33

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка ефективності формування, розподілу і використання прибутку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування, розподілу і використання прибутку підприємства

1.1 Сутність прибутку та його роль в фінансово-господарській діяльності підприємства

1.2 Прибуток - основний фактор економічного і соціального розвитку підприємства

1.3 Особливості формування прибутку та розподілу прибутку в харчовій промисловості

1.4 Нормативно-правове та інформаційне забезпечення процесу формування та управління прибутком підприємства

Розділ 2. Оцінка ефективності формування, розподілу і використання прибутку ВАТ “Славутицький хлібозавод”

2.1 Техніко-економічна характеристика діяльності підприємства

2.2 Оцінка та аналіз фінансово-майнового стану підприємства

2.3 Факторний аналіз і оцінка процесу формування прибутку підприємства

Розділ 3. Шляхи удосконалення формування, розподілу і використання прибутку підприємства

3.1 Заходи збільшення прибутку підприємства

3.2 Економічне обґрунтування запропонованих заходів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В наш час, коли набувають розвитку вільні ринкові відносини між підприємствами і кожен підприємець бажає отримати якомога більший прибуток, проблема формування, розподілу та використання прибутку підприємства є дуже актуальною.

Прибуток відображає результати підприємницької діяльності, ефективність виробництва, обсяг та якість продукції. Також прибуток виконує стимулюючу функцію, тому що він впливає на формування доходів підприємства та є джерелом фінансування його розвитку.

На формування прибутку підприємства впливають такі фактори:

- сфера діяльності підприємства;

- діюче законодавство;

- ефективність виробничої діяльності підприємства.

Від правильного розподілу та використання прибутку залежить кінцевий результат діяльності підприємства, достатність його власних фінансових ресурсів, перспективи розвитку виробництва, можливість залучення додаткових джерел фінансування.

Отже, прибуток - це найголовніший елемент, котрий стимулює підприємців для більш ефективної діяльності в умовах жорсткої конкуренції.

Отримання прибутку є головною метою діяльності всіх суб'єктів господарювання, результатом їх виробничої діяльності.

Отриманий підприємством прибуток є результатом кругообігу засобів, вкладених у підприємство, і належить до власних фінансових ресурсів підприємства. Але отриманий прибуток не залишається повністю в розпорядженні підприємства, його значна частина у вигляді відповідних податків вилучається державою до бюджету. Причому вилучення в підприємств цієї частини прибутку до бюджету виконується першочергово, у відповідності до діючих законодавчих актів. У цьому виявляється державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) підприємства. Так виникають фінансові відносини підприємства з державою з приводу розподілу чистого доходу (прибутку).

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляється на його розсуд. Оскільки цей прибуток є багатоцільовим джерелом фінансування потреб підприємства, він використовується ним на накопичення та споживання, тобто на створення резервів, виробничий розвиток, на соціально-культурні потреби, на матеріальне стимулювання робітників підприємства і т.д. Пропорції у розподілі прибутку на накопичення і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Для отримання додаткових джерел фінансових ресурсів підприємство може притягувати на основі повернення запозичені кошти: довгострокові кредити банків, облігаційні позики та ін. Джерелом повернення цих запозичених коштів є прибуток підприємства.

Для отримання додаткових доходів підприємство може придбати також цінні папери інших підприємств і держави, вкладати кошти в статутний капітал знов створюваних підприємств, або розташувати вільні кошти на депозитних рахунках у банках, вступаючи в даному випадку у взаємовідносини з відповідними суб'єктами господарювання.

Предметом даної дипломної роботи є методика формування, розподілу і використання прибутку господарюючого суб'єкта.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є прибуток відкритого акціонерного товариства “Славутицький хлібозавод”.

Метою даної дипломної роботи є дослідження факторів, які впливають на формування прибутку і обґрунтування ефективних шляхів удосконалення формування та використання прибутку.

Задачами дипломної роботи є:

- розгляд економічної сутності прибутку та його ролі в забезпеченні ефективного функціонування підприємства;

- дослідження механізму формування та розподілу прибутку підприємства;

- розгляд інформаційно - правового забезпечення механізму формування та розподілу прибутку;

- проведення аналізу ефективності формування та розподілу прибутку ВАТ “Славутицький хлібозавод”;

- розробка і обґрунтування шляхів підвищення прибутковості і вдосконалення механізму розподілу та використання прибутку на ВАТ “Славутицький хлібозавод”.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство самостійно фінансує всі свої витрати у відповідності до виробничих планів, розпоряджається існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво з метою отримання продукції та прибутку.

У цей же час, використовуючи власні фінансові ресурси для розвитку виробництва й для отримання прибутку, підприємство бере участь і в формуванні різноманітних державних позабюджетних фондів, що підтверджує наявність розподільчих процесів на підприємстві, пов'язаних із використанням його фінансових ресурсів.

У цілому функціонування підприємства як господарюючого суб'єкта передбачає його виробничу діяльність з метою виробництва продукції та отримання прибутку, участь у формуванні державного і місцевого бюджетів, а також централізованих позабюджетних фондів на відповідному рівні, з одного боку, і вирішення питань розвитку виробництва та збільшення його ефективності, з іншого.

У дипломній роботі використані наступні методи проведення наукових досліджень: аналітичний, порівняльний, логічний, теоретико-практичний метод дослідження та ін.

Розділ 1. Теоретичні основи формування, розподілу і використання прибутку підприємства

1.1 Сутність прибутку та його роль в фінансово-господарській діяльності підприємства

Прибуток - економічна категорія. Визначення його суті у багатьох літературних джерелах зводиться до того, що прибуток - це частина вартості додаткового продукту, додатковий продукт, виражений у грошах, частина чистого доходу, одна з його форм тощо.

Прибуток як економічна категорія - це грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарюючих суб'єктів. Він характеризує доходність підприємства від проведення відповідних заходів, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті проведення заходів [12].

У здійсненні виробничо-фінансової діяльності господарюючих суб'єктів бере участь велика кількість взаємопов'язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного господарюючого суб'єкта - якомога ефективніше використати ці фактори.

Ефективність використання факторів виробництва виражається в кінцевому підсумку в фінансових результатах діяльності господарюючих суб'єктів.

Таким чином, фінансові результати - це економічний підсумок виробничої діяльності господарюючих суб'єктів, виражений у вартісній (грошовій) формі.

Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками як валовий доход, чистий доход, прибуток. Зміст цих показників як економічних категорій і загальна схема їх розрахунку такі [36].

Вироблена господарюючими суб'єктами валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва та новостворену живою працею вартість - валовий доход. «Валовий доход, - писав К. Маркс, - є та частина вартості та вимірювана частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості та вимірюваної частини всього виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал».

Отже, валовий доход - це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових затрат, крім оплати праці.

Проте К. Маркс зазначав, що «валова виручка, чи валовий продукт, є весь відтворений продукт». Отже, у виручці від продажу продукції та послуг у масштабі всього народного господарства виражена вартість валового продукту, який розподіляється на фонд відшкодування спожитих засобів виробництва та новостворену вартість, тобто валовий доход.

Валовий доход є узагальнюючим показником, який характеризує результати діяльності підприємств. Його розмір залежить від кількості виробленої продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових коштів, крім оплати праці [13].

Основними факторами підвищення валового доходу є збільшення виробництва продукції та зниження матеріально-грошових затрат.

Валовий доход, що створюється на підприємстві, є джерелом оплати праці робітників сфери матеріального виробництва і накопичень, однією з форм яких є чистий доход.

Чистий доход - це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування затрат живої та уречевленої праці. К. Маркс писав: «Чистий же доход є додаткова вартість, отже - додатковий продукт, який залишається за вирахуванням заробітної плати...». Таким чином, чистий доход є додатковим продуктом, тобто валовий доход за вирахуванням оплати праці.

Чистий доход, який створюється на підприємстві, ділиться на дві частини. Одна його частина вилучається в доход бюджету через механізм цін, друга - залишається на підприємстві і визначається як різниця між вартістю продукції та затратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства.

Чистий доход підприємства, в свою чергу, складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання.

Чистий доход у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартістю.

Реалізований чистий доход розраховується за проданою продукцією, і тому він тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції [36].

Отже, прибуток - це частина чистого доходу, одна з його форм. За розміром прибуток від продажу продукції, хоч і тотожний реалізованому чистому доходу, однак менший чистого доходу підприємства на суму, яка залишається в залишках продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби.

Крім прибутку від продажу, на підприємствах розраховується прибуток від основної діяльності, прибуток від інвестиційної діяльності, прибуток від фінансової діяльності, прибуток (збиток) від звичайної діяльності, загальний прибуток, чистий прибуток. Кожен з цих видів прибутку має свою схему розрахунку та розмір.

Разом з тим потрібно відрізняти загальний прибуток від реалізованого чистого доходу. Загальний прибуток може бути більше або менше реалізованого чистого доходу. Це пов'язано з тим, що в загальному прибутку, крім прибутку від продажу, враховуються різні позареалізаційні доходи і витрати, надходження та збитки.

Таким чином, загальний прибуток - це прибуток від продажу продукції та послуг, інших цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму надзвичайних доходів і витрат.

Чистий прибуток - це частина загального прибутку після сплати з нього відповідних податків і платежів до бюджету.

Прибуток є найважливішим показником, який дає узагальнену характеристику всій виробничо-фінансовій діяльності підприємства. В отриманому прибутку знаходить відображення досягнення таких важливих якісних показників, як підвищення продуктивності праці, зниження собівартості та підвищення якості продукції, використання виробничих фондів. Крім того, прибуток є основним джерелом розширення основних і обігових фондів, діючим фактором, який стимулює (за допомогою створення та використання фондів економічного стимулювання) досягнення більш високих показників виробництва, джерелом доходів Держбюджету.

Сума отриманого прибутку - показник, який характеризує результативність роботи підприємства, фінансовий результат його підприємницької діяльності [18].

Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств. Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу). Отже, підприємець повинен завжди ставити за свою мету отримання прибутку, але не завжди йому це вдається. Наприклад, коли виручка дорівнює собівартості проданої продукції, то вдалося лише відшкодувати затрати на виробництво та продаж продукції. Продаж відбувся без збитків, але не було отримано й прибутку. У випадках перевищення затрат над виручкою, підприємство отримує негативний фінансовий результат - збитки, що ставить його в складне фінансове становище, не виключаючи банкрутства.

Прибуток - одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання робітників, фінансування соціально-культурних заходів тощо. У зв'язку з цим в отриманні прибутку повинні бути зацікавлені не тільки трудові колективи підприємств, але й держава в цілому.

Багатоканальне використання прибутку посилюється з переходом економіки держави на основи ринкового господарства. В цих умовах господарюючі суб'єкти, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі й в яких розмірах використовувати прибуток, який залишається після сплати до бюджету встановлених податків і платежів.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності господарюючих суб'єктів формується внаслідок взаємодії багатьох компонентів як з позитивним, так і з негативним значенням.

Загальний прибуток підприємства є кінцевим результатом діяльності підприємства. В його складі враховується прибуток від усіх видів діяльності підприємства: від реалізації товарної продукції, робіт, послуг - валовий прибуток; від операційної діяльності; від звичайної діяльності; від надзвичайної діяльності. Крім того, розраховують чистий прибуток (тобто такий, який залишається в розпорядженні підприємства).

Основною складовою частиною загального прибутку є прибуток від реалізації товарної продукції. Він складає понад 95% загального прибутку.

На підприємствах потрібно приділяти належну увагу плануванню й отриманню прибутку від реалізації продукції. При цьому потрібно пам'ятати, що на величину прибутку від реалізації товарної продукції впливають як фактори, що не залежать від діяльності підприємства (зміна державних та ринкових цін, природні та транспортні умови тощо), так і фактори, які знаходяться в компетенції підприємств [47].

Поміж факторів, які впливають на величину прибутку від реалізації товарної продукції і які знаходяться в компетенції підприємства, найважливішим є зміна обсягу виробництва і реалізації продукції. Чим більший обсяг реалізації продукції, тим більший, в кінцевому підсумку, прибуток отримає підприємство, і навпаки. Зміни прибутку від цього фактору за інших рівних умов прямо пропорційні.

Зниження обсягів виробництва в сучасних економічних умовах, не враховуючи ряду протидіючих факторів (зростання цін тощо), неминуче спричиняє скорочення обсягів прибутку. В Україні в 2000 р. за рахунок зниження обсягів виробництва та реалізації продукції було отримано на 32% прибутку менше, ніж у 1999 р. Звідси висновок щодо необхідності прийняття невідкладних заходів по забезпеченню зростання обсягу виробництва продукції на підставі поновлення роботи зупинених підприємств, технічного переозброєння й підвищення ефективності виробництва. З іншого боку, удосконалення умов реалізації продукції та розрахунково-платіжних відносин між господарюючими суб'єктами також буде сприяти збільшенню прибутку. З цією метою необхідно вивчати ринкові умови господарювання і можливість впровадження продукції, що виготовляється, на ринок шляхом розширення обсягів її продажу. Виробництво та продаж якісної продукції, яка користується попитом на ринку, буде сприяти збільшенню прибутку.

Істотним фактором, що впливає на величину прибутку від продажу товарної продукції, є зміна рівня собівартості продукції. Всупереч прямо пропорційному зв'язку впливу обсягу продажу товарної продукції на рівень прибутку, зв'язок між величиною прибутку та рівнем собівартості -зворотний. Чим нижча собівартість продукції, яка продається і визначається рівнем затрат на її виробництво та продаж, тим більший прибуток, і навпаки.

Затрати на виробництво та продаж продукції, що формують собівартість, один із найважливіших якісних показників комерційної діяльності підприємств. Склад затрат на виробництво та продаж продукції (робіт, послуг), які включаються в собівартість, регулюється законодавчо.

Собівартість, у свою чергу, знаходиться під впливом багатьох факторів (рівня цін на закуплені для виробництва сировину та матеріали, заробітної плати робітників і службовців тощо) [12].

Тому, при аналізі зміни собівартості повинні бути виявлені причини її підвищення або зниження з тим, щоб розробити заходи для скорочення рівня затрат на виробництво та продаж продукції, а отже, для збільшення прибутку.

Суттєвим фактором, який прямо впливає на величину прибутку господарюючого суб'єкта від продажу продукції, є рівень цін, які застосовуються. Рівень вільних цін в умовах лібералізації встановлюється самим підприємством, у залежності від конкурентоспроможності продукції, що реалізується, попиту і пропозиції на неї. Тому підприємство саме, в даному випадку, через встановлену ним ціну, може впливати на прибуток, отриманий від продажу продукції. З іншого боку, незалежним від підприємства чинником, що впливає на прибуток господарюючих суб'єктів, виступають державні ціни, які встановлюються на продукцію підприємств-монополістів. Проте цей фактор необхідно враховувати при визначенні результатів підприємницької діяльності господарюючих суб'єктів.

У складі загального прибутку, крім прибутку від продажу товарної продукції, враховується прибуток від продажу іншої продукції та послуг нетоварного характеру. На частину цього прибутку припадає незначна частина суми загального прибутку. Результати від іншої реалізації можуть бути як позитивними, так і негативними, що, відповідно, відіб'ється на обсязі загального прибутку. Тому завданням підприємств у цьому випадку повинно бути формування обсягів іншої продукції та послуг, реалізація яких дасть позитивний результат.

У складі загального прибутку враховуються результати від продажу основних фондів та іншого майна підприємств, а також від позареалізаційних операцій [18].

Прибуток (збиток) від продажу основних фондів, їх іншого вибуття, а також продажу іншого майна підприємства - це фінансовий результат, не пов'язаний з основними видами діяльності підприємства. Він відображає прибутки (збитки) від іншої реалізації - продажу різних видів майна, яке знаходиться у власності підприємства.

У цілому, формування прибутку має багатосторонні аспекти. Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу та госпрозрахункову. Разом із тим не виключена можливість наділення прибутку й іншими функціями.

Зміст згаданих вище функцій розкривається в таких аспектах.

Оцінювальна функція прибутку полягає в тому, що прибуток використовується як основний критерій економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Використання прибутку в цій функції дає підприємцю дійовий засіб контролю за раціональним використанням наявних матеріальних і трудових ресурсів.

Розглядаючи функцію як міру ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об'єктивною основою - вартістю доданого продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції, по-друге, приріст авансованої вартості.

Зв'язок вартості додаткового продукту зі своїм джерелом - живою абстрактною працею - виражений прямо, безпосередньо, а в прибутку він представлений опосередковано та перетворено. І як такий прибуток виступає як результат руху всієї авансованої вартості. Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва (матеріальних або трудових) означає збільшення прибутку. Отже, через те, що прибуток виступає як похідна форма й виражає результат руху всієї авансової вартості, в ньому відбивається результативність затрат як живої, так і уречевленої праці, тобто ефективність виробництва.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення робітників, розширення виробництва та вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків до бюджету. Тому в отриманні прибутку повинні бути зацікавлені як держава, так і підприємства.

Госпрозрахункова функція прибутку полягає в тому, що госпрозрахунок, який є основним методом господарювання підприємств, передбачає не тільки покриття своїх витрат своїми доходами, але й отримання нагромаджень (прибутку) для стимулювання робітників і вирішення інших питань. В умовах ринкової економіки отримання прибутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції, зниження затрат на виробництво. Цим досягається як мета підприємництва, так і задоволення суспільних потреб.

Абсолютна величина прибутку важлива, коли йде мова про фінансові ресурси, які можуть бути використані підприємствами, суспільством. Але для характеристики ефективності господарювання цього абсолютного показника недостатньо. Отже, щоб оцінити результати господарювання, його ефективність, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до відповідних показників. У підсумку буде отриманий показник ефективності, або рентабельності.

Рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних. складових процесу виробництва або сукупних затрат підприємства. У практиці господарювання розраховуються такі показники рентабельності: рентабельність продукції; рентабельність виробництва; рентабельність виробничих фондів та ін.

Рентабельність продукції можна розрахувати по всій реалізованій продукції та за окремими її видами.

За цією методикою можна розрахувати також рентабельність виробництва та продажу окремих видів продукції. Для цього враховуються прибуток і собівартість по відповідному виду продукції.

1.2 Прибуток-основний фактор економічного і соціального розвитку підприємства

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 1996 рік. «Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій».

Отримання балансового прибутку було пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства.

По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її визначали як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від іншої реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів, нематеріальних активів розраховувався відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключали витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір) [14].

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації міг значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.

По-третє, це діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитними рахунками в банках. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мали тенденцію до зростання, що було обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляв вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування.

По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств.

До них включали:

* прибутки і збитки минулих років, що були виявлені у звітному періоді;

* невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);

* надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

* штрафи, пені, неустойки, що надходили за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;

* штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;

* кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;

* дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;

* прибуток від завищення цін і тарифів;

* курсова різниця від операцій в іноземній валюті;

* прибуток (збиток) від ліквідації основних засобів;

* вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;

* прибуток (збиток) від спільної діяльності.

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання було пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами [45].

Прибуток є джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування загального прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства - суб'єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.

Загальний прибуток - кінцевий фінансовий результат діяльності господарюючого суб'єкта. Він синтезує в собі фінансові результати роботи підприємства від різних сфер діяльності. Тому розрахунку загального прибутку передує визначення, передусім, прибутку від продажу продукції, робіт, послуг, тобто валового прибутку, прибутку від операційної діяльності, прибутку від звичайної діяльності та прибутку (збитку) від надзвичайних подій. Потім визначається загальний прибуток та чиста його величина.

Основною складовою частиною загального прибутку є прибуток від продажу продукції, виконаних робіт та наданих послуг, тобто валовий прибуток.

Валовий прибуток - це прибуток, розрахований по реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручкою без ПДВ, акцизів тощо) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) [13].

При цьому під продажем продукції розуміється господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на продукцію іншому суб'єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму грошових коштів або боргових зобов'язань.

Під продажем послуг (робіт) розуміється будь-яка операція цивільно-правового характеру по наданню послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами, а також по наданню будь-яких інших, крім товарів, об'єктів власності за компенсацію, а також операції по безкоштовному наданню робіт (послуг).

Під продажем товарів розуміється будь-яка операція, яка здійснюється у відповідності до договору купівлі-продажу, поставки і іншими цивільно-правовими договорами, що передбачає передачу права власності на такі товари за компенсацію, незалежно від терміну її пред'явлення, а також операції по безкоштовному наданню товарів.

Датою продажу продукції, товарів, робіт і послуг згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 11.08.1997 р. вважається дата відвантаження (передачі) продукції, товарів і підписання документів на виконані роботи, надані послуги.

Чистим доходом (виручкою) від реалізації вважається сума грошових коштів, які надійшли підприємству від продажу (відпуску) продукції (товарів, робіт, послуг) по цінах реалізації без податку на додану вартість і акцизного збору.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Прибуток від операційної (основної) діяльності визначається як сума валового прибутку та інших операційних доходів за мінусом адміністративних витрат, витрат на збут продукції, робіт, послуг та інших операційних витрат.

При цьому до складу інших операційних доходів включають: доход від операційної оренди активів; доход від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; доход від реалізації оборотних активів та ін.

До складу адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства: основна та додаткова заробітна плата управлінського (керуючого) персоналу з відрахуваннями на соціальне страхування; витрати на службові відрядження апарату управління підприємством; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання та ін.); витрати на зв'язок; витрати, пов'язані з підготовкою (навчанням) і перепідготовкою кадрів та інші витрати загальногосподарського призначення [23].

До складу витрат на збут включаються: витрати, пов'язані з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг; витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, товарів, робіт, послуг; витрати на рекламу продукції, товарів; витрати на доставку продукції споживачам; витрати на пакувальні матеріали, які витрачаються для затарювання готової продукції; витрати на ремонт тари та на передпродажну підготовку товарів; витрати на оплату праці продавців, торгових агентів і працівників підрозділів, що забезпечують збут, а також витрати на відрядження цих працівників; виграти на транспортування готової продукції, товарів; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів та інші витрати.

До складу інших операційних витрат включають: собівартість реалізованих виробничих запасів; сумнівні (безнадійні) борги; збитки від уцінки запасів та від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення майбутніх операційних витрат; інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства, крім витрат, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг [47].

Прибуток від звичайної діяльності визначається як сума прибутку від операційної (основної) діяльності, доходів від участі в капіталі, фінансових та інших доходів за мінусом витрат від участі в капіталі, фінансових та інших витрат.

При цьому до складу доходу від участі в капіталі включають доход, отриманий від інвестицій в асоційовані або спільні підприємства.

У складі інших фінансових доходів враховуються дивіденди, проценти та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій.

До складу інших доходів включають: доход від реалізації фінансових інвестицій та необоротних активів; доход від неопераційних курсових різниць та інші доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

У складі фінансових витрат враховуються витрати на сплату відсотків за користування кредитами, отриманими за облігаціями, випущеними за фінансовою орендою, та інші витрати підприємства, пов'язані з залученням позикового капіталу.

У складі витрат від участі в капіталі враховуються збитки, що спричинені інвестиціями в асоційовані або спільні підприємства.

До складу інших витрат включають: собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; витрати від неопераційних курсових різниць; витрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства [18].

Результат (прибуток, збиток) від надзвичайних ситуацій визначається у вигляді різниці між доходами, що надійшли у відшкодування понесених від стихійного лиха втрат, і збитками, спричиненими цим лихом.

При цьому у складі надзвичайних доходів враховують: страхове відшкодування, отримане за втрачене майно від стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій; кошти, отримані у порядку відшкодування витрат від надзвичайних ситуацій; інші доходи від надзвичайних ситуацій.

До складу надзвичайних витрат включають: невідшкодовані збитки від втрати майна в результаті стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій; витрати на заходи по попередженню стихійного лиха; збитки від інших надзвичайних операцій (подій).

Загальний прибуток являє собою суму прибутку від звичайної діяльності підприємства, скориговану на суму надзвичайних доходів та витрат.

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

1.3 Особливості формування прибутку та розподілу прибутку в харчовій промисловості

прибуток харчова промисловість фінансовий

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності [15].

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

На рис. 1.1 зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишався в розпорядженні підприємств, впливали: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, податок на прибуток). Прибуток, що залишався в розпорядженні підприємства, не дорівнював чистому прибутку. Чинні нормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства повинні були сплачувати штрафи в таких випадках [14]:

- за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання;

- за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

- за затримку перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів;

- за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків;

- за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем);

- за прострочені банківські позички;

- за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

- за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання у різних сферах економіки стягувалися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосувалося комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток - це частина прибутку, що залишався в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).

Розрахований загальний прибуток господарюючого суб'єкта підлягає розподіленню. При його розподіленні повинно забезпечуватись як формування доходу держави, так і покриття потреб підприємств по розширенню виробництва, матеріальному стимулюванню робітників і вирішенню соціальних питань.



Рис. 1.1 - Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів

У цьому зв'язку механізм розподілення прибутку господарюючих суб'єктів у ринкових умовах господарювання повинен бути побудований таким чином, щоб забезпечити оптимальне співвідношення частини прибутку, акумульованого в доходах бюджету для забезпечення виконання функцій держави, і який залишається в розпорядженні підприємств для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності [18].

Основними принципами розподілу прибутку господарюючих суб'єктів у ринкових умовах господарювання є:

- розподіл прибутку між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом повинен проводитись з урахуванням інтересів держави в формуванні на відповідному рівні бюджетів і зацікавленості підприємств у стимулюванні їх діяльності;

- вилучення відповідної частини прибутку державою до бюджету у вигляді податків повинно проводитись по твердих, невисоких ставках, встановлених державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні змінюватися довільно;

- прибуток, який залишається в розпорядженні господарюючого суб'єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток підприємства, а в частині, яка залишилася, - на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників.

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган у відповідності до статуту підприємства і чинного законодавства. При цьому державний вплив на напрям і обсяги використання прибутку господарюючих суб'єктів здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги тощо. Отже, законодавче розподілення прибутку господарюючих суб'єктів регулюється в тому розмірі, який надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків і інших обов'язкових платежів. Виходячи з цього отриманий господарюючими суб'єктами загальний прибуток використовується, в першу чергу, на сплату до бюджету встановлених законами України податків і платежів - податку на прибуток, розрахованого згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також інших платежів до бюджету, які сплачуються за рахунок прибутку. Залишений після цього прибуток вважається чистим прибутком підприємства і розподіляється на його розсуд [32].

Господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрямок використання тієї частини прибутку, яка залишилася в його розпорядженні. При цьому порядок розподілення і використання прибутку на підприємстві фіксується в його статуті та визначається положенням, розробленим відповідними економічними службами підприємства і затвердженим його керівництвом.

Згідно зі статутом підприємства можуть використовувати прибуток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного капіталу, на утворення та поповнення резервного капіталу, а також направляти на виплату дивідендів і на інші цілі. Відрахування на формування фондів підприємство здійснює лише у тому випадку, якщо їх створення передбачено установчими документами [14].

При цьому прибуток, спрямований на поповнення статутного капіталу, може використовуватися на збільшення майна підприємства за рахунок фінансування об'єктів виробничого та невиробничого призначення, що вводяться в експлуатацію, придбання техніки, обладнання та інших основних засобів, фінансування приросту оборотних активів та ін.

За рахунок резервного капіталу можуть покриватися невідшкодовані збитки від стихійного лиха, відшкодовується нестача власних оборотних активів, погашається безнадійна дебіторська заборгованість, виплачуються дивіденди по привілейованих акціях у випадках відсутності прибутку та ін.

При спрямуванні прибутку на розвиток виробництва за рахунок нього фінансуються витрати на технічне переозброєння виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів, нове будівництво виробничих потужностей, удосконалення технологій і організацію виробництва, фінансується поповнення власних обігових активів, здійснюються внески на створення статутних капіталів інших підприємств і на утримання союзів, концернів, асоціацій, до складу яких входить підприємство, погашаються довгострокові кредити, взяті на виробничий розвиток, і відсотки по них тощо.

При спрямуванні прибутку на соціальний розвиток фінансуються такі витрати: на будівництво житла і об'єктів культурно-побутового обслуговування; на утримання будівель і споруд, призначених для культурно-освітньої і фізкультурно-оздоровчої роботи серед робітників підприємства; на утримання дитячих дошкільних установ, таборів відпочинку для дітей, які знаходяться на балансі підприємства; для надання допомоги школам, притулкам для старих і інвалідів; на відшкодування збитків житлово-комунального господарства, яке знаходиться на балансі підприємства; на придбання путівок до будинків відпочинку і санаторіїв робітникам; на проведення культурно-масових і оздоровчих заходів серед робітників підприємства тощо [18].

За рахунок коштів, відрахованих від прибутку на матеріальне заохочення, виплачують винагороду робітникам за підсумками роботи за рік, а також проводять одноразове заохочення працівників за якісне та своєчасне виконання особливо важливих виробничих завдань (робіт), надають матеріальну допомогу робітникам і службовцям, оплачують додаткові відпустки, виплачують допомогу робітникам, що виходять на пенсію, і надбавки до пенсій працюючим пенсіонерам, виплачують дивіденди по акціях і вкладах членів трудового колективу в майно підприємства, оплачують зменшення тривалості робочого часу для окремих категорій робітників (матерів, які годують грудьми) тощо.

За рахунок прибутку, який направляється на інші цілі, покриваються суми штрафів і пені, які сплачуються підприємствами за порушення нормативних актів про охорону праці, навколишнього середовища, за порушення податкового законодавства по платежах до бюджету, позабюджетних і державних цільових фондів, проценти за прострочені кредити тощо.

В акціонерних товариствах в розподіленні чистого прибутку можуть бути особливості. Зокрема, частина прибутку може направлятись до фонду дивідендів, для його розподілу між засновниками, акціонерами.

1.4 Нормативно - правове та інформаційне забезпечення процесу формування та управління прибутком підприємства

Правові основи фінансів окремих суб'єктів господарювання перш за все базуються на конституційних нормах. Конституція України є важливим джерелом фінансового права і віддзеркалює в концентрованому вигляді правовий простір, в якому здійснюється розвиток підприємництва в нашій країні. Конституцією України регламентується право громадян на здійснення будь-якого виду підприємницької діяльності, не забороненої законом. Водночас, держава забезпечує розвиток конкуренції в підприємницькій діяльності, здійснює антимонопольне, кредитне, бюджетне та податкове регулювання, захищає права споживачів, контролює якість і безпеку продукції і всіх видів послуг та робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Підприємства, незалежно від організаційно-правової форми підприємницької діяльності та форми власності, функціонують як юридичні особи -- суб'єкти цивільно-правових відносин, у тому числі фінансових відносин. Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу (ЦК) України юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном і можуть від свого імені набувати майнових прав та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в господарському суді.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Господарський Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Під господарською діяльністю у Господарському Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у Господарському Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Систему законодавчого забезпечення діяльності підприємства складають регулюючі фінансову та майнову діяльності підприємств закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, інші нормативно-правові акти міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, у тому числі тих державних органів, що здійснюють державне регулювання діяльності підприємств, контроль і нагляд за ним.

Правові засади фінансово-господарської діяльності підприємств, створених у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою і повною відповідальністю регламентує Закон України "Про господарські товариства" від 10.09.1991р. Цей закон визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, права та обов'язки учасників і засновників. Також даний закон детально регламентує порядок створення статутного фонду акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства, командитного товариства.

У будь-якому товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 % статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 % суми чистого прибутку. Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством Україні податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається в повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.