Заходи щодо покращення управління фінансовими ресурсами

Размещено на http://www.allbest.ru/

32

ЗАХОДИ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ 8

1.1 Загальні поняття фінансових ресурсів 8

1.2 Методика аналізу фінансових ресурсів 17

1.3 Методика управління фінансовими ресурсами з урахуванням інфляції 32

2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ "ВАТ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ" 39

2.1 Аналіз фінансового стану "ВАТ Івано-Франківський м'ясокомбінат" 39

2.2 Аналіз фінансових ресурсів "ВАТ Івано-Франківський м'ясокомбінат" 55

2.3 Аналіз управління фінансовими ресурсами з урахуванням інфляції 60

3. ЗАХОДИ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ "ВАТ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ" 64

3.1 Вдосконалення управління фінансовими ресурсами з урахуванням інфляції "ВАТ Івано-Франківський м'ясокомбінат" 64

3.2 Шляхи вдосконалення існуючої системи управління фінансовими ресурсами на підприємства "ВАТ Івано-Франківський м'ясокомбінат" 67

ВИСНОВКИ 70

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 74

Вступ

Фінансам в економічній системі держави належить провідна роль. Це обумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні та якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати дій. Обов'язковим атрибутом участі фінансів у економічному житті держави є гроші. Усі процеси, в яких беруть участь фінанси, повинні мати грошовий вираз. Це дає змогу формувати фонди грошових коштів для здійснення виробничої діяльності, мобілізації коштів для виконання державою своїх функцій, задоволення власних потреб громадян.

Фінанси в економічній системі будь-якого типу мають місце тоді, коли здійснюється процес створення та використання фінансових ресурсів.

Об'єктом, де виявляється суть та роль фінансів, є створення та використання валового внутрішнього продукту (ВВП). Суб'єктами цих процесів є, з одного боку, держава, а з іншого, -- населення та підприємницькі структури.

Фінанси -- це економічна категорія, яка характеризує розподіл суспільного продукту та національного доходу, внаслідок чого утворюються централізовані й децентралізовані фонди.

Фінанси -- це специфічна форма суспільних відносин. Фінансові відносини виникають:

1) між державою та суб'єктами підприємництва в процесі сплати податків та фінансування з бюджету;

2) у процесі купівлі-продажу товару;

3) між підприємством і різноманітними об'єднаннями в процесі відрахувань у централізовані фонди та фінансування з них;

4) між підприємством і його працівниками в процесі виплати заробітної плати;

5) у процесі відрахувань у державні цільові фонди та фінансування з них;

6) між державою і громадянами в процесі формування державного бюджету.

Призначення фінансів -- забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання ВВП у державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємств та кожного громадянина.

Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є різноманітними за методами створення, напрямами використання, рівнем відображення інтересів, суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.

Функції фінансів

Прояв сутності фінансів у реальній практичній діяльності розглядається через характеристику функцій, які притаманні певній категорії. Фінанси виконують дві основні функції: розподільчу та контрольну.

Фінанси за допомогою розподільчої функції обслуговують різні етапи розподілу та різні сфери суспільного життя -- сферу матеріального виробництва, сферу обміну і споживання. Фінансовому розподілу притаманні такі види розподілу: внутрішньогосподарський, внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжтериторіальний.

Об'єктом дії розподільчої функції є вартість ВВП. Суб'єктами розподілу є юридичні й фізичні особи, які формують фонди цільового призначення, а також держава.

Розподільча функція фінансів реалізується в процесі первинного розподілу та перерозподілу вартості ВВП. Первинний розподіл -- це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб -- заробітна плата; у юридичних осіб -- прибуток; у держави -- дохідна частина державного бюджету. Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, регіональні, відомчі й корпоративні.

Провідну роль у процесі перерозподілу відіграє держава. Отже, на загальнодержавному рівні можна виділити певні стадії. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), згодом -- процес використання цих фондів: спрямування коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні заходи, управління, оборону, виплату пенсій тощо.

Поряд з розподільчою функцією фінанси виконують і контрольну функцію, яка виявляється в контролі за розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами та їх цільовим використанням.

Основу контрольної функції фінансів становить рух фінансових ресурсів, який відбувається у фондовій та у нефондовій формах. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів господарювання, включаючи державу, а також економне й ефективне використання коштів.

Контрольна функція має місце на всіх стадіях розподілу і повинна забезпечити оптимальне співвідношення при розподілі суспільного продукту між фондами нагромадження та споживання. У практичній діяльності контрольна функція виявляється у фінансовому контролі.

Взаємозв'язок фінансів з іншими елементами економічної системи

Економічна система -- це сукупність певних підсистем діяльності, пов'язаних між собою та спрямованих на створення, розподіл, перерозподіл і споживання ВВП.

Підсистемами в економічній системі є: фінансова підсистема, грошова, кредитна, підсистема цін, зарплати тощо.

Ціна -- це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл ВВП. Ціна визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов'язані зі створенням та використанням ВВП. Але фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не лише первинний розподіл ВВП на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему.

Держава, використовуючи фінанси, може впливати на структуру ціни через зміну амортизаційних відрахувань та відрахувань до цільових позабюджетних фондів.

У розподільчих процесах, поряд із фінансами та ціною, бере участь і заробітна плата. За своєю суттю заробітна плата -- це фонд грошових коштів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується ним для задоволення власних потреб.

Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи при цьому загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.

Фінанси тісно пов'язані з кредитом і мають однакову економічну природу. Вони віддзеркалюють рух вартості ВВП. Проте кожна з цих категорій має свою специфіку участі в економічних процесах. Фінанси створюють передумови для функціонування кредиту, оскільки кредит продовжує перерозподільчий процес, розпочатий фінансами, ціною і зарплатою.

Між фінансами і кредитом існують певні відмінності:

1) фінанси здійснюють розподіл і перерозподіл, а кредит лише перерозподіляє;

2) для фінансування характерний рух коштів без умови повернення, а кредит надається на умовах спла-чуваності й повернення.

Гроші часто ототожнюють з поняттям "фінанси", оскільки фінанси, зазвичай, мають грошовий вираз. Але ч фінанси -- це процес формування доходів і видатків, 7 і залежно від того, в яких грошових одиницях здійсню-j ватиметься цей процес, відповідною буде величина доходу чи видатків.

Водночас гроші та грошовий обіг суттєво впливають на фінансове становище держави, юридичних і фізичних осіб.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ

1.1 Загальні поняття фінансових ресурсів

Дехто звик слово "фінанси" пов'язувати перш за все з грошовою масою. Це не зовсім так

Гроші і фінанси - поняття взаємопов'язані, однак зовсім різні. Термін "фінанси" хоча й пов'язаний з грошима (фінансові відносини неможливі без наявності грошей), але все ж гроші - то ще не фінанси. Фінанси стосуються не самих грошей, а грошових відносин.

Фінансові відносини починаються там, де починається прибуток

Мало кому відомо, і на перший погляд здається дивним, що слова "фінанси" і "фінал" походять від одного латинського кореня, а значить, обидва слова мають відношення до чогось останнього, заключного, вирішального. Нічого дивного: отримання прибутку - це теж заключна стадія виробничо-торгового циклу. В перекладі з англійської множина слова finance означає "доходи".

Грошовий ринок, валютний ринок, фондовий (або ринок цінних паперів) - кожен з них функціонує окремо, але їх можна об'єднати однією назвою: фінансові ринки. І зовсім не тому, що в основних операціях беруть участь гроші, а перш за все тому, що будь-яка з цих операцій передбачає отримання прибутку. На фінансових ринках немає діяльності господарської, є лише фінансова.

Для підприємств властиво займатися діяльністю фінансово-господарською. Оскільки нас із самого початку цікавить лише підприємницька діяльність, а не тонкощі функціонування фінансових ринків, то сьогодні нашим завданням буде лише розібратися у фінансах підприємств.

Кожен, кому доводилося вивчати хоча б ази економіки, знає, що відносини двох суб'єктів підприємництва у сфері обміну (купівлі-продажу) називаються матеріально-грошовими, або товарно-грошовими. Отже, грошовими, а не фінансовими. Чому? Тому, що в процесі обміну ніхто нікого не фінансує: продавець продає, покупець купує; а суто фінансова діяльність починається у продавця після завершення стадії обміну. Куди вкласти (або віддати) свій прибуток - це питання фінансової діяльності: один резервує отриманий прибуток для подальшого розширення і розвитку власної діяльності (самофінансування), інший - частину прибутку спрямовує на розширення діяльності третього суб'єкта (зовнішнє фінансування).

Фінансувати - це взяти на себе покриття витрат для здійснення того чи іншого проекту.

Фінансові можливості підприємства завжди вимірюються перш за все величиною прибутку. Від величини прибутку залежить величина власного капіталу.

Співвідношенням суми власних коштів до валюти балансу визначається коефіцієнт фінансової стабільності. Цей показник може бути доволі високим, навіть якщо в активі за статтею "Грошові кошти" не значиться ні копійки. Звичайно ж, не зайве при цьому врахувати ліквідність, тобто дізнатися, яку частку активів і як скоро можна перетворити на гроші, але наявність (чи відсутність) платіжних засобів на момент визначення коефіцієнта фінансової стабільності зовсім не має значення. Гроші не повинні надовго осідати на рахунку, їм належить працювати.

Проте не варто панікувати, коли виявиться, що коефіцієнт фінансової стабільності вашого підприємства постійно нижчий ніж 0,5. Якщо процес основної діяльності при цьому є безперебійний, то це може означати, що керівник вміє постійно дбати про позикові кошти. Позикові кошти - це теж фінансові ресурси.

Отже, стабільність фінансова залежить перш за все від величини прибутку, а не від грошової маси. Щодо стабільності грошової, то вона визначається зовсім іншим шляхом - щомісячним плануванням грошових потоків (cash-flow). Між фінансами і грошима є зв'язок безумовний, однак це не одне й те саме, інакше друкування (точніше випуск в обіг) папірців з портретами називалося б не грошовою емісією, а фінансовою. Є політика грошова, є політика фінансова. Це - різні поняття. Тож з самого початку відокремимо для себе гроші як платіжні засоби від фінансів як джерел покриття можливих витрат. Як бачите, і тут неможливо обійтися без подвійності: платіжні засоби - поняття активне, фінанси - пасивне. Взагалі, все, що вказує на наявність фінансових ресурсів, є в пасиві.

Як ми вже з'ясували, прибуток - основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства. Але не єдине. Фінансові ресурси хоча й формуються, головним чином, за рахунок прибутку, однак нарівні з ним джерелами фінансових ресурсів виступають: амортизаційні відрахування, різні цільові надходження, кредити, а також стійкі пасиви. Якщо з прибутком і його розподіленням за спеціальними цільовими фондами на цей час ми розібралися (див. три попередні уроки), то питання походження інших, наведених вище, джерел, ще маємо розв'язати.

Фінансові ресурси -- це сума грошових доходів та надходжень, що знаходяться в розпорядженні суб'єктів господарювання та призначаються для виконання фінансових зобов'язань, здійсненню витрат з розширеного відтворення та економічного стимулювання робітників.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається у момент створення підприємства, коли утворюється уставний фонд. Його джерелом, залежно від організаційно-правових форм підприємства, виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, бюджетні кошти, кошти юридичних та фізичних осіб.

Далі, у процесі функціонування підприємства, основним джерелом фінансових ресурсів виступають грошові доходи та находження у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань, стійкі пасиви, цільові надходження та ін.

Значні фінансові ресурси можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за рахунок продажу цінних паперів та кредитів.

Тобто фінансові ресурси -- це джерела поповнення капіталу підприємства, яке безстрокове інвестовані у подальший розвиток підприємства.

У ринкових умовах, коли підприємство може бути не тільки суб'єктом, але й об'єктом купівлі-продажу, були розроблені запитання про майно підприємства, про вартість підприємства як цілісного майнового комплексу.

Склад та вартість майна характеризується в балансі, розділ "Активи".

Усе майно підприємства складається з основного капіталу (постійні активи) та оборотного капіталу (поточні активи). Крім того, майно підприємства можна представити як три групи активів:

основні кошти та інші необоротні активи;

запаси та витрати;

грошові кошти у касі, на рахунках та грошові кошти в розрахунках.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 від 31.09.99 р., активи підприємства згруповані трохи інакше, а саме:

1. Необоротні активи (основні кошти, незавершене будівництво, інвестиції та ін.).

2. Оборотні активи (товароматеріальні запаси, дебіторська заборгованість, грошові кошти).

3. Витрати майбутніх періодів.

Фінансові ресурси (капітал) необхідні для формування зазначеного вище майна в момент утворення підприємства, та потім для його збільшення.

Найважливішим питанням керування фінансовими ресурсами є ефективність їх використання. Відповідь на це запитання надається на прикладі торгівельних підприємств.

Переважаюча частина ресурсів торгівельних підприємств використовується для фінансування оборотних фондів та фондів обігу.

Вартість оборотних фондів відшкодовується, як правило, в ході одного обороту, але завжди в ході більш короткого часу в порівнянні з часом обороту основних фондів. Так, вартість виробничих запасів цілком переноситься у вартість товару в ході одного обороту.

Вартість малоцінних та швидкопсувних предметів по ціні придбання у межах однієї мінімальної зарплати за одиницю переноситься через витрати звертання у вартість товару одразу при передачі їх в експлуатацію.

По іншим предметам матеріально-технічного оснащення половина їх вартості переноситься у вартість товару при передачі їх у експлуатацію, інша частина -- по мірі їх вибуття через непридатність.

Особливість оборотних фондів полягає в тому, що вони безперервно скоюють оборот, перетворюючись з товарної форми у грошову форму, з грошової -- у товарну, тобто постійно поновлюються.

Фонди обігу за своєю економічною сутністю схожі з оборотними фондами. Вони, як і оборотні фонди, також безпосередньо беруть участь в товарообігу, безперервно змінюючи свою форму, вибувають із торгівельного підприємства при реалізації товарів та поповнюються за рахунок нових надходжень.

До фондів обігу відносяться товари, готова продукція на складах підприємства, грошові кошти в касі, на розрахунковому, валютному та інших розрахунках, грошові документи, дебіторська заборгованість; витрати майбутніх періодів (внески орендної плати за наступні періоди, витрати по нерівномірно виробленому впродовж року ремонту основних фондів, витрати на капітальний ремонт орендованих основних фондів у рахунок майбутньої орендної плати та ін.).

Грошові кошти, призначені для утворення необхідних для нормальної торгової діяльності запасів оборотних коштів, фондів та фондів обігу, називаються оборотними коштами. Таким чином, оборотні кошти використовуються для закупівлі товарів, сировини, матеріалів, придбання малоцінних та швидкопсувних предметів, матеріалів для господарських потреб.

Вони представлені також грошовою готівкою в касі, на розрахунковому та інших рахунках у банку та цінними паперами.

На підприємствах, заснованих на недержавній формі власності, сума всіх перелічених поточних активів, відображених в бухгалтерському балансі, називається оборотнім капіталом.

У практиці обліку та планування оборотні кошти підрозділяються:

- за принципом організації їх планування та фінансування -- на нормовані та ненормовані;

- за джерелом формування -- діляться на власні, позикові та залучені.

До нормованих оборотних коштів відносяться: товарні запаси, грошові кошти в касі та дорозі, виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, напівфабрикати), малоцінні та швидкопсувні предмети, витрати майбутніх періодів.

Розмір нормованих оборотних коштів знаходиться у безпосередній залежності від обсягу товарообігу або випуску продукції та швидкості обігу товарів (крім матеріально-технічного оснащення).

Фінансовим планом установлюються визначені норми запасів цих коштів, у межах мінімально необхідних для здійснення торгової діяльності.

До нормованих оборотних засобів відносяться: грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках, кошти в розрахунках із дебіторами, товари -- відвантажені та на відповідальному збереженні. Ненормованими ці кошти називаються тому, що вони не нормуються, у фінансовому плані не передбачаються нормативи залишків цих коштів. Крім того, ненормовані оборотні кошти не мають твердо фіксованих джерел покриття. Наприклад, дебіторська заборгованість виникає нерідко в результаті порушення договірної та фінансової дисципліни та не може передбачатися у фінансовому плані. Рівним чином, не передбачаються залишки грошових коштів на розрахунковому та інших рахунках. Джерелами покриття ненормованих оборотних коштів зазвичай є інші пасиви та кошти тимчасово вільних спеціальних фондів.

Крім власних фінансових ресурсів у діяльності підприємства широко використовуються позикові та залучені кошти.

До позикових коштів відносяться довгострокові (на термін не більше одного року) та короткострокові кредити банків, а також довгострокові та короткострокові позики (крім банківських).

Кредитування підприємств, тобто видача банками кредитів, служить (особливо у торгівлі) необхідною умовою розвитку господарської діяльності.

Принципи та умови кредитування: цільовий характер кредиту, терміновість, зворотність та платний характер. Це значить, що вони видаються на конкретні цілі, на обмежений термін, при умові повернення та з оплатою по ставках за користування кредитом.

Найважливішою умовою видачі кредиту підприємству є його кредитоспроможність, яка оцінюється на підставі перевірки балансу на ліквідність. Ліквідність -- це є здатність підприємства перетворити поточні активи, що маються в його розпорядженні, у грошову готівку, необхідну для своєчасної оплати поточних короткострокових зобов'язань.

Для оцінки ліквідності розраховують три коефіцієнти:

- коефіцієнт загальної ліквідності;

- коефіцієнт поточної (проміжної) ліквідності;

- коефіцієнт строкової (абсолютної) ліквідності.

Якщо сума поточних (оборотних) активів перевищує суму короткострокових зобов'язань, тоді підприємство є ліквідним.

Залучення коштів -- це кошти інших підприємств, які тимчасово знаходяться в обороті даного підприємства у зв'язку з існуючою системою розрахунків, або її порушенням (кредиторська заборгованість постачальникам, заборгованість фінансовим органам по платежах, іншим кредиторам, доходи майбутніх періодів та ін,).

Ефективним використанням оборотних засобів можна назвати таке керування, при якому забезпечується стійкий стан фінансових ресурсів та досягаються оптимальні або максимальні результати діяльності.

Для оцінки ефективності оборотних коштів застосовується ціла система показників. Усіх їх можна поєднати у дві групи:

I група показників -- показники ділової активності підприємства -- це показники, які характеризують їх оборотність, їх швидкість, з якою вони переходять із грошової у товарну та знову в грошову форму;

II група показників, які відображають порівняння "ефекту" (корисного результату) з витратами -- сумою оборотних коштів.

Другу групу показників можна назвати як фондовіддача та рентабельність оборотних фондів. Як результат, беруть основні показники діяльності підприємства: товарообіг (виручка), валові доходи, прибуток від реалізації, загальний чистий прибуток, витрати обігу (собівартість).

Комплекс показників формується двох видів: прямі -- діленням результату на суму оборотних коштів та зворотні -- діленням витрат на результат.

Показники ефективності використовування оборотних коштів торгівельних підприємств

Показники Алгоритм розрахунку

1 група показників

1. Оборотність оборотних коштів

1. Тривалість одного обороту в днях. Вос. = ОС ер/одноденний товарообіг по СС (Тд.сс)

2. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів Коб. сс. = Тсс/Осср

2. Коефіцієнт завантаження оборотних коштів Кз. = Осср/Тсс

3. Оборотність дебіторської заборгованості. Вдз. = КЗ/ТД.СС

4. Оборотність кредиторської заборгованості. Вкз. = К3/Тд.сс

5. Період обороту грошових коштів. ДС = ДС/Тср.дн

2 група показників

2.1 Коефіцієнт фондовіддачі оборотних коштів, економічна віддача. Крос = Тсс/Осср

2.2 Коефіцієнт фондомісткості (завантаження оборотних коштів). Кфм = ОСср/Тсс

2.3 Рентабельність оборотних коштів. Ур.ос. = П/Осср

3 група показників

3. Ліквідність активів

3.1 Коефіцієнт загальної ліквідності. Кол. = А2+АЗ/П4 + П5

3.2 Коефіцієнт поточної (проміжної ліквідності). Ктл. = ДЗ + ДС/П4 + П5

3.3 Коефіцієнт абсолютної (термінової ліквідності).. Кал. = Грошові кошти + короткострокові фін. вкладення / П4 + П5

Разом з тим, необхідно визнати, що перелічені показники у ринкових умовах недостатні, тому як становище, рух, склад оборотних коштів, і в цілому їх використання дають суттєвий вплив на фінансовий стан підприємства.

На нашу думку, у систему показників ефективності оборотних коштів треба включати:

- платоспроможність підприємства та її зміни,;

- кредитоздатність підприємства;

- фінансову стійкість;

- ліквідність активів та динаміку її зміни.

В край важливо, щоб у підприємстві підтримувалась фінансова стійкість, яка оцінюється його платоспроможністю. Остання значить, що підприємство має ліквідні оборотні активи та спроможне своєчасно виконувати зобов'язання по платежах (повертати заборгованість).

Таким чином, оборотні кошти є складовою частиною майна, капіталу підприємства. Як економічна категорія вони становлять собою частину фінансових ресурсів підприємства, яка призначена для авансування оборотних фондів та фондів обігу з метою забезпечення безперервного їх кругообігу.

1.2 Методика аналізу фінансових ресурсів

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Прибуток і собівартість є традиційними показниками у ефективності господарювання вітчизняних підприємств. У ринкових умовах господарювання до основних показників поряд із зазначеними належать грошовий потік як сума чистого прибутку і амортизаційні відрахування. На відміну від інших видів витрат нараховані амортизаційні відрахування залишаються на рахунку підприємства, поповнюючи залишок ліквідних коштів. Амортизаційні відрахування відіграють важливу роль у системі обліку і планування діяльності підприємства. Вони є внутрішнім джерелом фінансування. Розмір амортизаційних відрахувань зменшує прибуток, що оподатковується. Таким чином, амортизаційні відрахування - істотний чинник стимулювання інвестиційної діяльності підприємства.

Аналіз чистих грошових потоків є основою класичних методів інвестиційного аналізу. У формі №3 „Звіт про рух грошових коштів” фінансової звітності передбачається додавання амортизації необоротних коштів до прибутку, що свідчить про орієнтацію українських підприємств на „чистий грошовий потік”.

Таким чином, базуючись на наведеній вище інформації, до завдань управління прибутком можна віднести:

Забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства.

Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства.

Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до задач розвитку підприємства в майбутньому періоді.

Забезпечення постійного росту ринкової вартості підприємства.

Розміри прибутку - найважливіший показник, що визначає фінансовий стан підприємства: від нього залежить рівень рентабельності продажів і активів, оборотність активів, рух коштів, інвестиційна привабливість підприємства. Розмір прибутку напряму залежить від обсягу отриманої виручки і тому, при розгляді питань щодо управління прибутком підприємством ці показники необхідно розглядати комплексно.

Величина виручки від продажів функціонально залежить від двох груп факторів: перша група - натуральний обсяг продажів і ціна на одиницю кожного виду продукції; друга група - загальна сума витрат на продану продукцію і прибуток від продажів. Відповідно виручку можна розглядати або як добуток натурального об'єму продажів на ціни по всій номенклатурі продукції, або як суму витрат і прибутку від продажів.

Для розгляду окремих аспектів управління виручкою і прибутком конкретну значимість здобуває одна з двох названих груп факторів, що формують виручку від продажів.[22]

Якщо перед підприємством постає завдання досягнення визначеної суми виручки від продажів незалежно від одержуваного при цьому фінансового результату, використовується перша група факторів. Зрозуміло, фінансовий результат не повинний мати негативного знака. У випадку, коли необхідно забезпечити визначений прибуток від продажів, практичне значення має друга група факторів.

Однак у дійсності, як правило, одночасно зважуються задачі одержання і необхідної виручки, і необхідного прибутку від продажів, тому в розрахунках беруть участь обидві групи факторів, тим більше що вони взаємозалежні.

Для вирішення будь-яких питань, пов'язаних з управлінням виручкою і прибутком, важливо правильно визначити характер витрат на реалізовану продукцію. Мова йде про поділ усіх витрат на постійні і перемінні, а також на прямі і непрямі.

Перемінні витрати - це ті види витрат, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва і продажів у натуральних вимірниках. До них, як правило, відносяться витрати на сировину і матеріали, на оплату праці робітників-відрядників, на паливо, газ і електроенергію для виробничих цілей, тару й упакування тощо.

Постійні витрати - це види витрат, сума яких не залежить від натурального обсягу виробництва і продажів, - наприклад, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, орендна плата, витрати по утриманню приміщень тощо.

Однак не випадково перемінні і постійні витрати носять більш точні назви умовно-перемінних і умовно-постійних. Умовність полягає в тому, що деякі види витрат, що традиційно прийнято вважати постійними, у визначених ситуаціях можуть поводитися як перемінні, і навпаки.

Наприклад, істотний ріст обсягу виробництва і продажів може викликати необхідність у збільшенні виробничих площ, вартості устаткування. Тоді амортизація основних фондів, орендна плата поводяться як перемінні витрати, але з одним застереженням: вони збільшуються з ростом натурального обсягу виробництва і продажів, однак не пропорційно цьому росту. У періоди, коли така ситуація має місце, доцільно враховувати названі витрати в складі перемінних і визначати їхній приріст у розрахунку на кожен пункт приросту натурального обсягу виробництва і продажів. [22]

Інший приклад. У складі фонду оплати праці робітників-відрядників можуть бути суми, пов'язані з оплатою простоїв. Ці суми не пов'язані на пряму зі змінами натуральних обсягів, отже, вони носять характер постійних витрат.

Таким чином, абсолютно придатного для всіх підприємств і всіх періодів їхньої діяльності переліку перемінних і постійних витрат не існує. Але в кожнім конкретному випадку фахівці підприємства можуть оцінити, збільшення яких витрат піде за збільшенням натурального обсягу виробництва і продажів і в якій пропорції. Тому точний поділ витрат на перемінні і постійні можливий. Крім того, він необхідний, - інакше не можна оцінювати вплив тих чи інших змін у попиті на продукцію на показник виручки і прибутку від продажів.

Розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється по ознаці можливості віднесення того чи іншого виду витрат до визначеного виду продукції, не користуючись при цьому умовними прийомами розподілу витрат. Витрати, здійснювані для виробництва і продажів тільки одного виду продукції, є прямими, всі інші - непрямими. Як правило, прямі витрати в основному є перемінними, однак деякі види перемінних витрат можуть виявитися непрямими (наприклад, витрати палива й електроенергії на технологічні потреби в приміщенні, де виробляється кілька видів продукції, і ін.).

Тільки прямі перемінні витрати відносяться безпосередньо до даного виду продукції, всі інші витрати розподіляються по видах продукції умовно. Це означає, що при виборі тієї чи іншої ознаки розподілу загальна величина витрат на даний вид продукції може змінюватися. Названа обставина дуже важлива для встановлення меж можливого маневрування цінами на окремі види продукції. У цілому по підприємству виручка від продажів (за винятком прямих перемінних витрат) являє собою маржинальний прибуток. Іншими словами, маржинальний прибуток - це сума постійних непрямих витрат і прибутку від продажів, що повинні міститися в складі виручки від продажів. У ціни на окремі види продукції відповідні частини маржинального прибутку включаються в залежності від стану попиту на кожен вид продукції. Фінансова доцільність продажів виду продукції визначається лише однією умовою: його вартість за продажними цінами повинна бути вище прямих перемінних витрат. [24]

Якщо підприємство виробляє і продає кілька видів продукції, попит на кожний з яких міняється по-різному, підприємство в межах наявних можливостей повинне змінити обсяг продажів окремих номенклатурних груп виробів для того, щоб виручка і прибуток від продажів у цілому по підприємству були не нижче необхідних розмірів.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.

Однією з основних умов стабільного фінансового стану підприємства с надходження грошових коштів, то забезпечує покриття ііого поточних зобов'язань. Відповідно, відсутність такого мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про фінансові труднощі підприємства. В той же час надмірна величина грошових коштів свідчить про те, що реально підприємство несе збитки, пов'язані з інфляцією і знеціненням грошей. В зв'язку з цим виникає необхідність оцінити раціональність управління грошовими коштами па підприємстві.

Аналіз грошових потоків пов'язаний із з'ясуванням причин, які вплинули па збільшення (зменшення) припливу грошових коштів ти збільшення (зменшення) їх відпливу. Це можна робити як за довгостроковий період (декілька років), так і за короткостроковий (квартал, рік). Такий аналіз мас безперечний інтерес, якщо він буде здійснений за період, що відображає певний етап в діяльності підприємства, наприклад, з моменту створення, випуску пової продукції, закінчення реконструкції тощо.

Аналіз потоків грошових коштів повинен здійснюватись як па основі звітних, гак і планових показників (платіжного календаря). При цьому останні виступають одночасно інструментом управління грошовими потоками. Це досягається шляхом контролю за відповідніше їх реального руху до планових показників за прийняттям необхідних коригуючи заходів.

Першим показником виникнення фінансових ускладнень є тенденція скорочення частки грошових коштів в складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов'язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів і найбільш термінових зобов'язань (термін яких закінчується в поточному місяці) може падати точну інформацію про надлишок (недостачу) грошових коштів па підприємстві.

Іншим методом оцінки достатності грошових коштів є визначення тривалості періоду їх обороту. З цією мстою використовується співвідношення:

Для розрахунку використовуються внутрішні облікові дані про величину залишків па початок і кінець періоду (наприклад, місяця) па рахунках грошових коштів. З цією метою використовується:

(1.1)

де СЗГК - середні залишки грошових коштів, тис. грн.;

ЗГп - залишки па початок n-го місяця, тис. грн.;

n кількість місяців в періоді.

Для розрахунку величини середнього обороту потрібно використовувати кредитовий оборот за період, що аналізується, по рахунку 311 "Поточні рахунки в національній валюті" беручи до уваги, що більшість підприємств здійснюють безготівкові розрахунки зі своїми контрагентами, а видача грошових коштів через касу (наприклад, заробітна плача працівників або оплата господарських втрат) передбачає їх попереднє одержання в байку. Відкриття спеціальних рахунків в банку та їх використання (чекові книжки, акредитиви) за рахунок власних коштів також пов'язане з перерахуванням коштів з поточного рахунку па відповідні спеціальні рахунки. В цих випадках використання для розрахунку величини оборогу суми кредитових обороіів по рахунках 30 "Каса", 31 "Поточні рахунки в банку в національній валюті", 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті" призвело б до подвійного рахунку і, як наслідок до значного викривлення показника оборотності грошових коштів па підприємстві. Але якщо на підприємстві значна частина розрахунків проходить через касу і / або формування спеціальних рахунків здійснюється па позиковій основі, тобто суми, що проводяться по кредиту рахунків 30 "Каса", 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті" не знаходять свого попереднього відображення па рахунку 311 "Поточні рахунки в банку в національній валюті", вказані витрати грошових коштів повинні бути додані до суми кредитового обороту рахунку 31 "Рахунки в банку".

Для чого, щоб зрозуміти реальний рух грошових коштів на підприємстві, оцінити синхронність надходження і витрачання і ротових коштів, а також поєднати величину одержаного фінансового результату зі етапом грошових коштів па підприємстві, необхідно виділити і проаналізувати всі напрямки надходження (припливу) грошових коштів, а також їх вибуття (відпливу).

Таким чином, складання "Звіту про рух грошових коштів" з відповідними аналітичними висновками фактично і с аналізом руху грошових потоків на підприємстві.

Вказані напрямки руху грошових коштів прийнято розглядати в розрізі наступних основних видів діяльності

Як вже зазначалось, аналіз руху грошових коштів проводиться прямим і непрямим методами. Відмінність у використанні прямого та непрямого методів стосується лише розділу операційної діяльності.

Аналіз грошових коштів прямим методом дозволяє оцінити ліквідність підприємства, оскільки детально розкриває рух грошових коштів па рахунках, що дає можливість робити оперативні висновки відносно достатності коштів для сплати по рахунках поточних зобов'язань, а також про можливість здійснення інвестиційної діяльності.

В той же час цей метод мас суттєвий недолік, оскільки він не розкриває взаємозв'язок одержаного фінансового результату і зміни величини грошових коштів па рахунках підприємства. Тому необхідно з'ясувати причину можливих розбіжностей.

Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

- орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

- множинність об'єктів-користувачів;

- різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

- максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

- аналіз абсолютних показників прибутку;

- аналіз показників рентабельності;

- аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

- аналіз ефективності використання залученого капіталу;

- економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

- аналіз майна (капіталу) підприємства;

- аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

- оцінка ділової активності підприємства;

- аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

- аналіз кредитоспроможності підприємства;

- оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

- аналіз власних фінансових ресурсів;

- аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

- аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і грунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

6) факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

- експертних оцінок і сценаріїв,

- психологічні,

- морфологічні,

- порівняльні,

- побудови системи показників,

- побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

- ланцюгових підстановок,

- арифметичних різниць,

- балансовий,

- виокремлення ізольованого впливу факторів,

- відсоткових чисел,

- диференційний,

- логарифмічний,

- інтегральний,

- простих і складних відсотків,

- дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

1.3 Методика управління фінансовими ресурсами з врахуванням інфляції

фінансовий інфляція собівартість

Основне місце в управлінні фінансами займає прогнозування. Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Мета фінансового прогнозування - є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики. Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:

асоціацій і аналогій;