Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Головним питанням агарної реформи в Україні є земля та її ефективне раціональне використання. Земельна реформа передбачає з цією метою запровадження різних форм власності на землю і господарювання на ній, тобто надання власникам права самим вирішувати питання щодо розпорядження земельною власністю. У процесі земельної реформи з'явились проблеми у створенні нової системи управління земельними ресурсами, розмежування власності на землю, акумулювання і витрат коштів, які надходять від земельного податку, орендної плати, продажу земельних ділянок і інших угод із землею. Загострились питання використання і охорони земельних ресурсів, і перш за все відповідальність власників і землекористувачів за використання землі.

Фінансовий менеджмент землекористування є невід'ємною складовою загального менеджменту підприємства. Адже, фінансовий менеджмент дозволяє більш ефективно вирішувати виробничі, економічні, фінансові цілі господарюючого суб'єкта. Крім того, фінансовий менеджмент дозволяє виявляти й аналізувати взаємозв'язки між цілями підприємства та координувати їх. Тому тема дипломної роботи в сучасних умовах є актуальною.

Метою роботи є вивчення теоретичних та практичних аспектів фінансового менеджменту землекористування, аналіз фінансового стану ТОВ АФ ”Вікторія”, розробка механізму компенсації втрачених можливостей землевласників стосовно виплати орендної плати за 2000-2002 рр.

Поставлена мета обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:

обґрунтувати теоретичні основи фінансового менеджменту землекористування з урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду, специфічних особливостей агропромислового комплексу України та нинішньої соціально-економічної ситуації;

проаналізувати фінансово-господарську діяльність сільськогосподарського підприємства і вплив на нього діючої системи фінансового менеджменту;

обґрунтувати основні напрямки створення механізму компенсації орендної плати землевласникам.

Методичною основою дипломного дослідження виступив діалектичний метод, а також прийоми статистичних, економічних, аналітичних, управлінських, соціологічних методів досліджень. Найчастіше застосовувались способи і прийоми обчислення середніх і відносних величин, коефіцієнтів, опитування, спостереження, бесіди тощо. Інформаційну базу дослідження складають існуючі розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Національного банку, публікації в періодичних виданнях, річні і статистичні звіти господарства за 2000-2002 роки.

Дипломна робота була виконана на прикладі ТОВ АФ “Вікторія” Сумського району Сумської області.

1. Теоретичні основи фінансового менеджменту землекористування

1.1 Теоретико-методологічні засади здійснення фінансового менеджменту на підприємствах АПК

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому. Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов'язаний з поліпшенням фінансового стану суб'єктів господарювання всіх форм власності у всіх сферах діяльності.

За цих умов необхідна сучасна адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства [47].

В умовах перехідного періоду становлення ринкової економіки для покращення результативності діяльності сучасних агропромислових підприємств особливої актуальності набуває розвиток нового напрямку науки управління як фінансового менеджменту, що поєднує в собі дві категорії "фінанси" та "менеджмент".

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинним законодавством [2].

Усі елементи управління фінансами тісно взаємопов'язані і складають одне ціле. У сучасних умовах об'єктивно виникає потреба посилення наукового обґрунтування управлінських рішень щодо фінансів, розширення і вдосконалення форм і методів фінансового менеджменту.

Сьогодні управління фінансами стає найважливішою сферою діяльності сільськогосподарських підприємств. Удосконалення технологій виробництва, вихід на нові ринки, регулювання обсягів випуску продукції мають ґрунтуватися на відповідних фінансових розрахунках, які б враховували і кон'юнктуру ринку.

Фінансовий менеджмент як явище економічного життя має свою внутрішню багаторівневу структуру. Він включає різні суб'єкти й об'єкти управління, які зумовлюють особливості використання фінансових методів та інструментів. Загалом фінансовий менеджмент включає менеджмент державних фінансів, бюджетний менеджмент, фінансовий менеджмент у підприємницьких структурах, менеджмент у системі оподаткування, менеджмент на фінансовому ринку. Правову основу фінансового менеджменту становить фінансове законодавство [21].

З позицій бізнесу (підприємництва) поняття менеджмент у розглядається, щонайменше, з трьох позицій:

- як система економічного управління;

- як орган (апарат) управління;

- як форма підприємницької діяльності.

В найбільш загальному плані менеджмент представляє собою цілеспрямований вплив на діяльність всіх працівників організації для успішного досягнення встановлених цілей шляхом продуктивного використання наявних ресурсів [36].

Поєднуючи поняття "фінанси" та "менеджмент", можна визначити фінансовий менеджмент як процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб'єкта господарювання та оптимізації обороту його грошових коштів з метою найбільш повної реалізації цілей підприємства.

Фінансовий менеджмент підприємницької структури можна визначити як систему управління процесами формування й використання фінансових ресурсів для фінансового забезпечення господарської діяльності. Фінансовий менеджмент -- це специфічна сфера діяльності, яка може здійснюватися лише за таких умов:

-- наявності законодавства, яке визначає поведінку підприємства в умовах ринку;

-- існування різних форм власності;

-- фінансового ринку, конкурентного середовища;

-- створення стабільного економічного становища в державі, призупинення темпів інфляції та знецінення національної грошової одиниці [21].

Фінансовий менеджмент представляє собою систему управління фінансовими ресурсами та оборотом грошових засобів підприємства. І як кожну управлінську систему його потрібно розглядати в двох аспектах. З одного боку, складовою фінансового менеджменту є суб'єкт управління (тобто підсистема, що управляє), з іншого - об'єкт управління (тобто підсистема, якою управляють).

Як суб'єкт управління фінансовий менеджмент підприємства включає:

- органи державної о управління;

- фінансові й податкові органи;

- власника;

- апарат управління підприємством.

Тобто, фінансовий менеджмент як суб'єкт управління охоплює всі рівні управління.

Як об'єкт управління фінансовий менеджмент піддається впливу потоків управлінських рішень, реалізація яких дозволяє підтримувати підприємство у стані ділової активності.

Об'єктами управління на підприємствах є:

- майно;

- майнові права;

- роботи і послуги;

- інформація;

результати інтелектуальної діяльності;

- нематеріальні блага.

Основною характерною рисою всіх об'єктів управління є те, що вони можуть вільно змінювати власника, якщо вони не обмежені в обігу і не вилучені з обороту [20].

Основною метою фінансового менеджменту на підприємстві є створення необхідних передумов стабільної його роботи та розвитку в умовах конкурентної боротьби й обмеженості фінансових ресурсів і капіталів. Конкретно це повинно знаходити своє вираження в таких загальноекономічних і фінансових характеристиках, як:

забезпечення зростання виробництва і реалізації продукції;

зниження валових витрат;

мінімізація фінансових ризиків;

зростання обсягів прибутку й рівня рентабельності [21].

Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошові потоки підприємства, які втілюються в реальному грошовому обігу, викликаному рухом вартості.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Схема фінансового менеджменту

Лишанський М. Л. та Масова І.Б [37] визначаються фінансовий менеджмент як організацію управління фінансовими потоками з метою найбільш ефективного використання власного та залученого капіталу й отримання максимального прибутку. Фінансовий менеджмент має взаємообумовлені, але відносно самостійні сфери застосування: поточну діяльність та інвестування, котрі пов'язані із залученням довгострокових фінансових ресурсів. Загальна схема фінансового менеджменту представлена на рисунку 1.1

Фінансовий менеджмент є невід'ємною складовою загального менеджменту підприємства. Адже, фінансовий менеджмент дозволяє більш ефективно вирішувати виробничі (програма виробництва і збуту, якість виробничих, матеріальних, фінансових ресурсів, місце розташування виробництва, його потужність), економічні (оборот і його структура, структура витрат, прибуток, рентабельність, дивіденди), фінансові цілі (платоспроможність, ліквідність, інвестування, фінансування, фінансова структура) господарюючого суб'єкта. Крім того, фінансовий менеджмент дозволяє виявляти й аналізувати взаємозв'язки між цілями підприємства та координувати їх [20].

Слід зауважити, що підходи до вирішення управлінських завдань можуть бути різними. Багатоваріантність фінансового менеджменту означає поєднання стандартних дій та неординарних прийомів, гнучкості та оригінальності засобів, що застосовуються до конкретної господарської ситуації. Головним завданням фінансового менеджменту є - вірна постановка цілі, що найбільше задовольняє інтереси об'єкту управління. Ефективність фінансового менеджменту здебільшого залежить від швидкості реакції на зміни умов.

Фінансовий менеджмент на підприємстві має наступні напрямки:

формування активів (розрахунок реальної потреби за видами активів і визначення їх суми, виходячи з обсягів діяльності підприємства);

формування фінансової структури капіталу (визначення загальної потреби в капіталі, вивчення й аналіз альтернативних джерел формування фінансових ресурсів підприємства);

управління оборотними активами (аналіз і прогнозування тривалості оборотних циклів робочого капіталу);

управління необоротними активами (забезпечення ефективного використання основних засобів);

управління інвестиціями (формування напрямків інвестиційної діяльності підприємства, оцінка реальних проектів);

управління формуванням власних фінансових ресурсів (визначення потреби у власних фінансових ресурсах для реалізації фінансової стратегії підприємства, підвищення ролі чистого прибутку);

управління залученими фінансовими ресурсами (визначення вартості залучених коштів, оптимізація співвідношення короткострокової та довгострокової заборгованості);

управління фінансовими ризиками (визначення складу основних фінансових ризиків, їх оцінка, формування заходів по їх мінімізації та страхуванню).

На сьогоднішній день необхідність активізації і широкого застосування різноманітних елементів фінансового менеджменту в сільськогосподарському виробництві полягає у вирішенні завдання формування інфраструктури агробізнесу. В якості однієї з головних цілей їх запровадження є створення сприятливого інвестиційного середовища в аграрній сфері, зміну стратегічних підходів до управління агробізнесом на різних рівнях. У зв'язку з цим формування ефективної системи фінансового менеджменту повинно запроваджуватись як на макро-, так і на мікрорівні, тим самим враховуючи особливості сучасного економічного стану, приймаючи до уваги специфіку процесів відтворення в агросекторі, забезпечуючи відповідні передумови для виходу з кризового становища, стимулюючи накопичення капіталу і високоефективне його використання.

Основні напрямки застосування фінансового менеджменту на рівні окремого сільськогосподарського підприємства пов'язані з загальною фінансовою політикою підприємств, яка передбачатиме оптимізацію структури капіталу підприємства, розробку напрямків підвищення його фінансової стійкості, плато- і кредитоспроможності, формування фінансових ресурсів і стратегічне управління ними, здійснення комплексу заходів щодо забезпечення інвестиційної привабливості підприємства для потенційних інвесторів.

Запровадження ефективної системи фінансового менеджменту, спрямованої на вирішення стратегічних і тактичних завдань, для кожного підприємства матиме суто індивідуальний характер і буде залежати від його пріоритетних економічних інтересів. Її реалізація може здійснюватися за допомогою оптимізації організаційно-управлінської системи, залучення альтернативних джерел фінансових ресурсів та їх оптимального використання, вибору цільових напрямків діяльності і форм реалізації продукції для забезпечення ефективної діяльності, пом'якшення диспаритету цін, аналізу фінансового стану, запровадження ефективної цінової, облікової, кредитної і податкової політики, розробки амортизаційної і дивідендної політики, встановлення виваженої політики по операціях з цінними паперами, регулювання виробничих витрат, оптимізації розподілу фінансових результатів діяльності, оптимізації управління основними й оборотними коштами, дебіторською і кредиторською заборгованістю, створення інтегрованих багатогалузевих структур [39].

1.2 Фінансові потоки та їх джерела

Фінансові потоки підприємства являють собою документально оформлені потоки засобів платежу.

Потоки фінансових ресурсів є об'єктом управління у фінансовому менеджменті. Стан фінансових потоків визначається:

- розміром залишків (сальдо) на рахунках бухгалтерського обліку на певний момент часу;

- оборотами по рахунках бухгалтерського обліку за певний проміжок часу (при цьому залишки на рахунках фіксують стан фінансових потоків, а обороти - рух засобів).

В результаті господарської діяльності будь-яка операція має бути документально оформлена первинними обліковими документами відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку.

Фінансові потоки виражають фінансові взаємовідносини як всередині підприємства, так і з елементами його оточення (в т.ч. і з державою). Так, коли мова йде про фінансові відносини між підприємствами і державою, то під цим розуміють всі економічні інститути, що беруть участь у цих відносинах. З погляду економічної теорії, фінансові взаємовідносини підприємств і держави вичерпуються платою підприємствами державі податків і штрафів і витратами держави на виплату субсидій і позик, наданням пільгових податків, безпроцентних кредитів тощо [18, 8]. Підставою для фінансових взаємовідносин служать закони і нормативні акти.

Серед грошових потоків, що відповідають сучасним фінансово-кредитним відносинам, завжди можна виділити обов'язкові і добровільні. Обов'язковими потоками є платежі по боргових зобов'язаннях. Такі зобов'язання виникають в економічного суб'єкта тільки після того, як інший економічний суб'єкт добровільно здійснив попередню передачу грошових засобів. Таким чином, серед грошових потоків завжди можна виділити такі, що кореспондуються між собою.

Фіскальні потоки мають місце там, де одним з економічних агентів є держава. Тут грошові потоки є безоплатними, тобто вони не. супроводжуються борговими зобов'язаннями. І навпаки, фінансові потоки на комерційній основі викликані мотивами вирішення саме ' економічних проблем та отримання доходів. Взаємовідносини такого роду необов'язково встановлюються державою. Держава в таких взаємовідносинах виступає як економічний суб'єкт, але не більше того. Грошові потоки, що відповідають комерційним відносинам, здійснюються, як правило, на принципах зворотності, тобто встановленню цих відносин передує виникнення боргових зобов'язань. Таким чином, перший тип відносин завжди пов'язаний з фіскальною політикою, а другий - із грошовим регулюванням.

Окремо необхідно виділити потоки, що відповідають страхуванню. Так, наприклад, внески у фонди екологічного страхування, на відміну від податків, можуть і не бути обов'язковими і безоплатними. Такі відрахування носять суворо цільовий характер.

Відносини комерційного типу умовно можна розділити на 2 групи: відплатні і відносини на борговій основі. Умовно відплатний характер мають, наприклад, грошові потоки, обумовлені обігом цінних паперів. На борговій основі побудовані фінансово-кредитні відносини і страхування. Серед грошових передач, що відповідають фінансово-кредитним відносинам, завжди можна виділити обов'язкові і добровільні передачі. Обов'язковими передачами в цих відносинах є платежі по боргових зобов'язаннях. Такі зобов'язання виникають в економічного суб'єкта тільки після того, як інший економічний суб'єкт добровільно здійснив передачу позикових засобів. Баланс фінансових взаємовідносин підприємства з державою.

Для повної характеристики фінансових взаємовідносин необхідне не тільки залучення інформації, що характеризує ці взаємовідносини і заборгованість сторін за поточний рік, але й аналіз заборгованості за попередні роки. Себто доцільно враховувати як поточні потоки, так і запаси попередніх років (накопичена заборгованість сторін). З урахуванням цього, під балансом фінансових взаємовідносин підприємства і держави ми розуміємо баланс, що охоплює всі фінансові відносини підприємств і держави у певній галузі господарювання.

Зокрема, причинами виникнення грошових потоків між підприємствами і державою у фінансовій системі природокористування можуть бути юридична необхідність і комерційний інтерес. Перший тип відносин припускає, що при внесенні плати на користь держави за антропогенне технічне навантаження на навколишнє середовище підприємство до деякої міри знімає із себе економічну відповідальність за екологічні збитки. Держава ж, як гарант правовідносин у господарській сфері, повинна забезпечити реципієнту цих збитків відповідну компенсацію. Підставою для правових взаємовідносин є закони і нормативні акти, згідно з якими підприємства повинні сплачувати екологічні податки, а держава ~ нести витрати у вигляді фінансування та інвестування в природоохоронні заходи. Такі відносини виникають завжди і виключно там, де одним з економічних агентів є держава. Ці грошові потоки не супроводжуються борговими зобов'язаннями, а тому вони утворюють групу фіскальних потоків [34].

Комерційні відносини, навпаки, викликані мотивами вирішення виключно економічних проблем і отримання прибутку. Взаємовідносини такого роду не обов'язково встановлюються державою, хоча і контролюються нею. До таких взаємовідносин може бути залучена і держава, але в цьому випадку вона виступає як економічний суб'єкт, не більше того. Грошові потоки, що відповідають комерційним відносинам, здійснюються, як правило, на принципах зворотності, тобто формування таких відносин супроводжується виникненням боргових зобов'язань. Таким чином, перший тип відносин завжди пов'язаний із фіскальною політикою, а другий - із грошово-кредитним регулюванням.

Для достовірної характеристики фінансових взаємовідносин потрібно не тільки залучення інформації, що характеризує ці взаємовідносини і заборгованість сторін за поточний рік, але й аналіз заборгованості за попередні роки. Тому доцільно враховувати як поточні потоки, так і результати попередніх років (накопичена заборгованість сторін: дебіторська - борги, кредиторська -- інвестиції). З урахуванням вищенаведеного під балансом фінансових взаємовідносин підприємств і держави можна розуміти баланс, який охоплює всі фінансові відносини підприємств і держави в фінансовій системі природокористування [34.

Так, загальна схема балансу фінансових потоків для природокористування складається з чотирьох попарно зв'язаних блоків [34. Одна пара - блок поточних потоків річних платежів підприємств державі і відповідний йому блок заборгованості держави підприємствам. Інша пара - блок грошових потоків від держави підприємствам і блок заборгованості підприємств державі.

Щодо землекористування яке є складовою аграрного природокористування, то фінансові потоки тут мають вигляд земельного податку, ренти, платежів та відрахувань на відновлення родючості ґрунту тощо.

Так, Закон України "Про плату за землю” від 3 липня 1992 року визначає, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 р. [7] визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

1. податку на прибуток підприємств;

2. плати (податку) за землю;

3. податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

4. комунального податку;

5. збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

6. збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

7. збору на обов'язкове соціальне страхування;

8. збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

9. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

10.збору до Державного інноваційного фонду;

11.плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

12. збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства).

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

У разі, коли у звітному періоді валовий доход від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 50 відсотків загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.

До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать також власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби [7].

Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку в грошовій формі або/та у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

Кількість сільськогосподарської продукції, що поставляється в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначається виходячи із нарахованої до сплати в звітному податковому році суми фіксованого сільськогосподарського податку та договірної ціни (але не нижче біржової ціни за вирахуванням витрат, пов'язаних з прийманням продукції) на продукцію, яка поставляється в рахунок сплати податку на дату проведення сплати.

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5; для багаторічних насаджень - 0,3.

Щодо фінансових потоків у сфері орендних відносин аграрного землекористування, то вони регулюються Законом України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року [2]. Так, згідно даного закону, орендна плата за земельну ділянку являє собою платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди. Зокрема, орендна плата може встановлюватися у таких формах:

1) грошовій;

2) натуральній (за визначеною кількістю чи частиною продукції, яка одержується з орендованої земельної ділянки);

3) відробітковій (надання послуг орендодавцю).

Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати. Умови договору оренди про розмір орендної плати можуть переглядатися за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати у випадках, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря. У разі збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.

Далі ми розглянемо економічну сутність земельного капіталу та проаналізуємо передумови виникнення фінансових потоків в аграрному землекористуванні.

1.3 Земельний капітал як передумова виникнення фінансово менеджменту в аграрному землекористуванні

Протягом тривалого часу особливістю землекористування в Україні була тривала відсутність ефективних земельних відносин. Зокрема, в розвинених країнах власність на землю має забезпечувати одержання земельної ренти (орендної плати) від використання земельного капіталу в аграрному виробництві землевласником, що, до речі, є елементом підприємницької діяльності землевласника. Рента (орендна плата) принципово відрізняється від ціни землі як товару. Так, якщо покупець купує землю у землевласника, то він тим самим отримує капітальну вартість [34].

Однією з основних властивостей сільського господарства є те, що земля є найважливішим фактором аграрного виробництва. Наприклад, в СЩА в загальній вартості активів фермерів земля досягає 75%. В аграрному виробництві земля постає як безпосередня виробнича сила; оскільки в сільському господарстві використовується, перш за все, її родючість, тобто здатність акумулювати та передавати рослинам, які культивує сільське господарство, необхідні поживні речовини. Таким чином, земля в аграрному виробництві виконує подвійну функцію - просторового фактору виробництва (місце розміщення виробничих сил) та фактору капіталізації (родючість ґрунтів як вартість, що здатна приносити додаткову вартість).

Земля, якщо вона розглядається як товар, теж має специфіку, бо земля є особливим товаром, який, на відміну від звичайних споживчих товарів, водночас є капіталом-товаром, цінність якого визначається його здатністю приносити доход (ренту), якщо цей "товар" залучається до економічного обігу. Тому ціна землі як капіталу-товару та ціна землі як капіталу-фактора виробництва щільно пов'язані.

Фізично, як засіб виробництва, агрокапітал знаходиться в межах виробничої структури, економічно (у формі вартості цього виробничого фактору) агрокапітал є персоніфікованою власністю. Необхідність розмежування фізичного та економічного розміщення агрокапіталу виникає завдяки існуванню колективної, корпоративної та пайової власності або у формі партнерства, або у формі акціонерного капіталу.

Проблеми розподілу агрокапіталу природно не виникає, коли домашнє господарство володіє окремою фермою, є єдиним власником загального капіталу ферми як самостійної господарської одиниці. Загальний капітал господарства, який належить цій родині чи особі, утворюється сукупністю капітальних вартостей всіх засобів виробництва. Земля, яка знаходиться у власності таких приватних сільськогосподарських виробничих одиниць, є водночас виробничим агрокапіталом цих суб'єктів господарювання, який фізично та економічно сконцентрований у єдиного землевласника. Тобто земля як виробничий агрокапітал фізично завжди знаходиться у межах сфери агровиробництва, а економічно -- є фондом вартості певного землевласника, його приватною власністю [34].

Якщо громадяни внесли кожний свою частку (пай) землі до загального капіталу будь-якої агровиробничої структури, то їх земельний капітал фізично вже є агрокапіталом цієї виробничої структури. Цей агрокапітал знаходиться у межах виробничої сфери, правовою формою якого вже є колективна (корпоративна) власність. Що стосується змін економічно1' сутності цього агрокапіталу, то кожен з таких громадян (акціонерів чи партнерів) володіє тепер часткою вартості загального капіталу цієї агровиробничої структури (в т.ч. і агрокапіталу), і вже не є необмеженим у своїх правах власником землі як матеріального, фізичного носія капіталу. Кожна одиниця цього агрокапіталу тепер абсолютно рівноправна з будь-якою іншою одиницею загального капіталу агровиробничої структури, незалежно від того, в які матеріальні засоби вони втілені, бо бере рівноправну участь в одержанні загального доходу агропромислової структури та сплачується однаково. Саме тому та частина загального доходу, яка виділяється для сплати за користування загальним колективним капіталом, розподіляється пропорційно грошовій частці кожного володаря капіталу незалежно від його матеріального носія, тобто є певним відсотком на вкладений капітал. Таким чином, ціна землі як фактора виробництва становить собою річний відсоток на агрокапітал як плату за його виробниче використання, як і будь-якого іншого звичайного матеріального носія капіталу. Саме останнє означає, що агрокапітал здатний приносити більшу додаткову вартість, ніж інші складові загального капіталу агроформування.

Отже, в ринковому середовищі земля як капітал в економічній формі обертається на двох різнорідних ринках: ринку факторів виробництва (ринок землекористування) та ринку товарів (земельний ринок). На першому товаром є право користування землею як засобом виробництва (нематеріальний актив), на другому товаром є земля (матеріальний актив).

Розглянемо ринок землекористування пильніше. На цьому ринку землевласник надає землю у користування землекористувачу - агропромисловому виробнику. Таким чином, землевласник використовує землю з метою одержання земельної ренти як певного доходу. Надання права користування землею, з якого виникають фінансові зобов'язання землекористувача перед землевласником, складає, як вже зазначалося, саму сутність підприємницької діяльності останнього, яку точніше слід визначити як земельно-фінансовий бізнес [34].

На ринку землекористування, як і на ринку факторів виробництва взагалі, пропозиція землі з боку землевласника зустрічається з попитом на користування землею як агрокапіталом з боку землекористувачів -виробників, які здійснюють вже земельно-виробничий бізнес. Одиниця виміру кількості фактора землі звичайно є фізичною (м2, га). Тому ціна користування землею (як рента) - це вже кількість грошових одиниць за одиницю фактора - землі в одиницю часу (грн./(га-рік) та інші).

Характерною особливістю ринку землекористування є так звана нульова еластичність кривої пропозиції. До речі, у відомій концепції еластичності зовсім нееластична пропозиція становить крайній випадок, він звичайно трактується як такий, що не має практичного значення. Але ці міркування ніяк не виправдовують себе на ринку землекористування, де нульова еластичність пропозиції має саме практичне, а не теоретичне значення, і становить його сутність.

Відсутність еластичності пропозиції агрокапіталу на ринку землекористування пояснюється тим, що землевласник, який володіє певною кількістю землі, завжди зацікавлений в одержанні будь-якого доходу. Тому він і буде надавати землю земельно-виробничому бізнесу практично за будь-яку плату. І навіть якщо ця плата зовсім мала, землевласник все одно зацікавлений надати у користування всю свою земельну власність, бо в іншому випадку з ненаданих земельних ділянок він взагалі не отримає ніякого доходу. Аналогічним чином поводить себе кожний землевласник. При цьому складається враження, що ціну агрокапіталу формує землекористувач-виробник, якого можна вважати покупцем права користування землею. І, якщо визначена землевласником рента (ціна агрокапіталу) перевищує ціну покупця права на землекористування, то потреба у такому "товарі", а отже і платоспроможний попит, зменшуються. В результаті деякі землевласники не можуть здати в оренду свою землю і змушені зменшувати ціну. Останнє призводить до зростання попиту, і в підсумку ціна встановлюється на рівноважному рівні, при якому попит на агрокапітал повністю відповідає пропозиції. Якщо ціна стає нижче рівноважної, то на ринку землекористування виникає надлишковий попит. Враховуючи це, землевласники підвищують ціну, завдяки чому ринок повертається у рівноважний стан.

Характерною особливістю ринку землекористування також є те, що попит на агрокапітал породжується кон'юнктурою, яка складається на ринку продовольчих товарів. Якщо попит на останньому підвищується, то саме це і породжує підвищений попит на агрокапітал на ринку землекористування. Відповідно до цього, підвищується і. ціна права на землекористування (рента).

Неважко помітити, що ціна користування землею має характер чистої економічної ренти землевласника, бо вона і досі не залежить від витрат на утримання землі. Чиста економічна рента існує завдяки поширеній думці, ніби "земля не знає зносу". Землевласник або взагалі не несе витрат на утримання землі, або ці витрати мізерні у порівнянні з платою за її користування, яку він одержує. Саме в цьому полягає природна сутність ренти як ціни землекористування, що повністю формується попитом, а точніше - рівнем цін тих товарів, які виробляються з використанням землі. Тому, чим вищі ціни на продовольчі товари, тим більшу ренту одержують землевласники, а не навпаки: ціни товарів значні, тому що значна рента.

Отже, якщо підвести підсумок основним положенням теорії ринкового землекористування, то вони можуть бути зведені до такого [34]:

-- рента -- це ціна користування землею, яка вимірюється кількістю грошових одиниць за одиницю агрокапіталу в одиницю часу. Тобто річна рента визначається обсягом фінансового потоку на рік та має певний земельний масштаб;

- при виробничому використанні власної землі доход від неї не набуває вигляду ренти, а постає як відповідний відсоток на капітал; рента при цьому не зникає, вона мов би розчинена у доході, який отримує такий землевласник від продажу свого продукту;

- ціна землі як товару звичайно визначається грошовим еквівалентом доходу від агрокапіталу та грошового капіталу, роль. якого виконує процентна ставка; ціна землі прямо пропорційна земельній ренті та обернено пропорційна нормі капіталізації.

2. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства на прикладі ТОВ АФ “ВІКТОРІЯ”

2.1 Організаційно-правова характеристика підприємства

ТОВ АФ “Вікторія” розташоване в південно-західній частині Білопільського району, за 35 км від районного центру - м. Білопілля та за 9 км від залізничної станції Віри. Товариство було створене в 2000 р. шляхом реформування колективного сільськогосподарського підприємства АФ “Вікторія”.

В господарстві 3 виробничі ділянки, господарські центри яких розміщені в смт. Жовтневе, с. Сушиліно, с. Веселе. Кожну виробничу ділянку обслуговує тракторна бригада.

Підприємство знаходиться в другому агрокліматичному районі області, який характерний помірним кліматом. Середньорічна кількість опадів - 527 мм. Найбільша їх кількість випадає в літньо-осінній період. І це має важливий вплив на вибір культур, які вирощують в господарстві.

Землекористування АФ має собою 1 компактний масив. Протяжність землекористування з западу на схід 11 км, з півночі на південь - 13 км. Загальна площа землекористування - більше 4 тис. га. Результати господарської діяльності залежать від рівня забезпеченості підприємства земельними угіддями і їх відповідності виробничому напрямку.

Види земельних угідь і їх структура наведені в таблиці 1

Аналізуючи данні таблиці 2.1 слід відмітити, що загальна земельна площа в 2002 р. порівняно з 2000 р. зменшилася на 611,5 га. Це зменшення вплинуло на скорочення розміру сільськогосподарських угідь на 611,2 га, в тому числі ріллі на 188,7 га. Основною причиною цього є відведення землі під індивідуальне будівництво та присадибні ділянки.

Таблиця 2.1 Склад і структура земельних угідь ТОВ АФ “Вікторія” за 2000-2002 р.

Види земельних угідь	2000 р.	2001 р.	2002 р.	Відхилення, (+;-)
	Площа	Питома вага, %	Площа	Питома вага, %	Площа	Питома вага, %
Загальна земельна площа, в т.ч.	5474,0	100	4792,8	100	4862,5	100	-611,5
с/г угіддя, з них:	4982,0	91,0	4300,8	89,7	4370,8	89,9	-611,2
рілля	4469,0	81,6	4183,0	87,3	4280,3	88,0	-188,7
сінокоси	169,0	3,1	17,8	0,4	17,8	0,4	-151,2
пасовища	318,0	5,8	100,0	2,1	72,7	1,5	-245,3
багаторічні насадження	26,0	0,5	-		-		-26,0
площа лісу	118,0	2,2	118,0	2,5	118,0	2,4	-
ставки і водоймища	89,0	1,6	89,0	1,9	89,0	1,8	-
інші земельні угіддя	285	5,2	285,0	5,9	284,7	5,9	-0,3

Аналіз структури земельного фонду показав, що використовується він дуже інтенсивно, так як питома вага сільськогосподарських угідь - 89,9 %, в тому числі частка ріллі становить 88,0 %, що не є позитивним на даному етапі оскільки в господарстві не вистачає коштів на придбання добрив, засобів захисту рослин та ін.

Слід зазначити, що в процесі розпаювання в 1998 році в господарстві були повністю видані державні акти на право приватної власності на землю. На кінець 1996 року первісна вартість земельного паю була 13255 грн.

В цілому в господарстві не приділяється увага меліорації земель. Вичерпані можливості введення земель в сільськогосподарський оборот.

Провідними зерновими культурами в господарстві є озима пшениця, ячмінь, гречка, основна технічна культура - цукровий буряк. Агрофірма також спеціалізується на виробництві м'яса ( свинина, яловичина) і молоко. В останні роки на території господарства займаються вирощуванням нетипових для Білопольського р-ну культур - сої та маку.

Таблиця 2.2 Обсяг і структура товарної продукції в ТОВ АФ “Вікторія” за 2000-2002 р.

Види земельних угідь	2000 р.	2001 р.	2002 р.	В середньому 2000-2002 рр.
	Вир-ка, тис.грн.	Питома вага, %	Вир-ка, тис.грн.	Питома вага, %	Вир-ка, тис.грн.	Питома вага, %	Вир-ка, тис.грн.	Питома вага, %
Зернові і зернобобові	1454	28,7	1985	32,4	1884	24,3	1774,9	28,1
Цукрові буряки	1023	20,2	1747	28,5	1169	15,1	1313	20,8
Овочі відкритого ґрунту	71	1,4	121	1,9	126	1,6	106	1,7
Інша продукція рослинництва	118	2,3	31	0,3	257	3,3	135,3	2,1
Разом по рослинництву	2666	52,7	3884	63,3	3436	44,3	3328,7	52,7
ВРХ	328	6,5	368	6,0	270	3,5	322	5,1
Свині	77	1,5	157	2,6	212	2,7	148,7	2,4
Молоко	572	11,3	1072	17,5	994	12,8	879,3	13,9
Інша продукція тваринництва	33	0,7	50	0,8	51	0,7	44,7	0,7
Разом по тваринництву	1010	19,9	1647	26,8	1527	19,7	1394,7	22,1
Промислова продукція	469	9,3	482	7,9	2590	33,4	1180,3	8,6
Реаліз. Робіт, послуг на сторону	619	18,1	121	2,0	208	2,6	415	6,6
Всього	5061	100	6134	100	7761	100	6318,7	100

Пунктами здачі основних видів сільськогосподарської продукції є: зерна - с. Ворожба, м'яса - Сумський м'ясокомбінат, молока - Білопільський маслозавод, цукрового буряку - Великожовтневий цукровий завод. Крім того частину переробленої продукції АФ “Вікторія” реалізовує у власних магазинах населенню.

Розглянемо напрямки спеціалізації тваринництва, виходячи з структури товарної продукції, дані по якій наведені в таблиці 2.2.

Розрахуємо коефіцієнт спеціалізації за формулою:

К = 100 / Иі (zі - 1), (2.1)

де Иі - сума питомої ваги товарної продукції окремих галузей;

і - порядковий номер товарної продукції по питомій вазі.

К = 100/ (52,7 + 22,1 х 3 + 18,6 х 5 + 6,6 х 7) = 0,39

Проведені розрахунки показали, що в середньому за 2000-2002 р. в загальній сумі виручки від реалізації продукції найбільшу вагому питому вагу займають зернові 28,1 %, менша частка припадає на цукровий буряк - 20,8 %. Коефіцієнт спеціалізації склав 0,39, це означає, що рівень спеціалізації господарства середній з зерно-бурячним напрямком.

Порівнявши показники з базисного і звітного року, можна відмітити, що поглиблення спеціалізації по основних видах продукції, тобто зернових і цукрових буряках не відбувається.

В цілому можна сказати, що спеціалізація господарства відповідає плановій і враховує природнокліматичні умови.

Крім того, слід зазначити, що допоміжне виробництво займає не значну питому вагу в загальному обсязі і так як виручка від реалізації цих видів продукції більша, ніж їх повна собівартість , це позитивно впливає на фінансовий результат.

Даними, що доповнюють характеристику господарства будуть данні по забезпеченості ТОВ АФ “Вікторії” трудовими ресурсами та їх використанню, що наведені в таблиці 3.

Таблиця 2.3 Динаміка чисельності робітників та ефективність використання трудових ресурсів в ТОВ АФ “Вікторія” 2000-2002 р.р.

Показники	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2002 р. в % до 2000 р.
Середньорічна чисельність працівників, чол., всього	401	427	385	96,0
в т.ч. в рослинництві	242	252	218	90,1
в тваринництві	159	175	167	105,0
Відпрацьовано 1 праців. днів, всього	261	251	270	103,4
в т.ч. в рослинництві	175	178	186	106,3
в тваринництві	263	263	274	104,2
Вироблено ВП в співставних цінах на 1 працівника, грн.	6683,3	7847,1	9564,8	143,1

Дані таблиці 2.3 свідчать, що в звітному році фактична кількість працівників зменшиться на 4 % порівняно з базисним. При цьому скорочення загальної кількості працюючих відбулося в основному за рахунок галузі рослинництва - на 9,9 %. Тоді як в галузі тваринництва кількість працівників зросла на 5 %. Причинами цього стало зменшення посівних площ, вихід на пенсію робітників та збільшення обсягів виробництва продукції тваринництва.

Аналізуючи зміну кількості відпрацьованих днів одним робітником спостерігаємо тенденцію до збільшення взагалі по господарству - на 3,4 %, в тому числі в рослинництві - на 6,3 %, та тваринництві - на 4,2 %. Отже інтенсивність використання трудових ресурсів покращення. Ці зміни позитивно вплинули і на виробництво валової продукції на 1 робітника, яке зросло на 43,1 %.

Слід зазначити, що ефективність використання робочої сили в господарстві покращилося, що свідчить про задовільну організацію праці. Проте резервами подальшого покращення ефективності використання трудових ресурсів є матеріальне заохочення працівників, покращення умов праці.

Виробнича діяльність кожного господарства залежить від забезпеченості його основними виробничими фондами, які є головною передумовою, що забезпечує подальше економічне зростання. В основних фондах втілена переважна і найбільш важлива частина матеріальних ресурсів підприємства. Їх економічне значення полягає в тому, що вони є основою розвитку продуктивних сил і забезпечують відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції.

Слід зазначити, що за звітний період в досліджуваному господарстві вартість основних фондів зменшилася на 18,8 %.

Детально наявність основних фондів і ефективність їх використання буде проаналізовано в наступному розділі.

Загальну оцінку ефективності виробництва в господарстві можна дати, зробивши аналіз результатів господарської діяльності.

Аналізуючи дані таблиці 2.4 слід відмітити, що в звітному році порівняно з базисним виробництво валової продукції в співставних цінах 2000 р. на 100 га с/г угідь, одного робітника і 100 грн. основних фондів збільшилося відповідно на 67,9 %, 53,1 % та 66,5 %. Це свідчить про покращення рівня ефективності землі, підвищення продуктивності праці та збільшення ефективності використання фондів, а в цілому по господарству зростання виробництва та покращення використання виробничих ресурсів.

Необхідно зазначити, що хоча виручка від реалізації продукції збільшилася на 62,9 %, в той же час собівартість зросла на 80,7 % і складає в 2002 р. 78,7 % вартості продукції, тоді як в 2000 р. складала 70,9 %. Це справило негативний вплив на отримання прибутку як на 100 га с/г угідь, так і на одного робітника, який в звітному році зменшився до - 13,8 тис.грн.. та 1,6 тис.грн.. відповідно. В значній мірі збитковості господарства пов'язана з неврегульованістю цін на сільськогосподарську продукцію та цін, які формують витрати виробництва. Так, рівень рентабельності (збитковості) погіршився на 16,8 п.п. і склав в звітному році 8,4 %.

Таблиця 2.4 Основні показники діяльності господарства за 2000-2002 рр.

Показники	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2002 р. % до 2000 р.	В середньому по господар.
Вироблено валової продукції в співставних цінах на:
- на 100 га с/г угідь, тис.грн.	118,3	183,5	198,6	167,9	102,9
- 1 робітника, тис.грн.	14,7	18,5	22,5	153,1	16,2
-100 грн. Основних вироб.фондів с/г призначення, грн.	35,2	47,7	58,6	166,5	72,4
Виручка, тис.грн.	5605	9756	9131	162,9	-
Собівартість реалізованої продукції, тис. Грн.	3978	4364	7190	180,7	-
Собівартість у % до виручки, %	70,9	61,8	78,7	111,0	-
Прибуток (збиток) на:
-100 га с/г угідь, тис. грн.	30,1	14,4	-13,8	-	-1,6
- 1 робіт., тис. Грн.	3,7	1,4	-1,6	-	-2,5
Рівень рентабельності, %	8,4	14,2	-8,4	-16,8	-9,3

Порівнюючи основні показники господарської діяльності АФ “Вікторія” з даними по області, бачимо, що рівень економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в господарстві дещо вищий, ніж в середньому по області, а значить вище рівень ділової активності управлінської служби підприємства.

2.2 Оцінка фінансової стійкості та ліквідності підприємства

Критерієм фінансового стану підприємства є його платоспроможність, тобто готовність виконати без затримки першочергові платежі зобов'язання за надходжень від господарської діяльності.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума готівки дебіторської заборгованості та інших легко ліквідних активів більша або дорівнює нормо черговим платіжним зобов'язанням.

До платіжних засобів належать швидкозношувані активи: готівка в касі і на рахунок у банках; швидко ліквідні цінні папери; строкові платежі заготівельних організацій та інших покупців; товарна сільськогосподарська і промислова продукція на яку є попит; ліквідна дебіторська заборгованість, тобто така, що може бути погашена день оцінки платоспроможності; запаси і витрати, якщо вони без затримки можуть бути переведені в готівку (наприклад, реалізовані чи під завершене виробництво укладена ф'ючерська угода); овердрафт.

До першочергових платежів зобов'язань належать позики банків та інші позикові кошти, строк сплати яких настав; розрахунки з постачальниками, бюджетом, з робітниками підприємства, та інші строкові зобов'язання.

У практиці аналітичної роботи використовують цілу систему показників платоспроможності які ще називають показники ліквідності чи покриття.

Використовуючи дані таблиці (баланс), проаналізуємо динаміку основних показників платоспроможності.

Загальний коефіцієнт ліквідності.

Показує частку поточних платіжних зобов'язань, які можна сплатити, мобілізувати всі оборотні кошти. Загальний коефіцієнт ліквідності (поточний коефіцієнт) на початок року становив в 2000 році = 1008,7 : 755,8=1,33 і за рік його величина дорівнювала 1046,8 : 109,7 = 9,54, що є позитивним. Основним фактором який забезпечує зростання, були невеликі темпи зростання поточних активів. 2002 р. (935,0 : 909,1) = 1,03 на початку року, на кінець року (1008,7 : 757,4) =1,33

На кінець 2002 року загальний коефіцієнт ліквідності зріс на 0,30, це свідчить про те, що збільшилася питома вага поточних активів на 107 %.

Для кредиторів, інвесторів і постачальників така ситуація добра, оскільки підприємство має значні суми вільних ресурсів, які формуються за рахунок власних джерел, однак для підприємства значне нагромадження матеріальних засобів вилучити їх дебіторську заборгованість не завжди бажане, оскільки знижує результативність використання активів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (терміновості).

Показує частку платіжних зобов'язань яку підприємство може сплатити наймобільнішими коштами.

На початок 2002 року коефіцієнт ліквідності становив (0,5:495,8)=).001, а на кінець року лише (1,2:305)=0,23.

Теоретично вважається, що достатнім значенням для коефіцієнта терміновості є 0,2, оскільки не всі кредитори одночасно пред'являють свої вимоги, однак величина показника як на початок, так і на кінець року дуже низька і свідчить про те, що швидко ліквідними активами може покрити тільки 1,2 % платіжних вимог. Незначне підвищення коефіцієнта терміновості на 0,002 пов'язане з збільшенням готівки, так і зі збільшенням залучених коштів, на аналізований період вони знизились на 38,5 %. Незначні суми готівки на рахунок підприємства виправдані тим, що воно її матеріалізує, тобто переводить у виробничі запаси і цим деякою мірою запобігає зменшенню.

Для з'ясування фінансової ситуації розраховують уточнений коефіцієнт ліквідності (критичної оцінки), значення якого для нормальної роботи підприємства повинно наблизитись до “1”.

У ТОВ АФ “Вікторія” величина цього показника на початок 2000 року (134,3 : 1331,8) = 0,1 на кінець року становив (134,3 : 1394,5) = 0,109, в 2002 році (169,2 : 3418) = 0,05 на початок року, на кінець року (126,17 : 1331,8) =0,09, одержані результати є недопустимими, оскільки підприємство реалізувавши незначну частину виробничих запасів розрахуватись із своїми кредиторами.

Дуже важливим показником, який характеризує ліквідність активів (фінансовий потенціал підприємства), є власний оборотний капітал, який виражають як різницю між джерелами власних коштів і основним капіталом. Підприємство має власний оборотний капітал до тих пір, поки поточні активи представляють короткострокові зобов'язання. За даними аналізованого підприємства, власний оборотний капітал на початок року становив 2000 року (17946,7 - 17519,6) = 426,4 на кінець року зменшився, 2001 році на початок року (17052,1 - 16851,4) = 200,7, на кінець року (17052,10-16855,4) = 196,7; 2002 році на початок року (18551,3 - 17794,8) = 756,5 на кінець року (17928,3 - 17519,6) = 408,7.