Аналіз ефективності використання фінансових ресурсів та можливих резервів їх збільшення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На сьогоднішній день економіка України переживає досить складні часи. Це пов'язано з тим, що з самого початку переходу до ринкової економіки не було розроблено чіткого плану за яким він буде відбуватися. Процес проходив стихійно, безконтрольно та без наукового обгрунтування.

Така ситуація являє собою наслідок неправильних дій державних законодавчих та контрольних служб, котрі не змогли вчасно та повно визначити та проконтролювати створення підприємств та їх подальшу роботу.

На сьогодні важливим для України є вирішення комплексу задач, котрі допоможуть виправити зроблені помилки, вивести країну з кризи та досягти значного економічного розвитку. Важливе місце серед них займає питання створення підприємств таких типів, розмірів та можливостей, котрі в сучасних умовах нестабільності та невизначеності зможуть ефективно працювати на ринку. Без вирішення цієї задачі економіка не зможе розвиватися високими темпами, тому що головні інвестори вважають нерозумним вкладати кошти в розвиток підприємств, боючись їх втрати.

При створенні певного виду підприємства та регулюванні його подальшої роботи найважливішу роль відіграють фінансові ресурси та їх структура, котрі в першу чергу і визначають вид підприємства, його обсяги виробництва, відповідальність по боргах, отримання прибутку та інші найголовніші питання їх діяльності.

На нашу думку для створення та функціонування підприємства в Україні можуть бути використані власні та позикові фінансові ресурси, і саме на контроль за створенням та функціонуванням цих видів ресурсів зараз направлена діяльність держави.

Саме власні фінансові ресурси підприємства на сьогоднішній день в Україні відіграють найважливішу роль, оскільки вітчизняні суб'єкти господарювання не в змозі використовувати позикові фінансові ресурси в потрібних їм об'ємах, що пояснюється їх високою вартістю та іншими проблемами, пов'язаними з залученням та обслуговуванням боргу. Саме власні фінансові ресурси дозволяють сьогодні працювати підприємствам. Реалізуючи частину власних коштів підприємства в змозі покривати борги, що виникають, розраховуватися за сировину та матеріали. При цьому власні фінансові ресурси виступають в ролі резерву. Це важливо, оскільки навіть ті підприємства, котрі отримують великі прибутки і мають високу фінансову стабільність можуть зазнати збитків, котрі призведуть до банкрутства в сучасних умовах господарювання.

Особливо, це стосується підприємств, котрі в своїй роботі потребують державних дотацій та допомоги.

Власні фінансові ресурси виступають основою діяльності підприємства, оскільки для створення підприємства і початку його виробничо-торговельної діяльності необхідна наявність власного капіталу. Проте сформувати власний капітал великого обсягу в Україні досить складно. Причинами цього є функціонування великої кількості підприємств в тіньовій економіці, постійні зміни в законодавстві, особливо стосовно оподаткування підприємств, недостатність вкладників.

Підприємства з незначними фінансовими ресурсами, яких на сьогодні багато створюються в нашій державі, можуть працювати , отримуючи прибуток, тільки з невеликими обсягами виробництва продукції. Тому зростання валового національного продукту держави неможливо без їх функціонування. Держава на сьогодні повинна стимулювати утворення таких підприємств, здійснюючи чіткий нагляд за вже існуючими та тими, що приваблюють потенційних інвесторів у створення нових.

Звертаючи увагу на вищевказане, можна сказати, що стан економіки України певною мірою залежить від політики держави, щодо створення та функціонування власного капіталу підприємства.

Мета даної дипломної роботи полягає у тому, щоб проаналізувати ефективність використання фінансових ресурсів та можливі резерви їх збільшення. Визначена мета втілюється вирішенням таких задач:

розгляд та висвітлення теоретичних аспектів, що забезпечують функціонування фінансових ресурсів підприємства;

проведення аналізу фінансово-майнового та техніко-економічного стану підприємства та його оцінка;

визначення процесу формування фінансових ресурсів підприємства;

* пошук шляхів оптимізації структури фінансових ресурсів. Об'єктом дослідження виступає товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма "Низи". При вирішенні поставлених в роботі задач були використані бухгалтерські звіти підприємства: форма №1 "Баланс", форма №2 "Звіт про фінансові результати", форма №3 "Звіт про рух грошових коштів " , форма №50-с.г. "Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств" ; нормативні акти і закони України та різноманітні літературні джерела.

1. Економічна сутність фінансових ресурсів, їх місце і значення в діяльності дослідного ТОВ АФ "Низи"

1.1 Поняття і сутність

Фінансові відносини є похідними певної системи економічних відносин, що складаються в суспільстві. Чим більше значення набувають і чим більше ускладнюються такі відносини в умовах ринкової економіки, тим більше значущість фінансових відносин у регулюючому впливі на економіку країни і створенні рівних умов для ефективного функціонування всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності.

Використання фінансів дає можливість підприємствам сфери матеріального виробництва забезпечити вирішення виробничих і соціальних завдань свого функціонування. Тоді, виходячи з визначення фінансів [31, 10], сфера фінансових відносин буде складатися з відносин:

- з власниками підприємства в процесі формування і руху коштів статутного фонду;

- з кредиторами і дебіторами при одержанні і поверненні фінансових ресурсів і необхідності виконання договірних зобов'язань;

- з державою в рамках виконання законодавчих актів про податки, формування позабюджетних фондів, соціальне страхування й ін.;

- з інвесторами з приводу розподілу прибутку;

- всередині підприємства при формуванні фонду оплати праці, а також розподілі коштів на створення виробничих фондів.

Організація всіх цих відносин базується на формуванні, русі й ефективному використанні фінансових ресурсів підприємства.

Характерною рисою для фінансів будь-якої економічної системи є те, що фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відносин, виділяючись при цьому із сукупності інших економічних категорій. Тому введення у науковий оборот поняття "фінансові ресурси" взагалі і "фінансові ресурси підприємства" зокрема, дає можливість точніше визначити об'єкт оцінки, а через нього - обґрунтувати форми і методи впливу руху фінансових ресурсів на весь відтворювальний процес. Тут виявляється певна взаємообумовлена залежність: фінанси, як система економічних відносин знаходить своє явне і конкретне вираження у фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди [11]. Таким чином, процес формування, розподілу і використання фондів фінансових ресурсів і є об'єктом економічної оцінки.

Різні визначення фінансових ресурсів дозволяють по різному трактувати і поняття "фінансові ресурси підприємства".

Уявлення фінансових ресурсів підприємства як коштів, що надходять у розпорядження підприємств і забезпечують поточну виробничо-господарську діяльність, розширення й удосконалення виробництва [12], створює передумови не включення у склад фінансових ресурсів підприємства коштів, вкладених в основні фонди, протиставляючи в такий спосіб, основні фонди і кошти, вкладені в оборотні виробничі фонди і фонди обертання.

З поля зору, таким чином, випадає основна частина коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, у той час як амортизація - похідна від цих засобів - у складі фінансових ресурсів розглядається [39,14,42]. Інші автори, стверджуючи, що в якості основних джерел фінансових ресурсів виступають амортизаційні відрахування, грошові нагромадження держави і залучені кошти населення, проводять межу між фінансовими ресурсами, що використовуються, і знов створеними. Відсутність критеріїв для обґрунтованого визначення сукупності оборотних засобів призводить до різного розуміння і сутності фінансових ресурсів підприємства. Уявлення оборотних засобів як виробничих запасів, залишків незавершеного виробництва, готової продукції, засобів у розрахунках тощо, тобто групування в межах окремих стадій господарського процесу, не дає можливості розглядати їх як фінансовий ресурс. Проте, подібні підходи не перешкоджали розробці питань організації основних і оборотних засобів, ефективності їх використання, фінансування приросту і т.д. [13]. Таким чином, не прямо підтверджувалося, що формування і рух цих коштів входить у сферу фінансових відносин,

Процес розширеного відтворення як постійно поновлюване і безперервне явище включає чотири взаємозалежні між собою моменти: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання. Поєднання матеріально-речовинного і людського чинників виробництва є найважливішою функцією відтворювального процесу. Це вихідний і кінцевий пункт процесу виробництва.

Засоби виробництва і предмети споживання в натуральній формі являють собою продукт праці, в якому втілився рух поєднаних чинників виробництва і який, призначений для поповнення чинників виробництва. Відбувається більш-менш складний кругообіг, у якому виділяються декілька фаз. У фазі власне виробництва переважають чинники виробництва. Початку цієї фази передує підготовча стадія, де формуються майбутні чинники виробництва. На цій стадії вони позначаються як виробничі ресурси. Чинники виробництва і виробничі ресурси - це різні форми руху економічних ресурсів [48]. Економічні ресурси в товарно-грошовому господарстві, внаслідок обміну, виражаються у вартісній формі, за якої їхній рух відокремлюється від руху у натуральній формі.

Такий прояв економічних ресурсів визначає їх головне становище, тому що, накопичуючи і перерозподіляючи кошти, можна регулювати і спрямовувати потоки натуральних ресурсів. Нагромадження та облік економічних ресурсів у вартісній формі дає можливість розглядати їх як новий вид - фінансові ресурси.

У зв'язку з цим, особливість конструкції поняття "фінансові ресурси підприємства" повинна полягати в наступному. По-перше, необхідно розглядати сутність фінансів з погляду відокремлення їх у відособлену економічну категорію. Теоретичне обґрунтування такої категорії дає можливість виявити місце і значення фінансових ресурсів у розширеному відтворенні.

По - друге, формування і використання фінансових ресурсів відбувається в процесі реалізації фінансових відносин як складової частини господарського процесу. Розуміння цього моменту дозволяє активніше використовувати їх як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури виробництва.

По - третє, саме поняття "ресурси підприємства" визначає існування деякого матеріального носія, що може бути використаний на конкретні цілі. У цьому виражається економічна основа і зв'язок фінансових ресурсів з процесами відтворення.

По-четверте, воно повинно визначати межі фінансових ресурсів, джерела їх утворення, форми прояву і цільове призначення. Таке становище дозволяє розробити практичний інструментарій оцінки ефективності використання фінансових ресурсів і шляхів її підвищення. [42].

Якщо виходити з того, що фінансові ресурси - це власний і позиковий капітал, що використовується для фінансування активів [14], то загальний розмір фінансових ресурсів підприємства характеризується наступними елементами [15]:

- сумою джерел власних коштів, що складаються із статутного капіталу, коштів фінансових резервів і нерозподіленого прибутку;

– розмірами довго і короткострокових кредитів банків;

– розміром кредиторської заборгованості всіх видів.

Таке уявлення загального обсягу фінансових ресурсів є не чим іншим, як групуванням їх за юридичною приналежністю, що відображається в пасиві балансу підприємства. Ці фінансові ресурси вкладені в об'єкти потреб виробництва, розосереджені в активах підприємства. Однак фінансові ресурси від цього не вичерпалися, вони лише змінили грошову форму свого прояву на іншу (матеріальну, засоби в розрахунках й ін.). Таким чином, відбулася видозміна фінансових ресурсів з метою виробництва. З цього погляду, актив балансу підприємства буде відображати його фінансові ресурси за формою їхнього прояву [20].

Отже, усі кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства і складаються з основних і оборотних засобів, поданих у вартісному виразі, є його фінансовими ресурсами. З іншого боку, загальний розмір фінансових ресурсів підприємства характеризується сукупністю джерел фінансування цих засобів.

З огляду на те, що ресурси - це "кошти, цінності, запаси, можливості, джерела коштів, доходів" [49] найбільш змістовним треба вважати поняття "фінансові ресурси підприємства", яке приводять автори [15]. Виходячи із вищенаведеного, фінансові ресурси підприємства - це всі кошти підприємства, накопичені в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, акумульовані в цільових джерелах і перетворені у відповідну матеріальну форму, або призначені для здійснення певних витрат.

Таке визначення фінансових ресурсів підприємства є найбільш повним і точним. У ньому розкривається основний внутрішній вміст фінансових ресурсів, згідно до чого з'являється можливість виявлення механізму впливу фінансів на відтворювальний процес. Розгляд такого впливу через призму оптимізації виробництва дозволяє удосконалювати фінансову діяльність, управління фінансовими ресурсами, раціонально маневрувати грошовими потоками, знаходити найбільш вигідні сфери підприємництва і поліпшувати фінансове становище підприємства. Фінансове становище підприємства як результат всієї його роботи - господарської, фінансової, економічної, залежить від виробництва, розподілу і використання фінансових ресурсів [22].

1.2 Основні джерела формування фінансових ресурсів підприємства

Головною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, які виступають у ролі господарюючих суб'єктів. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, у результаті якої виробляють відповідні види продукції, реалізують її, отримують доходи і накопичення, розподіляють їх, формують відповідні фонди грошових коштів [23].

З іншого боку, для здійснення господарської діяльності, отримання продукції, доходів і накопичень підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти . При цьому матеріальні ресурси складають основу процесу виробництва, їх формування здійснюється, як правило, за рахунок різних джерел: власних активів підприємства, позичених та залучених.

При цьому власні кошти - це кошти підприємств, які постійно знаходяться в їхньому обігу й строк користування якими не встановлений. Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тої частини капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань [16].

Позичені кошти - це кошти, які отримує підприємство на визначений термін, за плату і на умовах повернення. Формуються вони в основному за рахунок довгострокових та короткострокових кредитів банку.

Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Усі види перерахованих вище джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку [44].

Отже, фінансові ресурси підприємств - це власний, позичений та залучений капітал, який використовується підприємствами для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку.

При цьому активи - це ресурси, які створюються підприємствами в результаті минулих заходів, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічної вигоди у майбутньому.

Активи бувають оборотні і необоротні. Оборотні активи - грошові кошти та їх еквіваленти (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції), не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства (сировина, матеріали, готова продукція і т.д.), які призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Необоротні активи -- всі активи, які не вважаються оборотними (основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та ін.) [25].

Власний, позичений і залучений капітал, який формує, з одного боку, фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, є зобов'язанням перед конкретними власниками - державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов'язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок певних подій. Погашення заборгованості, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов'язання бувають довгострокові та поточні.

Довгострокові зобов'язання -- це зобов'язання, які мають бути погашені підприємством після операційного циклу або через дванадцять місяців з моменту їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання, довгострокові векселі, які видані, довгострокові зобов'язання з оренди, інші довгострокові зобов'язання).

Поточні зобов'язання - це зобов'язання , які мають бути погашені протягом операційного циклу підприємств або протягом дванадцяти місяців з дня їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.) [44].

Формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарське-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, перш за все, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності - відповідних джерел грошових коштів.

Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. При створенні підприємств вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищестоящих органів управління, коштів інших аналогічних підприємств при їх реорганізації тощо. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо. Всі ці внески (кошти) є статутним (первинний) капіталом і акумулюються в статутному фонді створеного підприємства [13].

Отже, статутний капітал - зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємства.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його грошових коштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємств. Отже, власний капітал - це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку [43].

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів), статутного (пайового) капіталу, включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал включає: суму до оцінки необоротних активів; вартість активів, отриманих безоплатно підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства у відповідності до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток являє собою суму прибутку, який залишився у підприємства та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування - сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Крім власного капіталу, фінансові ресурси підприємств формуються також за рахунок залучених і позикових коштів.

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також усі види поточних зобов'язань підприємств по розрахунках:

- сума авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

- сума заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів робітників;

- заборгованість по внесках до позабюджетних фондів, фонду соціального страхування, до Пенсійного фонду, по страхуванню майна підприємства та індивідуальному страхуванню його робітників;

- заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

- сума векселів, яке видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані з залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки на ін [44].

Усі види фінансових ресурсів відображені у відповідних розділах пасиву балансу підприємства.

Склад фінансових ресурсів, їхні обсяги залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більше обсяг виробництва і вище ефективність роботи підприємства, тим більше обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки [31].

Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їхнє ефективне використання, визначають добрий фінансовий стан підприємства. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства в цілому [44].

1.3 Ефективність використання фінансових ресурсів підприємства

Фінансове становище підприємства прямо залежить від ефективності його діяльності, у той час як про зворотну залежність стверджувати однозначно не слід. Так, незадовільне фінансове становище підприємства може призвести до зниження притоку зовнішніх фінансових надходжень, що природно, на розмірі створених фінансових ресурсів. Однак варто погодитися з тим, що вміле маневрування наявними фінансовими ресурсами й ефективне їхнє використання дає можливість підприємству поліпшити власне фінансове становище.

Ефективність матеріального виробництва полягає у віддачі від витрат праці і витрат праці і матеріальних ресурсів. Якщо перший варіант вираження ефективності характеризує рівень витрат виробництва на одиницю продукції, то другий варіант показує реалізацію потенційних можливостей збільшення обсягу виробництва або додержання максимального результату при наявності даної кількості і якості виробничих ресурсів. Ефективність завжди повинна виявлятися в співставленні вироблених і спожитих ресурсів. Це завжди відносна, а не абсолютна величина [16].

У самому широкому розумінні ефективність виробництва визначається як здатність даної кількості і якості виробничих витрат забезпечити досягнення мети виробництва. Сутність проблеми підвищення ефективності виробництва зводиться до збільшення національного доходу в розрахунку на одиницю сукупних витрат трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. У цьому, в кінцевому рахунку , і полягає підвищення продуктивності суспільної праці в цілому [43].

Слід зазначити, що категорія "економічна ефективність", що обґрунтовувалась в попередні роки, обов'язково мала містити в собі і соціальний аспект [32]. Це випливало хоча б з того, що основний економічний закон, що визначає суть кінцевого ефекту розвитку економіки, зводився до всілякого підвищення народного добробуту, що і визначало обґрунтування критерію ефективності.

Однак для того, щоб суспільство могло існувати, процес виробництва має постійно повторюватися, тобто необхідним є процес відтворення. У процесі відтворення виникають закони розвитку і функціонування технологічного способу виробництва, закони розвитку і функціонування технологічного способу виробництва, закони розвитку виробничих відносин, або відносин власності, а також закони, властиві будь-якому суспільному способу виробництва. Розрізняються і розширене відтворення в залежності від результатів цього процесу [12].

З погляду економічного прогресу важливе розширене відтворення, коли в кожному наступному циклі відбувається кількісне збільшення і якісне поліпшення випущеної продукції за умови більш високого рівня розвитку продуктивних сил. Оскільки відносини власності є формою, а продуктивні сили - змістом суспільного способу виробництва, і визначальною у співвідношенні цієї пари категорією є зміст, то розвиток продуктивних сил виступає більш загальним критерієм економічного прогресу. З розвитком продуктивних сил збільшується продуктивність праці, національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії, продукція тощо [18].

Перехід до ринкової економіки припускає , здавалося б, переорієнтацію типів зв'язку результатів : "соціальний - мета, економічний - засіб для її досягнення" в "економічний результат - мета, соціальний - засіб для його досягнення ". Однак, оскільки сутністю соціального є вся сукупність суспільних відносин, то розвиток людини виступає головним критерієм і всього суспільного виробництва. Тому другий тип зв'язку відображає реальну відособленість економічних цілей суспільства і господарської системи, яка реалізує ці цілі.

Основними складовими елементами системи продуктивних сил є робоча сила, засоби і методи праці, наука, сили природи, форми і методи організації виробництва, а також інформація, у результаті взаємодії яких і здійснюється відтворення робочої сили. І оскільки людина одночасно виступає і продуктивною силою, і носієм виробничих відносин, то головним критерієм суспільного ( не тільки усуспільненого) способу виробництва є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. Ступінь досягнення цієї мети і буде визначати соціальну ефективність. Таким чином, процес відтворення припускає єдність досягнення економічних цілей через цілі соціальні, а соціальних - через економічні, а отже , ми можемо говорити про соціальну-економічну ефективність [43].

Однак не слід розуміти занадто широко складову соціальної ефективності, що входить у це поняття. Дослідження теорії ефективності, проведені у попередні роки, принаймні припускали попереднє вирішення двох важливих методологічних моментів. Перший - це розмежування соціальне і техніко-економічної ефективностей. Другий - вирішення питання про те, чи ефективність суспільного виробництва властива тільки існуючій формації або ж іншим способам виробництва, про що мова йтиме нижче.

Розмежування соціальне і техніко-економічної ефективностей, їхніх показників необхідно хоча б тому, що мова йде про взаємозалежні , але різні за характером явища. У цьому зв'язку не можна не погодитися з визначенням, що соціальний результат - це поняття , що характеризує досягнення цілей, заданих суспільством як споживачем, що виражається у формі споживчих вартостей і тих змін у людині, які вони викликають у процесі споживання. Економічний же результат характеризує досягнення цілей, заданих суспільством як власником засобів виробництва і виражених у формі прибутку [43]. Соціальна ефективність в остаточному підсумку пов'язана з особистими інтересами виробників. Техніко-економічна ефективність означає ефективність функціонування матеріального виробництва без його соціальної спрямованості. Вона відображає рівень і ступінь досягнення об'єктивної мети виробництва, реалізації основних виробничих функцій [54].

Але було б невірно тільки розмежовувати їх і не поєднувати в аналізі. Поєднання їх повинно йти, як видно, з погляду співвідношення між метою суспільного виробництва і засобами її досягнення. Якщо мету або її досягнення в даний період часу найбільш повно характеризує соціально-економічна ефективність, то техніко-економічна ефективність показує засоби досягнення даної мети. Мета суспільного виробництва найбільшою мірою реалізується у випадку підвищення техніко-економічної ефективності та інших рівних умов. Таким чином, комплексне уявлення про ефективність суспільного виробництва, техніко- і соціально-економічна ефективності можуть дати тільки в спільному аналізу, оскільки вони нерозривні. Техніко-економічна ефективність виступає тут в якості чинників росту соціально-економічної ефективності [22].

Немає сумнівів, що існують певні проблеми суспільства, які не можна звести до виробництва: охорона навколишнього середовища, збереження обороноздатності країни і т.д. І в той же час слід зазначити, що соціальна ефективність останнім часом часто трактувалася в широкому розумінні. Все, що пов'язано з потребами людини, відносилося до соціальних проблем, а ступінь задоволення цих потреб - до соціальної ефективності. Однак, як відзначалося вище, економічний прогрес в якості мети містить у собі задоволення потреб людей і всебічний розвиток особистості. І в зазначеному плані це, насамперед, пов'язане з економікою, а не виходить за її межі.

Таким чином, хоча економічна ефективність і визначається у вузькому розумінні як функція тільки економії витрат, цілком правомірно, використовуючи термін "економічна ефективність", припускати ефективність соціально-економічну. Це положення виходить з того, що все економічне є одночасно і соціальним, тобто кінцевим результатом будь-якого економічного процесу є досягнення соціальних цілей або вирішення соціальних завдань, що ставить перед собою суспільство на кожному конкретному етапі свого розвитку. Економіка є не самоціллю, а тільки засобом для досягнення цілей соціальних. Міра відповідності останнім і виступає в якості критерію успішності економічних заходів, оцінки рівня розвитку економіки [39].

Економічний процес ґрунтується на реальних досягненнях у процесі економічного зростання, що і повинно служити критерієм оцінки господарських заходів. Будь-який процес, що відбувається в природі, суспільстві, науці і у всіх інших сферах людської діяльності, визначається ефективністю, і критерієм її є певні досягнення, що характеризують цю ефективність. Критерій, з одного боку, повинний відображати кінцевий

результат здійснення господарських заходів відповідно до поставленої суспільством соціально-економічної мети його розвитку, а з іншого боку -надавати якісну характеристику такому результату. Соціально-економічна мета суспільного виробництва в цьому випадку визначається сутністю і вмістом основного економічного закону, що виражає найбільш глибинні

зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил [18].

Таким чином, критерії економічної ефективності повинні бути єдиним при оцінці певного виду господарських заходів. Єдність критерію обумовлюється єдністю мети суспільного способу виробництва, вміст якої і розкривається критерієм. Думки, що зустрічаються в літературі про багатокритеріальний підхід до оцінки ефективності виробництва, власне кажучи, є не чим, іншим, як змішуванням категорії критерію і поняття показника ефективності.

Суть у тому, що критерій і узагальнюючий основний показник ефективності суспільного виробництва - це взаємозалежні, але не тотожні поняття, кожне з яких несе відповідальне значеннєве навантаження, і з певного боку характеризує таке складне економічне явище, як ефективність. Критерій - засіб для судження, ознака, на підставі якої здійснюється оцінка, визначення або класифікація будь-чого, мірило оцінки [53], і який визначає принцип підходу до вимірювання ефективності. А основний показник - це вимірник рівня, ступеня цієї ефективності [40].

Ступінь використання фінансових ресурсів підприємства формується під впливом цілого ряду чинників (додаток №2). До числа зовнішніх чинників можна віднести: політичні - ступінь монополізації виробництва, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, тощо ; економічні - рівень розвитку виробництва, наявність платоспроможного попиту; соціально-правові - форми власності, системи оподаткування, соціальні гарантії; територіальні - джерела сировини, ринки збуту, розвиток інфраструктури; демографічні - чисельність населення, міграційні процеси; екологічні - стан навколишнього природного середовища [28].

Якщо розглядати внутрішні чинники, то вони, у свою чергу, підрозділяються на організаційно-технічні і фінансово-економічні. До числа організаційно-технічних можна віднести технічну озброєність виробництва, ступінь використання передових технологій, рівень організації виробництва, механізм управління, продуктивність праці, маркетингову діяльність тощо. Фінансово-економічні містять у собі обсяг продукції, її конкурентноздатність, обсяг фінансових ресурсів та їх структуру, доход тощо.

Одні з них впливають на ефективність прямо, інші - опосередковано [27]. Ті, що мають прямий вплив, можна віднести до первинних чинників ефективності. Інші чинники виступають як вторинні і впливають побічно, через первинні. Так, наприклад, науково-технічний прогрес може впливати на ефективність використання фінансових ресурсів шляхом удосконалення устаткування, що полегшує працю, тобто через її продуктивність. Він може діяти і за допомогою зниження матеріалоємності, шляхом застосування більш прогресивних методів одержання заготівок або більш надійних матеріалів. Те ж саме відноситься і до удосконалення управління. Однак, безсумнівно, вирішальну роль повинні відігравати первинні чинники [13].

Організація і планування виробництва в аспекті формування фінансових ресурсів і обсягу випуску продукції базуються на двох моментах. Перший -містить у собі визначення обсягу випуску готової продукції і , відповідно до цього, визначення обсягу фінансових ресурсів, впливає на результативність діяльності: доход при цьому зростає. Таким чином, обсяг фінансових ресурсів підприємства виступає як чинник впливу на ефективність їх використання.

З позиції кругообігу фінансових ресурсів діяльність будь-якого підприємства являє собою процес безперервної трансформації [40] одних видів ресурсів в інші. Для безперервності (ефективного функціонування) виробничого процесу необхідно, щоб на всіх стадіях виробництва було досить фінансових ресурсів. Отже, в якості чинників впливу на ефективність виступають складові фінансових ресурсів і джерел їх фінансування, що забезпечують ту або іншу стадію виробничого процесу і які повинні бути в необхідному обсязі. Однак в силу того, що вони є складовими, будь-яке збільшення одних з метою створення страхового запасу неминуче призводить до зменшення інших. Нарощування ж страхового запасу взагалі призведе до того, що частина з них не буде використана у виробництві, а отже, не буде давати віддачі, тобто ефективність використання буде знижуватися. Виходить, що при прагненні до збільшення ефективності виробництва, необхідно вирішити питання про оптимальне співвідношення фінансових ресурсів, щоб з одного боку, усі ресурси були залучені до господарського обороту, а з іншого боку -забезпечувався б випуск продукції в необхідному обсязі. Як гласить принцип оптимального розподілу ресурсів Парето, ефективність виробництва досягається тоді, коли вже неможливо перерозподіляти наявні ресурси, щоб збільшувати випуск одного економічного блага без зменшення випуску іншого [17].

Таким чином, до числа первинних чинників, що впливають на ефективність використання фінансових ресурсів, відносяться :

- обсяг фінансових ресурсів, що визначає обсяг випуску продукції;

- обсяг складових фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення

виробничого процесу;

- питома вага кожної складової як фінансових ресурсів, так і джерел їх фінансування в загальному обсязі фінансових ресурсів підприємства.

Складових фінансових ресурсів можна привести безліч, все залежить від ступеня деталізації. Ми обмежимося в нашій роботі тим укрупненим поділом, що існує в статистичній звітності, основними й оборотними засобами. Що стосується джерел фінансування, то такими складовими будуть джерела власних коштів та позикові кошти.

1.4 Показники ефективності використання фінансових ресурсів підприємства

Визнання посилення ролі фінансів у підвищенні ефективності суспільного виробництва, особливо в умовах перехідного періоду, обумовлює об'єктивну необхідність проведення розрахунків з оцінки ефективності використання фінансових ресурсів, що у кількісно визначених показниках обґрунтовувала б вимоги до підвищення ефективності виробництва з погляду фінансового управління і планування [41].

Результативність впливу фінансів на підвищення ефективності виробництва відображається на розмірі загально-економічних показників ефективності. Дійсно, повне і своєчасне забезпечення, наприклад, капітальних вкладень, оптимальна структура джерел їх фінансування, правильне поєднання в взаємодія різних методів фінансового забезпечення розширеного відтворення різних методів фінансового забезпечення розширеного відтворення призводять до досягнення максимального ефекту на одиницю капітальних витрат. Маневрування фінансовими резервами дозволяє досягти безперебійності і синхронності в роботі всіх ланок виробництва, що безумовно, позитивно позначається на результатах їхньої діяльності [27]. При цьому можна погодитися у деякому з твердженням, що критерієм впливу фінансів на суспільне виробництво може служити тільки ефективність самого виробництва, а не будь-який інший показник, що відноситься до фінансів [47].

Однак функції фінансів не повинні зводитися тільки до розподілу і перерозподілу фондів коштів для забезпечення фінансовими ресурсами процесу виробництва й інших потреб [35]. Фінанси також покликані формувати оптимальні вартісні і натурально-речовинні пропорції відповідно до завдань економічного розвитку і цільових програм [42]. Лише у випадку оптимальності може досягатися максимальна ефективність використання фінансових ресурсів, а отже, і максимальна ефективність виробництва.

Урахування зазначеної особливості являє собою одну з найскладніших і недосліджених проблем практичної реалізації розрахунків і оцінок ефективності використання фінансових ресурсів. Виявлення існуючих взаємозв'язків між зміною фінансових показників і розміром показників, що характеризують результат процесу відтворення та його ефективність, і складає суть аналізу фінансового аспекту ефективності виробництва [51]. Для проведення такого аналізу необхідна система специфічних показників, які б охоплювали господарські процеси в сукупності фінансово-економічних зв'язків. Розробку системи таких показників слід проводити під кутом зору узгодження процесів формування фінансових ресурсів і руху матеріальних та трудових ресурсів на всіх стадіях виробництва.

Ця система повинна включати як узагальнюючі, так і окремі фінансові показники ефективності, які взаємопов'язані між собою. Узагальнюючі показники будуть давати інтегральну оцінку фінансового аспекту ефективності виробництва і характеризувати специфіку формування і використання фінансових ресурсів підприємства. Крім того, фінансова оцінка ефективності запропонованих варіантів повинна включати докладний аналіз головних причин і чинників, що мають різноспрямований вплив на динаміку узагальнюючих показників. Для цієї мети необхідно використовувати проміжні фінансові показники ефективності, за допомогою яких можуть бути визначені основні тенденції і закономірності чинників зростання ефективності використання фінансових ресурсів в динаміці. Це не означає, однак, що показники оцінки ефективності використання фінансових ресурсів підприємства не можуть містити у собі показники оцінки ефективності виробництва, або навпаки. Останні органічно повинні міститися в перших. Мова йде лише про різні підходи до вирішення одного і того ж завдання.

Економічна наука дотепер не має єдиного показника, що всебічно відображає динаміку ефективності виробництва. На думку ряду авторів, показники сукупного суспільного продукту і національного доходу, а відповідно і показники валової і чистої продукції, не вичерпують всебічної оцінки рівня ефективності [53]. Крім того, при всякому прагненні відбити всі результати і витрати, пов'язані з впровадженням заходу, в основних показниках, зробити це не вдасться І справа тут не тільки в тому, що виникають складності, пов'язані зі збором необхідної інформації. Головна причина в тому, що будь-яке інтегрування, що дає зменшення кількості показників і тому є більш зручним, призводить до перекручування інформації про реальну економічну ситуацію [42]. Певну складність для практики представляє надмірна кількість запропонованих показників, що іноді, власне кажучи, мало відрізняються один від одного і значною мірою дублюють інформацію, або припускають поглиблений розгляд будь-якої вузької галузі діяльності підприємства.

Найбільш часто в літературі зустрічається коефіцієнт незалежності [54], що визначається співвідношенням джерел власних коштів до валюти балансу. Цей коефіцієнт називають ще коефіцієнтом фінансової незалежності [51], або коефіцієнтом автономії [37]. Показуючи частку власників у загальній сумі майна підприємства, цей коефіцієнт характеризує частково фінансове становище підприємства.

Наступний коефіцієнт, що характеризує становище підприємства, - це коефіцієнт фінансової стійкості [51]. Цей коефіцієнт визначається відношенням джерел власних і довгострокових позикових коштів до валюти балансу і показує питому вагу джерел коштів, які підприємство може використовувати у своїй поточній господарській діяльності без збитку для кредиторів, в загальній вартості майна підприємства. Однак цей коефіцієнт чомусь інтерпретується як відношення власних коштів до позикових і залучених [53].

Коефіцієнт співвідношення оборотного капіталу є ще одним показником, що характеризує фінансове становище підприємства. Він показує, наскільки оборотні активи перевищують короткострокові зобов'язання . Цей показник називають ще поточним коефіцієнтом [48], коефіцієнтом покриття довгострокових боргів [37], коефіцієнтом покриття [47], а також загальним коефіцієнтом покриття балансу [44].

Додатковою інформацією у випадку критичних висновків про фінансове становище підприємства може служити показник чистого оборотного капіталу. Характеризуючи розмір власних оборотних засобів, цей показник цікавий у динаміці, тому що дозволяє судити про стабільність "росту" підприємства.

Коефіцієнт ліквідності [54], що визначається відношенням готівки, високоліквідних цінних паперів і дебіторської заборгованості до короткострокових зобов'язань, характеризує здатність підприємства до швидкого погашення своїх боргових зобов'язань. Коефіцієнт ліквідності називають ще коефіцієнтом критичної оцінки [51], а також проміжнім коефіцієнтом покриття [37], критичністю легкореалізованих активів [48], коефіцієнтом загальної ліквідності [47].

Здатність підприємства до погашення боргів на конкретний момент характеризує коефіцієнт абсолютної ліквідності [51], що визначається шляхом співвідношення готівки і високоліквідних цінних паперів до короткострокової заборгованості.

Коефіцієнт оборотності оборотних активів [54], що носить ще назву коефіцієнта ефективності, характеризує швидкість руху оборотних засобів і визначається як відношення виручки від продажів до оборотних активів. Цей коефіцієнт є одним із головних показників оцінки фінансового становища підприємства.

Узагальнену оцінку ефективності вкладень коштів у конкретне підприємство дає коефіцієнт ефективності використання власних коштів [50], що визначається відношенням чистого прибутку до джерел власних коштів. Цей показник носить ще назву рентабельності власного капіталу [35].

Коефіцієнт рентабельності, або рентабельність від продажів [32], визначається як відношення чистого прибутку до виручки від реалізації і показує ступінь ефективності витрат.

Коефіцієнт маневреності [53] визначається як відношення власних оборотних засобів до всієї суми джерел власних коштів. Цей коефіцієнт показує , яка частина джерел власних коштів знаходиться у господарському обороті, тобто вкладена в найбільш мобільні активи.

Коефіцієнт маневрування [54] визначається як відношення суми джерел власних коштів і довгострокових зобов'язань , за мінусом фактичної вартості основних засобів, до джерел власних коштів. Цей коефіцієнт, хоча і має алгоритм розрахунку, відмінний від попереднього показника, після невеликих математичних перетворень виявляється рівним коефіцієнту маневреності.

Коефіцієнт фінансування [54] визначається як відношення джерел власних коштів до суми довгострокових і короткострокових зобов'язань. Збільшення цього коефіцієнта веде до поліпшення фінансового становища підприємства.

Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів [37], обумовлений як відношення балансового прибутку до валюти балансу, дозволяє визначити, за який період часу одержуваний щорічно прибуток може компенсувати вартість майна підприємства.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами [22] дорівнює відношенню різниці між обсягами джерел власних коштів і фактичної вартості основних засобів й інших позаоборотних активів до суми оборотних засобів. Цей коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних засобів підприємства, необхідних для забезпечення його фінансової стійкості.

Коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів [32] визначається як відношення позикових коштів і залучених коштів до суму джерел власних коштів. Цей коефіцієнт є не чим іншим, як величиною, зворотною коефіцієнту фінансування.

Коефіцієнт залучення позикових коштів на тривалий термін [47] обчислюється як частка довгострокових позикових коштів у загальному обсязі власних джерел фінансування і прирівняних до них довгострокових позикових коштів.

Коефіцієнт маневреності оборотних засобів [48], що характеризує ступінь мобільності (гнучкості) використання власних коштів господарства, розраховується шляхом ділення суми власних оборотних засобів на суму джерел власних коштів.

Фінансова стійкість підприємства залежить, насамперед, від наявності власних вільних коштів. Чим більше запас власних коштів , тим більше запас фінансової стійкості підприємства, за умови, що його власні кошти перевищують позикові. При цьому пропонується два способи визначення обсягу власних коштів: як різниця між джерелами власних коштів, збільшених на обсяг довгострокових кредитів, і залишковою вартістю основних засобів підприємства [32], або як різниця між сумою всіх оборотних засобів підприємства і його короткострокових зобов'язань [54]. Неважко помітити, що обидва ці способи дають той самий результат. Наявність значного запасу власних коштів визначає момент, коли підприємству прийдеться погасити усі свої боргові зобов'язання і це не спричинить за собою скорочення виробництва. Кошти, вкладені в активи, покриваються за рахунок власних джерел підприємства.

Таким чином, під фінансовою стійкістю підприємства ми розуміємо таку організацію фінансового обігу, за якої можливі вимушені зміни в перерозподілі коштів незначно вплинуть на фінансову стратегію підприємства. До числа показників, що характеризують фінансову стійкість, у першу чергу, можна віднести коефіцієнт маневреності (Км), що визначається шляхом відношення різниці між оборотними засобами і поточними зобов'язаннями до суми джерел власних коштів :

Км = (ОА-ПЗ)/ВК,

де : ОА - оборотні активи;

ПЗ - поточні зобов'язання;

ВК - власний капітал.

Збільшення цього коефіцієнта накладає обмеження на вкладення короткострокових позикових коштів у майно підприємства, змушує використовувати їх тільки на легко реалістичні активи, що швидко повертаються у грошову форму. Крім того, чим більше прибутку одержує підприємство, тим буде вище цей коефіцієнт.

Істотне значення при оцінці фінансової стійкості підприємства має і коефіцієнт співвідношення оборотного капіталу (Ко.к.), що визначається як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань:

Ко.к = ОА/ПЗ,

де: ОА - оборотні активи;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Показуючи, наскільки оборотні активи перевищують поточні зобов'язання, цей коефіцієнт буде тим вище, чим більше приріст оборотних активів йде за рахунок власних коштів підприємства.

Показник чистого оборотного капіталу (ЧК) є додатковим і використовується тоді, що коли попередні два коефіцієнти (Км.) і (Ко.к) будуть нижче своїх значень і доводиться роботи висновок про фінансову нестійкість підприємства. Показник (ЧК) визначається як різниця між оборотними активами і поточними зобов'язаннями:

ЧК = ОА - ПЗ,

де: ОА - оборотні активи;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Представляючи абсолютний розмір власних оборотних засобів, цей показник представляє інтерес при розгляді в динаміці, оскільки його зростання свідчить про стабільний ріст підприємства.

Розглянемо показники, що пропонуються нами для оцінки платоспроможності підприємства.

Платоспроможність, по-перше, розглядається як здатність суб'єкта господарювання виконувати свої боргові зобов'язання перед іншими суб'єктами ринку; по-друге, використовується як синонім ліквідності. Виходячи з цього, виділяють три рівні платоспроможності підприємства, одним із яких є ліквідна платоспроможність [54]. Тим часом, поняття платоспроможність" і "ліквідність" мають власний вміст. Ліквідність означає можливість швидкого перетворення господарською одиницею будь - яких цінностей у грошові кошти з метою погашення своїх боргових зобов'язань. Платоспроможність же означає здатність підприємства оплатити вимоги партнерів, обумовлені прийнятими раніше зобов'язаннями.

Платоспроможність можна визначити як здатність суб'єкта господарювання до своєчасного погашення боргових зобов'язань, обумовлених законом або договором, не допускаючи невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованостей.

Група показників платоспроможності представляється , у першу чергу, коефіцієнтом ліквідності (Кл), що визначається шляхом відношення оборотних активів без товарно-матеріальних цінностей до поточних зобов'язань:

Кл. = (ОА-ТМЦ)/ПЗ,

де: ОА - оборотні активи;

ТМЦ - запаси товарно-матеріальних цінностей;

ПЗ - поточні зобов'язання.

У цьому випадку вважається , що погашення боргових зобов'язань йде за рахунок готівки, високоліквідних цінних паперів і дебіторської заборгованості.

Більш вузьке значення має коефіцієнт абсолютної ліквідності (Ка.л), що обчислюється як відношення готівки і високоліквідних цінних паперів до поточних зобов'язань :

Ка.л. = (ОА - ТМЦ - Д3)/П3,

де: ОА - оборотні активи;

ТМЦ - запаси товарно-матеріальних цінностей;

ПЗ - поточні зобов'язання.

У цьому випадку вважається, що погашення боргових зобов'язань йде за рахунок готівки, високоліквідних цінних паперів і дебіторської заборгованості.