприємства.

Згідно з МСБО зобов'язання - це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Серед зобов'язань основне місце займає позиковий капітал, тобто фінансові зобов'язання, він включає:

- довгостроковий позиковий капітал -- довгострокові кредити банків, довгострокові позикові кошти;

- короткостроковий позиковий капітал -- короткострокові кредити банків, короткострокові позикові кошти, кредиторська заборгованість, інші короткострокові зобоз'язання.

Довгострокові кредити банків, як правило, пов'язані з придбанням устаткування або виконанням інвестиційних проектів.

Основною рисою довгострокових кредитів є великі ризики, більш складні умови обслуговування та виконання у вигляді забезпечення. Наприклад, проектні кредити (кредити під виконання інвестиційних проектів) видаються банками на основі глибокого аналізу, бізнес-планів інвестиційних проектів та під надійне забезпечення. Це найбільш ризикові кредити. Іпотечні кредити видаються під заставу нерухомості і земельних j нок. Іпотека представляє собою найбільш надійний вид застави.

Довготермінові кредити банків відображаються в балансі за теперішньою вартістю.

Залишок непогашеного кредиту на кінець року - це і є теперішня вартість довгострокової заборгованості, яка відображається в балансі. Деякі невідповідності обумовлені округленням результатів розрахунків.

Довгострокові фінансові зобов'язання включають заборгованість підприємства за випущеними довгостроковими облігаційними позиками. Випуск облігацій може здійснюватись за номінальною вартістю і за вартістю з дисконтом. У зв'язку з цим такі випуски по-різному відображаються в балансі підприємства.

Якщо довгострокові облігації викуплені зі знижкою (дисконтом), то є два варіанти відображення зобов'язань в балансі. В першому варіанті балансова вартість облігацій визначається як різниця між номінальною вартістю та сумою неамортизованої знижки. В другому варіанті -- балансова вартість облігацій визначається дисконтуванням вартості фінансового зобов'язання за облігаціями.

До складу довгострокових зобов'язань підприємства відносяться також зобов'язання за фінансовою орендою (лізингом). Лізинг можна розглядати як складну торговельно-фінансово-кредитну операцію, яка виступає формою оренди машин і обладнання, способом фінансування інвестицій і кредитування підприємств, а також способом активізації збутової діяльності. Лізинг можна трактувати як кредит, що надається в товарній формі.

Фінансовий лізинг -- це договір лізингу, в результаті укладання якого майно, що замортизувалося не менше ніж на 60%, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Переваги фінансового лізингу як форми кредитування визначаються тим, що він дає змогу лізингоодержувачу користуватися майном, не відволікаючи значних сум з обороту, відносити лізингові платежі на собівартість продукції, знижувати прибуток, що оподатковується. Крім того, у підприємств розширюються можливості для технічного переоснащення виробництва, особливо в умовах, коли отримати довгострокову позику надзвичайно складно.

Фінансова оренда - це оренда, яка передбачає передачу орендатору всіх ризиків і вигод, пов'язаних з правом володіння і користування активом.

В разі фінансової оренди орендований актив відображається у балансі орендаря як актив та зобов'язання за справедливою вартістю орендованого майна на початку терміну оренди, або за теперішньою вартістю загальної суми мінімальних орендних платежів, якщо вона менше за його справедливу вартість.

Серед короткотермінових джерел фінансування діяльності підприємства найбільшу питому вагу займає комерційний кредит. Інструментом комерційного кредиту виступає вексель, який визначає фінансові зобов'язання позичальника стосовно кредитора. Особливістю комерційного кредиту є те, що його суб'єктами виступають підприємства, він надається в товарній формі, середня вартість комерційного кредиту нижча за середню вартість банківського кредиту. Окрім того, до переваг комерційного кредиту відноситься оперативність надання, технічна нескладність оформлення угоди, можливість маневрувати оборотним капіталом. Разом з тим необхідно враховувати, що комерційний кредит має обмежені можливості у часі та розмірах. Для кредитора він може бути надмірно ризиковим. Негативний вплив на нього можуть здійснювати банки через надто високі облікові ставки при обліку векселів. До основних видів ризиків, які виникають при комерційному кредитуванні, відносяться: зміни цін на товари, недотримання термінів оплати поставок, банкрутство покупця, можливе подорожчання кредиту.

В комерційній діяльності кожне підприємство отримує відстрочки платежів від постачальників та надає відстрочки своїм клієнтам. Завдання фінансового менеджменту - знайти оптимальне співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості. При цих умовах кредиторська заборгованість може стати джерелом фінансових ресурсів для підприємства.

Заборгованість підприємства за виданими векселями відображається за номінальною вартістю відсоткових векселів або у випадку безвідсоткових векселів -- за номінальною вартістю з врахуванням нарахованих відсотків.

1.4 Поняття вартості капіталу і принципи її оцінки

Однією з найважливіших передумов ефективного фінансового менеджменту підприємства є оцінка вартості його капіталу. Вартість капіталу є ціною, яку підприємство платить за його залучення з різних джерел.

Концепція такої оцінки виходить з того, що капітал як один з важливих чинників виробництва, має, як і інші його фактори, певну вартість, що формує рівень операційних і інвестиційних витрат підприємства. Ця концепція є однією з базових при управлінні фінансовою діяльністю підприємства. При цьому вона не зводиться тільки до визначення ціни залучення капіталу, а визначає цілий ряд напрямів господарської діяльності підприємства в цілому. Вартість капіталу - це той прибуток, що необхідний, щоб задовольнити власників капіталу.

Розглянемо основні сфери використання показника вартості капіталу в діяльності підприємства.

1. Вартість капіталу підприємства є мірою прибутковості операційної діяльності Оскільки вартість капіталу характеризує частину прибутку, який повинен бути сплачений за використання сформованого або залученого нового капіталу для забезпечення випуску і реалізації продукції, то цей показник виступає мінімальною нормою формування операційного прибутку підприємства, нижньою межею при плануванні її розмірів.

2. Показник вартості капіталу використовується як критерій в процесі здійснення реального інвестування. Перш за все, рівень вартості капіталу конкретного підприємства виступає як дисконтна ставка, за якою сума чистого грошового потоку приводиться до теперішньої вартості в процесі оцінки ефективності окремих реальних проектів. Крім того, він служить базою порівняння з внутрішньою ставкою прибутковості за даним інвестиційним проектом -- якщо вона нижча, ніж показник вартості капіталу підприємства, то такий інвестиційний проект повинен бути скасований.

3. Вартість капіталу підприємства є базовим показником формування ефективності фінансового інвестування. Оскільки критерій цієї ефективності задається самим підприємством, то при оцінці прибутковості окремих фінансових інструментів базою порівняння виступає показник вартості капіталу. Цей показник дозволяє оцінити не тільки реальну ринкову вартість або прибутковість окремих інструментів фінансового інвестування, але й формує найефективніші напрями та види цього інвестування на попередній стадії формування інвестиційного портфеля. І природно, цей показник служить мірою оцінки прибутковості сформованого інвестиційного портфеля загалом.

4. Показник вартості капіталу підприємства є критерієм прийняття управлінських рішень щодо використання оренди (лізингу) або придбання у власність основних виробничих засобів. Якщо вартість використання (обслуговування) фінансового лізингу перевищує вартість капіталу підприємства, то застосування цього напряму формування виробничих основних засобів для підприємства є невигідним.

5. Показник вартості капіталу в розрізі окремих його елементів використовується в процесі управління структурою цього капіталу на основі механізму фінансового левериджу. Мистецтво використання фінансового левериджу полягає у формуванні щонайвищого його диференціалу, однією з складових якого є вартість позикового капіталу. Мінімізація цієї складової забезпечується в процесі оцінки вартості капіталу, який залучається з різних позикових джерел, і формування відповідної структури джерел його використання підприємством, про що йшлося вище.

6. Рівень вартості капіталу підприємства є найважливішим вимірником рівня ринкової вартості цього підприємства. Зниження рівня вартості капіталу призводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства і, навпаки. Особливо оперативно ця залежність реально відображається на діяльності акціонерних компаній відкритого типу, ціна на акції яких піднімається або падає при відповідно зниженні або зростанні вартості їх капіталу. Отже, управління вартістю капіталу є одним з самостійних напрямів підвищення ринкової вартості підприємства, що є однією з цілей фінансового менеджменту.

7. Показник вартості капіталу є критерієм оцінки і формування відповідного типу політики фінансування підприємством своїх активів (в першу чергу -- оборотних). Виходячи з реальної вартості свого капіталу і оцінки майбутньої її зміни, підприємство формує агресивний, помірний (компромісний) або консервативний типи політики фінансування активів.

Важливість оцінки вартості капіталу при управлінні формуванням прибутку в процесі здійснення фінансової діяльності визначає необхідність коректного розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства. Процес оцінки вартості капіталу базується на таких основних принципах:

1. Принцип попередньої поелементної оцінки вартості капіталу. Оскільки капітал підприємства, що використовується, складається з неоднорідних елементів (перш за все - власного і позикового їх видів, а всередині них - за джерелами формування), то в процесі оцінки його необхідно розділити на окремі складові елементи, кожний з яких повинен бути об'єктом здійснення оціночних розрахунків (методи поелементної оцінки вартості капіталу розглядаються далі).

2. Принцип узагальнюючої оцінки вартості капіталу. Оскільки в більшості випадків доводиться залучати капітал не з одного джерела, а з декількох, то вартість капіталу формується під впливом необхідності забезпечити деякий усереднений рівень прибутковості. Середньозважена вартість капіталу СВК (WACC - weighted average cost of capital) може бути визначена, як той рівень доходності, який повинен принести інвестиційний проект, щоб можна було забезпечити дохід всім категоріям інвесторів, який аналогічний тому, що вони могли б отримати від альтернативних вкладень з тим же рівнем ризику.

В цьому випадку СВК формується як середня величина необхідної прибутковості за різними джерелами засобів, виважена за питомою вагою кожного із джерел в загальній сумі інвестицій.

де: - питома вага капіталу (інвестиційних ресурсів), отриманого із джерела; k -- необхідна доходність (норма прибутку) з капіталу, отриманого із джерела і. Розрахована середньозважена вартість капіталу є основним критерієм оцінки, про яку йшлося вище.

3. Принцип зіставності оцінки вартості власного і позикового капіталу. В процесі оцінки вартості капіталу треба мати на увазі, що суми власного і позикового капіталу, які використовуються, показані в пасиві балансу підприємства, мають незіставне кількісне значення. Якщо наданий для використання підприємству позиковий капітал в грошовій або товарній формі оцінений сумою в цінах, наближених до ринкових, то власний капітал, поданий у балансі, по відношенню до поточної ринкової вартості істотно занижений. У зв'язку із заниженою оцінкою суми власного капіталу, що використовується, його вартість в процесі розрахунків штучно завищується. Крім того, з цієї ж причини виявляється заниженою його реальна питома вага в загальній сумі капіталу, який використовується підприємством, що приводить до некоректності показника середньозваженої його вартості.

Для забезпечення зіставності і коректності розрахунків середньозваженої вартості капіталу сума його власної частини повинна бути виражена в поточній ринковій ціні.

Для цього на першому етапі визначається вартість чистих активів підприємства, що характеризують ту частину активів, яка сформована за рахунок власного капіталу. Розрахунок вартості чистих активів підприємства здійснюється за наступною формулою:

де: ЧА -- вартість чистих активів підприємства; А -- вартість активів підприємства; ЗА -- сума позикового капіталу, що використовується підприємством.

На другому етапі визначається склад чистих активів підприємства. При цьому виходять з того, що за рахунок власного капіталу повністю формуються його необоротні операційні активи і певна частина матеріальних оборотних активів (запасів товарно-матеріальних цінностей). Ця остання частина активів розраховується за формулою:

де: МОАв -- сума матеріальних оборотних активів підприємства, сформованих за рахунок власного капіталу; ЧА -- вартість чистих активів підприємства; Вна -- вартість необоротних активів підприємства.

На третьому етапі проводиться індексація (переоцінка) балансової вартості окремих елементів необоротних активів і власних матеріальних оборотних активів з метою їх оцінки за ринковою вартістю. Сума переоцінених активів і характеризує поточну ринкову оцінку суми власного капіталу, що використовується в співставних розрахунках середньозваженої вартості капіталу.

4. Принцип динамічної оцінки вартості капіталу. Чинники, що впливають на показник середньозваженої вартості капіталу, досить динамічні, тому із зміною вартості окремих елементів капіталу повинні вноситися корективи і в середньозважене його значення. Крім того, принцип динамічності оцінки припускає, що вона може здійснюватися як за вже сформованим, так і за запланованим до залучення капіталом.

5. Принцип взаємозв'язку оцінки поточної і майбутньої середньозваженої вартості капіталу підприємства. Такий взаємозв'язок забезпечується використанням показника граничної вартості капіталу. Він характеризує приріст середньозваженої вартості капіталу до суми його кожної нової одиниці, що додатково залучається підприємством. Розрахунок цього показника здійснюється за наступною формулою:

де: ГВК-- гранична вартість капіталу; WACC -- приріст середньозваженої вартості капіталу; К-- приріст суми капіталу, що додатково залучається підприємством.

6. Принцип визначення межі ефективного використання капіталу, що додатково залучається. Оцінка вартості капіталу повинна бути завершена розробкою критерію ефективності його додаткового залучення. Таким критерієм є гранична ефективність капіталу. Цей показник характеризує співвідношення приросту рівня прибутковості капіталу і приросту середньозваженої вартості капіталу, що додатково залучається. Розрахунок граничної ефективності капіталу здійснюється за наступною формулою:

де: ГЕК -- гранична ефективність капіталу; ПК-- приріст рівня прибутковості капіталу; WACC -- приріст середньозваженої вартості капіталу.

Наведені принципи оцінки дають змогу сформувати систему основних показників, що визначають вартість капіталу і межі його ефективного використання.

Серед розглянутих показників домінуюча роль належить показнику середньозваженої вартості капіталу. Він формується на підприємстві під впливом багатьох чинників, основними з яких є:

-- середня ставка відсотка, що склалася на фінансовому ринку;

-- доступність різних джерел фінансування (кредитів банків; комерційного кредиту; власної емісії акцій і облігацій і т.п.);

-- галузеві особливості операційної діяльності, що визначають тривалість операційного циклу і рівень ліквідності активів, які використовуються;

-- співвідношення обсягів операційної та інвестиційної діяльності;

-- життєвий цикл підприємства;

-- рівень ризику операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.

Облік цих чинників здійснюється в процесі цілеспрямованого управління вартістю власного і позикового капіталу підприємства.

1.5 Поняття структури капіталу та формування ринкової вартості фірми

Умови формування доходів та прибутків будь-якого підприємства в значній мірі залежать від структури капіталу, що використовується. Структура капіталу є співвідношенням власних і позикових фінансових коштів, що використовуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу, що використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної його діяльності, суттєво впливає на кінцеві результати цієї діяльності. Вона справляє помітний вплив на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рівень економічної і фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків) і, в кінцевому підсумку, формує співвідношення рівня прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

Формування структури капіталу нерозривно пов'язане з врахуванням особливостей кожної з його складових частин.

Власний капітал характеризується такими основними позитивними особливостями:

1. Простотою залучення, оскільки рішення, пов'язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування), приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів.

2. Більш високою здатністю акумулювання прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потрібна сплата позикового відсотка у всіх його формах.

3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства.

Разом з тим йому властиві такі недоліки:

1. Обмеженість обсягів залучення, а отже, і можливостей суттєвого розширення операційної і інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.

2. Висока вартість порівняно з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.

3. Втрачена можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важеля, оскільки без залучення позикового капіталу неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, що використовує лише власний капітал, має надзвичайно високу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії рівний одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (оскільки не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал (тобто не одержує ефекту фінансового важеля).

Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

1. Досить широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя.

2. Забезпеченням зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів і зростання темпів розвитку його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення вилучення витрат на його обслуговування з оподаткованої бази при сплаті податку на прибуток.

4. Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу) за рахунок ефекту фінансового важеля.

В той же час використання позикового капіталу має певні недоліки:

1. Використання цього капіталу спричиняє небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства -- ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позикового капіталу.

2. Активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, який знижується на суму виплачуваного позикового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка по облігаціях; вексельного відсотка за товарний кредит і т.п.).

3. Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку. У деяких випадках при зниженні середньої ставки позикового відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв'язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

4. Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагає у ряді випадків відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії компаній страховок, банків або інших господарюючих суб'єктів надаються, як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності (за рахунок використання ефекту фінансового важеля), проте в більшій мірі генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства.

Необхідність врахування різноманітних позитивних особливостей і недоліків використання власного та позикового капіталу в процесі розвитку підприємства зумовлює розробку на підприємстві цілеспрямованої політики формування його структури. Політика формування структури капіталу є складовою частиною загальної політики фінансового менеджменту підприємства, що полягає в забезпеченні такого поєднання використання власного і позикового капіталу, яке оптимізує співвідношення рівня фінансової рентабельності і рівня фінансових ризиків відповідно до вибраних критеріїв фінансового менеджменту.

Теорія Міллера - Модільяні (модель М-М). Поштовхом для розвитку теорії структури капіталу стала гіпотеза, висунута в 1958 р. американськими економістами Ф. Модільяні і М. Міллером, згідно з якою структура капіталу не впливає на ринкову вартість підприємства. За допомогою математичних викладок ці вчені доводили, що у випадку, коли за рахунок фінансового левериджу зростає ринкова вартість боргу, то відповідно на таку саму суму зменшується вартість оплаченого власниками капіталу (капіталізованого прибутку), а загальна ринкова вартість фірми не змінюється.

Недоліки моделі М-М (Міллера - Модільяні) полягають в тому, що вона не враховує підвищений ризик при збільшенні позикових коштів у структурі капіталу, неоднакові умови оподаткування фірм, а також додаткові витрати на вихід із кризового стану в період спаду фінансової активності.

Наступні теорії структури капіталу внесли деякі поправки до моделі М-М. Найбільш відомими з цих теорій є теорії "статичного компромісу", "субординації джерел фінансування" та "асиметричної інформації".

Теорія статичного компромісу. Враховує витрати фірми на вихід із кризового становища в результаті фінансового спаду. Суть цієї теорії полягає у зменшенні вартості фірми при значному збільшенні плеча фінансового важеля. Чим більша заборгованість фірми, тим вища ймовірність фінансових потрясінь, так як при несплаті боргів у зазначений термін втрачається ліквідність, і фірмі набагато важче отримати нову позику для покращення свого фінансового стану. Тобто, чим більше позикового капіталу використовує підприємство, тим вищі фінансові витрати на залучення позикових коштів і тим менші можливості капіталізації прибутку. Водночас зростає ймовірність кризового стану і виникнення значних витрат на його подолання, що суттєво знижує поточну ринкову вартість фірми.

Теорія субординації джерел фінансування (теорія Г. Дональдсона). На початку 60-х років XX століття Гордон Дональдсон розробив ряд положень, якими й досі керуються фінансові менеджери фірм при обгрунтуванні структури капіталу. їх зміст полягає в наступному:

-- з метою зменшення залежності фірми від зовнішніх джерел необхідно, в першу чергу, використовувати внутрішні джерела фінансування: прибуток (після оплати фінансових зобов'язань) і амортизацію;

-- при розробці дивідендної політики потрібно враховувати майбутні інвестиційні потреби та грошові потоки підприємства і таким чином розподіляти прибуток між акціонерами, щоб забезпечити фінансування інвестицій переважно за рахунок внутрішніх джерел (прибутку і амортизації);

- якщо виникає потреба у зовнішніх джерелах фінансування, то доцільно дотримуватися наступної послідовності: банківські кредити, випуск конвертаційних облігацій і тільки в останню чергу -- випуск нових акцій.

Теорія асиметричної інформації (сигнальна теорія С. Майєра). Ця теорія виникла на базі зіставлення теорій Міллера - Модільяні та Г. Дональдсона. її зміст полягає в тому, що фінансові менеджери своїми рішеннями інформують акціонерів і потенційних інвесторів про стан справ і можуть активно впливати на ринкову ціну акцій фірми. Якщо фірма випускає нові акції, збільшує обсяг інвестицій, підвищує дивіденди, то ціна її акцій на ринку цінних паперів зростатиме. І навпаки, коли фірма зменшує розмір дивідендів, припиняє інвестування грошових коштів у виробництво, залучає додаткові зовнішні джерела фінансування, то ціна її акцій на ринку цінних паперів неодмінно падатиме.

Крім вищезгаданих, існують і інші теорії. Але, незважаючи на такий високий інтерес вчених до проблеми структури капіталу, на практиці встановлено, що не існує єдиного оптимального рішення щодо співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринку.

1.6 Фактори впливу на структуру капіталу підприємства

Практика показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але навіть і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон'юнктурі товарного гафінансового ринків. Водночас існує ряд об'єктивних і суб'єктивних чинників, облік і використання яких дає змогу цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найефективнішого його застосування на кожному конкретному підприємстві. Основними з цих чинників є:

1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції через високу частку необоротних активів мають, зазвичай, більш низький кредитний рейтинг і вимушені орієнтуватися в своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим коротший період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позиковий капітал.

2. Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноздатну продукцію, можуть залучати для свого розвитку велику частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вищою середньоринкової (на підприємствах, які знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу, рівень фінансових ризиків більш високий, що враховується їх кредиторами). В той же час підприємства, що знаходяться у стадії зрілості, в більшій мірі повинні використовувати власний капітал.

3. Кон'юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон'юнктура цього ринку, а відповідно і стабільніший попит на продукцію підприємства, тим безпечніше стає використання позикового капіталу. І навпаки -- в умовах несприятливої кон'юнктури та скорочення обсягів реалізації продукції використання позикового капіталу генерує зниження рівня прибутку і ризик втрати платоспроможності; в цих умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового важеля за рахунок зменшення обсягу використання позикового капіталу.

4. Кон'юнктура фінансового ринку. Залежно від стану цієї кон'юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу. При суттєвому зростанні цієї вартості диференціал фінансового важеля може досягти негативного значення (при якому використання позикового капіталу призведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в ряді випадків - і до збиткової операційної діяльності. У свою чергу при суттєвому зниженні цієї вартості різко знижується ефективність використання довгострокового позикового капіталу (якщо кредитними умовами не обумовлене відповідне корегування ставки відсотка за кредит). Нарешті, кон'юнктура фінансового ринку справляє вплив на вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел - при зростанні рівня позикового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

5. Рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал можливого використання позикового капіталу. Проте в практичних умовах цей потенціал часто залишається незатребуваним у зв'язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має нагоду задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку. В цьому випадку власники вважають за краще інвестувати отриманий прибуток у власне підприємство, яке забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що за інших рівних умов знижує питому вагу використання позикових засобів.

6. Коефіцієнт операційного важеля. Зростання прибутку підприємства забезпечується Сумісним проявом ефекту операційного і фінансового важеля. Тому підприємства із зростаючими обсягами реалізації продукції, але мають через галузеві особливості її виробництва низький коефіцієнт операційного важеля, можуть (за інших рівних умов) збільшувати коефіцієнт фінансового важеля, тобто використовувати велику частку позикових засобів у загальній сумі капіталу.

7. Ставлення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керуються своїми критеріями, що іноді не співпадають з критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємства. У ряді випадків, незважаючи на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть керуватися й іншими критеріями, які формують його негативний імідж, а відповідно знижують і його кредитний рейтинг. Це відповідно справляє негативний вплив на можливість залучення підприємством позикового капіталу, знижує його фінансову гнучкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.